<?xml version="1.0" encoding="utf-8"?><FictionBook xmlns="http://www.gribuser.ru/xml/fictionbook/2.0" xmlns:l="http://www.w3.org/1999/xlink"><description><title-info><genre>nonf_biography</genre><author><first-name>Сергій</first-name><middle-name>Анастасійович</middle-name><last-name>Гальченко</last-name><id>12190feb-9899-11e5-b82d-0cc47a5454c6</id></author><author><first-name>Галина</first-name><middle-name>Володимирівна</middle-name><last-name>Карпінчук</last-name><id>4800e90a-eed6-11ea-ae9a-0cc47a5f137d</id></author><book-title>Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 1. 1839–1857</book-title><annotation><p>У виданні листи Тараса Шевченка і його адресатів уперше зведено у хронологічному порядку в цілісний корпус. У листах розгорнуто низку цікавих епізодів із життя митця і його оточення, зафіксовано промовисті побутові та настроєві подробиці тощо. Перед читачем епістолярію постають живі постаті тих, кого поет любив і перед ким міг відкритися, Шевченко виповідає найсокровенніші переживання, ділиться задумами та мріями.</p><p>Перша книга містить 207 листів Тараса Шевченка та до нього за 1839–1857 рр.: від найранішого відомого листа поета до останнього з Новопетровського укріплення. Епістолярій дає змогу глибше пізнати життя Шевченка під час навчання в Академії мистецтв, його подорожей Україною, розкриває духовні страждання митця на засланні. Листи — часом єдине джерело відомостей про окремі грані Шевченкової біографії та творчості цих років.</p></annotation><date value="2020-01-01">2020</date><coverpage><image l:href="#cover"/></coverpage><lang>ru</lang><sequence name="Бібліотека української літератури"/></title-info><document-info><author><first-name/><last-name/></author><date value="2020-09-13">13.09.2020</date><id>4F994C06-F2A0-4F59-AF5B-71CB3B8AA4FA</id><version>1.0</version><program-used>fb2cut 2.7.3</program-used></document-info><publish-info><publisher>Фоліо</publisher><city>Харків</city><year>2020</year><isbn>978-966-03-8951-9, 978-966-03-9123-9, 978-966-03-9124-6</isbn></publish-info><custom-info info-type="">© С. А. Гальченко, Г. В. Карпінчук, упорядкування, 2020 © М. Х. Коцюбинська, передмова, 2020 © В. С. Бородін, В. П. Мовчанюк, М. М. Павлюк, Т. М. Різниченко, В. Л. Смілянська, Н. П. Чамата, В. Є. Шубравський, коментарі, 2020 © Т. О. Калюжна, художнє оформлення, 2020 © Видавництво «Фоліо», марка серії, 2019</custom-info></description><body><title><p>Епістолярій Тараса Шевченка</p><p>Книга 1: 1839–1857</p></title><section><p>© С. А. Гальченко, Г. В. Карпінчук, упорядкування, 2020</p><p>© М. Х. Коцюбинська, передмова, 2020</p><p>© В. С. Бородін, В. П. Мовчанюк, М. М. Павлюк, Т. М. Різниченко, В. Л. Смілянська, Н. П. Чамата, В. Є. Шубравський, коментарі, 2020</p><p>© Т. О. Калюжна, художнє оформлення, 2020</p><p>© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2019</p><subtitle>* * *</subtitle></section><section><empty-line/><image l:href="#0"/></section><section><title><p>Шевченкові листи</p></title><p>Шевченко любив писати листи — це видно з його готовності розкрити другові-співбесідникові душу, виповісти почуття і найсокровенніші переживання, поділитися задумами, відтворити свої будні й свята. Знав тривогу очікування і радість одержання листа, особливо в «незамкнутій тюрмі» солдатчини, коли лист ставав вікном у світ, єдиною ниткою, що поєднувала з друзями і рідним краєм. З огляду на смак поета до епістолярних занять, широке коло знайомств, безсумнівну популярність вже за життя його імені, особи і творчості, можна твердити, що Шевченкове листування мало бути дуже велике. С. Єфремов у статті «Шевченко в своєму листуванні» на базі наявного на 1920-ті епістолярію констатував сліди не менш як сотні листів, які до нас не дійшли<a l:href="#n1" type="note">[1]</a>. Коли ж додати згадки в Щоденнику, в інших біографічних матеріалах і листах до поета, то гіпотетичну кількість треба набагато збільшити.</p><p>Публікація епістолярної спадщини Шевченка почалася одразу після його смерті. В 1861–1862 роках у журналі «Основа» було надруковано 66 листів. У 1870—1890-х роках Шевченкові листи з'явилися в багатьох українських газетах та журналах, зокрема у журналах «Правда» (1875, 1889), «Киевская старина» (1883, 1885, 1889, 1890, 1893, 1895, 1897, 1899 та ін. роки), «Зоря» (1894, 1895, 1896), у книзі М. Чалого «Життя і твори Тараса Шевченка» (К., 1882), у спогадах про поета тощо. Частину кореспонденції поета було видруковано в російській періодиці: газеті «Московские ведомости» (1862), «Южный край» (1887), «Кубанские обласные ведомости» (1899), журналі «Древняя и новая Россия» (1875), «Русская старина» (1877, 1880, 1883), «Русский архив» (1898), «Русский библиофил» (1914) тощо. Наприкінці 1890-х О. Кониський підготував корпус Шевченкового епістолярію: він складався з 155 рукописних копій, зроблених різними особами, зокрема деякі самим упорядником, і лишився невиданим (рукопис зберігається в ІЛ. — Ф. 77. — № 4). Перше зібрання листів Шевченка — 157 текстів — побачило світ 1911 року у виданні В. Яковенка<a l:href="#n2" type="note">[2]</a>. Майже без змін це зібрання передруковано у виданні за редакцією Б. Лепкого<a l:href="#n3" type="note">[3]</a>.</p><p>Першим науковим і найповнішим на той час виданням Шевченкового епістолярію став третій том «Листування» (1929), підготовлений за редакцією С. Єфремова Комісією для видавання пам'яток новітнього українського письменства при Всеукраїнській академії наук. Том містить 222 листи поета до різних осіб та офіційних установ; в окремому розділі подано 198 листів різних кореспондентів до Шевченка. Ряд листів опубліковано уперше, значну їх частину перевірено за автографами. Великий енциклопедичний коментар охоплює питання біографії і творчості Шевченка, численні факти й реалії мистецького й суспільного змісту й за своєю повнотою і докладністю лишається неперевершеним. У підготовленому на основі «Листування» зібранні Шевченкових листів за редакцією П. Зайцева<a l:href="#n4" type="note">[4]</a> уміщено 13 офіційних листів та ділових паперів, 223 листи до різних осіб, листи, писані російською мовою, перекладено українською. Корпус листів Шевченка поповнювався новознайденими матеріалами у відповідних томах усіх трьох видань спадщини поета, здійснених од 1950-х<a l:href="#n5" type="note">[5]</a>. В останньому названому виданні — 237 листів Шевченка до різних осіб, 4 колективні, 15 офіційних.</p><p>У листуванні Шевченка можна виділити три періоди: до арешту, на засланні та після повернення із заслання. Найбільше — майже три чверті — збереглося листів останнього періоду, найменше — першого. Втрачено поетові листи до таких адресатів, як К. Брюллов, В. Штернберг, Е.-В. Желіґовський, К. Герн, М. Остроградський, Р. Штрандман, В. Даль, В. Забіла; лише по одному збереглося з листів до В. Жуковського, Т. Вернера, М. Костомарова, О. Плещеєва, Марка Вовчка та ін. Багато їх загинуло після арешту Шевченка — в атмосфері страху перед можливими обшуками його кореспонденцію адресати нещадно нищили. Є свідчення очевидця про те, що Шевченко напередодні арешту в Оренбурзі 1850 року спалив велику кількість адресованих йому листів од різних осіб, зокрема од В. Рєпніної, С. Левицького, М. Александрійського, братів Лазаревських<a l:href="#n6" type="note">[6]</a>, щоби не наражати своїх кореспондентів на неприємності.</p><p>Але навіть у неповному вигляді масив Шевченкових листів має колосальне інформативне й мистецьке значення. Вони лишаються чи не єдиним джерелом інформації про деякі аспекти поетового життя і творчості. Так, за посланнями Шевченка до Бр. Залеського, М. Лазаревського, П. Куліша, М. Осипова, С. Аксакова та ін. можна простежити долю його російських повістей, значення їх у доробку поета: задуми, наміри «одолеть великорусский язык», містифікацію з Дармограєм, спроби опублікування, авторський погляд на їхню літературну вартість й зумовлене суворим присудом С. Аксакова (лист до Шевченка від 19 червня 1858 року щодо «Прогулки с удовольствием и не без морали») рішення «отложить всякое писание в сторону», висловлене в листі до названого письменника від 15 липня 1858 року.</p><p>Тільки листи дають змогу по-справжньому відчути духовні муки поета на засланні, зрозуміти шлях його оновлення, повернення до поетичної творчості. Слушно твердив С. Єфремов у згаданій статті: «Листи Шевченкові — це органічна частка його творчости й невідлучний додаток до творів, для громадського вжитку призначених»<a l:href="#n7" type="note">[7]</a>. Цей своєрідний автопортрет, інтелектуальний та емоційний, виявнює всі найважливіші константи Шевченка — ідейні, естетичні, особистісні. Тут чи не найвиразніше постає справжня, «нередагована», за висловом Ю. Луцького, Шевченкова особистість: «Шевченко-поет промовляє своїми віршами, Шевченко-людина — своїми листами»<a l:href="#n8" type="note">[8]</a>. Епістолярій поета — яскраве свідчення особливої цілісності його натури, єдності «внутрішньої» й «зовнішньої» людини.</p><p>Листи Шевченка охоплюють ширший життєвий простір, ніж його Щоденник, і не лише хронологічний. Якщо у Щоденнику він розкривається передусім як людина в собі, то в листах — у взаємодії з оточенням, з людьми найближчими й тими, що на офіційній відстані. Звідси — повнота і вписаність в історичний контекст. Десятки людей і стосунки з ними, події й реакції на них у нюансах, сюхвилинних враженнях, обертонах настроїв, вельми цінних тим, що забезпечують правду моменту, достеменність подій. Особливо якщо збагатити, оживити текст докладним коментарем — біографічним, історичним, текстологічним. Недаремно Єфремов говорив про «дрібну мозаїчну роботу», коли з окремих клаптів маємо «реконструювати цілий образ»<a l:href="#n9" type="note">[9]</a>, і слушно підкреслював ту невимушену природність, з якою Шевченко «несе свою геніальність і осяває нею людей» — своїх адресатів. Перед нами постають ті, котрих поет любив, — Я. Кухаренко, О. Бодянський, М. Щепкін, А. Козачковський, В. Рєпніна, С. Аксаков, А. Лизогуб, С. Гулак-Артемовський, Бр. Залеський, М. Лазаревський, В. Шевченко…</p><p>Листи дають змогу осягнути всеохопність, органічність духовного зв'язку поета з вітчизною. За кожним помислом — Україна як його друге <strong>я</strong>: головне джерело творчості, пам'ять віків, святиня. Ось зворушливі перші листи з Петербурга в Україну до брата Микити — неповторна автентична інтонація, духовна невіддільність од рідного краю. Шевченко просить Г. Квітку-Основ'яненка (лист від 19 лютого 1841 р.) прислати «дівочу сорочку», бо має намалювати «нашу чорнобриву дівчину». Ділиться з Я. Кухаренком (31 січня 1843 р.) своїм задумом намалювати А. Головатого коло Зимового палацу — «позаду Нева, а за Невою крепость, де конав Павло Полуботок». У листах до О. Бодянського, М. Цертелєва й ін. оживають наміри і справи, пов'язані із задумом серії «Живописная Украина». Шевченко зізнається П. Кулішеві: «З „Чорної ради” тепер не нарисую тобі нічого: нема моделі, нема нічого перед очима нашого українського, а брехать на старість не хочеться» (4 січня 1858 р.). Бажає М. Максимовичу (4 січня 1858 р.) довголіття і здоров'я «на славу нашої преславної України». В усьому відчутний патріотичний «нерв» поета — невідокремлюваність інтересів, задумів, мрій од України. Це виявляється, зокрема, у його непримиренності до шовіністичного присмаку слов'янофільства. У листі до М. Максимовича 22 листопада 1858 р., написаному за листом П. Куліша (№ 307, 309 нашого видання — <emphasis>Ред.</emphasis>), Шевченко висловлюється проти публікації своїх поезій у газеті «Парус», бо не згоден із позицією цього органу, який «у своєму універсалі перелічив всю слав'янську братію, а про нас і не згадав» (ідеться про оголошення І. Аксакова про видання ним з 1859 р. названої газети слов'янофільського спрямування). До того ж І. Аксаков у газеті «Московские ведомости» (1858. — № 130) виступив на захист князя В. Черкаського, який у статті «Деякі спільні риси майбутнього сільського управління» (Сельское благоустройство. — 1858. — № 9) обстоював право сільських старост застосовувати до селян тілесні покарання. «Не доводиться мені давать під парус свої вірші і того ради, — писав Шевченко, — що парус сей надуває заступник того вельможного князя, любителя березової каші. Може, воно так і треба московській натурі. Та нам-то се дуже не вподобалося. Отак-то! Не здивуйте, добродію, що не вволив я вашої волі, діло се не жарти; самі маєте розум». Здавалось би, повернувшись після заслання до більш-менш нормального творчого життя, поет мусив ухопитися за кожну нагоду публікації своїх творів, але ні, вірність своїй громадянській позиції, відповідальність за своє слово — над усе.</p><p>Листи засвідчують, як постійно Шевченко переймався ідеєю визволення селян із кріпацтва: «Занимает теперь всех самый животрепещущий вопрос о том, как освободить крестьян от крепостного состояния» (до І. Ускова від 12 листопада 1857 р.), «О людській волі я розпитував; але ніхто нічого не знає, коли, як і що з того буде» (до В. Шевченка від 7 грудня 1859 р.). Поет неодмінно наголошує на тому, щоб родичі й земляки «не квапилися на волю без поля і без ґрунту. Нехай лучче підождуть» (до В. Шевченка від 28 березня 1860 р.). Схвалює, коли сестра Ярина та брати не погоджуються «на волю без ґрунтів і без землі безплатно, &lt;..&gt; вони не беруть такої поганої волі — і добре роблять» (до В. Шевченка від 29 червня 1860 р.).</p><p>Шевченко стежить, як тільки може, за помітними явищами в українській культурі й захоплено на них реагує. Дякує П. Корольову (22 травня 1842 р.) за збірник «Запорожская старина» — «добра книжка, спасибі вам і Срезневському. Я думаю дещо з неї зробить». Висловлює захват од «Граматки» Куліша та його «Записок о Южной Руси»: «…дуже розумна і щира книга», «Тут живо вилитий і кобзар, і гетьман, і запорожець, і гайдамака, і вся старожитна наша Україна як на лодоні показана» (до Я. Кухаренка від 22 квітня 1857 р.), «Такої розумної книги, такого чистого нашого слова я ще не читав» (М. Лазаревському від 22 квітня, 8 травня 1857 р.), «Спасибі йому, він мене неначе на крилах переніс в нашу Україну» (до А. Маркевича від 22 квітня 1857 р.). Шевченко чекає від своїх кореспондентів (П. Куліша, М. Лазаревського) оповідань Марка Вовчка, вдячний їй «за її сердечные, щирії оповідання» (до М. Лазаревського, 22 лютого 1858 р.), а згодом у листі до письменниці називає її своєю «донею любою» (25 травня 1859 р.). Просить А. Маркевича (22 квітня 1857 р.) подякувати перекладачеві «Слова о полку Ігоревім» М. Гербелю («хоч і зоветься Гербель, а такий же сірий хохол, як і ми з тобою, молодий мій друже») за його «перевод „Малоросійської думи“, надрюкованої в „Б[иблиотеке] для чтения“» (ідеться про Шевченкову поезію «Думка — Нащо мені чорні брови…»). Знає Максимовичів переклад «Слова» — «сієї невеличкої, но премудрої книги», хоче й сам її перекладати. «Вонми гласу моления моего, — пише А. Козачковському (14 квітня 1854 р.), — друже мій єдиний, пришли мені текст „Слова о полку Ігоря“, а то на твоїй душі буде гріх, як не буде воно, те „Слово“, переведено на наш задушевний, прекрасний язик». Шевченко не тільки сам тішився новинками української літератури, а й пропагував їх і поширював, що міг, роздаровував. З Нижнього Новгорода він просить М. Лазаревського прислати 2-й том Кулішевих «Записок», та й 1-й також, бо свій примірник подарував землякам в Астрахані (лист від 18–19 жовтня 1857 р.). Рекомендує Я. Кухаренкові читати оповідання Марка Вовчка (17 січня 1859 р.), посилає «к Великодню замість писанки» альманах «Хату» (25 березня 1860 р.), зазначивши, що це попередник журналу «Основа», який почне виходити з наступного року, і закликає: «Збирай, батьку, чорноморську запорозьку старовину та присилай на моє ім'я, а я передаватиму в редакцію». В. Шевченкові (15 травня 1860 р.) доручає надіслати один примірник «объявления об „Основі“ П. Ф. Семеренку», збирається надіслати таке ж оголошення Д. Трощинському.</p><p>Листи останнього періоду, зокрема до В. Шевченка, засвідчують, як активно займався поет розповсюдженням свого «Кобзаря» серед освітян (наприклад, 7 серпня 1860 р. він просить В. Тарновського переслати для недільних шкіл 50 примірників «Кобзаря» до Чернігова і стільки ж — до Києва; із таким же проханням звертається й до М. Чалого), надсилає також «Букварь южнорусский» — для «наших убогих воскресных школ» (лист від 4 січня 1861 р.). Тут же пише про свої дальші плани просування популярно-навчальної літератури для народу: видати «лічбу (арифметику)», етнографію, географію, а також: «історію, тілько нашу, може, вбгаю в 10 копійок. Якби Бог поміг оце мале діло зробить, то велике б само зробилося». Сповіщає про ці плани також П. Симиренка, Ф. Ткаченка. У ті роки Шевченко просто-таки жив надією оселитися на рідній землі й одружитися, брався й за практичну реалізацію своїх мрій. Ділиться з Кулішем, зокрема, цими задумами (26 січня 1858 р.), доручає Варфоломієві: «…дбай о клапті землі, чи по сім, чи по тім боці, тілько щоб над самісеньким Дніпром. Та дбай так, щоб нам укупі оселиться» (15 травня 1860 р.); «купить у Вольського дубів 40 лісу, вирубать, та й нехай би собі сохне. А скласти його можна коло Пекарів, на Росі» (2 листопада 1859 р.). Посилає план хати, підказує Варфоломієві, яке саме дерево потрібне «на одвірки», «на поміст» і «на надвірню комору». Лейтмотив усіх листів, де мовиться про омріяну ідилічну хату: вона має бути біля Дніпра — як символ рідної оселі в Україні, «тихого раю». Бідкається, що ніяк не може знайти відповідної місцини, бо: «Максимович у Прохорівці уступає мені таке саме добро, як і у Парчевського, тілько що не коло Дніпра, от моє лихо! Видно Дніпро, та здалека, а мені його треба коло порога» (до В. Шевченка, 2 листопада 1859 р.).</p><p>Особливо важливими для Шевченка були листи на засланні. Кореспонденції до друзів і знайомих дають змогу в усій повноті відчути стан поета в неволі: «Я оце вже третій рік як пропадаю в неволі &lt;..&gt; тяжко мені, друже! дуже тяжко!» (до О. Бодянського, 3 січня 1850 р.), «Бога ради и ради прекрасного искусства сделайте доброе дело, не дайте мне с тоски умереть!» (до В. Жуковського, 10 січня 1850 р.), «В этой широкой пустыне мне тесно — а я один» (до А. Лизогуба, 16 липня 1852 р.). «А покойный Данте говорит, что в нашей жизни нет горшего горя, как в несчастии вспоминать о прошлом счастии», — пише він Бодянському 15 листопада 1852 р. (як тут не завважити текстуального збігу із початком вірша «Г. З.» — «Немає гірше, як в неволі / Про волю згадувать») і міркує: «Хоть тоже, правду сказать, в моей прошлой жизни не много было радостей, по крайней мере, все-таки было что-то похоже немного на свободу, а одна тень свободы человека возвышает». А. Козачковському описує (16 липня 1852 р.) свою недугу, з болісним гумором малює свій портрет: «…одно слово, солдат, да еще солдат какой! Просто пугало воронье. Усища огромные. Лысина что твой арбуз». Лист до А. Толстої з Нижнього Новгорода (12 листопада 1857 р.) свідчить про поступове адаптування поета до волі, що відбувалося в «промежуток между Северной Пальмирой и киргизской пустыней»: він допався до книжок, «прочитал уже все, что появилось замечательного в нашей литературе в продолжение этого времени», малює старовинні церкви, портрети олівцем і — «бесконечно доволен».</p><p>У листах розгорнуто безліч живих епізодів, зафіксовано промовисті нюанси — побутові й настроєві. Самоаналіз утверджує самооцінку, згадаймо автодекларацію в листі до Г. Тарновського (25 січня 1843 р.): «…нехай я буду і мужицький поет, аби тілько поет…». У психологічній автохарактеристиці увиразнюється культ чуття; прикметні контрасти в оцінках однієї й тієї ж особи, вияви симпатії та антипатії до неї (таку амплітуду почуттів до А. Ускової — від обожнення до розчарування, висловлено в листах до Бр. Залеського від 9 жовтня 1854 р. та 10 квітня 1855 р.). Мотив шукання пари пронизує багато які листи останніх років, передусім до В. Шевченка, — «неначе цвяшок, в серце вбитий» («Марина»). Поет обґрунтовує свої плани, докладно аргументує свої смаки й побажання: «…може, Харита скаже, що вона вбога сирота, наймичка, а я багатий та гордий, то ти скажи їй, що в мене багато дечого нема, а часом і чистої сорочки; а гордості та пихи я ще в моєї матері позичив, у мужички, у безталанної кріпачки» (до В. Шевченка, 2 листопада 1859 р.), — помітна тут постійна Шевченкова опозиція пани/люди, яка пронизує всю його творчість. Після відмови Харитини просить родичів та знайомих, щоб і надалі підшукували йому наречену, сподівається на згоду «кирпатенької чорнобривки» (її обіцяв висватати Ф. Ткаченко), невідступно вірить у реальність цих ефемерних мрій і заходів. Освідчившись Л. Полусмак, повідомляє В. Шевченкові у листі від 22, 25 серпня 1860 р. як про щось цілком певне: «літом ми з жінкою прибудемо та вкупі порадимося, що нам робить». Зворушують романтичні ілюзії поета в останніх листах, огорнутих незбутніми мріями про «тихий рай» всупереч нещадній реальності, — оте, писав Єфремов, «гарячкове, чисто рефлекторне добирання собі пари, щоб застрахуватись перед перспективою самотньої старости»<a l:href="#n10" type="note">[10]</a>. Шевченко піклується про наречену — підшукує їй легшу роботу, купує теплі чобітки, захоплюється нею, явно переоцінюючи. Тим болючіше розчарування: «Душі своєї не шкода було для Ликери, а тепер шкода нитки!», і тут же сам собі дивується: «Чудне щось робиться зо мною» (до Н. Забіли, 18 вересня 1860 р.). Доручає М. Макарову (лист від 9 листопада 1860 р.) спалити подаровані ним речі «при її очах», наполягає: «…треба, щоб вона заплатила за квартиру 14 руб., за ключ, ею потерянный, 1 руб.» Побутові подробиці забарвлені живою інтонацією непогамованого болю, образи, зруйнованої (вкотре!) мрії.</p><p>У листах бринить трепетна невтолена поетова любов до дітей. «Жаль і дуже мені вашої маленької, — щиро співчуває він А. Лизогубові з приводу смерті його доньки Лізи, — згадаю, то так, неначе бачу, як воно манюсіньке танцює, а Ілья Іванович грає і приспівує… не скорбіть» (11 грудня 1847 р.). Завжди цікавився дітьми Варфоломія: «Чи приїдуть твої хлопці і дівчата на святки додому? Для Прісі єсть у мене гостинець, та нехай перше прочитає добре Робінзона Крузо. Чи Вася вже вчиться письму?» (23 березня 1860 р.). Небогу Прісю, яка вчилася в київському пансіоні, згадує мало не в кожному листі, посилає їй книжки й подарунки. Очевидно, дівчинка писала дядькові по-українському, бо він протиставляє її своїм братам, які пишуть «чортзна по-якому!». Постійно дбає про своїх рідних, розпитує про них, намагається полегшити їхню долю. 3 січня 1860 р. звертається до П. Симиренка з проханням прилаштувати «во імя Божіє мого брата коло свого завода» (йдеться про Варфоломія Шевченка. — <emphasis>Ред.</emphasis>) й не тільки заради роботи, а й «во імя святого просвіщенія», — у школі при заводі Варфоломієві діти могли би вчитися.</p><p>Поет живе у сфері, де панують інтереси духовні — спогади, мистецькі переживання, враження од книжок, — передусім усе, пов'язане з Україною, але не тільки. Обсяг його мистецьких зацікавлень дуже широкий. Показове, зокрема, коло читання — просить надіслати «Одіссею» Гомера, твори В. Шекспіра, М. Гоголя, «поезії святої ради» М. Лермонтова й О. Кольцова (до А. Лизогуба, 1 лютого 1848 р.), «ради самого Аполлона» автобіографічний роман С. Аксакова «Дитячі роки Багрова-онука» (лист до автора від 16 лютого 1858 р.). Чекаючи на засланні книжок, обіцяних В. Рєпніною, пише А. Лизогубові: «Як пришле, то тойді я і тяжкого походу, і Аральського моря, і безлюдного степу киргизького не злякаюсь» (7 березня 1848 р.).</p><p>Стурбованість великою матеріальною скрутою проймає всі листи засланця. Він такий вдячний друзям за ті, хоч і невеликі, гроші, що зрідка пересилалися йому; намагається продати свої малюнки. Та найдошкульніший для Шевченка — голод духовний. Нарікає в листі до О. Бодянського: все вже прочитав, а купити нового нема за що, — «не имею, наконец, бедного рубля денег, чтобы хоть святцы выписать, не говорю уже о журнале, вот какое горе одолело!». І просить: «…поиздержись немного узника ради и пришли мне летопись Конисского или Величка, великое скажу тебе спасибо» (15 листопада 1852 р.). Поет потерпав од нестатків і на волі. 13 листопада 1858 р. вже з Петербурга гірко скаржився М. Щепкіну: «„Гугеноти“ ні на що послухать — таке лихо!».</p><p>Людина, позбавлена відчуття прекрасного, викликає в Шевченка жаль. «Великая вещь — сочувствие ко всему благородному и прекрасному в природе, — читаємо в листі до Бр. Залеського від 9 жовтня 1854 р., — и если это сочувствие разделяется с кем бы то ни было, тогда человек не может быть несчастлив». Над усе поет цінує в людині мистецьку натуру; на ґрунті зацікавлення малярством він сходився із різними людьми (А. Головачов, К. Бюрно). Залеському, який займався малюванням, висловлював фахові спостереження й поради: передусім «не копируй, а всматривайся». Радить другові якомога більше писати етюди, зокрема — із дерев, не квапитися переходити від рисунку до фарб, викладає цікаві міркування про фотографію і малярство (лист від 10 червня 1855 р.). Один із основних мотивів у перших листах із заслання: «…смотреть и не рисовать — это такая мука…» (лист до В. Рєпніної від 24 жовтня 1847 р.). У всьому помітний погляд маляра, естетичні уподобання, мистецьке бачення адресанта. Висловлено тонкі спостереження над манерою словесного живопису Е. Сю («Эффект и больше ничего!»), порівняння його з майстерністю М. Гоголя (до В. Рєпніної, 7 березня 1850 р.). Проникливий художник спостерігає довкілля й себе самого: «Все спит, казармы освещены одной свечкой, около которой только я один сижу и кончаю нескладное письмо мое, — не правда ли картина во вкусе Рембрандта?» (лист В. Рєпніній від 25–29 лютого 1848 р.). Погляд митця легко пізнати і в описах типажів, і в переповіданні своїх снів, у відтворенні настроїв і переживань: «…как будто глаза переменились: ни линий, ни красок, ничего не вижу. Неужели это чувство прекрасного утрачено навеки?» (там само).</p><p>В епістолярії представлено широту мистецьких уподобань Шевченка, інтерес до нових образотворчих технік. Він цікавиться гальванопластикою, ділиться з С. Аксаковим (лист від 15 липня 1858 р.) та ін. кореспондентами своїм наміром серйозно освоїти гравірування. Листи Шевченка — чи не єдине свідчення його занять скульптурою: С. Гулака-Артемовського він сповіщає про свій перший барельєф з гіпсу, просить надіслати форму для невеликих фігурок, цікавиться дослідами Ф. Толстого над гутаперчею, згадує свої перші скульптурні спроби, здійснені в Новопетровському (зокрема, один із відливів був пересланий щойно згаданому адресатові, — див. листи від 15 червня та 6 жовтня 1853 р.). Про багато які малюнки Шевченка відомо також тільки з листів («Панна сотниківна», «Бакса», «Дочка хіоського гончаря» та ін.).</p><p>У стилістиці Шевченкового епістолярію помітно виразну орієнтацію адресанта на адресата. Присутність достойного, здатного до розуміння й співпереживання адресата безперечна, зокрема, у листах до В. Рєпніної: тут відчутна особлива мистецька і настроєва витонченість, спорідненість душ, високий інтелектуальний модус. Те ж стосується і дружніх послань до Бр. Залеського, з яким поета поєднувала — крім інтересів, фахового зацікавлення малярством, близькості мистецьких смаків, — ще й спільність долі. Зовсім інший Шевченко — інтонаційно й лексично, — коли звертається, приміром, до Я. Кухаренка чи С. Гулака-Артемовського. У листах українських мовою, зокрема у ранніх дружніх посланнях, домінує стиль простацько-бурлескний (вигуки, специфічні вставні слова, примовки, навмисний огрублено-знижувальний тон — «матері його ковінька», «чорти б убили його батька», «та цур йому, минуло, бодай не снилося»). Та й у пізніших листах цей тон чується, а то й домінує у зверненнях до близьких друзів як вияв дружнього панібратства. Простомовне забарвлення подеколи дістають і серйозні оцінки та роздуми, як-от відгук на оперу «Руслан і Людмила» в листі до Г. Тарновського (25 січня 1843 р.): «Та що то за опера, так ну! а надто як Артемовський співа Руслана, то так, що аж потилицю почухаєш», або міркування про підсвідоме в листі до Кухаренка (30 вересня 1842 р.): «Лихо, брате отамане, єй-богу, лихо. Це правда, що окроме Бога і чорта в душі нашій єсть ще щось таке, таке страшне, що аж холод іде по серцеві, як хоч трошки його розкриєш, цур йому». Деякі дослідники (С. Балей, Г. Грабович та ін.) трактують ці рядки як спробу осмислити глибини підсвідомості.</p><p>Двомовність Шевченкового епістолярію натоді була цілком природною. Це закономірний етап в освоєнні українською мовою різних стилів і сфер уживання. Листи Шевченка та Куліша мали велике значення у становленні повновартісності української мови, зокрема у виробленні нею стилю письмового інтелектуального спілкування. Із самого початку Шевченко прагне повноправно ввести українську мову в епістолярний вжиток. Уже в перших листах до Микити Шевченка (1839, 1840) просить брата писати «по-своєму, щоб я хоч з твоїм письмом побалакав на чужій стороні язиком людським» (2 березня 1840 р.). Українська і російська мови функціонують у Шевченкових листах не відокремлено. Та й більшість Шевченкових адресатів була двомовна в усному спілкуванні, а в письмовому українська мова спершу сприймалася навіть як певна екзотика. У російський текст листів Шевченка вкраплено окремі українські слова й цілі пасажі з відповідним граматичним оформленням. Є листи двомовні, зокрема до Г. Тарновського (26 березня 1842 р.), Гулака-Артемовського, братів Лазаревських.</p><p>Сфери вживання тієї чи тієї мови визначаються насамперед адресатом, а також змістом листа, його стилем і навіть настроєм. Листи офіційні й ті, в яких заторкуються переважно життьові справи, турботи й негаразди, писані здебільшого російською (приміром, до М. Лазаревського 8 жовтня 1857 р.). Та в листі до нього ж від 18–19 жовтня 1857 р. раптом проривається подих рідної мови («А тим часом живу собі добре і весело отут меж добрими людьми»), призабутий присмак бурлескно-простомовної стилістики товариського спілкування чується у захопленому відгуку про монографію «Богдан Хмельницкий» М. Костомарова (СПб., 1857. — Т. 1.): «От ще вчистив книгу, так-так!». Листи до А. Лизогуба, з яким поета єднали товариські стосунки, писані українською, а от останній відомий нам лист від 16 липня 1852 р. після трирічної, не зрозумілої Шевченкові вимушеної мовчанки адресата, — вже російською (Шевченко не знав, що 1850 р. Третій відділ заборонив Лизогубові, як і В. Рєпніній, листуватися із засланцем). Певне відчуження, дистанція між кореспондентами відразу позначалися на виборі мови листа.</p><p>Шевченків епістолярій — своєрідний індикатор письменницького стилю, одне з джерел його формування. Листи російською (зокрема до М. Осипова від 20 травня 1856 р.) стилістично близькі до сентиментально-романтичного побутописання в дусі О. Бестужева-Марлінського (неквапне, ніби «старосвітське» письмо, абстрактно-романтична лексика, дещо афектована чуттєвість) і до російських повістей самого Шевченка та його російських поем «Тризна», «Слепая» (листи до В. Рєпніної, А. Толстої, Бр. Залеського та ін.). Тут помітні романтична афектованість почуття («Я застонал, как в кольцах удава — „он очень хорошо стонет“ — сказали они» — лист В. Рєпніній від 29 листопада 1843 р.), численні інверсії, вигуки, риторичні запитання, рефлексії та сентенції з нахилом до моралізування: «Самая горькая отрава нашего морального бытия — безнадежность, и эту жестокую отраву я вполне теперь чувствую. Прочь! прочь! змия лютая, ненасытная» (з листа Бр. Залеському від 6 червня 1854 р.). Лист до цього ж адресата 10, 15 лютого 1857 р. — зразок високих романтико-ідеалістичних рефлексій і самооцінок, зокрема щодо своєї здатності будувати «воздушные замки» — «на высшем градусе моей сердечной фантазии». Українським листам притаманний широкий стилістично-жанровий діапазон: тут і жартівлива цидулка, і поважні рефлексії, і ліричні мініатюри — вірші в прозі тощо. Наявне відштовхування від бурлескної традиції, орієнтація на вироблення більш нейтральної інформативної манери. В українських листах присутні яскраві ознаки ранньої романтичної лірики поета, — зокрема у перших листах з Петербурга до брата Микити, сповнених туги за рідною землею: елегійний серпанок ранніх «Думок», відповідна фразеологія і тональність («…бачу во сні, &lt;..&gt; Керелівку, та рідню &lt;..&gt;; весело стане, прокинусь, заплачу» — лист від 15 листопада 1839 р.); «…опріч нудьги, що в серце впилася, мов люта гадина…», — з листа до М. Лазаревського від 20 грудня 1847 р.). Помітна виразна схильність адресанта до упостійнення певних поетичних формул типу «діти малі» чи «друже єдиний» (це звертання — панівне у всіх його листах незалежно від мови написання). Цікаво порівняти два листи одного року — російською мовою до Бр. Залеського 10, 15 лютого й українською до Я. Кухаренка 22 квітня 1857 р. Обидва написані в сентиментально-романтичному ключі, але забарвлені образно-інтонаційним колоритом, ароматом слова двох різних мов.</p><p>Домінує в українському епістолярії Шевченка інтонаційний колорит «Кобзаря» з його неповторним ліризмом, що поєднується з гостро «натуральними» штрихами, з питомими для поета емоційними гіперболами, наприклад: «Не знаю, чи зраділа б так мала ненагодована дитина, побачивши матір свою, як я вчора, прийнявши подарунок твій щирий…» (до А. Лизогуба, 7 березня 1848 р.), або: «Мені здається, що якби сам Рафаель воскрес отут, то через тиждень умер би з голоду або найнявся б у татарина кози пасти» (до нього ж, 29 грудня 1849 р.). Шевченкові притаманне поєднання екстрем, що водночас і взаємовиключають, і доповнюють одна одну. Це, власне, той же тип екстремальної образності, що й у славнозвісній формулі «За шмат гнилої ковбаси / У вас хоч матір попроси, / То оддасте» («П. С.»).</p><p>Великий естетичний потенціал Шевченкових послань — незаперечний, і їх належить розглядати як мистецький феномен, художній текст, котрий містить поетичні миттєвості, пейзажні мініатюри, перлинки спогадів і настроїв, хвилини intermezzo в суворому плині життя. Прогулянка в урочище Ханга-Баба, пам'ятне величезне дерево викликали рефлексії, спомини, гру уяви: «…мне показалось, будто бы ты сидишь здесь за деревом и рисуешь; я тогда только опомнился, когда позвал тебя и ты не отозвался» (до Залеського, 25–26 вересня 1855 р.). Вечір у Переяславі, прогулянка до Андрушів і за Дніпро навіяли настрої, висловлені в листі до А. Козачковського від 16 липня 1852 р. Епізод з вербовою гілкою, посадженою в Новопетровському укріпленні, й легенда про розбійника, що згадалася у зв'язку з цим поетично осмисленим життєвим випадком, виокремлюють лист унікальний за змістовою та настроєвою наповненістю (до М. Осипова від 20 травня 1856 р.). У листі до Кухаренка від 22 квітня 1857 р. з Новопетровського бачимо текстуальні збіги з віршем Шевченка «Чи то недоля та неволя» (1850): «Десять літ неволі, друже мій єдиний, знівечили, убили мою і віру і надію, а вона була колись чиста, непорочна, як те дитятко, взятеє од купелі, чистая і кріпкая, як той самоцвіт, камень ошліфований!» — «Чи то недоля та неволя, / Чи то літа ті, летячи, / Розбили душу? &lt;..&gt; ви ж украли, / В багно погане заховали / Алмаз мій чистий, дорогий, / Мою колись святую душу!». Свого роду шедевр епістолярного жанру — послання Марії Максимович 22 листопада 1858 р., яке своєю ідилічною тональністю нагадує поезію «Садок вишневий коло хати…».</p><p>Шевченкові листи — вельми своєрідне явище в українській культурі за глибиною й безпосередністю поетового самовираження, за фактографічною наповненістю. Цей правдивий автопортрет письменника й художника становить безцінний документ доби й водночас — мистецький феномен.</p><cite><text-author>Михайлина Коцюбинська</text-author></cite></section><section><title><p>Листи Т. Г. Шевченка і до нього(1839–1857 рр.)</p></title><section><title><p>1839</p></title><section><title><p>1. Т. Г. Шевченка до правління Академії мистецтв</p></title><epigraph><p>3 червня 1839. С.-Петербург</p></epigraph><p>В Правление Императорской Академии художеств</p><p>Из вольноотпущенных постороннего ученика</p><p>Императорской Академии художеств</p><p>Тараса Шевченки</p><empty-line/><p>покорнейшее прошение</p><empty-line/><p>Получив свободу от помещика своего, вот уже год посещаю рисовальные классы Императорской Академии художеств.</p><p>Не будучи приписан еще ни к какому званию, числясь только посторонним учеником Академии, прошу покорнейше Правление Императорской Академии художеств в таковом качестве выдать мне на свободное жительство в С.-Петербурге билет, какой по положению выдается для вольноприходящих учеников Академии. Июня 3 дня, 1839 года.</p><p>К сему прошению руку приложил <emphasis>Тарас Шевченко.</emphasis></p></section><section><title><p>2. Т. Г. Шевченка до М. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>15 листопада 1839. С.-Петербург</p></epigraph><p>Микито, рідний брате!</p><p>Минуло вже білш як півтора року, а так трапилось. Скажу щиру правду, не те, щоб ніколи було або що, а так собі, ні се ні те, ще раз вибачай; я так собі думав — що ж, що я напишу письмо, хіба їм буде легше? Твого я лиха не возьму на себе, а свого тобі не оддам. Так що ж з тих писем? Папір збавлять та й годі. Воно, бач, і так і не так, а все-таки лучше, коли получиш, прочитаєш хоч одно слово рідне. Серце ніби засміється, коли знаєш, що там діється. Так отаке-то, мій голубе, нудно мені стало, що я не знаю, що у вас робиться. Та й ти таки не без того, щоб не згадав свого брата Тараса, школяра, — бо вже дуже давно, як ми з тобою бачились, та що ж робить ма[є]ш, коли Бог так хоче, потерпим ще трохи, а там, коли живі та здорові будем, — то, може, і побачимось.</p><p>Ну коли то ще те буде, чи побачимось, чи ні, а тепер про себе скажу от що: слава Богу милосердному, жив і здоров, учуся малювать, коли трапиться, заробляю гроші, оце на тім тижні заробив трохи, то й тобі посилаю (25 руб[лів] асигн[аціями]). А коли буде білш, то й ще пришлю. Так от, бач, живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окроме Бога — велике щастя буть вольним чоловіком, робиш, що хочеш, ніхто тебе не спинить. Поклонися усім родичам од мене, а надто дідові, коли живий, здоровий. Скажи, нехай не вмира, швидко побачимось, поцілуй брата Йосипа так, як би я його поцілував, і сестер Катерину, Ярину і Марусю, коли жива, та скажи, будь ласкав, як і де вона живе, чи одягнена, чи обута. Купи їй що-небудь к святкам з оцих грошей, що я тобі посилаю — поки що, а то я буду їй присилать окроме, коли трапляться у мене гроші.</p><p>Та ще скажи зятям нашим Антонові і Федорові, щоб і вони до мене коли-небудь написали хоч одно слово. А сам, як тільки получиш моє оце письмо, зараз до мене напиши, щоб я знав. Та, будь ласкав, напиши до мене так, як я до тебе пишу, не по-московському, а по-нашому,</p><poem><stanza><v>Бо москалі чужі люди,</v><v>Тяжко з ними жити;</v><v>Немає з ким поплакати,</v><v>Ні поговорити.</v></stanza></poem><p>Так нехай же я хоч через папір почую рідне слово, нехай хоч раз поплачу веселими сльозами, бо мені тут так стало скушно, що я всяку ніч тілько й бачу во сні, що тебе, Керелівку, та рідню, та бур'яни (ті бур'яни, що колись ховався од школи); весело стане, прокинусь, заплачу. Ще раз прошу, напиши мені письмо, та по-своєму, будь ласкав, а не по-московському. Коли напишеш письмо, то проси Івана Станіславича Димовського, щоб послав до мене, бо він знає, де я живу. Оставайся здоров — лягаю спать, уже північ, може, во сні й тебе побачу.</p><p>Добраніч.</p><p>Твій рідний брат</p><p><emphasis>Тарас Шевченко.</emphasis></p><empty-line/><p>Ще, письмо, которе найдеш у моєму письмі запечатане, оддай Івану Станіславичу Димовському і поклонись йому од мене та попроси, щоб і він написав до мене що-небудь, та вкупі і пришліть, як я вам посилаю, оставайся здоров.</p><p>Не забудь же, зараз напиши письмо — та по-своєму.</p><p>1839, ноября 15-дня.</p><p>С.-Петербург.</p></section></section><section><title><p>1840</p></title><section><title><p>3. Т. Г. Шевченка ДО М. Г. ШЕВЧЕНКА</p></title><epigraph><p>2 березня 1840. С.-Петербург</p></epigraph><p>Санкт-Петербург. Марта 2 — 1840.</p><empty-line/><p>Брате Микито, треба б тебе полаять, та я не сердитий. Нехай буде так, як робиться. Бач за що я тебе хочу лаять, чом ти, як тілько получив моє письмо, до мене не написав, бо я тут турбувався. Трапляється, що письма з грішми пропадають, — а вдруге за те, що я твого письма не второпаю, чортзна по-якому ти його скомпонував, ні по-нашому, ні по-московському — ні се ні те, а я ще тебе просив, щоб ти писав по-своєму, щоб я хоч з твоїм письмом побалакав на чужій стороні язиком людським. Ну, та й за те спасибі, а тепер ще ось що. Просиш грошей більш-менш — чи багато тобі їх треба? Ну, та гроші така річ, що хоч і сто рублів, то не пошкодить, а поки їх у мене не трапилось — то возьми поки що 50 руб[лів] асигнацій, а коли треба буде ще, то напиши. Та знай, що мені гріх позичать братам гроші — коли трапляться, то так дам, а коли ні [?], то вибачайте.</p><p>Що-то як маляр, то вже скрізь понамальовує всякої всячини. Ти вибачай, забув, що письмо до тебе, та й ну малювать — задумую[сь] іноді, не тобі кажучи.</p><p>Поцілуй старого діда Івана за мене і поклонись всій рідні нашій, яка єсть, доглядай сестру Марусю та, коли можна, помагай і бідній Ярині — а малярові поганому скажи, коли він не схаменеться, то опиниться там, де йому і не снилось. Кланяйся сестрі Катерині і Антонові, братові Йосипові і всім, хто мене не забув. Може, я літом приїду побачиться, коли матиму час, та навряд, треба перш добре вивчиться малювать.</p><p>Скажи Іванові Федьорці, нехай він до мене напише письмо окроме — та тілько не по-московському, а [то] і читать не буду. — Кланяйся йому.</p><p>Оставайся здоров.</p><p>Твій брат <emphasis>Тарас Шевченко.</emphasis></p><empty-line/><p>Як тілько получиш моє письмо, зараз пиши до мене — та поклонися Івану Станіславичу Димовському.</p></section><section><title><p>4. Г. Ф. Квітки-Основ'яненка до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>23 жовтня 1840. Основа</p></epigraph><p>23 октября [18]40 г. Основа.</p><empty-line/><p>Десь, я думаю, ні з одним чоловіком і ні з яким письмом не було того, що мені було з Вами, мій коханий пане, Тарас Григорьевич. Щось дуже не просто почалося і до чого то воно дійдеться — побачимо. А почалось із почину, що Вас я кріпко улюбив, знайшовши таке м'якесеньке серденько і душу чисту, мов хрусталь. Улюбив, кажу Вам, та не знаю кого, і хто він, і де він, і як його назвати. Хтось такий — а люблю кріпко; хоч би і у вічі побачив, то не пізнав би, бо зроду не бачив, і не знаю, хто такий є. Ось слухайте, батечку, як нас з самого першу зводило докупи.</p><p>Сидимо ми удвох з моєю жіночкою та де об чім базікаємо, аж ось і примчали нам книжок, знаєте, тих, которими нас, дурників, обдурюють, — грошики попереду злуплять, та й пишуть і дрюкують московську нісенітницю, як яка <emphasis>разляпушка </emphasis>вбивалася об своєму бахурові або як який живжик одурив джинджигилясту панянку, що боялася і на людей дивитись, а тут… треба колиску дбати… От таке усе пишуть, звісно — москаль: він по своїй вірі так і пише. Отаких-то книжок нам нанесли, а тут і письмечко… не відгадаю від кого. Я узяв та гарненько і розпечатав… Господи милостивий! Се ж по-нашому!.. Читаю… ну! ну! Сміємося з жінкою, як у Вас там поводилося з панею, що усе каже: pardon… А далі як почали вірші читати… так ну!.. Бодай Ви мене не злюбили, коли брешу: волосся в мене на голові, що вже його і не багацько, та і те навстопужилося, а біля серця так щось і щемить, ув очах зеленіє… Дивлюсь… жіночка моя хусточкою очиці втира… «Отсе так, — кажу, — хтось мудро написав і живо усю правду списав… хто ж такий?.. <emphasis>Перебендя… </emphasis>Вгадуй же його, що і хто воно таке є… не знаємо. Послали до мого брата, що край нас живеть, і що то за чоловік: бував не тільки у Москві, у Києві, та у самому Петенбурсі бував, і зайців добре стріля, та й лисиця не попадайся, — так і вшкварить; так і той, прочитавши, поплямкав та й сказав: «Хто такий писав — не звісно, а дуже розумно написано».</p><p>Нуте. Що ж нам робити? Як до «Перебенді» звістку подати, що його думка пала нам на душу і так полискотала її, мов чорнява дівчина з карими очицями біленькими пальчиками пошурудурила за шиєю. Як обізватись? Куди? Через кого? — Отак сумуємо, а думкою Вашою частенько потішаємося… Аж ось у одній книжці читаємо звістку, що, каже, є написаний «Кобзарь» от з такими думами і піснями, та і списав одну… а ми з жінкою так і вдарились об поли і кажемо: «Се Перебендя, непремінно Перебендя!». Ну, тепер знаємо, що списав сії думки пан <emphasis>Шевченко.</emphasis> Та хто він? Та де він? Як до нього відізватись? Невже ж зробити, як Євгеній Павлович зробив, що написав <emphasis>Грицьку Основ'яненку </emphasis>та так і пустив. Так добре ж, що поштарі наші уторопали, де мене знайти; а у Вас, кажуть, город трохи чи не більш і самих Кобеляків, і вулиць більше: де ж там знайти без імення? Отак і розсуждаємо і думаємо написати до пана <emphasis>Шевченка </emphasis>та й послати у журнал який-небудь. Так що ж бо? Треба написати по-нашому, а москаль, що журнал компонує, закопилить губу та й не схоче дрюковати. Не приходиться. А, головонька бідна! Так собі сумуємо і таки піджидаємо, чи не озоветься сам пан Шевченко до нас… і усе ждемо, не знаючи, що робити… Аж гульк! Тільки що позавчора несуть з пошти письмо і книжечку. А письмо пише Петр Иванович Мартос та й пише слово у слово так: «Посылаю „Кобзаря“, сочинение <emphasis>такого-то. </emphasis>Оно было поручено автором одному из его товарищей, ехавшему в Малороссию, для доставления Вам <emphasis>(мне бы то), </emphasis>но как он ехал не через Харьков, то книга поступила ко мне <emphasis>(к г. Мартосу); </emphasis>при книге было и письмо к Вам <emphasis>(ко мне) </emphasis>от автора, но оно затеряно его товарищем».</p><p>Отака-то кумедія лучилася з Вашими письмами!</p><p>А книжку, як розгорнув, дивлюсь — <emphasis>«Кобзар», </emphasis>та вже дуже вичитаний. Дарма! Я його притулив до серця, бо дуже шаную Вас, і Ваші думки кріпко лягають на душу. А що «Катерина», то так що «Катерина»! Гарно, батечку, гарно! Більш не вмію сказати. От так-то москалики-воєнні обдурюють наших дівчаток! Списав і я «Сердешну Оксану», от точнісінько, як і Ваша «Катерина». Будете читати, як пан Гребінка видрюкує. Як то ми одно думали про бідних дівчаток та про бузовірових москалів…</p><p>Ні, вже так, що Ваші думки! Прочитаєш і по складам, і по верхам, та вп'ять спершу, а серце так і йока! Що б то, паночку-голубчику, як Ви так гарно складаєте вірші, що б то, якби Ви мою «Панну Сотниківну» (в 3 кн. «Современника» сього, 1840, года) та розказали по-своєму, своїми віршами: тогді б вона була дуже гарно розказана, і яка була добра, і як постраждала. Та ще б і змальовали її патрет, бо чую, що Ви лучче малюєте, чим <emphasis>Борисівський </emphasis>іконописець, що салдата колись списав.</p><p>Не здивуйте на моє письмо і вибачайте, що тут є. Єй, істинно! Від серця я дякую і прошу: утніть іще що. Потіште душу, мов топленого маслечка злийте на неї, а то від московських побрехеньок щось дуже вже до печінок доходить. Вірте, що шаную Вас дуже і повік Вам щирий на услугу.</p><p><emphasis>Григорій Квітка</emphasis></p><p><emphasis>або Основ'яненко.</emphasis></p><empty-line/><p>P. S. Коли ласка Ваша буде що написати до мене, то спишіть і те письмечко, що пропало, коли усе згадаєте. Та ще що припишіть.</p></section><section><title><p>5. Комітету товариства заохочування художників до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>25 листопада 1840. С.-Петербург</p></epigraph><p>№ 272</p><p>25 ноября 1840 г.</p><p>Пансионеру Общества поощрения художников</p><p>Шевченке</p><empty-line/><p>Известясь о том, что Вы, за первый опыт в живописи, удостоились награждения от императорской Академии художеств серебряною медалью 2-й степени Комитет Общества поощрения художников поставляет себе приятною обязанностию изъявить Вам, сколь радостны для него успехи, оказываемые Вами на избранном Вами поприще, и если в дальнейших Ваших занятиях по живописи Вы будете продолжать оказывать то же прилежание и ревность к искусству, то бессомненно всегда найдете в членах Комитета самых усердных постоянных ободрителей.</p><empty-line/><p>Вице-председатель Общества поощрения художников</p><p><emphasis>Ф. Прянишников.</emphasis></p></section><section><title><p>6. Т. Г. Шевченка до ради Академії мистецтв</p></title><epigraph><p>10 грудня 1840. С.-Петербург</p></epigraph><p>В Совет Императорской Академии художеств</p><p>постороннего ученика Академии</p><p>Тараса Шевченко</p><empty-line/><p><emphasis>Прошение</emphasis></p><empty-line/><p>Желая посвятить себя изучению живописи под руководством г. профессора К. Брюллова и с сею целию посещать художественные классы императорской Академии и представляя при сем выданный мне от сей Академии на жительство билет и рисунки с натуры — прочих же документов никаких не имею, покорнейше прошу Совет Императорской Академии художеств принять меня в число вольноприходящих учеников, посещающих художественные классы, причем обязываюсь ежегодно вносить следующую плату за билеты для входа в рисовальные классы и в точности исполнять все, что о вольноприходящих учениках постановлено; а равно посещать и классы наук по избранному мною роду художеств, в Академии преподаваемых; в случае же неисполнения сего, подвергаюсь строгой ответственности.</p><p><emphasis>Тарас Шевченко </emphasis>подписался</p><p>10 декабря 1840 года.</p></section></section><section><title><p>1841</p></title><section><title><p>7. Т. Г. Шевченка ДО Г. Ф. Квітки-Основ'яненка</p></title><epigraph><p>19 лютого 1841. С.-Петербург</p></epigraph><p>С.-Петербург — февраля 19. 1841.</p><empty-line/><p>Або прокляті поштарі не довезли мого письма до вас, або ви його прочитали та розсердились на мене. Що-небудь та є. Нехай же що є, то те й буде, а я таки знову буду просить вас, щоби ви, коли буде ваша ласка, прислали мені дівочу <emphasis>сорочку, </emphasis>гарно пошиту, плахту, стрічок зо дві, та й годі. Пришліть, будьте ласкаві. А коли прислать не можна — то ради великого Бога, й високого неба, й широкого моря, не сердьтесь на мене, хоч воно й справді є за що. Як-таки ні з сього ні з того, зроду чоловіка в вічі не бачив, — а прошу того, що треба купить за гроші, та, може, ще й не за малі. Що ж маю робить!!! Наймав прокляту московку — і дуже делікатну <emphasis>мадам, </emphasis>щоб пошила мені дівочу сорочку, — не втне та й годі, хоч кіл на голові теши, вона таки своєї. Що тут на світі робить! Попросив би батька, матір, щоб прислали, та ба, де їх взять,</p><poem><stanza><v>і на Україні</v><v>Я сирота, мій голубе,</v><v>Як і на чужині.</v></stanza></poem><p>Тілько й рідні, що ви дні… Не цурайтеся ж, любіть мене так, як я вас люблю, не бачивши вас зроду. Вас не бачив, а вашу душу, ваше серце так бачу, як, може, ніхто на всім світі. Ваша «Маруся» так мені вас розказала, що я вас навиліт знаю. Далебі правда, частенько сижу собі один в чужій хаті та й думаю — гора з горою не сходиться, а чоловік з чоловіком спіткнеться. Що-то якби благословив милосердни[й] Бог нам з вами зострінуться.</p><p>Ото б побалакали! ух, аж душно!! Авжеж, коли не вмремо, то діждемо, хоч і не швидко, матері його ковінька, а колись-то буде. Я, не вам кажучи, пустився в малярство. Трошки пізненько, а коли, каже, взявся, то вези до краю. Не хочеться, щоб москалі насміялись. Ради цього самого я академію не швидче покину, як через два годи. Через два годи як прочитаєте в якім-небудь журналі, що якийсь-то Шевченко намалював картину дуже до ладу! а за таке малювання академія його (мене б то) посилає в Італію в самий Рим. Весело, батьку, дуже весело! Тойді запряжу коні — та прямісінько в Харков. А поки те буде… я сього літа повинен намальовать для академії картину, як наша чорнобрива дівчина молиться Богу, лягаючи спать. Так от, бачите, лебедику, все є: і модель — чи по-тутешнему натурщиця — і справа всяка, — а одежі нема. Та й де її тут взять? Кругом москалі та німота, ні одної душі хрещеної. Просив би кого-небудь, щоб прислали з України, так, єй-богу, окроме вас не знаю нікого, пришліть, будьте ласкаві. Тілько сорочку, плахту і стрічок зо дві, а я вам за те намалюю яку зумію картину, звичайне нашу — або <emphasis>Марусю,</emphasis> або <emphasis>Сердешну Оксану</emphasis> (її вже дрюкують), або панну <emphasis>Сотниківну,</emphasis> як вона богобоязлива, сидя у вікна, орарь лагодить, намалюю, єй-богу, намалюю! І дуже буду дякувать. Написав би до вас ще що-небудь, та нема паперу, і перо зопсувалось. Так, як я вас люблю, любіть і ви мене, хоч половину, коли є за що. А коли будете мать час написать мені що-небудь — то адрес мій отак — в Императорской Академии художеств — звичайне в С.-Петербурге. На квартиру профессора Карла Брюллова ученику <emphasis>Т. Шевченку.</emphasis></p></section><section><title><p>8. Г. Ф. Квітки-Основ'яненка до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>22 березня 1841. Основа</p></epigraph><p>Ой мій милий, мій любезний паночку, Тарас Григорьевич. Я ж кажу, якби в тебе та були довгі руки, щоб досягти аж сюди, то узяв би добру палюгу та попобив би мене, скільки душі завгодно, або за патли вискуб би гаразд, що я против тебе, за твою ласку, щирую душу, був такий не звичайний, не писав до тебе місяців з двадцятеро. Тривай лишень, голубчику, не сердись, а розпитай перше, а я перед тобою, друже мій, висповідаюсь, як є перед панотцем, що от люди ходють та возють його. Слухайте ж, пожалуйте, що тут було. Прочитав Ваше перше письмо та й голову повісив. Думаю собі: гай, гай! Отже справді позабував козак наших усіх! Хотів парубка змальовать, а вийшов дід, або ще півдіда, вже згорбився, на старість закандзюбився. Та й дівчина наряжена щось не по-нашому. Треба йому помочі подати, послати християнської одежі, щоб надивився на неї та щоб не обмоскалився овсі. «А нуте, — кажу, — хлопці, дівчата! Мотнітеся швиденько, зиськайте мені плахту, дівочу сорочку з ляховками, стрічки, ленти, давайте усього…» Бігають мої, повисолоплювавши язики, а я взяв та й занедужав собі гарненько, лежати не лежав, а так світом нудив, усе мені остило та опоганіло, нічого і не робив. Що спитаюсь хлопців: «А що, є?» — «Нема», — кажуть. — «Шукайте, — кажу, — щоб ви показились». Та й лаю таки. Ось-ось вже трошки очуняв у піст, іще, далебі, не було Вашого другого письма, а я принявся пильно за Вашеє діло. «Нема, — кажуть, — хоч з собаками ськать, так нема». — «Як таки нема? Адже не голі дівчата ходють, чим-небудь прикривають і се, і те, і усяке грішне тіло». — «Еге, — кажуть, — нема вже в них такой моди, щоб у плахтах ходили, понадівали ситцьові юпки (себто по-нашому спідниці) та холстинкові копоти; сорочки вже без ляховок носять, бо не подоба виставляти сорочку із-під копота; на головах лент не покладають, а, пов'язують платком, по-модному, по-дівочи, бо вже й мужичка хоче, щоб думали, що вона є панночка». — «А щоб ви, — кажу, — ошкурились з вашими модами. Нехай вже панії дуріють з модами, а то вже і наші туди ж. Де ж найду я такого добра, якого мені треба?» — «Треба, — кажуть, — посилати по селам, у глуш, де ще не чули про сії моди». Нехай і так. Так от, батечку! Бач, який наш Харків став модний собі на лихо! Так ми, поки знайдемо те, що Вам треба, ось що з жінкою моєю сконпонували. Нехай лишень отце зійде повідь, що можно буде допхатися у наш город, що й близенько від нас, і бачимо по усяк час, так вода залила, нікуди переїхати, так тоді купимо куклу та і вберемо її у плахточку, і у запасочку, і льолечку дамо, яку треба, і коси заплетемо, і скиндячки положимо та й пошлемо до Вас на женихання, поки достанемо справжню справу. А другу річ поведши, хоч і поставимо Вам настоящу плахту і усе, як треба, то чи зуміє ж хто у Вас нарядитись по-чоловічому? Еге! Глядіть, щоб плахти задом наперед не наділи! Та й голови не вбере ніхто, коли не хрещений по-нашому; а на куклі лучче буде усе видко. А ще і те скажемо: що Ви знайшли <emphasis>граціозного, </emphasis>як письменні кажуть, коли дівка Богу молиться? Вона не буде у своїм наряді молитися. Вона усе з себе позніма, гарненько посклада та у одній льолі і стане молитись. Бог, каже, простить, а так легше, та й стане знай хреститись, поки чита свої молитви, а поклона не вдарить. Як знаєте, се Ваше діло; а чи не граціозніше було б, якби наша дівка та йшла з відрами з водою, вже чи в пам'ятку Вам, як то вона манірно ійде, як вихиліться, з ноги на ногу переступа, як понурила головку, а ізпідлоб'я позира, чи дивляться на неї люди. Або стоїть біля криниці та розговорює з ким, відра поставивши, або підперлась рукою та зажурилась об чім. Ну, та Ви усе лучче знаєте. Мені Вас не учить.</p><p>«Гайдамаки» ваші добра штука буде. Читав я декому з наших. Поцмакують. А що вже Гулак-Артемовський, коли знаєте, той дуже Вас улюбив за «Кобзаря». Дрюкуйте швидше, лишень. Нехай Вам Бог помага. А що наш Евгений Павлович з своїм альманахом? Чи воно ж буде що? І швидко? Нічого до мене вже давно не пише. Коли ще не опізнюся, то от посилаю йому дві гарненькі штучки у його альманах, нехай притулить, як зна. Вони вже були раз у Петенбурсі, та пан Лобасов, що їх сконпоновав, не так написав до пана Гребінки, не у тую хату надписав, так йому і вернули, а він до мене вже прислав та й просив відіслати. Будьте ласкаві, віддайте йому, попросіть, щоб притулив де у альманасі. Коли ж вже пізно, що альманах оддрукований, то нехай ткне або в «Літературну газету», або у «Маяк». Там наше приймається. Та якого гаспида він надувся та ні словечка до мене не напише? І чому се так завередував?</p><p>Нуте, тепер ось яке діло. Александр Павлович Башуцкий друкує дуже мудру книжку. Там будуть усякії народи: і школярі, і купці, і ковалі, і усякі. Я списав нашого «Знахаря». І як треба до нього картинки, то я ваших вирізав та й послав йому, бо на виду він настояще так дивиться, як треба знахарю, що обдурює народ і мошеннича; та й вона дивиться на нього теж лукаво. Припадають вони обидва до моєї казки, тільки не знаю, щоб хто йому обділав як треба їх по-нашому, так я і указав на Вас і прохав його сеє письмо відіслати до Вас. Коли проситиме Вас об сім, то, будьте ласкаві, учешіть наших так, щоб пальці знати було, щоб наші на славу пішли. Як знаєте, так з ним і сконпонуйте, бо й він также штука на усяке діло. Прощайте ж. Бувайте здорові з празником, з Великоднем; нехай Вас самі найлучші дівчата тричі по тричі поцілують. Ждіть від мене скоро звістки.</p><p>Щиро Вас кохаючий <emphasis>Гриць Квітка.</emphasis></p><p>22 марта [18]41</p><p>Основа.</p></section><section><title><p>9. Г. Ф. Квітки-Основ'яненка до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>22 листопада 1841. Основа</p></epigraph><p>22 ноября [18]41. Основа.</p><empty-line/><p>Будьте з пилипівкою здорові, мій любезний паночку! Спасибі Вам за Ваше письмо і усяку добру мову, написану там. Читав у «Лит[ературной] газете», що Ваша дівчина, що через тин ворожила у циганки, придалась, та й зрадовався, бо я так і надіявся. Спасибі Вам, що не дивитесь у вічі отим дурням, кацапам, що, не вмівши нашої мови і не розібравши у неї нічого, кричать, мов жиди у шабаш: «Штьо да штьо эта навернякано? Мы не понимаем-ста ничаво!». Спасибі, що плюєте на се та не перестаєте писати. Пишіть, пишіть; нехай Вам Господь поможе. Велике спасибі скажу, коли пришлете хоч подивитись, а вже не втерплю, прочитаю. Та де ж Ваші білети? Пишете, що посилаєте єсте, та й нема. Чурхніть кете їх до нас. Може таки який-небудь десяток збудемо. Аж тричі спасибі попереду кажу за обіцянку намальовати мою сотниківну; се як змалюєте та пришлете, то ще дужче дяковати буду за добру Вашу пам'ять і, дивлячися і любуючися на неї, буду завсігда дяковати Вам.</p><p>А нуте, тепер є пильнеє діло до Вас. Глядіть же, зробіть по-нашому, а не по-кацаповському, скажіть: «Добре» та й зробіть хутенько. Знайшовся і в нас парень-друзяка, до діла штепний, та й хоче збити збірник, по-панському «альманах», і дав йому імення «Молодик», і хоче назбирати усяких штучок, і по-московському і по-нашому написаних. Московські штучки і вірші є преотменные-ста, а з правди, усі перших писачок, усі шлють йому, так наських ще трошки. Будьте ласкаві, пришліть йому яку думку Вашу або відірвіть від готового чого який шматочок та й пришліть на моє ім'я аж у самісінький Харків. Велике Вам спасибі скаже!</p><p>Об сім попросіть від мене і від усіх, люблящих читати усе добрее, нашого Евгения Павловича Гребенку, нехай утне яку приказку наську. Не будете жалковати, у чесній кампанії та між добрими людьми будете. Та коли б хутенько, бо вже скоро відошле у цензуру. Зділайте милость, іще скажіть пану Гребенке, що його білети не дуже повзуть з рук. Тільки скажеш кому, то зараз і втнуть: «Знаєм ми сю; се петербуржці. А де їх “Історія руського народу”? А де п'яте, десяте?». То й кажеш: «Та ні, батечки! Се вже не… се добра, чесна, правдива душа, не збреше». Так ні: «Подай книжку, озьму і гроші знесу». От якої співають. Та коли хоче і наш край наділити своїм <emphasis>«Богданом»,</emphasis> то нехай присила, зараз збудемо. А «Ластівки» його нема тут овсі.</p><p>Покланявся Вам пан Артемовський. Я йому казав, що Ви писали про нього, а він сказав: «Ні, я тільки прочитав його “Кобзаря” та й знаю, яку він має душу, і яке серце в нього, і знаю його думки». Отак казав.</p><p>А пан Корсун троха сам не писав до Вас. От і усе. Бувайте здорові і не переставайте любити і не забувайте щиро Вам преданного</p><p><emphasis>Григор[ія] Квітки.</emphasis></p></section><section><title><p>10. Т. Г. Шевченка до Г. Ф. Квітки-Основ'яненка</p></title><epigraph><p>8 грудня 1841. С.-Петербург</p></epigraph><p>С.-Петербург. 8 декабря 1841.</p><empty-line/><p>Вибачайте, батечку, що найшлося, те і посилаю, а «Ганнусю» сьогодня нашвидку скомпонував, та і сам не знаю, чи до ладу, чи ні. Подивіться ви на неї гарненько та й скажіть щиру правду, як побачите, що вона вже дуже <emphasis>безецна</emphasis><a l:href="#n11" type="note">[11]</a>(бо вона мені так здається), то не давайте й дрюкувать. Нехай іде відкіль взялася. Ще посилаю вам кацапські вірші своєї роботи. Коли доладне що, то дрюкуйте, а коли ні, то закуріть люльку, коли люльку курите. Це, бачте, пісня з моєї драми «Невеста», що я писав до вас, трагедія «Никита Гайдай». Я перемайстрував її в драму. Я ще одну драму майструю. Назоветься «Слепая красавица». Не знаю, що з неї буде, боюсь, щоб не сказали москалі mauvais sujet, бо вона, бачте, з українського простого биту. Ну, та цур їм, москалям. Посилаю вам билеты на «Гайдамаки», роздай[те], будьте ласкаві, як умієте, вони вже надрюковані. Та… єй-богу, сором сказать, нема чим викупить з дрюкарні. Малюю вашу панну <emphasis>Сотниківну.</emphasis> Хотів кончить до Різдва, та й не знаю, бо тут тепер ні день, ні ніч, так, чортзна-що. Прокинешся рано, тілько що заходишся малювать, дивишся, вже й ніч. Отаке-то лихо. Тілько пензлі миєш, білш нічого. Спасибі вам і панові Артемовському за ласкаве слово. І спасибі всім тим, хто пише по-нашому або про наше. Покланяйтеся їм, кого знаєте і хто чув про мене. Оставайтеся здорові, не забувайте, а вас ніколи не забуде <emphasis>Т. Шевченко.</emphasis></p></section></section><section><title><p>1841–1842</p></title><section><title><p>11. Т. Г. Шевченка до Г. Л. Ткаченка</p></title><epigraph><p>1841 — вересень 1842. С.-Петербург</p></epigraph><p>Спасибі вам, Григорій Леонтьєвич, що ви таки не забуваєте того нечепурного Тараса, що колись, колись-то… та цур йому, минуло, бодай не снилось. Тепер, слава Богу, і чепурніший, і розумніший, і щасливіший, як перше було. Ви, спасибі вам, до мене пишете, щоб я сказав вам, чи справді Федот здоров так, як він до вас пише… здоров. Далебі здоров. Як бугай. А як буде мене слухать, то ще здоровіший буде. Щира правда! Я, бачте, хочу його вивести в люди, як кацап сказав; хочу всему доброму його навчить, сиріч — горілку пить і прочая; вибачайте, будьте ласкаві, за щиру [мову]. І по цій мові бувайте здорові, спасибі за пам'ять і ласкаве слово.</p><p><emphasis>Т. Шевченко.</emphasis></p></section></section><section><title><p>1842</p></title><section><title><p>12. Т. Г. Шевченка до О. О. Корсуна</p></title><p><emphasis>11–12 січня 1842. С.-Петербург</emphasis></p><p>Отак зачинається моя «Черниця» — а що дальше буде, то я і сам не знаю. Здається, і люльки не курю, а шматочки паперу, що була написана «Черниця», розгубилися — треба буде знову компонувать. А поки що буде, надрукуйте хоч це, що маю, — тілько дрюкуйте своєю граматикою, бо вона мені дуже полюбилась.</p><p><emphasis>Т. Шевченко.</emphasis></p></section><section><title><p>13. Т. Г. Шевченка до Г. С. Тарновського</p></title><epigraph><p>26 березня 1842. С.-Петербург</p></epigraph><p>С.-Петербург — 1842, марта 26.</p><p>Григорий Степанович!</p><p>Я думаю, вы меня хорошенько побранили за «Гайдамаки». Было мне с ними горя, насилу выпустил цензурный комитет, <emphasis>возмутительно </emphasis>да и кончено, насилу кое-как я их уверил, что я не бунтовщик. Теперь спешу разослать, чтобы не спохватились. Посылаю вам три экземпляра, один возьміть собі, другий оддайте Н[иколаю] Андреевичу maestro Маркевичу, третій Віктору Забілі на заочное знакомство. По вашему реєстру я поручил И. М. Корби раздать экземпляры. Прощайте, желаю вам встретить весну весело. А у нас еще зима.</p><p>Ваш покорный слуга</p><p><emphasis>Т. Шевченко.</emphasis></p><empty-line/><p>P. S. Трохи-трохи був не забув. Я чув, що в вас є молоденькі дівчата. Не давайте їм, будьте ласкаві, і не показуйте мої «Гайдамаки», бо там є багато такого, що аж самому сором. Нехай трошки підождуть, я їм пришлю «Черницю Мар'яну», к Великодню думаю надрюковать. Це вже буде <emphasis>не возмутительное.</emphasis></p><p>Ще раз P. S. Поправляйте, будьте ласкаві, самі граматику, бо так погано видержана коректура, що цур йому.</p></section><section><title><p>14. Т. Г. Шевченка до Г. Ф. Квітки-Основ'яненка</p></title><epigraph><p>28 березня 1842. С.-Петербург</p></epigraph><p>С.-Петербург. 28 марта 1842 г.</p><p>«Надрюковав, бодай йому очі повилазили», — отак ви скажете, як зачнете читать мої «Гайдамаки»; а що скажете, як прочитаєте, не знаю. Не лайте дуже, коли найдете що-небудь не до ладу, бо і написано і надрюковано навмання, — та я ще і досі не знаю, чи получили ви мою «Утоплену», що я послав вам через Корсуна, і білети на «Гайдамаки». Коли маєте субскрибентів, то напишіть до мене швидче, бо вже тілько сто екземплярів осталось. Та якби ви не поліновались прислать мені свої сочиненія хоч півекземпляра, так — на пам'ять, то велике спасибі вам сказав би.</p><p><emphasis>Т. Шевченко.</emphasis></p><empty-line/><p>Поцілуйте любого Гулака-Артемовського і отдайте йому книжку, а другу не цілуючи отдайте Корсуну.</p></section><section><title><p>15. Г. Ф. Квітки-Основ'яненка до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>29 квітня 1842. Основа</p></epigraph><p>29 апреля [18]42. Основа.</p><empty-line/><p>Милий і добрий мій паночку Тарас Григорович.</p><p>Ну, вже так що порадували Ви нас своїми «Гайдамаками»! Я ж кажу: читаєш та й облизуєшся. Якраз к Великодню прислали Ви нам сюю писанку, а я зараз і розіслав по рукам. Пан Артемовський аж підскакує та хвалить. Як такого добра не хвалити? Пишіте ж, паничу, у усю руку; напишіте нам ще таке, дайте віддохнути від московських брехень, що читаєш-читаєш та або заснеш гарненько, або на животі затошнить, а на зуби паде оскома, що три дні не хочеться дивиться на книжку. Артемовський сам хоті[в до Вас п]исати — і не збреше, напише, [бо дуже похваляє. Кор]суна після того не ба[чив]. …після такого добра.</p><p>Білети Ваші усі цілі лежать у мене, ніхто не взяв ні одного, кажуть: «Нехай книжки пришлеть». Бісова Москва провчила: грошики зчистить, а книжки — овва! Записалося у мене душ з п'ятнадцять, що певно дадуть гроші; пришліте десятків зо два, то гроші зараз і вишлю Вам, певно, вишлю. Писав і про «Богдана» Є. П. Гребінки. Кажуть, давай, кажуть, книжки — тоді і гроші. А де він? Вже я писав-писав до нього — знай мовчить, так я і годі сказав. Може, сердиться за що? А щоб його Бог любив! Або, нехай Бог боронить, обмоскалився, у їх віру уступив. А спитайте його від мене, коли побачите: що він дума?</p><p>Послав би я, батечку, Вам і десять своїх книжок, так нема їх у мене. Усі у москалів: ні грошей, ні книжок не бачу. Обдурили добре. Коли хочете, то от писулька: по ній дадуть Вам.</p><p>Пишіте ж, пишіте ще, потішайте наші душі таким смашним, та «Гайдамаків» шліть до мене, я Вам грошики вишлю. Та не розлюбляйте щиро Ва[с] кохаючого</p><p><emphasis>[Григорія Квітку].</emphasis></p><empty-line/><p>Сейчас прочитал Евгения Па[влович]а «Сеню», и мы обое с женою хохотали очень. Чудесна штука.</p><p>«Утопленницу» Вашу і усе гарнеє получили, як треба. Буде у «Молодику», нашому альманасі.</p></section><section><title><p>16. П. М. Корольова до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>2 травня 1842. Харків</p></epigraph><p>Харьков, 2-го мая 1842.</p><empty-line/><p>Брате! (Чи можна тебе так звать?). Бо я тебе полюбив, дуже полюбив — так, як брата, та ні, ще більш, — як того, хто первий заспівав про ту славу козацькую, що голосна та правдива, як Господа слово, про ту волю, що минулась, про степи та про могили, що на Україні, над котрими орел чорний сторожем літає — не так, як кавун у спасівку, та хіба тільки й є, що кавуни на нашій Україні або хрін… Гай-гай! Нехай би вже москалі, а то… не найшли більш нічого, як карасів, та ще дечого, що всюди; є у нас, є таке дещо, що чи й є воно у кого другого — кожна могила, кожний байрак що-небудь скаже, була б тілько охота з ним побалакать, та скаже таке що-небудь, що довго б, довго б слухав… аж не одірвешся. От давно вже я сумував сам собі — не чуть нічого, ніхто нічого не скаже, не заспіва так, щоб серцю полегшало, заспівав би й сам… та ба, не вмію. Аж ось Кобзар заспівав. Як мені тоді було легко! Бачив я «Кобзаря» часов з чотири, а не чотири… то що й казать — і жінки, і дівчата, всім прийшовсь «Кобзар» по серцю. Душ з півдесятка вже я бачив, що вони, як прочитаєш «Мар'яну», що прислав ти Корсунові, так і слова не виговорять. Співай же, моє серце, бо гріх не співать тому, хто вміє, тільки, хай тебе Бог боронить, не по-московськи. Коли нінавіщо буде надрюковать, присилай нам білетів, а ми тобі будем гроші та ще… не багатий я чоловік — трудова у мене копійка, а, їй-богу, з тобою поділюсь послідньою. Дрюкуй «Дорошенка» і все, що у тебе є. Узяв я у Корсуна десяток білетів, роздав скільки було можно, і от тобі 30 рублів. Може б і більше, та, єй-богу, і в мене багато роботи, та ще гірше те, що мало є в мене знакомих у Харкові, а на селі й того менше. Посилаю тобі «Запорозьку старину», чим багаті, тим і раді. Прощай, твій</p><p><emphasis>Пилип Корольов.</emphasis></p><empty-line/><p>Пришли книжок, що каже Корсун, та і я прошу, бо зараз і гроші будуть, уже я за се берусь. Мій адрес: Филиппу Николаевичу Королеву в Харьков, спросить в университете. Та ще прошу виповни просьбу Корсуна, прошу одну книжку «Кобзаря».</p></section><section><title><p>17. О. О. Корсуна до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>2 травня 1842. Харків</p></epigraph><p>Харків, 2 мая 1842 року.</p><empty-line/><p>«Хоч круть верть, хоч верть круть» — як там кажуть. Надрукував був 600 книжок, думав: от добро! Купуватимуть та читатимуть наське слово! А я іще скомпоную другий, там третій… Та ще з картинками, та з… Афю-тю-тю! — Цур дурня!!! — Надрукував 600, продав 50, роздарив 200, а 350 не знаю, куди й діти. — Пани кажуть: «Нащо нам?! Хіба ми школярі, чи що?» — А пані кажуть: «Нет, не чытаю такых кныжок. Я тэрпэть не м&#xF3;жу малосерыйського языку!.. Дівчино! Подвинь лишень коць! Ледащо!»</p><p>Се одно, а отце друге: Вам ще досі не писав, бо думка була, щоб послать укупі з папером фабричним і банкового… Та бачите, що й досі, та й то, поздоров, боже, пана Короля, тільки тридцять; кажуть сучі сини: «Хай пришле книжки…»</p><p>І так-таки: пришліть, будьте ласкаві, книжок: «Гайдамаків» штук 20 та «Кобзаря» так з 15, чи що — як знаєте; а таки опріче того, — мені один такий екземпляр «Кобзаря», як ви дали старому, бо сором сказати, у мене нема ніякого!!! Та не забудьте свій та Гребінкин портрети, та й ще що-небудь таки черкніть</p><p>Вашому <emphasis>А. Корсуну.</emphasis></p><empty-line/><p>Кінчайте «Мар'яну». Ось-ось одправимо до Вас у Петербург другий «Сніп».</p><empty-line/><p><emphasis>Дописка на першій сторінці:</emphasis></p><p>Ради р&#xF3;дини пишіть більш… Аркушів зо два, зо три: пишіть брате!</p></section><section><title><p>18. Т. Г. Шевченка до П. М. Корольова</p></title><epigraph><p>22 травня 1842. С.-Петербург</p></epigraph><p>СПБ. 22 мая</p><p>1842.</p><empty-line/><p>Спасибі тобі, добрий чоловіче, за ласкаве слово, за гроші і за «Старину запорозьку», спасибі і тілько що спасибі, а білше нічого я не маю. Прийми не гніваючись «Гайдамаки», а на «Кобзаря» вибач. Нема ні одного. Як надрюкую вдруге, то пришлю не один екз[емпляр]. З дякою шлю вам 6-ть екз[емплярів] «Гайдамаки» — і сьомий вам на пам'ять, не забувайте мене, коли маєте чим поминать. Лежу оце п'яті сутки та читаю «Старину», добра книжка, спасибі вам і Срезневському. Я думаю дещо з неї зробить, коли здоров буду, там багато є дечого такого, що аж губи облизуєш, спасибі вам, — напиши, будь ласкав, земляче, коли будеш мать час, як там у вас, у Харкові, привітали мої «Гайдамаки», чи лають, чи ні, напиши щиру правду, і за щиру правду скаже щире спасибі</p><p><emphasis>Т. Шевченко.</emphasis></p></section><section><title><p>19. В. І. Штернберга до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>Липень 1842. Рим</p></epigraph><p>Рим, 1842 г. Июля, не знаю котрого.</p><empty-line/><p>Здравствуй, любезный Шевченко! Давно, брат, очень давно мы с тобою не видались. И время-то и не так велико — 2 года, а многое с тех пор переменилось, того уже не стало, та замужем, другой овдовел, а там дома все старая песня. Это уже в порядке вещей. Боже мой! Хоть бы заглянуть туда, что там у вас поделывается. Ты вообрази, что, кроме твоего письма, я никакого известия из Петербурга не имел, правда, я сам виноват: ленив писать, но все-таки я писал, меня более всего удивляет, что дядько мне не пишет, уж я и не знаю — писать опять, письма там, ведь, дороги. Только прошу тебя, любезный Шевченко, не думать, чтобы я мог забыть друзей моих, это было бы так же неблагодарно, как забыть человека, который мне сделал добро. Это еще более, добро можно сделать по какому-нибудь постороннему внушению, а быть другом человеку, делить с ним горе и радость, для этого надо иметь истинно добрую чувствительную душу. Да, рассуждать-то мы умеем, но ведь надо и на деле доказать; кто ж делом виноват, помилуй!