© Terry Pratchett. The Unadulterated Cat. 1989

Спочатку було слово, і це слово було Кіт. Цю непохитну істину сповістив народам котячий бог через слухняного свого учня Террі Пратчетта.

Отже, перед вами євангеліє породи котячих. Ви дізнаєтеся про котів усе. З чого коти зроблені, їх внутрішнє улаштування, закони, які на них діють і не діють, що вони їдять і що п'ють. Ну а щоб було наочніше, книга забезпечена малюнками чудового англійського художника-графіка Ґрея Джолліффа. Нехай буде з вами котяче благословення! Няв!

Террі ПратчеттКіт без прикрас

Подібно до того як бочкове пиво більш-менш витіснило старий добрий ель, останнім часом багато людей стали віддавати перевагу позбавленим хоча б якоїсь індивідуальності стандартизованим котам. І нехай їх безликі вихованці відзначаються здоров'ям і світяться від вітамінів, вони не варті і нігтя справжніх котів. Рух в захист справжніх котів (A Campaign For Real Cat) покликаний допомогти людям відрізняти справжніх представників сімейства котячих від різноманітних хвостатих продуктів масової культури. Саме для цього написана наша книга - в захист істинних котів і проти котів бочкових.

Гаразд. І як же відрізнити кота справжнього?

Легко. Природа зробила усе, щоб вирізнити їх серед інших. Достовірність багатьох котів видно неозброєним оком. Наприклад, коти, що виглядають так, немов їм декілька разів влучили по пиці загорнутим в шкарпетку молотком, - справжні. Коти, чиї вуха неначе оброблені фестонними ножицями, - знову-таки справжні. Майже кожен безрідний, не позбавлений чоловічої гідності кіт - не просто кіт справжній. Влаштувавшись у вашому будинку, він ставатиме все більш і більш справжнім, так що незабаром у вас не залишиться жодних сумнівів в його справжності. Пухнасті коти - не обов'язково несправжні. Але: якщо кожен раз, коли показують рекламу "надмурчайного корму", пухнастий кіт не відвертається від телевізора з виразом ображеної гідності - справжність його під великим знаком питання.

О! Тобто коти в рекламі не справжні?

Правду кажучи, сама участь в рекламі не позбавляє кота справжності. І справді, що може зробити кіт, якщо його закидають на якусь химерну споруду і клацають фотоапаратом кожен раз, коли він з відразою висовує ніс з ковролінового "будиночка"? Питання в тому, як кіт діятиме в подібній ситуації.

Несправжній кіт, якщо перед ним поставлять в ряд котячі консерви, слухняно вибере банку, яку збираються рекламувати, навіть якщо в інші банки не залили солідолу. Справжній же кіт насамперед попрямує до найдорожчого корму, потім переверне банку, із зухвалим бурчанням випорожнить її вміст, потім спробує парочку інших банок, доведе оператора до нервового зриву, шмигне під поміст для дикторів, де обов'язково і застрягне. А незабаром і проблюється. І коли хазяї після усіх цих подій накуплять йому гору найулюбленішого корму, справжній кіт навідріз відмовиться до нього навіть торкатися.

Справжні коти ніколи не носять на шиї бант (хоча іноді красуються в краватці-метелику – див. "Мультяшні коти").

Не майорять на різдвяних листівках.

Не бігають за дзвінкими іграшками.

Справжні коти не носять нашийників. Втім, іноді їх можна побачити у вбранні для ляльок. Але справжній кіт, що б на нього не начепили, сидітиме з найневиннішим виглядом, тоді як його мозок гарячково досліджує оточуюче середовище, розраховуючи стрибок, який дозволить йому через хвилину умить вилетіти з коляски для ляльок, сукенки, фартушка і чіпця.

Справжній кіт - не просто урівноважений. І не просто неврастенік. Він урівноважений неврастенік - зовсім як справжня людина.

Справжні коти їдять домашні пироги. І гусячу печінку. І масло. Словом, усе, що відшукається на столі - якщо є надія потягнути здобич під стіл ще до того, як хазяїн забезпечить належні заходи.

Справжній кіт навіть з найвіддаленішого закутка квартири чує, як на кухні відкривається холодильник.

Деякі з радикально налаштованих учасників нашого Руху вважають, що справжній кіт ні за що не поїде до котячого готелю на час відсутності хазяїв. Справжній кіт, стверджують вони, прекрасно прогодується за допомогою скромного джентльменського набору мисок і сусідів. Радикали також наполягають, що справжній кіт нізащо не дозволить засунути себе в чарівний кошик -"переноску".

А тепер вислухайте мене. Плюралізм - це, звичайно, основа демократії і таке інше, але мені хотілося б нагадати найбільш завзятим нашим прибічникам про те, якої шкоди Руху в захист справжніх котів завдали «Диспут про Протиблошині Нашийники» (1985), «Розбіжності з питання Черговості Прав на Котенят» (1986) і те, що увійшло в історії як недоброї пам'яті «Великий Скандал через Миску з Котячим Ім'ям» (1987).

Як я вже говорив одного дня, хоча ідеальний справжній кіт їсть зі старого блюдця із залишками попереднього годування (чи, що навіть типовіше, з підлоги поряд з блюдцем), проте суть справжнього кота не в тому, як він їсть, а в тому, що він їсть. Деякі з нас вважали б за краще возити своїх котів в картонних коробках з-під сухого сніданку, але будь-який справжній кіт має вбудований детектор білих халатів і, ледве відчувши поблизу присутність ветеринара, стартує з найміцнішої коробки, як балістична ракета. Причому, швидше за все, станеться це в найнезручніший час: коли ви стоятимете в пробці або чекатимете в переповненій приймальні.

Незважаючи на неприємне відчуття, залишене злощасним Скандалом через Миску з Котячим Ім'ям, ми вважаємо за потрібне прояснити це питання: що б там не говорили, справжній кіт не відмовиться їсти з миски з написом "киць-киць". Він навіть з миски з написом "МИШ'ЯК" їсти не відмовиться. Справжній кіт їсть з чого завгодно. Справжній кіт намагається упіймати все, що рухається.

Справжній кіт намагається з’їсти все, що упіймає. Ну, або майже все.

Справжній кіт намагається прожити своє життя мирно - так, щоб люди якомога менше в його життя втручалися. У цьому справжні коти дуже схожі на справжніх людей.

А якщо я породистий і з родоводом, можу я бути справжнім котом?

Звичайно ж ні. Ви ж людина.

Я мав на увазі - мій кіт породистий.

О! Це спірне питання. З точки зору логіки, знання того, як звали вашого дідуся, не може перешкодити вам насолоджуватися усією повнотою життя, хоча деякі ревні прибічники нашого Руху стверджують, що справжній кіт зобов'язаний сумніватися навіть у власному існуванні, не кажучи вже про існування своїх батьків.

Ми, у свою чергу, вважаємо, що вдаватися до подібних крайнощів не має сенсу. Зрозуміло, багато хто з нас інтуїтивно уявляє собі справжнього кота як дивом вцілілу жертву нещасного випадку (не без участі м'ясорубки). Проте тим, хто намагається судити про котячу істинність по одному тільки зовнішньому вигляду і ступені пухнастої, слід пам'ятати, що так недовго докотитися і до виведення породи справжніх котів. ("Абсолютним чемпіоном цього року стає Димок з Бєдуелти, батьки ЦейсмугастийсусідськийнегідникЗНОВУзалізвнашогород і Мизвемоїїпростокицькиць").

Вся річ у тому, що кішки - це вам не собаки.

Собакам була потрібна селекція, щоб пройти шлях від злісних зухвалих звірюк, якими вони були колись, до слинявих смердючих безхарактерних тупих підлабузників[1], якими вони є сьогодні. В міру того, як собаки раз по раз перетворювалися в те, що вимагалося на той момент суспільству - самохідні землечерпалки або декоративні муфти, наприклад, - первинна собача природа поступово зникала.

Таким чином, якщо справжній собака - це продукт численних схрещувань, по іншому - метис (хоча це слово у наш час вважається неполіткоректним), то коти, вони. загалом, коти і є. Більш менш однакового розміру, вкриті шерстю, різного забарвлення і різної ступені вгодованості - але ні в кого не виникає сумнівів в їх належності до одного і того ж котячого племені. Оскільки усе, на що вони здатні, це ловити що попало і спати неміряно, нікому не спадає на думку цілеспрямовано схрещувати їх, щоб пристосувати до якогось заняття. Буває забавно пофантазувати про те, що було б, якщо б історія склалася інакше, - див. "Коти, яких вже не буде". Котяча селекція не переслідувала іншої мети, окрім як власне котовості. Кожен кіт може бути справжнім котом. Таке життя.

І все-таки, що Рух в захист справжніх котів має проти собак?

Нічого.

Ой, припиніть!