</p><p>Благодарю тебя от души за письмо, которое ты мне прислал с Орловым, — оно меня очень обрадовало, я живо вспомнил нашу петербургскую жизнь и милое семейство Шми[д]та, которое ты в малых чертах так живо представил. Но жаль очень бедную Наташу, милое было дитя. Когда будешь у них, не забудь сказать им, что я их люблю по-прежнему, Иллариону Ивановичу и Фицтуму я непременно на днях напишу. Много, много хотел бы тебе сказать, да вот уже Василий Иванович сбирается итти. Прощай, любезный Шевченко, будь здоров, и дай Бог тебе успеха, чтоб скорее быть к нам. Василий Иванович тебе все расскажет. Ставассер тебе шлет поклон и все, кто тебя знает. Прощай.</p><p>Твой <emphasis>Штернберг.</emphasis></p><empty-line/><p>Мокрицкий, который занимается искусством с необыкновенной яростью, хотел тебе приписать, но уже поздно теперь, надо отправиться прямо к дилижансу, едем провожать Василия Ивановича.</p><p>При первом случае напишу тебе еще.</p><p>Если увидишь Иоахима, расцелуй его.</p><empty-line/><p><emphasis>На четвертій сторінці:</emphasis></p><p>Любезному Тарасу Шевченко</p><p>от Штернберга</p><p>из Рима.</p></section><section><title><p>20. В. С. Семененка-Крамаревського до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>Літо 1842. С.-Петербург</p></epigraph><p>Почтенный Тарас Григорьевич!</p><p>Вы уже, вероятно, на меня сердитесь, полагая, что я об Вас совершенно забыл, но Вы извините меня ради хлопот, которые я имел в продолжение этого времени.</p><p>Вот вам объяснение на Ваши рисунки.</p><p>1) Денис Давыдов виделся с Суворовым на поле; прилагаю книжку, которая объяснит Вам все. Старайтесь однако же, чтобы в этом рисунке фигуры не были карикатурны!</p><p>2) Портрет Репнина прилагаю.</p><p>3) Депутаты явились к Суворову без всего — с голыми руками.</p><p>Все эти рисунки должны быть готовы к 1-му числу августа непременно.</p><p>Не нужно ли Вам денег? Ежели нужно, то можете получить в понедельник.</p><p>Ваш <emphasis>В. Сем[ененко]-Кра[маревский].</emphasis></p></section><section><title><p>21. Т. Г. Шевченка до Я. Г. Кухаренка</p></title><epigraph><p>30 вересня 1842. С.-Петербург</p></epigraph><p>С.П.Б. 1842 — 30 сентября.</p><empty-line/><p>Сидимо оце вдвох з Кіндратом, п'ємо чай та сумуємо, прочитавши ваше письмо, думаємо собі вдвох, де-то тепер наш добрий, наш щирий кошовий, чи ще в Тулі, чи вже за Тулою, чи, може, вже дома, та вже нехай де хоче буде, аби був здоров. Спасибі тобі, мій сизий голубе, що не забуваєш мене на чужині одинокого, і всі наші щирі приятелі дуже дякують, і Гулак, і Елькан, і Семененко, я всіх їх сьогодні бачив і всім разів по двічі читав твоє письмо, а прийшовши оце додому, ще раз прочитали ми вдвох собі з Кіндратом, удвох кажу, бо третього нема, нема вже Хтодота меж нами, учора поїхав сіромаха в Киев служить Богу і государю, як той казав, а ми пропадаємо в цьому проклятущому Пітері, щоб він замерз навіки, тут тепер 10° морозу, не вам кажучи, а кожуха нема, чорти б убив його батька, і купила нема. Ну, та нехай стара в'язне — більше м'яса буде, роздобудемо як-небудь, а поки що ось що: <emphasis>Чорноморський </emphasis>ваш <emphasis>побит у </emphasis>цензурному комітеті, цензор Корсаков говорить, що нічого не вимараємо, коли хочете, каже, то не читаючи подпишу. Моторний, спасибі йому, не знаю, що скаже театральний, як до його дійде, але, здається, що й той моторний, побачимо, як тілько все кончиться, то дам звістку. Переписав оце свою «Слепую» та й плачу над нею, який мене чорт спіткав і за який гріх, що я оце сповідаюся кацапам черствим кацапським словом. Лихо, брате отамане, єй-богу, лихо. Це правда, що окроме Бога і чорта в душі нашій єсть ще щось таке, таке страшне, що аж холод іде по серцеві, як хоч трошки його розкриєш, цур йому, мене тут і земляки, і не земляки зовуть дурним, воно правда, але що я маю робить, хіба ж я винен, що я уродився не кацапом або не французом. Що нам робить, отамане-брате? Прать против рожна чи закопаться заживо в землю — не хочеться, дуже не хочеться мені дрюковать «Слепую», але вже не маю над нею волі, та цур їй, а обридла вже вона мені. Присилайте, будьте ласкаві, що ви там маєте доброго, та не журіться, компонуйте, нехай вам Бог помага. Скомпонував я ще драму чи трагедію в трьох актах, зоветься «Данило Рева». Не знаю, що ще з неї буде, бо ще і сам не читав, прочитаємо вдвох, як приїдете, бо я таки вас зимою сподіваюся, а весело б було, матері його ковінька. Кіндрат каже, що із хати б не виходили, все б сиділи та балакали, та галушки б та всяку всячину варили, та співали б, та танцювали. Приїзжайте, голубчику, коли можна буде, а поки що поклонися своїй любій жінці. На сім тижні побачу ваших діточок, бо поїду в Царське] С[ело]. Бувай здоров, мій щирий рідний брате отамане, згадуй, коли будеш мать час згадать, сірому <emphasis>Т. Шевченка.</emphasis></p></section><section><title><p>22. Т. Г. Шевченка до П. М. Корольова</p></title><epigraph><p>18 листопада 1842. С.-Петербург</p></epigraph><p>Ноября 18 — 1842.</p><empty-line/><p>Спасибі тобі, мій голубе, що хоч ти мене не забуваєш: прочитав я твоє ласкаве письмо тілько позавчора, бо позавчора вернувся в Петербург. Мене носив проклятущий пароход у Шведчину й Датчину. Пливши в Стокгольм, я скомпонував «Гамалія», невеличку поему, та так занедужав, що ледви привезли мене в Ревель, там трошки очуняв. Приїхав у це прокляте болото та й не знаю, чи вже й виїду. Хоч лікар і говорить, що ничево, одначе так кивне головою, що аж сумно дивиться. Сьогодні оце трошки легше стало, можна хоч перо в руках удержать. А, лебедику, як не хочеться кидать землю, хоч вона й погана! а треба буде, хоч воно ще й рано. Молю тілько милосердного Бога, щоб поміг мені весни діждати, щоб хоч умерти на Україні. Заставили мене злидні продать свої компоновання всі — і дрюковані і не дрюковані. Як побачите Корсуна, то скажіть йому, що «Мар'яна» продана, коли дрюкує він тепер, то нехай, а коли ні, то щоб і не зачинав, бо з перших чисел декабря купець зачинає дрюковать. Хоч би Бог привів подивиться на свої сльози, докупи зібрані. Поклоніться старому Грицькові, як побачите, і Петрові Гулаку. Скажіть Грицькові, що я змалював його панну <emphasis>Сотниківну</emphasis> і, може, на цім тижні пошлю йому, як здужатиму письмо написать. Не забувайте мене, будьте ласкаві, напишіть, коли матимете час, швиденько до мене, бо вже з півроку, як не чую нічого із рідної моєї України, може, вже й ніколи не почую. Прокляте море, що воно мені наробило. Бувайте здорові, не забувайте мене.</p><p>Щирий ваш <emphasis>Т. Шевченко.</emphasis></p><empty-line/><p>Поклоніться, будьте ласкаві, Метлинському, спасеть його Бог за його «Думки і ще дещо», тіль і полегкості, що вони.</p></section></section><section><title><p>1843</p></title><section><title><p>23. Т. Г. Шевченка до Г. С. Тарновського</p></title><epigraph><p>25 січня 1843. С.-Петербург</p></epigraph><p>С.-П.бург, 25 января 1843.</p><empty-line/><p>Спасибі вам, Григорій Степанович, що ви мене таки не забуваєте, ще раз спасибі. А я вже думав, що мене всі одцурались, аж бачу — ні, єсть ще на світі хоч один щирий чоловік. Чув я, що ви нездужали, але думав, що так тілько, звичайне по-панському. Аж як розказав мені Дараган, то я аж злякався. Слава Господові, що минуло, цур йому, щоб і не згадувать. А ось що, шкода, що ви сю зиму не приїхали, у нас була виставка в Академії і дуже добра. А тепер через день дають «Руслан[а] и Людмилу». Та що то за опера, так ну! а надто як Артемовський співа Руслана, то так, що аж потилицю почухаєш, далебі правда! добрий співака, нічого сказать. От вам і все, що тут робиться. Василій Іванович вернувся із Італії ще товщий, як був, і розумніший і добріший, дякує вам і кланяється. Карл Павлович байдики б'є собі на здоров'я, а «Осада Пскова» жде літа. Михайлов кончив вашу картину добре. Штернберг пише мені, що він нездужав, але тепер вичуняв і вам кланяється, бо він дума, що ви в Петербурге. А я… чортзна-що, не то роблю що, не то гуляю, сновигаю по оцьому чортовому болотові та згадую нашу Україну. Ох, якби-то мені можна було приїхать до солов'я, весело б було, та не знаю, спіткали мене прокляті кацапи так, що не знаю, як і випручаться. Та вже ж як-небудь вирвусь хоч після Великодня і прямісінько до вас, а потім уже дальше. Ще ось що, намалював я се літо дві картини і сховав, думав, що ви приїдете, бо картини, бачте, наші, то я їх кацапам і не показував. Але Скобелев таки пронишпорив і одну вимантачив, а друга ще в мене, а щоб і ця не помандрувала за яким-небудь москалем (бо це, бачте, моя «Катерина»), то я думаю послать її до вас, а що вона буде коштувать, то це вже ваше діло, хоч кусок сала, то й це добре на чужині. Я намалював Катерину в той час, як вона попрощалася з своїм москаликом і вертається в село, у царині під куренем дідусь сидить, ложечки собі струже й сумно дивиться на Катерину, а вона сердешна тіль не плаче та підіймає передню червону запащину, бо вже, знаєте, трошки теє… а москаль дере собі за своїми, тілько курява ляга — собачка ще поганенька доганя його та нібито гавкає. По однім боці могила, на могилі вітряк, а там уже степ тілько мріє. Отака моя картина.</p><p>Коли вподобаєте, добре, а ні, то на горище, поки я приїду, а вже коли приїду, то не виганяйте місяць або другий, бо в мене і на Україні, окроме вас, нема пристанища, а я вам що-небудь намалюю. Спасибі вам і за ласкаве слово про дітей моїх «Гайдамаків». Пустив я їх у люди, а до ції пори ще ніхто й спасибі не сказав. Може, й там над ними сміються так, як тут москалі зовуть мене ентузіастом, сиріч дурнем. Бог їм звидить, нехай я буду і мужицький поет, аби тілько поет, то мені білше нічого і не треба. Нехай собака лає, вітер рознесе. Ви, спасибі вам, боїтеся мені розказувать про людей — цур їм, покоштував уже я цього меду, щоб він скис.</p><p>Бачив я вчора вашого хлопця рисунки, добре, дуже добре, тілько треба йому другого майстра, бо він тілько яблука та огірки і малює, а це така річ, що серце не нагодуєш. А з його був би добрий маляр, бо воно хлоп'я до всього беруче.</p><p>Обіцянку пришлю вашим дівчатам к Великодню, а може, й раньше, коли впораюсь. Тілько не ту, що вам писав, а іншу, по-московському скомпоновану. Щоб не казали москалі, що я їх язика не знаю. Бувайте здорові, нехай з вами діється все добре, і не забувайте щирого вашого <emphasis>Т. Шевченка.</emphasis></p></section><section><title><p>24. Т. Г. Шевченка до Я. Г. Кухаренка</p></title><epigraph><p>31 січня 1843. С.-Петербург</p></epigraph><p>Отамане! Шкода, що в тебе руки не такі довгі, щоб досягти до моєї чуприни, а воно б добре було. Якби ніколи, або нездужав, або що-небудь таке, то ще б нічого, а то все так як треба, та ледащо, не вам кажучи, хоч і сором, та що маю робить — такий уже вдався. Тепер зачну: спершу. Як будете ви мені розказувать про вареники та проче, то я вас так вилаю, як батька рідного не лаяв. Бо проклятуща ота страва, що ви розказували, неділь зо три снилась. Тілько що очі заплющу, вареник так, так тобі і лізе в очі, перехрестишся, заплющишся, а він знову. Хоч «Да воскреснет» читай, таке лихо. А вдруге, чом ви мені не присилаєте костюма для Головатого. Ваш кошовий, здається, тут, але я його не бачив. Я ось що думаю: замість того, щоб малювать Головатого для вас одного, то я лучше зроблю літографію в 200 екземплярів, і то тойді тілько, як буду мать гроші, бо це таке діло, що без грошей не втнеш. А коли хочете, щоб швидче, то ви спитайте у своїх, чи багато їх найдеться таких, що хотять мать у себе Головатого. Я зроблю рисунок і пошлю в Париж літографіровать, бо тут не зроблять так як треба. А коштувать се буде 1000 руб. асигна[ціями]: так воно, бачите, гроші хоч і не нашому братові сердешному.</p><p>Так я думаю, щоб у мене все це не сіло на потилиці, зробіть ви подписку меж товариством на 100 чоловік або як знаєте. Коли все це, що я говорю, зробить можна, то ви й напишіть мені і пришліть одежу, а я вам пришлю ескіз. Я думаю його нарисовать, що він стоїть сумн[ий] коло Зимнього дворца, позаду Нева, а за Невою крепость, де конав Павло Полуботок. Поміркуйте самі, як це лучше зробить, бо мені й самому дуже хочеться кликнуть на світ Головатого, на Україну я не надіюсь, там чортма людей, німці прокляті — білш нічого. «Чорноморський побит» вийшов з цензури так як треба. Театральний цензор сказав, що йому не треба підписуваться, коли воно буде надрюковано. Я в марті місяці їду за гряницю, а в Малоросію не поїду, цур їй, бо там, окрім плачу, нічого не почую. То ви напишіть, що мені робить з «Чорноморським побитом». Скомпоновав ще я маленьку поему «Гамалія», дрюкують у Варшаві. Як видрюкують, то пришлю. І «Назара Стодолю» — драма в трьох актах. По-московському. Буде на театрі після Великодня. Хтодонт умер у Києві. У Гулака вчора був концерт, і він вам кланяється. Елькан джеркоче на всіх язиках так, як і перше, теж кланяється. Семененко оженився. Кіндрат рисує та сумує, та згадує вас. А я гуляю собі на безголов'я. Бувайте здорові.</p><p><emphasis>Т. Шевченко.</emphasis></p></section><section><title><p>25. Т. Г. Шевченка до П. О. Корсакова</p></title><epigraph><p>15–19 лютого 1843. С.-Петербург</p></epigraph><p>Петр Александрович! Потрудитесь подписать на «Кобзаре» позволение для второго издания.</p><p>Преданный вам <emphasis>Т. Шевченко.</emphasis></p></section><section><title><p>26. П. О. Куліша до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>20 жовтня 1843. Київ</p></epigraph><p>Милостивый государь Тарас Григориевич!</p><p>Писал я к Вам два раза из Украины, но, верно, Вы не получили ни одного моего письма. Я написал первую часть «Украины». Это составит отдельную малороссийскую поэму до Богдана Хмельницкого. Хмельницкий составит вторую, междоусобия третью, Мазепа и шведчина четвертую. Знающие люди восхищались первою частью и уговорили меня скорее печатать, что я и сделал. <emphasis>«Украина»</emphasis> печатается в Киеве и скоро выйдет в свет. Посылаю Вам 30 билетов. Раздайте, пожалуйста, в Петербурге, а я Вам экземпляры немедленно вышлю. Из своей поездки извлек я величайшие результаты. Вы это со временем увидите. О гайдамаках я записал прекраснейшие рассказы, которые вместе с другими составили том и будут изданы под заглавием <emphasis>«Малороссийские предания»</emphasis> etc. Вашего дідуся я не нашел в Чигирине. Напишите, пожалуйста, что хорошего видели и слышали Вы в Малороссии. Шкода, що не будете в Киев. А мне бы очень пригодилось поговорить с Вами кой о чем.</p><p>С истинным уважением имею честь быть Вашим покорнейшим слугою</p><p><emphasis>П. Кулеш.</emphasis></p><p>1843, окт[ября] 20, Киев.</p><empty-line/><p>P. S. Пишу это письмо прихватком. По получении от Вас ответа напишу Вам кой о чем подробно.</p></section><section><title><p>27. Т. Г. Шевченка до В. О. Закревського</p></title><epigraph><p>10 листопада 1843. Яготин</p></epigraph><p>Великий мій і щирий друже Вікторе Олексійовичу!</p><p>Постигла мене долоня судьби, або побила лиха година. Як хочеш, а воно однаково; ось що, у мене оце з тиждень уже буде, як я од якоїсь непотребниці або блудниці нечестивої купив за три копи меди, і знаєш, яку я цяцю купив? Ой братику-лебедику! Отакий зелений, як оцей сучий папір… Аж сором вимовить, ху… ху… <emphasis>хуярик</emphasis>!!! Ох, аж страшно! Лежу оце, братику, стогну та проклинаю все на світі! А поцьку забув уже, як і зовуть. Мене оце аж трясця затрясла, як прочитав твою цидулу. Чого б ми оце з тобою не сотворили, та ба, у мене така суха морда, що аж сумно. Думав, щоб окутаться у три кожухи, так перше те, що нижче пупа лихо, а друге те, що чортма ні одного кожуха, міркуй як сам здоров знаєш. Намочи, серце, морду, та намочи не так чортзнаяк, а так як треба.</p><p>Та пом'яни во псалмі Бахусові щирого жерця спиртуозностей <emphasis>Т. Шевченка.</emphasis></p><p>Всім вашим родичам низенько кланяюсь. У кого єсть чада, то і со чади, а в кого нема, то тілько так. А Ганні вродливій скажи, що як тілько очуняю та кожух пошию, то зараз і прибуду з пензлями і фарбами на цілий тиждень; скажи їй, що я аж плачу, що проклята хурт[ов]ина на цей раз зо мною так пожартувала.</p><p>Прощай, голубчику, нехай тобі Бахус помага тричі по тричі морду намочить. Амінь.</p><p>Нудьгою і недугою <emphasis>битий Т. Шевченко.</emphasis></p><p>У Яготині, року Божого 1843, ноября 10.</p></section><section><title><p>28. Т. Г. Шевченка до В. М. Рєпніної</p></title><epigraph><p>29 листопада 1843. Яготин</p></epigraph><p>Я как мастер, выученный не горем, а чем-то страшнее, рассказываю себя людям, но рассказать вам то чувство, которым я теперь живу, все мое горе — мастерство бессильно и ничтожно. Я страдал, открывался людям, как братьям, и молил униженно одной хотя холодной слезы за море слез кровавых — и никто не ка[п]нул ни одной целебной росинки в запекшиеся уста. Я застонал, как в кольцах удава — «он очень хорошо стонет», — сказали они —</p><poem><stanza><v>И свет погас в душе разбитой!</v></stanza></poem><p>О бедный я и малодушный человек! Девушка, простая девушка (камни бы застонали и кровью потекли, когда бы они услышали вопль этой простой девушки); но она молчит, гордо молчит, а я, о Господи! удесятери мои муки, но не отнимай надежды на часы и слезы, которые ты мне ниспослал чрез своего ангела! о добрый ангел! молюсь и плачу перед тобою, <emphasis>ты утвердил во мне веру в существование святых на земле!</emphasis></p></section><section><title><p>29. Р. Р. Штрандмана до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>14 грудня 1843. Яготин</p></epigraph><p>Яготин. 14 декабря.</p><empty-line/><p>Необыкновенные вещи, просто чудеса на свете делаются! Вообрази, Тарас Григорьевич, носятся слухи, что я еду в Петербург, а сам я о том сведущ столько, как и Вы, <emphasis>бачуть</emphasis> даже, что еду не далее, как в субботу… Впрочем, вероятно, в Ковалевке будут говорить о том обстоятельнее и внятнее. Приезжай, Бога ради, в Яготин хоть на денек, как-то больно расстаться, не простясь, при том, кто знает, когда свидимся.</p><p>Хотелось бы много, много побеседовать с Вами, удалый поэт, добрый дружище, <emphasis>остатний из козаков! </emphasis>Но время спешное, да и переписываться из Яготина в Ковалевку как-то негоже.</p><p>Право, приезжайте в Яготин!</p><p>Не поминай лихом.</p><p><emphasis>Роман Штрандман.</emphasis></p><empty-line/><p>Если разбогател, так пришли грошей рублив 30, бо жутко приходится.</p><p><emphasis>На звороті:</emphasis></p><p>Тарасу Григорьевичу Шевченку от <emphasis>Штрандмана</emphasis>.</p></section><section><title><p>30. Т. Г. Шевченка до В. I. Григоровича</p></title><epigraph><p>28 грудня 1843. Яготин</p></epigraph><p>Яготин.</p><p>Батьку мій рідний, порай мені, як синові, що мені робить? Чи оставаться до якої пори, чи їхать до вас. Я щось не дуже ударяю на Академію, а в чужоземщині хочеться бути. Я тепер заробляю гроші (аж дивно, що вони мені йдуть в руки!), а заробивши, думаю чкурнуть, як Аполлон Ніколаєвич. Думаю, що так лучше, а може і помиляюсь. Порайте, будьте ласкаві! Якраз на Святвечір був я у Пирятині у старої матері вашої, батьку мій. Рада, дуже рада була старенька, спасибі їй. Тричі заставила мене прочитать вслух письмо, що ви писали о Ваничке. Єй-богу, і я заплакав, хоч я і не дуже сльозоточивий. Батечку мій! Пишіть до старої частенько, бо вона чита всяке ваше письмо, аж поки не получить другого. І це вся її радість. З плачем нарікає на меншого сина, що він до неї не їде. Перехрестила мене, поблагословила, і я пішов до брата вашого через улицю снідать, взявши у старенької цвіти оці. Навдивовижу і на радість вам посилаю, батьку мій!</p><p>Од сентября я не бачився з Григорієм Степановичем, а побачуся швидко. Я тойді просив у вас <emphasis>вида, і </emphasis>як ви його прислали, то я його ще й не бачив. А тепер ось чого прошу. Коли побачите, що мені треба вернуться до вас, то, будьте ласкаві, пришліть ще на два місяця; а коли мені не треба вертаться в Академію, хоч мені й дуже хочеться, то пришліть, батьку мій, <emphasis>безсрочний атестат </emphasis>на ім'я Григорія Степановича. Страшно дивиться мені на грядущеє, бо воно погане. А тепер мені добре, дуже добре. Порайте, що мені робить. Коли не зберу грошей, щоб поїхать за границю, то зберу так, щоб приїхать в Академію, бо єй-богу, хочеться вчиться.</p><p>Багато, багато треба б мені написать до вас, та ніколи, бо вже сідають, а я дописую. Нехай вам Бог пошле того, чого ви самі собі просите.</p><p>Щирий син ваш <emphasis>Т. Шевченко</emphasis></p><empty-line/><p><emphasis>На звороті:</emphasis></p><p>В Яготин местечко, Пирятин[ского] уезда, Варваре Николаевне княжне Репниной, писать мне.</p></section></section><section><title><p>1844</p></title><section><title><p>31. О. В. Капніста до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>18 січня 1844. Ковалівка</p></epigraph><p>18 января 1844, с. Ковалевка.</p><empty-line/><p>Крайне сожалею, что не имел удовольствия видеться с Вами, любезный Тарас Григорьевич! 13-го поджидал Вас в Ковалевке, 15-го думал найти Вас у себя, возвратясь из Яготина. Но Вы проскользнули, як вьюн скризь вершу.</p><p>Что ближе у меня на душе, о том поведаю Вам. Мне поручено просить Вас — не заезжать, как Вы предполагали, а главное, не писать ни под каким предлогом. Я знаю Вас и совершенно уверен, что Вы свято и ненарушимо это исполните. Не огорчитесь, добрый Тарас Григорьевич, моею откровенностию. Она не из дурного источника. Ежели вспомните мои слова, то признаете меня вправе говорить Вам с искренностию. Душа способна развиваться в истинно возвышенных чувствах. Эгоизм не должен иметь места между ими. Временное увлечение исчезает, как дым, но нередко пятна остаются невыводимые и помрачают душу, отзывающуюся в совести. Я считаю на твердость Вашего характера и думаю, что Вы исполните просьбу мою не для меня. Ежели Вы приняли ее с такою же искренностию и не огорчились ею, то Вы доставите мне душевное утешение, писавши мне о всем, что относится к успехам Вашим на поприще Вашем, о всем, что встретите Вы на пути жизни; будьте уверены, что всегда и во всяком случае Вы найдете во мне искренного человека, с живым желанием Вам существенного добра.</p><p>Благодарю Вас за труд, который Вы для меня приняли; он будет мне напоминать душею уважаемого старца и вместе доброго моего земляка.</p><p>Бог да благословит путь Ваш и венчает добрым успехом начинания Ваши. Примите прилагаемое приношение и верьте искренним чувствам душею Вам преданного</p><p><emphasis>Алексея Капниста.</emphasis></p><empty-line/><p>Все мои домочадцы семейным хором свидетельствуют Вам их преданность; Ульяна Дмитриевна особенно благодарит Вас за добрую память.</p><p>Пишите из столицы.</p><p>Ежели что не помешает мне быть в Харькове, то я исполню все Ваши поручения и оттуда же буду писать Вам в Петербург.</p></section><section><title><p>32. Т. Г. Шевченка, І. М. Корбе, В. О. Закревського, Я. П. де Бальмена до М. А. МАРКЕВИЧА</p></title><epigraph><p>22 січня 1844. Вейсбахівка</p></epigraph><p>Ми, по милости Господней, гетьман, повеліваємо вам — деркач в сраку! — щоб ви — генеральний обозний! — прибули до нас сьогодня, коли можно, а не то завтра — у Безбуховку — до гетьмана.</p><p><emphasis>Т. Шевченко</emphasis></p><p>рукою власною</p><empty-line/><p>Полковник компанійський — Корба.</p><empty-line/><p>Января 22-го дня,</p><p>року 1844-го</p><empty-line/><p>Генеральний старшина Вихтор Мочеморденко.</p><p>Військовий ієсаул Яків Дибайло.</p><empty-line/><p><emphasis>На першому аркуші:</emphasis></p><p>Великоможному панові</p><p>генеральному обозному</p><p>Маркевичу</p><p>добродієві</p><empty-line/><p>Універсал</p><p>в Туровку.</p></section><section><title><p>33. М. А. Маркевича до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>Близько 22 січня 1844. Турівка</p></epigraph><poem><stanza><v>Не дуже гетьмануй,</v><v>А більше кабануй,</v><v>Мій навіжений чоловіче,</v><v>Горілочку лигай,</v><v>Да в пузо сало бгай,</v><v>Да, й годі! А як чорт підтиче</v><v>Тебе гетьмановать</v><v>Да на старшин гукать</v><v>З Мазепинською булавою,</v><v>Тогді, Тарас, не плач:</v><v>Бо не один деркач</v><v>Московськой дужою рукою</v><v>На срачецьці поб'ють</v><v>Ще й плакать не дадуть.</v><v>Смотри ж, Тарасе, схаменися:</v><v>Горілочку лигай,</v><v>Да салом заїдай,</v><v>Да як нап'єшся — спать ложися.</v></stanza></poem><cite><text-author><emphasis>Н. Маркевич.</emphasis></text-author></cite></section><section><title><p>34. В. М. Забіли до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>Початок лютого 1844. Борзна</p></epigraph><p>1844 по получении Записки, в тот день написано, а отправлено 21 Июня.</p><poem><stanza><v>За що ти лаєшся, Тарасу,</v><v>Що не найшов в Борзні припасу,</v><v>Якого ти тогді бажав?</v><v>Сам ти такий, як мене лаєш.</v><v>За що? ти, може, попитаєш:</v><v>За те, що в хутор не забіг.</v><v>Який же ти земляк? Який же ти писака?</v><v>Неначе гнав тебе собака,</v><v>Боявся день подаровать,</v><v>Щоб побувать у мене в хаті,</v><v>Щоб пісень вмісті заспівати,</v><v>Якії серце нам гризуть.</v><v>Ми б на бандурці забринчали,</v><v>А циганчата б танцьовали,</v><v>Хоч би вже з лихом пополам.</v><v>Я б рад би був тобі, як брату,</v><v>Якби забіг до мене в хату,</v><v>Неначе б сваху шановав!!!</v><v>В мене худоби дуже мало,</v><v>Да ще б найшов горілку, сало!</v><v>Із'їли б трошки й запили!</v><v>Да розказав би дещо гарне:</v><v>Про земляків, не іностранне,</v><v>Бо я до язиків невдавсь.</v><v>Дак ні!.. Зазнався, бач, з панами,</v><v>А земляка дак і забув.</v><v>Бодай тобі за сюю штуку</v><v>Послали відьми отцю муку,</v><v>Послухай, зараз іскажу:</v><v>Борщу, вареників, ковбас, литівки,</v><v>Сеньгі, чахоні і скумбрійки,</v><v>З півгоду щоб не коштував.</v><v>Щоб цілий день не пив горілки,</v><v>Не довелось щоб і наливки</v><v>Хоч раз один ковтнуть насміх,</v><v>Да щоб приснилось: бужанина,</v><v>В'юни, лоскірка і свинина</v><v>З сметанкою, да із хрінком!!!</v><v>Отії щі щоб їв ти руські!</v><v>Отії совуси хранцюзькі!!!</v><v>Що тільки в животі бурчать.</v><v>Лютую я на тебе дуже,</v><v>Тобі ж дак, може, і байдуже,</v><v>Мене ж за серце зачепив!!!</v><v>……………….</v><v>Іще скажу словце, Тарасу,</v><v>Біда жить в світі без запасу,</v><v>Грошима люде що зовуть.</v><v>Я б ще побув у Петенбурсі</v><v>І побував би в вашій бурсі,</v><v>Що, Академієй зовуть.</v><v>Побачив би тебе, Тараса,</v><v>Того, що написав Торквато Тасса,</v><v>Того, що славний медальєр!??</v><v>Там Григорович є, добряга,</v><v>Да ще б найшовся б чолов'яга,</v><v>І серце б трохи пожило.</v><v>Там Глинка, той, що добре грає,</v><v>Що пісень всяких він співає,</v><v>Як би весною всі птахи.</v><v>Дак що ж робить, не маю долі,</v><v>Живу у світі, як в неволі,</v><v>Як пташка в клітці, так і я!</v><v>Співають пташки і в неволі,</v><v>Да все не так, як би на волі,</v><v>Що аж звірі танцюють їм.</v><v>Прощай! Не хочу більш писати,</v><v>Паперу більш щоб не псовати,</v><v>Нехай судовики псують!!!</v></stanza></poem><cite><text-author><emphasis>Віктор За[біла].</emphasis></text-author></cite><p>Прошу покорнейше ответа, а лицам, здесь помянутым, мой усерднейший поклон, равно и себе прошу засвидетельствовать.</p><p>Довольно трудное обстоятельство, но надо исполнить.</p><p>Погано без грошей.</p></section><section><title><p>35. В. М. Рєпніної до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>2 лютого 1844. Яготин</p></epigraph><p>Шевченке.</p><p>Сестра моя, умирая, произнесла трижды слова: «Выше, выше, выше!» О, возьмите себе девизом эти таинственные слова; я Вам их приношу в дар как избранному брату души моей. Выше душою, выше гением, выше сердцем. Вот цели, которые Вы должны достичь. Свобода, родина, самоотвержение, любовь воспеты Вами! Воспойте их вновь и выше! Пойте неутомимо, чувства вечно новы! Не выпускайте лиры из рук Ваших, не кладите ее на ступенях, ведущ[их] к обману, к лести, к предательству. С лирою молитесь, ударьте в струны ее величавыми аккордами, воспойте славу творца, милосердие Спасителя, прикоснитесь к ней с смиренным воплем, оросите струны дивной лиры Вашей слезами раскаяния, ибо все грешны, Вы и все, ударьте еще в них восторженным гимном благодарности за все, за все — за слезы и милости, за страдания и за озолоченные дни, за гений и за доброту, с лирою любите, с лирою гласите правду, с лирою будьте заступником бедности, страдания, невинности, с лирою будьте благотворителем впавших в ошибку, зовите всех и счастливых и терпящих, богатых и убогих, и семейных и сирых, и вельмож и малых, и чистых и уронивших в грязь разврата свою белую одежду, зовите всех на простор, на свободу, на чистый воздух, на солнце, на радость для услышания великой и славной песни. Пойте, пойте выше, выше, выше.</p><p>Яготин, 2-е февраля 1844 года.</p></section><section><title><p>36. Т. Г. Шевченка до С. О. Бурачка</p></title><epigraph><p>Між 22 і 24 березня 1844. С.-Петербург</p></epigraph><p>Дайте мені, будьте ласкаві, коли маєте дома, «Историю» Маркевича. Бо я нездужаю, не вихожу з хати, а нічого читать. А коли нема «Истории», то дайте «Маяка», бо я його ще і в вічі не бачив з нового року.</p><p>Щирий ваш <emphasis>Т. Шевченко.</emphasis></p></section><section><title><p>37. Т. Г. Шевченка до С. О. Бурачка</p></title><epigraph><p>Між 26 березня і 4 квітня 1844. С.-Петербург</p></epigraph><p>Христос воскрес!</p><p>Спасибі вам за оцей «Молодик». Коли маєте ви ще остатні книжки цього «Молодика», то дайте, будьте ласкаві, прочтенія ради. Окроме малоросійського, цей я маю, та ще коли є зайвий новий «Ма[як]», то теж дайте. Та [дайте ще], коли готова коректура, що для мене; білш нічого. Бувайте здорові. Я щось трохи недомагаю. А може, увечері зайду, як трохи полегша.</p><p>Щирий ваш <emphasis>Т. Шевченко.</emphasis></p><empty-line/><p><emphasis>На звороті:</emphasis></p><p>Его высокородию</p><p>Степану Онисимовичу</p><p><emphasis>Бурачку.</emphasis></p><p>В 14 линии, в доме Мальгиной.</p></section><section><title><p>38. Т. Г. Шевченка до О. М. Бодянського</p></title><epigraph><p>6–8 травня 1844. С.-Петербург</p></epigraph><p>Мабуть, такого ледачого до письма чоловіка і на світі нема, як я. Третій тиждень лежать оці книжки у мене, і я всякий день думаю писать до вас, потурбуйтесь, будьте ласкаві, оддать їх у ту контору, що ви говорили, бо я її не знаю адреса, а в вас тойді не спитав. Оддайте «Тризну» по копі, а «Гамалію» по півкопи серебром, проценти такі, які він положить. «Гамалія» не поправлений, як ми з вами тойді поправляли, бо без мене надрюкований полукацапом. Ще ось що, чи я вам розказував, що я хочу рисовать нашу Украйну, коли не розказував, то слухайте. Я її нарисую в трьох книгах, в першій будуть види, чи то по красі своїй, чи по історії прикметні, в другій теперішній людський бит, а в третій історію. Три естампи уже готові — «Печерська Київська криниця», «Судня в селі рада» і «Дари Богданові і українському народові». У тім місяці пришлю в Москву з білетами на подписку. В год буде виходити 10-ть картин. На види і на людський бит текст буду сам писать або Куліша проситиму, а на історію потурбуйтесь, будьте ласкаві, ви писать три листочки в год. Тілько по-нашому — щоби тямили безглузді кацапи. Текст думаю випускать раз в год, а картини тричі. Послав би вам «Кобзаря» свого і «Гайдамаків», та, єй-богу, і в себе не маю ні одного екз[емпляра]. Не здивуйте, що я так мало пишу вам, далебі ніколи, іду в Академію малювать, а коли матимете час і охоту, то пишіть до мене в С.П.Б., в Импер[аторскую] Акаде[мию] худож[еств] Тарасу Григоровичу Ше[вченку]. Бувайте здорові, згадуйте інколи щирого до вас</p><p><emphasis>Т. Шевченка.</emphasis></p></section><section><title><p>39. В. М. Рєпніної до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>17 травня 1844. Яготин</p></epigraph><p>Яготин, 17-го мая 1844.</p><empty-line/><p>Благодарю Вас за поручение Ваше. Оно доказывает мне, что Вы нас не вовсе забыли. Душевно приятно мне было читать, что Вы занимаетесь, и то с успехом. Я надеюсь со всеми, читавшими Ваши произведения, что и перо не лежит у Вас в бездействии: это было бы ужасное преступление. Вашим же стихом я выскажу Вам добрый совет: «Не погасай твое светило».</p><p>Никто из нас не едет за границу; мы все это лето на старом месте, а что будет? Бог один знает. Я на него единого уповаю и для себя и для других. Лишь письменно передать могу поклон Ваш нашему другу, которого имя Вы уже забыли!!! Вы его назвали Василием Алексеевичем!!! Он неделю тому назад оставил Яготин, отправляясь уже за границу. Да благословит Господь путь его и да возвратит он всем нам этого редкого человека! Он ожидал от Вас ответа и не дождался.</p><p>Родители мои и Глафира шлют Вам душевный поклон. Прощайте, Тарас Григорьевич; Вам также желаю от искреннего сердца счастия и успеха и благодати!</p><p><emphasis>Варвара Репнина.</emphasis></p><empty-line/><p><emphasis>На четвертій сторінці:</emphasis></p><p>Милостивому государю</p><p>Тарасу Григорьевичу</p><p>Шевченке</p><p>в Академию художеств</p><p>в Петербург.</p></section></section><section><title><p>1844</p></title><section><title><p>40. П. О. Куліша до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>5 червня 1844. Київ</p></epigraph><p>Коханий земляче!</p><p>Спасибі за книжечку — «Тризну». Дещо в їй промовляє до самого серця. Ще жду <emphasis>«Гамалії», «Кобзаря»</emphasis> і <emphasis>«Гайдамак»</emphasis>. Де хоч бери, а не пришлеш, то й на очі міні не показуйсь. Ой як же я зрадів, довідавшись з твоєї супліки, що ти не мариш дармо часу у тій Петровій бурсі! Нехай тобі, приятелю, Господь помагає на все добре, а об мені будь певен, що вже я не грітимусь даром коло твого куреня; чи дровець, то й дровець принесу; чи пшона на кашу, то й пшона придбаю; сказано — що Бог послав! Аже ж недурно ведеться поміж людьми та гуторка, що колись Бог посаджав людей кругом ваганка з кашею, да й подавав такії ложки, що держа[л]но довше руки (а треба за самий кінець держати); то премудрий Салимін і сказав: «Будете, — каже, — ви всі голодні, як кожен об собі тільки промишлятиме; а годуйте один одного сими ложками, то не загинете з голоду».<a l:href="#n12" type="note">[12]</a> Розумні були стародавні люде! Багацько в їх було таких приказок, що буцім так собі, витребенька, а розмізкуй лиш, до чого воно йде, так ой, ой, ой! Отак же й нам, що взялись протирать очі своїм землякам, треба один одному пособляти, один одному радити; а то не буде добра з нашого писання. І латини добре знали, що робиться од конкордії,<a l:href="#n13" type="note">[13]</a> а що од дискордії; да й батько козацький, старий Хмельницький, не згірше того латиша Саллюстія промовив, умираючи:</p><p>«Тим і сталась, каже, страшенная козацькая сила, Що у вас, панове молодці, була воля й дума єдина!».</p><p>Тепер не така вже година настала, щоб брязкотать шаблюками. Ляхів і татарву мов дідько злизав, усе втихомирилось; прийшла пора поорудовать ще головою. Нуте ж, робіть усе так, щоб і Богу була хвала зате, що дав нам розум, і людям темним було видно кругом, як од свічки, що стоїть на високому ліхтарі. Не протів чого ж то й читається в Євангелії<emphasis>: «Тако да просветится свет Ваш пред человеки, яко да видят ваша добрая дела и прославят Отца вашего, иже на небесех».</emphasis></p><p>Їду знов на три місяці на Вкраїну. Присилайте Ваші картинки в <emphasis>Чигирин</emphasis> з надписом: <emphasis>«Михаилу Грабовскому».</emphasis> Я в його буду, і він знатиме, куди міні їх переслать, да розтолкуйте міні хорошенько, що і як Ви хочете робить; а то не второпаю, що для Вас компоновати. Бувайте ж здорові!</p><p>Щирий земляк</p><p><emphasis>П. Куліш.</emphasis></p><p>Рука власна.</p><empty-line/><p>«Р. Б. 1844,</p><p>Іюня 5 дня,</p><p>зъ Кієва».</p><p>Їду через три дні.</p></section><section><title><p>41. Т. Г. Шевченка до В. М. Рєпніної</p></title><epigraph><p>8–10 червня 1844. С.-Петербург</p></epigraph><p>Будущей весною, коли Бог поможет окончить дело с владельцем братьев, тогда-то приеду в Малороссию. А коли нет, то и сам не знаю, куда я поеду.</p><p>Теперь же, кроме льстивых, подлых писем помещику моих родственников, я ничего не пишу, искусство оставил в прошлом, а в Академию прихожу как на покой; горько, ужасно горько, но быть так, коли иначе не делается.</p></section><section><title><p>42. В. М. Рєпніної до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>19 червня 1844. Яготин</p></epigraph><p>19 июня 1844. Яготин.</p><empty-line/><p>Да, да, мой добрый Тарас Григорьевич, я, бу[дучи] родною сестрою, я не хотела Вас огорчать… не могла не удивиться молчанию Вашему… папенькой, к которому Вы непременно хотели… с Алексеем Васильевичем, от которого… получили, я уверена, дружеские отзывы… не взялась за перо, чтобы бранить Вас, а, напротив, чтобы стараться утешить Вас хоть сколько-нибудь; от грустного Вашего письма навернулись слезы у меня на глазах. Я так понимаю, [что] в Вас происходит, я так много думала о том, что Вас так теперь болезненно занимает… переносите ужасные испытания — да поможет Вам Господь! Никто, я думаю, как я, так горячо не присоединяет своих желаний к Вашим, дабы Вам во всем был успех! О, не откажите уведомить меня, когда Вы совершенно будете спокойны насчет братьев Ваших; я ник[огда] не смела Вас о них спрашивать, [хоть не] раз собиралась, но всегда слова з[амирали] на устах моих. Я хотела… благодаря доказательст[вам] веры Вашей в моей дружбе, я могу… о скором совершении такого… доля Ваша плачевна, но вместе так восхи[ти]тельна! Оставьте людей, живите и действуйте [для] друзей Ваших и для возвышенных сердец, [ко]торые всегда Вас поймут!</p><p>И здесь мало кто [о]ценил, как должно, «Тризну». Один экземпляр я [по]слала в Одессу Стурдзе, умному, благочестивому, с восточным [во]ображением человеку; с нетерпением ожидаю ответ его; надеюсь вскоре переслать к Вам итог моей продажи. Николай Андреевич Маркевич, которому я отправила 10 экзем[пляров], вскоре послал мне должные деньги и написал мне насчет Вас и поэмы так миленько, что я ожидаю его с удовольствием. От других комиссионеров нет еще отзывов. Сама же я отдавала «Тризну», где только могла. В моем экземпляре, в котором вы мне писали, я возобновила все то, что было пропущено, также и в том, который послан в Одессу, дабы Стурдза Вас бы узнал всего.</p><p>Недавно я была в Полтаве, ровно десять лет после последнего моего в ней пребы[вания]. В Полтаве… мы с Глафирой восхищались прекрасными [видами], стоящими внимания художников. [Жаль, что она] доселе не может никуда [двинуться]; не в моей [власти] расторгнуть препоны, препятствующие [ей переселиться] в такое место, где бы она могла [заняться] обрабатыванием драгоценного дара своего, но я не унываю и все надеюсь.</p><p>О, если я когда-нибудь желала пламенно, богатства, [то это] теперь, мой добрый поэт, теперь, что я… прочла еще раз унылое Ваше письмо. С какою чистою радостию я воспользова[лась бы] правом сестры предложить Вам <emphasis>мое, </emphasis>чт[обы окончить это] ужасное дело, Вас ныне занимающее; [но] нет <emphasis>моего, </emphasis>нет ничего драгоценного, и [что] продала, все было бы Ваше. Помните, я говорила однажды, что одно из ужа[сных испытаний] сердца — это немощь дружбы. Рад бы [помочь другу] — и должен стоять на равне с… Остается одна молитва, средство в[сего более] действительное, если только будет… гореть истинная вера! Прибегните [к ней], добрый брат, не называйте судьбу… Что такое судьба? — Вы сами ск[азали], что все в руках Божиих: самые строгие… имеют свою благую цель, которую мы [можем] всегда понять, но зная, что сие зависит от [все]благого отца, который дал нам сына возлюбленного, чтобы мы были живы, подк[репляя] себя его мыслью в судоргах страдания воз[звал] к нему, дабы не допустить сердец наших к ропоту и со смирением носить крест наш. Вам тяжело до нельзя, если бы Вам носить одному, обратитесь к Богу, он простер Вам руку свою святую и сильную, Вы [к нему] пойдите, он Вас благословит что… настанут дни отрадные, настанут часы прохлады и вдохновения!</p><p>Итак, Вы решаетесь печатать «Слепую», — как я рада! [По]лагаю, что Вы кое-что изменили: я нахожу, [что] там, где говорится о любви атаманского сына… есть какая-то темнота. В начале [Оксана] как будто бы не знает, что такое любовь, [мать] предсказывает ей, выслушав сон ее, что [приходит] пора любить и страдать — а когда [она жила] у пана-отца, то упоминается о какой-то [прежней] любви, о которой она вспоминает? Потом [не совсем] кажется ясно и то, отчего стреляют… и тут тоже как бы дело идет о каком-[то] прошедшем, неизвестном читателю. [Когда] Вы были у нас, я еще не хорошо разобрала [своего] впечатления, и сочувствие, возбужденное красотами [чувством], драматическим концом прекрасной поэмы Вашей, помешало мне ясно отдать себе отчет в том, что казалось недоступно понятиям моим; теперь же передаю Вам мои замечания довольно запутано, но я полагаю, что Вы меня поймете.</p><p>Посвящение прекрасно и гармонирует с содержанием милой Оксаночки; я непременно примусь за малороссийский язык; я хочу наслаждаться всеми Вашими цветами; я представляю себе, как будет грудь болеть от чтения «Совы». Вы избрали один из тех случаев, из [которого] поэт, и такой как Вы, может извлечь… глубокое, раздирающее, что от… таких…</p><empty-line/><p><emphasis>Дописка на полях третьої сторінки:</emphasis></p><p>…там, в вечности, будет царство радости, а здесь блаженные плачущие. Но пора мне, добрый брат, оставить это послание; от нашего друга я ничего не получила, но он из Кракова писал к папеньке, что путешествие их благополучно совершается. Всю зиму папенька был болен, много ночей я провела у него в кабинете — именно в день Вашего рождения я записала к Вам письмо, которое после не послала.</p></section><section><title><p>43. Т. Г. Шевченка до О. М. Бодянського</p></title><epigraph><p>29 червня 1844. С.-Петербург</p></epigraph><p>29 июня.</p><empty-line/><p>Чи ви на мене розсердились, чи недобра вас знає, уже другий місяць як жду од вас звістки хоч якої-небудь, нема та й годі, чи получили ви «Тризну» і «Гамалія», чи ні, і як там у вас їх привітали, скажіть мені, будьте ласкаві, я рисую тепер Україну — і для історії прошу вашої помоги, я, здається, тойді вам розказував, як я думаю це зробить. Бачте, ось як. Нарисую види, які єсть на Україні, чи то історією, чи то красотою прикметні, вдруге — як теперішній народ живе, втретє — як він колись жив і що виробляв; із теперішнього биту посилаю вам одну картину для шталту, а ще три будуть готові у августі, а в год буде виходить 10-ть з текстом, а текст исторический будете ви компоновать, бо треба, бачте, по-нашому або так, як єсть в літописях. А ви, як що-небудь начитаєте таке, що можна нарисовать, то зараз мені і розкажіть, а я й нарисую. Будкова й Стороженка я теж оцим турбую, а Грабовський буде мені польські штуки видавать, а Куліш буде компоновать текст для народного теперішнього биту, так отаку-то я замісив лемішку, якби тілько добрі люде помогли домісить, а потім і виїсти. Бувайте здорові, пишіть швидче, бо лаятиму.</p><p>Щирий ваш <emphasis>Т. Шевченко.</emphasis></p></section><section><title><p>44. В. М. Рєпніної до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>3 липня 1844. Яготин</p></epigraph><p>При сем посылаю Вам, любезный Тарас Григорьевич, 25 целк[овых] за 50 экз[емпляров] «Тризны», и с радостию пользуюсь этим случаем, чтобы немного покалякать с Вами. По получении письма Вашего я часто молилась за Вас или, лучше сказать, за успех Вашего дела. С каким нетерпением буду ожидать известия от Вас; я надеюсь на дружбу Вашу и уверена, что Вы поспешите обрадовать меня письмом, коль скоро только Вы сами будете покойны.</p><p>Что сказать Вам про нас всех? Папа уехал в Седнев с Глафирой на прошлой неделе. Мы здесь все здоровы, исключая бедной Тани, которая ужасно страдала: сегодня первый день, что ей легче; она Вам кланяется. Мы живем уединенно, никого не видим, ни о ком ничего не слышим. Когда увижусь с Мариею Даниловною Селецкой, спрошу у нее, все ли проданы эк[земпляры]; если нет, то предложу их взять под свое крыло; может быть, в Петра и Павла день она у Тат[ьяны] Густ[авовны] успела поместить довольно большое количество их. Мосевка напоминает мне грустные минуты, в которые искренняя моя к Вам привязанность давала мне и желание и даже право говорить Вам правду, — что я, однако, не приводила в исполнение, потому что я Вас большею частию в те именно минуты находила и неискренним и не настроенным на мой лад, но больше показывающим вид, что я Вам надоела, как горькая редька, и что роль совести Вашей, которую я себе присвоила, Вам казалась непозволенным завоеванием или просто присваиванием. И сколько раз святая истина, которую я никак не могу согласиться назвать суровою, хотя б и была очень строгою, сколько раз она рвалась из души моей на уста, желая, надеясь иногда, что будет доступна душе Вашей, что будет принята как лучшее доказательство сестриной попечительности, что несмотря на орудие, напоминающее Вам о цели жизни нашей и о надеждах вечных, орудие слабое и грешное, Вы бы с молитвою в сердце и с сильною волею принялись за перевоспитание свое, — улучшив, освятив с помощию благодати Господней все прекрасное, все святое, все высокое, дарованное Вам столь щедро, и искоренив пагубный порок, который клонит Вас к долу! О, не говорите, что на Вас нападают люди: здесь не завистники, не подлецы, обвинители Ваши — я, я сестра Ваша, Ваш искреннейший друг, Ваша обвинительница. Я не сужу о Вас по рассказам; я не осуждаю Вас, но я с смелостию, которую должна бы иметь гораздо прежде, ибо давно уже Вы в числе друзей моих, говорю Вам, как брату, что не раз, что слишком часто я Вас видела таким, как не желала бы видеть никогда. О, сколько раз часовня освещалась грешным огнем; простите моей искренности, простите моей докучливости и поймите бескорыстное чувство, которое водит моим пером. Но довольно.</p><p>Забыла в предыдущем письме сказать Вам, что я очень обрадовалась Вашему доброму расположению к моей «Девочке». Если будете весною к нам, я, может быть, дам ее продолжение. Не пугайтесь частым моим письмам; вперед я, может быть, очень долго не буду к Вам писать. Завтра надобно к Вам послать деньги, и этот случай — причина моему письму, которое будет, я надеюсь, принято Вами, как оно написано, т. е. с чувством братского радушия. Прощайте, да будет благодать святая над Вами.</p><p>Вам искренно преданная</p><p><emphasis>Варвара Репнина.</emphasis></p><empty-line/><p>3-го июля</p><p>1844-го года,</p><p>Яготин.</p></section><section><title><p>45. О. М. Бодянського до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>9 липня 1844. Москва</p></epigraph><p>Не сердився та, здається, і не сердитимусь на такого щирого козака, як пан Шевченко. І за що ж, і про що ж? А що я й досі мовчав на Ваше письмо, котре достав ще аж в половині мая, то, бачите, на те були деякії причини, між которими найбільша і найгірша — збори на Україну. От, думав собі, не сьогодні-завтра можна буде полинути на свою землю. Уже і свитка у мішку, і чобіт лишня пара на вірьовочці, і кобеняк витрушений, бриль вивітрений, а кийок з новим набалдашником. Тільки й діла стало, щоб то сісти та дмухнути: ан ба! Не можна да не можна, хоч собі трісни, як кажуть то, а все завізні. Ну, коли не можна, то ми й не турбуємся. Зістанемся до другого літочка, а між тим, пока воно надійде (бо, бачите, ще сьогорічне не сховалось), напишемо дещо тому завзятому Петембурцю, як якого дразнять, Кобзарю, чи поводарю усіх нас. От вже й година відложена після обіда у неділю щонайближчу. Аж ось вам, як з неба впало, Ваше друге письмо. От тобі й на, думаю собі, і хлоста з Петембурга! Читаю — ні, нема, а тільки збираються ще дати. Швидчіше ж за каламар та одписуйсь, поки сонце не закотилось, а березова каша не зварилась… Дякую дуже Вам, добрий мій земляче, козаче, за Вашу ласку, і гостинець «Гамалію» і «Тризну». Жаль, що первий вийшов таким чумарзою: бодай вже тому москалю легенько тикнулось, як він його нам нарядив у свій армячок. Ну, та не вічно ж бути йому під москалем; прийде час, що він вивернеться і сизим соколоньком зів'ється да стане їх козакам-орлам братом їх рідним, запорожцем щирим. Друга («Тризна») — нестеметна тризна: так і тягне тебе на могилки та на гробки. Москалям тутейшим дуже по нутру; але нелегкий їх знає, що ні один з їх досі нічого не скаже об їй. Може, ніколи за косовицею та за жницею; підождемо ж до осені, що вона нам скаже. Книжки я всі, що Ви їх мені ни послали, дістав справно і зараз одніс першого цілу дюжину, а другої дві у контору москаля, і казав продавати їх хрещеному миру по тій ціні, що Ви написали мені. Коли випродаються, зараз дам і вдруге стільки ж, а там, коли знову дасть Біг теж, і втретє, аж до остатньої. Тепер же оддати разом усі не радять бувальці; може, кажуть, усе статься, а там шукай вітра в полі. Чи, може, лучче буде, щоб я переслав Вам оттеє все, що у мене мається Вам? Тільки напишіте, і не стямитесь, як його зуздрите у себе під боком.</p><p>Теперечки об Ваших кунштах. Ні, Ви мені нічого об їх не розказували ніколи. Лучче придумати і, як бачу з першого куншту, що його Ви послали мені, кращого не можна й придумати, як оце теє, що Ви робите. Помагай Вам, Боже, на щастя і на славу нашому козацтву! Та й хто ж найздольніший зробить сеє нам, як не Ви, що й пером і палітрою однако[во] вертите? Щасти ж Вам, Господи, на все добрее! Робітників, здається, матимете досить; я теж не цураюсь зусім, тільки і не зусім віддаюсь. Бо Ви самі здорові знаєте, кільки праці у мене, неборака, на в'язях. Воно б то і не багацько, три листочки на рік, але їх треба вичитати, може, з тридцяти книжок або літописей, для чого тільки подавай часу. А його-то у мене найменше всього! Дак, як бачите, не відхиляюсь, і не піддаюся зусім; але буде так, як Біг святий дасть, а час укаже. Найлучче буде воно, як почну печатати Українські літописи по налозі нашого Товариства Історії, або свій запас наських пісень. Тоді, коли що вичитаю гарного, прикметного з батьківщини, зараз напишу і після того перешлю Вам. Щоб же нарочне риться де, далебі, як кажуть, часу не маю! А тоді воно само йтиме у голову і з голови. Отак то, пане козаче, буде теє робиться, коли Біг дасть!..</p><p>Дякую Вам за «Судню Раду». Нестеметна вона, от як буває на святій Україні! Дивлюсь разів по п'яти, по десяти в одну годину і не надивлюся: таке ласе і солодке, бо наше, не чужеє. Що за лиця у підсудимих! Тай от Вам кривда, що совість тягне крючком у землю глядіти, але вмісті з тим і святая покора приговору старого з ціпком: а от і правда, з прямою, одкритою, ясною головою, що не жде, а сама лізе на слова судді. Гарно, козаче-земляче, дуже гарно! Одного тільки не второпаю, де оце все робиться: чи в хаті якій, чи в хліву, чи під стріхою, чи в шинку. Біг його святий знає, а я, далебі, ж не второпаю, да й тільки! Бачся що… але ятка не така, хоч там двоє і частуються собі горілочкою тихенько, але он там пара окон… далебі ж не второпаю…</p><p>Затим, бувайте живенькі-здоровенькі та не поминайте лихом щирого до Вас серцем земляка Вашого</p><p><emphasis>Іська Бодянського.</emphasis></p><empty-line/><p>9 іюля</p><p>1844 року,</p><p>Москва.</p></section><section><title><p>46. О. К. БОДИСКО до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>21 липня 1844. Ніжин</p></epigraph><p>Милостивый государь,</p><p>Тарас Григорьевич!</p><p>Тетенька Марья Васильевна, уезжая в деревню, поручила мне передать ее благодарность за прекрасную вашу «Тризну» и следуемые за 20 экземпляров деньги 10 рублей серебром присоединить к этому письму, пользуюсь случаем, чтобы поблагодарить Вас и за свой экземпляр и вместе изъявить Вам свое сожаление, что Вы, Тарас Григорьевич, пример всем, более, чем пример всем, восхитивши меня своим прекрасным талантом малороссийской поэзии, если же разочаровала меня, то очень черта, которую я <emphasis>всегда </emphasis>считаю принадлежностью благородного малороссийского характера, это исполнение и цену, которую он придает данному раз слову; <emphasis>отступление от этого в </emphasis>Вас было без сомнения неожиданнее и удивительнее, чем от кого другого, и вынудило меня сказать вам нелюбезность, в которой, однако, Вы должны видеть новый фимиам Вашим дивным творениям, ибо они есть следствие непременного желания иметь их по обещанию от Вас и его автора; прошу же этого последнего помнить, что я все еще в ожидании, имея его слово, и поторопиться исполнить его поскорее.</p><p>При желании Вам много вдохновения только на национальном языке, а нам всем через это много часов истинного удовольствия пребудет, милостивый государь.</p><p>Готовая к услугам</p><p><emphasis>Е. Бодиско.</emphasis></p><empty-line/><p>Адрес наш все по-прежнему:</p><p>в г. Нежине.</p><p>1844, 21 июля.</p></section><section><title><p>47. В. М. Рєпніної до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>Серпень 1844. Яготин</p></epigraph><p>Надобно непременно Вам прислать мне две программы Вашей «Живоп[исной] Укра[ины]», дабы возможно было произвесть подписки во время выборов в Полтаве и в Чернигове в сентябре и октябре. Алексея Васильевича еще нет, но я писала о намерении Вашем к Глафире, которая находится в Седневе у Лизогубов близ Чернигова: они одобряют Вашу мысль и надеются на выборы, но программа непременно нужна. На будущей неделе, папа и Глафира воротятся, я надеюсь; соскучилась я без Глафиры; здесь у нас все больные: маменька, невестка, Таня да еще добрая и милая Василиса Егоровна Бабанина, с которою я бы очень желала Вас познакомить; я ее назвала ландышом; та же белизна, то же благоухание, та же прелесть, та же величавость, та же неизвестность, та же тенистая и уединенная жизнь. Она читала «Слепую» Вашу и оценила ее, истинно поэтическое существо. Она здесь по случаю болезни; ее лечит м. Фишер.</p><p>О, как искренно я желаю Вам успеха для Вашего святого подвига, не унывайте, трудитесь, приложите все Ваше старание, мы здесь будем стараться Вам помогать, сколько будет возможно.</p><p>Сколько недель, как это письмо начато, и все мне никак нельзя было его окончить. Яготин превратился в совершенный лазарет, в котором я, однако, не участвую и по этой причине я не имею свободного времени, потому что ночевала то у невестки, то у маменьки, последняя теперь же не на шутку больна. Слава Богу, что доктора не находят никакой опасности. На днях мы получили плачевное известие, что зять мой Кривцов скончался. Бедная моя милая сестра одна в Тамбов[ской] губер[нии], и мне нельзя к ней поехать, потому что нездоровье маменьки меня здесь приковывает.</p><p>Я не хочу более откладывать отправление этого письма, чтобы Вы спешили с высылкою программы, которая, к несчастью, опоздает к Полт[авским] выборам, но будет нам полезна на Черниговских. Капниста скоро ожидают. Если только будет свободная минута, то буду писать к Галагану насчет «Живо[писной] Украины». От Закревских ничего не получила. Ваше несчастье, что Вы связались с этими пустыми, полуобтесанными (?) людьми. Куда бы лучше для духовного Вашего человека сблизиться с Кап[нистом] и с его женою, так богато одаренных и умом, и истинным просвещением, и душою. Нельзя ли понять изречение: «вино веселит сердце человеческое» в духовном смысле? О да, малодушие есть ужасное несчастье, но и это уже много, что Вы себя знаете: остается не лелеять признанную слабость, а вооружиться против нее. Орудия: вера, полезные занятия и общество чистое, святое, изящное. Отчего Вы всегда упоминаете о Мосевке? Скажите, не называет ли Вам совесть и других мест, где Вы малодушно увлекались недостойным и недостойными? Не сердитесь на вечные мои проповеди, я Вас слишком искренно люблю, чтобы не говорить Вам правды. Но простите, вот Вам письмо от Федора, которое у меня залежалось. Да будет в душе Вашей свет, дарованный свыше. Аминь.</p><p><emphasis>В. Репнина.</emphasis></p></section><section><title><p>48. В. М. Рєпніної до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>22 вересня 1844. Яготин</p></epigraph><p>22 сентября 1844 года.</p><empty-line/><p>Несколько дней тому назад я получила от Закревских через Марию Даниловну Селецкую 3 гравюры. Честь и слава, добрый труженик, да благословит Господь Ваш подвиг.</p><p>Сегодня получила маленькое письмецо Ваше, за которое благодарю. Больно мне, что так часто покушаются люди пошатнуть в Вас веру в доброе и светлое: не дай Бог, чтобы им удалось!</p><p>На будущей неделе ожидаем Алек[сея] Вас[ильевича]. С ним буду говорить об Вас и буду писать подробно.</p><p>Прощайте, добрый поэт, не покидайте ни пера, ни кисти, идите чистой, святой тропой, и да осенит Вас благодать Господа и Спасителя нашего.</p><p>Вам искренно преданная <emphasis>Варвара Репнина.</emphasis></p><empty-line/><p><emphasis>На четвертій сторінці:</emphasis></p><p>Милостивому государю</p><p>Тарасу Григорьевичу</p><p>Шевченке</p><p>в Академию Художеств</p><p>в Петербурге.</p></section><section><title><p>49. Т. Г. Шевченка до М. А. Цертелєва</p></title><epigraph><p>23 вересня 1844. С.-Петербург</p></epigraph><p>Князю мій сіятельний!</p><p>Якби мені Бог поміг докончить те, що я тепер зачав, то тойді склав би руки та й у домовину. Було б з мене: не забула б Україна мене мізерного. Так ось що! зачав-то я зачав, а вже кончу, не знаю як, бо без людей і грошей не втну нічого. Та здається, що ще ніхто нічого не зробив без цього товариства. На те вони люди, на те вони гроші, будьте ласкаві, помагайте мені, ви маєте і силу, і славу, і любите ту країну, що я тепер заходився рисовать. Ось як я її рисую. Спершу види, чи то історією, чи то красотою прикметні, вдруге, народний бит так, як він тепер єсть, втретє, історію, все те, що робилося на нашій Україні колись-то. Тепер уже три картини готові, а ще три вийдуть к Новому року. Посилаю вам оці три і вельми прошу: наберіть мені субскрибентів у Харкові, коли вам Бог поможе, і шліть до мене з грішми за квит[к]ами і картинами. За 6-ть картин три карбованці. Спасибі, сіятельний наш генерал-губернатор узявся мені помагать. Та ще як ваша мость та інші добрі люди скинуться та поможуть, то тойді оживе наша країна хоч на папері. Шлю вам оці три картини і квит на шталт, а ви, якщо там зберете, то шліть до мене в С.-П.бург, в Академію художеств, на ім'я Тараса Григоровича Шевченка. На той рік, як доживемо, то, дасть Бог, побачимось, я буду в вашому Харкові. А поки що прийміть милостиво мою просьбу і не осудіть</p><p>щиро почитаючого вас</p><p><emphasis>Тараса Шевченка.</emphasis></p><empty-line/><p>С.-П.бург,</p><p>1844,</p><p>сентября 23.</p></section><section><title><p>50. Т. Г. Шевченка до С. М. Муханова</p></title><epigraph><p>25 вересня 1844. С.-Петербург</p></epigraph><p>Ваше превосходительство</p><p>милостивый государь</p><p>Сергей Николаевич!</p><p>Во время пребывания моего в Малороссии я нарисовал много этюдов с натуры. И теперь предпринял издать под названием <emphasis>Живописная Украйна. </emphasis>В состав издания входят предметы следующие: 1-е — виды, 2-е — народный быт и 3-е — история. Его сиятельство князь Николай Андреевич Долгоруков принял живое участие в моем деле. Ободренный его вниманием, я осмеливаюсь утруждать Ваше превосходительство как начальника вверенной вам губернии представить труд мой почтенным землякам моим, труд, для которого крайне искреннее мое желание издать как нельзя лучше, недостает собственных моих средств для расходов, в таком случае неизбежных. Льщу себя надеждою, что Ваше превосходительство удостоите внимания мою просьбу и влиянием вашим дадите возможность осуществить цель моего предприятия.</p><p>Первый выпуск уже готов, и при сем имею честь поднести Вашему превосходительству. Второй выйдет в конце декабря текущего года. Цена за 6-ть картин, на меди гравированных, 3-й рубля серебром. Требование ваше благоволите адресовать в канцелярию его сиятельства военного генерал-губернатора Черниговского, Полтавского и Харьковского или в С.-Петербург в Императорскую Академию художеств на имя Тараса Григорьевича Шевченка.</p><p>Имею честь быть Вашего превосходительства</p><p>покорный слуга</p><p><emphasis>Т. Шевченко</emphasis></p><empty-line/><p>1844 сентября 25. С.-Петербург.</p></section><section><title><p>51. В. М. Рєпніної до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>25 вересня 1844. Яготин</p></epigraph><p>Ах какие Вы несносные, Тарас Григорьевич: вот пришли две почты и не привезли мне обещанных билетов насчет Вашего дела. А все желают программы. В Полтаве взялась начальница Института сделать подписку и так как ее зять один из начальников корпуса, то есть надежда что это дело пойдет там хорошо. Об этом будут хлопотать и в Одессе где находится знакомый Вам граф де Бальмен. Сегодня же писала к одному знакомому Писаревых, чтобы он их употреблял в Киеве; то же самое поручение даю в Харькове Осинскому. Вот подъедет Алексей Васильевич, он нам поможет. Бедный Ал[ексей] Вас[ильевич], его ожидает большая горесть: брат его Семен Василь[евич] почти скоропостижно скончался в Полтаве, оста[ви]в огромное семейство! О, если бы не было будущей жизни, как горько было бы здесь! Но эта мысль что дольная жизнь лишь дверь вечной, что смерть есть начало нескончаемой жизни, мирит душу с горестями и укрепляет колеблющиеся сердца!</p><p>Прощайте, добрый Тарас Григорьевич, не медлите с высылкою билетов, если Вы их еще не отправили. Сегодня я только о том и могу к Вам писать. Поздно, пора ложиться, да будет господь с Вами!</p><p><emphasis>Варвара Репнина.</emphasis></p><empty-line/><p>25-го сентября</p><p>1844 года.</p><p>Неужели это Григорович так дурно поступил с Вами?</p></section><section><title><p>52. Т. Г. Шевченка до П. I. Гессе</p></title><epigraph><p>1 жовтня 1844. С.-Петербург</p></epigraph><p>Ваше превосходительство</p><p>милостивый государь</p><p>Павел Иванович!</p><p>История Южной России изумляет каждого своими происшествиями и полусказочными героями, народ удивительно оригинален, земля прекрасная. И все это до сих пор никем не представлено пред очи образованного мира, тогда как Малороссия давно имела своих и композиторов, и живописцев, и поэтов. Чем они увлеклись, забыв свое родное, не знаю; мне кажется, будь родина моя самая бедная, ничтожная на земле, и тогда бы она мне казалась краше Швейцарии и всех Италий. Те, которые видели однажды нашу краину, говорят, что желали бы жить и умереть на ее прекраснейших полях. Что же нам сказать, ее детям, должно любить и гордиться своею прекрасне[й]шею матерью. Я, как член ее великого семейства, служу ей ежели не на существенную поль[зу], то, по крайней мере, на славу имени Украины. Обладая в мале искусством в живописи, предпринял я издание, названное мною «Живописная Украина». Издание разделяется на три части. 1-е виды, примечательные или красотою, или историческими воспоминаниями. 2-е народный быт настоящего времени и 3-я история. В настоящее полугодие выйдет 6-ть картин. 3-и уже готовы, которые и имею честь при сем препроводить Вашему превосходительству, а оста[ль]ные три выйдут в декабре месяце. В последующие годы будут выходить по 12-и картин в год, гравированных на меди а l'eau-forte.</p><p>Его сиятельство князь Николай Андреевич принял живое участие в моем предприятии, ободренный его вниманием, я осмелился утруждать Ваше превосходительство своею покорнейшею просьбою представить труд мой почтенным землякам моим, труд, для которого крайне искреннее мое желание издать как нельзя лучше, недостает собственных средств для расходов, в таком случае неизбежных. Я льщу себя надеждою, что Ваше превосходительство удостоите вниманием мою просьбу и влиянием вашим дадите возможность достигнуть цели моего предприятия.</p><p>Первые два выпуска, состоящие из 6-ти картин, стоят 3-и рубля серебром. Требования ваши с именами подписчиков благоволите адресовать или в канцелярию военного генерал-губернатора князя Николая Андреевича Долгорукова, или в С.-Петербург на имя Тараса Григорьевича Шевченка в Академию художеств.</p><p>С истинным почтением</p><p>имею честь быть</p><p>Вашего превосходительства</p><p>покорный слуга</p><p><emphasis>Т. Шевченко.</emphasis></p><empty-line/><p>1844 года,</p><p>октября 1 дня.</p><p>С. Петербург.</p></section><section><title><p>53. В. М. Рєпніної до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>10 жовтня І844. Яготин</p></epigraph><p>Наконец билеты и гравюры в руках моих. Сегодня же отправляю 10 в Полтаву и 3 гравюры; 10 в Чернигов и 3 гравю[ры]. С будущею почтою отправлю 10 остальных к Галагану. Но что такое 30 билетов! Надобно было прислать их сотнями. Какие Вы несносные, и что это за перемена, на место 10 экз[емпляров] только 6 и на место 10 руб[лей] — только 3 руб[ля]!!! Что это Вы сделали, а я всем писала собирать по пяти руб[лей] с выпуска. Пишите же и растолкуйте мне эту путаницу.</p><p>Нет Капниста; право, я боюсь, чтобы с ним что-нибудь бы не случилось. Нет и сестры моей и брата также нет. Маменька все больна, папа слаб и часто страдает. Мрачно, грустно у нас. Хоть бы удалось для Вас сделать что-нибудь. В Полтаве мисс Засс и Белавин, хороший мне знакомый, обещаются хлопотать; в Одессе также будут. Из других мест не имею еще ответов. В пятницу буду писать графу Головкину, любителю хорошего.</p><p>Прощайте, добрый, спешу, поздно, все спят, ветер свищет. О, если бы была поэт, написала бы Вам песнь, но так как я прозаик и плохой (кажется, женщин лишили [права] быть и тем и другим, ибо нельзя в женск[ом] роде сказать эти два слова), то я протягиваю Вам запросто дружескую руку и молю Бога о ниспослании на Вас святой благодати. Верьте неизменной дружбе к Вам</p><p><emphasis>Варвары Репниной.</emphasis></p><empty-line/><p>10-го октя[бря]</p><p>1844 г.,</p><p>Яготин.</p><empty-line/><p><emphasis>На четвертій сторінці:</emphasis></p><p>Милостивому государю</p><p>Тарасу Григорьевичу</p><p>Шевченке</p><p>в Академию Художеств</p><p>в Петербурге.</p></section><section><title><p>54. О. М. Бодянського до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>25 жовтня 1844. Москва</p></epigraph><p>Еге, ж еге! То дуже погано, коли чоловік почне хату ставити, а глядь, чорт-ма матеріялу. Так і тута, пане добродію! Без грошенят та ще в Петенбурзі що-небудь робити дуже погано, а як кажуть, часто і зусім не можна. Послав би я Вам що-небудь за Ваші книжки, але ж коли б то вони продалися.</p><p>А тож сьогодні був у того книжника, котрому їх віддав на продаж, а він каже, що ніхто нічогісінько не питає по цім товару. Тільки би то і продано, що штук сім-вісім усього гуртом. Не спитав котрих: чи тих, що по копі сріблом, чи що менше. А коли й по копі, то не дуже багацько того дива. Напишіть мені, чи нічого то, щоб тілько їх вислати, чи може, підождати до Вашого приїзду сюди, як Ви то кажете. Тоді вже візьмете самі їх, кільки їх не буде, чи то з приплодом, чи без приплоду.</p><p>А щодо літописі, то її я вже не маю теперечки у себе. Навісний хазяїн взяв її ік собі, побачивши, що з нею не можна нашого брата так одурити, як би йому хотілося. Не знаю, що і як з нею започне, знаю тільки, що за дурницю ніхто нікому не стане робити, а тим більше у Московщині.</p><p>По сій мові бувайте, пане добродію, живі та здорові! До бачення зо мною, як то кажете, у Москві.</p><p>Ваш щирий земляк</p><p><emphasis>І. Бодянський.</emphasis></p><empty-line/><p>25-го окт[ября]</p><p>1844 року,</p><p>Москва.</p><empty-line/><p>Стороженка, чую, немає у Варшаві, а там, десь на Україні блукає.</p></section><section><title><p>55. Т. Г. Шевченка до Товариства заохочування художників</p></title><epigraph><p>Жовтень 1844. С.-Петербург</p></epigraph><p>В Общество поощрения художников</p><p>от ученика Императорской Академии художеств</p><p>Тараса Шевченка</p><empty-line/><p><emphasis>Прошение</emphasis></p><empty-line/><p>Будучи покровительствуемый Обществом поощрения художников в продолжение нескольких лет, и средствами которого по мере моих способностей образовался в избранном мною художестве, и получивши за первый опыт в живописи лестное для меня одобрение, решился вторично прибегнуть с покорнейшею моею просьбою.</p><p>В пределах моей родины Южной России уцелели до сего времени многие следы вековых потрясений, испытанных некогда этим краем в беспрерывной борьбе за веру и независимость с иноплеменными хищными соседями. Там в памяти народной живы еще бесчисленные поэтические предания старины, свидетельствующие о доблестных подвигах предков; там разнообразные красоты природы или особенность местных нравов и обычаев, издревле перешедших к потомкам, на каждом почти шагу останавливают внимание. Желая более сделать известными достопримечательности родины моей, богатой воспоминаниями историческими и резко отличающейся от других народным бытом настоящего времени, я предпринял издание, названное мною «Живописная Украина», которое разделяю на три следующие части: 1-ое. Виды, примечательные по красоте или историческим воспоминаниям. — 2-ое. Народный быт настоящего времени. — 3-е. Исторические события. Издание будет выходить отдельными выпусками в количестве 12-ти эстампов ежегодно. Три эстампа, по возможности конченые, представляю на благоусмотрение Общества, и ежели удостоюсь благосклонного внимания и одобрения, то, не имея собственных средств для расходов, в таком случае неизбежных, беру смелость просить о помощи в предпринятом мною деле. И почту себя счастливым, ежели Общество благоволит мне дать возможность отпечатать первые два выпуска, состоящие из 6-ти эстампов, в количестве 600 экземпляров и соизволит принять от меня 100 или более экземпляров моего издания.</p><p>Императорской Академии художеств</p><p>вольноприходящий ученик <emphasis>Тарас Шевченко.</emphasis></p></section><section><title><p>56. Я. Г. Кухаренка до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>2 листопада 1844. Станиця Уманська</p></epigraph><p>Брате! курінний товаришу, Тарасе Григоровичу! Де ти в Бога взявся? Год цілий, як я прошу письменно своїх Черників, щоб дали мені про тебе звістку: де ти дівся, або де живеш? Але хоть би одно слово об тобі од їх получив. Тепер бачу, що ти живий і що в Пітері обритаєшся. Спасибі тобі, брате рідний! що згадав єси мене. Скажи мені про себе трохи більше: як ти тепер живеш і при чому?</p><p>Чи ви вже з'їздили з Бориспольцем на білому коневі в дріжках до чужоземців? А я між тим порадую Харківську громаду: що ти охляп, незанузданою бідою приїхав з того світа в Пітер.</p><p>Що ти, брате, думаєш, з <emphasis>«Побитом» — </emphasis>напиши мені по правді, а я не тілько <emphasis>«Побит», </emphasis>готов і душу свою послать до тебе. Ждучи од тебе письма, на дозвіллі напишу ще.</p><p>Поклонись від мене панам: Тихорському, Ельканові і Гулакові.</p><p>Напиши, де Тихорського хватер, може, прийдеться писнути й йому коли-небудь.</p><p>Прощай, брате! Смашно цілую тебе. Твій поки світ-сонця</p><p><emphasis>Яцько Кухаренко.</emphasis></p><empty-line/><p>2 ноября</p><p>1844,</p><p>с. Умань.</p><empty-line/><p>Пишіть до мене:</p><p><emphasis>в с. Щербиновскую</emphasis></p><p><emphasis>Войска Черноморского.</emphasis></p></section><section><title><p>57. В. М. Рєпніної до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>8 листопада 1844. Яготин</p></epigraph><p>8-го ноября 1844 г., Яготин.</p><empty-line/><p>Как давно мне хочется к Вам писать, мой добрый и любезный Тарас Григорьевич, и все не удается. Днем мне никак нельзя и думать присесть к своему столу, а ночью не всегда свободна голова от одуревающей боли. Наш друг приехал, все такой же милый и добрый, он будет стараться для нашего дела. Я ожидаю с нетерпением его возвращения из Полтавы, куда он поехал по несчастному случаю смерти его старшего брата. Да присылайте же билетов побольше. Я и не хочу и думать, чтобы нам была неудача, хотя дело идет медленно. Надеемся на Бога, не станем унывать, того советует Вам через меня Алексей Васильевич, и все пойдет хорошо.</p><p>Последнее Ваше письмецо меня очень обрадовало и тронуло. Вы знаете, как я всегда расположена была радоваться всему хорошему в Вас; удесятерите же мою радость, соделавшись совершенно таким, каким Вы можете быть с помощью благодати. О, зачем Вы не были в Риме при сестре моей и при покойном ее муже. Как хорошо они жили с русскими артистами. Как бы Вашей доброй, благородной душе светло и благодатно бы было в их обществе. Сестра моя принадлежит к тем существам, которые не запятнали своей руки! Она проходит жизненный путь не с толпою и при этом так доступна для всех; она свежит и возвышает приближающихся к ней! О, она редкая женщина! Я перед нею благоговею! — Маменькина болезнь, папа расстроенное здоровье; много того и другого совершенно расстроило наше житье. Были ужасные перестройки, Глафира без рабочей, она рисует, но не пишет масляными красками, негде; но я надеюсь ей устроить рабочую, и она опять примется за кисть. Весною, если приедете, то надеюсь, что увидите чудеса, ею сотворенные.</p><p>Прощайте, мой добрый Тарас Григорьевич, да благословит Вас Бог.</p><p>Вам душею преданная</p><p><emphasis>Варвара Репнина.</emphasis></p><empty-line/><p><emphasis>На четвертій сторінці:</emphasis></p><p>Милостивому государю</p><p>Тарасу Григорьевичу</p><p>Шевченке</p><p>в Академию Художеств</p><p><emphasis>в Петербурге.</emphasis></p></section><section><title><p>58. Правління Харківського університету до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>13 листопада 1844. Харків</p></epigraph><p>Министерство</p><p>Народного Просвещения</p><p>из правления</p><p>Императорского</p><p>Харьковского Университета</p><p>Господину Издателю</p><p>«Живописной Украины»,</p><p>Шевченку.</p><p>Ноября 13 дня 1844 года,</p><p>№ 2613,</p><p>Харьков.</p><empty-line/><p>Правление Императорского Харьковского Университета, желая приобрести для Университета издаваемую Вами в картинах «Живописную Украину», покорнейше просит Ваше Высокоблагородие, по выходе в свет сказанных картин, доставлять таковые в правление Университета в двух экземплярах, за каковое издание следующие деньги будут к Вам высылаемы за картины сего года — по получении оных, а за продолжение издания в следующие годы — по получении годового издания.</p><p>Синдик Университета <emphasis>Голубинов</emphasis></p><p>Секретарь <emphasis>Иосиф Якубинский.</emphasis></p></section><section><title><p>59. Т. Г. Шевченка до Я. Г. Кухаренка</p></title><epigraph><p>26 листопада 1844. С.-Петербург</p></epigraph><p>Друже мій! єй-богу, й досі не знаю, що я за погань на сім світі. Сказать би ледащо, так же ні, бо б'юсь, як овечий хвіст по… Сказать гордий, так ти ж мене знаєш. Та й після чого мені кирпу драть? далебі я чортзна-що. Оце другий рік, як я з тобою не балакаю, друже мій, а чому? і сам не знаю. Вертишся ти у мене всякий день на думці і на серці, а ти, може, думаєш?.. Та цур йому, не думай, братику, про мене нічого поганого. Далебі я не поганший меж людьми.</p><p>Єй-богу, не знаю, з чого й начинать і що тобі розказувать. Був я уторік на Україні — був у Межигорского Спаса. І на Хортиці, і скрізь був і все плакав, сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями, щоб вони переказилися.</p><p>Заходився оце, вернувшися в Пітер, гравировать и издавать в картинах остатки нашої України. На тім тижні вийде 6-ть картин, і тобі пришлю. Я на те літо буду у Таганрозі, напиши, будь ласкав, як там найти шлях до тебе, от набалакаємось!