Так, існують хороші, виховані собаки, які поводяться пристойно, не гавкають без кінця, немов їх заклинило, не паскудять на стежках, не нюхають під хвостом, не вважають, що їх усі повинні любити за визначенням, а також не скиглять, не крадуть і не плазують так, що середньовічний професійний жебрак помер би від заздрощів. Ми визнаємо, що такі собаки бувають.

Добре.

А ще бувають добрі дорожні поліцейські, повії із золотим серцем і юристи, які не йдуть у відпустку, коли у вас у розпалі найзаплутаніший процес купівлі будинку. Усі вони дійсно існують, просто трапляються украй рідко.

У нас кіт завівся тому, що ми не дуже любили котів.

Наш сад був спірною територією, - на нього претендували п'ятеро котів. І хтось сказав нам, що найкращий спосіб відвадити їх - завести власного.

Якщо не полінуватись і трохи подумати, то здоровий глузд вкаже, що твердження це деякою мірою суперечливе. Проте коли вже вам зумовлено завести кота, здоровий глузд не здатний цьому перешкодити. Він тут взагалі ні до чого. Хіба можна уявити собі людину, яка, прокинувшись одного прекрасного ранку, планує,: "Так, потрібно поїхати і купити брюссельської капусти, потім таку блакитну туалетну річ, фольгу для запікання і… ах так, добре б ще підшукати кота". У котів є така властивість: варто їм з'явитися в будинку, як виявляється, що вони були тут завжди - навіть якщо ще годину тому ніяких котів у вас не було. Вони живуть у власному часовому потоці і поводяться так, ніби світ людей - це усього лише зупинка на шляху до чогось набагато цікавішого.

І якщо вже на те пішло, що ми взагалі про них знаємо? Звідки вони взялися? Ну як же, скажете ви, еволюція і таке інше. Але чому? Візьмемо собак. Собаки пішли від вовків. Це видно неозброєним оком. Є собаки на кшталт німецьких вівчарок - по суті, ті ж вовки, тільки в нашийниках, які тихо чекають своєї години, щоб наново озвіріти. А є всякі дрібні тявкуськи аж до зовсім крихітних, з шепелявою назвою, що влазять і в кухоль. Суть в тому, що будь-хто може прослідкувати собачу еволюцію від кудлатих майже-вовків до гавкаючої дрібноти, виведеної навмисно для того, щоб ховатися в рукаві у імператора.

І усім зрозуміло, що якщо наша цивілізація зникне, якщо прилетять з альфи Центавра здоровенні брязкаючі штуки і викрадуть усіх людей до єдиного, то через пару пропущених годувань собаки знову перетворяться на вовків.

Чи, скажімо, ми, люди. Якщо не вдаватися до подробиць, то ми - такі усі з себе розумні, цивілізовані, розуміємося в іпотеці, сковородах з антипригарним покриттям і Верді, - озираючись в еволюційному значенні через плече, бачимо довгу чергу невпевнено шкандибаючих предків аж до найпершого, з волохатим торсом, зникаюче крихітним лобом і інтелектом аматора з телевікторин.

Кішки - зовсім інша справа. Є величезні жовті звірюки з савани, що ліниво позіхають під яскравим сонцем, або крадуться в джунглях і миготять в зелені яскравою шкурою, і є маленькі грудки хутра, що вміють спати на гарячих батареях і пролазити крізь котячі дверці. А між ними що? Та нічого. Два центнери, здатні в стрибку завалити антилопу, - і пара кілограмів задоволеного мурчання, ось і всі різновиди котячих.

І жодного разу археологи не знаходили ніякої проміжної ланки - ні пілтдаунського кота, ні бракуючої рисі. Так, є ще лісовий кіт, але він мало чим відрізняється від звичайного смугастого мурзіка, який отримав цеглиною по голові і дуже розсердився. Потрібно дивитися правді в очі: кішки просто з'явилися, і все. Тільки що їх не було - і ось вони вже є, і єгиптяни обожнюють їх, муміфікують їх, будують для них гробниці. І правда: не ховати ж, справді, фараонові свого улюбленого кота в саду за сараєм, колупаючи землю лопаткою, коли двадцять тисяч рабів і безліч дерев'яних катків простоюють без діла.

Вчені, ті, що долучилися до Руху в захист справжніх котів, вважають, що після експериментів Шредінгера (див. далі) питання про походження кішок повністю втратило будь-який сенс. Річ у тому, що деякі коти здатні абсолютно безболісно долати час і простір, а тому єдиний час і місце, звідки кішки можуть вести свій рід, - це тут і зараз.

П'ять чарівних смугастих котенят якраз достатньо підросли, щоб почати самостійне життя.

Віддамо в добрі руки абсолютно безкоштовно.

Будь ласка, дзвоніть.

Та вже, подзвоніть їм, будь ласка. Тому що котенята вже дуже підросли і увесь час б'ються, причому котики виявляють специфічну цікавість до мами-кішки. І якщо ви думаєте, ніби від вас зажадають спочатку довести, що ви регулярно ходите до церкви і взагалі ведете благопристойний спосіб життя, - ви дуже помиляєтеся. "Добрі руки" в даному випадку - це будь-який охочий, якщо тільки він не приїхав у фургоні з написом "Торквемада і сини. Кушнірна майстерня".

Коли ви подзвоните, вам дадуть відповідь, що залишилося останнє котеня. Так буває завжди. І чому попередні чотири пари "добрих рук" не зацікавилися цим котеням? Скоро ви це зрозумієте. Проте оголошення на пошті - непоганий спосіб обзавестися стартовим котом.

Цей спосіб багато в чому схожий на описаний вище, за винятком того, що укладачі оголошення, ймовірно, обійдуться без слова "чарівні" і, зрозуміло, - без "абсолютно безкоштовно". Людям з середнім прибутком цей спосіб не рекомендується. Породисті коти часто здатні непогано прикрасити собою інтер'єр, але якщо кіт вам потрібний тільки для прикрашання, сходіть до найближчого шосе, озброївшись скребком, і справа з кінцем.

Породисті коти досить балакучі (у перекладі з мови котолюбів це означає, що вони постійно підвивають) і часто полюбляють висіти на шторах. Через своє благородне походження багато з них не при здоровому глузді. Кіт одного мого приятеля (див. "Надлиходійський кіт") вважав себе каструлею. Але він був такого благородного походження (кіт, не приятель) - навіть королева Вікторія не могла похвалитися таким шляхетним родоводом, - що вважав себе не якоюсь там каструлею, а до неможливості стильною.

Вірний спосіб набути кота. Не мине і року, як кіт сам з'явиться у вашому будинку і втупиться на вас з найгордовитішим виглядом, немов запитуючи: а що це ви тут робите? Ні, це не кіт колишніх хазяїв, сусіди його взагалі бачать уперше, і проте він почуває себе у вашому житлі як вдома. Чому? Цілком можливо, це шредінгерівський кіт (див. відповідну главу).

Коти, що дісталися у спадок, супроводжуються набором мисок, розкритою банкою найдорожчого корму, кошиком і м'якою іграшкою з бубінцем усередині. Перші два тижні такий кіт відсиджується під ліжком в "нічийній" кімнаті. Якщо спробуєте витягнути його звідти – прийдете до тями в лікарні, де вам терміново пересаджуватимуть шкіру з сідниці на руку.

Коти переходять у спадок не лише після смерті хазяїв. Якщо попередні хазяї справжнього кота живі, вони можуть забезпечити вас списком того, що він любить і що не любить. Розірвіть список і викиньте. Усе це тільки забаганки.

Прагніть уникати приймати котів в спадок, якщо тільки до них не додається п'ятизначна сума - або надія її отримати.

Вимираючий підвид. У минулі часи в кожній порядній коморі мешкало в мирі, злагоді і кровозмішенні величезне котяче плем'я, в соломі раз у раз з'являлися муркочучі клубки свіжих котенят. Зустрічаються коти з комор і зараз. Якщо у вас є можливість обзавестися таким котом - не проґавте її. Коти з комор частенько виглядають досконалими відморозками, але розумом вони обділені не повністю. Їх навряд чи варто шукати на тих фермах, де усе суцільно склепано з алюмінію, але то тут, то там ще можна зустріти їх, вони видряпують кігтями своє місце під сонцем.

Це особлива порода. Наприклад, припочтові коти (див. далі), як правило, чорні з білими лапами. Звуть їх завжди Чорнишами.

Сусідського кота найчастіше можна побачити таким, що сидить з витріщеними від напруження очима на грядці або клумбі, куди тільки що висадили розсаду. Найпоширеніше прізвисько (див. також "Як назвати кота") - Анугетьзвідтискотинякатака.

Одноокий, ікластий, пошматований шрамами настільки, що на його шкурі якраз зручно влаштовувати чемпіонат з "хрестиків-ноликів". Вуха схожі на прокомпостовані вздовж і поперек автобусні квитки. Косорилий кіт - це завжди тільки кіт, кішок таких не буває. Косорилими котами не народжуються, ними стають, часто при спробі переграти в вирячені баньки або зґвалтувати автомобіль, що мчить по шосе, - точніше, після того, як ветеринар відскребе з асфальту рештки і зшиє їх воєдино, як зуміє. Косорилі коти найчастіше чорні. Дивно, але факт.

Ваш перший справжній кіт. Основа заміської котячої популяції.

Як і коти з комор, коти фабричні скоро стануть історією. Раніше вони виконували свою частину роботи, але тепер все більше служать лише приводом для суперечок між керівництвом, яке хоче позбавитися котів, тому що вони-ж не відповідають новому ушляхетненому іміджу ВАТ "Активне об'єднання об'єднаних активів", і робітниками, які хочуть, щоб коти залишилися.

Їжу для них, як правило, тягає особа на ім'я Красунька або Дотті-з-їдальні. Деякі з фабричних котів - відомі особи, і коли такий кіт виходить на пенсію, у фабричній газеті друкують його фото. Усі подібні знімки схожі: чорно-білий кіт сидить на руках у Дотті-з-їдальні і дивиться в об'єктив з виразом спокійного презирства.

Вийшовши на пенсію, фабричний кіт переселяється додому до Дотті-з-їдальні, але іноді навідується на старе місце роботи - поштовхатися серед діяльних робочих побратимів, поприставати до них з оповіданнями про те, наскільки краще йому тепер живеться, ох, потрібно було вже дуже давно піти на спокій, ви-то, хлопці, не знаєте, яке було при містерові Моргані, звір був, а не керівник, та варто було йому побачити хоч би мишачий хвостик, він тут же з котушок злітав, кажу вам, ех.

…І старий кіт йде додому, щоб трішки подрімати.

Завжди білий і пухнастий, в нашийнику з діамантами. У вимоги також входить уміння фотогенічне позіхати, потрапляючи в кадр, і зберігати абсолютну байдужість, коли поруч люди провалюються крізь підлогу в басейн з піраньями. Надлиходійських котів бачили усі.

Проте життя у такого кота не таке вже й легке, як може здатися. Адже злочинним геніям при проектуванні підземних причалів для яхт і ракетних баз вартістю в прірву мільйонів чомусь ніколи не приходить в голову забезпечити своє житло ящиком з піском. І навіть якщо такий ящик знайдеться, усі підходи до нього будуть заміновані, а в піску закопані хитромудрі і неприємні пастки.

Коти надлиходіїв ніколи не користуються котячими дверцятами. Вони знають, що трапляється з тими, хто ходить через двері. Надлиходійські коти - не справжні. Це абсолютно очевидно, досить вивчити факти. У найближче Різдво, коли телебачення знову нагадає нам, що Спаситель народився на Землі і звали його Джеймс Бонд, вглядіться в екрани телевізорів. Ви НЕ побачите там:

а) пташиних трупів під лазерним столом для обробки шпигунів;

б) слідів від кігтів на пульті управління суперракетами;

в) поролонових мишей, розкиданих там, де усі на них спотикатимуться;

г) розкритих і забутих котячих консервів в кріогенній установці.

І якось не виходить уявити собі середньостатистичного надлиходія володарем справжнього кота. Хоча деякі з наших однодумців заперечують, вказуючи на те, що багато надлиходіїв красуються в рукавичках і/або пов'язках на оці, так що, можливо, у кого-небудь зі злочинних геніїв вдома є справжній кіт. І іноді ввечері, після важкого трудового дня, стомившись загрожувати Землі знищенням, надлиходій гладить свого улюбленця по шерстці.

Зазвичай чорно-білий. Частенько має смішний дефект мови. Якщо ваш кіт читає газету - він мультяшний. Якщо він дістає динамітну шашку, протягнувши лапу за межі екрану, - він мультяшний. Якщо він носить краватку-метелика - він мультяшний. Якщо, перш ніж побігти, він декілька сміховинних секунд зі звуком "бінка-бінка-бінка" обертає лапами, як млин, не рухаючись з місця, - він мультяшний. Якщо ви все ж не впевнені, дізнайтеся, чи не тримають ваші сусіди бульдога на ймення Буч, який носить нашийник зі шпильками і більшу частину дня дрімає поряд зі своєю будкою. Якщо так, то ви знаєте, який у вас кіт.

Різновид кота фабричного. Теоретично може бути будь-якого кольору, на практиці майже завжди чорний з білими плямами. Важливою помітною особливістю цієї породи є здатність розповзатися під час сну на значну площу подібно до гумового мішка з ртуттю. Припочтові коти нині поступово зникають, оскільки, з одного боку, скорочується їх природне місце існування - сільська пошта і маленькі крамнички, - з іншою, санітарні норми не заохочують тварин, які бачать сенс свого життя в спанні на пакетах з цукром. Я якось бачив в одній сільській крамничці припочтового кота, який спав на мішку з собачими галетами. Протягнеш руку, щоб взяти галету, - і наштовхнешся на щось м'яке і тепле. І ніхто цього кота ніби не ганяв. (До речі, що трапилося з собачими галетами? Колись були галети як галети, а нині - якась хирлява дурня в коробках. А раніше їх робили червоними, зеленими і чорними і всяких різних форм. Чорні на смак були як вугілля. Ото часи! Наші діди зітхали по гасницях і газових ліхтарях, а ми - по собачих галетах. Навіть ностальгія вже не та.)

"Одіссея кота Оскара - 3000 кілометрів на попутках"! - свідчить заголовок в місцевій газеті. Ну, або якось так. Щороку хоч би раз. У кожній газеті, що видається в маленькому місті або селі. Заголовок з'являється в обов'язковому порядку, з тією ж невідворотністю, що і статейки на кшталт "Скандал навколо нового будівництва" і "Над шкільним начальством згущуються хмари".

Велика кількість подібних випадків спонукала дослідників, що підтримують Рух в захист справжніх котів, на. гм. ну загалом, на дослідження. Спочатку вони висунули припущення, що існує досі невідомий науці вид справжніх котів, що можливо веде своє походження від кота залізничного, нині практично вимерлого. Гіпотеза про існування авіакота на перший погляд теж здається дуже перспективною. Проте тільки на перший погляд. Тому що, коли летиш на висоті 10 000 метрів, думка про те, скільки в цьому літаку дивних місць, де кіт може влаштуватися поспати, - і більшість цих місць знаходяться в жмутах дротів, - якось не гріє. Говорили і про те, що, можливо, в природі зустрічається далекобійний кіт, який і не снився Т. С. Еліоту[2]: felis longvehicles - звір, що мешкає по всьому світу, роз'їжджає в кабінах вантажівок і жиріє на снікерсах. Або ж ці випадки можна розглядати як ще один доказ теорії Шредінгера. Адже з квантової точки зору відстані, строго кажучи, не існує, а проміжки між об'єктами - не більше ніж результат випадкових флуктуації матриці щільності, яку не варто сприймати серйозно.

Проте істина виявилася куди дивнішою за найсміливіші гіпотези. Можливо, ніхто не висунув правильного припущення просто тому, що мало кому в руки потрапляють дві, або більше, сільські газети. Проте коли учасники нашого Руху зібрали сотні вирізок, правда спливла назовні.

Це усе один і той же кіт. Не просто схожі коти, а той же самий.

Дрібний безпородний кіт чорно-білого забарвлення. Не важливо, як його звали, - котячі прізвиська мають значення тільки для людей. Хоча цікаво, що серед безлічі його прізвиськ переважає Оскар. Ретельний аналіз десятків фотографій, на яких жмуриться від фотоспалахів кіт-мандрівник, не залишає сумнівів, що Оскар - один-єдиний.

За минулий рік він здолав не менше десяти тисяч кілометрів, в основному під капотами автомобілів. Водії і не підозрювали про присутність кота до тих пір, поки не зупинялися де-небудь, наприклад щоб перекусити, - саме тоді і виявлялося, що з-під капота всю дорогу лунає тужливе нявкання.

Нині наші учені зупинилися на найцікавішій теорії (яка не може бути підтверджена, поки дослідники не "сядуть на хвіст" Оскару, озброївшись повним кузовом моторошної апаратури), що це нявкання насправді означає потік цінних вказівок : ".А тепер наліво, наліво, НАЛІВО, я сказав, ти, телепень. Угу, так, далі прямо, поки не побачиш торговельний центр, тоді можна буде виїхати на трасу А370".

Насправді Оскар намагається потрапити в якесь конкретне місце. У нього є мета, і він уперто прагне до неї - нехай іноді його заносить зовсім в інший бік і, можливо, він трохи недооцінив розміри країни і кількість вантажівок. Швидше за все, йому, як всякому справжньому котові, просто ліньки зайвий раз поворушити лапами.