</p><p>На Різдвяних святках наші земляки отут компонують театр у Медицинській академії. Так я думав, щоб ушкварить твій «Чорноморський побит», але тепер уже пізно, а якби ти його звелів переписать гарненько та прислав к Великодню, то б це так. А тепер вони розучують «Москаля-чарівника», «Шельменка», «Сватання на Гончарівці» і мого «Назара Стодолю».</p><p>З поганими отими черкесами я частенько отут зострічаюсь, але про тебе вони ні один нічого мені не казали, хоч я їх і розпитував. Шамрай собі хлопець, як того треба. Але воно, здається, сирота і не пащекує собі на лихо.</p><p>Оставайся здоров, друже мій. Низенько кланяюсь твоїй жінці. Гулак і все товариство здравствує. Хтодот, нівроку йому, в Полтаві оженився та й байдуже, а я тим часом бурлакую.</p><p>Чого ти сам собі хочеш, то й я тобі того желаю.</p><p><emphasis>Т. Шевченко.</emphasis></p><empty-line/><p>1844, ноября 26,</p><p>С.П.б.</p><empty-line/><p>Чом ми не зострілися в Москві ту зиму? Я там проживав той самий тиждень, що й ти. Цур йому, аж нудно згадувать.</p></section><section><title><p>60. В. М. Рєпніної до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>13 грудня 1844. Яготин</p></epigraph><p>13 декабря 1844 года.</p><empty-line/><p>Бога ради, пришлите мне на первый случай хоть 100 экземпляров Вашей «Украины». Я уже получила за несколько денег, другие желают их, и время проходит без удовлетворения. Я получила вчера грустные Ваши письма; да, конечно, я не забыла 9 ноября. Грустные письма сжали мое уже сжатое сердце опасною болезнью папеньки. С будущей почтою я буду писать к Вам подробно. Пришлите «Украину», молитесь, не унывайте, верьте в меня, не увлекайтесь дурными Вашими знакомыми, да будет над Вами и в душе Вашей благодать святая.</p><p>Искренно преданная Вам</p><p><emphasis>Варвара Репнина.</emphasis></p><empty-line/><p><emphasis>На четвертій сторінці:</emphasis></p><p>Милостивому государю</p><p>Тарасу Григорьевичу</p><p>Шевченке</p><p>в Академию Художеств</p><p>в Петербурге</p></section><section><title><p>61. В. М. Рєпніної до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>20 грудня 1844. Яготин</p></epigraph><p>Не знаю, удасться ли мне написать к Вам хоть немного подробно, мой добрый Тарас Григорьевич. Я сижу у папа, который все еще болен, однако ему легче. Как я уже Вам сказала в последнем моем письме, Ваши листы произвели на меня печальное впечатление: я так радовалась Вашему полету, но вот Вы уже опять сложили крылышки и упали всею тяжестию Вашего малодушия (не сердитесь, все позволено искренной дружбе) на землю. Оставьте злых, глупых, гадких в покое, отводите душу, во-первых, тем, что Бог никогда не оставляет уповающих <emphasis>до конца </emphasis>на него и призывающих его во имя Иисуса Спасителя, во-вторых, что если Вы имеете много недоброжелателей в Петербурге и, может быть, и здесь, то Вы сможете считать себя счастливым, что многие честные и теплые души желают Вам добра. Наконец, цель Ваша должна живить Вас, должна соделать Вас скупым, рассчетливым до ее достижения. У меня рублей 800! Что это такое — капля воды в море. Не спите, пришлите мне как можно скорее 100 эк[земпляров], а потом с помощию Божию можно мне будет еще и еще от Вас потребовать. Я с неудовольствием слышала от брата моего, что на днях был у него В. З[акревский], который от Вас получил письмо. Я надеялась было, что Вы уже не в переписке с ним, я этого знакомства очень боюсь для Вас: любите, сколько Вам угодно Кап[ниста], Бурковского, Галагана, Влад. Лукашевича: с ними все хорошее, благородное, находящееся в Вас, разовьется более и более, Вам будет хорошо и всем Вашим искренним друзьям радостно. С каким благоразумием и вместе с теплым сочувствием ценил Андрей Лизогуб Ваши малор[оссийские] поэмы, и как я сожалею, что Вы не знакомы лично с ним. Обрадуйте его и всех любителей малороссийского языка Вашей «Совой».</p><p>Что сказать Вам об Капнисте? Я его видела только мельком. Он по случаю смерти брата своего все жил в Полтаве и на днях приехал к нам, и хотя он пробыл здесь два дня (он сегодня уезжает), я почти что его не видела: я надеюсь, потому что надежда меня никогда не оставляет, что может быть при первом его посещении в Яготине мне удастся с ним беседовать о многом, в числе которого и Вы не будете из последних тем. Но пора мне оставить эти строки. Прощайте, не унывайте, Бога ради, и ради душевного Вашего спокойствия Вы должны достичь Вашей цели. Вперед же, и да поможет Вам Господь.</p><p>Вам душевно преданная</p><p><emphasis>Варвара Репнина.</emphasis></p><empty-line/><p>20-го декабря</p><p>1844 года.</p><empty-line/><p>Поздравляю с наступающим новым годом и желаю Вам от искреннего сердца все, что может только быть для Вас хорошо и благодатно.</p><empty-line/><p><emphasis>На четвертій сторінці:</emphasis></p><p>Милостивому государю</p><p>Тарасу Григорьевичу</p><p>Шевченке</p><p>в Академию Художеств</p><p>в Петербурге.</p></section><section><title><p>62. Канцелярії Чернігівського, Полтавського і Харківського генерал-губернатора до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>29 грудня 1844. Харків</p></epigraph><p>29 декабря 1844.</p><p>№ 4963</p><p>Харьков.</p><p>Господину классному художнику, состоящему,</p><p>при Императорской Академии художеств, Шевченку</p><empty-line/><p>Канцелярия Черниговского, Полтавского и Харьковского генерал-губернатора, препровождая при сем к Вашему высокоблагородию 18 р. сер[ебром], покорнейше просит Вас, м[илостивый] г[осударь], выслать ей 6 экземпляров издаваемых Вами эстампов под названием <emphasis>«Живописная Украина» </emphasis>для вручения оных г. г. подписчикам.</p><p>При сем канцелярия генерал-губернатора прилагает также у сего и билет, присланный от начальника Харьковской губернии, на получение от Вас второго выпуска изъясненных эстампов.</p><p>Подписал: Управляющий канцеляриею <emphasis>С. Танский.</emphasis></p><p>Верно: Правящий должность помощника секретарь</p><p><emphasis>[підпис].</emphasis></p></section><section><title><p>63. П. О. Куліша до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>31 грудня 1844. Київ</p></epigraph><p>Милостивый государь</p><p>Тарас Григорьевич!</p><p>Вы получили бы ответ гораздо скорее, если б я не отлучался из Киева. Теперь опять выезжаю и возвращусь в Киев в первых числах февраля. Михайло Владимирович довольно охотно раздал Ваши билеты и если Вы не получили денег, то это потому, что он не знал Вашего адреса, о котором спрашивал как-то у меня, да, верно, и забыл. Вы можете прислать часть на его имя, а часть (назначенную для передачи книгопродавцам) на имя <emphasis>Алексея Фроловича Сенчиллы-Стефановского</emphasis> или лучше на имя <emphasis>Осипа Дмитриевича Иванишева</emphasis> для передачи Сенчилле. Иванишев — смотритель училища. Этот же адрес может Вам служить и для сношений со мною.</p><p>Мне досадно, что Вы, не списавшись со мною, объявили мое имя в числе сотрудников, тогда как я понятия не имею о Вашем литературном предприятии. Объявление Ваше пахнет так сильно спекуляциею, что я решился было, как только выйдет в свет Ваша «Украина», написать рецензию и указать все ошибки, каких, без сомнения, будет бездна в тексте Вашей скороспелой книжки. Но время уменьшило мое негодование. Вы, господа, принимаясь с ребяческим легкомыслием за Малороссию, без советов людей, серьезно занятых этим предметом, вредите во мнении публики самому предмету и компрометируете нас. Выбачайте за сю мову!</p><p>В Харькове предположено издавать <emphasis>«Записки о Южной Руси»</emphasis> по славянах. Издатели: Н. Костомаров (он же и I. Галка), П. Кулеш, А. Метлинский (он же и Могила) и И. Срезневский. Там будут помещаться, кроме статей ученого содержания, и статьи в прозе и в стихах по-малороссийски. Неизвестно, сколько издадим в год книжек. Если Вы имеете что-нибудь новое, просим до гурту. Ваше имя также поставим в числе издателей на заглавном листке. Присылайте в Киев на мое имя, по известному адресу.</p><p>Чи в Вас там на столиці всі такії дурні, як Подберезький? Разом з Вашим и от него получил я письмо.</p><p>С должным уважением</p><p>Ваш покорнейший слуга <emphasis>П. К[улиш].</emphasis></p><empty-line/><p>1844, дек[абря] 31, Ки[ев].</p><empty-line/><p>В Киеве обо мне можете справиться в Училище. Вместе с картинками пришлите Сенчилле для меня <emphasis>«Кобзаря»</emphasis> Вашего. Это одно из Ваших сочинений, которое я уважаю.</p><p>Не купит ли какой-нибудь книгопродавец у меня рукописи под заглавием <emphasis>«Повести П. Кулеша».</emphasis> Тут помещены напечатанные некогда в «Киевлянине» и одна нигде не напечатанная, под заглавием <emphasis>«Самое обыкновенное происшествие»</emphasis>. Том этот составит около 250 страниц. in-8. Цена рукописи 80 р. серебр[ом]. Я желал бы, чтоб эта книжка предшествовала моему новому роману, которым я, наконец, благополучно разрешаюсь от бремени. Упомянутая рукопись уже процензерована киевским цензором.</p></section><section><title><p>64. Т. Г. Шевченка до Я. Г. Кухаренка</p></title><epigraph><p>Грудень 1844. С.-Петербург</p></epigraph><p>Отамане!</p><p>Будьте ласкаві, пришліть «Чорноморський побит» до мене в Академію.</p><p>Отамане, якби ти знав, що тут робиться. Тут робиться таке, що цур йому і казать. Козацтво ожило!!!</p><p>Оживуть гетьмани</p><p>В золотім жупані,</p><p>Прокинеться доля,</p><p>Козак заспіва:</p><p>Нема в краю</p><p>Нашім ні німця…</p></section></section><section><title><p>1845</p></title><section><title><p>65. Т. Г. Шевченка до М. А. Долгорукова</p></title><epigraph><p>16 січня 1845. С.-Петербург</p></epigraph><p>Сиятельнейший князь!</p><p>Ваше сиятельство соизволили, в пребывание свое в Петербурге, осчастливить меня дозволением поднести вам первые три эстампа издаваемой мною «Живописной Украины».</p><p>Милостивое внимание высокой особы вашей к труду моему, предпринятому с целию сделать известными памятники древности, предания и существующие обычаи жителей края, коего обширнейшая часть вверена главному вашему начальству, внушает мне смелость представить при сем вашему сиятельству продолжение моего издания с покорнейшею просьбою удостоить благосклонно принять сие слабое приношение.</p><p>С глубочайшим уважением и преданностью</p><p>честь имею быть</p><p>Вашего сиятельства</p><p>всепокорнейшим слугою</p><p><emphasis>Т. Шевченко.</emphasis></p><empty-line/><p>1845,</p><p>Генваря 16.</p><p>С.-Петербург.</p></section><section><title><p>66. Канцелярії Чернігівського, Пполтавського і Харківського генерал-губернатора до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>17 січня 1845. Харків</p></epigraph><p>17 января, 1845 г.</p><p>№ 38,</p><p>г. Харьков.</p><p>Г[осподину] классному художнику, состоящему</p><p>при Императорской Академии художеств, Шевченку.</p><p>В дополнение отзыва канцелярии Черниговского, Полтавского и Харьковского генерал-губернатора к Вашему Высокоблагородию от 29-го декабря минувшего 1844 г. за № 4963 канцелярии его сиятельства имеет честь препроводить к Вам, м[илостивый] г[осударь], еще <emphasis>три </emphasis>руб. сереб[ром] и покорнейше просить выслать на имя ее 1-й экземпляр издаваемых Вами эстампов под названием «Живописная Украина» и уведомить ее о получении как сих, так и прежде отправленных денег.</p><p>Подписал: Управляющий канцеляриею <emphasis>С. Танский</emphasis></p><p>Верно: Столоначальник <emphasis>[підпис]</emphasis></p></section><section><title><p>67. В. М. Рєпніної до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>Між 10 січня — 22 лютого 1845. Яготин</p></epigraph><p>Мой добрый и грустный певец, выплачьте песню в память человеку, которого Вы так умели уважать и любить! Моего доброго отца нет уже между нами! После долговременной и тяжкой болезни, изнуренный ужасными страданиями, он отдал душу свою Богу 7-го января. Вы поймете пустоту Яготина. Я начала было писать с дороги в Прилуку, куда мы повезли священные останки его, т. е. в Густынский монастырь. Это было его желание: там возобновляются церкви, и одну хочет маменька возобновить над ним. Сестра оставалась при маменьке, я же с Глафирою и братом да еще с несколькими друзьями повезли труп милого доброго папеньки в последнее его жилище. О Тарас Григорьевич, мой добрый друже, как передать Вам все эти вековые минуты, через которые мы прошли в эти дни.</p><empty-line/><p>22-го фев[раля].</p><p>Более месяца, как это письмо начато и все не удалось мне окончить его: хотела было рассказать Вам подробно болезнь папеньки, его последние дни, его тихую, спокойную, святую смерть, благодатное выражение его истинно ангельского лика, когда он уже лежал без жизни для всех, но для нас еще так исполнен жизни, потому что все, принадлежащее любимой душе, наполнено для сердца жизнью таинственною, красноречивою! Я хотела сказать Вам, как земляки Ваши показали себя по всей дороге, как в Прилуке добрый народ отпряг лошадей и на себе в ужасную метелицу повез сани, на которых стоял гроб, через весь город: хотела многое Вам сказать, но некогда, к тому же я как бы замерзла от всего происшедшего, я чего-то жду и чего-то страшусь! Глафира осенилась благодатью, развившей ее чувства, в этом случае, как обыкновенно не бывает в столь юных летах, удивительно удачно схватила выражение папа лица и, к великому нашему утешению, нарисовала его портрет в натуральной величине, а на днях приступит к живописи, ибо она хочет его сделать масляными красками. Она же будет делать образ в церкву. Ей нужны материалы, и мы адресуемся к Вам, чтобы Вы были нашим комиссионером, прилагаю и реестр. Она просит насчет кистей, чтобы Вы сами их выбирали, дабы она могла положиться на их доброту. Деньги Вы получите от Степана Васильевича Василевского, к которому пишу, что на требование Ваше он вручил бы Вам сколько Вам нужно будет денег. А жительствует С. В. Василевский в…</p><p>Я получила доброе Ваше письмо, получила также «Украину» — есть у меня Ваших денег 105 ассиг[нациями] и 30 руб[лей] сереб[ром]: прислать Вам их или ждать большего прихода?</p><p>Сколько я могла понять Вашу «Хустину», она очень мне понравилась, землякам же Вашим — очень. Прощайте, в другой раз буду писать больше: да хранит Вас Господь, да осенит он Вас благодатью своею. Полюбите с помощью молитвы правду — это единственный якорь спасения для нас, бедных. Правда озаряет совесть, научает, какой путь избирать, какую язву исцелять, от чего отказываться и к чему прилепляться. Правда — Бог! Да будет он в душах наших.</p><p>Преданная Вам</p><p><emphasis>Варвара Репнина.</emphasis></p><empty-line/><p>Нет, не от Василевского Вы получите деньги, а от Варвары Осиповны Балабиной, матери моей невестки. Сегодня я не могу к ней писать, потому что мама нездорова и она имеет к ней порученности, но с будущей почтой я ее извещу, что мы ее просим заплатить Вам за покупки, а покупки, пожалуйста, отправьте от себя на мое имя.</p></section><section><title><p>68. В. М. Рєпніної до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>6 березня 1845. Яготин</p></epigraph><p>Что с Вами, что от Вас ни словечка нет, тогда когда Вы, наверное, давно знаете, что нет уже между нами моего доброго папа! Налету к Вам пишу. Я надеюсь, что Вы получили мое письмо, в котором просила Вас о покупке красок для Глафиры. Сделайте одолжение, отправляйтесь к Варваре Осиповне Балабиной в собственный ее дом на Английской набережной и представьте ей свой счет, дабы она могла бы Вам заплатить, что я Вам должна; благодарю за дружескую услугу.</p><p>Нет времени больше писать, я не очень здорова и спешу, чтобы не опоздать на почте. Прощайте, да будет с Вами Господь.</p><p>Преданная Вам душою</p><p><emphasis>Варвара Репнина.</emphasis></p><empty-line/><p>6-го марта</p><p>1845-го года,</p><p>Яготин.</p></section><section><title><p>69. В. М. Рєпніної до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>20 березня 1845. Яготин</p></epigraph><p>Что с Вами, Тарас Григорьевич? Я не понимаю Вашего молчания или я его понимаю грустно. Здоровы ли Вы, на хорошей ли дороге? Пишите ко мне. Наверно, и на Ваших глазах навернулись слезы, услышав, что нет уже папеньки, и Вы вспомнили об Яготине, где теперь заветное место доброго старца пусто и ничем не заменится. О, наверное, и Вашей душе захотелось сказать моей слово дружбы и сочувствия. Живы ли Вы, я не понимаю Вашего молчания! Всегда, во всяком случае, молитва моя будет проливаться перед престолом Всевышнего за Вас. Простите.</p><p>Душею преданная Вам</p><p><emphasis>Варвара Репнина.</emphasis></p><empty-line/><p>20 марта</p><p>1845, Яготин.</p></section><section><title><p>70. Т. Г. Шевченка до Ради Академії мистецтв</p></title><epigraph><p>22 березня 1845. С.-Петербург</p></epigraph><p>В Совет Императорской Академии художеств</p><p>ученика г. профессора К. П. Брюллова</p><p>Тараса Шевченки</p><empty-line/><p><emphasis>Прошение</emphasis></p><empty-line/><p>Обучаясь живописи исторической под руководством г. профессора К. П. Брюллова и желая получить звание художника, почему представляю при сем свои работы, прошу удостоить меня просимого звания.</p><p><emphasis>Тарас Шевченко.</emphasis></p><empty-line/><p>22 марта 1845.</p></section><section><title><p>71. Т. Г. Шевченка до Правління Академії мистецтв</p></title><epigraph><p>22 березня 1845. С.-Петербург</p></epigraph><p>В Правление Императорской Академии художеств</p><p>вольноприходящего ученика</p><p>Тараса Шевченко</p><empty-line/><p><emphasis>Прошение</emphasis></p><empty-line/><p>Имея надобность по художественным моим занятиям ехать в Малороссию, всепокорнейше прошу Правление Академии о выдаче мне билета на проезд как туда, так и обратно, равно и на беспрепятственное на месте пребывания жительство.</p><p><emphasis>Т. Шевченко.</emphasis></p><empty-line/><p>1845 года марта 22 дня.</p></section><section><title><p>72. Т. Г. Шевченка до Я. Г. Кухаренка</p></title><epigraph><p>23 березня 1845. С.-Петербург</p></epigraph><p>Отамане!</p><p>Я сьогодня Петербург покидаю. Буду літом у Таганрозі, то, будь ласкав, напиши до мене, як там шлях найти до твого гнізда. Бо мені дуже треба побачиться з тобою. Я якось оце писав до тебе, та, мабуть, не дійшло. Або запишався, або тобі ніколи, або, може, ждеш півтора року, щоб заплатить мені так, як [я] за твоє <emphasis>сало, </emphasis>ласку і добре слово заплатив. Не згадуй злого, а пом'яни добре і напиши мені хоч де ти живеш, щоб я знав, як долетіть до тебе. Бувай здоров. Отамане, пиши, коли матимеш час, до мене.</p><p>В Полтавскую губернию, в Миргородский повіт, в село Мариенское. На ім'я <emphasis>Александра Андреевича Лукьяновича</emphasis> с передачею щирому твоему Шевченкові.</p><empty-line/><p>23 март[а]</p><p>1845. Академ[ия].</p></section><section><title><p>73. Я. Г. Кухаренка до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>25 травня 1845. Станиця Уманська</p></epigraph><p>Стан[иця] Уманська. 25 мая 1845 года.</p><empty-line/><p>Курінний товаришу! Брате!</p><p>Тарасе Григоровичу! Із Таганрога дві дороги на нашу Вкраїну, перша: прямо через море байдаками на Єйську косу (як я вже писав тобі); друга — на Ростов і Кущівку (140 верст). Од Ростова до Кущівки приїдеш на ізвощикові, а з Кушівки курінний отаман Моргун, до якого ти прямо і їдь, домчить тебе до мене чим знатиме, бо йому вже сказано. Коли ж їхатимеш на Єйську косу, то питай пана Літевського — той тебе прийме і домчить до мене. Моя резиденція в Уманській, а якщо тут мене не застанеш, то питай мого отютанта (бо тут мій штаб), то і будеш там, де і я. З Таганрога пиши, брате, до мене. Таганрозька трупа грає мій «Побит». Приїзди, будь ласкав, до нас подивитись на тих потомків, котрі два віки різались з ляхами, а третій з черкесами. Нічого більш тобі не скажу, надіюсь балакати побачившись, а до того часу будь здоров, як вода, багатий, як земля: бий лихом об землю, як швець мокрою халявою об лаву, а я поки світа сонця</p><p>Тобі, брате!</p><p>Буду щиро слуговати.</p><p><emphasis>Я. Кухаренко.</emphasis></p></section><section><title><p>74. Канцелярії Чернігівського, Полтавського і Харківського генерал-губернатора до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>8 вересня 1845. Харків</p></epigraph><p>Сентября 8-го дня 1845 года</p><p>№ 805</p><p>Харьков</p><p>Г[осподину] классному художнику, состоящему</p><p>при Императорской Академии художеств, Шевченку</p><p>Канцелярия Черниговского, Полтавского и Харьковского генерал-губернатора, препровождая при сем к Вам, милостивый государь, сто два рубля шестьдесят одна коп. сереб[ром], за вычетом из них в пользу почт, покорнейше просит Вас выслать на имя ее 34 экземпляра издаваемых Вами эстампов под названием: «Живописная Украина» и уведомить о получении сих денег.</p><p>Управляющий канцеляриею <emphasis>С. Танский</emphasis></p></section><section><title><p>75. I. В. Гудовського до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>22 вересня 1845. С.-Петербург</p></epigraph><p>Санкт-Петербу[рг]. 1845-го сент[ября] 22.</p><empty-line/><p>Дай Боже здравствовать,</p><p>Тарас Григорович.</p><p>Аж ось коли пришлось із Вами побалакать попереду ось об чім. Получив я від Вас двадцять п'ять карбованців, отдав Служинському 35 руб. 60 коп., зовсім розщитавсь, а печатать єму ніколи, дак я ледве отдав Долгову, да не знаю, чи так зробив. Ви мені пишете, щоб прислать 35 екз., дак я щитаю усякий екземпляр із 6-ти картин, дак так і розсилать буду, та ще купив 10 арш[ин] полот[на] по 1 руб. 40 коп. за арш[ин], 12 листов бумаги за 3 [руб.] 50 коп. Посилаю Вам «Дівчину» і кар[тину] Рембранта, да, мабуть би, пропала, якби ми з Карпом не були на іменинах у старухи, глядь, а вона на стіні прибита, да я ледви видурив. Єзучевський і Галуза Вам кланяються. Картина ще не розіграна, я взяв у Єзучевського 30 карб. і оддав Кузьмі, которі ви були виноваті, а останні, — він каже, — чи й зберу, бо обіщаються багато, а дають мало. Я хотів у его попросить для Вашого діла, да якось совісно, у його у хаті усе болізнь — то діти, то жінка, дак і він невеселий. У Григоровича я двічі був, і він обіщався усе зробить як треба. Одіславши до Вас посилку, да розплачусь із печатником. У мене для розсилки нічого не останеться, а у мене своїх нема, є зароблені, да не получив. Коли до присилки од Вас [не] получу, то на свої розішлю. Пришліть карбов[анців] 10. Долгов бере по 10 руб. от сотні картин. Спасибі Вам, що не забули побачиться з моєю матусею і сестричкою. Хіврич Вам низенько кланяється, він гарно рисує, да учиться погано, да ему треба непремінно ходить учиться куди-небудь, щоб давали чубкової. А батько єго чудні чоловік, до мене нічого не пише, а пище стороннім, щоб дивились, за що він гроші платить, та й єго у письмах балує. Попова ще нема у Петербурсі, а Кузьма від нас одійшов до Кунілакіса, да й там не вжився, уже на третю перейшов, нікого не слухає. Григорій Кондратович Вам кланяється, а ми тож перейшли на другу квартиру, живемо собі усяк, а при чарці і Вас згадуємо. Здається, усе. Бувайте здорові, пийте вишнівку, їжте ковбаси, той ми ситі будем. Дуже щирий Вам услужувать.</p><p><emphasis>Іван Гудовський.</emphasis></p></section><section><title><p>76. М. М. Карпа до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>22 вересня 1845. С.-Петербург</p></epigraph><p>Отамане наш,</p><p>Тарас Григорович!</p><p>Дуже дякуєм Вам за те, що Ви не забули до нас написать, та й довго ж дожидали від Вас письма, та й така була думка, що, може, Ви про нас забули зувсім, аж ні. Ми Вас дожидали, що приїдете та опять кутю вмісті справлять будемо, та, мо, Ви будете краще від нас бенкетувать. Ми на ква[р]тирі у Матвеева, у того молоденького кацапчика, що Ви колись з ним балакали про теорію ізящних. Зима підходить, та холодно, а топить нічим, про [?] грошей нема. Як будете у Харкові зимувать, то не кажіть Пані Матусі про те, що знаєте про мене, бо Бог що подума. Дудирев ще ходе до нас, ми об Вас часто балакаєм, він приказав Вам низенько кланяться, Кузьма пресвята — теж.</p><p>Остаюсь до віку любящий Вас <emphasis>Михайло Карпо.</emphasis></p><p>Та й усі знающі Вас веліли Вам кланяться.</p></section><section><title><p>77. Т. Г. Шевченка до А. Г. та Н. Я. Родзянків</p></title><epigraph><p>23 жовтня 1845. Миргород</p></epigraph><p>Добрые мои</p><p>Аркадий Гаврилович</p><p>и Надежда Акимовна.</p><p>Как я теперь раскаиваюсь, что оставил ваши места. С того времени, как приехал я в Миргород, ни разу еще не выходил из комнаты, и ко всему этому еще нечего читать. Если бы не Библия, то можно бы с ума сойти. Я страшно простудился, едучи с Хорола, и верите ли, что знаменитый Миргород не имеет ни врача, ни аптеки, а больница градская красуется на главной улице; в отношении Миргорода Гоголь немножко прав, странно только, что такой наблюдательный глаз не заметил одной весьма интересной строфы. Чиновники, оконча дневное служение в судах земском и уездном, отправляются компанией за десять верст на вольную (то есть вольную продажу водки) и, выпив по осьмушке, возвращаются по домам обедать. Не правда ли, это оригинально?</p><p>Много бы я дал хоть за один час беседы с вами, но, увы, настали дни, дни испытаний. Попробовал было стихи писать, но такая дрянь полезла с пера, что совестно в руки взять… Дочитываю Библию, а там… а там… опять начну. На скорое выздоровление не надеюсь. В той комнате, из которой я бежал, на полке забыл я тетрадь. Ту самую, что давал Мечеславу Вячеславичу, то и прошу вручи[те]лю сего вручить оную, оно хоть дело и неважное, но все-таки нужное. Коли увидите Фанни Ивановну и Осипа Ивановича, то пожелай[те] им от меня того, чего они сами себе желают. Писал я в Киев к тому художнику, о котором я вам говорил, но не получил еще ответа. Как только получу, то немедля сообщу вам. Прощайте, целую весь дом ваш. Аминь.</p><p>Искренно желающий вам</p><p>всех благ <emphasis>Т. Шевченко.</emphasis></p><empty-line/><p>1845,</p><p>октября</p><p>23.</p><empty-line/><p><emphasis>На звороті:</emphasis></p><p>Его высокоблагородию</p><p>Аркадию Гавриловичу</p><p><emphasis>Родзянко.</emphasis></p><p>В селе Веселом Подоле.</p></section><section><title><p>78. В. М. Репніної до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>9 грудня 1845. Яготин</p></epigraph><p>Мы так бедны и литературными и искусственными запасами, что посылка моя будет очень неудовлетворительна: вот два номера «Отечественных записок», которых и не читали, я думаю: краски Вам какие; да, это правда, что Бог благословил Глафиру: жених ее Вам знаком, это Пьетр Дмитриевич Дунин-Борковский, которого Вы видели у нас. Вы видите, что быть женой и артисткой не удобно по состоянию Глафиры-красотки. Сожалею, что не могу прислать Вам чего-нибудь поприятнее для чтения. Но я совершенно ничего не читаю, а очень бы желала прочесть Ваши новые произведения. Жаль очень, что Вы так легкомысленно отказались от доброго дела для родных Ваших, жаль их и совестно перед всеми, которых я завлекла в это дело. Но то хорошо, что у Вас есть занятие; пора Вам в самом деле отказаться не от поэзии, но от того, что Вы называете поэтической жизнью. Но прощайте, пора мне возвратиться к своему делу, состоящему в убирании бумаг. Все у нас так и сяк. Да хранит и наставит Вас Господь.</p><p><emphasis>Варвара Репнина.</emphasis></p><empty-line/><p>9-го декабр[я] 1845 года.</p><empty-line/><p><emphasis>На звороті:</emphasis></p><p>Милостивому государю</p><p>Тарасу Григорьевичу Шевченке.</p></section></section><section><title><p>1846</p></title><section><title><p>79. В. Г. Шевченка до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>5 липня 1846. Кирилівка</p></epigraph><p>Достойнейший Тарас Григорьевич!</p><p>Ну! Як писати: чи так, як до чоловіка, созданого Богом і наділеного при созданії розумом — чи як до чоловіка, ізбалованого щастям: ні, мабуть, перше напишу до Петербурзького академіста, а там, як пізнаю, що він мій родич, то напишу по-братськи.</p><p>Я чув, що Ви гаразд писати і мальовати, тілько як не розсердитесь, то прийміть і мою раду; он бачите що: кажуть, що Ваше писання вподобали розумні люди, а декоторі сказали, що так не годиться, то, бачте, треба б якось помаленьку, щоб стару піймати; воно все нічого, та ба, шкода буде мені родича, а, може, кому доброго товариша або що.</p><p>Часом на світі буває, що правди не люблять, і буває, що за правду принудять за дев'ятими воротами гавкнуть — ця пословичка у нас пішла із того, що судейські крючки квапились на бал до генерала Рота і були з ним трохи побратались, а один розумний чоловік пристав із москалів, він тепер у Білій Церкві, Палієнко — їм оту пословицю сказав, каже: «О! якби це генерал, та не Рот, то він би вам дав такого од лукавого, що которийсь би аж за дев'ятими воротами гавкнув».</p><p>То бачте, як я почув, що Вам щось там сказано не пускать меж люди писання якогось, що колюче, то я аж затрусився, думаю, може справді: чоловік на чужині, порадиться ні з ким, то як ізбився з пантелику, не диво — хоч то я нічого не поможу, але добро сказать, як то кажуть: чи зроблю що, чи ні, а що накиваю, то пропаде.</p><p>Отже ж так нехай Вам не здається, що то радить той, що виріс в Карелівці, бо часом в Карелівці родиться такий, як і в Вільшаній, а може ще й гірше, як в Лисянці.</p><p>Якщо до правди Ваша робота гостренька, то кінчиками об землю погартуйте, вона зараз витупиться.</p><p>Про ваші «Гайдамаки» я частенько читаю. Якби-то Ви були такі добрі, та, ще мені із Вашої праці вділили що-небудь, то я б Вам гарне спаси Бог сказав.</p><p>Коли напишете до мене, будете такі ласкаві, то може і я ще паперу листок не пожалую — а якже ні, то Бог з Вами.</p><p>Як діждем контрактів тих, що мають буть, та будем живі, надіюсь буть в Києві; може, зайду до Вас, хоть табаки понюхаєм і дещо потолкуем.</p><p>Прощайте, бувайте здорові, я оце швидко поїду в Одесу.</p><p>С глубочайшею преданностию остаюсь навсегда покорным слугою</p><p><emphasis>Варфоломей Шевченко.</emphasis></p><empty-line/><p>P. S. Всі Ваші і мої, слава Богу, здорові, жнуть та косять — хлопці, а кладуть в копиці дівчата і молодиці.</p><empty-line/><p>5 іюля 1846</p><p>Кирилівка.</p></section><section><title><p>80. П. О. Куліша до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>25 липня 1846. С.-Петербург</p></epigraph><p>Милостивый государь</p><p>Тарас Григорьевич!</p><p>Перечитывая несколько раз здесь в Петербурге Вашего <emphasis>«Кобзаря»</emphasis> и <emphasis>«Гайдамаки»</emphasis>, я от души восхищался ими и многие места заучил наизусть; но в то же время заметил осязательнее, нежели прежде, и их недостатки. Одни из этих недостатков происходят от Вашей беспечности, небрежности, лени или чего-нибудь подобного; другие от того, что Вы слишком много полагались на врожденные Ваши силы и мало старались согласить их с <emphasis>искусством,</emphasis> которое само по себе ничтожно, но в соединении с таким талантом, каким Бог одарил Вас, могло бы творить чудеса еще поразительнее, тех, какие оно творило в соединении с талантом Пушкина. Ваши создания принадлежат не одним Вам и не одному Вашему времени; они принадлежат всей Украине и будут говорить за нее вечно. Это дает мне право вмешиваться в семейные дела Вашей фантазии и творчества и требовать от них настоятельно, чтобы они довели свои создания до возможной степени совершенства. Вы можете мои замечания принять и отвергнуть; по крайней мере, я исключу себя из общества толпы, которая восхищается Вами безусловно и которой восхищение для сознающего свое достоинство поэта должно быть также ничтожно, как и «гоненье низкого невежды».</p><p>Самое мужественное из Ваших произведений в <emphasis>«Кобзаре»,</emphasis> самое оконченное и самое народное по складу и простоте есть <emphasis>«Тарасова ночь»</emphasis> (без пропусков). С ним могут поспорить <emphasis>«Тополя»</emphasis> и <emphasis>«Думка»</emphasis>, но здесь история важное дело! — Потом нужно поставить <emphasis>«Перебендю»,</emphasis> как превосходную характеристику поэта вообще и украинского в особенности. Оба Ваши введения к <emphasis>«Кобзарю»</emphasis> и к <emphasis>«Гайдамакам»,</emphasis> как бы ни противоречили тому другому, но это, по живости чувств и речи, такие огненные создания, на которые ни один эстетик не осмелится наложить руки. Я только замечу, что начало введения к <emphasis>«Гайдамакам» </emphasis>до стиха: «И про вашу долю любила співать» следовало бы поставить эпилогом после «Гайдамак», два следующие стиха уничтожить, а начать просто: «Сыны мои гайдамаки!» и пр.</p><p>Первая часть <emphasis>«Ивана Подковы»</emphasis> пришлась бы введением к <emphasis>«Гамалее»,</emphasis> вторую же часть нужно уничтожить, потому что в ней и отдельно нет поэтических красот (кроме стиха, нигде Вам не изменяющего; но вспоминая великого Пушкина, не щадите стиха для целости создания), а после <emphasis>«Гамалии»</emphasis> она совсем становится неинтересною? — В послании <emphasis>«До Основьяненка»</emphasis> нужно исправить на стр. 92 стих: «На степі казачій». К рифме <emphasis>плаче</emphasis> придется и украинский род: <emphasis>на степу казачім.</emphasis> Далее на 93 стр. Вы превозносите Головатого, — лицо не очень важное и мало известное народу и историкам. Не лучше ли напечатать:</p><poem><stanza><v><emphasis>Наша пісня, наша дума</emphasis></v><v>Не вмре, не загине;</v><v>От де, люди, наша слава,</v><v>Слава України!</v></stanza></poem><p>(N. B. На стр. 8 нужно переправить стих 19 так: Тілько сльози <emphasis>за Вкраїну, </emphasis>а не за Украйну).</p><p>Добираюсь тепер до двух самых трудных для Вас переделок <emphasis>«Катерины»</emphasis> і <emphasis>«Кобзара».</emphasis> Если Вы возможете пересоздать вторую половину <emphasis>«Катерины»</emphasis> совсем, да поможет Вам Бог; если же нет, то ее можно усилить только исключениями. По-моему, следовало бы затереть следующие стихи: на стр. 45–46 от стиха: <emphasis>Правда ваша, правда, люди! </emphasis>до ст[иха] <emphasis>З Івасем мандрує.</emphasis> Эти стихи ослабляют то чувство, какое вложено в душу читателя предыдущими. Пушкин в этом отношении должен служить всем нам образцом. Как только он тронул в душе читателя желанную струну, тотчас останавливает себя с удивительною властью над своею фантазиею: иногда он бросит только зерно в наше сердце и отходит к другим трудам, уверен будучи, что собственные наши силы его раскроют и возрастят в мысль или образ. На том же основании нужно исключить на стр. 48–50 от стиха: <emphasis>Люди гнуться, як ті лози </emphasis>до стиха: <emphasis>Де ж Катруся блудить?</emphasis> (везде нужно разуметь включительно). А следующие за тем стихи написать так:</p><poem><stanza><v>Попідтинню Катерина</v><v>Не раз ночувала.</v></stanza></poem><p>Стихи, осужденные здесь на исключение, могли бы сделать честь иному поэту; но Вы, Тарас Григорьевич, должны быть подобны богачу, который, наслаждаясь только лучшим в яствах, бросает то, что другие охотно бы съели. На стр. 50–56 исключить от стиха: <emphasis>Полетіла, зострілася </emphasis>до стиха: <emphasis>Що москаля кличе.</emphasis> Тут есть некоторые частности, годящиеся к делу, но вообще эти страницы замедляют драматическое движение, потому что нет здесь равносильных предыдущему черт, а слов много. Шекспир так умел располагать заманчивейшие вещи в своих пьесах, что нигде они не навалены грудою в ущерб другим местам, и новые впечатления у него следуют в скрытом механизме драмы со скрытою рассчитанною последовательностью. На этом основывается равновесие частей, целость, единство впечатления и вообще гармония во всяком эпическом и драматическом произведении. — После означенного пропуска нужно на 57 стр. переправить 3-й стих так: <emphasis>Зупинилась серед шляху.</emphasis> — Чтоб усилить сцену между любовниками, нужно выпустить на стр. 58 стихи: 1–4, и на стр. 59 стихи: 11–18, а 20 стих переправить, так:</p><poem><stanza><v>Куди ж ти помчався?</v></stanza></poem><p>На стр. 62–63 Вы скажете больше, если исключите стихи 9–12 и потом от стиха: <emphasis>Що осталось? </emphasis>до конца главы. Глава V превосходна!</p><p>Теперь <emphasis>«Гайдамаки».</emphasis> О введении я уже сказал. На стр. 26–27 исключить от стиха: <emphasis>Вибачайте, люди добрі </emphasis>до стиха: <emphasis>Що там робиться. </emphasis>Из последнего стиха слово <emphasis>жидюга </emphasis>должно остаться; чтоб составить полный стих, вы что-нибудь к нему прибавите. На стр. 40–41 исключ[ить] от ст[иха] <emphasis>Аж обридло слухаючи</emphasis> до стиха: <emphasis>Обнявшись сумує. </emphasis>На стр. 42 в стихе 23 вместо в <emphasis>углу </emphasis>нужно напечатать: в <emphasis>кутку. </emphasis>На стр. 50 исключ[ить] от начала до песни Волоха. Оставить только в скобках слова: <emphasis>Кобзар співає.</emphasis> — На 51 стр. уничтожить стихи: 7–11. На 54 уничтож[ить] от начала до слов: <emphasis>Ляхів, бачиш, різать. </emphasis>Потом написать так: <emphasis>Гайдамак. Добре, єй-богу добре! </emphasis>и пр. В словах этого гайдамака исключить темную пословицу: <emphasis>нехай стара в'язне </emphasis>и пр. — На 72–73 исключ[ить] от ст[иха] <emphasis>Кругом пекло; гайдамаки </emphasis>до ст[иха] <emphasis>Гайдамаки; йде Ярема. </emphasis>На 78 исключ[ать] от ст[иха] <emphasis>А Залізняк гайдамакам </emphasis>до конца страницы.</p><p>Потом уничтожить всю главу <emphasis>Гупалівщина. </emphasis>Повесть любви в ней не развивается, а драма Коліївщини не выигрывает ни одной новой черты. Вам хотелося сохранить предание о червонце Залезняка. Такие вещи нужно говорить мимоходом или основать на них часть драмы, а делать эпизод во вред драматическому ходу не нужно. Вообще она слаба, и ее не жаль уничтожить. Освобождение Оксаны весьма слабо и темно. Нужно переделать, если можете. А мотив тут прекрасный, и во 1-х: <emphasis>Шкода муру! старосвітська штука; </emphasis>во 2-х, противоположность веселости с бедствием ляхов и мучением Галайды за свою Оксану; в 3-х, опасение читателя, чтоб козаки не вздумали рано пойти на приступ; в 4-х: <emphasis>через греблю повалили. </emphasis>Воспользуйтесь переходом через греблю в моем переводе с польского; заставьте ляхов, не выпросивших пощады, решиться на отчаянное предприятие пробиться. Заставьте Ярему найти свою Оксану или на мосту в руках ляха, или в пылающей крепости. Это будет лучше. А то, ведь, заметьте, что в Вашей драме нет борьбы сил; ляхи везде трусы, никакого отпору, везде гибнут. От этого читатель не сочувствует торжеству победителей, ибо это торжество мясников, а драма Ваша — кровавая бойня, от которой поневоле отворачиваешься. Вспомните стих: «На <emphasis>беззащитные</emphasis> седины не поднимается рука» — У кого же? У разбойника по ремеслу! Следовательно, кровь здесь должна быть только следствием борьбы; а не предметом жажды. Дайте побольше человечества вашим гайдамакам. Посмотрите у Шекспира: одно лицо в слепоте зверской ярости проливает кровь своих врагов, а другое говорит голосом человечества; иногда то же самое лицо содрогается и тем доказывает истину, что человеческое начало никогда не подавляется зверским. Постигните, Тарас Григорьевич (не в гордости мнимого превосходства это говорю, а в простоте сердца художника-брата), постигните соотношение между созданием поэта и душою читателя; тогда Вы будете истинно великим! Не полагайтесь на природные силы. Задача всякого смертного — заслужить наслаждение совершенством. Вам много дано от природы; нужно много и потрудиться; а Вы часто впадаете в совершенно ошибочные мнения о творчестве. Не одни книги даю я Вам в руки: читайте целый мир, но пусть Ваша душа беспрестанно бодрствует. (N. B. Для этого нужно отвергнуть многие знакомства или, лучше сказать, препровождение времени с людьми будто бы образованными). Но это другое дело. Обратимся к «Гайдамакам». Если Вы не возгорите желанием переделать эту часть поэмы, то исключите по крайней мере на стр. 86 стихи: 15–18, на стр. 87 стихи: 2–5; на стр. 95–97 от стиха: <emphasis>Як була я молодою, приподобницею </emphasis>до ст[иха] <emphasis>Да пошукай броду, броду; </emphasis>на стр. 104 исключить ст[ихи] 12–23; на стр. 106–107 от ст[иха] <emphasis>Пекла мало! Люди, люди! до </emphasis>стиха: <emphasis>Лягли ляхи трупом. </emphasis>На стор. 124 конец от ст[иха]: <emphasis>Тілько часом увечері. </emphasis>После торжественного стиха: <emphasis>На те Божа воля</emphasis> никакой стих не годится. (N. B. Если не до ладу. Вам покажется поставить эпилогом начало введения, — как эпилог уже, можно сказать, есть, — то можно оставить это поэтическое мечтание особою думою; но в начале введения она не идет ни к делу, ни к тону).</p><p>Вот Вам голос человека, от всей души желающего, чтоб Украина имела поэта, который бы всему свету сказал за нее свое могучее, гармоническое слово. Примете Вы его или нет, по крайней мере надеюсь, что Вы не усомнитесь в благородстве моих побуждений к строгой рецензии Ваших несравненных созданий и к решительному тону советов. Прошу Вас не уничтожать этого письма, а спрятать его, так чтоб оно Вам могло попасть в руки лет через 5, когда Вы насытитесь курениями всеобщих похвал и внутренний Ваш человек возжаждет иных наслаждений поэтических, наслаждений глубоким сознанием красоты творчества, недоступной для публики. Может быть, тогда они наведут Вас на такие мысли, которые мне никогда и не приснятся! Если же Вы согласитесь теперь исправить «Кобзаря» и «Гайдамаки», то я бы желал во время моего пребывания за границею напечатать их для Славянского мира с немецким переводом, со введением и комментариями на немецком языке: да славится украинское имя во всех языках! А Ви б намальовали свою персону, то и персону Вашу, я б штихом німецьким ізобразив. Гроші на ізданіє я знайду, коли захоче Н. Ів. да ще дехто; а коли й ні, то от Вам козацьке слово, що своїм власним коштом надрукую, хоч би не виручив опісля ні копійки! Як же б якому німцю продав, то не взяв би собі й копійки, а доставив би Вам.</p><p>Року 1846, іюля 25 дня. З С.-Петербурга.</p><p><emphasis>П. Куліш,</emphasis></p><p>рука власна.</p><empty-line/><p>Я желал бы, чтоб это осталось между нами, так чтоб дома и не знали, каким образом явились Ваши сочинения в Нимеччини!</p></section><section><title><p>81. Правителя канцелярії Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>3 вересня 1846. Київ</p></epigraph><p>3 сентября 1846.</p><empty-line/><p>№ 6651</p><p>От Прави[теля] канцеляр[ии]</p><p>Г[осподину] свободному художнику Шевченке</p><p>28 ноября 1845 г. выдано Вам из канцелярии г. генерал-губернатора сто пятьдесят рублей серебром, вместе с расходною тетрадью для некоторых разысканий в Полтавской губернии, но отчета в израсходовании сих денег Вами не доставлено. Почему имею честь просить Вас поспешить доставить отчет, нужный для обревизования.</p></section><section><title><p>82. Канцелярії Чернігівського, Полтавського і Харківського генерал-губернатора до т. г. шевченка</p></title><epigraph><p>7 вересня 1846. Харків</p></epigraph><p>Г[осподину] классному художнику Императорской</p><p>С.-Петербургской Академии художеств Шевченку</p><p>7 сентября 1846 г.</p><p>№ 998</p><p>Канцелярия Черниговского, Полтавского и Харьковского генерал-губернатора, получив от некоторых гг. подписчиков требования на выписку издаваемых Вами эстампов под названием «Живописная Украйна», покорнейше просит Вас, м[илостивый] г[осударь], уведомить ее в непродолжительном, по возможности, времени о том, куда именно следует адресовать к Вам деньги на получение помянутых эстампов.</p><p>Подписал: Управ[ляющий] канц[еляриею] <emphasis>С. Танский</emphasis></p><p>Верно: Столона[чальник] <emphasis>[підпис]</emphasis></p></section><section><title><p>83. Т. Г. Шевченка до Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора Д. Г. Бібікова</p></title><epigraph><p>20 вересня 1846. Київ</p></epigraph><p>Его высокопревосходительству господину</p><p>киевскому военному, подольскому и волынскому</p><p>генерал-губернатору генерал-адъютанту</p><p>и кавалеру Бибикову</p><p>Свободного художника Шевченка</p><empty-line/><p><emphasis>Рапорт</emphasis></p><empty-line/><p>Из числа выданных мне 28 ноября 1845 года из канцелярии вашего высокопревосходительства ста пятидесяти рублей серебром, для некоторых разысканий в Полтавской губернии, издержано мною: на прогоны <emphasis>тридцать один рубль тридцать шесть копеек </emphasis>и кормовых <emphasis>шестьдесят четыре рубля восемьдесят копеек </emphasis>серебром, оставшиеся за сим <emphasis>пятьдесят три рубли восемьдесят четыре копеек </emphasis>серебром и расходную тетрадь вашему высокопревосходительству при сем имею честь представить.</p><p>Свободный художник <emphasis>Т. Шевченко.</emphasis></p><empty-line/><p>20 сентября 1846 года</p><p>Киев.</p></section><section><title><p>84. Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора Д. Г. Бібікова до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>21 вересня 1846. Київ</p></epigraph><p>Г[осподину] сотруднику Временной комиссии</p><p>для разбора древних актов Шевченке</p><p>№ 7247</p><p>21 сентября 1846.</p><empty-line/><p>Поручаю Вам отправиться в разные места Киевской, Подольской и Волынской губерний и постараться собрать следующие сведения,</p><p>1-е. О народных преданиях, местных повестьях и сказаниях, и песнях, и всему, что Вы узнаете, составить описание, а песни, рассказы и предания, сколько можно списать в том виде, как они есть.</p><p>2-е. О замечательных курганах и урочищах, где и в каком месте они есть и какие насчет собственно их существуют на месте предания и рассказы, а также и исторические сведения. С этих курганов снять эскиз насчет их формы и величины, и списать каждый по собранным сведениям.</p><p>3-е. Осмотреть замечательные монументальные памятники и древние здания и составить им описание, чтобы можно было распорядиться снять с них в будущем году рисунки. Если бы где Вы имели возможность достать какие-либо древности, письменные грамоты и бумаги, то таковые доставить ко мне или узнав, где они находятся, и о том донести.</p><p>4-е. Кроме сего, отправитесь в Почаевскую Лавру и там снимите: а) общий наружный вид Лавры, б) внутренность храма и в) вид на окрестность с террасы.</p><p>Все собранные Вами сведения, описания и рисунки, по возвращении Вашем в Киев, представить ко мне.</p><p>Подорожную и примерно на прогоны и кормовые 150 руб. сереб[ром] при расходной тетради Вы получите из моей канцелярии.</p></section><section><title><p>85. Т. Г. Шевченка до канцелярії Чернігівського, Полтавського і Харківського генерал-губернатора М. А. Долгорукова</p></title><epigraph><p>13 листопада 1846. Київ</p></epigraph><p>Канцелярии черниговского, полтавского</p><p>и харьковско[го] генерал-губернатора</p><p>Имею честь уведомить о постоянном моем местопребывании в г. Киеве и прошу покорнейше адресовать требования на издаваемые мною эстампы под названием «Живописная Украйна» в город Киев, в Киевскую археографическую комиссию на мое имя.</p><p>Имею честь быть</p><p>покорнейший слуга <emphasis>Т. Шевченко.</emphasis></p><empty-line/><p>Киев, 1846 года ноября 13</p></section><section><title><p>86. Т. Г. Шевченка до куратора Київської шкільної округи О. С. Траскіна</p></title><epigraph><p>27 листопада 1846. Київ</p></epigraph><p>Его превосходительству господину попечителю</p><p>Киевского учебного округа</p><p>свиты Его Императорского Величества</p><p>генерал-майору Траскину</p><p>От художника Академии</p><p>Тараса Григорьева сына Шевченка</p><empty-line/><p><emphasis>Прошение</emphasis></p><empty-line/><p>Окончив курс учения в Императорской Академии художеств в классе профессора истории Карла Брюллова и посвятив себя преимущественно изучению художественной стороны нашего Отечества, я бы желал употребить приобретенные мною в искусстве сведения на образование в оном молодых людей по тем самым началам, какие я усвоил себе под руководством знаменитого моего учителя. А потому осмеливаюсь всепокорнейше просить Ваше превосходительство определить меня на открывшуюся вакансию учителем рисования в университете св. Владимира, где я, кроме преподавания живописи, обязываюсь исполнять безвозмездно все поручения начальства по части литографирования в состоящем при университете литографическом заведении. При сем имею честь представить аттестат Императорской Академии художеств.</p><p>Художник <emphasis>Т. Шевченко.</emphasis></p><empty-line/><p>27 ноября 1846 года.</p></section><section><title><p>87. Т. Г. Шевченка до Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора Д. Г. Бібікова</p></title><epigraph><p>10 грудня 1846. Київ</p></epigraph><p>Ваше высокопревосходительство</p><p>милостивый государь</p><p>Дмитрий Гаврилович!</p><p>Окончив воспитание в С.-Петербургской Академии художеств, в которой я был одним из первых учеников профессора Карла Брюллова, я по прибытии в Киев принял на себя сотрудничество в Киевской археографической комиссии, поручения которой исполняю в течение года.</p><p>Ныне, по случаю открытия вакансии учителя живописи в Киевском университете, я вступил с прошением к г. попечителю Киевского учебного округа об определении меня в эту должность; но как с тем вместе я желаю оставаться сотрудником Археографической комиссии, то дабы со стороны ее не могло встретиться препятствия, я, по состоянию комиссии под высоким начальством Вашего высокопревосходительства, имею честь всепокорнейше испрашивать Вашего благосклонного разрешения и содействия к определению меня на вакансию учителя рисования в университете св. Владимира.</p><p>Художник <emphasis>Т. Шевченко.</emphasis></p><empty-line/><p>10-го декабря 1846 года.</p></section><section><title><p>88. Т. Г. Шевченка до Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора Д. Г. Бібікова</p></title><epigraph><p>31 грудня 1846. Київ</p></epigraph><p>Его высокопревосходительству</p><p>господину киевскому военному, подольскому</p><p>и волынскому генерал-губернатору</p><p>Художника Шевченко</p><empty-line/><p><emphasis>Рапорт</emphasis></p><empty-line/><p>Честь имею почтеннейше представить при сем Вашему высокопревосходительству шнуровую тетрадь о расходе отпущенных мне денег при исполнении возложенного на меня поручения и значущиеся по оной остаточные деньги тридцать четыре рубли шестьдесят девять копеек.</p><p>Художник <emphasis>Т. Шевченко.</emphasis></p><empty-line/><p>31 декабря 1846.</p></section></section><section><title><p>1847</p></title><section><title><p>89. П. О. Куліша і Т. Г. Шевченка до О. М. Бодянського</p></title><epigraph><p>10 січня 1847. Борзна</p></epigraph><p>Осип Максимович!</p><p>Сей панич суть предобрий і предорогий наш земляк; дак будьте ласкаві — приміте його так, як і мене самого.</p><p><emphasis>П. Куліш,</emphasis></p><p>рука власна.</p><empty-line/><p>1847, ст[ичня] 10.</p><empty-line/><p>Борзна</p><p>Істинно.</p><p>Т. <emphasis>Шевченко.</emphasis></p><empty-line/><p><emphasis>На звороті:</emphasis></p><p>Його високоблагородію Осипу Максимовичу Бодянському против арбатского съезжего дома, в доме Дзюма, Дзыма albo co&#x15B; podobnego. Узнать в лавке «Москвитянина» или на обертке «Чтений».</p><p>От П. Кулиша.</p></section><section><title><p>90. Т. Г. Шевченка до М. I. Костомарова</p></title><epigraph><p>1 лютого 1847. Борзна</p></epigraph><p>1847 года 1 февраля. Борзна.</p><p>Друже мій великий Миколаю.</p><p>Я оце й досі в Борзні і не роблю нічогісінько, лежу собі та й годі. У Київ страх їхать не хочеться, а треба. Коли б то ви були такі трудящі і добрі, щоб розпитали в університеті (хоть у Глушановського, він усі діла знає), чи я утвержденный при університ[еті], чи ні; та й напишіть до мене у славный город Борзну на имя Виктора Николаевича Забелы з передачею мені. Та ще ось що, пошліть Хому до мого товариша, нехай він возьме у його <emphasis>портфель, ящик або скриньку з красками і Шекспіра, та ще й брилі, і </emphasis>все сіє сохраните у себе, бо товариш мій хоче їхать із Києва.</p><p>Як побачите Юзефовича, то поклоніться од мене. О братстве не пишу, бо нічого й писать. Як зійдемось, то поплачем. Куліш блаженствує, а Василь Білозер поїхав у Полтаву одказуваться од учительства. А я і кругом мене діється ні зле, ні добре.</p><p>Подвизаюсь потроху-то коло чарочок тощо. Коли б то Бог дав мені притулиться до універ[ситету], дуже добре було б, напишіть, будьте ласкаві, як що добре почуєте. Свої композиції з грішми або сам привезу, або пришлю із Чернігова. Оставайтеся здорові.</p><p>Не забувайте ж щирого</p><p>брата <emphasis>Т. Шевченка.</emphasis></p></section><section><title><p>91. М. I. Костомарова до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>13 березня 1847. Київ</p></epigraph><p>Киев / ст[арый] гор[од]</p><p>д[ом] Монькина</p><p>близ ц[еркви] Андр[еевской]</p><p>Марта 13. 1847.</p><empty-line/><p>Тарасе!</p><p>Доки ти, братіку, сидітимеш у тій Цареградській гостиниці? Приїзди у Київ, я запевне дізнався, що тебе вже наставлено наставником малярського іскуства в Універс[итеті] св. Влад[имира], у виді опита, як кажуть. Іваниш[ев] тобі кланяється і каже, щоб ти приїздив у Київ.</p><p>Твій Сажин не дав твоїх вещей, чотири рази ходила дівчина: він уїхав кудись.</p><p>А віршей чом нема?</p><p>Швидше присилай друковати.</p><p><emphasis>Ник. Костомаров.</emphasis></p><empty-line/><p>Ще раз кажу тобі, щоб ти не гуляв у Чернігові, коли нема пильного казенного діла, а приїздив до г. Києва.</p></section><section><title><p>92. Т. Г. Шевченка до І. І. Фундуклея</p></title><epigraph><p>16 липня 1847. Орська фортеця</p></epigraph><p>Ваше превосходительство!</p><p>Оставленные вами у себя мои вещи прошу вас покорнейше велеть переслать мне, через почту, в Оренбургскую губернию, в крепость Орскую, на имя Тараса Григорьева Шевченка или передайте моему приятелю, сотруднику археографической комиссии Алексею Сенчилу для отправки ко мне. В портфели между рисунками есть оригинальный рисунок известного французского живописца <emphasis>Ватто. </emphasis>Ежели угодно будет вашему превосходительству приобресть его, то я охотно уступаю за цену, какую вы назначите. Предложил бы вам виды Киева, но они не окончены, а во-вторых, хотя неясно, они мне будут здесь напоминать наш прекрасный Киев.</p><p>Вашего превосходительства</p><p>покорнейший слуга</p><p><emphasis>Т. Шевченко</emphasis></p><empty-line/><p>Крепость Орская.</p><p>1847,</p><p>июля 16.</p></section><section><title><p>93. В. М. та Ф. М. Лазаревських до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>Липень-серпень 1847. Оренбург</p></epigraph><p>Де тебе орудує твоя гірка година, мій любий, мій добрий, мій бідний земляче!?. Спіткала лихая доля, одірвала от Божого світу, от живої людини, от вольної думки, от волі-голубки… Коли вже у мене, на сім краю світа, буває, сльозами нудьга із серця збігає, що ж діється з тобою, що діється з твоєю думкою, коли ти знаєш, що не збігать їй ніколи на простор Божий?.. Уперве веду речі з тобою, а віддав би я і не знаю що, щоб отдать тобі хоть що-небудь із того, що у <emphasis>чоловіка своє… </emphasis>Брате мій, брате, голубе сизий, що сказати тобі? Покіль іще нічого. Да може полегча твоєму серцю, коли почує воно, що єсть іще один чоловік, що нудиться твоєю годиною, як би рідною своєю.</p><empty-line/><p><emphasis>Далі рукою Ф. М. Лазаревського:</emphasis></p><p>(Се писулька брата Василя).</p><p>Добрий мій Тарасе Григорьевич!</p><p>Трохи забарився отвічать Вам, да що станете робить! Нездужав і теперичка хвораю. (Приїхавший із Петербурга Василь), брат хотел Вам много писать, но пропасть дела по холерному комитету, которого он делопроизводитель, решительно отнимают от него свободную минуту.</p><p>Посылаем Вам 6 тетрадок бумаги, 2 палочки сергучу, облаток и стальных перьев и 2 пачки конвертов — о грошах Вам гріх би і заїкаться… если считаться в 5 копейках, дак на що ж ми і земляки?.. Гріх, гріх — признайтесь, що гріх.</p><p>Извините, что я вопреки Вашей просьбе адресую посылку и письмо на имя нашего попечителя Александрийского, — он очень добрый и благородный человек, — а об Б… я чув не все добре — кат би його взяв, од його б подальше… Не сердьтесь, що я не в своє діло мішаюсь.</p><p>Один Ваш добрий петербурзький знакомий не забув Вас — прислав із Петербурга через брата ящик сигар, который при сем и препровождается.</p><p>С Бессребренником я вже давно розійшовся — більш одного місяця ніяк не витерпів, — да так разошлись, що тепер і не бачимся ніколи.</p><p>Холера підсувається і до нас; але уже дуже близько і дуже за 190 верст страшна — із 43 занедужавших умерло 39.</p><p>Брат до вас скоро, скоро заїде. Прощайте, мій найлюбий земляче. Да поможе Вам Бог! Будьте здоровы и счастливы.</p><p>Весь Ваш</p><p><emphasis>Ф. Лазаревский.</emphasis></p><empty-line/><p>Брат каже Вам, що Даль уїхав в іюле на 3 м[еся]ца в Одессу і он з їм не бачився, а Дзюбин Вам кланяється и желает всего хорошого. Коли прочитаете «От[ечественные] Зап[иски]», дак пишіть, ще пришлю. Чернышев выедет в Питер по санной дороге.</p><empty-line/><p><emphasis>Вгорі останньої сторінки дописка М. С. Александрійському:</emphasis></p><p>Вручите, будьте милостивы, добрейший Михаил Семенович, это письмо г. Шевченку.</p></section><section><title><p>94. А. І. Лизогуба до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>21 жовтня 1847. Чечельник</p></epigraph><p>21 октября 1847.</p><empty-line/><p>Був я сего року у Києві і вельми зрадувався, як прочитав Ваш лист, коханий Тарасе Григоровичу; Сажин дав мені прочитать той лист. Дякую Господа, що наділив Вас терпінієм. «Блажен раб, его же Господь обрящет бдяща! Недостоин, его же обрящет унывающа». Молюсь Господеві за Вас, щоб Він піддержав Вас, щоб дав і силу і волю нести крест, хоч дуже важкий, що Вам послав, без жалю на Господа і на людей, а кохаясь у карі, якою Вас іспитує. Коли виноват — терпи, що Бог послав, і дякуй Господа; коли здається, що й не виноват, а Бог карає, усе-таки дякуй Господа, писано бо, кого люблю, того й караю; а кара і іспитаніє Божіє завсегда добро нам суть, бо роблять нас лучшими, до бідних милостивими, до терплящих жалостливими; тогда ми і самі лучше шануємось, і других більше шануємо, і усякого чоловіка за брата маємо; а коли робимось лучшими, то й до Бога нам ближче, а при Бозі спасеніє, мир і люби. Не знаю хто, а тільки хтось колись десь писав і дрюковав, а я читав тож колись да гдесь: «Нещастя, каже, таке страшило, що має голову світлу, як сонце, а ноги цинові, коли хто, страшила злякавшись, упаде на землю, то воно його розтопче своїми важкими ногами; коли ж, не злякавшись, зирне йому в вічі, тоді лихо зробиться чоловікові добром»; воно й правда. Тер[п]іть же і Ви, коханий Тарасе, і дякуйте Бога; і Бог Вас помилує, дасть покій і тихую радость серцю, щастя на небі і пошле прощеніє і милость на землі.</p><p>І мені, коханий друже, не без лиха було; лікар, наш добрий Шраге, казав, що треба моїй жінці у морі купаться, от ми і стали збиратися до Одеси, але з мая зараз я занедужав, а там жінка, а там малую доньку мою попала трясця, та тільки о півіюля покинула. Отож ми рушили з господи 1-го августа, доїхали до Києва, дяка Богові, здорові усі, у Києві моя доня, Лізочка, ви її знаєте, знову занедужала, а тим часом стали розказувать, что в Одесі холера, ми і поїхали із Києва у Яготин, у Яготині жили цілий місяць, бо наша дитина вельми недужа, була, і 5 сентября вернулась до Бога таким же ангелом, як і нам дана була. Бог дав, Бог і взяв — буди имя Його благословенно вовіки. Тепер ми знов тягнемось у Одесу, але недалеко од Білої Церкви брат мій Ілля кріпко був занедужав, да тепер, дяка Господу, поправивсь. Важко, сумно ховати дитя своє, але Його свята воля усюди і завсігда:</p><poem><stanza><v>В його руках усе на світі,</v><v>Його свята воля!</v><v>Нехай буде, так як буде.</v><v>Така наша доля.</v></stanza></poem><p>Як проїздив я Київ уже з Яготина, то й бачив Сажина, він мені показував Ваш лист, де Ви просите переслать до Вас рисунки, альбом і ще дещо, да й казав мені, що він подавав і докладную записку об тих рисунках, щоб йому їх отдали, але, кажуть, їх немає, кудись буцім вони повтікали, чи що, тільки вже нічого нема, послали, кажуть, у Петербург, — шукай де знаєш.</p><p>З того листа я бачу, що Вам можна і що Ви думаєте не кидать малювання — благо ти єсть; чого нема, того не знайдеш, так і тієї Вашої худоби, що по листу доправляєте; але напишіть мені у Одесу, коли Вам можна мальовать, то я зроблю, що змогу, щоб Вам переслать акварельнії краски, знаєте мій маленький ящичок, где усе є. Вам буде на пам'ять; у мене є і пензлі Шаріона, прямо з Парижа, то і Вам пару перешлю. Напишіть тілько швидко, і як Вам посилать, чи просто на Ваше ім'я, чи, може, треба посилать через коменданта, то напишіть, як його величають і хто він такий; напишіть гарненько і толковно Ваш адрес, то я зараз і пришлю Вам акварелі і альбом чистий аглицький, а там, коли треба, і олійниє краски; що тілько можна Вам получать, а мені посилать, скілько по силам — усе зроблю, а доти цілую Вас і, молясь за Вас, зостанусь поки жив</p><p>щирий до Вас</p><p><emphasis>Андрей Лизогуб.</emphasis></p><empty-line/><p>Адрес:</p><p>в <emphasis>Одессу.</emphasis></p><p>На Гулевой улице, близ собора, в Доме наследников Жуковского, в квартире г-на Самарского-Быховца.</p></section><section><title><p>95. Т. Г. Шевченка до А. І. Лизогуба</p></title><epigraph><p>22 жовтня 1847. Орська фортеця</p></epigraph><p>Крепость Орская.</p><p>22 октяб[ря] 1847.</p><empty-line/><p>Добродію і друже.</p><p>На другий день, як я од вас поїхав, мене арестовали в Києві, на десятий — посадили в каземат в Петерб[урзі], а через три місяці я опинився в Орской крепости в салдатській сірій шинелі, чи не диво, скажете! Отже воно так. І я тепер точнісінький, як той москаль, що змальовав Кузьма Трохимович панові, що дуже кохався в огородах. От вам і кобзар! позабирав грошики та й шморгнув за Урал до киргиза гуляти. Гуляю! бодай нікому не довелося так гуляти, а що маємо робить! Треба хилитися, куда нагинає доля. Ще слава Богу, що мені якось удалося закрепить серце так… що муштруюся собі та й годі. Шкода, що я не покинув тойді у вас рисунок київського саду, бо він і всі, що були при мені, пропали. У І. І. Фундуклея. А тепер мені строжайше запрещено рисовать і писать (окроме писем), нудьга та й годі; читать — хоч би на сміх одна буква, і тії нема. Брожу понад Уралом та… ні, не плачу, а щось ще поганше діється зо мною. Одішліть, будьте ласкаві, моє письмо і адрес мій княжні В[арварі] Миколаєвні, а адрес ось який. <emphasis>В город Оренбург, в пограничную комиссию. Его благородию Федору Матвеевичу Лазаревскому </emphasis>с передачею. А цей добрий земляк уже знатиме, де мене найти. Бувайте здорові, низенько кланяюсь Ілії Івановичу і всьому дому вашому, не забувайте безталанного Т. Шевченка. Поклоніться, як побачите, од мене Кікуатовим.</p></section><section><title><p>96. Т. Г. Шевченка до В. М. Рєпніної</p></title><epigraph><p>24 жовтня 1847. Орська фортеця</p></epigraph><p>Крепость Орская.</p><p>24 окт[ября] 1847.</p><empty-line/><p>По ходатайству вашему, добрая моя Варвара Николаевна, я был определен в Киевский университет, и в тот самый день, когда пришло определение, меня арестовали и отвезли в Петербург 22 апреля (день для меня чрезвычайно памятный), а 30 мая мне прочитали конфирмацию, и я был уже не учитель Киевского университета, а рядовой солдат Оренбургского линейного гарнизона!</p><poem><stanza><v>О, как неверны наши блага,</v><v>Как мы подвержены судьбе.</v></stanza></poem><p>И теперь прозябаю в киргизской степи, в бедной Орской крепости. Вы непременно рассмеялись бы, если б увидели теперь меня. Вообразите себе самого неуклюжего гарнизонного солдата, растрепанного, небритого, с чудовищными усами, — и это буду я. Смешно, а слезы катятся. Что делать, так угодно Богу. Видно, я мало терпел в моей жизни. И правда, что прежние мои страдания, в сравнении с настоящими, были детские слезы: горько, невыносимо горько! и при всем этом горе мне строжайше запрещено рисовать что бы ни было и писать (окроме писем), а здесь так много нового, киргизы так живописны, так оригинальны и наивны, сами просятся под карандаш, и я одуреваю, когда смотрю на них. Местоположение здесь грустное, однообразное, тощая речка Урал и Орь, обнаженные серые горы и бесконечная киргизская степь. Иногда степь оживляется бухарскими на верблюдах караванами, как волны моря зыблющими вдали, и жизнию своею удвоевают тоску. Я иногда выхожу за крепость, к караван-сараю или меновому двору, где обыкновенно бухарцы разбивают свои разноцветные шатры. Какой стройный народ, какие прекрасные головы! (чистое кавказское племя) и постоянная важность, без малейшей гордости. Если бы мне можно рисовать, сколько бы я вам прислал новых и оригинальных рисунков. Но что делать! А смотреть и не рисовать — это такая мука, которую поймет один только истинный художник. И я все-таки почитаю себя счастливым в сравнении с Кулишем и Костомаровым, у первого жена прекрасная, молодая, а у второго бедная, добрая старуха мать, а их постигла та же участь, что и меня, и я не знаю, за какое преступление они так страшно поплатились. Вот уже более полугода я не имею никакого понятия о нашей бедной новой литературе, и я просил бы вас, добрая Варвара Николаевна, ежели достанете последнее сочинение Гоголя «Письма к друзьям», то пришлите мне, вы сделаете доброе дело, и, если можно, «Чтение Московского археологического общества», издаваемое <emphasis>Бодянским. </emphasis>Я мог бы выписать все это сам, но… пришлите, добрая Варвара Николаевна, это будет вернее, и Бог вам заплатит за доброе дело. Адрес мой сообщит вам Андрей Иванович. Моя сердечная благодарность княгине Варваре Алексеевне и всему дому вашему моя любовь и уважение, прощайте, желаю вам всех благ и иногда вспоминать бесталанного</p><p><emphasis>Т. Шевченка.</emphasis></p><p>Княжне Варваре Николаевне.</p></section><section><title><p>97. О. П. Чернишова до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>2 грудня 1847. Оренбург</p></epigraph><p>2 декабря 1847. Оренбург.</p><empty-line/><p>Любезный друг г[осподин] Шевченко!</p><p>Простите меня за мое столь долгое молчание, причин тому решительно никаких не было, кроме лени, которою я могу гордиться перед всеми лентяями. Письмо ваше от 24 октября с[его] г[ода] я получил, за которое весьма, весьма Вас благодарю — приложенные же письма, по приезде моем в Петербург, будут отданы по принадлежности.</p><p>Вручитель этого письма Лев Иванович д'Андре, с которым я хорошо знаком, прошу и Вас последовать моему примеру, он прекрасной человек и большой любитель до изящных искусств — даже сам немного занимается живописью — он брал уроки в Петербурге у нашего общего знакомого Ник[олая] Иван[овича] Тихобразова (который теперь уже находится в Риме). Генс Вам кланяется, он целое лето жил во внутренней Орде киргизов и недавно только что приехал. Много рассказывал мне про живописность тамошних киргизов, которые отличаются от здешних тем только, что одеваются гораздо богаче.</p><p>Теперь скажу Вам, что я воспроизвел в течение лета; совестно даже говорить, потому что очень мало, а все это потому, что я страдал ужасно глазною болью, так что и теперь еще у меня глаза чрезвычайно слабы, в день 5 часов работ, никак не <emphasis>больше</emphasis>. Написал 2 этюда с натуры, один в здешней роще, другой за Прорвою (верстах в 5-ти от Оренбур[га]) и еще вид киргизской степи, за Меновым двором. А потом несколько рисунков акварелью и сепиею, более сцены: киргиз и бухарцев.</p><p>Будьте осторожны, милый мой Тарас, в отношении рисования, т. е. не рисуйте, не нарушайте волю Государя — в Орской креп[ости] есть какой-то арестант из сенатских чиновников, который имеет страсть писать <emphasis>доносы</emphasis>, черт его знает, как он это умеет делать, за ним строжайший надзор имеют, и при всем этом он доносит разные пасквили; так не желая Вам более несчастия, прошу Вас остерегаться. Прощайте, любезный сотоварищ, желаю Вам быть здоровым; будьте тверды духом и уповайте <emphasis>на Бога.</emphasis></p><p>Вам предан[ный]</p><p><emphasis>Алексей Чернышев.</emphasis></p><empty-line/><p>Отец мой свидетельствует свое глубочайшее почтение, брат Александр тоже, и мой младший брат с Олею кланяется.</p></section><section><title><p>98. Т. Г. Шевченка до А. І. Лизогуба</p></title><epigraph><p>11 грудня 1847. Орська фортеця</p></epigraph><p>К[репость] Орская, 1847.</p><p>Декабря 11.</p><empty-line/><p>Великим веселієм звеселили ви мене своїм добрим, християнським листом у цій бусурманській пустині. Спасибі вам, друже мій добрий, я з самої весни не чув рідного, щирого слова. Я писав туди декому. А вам першим Бог велів розважить мою тяжку тугу в пустині щирими словами. Спасибі вам. Не знаю, чи дійшов мій лист до ваших рук (бо я послав у Седнев 24 октя[бря], не знаючи, що вас Бог заніс аж у Одесу). Жаль і дуже мені вашої маленької, згадаю, то так, неначе бачу, як воно манюсіньке танцює, а Ілья Іванович грає і приспівує… не скорбіть, може, воно добре зробило, що перейшло на той світ, не мучене страстьми земними. Були ви у Яготині літом, що там діється? Де тепер живуть яготинськії анахоретки? Я писав через вас до В[арвари] Н[іколаєвни], не знаю, чи дійшло. Що вона, сердешна, поробляє? Скажіть їй, як побачите, або напишіть, нехай до мене напише хоч одну стрічечку, її прекрасная, добрая душа мене частенько навідує в неволі. Бодай і ворогові моєму лютому не довелося так каратись, як я тепер караюсь. І до всього того треба було ще й занедужать, восени мучив мене ревматизм, а тепер цинга, у мене її зроду не було, а тепер така напала, що аж страшно. Холера, благодарить Бога, минула нашу пустиню, а ходила близько. Сажин мені нічого не пише, не знаю, де він дів мою портфель з рисунками дрібними, там цілий жмут їх було. Як побачите його, то спитайте, та й возьміть до себе, а ящик з олійними фарбами нехай собі оставить. Ви питаєте, чи покину я малювання. Рад я його покинуть, так не можна. Я страшно мучуся, бо мені запрещено <emphasis>писать и рисовать. </emphasis>А ночі, ночі! Господи, які страшні та довгі! — та ще й у казармах. Добрий мій друже! Голубе сизий! Пришліть ящичок ваш, де є вся справа, альбом чистий і хоч один пензель Шаріона. Хоч інколи подивлюся, то все-таки легше стане.</p><p>Просив я В[арвару] Н[іколаєвну], щоб мені книжечок деяких прислала, а тепер і вас прошу, бо опріче Біблії, нема й однії літери. Якщо найдете в Одесі <emphasis>Шекспіра, </emphasis>перевод Кетчера, або «Одиссею», перевод Жуковського, то пришліть ради розп'ятого за нас, бо, єй-богу, з нудьги одурію. Послав би вам грошей на все сіє, так дасьбі, до шеляга пропали. А може, Бог пошле, що я вам коли-небудь оддячу. Як будете посилать, то шліть на моє ім'я. Та, Бога ради, напишіть що-небудь про В[арвару] Н[іколаєвну] і про Глафіру Івановну та поклоніться од мене Ілії Івановичу, Надежді Дмитрієвні і всьому дому вашому. Бувайте здорові, не забувайте щирого свого і безталанного <emphasis>Т. Шевченка.</emphasis></p><p><emphasis>Адрес: </emphasis>В Оренбургскую губернию, в крепость Орскую.</p></section><section><title><p>99. Т. Г. Шевченка ДО М. М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО</p></title><epigraph><p>20 грудня 1847. Орська фортеця</p></epigraph><p>20 декабря 1847.</p><p>К[репость] О[рская].</p><empty-line/><p>З новим годом будьте здорові, любий і щирий мій земляче, де вас Бог носить, чи ви вже во Пітері, чи ще й досі во Одесі? Нехай де хоче носить, та тілько шляхи таланом стеле, та не любить вас, бо сказано, кого любить, того і карає. Тяжко, брате мій добрий, каратися і самому не знати за що. Отже, так зо мною трапилося, спершу я сміливо заглянув лихові в очі. І думав, що то була сила волі над собою, аж ні, то була гордость сліпая. Я не розглядів дна тії бездны, в котору впав. А тепер, як розглядів, то душа моя убогая розсипалась, мов пилина перед лицем вітра. Не по-християнській, брате мій, знаю, а що ж діяти? Опріче того, що нема з ким щире слово промовити, опріч нудьги, що в серце впилася, мов люта гадина, опріче всіх лих, що душу катують, — Бог покарав мене ще й тілесним недугом, занедужав я спершу ревматизмом, тяжкий недуг, та я все-таки потроху боровся з ним, і лікар, спасибі йому, трохи помагав, і те, що я прозябав собі хоч у поганій, та все-таки вольній хатині, так бачите, щоб я не зрисував (бо мені рисувать заказано) свого недуга (углем у комені), то і положили за благо перевести мене в казарми. До люльок, смороду і зику став я потрохи привикать, а тут спіткала мене <emphasis>цинга </emphasis>лютая, і я тепер мов Іов на гноїщі, тілько мене ніхто не провідає. Так мені тепер тяжко, так тяжко, що якби не надія хоч коли-небудь побачить свою безталанную країну, то благав би Господа о смерті.</p><poem><stanza><v>Так Дніпро крутоберегий</v><v>І надія, брате,</v><v>Не дають мені в неволі</v><v>О смерті благати.</v></stanza></poem><p>Іноді так мене нудьга за серце здавить, що (без сорома казка) аж заплачу.</p><p>Якби все те розказувать, що я терплю тепер по любові і милості милосердого Бога, то і за тиждень не розказав би. Цур же йому. Нехай воно сниться тому, хто людям добра не хоче.</p><p>Поклонітесь гарненько од мене Дзюбину, як побачите. Добряга чоловік. Нагадайте йому про <emphasis>Ізлера і ростягаї, </emphasis>про Адольфінку й прочії дива. Скажіть, що я його частенько згадую. N. N. Плетенєв повинен мене знать, тілько нагадайте йому <emphasis>П. Бориспольца </emphasis>та, будьте ласкаві, побачтесь з Чернишовим, він тепер уже в Петербурзі (спитайте в А[кадемії] художеств, де він живе), а як побачитесь, то розпитайте його, чи він пооддавав мої письма, що я посилав через його, і що йому сказано на ті письма, та попросіть його од мене, щоб він докучав моєю просьбою надто <emphasis>Карлу Павловичу, </emphasis>а з <emphasis>Дубельтом </emphasis>щоб притьмом побачився. Як побачитеся з В. І. Далем, то, поклонившися йому од мене, попросіть його, щоб він ублагав <emphasis>В. Перовського</emphasis>, щоб той визволив мене хоч із <emphasis>казарм </emphasis>(сиріч випросив мені позволєніє рисовать). Даль чоловік добрий, розумний і могущий, він добре знає, як тут ми пропадаємо, то тяжкий гріх йому буде, як він не схоче промовить за мене хоч одно слово.</p><p>Докучаю я вам, добрий мій земляче! та що ж я маю робить? Якби мені тілько рисувать було можна, то я і не журився б, ходив би собі в сірій шинелі, поки дійшов би до домовини, та все б таки хвалив Бога, а тепер!.. ой лишенько! і вимовить не хочеться!..</p><p>Напишіть до мене, коли матимете час, хоч малесенький листочок, нехай хоч трошки я заплачу добрими сльозами.</p><p>Будьте ласкаві, розпитайте гарненько, де тепер живе <emphasis>Василий Андреевич Жуковский, </emphasis>він перше жив у <emphasis>Досельдорфі </emphasis>на Рейні, а тепер не знаю, та й пришліть мені його адрес, а коли надрюкована його «Одиссея», то і її пришліть. Прочитавши, я отдам вам або Ф[едору] Матвеевичу, бо, єй-богу, окроме Біблії, нема в мене ні однісінької книжечки.</p><p>Та вже чи раз батька по лобу вдарить, чи двічі — однаково, хоч воно трохи і не до речі просить, мов той старець. Та що ж робить, коли нігде взять, пришліть ради поезії святої <emphasis>Лермонтова </emphasis>хоч один том, велику, превелику радість пришлете з ним вашому удячному і безталанному землякові.</p><p><emphasis>Т. Ш.</emphasis></p><empty-line/><p>Здається, ви знакомі з Василем Єзучевським. Коли він вернувся з дому, то, як побачитесь, гарненько вилайте його за мене за його щирость і добрість і <emphasis>Галузу, </emphasis>свояка його, добрі й щирі люде, щоб ти знав, земляче.</p><p>Не здивуйте, Бога ради, що на такому клаптикові пишу до вас, бо в цьому Божому краї папір почтовий навдивовижу.</p></section><section><title><p>100. А. I. Лизогуба до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>31 грудня 1847. Одеса</p></epigraph><p>Одесса. 1847. Декабря 31.</p><empty-line/><p>Ні, я не мовчав, коханий друже, мій бідний Тарасе; не дожидаючись Вашого листа, я писав до Вас, не згадаю тепер якого числа, але повинно буть от 15 до 28 октября, і у тім моїм листі давав Вам і мій адрес у Одесі, але мені здається, що Ви того мого листа не получили, я писав просто у Орскую кріпость. Сьогодня я получив Ваш лист от 22 октября, що Ви писали у Седнев, а з Седнева мені переслали сюди; зараз і одвіт готов. У сім письмі скажу Вам усе теє, що казав і у тім. Я знав, що Вас потягли до Петербурга, але довго не знав, що з Вами опісля зробилось. Ми з жінкою поїхали у Одесу, і у Києві я бачив Сажина, він мені розказав, що Ви у Орській кріпості, і показав Ваш лист до якогось незнакомого мені пана; у тім листі Ви його просите прислать Вам палітру і пензлі, і краски, і пістолі, чого йому і зробить було не можна, бо все теє попропадало. Приїхавши у Чечельник <emphasis>(Ольгополь) </emphasis>коло Балти, я до Вас писав ось що (або хоч і не зовсім так, але близько): молись Богу, коханий Тарасе; Бог тебе карає за гріхи, дякуй Його; коли винен, терпи кару і дякуй Бога; коли не винен — терпи і дякуй Господа за іспитаніє; приймай кару Божію мало того що з покірностію Його святой волі, а ще більше, кохайся у горі, радуйся, що Господь Отець наш милосердний учить нас; і Господь наградить за терпініє, за покірность, за любов нашу, і пошле мир серцю і розуму, і змягчить, а може, перемінить гнів на милость, проти кого провинився. Горе, біда, напасть, а чоловікові найлучшая школа: се батьківський поцілуй Бога свому творенію. Горем да бідою Господь очищає нас, приближає до себе, робить нас лучшими; не жалковаться, а радоватись треба Божіїй карі. Ось що я Вам казав. Господь дав Вам нести крест вельми важкий, несіть і не журітесь, і все буде добре, тілько молітесь Богу от серця, і молітесь не об тім, щоб перестав Вас карать, а щоб дав силу і волю переносить кару без ропота і жалю. Іще я до Вас писав, що коли Вам можна мальовать, то напишіть гарненько адрес, і що я зараз Вам пришлю акварельные краски, мій маленький ящичок, где є і краски, і карандаші, і циркуль, і все належноє до мальовання. Ще писав і об собі, і мене Господь поцілував, як батько, одняв у мене мою маленькую дочку Лізу, Ви її знали. Але я дякую Господа за його милость; а милость його великая до мене тая, що він дав мені силу перенести моє горе без жалю, хоч вельми, вельми важко ховать дітей. Я сказав: Бог дав, Бог взяв — буди имя Господнє благословенно вовіки. Ангела я прияв от Господа, Ангела і вернув Господу; правда, дитятко сеє було нам великою утіхою, але я не жалкую о тім, що вже її нема, а дякую Господа за те, що вона у нас була; за те, що вона, по милості Божой, три года нас радувала; пам'ять нам зосталась не гіркая, а хорошая; а все-таки іноді я плачу, як згадаю про мою дитину. Бог простить мені мої сльози; серце часом не слухає розуму, треба б, щоб не тілько розумом, щоб і серцем і душею кохатись у Бозі, радуваться горю, тоді б, запевно, були б ми щасливі і на сім світі і благословив би нас Господь і на тім. До другого разу, коханий друже, напишіть, коли Вам чого треба: може, краски, може, гроші, і коли по сьому адресу, то як тілько зберусь, що матиму — пришлю. Княжна тож до Вас писала, але, видно, Ви наших листів не получили. Да укріпить вас Господь, да дасть Вам силу нести важкий крест і дякувать Бога за біду серцем і розумом. Пишіть до мене, і пишіть часто, тілько щоб я знав, що Ви мої листи получаете і що з Вами діється; а я буду до Вас писать часто. — Да благословить Вас Господь.</p><p>Щирий до Вас</p><p><emphasis>Андрей Лизогуб.</emphasis></p><empty-line/><p>Мій адрес:</p><p>В <emphasis>Одессу.</emphasis></p><p>В Садовой, в доме Гацук, бывший Шостак.</p></section><section><title><p>101. О. П. Чернишова до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>Грудень 1847. Оренбург</p></epigraph><p>До сих пор я еще не уехал из Оренбурга, потому что не было попутчиков, да и притом дорога никуда не была годна, снегу совсем не было, сегоднишнюю ночь выпал снег, и довольно порядочный, есть надежда, что на этих днях я отправлюсь в путь с генералом Жуковским, который обещался меня взять с собою.</p><p>Буду кланяться от Вас всем Вашим товарищам и знакомым.</p></section></section><section><title><p>1848</p></title><section><title><p>102. А. І. Лизогуба до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>7 січня 1848. Одеса</p></epigraph><p>7 генваря 1848. Одеса.</p><empty-line/><p>Лист Ваш, коханий друже, я получив на самісінький Новий год. Превеликая Вам дяка і за лист, і за Вас, тільки важко на Вас дивитись. Що маемо робить: будемо молиться Богові, се найлучше. Як мені привітать Вас, нового года ради? Да пошле Вам Господь милосердний здоров'є, бо без його і у долі погано, а у недолі ще гірше, да пошле здоров'є, терпініє і силу тягти Вашу недолю; нести її і не жаліться, а дякувать Бога, начальство слухать, товариство любить і жить, як Бог дає, поки Богові угодно. Ось чого я молю у Господа Вам, коханий друже. Да послухає Спас наш милостивий моєї грішної, але щирої от серця молитви. Дякуйте Господа і за те, що Вам зосталося; Вам зосталось те, що є люде, що Вас кохають і жалують. Хоч недоля от сього і не поменшає, а все-таки трохи легше, як знаєш, що є такіє люде, що жалкують. Ваш перший лист от 22 октября я получив 29 декабря і одвічав 31 по адресу, там написаном у Оренбург до Лазаревского с передачею; а сей лист получив, як казав уже, на самісінький Новий год. Вашу цидулку до В[арвары] Н[иколаевны] послав по адресу. Вона хотіла до Вас писать, як тілько прочула, где Ви живете, та, мабуть, що-небудь їй помішало. Глафіра, дякувать Господа, здорова, а сестра її Татьяна Івановна усе недужа, і тепер стало їй гірше, живе вона у Києві, Цецурін лічить, та все нема лучче. Видно, Богу угодно, щоб вона, бідна, страждала; така Його свята воля, нехай так і буде. Я такої віри, що Бог усе робить ік луччому. Важко, вельми важко мені було, і тепер ще плачу, як згадаю, як моя манюсенька донька Лізочка отходила до Бога, да страждала аж двоє суток, а тоді, благодареніє Богу, дав мені силу і розум дякувать Його за моє горе; бо не радості, а туга да недоля робить чоловіка луччим і зближає його до нашого Отця небесного.</p><p>Шукав я книг, що Вам хочеться — «Одіссеї», перевод Жуковського, печатної ще нема, і ніхто її не знає і не читав, опріч Гоголя, що пом'янув у своїх письмах. Коли покажеться — то пришлю; Шекспіра найшов і скоро пришлю; піджидаю грошей з дому, бо тут зовсім процвиндрився, а як тільки роздобуду грошенят, то зараз усе укупі: і ящичок, і Шекспіра, і все пришлю. Ви знаєте, що я не вельми заможний, але готов ділитись чим маю. Що Вам треба, да коли у мене є — то зроблю. Да не скаже мені Господь у день судний: бых болен я в темнице и не посетисте мене. Не могу посітить персонально — привітаю словом, і вельми, вельми б радувавсь, якби моє слово та Вам приносило покой і закріпляло б Ваше серце на недолю. О, щасливий би я був тогді. Будьте ж здорові і пишіть до мене.</p><p>Щирий до Вас <emphasis>Андрей Лизогуб.</emphasis></p><empty-line/><p>Адрес:</p><p>В Одессу.</p><p>На Садовой, в доме <emphasis>Шостак.</emphasis></p></section><section><title><p>103. В. М. Рєпніної та Г. І. Дунін-Борковської до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>13 січня 1848. Яготин</p></epigraph><p>13 января 1848-го года. Яготин.</p><empty-line/><p>От души благодарю Вас, мой добрый и незабвенный Тарас Григорьевич, что Вы меня вспомнили в далекой стороне! И здесь мы Вас не забываем и очень часто речь идет о Вас: нет, я бы не рассмеялась, а зарыдала, бы, если бы Вас увидела теперь, и молила бы Бога дать языку моему красноречие, чтобы утешить Вас, возвесть дух Ваш выше горькой участи Вашей, смягчить сердце Ваше; говорю с Вами о милосердии Господнем, который не хочет смерти грешника, а чтобы он был жив! Если б это зависело от меня, разворотив мое письмо, Вы бы наполнились благодатью, она бы Вас освежила, освятила, укрепила, Вы бы бодро и с покорностию носили крест Ваш! Но, увы, что могу я, бедная, бессильная, для Вас, мой добрый Тарас Григорьевич — молиться! Да, молиться как можно чаще, как можно теплее, чтобы Бог подкрепил Вас в настоящем испытании, чтобы он вложил милосердие в сердца окружающих Вас, чтобы направил тех, от которых зависит земная участь Ваша, к помилованию! С какою радостию все Ваши здешние друзья помогали бы Вам нести крест. Как все обрадовались от Вашего письма! — Оно долго странствовало, ибо Андрей Иванович в Одессе; в очень непродолжительном времени я пришлю Вам книги, не хочу отложить ни одною почтою отвечать Вам на письмо Ваше, которого я встретила с таким благодарным теплым чувством! Вот уже мы перешли в новый год! Каково было Вам встречать его на чужбине; я никогда не забуду, как папенька накануне нового года, тому, кажется, 5 лет назад, открыл Вам объятия свои и как Вы сыновно припали на грудь его! Вечная память этому истинно доброму человеку! Вот 3 года, как его нет между нами; в Яготине все идет по-прежнему; общество наше то же самое, исключая Тани, которая все болеет и лечится в Киеве. Мы имеем прибавление весьма драгоценное к нашему кругу; это бывший киевский студент, которого Вы видели у меня в Киеве — и у других также: чистая святая душа, желающая Вам, как и многие, другие, силы упования и терпения! Как понятно мне Ваше мучение — не рисовать! Это настоящая пытка! Но не будем роптать: Бог даст, это переменится! Услышьте мой дружеский совет и последуйте ему. Предайтесь Вашей настоящей обязанности как можно усерднее, облагораживайте ее примерной исправностию, видя в ней испытание, посланное Вам самим Богом для очищения души Вашей, воспитывайте ее, очищайте молитвою; вспоминайте, что многие молятся за Вас, что хоть отдалены телом, но душею бодрствуют за Вас! Не унывайте, носите крест, молитесь и надейтесь!</p><p>К великому моему сожалению, письмо мое не было готово для вчерашней почты и надобно отложить его до будущей, а как давно Вы его ожидаете, мой добрый Тарас Григорьевич; я по собственному опыту знаю, сколько может быть горести в ожидании! Да подкрепит Вас Господь, да даст Он душе Вашей Любовь и Веру, тогда Вы поверите что тот, который нас полюбил, даже до смерти неизменен! Не так, как люди; людей должно любить, ибо они братья наши и дети небесного Отца — а верою во Спасителя усыновленные для жизни вечной, должно их любить, и это обязанность иногда так легка, что мы в эти минуты понимаем ее — но Христос сказал: «Будите убо вы совершени, якоже Отец ваш небесный совершен есть», т. е. исполняйте Ваш долг всегда и во всех отношениях, не ожидая взаимности — но делая добро везде и всем. В нынешних обстоятельствах Ваших Вы можете делать добро, видимое только Богом, но которое для того не будет им отвергнуто, напротив: освящайте душу Вашу молитвою, очистите ее от всего затмевающего<a l:href="#n14" type="note">[14]</a>ее, и да благословит Вас Господь в этом трудном и святом подвиге! Есть ли у Вас Евангелие? Я обещаюсь писать часто к Вам и еще раз, мой добрый Тарас Григорьевич, благодарю Вас от души за Вашу дружескую память, Передаю перо Глафире, которая также хочет приветствовать Вас. Прощайте, да осенит Вас благодать святая; Вам душею преданная</p><p><emphasis>Варвара Репнина.</emphasis></p><empty-line/><p><emphasis>Дописка Г. І. Дунін-Борковської:</emphasis></p><p>Вы, конечно, поверите, когда скажу Вам, что грустные строки Ваши к княжне меня сердечно обрадовали. Наконец Вы отозвались, Тарас Григорьевич, и дали нам средства сказать Вам хотя малую часть того живого искреннего сочувствия, которым полны все Ваши здешние знакомые и други. Чего могу пожелать Вам на новый год? Благодати Божией, терпения и слез; чтобы освежить и растворить духовную пустыню Вашей жизни.</p><poem><stanza><v>…Від сльоз дрімає нудьга невсипуча,</v><v>Змочи наше сердце, як літнім дождем,</v><v>І зійде молитва, мов квітка пахуча,</v><v>І обвіє душу миром та теплом.</v></stanza></poem><p>Прощайте, Тарас Григорьевич, бумага не позволяет распространяться более. Не забывайте нас: я же с благодарностию, припоминаю Ваше доброе посещение к моему мужу в Киеве. Да благословит Вас Господь.</p><p><emphasis>Г. Д[унин]-Б[орковская].</emphasis></p></section><section><title><p>104. Т. Г. Шевченка ДО А. І. ЛИЗОГУБА</p></title><epigraph><p>1 лютого 1848. Орська фортеця</p></epigraph><p>К[репость] Орская. 1848,</p><p>февраля 1-го.</p><empty-line/><p><emphasis>Всяк друг речет: содружихся ему и аз: но есть именем точию друг. — </emphasis>Отак тепер і зо мною сталось, було, на собаку кинь, то влучиш друга. А як прийшлось до скруту, то святий їх знає, де вони поділись! чи не вимерли, крий Боже? Ні, здравствують, та тілько одцурались безталанного свого друга. Бог їм звидить. Якби вони знали, що єдине слово ласкаве тепер для мене паче всякої радості. Так що ж, недогадливі.</p><p>З превеликою радостію і дякою прийняв я лист ваш, уже другий, написаний 31 декабря.</p><p>Бог вам заплатить за вашу щирость і за вашу ласку. Лихо діється зо мною, та не одно, а всі лиха упали на мою голову, одно те, що нудьга і безнадія давить серце, а друге, нездужаю з того дня, як привезли мене в цей край, <emphasis>ревматизм, цингу </emphasis>перетерпів, слава Богу, а тепер зуби і очі так болять, що не знаю, де дітись. І чи не чудно, скажете, як принесли ваш лист, мені полегшало, так що на третій день мені вже можна було написать оцей лист до вас. Вибачайте тілько, що коротенький, одно те, що боюся очі натрудить, а друге, сказавши правду, таки й паперу недостача і купить нема де, звичайне, як у степу. Як будете посилать вашу обіцянку, то пришліть, будьте ласкаві, і паперу почтового і брістольського, коли найдете в Одесі. Вибачте, Бога ради, що я так вередую, за гроші спасибі вам, єдиний мій друже, у мене ще осталося трохи, а як матиму малярську справу, то, може, зароблю, а якщо пошлють весною в степ на <emphasis>Раїм,</emphasis><a l:href="#n15" type="note">[15]</a>бо є така чутка, то тойді вже проситиму, та може, Бог дасть, що тут остануся. Ще, чи не найдете в Одесі сочинений <emphasis>Лермонтова и Кольцова, </emphasis>пришліть поезії святої ради. А як будете писать, то пишіть на моє ім'я просто в К[ріпость] О[рську], бо я другий лист ваш прийняв уже з третіх рук, хоч воно і з добрих рук, та все-таки з третіх.</p><p>Прочитав я вдруге вже о скорбі вашій, о вашій Лізі, що маємо робить, коли того Бог хоче. Давид добре сказав: «Кто возглаголет силы Господни; слышаны сотворит вся хвалы его»; звичайне, не можна і без того, щоб інколи і сльозам не дать волі, бо хто не журиться, не плаче, то той ніколи й не радіє. Цур йому такому. Будемо плакать і радіти, і за все те хвалить милосердого Бога.</p><empty-line/><p>1 февра[ля].</p><p>На с&#xE1;мому цьому слові одчинилися двері і <emphasis>почтальон </emphasis>подав мені третій лист ваш, написаний 7 января. Не знаю, чи зрадів би я так батькові або матері, як вашому щирому слову. Да воздаст вам Господь и дому вашому, що посітили єсте невольника і тяжку його тугу розважили. Як будете писать до В[арвари] Н[іколаєвни], то од мене їй низесенько поклонітеся та накажіть, щоб хоч одно слово написала, тілько не в Оренбург, а просто в <emphasis>к[репость] О[рскую]. </emphasis>Коли маєте «Свячену воду», то спишіть та пришліть мені, бо та, що ви мені передали, утрачена. А Татьяні Івановні як будете писать, то їй і Федорові Іваненкові од мене гарненько поклонітеся. Нікому в світі я тепер так не завидую, як <emphasis>малярам і </emphasis>Глафірі Івановні, а може, вже вона покинула, крий Боже, малювать!</p><p>Бога для, пришліть малярську справу і паперу. Що у вас робиться у <emphasis>Седневі? </emphasis>Що поробляє І[лля] І[ванович], поклоніться йому од мене. За Н[адію] Д[митрівну] і вас, і весь дом ваш молюся Господеві милосердому і благаю його, щоб ви не забували</p><p><emphasis>Т. Шевченка.</emphasis></p></section><section><title><p>105. А. I. Лизогуба до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>7 лютого 1848. Одеса</p></epigraph><p>7 февраля 1848. Одесса.</p><empty-line/><p>Не жалкуйте на мене, коханий друже, за те, що не швидко сполнив те, що вже давно пообіщав. Сьогодні ровнісінько місяць, як я писав до Вас, дякував за Ваш лист, що мені принесли з почти на самісінький новий год, писав Вам, що «Одіссеї» Жуковського ще нема друкованої, а що «Шекспір» Кетчера є і що я усе, що Вам треба, пришлю, як тільки зберусь з грошенятами. От тут-то і вся кавика. Волі зробить Вам що-небудь пригоднее у мене доволі, але робила іноді зовсім немає; то Ви сеє собі на ус намотайте, та й ждіть терпеливо; коли що трапиться, — зроблю, добуду й пришлю, коли ж ні, — вибачайте і майте мене за найщирого собі приятеля. Тепер з ласки Божої, що зміг, те й посилаю; а іменно ось що: Шекспир, перевод Кетчера, 13 випусков, тільки і є друкованого; я їх у дві книжки переплів, бо так кріпче буде. Паперу, щоб було на чім до мене писать, двох сортов — тонесенької і трошки товщої; паперу Ватмана одна десть; карандашей дванадцять; і мій ящичок, де є уся справа; там пензлів великих чотири, та з їх тільки один пензель настояще Шаріона, я його надписав; а три другії я тут купив, вони хоч трошки поганші од Шаріона, одначе годящі, а альбома чистого не посилаю, бо треба платить пошліни більш, чим він сам стоїть, нехай на другий раз, коли розживусь. Зараз, як получите цей мій лист і посилку, то розглядівши усе гарненько, мені напишіть не барячись, чи все справно дійшло, чи не поламалось що, чи хороші пензлі. Да, будьте ласкаві, зараз напишіть. Що сказать про себе доброго — не багато, живу собі, дякую Господа за все; жінка моя не овсі здорова, ждемо літа, може, море поможе, як купатиметься. Я привіз з собою великий патрет, що у Седневі почав, Ви бачили, уся моя сем'я там намальована, але дорогою грунт обліз, паскудне полотно попалось, да так обліз, що треба кинуть, то я тільки копірую мою дочку, що тепер у Бога за нас молиться, да коли можна, то її фігуру виріжу та й перетягну на другу раму. Отака оказія. До другого письма, я незабаром — писатиму, а до того нехай Господь наш милосердий Вас шанує, жалує, піддержує і сохраняє; нехай Вам дає здоров'є і терпініє, а Ви дякуйте єго за все, і за радість, і за горе, і не забувайте щирого до Вас</p><p><emphasis>Андрея Лизогуба.</emphasis></p></section><section><title><p>106. М. М. Лазаревського до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>12 лютого 1848. С.-Петербург</p></epigraph><p>12 февраля 1843.</p><empty-line/><p>Важко мені було, мій щирий, мій бідний земляче, і, Бог зна, як важко читать твоє писаннє. Що зробиш проти лиха, коли один не хоче, а другий не вміє повернути його. Карл Павлович тільки двинув плечима, кажуть, да певно вже забув і про те, що двинув. Жуковський і досі на Рейні в Дюссельдорфі, — сей може б двинув і не одними плечима, так горенько, що дуже далеко. «Одіссея» його ще не печаталась, да й чутки проміж письменними людьми про неї щось немає. У Дубельта і Даля Чернишев ще не був — що скажуть вони йому, зараз до тебе одпишу. Сам я за каторжним ділом не бачився ні з Далем, ні з Дзюбиним, да і в Єзучевського давно вже був. З Василем приїхав тепер з Украйни і Іван. В Одесі, братику, не був я, дальш Києва не їздив, — балакали про тебе і тамечки, — та я всього й зоставався там півдня тільки і не бачив нікого з твоїх щирих, опріч Глушановського. Тільки що ввійшов він у мою хату, як зараз і крикнув: «У самісінькій сій хаті жив бідний Тарас», — се в трахтирі коло станції. Балакали ще багацько про тебе і в нас у Конотопі. Шлють тобі низенькі поклони і моляться за твоє горе Кандиба Петр[о], Єзучевський Тимофій, Гамалія Петро Петрович дуже нездужа, бідний, мабуть, чи й одужа, Юркевич Михайло, Віктор, Петро Острянський, — а Ніколай, бідний, вмер навесні, і його чудесна молодиця вже за другим; трохи-трохи я не поспів на весілля. Може, ти знаєш і Часника — я бачився з ним у Києві у Глушана. Посилаю тобі Лермонтова — да сержусь я на тебе, що не прописав нічого більш; поки я тут іще (мабуть, до марта), пиши про все, що тобі треба із такого, чого нема в Оренб[урзі], а що є там, то все тобі буде од Федора — ради Христа пиши про все, все, чого забажаєш. Уже чи гнівавсь би, чи ні, а послав би я тобі сигар, та боюсь і то посилать прямо на твоє ім'я, більш од того боюсь, щоб петербургский штемпель не кинувся в очі, щоб у тебе не одобрали всього, да щоб ще не запретили і зовсім писать і тобі, і до тебе. Сіє письмо получиш із Оренб[урга].</p><p>Сьогодні мені сказали, що нічого і хлопотать тут, — ніхто нічого не схоче, а що можна буде (що обіщали) визволить тебе із казарм і перевести в Оренб[ург], похлопотавши там, дома… дай то Господи!</p><p>Чернишов дав мені строку до вівторка — до завтра, і немає ніякої чутки. Або не був, або нічого доброго нема. Що скаже, зараз буду писать. Кланяються тобі обидва Єзучев[ськ]і. Дай тобі Боже здоров'я, хоч одного здоров'я… Да не забувай і на мене.</p><p>Прощай, братику-соколику. Може, ще і в іншій долі прийдеться обігти тебе.</p></section><section><title><p>107. А. І. Лизогуба до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>23 лютого 1848. Одеса</p></epigraph><p>23 февраля 1848. Одесса.</p><empty-line/><p>Позавчора одібрав я третій лист Ваш, коханий друже, вельми Вас за його дякую, радію і хвалю Господа, милосердого нашого Спасителя, за те, що він Вас піддержує, кохає і шанує. Кохає, скажете, може, а наслав таку годину, у якій Ви тепер, і нудьга і болізнь, а я все-таки кажу — кохає. Не єдин хліб єсть на потребу чоловіку, но і всяк глагол Господень. Не о едином тілі маємо думать і трудитися, треба і за душу міркувать; а я вже це добре знаю, на собі бачив, що в знегоді чоловік лучший серцем, легше прощає свого ворога, швидче помагає тому, хто помочі просить, а коли чоловік душою лучший, то й до Бога йому ближше, тоді він душу свою спасає; тим-то й Господь наш милосердий кого жалує, того до себе привертає сльозами да знегодою, і благо чоловікові тому, коли зуміє почуть голос Спасителя, і коли не з скорбію, а з радостію при[й]ме лобзаніє Господнє.</p><p>З Вашого листа, з того, що Ви мені кажете про мою тугу, мені здається, що Ви недолю свою несете, як треба християнину, і за цеє-то я дякую Господа; бо покорность Його святой волі є настоящее щастьє чоловіку на землі. — Об собі скажу, що я не жалкую на Бога за те, що Він взяв до себе мою Лізу, а дякую і хвалю. А писав Вам про се удруге, бо не знав, чи ви при[й]няли мій перший лист, писаний у октябрі. Не без того, що як згадаю про мою доньку, то й сльози покапають, але не за її, і не за себе, а так собі вони ллються. За її не жалкую, бо вона коло Бога, їй лучше, а за себе не жалкую, бо цеє лобзаніє Господнє зробило мене трохи лучшим, чим я був. Я маю гадку, що Ви вже получили мій четвертий лист і справу малярську, і папір рисовальний і поштовий, і карандаші, і Шекспіра. Про брістольський папір не згадав, винен. Почекайте трохи, коли роздобудусь, то пришлю, і книги тож; але не зараз: не все то теє робиться, що хочеш; тільки у однім Вас завіряю — у добрій волі служить Вам, чим Бог послав. В[арвары] Н[иколаевны] тепер нема дома, вона їздила до сестри своєї аж у Орловскую губернию; як вернеться, то писатиме. Вона не така, як тії другі, що Ви розказуєте, та й тих не треба лаять, а тільки не всякій дружбі треба вірить. Ви писали, щоб я взяв у Сажина Ваші дрібнії рисунки, тільки я сього не зроблю, раз за тим, що я того Сажина, може, й не побачу, а друге за тим, що якби і побачив, то він мені їх не отдасть.</p><p>Жінка моя і брат Вам кланяються, а я молю за Вас Бога і остаюсь щирий до Вас</p><p><emphasis>Андрей Лизогуб.</emphasis></p><empty-line/><p>Напишіть, чи получили те, що я Вам послав, чи не поламалось що?</p></section><section><title><p>108. Т. Г. Шевченка до В. М. Рєпніної</p></title><epigraph><p>25–29 лютого 1848. Орська фортеця</p></epigraph><p>К[репость] О[рская] 1848.</p><p>25 февраля.</p><empty-line/><p>Тринадцатый день уже читаю ваше письмо, наизусть выучил, а сегодня только нашел время и место (в казармах) ответить вам, добрейшая и благороднейшая Варвара Николаевна. Я как бы ото сна тяжелого проснуся, когда получу письмо от кого-нибудь не отрекшегося мене, а ваше письмо перенесло меня из мрачных казарм на мою родину — и в ваш прекрасный Яготин, — какое чудное наслаждение воображать тех, которые вспоминают обо мне, хотя их очень мало; счастлив, кто малым доволен, и в настоящее время я принадлежу к самым счастливым, я, беседуя с вами, праздную 25 февраля. Не шумно, как это было прежде! но тихо, тихо, и так весело, как никогда не праздновал. И за эту великую радость я обязан вам и Г[лафире] Ивановне. Да осенит вас благодать Божия, пишите ко мне так часто, как вам время позволяет. Молитва и ваши искренние письма более всего помогут мне нести крест мой. Евангелие я имею, а книги, о которых я просил вас, пришлите, это для меня хотя малое, но все же будет развлечение.</p><p>26 февр[аля]. Вчера я не мог кончить письма, потому что товарищи солдаты кончили ученье, начались рассказы, кого били, кого обещались бить, шум, крик, балалайка выгнали меня из казарм, я пошел на квартиру к офицеру (меня, спасибо им, все принимают как товарища). И только расположился кончить письмо, и вообразите мою муку, хуже казарм, а эти люди (да простит и им Бог) с большой претензией на образованность и знание приличий, потому что некоторые из [н]их присланы из западной России. Боже мой! Неужели и мне суждено быть таким? Страшно! Пишите ко мне и присылайте книги.</p><p>27 фев[раля]. Только сегодня, и то может быть, кончу давно начатое письмо. Что делать!</p><p>Теперь самое тихое и удобное время — одиннадцатый час ночи. Все спит, казармы освещены одной свечкой, около которой только я один сижу и кончаю нескладное письмо мое, — не правда ли, картина во вкусе Рембрандта? Но и величайший гений поэзии не найдет в ней ничего утешительно[го] для человечества. Со дня прибытия моего в к[репость] О[рскую] я пишу дневник свой, сегодня развернул тетрадь и думал сообщить вам хоть одну страницу, — и что же! так однообразно-грустно, что я сам испугался — и сжег мой дневник на догорающей свече. Я дурно сделал, мне после жаль было моего дневника, как матери своего дитяти, хотя и урода.</p><p>28 ф[е]в[раля]. Вчера просидел я до утра и не мог собраться с мыслями, чтобы кончить письмо; какое-то безотчетно[е] состояние овладело мною (приидите все труждающиеся и обремененные, и аз упокою вы). Перед благовестом к заутрени пришли мне на мысль слова распятого за нас, и я как бы ожил, пошел к заутрени и так радостно, чисто молился, как, может быть, никогда прежде. Я теперь говею и сегодня приобщался святых таин — желал бы, чтобы вся жизнь моя была так чиста и прекрасна, как сегодняшний день! Ежели вы имеете первого или хоть второго издания книгу Фомы Кемпейского «О подражании Христу», Сперанского перевод, то пришлите, ради Бога. Предстоит весною поход в степь, на берега Аральского моря, для построения новой крепости. Бывалые в подобных походах здешнюю в к[репости] О[рской] жизнь сравнивают с Эдемом. Каково же должно быть там, коли здесь Эдем! Но никто как Бог. Одно меня печалит: туда не ходит почта, и прийдется год, а може быть, и три, коли переживу, не иметь сообщения ни с кем близким моему сердцу. Пишите, еще март месяц наш, а там — да будет воля Божия!</p><p>Пугает меня настоящая моя болезнь, <emphasis>скорбут. </emphasis>А в степи, говорят, она ужасно свирепствует. Да заменим уныние надеждой и молитвой. Странно! прежде, бывало, я смотрел на природу одушевленную и неодушевленную, как на совершеннейшую картину, а теперь как будто глаза переменились: ни линий, ни красок, ничего не вижу. Неужели это чувство прекрасного утрачено навеки? а я так дорожил им! так лелеял его! Нет, я, должно быть, тяжко согрешил пред Богом, коли так страшно караюсь! Ежели будете писать Андрею Ивановичу, просите его о том, о чем я его просил. И если можно, чтобы он поторопился, боюсь, ежели его посылка не застанет меня здесь. И вас прошу о том же. Одно спасение от одеревенения — книги.</p><p>29 фев[раля] <emphasis>высокос[ного]. </emphasis>Читая и перечитывая ваше письмо, я только сегодня заметил слова «Вы меня вспомнили в далекой стороне». Не вспомнил, добрая, благородная Варвара Николаевна, а помнил со дня или вечера, когда я вам жаловался на соседа вашего П[латона] Л[укашевича] (да простит ему Господь), и буду помнить вас, пока угодно будет Богу оставить во мне хоть искру чувства доброго. Молитеся, молитеся, молитва ваша угодна Богу. Она меня оградит от этого страшного бесчувствия, которое уже начинает проникать в мою расслабленную душу.</p><p>Мир праху доброго человека, который приветствовал меня в Новый год не как бесприютного скитальца, а как родного сына. Как это недавно было, мне кажется вчера, а сколько надежд моих не сбылося!</p><p>Вы говорите, что у вас в Яготине все идет по-прежнему, общество то же самое, исключая Татьяны Ивановны, да исцелит ее Господь. Сердечно рад, что добрый человек, бывший киевский студент, между вами, благодарю его за память обо мне и всех, кто не забыл меня. Князю В[асилию] Н[иколаевичу] и княгине мое глубочайшее почтение, прощайте и молитеся за несчастливого и душею вам преданного <emphasis>Т. Шевченка.</emphasis></p><p>Благодарю вас, Глафира Ивановна, за ваши немногие, но искренние строки, не пеняйте, что я поздно отозвался, так было угодно Богу, и это письмо не знаю, когда придет к вам! Когда бы не пришло, передайте его доброй вашей тете. И вспоминайте хоть изредка не забывающего вас <emphasis>Т. Ш.</emphasis></p><p>Т[атьяне] И[вановне] мое глубочайшее почтение; пришлите, ежели имеете, «Свячену воду»; она оросит мое увядающее сердце. Братьям и сестрам вашим поклон. Скажите им и просите, ежели не забыли меня, да помолятся обо мне.</p></section><section><title><p>109. Ф. М. Лазаревського до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>Лютий 1848. Оренбург</p></epigraph><p>Мій коханий Тарас Григорович! Посылаю Вам письмо, присланное из Одессы на мое имя… извините, що распечатал его, а распечатал потому, что неудобно было пересылать, впрочем — честное слово — я его не читал.</p><p>Как Вы поживаете? Брат, который теперь в Петербурге, просит, чтобы Вы писали к нему (через мене), о чем треба. Коли Вам не треба уже «Отеч[ественных] записок» и «Русской истории» — будьте ласкаві, пришліть, бо «Отеч[ественные] зап[иски]» треба переплетать, а «Русская история» нужна для маленького моего учащегося брата. Да пишіть же і Ви що-небудь.</p><p>Всем Вам преданный</p><p><emphasis>Федор Лазаревский.</emphasis></p></section><section><title><p>110. В. М. Рєпніної до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>Початок березня І848. Одеса</p></epigraph><p>Тарас Григорьевич!</p><p>Да поможет Вам Господь всемогущий понести до конца тяжелый крест Ваш той узкой и скорбной стезей, которую Он проложил нам любовию и кровию своею! За Вас много, много молитв — а молитва даром не пропадет. Когда Вам делается слишком грустно — вспоминайте об смерти. Когда б Вы знали, как эта мысль угнетает, за нею следует мысль о воскресении — и жизни нестареемой, безгрешной — вечной!</p><p>Христе, свете истинный, просвещающий и освящающий всякого человека, грядущего в мир, да знаменуется на нас свет лица Твоего, да в нем узрим свет неприступный, молитвами пречистыя Твоея Матери и всех Святых, аминь!</p><p>Вот Вам молитва, которая содержит в себе все, что желаю Вам от глубины души моей, в замену всех утрат и скорбей Ваших. Да пребудет с Вами благодать и дар Святого духа. Прощайте или лучше до свидания радостного, общего.</p></section><section><title><p>111. О. I. Псьол до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>Початок березня 1848. Одеса</p></epigraph><p>Я уверена, много, много уважаемый Тарас Григорьевич, Вы не найдете странным, что я пишу Вам, хотя в обществах, где мы встречались иногда, я ни разу не говорила с Вами. Отдаление делает меня отважнее; при том я имею тройное право быть вовсе не чужою, <emphasis>[рядки 7–10 закреслено.</emphasis> — <emphasis>Ред.].</emphasis></p><p>Протягиваю Вам руку, прошу Вас, добрый Тарас Григорьевич, считайте и меня старой знакомой. Дай нам Боже увидеться в свете Его! Бог знает, как бы я желала, чтобы Вас по крайней мере не исторгали из <emphasis>Эдема,</emphasis> но что бы ни случилось, да пребудет Он всегда с Вами и не допустит Вас охладеть, умереть для высокого и прекрасного!</p><p>Нет, не может быть, чтобы в душе Вашей, служившей алтарем, на котором совершался дар чистой поэзии, где раздавались такие торжественные гимны, не может быть, чтоб в ней воцарилась когда-нибудь мерзость запустения. Не бойтесь этого, Тарас Григорьевич, за Вас так много молится сестер ваших по Христу и по кресту; в числе последних назову только сестру Таню; да поможет Вам Господь нести Ваш крест так, как она несет свой! Пригвожденная к одру неописанными страданиями, для окружающих она находит и приветливое слово и улыбку; она Вам дружески кланяется, благодарит за поклон, и за добрые Ваши желания — воздает Вам такими же искренними желаниями.</p><p>Прощайте, добрейший Тарас Григорьевич, да сопутствует Вам всегда везде благодать Христа Спасителя! Глубоко уважающая и преданная Вам</p><p><emphasis>Александра Псел.</emphasis></p></section><section><title><p>112. Т. Г. Шевченка до А. І. Лизогуба</p></title><epigraph><p>7 березня 1848. Орська фортеця</p></epigraph><p>7-го марта 1848.</p><p>К[репость] О[рская].</p><empty-line/><p>Не знаю, чи зраділа б так мала ненагодована дитина, побачивши матір свою, як я вчора, прийнявши подарунок твій щирий, мій єдиний друже, так зрадів, що ще й досі не схаменуся, цілісіньку ніч не спав, розглядав, дивився, перевертав по-тричі, цілуючи всяку фарбочку. І як її не цілувать, не бачивши рік цілий. Боже мій! Боже мій! Який тяжкий та довгий рік! та дарма. Бог поміг, минув-таки. Я, взявши в руки скриньку, подивився і неначе перелетів у малярню, в Седнев. Чи згадаєте, як ви мені її вторік показували недороблену? Ще й радились зо мною, як би її химерніше улагоди[ть], чи сподівався я, що через рік та сама скринька звеселить мене, неначе мати дитину, при лихій моїй годині! Благий і дивний єси, Господи!</p><p>Сьогодня неділя, на муштру — не поведуть. Цілісінький день буду переглядать твій подарунок, щирий, мій єдиний друже, переглядать і молитись, щоб Бог послав на довгі дні тобі такую радість, як послав він мені через тебе. Перелічив, передививсь, все, все до крихотки, ціле. І Шекспір, і папери, і фарби, і цизорик, і карандаші, і пензлі — все цілісіньке. Не утрачайся на альбом, друже мій! буде з мене і цього добра поки що.</p><p>Недавно з Яготина прийшов лист до мене. Спасибі їй, добрій В[арварі] Н[іколаєвні], що не забуває мене, хоче мені, як сама достане, прислать книжок. Як пришле, то тойді я і тяжкого походу, і Аральського моря, і безлюдного степу киргизького не злякаюсь.</p><p>Одна тільки туга гризе моє серце, як заженуть у степ, то не доведеться ні од кого листа прийнять, ні самому послать, бо туда почта не доходить, от моє горенько! а може, доведеться рік або й другий простерегти нікчемне оте море.</p><p>Не будемо журиться, а будемо молиться, ще те лихо далеко, а всяке лихо здалеку страшніше, як-то кажуть розумні люде. Цей і апріль місяць я ще буду в О[рській] к[ріпості], то напишіть до мене хоч стрічечку, бо тілько Бог святий знає, як я радію, коли дійде до мене хоч одно ваше слово з моєї бідної країни!</p><p>Я тепер (поздоров Боже вас) хоч і багатий на папір, а все-таки на клаптику пишу, бо, сказано, пустиня, де я возьму, як потрачу, та таки і уділить декому треба хоч по аркушику.</p><p>Вибачте, голубе сизий, що так нашвидку пишу до вас, бо одно те, що сьогодня почта, а друге те, що коло десятої години треба виступить у караул!</p><p>Молюся Богу, щоб послав здоров'я Н[адії] Д[митрівні] і радість всьому дому вашому, спасибі вам, бувайте здорові та напишіть хоч стрічечку до мене, до удячного вам <emphasis>Т. Шевченка.</emphasis></p></section><section><title><p>113. В. М. Рєпніної до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>19 березня 1848. Яготин</p></epigraph><p>Извините меня, мой добрый Тарас Григорьевич, что я так долго медлила с присылкою книги «Избранные места»; наконец, я их отправляю, другую же книгу не посылаю не от забывчивости, а от того, что лучше так. Можно ли Вам посылать «Отечественные записки»? — Я надеюсь, что эти строки к празднику придут к Вам. Да воскреснет Христос в душе Вашей, мой добрый Тарас Григорьевич, да освятит он душу Вашу; да просияет в Вас благодать святая! Вот мои желания, завтра я за Вас выну часточку и надеюсь удостоиться причащения святых таин: я всегда об Вас молюсь; я Вам желаю так много хорошего, лучшего. — Прошу Бога, чтобы Он привел меня увидеть Вас еще в сей жизни, но покоряюсь Его воле, и от души прошу Его, чтобы Он помянул Вас во царствии своем! Там все будет ясно, свято, блаженно! О, устремите туда взоры души Вашей, не забывайте, что у Вас здесь есть друзья искренние, желающие Вам того, чего желают себе! Глафира уехала в Киев к больной сестре, которая готовится к вожделенному концу! Какая очищенная, благословенная душа у Тани. Маменька Вам кланяется. — Сегодня не могу много писать, — готовлюсь к исповеди, простите мне все то, в чем я не исполнила к Вам долга христианства, делать добро душе брата — обязанность, которую мы слишком часто выпускаем из виду. Да покроет милосердие Господне и Его благость все наши упущения. — Прощайте, мой добрый Тарас Григорьевич, да почиет на Вас мир Христа Спасителя! — Вам душею преданная</p><p><emphasis>Варвара Репнина.</emphasis></p><empty-line/><p>Яготин,</p><p>19-го марта</p><p>1848 года.</p></section><section><title><p>114. Ф. М. Лазаревського до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>Березень 1848. Оренбург</p></epigraph><p>Насмішили Вы мене — нехай Вас Бог милує — Тарас Григорович, своею писулькою; а солдату «Русская история» здасться: не прочитає, дак проп'є або продасть. Дуже негарно Ви зробили, що написали у Москву вислать її мені; що з воза упало, то пропало — значить, така її доля, а коли по Вашому листу пришлють мені «Историю» із Москви, то уже хоч лайте, хоч не лайте, а я вишлю Вам — що буде стоять — гроші.</p><p>Що получив, то й посилаю Вам; а що пишуть, що посилають Лермонтова, то сього ще не получив, або в письмі поклепали, або важка пошта опізнилась; коли получу, то гаяться не буду і зараз пришлю.</p><p>Адрес брату: Василію Матвієвичу, [в] Большой Милионной дом Эрнста; квартира № 5.</p><p>Прощайте, служба, мій милий земляче. Пишіть почаще; та, будьте ласкаві, чи не треба Вам чого-небудь; после сочтемся. Левицкому закажу писать Вам; а з Безсребреником розійшовся з літа і досі не бачився.</p><p>Весь Ваш</p><p><emphasis>Ф. Лазаревский.</emphasis></p></section><section><title><p>115. А. І. Лизогуба до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>7 квітня 1848. Одеса</p></epigraph><p>7 апреля 1848. Одесса.</p><empty-line/><p>Христос воскресе!</p><p>Сим почну писульку мою до Вас, коханий друже; да і що матиму лучшого, як привітати друга цілованієм святим: Христос воскресе! Наші діди добре вигадали, що з сим празником поздравляють; сей найбільший празник християнам, не даром казано: велик-день. Далебі що так: цей день — закінчаньє жизні чоловіка-Христа, початок Бога; за сим днем уся жизнь Спаса нашого на землі лежить тропою і нам грішним; цею тропою і нам треба шкандибати, щоб у царство небесное попасти; кажу шкандибати, бо з нашими немощами хоч би дошкандибать до Бога; що ж маємо робити? — Те саме, що робив Спаситель наш на землі: прощай ворогам, добро роби діющим тобі напасть, молись за лютих, не жени бідних, не одвертайся от просящих. От і все; помолимся ж Господеві, щоб дав нам і волю і силу усе це діять во славу імені Його святого на добро людям, братам нашим. Дякую я вельми милосердного Спаса наша, що сподобив мене милості хоть трохи розігнать тугу Вашу, коханий Тарасе; радію, читаючи листи Ваші, і молюся Богові, щоб він осінив Вас Своєю благодатію; а ще Господь зо мною, кого убоюся?</p><p>Посилаю Вам писанку, трохи паперу бристольского, малюй на здоров'є та мене згадуй. А степу безлюдного нічого лякаться, може таки і туди будуть доходить листи; хоч не так швидко, аби яка чутка була. Коли вже потягнетесь на те Аральське море, то як можна пильнуйте, щоб мені дать знать, куди і як писать; то я зараз і озовусь і В[арвара] Н[иколаевна] тож.</p><p>Бувай здоров, коханий друже, дякуй Господа і терпи, поки Його свята воля того схоче.</p><p>Щирий до Вас <emphasis>Андрій Лизогуб.</emphasis></p><empty-line/><p>Папери посилаю 18 штук білої і 6 штук з одного боку жовтоватої, напишіть, чи хороша і годяща.</p><empty-line/><p>P. S. На своїх адресах тепер надписуйте тільки: <emphasis>В Одессу. </emphasis>Бо поки я у городі, то знають вже, где я живу, а у маї, у половині або під кінець, я з жінкою житиму на хуторі, а за письмами приїздитиму у город на почту. Тут, коли дасть Біг, пробавлюсь ціле літо, а на осінь додому, у Седнев.</p></section><section><title><p>116. Ф. М. Лазаревського до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>20 квітня 1848. Оренбург</p></epigraph><p>Христос воскрес! дорогой Тарас Григорьевич, посылаю Вам письмо княжны; «Выбранные места из писем» Гоголя также получены, но я не посылаю их, потому что с ними нужно послать еще Лермонтова и еще кое-что, а укупорить все это, право, не успею… Кругом виноват перед Вами, любый Тарасе, но коли правду говорить, так виноваты праздники.</p><p>К чему Вам проситься в экспедицию, к чему Ваше отчаяние? Потерпите — Бог не без милости, козак не без доли. Читайте сердцем прекрасные письма княжны; молитесь и надейтесь; а я хоть редко и за себя положу крест, но ей-богу искренно молюсь, да улучшится Ваша горькая доля, да пошлет Вам судьба лучшее общество, лучшего начальника.</p><p>Прощайте. Даст Бог увидимся. Не забывайте</p><p>Вашего</p><p><emphasis>Ф. Лазаревского.</emphasis></p><p>20 апр[еля].</p><empty-line/><p><emphasis>На звороті:</emphasis></p><p>Его высокоблагородию Михаилу Семеновичу Александрийскому. Покорнейше просят передать Тарасу Григорьевичу Шевченке.</p><empty-line/><p><emphasis>Внизу дописано Шевченковою рукою:</emphasis> «Пилюли Морисона в Одеси».</p></section><section><title><p>117. Т. Г. Шевченка до Ф. М. Лазаревського</p></title><epigraph><p>22 квітня 1848. Орська фортеця</p></epigraph><p>22 апреля.</p><empty-line/><p>Чи не розсердилися ви на мене часом? Або, крий Мати Божа, чи не забули мене безталанного, що пишу, пишу до вас, а ви хоть би словечко, — думав спершу, що листи мої не доходять до вас, так же купець, що привіз вам оту живущу «Историю» Устрялова, що і в салдатських руках не згинула, забожився мені, що притьмом у ваші руки власниє оддав, — а із ваших рук (також власних) хоть би клаптик паперу, а то й того не добув. Що б це сталося з моїми добрими та щирими земляками? Міркую, міркую і гадки не дам, що воно таке! До В[асиля] М[атвійовича] писав аж двічі у Міліонну улицю, а од його хоч би слово, із Михайловської анітелень, од вас… та, може, вам ніколи? А як є коли? То гріх вам великий забувать хоть і ликом шитого, та все-таки земляка вашого.</p><p>Ох, якби-то так жартувало моє серце, як я оце з вами словами жартую. Якби і йому, як рукам, можна було дать клапоть паперу та перо з каламарем, та й годі. То воно дуже добре було б, так що ж! таким добром його не нагодуєш. Йому треба нудьги, тяжкої, невсипущої нудьги!</p><p>Цур йому, тому лихові, а то ще щоб не заплакать, а іноді далебі доходить до того, аж самому сором, та що ж, нічого не вдію з проклятущою нудьгою. Чи вернувся Василь із Пітера? Чи привіз він мені ту справу, що я його просив (бо мені затого можна буде рисовать). Нехай до мене хоч словечко напише. Напишіть, Бога ради, чи получили ви «Историю» Устрялова, бо вона найшлась, і я послав вам через тутешнього купця. Та ще, коли получили <emphasis>Лермонтова </emphasis>од В[асиля], [так пришліть], бо, може, доведеться поплентать на Раїм, то я там здохну без книжок. Та ще поскубіть за чуб отого ледачого Левицького і поклоніться землякам моїм, в Оренбурге сущим.</p><p>Бувайте здорові та не забувайте</p><p>безталанного</p><p><emphasis>Т. Шевченка.</emphasis></p><empty-line/><p>Напишіть, будьте ласкаві, швиденько.</p></section><section><title><p>118. Ф. М. Лазаревського до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>27 квітня 1848. Оренбург</p></epigraph><p>27 апрел[я].</p><empty-line/><p>Христос воскрес!</p><p>Що оце Ви? — Бог з Вами, Тарас Григорович! І за що б таки мені на Вас сердиться, або — ще того гірше — забути Вас? Писали Ви до мене — правда; а хіба ж я до Вас не відписував? Тільки на послідній лист нічого не сказав, та й то виноват поганий москаль, чрез которого Ви передали «Историю» Устрялова; сказав він Вам, що «Историю» отдав в мої руки, да і збрехав, скурвий сину; перш наказував він зайти у якуюсь лавочку, мені не було часу по лавочках заходить, я гаявся, все відкладував, а тим часом він, чи може вже і не він, через солдата прислав її мені перед самісіньким велик[о]днем… Самого купця я і в очі не бачив, я тільки збирався відвічать на Вашу писульку, аж тут поспів і Ваш послідній лист.</p><p>Коли Вам Бог приведе побувать на Раїмі, то, будьте ласкаві, Тарас Григорьевич, передайте мій низесенький поклон лікарю Белєву — гарний парень і щирий приятель моего брата, а трохи й мій. Порозвідаю, коли він останеться ще на Раїмі, то буду писать до його особо; коли ж не останеться, то там буде чиновник нашої Комісії Субханкулов; в нужді — нехай її Бог мимо несе — обратитесь до його… через його можна буде до мене пересилать листи; чого треба буде, а може й тепер треба, пишіть.</p><p>Брат Василь зовсім остався у Петенбурзі і в Оренбург уже не вернеться; таке лихо, приїхав на годину — я і зрадів було, аж тут нелегкая мати понесла його у той Пітер… він служить секретарем у министра внутр[енних] дел. Справи він Вам не присилав; з сим вмісті прошу його прислать її; коли Вам можна буде переслать її (розумію, що Вам позволено будет рисовать), то вона Вас найде і на Раїмі, коли вже Вам забажалось так далеко забраться. З Безсребреником скоро побачитесь; його посилають в Николаевское укрепление, так по дорозі він заїде і у Вашу Орську. Прощавайте, любий Тарасе Григорович. Нехай Вас Бог і добрі люди милують і шанують.</p><p>Всім сердцем і душою щирий до Вас</p><p><emphasis>Ф. Лазаревський.</emphasis></p><empty-line/><p>Левицького я дуже поскуб — може, пожалується і напише. Здається, Бог Вас знов зведе з Почешовим; і він потелепавсь на Раїм. Поклонітесь йому. Од Михайла Семеновича получите Лермонтова і Гоголя — «Выбранны[е] места». На Раїмі ще буде безпутна голова — прапорщик Бєляковський: від його подальше.</p></section><section><title><p>119. Ф. М. Лазаревського до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>3 травня 1848. Оренбург</p></epigraph><p>Любий Тарасе Григорьевич!</p><p>На Раиме, где, конечно, я не предполагаю для Вас лишних удовольствий, я компаную для Вас товариство… Податель сего возник Иван Фаддеевич Петров; познакомтесь с ним — хороший чоловяга. До свидания; пишите мне еще из Орской крепости, останетесь ли Вы на месте или потянетесь на Раим.</p><p>Весь Ваш Ф. <emphasis>Лазаревский.</emphasis></p><empty-line/><p><emphasis>На звороті:</emphasis></p><p>Тарасу Григорьевичу Шевченке.</p><p>В Орске или Раиме.</p></section><section><title><p>120. Т. Г. Шевченка до А. І. Лизогуба</p></title><epigraph><p>9 травня 1848. Орська фортеця</p></epigraph><p>9 мая 1848 г. К[репость] Орская.</p><empty-line/><p>Воістинно воскрес!</p><p>Спасибі тобі, щирий мій друже, і за папір, і за лист твій, ще кращий паперу. Папір мені тепер дуже став у пригоді, а лист ще дужче! і тим самим, що мені тепер треба було молитви і щирого дружнього слова, а воно якраз і трапилось. Я тепер веселий йду на оте нікчемне море Аральське. Не знаю, чи вернуся тілько!.. А іду, єй-богу, веселий.</p><p>Спасибі тобі ще раз за писанку; дійшла вона до мене цілісінька, і в той самий день прийшло мені розрішеніє малювать, а на другий день приказаніє у поход виступать. Беру з собою усю твою малярську справу; не знаю тілько, чи доведеться малювать!</p><p>Вибач мені, єй-богу, ніколи і сухар той з'їсти, а не те щоб лист написать до ладу. До В[арвари] Н[іколаєвни] напишу вже хіба з Раїму. Як будеш писать до неї, подякуй за книжку Гоголя.</p><p>Адрес мій: в К[репость] Орскую.</p><p>Его высокоблагородию</p><p>Михайлу Семеновичу <emphasis>Александрийскому</emphasis></p><p>з передачею мені.</p><p>А цей чолов'яга буде посилать до мене через коменданта. Не забувай мене, єдиний мій! Коли не побачимося на сім світі, то вже певне зострінемося на тім. До свидания!</p><p>Щирий твій <emphasis>Т. Шевченко.</emphasis></p></section><section><title><p>121. А. І. Лизогуба до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>15 липня 1848. Хутір поблизу Одеси</p></epigraph><p>15 іюля 1848. Хутор коло Одессы.</p><empty-line/><p>Лист Ваш, коханий друже Тарасе, що до мене писали ще 9 мая, я получив, і цей лист мене дуже зрадував. Дяка Господеві милосердому, що Він змиловавсь над Вами і дав Вам покой і покорність Єго святій волі. Я казав: терпи, друже, і дякуй Господа Спаса нашого, то Він наградить — і душу заспокоїть, і, може, гнів на милость оберне. От тобі поки разрішеніє мальовать, одно це чого-небудь да стоїть. Дякуй же Спаса нашого милостивого, терпи, пильнуй, шануйся, може, Господь більш наградить за тєрпєніє; може, і кара, єю же посітив Вас, у добро обернеться; а поки що моє слово, моє щиреє слово побіжить за Вас на край світа, знайде і на Раїму, і на берегу Аральського того моря і лоскотатиме во ушію твоєю рідною мовою, і утішатиме серце твоє щирою дружбою.</p><p>Мабуть, не скоро добіжить до Вас оцей мій лист, але думка така, що він таки добіжить, і зрадіє Тарас, як почує на степу безкраєму голос з України. Що об собі сказать, доброго мало, у Одесі холера; посітив Господь нас карою за гріхи наші, да буде имя Єго благословенно. Але купаться у морі не можна, лікар не велить, то я міркую, як би швидче додому потягти, і коли дасть Біг, то у ту пору, як цей лист поспіє до Вас на Аральське, я вже опинюсь у Седневі. Скучив я без Седнева, тут усе-таки на чужині, а у Седневі якось-то веселіше. Як тілько доберусь до господи, то зараз напишу до Вас; і Ви до мене вже пишіть у Седнев. — В[арваре] Н[иколаевне] я напишу про Вас, що знаю; уосіні вони хочуть приїхать у Одесу, тут і зимоватимуть. Як що про їх прочую або що вони мені напишуть, про все теє я й Вам розкажу, а поки отдаю Вас, друже мій, на ласку Божію, нехай сохраняє Вас і держить у своїй благодаті Господь і Спас наш милосердий Іісус Христос, Єго же милости и любви несть міри, ні кінця.</p><p>Щирий до Вас <emphasis>Андрей Лизогуб.</emphasis></p></section><section><title><p>122. М. С. Александрійського до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>16 серпня 1848. Орська фортеця</p></epigraph><p>Креп[ость] Орская, 16 августа.</p><p>Свидетельствуя мое усердное почтение любезному Тарасу Григорьевичу, препровождаю присланное из Одессы на имя мое письмо к Вам от неизвестного мне г. Лизогуба.</p><p>Каково то поживает пан; лучше ли, удобнее ли Вам здесь, чем в Орской? — Надеюсь, что ответы будут утвердительные; а о веселостях не спрашиваю — в полной уверенности, что в кругу добрых походных товарищей их всегда бывает больше, чем в провинциальном местечке, где сплетни и проявления самого мелочнова эгоизма не дают никому покоя.</p><p>Новостей много, очень много: но так как они отнюдь не орские, а политические, и вдобавок европейские, а не российские только, то излагать их со всеми подробностями я не берусь; скажу однако ж главную тему их: хочется лучшего!.. Это старая песня, современная и ч[е]л[ове]ку и человечеству, — только поется на новый лад — с аккомпаниментом 24-х фунтового калибру!</p><p>Впрочем, Вы знаете, вероятно, все затеи европейской политики в настоящее время!</p><p>Прощайте! Желаю Вам всего доброго.</p><p>Ваш покорнейший</p><p><emphasis>М. Александрийский.</emphasis></p></section></section><section><title><p>1849</p></title><section><title><p>123. Т. Г. Шевченка до О. І. Макшеєва</p></title><epigraph><p>26 березня 1849. Раїм</p></epigraph><p>Я уже два месяца как оставил свою резиденцию Косарал, почему и не могу вам сообщить ничего нового о тамошнем житьи-бытьи любезного А[лексея] И[вановича], а о Раиме и говорить нечего — неизменяемый!</p><p>В воспоминании вашем о плавании по морю бурному Аральскому оставьте уголок для незабывающего вас</p><p><emphasis>Т. Шевченко.</emphasis></p></section><section><title><p>124. Т. Г. Шевченка до А. І. Лизогуба</p></title><epigraph><p>8 листопада 1849. Оренбург</p></epigraph><p>Оренбург. Ноября 8. 1849.</p><empty-line/><p>Друже мій єдиний! позавчора вернувся я із того степу киргизького та моря Аральського до Оренбурга та й заходився оце писать до тебе. Пишу, а ще і сам добре не знаю, чи живий ти на світі, чи здоровий, бо вже оце трохи чи не півтора року, як ми не переписались з тобою ані одним словом, а за таке время багато води у море утекло. Може, і у вас кого не стало, бо холера, кажуть, здорово-таки косила. Коли живий ти та здоровий, то напиши до мене, друже мій, не гаючись, то я тойді вже і одпишу до тебе, геть усе порозказую, як мене носило по тому морю, як я у степу отім безкраїм пропадав. Геть усе розкажу, нічого не потаю. А тепер поки що поклонись од мене всему дому вашему і добрій В[арварі] Н[іколаєвні], скажи їй, що я живий, здоровий і коли не дуже щасливий, то принамені веселий.</p><p>Оставайся здоров, не забувай на безталанні <emphasis>Т. Шевченка.</emphasis></p><empty-line/><p><emphasis>На звороті:</emphasis></p><p><emphasis>Адрес.</emphasis></p><p>В г. Оренбург, его благородию</p><p>Карлу Ивановичу</p><p><emphasis>Герну</emphasis></p><p>в Генеральный штаб</p><p>с передачею.</p></section><section><title><p>125. Т. Г. Шевченка до В. М. Рєпніної</p></title><epigraph><p>14 листопада 1849. Оренбург</p></epigraph><p>На днях возвратился я из киргизской степи и из Аральского моря в Оренбург. И сегодня Лазаревский сообщил мне письмо ваше, где вы именем всего дорогого просите сообщить обо мне хоть какое-нибудь известие. Добрый и единый друг мой! Обо мне никто не знал, где я прожил эти полтора года, я ни с кем не переписывался, потому что не было возможности, почта ежели и ходит через степь, то два раза в год. А мне всегда в это время не случалось бывать в укреплении. Вот причина! и да сохранит вас Господь подумать, чтобы я мог забыть вас, добра[я] моя Варвара Николаевна. Я очень, очень часто в моем уединении вспоминал Яготин и наши кроткие и тихие беседы. Немного прошло времени, а как много изменилось, по крайней мере со мною; вы бы уже во мне не узнали прежнего глупо восторженного поэта, нет, я теперь стал слишком благоразумен; вообразите! в продолжение почти трех лет ни одной идеи, ни одного помысла вдохновенного — проза и проза или, лучше сказать, степь и степь! Да, Варвара Николаевна, я сам удивляюсь моему превращению, у меня теперь почти нет ни грусти, ни радости, зато есть мир душевный, моральное спокойствие до рыбьего хладнокровия. Грядущее для меня как будто не существует. Ужели постоянные несчастия могут так печально переработать человека? Да, это так. Я теперь совершенная изнанка бывшего Шевченка, и благодарю Бога.</p><p>Много есть любопытного в киргизской степи и в Аральском море, но вы знаете давно, что я враг всяких описаний, и потому не описываю вам этой неисходимой пустыни. Лето проходило в море, зима в степи, в занесенной снегом джеломейке <emphasis>вроде шалаша, </emphasis>где я, бедный художник, рисовал киргизов и между прочим нарисовал свой портрет, который вам посылаю на память обо мне, о несчастном вашем друге.</p><p>Проживая в Одессе, быть может, встретитесь с Алексеем Ивановичем Бутаковым, это флотский офицер и иногда бывает в Одессе, у него в Николаеве родственники и родные; это мой друг, товарищ и командир при описании Аральского моря. Сойдитесь с ним. Благодарите его за его доброе братское со мною обращение, он, ежели встретитесь с ним, сообщит все подробности о мне.</p><p>Прощайте, добрая моя Варвара Николаевна, кланяюсь Глафире Ивановне, князю Василию Николаевичу и всему дому вашему.</p><p><emphasis>Т. Шевченко.</emphasis></p><empty-line/><p>14 ноября</p><p>1849 — Оренбург.</p></section><section><title><p>126. Т. Г. Шевченка до А. І. Лизогуба</p></title><epigraph><p>29 грудня 1849. Оренбург</p></epigraph><p>Оренбург. 1849.</p><p>Декабря 29.</p><empty-line/><p>На самий Святвечір сижу собі один-однісінький у хатині та журюся, згадуючи свою Україну і тебе, мій друже єдиний. Думаю: от Бог дає і свято своє велике на радість добрим людям, а мені нема з ким слова промовить. Аж гульк! входить в хатину добрий <emphasis>Герн і </emphasis>подає мені ваш лист. Господи милостивий! Як я зрадів! Неначе батька рідного побачив або заговорив з сестрою на чужині! А надто як прочитав, що вас всіх, мов праведних, минула кара Господня, то аж заплакав, так мені любо стало! Ви пишете, друже мій добрий, що шлете альбом із papier torchon, — спасибі вам, пришліть. А фарб сухих не посилайте, бо тут олії достать не можна, та ме[не] ще знову весною поженуть у степ! Такий мій талан поганий! Що ж мені вам послать, коли в мене нема нічого; послав би вам вид Аральсько[го] моря, так таке погане, що крий Боже! нудьгу ще наведе прокляте. Ще ви пишете, друже мій єдиний, щоб я виставляв ціну на моїх будущих рисунках; велике вам спасибі! бо тут без грошей ще поганше, як меж жидами. Я, нарисовавши дещо, оддавав за самую убогую ціну, так що ж — сміються! Мені здається, що якби сам Рафаель воскрес отут, то через тиждень умер би з голоду або найнявся б у татарина кози пасти. Отакі тут люде! Шлю вам киргизького <emphasis>Баксу, </emphasis>або по-нашому <emphasis>Кобзаря. </emphasis>Коли найдеться яка добра душа, то нехай купить, зробить добрее діло, а ціну я йому кладу 50 карбованців; може, задорого, то збавте як знаєте. Буду посилать до вас усе, що зроблю вартого послать, а ви вже робіть з ними, що хочете. Ще посилаю вам оцього гарнадера (це я); згадуйте мене, дивлячись на його, друже мій добрий! Ще ви пишете, щоб розказать вам, що зо мною діялось на Аральськім морі два літа, — цур йому! бодай не діялось того ні з ким на світі! Опріч нудьги, всі лиха перебували в мене, навіть і нужа, — аж згадувать бридко!</p><p>Адресуйте ваші листи на ім'я <emphasis>Герна, </emphasis>а мого імені не пишіть: він знатиме по штемпелю. Бувайте здорові! Як будете писать В[арварі] Н[іколаєвні], то поклоніться їй од мене. Всьому дому вашому низенько кланяюсь.</p><p>Щирий до вас</p><p><emphasis>Т. Шевченко.</emphasis></p></section></section><section><title><p>1850</p></title><section><title><p>127. Т. Г. Шевченка до В. М. Рєпніної</p></title><epigraph><p>1 січня 1850. Оренбург</p></epigraph><p>1 января 1850. Оренбург.</p><empty-line/><p>Поздравляю вас с Новым годом, молю Господа о ниспослании вам всех благ. Я теперь сижу один-одинешенек и вспоминаю то прошлое, когда мы с вами в первый раз встретились в Яготине — многое пришло в мою грустную бесталанную голову — ужели и конец моей жизни будет так же печален, как настоящий день? В нещастии невольно делаешься суеверным — я теперь почти убежден, что мне не видеть веселых дней, и сердцу дорогих, и милой моей родины!</p><p>Для Нового года мне объявили, что следующей весною я должен буду отправиться опять на Аральское море, верно, мне оттуда не возвратиться! За прошедший поход мой мне отказано в представлении на высочайше[е] помилование! — и подтверждено запрещение писать и рисовать! Вот как я встречаю Новый год! Не правда, весело?</p><p>Я сегодня же пишу Василию Андреевичу Жуковскому (я с ним лично знаком) и прошу его о исходатайствовании позволения мне только рисовать. Напишите и вы, ежели вы с ним знакомы. Или напишите <emphasis>Гоголю, </emphasis>чтобы он ему написал обо мне, он с ним в весьма коротких отношениях. О большем не смею вас беспокоить. Мне страшно делается, когда я подумаю о киргизской степи — с отходом моим в степь я должен буду опять прекратить переписку с вами и, может быть, на много лет, а может быть и навсегда! Не допусти Господи!</p><p>Я недавно вам писал; не знаю, получили ли вы? потому что адрес не тот, который мне прислал на днях <emphasis>Андрей Иванович.</emphasis> Ежели будете писать ко мне, то сообщите свой настоящий адрес — и сообщите адрес <emphasis>Гоголя — </emphasis>и я напишу ему по праву малороссийского виршеплета, я лично его не знаю. Я теперь, как падающий в бездну, готов за все ухватиться — ужасна безнадежность! так ужасна, что одна только христианская философия может бороться с нею. Я вас попрошу, ежели можно достать в Одессе — потому что я здесь не нашел — прислать мне <emphasis>Фому Кемпейского </emphasis>«О подражании Христу». Единственная отрада моя в настоящее время — это <emphasis>Евангелие.</emphasis> Я читаю ее без изучения, ежедневно и ежечасно. Прежде когда-то думал я анализировать сердце матери по жизни святой Марии, непорочной Матери Христовой, но теперь и это мне будет в преступление. Как грустно я стою между людьми! ничтожны материальные нужды в сравнении с нуждами души — а я теперь брошен в жертву той и другой! Добрый Андрей Иванович просит меня присылать все, что бы я ни нарисовал, и назначать сам[ому] цену — что я ему пошлю? когда руки и голова закованы! Едва ли кто-нибудь терпел подобное горе!</p><p>Я вас печалю для Нового года, добрая Варвара Николаевна, своим грустным посланием — что делать! у кого что болит, тот о том говорит. И мне хотя немного отраднее стало, когда я выисповедался перед вами! Кланяюсь Глафире Ивановне и всему дому вашему.</p><p>Пишите ко мне в г. Оренбург на имя его благородия <emphasis>Карла Ивановича Герна в </emphasis>генеральный штаб, не надписывая моей фамилии — он узнает по штемпелю.</p><p>Прощайте, Варвара Николаевна; не забывайте бедного и искреннего к вам</p><p><emphasis>Т. Шевченка.</emphasis></p></section><section><title><p>128. Т. Г. Шевченка до О. М. Бодянського</p></title><epigraph><p>3 січня 1850. Оренбург</p></epigraph><p>Оренбург. Генваря 3. 1850.</p><empty-line/><p>Поздоровляю тебе з цим Новим роком, друже мій єдиний! Нехай з тобою діється те, чого ти у Бога благаєш, — давно, давно ми не бачились, та не знаю, чи й побачимося швидко, а може, вже й ніколи — крий Мати Господня! а думаю, що так, бо мене дуже далеко запровтор[ил]а моя погана доля та добрії люде! Я оце вже третій рік як пропадаю в неволі — в цім Богом забутім краї! тяжко мені, друже! дуже тяжко! та що маю робить? Перейшов я пішки двічі всю киргизькую степ аж до Аральського моря — плавав по йому два літа, Господи, яке погане! аж бридко згадувать! не те що розказувать добрим людям.</p><p>Ось бач, як зо мною діялось. Поїхав я тойді в Київ із Петербурга, тойді, як ми з тобою в Москві бачились, і думав уже в Києві ожениться та й жить на світі, як добрі люде живуть, — уже було й подружіє найшлось. Та Господь не благословив моєї доброї долі! — не дав мені докончить віку короткого на нашій любій Україні. Тяжко! аж сльози капають, як згадаю, так тяжко! Мене з Києва загнали аж сюди, і за що? За вірші! і заказали писать їх, а що найгірше… рисовать! І отепер бачиш, як я отут пропадаю, живу в казармах меж солдатами — ні з ким слово промовить, і нема чого прочитать — нудьга! нудьга така, що вона мене незабаром вжене в домовину! Не знаю, чи карався ще хто на сім світі так, як я тепер караюсь? І не знаю за що. Оцей, що привезе тобі лист мій, наш земляк — <emphasis>Левицький, </emphasis>привітай його, друже мій добрий! добра, щира душа! він мені в великій став пригоді на чужині! — дай йому мою «Тризну» і «Гамалія», коли вона ще жива, а мені, коли буде твоя ласка, пришли <emphasis>Кониського, </emphasis>добрее зробиш діло, нехай я хоч читатиму про нашу безталанную Україну, бо я вже її ніколи не побачу! Так щось серце віщує! Пришли і напиши, коли буде ласка, по адресу: в Оренбург Карлу Івановичу <emphasis>Герну — в </emphasis>генеральний штаб, — а мене на адресі не упоминай, цур йому, він знатиме по штемпелю. Оставайся здоров, друже мій єдиний! нехай тобі Бог посилає, чого ти в його просиш. Згадуй інколи</p><p>безталанного <emphasis>Т. Шевченка.</emphasis></p><empty-line/><p>А щоб не оставалося гулящого паперу, то на тобі вірш з десяток своєї роботи:</p><poem><stanza><v>Як маю я журитися,</v><v>Докучати людям.</v><v>Піду собі світ-за-очі —</v><v>Що буде, те й буде.</v><v>Найду долю, одружуся,</v><v>Не найду — втоплюся,</v><v>А не продам себе людям,</v><v>В найми не наймуся.</v><v>Пішов собі світ-за-очі —</v><v>Доля не спіткалась…</v><v>А воленьку добрі люде</v><v>І не торговали,</v><v>А без торгу закинули</v><v>В далеку неволю!</v><v>Щоб не було свободного</v><v>На нашому полю!</v></stanza></poem></section><section><title><p>129. Т. Г. Шевченка ДО керівника III відділу Л. В. Дубельта</p></title><epigraph><p>10 січня 1850. Орська фортеця</p></epigraph><p>Ваше превосходительство!</p><p>Поход в киргизскую степь и двухлетнее плавание по Аральскому морю дают мне смелость вторично беспокоить ваше превосходительство моею покорнейшею просьбою. Я вполне сознаю мое преступление и от души раскаиваюсь. Командир мой, капитан-лейтенант Бутаков, ежедневный свидетель моего поведения в продолжение двух лет, подтвердит истину слов моих, ежели будет угодно вашему превосходительству спросить у него. Я прошу милостивого ходатайствования вашего перед августейшим монархом нашим. Прошу одной великой милости, позволения рисовать. Я в жизнь мою ничего не рисовал преступного. Свидетельствуюсь всемогущим Богом! Умоляю вас! Вы как слепому откроете глаза и оживите мою убитую душу! Лета и мое здоровье, разрушенное скорбутом в Орской крепости, не позволяют мне надеяться на военную службу, требующую молодости и здоровья. Прошу вас, примите хотя малейшее участие в судьбе моей, и Бог вас наградит за доброе дело.</p><p>Возлагающий единственную надежду на Бога и на ваше превосходительство</p><p><emphasis>Т. Шевченко.</emphasis></p><empty-line/><p>Оренбург. 1849.</p><p>Декабря 29.</p></section><section><title><p>130. Т. Г. Шевченка до В. А. Жуковського</p></title><epigraph><p>Між 1 і 10 січня 1850. Оренбург</p></epigraph><p>Я три года крепился, не осмеливался вас беспокоить; но мера моего крепления лопается, и я в самой крайности прибегаю к вам, великодушный благодетель мой. Я писал еще в первый год моего изгнания К[арлу] П[авловичу] Б[рюллову], и никакого результата; бедный он, великий человек! При всей своей великости, самой малости не хочет сделать; говорю не хочет, потому что он может; позволяю себе думать — и первое добро (написание вашего портрета) было сделано случайно. (Простите мне подобное нарекание на великого человека. Печально, что с великим гением не соединена великая разумная добродетель).</p><p>Был я по долгу службы в киргизской степи и на Аральском море, при описной экспедиции, два лета; видел много оригинального, еще нигде не виданного, и больно мне, что ничего не мог нарисовать, потому что мне рисовать запрещено. Это самое большое из всех моих несчастий! — Сжальтесь надо мною! Исходатайствуйте (вы многое можете!) позволение мне только рисовать — больше ничего и надеяться не могу и не прошу больше ничего. Сжальтесь надо мной! Оживите мою убогую, слабую, убитую душу! Ежели вы (в чем я не сомневаюсь) напишете графу Орлову или кому найдете лучше, то, Бог милостив, и я взгляну на Божий свет хотя перед смертью, потому что казарменная жизнь и скорбут разрушили мое здоровье. Да, я теперь мог бы описать быт русского солдата не хуже всякого нравоописателя. Печальный быт!.. Что делать?.. Таковы люди вообще, а наши особливо. И скорбут, и казарменная жизнь совершенно разрушили мое здоровье. Для меня необходима была бы перемена климата; но я на это не должен надеяться: рядовых таких, как я, не переводят. Мне бы хотелось в Кавказский корпус, и врачи тоже советуют; а меня посылают опять на Сырдарью потому только, что там расположен баталион, в котором я записан. Для моего здоровья этот поход самый убийственный: новые укрепления еще не совсем устроенные, плохая вода и жизнь самая однообразная. Если б можно было рисовать, я мог бы ее разнообразить, хоть самому грустно. Бога ради и ради прекрасного искусства сделайте доброе дело, не дайте мне с тоски умереть! Я постараюсь, ежели мне будет позволено, нарисовать для вас все, что есть интересного в этом неинтересном, но пока таинственном крае.</p><p><emphasis>Тарас.</emphasis></p></section><section><title><p>131. Т. Г. Шевченка до О. І. Бутакова</p></title><epigraph><p>Січень 1850. Оренбург</p></epigraph><p>Веневитинова и Кольцова, в одном переплете.</p></section><section><title><p>132. С. П. Левицького до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>6 березня 1850. Петербург</p></epigraph><p>1850 г. Марта 6. С.-Петербург.</p><empty-line/><p>Осьде вже третій місяць, як ми не бачились з Вами, мій дорогий земляче! Неначе третій рік тому пішов, так давно мені показалось се время; вибачайте, будьте ласкові, за те, що я до сих пор не писав к Вам, бо мені совісно і в руки пера взять, для того щоб сказать, що я ще досі не бачився ні с Остроградским, ни с Чернышовым, в которих у каждого був раз по 5 і ні разу не заставав дома, а мені хотілось разом сказать Вам об усіх, к которим Ви писали, да поки скажу хоч те, що знаю. Доїхавши до Москви, письмо Ваше к Р[епнин]ой я отправив і пішов до Бодянского, насилу достукався, да вже ж зато як сказав, що я від Вас і ще маю писульку, то із его зробилось щось таке, як буцім він чує об браті, або об кім-небудь дуже близькім його щирому серцю; довго балакали про Оренбург, як жить там усім, і як жить Вам, бідковали і горювали вмісті, да після, поговоривши, як родичі, розійшлись і чи зійдемося знову, — святий знає; він на прощанні дав мені білетиків до Редькіна, що вмісто Даля при Перовском, і той, спасибі йому, привітав добрим словом і тож розпрошував, як живете Ви, да тілько мені кажеться, що се вже не то, що Бодянский, видно, що воно чи боїться чого, чи вже, мабуть, так набрався того кепського духу петенбургского і дивиться, як би собі гарно, а не до других. Бачився на сих днях із Бутаковим, казав він мені, що — начав діло і двинув баб за Вас, да не знаю, каже, що буде.</p><p>Багацько єсть тут наших, да, кажеться, люде такі, що проміняв би їх на німця, не тільки що на хрещеного, а єсть між їми поки, конешне знаю, один — се Николай Алексеевич Головко, магистр математических наук из Харькова; от де правдива душа, і як зійдемось, то перве слова його об Вас, він сотрудником у некоторых журналах і хлопець дуже розумний; жаль тілька, що своєю правдивостю чи не наробить того, щоб не запронторили і його куди, бо вже і тепер под надзором полиции, часто він буває у Остроградского, і я помандрую коли-небудь з їм до його; багацько єсть тут таких, що згадують Вас, а Головко каже, що Вас не стало, а на місто того стало більш людей — аж до 1000, готових стоять за все, що Ви казали і що кажуть люде, для котрих правда — така голосна і велика істина, що хоч би її казати и при самом Карле Ивановиче, то не спугавсь би…</p><p>Прощавайте ж, мій друже, Ваш <emphasis>Сергій.</emphasis></p><empty-line/><p>P. S. Казали мені, да я не вірю, що буцім Остроградского, которий тепер тільки академік, не захотіли здєшнії професори університета, щоб він був їм товарищ, бо, кажуть, він безпокойний чоловік. Гарному і щирому німцю Карлу Івановичу мій низесенький поклон, скажіть йому, що я був у Адольфа Івановича і що воно такеє щире да добре, як і він сам.</p></section><section><title><p>133. Т. Г. Шевченка до В. М. Рєпніної</p></title><epigraph><p>7 березня 1850. Оренбург</p></epigraph><p>Оренбург, 7-го марта 1850.</p><empty-line/><p>Все дни моего пребывания когда-то в Яготине есть и будут для меня ряд прекрасных воспоминаний. Один день был покрыт легкой тенью, но последнее письмо ваше и это грустное воспоминание осветило. Конечно, вы забыли? вспомните! Случайно как-то зашла речь у меня с вами о «Мертвых душах». И вы отозвались чрезвычайно сухо. Меня это поразило неприятно, потому что я всегда читал Гоголя с наслаждением и потому что я в глубине души уважал ваш благородный ум, ваш вкус и ваши нежно возвышенные чувства. Мне было больно, я подумал, неужели я так груб и глуп, что не могу ни понимать, ни чувствовать прекрасного. Да, вы правду говорите, что предубеждение ни в каком случае не позволительно, как чувство без основания. Меня восхищает ваше теперешнее мнение — и о Гоголе, и о его бессмертном создании! я в восторге, что вы поняли истинно христианскую цель его! да!.. Перед Гоголем должно благоговеть как перед человеком, одаренным самым глубоким умом и самою нежною любовью к людям! Сю, по-моему, похож на живописца, который, не изучив порядочно анатомии, принялся рисовать человеческое тело, и чтобы прикрыть свое невежество, он его полуосвещает. Правда, подобное полуосвещение эффектно, но впечатление его мгновенно! — так и прозведения Сю, пока читаешь — нравится и помнишь, а прочитал — и забыл. Эффект и больше ничего! Не таков наш Гоголь — истинный ведатель сердца человеческого! Самый мудрый философ! и самый возвышенный поэт должен благоговеть перед ним как перед человеколюбцем! Я никогда не перестану жалеть, что мне не удалося познакомиться лично с Гоголем. Личное знакомство с подобным человеком неоцененно, в личном знакомстве случайно иногда открываются такие прелести сердца, что не в силах никакое перо изобразить!</p><p>Я сделался настоящим попрошайкой! что делать? Оренбург такой город, где и не говорят о литературе, а не то чтобы можно было в нем достать хорошую книгу! Вся эта речь к тому, чтобы вы мне (найвсепокорнейше прошу) прислали «Мертвые души». Меня погонят 1-го мая в степь, на восточный берег <emphasis>Каспийского моря в </emphasis>Новопетровское укрепление, следовательно, опять прервут всякое сообщение с людьми. И такая книга, как «М[ертвые] д[уши]», будет для меня другом в моем одиночестве!</p><p>Пришлите, В[арвара] Н[иколаевна], ради Бога — и ради всего высокого, заключенного в сердце человеческом; конечно, не надокучая вам, можно бы выписать из <emphasis>Москвы, </emphasis>но увы! Я не могу себе теперь позволить подобной роскоши. У меня давно было намерение просить у вас эту книгу, но, помня тот грустный вечер в Яготине, я не осмеливался. Пришлите ради всего святого!