Нещодавно в газетах з'явилися повідомлення про те, що Оскар окотився прямо під черговим капотом. Ці факти пробивають пролом в стрункій теорії - не такий уже й серйозний, будь-який обґрунтований грант її з легкістю залатає, - та зате підводять нас до захоплюючого припущення, що в майбутньому все-таки з'явиться новий біологічний вид - коти-мандрівники. Ці тварини вважатимуть, що дім - це щось далеке, і потрапити туди можна, тільки залазячи в залізяки, що гуркотять, і роз'їжджаючи в них на швидкості 100 кілометрів на годину.

Можливо, колись подібна думка зародилася і у лемінгів.

Працюючи над цією темою, один з наших дослідників випадково виявив чудовий історичний анекдот. Небесним покровителем справжніх котів багато хто вважає святого Еріка, що жив в IV столітті нашої ери, єпископа міста Смирни. Одного разу цей гідний чоловік ніс послання і впав, спіткнувшись об кота. І заволав Ерік: "Та забирайся ж геть, ти, коте поганий, дзусь від мене і не повертайся на віки вічні"! За свідченням сучасників, нещасливий кіт був дрібний, безпородний, чорно-білого забарвлення.

Цей вид з'явився ще в шестидесяті роки, а може, і раніше. Можливо, ви чули історії про котів, що живляться солодкою кукурудзою і авокадо (ні, чесне слово - в нашій сільській зоокрамниці продають вегетаріанський собачий корм). І справді, якщо вже усе сімейство встало на шлях єднання з природою, які можуть бути консерви з рубаними потрухами в холодильнику? Отак усе єднання котові під хвіст піде.

Наші друзі вегани[3], коли їм доводилося мати справу з котячими консервами, дивилися на них так, як в місті біля атомної станції дивляться на усе, що цокає. Врешті-решт вони перевели кота на вегетаріанську дієту. Лише по особливих випадках йому дозволялося трохи риби. Їхній молодий сіамець на цій дієті здорово розжирів. Ще б йому не розжиріти, коли він увесь час швендяв в екологічно чистому хліві, де пожирав більше мишей, чим його хазяї - гарячих обідів, тим більше з гарячими обідами у них якраз було не дуже. Але він шанував погляди хазяїв і не афішував свої пристрасті. Коли він зустрічався нам в саду з пухнастим тільцем в зубах, то кидав на нас винувато-благальні погляди, зовсім як методистський священик, застуканий з кухлем пива.

З іншого боку, коти, безумовно, дуже екологічні тварини. Судіть самі:

а) Коти ніколи не використовують аерозолі. Так, іноді вони обприскують що-небудь, але ніяк не аерозолем. Озоновому шару коти зовсім не шкодять.

б) Коти не полюють на тюленів. Тобто вони, звичайно, полювали б, якщо б знали, що таке тюлені і де вони водяться. Але коти цього не знають, так що хвилюватися немає про що.

в) Те ж саме з полюванням на китів. Люди іноді годують котів китовим м'ясом, але коти-то про це не підозрюють. Вони з не меншим апетитом їли б консерви з китобоя.

г) Антарктида? Коти її і лапою не торкнуться!

Проте і коти не без екологічного гріха:

а) Коти наполегливо носять натуральне хутро.

Справжні коти схильні до тих же захворювань, що і несправжні, проте в цілому справжні коти відрізняються надзвичайним здоров'ям - якщо не рахувати, звісно, невеличкої проблеми з травленням, від якої ніхто не застрахований.

Проте існує декілька нездужань, властивих виключно справжнім котам:

Дуже дивна хвороба. Один з наших котів дуже страждав від неї. Ветеринари нічим не могли йому допомогти. Він залазив на дерева, на драбини і взагалі усюди, куди міг залізти, спритний був до неможливості. Але коли він розганявся по-справжньому, то незабаром траплялося дивне: його задні лапи намагалися вирватися вперед! Побачивши, як його власна задня частина йде на обгін по правому ряду, кіт від потрясіння гальмував і починав збентежено вилизуватися. Якщо ж він, захопившись гонитвою, продовжував бігти, то цілком міг прийти до фінішу хвостом вперед.

Так, визнаємо, це рідкісне захворювання. Зате одне з найважчих. Одного разу ми вирішили: берегтимемо екологію, озоновий шар і таке інше, не станемо більше користуватися аерозолями від комах, раніше-то чудово обходилися стрічкою-мухоловкою. Обійшовши усі крамниці і довівши продавців до сказу ("З глузду з'їхати, цей тип запитує липучку від мух! Так, головне - продовжувати посміхатися, тим часом потайки дати знак помічникові, щоб дзвонив в поліцію. Липучка! Скоро почнуть запитувати обручі для кринолінів або кристали карбіду на вагу"!), ми знайшли її.

Приносимо додому, розвішуємо над вікнами, незабаром на неї налипають величезні сині мухи, схожі на ягоди, що дзижчать, ура, вітерець дме, розгойдує стрічки, справжній кіт стрибає.

Справжній кіт перетворюється на пухнастий пропелер. Стрічка з тріском рветься, кіт вивалюється з вікна і скаче через увесь сад, а липучка не відстає. Врешті-решт кіт падає на землю під кущами в найвіддаленішому куточку саду - на той час більш менш вільною у нього залишається тільки одна лапа.

Кошмap – кошмар - кошмар! Де коробка від стрічки? Цю липучку робили ще у восьмидесятих, вона напевно містить полібідітрихлорктилен-345, господи боже, кіт, загорнутий в кухонний рушник, не може поворухнутися від жаху! Так, великий таз наповнити теплою водою, кота туди - і полоскати, полоскати. Кіт не чинить опору - о господи, можливо, полібідітрихлорктилен-345 вже потрапив йому в кров! Замінити воду, знову прополоскати кота, нашвидку витерти і викласти на килимок сушитися на сонечку.

Кіт піднімає очі, дивиться з тихою злістю і йде в глибину саду ходою Ч. Чапліна - трусячи кожною лапою перед тим, як поставити її на землю.

Усі зітхають з деяким полегшенням і заспокоюються достатньо, щоб відкопати на дні відра для сміття упаковку від стрічки. І з'ясовується, що це не моторошна хімічна зброя, як ми боялися, а усього лише дивна екологічно чиста проста липка стрічка від мух.

Ми завжди думали, що це від мишей.

Можливо, це і не хвороба зовсім, а те, така весела котяча гра : "Так, вони на мене дивляться. Поїм я трави, нехай перевернуть увесь будинок догори дном у пошуках книги про котячі хвороби"!

Це може бути смертельне. Але не обов'язково. Один наш знайомий кіт розглядав будь-які транспортні засоби як мишей на колесах. І полював на них. У нього було стільки шрамів, що шерсть росла під найнесподіванішими кутами і нагадувала колючий дріт. Він увесь складався з шрамів, зшитих хірургом з іншими шрамами. Та все ж він дожив до похилих років, вганяючи одноплемінників в тремтіння поглядом єдиного уцілілого ока. Уві сні він завжди ганявся за вантажівками. Напевно, сподівався, що одного дня якась з них запищить.

Проте навіть найздоровішому котові одного дня може знадобитися пігулка. О, як ми тямущо кивали, вдаючи з себе серйозних, дбайливих котоводів, поки ветеринар вручав нам пакетики з пігулками (сіренькі по одній в день, п'ять днів, потім десять днів почекати і дати коричневу. чи усе навпаки?). Ах, які наївні і самовпевнені ми були! Котяча їжа все одно смердить, як наліт на дні басейну, думали ми. Наш справжній кіт і не помітить, якщо ми підмісимо туди чогось зайвого.

Були б ми завбачливіше, ми б знали, що в порівнянні зі справжнім котом і його смаковими пухирцями, будь-яка апаратура, що розпізнає домішки - все одно що людина із запущеною нежиттю. Та кіт кожну сторонню молекулу за милю чує: ми намагалися розбавляти корм з ліками кормом, що підмісили, з банки, причому робили це знову і знову, як в тому французькому експерименті з водою, там вже і ліків-то ніяких не залишилося. Але кіт знав, що вони там.

Потім настає друга стадія: протверезіння. Гаразд, кажете ви, врешті-решт, з точки зору геометрії кіт - те ж саме, що циліндрична посудина з отвором вгорі.

Берете в одну руку пігулку, в іншу - кота.

Гм.

Берете в одну руку пігулку, в іншу - куль із згорнутого в декілька шарів кухонного рушника, з якого стирчить голова розлюченого кота. Третьою рукою розтискаєте котячу пащу, втискуєте в неї пігулку, стискуєте щелепи і четвертою рукою лоскочете кота під підборіддям, щоб він проковтнув пігулку. Нарешті лунає тихий звук, що означає, що пігулка вирушила прямо в котячий шлунок.