</p><p>Новый Завет я читаю с благоговейным трепетом. Вследствие этого чтения во мне родилась мысль описать сердце матери по жизни Пречистой Девы, матери Спасителя. И другая, написать картину распятого сына ее. Молю Господа, чтобы хоть когда-нибудь олицетворились мечты мои! Я предлагаю здешней католической церкви (когда мне позволят рисовать) написать запрестольный образ (без всякой цены и уговору), изображающий смерть Спасителя нашего, повешенного между разбойниками, но ксендз не соглашается молиться перед разбойниками! что делать! поневоле находишь сходство между 19 и 12-м веком.</p><p>Молюся Богу и не теряю надежды, что испытанию моему придет когда-нибудь конец. Тогда отправляюся прямо в Седнев и, по мере сил моих, олицетворю мою так долго лелеянную идею.</p><p>В Седневской церкве над иконостасом два вделанные в стену железные крюка меня неприятно поражали — и я думал, чем закрыть их? и ничего лучше не мог выдумать, как картиною, изображающей смерть Спасителя нашего. Если не ошибаюсь, я говорил об этом с Андрей Ивановичем. Не помню.</p><p>Лазаревский теперь в отсутствии, но вы адресуйте свое письмо в Пограничную комиссию. Он его получит. Это один из самых благородных людей! Он первый не устыдился моей серой шинели, и первый встретил меня по возвращении моем из кирги[зской] степи, и спросил, есть ли у меня что пообедать. Да, подобный привет дорог для меня! Напишите ему. Благодарите его, потому что я и благодарить не умею за его приязнь!</p><p>Хотелось бы долго, вечно беседовать с вами, единая сестро моя! но что делать? Почта, как и время, не останавливаются ни для нашей грусти, ни для нашей радости. Адрес мой прежний: К. И. Герну.</p><p><emphasis>Т. Шевченко.</emphasis></p><empty-line/><p>До свидания.</p><p>Глафире Ивановне и всему дому вашему поклон.</p></section><section><title><p>134. Т. Г. Шевченка до А. І. Лизогуба</p></title><epigraph><p>14 березня 1850. Оренбург</p></epigraph><p>14 марта 1850. Оренбург.</p><empty-line/><p>Друже мій єдиний!</p><p>Я не знаю, що б зо мною сталося, якби не ви! В великій пригоді стали мені оці 50 карб. Розпитайте Ілію Івановича, — я йому пишу. Що значать гроші при убожестві! Якби не ви, то мене б давно з нудьги не стало, а то все-таки, хоч украдучи, та трошки помалюю, а воно й полегша! Не знаю, чи доведеться мені хоть що-небудь намалювать на Каспійському морі, бо мене весною туди поженуть. Якщо доведеться, то пошлю до вас; тільки вже ціни не поставлю, а продасте так, як вам Бог поможе.</p><p>От яка моя доля погана! Я, вставши раненько, заходився писать до вас лист оцей; тільки що заходився, а тут чорт несе єфрейтора (звичайно, найнятого, щоб давав знать, бо я живу тепер не в казармах): пожалуйте к фельдфебелю. Треба було лист покинуть, а сьогодня почта одходить. То сяк, то так ублагавши фельдфебеля, вернувся я до хати і захожуюся знову, а часи беруться вже коло першого, то вибачте, коли не все розкажу, що хотілося б розказать, або що-небудь помилюся.</p><p>Подякуйте і ви за мене Ілію Івановича за його благородную щедроту, а мені Бога для вибачте! А якщо трапиться мені ще що-небудь прислать до вас, то підписуйте ви самі мою фамілію, <emphasis>циноброю, </emphasis>бо мені не можна.</p><p>Усе, що ви з ласки своєї послали, я получив. І <emphasis>Фому Кемпейського </emphasis>получив. Спасибі тому доброму Михайлові, що він таки мене не забуває. Якщо ви знаєте його адрес, то пошліть йому оцей листочок, а як ні, то одішліть В[арварі] Н[іколаєвні], — вона певне знає. Спасибі вам за всі ваші блага! Не забувайте безталанного</p><p><emphasis>Т. Ш.</emphasis></p><empty-line/><p>До 1-го мая адрес мій той самий, а там, здається, треба буде знову мовчать.</p></section><section><title><p>135. О. П. Чернишова до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>29 березня 1850. С.-Петербург</p></epigraph><p>Письмо Ваше, добрый Тарас Григорьевич, (от 7 март[а]) я получил, за которое приношу Вам мою искреннюю благодарность. — Душевно благодарю также за желание Ваше доставить мне право владеть рисунками Штернберга. — Дай Бог, кабы Вам прислал их Гудовский, а то он, кажется, хочет упорно действовать противу желания Вашего, да где, я думаю, мне не видеть этих рисунков, как ушей своих. Жалею, что Вас опять командируют, и куда же? — На Мангишлак. — Не лучше ли Вам хлопотать быть отправленным опять на <emphasis>Раим, </emphasis>оно, правда, и там не лучше, но я слышал, что туда назначается К. И. Герн <emphasis>комендантом, </emphasis>так по этому случаю я полагаю, Вам не лучше ли было ехать туда, иметь под рукою такого человека, как Карл Иван[ович], право, не худо, а на Мангишлаке Бог знает кто начальствует. — В настоящее время новых №№ Калама нет, ожидают скоро новых товаров и тогда будут Калама. Продаются они, иные по 1 р[уб.] 20 к. сер[ебром], по 2 руб. и 50 к. сер[ебром]. Спасибо Вам за мысль, которую Вы подали мне насчет высылки брату Матвею масок, в самом деле это будет ему славная школа, непременно пришлю. Я приготовляюсь теперь писать программу на 2 золотую медаль, — подал вчера эскиз в Совет Академии для утверждения, не знаю, утвердили ли? Сюжет картины: отъезд семейного человека в дальний вояж. — Дай Бог, кабы утвердили, писал бы с удовольствием. Надеюсь, что вышла бы недурная вещь. — Письмо Ваше к Михайлову я отнес, но не застал его дома, а написал ему записку.</p><p>Преданный Вам душею <emphasis>А. Чернышев.</emphasis></p><empty-line/><p>Был у меня недавно Левицкий, мы посидели с ним, поговорили.</p><p>29 марта 1850.</p><p>С.-Петербург.</p></section></section><section><title><p>1851</p></title><section><title><p>136. Т. Г. Шевченка до В. М. Рєпніної</p></title><epigraph><p>12 січня 1851. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>Новопетровское укреплен[ие]</p><p>12 генваря 1851 года.</p><empty-line/><p>Мне до сих пор живо представляется 12 число генваря — и соседка ваша Т. Г. Вольховская, жива ли она, добрая старушка? Собираются ли по-прежнему в этот день к ней нецеремонные соседи со чады и домочадцы повеселиться денька два-три и потом разъехаться по хуторам до следующего 12 генваря? Жива ли она? И много ли еще осталося в живых, о которых с удовольствием воспоминаю? Да, в прошедшем моем хоть изредка мелькает не то чтобы истинная радость, по крайней мере, и не гнетущая тоска. Недавно кажется, всего четыре года, а как тяжело они прошли над моею головою, как изменили они меня, ч[то] я сам себя не узнаю. Вообразите себе безжизненного флегму — и это буду я. Не следовало и говорить об этом, а лучшего нечего сказать.</p><p>В прошедшем году со мною ничего нового не случилось, разве только что меня перевели из Орской крепости в Новопетровское укрепление. На восточный берег Каспийского моря. Начальники мои — добрые люди, здоровье мое, благодаря Бога, хорошо, только чтение весьма ограничено, что и удваивает скуку однообразия. Вот и весь быт мой настоящий. Когда будете писать Андрею Ивановичу, поклонитесь ему от меня.</p><p>Жив ли Алексей Васильевич? Я о нем совершенно ничего не знаю! Кланяюся Глафире Ивановне, и князю В[асилию] Н[иколаевичу], и всему дому вашему. И поздравляю вас, единый друг мой, с Новым годом. Прощайте! вспоминайте иногда искренного вашего</p><p><emphasis>Т. Шевченка.</emphasis></p><empty-line/><p>В летние месяцы пишите ко мне через г. <emphasis>Астрахань, </emphasis>а в зимние через г. <emphasis>Гурьев в </emphasis>Новопетровское укрепление, на имя г. коменданта его высокоблагородия Антона Петровича <emphasis>Маевского.</emphasis></p></section><section><title><p>137. Т. Г. Шевченка до А. Венгжиновського</p></title><epigraph><p>8 червня 1851. Апазир</p></epigraph><p>Богу милый друже мой Аркадию!</p><p>Это не будет противу приличия, ежели ты нарочно встретишься с моим искренним другом и расскажешь все, что знаешь обо мне.</p><p>Прощай, друже мой, целую тебя.</p></section><section><title><p>138. Т. Г. Шевченка до В. М. Рєпніної</p></title><epigraph><p>Між 10 і 20 вересня 1851. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>Я здесь пользуюся покровительством полковника Матвеева. Напишите ему хоть пару строчек, вас это не унизит, а мне принесет существенную пользу. Его зовут <emphasis>Ефим Матвеевич Матвеев,</emphasis> адресуйте письмо на имя <emphasis>Герна — </emphasis>с передачею <emphasis>Матвееву.</emphasis> Бога для, сделайте это, мое возвращение из Новопетровского укрепления будет зависеть от него.</p><p>Послал я здешнего краю произведение (кусок материи) Андрею Ивановичу в первых числах генваря — и до сих пор не имею ответа, что бы значило? Когда будете писать к нему, упомяните и об этом.</p><p>Простите мне подобные требования.</p></section></section><section><title><p>1852</p></title><section><title><p>139. Т. Г. Шевченка до С. С. Гулака-Артемовського</p></title><epigraph><p>1 липня 1852. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>1 июля 1852.</p><empty-line/><p>Всякое даяние благо, тем более, если оно неожиданно, как, например, твои 20 р., полученные сегодня. Благодарю тебя, искренний друже мой! Трижды благодарю. Ты знаешь, я прежде, в счастливое мое время, не ворочал, можно сказать, капиталами, а теперь, когда я уже шестой год и кисти в руки не беру (мне рисовать запрещено), то можешь себе представить, что значат для меня твои 20 руб.! Только вот что: если я не ошибаюсь, у нас с тобой уговору не было, чтобы платить мне за работу. Кажется, так. Правда, давно это было; я могу и забыть. Я помню только печене порося и пирожки в корзинке. Помнишь ли, добрый друг мой! Счастливое время! Кажется, недавно, а вот уже 12 год тому назад! Летят наши годы, — Бог их знает, куда они так торопятся… Я как теперь вижу тебя, непосидящего Элькана, и флегму Федота, и щирого козака Кухаренка, та ще родича твого скрипника, та ще… і Бог їх перещитає. Много их… где-то они теперь? Живут себе дома припеваючи; только я один, как отколотая щепка, ношуся без пути-дороги по волнам житейского моря! И в самом деле, где меня не носило в продолжение этих бедных пяти лет? Киргизскую степь из конца в конец всю исходил, море Аральское и вдоль и впоперек все исплавал и теперь сижу в Новопетровском укреплении та жду, что дальше будет; а это укрепление, да ведомо тебе будет, лежит на северо-восточном берегу Каспийского моря, в киргизской пустыне. Настоящая пустыня! песок да камень; хоть бы травка, хоть бы деревцо — ничего нет. Даже горы порядочной не увидишь — просто черт знает что! смотришь, смотришь, да такая тебя тоска возьмет — просто хоть давись; так и удавиться нечем. Да, человек в несчастии живет в самом себе, как говорят разумные люди, т. е. размышляет. А к чему ведет размышление? спросить бы этих умных людей. К тому, что разрушает надежду, эту всесветную прекрасную обманщицу! Признаюсь, я долго надеялся, но потом и рукой махнул. Да и в самом деле, мне счастье не к лицу. Родился, вырос в неволе да и умру, кажется, солдатом. Какой-нибудь да был бы скорее конец, а то, в самом деле, надоело черт знает по-каковски жить.</p><p>Если будешь писать Ивану Михайловичу, то благодари его от меня за его участие в твоем добром деле. Я сам хотел писать ему, да боюсь: Бог его знает, может быть, он еще и рассердится, что как, дескать, смел солдат себе позволить то и то… Правда, он был когда-то человек негордый, да ведь это было давно, а время и счастье сильно людей изменяет. Впрочем, я не думаю, чтоб И[вана] М[ихайловича] переменило генеральство; он, мне кажется, такой же добряк и хлебосол, как и прежде был, — поэтому я все-таки напишу ему, только не с этой почтой. А почта у нас приходит и отходит один раз в месяц.</p><p>Чи жива в Городищі твоя стара мати? Коли здравствує, то низько кланяюся їй.</p><p>И кланяюся всем общим нашим знакомым, особенно А. Элькану и С[емененку]-Крамаревскому — когда здравствуют.</p><p>О новостях литературы, музыки и театра я не имею совершенно никакого понятия: кроме «Русского инвалида», ничего у нас не имеется; «Северную пчелу», газету литературную, забыл уже как и зовут. Сначала было для [меня] ужасно тяжело без всякого чтения. Потом стал привыкать и, кажется, совсем привыкну, — когда бы поскорее! а то сидишь, сидишь сложа руки, да и захочется прочитать что-нибудь новенькое, а его нет. Так больно станет, что не знаешь, куда деваться. Но самое мучительное для меня то, что мне рисовать не позволяют. А причины — не знаю почему. Тяжело! больно тяжело! А делать нечего… Прощай, мой искренний друже, не забывай бесталанного</p><p><emphasis>Т. Шевченка.</emphasis></p><p>P. S. Чи не зострінешся часом з Василем або Михайлом Лазаревськими, то познакомся з ними.</p><p>Сегодня попался мне лоскуток печатной бумаги; читаю, а там говорится о концертах прошедшей весны и о концерте г. Артемовского как о замечательнейшем, и артистке г-же Артемовской, очаровавшей слушателей игрой на инструменте, давно забытом, т. е. на арфе! Боже мой! — думаю себе. — Он уже женатый!</p><p>Господи, пошли тебе счастие в твоей семейной жизни!..</p></section><section><title><p>140. Т. Г. Шевченка до А. О. Козачковського</p></title><epigraph><p>16 липня 1852. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>Новопетровское укрепление. 1852.</p><p>Июля 16.</p><empty-line/><p>Поддерживает ли дружбу или, по крайней мере, приязнь постоянная переписка? Вопрос прехитрый, на который я отвечаю вследствие многолетней опытности так: был у меня во время оно великий приятель (может быть, он здравствует и поныне?), так тот-то великий приятель, бывало, каждую почту дарил меня посланием, по крайней мере, на двух листах. И я, о грустное воспоминанье! должен был отвечать ему, потому что он был хороший приятель, и если б не эти убийственные послания, может быть, и до сих пор остался хорошим приятелем. А то увы! терпение лопнуло и дружба врозь. Мне кажется, что от подобной переписки не только дружба, но и самая нежная любовь не уцелеет. Но нам с вами нечего опасаться за нашу дружбу вследствие частой переписки. Мне кажется, если не ошибаюсь, что со времени нашего знакомства это будет первое письмо. А знакомы мы с вами ровно 10 лет. Да и это письмо, если правду сказать, порождение крайней необходимости. Чистосердечию моему простите великодушно.</p><p>Вот какого роду необходимость заставила меня начертать послание сие нехитрое: в настоящем в 1852 году я чувствую приближение той самой болезни, от которой вы спасли меня в 1844 году. Если припомните тот целительный бальзам, которым вы меня тогда врачевали, то, ради самого <emphasis>Эскулапа, </emphasis>пришлите рецепт оного (сальсапарели можно достать и здесь). Фишер тогда в Яготине пояснил мне причину моей болезни тем, что будто бы я торопился жить. Чем же теперь истолковать ее? Разве только тем, что я теперь слишком медленно и однообразно живу. Правда, я и теперь не могу похвалиться очень девственною жизнию; но в отношении <emphasis>пани Киприды, </emphasis>право, не грешен. Думаю, что это дело золотухи. Впрочем, я для вас субъект исследованный.</p><p>По прибытии моем в здешний край я два года сряду страдал скорбутом и головною болью. Дальний поход (от Орской крепости до Аральского моря) и продолжительное купанье в море были причиною того, что показались у меня на всем теле, особенно на ногах, золотушные нарывы, после чего я вскоре почувствовал облегчение в голове, а теперь повторяется та же боль и прыщи на голове точно такие, как были и в 1844 году. Я здесь советовался с врачем. Он уверяет меня, что это следствие частых жертвоприношений пафосской богине. А я, благодаря тую же богиню, никогда от нее не страдал, кроме какого-нибудь трыпера.</p><p>Теперь нужно бы вам написать о нравственном моем житьи-бытьи. Но оно так скверно, что и писать не хочется, а коли говорить хорошего нечего, то лучше молчать. Живу я, можно сказать, жизнью публичною, сиречь в казармах, муштруюсь ежедневно, хожу в караул и т. д., одно слово, солдат, да еще солдат какой! Просто пугало воронье. Усища огромные. Лысина, что твой арбуз. Точь-в-точь солдацкий портрет, что изобразил Кузьма Трохимович (у Основ'яненка). Шутки в сторону, а написать о себе не могу ничего хорошего, в противном случае это была б ложь. Живу, можно сказать, одним воспоминанием, да и кто им не живет! Помните ли нашу с вами прогулку в Андруши и за Днепр в Монастырище на гору? Вспомните тот чудный вечер, ту широкую панораму и посередине ее длинную, широкую фиолетовую ленту, а за лентой фиолетовой блестит, как из золота кованный, Переяславский собор. Какая-то чудная, торжественная тишина. Помните, мы долго не могли промолвить слова. Пока, наконец, белое, едва заметное пятнышко не запело:</p><poem><stanza><v>Та яром, яром за товаром…</v></stanza></poem><p>Чудный вечер! Чудный край. И песни дивные! Много добрых воспоминаний сохранил я о старом Переяславе и о тебе, мой искренний друже!</p><p>Кланяюсь всем добрым моим знакомым и особенно доброму гостеприимному Степану Никифоровичу Самойлову. Ежели пишешь когда О. М. Бодянскому, то кланяйся за мене. Аминь. — Искренний твой <emphasis>Т. Шевченко.</emphasis></p><empty-line/><p><emphasis>На звороті:</emphasis></p><p>Адресуй так:</p><p>Его высокоблагородию</p><p>Антону Петровичу</p><p><emphasis>Маевскому,</emphasis></p><p>г. коменданту Новопетровского укрепления</p><p>в город Астрахань.</p><p><emphasis>А зимою в </emphasis>город Гурьев.</p></section><section><title><p>141. Т. Г. Шевченка до А. І. Лизогуба</p></title><epigraph><p>16 липня 1852. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>Новопетровское укрепление.</p><p>1852. Июля 16.</p><empty-line/><p>Единый друже мой! Не прогневались ли вы за что на меня? Думаю, думаю, вспоминаю и в догадках теряюся, не обретаю за собою вины ни единыя. Впрочем, едва ли кто себя обвинит! простите великодушно, аще что содеях пред вами по простоте моей, и напишите хоть единую строку, чтобы я мог ведать, что вас еще здрава Бог милосердый носит по сей грешной земле. Вот уже третий год как я не имею от вас никакого известия, последнее письмо ваше получил я в Оренбурге 1850 в последних числах мая, на которое по разным скверным приключениям не мог отвечать вскоре, а писал вам уже из Новопетровского укрепления того же года, месяца ноября, вам и В[арваре] Н[иколаевне], и ни от вас, ни от В[арвары] Н[иколаевны] до сих пор не имею совершенно никаких известий, право, не знаю что думать! или панихиду по вас править, или думать, что вы на меня сердиты. За что ж бы вы на меня прогневались? Вопрос сей для меня — узел Гордиев. Скорблю сердечно, и тем паче плачу, что я во узах моих с вами только и В[арварой] Н[иколаевной] иногда переписывался. Прошу вас, умоляю! Когда получите письмо мое, то хоть чистой бумаги в конверт запечатайте та пришлите, по крайней мере, я буду знать, что вы здравствуете.</p><p>Не пишу вам ничего о самом себе потому, что нет хорошего материалу для повествования, а описывать скверную мою долю тошно и грешно, по-моему. Это все равно, что роптать на Бога. Пускай себе тянется жизнь моя невеселая, как мне Бог дал. Одно, чего бы я просил у Бога как величайшего блага, это хоть перед смертью взглянуть разочек на вас, добрых друзей моих, на Днепр, на Киев, на Украину, и тогда как християн[ин] спокойно умер бы я. И теперь не неволя давит меня в этой пустыне, одиночество — вот мой лютейший враг! В этой широкой пустыне мне тесно — а я один. До вас, я думаю, не дошло сведение, где именно это <emphasis>Новопетровское укрепление, </emphasis>то я вам расскажу. Это будет на северо-восточном берегу <emphasis>Каспийского моря, </emphasis>на полуострове <emphasis>Мангышлаке. </emphasis>Пустыня, совершенная пустыня, без всякой растительности, песок да камень, и самые нищие обитатели — это кочующие кой-где <emphasis>киргизы. </emphasis>Смотря на эту безжизненность, такая тоска одолеет, что сам не знаешь, что с собой делать, и если б можно мне было рисовать, то, право, ничего не нарисовал бы, так пусто. Да я до сих пор не имею позволения рисовать, шестой год уже, ужасно!</p><p>Что же еще написать вам? Право, нечего, худого очень нет, а хорошего и подавно, монотонно, однообразно, больше ничего. Начальника мне Бог послал человека доброго. Вообще люди добрые меня не чуждаются. Живу я как солдат, разумеется, в казармах. Удобный случай изучить солдацкие обычаи и нравы. Смеюся сквозь слезы, что делать, слезами горю не пособить, а уныние — грех великий. Дожидаем в укрепление нонешнего лета корпусного командира. Думаю просить, чтобы позволил мне в здешнюю церковь безмездно написать запрестольный образ во имя Воскресения Христова. Не знаю, что будет. Великой бы радостью подарил меня, если бы позволил, вот уже шестой год как я кисти и не видал.</p><p>Прошу вас, пишите ко мне, хоть одну строчку, чтобы я знал, что вы живы и здоровы. Илье Ивановичу и всему дому вашему до земли поклон. Соседу вашему и соседке в Бегаче тоже. Прощайте, остаюсь в ожидании известия от вас. Ваш искренний</p><p><emphasis>Т. Шевченко.</emphasis></p><empty-line/><p><emphasis>На звороті:</emphasis></p><p>Адресуйте ко мне так:</p><p>Его высокоблагородию</p><p>Антону Петровичу</p><p><emphasis>Маевскому,</emphasis></p><p>коменданту Новопетровского укрепления.</p><p><emphasis>Летом в </emphasis>г. Астрахань.</p><p><emphasis>Зимою в </emphasis>г. Гурьев, на Урале.</p></section><section><title><p>142. Т. Г. Шевченка до Ф. М. Лазаревського</p></title><epigraph><p>2 серпня 1852. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>Что ефто значит, что я сегодня именинница? я тебя ждала! ждала! Варила щеколад на цельном молоке, а ты не пришел!</p><p>Из частного письма.</p><empty-line/><p>Это значит (сиречь эпиграф сей), что я прошедшего года ждал от вас не то чтобы письма, по крайней мере доброго слова, и вельми ошибся. Спрашиваю F и Z, не видали ли такого и такого? Нет, говорят, а я было уже и руку протянул за письмом. Не только не видали — и не слыхали! Що за недобра мати, думаю! Чи не вмер він там, думаю. Так же ні, бо восени вторік питаюся у Костромитенова, де, кажу, такий і такий? Чи не вмер, кажу, часом? Та ні! Живісінький і здоровісінький. Так, думаю, певно розсердився, а сердиться, здається, нема за що? А може, й найшлося яке лихо, вибач, будь ласкав. Та напиши до мене хоч слово. А тим часом привітай оцього доброго і благородного сотника Хаїрова. Ми з ним укупі жили два года і ні разу не лаялись, а це, я думаю, притча во язицех. Та ще скажи мені, чи не бачив ти Поспелова. Як він вернувся із Раїма, і хто такий поїхав з пароходами на те погане А[ральське] море? Та ще скажи, будь ласкав, Залецкому, як вернеться він в Оренбург, что все, посланное им мне, получено с благодарностью, та як побачиш Костромитенова, то поклонись йому гарненько. І старому тому татаринові, що в Малоросії якась наймичка віхтем його умила. За те, що він її хотів теє… Та ще от що. Як будеш писать до Василя і Михайла, то кланяйся їм і спитай у Михайла, чи послав він те, що я його просив, до Лизогуба в Ч[ернігівську] губернію, бо я й досі нічогісінько не знаю, а обнищах до зіла.</p><p>Про себе якби я сказав, що мені тут добре, то тяжко збрехав би. Нехай тобі оцей добрий чоловік про мене розкаже; він мене добре знає. Кланяюся доброму К[арлу] І[вановичу] Г[ерну] і всім, хто мене там знає. Оставайся здоров. Нехай тобі Бог помагає на все добре. Не забудь написать до Михайла. Амінь.</p><p>2 августа <emphasis>Ш.</emphasis></p></section><section><title><p>143. Т. Г. Шевченка ДО Ф. М. Лазаревського</p></title><epigraph><p>Жовтень-грудень 1852. Новопетровське укріплення</p></epigraph><poem><stanza><v>Заграй мені, дуднику, на дуду,</v><v>Нехай свого лишенька забуду.</v></stanza></poem><p>Сироті на чужині і сухар хлібом стане. То так і мені оце ваше письмо. Були ви, як здорові пишете, в Петерб[урзі]. Не питаю вас, що ви там бачили, а тілько дякую вас за те, що привезли мені поклон от Василя Язучевського і од братів своїх, спасибі їм, що не забувають мене на чужині, а надто Михайлові спасибі за гроші.</p><p>Пошли Господи добре здоров'я Левицькому. Спасибі вам, що ви про його мені написали.</p><p>А башкирский офицер, що я вам <emphasis>рекомендовал, </emphasis>повинно буть умер, коли він до вас не ходить, а як не вмер, то певно одурів, а ще й Казанского университета!</p><p>Багато дечого мені треба б було написать до вас, та ніколи.</p><p>Вибач мені ради святого Федора Тирона, що я до тебе нашвидку пишу, сьогодня пошта прийшла, а завтра одходить.</p><p>Не забувай <emphasis>Ш.</emphasis></p><empty-line/><p><emphasis>На звороті:</emphasis></p><p>Ф[едору] Л[азаревському]</p></section><section><title><p>144. Т. Г. Шевченка до О. М. Бодянського</p></title><epigraph><p>15 листопада 1852. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>Новопетровское укрепление. 1852.</p><p>Ноября 15.</p><empty-line/><p>Вітаю тебе, мій добрий, мій єдиний друже!</p><p>Лучше всего молчать бы, ежели нечего сказать доброго, но увы! Человеку необходимо исповедывать свое горе, а мое горе великое! И кому, как не тебе, его я исповедую? Шестой год уже, как я обезволен, и шестой год как не пишу никому ни слова. Та, правду сказать, и писать некому. В добре та счастии, бывало, на собаку кинеш, а влучиш друга або великого приятеля. Недаром Мерзляков сказал: «Все други, все приятели до черного лишь дня». А покойный Данте говорит, что в нашей жизни нет горшего горя, как в несчастии вспоминать о прошлом счастии. Правду сказал покойный флорентиец, я это на себе теперь каждый день испытываю. Хоть тоже, правду сказать, в моей прошлой жизни не много было радостей, по крайней мере, все-таки было что-то похоже немного на свободу, а одна тень свободы человека возвышает. Прежде, бывало, хоть посмотришь на радости людей, а теперь и чужого счастия не видишь. Кругом горе, пустыня, а в пустыне казармы, а в казармах солдаты, а солдатам какая радость к лицу? В такой-то сфере, друже мой, я теперь прозябаю. И долго ли еще продлится это тяжкое испытание? Не жаль бы было, если б терпел да знал, за что. А то, ей-богу, не знаю; например, мне запрещено рисовать, а я во всю жизнь мою одной черты не провел предосудительной, а не давать заниматься человеку тем искусством, для которого он всю жизнь свою посвятил, это ужаснейшая кара! Кроме душевных мучений, которые я теперь терплю, я не имею, наконец, кроме солдатской порции, ничего лишнего, не имею, наконец, бедного рубля денег, чтобы хоть святцы выписать, не говорю уже о журнале, вот какое горе одолело! Просить стыдно, а красть грех, что тут делать? Я думал, думал да и выдумал вот что: поиздержись немного узника ради и пришли мне летопись Конисского или Величка, великое скажу тебе спасибо.</p><p>Со времени моего изгнания я ни одной буквы не прочитал о нашей бедной Малороссии, а что знал о ее минувшем прежде, то и малое быстро забываю, и твой подарок будет для меня истинною радостию. Послал бы я тебе денег на эту книгу, так же, ей-богу, нет. Во всем укреплении только один лекарь выписывает кой-что литературное, а прочие как будто и грамоты не знают; так у него, у лекаря, когда выпросишь что-нибудь, так только и прочитаешь, а то хоть сядь та й плач.</p><p>Нынешнюю осень посетил наше укрепление некто г. Головачев, кандидат Московского университета, товарищ известного Корелина и член общества московского естествоиспытателей. Я с ним провел один только вечер, т. е. несколько часов, самых прекрасных часов, каких я уже давно не знаю. Мы с ним говорили, говорили, и, Боже мой, о чем мы с ним не переговорили! Он сообщил мне все, что есть нового и хорошего в литературе, на сцене и вообще в искусстве. О тебе вспомнил я, и Головачев, как ученик и почитатель твой, говорил о тебе с восторгом. В 9 часов вечера мы с ним расстались (по пробитии зари мне, кроме казарм, нигде быть нельзя). Я не мог с ним написать тебе и несколько слов, просил его тебе низенько поклониться, та й годі. В тот самый день, как я встретился с Г[оловачевым], т. е. 1-го октября, получил я письмо от твоего товарища, а от моего доброго приятеля Андрея Козачковского, из г. Переяслава, благодарю его, он один меня не забывает в напасти.</p><p>Когда получишь мое послание, то раздери его надвое и одну половину отдай А[ндриану] Филипповичу Головачеву, ты его, вероятно, нередко видишь.</p><p>Прощай, мій друже, Богу милый! Желаю тебе радости в благоугодных трудах твоих, не пишу тебе много потому, что и это немногое так печально, что, может быть, ты и читать не захочешь. Оставайся здоров, не забывай бесталанного <emphasis>Т. Шевченка.</emphasis></p></section><section><title><p>145. Т. Г. Шевченка до А. П. Головачова</p></title><epigraph><p>15 листопада 1852. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>Андриан Филиппович!</p><p>Вы, вероятно, и сами не подозреваете, что во время вашего посещения Новопетровского укрепления вы сотворили меня счастливым, по крайней мере на несколько дней; а несколько дней счастья в нашей жизни — это много значит! Проведенный вечер с вами мне снился несколько ночей сряду, и живо представлялась мне давно забытая картина человеческой жизни. Благодарю вас!</p><p>От души благодарю за эту великую радость! Слушая вас в тот достопамятный вечер, я переселялся в Москву и Питер, видел и театры, и мою Академию, и все, что благородит человека. Благодарю вас!</p><p>Вы прочитали тогда небольшое стихотворение Щербины — «Купанье». До сих пор не могу забыть того сладкого чудного впечатления, какое произвело на меня это прекрасное произведение. Прошу вас, будьте так добры, поклонитесь от меня Щербине как истинному поэту, в наше время явлению редкому. А если увидите Островского, то и ему нижайший поклон за его «Свои люди», а «Бедной невесты» еще не читал.</p><p>Вы обещали посетить наше укрепление на будущее лето, как я рад буду вам! С какою радостию послушаю опять ваши милые рассказы о том, что совершается среди людей. До свидания. Вспоминайте иногда курносого лысого старичка в белом кителе. До будущего лета прощайте!</p><p>Я чуть было не забыл вам сказать, что у меня есть в Москве товарищ академик Н. Рамазанов, скульптор, прекрасный художник и благородный человек, при случае познакомьтеся с ним. Он вам, верно, понравится, занимает он место профессора скульптуры при Московском художественном училище.</p><p>Желаю вам всех благ. Вспоминайте иногда</p><p><emphasis>Т. Шевченка.</emphasis></p><empty-line/><p>15 ноября.</p></section></section><section><title><p>1853</p></title><section><title><p>146. Т. Г. Шевченка до С. С. Гулака-Артемовського</p></title><epigraph><p>15 червня 1853. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>Новопетровское укрепление. Июня 15, 1853 г.</p><empty-line/><p>Я так думаю, друже мій милостивий, что только одни бесталанные одинокие <emphasis>сіроми — </emphasis>такие, как я теперь, — в одиночестве, на чужині, способны ощущать то счастие, ту великую радость, какую я почувствовал, получивши твое сердечно-дружеское письмо. Добре ти робиш, брате Семене. Нехай Господь посилає твоє добро на тебе і на жіночку твою, і на діточок твоїх!</p><p>В продолжение шести лет моей тяжкой неволи я пробовал писать декому из своих друзей-приятелей — так что ж!.. Тяжко, страшно тяжко, друже мій єдиний!</p><p>С июля прошедшего года я до сей поры не получил ни одного письма и думал уже, что я всеми забытый; только на прошлой неделе получается астраханская почта, а с почтою и письмо твое, друже мій добрий. Только какая история из того письма вышла: комендант Маевский умер прошедшею зимою, а новый комендант письмо твое с 10 р. хотел обратить назад. Великого труда мені стоило ублагать його, чтобы он раскрыл конверт. Отаким-то побитом получил я твое искреннее послание. А де вже його не возили: і на Кавказ, і в Оренбург, і знову в Астрахань, та вже із Астрахані насилу прийшло в мої руки.</p><p>Что же теперь написать тебе о моей бедной, невольнической жизни? Думаю, лучше всего — ничего не писать, потому что хорошего сказать нечего, а про дурное лучше промолчать. Нехай воно ворогам нашим сниться. Ты пишешь, что не знаешь дела, по которому меня постригли в солдаты! Знай же, что дело не подлое, и еще знай, что мне запрещено писать (окроме писем) и рисовать, — вот где истинное и страшное наказание. Шесть лет уже прошло, как я мучуся без карандаша и красок. Горе! и еще горе! От до чого довели мене стишки, трижды проклятые…</p><p>Нашел я близ укрепления хорошую глину и алебастр. И теперь, тоски ради, занимаюся скульптурой. Но, Боже, как жалко я занимаюсь этим новым для меня искусством: в казармах, где помещается целая рота солдат; а про модель и говорить нечего. Бедное занятие!</p><p>Спасибі тобі, що нагадав ти мені про К. І. Ійохима; хоть я, правду сказать, и не забываю моих добрых приятелей, но не писал ему потому, что боялся его молчания на мое послание, как это сделали другие мои приятели, в том числе и Михайлов, товарищ мой по академии. Кто его знает, где теперь он? Да и не один он такой. Перовский привез с собою в Оренбург некоего Гороновича, тоже моего товарища по академии, и когда его спросили, не знаком ли он со мною, то он просто сказал, что и не видал меня никогда. И такие бывают люди на свете! Ійохиму я пишу небольшую цидулу и прошу тебя передать ему и просить его о том на словах, о чем я его в письме прошу, а прошу я его вот о чем: если он и теперь занимается гальванопластикою, то у него, вероятно, есть форма небольших фигурок, то пускай из [них] вибере одну или две изящнейших та виллє хоть из папье-маше і пришле мне, ради святого искусства. Я мог бы их копировать из глины, и это заменило бы мне, в некотором роде, натурщика або натурщицу. Попроси его, брате Семене! Вылепил я небольшой барельеф, вылил его из гипсу и хотел тебе послать один экземпляр, так не знаю, довезет ли почта такую хрупкую вещь, как гипс, это раз; а другое и то, что совестно и посылать в столицу такую ничтожную штуку, как мой первенец-барельеф. А вот, даст Бог, поучусь, та вылеплю второй — так тот уже стеарином залью та пришлю тобі.</p><p>Я слышал, что граф Толстой занимался опытом над гутаперчею, чтобы выливать свои медали, так спроси у Ійохима, не знает ли он, каковы результаты опытов г[рафа] Толстого. Вот бы хорошо было! Я бы и себе выписал гутаперчи та і заходився б выливать свои бедные произведения.</p><p>Я уже думал было устроить себе невеличкий гальванопластический аппарат, так что ж! в великом городе Астрахани, окроме кумысу и тарани, ничего достать нельзя, даже немуравленного горшка, который при этом деле необходим, а о медной проволоке и не слыхала Астрахань. Вот город, так город! Настоящий восточный или, лучше сказать, татарский.</p><p>Я еще прошу К[арла] И[вановича], не сообщит ли он мне своих простых практических средств в отношении гальванопластики, потому что я, кроме физики Писаревского, ничего не имею, а в ней говорится о сем предмете слишком лаконически.</p><p>Эх! то-то було б, дурний Тарасе, не писать було б поганих вірш та не впиваться почасту горілочкою, а учиться було б чому-небудь доброму, полезному, — от би тепер як нахідка. А то посивів, оголомозів, дурню, та і заходився вчиться фізики. Не думаю, чтобы из этого что вышло, потому что я от природы вышел какой-то не[о]конченный: учился живописи и недоучился, пробовал писать — и вышел из меня солдат, да какой солдат! Просто копия с того солдатского патрета, что написал Кузьма Трохимович у покойного Основьяненка. А тим часом старіюсь і постоянно болею, Бог его знает, от чего это? Должно быть, з нудьги та неволі. А конца все-таки не вижу моей грустной перспективе, та без протекции, правда, его и видеть невозможно; а у меня какая протекция? Правда, були деякі люде, так что ж?</p><poem><stanza><v>Одних уж нет, а те далече,</v><v>Как Пушкин некогда сказал.</v></stanza></poem><p>И мне теперь осталося одно — ходить отут, по степу, — долго еще ходить та мурлыкать:</p><poem><stanza><v>Доле моя, доле, чом ти не такая,</v><v>Як інша чужая!</v></stanza></poem><p>Кланяюся низенько твоїй Александрі Івановні і щиро цілую твоїх діточок і Варвару, і Александру, — нехай здорові ростуть та щасливі будуть.</p><p>Так тепер для тебе Городище — чуже село: стара твоя мати умерла, Царство їй Небесне.</p><p>Оставайся здоровий і будь щасливий во всех твоих начинаниях, мій искренний, мій єдиний друже Семене!</p><p>Твій щирий <emphasis>Т. Шевченко.</emphasis></p></section><section><title><p>147. Т. Г. Шевченка до А. О. Козачковського</p></title><epigraph><p>30 червня 1853. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>Искренний мой друже! Недавно я получил твое глубокогрустное письмо. Причина была та, что на кого оно было адресовано, помер прошедшею зимою, а душеприказчики его не решились взять письмо с почты. Спасибо, уже новый комендант взял его и передал мне.</p><p>Грустный мой, плачевный мой друже!</p><p>Чем, скажи, я порадую твое горестное сердце? Ничем. На подобные слезы мы, люди, не имеем сушила, дружнее участие ослабляет наши полугорести, но великое горе, как твое теперь, может ослабить только один наш общий помощник и сердцеведец! Молися, если можешь молиться, и моляся веруй разумно, глубоко веруй в замогильную, лучшую жизнь. Сны твои, которые ты видел в самые критические часы твоей жизни, показывают нам что-то выше наших земных понятий. Веруй! И вера спасет тебя.</p><p>Недавно прибывший к нам комендант привез с собою жену и одно дитя, по третьему году, милое, прекрасное дитя (а все, что прекрасно в природе, как <emphasis>белица </emphasis>вьется около нашего сердца). Я полюбил это прекрасное дитя, а оно, бедное, так привязалося ко мне, что, бывало, и во сне звало к себе <emphasis>лысого дяду. </emphasis>(Я теперь совершенно лысый и сывый.) И что же? Оно, бедное, захворало, долго томилося и умерло, мне жаль моего маленького друга, я тоскую, я иногда приношу цветы на его очень раннюю могилу и плачу. Я чужой ему, а что делает отец его и особенно мать? Бедная! горестная мать, утратившая своего первенца! Что же теперь твоих детей мать? И что ты сам, горестный отец! Велико, страшно велико твое горе, мой единый, мой незабвенный друже!</p><p>Привітай і поцілуй за мене свою горестную подругу. Скажи ей, что и я вместе с нею плачу о ее и твоих детях.</p><p>Прощай, мой скорбный друже. Не забывай меня, напиши ко мне хоть сколько можешь написать и адресуй так:</p><p>Его высокоблагородию</p><p>Ираклию Александровичу</p><p><emphasis>Ускову.</emphasis></p><p>Через г. Астрахань в Новопетровское укрепление.</p><p>Не забывай <emphasis>Т. Шевченка.</emphasis></p><empty-line/><p>30 июня</p><p>1853.</p></section><section><title><p>148. Т. Г. Шевченка до С. С. Гулака-Артемовського</p></title><epigraph><p>6 жовтня 1853. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>6 октября 1853.</p><empty-line/><p>В декабре (или генваре) теперешнего года получишь ты, єдиний друже мій Семене, из частных рук, а не через почту, невеликий ящик с делом рук моих, — сказать по правді, з пренечепурним ділом: так що ж я маю робить? виліпить я то ще як-небудь виліпив, а вилить і досі не вмію; не те, правду сказать, що і не вмію, але матеріалу доброго нігде взять, сиріч алебастру. Прийми Богу при йому що єсть, та й не осуди: на той рік, Бог дасть, пришлю що-небудь краще, і то тогді тілько, як достану алебастру із тієї поганої Астрахані.</p><p>Ежели в декабре или в генваре ты не получишь сього добра, то, як будеш на Васильевском острову, зайди в Академію наук, у ту, що коло біржі, и спроси на квартире у академика фон Бэра камердинера его Петра, а у Петра спроси ящик на твое имя, а може, тобі той Петро і сам принесе — не знаю.</p><p>К[арлу] Івановичу Ійохиму не показуй мойого <emphasis>«Тріо», </emphasis>а то я добре знаю, що він мене вилає. А все-таки поклонися йому, як побачиш, і попроси його, щоб він мені прислав який-небудь маленький барельєфик; а щоб йому не тратиться на почту, то нехай оддасть тобі, а ти передай оцьому Петрові, а Петро і привезе його в марті місяці аж у Астрахань. А академік Бер весною буде знову у нас і привезе мені той подарок К[арла] І[вановича].</p><p>Видишь ли, друже мій єдиний, для чого я так прошу от К[арла] І[вановича] барельєфа якого-небудь; мені, ти знаєш, рисовать запрещено, а ліпить — ні, то я і ліплю тепер, а кругом себе не бачу нічого, проч степу та моря: то хотілося б хоч подивиться на що-небудь хороше! Може б, подивившися, і моя стара мучена душа стрепенулася; хоча б і не стрепенулася, то, може б, на старості тихенько заплакала б, дивлячися на прекрасное создание души человеческой.</p><p>Теперь хоть би на стороні постоять коло тієї академії, а перше! та що те перше і згадувать! Коли буваєш часом у старого Григоровича, то поклонись йому, старому, од мене, і Софії Івановні, коли жива, то теж поклонися.</p><p>Та ще, прошу тебе, зайди в магазин Дациаро (на углу Невского проспекта и Адмиралтейской площади) і подивися на тетрадь литографированных рисунков <emphasis>Калама, </emphasis>а подивившися, спитай, що вони коштують, і напиши мені. Амінь.</p><p>Жіночці твоїй і діточкам твоїм кланяюсь. Не забувай мене, друже мій єдиний.</p><p>Може, ти не получив (а я получив твої гроші) мого письма, то от тобі ще один адрес.</p></section></section><section><title><p>1854</p></title><section><title><p>149. Т. Г. Шевченка до Бр. Залеського</p></title><epigraph><p>5 лютого 1854. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>1854. Генваря.</p><empty-line/><p>Радуюсь твоєю радостию, друже мой единый! Дай тебе Господи увидеть твою скорбную мать и свою прекрасную родину.</p><p>Прости меня, друже мой единый, ежели ты найдешь письмо мое нескладным и, может быть, бессмысленным: у нас сегодня байрам у Ирак[лия], и я пишу тебе далеко за полночь, т. е. часу в 4-м, а в этом часу, я думаю, и у Юнга мысли были бы не на месте. Но это в сторону, а вот в чем дело: благодарю тебя сердечно за «Трио» и проч., благодарю тебя за письма к Аркадию; благодарю тебя за память о Варваре, и ежели ты получишь о ней какое бы то ни было известье и вскоре сообщишь мне, то я тебя не благодарить буду, а боготворить.</p><p>Еще раз благодарю тебя за копию «Монаха» и — я тебе как Богу верю — ежели Лев Филиппович такой человек, как ты говоришь, то и ты и он скоро увидите и <emphasis>Актау </emphasis>и <emphasis>Каратау, </emphasis>ежели не красками, то по крайней мере <emphasis>сепиею.</emphasis></p><p>С того времени, как мы рассталися с тобою, я два раза был на <emphasis>Ханга-бабе, </emphasis>пересмотрел и перещупал все деревья и веточки, которыми мы с тобою любовались, и, признаюся тебе, друже мой, заплакал. Не было с кем посмотреть на творение руки Божией — вот причина слез моих. Ты был далеко, а близкие куропаток и диких голубей искали в поле. Мне хотелося посетить <emphasis>Ханга-бабу </emphasis>с Д[анилевским], и Д[анилевскому] тоже хотелося, но фон Бэр такой аккуратный немец, какого и в сердце Германии редко встретить можно; три дня, говорит, буду на <emphasis>Мангышлаке, </emphasis>т. е. в Н[ово]петровском укреплении; сказал, как отрезал. Просто хуже всякого немца!</p><p>Поцелуй Карла за меня и скажи ему, что ежели он решился побывать на Сыре, то я пойду за ним и на <emphasis>Куань, </emphasis>и на <emphasis>Аму, в </emphasis>Тибет и всюду, куда только он пойдет.</p><p>С следующею почтою напиши мне о делах Карла, или, как ты говоришь, при первом добром известии. «Иордана» и Сову я знаю как твое сердце, и спасибо трем людям, теперь уже не в Петрозаводске, которые знали меня лично и не забыли меня, а тому, что остался один из трех, посылаю сердечный поцелуй, а тем, которые знают меня не лично и вспоминают обо мне, тысячу кровосердечных поцелуев и братскую любовь!</p><p>Ты говоришь мне о Белозерском и о моей бедной «Катерине», как будто ты их лично знаешь, а коли знаешь, то напиши мне о Белозерском. А о «Катерине» мы с тобой поговорим, когда увидимся, и тогда я тебя с нею познакомлю.</p><p>А Ильяшенка и Петрова забудь и ты так, как я их не помню.</p><p>Алексею Ивановичу пожелай всех благ от меня в его новой жизни; поблагодари его за память обо мне, а ее за копии с «Монаха».</p><p>Поцелуй Поспелова (ежели он в Оренбурге) и скажи ему, что г-жа Юрасова дрянь, к[ур]ва, л[яр]ва, скажи ему, что все это я ему говорю.</p><p>Гороновичу скажи, что в Бельгии и прославленным художникам делать нечего… а впрочем, поклонися ему.</p><p>Земляка из <emphasis>Тального </emphasis>и Михайла, земляка С[ераковского], обними и поцелуй так, как я бы его поцеловал. С Михайловым ты виделся мимоходом, и говорил он тебе о «Быке с киргизом», и за то благодарю. Дай Бог ему всего того, чего он сам себе желает, а нам с тобою дай Боже еще раз увидеться в этой жизни.</p><p>Поздравь Фому от меня и извинися за меня, что я ему не пишу с этой почтой, завтра ученье и караул, и Алексею скажи то же.</p><p>Из приказов я вижу, что ты назначен в 9 баталь[он], а ты пишешь, что вскоре отправляешься на Сыр, и я не знаю, что думать. Напиши мне, ради святого Бронислава, как тебе адресовать мои грешные послания.</p><p>Цейзика и Людвига поцелуй от щирого сердца.</p><p>Целую руки ojca prefekta.</p><p>Когда увидишь Ф. Лазаревского, отдай ему мою грамотку и скажи ему, что не было времени больше написать.</p><p>Ты мне ничего не пишешь о Аркадии. Что он? И что с ним? Пиши ему и целуй его за меня и скажи ему, чтобы он безбоязненно адресовал свои письма на имя коменданта Новопетровского укрепления.</p><p>Прощай, не забывай <emphasis>Т. Ш.</emphasis></p></section><section><title><p>150. Т. Г. Шевченка до Я. Г. Кухаренка</p></title><epigraph><p>1, 10, 16 квітня 1854. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>1 апреля 1854.</p><empty-line/><p>Я оце сижу та сидячи думаю: Господи! Господи! Як-то швидко ті літа минають; молодії то ще так і сяк, а що вже ті старі (погані літа), то так і летять, неначе той шуліка за куркою: так вони за нашою мерзенною грішною душою.</p><p>Я оце сидячи лічу літа та долічуюсь до того року, як ми з тобою вперше побачились. Угадай, чи багато я налічив їх, тих нікчеменних марних літ? Трохи чи не буде чотирнадцять, коли не брешу, а як матимеш час, то сам здоров перелічи. Остатній лист твій получив я року Божого 1846-го в Миргороді. І того ж Божого року, написавши тобі лист і гарненько власними руками у тім же богоспасаємім граді Миргороді оддавши на почту, поїхав собі гарненько в престольний град Москву. От, не маючи гадки, приїхав я у тую Москву та й гуляю собі по улицях, звичайне, як чоловік іностранний, розглядую собі то церкви, то собори, тілько глядь, аж іде чорноморець. От спинивши його й питаю, чи давно з коша і чи далеко Господь несе. З коша, каже, шоста чи сьома неділя, а гируємо аж у саму столицю Петербург. От я і питаю його то про Шамрая-маляра, то про Порохню, та й кажу йому: А що-то там поробляє наш кошовий Кухаренко? — Який, каже, К[ухаренко]? — Та Яцько, кажу! — Еге! каже, його на Зелених святках поховали. — От тобі й на! — подумав собі, — чи давно чоловік мені радив, щоб я бив лихом об землю, як той швець мокрою халявою об лаву. А його вже й поховали! — Попрощавшися з чорноморцем, зайшов у якусь стару-престару церков, одправив по твоїй душі панахиду та й пішов собі знову блукать по закарлючистих улицях московських аж до самого вечера. Увечері зайшов у театр та згадав твій «Чорноморський побит». Вийшов із театру та цілісіньку ніч не знав уже, що з собою й робить. Так мені тебе жаль стало!</p><p>З тиждень чи й більш блукав я після того по тій Москві, тілько вже не лічив ворон на Івані великому, а все дивився по улицях, чи не зостріну де хоч поганенького чорноморця, щоб доскональне розпитать про тебе, друже мій єдиний! Бо мені все якось здавалось, що ти живий і здоровий (воно так-таки і було собі, благодарить Господа милосердого), а чорноморець той мерзенний, уповательно думаю собі, що ніхто інший, як сам сатана (бодай він здох), скинувши свою повшедну одежу (німецький куций жупанок) та надів чорноморську достатню одежу, щоб почваниться перед московками під Новинським або на <emphasis>Трубе,</emphasis> або на <emphasis>Козихе.</emphasis> Та, правда, в Москві всюди єсть де пощеголять, а особливе такому козакові, як сатана.</p><p>От я, упоравши в Москві, що мені там треба було, вернувся знову в Київ і тілько що ступив на дніпровський байдак… так зо мною таке трапилося, що против ночі не треба б було і розказувать, а то ще, прокляте, присниться. Мене, по правді сказать, риштовали, та посадивши з жандаром на візок, та прямо привезли аж у самий Петербург. Засадили мене в Петропавловську хурдигу та й двері замкнули, я вже думав, що й ключі в Неву закинули. Аж ні. Через півроку вивели мене на світ Божий та знову посадили мене на чортопхайку, тілько вже не з жандаром, а з фельд'єгерем, та одвезли аж у Оренбург. А в Оренбурзі, і до прийому не водивши, наділи на мене салдацьку зброю, і так з того часу, друже мій єдиний, став [я] салдатом. Не зробив я, і не думав я, отамане, батьку мій, кому-небудь лихого, а терплю горе і Бог знає за що? Така, мабуть, уже усім кобзарям погана доля, як і мені недотепному випала. Сьомий рік оце пішов з апреля, як я нужу світом в киргизькім безводнім і безлюднім степу.</p><p>Вернувшися вторік із Аральського моря в Оренбург, та сидячи ввечері у одного земляка свого (мене, спасибі, земляки таки не цураються), та сидячи, перебираю старий «Р[усский] инвалид». Коли, зирк, аж надрюковано, що такий-то Яцько К[ухаренко] назначається в таке і таке войско кошовим. Ну так і єсть, що то мені в Москві зострівся не хто другий, як сам Іродів син сатана. Та й справді, яка-таки недобра мати понесе чорноморця в Москву? Чого він там не бачив? Адже чорноморці з коша прямують на столицю через Курське, через Орел та на Смоленське, а не на Москву. Аж тепер тілько догадався, що я хоч і в школі вчився, а сам бачу, що дурень. Та ще хто і одурив? Сатана, ледачий син, бодай йому і в пеклі добра не було!</p><empty-line/><p>10 апреля.</p><p>Христос воскрес! Друже мій єдиний!</p><p>Поки Христа дочитуються, то я тим часом допишу оцей нікчеменний лист; та воно, по правді сказавши, давно б його треба завершить, так що ж ти маєш робить — ніколи, так ніколи, що за лежею нема коли і посидіть. Ти, я думаю, бачив коли-небудь кавказькії укріпленія? То певне бачив, що там поробляє люд хрещений? Отак достеменно і у нас в Новопетровськім укріпленії, а найпаче зимою. Лежимо собі цілісіньку зиму та ждемо весни та пароходу із Астрахані. Цю весну щось довгенько його нема, чи не було там у вас зими лютої часом? У нас, благодарить Бога, снігу і не видно було.</p><p>Вернімося трохи назад. Так отак-то, друже мій єдиний! Прочитавши в тім «Інваліді», що ти, благодарить Господа милосердого, живий і здоровий, я трохи не рік усе застругував перо, щоб написать до тебе лист, а тим часом мене із Оренбурга вислали в Новопетровское укрепление, а тут… думав я, думав, та й така з нудьги проклята думка напала. Що я йому напишу? Може, він тепер в своєму коші забув, як мене й зовуть.</p><p>Та ні, думаю, не такий козак, хоч він тепер, думаю, і кошовим, а все-таки повинен остаться добрим козаком.</p><empty-line/><p>16 апреля.</p><p>Завтра, слава Богу, од нас пароход повезе почту, а коли-то він привезе от тебе, друже мій єдиний, лист? То вже цього і сам найстарший не скаже.</p><p>Згадуй мене інколи, друже мій! А як час матимеш, то й напиши мені, як ти там у тому <emphasis>Азові </emphasis>сам пробуваєш? Стара твоя чи бгає ще хоч як-небудь метелицю, сини-соколи твої, де вони тепер повертаються? Поцілуй їх, друже мій, за мене, скажи їм, що се, мов, вас цілує той старий дядько, що з вами цілувався колись у Царському Селі. Добре було б, якби згадали. Та ні, не згадають. Малі були. Забули. То ти їм нагадай, коли сам здоров згадаєш, як ми з Бориспольцем з вами попрощалися, не доїзжаючи Александровського корпусу.</p><p>А я й досі співаю та може й довго ще співатиму, згадуючи дочку твою невеличку:</p><poem><stanza><v>Тече річка</v><v>Невеличка</v><v>З вишневого саду,</v><v>Кличе козак</v><v>Дівчиноньку</v><v>Собі на пораду.</v></stanza></poem><p>Поцілуй її за мене, друже мій.</p><p>Чи ти надрюкував свій «Чорноморський побит»? Якщо надрюкував, то, ласкавий будь, пришли і мені хоч один екземпляр. У Харків до Метлинського, може, інколи пишеш, то кланяйся йому і скажи, що я ще на лихо мені живий і здоровий, блукаю, мов, по степах киргизьких та іноді і його згадую за його «Думки та ще дещо».</p><p>Живи здоровий, друже мій єдиний! Писав би тобі багато ще дечого про свою погану неволю, та, бачиш, ніколи. У другому листі все до крихти напишу.</p><p>Будь здоровий! Нехай тобі Господь на все добре помагає.</p><p>Не забувай сірому <emphasis>Т. Шевченка.</emphasis></p><empty-line/><p>Якщо дійде цей лист до твоїх рук, і ти, прочитавши його, сам собі [с]кажеш, де ж то він, той Тарас, написать би йому. Якщо тобі така думка прийде, то пиши так:</p><p>Его [высоко]благородию</p><p>Ираклию Александровичу</p><p><emphasis>Ускову.</emphasis></p><p>Г. коменданту Новопетровского укрепления.</p><p>Через г. Астрахань, а зимою через Гурьев городок.</p><empty-line/><p>Ще ось що. Якщо ти надрюкував свій <emphasis>«Чорноморський побит», </emphasis>то пришли мені один екземпляр ради святої поезії, а я тобі за це в другому листі опишу свій поганий салдацький побит. Бувай здоров, мені і Богу милий, мій єдиний друже! Нехай з тобою все добре діється, не забувай безталанного</p><p><emphasis>Т. Шевченка.</emphasis></p></section><section><title><p>151. Т. Г. Шевченка до А. О. Козачковського</p></title><epigraph><p>14 квітня 1854. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>14 апреля 1854.</p><empty-line/><p>Христос воскресе! Друже мій єдиний!</p><p>Вчера только привезла почта из Гурьева твое письмо, написанное тобою 14 генваря. Видишь ли, в чем дело. Новопетровское укрепление в продолжение зимы не может получать денежной почты, а получает ее только в продолжение лета, то по этому обстоятельству и я получил твое сердечное послание только 13 апреля, т. е. с первою летнею почтою.</p><p>Спасибі тобі, друже мій єдиний, за твои десять рублей, чи, як ти пишеш, якогось хорошого общезнакомого нашого, і йому, і паче тобі спасибі, йому спасибі за гроші, а тобі спасибі за те, що послав ти мені їх. Тілько за те спасибі не скажу, чому ти не написав мені, хто се такий <emphasis>общезнакомый </emphasis>наш, такий пам'ятливий та щедрий? Троха лиш (я сам собі міркую), чи не ти се сам посилаєш мені, убогому, із своєї власної дірявої кишені. Я думаю, що так. Серце моє мені нашіптує, що так. Спасибі ж тобі ще раз, друже мій єдиний! Дай тобі Господи милосердий не класти білше своїх любих діток в домовину, а ростити їх на добро людям, а собі на тихую старечу радость. Поцілуй їх, малих, за мене і жартуючи скажи їм, що далеко десь старий, лисий, усатий салдат молиться Богу і молячися просить його, милосердого, щоб ви єсте великі росли і здорові були. А жінку твою (чом ти мені не напишеш, як її звати?) поцілуй за мене тричі. Та ще, чом ти мені не напишеш, чи великі виросли дерева, що посадив ти восени 1845 Божого року? Бо мені так і здається, що я, як пишу оцей лист до тебе або як просто тебе згадую, то так неначе дивлюся на тебе, як ти коло баркана рядочком восени дерева сажаєш.</p><p>Друже мій милостивий! Як получиш сіє нехитростное посланіє моє, то вибери хороший погодній день та повели запрягти у бричку коні, та возьми посади коло себе жіночку свою і діточок своїх невеличких, і поїдьте собі з Богом у <emphasis>Андруші,</emphasis> погуляйте собі гарненько у архієрейському гаї, та, гуляючи попід дубами та вербами, згадай той день, як колись перед вечером ми з тобою в Андрушах гуляли.</p><p>Дурень я, та ще й великий дурень! Мені тепер здається, що й раю кращого на тім світі не буде, як ті Андруші, а вам там то, може, навіть остило дивиться і на сині Трахтемировські гори. Боже мій, Господи єдиний! Чи гляну я на ті гори коли-небудь хоч одним оком? Ні! ніколи я їх не побачу! А хоч і побачу, то, може, з того світа, або на сім світі присняться коли-небудь.</p><p>А! цур йому. Лучше його й не згадувать, а то як згадаю що-небудь про нашу бідную Україну, то сльози так і закапають із старих очей.</p><p>Давно ворушиться у мене в голові думка, щоб перевести на наш прекрасний український язик <emphasis>«Слово о полку Игоря».</emphasis> Так нема в мене подлинника, а перевода читать не втну. Так от що я думаю. У вашій семінарській бібліотеці певне єсть издание <emphasis>Шишкова</emphasis> або <emphasis>Максимовича «Слово о полку Игореви»,</emphasis> перевод с текстом, то ти великої ради моєї любові попроси якого-небудь скорописца списать для мене один екземпляр з переводом текст сієї невеличкої, но премудрої книги, а я тобі за це… що ж я тобі зроблю, убогий? Подякую щирим серцем та й білш нічого. Вонми гласу моления моего, друже мій єдиний, пришли мені текст <emphasis>«Слова о полку Игоря»,</emphasis> а то на твоїй душі буде гріх, як не буде воно, те <emphasis>«Слово»,</emphasis> переведено на наш задушевний, прекрасний язик.</p><p>Недавно публиковано в газетах перевод «<emphasis>Слова о полку Игоря» </emphasis>Н. Гербеля и его же издание — перевод с текстом и з рисунками якимись, а продається 3 рублі серебром — а бодай він сказився і з своєю книжкою, і з рисунками, проче текста святого.</p><p>Для текста думав був виписать сію хитро надрюковану книгу, та як полічив свої гроші, то й рукою махнув, спасибі тобі, що ти мені оце поміг, а то… та цур йому й розказувать, аж нудно.</p><p>Оставайся здоров, друже мій милостивий, поцілуй за мене свою жінку і своїх невеличких діточок, згадуй інколи безталанного</p><p><emphasis>Т. Шевченка.</emphasis></p><empty-line/><p>Пиши до Бодянського О. М. і кланяйся йому од мене.</p></section><section><title><p>152. Т. Г. Шевченка до О. М. Бодянського</p></title><epigraph><p>1 травня 1854. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>1854. 1 мая.</p><empty-line/><p>Христос воскресе!</p><p>Привітай, друже мій єдиний, оцього уральського козачину, я познакомився не дуже давно, він мені тойді здавався добрим чоловіком і щирим уральським козаком, може, тепер зопсувся у вашій білокаменній. Ось що! він у тебе попросить для мене <emphasis>«Слово о полку Игоря» </emphasis>Максимовича або Шишкова, дай йому ради святої нашої поезії один екземпляр, коли маєш. Бачиш, у мене давно вже думка заворушилась перевести його, те слово, на наш милий, на наш любий український язик. Достань, будь ласкав, та передай цьому козачині. Спасибі тобі, друже мій милостивий, за летописи, получив я їх от Головачева, всі до одної, і тепер собі здоров прочитую потрохи. Писав ще я в Київ Іванишову, щоб прислав мені летопись Величка, так от уже другий рік жду не дождуся, та мабуть Іванищов (без сорома казка) забув, як мене й зовуть, а коли так воно робиться на сім світі, то не забувай хоч ти мене, мій єдиний друже! Чи нема в тебе якого-небудь завалящого ледащички екземпляра тієї летописи Величка, якщо маєш, то оддай сьому козачині, а він мені перешле її, а я о твоїм здравії Богу помолюся.</p><p>Чи не побачишся коли-небудь з Головачовим, поцілуй його за мене і скажи йому, що я й досі жду-жду Щербину. Бо бачиш: як ми з ним бачилися позаторік у цім поганім укреплении, то він читав мені деякі вірші Щербини і обіцявся вислать мені із Москви один екземпляр, та й досі нема.</p><p>Оставайся здоровий. Як матимеш гулящий час, то піди в Симонов монастир і за мене помолися Богу на могилі Гоголя за його праведную душу. Не забувай</p><p><emphasis>Т. Шевченка.</emphasis></p><empty-line/><p><emphasis>На звороті:</emphasis></p><p><emphasis>О. М. Бодянскому.</emphasis></p></section><section><title><p>153. Т. Г. Шевченка до Бр. Залеського</p></title><epigraph><p>6 червня 1854. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>6 июня.</p><empty-line/><p>Вітаю тебе, друже мій, Богу милий! Вітаю тебе на лоне девственной, торжественно прекрасной природы! Много бы и много молитв сердечных послал бы я к престолу живого Бога за один час, проведенный с тобою в дремучем сосновом лесу, под темной тенью широковетвистой, мрачной, как дума Оссиана, ели. Хорошо и, Боже милый, как хорошо прошел бы этот час с тобою вместе. Мы бы выбрали хороший пункт и освещение и нарисовали бы, по мере сил, грустную и величественную царицу лесов туманного севера. Но увы! этой великой радости не суждено испытать мне, бесталанному. Самая горькая отрава нашего морального бытия — безнадежность, и эту жестокую отраву я вполне теперь чувствую. Прочь! прочь! змия лютая, ненасытная, хоть на один час, пока беседую с тобою, друже мой милый! друже мой единый!</p><p>Первое твое письмо прочитал я и немало удивился, что ты в нем ничего не упоминаешь о моей просьбе, а это вышло потому, что ты не читал моего письма от 5-го февраля, а я читал твое письмо и не посмотрел, что оно писано 20 февр[аля]. Слона-то, как говорит Крылов, я и не заметил, да сдуру и задаю себе вопрос, что бы это могло значить. Во втором твоем письме я прочитал, что ты получил мое письмо уже на месте твоего теперешнего пребывания, и слава Богу, как ты говоришь. Письмо твое к Сигизмонду, вероятно, не застало уже Карла в Оренбурге, потому что я до сей поры не имею от него никакого известия. У П[лещеева] действительно не оказалось германских книг, не оказалось даже денег, чтобы купить их, это естественно, человек перед походом. А ты до глубины обрадовал мое сердце обещанием прислать Кернера и особенно Богдана Залесского. Благодарю тебя, друже мой милостивый. Благодарю тебя и за прекрасные песни <emphasis>Совы.</emphasis> Мне особенно понравились из них «Два слова» и «Экспромт». Если ты с ним в переписке, то в каждом твоем [письме] целуй его за меня всею полнотою моего сердца.</p><p>От поэзии перехожу прямо к прозе. Что делать, такова жизнь наша. Вот в чем дело: Ираклий просит тебя, чтобы заказал для него в Екатеринбурге яшмовую или топазовую печатку, для чего и посылается тебе это изображение, правду сказать, весьма неуклюжее, а потому ты и оставь его втуне, а закажи так[ой] величины и формы, как ты свое последнее письмо запечатал, с изображением лука и колчана на щите, а наверху щита, вместо шлема, дворянская корона.</p><p>Если просьба эта не будет сопряжена с большими затруднениями, то, прошу тебя, исполни ее. Есть у меня в Екатеринбурге на гранильном заводе товарищ мой, некто Пономарев, обратися к нему или как найдешь лучше.</p><p>Кланяется тебе Ираклий и Агата, кланяется тебе З[елинский] и Никольский].</p><p>Вот еще что: если ты не запасся Каламом, то советовал бы тебе выписать его через Аркадия, хоть несколько этюдов, это было бы для тебя весьма полезно. Я из Одессы не имею совершенно никаких сведений, а сам не пишу туда потому, что не имею адреса. Бога ради, пришли ты мне адрес Аркадия.</p><p>В последнем письме П[лещеев] писал мне, что ojcec prefect сильно и опасно захворал, правда ли это?</p><p>Добрый Л[ев] Ф[илиппович] просил В[асилия] Алексеевича], чтобы позволил мне написать образ для здешней церкви, и мне отказано! Грустно. Невыносимо грустно. При таких неудачах, я думаю, и величайший поэт откажется от всякой надежды на лучшую долю, а мне, бесталанному, и давно можно закрыть глаза для будущего лучшего.</p><p>Прощай, друже мой верный! да благословит Господь все дела твои и все намерения твои! Не забудь выписать Оссиана, он, кажется, есть в французском переводе, ты теперь его с наслаждением прочитаешь. Декорация у тебя для Оссиана превосходная.</p><p>Не имею больше ничего тебе сообщить, друже мой, ни хорошего, ни худого, окроме разве, что у меня ни полкарандаша Фабера не имеется. А хорошее вот еще что у нас. Прошедшей осенью Ирак[лий] посадил на известном тебе огороде несколько верб, и они теперь зеленеют, лет через 10 их можно будет рисовать, а пока я ограничиваюсь воображением, тебе же советую, друже мой, как можно более делать этюдов с деревьев. Не упускай случая, учись, Бог знает, придется ли другой раз провести лето в лесу.</p><p>Как бы я рад был, если бы хотя к зиме состоялся твой перевод в Оренб[ург]. Я бы себя чувствовал меньше сиротою, нежели это я теперь чувствую.</p><p>Кланяйся и целуй Аркадия и его сына Бронислава.</p><p>Еще раз прошу тебя насчет печатки, а в отношении формы я полагаюсь совершенно на твой выбор. Еще маленькое условие, чтобы печатка обошлась не более 10 руб. сер[е]б[ром].</p><p>Поцелуй Ф[ому] и извини меня перед ним, что я не пишу ему теперь, — в караул гонят.</p></section><section><title><p>154. Т. Г. Шевченка до Бр. Залеського</p></title><epigraph><p>9 жовтня 1854. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>Вот что! мой искренний друже! Мы вообще более или менее любим извинять свои даже неизвинительные проступки и маскировать их чем попало, лишь бы казалось правдоподобно. Я тоже человек, только не маскирую перед тобою моего долгого, ничем не извинительного молчания, а расскажу тебе всю правду, как было. Почти вместе с твоим письмом прибыла к нам и экспедиция Бэра, а в этой экспедиции (как я тебе и прошлый год писал) находится и твой знакомый Н. Данилевский (который помнит и кланяется тебе), а такое явление, как Д[анилевский], в нашей пустыне может скружить и не мою голову. В продолжение его пребывания здесь я почти с ним не разлучался. Он своим присутствием оживил во мне, одиноком, давно прожитые прекрасные дни. Теперь, я думаю, ты простишь меня за молчание. Вообрази меня несколько дней сряду счастливым, и ты, как мой самый искренный друг, простишь меня и в сердце порадуешься моей мимолетной радости. Д[анилевский] уехал теперь на короткое время в устье Эмбы, и я, пользуясь его отсутствием, пишу панегирик прекрасному уму и сердцу Н. Д[анилевского], а впрочем, все, что мне бы хотелось написать тебе об нем, то это не уместилось бы и на двух дестях бумаги, а не то что на одном листе, а потому и ограничусь, сказав тебе, что он во всех отношениях прекрасный человек; жаль только, что он ученый, а то был бы настоящий поэт.</p><p>Но довольно пока о Д[анилевском], поговорю о себе: с наслаждением прочитал я твое искреннее письмо и душевно порадовался твоей надежде быть переселену в Оренбург, все-таки ближе ко мне. С[игизмунд] даже пишет мне, что ты оставляешь военное сословие и делаешься библиотекарем Оренб[ургской] публичной библиотеки. Дал бы Бог! Я, впрочем, поверю только тогда, когда ты мне сам напишешь. Так ли, иначе, только я сердечно желаю, чтобы ты скорее переселился в Оренбург. Из твоего описания окрестностей Златоуста я вижу, что тамошние леса совсем не похожи на оссиановские леса, а более похожи на полярные бесплодные пустыни, величавые только своим пространством.</p><p>Милого Богдана Z[aleskiego] я получил с сердечной благодарностию и теперь с ним не разлучаюсь, многие пьесы наизусть уже читаю, одно иногда сердце тяготит — некому слушать, некому передавать той прелести, которую заключает в себе поэзия, а одному тяжело носить этот избыток возвышенных божественных идей. Во всех отношениях человек необходим для человека. Нынешнее лето прибыло сюда несколько человек конфирмованных. Но лучше было б не видать мне их никогда. Пустота страшная, но Бог с ними.</p><p>Переводы Совы так прекрасны, как и его оригинальная поэзия, и я не из скромности авторской, а говорю, как понимаю вещь. <emphasis>«Катерина»</emphasis> моя не так хороша, а главное, не так цела, чтобы ее переводить, и переводить Сове, а впрочем, он, может быть, это лучше меня знает. <emphasis>«Два слова» — </emphasis>эта идея так возвышенно прекрасна и так просто высказана у Совы, что П[лещеева] перевод, хотя и передает идею верно, но хотелось бы изящнее стиха, хотелось бы, чтобы стих легче и глубже ложился в сердце, как это делается у Совы.</p><p>Ты мне обещаешь еще том Б[огдана] Z[aleskiego]; благодарю тебя, друже мой добрый! Что же я тебе пошлю? чем я с тобою поделюся?</p><p>Я здесь по милости Н[икольского] читаю постоянно новины русской литературы и прочитал биографию Гоголя, которую ты мне рекомендуешь; она заинтересовала меня, как и тебя, письмами как документами, но как биография она не полна.</p><p>Ты мне в первый раз говоришь о Гороновиче довольно ясно, и я рад, что ты его наконец увидел с настоящего пункта. Как живописца я его не знаю, а как человек он дрянь, это я знаю; но Бог с ним.</p><p>Одесские события и на милого нашого Аркадия имели влияние, а в том числе и на меня, разумеется, косвенно; я, впрочем, еще и «Цыгана» не промотал, следовательно, до нужды еще далеко, а он-то, бедный, как видно, в порядочных тисках. Когда будешь писать ему, не забудь поцеловать его за меня.</p><p>Я так опоздал теперь с своим письмом, что куда и адресовать, не знаю. Теперь уже осень, и я тебя воображаю в Оренбурге, а ты, может быть, еще в Богословском заводе: что делать, не знаю. Во всяком случае я адресую на имя ojca prefekta, и когда ты уже в Оренбурге и Карл тоже, то прошу тебя, поторопися выслать то, о чем я тебя просил, кроме платья, поторопися потому, что к нам тяжелая почта приходит в последний раз в октябре. Если не успеешь, то отложи до марта. Сигизмонд прислал мне 6 карандашей Фабера № 2, и они лежат у меня без употребления. Не забудь, что карандаши мои в кармане в пальто, там же в кармане есть еще две гравировальные иглы и два куска черного лаку для натирания медной доски; их тоже пришли.</p><p>Ираклий кланяется тебе и просит тебя не забыть о печати. И я о том же прошу тебя, ты этим меня заставишь долго и искренно благодарить тебя.</p><p>Агата тоже тебе кланяется. Эта прекраснейшая женщина для меня есть истинная благодать Божия. Это одно-единственное существо, с которым я увлекаюсь иногда даже до поэзии. Следовательно, я более или менее счастлив, можно сказать, что я совершенно счастлив, да и можно ли быть иначе в присутствии высоконравственной и физически прекрасной женщины? Она тебя помнит и вспоминает о тебе часто и с удовольствием.</p><p>Что же мне еще написать тебе, друже мой единый? Ничего не напишу, чтобы не испортить письма какою-нибудь грустною мыслию. Не правда ли, ни одно письмо мое к тебе не оканчивалось так отрадно, как это? Великая вещь — сочувствие ко всему благородному и прекрасному в природе, и если это сочувствие разделяется с кем бы то ни было, тогда человек не может быть несчастлив. Если будешь писать Сове, то целуй его за меня и пожелай ему много-много возвышенных мыслей и стихов.</p><p>А если ты теперь в Оренбурге, то поцелуй за меня руку ojca prefekta и поцелуй милого моего и доброго Цейзика. Сигизмонду я пишу теперь же.</p><p>Не забывай меня, друже мой единый!</p><empty-line/><p>9 октября.</p></section><section><title><p>155. Т. Г. Шевченка до О. М. Бодянського</p></title><epigraph><p>1 листопада 1854. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>Посилаю тобі, друже мій єдиний, с г. Семеновим поличчя оцього нікчемного гетьманця. Дивлячися на його, згадуй і мене інколи. Я боявся нарисовать себе москалем, щоб ти часом не перелякався, глянувши на поличчя моє в московській шинелі або, Боже крий, ще і в мундирі! А гетьманець, думаю, не перелякає тебе, а може, ще й порадує твою запорозьку душу. Прийми ж його та привітай цього нікчемного гетьманця, друже мій єдиний! Послав би тобі що-небудь… краще, так у мене тепер, єй-богу, нема нічого, а про мою погану долю розпитай у г. Семенова, він тобі розкаже про мене, про такого, як мене добре бачив.</p><p>Писав я до тебе недавно через одного мого великого приятеля, уральського козака, та і досі не знаю, чи получив ти од його ту цидулу, чи ні.</p><p>Найшлося б тобі ще дещо про себе написати, та ніколи. Спасибі тобі ще раз за літописи, я їх уже напам'ять читаю. Оживає моя мала душа, читаючи їх! Спасибі тобі!</p><p>Згадуй інколи искренного твоего</p><p><emphasis>Т. Шевченка.</emphasis></p><empty-line/><p>Листопада 3.</p><p>1854 року.</p><empty-line/><p><emphasis>На звороті:</emphasis></p><p>Осипу Максимовичу</p><p><emphasis>Бодянскому</emphasis></p><p>в <emphasis>Москве.</emphasis></p></section><section><title><p>156. Т. Г. Шевченка до Бр. Залеського</p></title><epigraph><p>8 листопада 1854. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>Каждое письмо твое, друже мой добрый, приносит мне тихую, чистую сердечную радость, но последнее твое коротенькое послание меня из мертвого сделало, по крайней мере, полуживым. Писал я тебе о Данилевском, что он прогостил у нас около двух месяцев. В продолжение этого времени я с ним сблизился до самой искренней дружбы. Он недавно уехал в Астрахань, а я, проводивши его, чуть не одурел. В первый раз в жизни моей я испытую такое страшное чувство. Никогда одиночество не казалось мне таким мрачным, как теперь, и письмо твое так кстати приплыло ко мне, что я не знаю, как тебя и благодарить за его, друже мой единый! С получением твоего письма я начал приходить в себя, начал чувствовать и думать, правда что думы мои по-прежнему не радужные, но все-таки думы. Ты говоришь, что ты сроднился в своем углу с безотрадным одиночеством. Я сам то же думал, пока не показался в моей тюрьме широкой человек, человек умный и благородный в широком смысле этого слова. И показался для того только, чтобы встревожить мою дремавшую бедную душу. Все же я ему благодарен, и благодарен глубоко.</p><p>Сердечно благодарю тебя за известие о Варваре, целую трижды доброго Аркадия. Насчет «Монаха» напиши ему, чтобы он не беспокоился, деньги у меня пока еще имеются. Я тебя давно уже воображаю в Оренбурге и уже другое письмо адресую по прежнему адресу. Когда ты приедешь в Оренбург, то напиши мне и сообщи свой настоящий адрес. Агата тебе кланяется, а Ираклий пишет тебе письмо и адресует в Богословск, Зелинский посылает тебе поклон. Почтарь стоит над головою и не дает писать. Извини меня, друже мой, за мое краткое послание и не разлюби искренного твоего <emphasis>Т. Ш.</emphasis></p><empty-line/><p>Данилевский тебе кланяется.</p><p>8 ноября 1854.</p></section></section><section><title><p>1854–1855</p></title><section><title><p>157. Т. Г. Шевченка до А. О. Краєвського</p></title><epigraph><p>Кінець 1854 — початок 1855. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>Милостивый государь Андрей Александрович! Для дебюта посылаю вам мой рассказ «Княгиня» и прошу вас, если он не будет противоречить духу вашего журнала, напечатать его. Если же окажется он неудобопечатаемым, то прошу переслать рукопись в г. Оренбург, на имя Бронислава Францевича Залецкого, в баталион № 2. Если же я увижу напечатанным мой рассказ в вашем журнале, то мне приятно будет сообщать вам и будущие мои произведения. Имею честь быть <emphasis>К. Дармограй.</emphasis></p></section></section><section><title><p>1855</p></title><section><title><p>158. Т. Г. Шевченка до Бр. Залеського</p></title><epigraph><p>10 лютого 1855. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>10 февраля.</p><empty-line/><p>Сердечно радуюсь твоему возвращению, мой милый, мой сердечный, мой единый друже! Мне легко и весело на сердце стало, когда я прочел твое милое письмо, писанное уже в Оренбурге. Мне отрадно думать, что ты ко мне хоть не совсем близко, а все-таки приблизился на несколько десятков миль и теперь (завидую тебе, друже мой единый!) любуешься добрыми и сердцу милыми лицами Карла и Михайла. И мне самому грустно думать, что для полной твоей радости недостает тебе вдохновенного Совы, завидую тебе и радуюсь твоей радостию, друже мой, Богу милый!</p><p>Ты просишь Бога увидеться теперь со мною. О, как я его прошу об этом! Но молитвы, знать, наши до него не скоро доходят. Веришь ли, мне иногда кажется, что я и кости свои здесь положу, иногда просто на меня одурь находит, такая жгучая, ядовитая сердечная боль, что я себе нигде места не нахожу, и чем далее, тем более эта отвратительная болезнь усиливается. И то сказать, видеть перед собою постоянно эти тупые и вдобавок пьяные головы — человеку и более меня хладнокровному немудрено с ума сойти. И я в самом деле отчаиваюся видеть когда-либо конец моим жестоким испытаниям.</p><p>Какое чудное, дивное создание непорочная женщина! Это самый блестящий перл в венце созданий. Если бы не это одно-единственное, родственное моему сердцу, я не знал бы, что с собою делать. Я полюбил ее возвышенно, чисто, всем сердцем и всей благодарной моей душою. Не допускай, друже мой, и тени чего-либо порочного в непорочной любви моей.</p><p>Она благодарит тебя сердечно за твое милое искреннее приветствие, а я и благодарить тебя не умею.</p><p>Ты спрашиваешь меня, можно ли тебе взять кисть и палитру. На это мне отвечать тебе и советовать довольно трудно, потому что я давно не видал твоих рисунков. И теперь я могу тебе сказать только, что говаривал когда-то ученикам своим старик Рустем, профессор рисования при бывшем Виленском университете: «Шесть лет рисуй и шесть месяцев малюй, и будешь мастером». И я нахожу совет его весьма основательным. Вообще, нехорошо прежде времени приниматься за краски. Первое условие живописи — рисунок и круглота, второе — колорит. Не утвердившись в рисунке, пр[ин]яться за краски — это все равно, что отыскивать ночью дорогу. Если можно достать в Оренбурге хороший пейзаж, масляными красками написанный, то попробуй его скопировать, но без хорошего оригинала я тебе советую кистей и в руки не брать.</p><p>Пеняешь ты мне, почему я тебе не прислал «Трио» или «Христа»; эти вещи через почту посылать неудобно, а случаи здесь так редки или, лучше сказать, их вовсе не бывает. Я начал еще лепить, в пандан «Христу», «Ивана Крестителя» на текст «Глас вопиющего в пустыне». И мне бы ужасно хотелося весной же переслать тебе хоть форму, но не предвижу никакой возможности.</p><p>Кланяйся Карлу и скажи ему, что для смазывания формы употребляется деревянное масло, смешанное с свечным салом пополам, алебастр или гипс разводится в густоту обыкновенной сметаны, и, заливши форму, нужно дать трое суток сохнуть в сухом и теплом месте или на солнце, потом немного погреть перед огнем и сейчас же тоненьким ножом отде[ли]ть осторожно предмет от формы. Но и в этом, как и во всем, важную роль играет опыт.</p><p>Я чрезвычайно рад, что тебе поручена новая библиотека, лучше для тебя занятия я не мог бы придумать.</p><p>Как бы я рад был, чтобы ты сблизился с В[асилием] Алексеевичем].</p><p>Посылки, о которой ты мне пишешь, я еще не получил, она, верно, зазимовала в Гурьеве.</p><p>Что мне Сигизмонд ничего не пишет? Что он и где он? Напиши хоть ты об нем пару слов. Что делается с Людвигом? И не имеешь ли каких известий о А[лексее] П[лещееве] и Фоме? Сообщи мне.</p><p>А если увидишь Сову или будешь писать ему, то расцелуй его за меня, за его прекрасные сердечные стихи. Мне грустно, что я не могу ничего переслать ему своего произведения. Он должен быть в высшей степени симпатический человек. Как бы я был счастлив, если бы мне удалося когда-нибудь обнять и поцеловать его!</p><p>Будешь писать Аркадию, кланяйся ему от меня. Кланяйся и Михайлу и всем, кто не забыл меня.</p><p>Если увидишь Михайлова, скажи ему, пускай он мне напишет хоть что-нибудь. Прощай, не забывай меня!</p><p>О чем так долго и так постоянно думаю, о том чуть было не забыл просить тебя. Уведоми меня, принял ли В[асилий] А[лексеевич] представление Фреймана обо мне и пошло ли оно дальше. Если ты знаком с Фрейманом, то попроси его, пускай он тебе покажет мою «Ночь» акварелью.</p><p>Мы здесь о зиме и понятия не имеем. В продолжение генваря месяца с 5° тепло не сходило, а я в продолжение всей зимы не снимаю кителя.</p><p>Кланяются тебе Z[ieli&#x144;ski] и Ираклий.</p><p>Прощай еще раз, мой незабвенный друже!</p><empty-line/><p><emphasis>На звороті:</emphasis></p><p>Bronis&#x142;awu Z.</p></section><section><title><p>159. Т. Г. Шевченка до О. М. Плещеєва</p></title><epigraph><p>6 квітня 1855. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>Перед отъездом вашим в степь писали вы ко мне письмо, на которое я вам не отвечал, во-первых, по недостатку адреса, а во-вторых, потому, что совершенно не о чем было писать, а переливать из пустого в порожнее скучно. Вы пишете, что, может быть, в письме вашем встретилось мне что-нибудь не по сердцу, и потому я вам не отвечал. Как вам пришло в голову такое предположение! Можете ли вы что-нибудь написать, что бы мне было не по сердцу? Спаси вас, Господи, от таких мыслей! Каждую строчку, каждое слово вашего письма я принимал как слово брата, как слово искреннего друга. Какие бы ни были ваши предположения, однако же вы на них не остановились. За то вам сердечно благодарен. Поздравляя меня с Новым годом, вы желаете мне, как брат, всего лучшего, и особенно — чтобы вырваться из этой пустыни. Благодарю вас! Прекрасное, человеколюбивое желание! Но увы! вашему доброму желанию и моей единой надежде не суждено осуществиться.</p><p>Вот что случилось со мною. В прошлом году генерал Фрейман представил меня в унтер-офицеры. Я существовал этой бедной надеждою до конца марта текущего года; а перед самой Пасхой почта привезла приказ майора Л[ьво]ва, чтобы взять меня в руки и к его приезду непременно сделать меня образцовым фрунтовиком, а не то — я никогда не должен надеяться на облегчение моей участи. Хорошо я встретил праздник Пасхи! Праздник прошел, и из меня, теперь пятидесятилетнего старика, тянут жилы по осьми часов в сутки!</p><p>Вот мои радости! вот мои новости! Не пеняйте же мне, что я не отвечал вам на ваши письма. Я ждал, и мне хотелось хоть малой радостию порадовать вашу сострадательную душу; а рассказывать вам о своих страданиях — значит заставлять вас самих страдать. А у вас и своего горя не мало, а делить горе между страдальцем — значит увеличивать общую скорбь.</p><p>Еще вот что. У нас не получает никто «Отечественных записок», а у вас, вероятно, кто-нибудь получает; то просмотрите вы хорошенько май и июнь, не увидите ли там рассказ «Княгиня», подписанный <emphasis>К. Дармограй. </emphasis>Если нет, то напишите кому-нибудь в Петербург, чтобы получил рукопись в конторе журнала и переслал вам, а вы адресуйте ее в «Современник» или что найдете лучшим, то с нею и сделайте.</p><p>Прощайте, мой добрый, мой незабвенный друже! С следующею почтою буду вам писать больше.</p><p><emphasis>Т. Ш.</emphasis></p></section><section><title><p>160. Т. Г. Шевченка до З. Сераковського</p></title><epigraph><p>6 квітня 1855. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>Мой милый, мой добрый Zyhmonte! Благодарю тебя за твое ласковое, сердечное украинское слово, тысячу раз благодарю тебя. Рад бы я отвечать тем же сердцу милым словом, но я так запуган, что боюся родного милого звука. Особенно в настоящее время я едва и как-нибудь могу выражаться. О моем настоящем горе сообщаю я А. П[лещееву], и ты у него прочитаешь эти гнусные подробности.</p><p>Кернера и прочее с письмом И. Станкевича, писанным 25 октября, получил я сегодня, т. е. 6 апреля. Все это пролежало всю зиму в Гурьеве. Но лучше поздно, нежели никогда. Благодарю ж вас, друзья мои, мои братья милые, что вы не оставляете меня! Поцелуй доброго Станкевича за его ласковые письма и извини меня перед ним, что я теперь не пишу ему: до отхода почты осталось только два часа, а до смены караула — час, а я на карауле и написал, что только успел.</p><p>Кто такой киевский студент, посылаемый сюда? Если ты знал его в Оренбурге, то сообщи мне; а то я не мастер сразу узнавать людей так, чтобы не сделать маху.</p><p>Поцелуй Карла, Цейзика и будь здоров. Не забывай любящего тебя <emphasis>Ш.</emphasis></p></section><section><title><p>161. Т. Г. Шевченка до Бр. Залеського</p></title><epigraph><p>10 квітня 1855. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>10 апреля.</p><empty-line/><p>Я ничего не пишу тебе с этой почтою, мой друже единый, потому что доброго написать нечего, а о скверном ты узнаешь из письма А. П[лещееву]. Прошу тебя только, если ты можешь, объясни мне, что все это значит. Каким родом могло быть предпочтено представлению генерала представление майора? Это для [меня] вопрос темнее безлунной ночи. Напиши мне, кто такой Станкевич? Я знаю, что это добрый человек, и больше ничего не знаю.</p><p>В последнем моем письме я забыл тебе сказать, чтобы ты ходил в свободное время за Урал в парк или рощу и делал этюды, там есть образцы живописных деревьев. И еще раз скажу тебе, с масляными красками будь осторожен, пока не утвердишься на карандаше. Ничего больше теперь не имею сказать тебе. Прощай! Не забывай меня, мой единый друже! Целуй ojca prefekta, Карла, Цейзика и всех, кто вспомнит обо мне.</p><p>В продолжение осьми лет, кажется, можно бы было приучить себя ко всем неудачам и несчастиям, — ничего не бывало. Настоящее горе так страшно потрясло меня, что я едва владел собою. Я до сих пор еще не могу прийти в себя. В таких случаях нужен сердцу самый искренний, самый бескорыстный друг. Полуучастию тут не место, оно хуже холодного эгоизма.</p><p>Счастливы те, для которых слово «участие» больше ничего как пустое слово! Когда я доживу до этого счастья?</p><p>А[гата], моя нравственная, моя единственная опора, и та в настоящее время пошатнулась и вдруг сделалась пуста и безжизненна. Картежница, ничего больше. Или это мне кажется так, или оно в самом деле так есть. Я так ошеломлен этою неудачею, что едва различаю черное от белого.</p><p>Когда будешь писать Сове, кланяйся ему, а мне об нем напиши подробнее, потому что я знаю его как поэта, и ничего больше.</p><p>Прощай, мой единый друже.</p><p>Кернера и прочее я получил исправно, теперь ожидаю карандашей, и, если можешь, то пришли 1 и 2 томы B. Zaleckiego.</p></section><section><title><p>162. Т. Г. Шевченка до В. I. Григоровича</p></title><epigraph><p>Близько 12 квітня 1855. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>Христос воскресе, незабвенный мой благодетель. Вот уже девятый раз я встречаю этот светлый торжественный праздник далеко от всех милых моему сердцу, в киргизской пустыне, в одиночестве и в самом жалком, безотрадном положении. Восемь лет я выстрадал молча. Я никому ни слова не писал о себе. Думал, что терпением все одолею. Но, к несчастию, я горько ошибся, терпение так и осталось терпением, а я между тем приближаюся к 50 году моей жизни. Силы, и нравственные, и физические, мне изменили, ревматизм меня быстро разрушает. Но что в сравнении болезни тела с болезнию души, с тою страшною болезнию, что зовется безнадежностью. Это ужасное состояние! На осьмом году моих тяжелых испытаний я был представлен корпусному командиру к облегчению моей горькой участи. И что же, мне отказано за то, что я маршировать не могу, как здоровый молодой солдат. Вот одна причина, почему я остался таким же, как был, солдатом, а другая — и самая важная причина та, что я, к великому моему несчастию, [не имею] заступника перед особою В. А. П[еровского], и это-то самое вынуждает меня обратиться к Вам и просить Вас и графа Ф[едора] П[етровича] помочь мне в крайне горьком моем положении своим человеколюбивым предстательством перед В. А. П[еровским].</p><p>Вы, как конференц-секретарь Ака[демии] х[удожеств] и как лично и хорошо меня знаете, просите его за меня, если можно, лично, он теперь должен быть в столице. Если же он выехал, то напишите ему письмо. Оживите умершую мою надежду. Не дайте задохнуться от отчаяния в этой безвыходной пустыне.</p></section><section><title><p>163. Т. Г. Шевченка до Ф. П. Толстого</p></title><epigraph><p>12 квітня 1855. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>Ваше сиятельство!</p><p>К вам как к представителю изящных искусств и вице-президенту Императорской Академии художеств, покровительства которой я так безрассудно лишился, к вам прибегаю я с моею всепокорнейшею просьбою.</p><p>В 1847 году за сочиненные мною либеральные стихи я <emphasis>высочайше</emphasis> конфирмован в солдаты Отдельного Оренбургского корпуса. По распоряжению бывшего тогда корпусного командира сослан я в Новопетровское укрепление, находящееся в киргизской степи на северо-восточном берегу Каспийского моря. И вот уже наступил девятый год моего изгнания, и я, забытый в этой безотрадной пустыне, потерял уже и надежду на мое избавление.</p><p>Ваше сиятельство! До сих пор не осмеливался я беспокоить вас о моем заступничестве, думая, что безукоризненной нравственностью и точным исполнением суровых обязанностей солдата возвращу потерянное звание художника, но все мое старание до сих пор остается безуспешным. Обо мне забыли! Напомнить некому. И я остаюся в безвыходном положении.</p><p>После долгих и тяжких испытаний обращаюся к Вашему сиятельству с моими горькими слезами и молю вас, вы, как великий художник и как представитель Академии художеств, ходатайствуйте обо мне у нашей высокой покровительницы. Умоляю вас, Ваше сиятельство! Одно только предстательство ваше может возвратить мне потерянную свободу, другой надежды я не имею.</p><p>Еще прошу вас, напишите несколько слов о моем существовании его высокопревосходительству Василию Алексеевичу Перовскому, судьба моя в его руках, и только его представление может быть действительно.</p><p>Кроме всех испытаний, какие перенес я в продолжение этих осьми лет, я вытерпел страшную нравственную пытку. Чувство страшное, которое вполне может постигнуть человек, посвятивший всю жизнь свою искусству. Мне запрещено рисовать, и, клянусь Богом, не знаю, за что. Вот мое самое тяжкое испытание. Страшно! Бесчеловечно страшно мне связаны руки!</p><p>Василий Иванович Григорович меня знал лично как художника и как человека, и он засвидетельствует перед вами обо мне.</p><p>Молю вас, Ваше сиятельство, не оставьте моей печальной просьбы, оживите мои умершие надежды, уврачуйте мою страдающую душу.</p><p>С надеждою в Бога и заступничество Вашего сиятельства остаюсь бывший художник</p><p><emphasis>Т. Шевченко.</emphasis></p><empty-line/><p>Новопетровское укрепление.</p><p>1855 года, апреля 12.</p><empty-line/><p>Ваше сиятельство!</p><p>Только прошедшего марта дошло в нашу пустыню сведение о торжественном, прекрасном празднике вашего <emphasis>юбилея. </emphasis>Позвольте же и мне, почитающему вас как великого художника и покровителя прекрасных искусств, от полноты сердца поздравить вас с вашим великим и вполне заслуженным праздником. Пошли вам Господи силу и долгие, долгие лета мужать и крепнуть для славы нашего отечества и славы прекрасного искусства.</p></section><section><title><p>164. М. О. Осипова до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>20 травня 1855. С.-Петербург</p></epigraph><p>Граф Ф. П. Толстой поручил мне уведомить Вас, г-н Шевченко, что он искренно соболезнует о Вашем несчастии и душевно рад употребить все зависящие от него средства для облегчения Вашей участи, если только степень Вашего преступления, которая ему неизвестна, не будет неодолимым препятствием к тому.</p><p>Я, с своей стороны, могу присовокупить к этому, что начало уже сделано; молитесь Богу об успехе.</p><p>Искренно желающий Вам добра</p><p>художник <emphasis>Николай Осипов.</emphasis></p><empty-line/><p>1855 г.,</p><p>мая 20-го.</p></section><section><title><p>165. Т. Г. Шевченка до Бр. Залеського</p></title><epigraph><p>10 червня 1855. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>10 июня.</p><empty-line/><p>Сегодня получил я твое во всех отношениях для меня дорогое письмо, сегодня же и отвечаю, сегодня же вечером и почта отходит, и если мало напишу тебе, то извини мне, друже мой единый.</p><p>Я начинал уже было на тебя сердиться за твое долгое молчание, забывши мудрое правило: «Когда нечего сказать доброго, то лучше молчать». Ты мне напомнил это правило, и я тебе благодарен. Все посланное тобою я получил с благодарностью. Карандаши еще не пробовал, да не на чем, правду сказать, и попробовать; мне здесь все, начиная с людей, так омерзело, что я и не смотрел бы ни на что. Пишешь ты, что Карл не нашел моих карандашей; он вероятно забыл или и совсем не знает, где они хранятся. У него оставил я небольшой тюк с платьем; там между прочим есть пальто, а в том пальто в кармане две дюжины карандашей Фабера № 3. Если найдешь их, то возьми себе, а для меня и присланных тобою надолго станет, потому что термин моего заключения бесконечен, а здесь совершенно делать нечего. Приехал сюда старик Козлов, штейгер, помнишь, что с Антиповым ходил в Каратау. Он тоже теперь отправляется туда же для собрания коллекции окаменелостей. Думал было и я с ним проситься, да раздумал. Хорошо, весело было тогда нам с тобою; а одному было бы мне точно так же скучно, как и в укреплении, с тою разве разницею, что я должен был подчиняться пьяному казачьему офицеру. И это-то больше и было причиною моего раздумья.</p><p>Я очень рад, что ты оставил масляные краски, и очень не рад, что ты занимаешься теперь фотографиею, она у тебя много время отнимает теперь, а после, я боюся, ты увлечешься ею, когда покажутся удовлетворительные результаты. Это дело химии и физики, пускай Михайло и занимается ими, а тебе это как художнику повредит. Фотография как ни обольстительна, а все-таки она не заключает возвышенного прекрасного искусства. А между прочим, если ты не читал, то прочитай прекрасную статью Хотинского и Писаревского о фотографии в «Современнике» за 1852, не помню какой №.</p><p>Сигизмонду и Алексею я писал, будучи совершенно уверен, что они в Оренбурге, но это все равно, благодарю тебя, что отослал им письмо. Я писал Алексею, чтобы он справился через своих знакомых в Петербурге о рукописи <emphasis>К. Дармограя; </emphasis>но так как ему теперь это почти невозможно, то прошу тебя, если ты имеешь знакомого в столице, то чтобы он зашел в контору «Отечественных записок» и взял (если только она не напечатана) рукопись под названием «Княгиня» <emphasis>К. Дармограя </emphasis>и прислал бы ее тебе или передал в другой журнал; если же напечатана, то чтобы сделал условие с редактором, на каком может <emphasis>К. Дармограй </emphasis>доставлять в редакцию свои рукописи. У Карла есть брат в Петербурге, попроси его. У меня никого там знакомых не осталось.</p><p>А между прочим, скажи ты мне ради всех святых, откуда ты взял эти вялые, лишенные малейшего аромата «Киевские ландыши»? Бедные земляки мои думают, что на своем родном наречии они имеют полное право не только что писать всякую чепуху, но даже и печатать! Бедные! и больше ничего. Мне даже совестно и благодарить тебя за эту во всех отношениях тощую книжонку.</p><p>«Трио» пришлю тебе с Зелинским. Вероятно, вам опыты не удались по моим наставлениям? Хотел я и книги твои переслать тебе с ним, но он не берет. Перешлю осенью с штейгером.</p><p>Много еще кое-чего нашлося [бы] передать тебе, друже мой, но почта на носу висит, а потому и кончаю. Бывай здоров и счастлив, мой друже единый. Пиши и целуй от меня Сову, кланяйся Карлу, и Михайлу, и Станкевичу. Прощай.</p><p>Повидайся с Лазаревским и попроси его, чтобы он сообщил тебе адрес своего старшего брата, а ты сообщи его мне.</p><p>Узнай, пожалуйста, у Карла, цел ли мой альбом?</p></section><section><title><p>166. Т. Г. Шевченка до Бр. Залеського</p></title><epigraph><p>25–26 вересня 1855. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>25 сентября 1855.</p><empty-line/><p>Вчера был я на Ханга-Бабе, обошел все овраги, поклонился, как старым друзьям, деревьям, с которых мы когда-то рисовали, а в самом дальнем овраге — помнишь, где огромное дерево у самого колодца обнажило свои огромные старые корни, под этим деревом я долго сидел, шел дождик, перестал, опять пошел, я все не трогался с места, мне так сладко, так приятно было под ветвями этого старого великана, что я просидел бы до самой ночи, если бы не охотники (чтобы им ни одного воробья не застрелить) меня потревожили. А какие прекрасные, светлые, отрадные воспоминания в это время пролетели над моей головою! Я вспоминал наш каратавский поход со всеми его подробностями, тебя, Турно и кой-где изредка Антипова. И он, хоть это весьма редко, бывал иногда похож на человека. Когда же воспоминания мои перенеслися на Ханга-Бабу, я так живо представил себе то время, что мне показалось, будто бы ты сидишь здесь за деревом и рисуешь; я тогда только опомнился, когда позвал тебя и ты не отозвался. А тут и охотники пришли. Поход в Каратау надолго у меня останется в памяти, навсегда!</p><p>Я уже две почты пропустил, не писал тебе, чуть было не пропустил и третьей, а возвратясь из Ханга-Бабы, выдержал порядочный пароксизм лихорадки, боялся, чтобы не продлилась, но теперь, слава Богу, ничего. Как с гуся вода. Я извиняю себя еще и тем, что письмо мое все равно дожидало бы тебя на почте, пока ты возвратишься из Уфы. Напиши мне подробнее, добрый мой друже, о бедном нашем Сове: как и чем он живет и что он делает? Напиши все: меня глубоко трогает этот страдалец. Что делает Турно и где он? Письмо вдохновенного Сигизмонда я с наслаждением прочитал, настоящий поэт! Не отвечаю ему теперь, потому что надеюсь вскоре с ним увидеться в Ак-Мечети. А надеюсь я потому, что ты мне пишешь, не хочу ли я туда? Хочу, куда угодно хочу! Потому что я начинаю одуревать в этом безотрадно однообразном прозябании. Прошу тебя, Карла и всех добрых людей, кто может помочь мне хотя единым словом. В Ак-Мечети хотя я не предвижу для себя слишком отрадной перспективы, но, по крайней мере, не буду видеть этих голых серых скал, которые мне до того опротивели, что я рад спрятаться от них, но, увы! куда спрятаться?</p><p>Послал я тебе с Зелинским экземпляр «Трио», а с Фрейманом экземпляр «Спасителя», сходи ты на квартиру Фреймана и у слуги его Матвея спроси ящик на твое имя. Кроме медальона, найдешь ты в ящике книги, которые прошу тебя отдать переплести в два или в три волюма, как ты найдешь лучше, и оставь их у себя до весны, а весною, если я останусь здесь, то перешли мне их. Я посылал эти книги в Астрахань. И, вообрази себе, губернский и еще портовый город переплетчика не имеет! Настоящие скифы!</p><p>Если ты можешь как-нибудь узнать о судьбе «Княгини», то сообщи мне, меня она очень беспокоит. Узнай, Бога ради, цел ли у Карла мой тюк с платьем; там есть в кармане в пальто дюжины две карандашей Фабера № 3. Возьми их себе, а платье прибереги. Я не знаю, на чем я основываю надежду, а мне кажется, что я это пальто еще носить буду, если его моль не съела. Нельзя ли будет тебе достать, хоть у топографов, пару акварельных кистей, у меня одна-единственная осталась, да и та иступлена.</p><p>Я тебе надоедаю своими просьбами, но что же делать? Мне, кроме тебя, обратиться не к кому, и в тебе я совершенно уверен, что ты не назовешь меня надоедалой, попрошайкою.</p><p>Вчера не дали мне кончить письмо, а сегодня, вопреки ожиданию, пришла почта и привезла твое второе письмо с драгоценным для меня подарком, с портретом Совы. Я не знаю, как тебя и благодарить, друже мой, за этот подарок. Что-то близкое, родное я вижу в этом добром задумчивом лице. Мне так любо, так отрадно смотреть на это изображение, что я нахожу в нем самого искреннего, самого задушевного собеседника! О, с каким бы наслаждением я прочитал бы теперь его «Иордана»! Но это желание несбыточное. Благодарю тебя, тысячу раз благодарю за этот сердечный подарок.</p><p>Ты пишешь, что желал бы сблизить меня с ним покороче. Дай Бог, чтобы все люди были так коротко близки между собою, как мы с ним, тогда бы на земле было счастие. Пиши ему и целуй его за меня, как моего родного брата. Если ты хочешь, чтобы моя радость была полная, то в первое твое письмо, которое ты мне напишешь, вложи свой портрет и портрет Михайла, а если можно, то и Карла, ты меня этим подымешь на седьмое небо.</p><p>Боже мой! Когда я увижу тебя? Когда я увижу доброе лицо Михайла и Карла? Грустно! Невыразимо грустно это бесконечное ожидание.</p><p>Ты пишешь, что к вам приехали два просвещенных любителя прекрасного искусства; сердечно радуюсь такому редкому явлению и душевно желаю, чтобы ты с ними скорее познакомился; быть может, в самом деле ты встретишь в их коллекциях что-нибудь замечательное, а это для тебя необходимо. Истинно изящное произведение на художника, и вообще на человека, сильнее действует, нежели самая природа. Говоришь, что будто бы в коллекции начальника штаба есть оригиналы голландских мастеров. Дай Бог, чтобы это была правда. Я вот почему сомневаюсь: все произведения голландских артистов 17 века наперечете, а в последующем столетии Голландия была бедна замечательными мастерами. Но все-таки лучше увидеть что-нибудь, нежели не видеть ничего.</p><p>Прощай, мой единый друже. Кланяйся Средницкому и ojcu prefektu и не забудь написать мне об Аркадии.</p><p>Не знаю, имел ли какое влияние на судьбу мою всемилостивейший манифест. Если узнаешь, то сообщи мне.</p><p>С последней морской почтою пошлю тебе что-нибудь вроде «Монаха», а теперь ничего не имею конченного, да, правда, и кончить порядочно нечем.</p></section></section><section><title><p>1855–1856</p></title><section><title><p>167. Т. Г. Шевченка до Бр. Залеського</p></title><epigraph><p>Кінець 1855 — початок 1856. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>Извини мне, друже мой добрый, что пишу тебе так мало, не имея ни времени, ни места. Благодатное лето прошло и унесло с собою и самую тень чего-то похожего на свободу; до сих пор еще боятся позволить приютиться мне где-нибудь, кроме казарм. Эгоизм и эгоизм! больше ничего.</p><p>Добрый мой друже! получил я с твоим последним письмом сердцу милые портреты. Бесконечно благодарю тебя; я теперь как бы еще между вами — и слушаю тихие задушевные ваши речи. Если бы мне еще портрет Карла, и тогда бы я имел все, что для меня дорого в Оренбурге.</p><p>С последней почтой послал тебе «Байгушей»; приюти их, если можешь, куда-нибудь, а перед тем, как пустишь ты их в чужие люди, сделай мне, если это не трудно, фотографические копии в величину обыкновенного конверта; мне хотелось бы подарить их А[гате], ей они очень нравятся. Я сделался настоящий попрошайка, в каждом моем письме я чего-нибудь прошу у тебя, просто бессовестный я! А совеститься в таких случаях друга, значит не иметь друга: мое такое понятие о дружбе, и это понятие должно быть общее.</p><p>Попробуй, не удастся ли тебе на темном фоне детская головка, и чтоб не искать модели, то посади secondo Цейзика; я так люблю детей, что не насмотрелся бы на верный отпечаток ангела.</p><p>Хорошо было бы, если б коллекция картин н[ачальника] ш[таба] состояла не из его собственных произведений. Но на безрыбье и рак рыба. Может быть, в его копиях есть хоть что-нибудь похожее на оригиналы, а если и этого нет, то все-таки есть человек, любящий прекрасное божественное искусство, а между варварами это дар Божий.</p><p>Если в <emphasis>Защите у Дмитриева </emphasis>найдешь хорошие эстампы новой французской школы, как-то Делакроа, Делароша, Ораса Верне и других, то попроси скопировать их посредством фотографии, и держи эти копии у себя, смотри, любуйся ими каждый день и каждый час, это так может научить и образовать вкус, как никакая многоумная и многоглаголивая эстетико-философия. Великий Брюллов говаривал, бывало: «Не копируй, а всматривайся», и я совершенно верю бессмертному Брюллову. Но я, кажется, взял на себя роль профессора, это для тебя только, друже мой единый, потому что в Оренбурге тебе и этого некому сказать, а ты так любишь прекрасное искусство. Боже мой! когда мы увидимся? Когда мы поговорим, с любовью глядя друг на друга? Неужели все к лучшему? Нет, это поговорка близоруких.</p><p>Я вчера только узнал от Мостовского, что Колесинский в Оренбурге; кланяйся ему от меня и от Мостовского. М[остовский] для меня теперь настоящий клад; это один-единственный человек, с которым я нараспашку, но о поэзии ни слова. Странно, человек тихий, добрый, благородный и безо всякого понятия о прекрасном. Неужели это доля всего военного сословия? Жалкая доля!</p><p>Мне давно хочется завести переписку с Совою, но не знаю, как ее начать. По-польски я писать не умею, а по-русски как-то неловко, но на всякий случай сообщи мне его подробный адрес. Будешь писать ему, кланяйся и целуй его за меня.</p><p>Что мне еще написать тебе на скорую руку? Кажется, ничего больше, как только поцелуй щиро Михайла и Карла, когда приедет. Поцелуй руку ojca prefekta и, если Середницкий в Оренбурге, то целуй его щиро. Где Турно? и что с ним?.. Прощай, мой единый друже. Будешь писать Аркадию, целуй его от меня. Пиши S[erakowskiemu] и его целуй, и всех, кто помнит обо мне, целуй.</p></section></section><section><title><p>1856</p></title><section><title><p>168. А. I. Толстої до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>20 лютого 1856. С.-Петербург</p></epigraph><p>С.-Петерб[ург], 20 февраля 1856.</p><empty-line/><p>Письмо Ваше от 10 генваря, посланное в Академию художеств на имя г-на Осипова, получено в свое время.</p><p>Причина молчания г-на Осипова очень основательна. Он поступил в ополчение и на другой день по получении предпоследнего письма Вашего отправился в Севастополь; тому времени уже четвертый месяц.</p><p>Отвечать Вам на Ваше письмо и об отправлении книг, кистей и сепии просил меня позаботиться, особу вовсе Вам неизвестную, но принимающую в Вас самое <emphasis>живое и теплое </emphasis>участие. В выполнении поручения Осипова встретились маленькие препятствия, о которых с следующею почтою Вам их опишу. А теперь тороплюсь ответить на Ваше последнее письмо (которое по даному мне праву я распечатала, как поступлю и с следующими), чтобы разрешить Ваше недоразумение насчет молчания Осипова и просить Вас принять в душу отрадную <emphasis>гостью — надежду </emphasis>на милосердие Божие, на милосердие нашего Государя, сердце которого преисполнено желанием счастия своих подданных. Да низойдет в душу Вашу утешительная <emphasis>вера в </emphasis>добро людей.</p><p>Прочтя первое письмо Ваше, писанное к гр[афу] Ф[едору] Петр[овичу] Толстому, в котором Ваше раскаянье в заблуждении молодости так сильно выражено, что оно тронуло меня до глубины души — и с тех пор Вы мне уже не чужой. Веруйте же в лучшее будущее, Вам говорит это женщина с сознаньем всего прекрасного, мать семейства, жена художника, всеми любимого и уважаемого.</p><p>С будущей почтой, не могу сказать верно, но надеюсь выслать Вам книги. По получении этого письма потрудитесь отвечать мне по старому адресу, художнику Николаю Осиповичу Осипову в Академию художеств, я хочу знать, как долго идет письмо к Вам.</p><p>Если бы Вы вздумали писать к Осипову, то вот его адрес: поручику Калужского шестого стрелкового полка, в <emphasis>Бахчисарай.</emphasis></p></section><section><title><p>169. М. О. Осипова до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>Грудень 1855 — березень 1856. Курськ — Біюк-Сойрень</p></epigraph><p>Курск.</p><empty-line/><p>На этот раз судьба привела меня писать Вам из Курска, из гошпиталя. Вот как случилось это: с давних пор страдал я различными болезнями, душевными и телесными, результатом которых было нервическое расслабление, болезнь, не излечивающаяся при сидячей жизни и тем более при утомлении бесцветностью жизни. Мне казалось, что мне нужно сильное потрясение, я решился поступить в действующую армию. Знакомые мои и друзья, зная слабость моего здоровья, считали решимость мою совершенно безрассудною; я же, напротив, ожидаю хороших результатов: или не перенести лишений и трудов и избавиться от несносного существования, или выздороветь и возвратиться к деятельности. Чтобы иметь возможность поступить на службу офицером, я старался получить звание академика, что мне удалось; Государь назначил меня в Калужскую стрелковую дружину поручиком, она находится теперь в Крыму на аванпостах, нужно сказать, что дружина эта в настоящее время образцовая. Князь Кочубей вооружил ее на свой счет штуцерами. Я выехал из Петербурга 27 ноября, морозы в дороге доходили до 30, я простудился и принужден был слечь в Курске. Если все на свете к лучшему, то, может быть, лазаретное лечение повыгонит из меня кой-какие старые болезни. Я позволил себе распространиться о себе, потому что надеюсь, что моя симпатия и уважение к Вам упрочат наше знакомство. День, в который я увижусь с Вами свободным, в возможность чего я сильно верую, будет одним из самых приятных дней моей жизни.</p><p>Повесть Дармограя после долгих поисков отыскалась, я хотел лично видеть Краевского, но мне не удалось, потому что он был болен в это время. На рукописи пометка «возвратить». Я прочел рукопись со вниманием, а так как, по-видимому, автор интересует Вас, то выскажу Вам откровенно свое мнение о сочинении. Во-первых, скажу Вам, что я прочел сочинение с удовольствием, тогда как у меня не достает терпения дочесть знаменитую французскую повесть или роман; тем не менее, мне кажется, что в рассказе много недостатков, проистекающих от недостатка отделки, подробностей, отрывочности развития. Я очень досадую на свою слабую память, что не могу привести теперь примера. В тех журналах, которые будут к Вам присланы, кажется, есть повести Толстого, он подписывается: Л. Н. Т. Прочтите, как хорошо округлен у него рассказ в повестях <emphasis>«Отрочество» </emphasis>и <emphasis>«Детство». </emphasis>Рукопись я оставил у граф[ини] Толстой, она через знакомых ей литераторов передаст ее в редакцию «Современника». Ей известен Ваш адрес, в скором времени Вы получите ответ; если Вам будет что-нибудь нужно, обращайтесь к графине Анастасии Ивановне Толстой, супруге нашего вице-президента, нежная и добрая душа которой способна исцелять язвы страдающих. Я с своей стороны в моей переписке с Толстыми буду напоминать об Вас; если они не успеют ничего сделать теперь, то, вероятно, успеют при коронации Государя.</p><p>Я забыл сказать, что повести Толстого помещаются исключительно в «Современнике». Вы, вероятно, интересуетесь знать что-нибудь об Академии, о выставке говорить не стоит, потому что слова очень неудовлетворительно передают понятия о картинах. В Академии много вымерло старых деятелей в нынешнем году; нет Шебуева, Воробьева, Витали; первый заменен Бруни, второй его сыном, весьма слабым третий Пименовым, прекрасно развившимся, в нем виден мощный, русский гений, но сидит почти без работ; тогда как бездарный Логановский имел на 800 000 р. сер[ебром] работ для храма Христа Спасителя; но, к счастью храма, умер, не окончив работ. Для академических программ очень редко задают нынче мифологические сюжеты, заметно обращение к миру действительному и к национальному. Из произведений наиболее индивидуальных — портреты Зарянки; он пишет их необыкновенно медленно, зато с поразительным совершенством и с невиданным до него пониманием силы красок. Насмешники говорят, что он дойдет до такой окончательности, что вместо подписи своей фамилии на фоне будет писать в зрачке портрета свой портрет вверх ногами. Из молодых талантов подает большие надежды Горавский, который в продолжение 4 лет получил 1-ю зол[отую] [медаль] за пейзаж и превосходно пишет портреты. Из заграничных пансионеров никто не прислал ничего замечательного, картины их гораздо ниже их программ. Говорят, едет Моллер и везет с собою превосходную картину: «Проповедь Иоанна Крестителя».</p><p>Случилось так, что письмо, начатое в Курске, я оканчиваю на позиции в Крыму на р. Бельбеке. Дорогою я встретил Вашего знакомого офицера Михайлова, мы вместе бедствовали на станции за недостатком лошадей; узнав, что я из Академии, он объяснил мне, что коротко знаком с Вами, хотел было о себе порассказать, но язык прилип к гортани; напишите, говорит, обо мне Шевченке, кланяйтесь ему, а он напишет Вам обо мне. — Я живу теперь в землянке и веду жизнь вроде жизни Робинзона Крузо, скучаю в томительном бездействии, потому что военных дел нет, да и в землянке ничем нельзя заняться. Погода продолжается ненастная, гораздо хуже петербургской, кажется, сильнее нельзя выразиться: грязь непроходимая; дружина наша, не быв в деле, уже потеряла более половины людей.</p><p>Я буду просить Вас писать ко мне по-прежнему о Вашем житье-бытье, хотя и не надеюсь, чтоб письмо Ваше застало меня в Крыму, говорят, что по заключении мира мы выступим в Россию немедленно; в таком случае письма будут отсылаться вслед за дружиною.</p><p>Весь Ваш <emphasis>Н. Осипов.</emphasis></p><empty-line/><p><emphasis>Збоку дописка:</emphasis></p><p>Мой адрес: в Бахчисарай, в Калужскую стрелковую дружину, поручику Осипову. В Биюк-Сойрень.</p></section><section><title><p>170. Т. Г. Шевченка до Бр. Залеського</p></title><epigraph><p>21 квітня 1856. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>21 апреля.</p><empty-line/><p>Христос воскресе!</p><p>Я так давно не писал тебе, искренный мой друже, что теперь не знаю, с чего и начинать. Начну с сердечной моей благодарности за твою присылку, которую я получил от И[раклия], и за будущие твои присылки, о которых ты мне пишешь. Еще раз благодарю. Что же я тебе пошлю? Ропот на судьбу, ничего больше. А впрочем, кроме этой грустной посылки, посылаю тебе два куска шерстяной материи, любой из них выбери себе на память обо мне, а другой продай и пришли фотографии. Еще посылаю тебе «Варнака» и «Княгиню»; прочитай их и поправь, где нужно, отдай переписать и пошли по следующему адресу: «В С.-Петербург, в Академию художеств, художнику Николаю Осиповичу Осипову, на квартире графа Толстого». А если имеешь ты там доброго и надежного человека, то пошли на его имя для известного употребления. Еще посылаю тебе случайно мне попавшееся в руки объявление о издании «Monumenta Regum Poloniae Cracoviensia». Мне кажется, что это хорошее издание, то не вздумаешь ли ты его выписать.</p><p>Ты так прекрасно говоришь мне о г[енерале] Бюрно, что и я полюбил его так, как и ты его любишь; это явление весьма редко между господами г[енералами]. Жаль, что он скоро, как ты говоришь, оставляет Оренб[ург]. Он, говорят, пользуется добрым вниманием графа В[асилия] А[лексеевича]. Попроси его, не может ли он для меня сделать что-нибудь, хоть вырвать меня из этого проклятого гнезда. Я не знаю, что мне думать о моем упорном несчастии. Львов ли причиною его или кто-нибудь выше его? Во всяком случае, без В[асилия] А[лексеевича] для меня никто ничего доброго сделать не может, окроме государя. Напиши ты Аркадию и проси его от меня, чтобы он повидался или написал Варваре насчет прошения на высочайшее имя. Она не должна отказать во имя нашей дружбы и христианского милосердия. Теперь должен быть в Оренбурге А. И. Бутаков. Кланяйся ему от меня и проси его, не может ли он ходатайствовать о мне у В[асилия] А[лексеевича]. Проси его, проси всех, мой нелицемерный друже! Тебе более, нежели кому-нибудь, известно мое горькое положение. Такое продолжительное испытание, как я терплю, извиняет меня перед тобою в моей назойливости. Постоянное несчастие и твердейшие характеры разрушает, а мой и в лучшее время принадлежал к числу непрочных.</p><p>С следующей почтой, если буду в силах, напишу Сове. А в настоящее время я так встревожен, так нравственно убит, что не могу простой мысли связать в голове моей бедной, а не то чтобы написать что-нибудь похожее на дело. Пиши ему, целуй его от меня, желай ему, как и я желаю, полного здоровья и всякого счастия.</p><p>Кланяйся от меня Карлу и не забудь прислать его фотографическое поличие.</p><p>Целую Михайла, Людвига, Евстафия, Сигизмонда и всех меня помнящих. Прощай, мой единый друже! Не забывай меня.</p><p>Я пишу тебе так редко и так мало, что мне совестно перед тобою. Но что делать? Сам знаешь, о чем я здесь сидя могу писать пространно или хоть даже кратко, но о чем? Однообразие и тоска!</p><p>Чуть было не забыл. Бюрно советует тебе оставить службу и посвятить себя искусству. Он имеет основание так тебе советовать: у тебя есть любовь к искусству, а это верное ручательство за успех. Однако с оговоркою: к любви нужно прибавить хоть самое умеренное обеспечение, по крайней мере лет на пять, чтобы прежде времени не начать работать из-за насущного хлеба. Нужда охолодит любовь, и тогда все пропало. Я больше ничего не могу сказать, искренный друже.</p></section><section><title><p>171. Т. Г. Шевченка ДО А. І. Толстої</p></title><epigraph><p>22 квітня 1856. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>Христос воскресе!</p><p>Благородное письмо ваше от 20 февраля получено мною 15 апреля и получено так кстати, как я еще никогда не получал (в день светлого Христова Воскресения) такого искреннего сердечного письма и в такой день.</p><p>Страстная неделя была проведена мною в самом тревожном, в самом тяж[к]ом ожидании. Я в продолжение Великого поста, и в особенности на Страстной неделе, когда уже у нас открылось водное сообщение, я ждал из Оренбурга почты, которая должна была привезти мне прощение, вследствие высочайшего манифеста, обнародованного по случаю восшествия на престол государя императора. Оказалося что же? Что я не был представлен к этой высочайшей милости, что я не вычеркнут из реестра мучеников, что я забыт. Горько, да и как еще горько получить такое известие и в такой великий день. Это страшная насмешка меня карающей судьбы! О, не приведи Господи никому так встретить этот радостный, торжественный день, как я его теперь встретил. Вообще, эти великие праздники вне семейства и родины встречаются невесело, каково же я его встретил? Я близок был к отчаянию, так меня ошеломило это безнадежное известие. Грустно, невыразимо грустно встретил и проводил я первый день праздника. На другой день ротный командир объявил мне, что получено страховое письмо на мое имя, и приказал писарю отдать его мне. Это было письмо ваше, ваше искреннее, великодушное послание.</p><p>Награди вас Господи и близких вам бесконечной радостию и невозмутимым счастием и спокойствием! Я ожил, я воскрес! и остальные дни праздника я провожу как бы в родном семействе, между вас и Николая Осиповича, мои милые, мои добрые, мои великодушные друзья! Я так обрадован, так осчастливлен вашим ласковым приветом, что забываю гнетущее меня девятилетнее испытание. Да, уже девять лет как казнюся я за грешное увлечение моей бестолковой молодости. Преступление мое велико, я это сознаю в душе. Но и наказание безгранично, и я не могу понять, что это значит? Конфирмован я с <emphasis>выслугою. </emphasis>Служу как истинный солдат. Один мой недостаток, что не могу делать ружьем так, [как] бравый ефрейтор, но мне уже 50 лет.</p><p>Мне запрещено писать стихи, я знаю за что, и переношу наказание безропотно. Но за что мне запрещено рисовать? Свидетельствуюсь сердцеведцем Богом — не знаю. Да и судьи мои столько же знают, а наказание страшное! Вся жизнь была посвящена божественному искусству. И что же? Не говорю уже о материальной пытке, о нужде, охлаждающей сердце. Но какова пытка нравственная? О, не приведи Господи никому на свете испытать ее, хотя с великим трудом я, однакож, отказал себе в самом необходимом. Довольствуюсь тем, что царь дает солдату. Но как отказаться от мысли, чувства, от этой неугасимой любви к прекрасному искусству. О, спасите меня, или еще один год — и я погиб. Какое мое будущее? Что у меня на горизонте? Слава Богу, если богадельня. А может быть… О, да не возмутится сердце ваше, мне снится иногда бедный ученик Мартоса и первый учитель покойника Витали. Малодушное, недостойное пророчество! но вода на камень падает и камень пробивает.</p><p>Простите мне, я возмущаю ваше доброе сердце своими бесконечными жалобами. Что же делать. У кого что болит, тот о том и говорит.</p><p>Я не знаю, писал ли обо мне граф Ф[едор] П[етрович] оренбургскому генерал-губернатору? Если нет, то именем Божиим молите его, пускай напишет, без его нельзя для меня ничего сделать. Коронация государя императора — предел моей единственной надежды.</p><p>Как в Бога милосердого, так я верую в ваше милосердие, и во имя этой святой веры подайте от себя прошение обо мне ее высочеству, нашему августейшему президенту. Во имя человеколюбия принесите эту жертву. Подобные жертвы приносятся матерями и сестрами, но у меня ни сестры, ни матери, никого нет. Замените же мне и ту и другую, замените мне единственного испытанного друга!</p><p>Прощайте, мой искренний, мой великодушный аноним. Не оставляйте меня и делайте, что вам укажет ваше доброе сердце и что можете сделать, а чего нельзя, предоставим Всемогущему Человеколюбцу!</p><p>В отношении книг, я не прошу у вас именно «Отечественные] з[аписки]» за прошлый год, а полагаюсь совершенно на ваш выбор. Не забудьте кисть и плитку <emphasis>сепии, </emphasis>пускай я хоть полюбуюсь на эти предметы, сердцу дорогие.</p><p>Николаю Осиповичу пишу с этой же почтой. Прощайте, не оставляйте беспредельно преданного вам Т. Шевченко.</p><p>Не сообщите ли вы мне насчет «Княгини» К. Дармограя, о которой я просил Николая Осиповича?</p><empty-line/><p>22 апреля 1856.</p><empty-line/><p>Адрес:</p><p>Оренбургской губернии</p><p>в Новопетровское укрепление</p><p>Его высокоблагородию</p><p>Ираклию Александровичу</p><p><emphasis>Ускову.</emphasis></p></section><section><title><p>172. С. С. Гулака-Артемовського до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>30 квітня 1856. С.-Петербург</p></epigraph><p>Любезный брате Тарасе!</p><p>Получил я от неизвестного подателя письмо, со вложением 15 р. сер[ебром] и с присовокуплением убедительнейшей просьбы переслать их тебе. — Не зная достоверно твоего адреса, посылаю означенные деньги наобум, — сердечно рад буду, если ты их получишь…</p><p>Я, слава Богу, жив і здоров, жінка моя тобі кланяється; діток у мене тілько одно, — меньшая дочь моя, Александра, умерла на первый день великого поста! Печаль и горе у всякого свое!..</p><p>Брате Тарасе! Послухай мене, старого чоловіка: молись ти Господу Богу и верь, что Он облегчит печаль твою! Молись и за Государя Императора; в его истинно добром отеческом сердце найдут себе уголок и такие несчастливцы, как ты, Тарасе!</p><p>Верь и молись!..</p><p>Сердечно преданный тебе земляк твой <emphasis>Семен Артемовский.</emphasis></p><empty-line/><p>1856 года,</p><p>апреля 30 дня.</p></section><section><title><p>173. Т. Г. Шевченка до Бр. Залеського</p></title><epigraph><p>20 травня 1856. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>20 мая.</p><empty-line/><p>Благодарю тебя, мой благородный друже, за «Мертвые души» и за лаконическое послание, на которое отвечаю тебе таким [же] и по тем самым причинам, т. е. по причине сегодня отходящей почты.</p><p>Ты, вероятно, не получил еще последнего моего письма и двух кусков шерстяной материи, потому что ничего не упоминаешь ни о посылке, ни о письме. Когда получишь, потрудись уведомить с первой же почтой. Один кусок, который ты выберешь, оставь у себя на память обо мне, а другой предложи Бюрно (разумеется, за деньги). Приятнее как-то, когда знаешь, что вещь находится у человека, понимающего вещи. А фотографии непременно сделай. Кстати о фотографии. И[раклий] просит тебя, когда получит Михайло фотографический прибор, напиши ему или мне о его свойствах и его цене и подробный адрес, от кого его выписать можно. И можно ли также и от кого выписывать химическую бумагу. У нас, видишь ли, есть желание заняться фотографией, да не знаю, будет ли толк?</p><p>Ты мне советуешь не просить многого. И с самой малой просьбой я не имею к кому обратиться, да и не смею; последняя неудача меня так озадачила, что я потерял всякую надежду хоть на малейшее облегчение моей отвратительной участи. Хоть бы из этого гнезда проклятого меня вытянули. После этой катастрофы (для меня она действительно катастрофа)… но я после напишу тебе, что со мной случилось. А теперь и места, и время мало, и происшествие слишком свежо для повествования. А кстати о повествовании. По известному тебе адресу отошли только «Варнака», а «Княгиню» оставь у себя, она уже приютилась.</p><p>Как бы ты достал карандаши, которые находятся у меня в пальто в кармане, у Карла. Мягки, которые ты мне прислал, или у меня рука очерствела. Жив ли мой альбом чистый у Карла? Возьми его и спрячь у себя.</p><p>Прощай, мой искренний друже. Кланяйся Сове, Михайлу и прочим. На «Варнаке» напиши «Желяховскому» или оставь так. Как ты найдешь лучше, так и сделай.</p><p>Целую тебя всем сердцем моим.</p></section><section><title><p>174. Т. Г. Шевченка до М. О. Осипова</p></title><epigraph><p>20 травня 1856. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>20-го мая.</p><empty-line/><p>Письмо ваше, мой благородный, мой искренний друже, получил я 16-го мая, и хотя вы и променяли лиру на меч и лучезарного Феба на мрачного Арея, но невинная слабость задумчивых поклонников муз — рассеянность — осталась при вас. Вы начали ваше доброе послание в Курске и кончили его на р. Бальбеке, и все-таки забыли написать число и год, когда оно было послано на почту. Я тоже в недоумении, куда вам отвечать. Вы пишете, что дружина должна возвратиться летом восвояси, а теперь уже, слава Богу, лето, и я вас воображаю, по крайней мере, в Полтавской губернии, после длинного перехода отдыхающего возле живописной белой хаты или в тени цветущих вишень и черешень. О моя милая родина! Увижу ли я тебя хоть когда-нибудь? Я говорю не о том, о чем думаю; я думаю теперь о том, куда мне адресовать письмо мое: адресую я его по прежнему адресу, и оно, верно, найдет вас, в какой бы вы губернии ни обретались.</p><p>Я потерял было уже надежду получить от вас или об вас хоть какое-нибудь известие, и Бог знает чего уже я не передумал. Думал даже… (простите мне), что вы, и вы меня покинули на моей терновой дороге. Только, о радость неизреченная! на другой день праздника, т. е. 16-го апреля, получаю страховое письмо от неизвестной мне особы. Пошли ей Господи все блага и радости в жизни! Из письма узнал я о вашем превращении и, радость всем радостям, узнал я, что я не забыт, не покинут на волю меня карающей судьбы. Благороднейше[е] существо этот аноним. По милости его и у меня был праздник, как и у людей. Нет, больше ни у кого такого светлого, прекрасного праздника не было, как у меня. Такие праздники даются только за долгие и тяжкие испытания.</p><p>14-го апреля получил я известие из Оренбурга, что меня забыли представить в унтер-офицеры по случаю всемилостивейшего манифеста о восшествии на престол. Это роковое известие меня так озадачило, что я не знал, что с собою делать, потому что я считал свое производство делом конченным. Да и мог ли я думать иначе? Высочайшая милость была для всех, но увы! меня не осенила. Горькая, ядовитая насмешка судьбы! И так я встретил Воскресение Человеколюбца, как отверженник. После этого можете судить о моей радости, когда я получил письмо от анонима. В остальные дни праздника я только и делал, что читал письмо и затвердил его до последней буквы, а все-таки не узнал, кто она, эта милостивая человеколюбивая душа! Да и зачем узнавать? Будем молиться Богу, что еще существуют такие души между себялюбивыми людьми. И так от снедающей душу печали перешел я внезапно к улыбающейся радости, и праздник провел в кругу вас, мои благородные друзья, как в кругу родного, сердцу милого семейства.</p><p>Только в конце Святой недели я немного освободился от обаяния, произведенного на меня дорогим письмом, и написал ответ, за склад и лад которого пусть извинит меня великодушный аноним. Вам я тоже начал письмо на сообщенный мне ваш адрес; но почта не ждала меня, ушла, и письмо осталось до следующей почты, а следующая привезла мне ваше дорогое послание. Значит — справедливо сказал один древний воин, что на свете делается все к лучшему. Теперь я и спокойнее и счастливее, следовательно, и написать вам могу благообразнее и порядочнее.</p><p>Я очень рад, что случай привел вас увидеть хоть один экземпляр амфибий, между которыми я прозябаю столько лет. Но заметьте, что вы видели лучший экземпляр, экземпляр, одушевленный чем-то походящим на мысль и чувство. Доказательство, что он из линейного батальона переведен в армию. Это самая блестящая рекомендация. Но если б вы увидели однородных с ним… Но нет, Боже вас сохрани и во сне увидеть такое нравственное безобразие человека. Геты, между которыми на берегах Дуная влачил остаток дней своих Овидий Назон, — наисовершеннейшее создание Всемогущего Создателя вселенной, — были дикие варвары, но не пьяницы, а окружающие меня — и то и другое. Однажды я сказал Дармограю: вот настоящие гомерические питухи. — Нет, отвечал он, если бы Гомер увидел этих богатырей, так он бы покрутил свой седой ус и принялся переделывать свою славную эпопею от начала до конца. Кстати о Дармограе: вы сделали замечание на его «Княгиню», совершенно согласное с моим замечанием: недостаток отделки в подробностях, и то большой недостаток. Но этот рассказ — один из первых его ученических этюдов. Попишет еще годок-другой, даст Бог, этот недостаток уничтожится. Покойный Карл Павлович Б[рюллов] говорил: чем малосложнее картина, тем тщательнее должна быть окончена, и это глубоко верно, а все-таки просите графиню Н[астасию] И[вановну] о напечатании этого незрелого творения; это польстит самолюбию творца и, может быть, из этой шутки выйдут результаты серьезные. Ведь и столпы всемирной литературы, я думаю, так же начинали, как и мой бедный prot&#xE9;g&#xE9;, а это действительно так. Кроме меня, у него совершенно никого нет, к кому бы он мог обратиться. Он, что называется, круглый сирота. Прислал он мне еще один рассказ, под названием «Варнак». Этот уже, кажется, немного круглее, но все-таки заметен тот же недостаток. Он, кажется, вовсе не читает великого шотландца. Да и где его взять в этом Богом забытом краю? Выписать? Он беднее меня, а выпросить не у кого. Скифы — варвары и вдобавок пьяницы. Но довольно о литературе. Поговорю о более сердцу близком искусстве и его жрецах. Мир праху умерших, слава и долголетие живым! Вы говорите, что Логановский имел для московского храма работы на 80 000 руб. На какую же сумму имеют другие достойнейшие художники, как, например, Пименов и Рамазанов? О, как бы мне хотелось взглянуть на эти колоссальные работы! Не знаю, участвует ли хоть один иностранец в этих работах, или К[арл] И[ванович] сдержал свое слово: он когда-то говорил покойному моему великому учителю, что он ни одного немца и близко к храму не допустит. Похвальный патриотизм, и тем более похвальный, что у нас свои есть и Прадье, и Делакруа, и Деларош, а о Жаке и Лядурнере и говорить нечего. Но у нас есть и шишка предпочтения немцев всему отечественному; например, старик Мельников так и умер в забвении, построивши единоверческую церковь во имя св. Николая в Грязной улице, а сенат поручили выстроить какому-то инженеру Шуберту; проект же Мельникова, великолепнейший проект, нашли неудобоисполнимым. Диво, да и только! Если случится вам быть в Киеве, обратите внимание, — что я говорю внимание? — взгляните на институт благородных девиц. Казармы, да еще казармы самые неуклюжие, а местность — самая восхитительная, и так бесчеловечно обезображена, и тоже инженером. Да и мало ли у нас на Руси подобных немецких безобразий, а мы уже, слава Богу, не варвары готических времен. Я, кажется, немного увлекся духом патриотизма. Оставим это до другого раза и обратимся к моей бедной прозе.</p><p>Вы пишете мне, чтобы я вам писал о моем житье-бытье. Вот вам один эпизод, и заметьте — отраднейший. В 1850 г., когда меня препровождали из Орской крепости в Новопетровское укрепление, это было в октябре месяце, в Гурьеве-городке я на улице поднял свежую вербовую палку и привез ее в укрепление, и на гарнизонном огороде воткнул ее в землю, да и забыл про нее; весною уже огородник напомнил мне, сказавши, что моя палка растет. Она действительно ростки пустила, я ну ее поливать, а она — расти, и в настоящее время она будет вершков шесть толщины в диаметре и по крайней мере сажени три вышины, молодая и роскошная; правда, я на нее и воды немало вылил, зато теперь, в свободное время и с позволения фельдфебеля, жуирую себе в ее густой тени. Нынешнее лето думаю нарисовать ее, разумеется, втихомолку. Она уже так толста и высока, что под карандашом Калама мог бы выйти из нее прекраснейший этюд. Вот вам один-единственный отрадный эпизод из моей монотонной, безотрадной жизни.</p><p>Верба моя часто напоминает мне легенду о раскаявшемся разбойнике. В дремучем лесу спасался праведный отшельник, и в том же дремучем лесу свирепствовал кровожадный разбойник. Однажды приходит он с своей огромной дубиной, окованной железом, к отшельнику и просит у него исповеди, а не то, говорит, убью, если не исповедуешь меня. Делать нечего, смерть не свой брат, праведник струсил и принялся, с Божьего помощью, исповедывать кровожадного злодея. Но грехи его были так велики и ужасны, что он не мог сейчас же наложить на него эпитимию и просил у грешника сроку три дня для размышления и молитвы. Разбойник ушел в лес и через три дня возвратился. Ну что, говорит, старче Божий, придумал ли ты что-нибудь хорошее? Придумал, отвечал праведник, и вывел его из лесу в поле на высокую гору, вбил, как кол, страшную дубину в землю и велел грешнику носить ртом воду из глубокого оврага и поливать свою ужасную палицу, и тогда, говорит, отпустятся тебе грехи твои, когда из этого смертоносного орудия вырастет дерево и плод принесет. Сказавши это, праведник ушел в свою келью спасаться, а грешник принялся за работу. Прошло несколько лет, схимник забыл уже про своего духовного сына. Однажды он в хорошую погоду вышел из лесу в поле погулять; гуляет в поле и в раздумье подошел к горе; вдруг он почувствовал чрезвычайно приятный запах, похожий на дулю. Праведник соблазнился этим запахом и пошел отыскивать фруктовое дерево. Долго ходил он около горы, а запах делался все сильнее и сильнее; вот он взошел на гору — и что же представляется его изумленному взору? — великолепнейшее грушевое дерево, покрытое зрелыми плодами, и под деревом в тени отдыхает старец с длинною до самых пят бородою, как у св. Онуфрия. Схимник узнал в ветхом старце своего духовного сына и смиренно подошел к нему за благословением, потому что он уже был праведник больше самого схимника.</p><p>Верба моя также выросла и укрывает меня в знойный день своею густою тенью, а отпущения грехов моих нет как нет! Но тот был разбойник, а я, увы, сочинитель.</p><p>Я надоел вам своею болтовнёю, но как быть?</p><poem><stanza><v>Погода к осени дождливей,</v><v>А люди к старости болтливей.</v></stanza></poem><p>А я уже седой и лысый становлюсь. Вы пишете, что живете в землянке и бедствуете вроде Робинзона Крузе. И вообразите, что я вам завидую. Вам известен благородный, великодушный аноним. Пишите ему, молите его не оставить моей просьбы. Коронация государя — предел моих надежд и упований. Прошу вас, пишите ей и благодарите за ее искреннее участие, за ее материнское, теплое письмо. С повестями и рассказами Толстого я совершенно не знаком. Ежели будет возможность, познакомьте меня с ними во имя благородного искусства.</p><p>Не знаю, где и когда вы получите письмо мое. Но где бы ни было и когда бы ни было, не оставляйте любящего и уважающего вас <emphasis>Т. Шевченка.</emphasis></p></section><section><title><p>175. Бр. Залеського до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>8–9 червня 1856. Оренбург</p></epigraph><p>8 июня.</p><empty-line/><p>Друже мой дорогой! Я получил два куска шерстяной материи в вслед за сим коротенькое послание твое, и спешу хотя несколькими словами приветствовать тебя и от целой души благодарить за все. Кусок материи на всегдашнюю память об тебе я у себя оставил — и искренно благодарю тебя, — но знаешь ли, который из двух остался у меня? Верно, не угадал бы — именно не тот, который я бы выбрал — в чем и Бюрно согласился со мною. Но случился покупатель только на этот кусок — и я его отдал, а другой, тоже очень хороший, оставил у себя. 25 р. сер[ебром] сегодня же посылаю Ираклию для передачи тебе. Материя пришла накануне отъезда Бюрно — он был почти без денег, а у него малый ребенок, четырехлетняя сирота, которую он воспитывает, и как ему ни понравилась материя, он ее купить не мог, и я даже ему, зная его обстоятельства, не предложил ее. Купил этот кусок Вельяминов-Зернов, в одно же время с Б[юрно] оставивший Оренб[ург] навсегда, ориенталист и страстный любитель всего восточного.</p><p>Сова твой подарок принял со слезами — так мне писал; верно, получишь от него об этом послание, когда он вернется в свою хату; теперь его послали производить какие-то следствия в губернии — и по новости и неприятности этого занятия для него он, верно, и минуты свободной и хорошей не имеет. И я тебе после напишу больше о «Варнаке» и «Княгине». Теперь у меня Сигизмунд, приехал на неделю из степи и отправляется в свой полк. Бог весть, встретимся ли опять в жизни, и я теперь пользуюсь его присутствием и долго беседовать даже с тобою не могу. Обе вещи очень хороши, — хороши простотою и глубоким чувством — верностью. «Варнак» еще выше, да только писец поганый переписывал, не говоря о бесчисленных ошибках, еще во многих местах пробелы — то двух-трех слов недостает, то иногда и целой строки. Жаль, очень жаль, что ты не просмотрел при отправлении. «Варнака» к Осипову я еще не послал; жду на днях верного и хорошего человека, которому хотел бы его поручить, а нет, то пошлю с Сигизмундом. Он едет тоже в Петер[бург] и, может быть, удастся ему сделать там что-нибудь для тебя. К Аркадию я давно писал о прошении на Высочайшее имя и надеюсь, что твоя Варвара в этом не откажет. До сих пор вредило тебе более всего личное предубеждение В[асилия] А[лексеевича]; теперь мне обещали, что будет сделано представление — и от милосердого нашего Государя можно ожидать, милости и на твою несчастную долю. Алексей Иван[ович] и Карл помнят о тебе, говорят очень дружески, но просить В [асилия] А[лексеевича] никто из них не решается. Теперь первый уже в степи, последнего нет тоже в городе, живет на хуторе, купленном где-то недалеко от кочёвки; его ждут сюда недели через две, и тогда я возьму у него и альбом, и карандаши — и фотографию сделаю, на что взял с него слово, но рассчитывать на его помощь не могу. Сигизм[унд] займется этим делом как собственным своим; у него есть знакомые и друзья — может быть и успеет: Бог помогает искренним и чистым желаниям. Если б до сентября ничего не сделалось, то помни, друже мой добрый, что в начале этого месяца заедет к Вам генерал Бюрно, зайди к нему <emphasis>непременно. </emphasis>Он имеет поручение осмотреть вашу крепость на возвратном пути из Пятигорска; это капризная иногда натура, но благородство редкое — артист и поэт в душе; строил в Севастополе те батареи, которых двухлетняя осада одолеть не могла; а между тем с нежностью матери занимается маленькой сиротою, и с увлечением писал лунные ночи, даже розу и бабочку на ней. Я уверен, что всякий, кто узнает его ближе, полюбит его целым сердцем и простит — нет, забудет все неровности характера и капризы для теплоты его души и высоких нравственных качеств. Я благодарю Бога, что встретил такую личность на моем пути. А еще из Астрахани ты должен получить указание, к кому обращаться с просьбою, тогда не удивляйся совету моему в предыдущем письме.</p><p>Михаил получил фотографический прибор — и новые его работы я посылаю тебе — на этот раз только три изображения Сигизмунда и 2 экземпляра киргизских мальчиков. Вскоре пришлю более, потому что Михаил надеется, ознакомившись с прибором, получить более удовлетворительные результаты.</p><p>Теперь у него строят галерею, и он ничего почти не делает. Когда все придет в порядок, пришлю тебе и этих мальчиков в большем немного размере, и еще других байгушей, и две женские головки. Ираклию посылаю адрес магазина, из которого получена камера Михаила, но навряд ли будет толк в этом — разве Ираклий Алекс[андрович] имеет в Москве хорошего знакомого, который захочет выбрать стекло и все испробовать прежде. Возни с этим много, и денег будет стоить — правда, что за то и удовольствие, а при Вашей жизни и новое занятие что-нибудь то значит. Желаю вам всем от души успеха.</p><p>Знаешь ли, друже мой, что и мне мелькает надежда увидеть в этом году мою старую мать и дорогую родину. Бог знает, сбудутся ли эти мечты или нет, но никогда еще не было столько надежды. Невозможно, чтобы ты один был забыт — крепись еще духом, друже мой дорогой, придет еще лучшее время и для тебя и, даст Бог, вскоре. Целую тебя от целой души. Пиши, а более всего не забывай.</p><p>Пока я здесь, торопись с кусками материи, ежели еще найдутся — и будь уверен, что люблю тебя искренно и целым сердцем.</p><p>Друже мой! Письмо было готово, когда я получил известие о дозволении возвратиться на родину. Не могу писать ничего. Целую тебя — радуйся моею радостью.</p><p>Пиши ко мне на имя Михаила: <emphasis>Михаилу Игнатьеву.</emphasis></p></section><section><title><p>176. З. Сераковського до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>9 червня 1856. Оренбург</p></epigraph><p>9 июня 1856 года, Оренбург над Уралом.</p><empty-line/><p>Батьку! Это год радости и счастия, — сегодня солнце вознеслось до зенита на небе — и наше счастие, возможное в Оренбурге — самое великое. Бронислав наш получил сегодня полное увольнение — всех прав возвращение.<a l:href="#n16" type="note">[16]</a> Завтра (не позже 1-го июля) едет на родину — в землю нашу святую — я жду его и поеду вместе с ним или поеду его передовым.</p><p>Я надеюсь из Москвы в Петербург заехать. И сердце, и ум, и Бронислав, которого слово для меня свято, говорят: первое твое дело — батько! Бог благословит мои намерения и укрепит мое слово! Мы жили с тобой на Востоке, мы поняли глубокое значение слова — Бог велик — Алла ёкбер! Во имя Бога еду в Петербург и на берега Днепра. Не бойся, — не забуду — Днепр напомнит мне об тебе, батьку.</p><p>Полк, в который я назначен, стоял зимой на берегах Днепра — около Екатеринославля — на месте «Сичи».</p><p>При первом известии<a l:href="#n17" type="note">[17]</a>об этом (всё от Бронислава) я написал послание к батьке — ты его в нынешнем году получишь — в нем слог слабый, но мысль великая, святая, мысль не моя — чувство мое! — о слиянии единоплеменных<a l:href="#n18" type="note">[18]</a> братий, живущих на обоих Днепра берегах.</p><p>Прощай, — целую тебя, — наш отец вечный — дай Бог целовать тебя на берегах Днепра или в Петербурге.</p><p><emphasis>Сигизмунд.</emphasis></p></section><section><title><p>177. Т. Г. Шевченка до С. С. Гулака-Артемовського</p></title><epigraph><p>30 червня 1856. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>30 июня.</p><empty-line/><p>Благороднійший ти із людей, брате-друже мій єдиний Семене! Не треба було б теє… та, знать, у тебе стала потилиця глибока, бо брешеш собі, нівроку, та й не схаменешся. Ну, скажи по правді, чи єсть та великая душа на світі, окромя твоєї благородної душі, щоб згадала про мене в далекій неволі, та ще й 15 карбованців дала? Нема тепер таких великих душ на світі; може, і були коли-небудь, та в ирій полетіли. Одна твоя осталася між нами зимовать та, тулячись самотня на морозі, і сочинила собі поему, та такую сердечную, задушевную поему, що я і досі читаю та плачу. Великий ти поет, друже мій Семене! Благодарю тебе всім серцем і всім помишленієм моїм! Чим, як і коли заплачу я тобі за твоє істинно християнськеє діло? Тепер, кроме сльоз благодарних, нічого в мене нема. Я — «нищий в полном смысле этого слова, и не только материально — душою, сердцем обнищал». От що зробила з мене проклятая неволя! трохи-трохи не ідіота. Десятий год не пишу, не рисую і не читаю навіть нічого; а якби ти побачив, меж яким людом верчуся я оці десять літ. Та не дай Господи, щоб і приснилися тобі коли-небудь такі недолюди, а я у їх «в кулаке сижу» — давят, без всякого милосердия давят, а я повинен ще і кланяться, а то візьме разом та й роздавить, як ту вошу меж ногтями. До тяжкого горя привів мене Господь на старість, а за чиї гріхи? Єй же богу, не знаю.</p><p>Два, чи може вже і три годи тому буде, як писав я до тебе, друже мій єдиний, і до Ійохима, але одвіту не получив; думав, що письма мої пропали де-небудь. Або… прости мене, друже мій єдиний! була і така думка, що, може, ви мене занехаяли… аж бачу, що Бог мене ще не покидає.</p><p>Як побачиш Ійохима, то поклонися йому гарненько од мене і проси його, нехай він, ради святого Аполлона, пришле мені хоть маленький болванчик (статуетку) або барельєфік який-небудь із купідонів своєї фабрики гальванопластичеської. Йому воно не дорого коштуватиме, а мені буде великий подарок. Ще позаторік заходився я був ліпить із воску — і нічого не вдіяв, тим що перед очима нема нічого доброго скульптурного, а якби Ійохим прислав мені що-небудь, то я б знову заходився коло воску. Нудьга, крий Мати Божа, яка нудьга сидіть склавши руки, і так сидіть дні, місяці і годи. О Господи, сохрани всякого чоловіка од такої живої смерті!</p><p>Кланяюся твоїй добрій жіночці, цілую твоє єдинеє дитя і плачу разом з вами о погребенії вашої Александри. Прощай, друже мій єдиний, не забувай безталанного, серцем преданного тобі земляка твого <emphasis>Т. Шевченка.</emphasis></p></section><section><title><p>178. Т. Г. Шевченка ДО Бр. Залеського</p></title><epigraph><p>Друга половина червня 1856. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>Брониславу.</p><p>1856 год.</p><empty-line/><p>Какое, однако ж, себялюбивое создание человек вообще, а я в особенности. Ты с таким чистым восторгом (иначе и быть не может) пишешь мне о своем возвращении на милую родину. А я… прости мне, мой единый друже! я чуть не заплакал. Разумеется, расстоя[ние] не может изменить тебя, моего испытанного друга. Но без тебя все-таки я сирота круглый в Оренбургском безлюдном краю. К кому я в этой пустыне прильну полным сердцем без тебя? К кому я так братски откровенно адресуюсь с моими нуждами и кто так искренно, как ты, возьмет на себя тяжелый труд сбывать мою материю? Никто! А для меня необходим такой друг в Оренбурге, особенно теперь. Потому особенно, что я все-таки не теряю надежды, разумеется, не раньше зимы, [переменить] салдацкий бедный быт на что-нибудь лучшее. Но это еще в руках слепой фортуны! Скажи ты мне: навсегда ли ты оставляешь этот безлюдный край или только на время? Если только на некоторое время, то я подожду тебя. Если же навсегда (чего желаю тебе ото всего сердца), то я должен буду отправить материю к землякам моим, которые (чудаки, между прочим) непременно требуют моего штемпеля (на что я никогда не решуся) на каждом куске. А иначе в их глазах произведение никакой цены не имеет. Из этого ты видишь, что земляки мои — порядочные вандалы.</p><p>Полученные мною фотографии не совсем удачны. Портрет С[игизмонда] хотя и бледен, но его даже солдаты узнают, которые видели его когда-то в Уральске. Благодарю его за этот милый подарок, а за письмо не благодарю, потому что я его до сих пор прочитать не могу, ужасно неразборчиво написано. Но все-таки целую его всею полнотою души. Попроси его, чтобы он мне прислал свой адрес из Екатеринославля и чтобы хоть немного умерил свой почерк. Ты, вероятно, заедешь в Уфу, — поцелуй Сову и Людвика.</p><p>Бюрно у нас еще не было, и, вероятно, он будет здесь не раньше, как по окончании курса лечения в Пятигорске. А к тому времени ты сделал бы доброе дело, если бы написал ему обо мне хоть несколько слов или, еще лучше, если бы письмо прислал мне, тогда я смело мог бы явиться к нему. А то я так одичал здесь, что едва ли безо всего осмелюсь я явиться к военному г[енералу]. Ты не поверишь, какие для меня теперь это страшилища. Просто ужас. Не поленися, напиши, мой добрый Брониславе.</p><p>Сделает ли без тебя Михайло для меня фотографии? Ах, если бы сделал! Как бы я ему благодарен был! Устрой это так, чтобы сделал, и непременно [попроси] уважаемого мною Карла. Я сам теперь пишу ему и прошу его об этом. И[раклий], кажется, немного охладел к фотографии. А знаешь ли, что у нас вышло маленькое контро? А[гата] имела неосторожность попрекнуть меня своими благодеяниями, и я отряхнул прах от ног моих и повторяю слова великого флорентийского изгнанника:</p><poem><stanza><v>Горек хлеб подаяния,</v><v>И жестки ступени чужого крыльца.</v></stanza></poem><p>Происшествие неприятное. Но я теперь себя чувствую гораздо спокойнее и свободнее, нежели под покровительством этих, в сущности добрых, людей.</p><p>Что мне еще писать тебе? Ничего больше, как повторю мою просьбу насчет Бюрно. И где бы ты ни был, пиши мне, не забывай меня, теперь совершенно одинокого. А когда будешь дома, то поцелуй за меня родившую тебя, моего искреннего, моего единого друга.</p><p>Если застанет тебя это письмо в Оренбурге, то возьми мою мизерию у Карла и передай Михайлу. Я весьма опрометчиво поступил с моим «Варнаком», и тем более, что черновую рукопись уничтожил. И теперь не знаю, что мне и делать. Если он у тебя переписан, то пришли его мне, там нужно многое поправить. Слог вообще довольно шершавый. Во всяком случае, не посылай его Осипову. Я содержание помню и напишу его вновь. Будешь писать Аркадию, целуй его от меня.</p></section><section><title><p>179. Бр. Залеського і З. Сераковського до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>3 липня 1856. Оренбург</p></epigraph><p>Друже мой дорогой! Завтра уезжаю — сегодня еще два слова на прощание. —</p><p>Я получил письмо от Аркадия, который меня извещает, что Варвара взялась просить и хлопотать за тобою. На днях же, когда я был на кочёвке у Василия Алексеевича, чтобы благодарить его за все милости, фрейлина Марии Николаевны графиня Толстая расспрашивала меня с участием про тебя и сказала, что имеет из Петербурга поручение просить за тобою Василия Алексеевича, прибавила, что он ей обещал, и что, вероятно, во время коронации милостивого нашего Монарха и твоя горькая участь переменится. Она вчера уехала обратно в Петербург и, верно, там не забудет тоже горестного твоего положения.</p><p>Мне отрадно, что в минуту моей искренней радости и счастия я могу и тебе послать хотя один светлый луч надежды.</p><p>Прощай, друже мой, и не забывай меня. Пиши на руки Михаила или по моему собственному адресу, который может тебе продиктовать Людвиг.</p><p>Фотография Михаилу не удалась, несмотря на несколько попыток. Карл постоянно на своем хуторе, и поймать его было невозможно — потому прости, что я не сдерживаю обещания и не присылаю фотографий, которых у меня самого нет.</p><p>Еще раз целую тебя от целой души. Да пошлет тебе Господь утешение.</p><empty-line/><p>3 июля.</p><empty-line/><p>Сигизмунд едет со мною, а из Москвы отправится в Питер — с ним благословил я на дорогу и твоего «Варнака».</p><empty-line/><p><emphasis>Далі лист-дописка З. Сераковського:</emphasis></p><p>Батьку! До свидания в Петербурге или в Киеве. Алла ёкбер! Бог велик — увидимся. Еду с полной надеждой, что судьба всех нас облегчится. Бог велик — Государь милостив.</p><p>Батьку! Великие люди великие перенесли страдания — одно из величайших — степь безвыходная — дикая пустыня.</p><p>— На пустыне жил певец Апокалипсиса —</p><p>— На пустыне ты теперь живешь, наш лебедю!