Ага, зараз!

Зовсім не прямо і зовсім не в шлунок. У справжніх котів є защічні схрони спеціально для подібних випадків. Справжній кіт після того, як йому дали пігулку, може гарненько пожерти, а потім спокійнісінько виплюнути її зі звуком, який в коміксах зазвичай позначають як "тьфу"!.

Tyт дуже важливо уникнути третьої стадії, коли Людина, Звір і Ліки сплітаються в лютій боротьбі, яка гідна швидше різця скульптора (див. знамениту скульптуру Родена "Людина, що намагається дати котові пігулку"), ніж пера письменника.

До четвертої стадії можна і не переходити. Зазвичай до цього часу вже помітний лікувальний ефект: кіт так і світиться життям. Іноді допомагає розтовкти пігулку, додати трохи води і влити в кота з ложечки. Один наш знайомий котолюб стверджував, що ліки справжньому котові треба давати так: розтерти в порошок (ліки, не кота, хоча до четвертої стадії і така думка здасться вам принадною), змішати з вершковим маслом і намазати котові лапи. Мовляв, природжена охайність змусить кота облизати лапи. Проте в ході детального допиту ця людина зізналася, що сама цей метод ніколи не випробовувала, а вивела його виключно теоретично. Це інженер, і це все пояснює. На нашу думку, тварина, яка вважає за краще померти з голоду або задухи, але не їсти пігулку, вже бруд на лапах-то точно стерпить.

Багато віків ідея про те, щоб надавати корм котам, здавалася таким же маренням, як квадратура кола. Те ж саме стосувалося і годування курей, якщо вже на те пішло. І коти, і птахи прекрасно добували собі харчування самі, вештаючись околицями. Усі турботи про їх утримання зводилися до того, щоб час від часу прибирати за ними і стежити, щоб їх не замучили паразити. Собаки отримували обід, кішки - недоїдки. Якщо пощастить. Як справи йдуть зараз - самі знаєте.

Хазяїн, що намагається нагодувати свого кота, проходить декілька етапів, неминучих, як пори року :

1. Справжній кіт поверне ніс від роззолочених консервів, настійно рекомендованих пані з екрану телевізора.

2. Ви кидаєтесь в протилежну крайність: купуєте в супермаркеті консерви імені цього супермаркету, та ще і ті, що продаються зі знижкою. Що там, в цих банках, ви не знаєте і знати не хочете (з іншого боку, якщо подумати, з чого іноді роблять сосиски і бургери. ні, цього дійсно краще не знати). Кіт пожирає це місиво з вовчим апетитом і потім ще довго вилизує миску, ганяючи її по усій кухні.

3. Надихнувшись, ви при наступному нальоті на супермаркет купуєте дюжину банок цієї смердючої капості.

4. Кіт разок прихильно з'їдає запропоноване, а потім починає повертати ніс. І ви робите висновок, що цей кіт віднині харчуватиметься комахами і жабами.

З власного досвіду спостереження за котячими годуваннями я можу сміливо сказати: успіх чекає того виробника котячих кормів, який здогадається робити консерви з кращих шматків м'яса або риби, недорозмороженої індички, трави, мух, крихт з-під столу, жаб і мишей. Цей корм у котів піде на ура. Принаймні, при першому годуванні.

Можна, звичайно, надати котові можливість добувати собі харчування полюванням. Теоретично ситий кіт здатний проявити себе на полюванні краще, ніж голодний, адже пухкому, округлому котові куди зручніше лежати в засідці, вистежуючи вишукану дичину, яка вимагає терпіння: бабок, жаб, вільшанок, - тоді як голодний буде просто літати як очманілий, набиваючи шлунок рядовими щурами і мишами. Невідомо, хто першим висловив цю точку зору, але не здивуюся, якщо у нього були вуса, лапи і хвіст.

Справжні коти полюють не заради харчування, але з любові до хазяїна. У турботі своїй вони прагнуть заповнити ваші прикрі упущення і привнести до будинку милі дрібниці, такі необхідні для затишку. Обезголовлений труп землерийки завжди допоможе створити домашню атмосферу. Яскравих тонів інтер'єру додадуть потрухи мишей або ще яких-небудь гризунів. Для найбільшого ефекту подібні предмети краще всього помістити в таких місцях, де вони декілька днів пролежать ніким не виявлені і встигнуть зажити власним життям.

У наших друзів був будинок на відшибі і здоровенний косорилий кіт, який кігтем жодного разу не поворушив заради того, щоб кого-небудь піймати, хоча будинок облягали орди щурів. Тоді хазяї завели маленьку білу кішечку. Кожний ранок вона з найцілеспрямованішим виглядом зникала у високій траві. Проте, як не дивно, жодного разу нікого не спіймала. Що ще більш дивно, кіт-старожил раптом полюбив полювати: тепер кожен божий день він то заявлявся в будинок з чимось, що нагадує шматок губчастої гуми в зубах, то демонстрував на ганку реконструкцію битви при Соммі зі щурячих трупів. Ага, вирішили хазяї, ось що робить дух змагання!

Якщо у вас живе справжній кіт, ви, напевно, вже зрозуміли, в чому була справа, а наші друзі з'ясували це через деякий час. Цей ледар підстерігав кішечку на зворотній дорозі, з'являвся на її шляху і свердлив злісним поглядом, поки вона не кидала здобич. Після чого підхоплював трофей і з гордим виглядом приносив його в будинок.

О, цей кіт міг би написати підручник про те, як перекладати свою роботу на інших, точніше, міг би зробити так, щоб хто-небудь написав такий підручник за нього.

Тобто перше, що потрапляє під руку[7], коли ви працюєте на грядках і краєм ока помічаєте силует, що злодійкувато прилаштовується серед білокачанної капусти і горошку[8].

ВБЗК в справі охорони грядок замінює гумові кулі - вірний засіб, щоб покарати, але не убити. Найправильніша стратегія - вразити за допомогою ВБЗК точку на відстані дюймів восьми від носа порушника. Потрапивши під удар земляної шрапнелі, кіт підстрибне на метр, і нетравлення шлунку до кінця дня буде йому забезпечено.

Серйозний недолік цього методу полягає в тому, що кіт дуже швидко розкусить вас і зрозуміє : перед ним справжній котолюб, тобто рохля, і якщо не піддаватися на блеф, то дуже скоро увесь його бойовий запал випарується, тюха побурчить-побурчить, вигадуючи скаргу в ООН, і заспокоїться.

Четверо котів, що кожну весну влаштовували в нашому городі овочевий Перл-Харбор, прекрасно знали усе це і незворушно сиділи серед свистячих земляних снарядів.

"Чому цей тип увесь час скаче, як ужалений? - читалося на їх фізіономіях. - І що заважає йому як слід прицілитися"?

Не думайте, що це не підлягає обговоренню.

Іноді, дуже рідко, відливаються кішці мишачі слізки. Чи, наприклад, здоровенна вівчарка з великої дороги вирішує підло напаскудити посеред під'їзної доріжки справжнього котолюба, a тут котолюб чисто випадково виходить з-за рогу з великою цибулиною в руці.

Але ще краще, коли справжній котолюб прокидається від післяполудневого сну на своєму лужку і бачить, як котяра - той самий, що нині обіймає посаду місцевого Кота Йошкіна, - сидить біля ставка і напружено вдивляється углиб в пошуках уцілілих карасів. Справжній котолюб раптом виявляє в собі здатність стартувати в усю прудкість прямо з лежачого положення. Але життя повне сюрпризів. Коти вміють ходити по воді. Я. тобто той справжній котолюб присягається, що ЙоК утік від нього прямо по поверхні ставка.

А де ж був справжній кіт, взятий в будинок, якщо пам'ятаєте, якраз для того, щоб відвадити чужаків? Спав на кухонному стільці, як завжди в подібних випадках. А трохи пізніше отримав на дурничку банку сардин - аж надто нещасний був у нього вигляд.

Покарання на справжніх котів не діють. Тому що справжні коти не бачать зв'язку між покаранням і злочином. Ну кричить цей тюха, ну кидається тапками, ну твердить щось там аж занадто голосно по декілька разів - і що? Тюхи взагалі дивні, що з них візьмеш. Залишається тільки прикопати калюжку і з безневинним виглядом жити далі.

З таким же успіхом можна запропонувати сороконіжці позмагатися в стусанах. Ви твердо вирішуєте не звертати на бридку тварину уваги, а через хвилину вже кудкудакаєте над ним, тому що він виглядає ну таким хворим і нещасним, раптом з ним щось не так?

Хіба що в крайньому випадку. Крім усього іншого, це викличе масу складнощів, тому що:

1. Мафіозі не значаться в телефонній книзі.