</p><p>— Твои киргизята прекрасны! Ты олицетворяешь идеи — Прощай, цалую тебя, до свидания.</p><p>Твой <emphasis>Сигизмунд.</emphasis></p></section><section><title><p>180. О. Ф. Писемського до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>6 липня 1856. Астрахань</p></epigraph><p>Я перед Вами чрезвычайно виноват, Шевченко! Обещал Вам писать к графине Толстой и до сих пор не исполнил этого; причина тому довольно пустая, но вместе с тем и очень важная: забыл или, лучше сказать, совсем не знаю, как ее зовут. С радостию увидал было в Вашем письме ее имя, но, увы, одни только начальные буквы. С самого приезда из моря я болел и теперь до того слаб, что, писавши эти строки, едва держу перо. Душевно рад, что мое свидание с Вами доставило Вам хоть маленькое развлечение; да покрепит Вас Господь Бог нести Ваш крест, не знаю, говорил ли я Вам, но по крайней мере скажу теперь: я видел на одном вечере человек двадцать Ваших земляков, которые, читая Ваши стихотворения, плакали от восторга и произносили Ваше имя с благоговением; я сам писатель и больше этой заочной чести не желал бы другой славы и известности, и да послужит все это Вам утешением в Вашей безотрадной жизни.</p><p>Бэру я напомню письмом, потому что сам никуда не выезжаю и, кстати, тут же спрошу его об имени гр [афини] Толстой, — не знает ли он. Все Ваши поручения — и в Москве к Бодянскому, и в Петербурге к Костомарову исполню в точности. Извиняюсь за короткое письмецо, и на это едва достало силы. Астраханский климат и астраханские врачи добьют меня, кажется, окончательно.</p><p>Преданный Вам <emphasis>А. Писемский.</emphasis></p><empty-line/><p>6 июля</p><empty-line/><p>P. S. С прошлой почтой я писал графине Толстой, виделся с Бэром. Добрый старик сам заходил навестить меня больного и говорил, что на этой почте будет непременно писать к графу, и я просил его поспешить, потому что теперь самое удобное время: в августе должна быть коронация. Прощайте!</p><p>На конверте я напишу с передачею Вам, потому что в письме Вашем не назначено этого.</p></section><section><title><p>181. М. М. Лазаревського до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>7 серпня 1856. С.-Петербург</p></epigraph><p>7 августа. С.-Петербург.</p><empty-line/><p>Мій любий, мій бесценный Тарасе!</p><p>Вчера я прочитал письмо к Семену от 30 июня. Ты думаешь, что тебя уже забыли все твои знакомые: неправда. Многие, многие помнят тебя и часто вспоминают о тебе.</p><p>Письмо твое к г[рафу] Ф[едору] П[етровичу] получено; но и кроме его добрые люди просили о тебе и получили обещание, которое, может быть, скоро и сбудется. Молись Богу, Тарасе, и не теряй надежды на Его милосердие и милость доброго нашего царя.</p><p>Еще в бытность мою в Оренбурге я остался должным тебе. Ты теперь, вероятно, без денег, а без них и так жить трудно. Может быть, ты и забыл этот долг, но я помню его и потому не удивляйся прилагаемым в особом конверте на имя добрейшего Ираклия Александровича 20-ти рублям.</p><p>Напиши мне, какие именно нужны тебе статуэтки и не нужно ли еще что из жизненных припасов? Иохим не вышлет.</p><p>Кланяются тебе низенько все знающие тебя.</p><p>Преданный тебе вполне <emphasis>Мих. Лазаревский.</emphasis></p><empty-line/><p>Федор сегодня только приехал из уезда и кланяется.</p><empty-line/><p><emphasis>На полях дописка:</emphasis></p><p>Адрес мой: Мих. Матв. Лазаревскому</p><p>В Спб., в Большой Морской</p><p>в доме гр[афа] Уварова.</p></section><section><title><p>182. Т. Г. Шевченка до М. О. Осипова</p></title><p><emphasis>10 вересня 1856. Новопетровське укріплення</emphasis></p><p>10 сентября 1856.</p><p>Пишу вам это письмо под влиянием самого отчаянного безнадежья, безнадежья получить от вас хоть какое-нибудь послание. И в самом деле, есть от чего обезнадежиться, в продолжение полулета жду от вас письма, а его нет как нет. Терпение истощилось: а сом[нен]ие разрешил я вот как. Ни вы, Николай Осипович, ни мой добрый аноним не получили моих писем. Ничего больше я не мог придумать в продолжение трех месяцев. Заключение мое верно. По крайней мере, я так воображаю. Да иначе и воображать мне нельзя. Рассердиться вам на меня, кажется, не за что, а поссориться нам с вами ни физически, ни морально невозможно. Физически потому, что мы с вами разделены порядочным пространством; а морально потому, что мы поклонники прекрасного, а поклонники прекрасного должны быть незлобивые дети.</p><p>Прошу же вас, мой единый друже, напишите мне хоть два слова о том, как вас Бог принял в столицу и что вы поделываете в этой прекрасной столице? Ради Аполлона Бельведерского и Венеры Милосской напишите мне, а то я умру от одиночества. Не забывайте покинутого</p><p><emphasis>Т. Шевченка.</emphasis></p></section><section><title><p>183. Бр. Залеського до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>18 вересня 1856. Рачкевичі</p></epigraph><p>18 сентяб[ря] [18]56.</p><empty-line/><p>Друже мой дорогой! Письмо твое, а лучше сказать писульку, я сейчас только получил от доброго Михаила и благодарю и его и тебя — его, что не задержал у себя, тебя же, мой друже, за всю теплоту твоего сердца. — Что мне сказать тебе сегодня? Я шесть недель живу уже между своими, дышу родным воздухом, смотрю на родные луга и лесочки — на все дорогое и на лица друзей и близких, дороже всего — я счастлив, как не был сам счастлив никогда, — но разве я могу говорить об этом счастьи тебе, — бедному страдальцу? — Это бы значило издали показывать хлеб голодному. — Ах, друже мой! как бы мне хотелось подать и тебе этого же хлеба! — видеть и тебя на милой родине — среди своих, так искренно тобою любимых. Бог милостив — и я питаю надежду, что судьба твоя в этом году улучшится. — Вообрази себе, что, когда я приехал домой, меня встретило четыре поколения: мать отца, родители, брат и сестры, и ребята сестер, — этих последних почти дюжина — и все мне незнакомое, родившееся в моем отсутствии — миленькие, хорошенькие дети. — Бог целый мир вывел вновь и меня грешного привел любоваться его делом и восславлять милосердие. Какие прекрасные детские типы для артиста! Одной сестры дети все кароглазые, — другой, напротив, все с голубыми, как небо, глазами. Ты любишь детей — и я не раз говорил им уже, что у меня есть старый друг, похож на св. Петра, который добрых детей очень любит, — они смотрят на знакомое тебе изображение апостола и спрашивают меня: когда же друг твой приедет? И ждут тебя, друже мой, будут молиться, как молились за меня, о твоем возвращении.</p><p>Ты спрашиваешь меня, оставил ли я зауральские степи навсегда? Не думаю ли возвратиться? Нет, друже мой, Боже меня упаси — а что же я за сумасшедший — я рад и счастлив, что могу никуда не ехать и не думаю вовсе о поездках, в особенности в пустыни. Всего хорошего, испытанного там, я никогда не забуду, и добрых людей, даже Чиркалу и сад около Новопетровского вспомню не раз — ради доброго друга, с которым мне там пришлось побывать, но посещать опять эти места — не хотелось бы, и не думаю. Бог знает один, где придется умереть, но хотелось бы лежать на своем родном кладбище, и надеюсь, что это мне удастся. Одним словом, друже мой, я возвратился совершенно, и, как люди говорят: навсегда — хотя у них ничего всегдашнего нет. — Это нисколько не переменяет моих для тебя чувств, друже мой, — надеюсь, что ты в этом не усумнишься. Что касается до материй, то присылай мне все куски; какие только имеешь, — мне можно будет найти здесь охотников и не нуждающихся вовсе в тамгах. Впрочем, удивительная вещь! Разве штемпель, что-нибудь доказывает? И я, друже мой, не большой знаток, а уж эту материю узнаю всегда, с первого взгляда — не нуждаясь ни в каком штемпеле. Однако ж не стоит об этом говорить — земляки, требуя доказательств, все-таки доказывают сами любовь к тебе, друже мой. Спасибо им за это.</p><p>«Варнак», приготовленный к печати, то есть переписан, остался у Совы, вместе с принадлежащим ему экземпляром — он этого желал потому, что хотел передать его Михайлову, одному из теперешних писателей, с которым он очень хорош и который пишет во многих журналах. Когда я был в Уфе, его там не было, и потому «Варнак» остался на попечении Совы. Ему там будет хорошо, — поверь, друже мой, — и он, верно, не забудет и не затеряет его.</p><p>В Москве я познакомился с некоторыми издателями «Русского вестника» и они желали бы иметь что-нибудь автора «Княгини». Вот сообщенный мне ими адрес для присылки предназначаемых для этого журнала статей и сочинений: <emphasis>Евгению Ивановичу Якушкину в Москву — на 3-ей Мещанской, у Филиппа митрополита в доме Абакумовой.</emphasis> — Нужно только на статье сделать надпись: что для «Русского вестника» — и предложить условия.</p><p>Сигизмунд в Петербурге или, лучше сказать, в Павловске, прикомандирован к образцовому кавалерийскому полку для поступления после в Военную Академию — Государь так был милостив, что в этом ему не отказал. Он целый год, а может быть, и более, там пробудет. Старик генерал, наверно, был уже у вас — потому я и писать к нему не мог, что сегодня только получил твое послание. Отвечаю тебе сейчас же, для того, чтобы письмо мое поспело в Астрахань до отплытия последнего парохода. Пиши мне, друже мой, сей час — сообщи адрес верный и подробный, потому что я не знаю, можно ли будет утруждать этим вперед Ираклия Александровича. Присылай поскорее материю. Пиши подробно обо всем, что с тобою случится, и не забывай любящего тебя целою душою.</p><p>Мать моя искренно благодарит тебя за память, она говорит, что хотела бы поцеловать тебя, как родного своего. Все мои любят тебя искренно — и если Бог дозволит тебе проститься тоже с зауральскою степью, то по дороге на родину заезжай, друже, в мой уголок — не богато, но щиро и целым сердцем встретят тебя. Прощай на сегодня. Адрес мой найдешь у Ираклия Александр[овича].</p></section><section><title><p>184. Т. Г. Шевченка ДО М. М. Лазаревського</p></title><epigraph><p>8 жовтня 1856. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>Новопетровское укрепление.</p><p>8 октября 1856:</p><empty-line/><p>Богу милий друже мій Михайле!</p><p>Коротеньке, невеличке та щире письмо твоє от 8 августа получил я 28 сентября. Довгенько-таки воно летіло, та все-таки, благодарить Бога, долетіло. Спасибі тобі, друже мій єдиний, і за письмо твоє ласкавеє. Спасибі тобі і за гроші. У мене їх тепер так небагато, як у того Лазаря, що сліпці співають по ярмарках. Я сердечне рад, що ви познакомилися з Семеном. Добрий, щирий человек. Не так давно і він мені прислав 15 руб[лів]. Та бреше собі, нівроку йому, пише, що хтось передав йому, щоб послать мені. Може це і була коли-небудь правда, та тепер така стара стала, що похожа на міфологію, сиріч на брехню. Це, бачиш, я до то[го] веду слово, що, познакомившися з Семеном, і ти трохи вивчився в його теє… і справді, за що ти мені винен? Ні за що! Спасибі тобі, друже мій єдиний! Такая неправда лучше всякої на світі правди. Тільки ось що: коли і чим я тобі заплачу за твою братерськую неправду?</p><p>Німець Йохим, мабуть, на мене сердиться? Не знаю, за що б йому сердиться? Ми з ним жили і розійшлися добрими приятелями, ні за що б, здається, сердиться. А тим часом Бог його знає. Статуетки мені не дуже потрібні, обійдуся і без їх. А от без чого не обійдуся. Без жизненных припасов, як ти пишеш. Мені тепер дуже і дуже треба одну акварельну краску, називається вона <emphasis>сепія. </emphasis>Семен, я думаю, її знає, бо він таки трохи шнипорить в малярстві, вона буває різних фабрик, але найлучша <emphasis>Римская сепія. </emphasis>Оце тобі форма плитки і надпись Sepia de Roma. Достать її можна в красочном магазине, що коло Академії художеств. Пришли ради святого искусства дві плитки. Та ще якби ти мені з краскою прислав пару кистей добрих акварельних толщины в обыкновенную папиросу, то тойді б уже я тобі спасибі сказав. Тілько кисті уміючи треба вибрать. Не знаю, чи Семен тямить що в сім ділі. Тут треба маляра аквареліста. Та в Семена, я думаю, найдеться знакомий такий майстер. Та ще якби до кистей прибавить 6 штук карандашей № 3-го фабрики Фабера, то тойді б я тілько Богу помолився б та й білш нічого.</p><p>Кланяюсь Семенові і жіночці його і цілую дочку його. Кланяюся Федорові і Василеві, де він тепер? Як побачишся з здоровим Осипом Єзучевським, то і йому кланяюсь. Глухому Галузі, коли знаєш, і йому, і всем землякам моим, которые хоч згадують про мене.</p><p>Напиши мені, будь ласкав, про Левицького, де він повертається.</p><p>Прощай, мій искренный, мій єдиний друже, не забувай безталанного й щиро любящого тебе <emphasis>Т. Шевченка.</emphasis></p><empty-line/><p>P. S. Чи раз батька по морді вдарить, чи двічі, перед Богом, говорять, отвечать однаково. До всього того, що я те[бе] просив, прибав ще ось що: 4 штуки чорного французского карандаша № 2 фабрики Le Cont&#xE9; и белого 4 штуки тієї ж фабрики № 1. Та тушевального чорного порошка 4 золотника. Тепер уже білш нічого не попрошу, бо зараз письмо печатаю. А якби ще день полежало, то, може б, ще що видумав. Пришли, мій голубе сизий! А я тобі на ту весну киргизя замурзане пришлю.</p><p>Може трапиться, що не достанеш Sepia de Roma. То возьми фабрики Шанеля.</p></section><section><title><p>185. А. I. Толстої до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>8 жовтня 1856. С.-Петербург</p></epigraph><p>Октября 8, 1856 года, С.-Петерб[ург].</p><empty-line/><p>Письмо Ваше от 22 апреля я получила только 1-го октября. Лето провели мы на водах в разных местах, вот почему я не получила Ваше письмо. Признаюсь, тяжело мне было прочесть его — но <emphasis>надежда </emphasis>на будущее мирит меня с тяжелым прошедшим. — Верьте, и мне было не легко все это время. Ожидание, надежда, спасение, потом полная уверенность попеременно волновала мою всегда восприимчивую душу.</p><p>Не думайте, чтоб мое прошлое удаление из Петербурга могло меня удалить хоть на минуту от того участия к Вам, которое Вы прочли в моем прошлом письме. Напротив, чем далее была я от места, где должна была хлопотать, тем деятельнее действовала на бумаге. Скажу одно: все, что можно было сделать, сделано. Не стану распространяться, как и кем. Надеюсь в скором времени дать Вам весть, а может быть и увидеться с Вами лично, а до тех пор, да не возмутится душа Ваша безнадежностью. Ранее месяца не надеюсь дать Вам положительный ответ. Вы знаете, что все идет по форме — стало быть, берет много время.</p><p>Знайте одно: что между многими людьми, принимающими в Вас участие, есть один человек с теплой душой, любящий Вас как брата. Это Ваш аноним. Он же и та особа, к которой просил Вас Осипов обратиться с Вашими нуждами.</p><p>Да, смело обращайтесь ко мне, как бы Вы обратились, не скажу к матери (у меня старшая дочь, 13 лет скоро минет), но как к родной Вашей сестре. Не посылаю Вам книг, в душе надежда, что они не будут Вам нужны и что Вы по собственному выбору будете их брать на моей этажерке. — Вот будет для меня праздник!</p><p>Письмо Ваше адресуйте прямо на мое имя в Академию. — Молитесь Богу, возложите всю Вашу надежду на Него, <emphasis>Он </emphasis>не оставит свое дитя, уповающее на Него, а милость нашего венценосного Царя без границ. Не было примера, чтобы <emphasis>Он </emphasis>отверг чью-либо просьбу.</p><p>Повесть Дармограя хотят напечатать, только с некоторыми изменениями, но где, в каком журнале, еще не знаю. Да хранит Вас Бог.</p></section><section><title><p>186. А. М. Маркевича до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>25 жовтня 1856. С.-Петербург</p></epigraph><p>25 октяб[ря] 1856, С.-П[етер]бург.</p><empty-line/><p>Любий земляче Тарасе!</p><p>Не думай, брате, що тілько одна людина про тебе згадала в твоїй неволі. Ні, не один Семен посилав тобі грошенят: складувалось до, три, по чотири чоловіка та й посилали тобі по крихті, бо й самі, бач, не дуже заможні. Оце ж іще тобі рублів од нашого щирого серця про твою нужду. Одіславши їх, зараз ізвісти, що вони твоїх рук не минули. То, знаючи певно, що наша дружня подача тебе доходить, іще трохи пришлемо тобі.</p><p>Тяжко нам, брате, що ти сумуєш у неволі; да як його й не сумовати? Та й же хоч те, що за тебе добрі люде старались і тепер стараються перед милосердним нашим Царем, і, може, Він тебе помилує і верне на ясні зорі, на тихі води, у край веселий, у мир хрещений.</p><p>Не забувай же, земляче, що дожидатимусь листа од тебе. Послали ми тобі трохи книжок на ім'я пана Ускова. Чи вже вони в тебе?</p><p>Земляк твій <emphasis>Андрій Маркович.</emphasis></p><empty-line/><p>Пиши до мене: Андрею Николаевичу Маркевичу, в С.-ПБург, на Почтамтской в доме Логинова.</p><p>Може, ти колись знав Миколая Андреевича Марковича, да він таки бачив тебе у Качановці у Тарновського — ото ж мій батько.</p></section><section><title><p>187. Т. Г. Шевченка до М. М. Лазаревського та С. С. Гулака-Артемовського</p></title><epigraph><p>5 листопада 1856. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>5 ноября. Новопетровское укрепление.</p><empty-line/><p>Други мои искренние! Посвящаю вам сей не дуже хитрый этюд мой и первую половину теперь посылаю, а другую пришлю с будущею почтою. Прошу вас, други мои, прочитайте его вкупі і поправте, що можно поправить, і оддайте доброму писареві переписать. І коли єсть у вас знакомий чоловік в редакции «Современника» або «О[течественных] з[аписок]», то оддайте йому, нехай надрюкує под именем К. Дармограй. А як не маєте такої персони, то прочитавши і переписавши, адресуйте в контору «О[течественных] записок» его высокоблагородию <emphasis>Алексею Феофилактовичу Писемскому.</emphasis></p><p>Ще ось що. Семен чи не буває часом у графа Ф. П. Толстого? Нехай би він там розпитав, де згинув академік Осипов? Близько году, як жду я од його письма і, наконец, не знаю, що думать. Попроси Семена, нехай розпитає та не полінується і напише мені, або ти сам напиши. Не знаю, чи получив ти моє посланіє? Пришли ради самого Бога, о чем я тебе просив. Умираю з нудьги, читать нічого, а на свободу и надежды не видно. Прощайте, мои искренние, нехай вам Бог помагає во всех ваших начинаниях. Семенові, Василеві і Федорові поклон. Не забувайте бідного Дармограя.</p></section><section><title><p>188. Т. Г. Шевченка до Бр. Залеського</p></title><epigraph><p>8 листопада 1856. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>8 ноября.</p><empty-line/><p>Давно, очень давно я не пишу тебе, друже мой единый. Не было о чем писать. Не было материала и ни малейших событий в нашем забытом захолустьи. Отвратительное бездействие и однообразие! 15 сентября посетил нас Бюрно, но так не надолго (на пять часов), что я потерял надежду увидеться с ним. Он, однако ж, вспомнил обо мне перед самым выездом своим. Принял меня, как давно и хорошо знакомый человек. Свидание наше длилось несколько [минут]. И в эти короткие минуты я успел полюбить этого счастливого человека. Я его называю потому счастливым, что такие люди, как он, не требуют долгого и пристального вглядыванья в свой характер. Такие любимцы Бога одним движением, одним взглядом говорят вам: нам можно все доверить. В продолжение нескольких минут [такому сообщишь то], чего иному в продолжение жизни не скажешь. Он не обещал мне много, чем я особенно доволен. Много обещать — значит ничего не сделать. Он просил меня писать ему и присылать куски материи. Но я этого не делаю. Мне кажется неделикатной подобная корреспонденция. И встретились, и простились мы с ним, как старые и добрые приятели. Надолго останется в моем сердце это кратко-длинное свидание, эта симпатическая, благородная физиономия, издающая тихие, кроткие звуки. Напиши ему от меня самое глубокое сердечное приветствие.</p><p>О высочайших помилованиях по случаю коронации у нас еще ничего не известно. Я не ласкаю себя ни малейшей надеждою. Чем и как я могу уничтожить предубеждения В[асилия] А[лексеевича]? Есть у меня на это оправдание, но я не смею привести его в исполнение. Необходимо, чтобы В[асилий] А[лексеевич] спросил у графа Орлова, на чей счет я воспитывался в академии и за что мне запрещено рисовать? Словом, чтобы граф Орлов пояснил мою темную конфирмацию. Но кто легко расстается с своими предубеждениями?</p><p>Писал я через Михайла тебе еще в начале лета. Не знаю, получил ли ты мое письмо. Михайло не написал мне еще и двух строчек и кажется, что и не напишет. Я не знаю, что бы это значило. Не время ли ему, или просто непростительная лень, или что-нибудь другое? Не знаю. Во всяком случае, мне это больно. Кажется, один ты мой верный, неизменный корреспондент. Сердечно благодарю тебя, мой друже единый. Извини меня перед Сигизмондом, что я не пишу ему. Причина натуральная. Не знаю, куды писать. Если он еще в Петербурге, то напиши ему мой искренний привет и покорнейшую просьбу уничтожить «Варнака» и (я настоящий попрошайка) прислать мне две плитки сепии, фирмы Sepia de Roma или фабрики Шанеля. В настоящее время у меня этой краски ни полграна. Хорошо еще, что и других нет средств, и главнейшего — помещения, а то бы я умер с досады. Недавно мне пришла мысль представить в лицах евангельскую притчу о блудном сыне в нравах и обычаях современного русского сословия. Идея сама по себе глубоко поучительна, но какие душу раздирающие картины составил я в моем воображении на эту истинно нравственную тему. Картины с мельчайшими подробностями готовы (разумеется, в воображении), и дай мне теперь самые бедные средства, я окоченел бы над работой. <emphasis>Я </emphasis>почти доволен, что не имею теперь средств начать работу. Мысль еще не созрела, легко мог бы наделать промахов. А в продолжение зимы обдумаю, взлелею, выношу, как мать младенца в своей утробе, эту бесконечно разнообразную тему, а весной, помолясь Богу, приступлю к исполнению хотя бы то в собачей конуре.</p><p>Если Бог поможет мне осуществить мое предположение, то из этой темы составится порядочной толщины альбом, и если бы хоть когда-нибудь мне удалось издать в литографии, то я был бы выше всякого земного счастия. Но если, [избави] Боже, неудача, то я умру: идея слишком тесно срослась с моей душою.</p><p>В следующем письме я опишу тебе несколько картин так, как они теперь мне представляются.</p><p>О чем же мне еще писать тебе, мой друже единый? Отвратительное однообразие! Полгода уже прошло, как я писал тебе, и теперь писать не о чем! Если продлится еще год мое заточение, то я непременно одурею, и из заветной моей мысли, из моего «Блудного сына» выйдет жалкая карикатура, бесцветный образ расслабленного воображения, и ничего больше. Грустная, безотрадная перспектива! Для исполнения задуманного мною сюжета необходимы живые, а не воображаемые типы. А где я их возьму в этом вороньем гнезде? А без них, без этих путеводителей, легко сбиться с дороги и наделать самых нелепых промахов. Но довольно об этом! Напиши ты мне, как ты намерен распорядиться своим будущим. Кого ты намерен из себя сделать — артиста или чиновника? И на том, и на другом поприще сердечно желаю тебе успеха. Но мне бы искренно хотелось, чтобы ты избрал поприще артиста. Не знаю твоих материальных средств — фундамент[а] всех наших предприятий. Моральными средствами ты владеешь, у тебя есть любовь к искусству, и этого достаточно; о способностях не хлопочи: они верные спутники этого прекрасного светила. О, если бы когда-нибудь привелось мне увидеть тебя и увидеть истинным артистом (не истинным ты не можешь быть)! Тогда радость моя была бы безгранична. Устрой свое будущее, если можно, так, а не иначе. Тогда, где бы я ни был, пешком приду любоваться твоими произведениями. Посоветуй, что мне делать с лоскутьями шерстяной материи? У меня их накопилось кусков около десятка. Прошедшее лето благоприятствовало моей мануфактуре. В Оренбурге, кроме Бюрно, я никого не имею; но я ни за что не решуся беспокоить его таким материальным предложением. На Михайла и Карла надежда плохая, а на ленивых земляков моих и того хуже. Они непременно требуют <emphasis>пломбы. </emphasis>Простота и ничего больше. Где Аркадий и что он делает? Пиши ему и целуй его за меня. Пиши Сове и его целуй. Пиши Михайлу и его сначала поцелуй, а потом попеняй за непростительную лень, если это лень только. Не забудь написать Сигизмонду. И в заключение пиши Бюрно и целуй за меня этого благороднейшего человека.</p><p>От всего сердца целую твою счастливейшую мать.</p><p>Не забывай меня, друже мой единый.</p></section><section><title><p>189. Т. Г. Шевченка до М. М. Лазаревського</p></title><epigraph><p>8 грудня 1856. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>Любий мій єдиний Михайле!</p><p>Вместе с последними пятью главами сего произведения получил я и письмо от Дармограя, в котором он просить мене, а я тебе прошу сделать его этюду такое заглавие:</p><cite><p><emphasis>МАТРОЗ,</emphasis></p><p><emphasis>или Старая погудка на новый лад</emphasis></p><p><emphasis>(рассказ), — а не этюд.</emphasis></p><p><emphasis>Часть первая.</emphasis></p></cite><p>Первая часть рассказа заключает в себе десять глав, а как будет велика вторая часть, этого он не пишет, может быть, и сам еще не знает. Еще просит он поправить ошибку, правду сказать, довольно грубую. Он написал, что местечко Лысянка замечательно месторождением знаменитого Богдана Хмельницкого. Неправда, в Лысянке родился не знаменитый гетман, а отец его, Чигиринский сотник Михайло Хмельник, или Хмельницкий. И не по словам летописи Самовидца, как он написал, а по словам профессора Соловьева, который ссылается на киевские «Акты». Еще, тоже не помню на которой странице, он сделал пробел, а за ним и я, нужно было написать фамилию знаменитого череполога Лаватера. Но он, вероятно, забыл, как прозывался этот мудреный немец, а я тоже не вспомнил. Больше он ничего не замечает. Я тоже больше ничего не замечаю. И он передает мне, а я, переписавши на досуге, передаю его новорожденное детище в полное ваше покровительство и распоряжение. Еще он пишет мне, что если и будет вторая часть этого рассказа, то не весьма скоро. Поэтому я и думаю, что лучше не писать «Часть первая».</p><p>Тепер от що я тебе проситиму, друже мій єдиний. Якби ти сам побачився с Писемским (за знакомство з ним не будеш мене лаять) та спитав його, чи бачився він з графинею Т[олстой] і що вона сказала йому про Осипова і про «Княгиню» К. Дармограя. І чи получила вона мои письма. І що він тобі скаже, напиши мені, друже мій єдиний. Кланяюсь Василеві, Федорові і Семенові. Оставайтеся здорові, іскреннії други мої, не забувайте сироту на чужині.</p><empty-line/><p>8 декабря.</p></section><section><title><p>190. Я. Г. Кухаренка до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>18 грудня 1856. Катеринодар</p></epigraph><p>Екатеринодар, 18 декабря 1856 года.</p><empty-line/><p>Будь здоров, Тарасе Григоровичу!</p><p>Письмо твоє, мій старий друже! (от 1, 11 і 16 апреля), тричі писане, дійшло до мене в такий час, як пранці, британці та турки поганці заходились воювати з Нашим Білим Царем. Та й до чорта ж їх нашевкалось паровими байдаками в Чорне море, а потім в Азовське! Сосіди наші (нехай своєму родові сняться) погані черкеси, тоже заграли в біса, пробій: хоть калавур кричи, ніколи й носа втерти. Одначе, нам Бог поміг, настав мир, і нам, як спершу, зостались на забавку одні погані черкеси, а з ними нам не вчиться биться.</p><p>Із письма твого, брате Тарасе Григоровичу, я бачу: ти думаєш, що буцім би то я на коші в Азовському войську, бо й підписано на конверті: в Азов. І видно, що те письмо довго ходило, одначе найшло мене в Чорноморії. Тепер розкажу, як діялось.</p><p>Того року, як тебе спіткало лихо, мені прийшлось буть в Харкові, там я од Могили взнав про твою гірку долю. — Могила мені розказав, як знав, але ні од кого не можна було взнати, де ти дівався. Та вже аж в 1851 году мене послали в Пітер, там я служив в Департаменте военных поселений присутствующим, с правом голоса, от Черноморского и Кавказского казачьих войск, отам у Пітері я найшов <emphasis>Елькана, </emphasis>то він (спасибі йому) дав мені твого надрюкованого <emphasis>«Гамалію» і </emphasis>розказав, що ти, мій друже, находишся в Оренбурзі. В тім же 1851 году, в ноябрі, мене назначено за кошового в Азовське козаче військо, там прослужив я по октябрь 1852 года, а в октябрі, 10-го, мене назначили тож за кошового і за начальника штаба в Чорноморське козаче войско. — Отут-то (як спереду сказано) пранці, британці та турки поганці нам дихать не давали. — На кінці войни назначили до нас кошового, а я зостався начальником штаба. В сьому ж году (1856) мене послали в Москву од войска депутатом для присутствовання при священном короновании Их Императорских Величеств, а тим часом на мое место начальником штаба назначили іншого. Повернувшись з Москви і давши отчет в чім треба, живу тепер в своїм хуторі без служби, поки яка найдеться.</p><p>В Москві <emphasis>Щепкін </emphasis>прочитав мені напам'ять <emphasis>«Пустку», я </emphasis>зараз одгадав: се, кажу, Тарас писав. Щепкін здивовався, що я вгадав. Хіба диво пізнати мову Тарасову, знавши Тараса добре? Щепкін, по просьбі, списав і передав мені твою, брате, «Пустку». Потім приходив Щепкін до мене на квартирю. Я йому прочитав твоє письмо до мене. Він заплакав. Довгенько говорили об тобі, хто що знав, і порозходились. Щепкін просив мене тобі кланяться. Отже ж його клон.</p><p>Всі твої вигадки, дрюкованії до твоєї лихої години, у мене є. Та ще, як сказано, я добув <emphasis>«Гамалію» </emphasis>і<emphasis>«Пустку», </emphasis>то що найдеться опріч сього, брате Тарасе Григоровичу, прошу списати і до мене прислати, а якщо є вже друковане, то назвати його і сказати — відкіль виписати.</p><p>Тепер вернімось в Москву. — Я, брате Тарасе Григоровичу, сподобивсь бути на священній коронації нашого Батька Государя. — Були там: пранці, британці і турки поганці. Та вони й пощезнуть, не побачать такого дива! Тепер вони розібрали діло, та аж христяться вкупі з турками, що Бог дав мир, а то б прийшлось їм дохнуть з голоду. Тепер вони у нас купують пшеницю, платять по тринадцять карбованих за четверть.</p><p>Милость Батька Государя всім подданим, всім прощенье! — Пиши, брате Григоровичу, до мене: чи тобі вернули твої права, і що і як? Пиши сякому-такому в г. Екатеринодар чорномор[ському] козакові. Посилаю 25 руб., купи могорича, бо, бач, і мені дали в Москві Станіслава 1 степеня.</p><p>Стара моя і діти тобі кланяються. Дочку Гальку оддали заміж торік, а ті два сини, що ти знаєш, служать обидва: старший хорунжим, командує ракетними командами, менший ще урядник. Опріч сих трьох є ще п'ятеро, стало всіх 8: 4 сини і 4 дочки.</p><p>Будь здоров! та щасливіший, як був! Сього тобі од душі і серця желаю. Тебе любящий і поважающий навіки</p><p><emphasis>Я. Кухаренко.</emphasis></p><empty-line/><p><emphasis>На звороті другої сторінки дописка:</emphasis></p><p>Чи вцілів, брате, хоть один портрет Головатого із переданих мною тобі в Пітері? Якщо є, то пришли, будь ласка, і мені список [один?], його родичі певно бажають.</p></section></section><section><title><p>1857</p></title><section><title><p>191. Т. Г. Шевченка до А. І. Толстої</p></title><epigraph><p>9 січня 1857. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>Новопетровское укрепление.</p><p>1857. Генваря 9.</p><empty-line/><p>Драгоценное письмо ваше, от 8 октября минувшего года, получено в укреплении 26 декабря, а мне передано распечатанное 1 генваря как подарок на Новый год. Какое мелкое материальное понятие о подарке и о празднике! Детское понятие. Есть люди, дожившие до седых волос, и все-таки дети. Иные тихие и кроткие, другие буйные и шаловливые дети. Дети, не наученные опытом понимать самые простые вещи. Как например, не говорю уже о десятилетнем моем чистилище. Довольно и шестимесячного, трепетного, душу гнетущего ожидания. И что же? Они, разумеется бессознательно, крадут из моей мученической жизни самые светлые, самые драгоценные четыре дня. К шестимесячной пытке прибавляют еще четыре дня. Дикое преступление! А между тем бессознательное. Следовательно, только вандализм, а не преступление. И я с умилением сердца повторил слова распятого Человеколюбца: «Прости им, не ведят бо, что творят».</p><p>Друже мой благородный, лично незнаемый! Сестро моя, Богу милая, никогда мною не виденная! Чем воздам, чем заплачу тебе за радость, за счастье, которым ты обаяла, восхитила мою бедную тоскующую душу? Слезы! Слезы беспредельной благодарности приношу в твое возвышенное благородное сердце. Радуйся, несравненная, благороднейшая заступница моя! Радуйся, сестро моя сердечная! Радуйся, как я теперь радуюсь, друже мой душевный! Радуйся, ты вывела из бездны отчаяния мою малую, мою бедную душу! Ты помолилася тому, кто, кроме добра, ничего не делал, ты помолилася Ему молитвою бесплотных ангелов. И радость твоя, как моя благодарность, беспредельны.</p><p>Шатобриан сказал в «Замогильных записках», что истинное счастие недорого стоит и что дорогое счастие — плохое счастье. Что он разумел под этим простым словом? Счастие Лукулла или Фамусова? Не думаю. Римскому и московскому барину недешево обходилась трехчасовая еда, которая в продолжение трех суток в желудке не варилась. Следовательно, обжора не может похвалиться даже счастием скота. И выходит, что знаменитый турист, эмигрант, дипломат и, наконец, автор «Аталы» не имел никакого понятия о настоящем счастии. А на такого счастливца, как, например, я теперь, гордый аристократ-педант и взглянуть не хотел, не только завести речь о счастии со смердом. Бедный! Малодушный вы, шевалье де Шатобриан де Комбур! Флорентийский изгнанник выдрал бы вас за уши, как болтуна-школьника за такую чепуху.</p><p>Дант Альгиери был только изгнан из отечества, но ему не запрещали писать свой «Ад» и свою Беатриче… А я… я был несчастнее флорентинского изгнанника. Зато теперь счастливее счастливейшего из людей. И выходит, что истинное счастье не так дешево, как думает шевалье де Шатобриан. Теперь и только теперь я вполне уверовал в слово: «Любя наказую вы». Теперь только молюся я и благодарю Его за бесконечную любовь ко мне, за ниспосланное испытание. Оно очистило, исцелило мое бедное больное сердце. Оно отвело призму от глаз моих, сквозь которую я смотрел на людей и на самого себя. Оно научило меня, как любить врагов и ненавидящих нас. А этому не научит никакая школа, кроме тяжкой школы испытания и продолжительной беседы с самим собою. Я теперь чувствую себя если не совершенным, то, по крайней мере, безукоризненным христианином. Как золото из огня, как младенец из купели, я выхожу теперь из мрачного чистилища, чтобы начать новый благороднейший путь жизни. И это я называю истинным, настоящим счастием, счастием, какого шатобрианам и во сне не увидеть.</p><p>Пока я мог взяться за перо, чтобы написать вам хоть что-нибудь, не похожее на настоящую чепуху, я бродил несколько дней вокруг укрепления. И не с одним письмом вашим неоцененным, а с вами самими, сестро моя, Богу милая! И о чем я не говорил с вами, чего не рассказал, чего не поверил я душе вашей восприимчивой! Все. И мрачное минувшее, и светлое будущее, все с самомалейшими подробностями. И если, как вы питаете надежду на личное свидание наше, если повторится эта сердечная исповедь, то боюсь, что это будет повторение слабое и бесцветное.</p><p>Я до того дошел в своих предположениях, что вообразил себя на Васильевском острове в какой-нибудь отдаленной линии, в скромной художнической кельи об одном окне, работающим над медною доскою (я исключительно намерен заняться гравированием <emphasis>акватинта. </emphasis>Живописцем я себя уже и вообразить не могу). Далее, воображаю себя уже искусным гравером, делаю несколько рисунков сепией с знаменитых произведений в Академии и в Эрмитаже, и с таким запасом отправляюсь в мою милую Малороссию и на хуторе у одного из друзей моих, скромных поклонников муз и граций, воспроизвожу в гравюре знаменитые произведения обожаемого искусства. Какая сладкая, какая отрадная мечта! Какое полное, безмятежное счастие! И я верую, я осязаю мое сладкое будущее. Я посвящаю мои будущие эстампы вашему драгоценному имени, как единственной моей радости, как единственной причине моего безмятежного счастья.</p><p>Многое и многое хотел бы я сказать и рассказать вам. Но во мне теперь такой беспорядок, хуже всякого ералаша. Дождусь ли я того тихого, сладкого счастья, когда вам лично стройно, спокойно, с умеренностью перерожденного христианина, расскажу вам, как сон, мое грустное минувшее. А теперь все, что я пишу вам, примите за самую безалаберную, хотя и искреннюю, импровизацию. Примите и простите мне, друже мой единый, эту, быть может, грубую, искренность [три рядки нрзб.] существует на свете?</p><p>Всем сердцем моим целую графа Федора Петровича, вас, детей ваших и всех, кто близок и дорог благородному сердцу вашему. До свидания!</p><p>Где Осипов? Что с ним? С июня месяца я жду от его послания и плитку сепии, и, верно, не дождуся. Не попал ли и он в число друзей моих, которым было запрещено всякое сообщение со мною? Храни его Господь.</p></section><section><title><p>192. М. М. Лазаревського до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>17 січня 1857. С.-Петербург</p></epigraph><p>17 января, С.-Петербург.</p><empty-line/><p>Получивши твое первое письмо с «Матросом», я отдал его переписать; многие жалеют, что не на малороссийском языке пишет Дармограй. Сию минуту воротился (12 ч. ночи) из театра и получил [письмо] от Дармограя от 8 декабря.</p><p>На первое письмо не отвечал, ожидая сегодняшнего и ожидая окончательного результата о Дармограе.</p><p>Нехай молиться Богу і дякує царю і добрим людям: о увольнении его в отставку уже последовало разрешение царя и сообщено об этом воен[ному] министру для исполнения; но відтіля чутки ще нема. Теперь, слава Богу, не до «Матроса»: теперь нужно думать да гадать, как вибраться відтіля. Уже толковали, что на выезд нужны деньги и, я думаю, хоть немного — скоро будет. Все думают, что гораздо лучше приехать сюда, а не додому, если только позволят это. Тут есть добрые знакомые, при помощи которых можно устроить фотографич[еский] и дагерротипн[ый] станок и иметь кусок хлеба на всю жизнь. Если это ему не понравится, то можно найти 20 других предметов в жизни. I там, в Малоросії, він не загине, да тут все-таки лучче.</p><p>Так думают твои знакомые, которые тебе от души желают добра. Я дома не был уже семь лет и теперь собрался туда, взявши отпуск на месяц; послезавтра уезжаю и к половине февраля ворочусь. Я думаю, и без меня тут вышлют тебе денег для Дармограя, а если нет, то еще можно успеть до лета.</p><p>Просьб его и твоих о разузнании о разных лицах не справлю. Об Осипове я говорил Семену и сам спрашивал, да не чуть такого тут. Писемский в «Отеч[ественных] записках» не участвует, да его и в П[етер]б[урге] нет теперь.</p><p><emphasis>«Княгиня», </emphasis>кажется, теперь у Н. Д. Бел[озерского], с которым буду видеться и возьму. Отдал ее Кулиш ему, а Кулиш теперь в Москве, а его жена в Малороссии. В. М. Бел[озерский] уехал жениться. Но скоро воротятся.</p><p>Вот еще слово; только пусть Дармограй не рассердится: ты знаешь, як я его люблю, як я его поважаю; да и не я один. Будь же ласков, скажи ему, чтоб он от радости не зробив чого-небудь непригодного. Поздравь его с царскою милостию и скажи, что мы так обрадовались ей, что ты и не поверишь; да и он тоже.</p><p>Прощай же, мій любий, мій дорогий Тарасе; может быть, до свидания и скорого! Молись же Богу.</p><p>Твой весь и всегда</p><p><emphasis>М. Л[азаревский].</emphasis></p><empty-line/><p>Чи получив ти мою посилку? Картина твоя, что ты сделал когда-то для Езучевского, досталась мне в лотерею.</p><p>Многие кланяются тебе низенько; а о желаниях нечего и говорить.</p></section><section><title><p>193. Т. Г. Шевченка до Бр. Залеського</p></title><epigraph><p>10, 15 лютого 1857. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>10 февраля 1857.</p><empty-line/><p>Письмо твое, мой искренний друже, от 18 сентября минувшего года, получил я 28 генваря текущего года. Что значит эта черепашья медленность, я не понимаю! Ираклий говорит, что ты адресовал его через Астрахань и что оно опоздало к последнему почтовому пароходу и должно было через Самару и Оренбург путешествовать в наше кочевье. Так ли, иначе ли, все же оно дошло до меня, и я со слезами сердечной радости прочитал его.</p><p>Друже мой единый! Твоя радость, твое счастье так беспредельно-полно, что мне остается только пожелать тебе, твоей счастливой матери, отцу и всему близкому твоему сердцу, осталося пожелать долгих и долгих и безмятежных дней. Ты так искренно, так живо, радостно описываешь свое свидание, что я как бы присутствую при этой прекрасной сцене, как будто сам целую и слезами обливаю руки твоей так долго скорбящей и теперь так полно счастливой матери. Ты боялся возмутить мое искренно любящее тебя сердце описанием своей радости. Напрасно. Твоя радость нераздельна с моей радостью, нераздельна, как любящая душа с такой же любящей душою. Эта психологическая истина не требует материальных доказательств.</p><p>Ты пишешь, что кароокие и голубоокие siostrze&#x144;cy твои спрашивают тебя, когда приедет к ним старый друг твой, который любит добрых и милых детей? Целуй их, мой единый друже, и скажи им, что сердце мое давно уже с ними и что сам я приеду к ним скоро и поцелую их так, как ты их теперь целуешь. Фантазия! Воображаемое счастие! Пока и этого довольно. Для душ, сочувствующих и любящих, воздушные замки прочнее и прекраснее материальных палат эгоиста. Эта психологическая истина непонятна людям положительным. Жалкие эти положительные люди. Они не знают совершеннейшего, величайшего счастия на земле, они, одурманенные себялюбием, лишены этого безграничного счастия. Рабы, лишенные свободы! И ничего больше.</p><p>Вместе с твоим радостным письмом получил я письмо из Академии художеств от жены нашего вице-президента графа Толстого. Она пишет мне, что сделано все для моего искупления и что в скором времени она ожидает счастливого результата. Как ты думаешь, можно ли на этом фундаменте строить воздушные замки? Ты скажешь — можно. А я уже их и построил. И какие прекрасные, какие светлые замки! Без бойниц и амбразур, без золота и мрамора мои роскошные прекрасные замки! Но им позавидовал бы и сам <emphasis>несвижский васпанку,</emphasis><a l:href="#n19" type="note">[19]</a>если б он мог теперь завидовать чему-небудь. Я вот что построил на этом прекрасном фундаменте.</p><p>Первое, или первая поэма. Интродуксио: расставанье с пустынею, в которой я столько лет терпел. Расставанье с Карлом, Михайлом и Бюрно, которого я только раз увидел и полюбил. Потом пауза до Москвы. Потом Москва, оставшиеся друзья и школьные товарищи. Потом, потом… вот какой финал. Вместо петербургской железной дороги я выбираю простую почтовую дорогу, смоленскую или виленскую, и приезжаю прямо в Рачкевичи. Здесь начинается вторая часть поэмы. Встречаюся с тобою, плачу и целую руки твоей счастливой матери, целую твоего счастливого отца, сестер, карооких и голубооких siostrze&#x144;c&#xF3;w твоих, и в объятиях полного счастия отдыхаю, повторяя стих великого поэта: «Мало воздуха всей Аравии наполнить мою свободную грудь». Вместо «Аравии» я буду говорить «Литвы». Отдохнувши от этой полной радости, я почти силою беру тебя из объятий твоей счастливой матери, и в одно прекрасное утро мы с тобою молимся перед образом Божией Матери Остробрамской. Вильно так же дорого по воспоминаниям моему сердцу, как и твоему. Из литовской столицы по варшавскому шоссе мы летим прямо в Академию художеств и дополняем наше и без того полное счастие двумя годами студенческой затворнической жизни. А сколько радости в этой затворнической жизни! Эта радость и это счастие понятно только тому, кто любит божественное искусство так, как мы с тобою его любим. Не правда ли, прекрасный, великолепный и не совсем воздушный замок? Фундамент почти ручается за его сбыточность и прочность.</p><p>Второй воздушный замок, или поэма на одну и ту же тему. Вступление то же самое. Сцена в Москве та же самая. Но вместо смоленской дороги выбрана петербургская железная, и я в Петербурге, в скромной квартире о двух комнатах, изучаю искусство гравирования <emphasis>акватинта </emphasis>и ожидаю к себе тебя, моего искреннего друга. Ты приехал. Живем мы с тобою скромно, почти бедно, в маленьких комнатках, неутомимо работаем, учимся и наслаждаемся своим учением. Два года пролетают незаметно над нами, и мы, ежели не полные, по крайней мере, сознательные артисты, через Вильно и Слуцк возвращаемся в Рачкевичи, целуем твою счастливую мать, отца, сестер и карооких и голубооких сыновцев твоих.</p><p>Вторая моя поэма немного прозаичная, но в сущности полнее первой. Так или иначе, а ты должен быть в Академии художеств или будет прореха, не зашитая дыра в твоей и в моей жизни. Недостаточно видеть, любоваться прекрасным, умным, добрым челом человека, необходимо нарисовать его на <emphasis>бумаге</emphasis> и любоваться им, как созданием <emphasis>живого </emphasis>Бога. Вот что нужно для полноты нашей радости. Для полноты нашей жизни.</p><p>Позыч, выпроси 25 рублей на месяц, в продолжение двух лет. Как знаешь сделай, только сделай, это для тебя и даже для меня необходимо: для меня потому, что я желаю видеть и целовать моего друга <emphasis>совершенного, </emphasis>а для твоего совершенства необходима Академия художеств. Без разумного понимания красоты человек не увидит всемогущего Бога в мелком листочке малейшего растения. Ботанике и зоологии необходим восторг, а иначе ботаника и зоология будет мертвый труп между людьми. А восторг этот приобретается только глубоким пониманием красоты, бесконечности, симметрии и гармонии в природе. О, как бы мне хотелось теперь поговорить с тобою о «Космосе» и послушать, как ты читаешь песни <emphasis>Вайделоты.</emphasis></p><p>Пускай молятся твои кароокие и голубоокие siostrz&#x119;&#x144;cy. Молитва ангелов внятнее Богу.</p><empty-line/><p>15 февраля.</p><p>Я остановился на высшем градусе моей сердечной фантазии, остановился для того, чтоб дождать следующей почты и подкрепить мои предположения ясным и положительным документом. Почта пришла 14 февраля и не привезла мне ничего такого, на чем бы основываясь, я мог продолжать свои предположения. Предчувствие, вера, надежда. И ничего больше.</p><p>Получил ли ты мое письмо от октября, не помню которого дня, адресованное прямо в Слуцк, а не в Рачкевичи? Я писал тогда о свидании моем с сердечным старым Бюрно. Если не получил, то напиши мне, я тебе другой раз опишу это короткое и бесконечно длинное свидание. А теперь, как и тогда, прошу тебя, мой сердечный друже, пиши ему, целуй его седую молодую голову, целуй его чистое живое сердце, целуй его божественную христианскую душу! Целуй его как артиста, как брата, как человека! Я ничего теперь не могу больше сказать. Сердце мое переполняется любовью и изнемогает при воспоминании о нем.</p><p>Целуй Аркадия, жену его и детей его. Целуй Сигизмонда и желай ему самого блестящего успеха на избранной им дороге.</p><p>Писал бы тебе еще много и много, но, как я сказал, документа нет, а без него самая яркая фантазия ничего больше, как сальная свеча в казармах. Фантазия должна опираться на положительное.</p><p>Семена джугары и две штуки материи шерстяной пошлю тебе в последней половине марта. А когда ты его получишь, Бог знает.</p><p>Целую твою счастливую мать, твоего отца, твоих сестер и твоих ангелов siostrz&#x119;&#x144;cow.</p><p>Не забывай меня, друже мой единый.</p></section><section><title><p>194. Бр. Залеського до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>2 березня 1857. Рачкевичі</p></epigraph><p>Друже мой дорогой! Давно я получил письмо твое с 8 ноября, но не отвечал до сих пор потому, что ждал весны. Теперь пароходы должны уже посещать вас и я пишу к тебе, друже мой дорогой, и целую от полного сердца. К Сигизмунду я писал давно, и ты, верно, получил уже сепию и другие припасы. Материю я жду с нетерпением — присылай, друже мой, столько кусков, сколько имеешь: у меня легко найдутся любители, и продажа подобных произведений не затруднит меня нисколько. Присылая только материю, напиши мне, друже мой дорогой, куда и на чьи руки отправить деньги, дабы с ними не вышла путаница; к Ираклию ли или к кому-нибудь другому прикажешь отправлять? — Я осенью писал к Ираклию Александровичу и приложил к письму записку к тебе, но не получил до сих пор никакого ответа. Теперь пишу еще под его адресом, надеясь, что он не прогневается за это. Если б был недоволен, напиши, друже, и пришли другой адрес, а у него попроси от меня извинения.</p><p>Ты спрашиваешь меня, друже мой дорогой, как я устраиваю свою будущность: захочу ли сделаться чиновником или артистом? Ежели б это зависело от меня, то непременно я бы избрал последнее; но послушай, друже, и сам обсуди: старики родители не хотят отпускать меня далеко от себя — мать, бедная, столько лет ждала, тосковала, молилась — бросить ее и отправиться в <emphasis>город </emphasis>(а городов она более всего боится для меня) — это было бы убить ее; я на это не могу решиться, и ты бы мне не советовал, не хотел бы подобной решимости во мне. Первый долг человека — исполнить ближайшие, первейшие обязанности; сверх того, Бог же ведает один, был ли бы я истинным артистом? Ты сам когда-то говорил мне, друже мой, что об этом можно бы утвердительно сказать едва после нескольких лет прилежного учения — и так я решился, друже мой, — не еду в Петербург учиться, хотя Бог видит, как бы мне хотелось, а остаюсь на родине моей; в службу гражданскую вступать не думаю. Кажется, что буду хозяйничать. Не оставлю ни карандаша, ни книги — это уже потребности натуры — без них я бы и жизни своей устроить не сумел; но не могу сделать искусство единственною целью жизни. В продолжение целой почти жизни приходилось мне делать не то, что я любил, к чему меня влекло из детства, так придется и окончить путь сей — дай Бог согласно с Божеским, нравственным законом. Я не жалуюсь, друже мой, на судьбу мою, я, напротив, очень счастлив и благодарю Бога за все, но мне бы хотелось рассказать тебе все обстоятельства моей жизни, потому что я тебя люблю. Другой раз напишу тебе больше, теперь пусть этого будет довольно обо мне. Ты — поэт, ты все несказанное и недосказанное отгадать сумеешь. —</p><p>Ничего интереснее <emphasis>«Блудного сына» </emphasis>для меня [нет]. Как бы мне хотелось узнать как можно более подробностей! Я очень коротко знаком с издателем <emphasis>«Виленского альбома»,</emphasis> который к парижским литографам отправляет рисунки и выходят очень хорошие. Впрочем, теперь и в Варшаве есть весьма порядочная литография фаянса. Меня уговаривают литографировать разные степные виды и рисунки, я ничего довольно хорошего не имею, но мог бы служить отцу «Блудного сына» от полного сердца и души. —</p><p>Летом, может быть, я совершу путешествие по <emphasis>Вилии — </emphasis>«матери литовских рек» — с карандашом и портфелью. Сооружается для этого частная экспедиция, которая намерена издать описание реки в историческом, археологическом, топографическом, гидрографическом и других отношениях — меня приглашают для составления альбома видов. Ежели буду жив и здоров, присоединюсь к путешественникам с сердечным удовольствием.</p><p>Сигизмунд писал мне, что видел в Петерб[урге] представление Василия Алексеевича об тебе.</p><p>Бюрно болен, как мне пишут из Оренб[урга], но он об тебе помнит, — а я писал, напоминая еще об тебе, друже мой.</p><p>Целую тебя от целой души; другой раз напишу более и лучше. Не забывай меня, материю присылай как можно скорее. Ираклию Александровичу и его супруге засвидетельствуй глубочайшее мое почтение.</p><p>Да благословит тебя Господь и пошлет тебе внутреннее спокойствие и утешение.</p><empty-line/><p>2-го марта [18]57 г.</p><empty-line/><p>Пиши ко мне под таким адресом, как в последний раз.</p></section><section><title><p>195. М. М. Лазаревського до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>11 квітня 1857. С.-Петербург</p></epigraph><p>11 апреля, С.-Петербург.</p><empty-line/><p>Христос воскресе! Мій любий, мій дорогий Тарасе. Что ты так долго молчишь; не откликнешься до сих пор? Я воротился уже давно из Малороссии и начал сейчас разнюхивать, что и как, и только на днях добился положительно, что доклад о тебе и других подобных готов и будет представлен к Пасхе. Мне тот же час обещали принести приказ, но и до сих пор его нет, и я боюсь, чтоб не отложили опять до 17 ч[исла].</p><p>Давно уже я собираюсь писать к тебе, но все откладывал, чтоб сказать что-нибудь положительное, а сегодня не утерпел и пишу хоть не окончательное, но положительное все-таки, что ты можешь скоро рассчитывать на милость; но какую и с каким ограничением — еще не знаю. Может быть, чрез неделю обрадую тебя.</p><p>И там, где я недавно был, сильно радуются привезенному туда мною известию и обещали мне помочь в добром деле; и здесь твои знакомые радуются милости царя. Дай же, Боже, нам еще раз увидеться с тобою и в лучшем положении для тебя.</p><p>По получении этого письма сейчас же пиши, что и как ты думаешь; как ты теперь живешь-поживаешь, и в чем, и насколько бы, примерно, ты нуждался на проезд, если милость царя тебе объявится. Я слышал, что и другие здесь хлопочут для тебя и хотят помогти.</p><p>Теперь пишу, лишь бы сказать словцо, а как получу известие — напишу тебе больше и подробнее.</p><p>2-го отдела твоего «Матроса» еще не успели переписать, но на днях окончится он; а уж твой подлинник в переплете и никому не уступится.</p><p>Прощай, а может быть, и до свидания. Дай Бог, чтоб ты был здоров, счастлив и богат.</p><p>Всё и все тебе кланяются.</p><p>Твой весь <emphasis>М. Лазаревский.</emphasis></p></section><section><title><p>196. Т. Г. Шевченка до Я. Г. Кухаренка</p></title><epigraph><p>22 квітня 1857. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>Христос воскресе! Батьку отамане кошовий!</p><p>Якраз на Великдень привезла мені астраханська почта твоє дружнєє ласкавеє письмо і 25-рублевую писанку. Зробив ти мені свято, друже мій єдиний! Таке свято, таке велике свято! що я його і на тім світі не забуду. Не видержав, голубе мій сизий (та який би його вражий син і видержав?). Упився, та так щиро упився твоїм могоричем, що аж голомозину собі розкроїв. От що зробив ти мені своєю не так писанкою, як братнім щирим словом.</p><p>Тільки що схаменувся я од твого слова і взяв уже перо в руку, щоб написать тобі спасибі, аж приходить із Гур'єва почта і привозить мені листи із самого Пітера. Один пише молодий козак Маркович з товариством і шле мені на починок трохи грошенят. Пише, що молоде товариство в столиці складчину для мене зробило. Треба було б і в другий раз упиться, але я якось видержав, тілько (без сорома казка) тихенько заплакав. Другий лист із столиці ж. Пише мені курінний Лазаревський і упевняє мене, що незабаром мене випустять із цієї широкої хурдиги. Він пише, що добрий цар наш уже дав приказ розбивать мої кайдани. І плачу, і молюся, і все-таки не вірю. Десять літ неволі, друже мій єдиний, знівечили, убили мою і віру і надію, а вона була колись чиста, непорочна, як те дитятко, взятеє од купелі, чистая і кріпкая, як той самоцвіт, камень ошліфований! Але чого не зробить риторда химська? Я трохи-трохи не одурів на сім тижні. Та й тиждень же удався! Не дармо я його виглядав десять літ. Десять літ! Друже мій єдиний! Вимовить страшно. А витерпіть? І за що витерпіть? Цур йому, а то я справді одурію. Тепер думаю ось як зробить. Як, дасть Бог, дождуся з корпусного штабу одпуску, то думаю навпростець через Астрахань ушкварить на Чорноморію. Я ще її зроду не бачив. Треба хоч на старість подивиться, що то таке та славна Чорноморія. А поки те буде, посилаю тепер тобі, друже мій єдиний, своє поличчя. Нема в мене, брате, нічого білше тепер. Як дасть Господь милосердний, приїду сам на Січ, то може, ще який-небудь привезу тобі гостинець. Одного боюся, щоб не потребовали мене часом в Оренбург. А може, дасть Бог, що й не потребують. На чортового батька я їм тепер здався.</p><p>Чи старий Щепкін ще живий? От щира козацька душа! І молода, як у дитини. Чи не пишеш ти йому часом? Як пишеш, то целуй його за мене. Яку він там тобі «Пустку» читав? Я, поганий з мене батько, забув свою рідну дитину.</p><p>Прислав мені із Пітера курінний Панько Куліш книгу своєї роботи, названу «Записки о Южной Руси», писану нашим язиком. Не знаю, чи дійшла до Чорноморії ся дуже розумна і щира книга. Якщо не дійшла, то випиши, не будеш каяться. Такої доброї книги на нашому язику ще не було дрюковано. Тут живо вилитий і кобзар, і гетьман, і запорожець, і гайдамака, і вся старожитна наша Україна як на лодоні показана. Куліш тут свого нічого не додав, а тільки записав те, що чув од сліпих кобзарів, а тим самим і книга його вийшла книга добра, щира і розумна. Послав би тобі, друже мій єдиний, свій екземпляр, але я ще сам добре не начитався, мене, спасибі, люде добрі книгами не забувають. Нема, нема, та й пришле хто-небудь. А журнала уже десятий рік і в очі ні одного не бачив і не знаю, що там і діється в тій новій, чи современній, літературі. Сам не написав нічого, бо мені було заказано писать. А тепер уже і Бог його святий знає, чи й напишу що-небудь путнє. Я ще не дуже зостарівся, та знівечився, друже мій єдиний. А може, дасть Господь милосердний, ще одпочину та на старість попробую писать прозу. О віршах уже нічого й думать.</p><p>Прощай, мій єдиний друже! Може, дасть Бог, що се літо побачимось, а поки те буде, цілую тебе, як брата рідного, а ти поцілуй за мене свою стару і перецілуй своїх діточок. І не забувай искреннего твоего друга кобзаря Т. Шевченка.</p><p>Умисне пишу тобі на одному листочку, щоб було де поличіє положить і щоб конверт не дуже важив.</p><empty-line/><p>Апреля 22.</p><p>1857.</p><p>Новопетровское укрепление.</p></section><section><title><p>197. Т. Г. Шевченка до А. М. Маркевича</p></title><epigraph><p>22 квітня 1857. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>Христос воскресе!</p><p>На самий Великдень приплила з Гур'єва до нас почта і привезла мені письмо твоє і 16 руб. грошей. Спасибі тобі, друже мій незнаємий! Подякуй і поцілуй твоїх товаришей і земляків моїх щирих, спасибі їм, що не забувають безталанного старого кобзаря. Нехай не забуде їх Господь милосердий своєю доброю долею. Спасибі вам, молодії брати мої, і за книги. Спасибі йому, тому Николаю М., а Куліша, як побачиш, то поцілуй його за мене і скажи йому, що такої книги, як «Записки о Южной Руси», я ще зроду не читав. Та й не було ще такого добра в руській литературі. Спасибі йому, він мене неначе на крилах переніс в нашу Україну і посадив меж старими сліпими товаришами-кобзарями. Живо і просто вилита стареча мова. А може, воно тим і живо, що просто. І як не буде він продолжать своих «Записок», то його Бог святий покарає. Так і скажи йому, друже мій, як його побачиш.</p><p>Ще ось що. Чи не зострінешся там часом з Гербелем, переводчиком «Слово о полку Ігореві». Воно хоч і зоветься Гербель, а такий же сірий хохол, як і ми з тобою, молодий мій друже. Отож, як побачиш його, то подякуй йому за перевод «Малоросійської думи», надрюкованої в «Б[иблиотеке] для чтения».</p><p>З батьком твоїм, друже мій, ми були колись великі приятелі і стрічалися з ним не в одній Качанівці. Чи здравствує він тепер? Цілуй його од мене. А матір твою тілько раз бачив у Качанівці, може, й тебе тойді з нею бачив, але ти тойді ще було мале, то я тепер і не згадаю, давно те діялось, молодий мій друже. В другий раз буду писать тобі білше, а тепер мені щось не пишеться, я неначе занедужав од твого письма. Я прийду трохи до <emphasis>нормального </emphasis>розуму, то напишу тобі цілу книгу, а тепер цілую тебе, друже мій єдиний, і твоїх товаришів, а моїх земляків щирих, цілую і дякую всім моїм серцем. Дякую за гроші, а ще білше за те, що не забуваєте старого кобзаря</p><p><emphasis>Т. Шевченка.</emphasis></p><empty-line/><p>Добре, що зосталося шматок паперу. Єсть на чому написать</p><p>P. S. Я напишу його по-русски, так, бачиш, треба, ти й сам здоров догадаєшся, як прочитаєш, що так треба. Тілько, серце моє! Голубе мій сизий! Зроби для мене все те, що я проситиму. Я тебе тричі поцілую, як побачимось, а поки що (я й забув тобі сказать) сходи ти в Большую Морскую в дом графа Уварова, найди там Михайла Матвієвича Лазаревського і поцілуй його за мене. Так треба, друже мій єдиний. «Записки о жизни Н. В. Гоголя» прислав ти мені два томи, і обидва перві.</p><empty-line/><p>22 апреля</p><p>1857.</p><empty-line/><p>P. S. Дело вот в чем. Г. комендант Новопетровского укрепления Ираклий Александрович Усков просил г. полковника Илью Александровича Киреевского выслать ему камер-обскюру для фотографии со всеми принадлежностями. И для этого снаряда послал ему 250 руб[лей] сереб[ром] денег и 77 лебяжьих шкурок. Последнее письмо г. Киреевского от 10 ноября 1856 года получено г. комендантом с уведомлением о получении денег и посылки. Теперь дело в том, что ни вещь, т. е. камер-обскюра, до сей поры не получена здесь, ни письменного уведомления о причине такой непонятной медленности. Естественно, что это Ираклия Александровича беспокоит. То я и прошу тебя, побывай ты у г. Киреевского и от имени Ираклия Александровича спроси у него о причине его безмолвия. Квартирует он в Большой Миллионной в доме <emphasis>Славных. </emphasis>Если же, паче чаяния, ты не найдешь его по этому адресу, или он умер, или выехал из столицы, то ты вместо прогулки съезди в Павловск и на даче г. Киреевского найдешь кого-нибудь из родственников г. полковника Киреевского. И узнай, где он и что с ним? И не поручал ли он этого дела, т. е. камер-обскюры, кому-нибудь из своих родственников или же знакомых? И проси, чтобы, кого ты найдешь из его родственников, чтобы написал Ираклию Александровичу и тем вывел из мучительного недоумения. В заключение, зайди ты в магазин Прево, под фирмою «Выставка художественных произведений», у Полицейского моста, в доме голландской церкви, и спроси у самого г. Прево, поручал ли ему помянутый г. полковник в прошлом году осенью выписать из Берлина камер-обскюру со всеми препаратами для фотографии или нет. И узнавши все это, напиши мне как можно обстоятельнее и как можно скорее.</p><p>Адресуй свое письмо на имя его высокоблагородия Ираклия Александровича <emphasis>Ускова, </emphasis>г. коменданта Новопетровского укрепления Оренбургской губернии.</p><p>В случае же смерти г. полковника Киреевского узнай, к кому можно обратиться Ираклию Александровичу о получении ежели не вещи, то обратно денег, на которые имеется у него как документ письмо г. полковника. Все это можно узнать в Павловске. Кто бы ни был из его близких родных — отец, мать, брат или сестра — все равно, ты только самый подробный адрес [узнай], кого найдешь из них. И еще раз прошу тебя — не медли и напиши по-русски.</p></section><section><title><p>198. Т. Г. Шевченка до М. М. Лазаревського</p></title><epigraph><p>22 квітня, 8 травня 1857. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>22 апреля 1857.</p><empty-line/><p>Христос воскресе, брате мій любий!</p><p>Удався ж мені сьогорішній Великдень! Такого святого радостного Великодня у мене ще й зроду не було. Якраз 7 апреля прийшла до нас почта і привезла твою дорогую посылку и твое радостное письмо от 17 генваря. Я трохи не одурів, прочитавши його. Та ще як закурив твою сигару (я десять літ уже не курив сигари), то як закурив твою гавану, то так мені, друже мій єдиний, запахло волею, що я заплакав, як тая дитина. От що ти наробив з моїми старими очима. Нехай тобі Господь милосердий заплатить за твою сердечную роботу. Та же самая почта привезла мені письмо із Чорноморії і 25 р[у]б[лів] грошей от Я. Кухаренка (Семен його повинен знать). Але Кухаренко про волю мені нічого не пише. Та та же самая почта із Петербурга привезла мені письмо і грошей 16 руб[лів] от А. Марковича с товарищами. Се буде син того самого Николая Марковича, що написав «Малороссийскую историю». З батьком його ми були колись великії приятелі. А сина його, сего самого Андрія, то я, здається, що й не бачив. А може й бачив, то ще дитиною. Найди його там та поцілуй за мене, мій друже єдиний. Воно квартирує в Почтамтской в доме <emphasis>Логинова.</emphasis></p><p>Так от який у мене був Великдень! І чим я заплачу вам, брати мої, земляки мої щирії, чим заплачу я вам за моє велике свято! За мої сердечные, радостные слезы! Слезами і нічим білше.</p><p>Як побачиш Куліша, поцілуй його за книги, що він мені подарував, а особливо за «Записки о Южной Руси». Такої розумної книги, такого чистого нашого слова я ще не читав. Може, він і розсердиться на мене за те, що я його алмазный подарок, «Записки о Южной Руси», послав на Чорноморію Кухаренкові. Так що ж! Скажи, не втерпів. І як він, крий його Мати Господня! не видасть второго тома, то не тілько я, ти, всі земляки наші і вся славянщина проклене його і назове брехуном. Так і скажи йому. А Білозерський, кажеш, поїхав жениться додому. Нехай йому Бог помага. От ще щира християнська душа. Поцілуй його за мене, як побачиш.</p><p>Яка там моя картина була у Єзучевського, єй-богу, не знаю. Розиграли, кажеш, в лотарею, і вона досталася тобі. О мої добрії, мої щирії други! Нехай вас Бог так не забуде, як ви не забули, не покинули мене, безталанного, на чужині в неволі. Я нікуди не поїду, друже мій єдиний, як пошле мені Господь милосердний волю, хіба тілько по дорозі заїду в Чорноморію на який тиждень, а там прямо в столицю до вас, до вас, други мої, брати мої. Мені здається, що я одурію, як побачуся з вами, мої ріднії, мої единые!</p><p>Сегодня, 22 апреля, прийшла друга почта з Гур'єва і не привезла нічого офіціального насчет моєї отставки, і я не знаю, що і думать. Може, то форма требує такої проволоки? Не знаю, дождуся і третьої почти, що там буде, бо мені, бачиш, хотілося прибавить до цього письма два слова: «Я свободен». Тілько два слова і нічого білше, друже мій єдиний.</p><p>Лихий його знає, де той Осипов дівся. І Писемського, кажеш, немає в Петербурге. А «Княгиня», пишеш, у якогось Н. Д. Не знаю, хто се Н. Д. Якби «Княгиню» взяв на свої руки Куліш, чи не лучше б було? Та й «Матроса» прибгав би до «Княгини», та причепурив би їх гарненько, та й пустив би в люде. Дармограй написав уже и вторую часть «Матроса», в которой уже резче обозначилась общая идея рассказа. А в третій він дума уже выставить наголо свою нехитрую фантазию. Але коли-то те буде? А може, й буде коли-небудь. Треба підождать.</p><p>Не пишу тобі, друже мій єдиний, сьогодня білш нічого, бо нема чого писать, та і голова в мене сьогодня неначе позичена у москаля-коробейника або неначе клоччям начинена. А все-то те лихо почта наробила. Підожду другої почти, чи не веселіша буде. Ось-ось трохи не забув! Чом ти мені нічого не пишеш про Василя і про Федора?</p><p>Чорти їх батька знають, що се вони зо мною роблять. І досі ще нема нічого із корпусу. Добивають вони мене, недолюди, не боячися Бога! А нудьга, нудьга! Я ще зроду такої нудьги не коштував. Ні до чого руки не лежать. А в голові така нехворощ, що й ради не дам. Читаю по одному листочку в день біографію Гоголя, читаю та й боюся, може, й по листочку не стане, поки-то прийде той одпуск. Грошей у мене тепер дуже небагато, але якби дав Бог тую волю, то можна було б позичить трохи, щоб до Москви або Чорноморії допхаться, а там уже я не загину. Ти мені пишеш про фотографію. Не робіть нічого, брати мої, други мои милые, поки я з вами не побачусь. З сією почтою не напишу тобі: «Я свободен», чи не дасть Бог з будущою. Нудно мені, тяжко мені, друже мій єдиний. Думав собі, чи не легше буде, як з тобою поговорю хоч на папері. Ще гірше. Перо з руки випадає. На посылку твою тілько дивлюся і білш нічого, в руки нічого взять не хочеться. Бувай здоров, мій друже єдиний! Цілую тебе, Семена, Куліша і всіх моїх і твоїх земляків, добрих і щирих, таких, як ти. Не покидайте мене, други мої, брати мої милії!</p><empty-line/><p>8 мая.</p></section><section><title><p>199. М. М. Лазаревського до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>2 травня 1857. С.-Петербург</p></epigraph><p>2 мая 1857 г. С.-Петербург.</p><empty-line/><p>Ну, поздравляю, наконец, тебя, дорогой мой Тарас Григорьевич, с великою милостью царя. Дай Бог, чтобы ты воспользовался ею счастливо и чтобы жизнь твоя с сего времени текла в покое и довольстве; а ты, я уверен, сумеешь заслужить и милость царя, и доброе мнение о тебе всех твоих друзей. Но без объяснений: я узнал только, что третьего дня послана бумага командиру Оренбургского корпуса, что ты согласно просьбе гр. Толстого и засвидетельствованию гр. Перовского получаешь отставку, с предоставлением избрать род и место жизни. Но так ли это — не убежден, потому что сам не видел бумаги и увижу ее только чрез несколько дней. Потерпи, дружище, немного и, вероятно, сам узнаешь все вернее, нежели я теперь пишу.</p><p>Я слышал, что гр. Толстой имеет у себя для тебя некоторую сумму денег, которую будто бы думает передать тебе по приезде сюда; вероятно, он сам будет тебе писать: я с ним незнаком.</p><p>Я же посылаю теперь же в особом конверте на имя твоего начальника, из числа переданных мне 75 рублей серебр[ом] для возможного пособия тебе к выезду.</p><p>Теперь же я пишу в Оренбург к М. В. Ладыженскому, чтобы не задержали там о тебе бумаги.</p><p>Пиши же: ты совсем замолчал; а мы жаждем слышать об тебе хоть какую-нибудь весточку; пиши подробно. Будь здоров и счастлив и молись богу.</p><p>Весь твой <emphasis>Мих. Лазар[евский].</emphasis></p></section><section><title><p>200. Т. Г. Шевченка до Бр. Залеського</p></title><epigraph><p>8, 10, 13, 20 травня 1857. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>8 мая 185[7].</p><empty-line/><p>Мой единый друже Брониславе! Ради нашей святой дружбы растолкуй ты мне, что значит твое упорное молчание? Или ты обленился и прокис, наконец, в деревне, или ты заболел? Да хранит тебя Господь! Или ты скрылся в неведомое тридесятое государство, где о почте и понятия не имеют? Или я не знаю, что и думать. До получения последнего письма твоего от 18 сентября минувшего года я писал к тебе два раза, по адресу Балинского. Первый раз в ноябре, а второй раз в генваре, вместе с Б[алинским], и ни на один привет не получил ответа. Что это значит, и ума не приложу! Письмо твое от 18 сентября получил я в последних числах марта, на которое отвечаю только теперь. Я все дожидал от тебя позднейших известий и, не дождавшись, решился адресовать тебе третье послание в твои милые задушевные Рачкевичи. Вместе с твоим последним письмом получил от тебя письмо и Ираклий, в котором ты просил о присылке семян джугары, а меня просил прислать тебе для известного употребления два куска материи собственного рукоделия. Просьба твоя исполнена не совсем удовлетворительно, посылка отправлена поздно, семена не получишь ты ко времени посева. Тебе небезызвестно, что на время зимы денежная и вообще интересная корреспонденция у нас прекращается. Вот причина запоздалости. Вместе с семенами послано тебе и мое рукоделье, три штуки. Две для твоего собственного употребления, т. е. для продажи по твоему усмотрению, а третья с надписью для графини Т[олстой], которую и прошу тебя немедля переслать с письмом или и без письма, как знаешь, по нижеследующему адресу:</p><empty-line/><p>В С.-Петербург, графине Настасии Ивановне Толстой,</p><p>в Академию художеств.</p><empty-line/><p>А деньги, вырученные за остальные два куска, отошли на имя Михайла Матвеевича Лазаревского в С.-Петербург, в Большой Морской улице, в доме графа Уварова. Сделай так, как я тебя прошу, друже мой единый. На днях мы дожидаем почты, и потому я не кончаю моего письма. Почта должна привезти мне твое письмо и… но я боюся выговорить… Ты замечаешь ли перемену моего почерка? Добрый знак, друже мой единый! Знак свободы. Но подождем, что скажет почта.</p><empty-line/><p>10 мая.</p><p>Сегодня пришла почта и принесла твое от 9 марта так долго-долго жданное, дорогое письмо. Но чего я дожидал с судорожным замиранием сердца, того не привезла. И причина простая, которую объяснил мне М. Лазаревский своим братским письмом, полученным с этою же почтою. Не в генваре, как я тебе писал, а только к 7 апреля представлен я со многими другими, но чем разрешилось это представление, не известно. Во всяком случае, я не унываю. Но ожидание, как и всякое ожидание, самое несносное чувство. Не говоря уже о разумном каком занятии, я даже романа читать не могу. Несносное состояние, и оно должно продлиться еще по крайней мере месяц, если не больше.</p><p>Глубоко уважаю твои чувства, друже мой милый, в отношении к матери. Но все-таки не могу не пожалеть, что ты решительно отказался от моей милой академии. Два года только. И ты артист, по крайней мере для себя, если не для публики. Мелкие города опасны, а столицы нечего бояться ни в каком отношении. А какое неизъяснимое блаженство увидеть волшебное искусство во всем его блеске, во всем его магическом очаровании! Рай, заповеданный только святым. Но если ты уже решительно посвятил себя идиллии? То сделай же эту идиллию полною, совершенною. Женись, а иначе идиллия будет вяла, суха и однообразна. А впрочем, ты не Улисс, а я не Ментор.</p><p>От Сигизмонда я не получил до сих пор ничего, а для «Блудного сына» мешал бистру с тушью и вышел тон почти сепии. Готовых уже у меня 8 штук. Первых четырех сцен еще не начинал за неимением модели. Необходим русский типический купец, чего здесь не имеется. Я отложил это до Москвы или до Петербурга. Расскажу тебе о «Блудном сыне» подробно в следующем письме. А теперь тороплюсь, завтра почта отходит.</p><p>Ты пишешь, друже мой единый, насчет материи; с следующей почтой пошлю тебе еще две штуки, не знаю, какого содержания. А для виленского альбома пришлю несколько штук из нашего каратауского вояжа и из здешних окрестностей. А что пришлю, о том напишу. Из посланных тебе кусков один, может быть, покажется тебе непонятным. Это предание о происхождении рисования. Дочь хиосского горшечника нарисовала на дверях своей хижины силуэт своего возлюбленного. И это была первая рисовальщица.</p><p>Экспедиция по Вилии может быть чрезвычайно интересна. Как бы я желал поплавать по этой матери литовских рек.</p><p>Целую Бюрно, Аркадия, Сигизмонда. Целую твоего старика, твою добрую, любящую мать, сестер и твоих каро— и голубооких siostrz&#x119;&#x144;c&#xF3;w.</p><p>P. S. Не васпанку, а пани коханку. Я ошибся.</p><empty-line/><p>13 мая.</p><p>Почта отправляется еще через два дни, что и дало возможность мне устроить для тебя посылку.</p><p>Посылаю тебе 17 штук для «В[иленского] а[льбома]». Выбери из них, которые тебе покажутся лучшими и пригоднейшими к делу. И сам назначь им цену, какую найдешь приличною. Поторгуйся, мне теперь более, нежели когда, деньги необходимы. Кроме предстоящей дороги, я похож теперь на <emphasis>турецкого святого. </emphasis>А турецкие святые, как тебе известно, не разборчивы в отношении костюма: они щеголяют иногда a la naturel. Если бы заплатили по 15 руб[лей], я был бы более нежели доволен, и эти деньги посвятил бы на дорогу от Москвы до Рачкевич.