2. Це дорого. Чотири маленьких "бетонних тапка" обійдуться вам в два рази дорожче, ніж два великих, - та ж історія, що з дитячим взуттям.

3. У кошик, де кіт спить, неможливо підкинути кінську голову.

Як ігровий майданчик підійде невелике село або щось відповідного розміру. У грі можуть брати участь до дюжини котів. Гравець вибирає собі спостережний пункт - дах, стіну вугільного сараю, стратегічно вигідний кут, в тихих селах підійде і середина дороги - і сидить там. Може здатися, що він просто гріється на сонечку, але зверніть увагу: кожен кіт сидить так, щоб бачити як мінімум двох інших котів. Коли він вирішує зробити хід, то переміщується на нове місце швидким кидком на напівзігнутих, припавши черевом до землі. Правила гри людям досі досконально з'ясувати не вдалося, але виграє, очевидно, той, кому вдається побачити усіх котів, і при цьому щоб його самого не бачив ніхто. Втім, це усього лише припущення, цілком можливо, істинний сенс гри такий тонкий, що середній людський розум не в змозі осягнути його - як у випадку з крикетом.

Проста і дуже поширена котяча гра. Археологи підтверджують: вона існує з того самого часу, коли, ну так, коли з'явився перший незастиглий цемент. Гра полягає в тому, щоб знайти де-небудь не цілком застиглий цемент і пробігти по ньому. Зрозуміло, результат залежить від майстерності гравця. Вищим досягненням вважається так розрахувати момент пробіжки, щоб цемент був, з одного боку, ще досить податливим, з іншого боку, його вже не можна було б розрівняти, прибравши відбитки лап.

Гра багато в чому схожа на "Незастиглий цемент", тільки, гм, специфіка трохи інша.

Котяча гра "Потойбічність" багато в чому нагадує дзенську стрільбу з лука: важливий не результат, а манера його досягнення. Суть гри дуже проста: гравець повинен увесь час знаходитися по іншу сторону дверей, причому так довго, наскільки вистачить людського терпіння плюс ще трішечки. Ця нехитра гра лише трохи перевершує по складності старий хіт - "Гіпнотизування холодильника".

Проте і тут є різні рівні складності. Досвідчений гравець може легко і невимушено вибирати такі місця, щоб людині було максимальне складно туди потрапити, а котові - простіше простого звідти вибратися. В зв'язку з цим згадується:

Сусід поїхав у відпустку, залишивши детальні повчання про те, як поливати сад в період його відсутності і т. д., і попередивши, що про колонію піщанок, які безупинно множаться, в їдальні можна не турбуватися, - за ними догляне далека родичка, місіс Яктамс, яка заглядатиме до них щодня, в крайньому випадку - через день.

І ось приходить ніч, але справжній кіт не приходить. Північ, задній ганок, знайома до болю ораторія: хазяїн стукає по мисці ложкою, викликаючи кота верескливо-придушеним голосом сподіваючись докричатися до нього і в той же час не розбудити сусідів. Перед внутрішнім поглядом уперто змінюють один одного моторошні картини: вантажівки, лисиці, капкани.

Але усвідомлення правди, яка жахливіше за усі фантазії, вже здіймається невідворотно в душі, як забуте на плиті молоко. І ось - стрімкий біг по мокрій від роси траві до великого венеціанського вікна сусідів: на плечах спішно накинутий халат, в руці ліхтарик. Кіт сидить на столі в їдальні, стікаючи слиною. Піщанки шаленіють, бігові колеса скажено крутяться, видаючи в ночі пронизливий скрип.

Мабуть, вдень приїжджала місіс Яктамс, і справжній кіт, завжди охочий до нових вражень, шмигнув до сусідів, поки вона була в будинку.

Увесь арсенал криків і погроз справжнього котолюба пропадає марно - кіт і вухом не веде. Тоді бігом, бігом навколо будинку - раптом десь знайдеться відкрите вікно. Але усі вікна надійно замкнуті на випадок, якщо хтось вирішить незаконно проникнути в будинок. Тобто якраз на даний випадок.

Місіс Яктамс приїжджає щодня, в крайньому випадку - через день. Часто це або ні? Піщанки, схоже, абсолютно не залежать від зовнішнього світу на своєму космічному кораблі "Піщанику" - у них є автомат, що регулярно наповнює годівницю їжею, і маса вільного часу, який вони витрачають, множачи нових піщанок. Тоді як кіт, з його прекрасним апетитом, жертиме їх за обидві щоки. І на скільки днів, цікаво, йому їх вистачить? На скільки днів йому вистачить цих піщанок?

Знову бігом, до гаражних дверей - може, якимсь дивом її забули замкнути? Бам! Ба-бам! Діннь! - далеко розноситься в нічному тумані. Невсипущі сусідки, мабуть, ось-ось натиснуть останню цифру екстреного виклику. Поліція приїде - уї-уї-уї. Так, спробуємо ще раз, ніжніше. Будинок напевно на сигналізації, сусіда з сім'єю розбудять серед ночі на Майорці. Може, повірять, а може, й ні. Судимість, зіпсована репутація, рідні, що ховаються від репортерів, "це наша загальна провина".

Так, тепер двері з гаража в будинок. Замкнені. Можна б і зламати - була не була! - але сусідів-то не буде ще два тижні, не можна залишити будинок з розчиненими дверима. Доведеться викликати майстра, і таке інше, а це може затягнутися тижні на три.

Під дверима видно котячі лапи. Кіт прийшов поглянути - як-не-як нова розвага. У замковій щілині чорно - ключ стирчить з того боку.

Еврика! З глибин пам'яті спливає: газета коміксів "Орел" за 1958 рік. "Хлопцям на замітку", пункт п'ятий : "Як захистити свій будинок від грабіжників". Лиходії часто підсовують газету під двері, крутять ключ за допомогою спеціальної ключокрутки, ключ падає на газету, газету витягують.

Швидко додому, узяти газету, пінцет, мастило "три в одному", стрімголов назад, крутимо, вертимо, ключ падає, тягнемо газету назад - вийшло! Неймовірно, але факт.

Отже, двері відкриті. Кота вже не видно. Бігом з кімнати в кімнату. Кота немає, але є багатоквартирна висотка, що поглядає на чужинця тисячею крихітних очиць - колонія піщанок. Навіть розмножуватися перестали, бідолахи, - звичайно, це ж куди веселіше за секс, дивитися, як літає кімнатою мокрий скуйовджений тип в халаті.

Так, подивитися під ліжками. порожньо. Зате за вікном видніється справжній кіт, що спокійнісінько біжить стежкою.

Від'їжджаючи, сусід перекрив воду. Для цього довелося частково розібрати підлогу у ванні, вийнявши одну дошку. Відкривши тим самим доступ до великого, повного протягів і дір простору між підлогою і фундаментом, куди без особливих труднощів може проникнути допитливий кіт.

Залишається тільки поставити чортову дошку на місце, як слід її притиснути - ногою її, ногою, з усієї сили. Дошка піддається, каблук потрапляє по вентилю і зриває його.

Ще одна гра, дуже популярна серед котів, це

Ви запитаєте: яка ж це гра? Але річ у тому, що головне правило тут - будучи зовні хорошим котиком, якомога більше накапостити своєму хазяїну. Причому покарати гравця хазяїн не зможе - той поводиться прямо-таки зразково і взагалі увесь з себе такий непорочний. Один наш кіт іноді, дуже рідко, ловив якесь абсолютно нешкідливе створіння і залишав труп на залізних ґратах для чищення підошв, що лежать перед дверима. Знаєте ці ґрати, які неначе зібрані з гострих лез? Зрозуміло, виходячи вранці з дому, ви під ноги не дивитеся. Можливо, кіт просто використовував грати для обробки м'яса. Але ми знали - і він знав, - що це була гра в хорошого котика.

В наші дні усі коти і кішки - шредінгерівські. Варто лише це визнати, і усе стає на свої місця.

Перші шредінгерівські коти з'явилися після заслуговуючого усілякого осуду експерименту в галузі квантової механіки, проведеного в 1930-х роках. Втім, можливо, і вони не були першими. Можливо, перших котів взагалі не було.

Усі чули про уявний експеримент Ервіна Шредінгера: береться ящик, туди засовується кіт і склянка з отрутою - до речі, багато хто на цьому і зупинився б. Потім додається в той же ящик невеличкий механізм, який чи то розіб'є склянку, чи то ні, залежно від якоїсь там ядерної дурниці, яку випускає радіоактивна речовина. Вона тут же, в ящику. Великий такий ящик береться. Так от, згідно квантової теорії, кіт в ящику є одночасно і хвилею і часткою… тобто ні. Ні, через усі ці кванти він виходить ні живий ні мертвий[9], а навпаки: живий і одночасно мертвий. І так до тих пір, поки спостерігач не відкриє кришку, щоб зазирнути в ящик. Тоді сам факт спостереження ніби як причепить кота до простору-часу, і таке інше. Той, хто відкриє кришку, побачить або заготовку для опудала, або усипаний битим склом згусток трохи радіоактивної ненависті, що бризкає слиною. Найцікавіше те, що, поки кришка на місці, не лише сучасність, але і найближче минуле кота залишається невизначеним. Хто його знає, може, він вже п'ять хвилин як мертвий.

Так це описують в підручниках[10]. Але мало хто знає, що одна група вчених, не зрозумівши, що Шредінгер мав на увазі експеримент абстрактний[11], спробувала відтворити усе це на практиці. Ящик, джерело радіації, склянка з отрутою - усе, як написано. Ну і кіт, звичайно.

Зрозуміло, вони не взяли до уваги дещо дуже важливе: хоча експериментатор не знав, що відбувається в ящику, кіт-то знав це з біса добре. Вважається, що близька перспектива шибениці окриляє розум. Як же його тоді окриляють смутні підозри про те, як цей ось тип в білому халаті через хвилину підніме кришку і виявить, що ти давно вже мертвий! Простимульований цими підозрами (а також, можливо, квантами, що так і скачуть по лабораторії), кіт стрибнув за кут просторово-часового континууму - і через якийсь час його, доволі очманілого, виявили в комірці.

Еволюція, як відомо, завжди готова підхопити корисну ідею - і цей новаторський спосіб кивати лапами від різноманітних прикрощів передався нащадкам експериментального кота. А нащадків у нього було багато. Що недивно, враховуючи його новонабутий дар. Ген, що відповідає за цей дар, виявився таким нездоланно домінантним, що тепер в жилах більшості кішок тече кров шредінгерівського кота. І як наслідок, усі вони мають здатність проникати всередину усіляких замкнутих ящиків і вибиратися з них назовні - до закритих же ящиків можна віднести кімнати, будинки, холодильники, "переноски", в які ви, ось чесне слово, засунули кота, щоб везти його до ветеринара, і так далі, і тому подібне.

Якщо увечері ви вигнали кота за двері, а вранці виявили його мирно сплячим біля свого ліжка - значить, ваш кіт шредінгерівський.

Одна наукова школа вважає, що існує свого роду антишредінгерівський ген. Якщо шредінгерівський кіт, кажуть ці вчені, здатний вибратися з найдивніших місць, то чому іноді коти не можуть покинути закутки, з яких, здавалося б, легко можна вибратися, посунувшись назад або протиснувшись вперед? Маються на увазі випадки, коли котів знаходять (найчастіше - на слух) за холодильниками і кухонними шафами, в закритих гаражах або, як кота одних наших знайомих, в стіні (уявляючи собі жахи у дусі Едгара Алана По, вони, звичайно, кинулися довбати стіну там, звідки доносилося нявчання, - але нявчання змістилося геть від діри, оскільки котові не сподобався стук молотка; через добу він виліз сам, приваблений запахом їжі). Проте ми схильні вважати, що ці учені помиляються, і такі випадки слід розглядати просто як приклади гри в "Потойбічність" (див. "Ігри, в які грають кішки").

Проте ця котяча здатність, без сумніву помічена усіма справжніми котолюбами (а пам'ятаєте випадки, коли ваш кіт зникав безслідно на пару днів і повертався товстим і гладким? Де він був - жебрачив по сусідах або просто перескочив в майбутню середу, коли ви зрадівши його поверненню, напхали його від пуза?), підводить нас до цікавої теми. Отже,

Зрозуміло, усе залежить від того, наскільки справжній у вас кіт, ну, якщовирозумієтепрощоя.

Е-е.

Розумієте, уявімо, у вас є котик і кішечка, і вони.

Річ у тому, що.

Загалом, у породистих кішок - в'язки, у справжніх - злучки. В'язки краще залишити професіоналам. З іншого боку, зі злучками коти прекрасно можуть впоратися і самі.

Розплідненням кішок завжди займаються пані, абсолютно не при своєму розумі, але дуже милі. Будинок такої пані легко можна відрізнити по акуратних сарайчиках в саду і тій особливості, що котячі корми при доставці там відвантажують не банками, а вантажівками.

Справжні котолюби стикаються з такими дуууже рідко, а то і зовсім ніколи. Хіба що іноді справжньому котолюбові якимсь чином дістається кішечка, зовнішність і походження якої не дозволяють віднести її до ветеринара на операцію, так само як і підпустити до неї цього смугастого розбійника, що вештається навколо будинку. І нічого не залишається, як вдатися до допомоги фахівця. Там вам доведеться викласти кругленьку суму. (Так, у кішок усе не як у людей! Настільки не як у людей, що усі чоловіки у вашій сім'ї ще довго вражатимуться). Додому ви повертаєтеся, в замисленні про розрахунки, - вам сказали, скільки коштуватимуть котенята. Отже, X приплодів в рік помножити на Y котенят, мінус декілька кішечок на розпліднення, помножити на X приплодів =??????????

Справжні котолюби знають, що в житті усе зовсім не так. Розведення тварин заради грошей ніколи не приносить грошей, що б там не доводили цифри. У вашому житті з’являються рулони дротяної сітки, скрип пили і удари молотка, рахунки за корм, рахунки з найнесподіваніших місць. Ви і оком кліпнути не встигнете, як залізете по самі вуха. Хто догляне за котофермою, поки котофермер піде випити кухлик еля?

Насправді розведення котів нині скоротилося до такого рівня, що оголошення "Віддамо в хороші руки" зустрічаються все рідше, а котячу популяцію складають переважно жирні кастровані котяри і гнучкі витончені кішечки, позбавлені радощів материнства і, схоже, анітрохи цим не засмучені. Проте в кожному селі є свій кіт, якого сусідки делікатно називають Том-у-якого-все-при-ньому.

Такому котові дуже важко не бути справжнім. О, колись він був один з цілого племені безрідних котів, вони вили, билися і не могли поводитися інакше, не втративши при цьому пошану собі подібних. Але тепер його товариші по минулих пригодах постаріли і розжиріли, їм аби спати цілий день, а кішки - ті взагалі і чути нічого не бажають. І ось він, самотній мисливець, крадеться в кущах. Земля тремтить, кролики тремтять в глибині своїх кліток. Усе в ньому неначе говорить: "Ну, торкнися мене, дай мені привід!" - і собакам (маємо визнати, навіть несправжні коти в середньому розумніші за собак) стає якось і ніяково, на думку спадають тисячі вагомих причин з байдужим виглядом пробігти повз. Поряд з котом крадеться на м'яких лапах його могутнє і жадаюче звірине несвідоме. Молочник скаржиться, листоноша починає залишати вашу пошту у сусідів.

У нашій місцині був один кіт, який отримував збочене задоволення, перемагаючи своїх одноплемінників в поєдинку. Він не відвойовував територію, він просто дуже любив побитися. Підстерігши побратима, що задрімав на сонечку, цей негідник накидався на нього. А ми тоді як раз завели справжню кішку, стерилізовану і вкриту шрамами. Вона походила з процвітаючої колонії котів з комор, де давно звикла до величезних незграбних самців, що не думають ні про що, окрім сексу і доброї бійки (можна одночасно). Перші пару разів, коли місцевий пройдисвіт викликав її на бій, вона перелякано тікала. Потім нам пощастило спостерігати вирішальний поєдинок.

Починалося усе як завжди: кіт накинувся, кішка втекла. Кіт погнався за нею, вони летіли по складній траєкторії, вхолосту загрібаючи лапами на поворотах з характерним "бінка-бінка-бінка" (див. "Коти мультяшні"; у будь-якому котові є щось від мультяшки). Потім наша кішечка застрибнула на бочку з водою, дочекалася моменту, коли задирака учепиться передніми кігтями за верхню кромку бочки і зашкребе задніми, намагаючись затягнути вгору чималий філей, - і акуратно, точно, обачливо врізала йому лапою по носі. О, таким ударом міг би пишатися будь-який мультяшний кіт! З розвороту градусів на триста, чесне слово. Звук був таким, неначе рвався шовк.

А потім вона виразно подивилася очманілому котові прямо в очі. Зустрівши цей погляд, кіт зрозумів, що йому надзвичайно пощастило, він отримав по носі тільки раз, а якщо наполягатиме - ще відгребе.

Минулося усе цілком мирно: кіт-забіяка відтоді перестав помічати нашу кішку, вона відповідала йому взаємністю. Як це часто буває, оскільки позбавитися один від одного вони не могли, то вважали за краще зробити вигляд, що супротивника не існує. Хоча для цього мусили дуже постаратися. Задирака був шредінгерівським котом, що не так давно виринув з гіперпростору шредінгерівських котів, залізно впевнений, що наш будинок належить йому. Пізніше його пустив до себе жити сусід, але доти кіт вважав наш будинок своїм. Кішечка не могла на нього пошипіти - це було б проти правил, адже щоб пошипіти, потрібно визнати, що кіт існує. Отже ці двоє ходили по будинку, ніколи не зустрічаючись в одному приміщенні. Напевно, вони відчували наближення один одного завдяки якійсь котячій телепатії. Це дуже нагадувало безглузді комедії, де одна людина грає близнюків і завжди вибігає на терасу, щоб через секунду увійти до іншої в двері і в іншому капелюсі зі словами: "Хай йому біс, ніяк не можу знайти брата"!

Про що думає садівник? Про горошок, петрушку, пастернак, ревінь.

Про що думає садівник-котолюб? Про пастки, різки, колючий дріт, мінні поля.

Втім, сусіди котолюба, якщо його кіт справжній, а у сусідів є грядки, думають про те ж саме.

Якщо в місцині живе один або декілька справжніх котів, розводити квіти і овочі можна, але ціною буде вічна пильність. Як помітив один розлючений справжній садівник[15]:

"Само по собі те, що вони роблять, - ще можна перетерпіти. Але ось те, що вони роблять потім!", - маючи на увазі сумлінно накидані купи землі, з яких жалісно стирчать паростки квасолі, що вже не виросте.

Великий Балістичний Земляний Комок ми вже обговорювали. Окрім нього існують наступні методи оборони :

Слухайте, ну кого цим можна злякати? Хіба що кротів. Так, дійсно, після того, як ми встановили усю цю машинерію, кротів у нас немає. До того їх теж не було.

Справжні коти через нього переступають.

Нам так і не вдалося з'ясувати, чи допомагають ці засоби, оскільки всякий раз після налаштування вогневих рубежів починався дощ. Чесно кажучи, воно і на краще, а то на серці було якось неспокійно, увесь час мучило сумління: раптом ця хімія заборонена якою-небудь міжнародною конвенцією і нам просто забули сказати про це?

Вся річ у тому, що бажання кота потрапити у ваш жалюгідний город куди сильніше за ваше бажання свої грядки захистити. Вже повірте мені. Якщо природа кличе, вона репетує в увесь голос. А тому врятувати вас може

Друг садівника. Коли справжні коти натикаються на Непереборний Сталевий Бар'єр для Захисту Ваших Дорогоцінних Посівів - о, ви б бачили їхні фізіономії!

Засіяні грядки закривають цією сіткою згори. Ви також можете спорудити маленькі дротяні гетри для квасолі і облаштувати свої улюблені яблуні в надійні дротяні корсети.

Але є і мінуси: 1) город виглядає як військовий полігон в мініатюрі; 2) неможливо пройти по городу, не спіткнувшись; і 3) овочі проростають прямо крізь дріт. З цибулею і різною зеленню проблем немає, але ми одного разу забули вчасно прибрати сітку з картопляного поля, і урожай потім довелося викопувати увесь разом, неначе у нас був один величезний картопляний кущ.

Якщо ви не готові терпіти подібні незручності, у вас є тільки один вихід:

Ну, ні. Ми не такі[16].

Як вже говорилося, упродовж усієї історії людина долала свої недоліки - наприклад, нездатність наздогнати зайця, розрити нору борсука, вирвати зубами шматок з частини філе грабіжника, тягати альпійськими стежками барильця бренді, - виводячи нові породи собак і перерозподіляючи всіляку важку роботу на них. Людина м'яла собак, наче пластилінових, і ліпила з них те, що вимагалося.

Оскільки у наш час навіть у вищих наукових колах вже не вважаються поганим тоном міркування про те, як усе було б, складися історія інакше, вчені, такі, що підтримують наш Рух, замислилися над тим, що вийшло б, якби у людини не виявилося б під рукою собак. Скажімо, вони усі вимерли від якої-небудь великої собачої чуми або їх ще в голоцені повбивав всезагальний, але напрочуд виборчий метеоритний дощ. Крім того, нашим вченим вдалося виявити факти засекречених експериментів, що мали місце у далекому минулому.

Отже, якби усе це було правдою, то на сьогодні у нас гуляли б самі по собі:

Порода кішок, виведена в XIV столітті для цькування биків, але не виправдала очікувань і до теперішнього часу майже зникла. Річ у тому, що кота так і не вдалося відучити гратися з биком, як велить котячий інстинкт: чіпляти кігтями за загривок, підкидати, притискати лапою до землі і тому подібне.

Ця популярна у браконьєрів порода виведена з ай-чхи, булькота і усіх, хто трапився селекціонерам під руку і не встиг втекти. Шотландська хитровуха широко відома своїм розумом і підступністю. Насправді, саме через розум і підступність від неї досить мало користі. Наприклад, її улюблений спосіб полювання на кроликів - надіслати їм листа (складеного з літер, вирізаних з газетних заголовків) з пропозицією, від якої неможливо відмовитися.

Ну, ці коти усім відомі. Відрізняються видатною довжиною вух.

Найменша кішка у світі. Була виведена в давній старовині для забави імператорів династії Дзинь. Західні заводчики офіційно визнали породу тільки у кінці XVII століття. Спочатку ай-чхи були декоративними кішками, улюбленками аристократок. Проте пізніше з'ясувалося, що від цієї породи може бути і практична користь: оскільки ай-чхи по розмірах не перевершують гризунів, вони легко проникають в нори і нав'язують мишам війну на їх території.

Найчастіше смугастих ретриверів можна побачити на задньому сидінні автомобіля, причому за кермом сидить людина в куртці, що скроєна ніби з матраца, і болотяних чоботях. Цей кіт був виведений спеціально для полювання на дрібну дичину і заслужив на визнання саме в цій якості: наздогнавши здобич, смугастий ретривер відпускає її, наздоганяє знову, відпускає, наздоганяє, стрибає на неї згори і приносить хазяїну рештки тушки.

Кіт, виведений виключно для котячих боїв. Завдяки ламаркианському виплеску еволюції нявмастифф в XVI столітті в бійці позбувся вух, а в XVII - хвоста. Більшу частину шерсті він втратив на рингу, зате зуби і кігті його, навпаки, надзвичайно подовжилися. Звичайні коти абсолютно безпорадні в бою з нявмастиффом - з таким же успіхом можна випустити свого улюбленця битися з літаковим пропелером. Нявмастифф добре ладнає з дітьми.

Цих симпатичних кішечок ще іноді називають сарделькотами. Дуже популярні у людей з середнім достатком - кошакса успішно замінює диванну подушку-валик, нею також можна заткнути щілину під дверима, щоб не дуло. Єдина кішка, яка може потертися об ноги хазяїна одночасно і спереду, і ззаду.

Найчастіше їх тримають ледачі ескімоси, мисливці, канадські кінні поліцейські і тому подібні. Якщо на дворі холод - мурчайку з дому не виженеш.

Ця порода сформувалася в південних штатax - свого часу її використовували, щоб вистежувати рабів і злочинців, які втекли. Раби і злочинці успішно тікали від гонитви, тому що фирьтер’єр має прекрасний нюх, але не має уявлення, що з ним робити.

Коти, які врятували багатьох мандрівників, що знесиліли, в засніжених Альпах. Коли огрядний з’їмбернар з барильцем бренді наближається до занесеного снігом виснаженого подорожнього і, не дійшовши двадцяти метрів, згортається клубочком поспати, - здорова злість миттю зігріває вмираючого і дарує йому друге дихання. Та все ж ця порода не отримала широкого визнання, оскільки з’їмбернари занадто покладалися на свою істинно котячу привітність і жалісливість.

Спочатку ця порода була виведена для нагляду за вівцями, проте, як виявилось, істинне покликання кітценшнауцерів - не вівці, а служіння закону. Ці коти прекрасно прижилися в поліцейських відділках всього світу, де знайшлося прекрасне застосування їх вмінням. Річ у тому, що якщо звичайні кішки мають звичай просто кидатися людям під ноги, то величезні (під сімдесят кілограмів ваги!) кітценшнауцери при цьому з усією пристрастю виносять двері, валять людину на підлогу і радісно топлять її в слині.

((Найзнаменитіший кітценшнауцер - кіт на прізвисько Брекекекс, зірка серіалу "Комісар Брекекекс", дуже популярного в сорокових роках двадцятого століття, але швидко забутого. У найбезвихідніших ситуаціях - коли припливна хвиля могла змити міст, на який ось-ось повинен був вилетіти пасажирський потяг, коли полум'я біснувалося в багатоповерховій будівлі дитячого притулку, коли люди зникали безслідно в покинутих шахтах, - комісар Брекекекс незмінно повертався і йшов на пошуки чогось їстівного. Але дуже, дуже талановито.)