</p><p>Еще посылаю тебе «Счастливого ловца» и «Ловкого продавца». Этим молодцам тебе цена известна. Устрой, друже мой, все это найлучше и найскорее и жди меня, твоего искреннего друга, в свои теплые объятия.</p><p>Форму и величину 17 штукам можно дать одну, это не повредит эффекту. Такую, например, как 17 № «Кочак».</p><p>Деньги перешли на имя Лазаревского. Он у меня теперь центральный корреспондент. Целую тебя еще раз, друже мой единый, и целую всех окружающих тебя.</p><empty-line/><p><emphasis>20 мая.</emphasis> Сегодня только отходит почта, и я прибавляю еще две штуки. Я назвал их «Молитвою по умерших». Это религиозное поверье киргизов. Они по ночам жгут бараний жир над покойниками, а днем наливают воду в ту самую плошку, где ночью жир горел, для того, чтобы птичка напилася и помолилася Богу за душу любимого покойника. Не правда ли, поэтическое поверье?</p></section><section><title><p>201. Т. Г. Шевченка до М. М. Лазаревського</p></title><epigraph><p>20 травня 1857. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>20 мая.</p><p>Воистину воскрес! Мій друже єдиний!</p><p>Спасибі тобі, серце моє, за твоє письмо от 11 апреля. Мені полегшало, як прочитав я його. Я, дурний, думав, що ще в генварі моє діло кончене, а воно з 7 або 17 апреля тіль що начнеться. І та самая дурная думка мене так тяжко мучила і досі. Тепер, слава Богу, я повеселішав. А все-таки, за що не возьмуся, із рук випадає. Серце якось лихорадочно б'ється. Ох, якби-то його швидше успокоїли!</p><p>Ти пишеш, що був дома. Як я тобі завидую, мій друже єдиний! Там і про мене згадували. Спасибі їм, землякам моїм рідним, що не забувають кобзаря свого старого, безталанного.</p><p>Ти пишеш, що чув, що і в столиці єсть добрі душі, що хотять помагать мені на дорогу. Спасибі їм, добрим душам! Це чи не буде той самий А. Маркович с товарищами, про которого я тобі писав?</p><p>Ще ти питаєш, чи багато мені треба буде грошей на дорогу? Я і сам не знаю. І не знаю ще, як я і поїду. Чи на Оренбург, чи Волгою до Нижнього і на Москву, чи на Чорноморію? Яким би шляхом не поїхав, то я думаю, що не обійдуся менше як 200 рублями. Треба буде одежі. Бо з мене як знімуть казенну, то я остануся, як той турецький святий, буквально голий. Получишь ты на свое имя от Б. Залецкого из Минской губернии 50 рублей, то і ті пришпили до своїх та й пришли по прежнему адресу с передачею. Я, може, не дождуся твоїх грошей, а позичу у Ираклия Александровича, то ти вже так і посилай на його ім'я. А якщо не буде од царя нічого, то не посилай і грошей. Нащо вони тойді мені? Як перепишуть «Матроса», то передай його Кулішеві та попроси його од мене, нехай він його прочитає гарненько та де що побачить, нехай і поправить, а за «Записки о Южной Руси» подякуй його ще раз од мене. Не тепер, а коли-небудь іноді я думаю удрать критику на сию воистинно драгоценную книгу. Але то ще тілько думаю, а там Бог його знає, як воно буде. Попроси Семена, нехай він коли-небудь розкаже вам, як замиравши Явдоха була на тім світі і що вона там бачила. У Куліша записане тілько пекло, а Раю нема, опріч тих двох діточок, що перед Матір-Божою золоті клубочки держать, а вона панчішечку плете.</p><p>Вибачай мені, друже мій єдиний, що пишу тобі так нашвидку. Ніколи. Сегодня почта одходить. Цілую тебе, Семена і всіх добрих земляків моїх. Не покидайте, брати мої, старого, безталанного <emphasis>Кобзаря Дармограя.</emphasis></p></section><section><title><p>202. Бр. Залеського до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>30 травня 1857. Рачкевичі</p></epigraph><p>30 мая 1857 года.</p><empty-line/><p>Друже мой дорогой! Письмо твое от 10-го февраля я получил, хотя очень поздно — и со слезами прочитал и прочитывал его несколько раз; но не меня одного слова твои так глубоко тронули, друже ты мой, мать моя, эта святая женщина, не могла удержаться от слез, и даже отец, — они тебя обнимают как брата, как сына, по праву почтенных лет своих они тебя благословляют, желая от глубины души всякого тебе благополучия и добра, а прежде всего, выезда из пустыни, среди которой ты изнываешь, и новой, полной жизни.</p><p>Ах, поэма твоя, друже ты мой! В этом году послал мне Бог много, много счастия, более, чем грешный человек мог не только заслужить, но даже надеяться; я еще до сих пор опомниться не могу и иногда спрашиваю еще себя, не сон ли это все? Однако ж, теперь, друже мой, ничем более не мог бы я обрадоваться, как свиданием с тобою; ежели б Бог послал мне еще эту величайшую радость, это был бы самый счастливейший год моей жизни. А разве это воображение? пустая надежда? Нет, друже мой, не сегодня, то завтра мы с тобою встретимся. Бог наделил нас желанием этим, любовию, Он дозволит и осуществить. В эту прекрасную минуту, когда ты писал ко мне и создавал чудную, сердечную поэму поездки твоей в Петерб[ург], свысока сошло на тебя вдохновение, — и увидишь, Бог пошлет жизнь, действительность созданию поэта. Ты будешь в Акад[емии] худ[ожеств], а ежели заехать в Рачкевичи не дозволят тебе обстоятельства, то я приеду в Петерб[ург], а после когда-нибудь, отправляясь поклониться старому Киеву и Днепру, ты заедешь и в мой уголок, — помолимся вместе в <emphasis>«Острой браме», </emphasis>и старики мои со слезами благословлять тебя будут.</p><p>После письма, на которое ты мне отвечал, я писал еще весной, друже мой, рассчитывая, чтобы письмо мое пришло на берега вашего моря в начале навигации, в тот раз я адресовал уже чрез Гурьев. Ежели ты послание это получил, то знаешь уже, что я решился делать. Так, друже мой, вместо того, чтобы ехать в Акад[емию] учиться божественному искусству, я хозяйничаю. Не говори, однако ж, <emphasis>«анафема»! </emphasis>Мне нельзя было иначе сделать, не нарушая первейшего из всех, нравственного закона. Ты чудно хорошо меня знаешь, когда говоришь, что таким образом сделается прореха, не зашитая дыра в моей жизни, я в истине этого сказания все более и более убеждаюсь, но хуже еще было бы со мною, с моей душою и жизнию, ежели б слезы матери пали на мою совесть, если б я заставил стариков моих тревожиться и грустить весь век, после восемнадцатилетней по поводу моему тоски и грусти. Решено, друже мой, и, перекрестившись, я поставил ногу на новый свой путь. Живу в деревне и надолго не могу переселиться в столицу; приехать для того, чтобы обнять и поцеловать тебя, присмотреться к твоим трудам, с тобою обойти все галереи, узнать творения великих мастеров — это я надеюсь сделать.</p><p>Жизнь в деревне во многих отношениях чудно хороша — я давно, очень давно, не видал подобной весны, не прожил такого мая, как теперь. Как чудно поют соловьи, как благоухают рощи, — садик в Рачкевичах так цветет, что на деревьях не увидишь листочка — все преисполнено жизни и любви, и человек ближе к природе и как-то ближе к Великому Богу, грудь становится теплее и сердце как будто сильнее бьется. Занятия около земли преисполнены тоже особенной поэзии, и люди здесь как будто лучше городских. Ах, есть, друже мой, и другая сторона в деревенской жизни — тебе она прекрасно известна — но именно, кому Бог послал прожить век свой в различных судьбах, как будто для того, чтобы выучился любить и уважать ближнего и человека, тот должен жить в деревне. О, как бы я хотел поговорить теперь с тобою о многом, обо всем!</p><p>Я взял с собою много оренбургских эскизов и думал тогда, что их употреблю еще в дело, но, прожив весну в прекрасной Литве, я вижу, что не дотронусь до них. Рисую и изучаю наши деревья… Я, друже мой, не в состоянии создать <emphasis>«Блудного сына», </emphasis>например, — но мне бы хотелось изучить этот уголок земли — для меня святой и, по крайней мере, в нескольких рисунках красоту его представить. Есть же в этой земле и особая мысль Создателя, ради которой она так, а не иначе устроена, то есть создана, — такие в ней деревья, такие воды, такая почва, и даже облака. Ежели б суметь выучиться всему этому и постичь основную идею Создателя! — Мать понимает голос ребенка, но может ли дитя постичь жизнь матери? Не останется ли для него закрытым и неизвестным очень много? Любовь одна может послать вдохновение — она ведет ко всему высокому и прекрасному, она есть орудие мужей нового времени и всех будущих времен. Но не немецкая, сентиментальная любовь — а любовь деятельная, сильная, как ее понимал св. Павел.</p><p>Сию минуту я получил письмо Сигизмунда; он мне пишет, что ты свободен. Поздравляю тебя, друже мой дорогой, обнимаю, целую, обливаю слезами радости. Согласно новому указу Милостивого Монарха, ты возвращаешься ко всем прежним правам, — ты художник, ты можешь ехать в Петерб[ург] окончить «Блудного сына»; ты можешь еще иметь дни счастия. Да ниспошлет тебе Бог все доброе и лучшее. До свидания, друже! Не забывай меня и напиши, когда оставишь Новопетровск и как далее располагать думаешь собою.</p><p>Родители мои поздравляют тебя от полного сердца, брат — тоже, сестер в эту минуту нет дома, — детей только двое, карооких девчонок, те скачут и радуются, что друг их счастлив и приедет.</p><p>Целую тебя бесконечно.</p><p>Материи я до сих пор не получил еще.</p><empty-line/><p><emphasis>На четвертій сторінці:</emphasis></p><p>Тарасу Григорьевичу.</p></section><section><title><p>203. Т. Г. Шевченка до Я. Г. Кухаренка</p></title><epigraph><p>5 червня 1857. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>Батьку отамане кошовий!</p><p>і друже мій єдиний!</p><p>Постриг ти мене в брехуни своїм братерським листом і своєю щирою писанкою. Я писав тобі, друже мій єдиний, що вже не втну нічого віршами. Отже і збрехав. Збрехав і не схаменувся. Правда, я сам думав, що я вже зледащів, захолонув в неволі. Аж бачу — ні. Нікому тілько було огню положить під моє горем недобите старе серце. А ти, друже мій, догадався, взяв та й підкинув того святого огню. Спасибі тобі, друже мій єдиний. Довго я читав твій лист, разів з десять, чи не білше. Та дочитався до того, що в мене не тілько очі, серце заплакало, мов та голодна дитина. А серце, сказано, не дитина, його галушкою не нагодуєш. Що тут на світі робить? — думаю собі, та, вставши раненько, помолився Богу, закачав рукава та й заходився коло оції «Москалевої криниці». Бог поміг, то сяк, то так кончив. Мені і полегшало трохи. Не знаю тілько, чи подобається вона тобі, мій друже єдиний. Якщо подобається, то дай доброму писареві переписать і «Криницю», і «Ченця», і «Вечір». Та пошли старому Щепкіну. Нехай на старість читає та не забуває безталанного кобзаря Тараса Дармограя. Я умисне приписав «Ченця» і «Вечір», щоб порівняв його з «Криницею», бо «Криниця», бач, сьоголітня, а «Чернець» і «Вечір» Бог зна колишні. Чи помолодшав я через 10 літ в неволі, чи постарішав серцем, скажи мені, мій брате рідний.</p><p>Ще ось що, чи продаються у вас на коші <emphasis>біноклі </emphasis>або хоч добрі окуляри? Якщо ні, то нічого й читать моє писаніє, бо я так надрюкував, що й сам ледве читаю. Правда, у тебе єсть сини з молодими очима, то нехай вони потроху розбирають, а ти тілько слухай та критику клади, білш нічого.</p><p>Не знаю, чи получив ти моє поличіє, завернуте в невеличку цидулку? Я там писав, що незабаром вирвуся із цієї каторги і приїду до тебе в гості. Але ще й досі нема нічого офіціального. І чорт його знає, коли воно й буде, те прокляте офіціальне? Може, ще й зимовать останусь за сим скаженим морем. Але ти все-таки напиши мені, чи будеш ти се літо на коші, чи, може, знову підеш <emphasis>вражого черкеса та прескурвого сина по кручах ганяти. </emphasis>Бо як дасть мені Бог вирваться літом, то до кого я приїду, як тебе не буде на коші? А щоб швидче твоє письмо прийшло в мої руки, то пиши отак на конверті:</p><empty-line/><p>в г. Астрахань.</p><p>Г-ну смотрителю госпиталя</p><p>его высокоблагородию</p><p>Христофору Моисеевичу</p><p><emphasis>Еленеву.</emphasis></p><p>С передачею Николаю Ефремовичу</p><p><emphasis>Бажанову.</emphasis></p><p>В Новопетровское укрепление.</p><empty-line/><p>Думав я тобі послать свій екземпляр «Записки о Южной Руси», але і сам ще добре не начитався тих записок. Дуже добра книга. Могила, кажуть, видає зборник наших пісень? Нехай йому Бог помагає.</p><p>Пиши мені швиденько, не покидай мене, друже мій, брате мій єдиний. Цілую всім серцем твою стару і твоїх діточок.</p><p>Порохні, Літевському, і невеличкому Шамраю, і всьому товариству на коші і за кошем доброго здоров'я!</p><empty-line/><p>5 июня.</p><p>1857.</p></section><section><title><p>204. Т. Г. Шевченка до М. М. Лазаревського</p></title><epigraph><p>30 червня 1857. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>Мой искренний друже!</p><p>Получивши это последнее от меня письмо из Новопетровского укрепления, сделай для меня величайшее одолжение, а для многоуважаемого мною Ираклия Александровича еще большее, побывай ты с человеком, практически и хорошо знающим фотографическое дело, побывай с таким человеком у г. Чернягина по означенному адресу. И выберите, по крайней мере освидетельствуйте, выписываемую И[раклием] А[лександровичем] камеру для фотографии с прибором, в особенности обратите внимание на объективы <emphasis>Фогтленгера. </emphasis>Деньги ему, г. Чернягину, посылаются с этой же почтою. В случае же недостачи этой суммы, заплати свои деньги, которые ты с глубочайшей благодарностью получишь от искреннего твоего</p><p><emphasis>Т. Шевченка.</emphasis></p><empty-line/><p>P. S. Полковник Киреевский, о котором я просил тебя и Марковича, оказался подлой, ни на что не годной тряпкой. Я <emphasis>беру</emphasis> уполномочие от И[раклия] А[лександровича] выжать из этой тряпки всосанные ею 350 рублей.</p><p>Ираклий Александрович (щоб його лихо не знало) великий мені приятель. То ви вже, други, брати мої любії, зробіть, що він там пише, зробіть для його і для мене. Він мене п'ятий рік годує і напуває.</p><p>Як побачиш <emphasis>Куліша, </emphasis>то поцілуй його і скажи йому, що я його «Записки о Южной Руси» послав на Чорноморію. <emphasis>Що там скажуть?</emphasis></p><p>Пришли мені <emphasis>Метлинського, </emphasis>він недорого коштує.</p><empty-line/><p>P. S. Маркович написав мені свій адрес, та чортзна-який: в <emphasis>Почтамтской, в доме Логинова,</emphasis> а на конверті написано вже <emphasis>другою рукою: в </emphasis>доме полковника <emphasis>Поссе.</emphasis> То я тепер не знаю, що й робить? Найди його, мій друже єдиний, того <emphasis>неаккуратного</emphasis> Марковича, поскуби його за чуб або за ухо, а потім скажи йому, щоб адрес писав <emphasis>добре</emphasis> и по прилагаемой при сем записке исполнил аккуратно. А то битиму, як приїду! А якщо можна, то й ти йому поможи в сій роботі. Мені це треба.</p><p>Скажи Марковичу, щоб писав [?] по-руському.</p></section><section><title><p>205. Т. Г. Шевченка до М. М. Лазаревського</p></title><epigraph><p>1 липня 1857. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>1 июля.</p><empty-line/><p>Мій друже єдиний.</p><p>Письмо твоє і 75 р[у]б[лів] грішми, од 2 мая, получив я 3 іюня. Спасибі тобі, друже мій єдиний. Прочитавши твоє письмо, я перелицював свою дорогу в столицю. Чорноморію оставив до другого разу, а вдарив просто через Астрахань Волгою до Нижнього, а потім через Москву і до тебе, мій друже милий, мій єдиний. Перелицевавши шлях-дорогу, я того ж дня упакував свою мізерію, книги тощо, купив полог од комарів волжских, зшив із шести листов паперу тетрадь для подорожнього журнала і сів над морем ждать погоди, та й досі жду, мій друже єдиний. І Бог його святий знає, коли я дождуся тієї доброї погоди? Полог вже у мене вкрали, тетрадь, що приготовив для дороги, всю до листочка списав <emphasis>местными впечатлениями, </emphasis>а из Оренбурга ни слуху ни духу. Я не знаю, що той <emphasis>Ладиженський </emphasis>там робить. Шкода, що ти й просив його. Почта із Оренбурга і Уральська получится тут не раньше 15 июля, і якщо принесе мені свободу, то на другий же день покину оце смердяче укрепление і, дасть Бог, в половині августа буду ціловать тебе, мій єдиний друже. О Боже, якби-то так сталося! Молю милосердого Бога, щоб оце було посліднє письмо до тебе із цього проклятого укрепления. І ти не пиши вже до мене сюда. Як побачишся з Марковичем, то поклонися йому од мене і скажи, нехай не турбується, не шукає того поганого полковника Киреевского, я сам його найду, як приїду. А тебе ще раз прошу, найди чоловічка, добре знающого фотографію, та вибери у Чернягина камеру для Ираклия Александровича, він тобі велике спасибі скаже.</p><p>Як буду виїзжать із цього поганого укрепления, то напишу тобі, куди я поїду, може ще потребують в Оренбург, сохрани Боже. Прощай, мій добрий, мій єдиний! Пароход пари розводить. Поцілуй Федора і Семена.</p></section><section><title><p>206. Солдати-писарі до Т. Г. Шевченка</p></title><epigraph><p>23 липня 1857. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>Милостивейший государь Тарас Григорьевич!</p><p>По случаю Всемилостивейшего Манифеста, распространен[ног]о на всех страждущих в нашем Войске, ко всей общей радости позвольте Вам,<a l:href="#n20" type="note">[20]</a>Всемилостивейший Государь, наше всенижайшее поздравление присовокупить и Вас с отставкою и увольнением из египетской неволи с сим поздравить и покорнейше просить, так как сего июля понедельник чижолый после праздника воскресенья, нельзя ли за Ваше здравие и благополучие <emphasis>Тост</emphasis> выпорожнить.</p><p>Извините, что осмелились прямо к Вам адресоваться, ибо это довольно смело и опасно, к тому принуждены, так как финансов нет и в расстройстве нечем подняться, о поправке же в надежде, что Вы благосклонно изволите нашу просьбу выслушать.</p><p>По прочтении сей челобитной остаемся в ожидании Вашей резолюции.</p><empty-line/><p>Писаря полубатальонной канцелярии</p><p><emphasis>[підпис].</emphasis></p><empty-line/><p>23 июля 1857 года,</p><p>укрепление Новопетровское.</p><empty-line/><p><emphasis>На звороті:</emphasis></p><p>Тарасу Григорьевичу</p><p>г. Шевченко.</p></section><section><title><p>207. Т. Г. Шевченка до Ф. П. Толстого</p></title><epigraph><p>26–31 липня 1857. Новопетровське укріплення</p></epigraph><p>Ваше сиятельство</p><p>граф Федор Петрович.</p><p>Вашему великодушному заступничеству и святому участию графини Настасии Ивановны обязан я моей новой жизнию, моим радостным обновлением. Я теперь так счастлив, так невыразимо счастлив, что не нахожу слов достойно выразить вам мою сердечную, мою бесконечную благодарность. Без вашего человеколюбивого христианского заступничества меня задушили бы в этой безжизненной, безлюдной пустыне. А теперь я снова свободный художник, теперь я независимо ни от чией воли строю свое радужное будущее, свое безмятежное грядущее. Какая радость, какое полное счастие наполняет мою душу при мысли, что я снова увижу нашу Академию, увижу Вас — ее достойнейшего представителя, увижу мою святую заступницу графиню Настасию Ивановну, увижу все, радующее душу художника и простого человека. Омочу слезами тихой радости и сердечной благодарности ваши чудотворящие руки… и, Боже всемогущий и милосердый, сократи путь и время к этому невыразимому беспредельному моему счастию и надолго и долго продли ваши драгоценные дни для славы божественного искусства и для счастия и радости людей, близких вашему любящему сердцу.</p><p>21 июля получено здесь официальное известие о моем освобождении. В этот же день просил я коменданта дать мне пропуск через Астрахань до Петербурга. Но он без воли высшего начальства не может этого для меня сделать. И я за получением этого драгоценного паспорта должен еще раз побывать в Оренбурге и для этого сделать 1000 верст лишнего пути, почти по безлюдной пустыне. Но Господь милосердый, помогавший мне исходить эту нагую степь во всех направлениях, не оставит меня и на этом недолгом пути. Грустно только, что эта, как мне кажется, ненужная дорога отдалит, по крайней мере, на месяц радостную минуту свидания с вами и с графиней Настасией Ивановной, главной виновницей моего неизреченного счастия.</p><p>Всемогущий и премилосердый Господь не оставил меня здоровьем в этом долголетнем и суровом испытании. И любовь, которую я, с раннего детства, бессознательно питал к прекрасным искусствам, теперь по бесконечной своей любви ко мне посылает он мне любовь к искусствам, любовь разумную и сознательную. Живописцем-творцом я теперь не могу быть, об этом счастии неразумно было бы и помышлять. Живописцем-копиистом я не хочу быть. Об этом несчастии я страшусь и думать. А предполагаю, и молю Бога осуществить мое предположение, по приезде моем в Академию я намерен с помощию Божиею и с помощию добрых и просвещенных людей приступить к гравированию a la acwatinta. И, уповая на помощь Божию и на ваши советы и покровительство, надеюсь сделать что-нибудь достойное возлюбленного искусства.</p><p>Распространять посредством гравюры славу славных художников, распространять между непосвященными в таинства искусства людьми любовь к прекрасному и доброму. Это чистейшая, угоднейшая молитва человеколюбцу Богу. И посильно бескорыстная услуга человеку. Это мое единственное непреложное стремление. На большее я не могу рассчитывать. И только буду просить вас, <emphasis>ваше сиятельство,</emphasis> не оставить меня вашим просвещенным содействием в этой моей малой сердце радующей надежде.</p><p>Целую руки моей святой заступницы графини Настасии Ивановны. Целую ваши чудотворящие руки. Целую ваше семейство и все близкое вашему доброму любящему сердцу, и остаюсь по гроб благодарный художник <emphasis>Т. Шевченко.</emphasis></p><empty-line/><p>Новопетровское укрепление.</p><p>1857 года,</p><p>июля 23.</p></section></section></section><section><title><p>Коментарі</p></title><section><p>Видання укладено на основі шостого тому Повного зібрання творів Тараса Шевченка у 12 томах (К., 2003) і збірника «Листи до Тараса Шевченка» (К., 1993), у яких тексти подано за автографами, а в разі їх відсутності — за першодруками. У нашому виданні у двох книгах листи Шевченка і його адресатів уперше зведено у хронологічному порядку в цілісний корпус. Епістолярій охоплює майже 22-річний період життя і творчості митця: від 15 листопада 1839 р. (дата найранішого відомого листа поета, адресованого братові Микиті Шевченку) до березня 1861 р. (останні послання надійшли до Шевченка вже після його смерті). Вміщено 238 приватних листів адресанта (разом із його приписками в листах інших осіб), 15 офіційних листів та ділових паперів, 4 колективні листи з підписом поета, а також 242 послання до нього та 8 офіційних листів.</p><p>Упорядники двох названих попередніх видань за можливості усунули пропуски, перестановки, неточності у прочитанні, при цьому повністю зберегли морфологічні та синтаксичні особливості, характерний для епохи та індивідуальності кореспондента мовний колорит, авторське написання прізвищ різних осіб. Криптоніми розкрито у квадратових дужках; так само подано й інші редакторські кон'єктури. Дрібні орфографічні помилки й пропущені літери виправлено без застереження. Дати листів подано за старим стилем: авторські — відповідно до місця розташування у листі, редакторські — після прізвища адресата.</p><p>Приватні листи Шевченка підготували і прокоментували (без врахування листів до поета): листи 1839–1851 рр. (№ 2–138) — В. Є. Шубравський, листи 1852–1857 рр. (№ 139–239) — В. Л. Смілянська, листи 1858–1861 рр. (№ 241–504) — М. М. Павлюк; колективні листи (№ 32, 89, 310, 317) — Н. П. Чамата; офіційні листи (№ 1, 6, 55, 70, 71, 83, 85–88, 129, 303, 316, 324, 327) — Т. М. Різниченко; листи до Шевченка підготували і прокоментували (без врахування листів Шевченка): В. С. Бородін — листи від 23 жовтня 1840 р. — 20 жовтня 1843 р. (№ 4–26); В. П. Мовчанюк — листи від 14 грудня 1843 р. — 21 вересня 1846 р. (№ 29–84); В. Л. Смілянська — листи від 13 березня 1847 р. — 24 лютого 1858 р. (№ 91–274); М. М. Павлюк — листи від вересня 1858 р. — 1859 р. (№ 300–364), листи від січня 1860 р. — 1 листопада 1860 р. (№ 370–458, крім № 432, 433), осінь 1860 р. (№ 471, 472); Н. П. Чамата — листи із датами: 15 березня 1858 р. — початок вересня 1858 р. (№ 278–279), кінець 1859 р. (№ 365), серпень-жовтень 1860 р. (№ 432, 433), 9 листопада 1860 р. — 21 грудня 1860 р. (№ 463–481), 1861 р. (№ 485–507).</p><p>При упорядкуванні нового видання епістолярію враховано здобутки шевченкознавства останніх років. Зокрема, за обґрунтуванням В. І. Дудка (див. його збірку статей «Тарас Шевченко: джерелознавчі студії», 2014) змінено датування низки листів: як імовірну дату послання В. М. та Ф. М. Лазаревських до Т. Г. Шевченка прийнято липень-серпень 1847 р. замість січня 1848 р. (№ 93), лист солдатів-писарів до Шевченка передатовано із 23 липня на 22 липня 1857 р. (№ 206), Е. Желіговського до Шевченка із 11 на 10 квітня 1858 р. (№ 284), уточнено рік написання послань Шевченка до М. Я. Макарова — 7 лютого 1859 р. замість 7 лютого 1860 р. (№ 322), М. Я. Макарова до Шевченка — 9 лютого 1860 р. замість 9 лютого 1859 р. (№ 374). Розширено датування деяких листів: датою листа П. О. Куліша до Шевченка замість 10 квітня 1859 р. вказано 10 квітня 1859 р. або 1 квітня 1860 (№ 389), П. О. Куліша до Шевченка замість осені 1859 р. датується груднем 1859 р. — серединою квітня 1860 р. (№ 392). Розгорнуто аргументацію датування двох листів Шевченка до М. М. Лазаревського — від 31 грудня 1860 р. (№ 484) та із датою «не раніше 10 лютого 1861 р.» (№ 502).</p><p>У корпус додано Шевченків лист до редакції газети, пропущений у шостому томі Повного зібрання творів у 12 т. Відновлено прийняте у Повному зібранні творів у 10 т. датування листа Шевченка до М. М. Лазаревського та С. С. Гулака-Артемовського від 5 листопада 1856 р. (№ 187). Усі листи з уточненими датами переставлено відповідно до хронології.</p><p>Вперше після дев'яносторічної перерви подано за автографами 32 листи до Шевченка, вилучені у поета під час арештів 1847, 1850 рр. За автографами їх опублікував у третьому томі Повного зібрання творів за редакцією С. О. Єфремова М. М. Новицький (1929. — Т. 3: Листування). Відтоді листи передруковувалися за цим виданням, бо місце зберігання оригіналів довгий час залишалося невідомим. Тільки влітку 2015 р. Г. В. Боряк, Л. Я. Демченко, В. С. Шандра, упорядники видання «Тарас Шевченко. Слідчо-наглядові справи (1847–1859)» (К., 2018) виявили їх серед документів Кирило-Мефодіївського братства, що зберігаються у ЦДІАК України (ф. 2221, оп. 1, спр. 272–301). Листи надійшли до архіву від дружини історика й архівіста І. Л. Бутича — Марії Бутич 2005 р. За новорозшуканими автографами уточнено дату листа Ф. М. Лазаревського до Шевченка — 3 травня 1848 р. (раніше датувався травнем цього ж року). Окремі корективи внесено й у тексти листів: повністю прочитано вірш у листі Г. Псьол до Шевченка, усунуто орфографічні описки та хиби. Наприклад, дотепер у листі Г. Ф. Квітки від 29 квітня 1842 р. замість правильного «Ну, вже так що порадували Ви нас своїми „Гайдамаками“! Я ж кажу: читаєш та й облизуєшся» помилково друкувалося «Ну, вже так що порадували Ви нас своїми „Гайдамаками“! Як кажу: читаєш та й облизуєшся»), замість «Записалося у мене душ з п'ятнадцять, що певно дадуть гроші; пришліте десятків зо два, то гроші зараз і вишлю Вам, певно, вишлю», друкувалося «Записалося у мене душ з п'ятнадцять, що певно дадуть гроші; пришліте десятків зо два, то гроші зараз і вишлю. Білети і Вам, певно, вишлю», а у листі А. І. Лизогуба від 7 квітня 1848 р. замість «Тут, коли дасть Біг, пробавлюсь ціле літо, а на осінь додому, і у Седнев», потрібно «Тут, коли дасть Біг, пробавлюсь ціле літо, а на осінь додому, у Седнев» тощо. За автографами усунуто також купюри, допущені у названих епістолярних виданнях.</p><p>Коментарі складаються з двох частин — текстологічного та реального коментаря. Текстологічний коментар подає відомості у такому порядку: 1) порядковий номер листа; 2) прізвище адресата; 3) редакторська дата; 4) джерело, за яким подається текст; 5) обґрунтування редакторського датування — в разі відсутності чи неповноти авторської дати; 6) першодрук; 7) відомості про зібрання творів, у якому лист (чи інший матеріал) уміщений уперше; 8) відомості про лист, на який відповідає Шевченко; 9) відповідь кореспондента на цей лист (якщо вона відома); 10) інші відомості — в разі необхідності.</p><p>Реальний коментар розкриває обставини, в яких написано лист, подає відомості про згаданих осіб і взаємини з ними Шевченка, а також уточнює топоніми, дає докладні бібліографічні довідки про названі в листах видання, відсилки до попередніх листів з приводу тих моментів, про які йшлося раніше, тощо. Коментарі широко документуються посиланнями на джерела наведених у них відомостей. Тут зазначено й редакторські кон'єктури, скориговано шевченківське написання прізвищ тощо. Розгорнуті персоналії подаються при першій згадці про особу. Окремі коментарі скориговано та доповнено новими відомостями.</p><p>Поклики на мистецькі твори, якщо не названо інше видання, подано за Повним зібранням творів у 12 томах (Київ: Наукова думка, 2005–2014, т. 7–11): вказуємо лише том і номер у круглих дужках.</p></section><section><title><p>Листи Т. Г. Шевченка і до нього</p></title><section><title><p>1839</p></title><subtitle>1. Т. Г. Шевченка до Правління Академії мистецтв</subtitle><subtitle><emphasis>3 червня 1839. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за оригіналом (ІЛ. — Ф. 1. — № 251. — Арк. 1). Рукопис невідомої особи з власноручним підписом Т. Г. Шевченка: «К сему прошению руку приложил. Тарас Шевченко».</p><p>Вперше надруковано в газеті «День» (1914. — № 54).</p><p>Вперше введено до зібрання творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 3.</p><empty-line/><p><emphasis>Получив свободу от помещика своего… — </emphasis>Ідеться про викуп Шевченка з кріпацтва 22 квітня 1838 р. (див.: Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814–1861. — Київ, 1982. — С. 13–14).</p><p><emphasis>…уже год посещаю рисовальные классы императорской Академии художеств… числясь только посторонним учеником Академии… — </emphasis>На клопотання К. П. Брюллова 21 травня 1838 р. Шевченка зарахували до Академії мистецтв стороннім учнем. Сторонніми учнями Академії мистецтв називалися талановиті учні, які не мали попередньої систематичної освіти. З 1798 р. за певну плату вони одержували квитки на право відвідувати рисувальні класи, були поза штатом, перебували на власному утриманні, тоді як академісти — на повному утриманні Академії. Шевченко був зарахований до класу К. П. Брюллова. 3 травня 1839 р. за постановою ради Академії мистецтв Шевченко нагороджений срібною медаллю за малюнок з натури: «Определено: записать в сей журнал список гг. академистов и вольноприходящих учеников, удостоившихся по третному экзамену, производившемуся 29 апреля 1839 года, к получению серебряных медалей первого и второго достоинства, а именно: [… ] второго достоинства [… ] за рисунок с натуры <emphasis>посторонний Шевченко» </emphasis>(Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 20).</p><subtitle>2. Т. Г. Шевченка до М. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>15 листопада 1839. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 233).</p><p>Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1905. — № 6. — С. 238–239).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. / Видання В. Яковенка. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 343–344.</p><empty-line/><p><emphasis>Шевченко Микита Григорович </emphasis>(1811 — бл. 1870) — старший брат Шевченка. Під час подорожей поета в Україну брати зустрічалися в 1843, 1845 і 1859 рр. У повісті «Княгиня» Шевченко згадав Микиту в епізоді про залізні стовпи.</p><p><emphasis>Минуло вже більш як півтора року, а я до тебе не написав ні півсловечка. — </emphasis>Попередній лист Шевченко написав, очевидно, незабаром після викупу його з кріпацтва 22 квітня 1838 р.</p><p>…<emphasis>вже дуже давно, як ми з тобою бачились… — </emphasis>У 1828 р. Шевченка взяли до панського двору у Вільшану, і незабаром він став козачком — прислужником пана, з яким на початку березня 1829 р. виїхав через Київ, Чернігів, Гомель, Оршу, Смоленськ у Вільно, а звідти 1831 р. — у Петербург (див.: <emphasis>Шудря М. </emphasis>З валкою за дідичем // В сім'ї вольній, новій. — К., 1986. — Вип. 3. — С. 304–305); <emphasis>Непокупний А.</emphasis> Подорож 17-річного Тараса // Літературна Україна. — 1990. — 22 берез.).</p><p>…<emphasis>коли трапиться, заробляю гроші, оце на тім тижні заробив трохи… — </emphasis>Шевченко писав портрети на замовлення, два з них (назви їх не відомі) восени 1839 р. експонувалися на великій академічній виставці (див.: Указатель художественных произведений, выставленных в залах Императорской Академии художеств. — СПб., 1839. — С. 4) і здобули схвальні відгуки в газеті «Северная пчела» (1839. — 14 жовт.) та в журналі «Отечественные записки» (1839. — № 11. — С. 51). Відомий з того часу портрет петербурзького чиновника А. І. Лагоди.</p><p><emphasis>Поклонися усім родичам од мене, а надто дідові… —</emphasis> Дід поета по батькові Шевченко Іван Андрійович (за різними архівними джерелами — 1742, 1746, 1756, 1757, 1761–1849), кріпак В. В. Енгельгардта. В його хаті у 1802–1810 рр. та після 1816 р. жила родина поета. Можливо, був свідком гайдамацького повстання 1768 р. (Коліївщини), про яке розповідав онукам. Ці розповіді відбилися в поемі «Гайдамаки». Згадував Шевченко діда у повісті «Близнецы». Імовірно, під час першої подорожі в Україну 1843 р. Шевченко намалював його портрет (ескіз олівцем).</p><p>…<emphasis>поцілуй брата Йосипа… і сестер Катерину, Ярину і Марусю… — </emphasis>Шевченко Йосип Григорович (1821 — бл. 1878) — молодший брат поета. Разом з сестрою Яриною Шевченко хрестив Йосипового сина Трохима 20 вересня 1843 р., гостював у нього під час подорожей в Україну 1845 та 1859 рр. Шевченко Катерина Григорівна (1804 — бл. 1848) — старша сестра Шевченка. Ще хлопчиком Шевченко побував з нею в Мотронинському монастирі, після смерті матері й батька часто відвідував її в Зеленій Діброві, а пізніше згадував не раз у листах, у повісті «Княгиня». Гостював у неї в 1843 і 1845 рр. Шевченко Ярина Григорівна (1816–1865) — молодша сестра Шевченка. Їй поет присвятив вірш «Сестрі» (1859), допомагав матеріально. Шевченко Марія Григорівна (1819 — бл. 1846) — наймолодша сестра Шевченка.</p><p>…<emphasis>скажи зятям нашим Антонові і Федорові… —</emphasis> Красицький Антон Григорович (1794–1848) — чоловік сестри Шевченка Катерини, кріпак із с. Зелена Діброва; Бойко Федір Кіндратович (1811 — середина 1850-х років) — чоловік сестри Шевченка Ярини, кирилівський маляр-іконописець.</p><p><emphasis>Димовський Іван Станіславович — </emphasis>управитель кирилівського маєтку П. В. Енгельгардта. У Кирилівці Шевченко спочатку був хлопчиком до послуг у І. С. Димовського.</p><p><emphasis>Ще, письмо, которе найдеш у моєму письмі запечатане, оддай Івану Станіславичу Димовському… — </emphasis>Листи Шевченка до І. С. Димовського та відповіді на них не відомі.</p></section><section><title><p>1840</p></title><subtitle>3. Т. Г. Шевченка до М. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>2 березня 1840. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 239).</p><p>Вперше надруковано і репродуковано в журналі «Киевская старина» (1891. — № 2. — С. 211–212; вклейка між с. 214–215).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 344.</p><p>Відповідь на лист брата Микити, нині не відомий.</p><empty-line/><p>Перша згадка про автограф цього листа є в листі В. П. Горленка до О. М. Лазаревського від 22 січня 1890 р.: «Прошу прислать письма Шевченко (йдеться про лист від 2 березня 1840 р. до брата Микити та про лист до М. М. Лазаревського від 20 грудня 1847 р. — <emphasis>Ред.</emphasis>). Я сделаю, что смогу, и возвращу вовремя. У Чалого не оказалось письма к Никите 1840 г. Не то ли это письмо, о котором сообщил в „К[иевской] ст[арине]“ доктор Талько-Гринцевич (Киевская старина. — 1889. — № 9. — С. 758–763), который сам, впрочем, его не видел? Как попало оно к Терещенку? Не откажите сообщить об обоих письмах все, что Вам известно» (Т. Г. Шевченко в епістолярії відділу рукописів. — К., 1966. — С. 120).</p><empty-line/><p><emphasis>Поцілуй старого діда Івана… — </emphasis>Ідеться про І. А. Шевченка.</p><p>…<emphasis>доглядай сестру Марусю… — </emphasis>Сестра Маруся осліпла, і Шевченко часто просить допомагати їй, сам підтримує матеріально.</p><p>…<emphasis>помагай і бідній Ярині — а маляреві поганому скажи, коли він не схаменеться, то опиниться там, де йому і не снилось. — </emphasis>Мова йде про чоловіка сестри Ярини Ф. К. Бойка, який пиячив і знущався над дружиною.</p><p><emphasis>Може, я літом приїду побачиться… — </emphasis>Бажання Шевченка зустрітися з рідними здійснилося тільки влітку 1843 р. під час першої подорожі в Україну.</p><p><emphasis>Скажи Іванові Федьорці… —</emphasis> Федьорка Іван Пилипович — сусід родини Шевченків у с. Кирилівка.</p><subtitle>4. Г. Ф. Квітки-Основ'яненка до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>23 жовтня 1840 р. Основа</emphasis></subtitle><p>Подається за першодруком: Основа. — 1861. — № 7. — С. 4–6. Дата в першодруці: «23 октября [18]40 г. Основа».</p><p>Відповідь на одержання від Шевченка — через П. І. Мартоса — примірника «Кобзаря» (СПб., 1840).</p><p>Лист-відповідь Шевченка (орієнтовно з кінця 1840 чи початку 1841 р.) не відомий. Згадується в пізнішому листі Шевченка до Г. Ф. Квітки-Основ'яненка від 19 лютого 1841 р.: «Або проклятущі поштарі не довезли мого письма до Вас, або Ви його прочитали та розсердились на мене. Що-небудь та є».</p><empty-line/><p><emphasis>Квітка-Основ'яненко Григорій Федорович</emphasis> (1778–1843) — український письменник, прозаїк і драматург, автор історичних та етнографічних нарисів. Друкував українські повісті та оповідання під псевдонімом Основ'яненко. З його творами Шевченко познайомився завдяки Є. П. Гребінці ще до свого викупу з кріпацтва, в 1836–1837 рр. Перші відомості про Шевченка як молодого поета Г. Ф. Квітка-Основ'яненко одержав з листів Є. П. Гребінки. У першому з них (від 18 листопада 1838 р.) Є. П. Гребінка, ведучи мову про можливість видання українського літературного альманаху, повідомляв: «А ще тут є у мене один земляк Шевченко, що то за завзятий писать вірші, то нехай йому сей та той! Як що напише, тільки цмокни та вдар руками об поли! Він мені дав гарних стихів на Збірник» (<emphasis>Гребінка Є. П. </emphasis>Твори: В 3-х т. — Київ, 1981. — Т. 3. — С. 594–595). У другому (від 10 січня 1839 р.) назвав Шевченка своїм «помічником» у підготовці цього альманаху, виданого згодом (СПб., 1841) під назвою «Ластівка» (Там само. — С. 597). Прочитавши нарис Г. Ф. Квітки-Основ'яненка «Головатый (Материал для истории Малороссии)» (Отечественные записки. — 1839. — № 10. — С. 1–29), Шевченко наприкінці 1839 р. написав послання «До Основ'яненка». Ще до виходу в світ 18 квітня 1840 р. «Кобзаря», куди ввійшов і цей вірш, Шевченко, не називаючи себе (підписався псевдонімом «Перебендя»), надіслав Г. Ф. Квітці-Основ'яненкові разом з листом кілька своїх творів, серед них, очевидно, і послання «До Основ'яненка» та вірш «Перебендя». 1840 р. Шевченко передав йому примірник «Кобзаря», в березні 1842 р. — примірник поеми «Гайдамаки» (СПб., 1841) з дарчим написом (див.: <emphasis>Ланевський. </emphasis>Знаходка нового листа Т. Г. Шевченка // Червоний шлях. — 1926. — № 2. — С. 162–165).</p><p>Повість Г. Ф. Квітки-Основ'яненка «Сердешна Оксана» (1838), прочитана Шевченком у рукописі, надісланому наприкінці 1838 р. Є. П. Гребінці, послужила поштовхом до написання поеми «Катерина» і має з нею деякі спільні сюжетні риси й деталі. Г. Ф. Квітка-Основ'яненко залучив Шевченка до ілюстрування деяких своїх творів («Знахар», «Панна сотниківна»), висловлював бажання, щоб поет переповів віршами його повість «Панна сотниківна», запросив надіслати вірші для надрукування в альманасі «Молодик» (Ч. 2. — Харків, 1843), на прохання Шевченка поширював передплатні квитки на поему «Гайдамаки» (СПб., 1841) у Харкові. В передмові до нездійсненого видання «Кобзаря» (1847), торкнувшись стану української літератури, Шевченко характеризував Г. Ф. Квітку— Основ'яненка словами: «Покойний Основ'яненко дуже добре приглядався на народ, та не прислухався до язика, бо, може, його не чув у колисці од матері…» (Т. 5. — С. 208).</p><p>З відповіді Г. Ф. Квітки-Основ'яненка на одержання «Кобзаря» розпочалося його листування з Шевченком (листи Г. Ф. Квітки-Основ'яненка, крім коментованого: від 22 березня і 22 листопада 1841 р. та 29 квітня 1842 р.; листи Шевченка: від 19 лютого та 8 грудня 1841 р., 22 березня 1842 р.; два листи поета — з кінця 1840 чи початку 1841 р. та з початку листопада 1841 р. — не збереглись).</p><p><emphasis>Сидимо ми удвох з моєю жіночкою… — </emphasis>Квітка (уроджена Вульф) Ганна Григорівна (1800–1862). Вихованка Смольного (Єкатерининського) інституту, 1818 р. була направлена до Харкова на посаду класної дами Інституту благородних дівчат. 1821 р. вийшла заміж за Г. Ф. Квітку. «Женщина очень добрая и образованная. Она следила за французскою литературою и даже за политикою… Чрезвычайно любила своего мужа, гордилась его литературною славою…», — писав про неї в листі до Г. П. Данилевського М. I. Костомаров (<emphasis>Данилевский Г. П. </emphasis>Украинская старина. — Харьков, 1866. — С. 232). Племінник Г. Ф. Квітки-Основ'яненка В. А. Квітка в листі до Данилевського ділився спогадами: «С женою он (Г. Ф. Квітка. — <emphasis>Ред.</emphasis>) советовался, слепо доверял ее мнениям, а когда дело шло в его сочинениях о высшем свете, французском языке и образованности, то он решительно подчинялся ее приговорам» (<emphasis>Данилевский Г. П. </emphasis>Украинская старина. — С. 221).</p><p><emphasis>…а тут і письмечко… не відгадаю від кого. — </emphasis>Лист Шевченка, що не зберігся. Згадка в коментованому листі Г. Ф. Квітки-Основ'яненка — єдине джерело відомостей про нього. Найімовірніше, був надісланий Г. Ф. Квітці-Основ'яненкові наприкінці 1839 чи на початку 1840 р., до виходу «Кобзаря» (цензурний дозвіл на друкування — 7 березня, на випуск у світ — 18 квітня 1840 р.; див.: <emphasis>Бородін В. С.</emphasis> Т. Г. Шевченко і царська цензура: Дослідження та документи. 1840–1862 роки. — Київ, 1969. — С. 11–20, 79–80).</p><p><emphasis>А далі як почали вірші читати… так ну!</emphasis> — Точних відомостей про те, які саме вірші надіслав Шевченко в згаданому листі до Г. Ф. Квітки-Основ'яненка, немає. Проте навряд чи може бути сумнів, що серед них були послання «До Основ'яненка» та вірш «Перебендя».</p><p><emphasis>…хто ж такий? </emphasis>… <emphasis>Перебендя… Вгадуй же його, що і хто воно таке є…</emphasis> — Ідеться про псевдонім (за ім'ям героя вірша «Перебендя»), яким був підписаний перший лист Шевченка до Г. Ф. Квітки-Основ'яненка.</p><p><emphasis>Послали до мого брата… — </emphasis>Квітка Андрій Федорович, брат письменника, предводитель дворянства Слобідсько-Української губернії.</p><p><emphasis>Аж ось у одній книжці читаємо звістку, що, каже, є написаний «Кобзарь» от з такими думами і піснями, та і списав одну… — </emphasis>Ідеться про анонімну рецензію на «Кобзар» 1840 р. в журналі «Отечественные записки» (1840. — № 5. — Отд. 6. — С. 23–24). У ній процитовано два уривки з творів Шевченка. На початку — з поеми «Тарасова ніч», наприкінці — з поезії «Перебендя»: «На картинке представлен слепой кобзарь (певец) с провожатым: кобзарь сидит один; руки его лежат на струнах бандуры; голова, осененная думою, поникла. Вы в нем видите кочующего поэта; нет на земле места</p><poem><stanza><v>Тому, хто все знає, тому, хто все чує,</v><v>Що море говорить, де сонце ночує,</v><v>Його на сім світі ніхто не прийма!..»</v></stanza></poem><p>Цілком певно можна сказати, що саме останні рядки (з поезії «Перебендя»), наведені рецензентом, наштовхнули Г. Ф. Квітку-Основ'яненка на думку, що одержаний ним лист із українськими віршами був написаний Шевченком.</p><p><emphasis>Невже ж зробити, як Євгеній Павлович зробив, що написав Грицьку Основ'яненку та так і пустив. — </emphasis>Свідчення Г. Ф. Квітки-Основ'яненка стосується листа з Петербурга в Харків українського поета-байкаря Є. П. Гребінки (1812–1848) від 14 вересня 1838 р. Є. П. Гребінка поділився з Г. Ф. Квіткою-Основ'яненком своїм наміром підготувати і видати український літературний альманах (йдеться про «Ластівку») і запросив подати до нього й свої твори (див.: <emphasis>Гребінка Є. П. </emphasis>Твори: В 3-х т. — Т. 3. — С. 593). Відповідь Г. Ф. Квітки-Основ'яненка (орієнтовно, з кінця вересня 1838 р.) не відома, але з наступного листа Є. П. Гребінки до Г. Ф. Квітки-Основ'яненка від 12 жовтня 1838 р. видно, що останній, підтримавши ідею видання у Петербурзі творів українських письменників, радив налагодити для цього випуск «Литературных прибавлений» при якому-небудь петербурзькому журналі і пообіцяв надіслати для збірника свою повість «Сердешна Оксана» (Там само. — С. 594).</p><p><emphasis>Кобеляки — </emphasis>повітове місто в Полтавській губернії (тепер райцентр у Полтавській області).</p><p><emphasis>Мартос Петро Іванович </emphasis>(1809 — після 1875) — поміщик села Івахників Лохвицького повіту Полтавської губернії (нині — с. Яхники Лохвицького р-ну Полтавської обл.), відставний штабс-ротмістр. Навчався у Ніжинській гімназії вищих наук разом з М. В. Гоголем, Н. В. Кукольником, Є. П. Гребінкою. 1839 р. у Петербурзі через Є. П. Гребінку познайомився з Шевченком, замовив йому свій портрет (не зберігся), їздив до нього на сеанси, під час яких прочитав його рукописні поетичні твори і запропонував свою допомогу в їх виданні. Коштом П. І. Мартоса видано «Кобзар» 1840 року, в якому поет присвятив йому поему «Тарасова ніч». Лишив спогади про Шевченка (див.: <emphasis>М[арто]с П. </emphasis>Эпизоды из жизни Шевченка // Вестник Юго-Западной и Западной России. — 1863. — Т. 4. — Кн. 10. — Апрель. — С. 32–42).</p><p><emphasis>…«Кобзар», та вже дуже вичитаний!</emphasis> — Примірник «Кобзаря» (не відомо, з дарчим написом поета, чи ні), переданий Шевченком Г. Ф. Квітці-Основ'яненкові, не зберігся. Згодом був виявлений придбаний на сумському базарі Ланевським примірник «Кобзаря» (СПб., 1840), оправлений разом з примірником поеми «Гайдамаки» (СПб., 1841) з дарчим написом поета Г. Ф. Квітці (див.: <emphasis>Ланевський. </emphasis>Знаходка нового листа Т. Г. Шевченка // Червоний шлях — 1926. — № 2. — С. 162–165).</p><p><emphasis>…що б то, якби Ви мою «Панну Сотниківну» </emphasis>… <emphasis>та розказали по-своєму, своїми віршами…</emphasis> — На пропозицію Г. Ф. Квітки-Основ'яненка написати поетичний твір на сюжет його повісті «Панна сотниковна» (Современник. — 1840. — № 3) Шевченко не пристав. Жодних слідів праці поета над запропонованим сюжетом нема.</p><p><emphasis>Та ще б і змальовали її патрет…</emphasis> — Шевченко відгукнувся на це прохання і незабаром почав працювати над картиною «Панна сотниківна». В листі до Г. Ф. Квітки-Основ'яненка від 19 лютого 1841 р. (№ 7) він просив надіслати йому як модель дівочий одяг: «Тілько сорочку, плахту і стрічок зо дві, а я Вам за те намалюю яку зумію картину, звичайно нашу — або „Марусю“, або „Сердешну Оксану“ (її вже дрюкують), або „Панну сотниківну“, як вона, богобоязлива, сидя у вікна, орарь лагодить, намалюю, єй-Богу, намалюю! І дуже буду дякувать». 8 грудня того ж року Шевченко повідомляв Г. Ф. Квітку-Основ'яненка: «Малюю вашу „Панну Сотниківну“» (№ 10), а в листі від 18 листопада 1842 р. до П. М. Корольова зазначав: «Скажіть Грицькові (Г. Ф. Квітці-Основ'яненкові. — <emphasis>Ред.</emphasis>), що я змалював його „Панну Сотниківну“ і, може, на цім тижні пошлю йому, як здужатиму письмо написать» (№ 22). В альбомі Шевченка 1841–1843 років (ІЛ. — Ф. 1. — № 106. — Арк. 2) й на окремому аркуші (НМТШ, г–415) збереглося кілька начерків та ескізів (т. 7, № 130, 138, 142, 143) до цієї картини (т. 7, № 252; нині не відомої), судячи з яких в її основу лягли рядки з повісті Г. Ф. Квітки-Основ'яненка: «В доме пана сотника, в так, потогдашнему, называемой „большой хате“, в ясный морозный день, сидела у окна девушка и прилежно занималась работою» (<emphasis>Основьяненко. </emphasis>Панна Сотниковна. Истинное происшествие // Современник. — 1840. — Т. 19. — Кн. 3. — С. 1). Див. також: <emphasis>Яцюк В.</emphasis> Робота Т. Г. Шевченка над першими картинами // Образотворче мистецтво. — 1986. — № 2. — С. 22–24.</p><p><emphasis>…чую, що Ви лучче малюєте, чим Борисівський іконописець, що салдата колись списав.</emphasis> — Одним із найраніших джерел відомостей про Шевченка-художника, учня Академії мистецтв, послужила Г. Ф. Квітці-Основ'яненкові, найімовірніше, рецензія П. К. (П. О. Корсакова) в журналі «Маяк» на «Кобзар» 1840 року. «Сочинитель „Кобзаря“ г. Шевченко обладает, как слышали мы, не одним талантом писать малороссийские стихи, он художник в полном смысле этого слова. Автор высочайшей поэмы нашего века „Разрушение Помпеи“ К. П. Брюллов есть гений-наставник г. Шевченки; а у такого наставника есть чему научиться!» (Маяк. — 1840. — № 6. — Гл. 4. — С. 94–95). Борисівський іконописець — маляр Кузьма Трохимович, персонаж оповідання Г. Ф. Квітки— Основ'яненка «Салдацький патрет» (Утренняя звезда. — Харків, 1833. — Кн. 2. — С. 3–7).</p><subtitle>5. Комітету Товариства заохочування художників до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>25 листопада 1840. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (НМТШ. — А–8. — № 75/584. — Арк. 3).</p><p>Вперше надруковано: Украинская жизнь. — 1912. — № 2. — С. 98.</p><p>Автограф має вихідний номер: «№ 272», і дату: «25 ноября 1840 г.».</p><p>Дата в автографі: 25 листопада 1840 р., Петербург.</p><p>Початок опікування Комітету Товариства заохочування художників Шевченком покладено розглядом поданих ним малюнків на засіданні комітету 4 жовтня 1835 р. Як зазначено в журналі (протоколі) засідання, «Комитет нашел оные заслуживающими похвалу и положил иметь его в виду на будущее время» (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 9). Товариство надавало Шевченкові грошову допомогу на ліки та художнє приладдя (Там само. — С. 13). 16 грудня 1838 р. Комітет Товариства заохочування художників, розглянувши нові малюнки Шевченка, який уже навчався в Академії мистецтв, «…положил принять его в свое покровительство и назначить ему содержание при первой вакансии» (Там само. — С. 18). З січня 1839 р. до 1 червня 1842 р. Шевченко — пансіонер Товариства заохочування художників. 11 жовтня 1840 р. в журналі засідання Комітету Товариства заохочування художників зроблено запис: «Известясь, что воспитанник Общества Шевченко, за первый опыт в живописи, награжден от Академии художеств серебряною медалью 2-й степени, Комитет положил письменно объявить ему, сколь это Комитету приятно, и что дальнейшие его успехи в живописи доставят ему в членах комитета самых усердных и постоянных ободрителей…» (Там само. — С. 28). На виконання цієї ухвали й був складений лист Комітету до Шевченка від 25 листопада 1840 р. (№ 5), підписаний за відсутністю голови Товариства заохочування художників П. І. Кутайсова віце-головою Ф. І. Прянишниковим.</p><p><emphasis>Известясь о том, что Вы, за первый опыт в живописи, удостоились награждения от императорской Академии художеств серебряною медалью 2-й степени…</emphasis> — Олійна картина, за яку Шевченко на іспиті в Академії мистецтв у вересні 1840 р. здобув срібну медаль, — «Сирітка-хлопчик ділиться милостинею із собакою під тином» (т. 7, № 228), а також список учнів Академії, які брали участь в іспиті, не збереглися. Джерелом відомостей про нагороду Шевченка є копія з журналу (протоколу) ради Академії мистецтв від 27 вересня 1840 р., що ухвалила «…записать в журнал настоящего собрания имена учеников, удостоившихся за представленные работы награды серебряными медалями» (серед них — «Тарас Шевченко за первый опыт его в живописи масляными красками —,Нищий мальчик, дающий хлеб собаке“, сверх того положено объявить ему похвалу»), що зберігається в НМТШ (А–7. — Спр. 96. — Арк. 3). Список учнів Академії, нагороджених срібними медалями, подала за журналом Загальних зборів Академії мистецтв, нині невідомим, «Художественная газета» (1840. — 1 нояб. — С. 3). Див.: Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 27.</p><p><emphasis>Прянишников Федір Іванович</emphasis> (1793–1867), віце-голова Товариства заохочування художників; директор Петербурзького поштамту, колекціонер російського мистецтва. З його колекцією був знайомий Шевченко. У повісті «Художник» поет згадав Ф. І. Прянишникова як замовника портрета князя О. М. Голіцина, колишнього міністра духовних справ та освіти, над яким 1840 р. працював К. П. Брюллов (Тарас Шевченко. Повне зібрання творів: У 12 т. — К., 2003. — Т. 4. — С. 164).</p><subtitle>6. Т. Г. Шевченка до ради Академії мистецтв</subtitle><subtitle><emphasis>10 грудня 1840. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за оригіналом (ІЛ. — Ф. 1. — № 252. — Арк. 1–1 зв.). Рукопис невідомої особи з власноручним підписом Шевченка: «Тарас Шевченко подписался».</p><p>Вперше надруковано в газеті «День» (1914. — № 54).</p><p>Вперше введено до зібрання творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 6.</p><p>Шевченко подав прохання до ради Академії мистецтв у зв'язку з тим, що відбулася реформа Академії: була скасована категорія учнів-академістів і на загальних підставах усім учням дозволялося відвідувати навчальні класи.</p><p>10 січня 1841 р. рада Академії мистецтв прийняла Шевченка у «число вольноприходящих учеников» (див.: Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 31).</p></section><section><title><p>1841</p></title><subtitle>7. Т. Г. Шевченка до Г. Ф. Квітки-Основ'яненка</subtitle><subtitle><emphasis>19 лютого 1841. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 30. — № 11. — Арк. 85–86).</p><p>Вперше надруковано в «Кобзарі» (Харків, 1918. — С. XII–XIII).</p><p>Це не перший лист Шевченка до Г. Ф. Квітки-Основ'яненка. Як свідчить лист останнього до Шевченка від 23 жовтня 1840 р. (див. у нашому виданні № 4), Шевченко вже тоді написав йому два листи. Перший з них, підписаний ім'ям «Перебендя», не мав зворотної адреси. Разом з цим листом надіслані й вірші Шевченка. Другий лист відправлено з авторським примірником «Кобзаря» 1840 р., але його загублено в дорозі. Про це повідомляв П. І. Мартос Г. Ф. Квітку-Основ'яненка 20 жовтня 1840 р.: «Посылаю „Кобзаря“, сочинение <emphasis>такого-то.</emphasis> Оно было поручено автором одному из его товарищей, ехавшему в Малороссию, для доставления Вам [… ], но как он ехал не через Харьков, то книга поступила ко мне [… ]; при книге было и письмо к Вам [… ] от автора, но оно затеряно его товарищем» (із листа Г. Ф. Квітки-Основ'яненка до Шевченка від 23 жовтня 1840 р., № 4). Не дійшов до Г. Ф. Квітки-Основ'яненка й наступний лист, написаний Шевченком у кінці 1840 або на початку 1841 р. Про нього довідуємося з даного листа: «Або прокляті поштарі не довезли мого письма до вас, або ви його прочитали та розсердились на мене». Даний лист, отже, четвертий до Г. Ф. Квітки-Основ'яненка.</p><empty-line/><p>…<emphasis>і на Україні Я сирота, мій голубе, Як і на чужині. —</emphasis> Рядки з поезії Шевченка «Н. Маркевичу».</p><p>…<emphasis>я академію не швидче покину, як через два годи. — </emphasis>Академію мистецтв Шевченко закінчив через чотири роки (1845), а тепер він сподівався, що за успіхи в живописі його пошлють до Італії.</p><p>…<emphasis>я сього літа повинен намальовать для академії картину, як наша чорнобрива дівчина молиться Богу, лягаючи спать. — </emphasis>Така картина не відома. Є лише пробний олівцевий ескіз цієї композиції (т. 7, № 110). Можливо, Шевченко прислухався до поради Г. Ф. Квітки-Основ'яненка: «А ще й те скажемо: що ви знайшли <emphasis>граціозного, </emphasis>як письменні кажуть, коли дівка Богу молиться? Вона не буде у своїм наряді молитися. Вона усе з себе позніма, гарненько посклада, та у одній льолі і стане молитись» (лист Г. Ф. Квітки-Основ'яненка до Шевченка від 22 березня 1841 р., № 8). Замість цієї картини Шевченко намалював 1841 р. картину «Циганка-ворожка» (т. 7, № 236), за яку рада Академії мистецтв нагородила його 26 вересня 1841 р. срібною медаллю (див.: Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 35).</p><p>…<emphasis>намалюю… Марусю, або Сердешну Оксану… або панну Сотниківну… — </emphasis>Тобто героїнь однойменних повістей Г. Ф. Квітки-Основ'яненка (остання російською мовою — «Панна сотниковна»).</p><p><emphasis>Орарь — </emphasis>широка довга стрічка, яку одягає диякон під час церковної відправи.</p><p><emphasis>На квартиру профессора Карла Брюллова… — </emphasis>Брюллов Карл Павлович (1799–1852) — російський художник, професор Академії мистецтв (з 1836 р.), учитель Шевченка. Відіграв визначну роль у викупі Шевченка з кріпацтва. Деякий час Шевченко жив у нього на квартирі в Академії мистецтв, разом з ним брав участь в ілюструванні збірника «Сто русских литераторов» (СПб., 1841. — Т. 2).</p><subtitle>8. Г. Ф. Квітки-Основ'яненка до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>22 березня 1841. Основа</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 260).</p><p>Вперше надруковано: Русская старина. — 1879. — № 1. — С. 176–178 (публікація О. М. Лазаревського).</p><p>Дата в автографі: «22 марта [18]41, Основа».</p><p>Відповідь на лист Шевченка від 19 лютого 1841 р. з Петербурга (№ 7).</p><empty-line/><p><emphasis>…не писав до тебе місяців з двадцятеро.</emphasis> — Перерву в листуванні Г. Ф. Квітки-Основ'яненка з Шевченком значно тут перебільшено. Попередній відомий лист Г. Ф. Квітки-Основ'яненка датований 23 жовтня 1840 р. (№ 4).</p><p><emphasis>Прочитав Ваше перше письмо…</emphasis> — Лист, ймовірно, з кінця 1840 чи початку 1841 р., що не зберігся, в якому Шевченко вперше звернувся до Г. Ф. Квітки-Основ'яненка з проханням надіслати йому як модель для картини дівочу сорочку. Деяке уявлення про нього, крім коментованого листа, дає наступний лист Шевченка від 19 лютого 1841 р.: «Та нехай же що є, то те й буде, а я таки знову буду просити Вас, щоб Ви, коли буде Ваша ласка, прислали мені дівочу сорочку, гарно пошиту, плахту, стрічок зо дві, та й годі. Пришліть, будьте ласкаві» (№ 7).</p><p><emphasis>…позабував козак наших усіх! Хотів парубка змальовать, а вийшов дід… Та й дівчина наряжена щось не по-нашому…</emphasis> — Ідеться про невідомий малюнок Шевченка, надісланий ним Г. Ф. Квітці-Основ'яненкові в згадуваному листі з кінця 1840 чи початку 1841 р.</p><p><emphasis>…а я взяв та й занедужав собі гарненько… лежати не лежав, а так світом нудив…</emphasis> — На початку 1841 р. Г. Ф. Квітка-Основ'яненко пережив досить глибоку депресію, викликану, як він згодом сам пояснював у листі до П. О. Плетньова від 1 березня 1841 р., різкими нападками на нього В. В. Каразіна, а в журналі «Библиотека для чтения» — на його твори — О. І. Сенковського (Барона Брамбеуса), тривогою за долю відісланого до Петербурзького цензурного комітету роману «Похождения Столбикова». «Эти два месяца я был в мрачном сне, — писав він, — беспокоим был страшными мечтаниями, унылыми видениями и, пробудясь, встретил новые горести… Анна Григ[орьевна] (дружина Г. Ф. Квітки. — <emphasis>Ред.</emphasis>) открыла все брату моему, здесь же живущему (А. Ф. Квітці. — <emphasis>Ред.</emphasis>). Тот испугался моего состояния и потребовал, чтобы я прибегнул к лечению… Доктор нашел положение мое очень серьезным и находил необходимым кинуть мне кровь, но остановился на сильных лекарствах» (<emphasis>Квітка-Основ'яненко Г. Ф.</emphasis> Зібр. творів: У 7-ми т. — Т. 7. — С. 295–296). Див.: <emphasis>Данилевский Г. П.</emphasis> Украинская старина. — С. 228–236.</p><p><emphasis>Ось-ось вже трошки очуняв у піст, іще, далебі, не було Вашого другого письма…</emphasis> — Великий піст 1841 р. тривав з 17 лютого до 29 березня за ст. ст.</p><p><emphasis>…що Ви знайшли граціозного… коли дівка Богу молиться?</emphasis> — Слова Г. Ф. Квітки-Основ'яненка стосуються таких рядків із згаданого Шевченкового листа: «…я сього літа повинен намальовать для Академії картину, як наша чорнобрива дівчина молиться Богу, лягаючи спать» (№ 7).</p><p><emphasis>«Гайдамаки» Ваші добра штука буде.</emphasis> — Ідеться про частину поеми «Гайдамаки», яку Шевченко надіслав Г. Ф. Квітці-Основ'яненкові в рукопису, можливо, з листом від 19 лютого 1841 р. (№ 7) Рукопис не зберігся.</p><p><emphasis>А що вже Гулак-Артемовський, коли знаєте, той дуже Вас улюбив за «Кобзаря».</emphasis> — Гулак-Артемовський Петро Петрович (1790–1865), український поет, автор перших в Україні романтичних балад на сюжети А. Міцкевича («Твардовський»), Й.-В. Гете («Рибалка»), переспівів з Горація («До Пархома»). Уславився своєю байкою «Пан та собака» і деякими ліричними поезіями. Г. Ф. Квітка-Основ'яненко в листах до Шевченка від 22 березня і 22 листопада 1841 р. (№ 8, 9) свідчив, що П. Гулак-Артемовський високо цінував його поезії. Позитивно оцінював і Шевченко кращі твори П. Гулака-Артемовського, але критично відгукнувся у передмові до нездійсненого видання «Кобзаря» 1847 р. про його творчість і діяльність останнього періоду.</p><p><emphasis>А що наш Евгений Павлович з своїм альманахом?</emphasis> — Мовиться про Є. П. Гребінку. Восени 1838 р. він розпочав підготовку альманаху творів українських письменників (йдеться про «Ластівку») і тоді ж, у листі від 18 листопада 1838 р., запросив до участі в ньому Г. Ф. Квітку-Основ'яненка (див.: <emphasis>Гребінка Є. П. </emphasis>Твори: В 3-х т. — Т. 3. — С. 594–595). Наприкінці 1838 р. Г. Ф. Квітка-Основ'яненко надіслав Є. П. Гребінці повість «Сердешна Оксана», а згодом — оповідання «Пархімове снідання» та «На пущання як зав'язано», за що той дякував у листі від 13 січня 1839 р.: «Ваша „Оксана“ хороша, очень хороша, дай Бог Вам здоровья» (Там же. — С. 597). Про твори Г. Ф. Квітки-Основ'яненка, подані до альманаху, писав Л. І. Боровиковський І. І. Срезневському 24 травня 1840 р.: «Е. П. Гребенка готовит еще с ноября прошлого года малороссийский — чисто — Альманах. И я сообщил ему, по просьбе, несколько пьесок и виньетку. Г. Основ'яненко доставил 3 хороших (пишет мне Гребенка) повести…» (Харківська школа романтиків / Вступ. статті, редакція і прим. А. Шамрая. — Харків, 1930. — Т. 1. — С. 247). 13 січня 1839 р. Є. П. Гребінка сповіщав Г. Ф. Квітку-Основ'яненка: «Мой сборник до сих пор не движется…» (див.: <emphasis>Гребінка Є. П.</emphasis> Твори: В 3-х т. — Т. 3. — С. 597). Саме цим викликані розпитування про стан справ з підготовкою збірника в листах Г. Ф. Квітки-Основ'яненка того часу, зокрема в коментованому листі до Шевченка, хоча 19 лютого 1841 р. (№ 7) поет повідомляв його, що повість «Сердешна Оксана» в «Ластівці» «вже дрюкують».</p><p><emphasis>Нічого до мене вже давно не пише.</emphasis> — Останній лист Є. П. Гребінки до Г. Ф. Квітки-Основ'яненка датований 13 січня 1839 р. Згодом, під час поїздки 1841 р. з Петербурга в Україну, Є. П. Гребінка навмисне завернув до Харкова та Основи, щоб побачитися (й порозумітися) з Г. Ф. Квіткою-Основ'яненком (див.: <emphasis>Данилевский Г. П. </emphasis>Украинская старина. — С. 224).</p><p><emphasis>…посилаю йому дві гарненькі штучки у його альманах </emphasis>… <emphasis>пан Лобасов, що їх скомпоновав, не так написав до пана Гребінки… так йому і вернули…</emphasis> — Які саме твори Лобасова надіслав Г. Ф. Квітка-Основ'яненко до «Ластівки», не відомо. Вони не могли потрапити до збірника, оскільки на час відправлення їх із Харкова до Петербурга «Ластівка» була вже на стадії завершення друкування і 27 квітня 1841 р. вийшла в світ (РДІА. — Ф. 777. — Оп. 27. — № 273. —Арк. 21 зв.). Згаданий лист Лобасова не відомий.</p><p><emphasis>«Литературная газета» — </emphasis>петербурзька газета, що виникла 1840 р. на базі «Литературных прибавлений к „Русскому инвалиду“» після придбання їх А. О. Краєвським. У перший рік видання в ній уміщено анонімну рецензію на «Кобзар» Шевченка (1840. — № 36. — С. 839). Виходила до 1849 р.</p><p><emphasis>«Маяк» </emphasis>(1840–1845) — петербурзький щомісячний літературно-художній журнал (видавці — П. О. Корсаков та С. О. Бурачок, з квітня 1841 р. — С. О. Бурачок). Підтримував розвиток нової української літератури. У журналі друкували свої твори П. П. Гулак-Артемовський, Г. Ф. Квітка-Основ'яненко, Є. П. Гребінка, О. О. Корсун, а пізніше й Шевченко. Він опублікував тут уривок з п'єси «Никита Гайдай» (1842. — № 9) та поему «Бесталанный» («Тризна») (1844. — № 4). В журналі систематично рецензувалися його твори, зокрема «Кобзар» (1840. — № 6; автор рецензії — П. О. Корсаков) та «Гайдамаки» (1842. — № 8; рецензент — М. Я. Тихорський).</p><p><emphasis>Башуцький Олександр Павлович</emphasis> (1803–1876) — російський письменник, видавець, журналіст. Із дворян Чернігівської губернії. В 1824–1882 рр. — ад'ютант петербурзького військового губернатора, з 1841 р. — помічник статс-секретаря Державної ради по департаменту законів. Був одружений з племінницею Г. Ф. Квітки Марією Андріївною (див.: <emphasis>Данилевский Г. П. </emphasis>Украинская старина. — С. 195). Ініціатор і упорядник альманаху «Наши, списанные с натуры русскими» (вип. 1–14. — СПб., 1841–1842; фототипічне перевидання — М., 1986, супровідна стаття та коментарі М. Г. Охотіна, Г. Ю. Стерніна), до участі в якому залучив В. I. Даля, Г. Ф. Квітку-Основ'яненка, Є. П. Гребінку, В. О. Сологуба, I. I. Панаєва. Цей альманах Г. Ф. Квітка-Основ'яненко називає «мудрою книжкою».</p><p><emphasis>Я списав нашого «Знахаря». — </emphasis>Нарис Г. Ф. Квітки-Основ'яненка «Знахарь», написаний для видання О. П. Башуцького і вміщений у передостанньому, тринадцятому, його випуску (с. 121). Нарис надруковано з ілюстрацією, виконаною Шевченком (т. 7, № 34).</p><subtitle>9. Г. Ф. Квітки-Основ'яненка до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>22 листопада 1841. Основа</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ЦДІАК України. — Ф. 2221. — Оп. 1. — Спр. 274. — Арк. 1–1 зв.).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1900. — № 9. — С. 298–300, з пропусками і неточностями в тексті. Повністю опублікував М. М. Новицький: Україна. — 1925. — Кн. 1/2. — С. 84–85.</p><p>Дата в автографі: «22 ноября [18]41. Основа».</p><p>Відповідь на лист Шевченка (орієнтовно з початку листопада 1841 р.), що не зберігся.</p><p>Відповідь Шевченка — лист від 8 грудня 1841 р. з Петербурга (№ 10).</p><empty-line/><p><emphasis>Пилипівка — </emphasis>різдвяний піст (з 15 листопада по 25 грудня за ст. ст.).</p><p><emphasis>Спасибі Вам за Ваше письмо…</emphasis> — Лист Шевченка не відомий. Як видно з коментованого листа Г. Ф. Квітки-Основ'яненка, поет писав, зокрема, про свій намір надіслати йому передплатні квитки на поему «Гайдамаки». Рукопис її Шевченко подав до Петербурзького цензурного комітету 8 листопада 1841 р. (див.: <emphasis>Бородін В. С.</emphasis> Т. Г. Шевченко і царська цензура: Дослідження та документи. 1840–1862 роки. — К., 1969. — С. 81), тому можна вважати, що й лист написано саме в цей період.</p><p><emphasis>Читав у «Лит[ературной] газете», що Ваша дівчина </emphasis>… <emphasis>придалась…</emphasis> — Ідеться про малюнок Шевченка «Циганка-ворожка», відзначений 26 вересня 1841 р. радою Академії мистецтв срібною медаллю другого ступеня (див.: Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 35), який експонувався на виставці, влаштованій під час загальних зборів Академії мистецтв 28 вересня 1841 р. Повідомлення про академічну виставку подали «Художественная газета» (1841. — № 19. — С. 7–8) та «Литературна газета» (1841. — № 113). В останній вміщено «Лист у Москву», автор якого (підписаний криптонімом: «А. А — въ»), оглядаючи виставку, виділив, зокрема, картину О. М. Максимова і «Циганку-ворожку» (т. 7, № 35) Шевченка: «Между живописными произведениями [… ] очень мила девочка с булкою в руке Максимова и цыганка, гадающая малороссийской девушке; но у девушки, мне кажется, мало выражения в лице. Вообще можно заметить, что ученики К. Брюллова подражают профессору в колорите и прекрасно делают: художник должен изучать природу, а Брюллов — сам — природа».</p><p><emphasis>Спасибі Вам, що не дивитесь у вічі отим дурням…</emphasis> — Маються на увазі рецензенти, які у відзивах про «Кобзар» (СПб., 1840) Шевченка (Библиотека для чтения. — 1840. — Т. 39. — № 6. — С. 14–16; Сын Отечества. — 1840. — № 4. — С. 836–837; Северная пчела. — 1840. — № 101. — 7 мая, та ін.) так чи інакше висловлювали то жаль, то осуд, то роздратування тим, що книжка, автор якої володів безперечним, непідробним талантом, написана і видана українською мовою, і радили йому писати «загальнозрозуміло» російською мовою. Обурення подібними виступами рецензентів, яким ділиться з Шевченком у своєму листі Г. Ф. Квітка-Основ'яненко, не обмежується одним-двома критиками, а стосується самої тенденції не визнавати, заперечувати можливість розвитку української літератури і літературної мови. У даному випадку письменник має на увазі О. І. Сенковського. Його ворожим, зневажливим ставленням до української літературної мови і літератури, виявленим у рецензії на «Кобзар» 1840 р., Г. Ф. Квітка-Основ'яненко обурювався і в листі до М. О. Максимовича від 13 серпня 1840 р.: «Да и к чему мы занимаемся своим правописанием, когда велии мудрецы проповедуют, что и языка такого нет, а мы русские слова, формы переворачиваем в свои хохлатые, бородатые и проч.» (<emphasis>Г. Ф. Квітка-Основ'яненко.</emphasis> Зібр. творів: У 7-ми т. — Т. 7. — С. 259). Тут письменник оскаржує таке місце рецензії О. І. Сенковського, майже дослівно цитуючи окремі вислови: «Малороссийские поэты, как нам кажется, не довольно обращают внимания на то, что они часто пишут таким наречием, которого даже не существует в России: они без церемонии переделывают великорусские слова и фразы на малорусский манер, создают себе язык небывалый, которого ни одна из всевозможных Россий, — ни великая, ни средняя, ни малая, ни белая, ни черная, ни красная, ни новая, ни старая, — не могут признать за свой, и на этой помеси слов, хохлатых и бородатых, бритых и небритых, южных и северных, на этом гибридном диалекте хотят достигнуть поэтической славы» (Библиотека для чтения. — 1840. — Т. 39. — № 6. — С. 15). «Смех писать, — продовжував з сарказмом Г. Ф. Квітка-Основ'яненко, — но размысливши, горюешь!.. И это пишет во всеуслышание муж, славящийся ученостью». «Спасибі вам і панові Артемовському (П. П. Гулаку-Артемовському. — <emphasis>Ред.</emphasis>) за ласкаве слово. І спасибі всім тим, хто пише по-нашому або про наше» (№ 10), — писав Шевченко у листі-відповіді. Різку відсіч літературним критикам, які радили йому писати російською мовою, Шевченко тоді ж дав у вступі до поеми «Гайдамаки».</p><p><emphasis>Велике спасибі скажу, коли пришлете хоч подивитись, а вже не втерплю, прочитаю. Та де ж Ваші білети? — </emphasis>Ідеться про поему «Гайдамаки», яка перебувала тоді на розгляді цензури і одержати яку від Шевченка сподівався Г. Ф. Квітка-Основ'яненко. Невдовзі перед тим він познайомився з частиною поеми, надісланою йому Шевченком у рукопису (див. лист Г. Ф. Квітки-Основ'яненка до Шевченка від 22 березня 1841 р. та коментар до нього, № 8).</p><p><emphasis>Аж тричі спасибі… за обіцянку намальовати мою сотниківну…</emphasis> — В листі до Г. Ф. Квітки-Основ'яненка від 19 лютого 1841 р. (№ 7) Шевченко висловлював намір виконати ілюстрацію до творів письменника («намалюю… або „Марусю“, або „Сердешну Оксану“… або „Панну Сотниківну“»). Цілком імовірно, що йшлося про це і в листі, який не зберігся.</p><p><emphasis>Знайшовся і в нас парень-друзяка… хоче збити збірник…</emphasis> — Ідеться про проект видання в Харкові літературного альманаху, складений І. Є. Бецьким (певною мірою за участю Г. Ф. Квітки— Основ'яненка). І. Є. Бецький (1818–1890) — позашлюбний син дипломата князя Ю. І. Трубецького; виховувався в пансіонаті М. П. Погодіна, з яким мав постійні інтенсивні листовні зв'язки Г. Ф. Квітка-Основ'яненко, в 1833–1842 рр. вчився в Московському та Харківському університетах, у 1843–1845 рр. служив у Харківському дворянському депутатському зібранні.</p><p>Г. Ф. Квітка-Основ'яненко сприяв і допомагав І. Є. Бецькому у виданні перших двох випусків альманаху, підказавши й саму його назву — «Молодик». Перші два випуски (частини) «Молодика» (1843) та третій (1844) вийшли в Харкові, четвертий (останній 1844 р.) — у Петербурзі. Див.: <emphasis>Срезневский В. И. </emphasis>И. Е. Бецкий — издатель «Молодика» // Журнал Министерства народного просвещения. — 1900. — № 12; <emphasis>Мстиславская Е. П. </emphasis>Архив и коллекция И. Е. Бецкого // Записки Отдела рукописей (Государственной библиотеки СССР им. В. И. Ленина). — М., 1979. — Вып. 40. — С. 58–102.</p><p><emphasis>…пришліть йому яку думку Вашу або відірвіть від готового чого який шматочок… — </emphasis>У листі-відповіді Шевченко повідомив Г. Ф. Квітку-Основ'яненка, що посилає на його прохання баладу «Ганнуся», тобто «Утоплену», та уривок з драми «Невеста» — «Песню караульного у тюрьмы». Остання не була надрукована в «Молодику». В другому випуску альманаху вміщено три твори Шевченка: вже згадана балада «Утоплена», а також «Думка» («Тяжко-важко в світі жити…») та «Н. Маркевичу» (Молодик на 1843 год, украинский литературный сборник, издаваемый И. Е. Бецким. — Харьков, 1843. — Ч. 2. — С. 91–92, 108–109, 114–121).</p><p><emphasis>…нехай утне яку приказку наську…</emphasis> — У першому випуску альманаху надруковано поезію Є. П. Гребінки «Ліс» (Молодик. — Харьков, 1843. — Ч. 2. — С. 341–342). Із запрошенням узяти участь у «Молодику» Г. Ф. Квітка-Основ'яненко звертався і безпосередньо до Є. П. Гребінки. Лист не зберігся, але згадується І. Є. Бецьким в листі до М. П. Погодіна від 29 листопада 1842 р.: «Нет ли у Максимовича (М. О. Максимовича. — <emphasis>Ред.</emphasis>) чего касательно Малороссии? К Гребенке и Шевченке Квитка написал, не знаю, что будет» (РНБ. — Ф. 231. — Розділ II. — Тека 4. — № 144). П. Міллер, який допомагав збирати матеріали до «Молодика» в Петербурзі, писав І. Є. Бецькому 18 грудня 1841 р.: «Гребенка, нет сомнения, с радостью примет участие в вашем издании: Владиславлев мне поручился за него» (РНБ. — Ф. 178. — Картон 7. — № 16).</p><p><emphasis>…скажіть пану Гребенке, що його білети не дуже повзуть з рук.</emphasis> — Ідеться про передплатні квитки на поему Є. П. Гребінки «Богдан», уривки з якої друкувалися в 1839–1840 рр. у журналі «Современник» (Т. XIV. — Отд. III. — С. 137–141; Т. XVII. — Отд. III. — С. 126–128), 1841 р. — в журналі «Пантеон» (Ч. 1. — № 1. — Отд. II — С. 38–40) та «Литературной газете» (№ 13. — С. 49). Повністю поема була опублікована в журналі «Библиотека для чтения» (1843. — Т. LXI. — № 2. — Отд. 1. — С. 149–206), того ж року вийшла окремим виданням: Богдан. Сцены из жизни малороссийского гетмана Зиновия Хмельницкого. Сочинение Е. Гребенки. — СПб., 1843. В типографии А. Бородина и К°.</p><p><emphasis>А де їх «Історія руського народу»?</emphasis> — Мається на увазі шеститомна «История русского народа» М. О. Полевого (1796–1846), що виходила протягом 1829–1839 рр. з великими перервами.</p><p><emphasis>…наш край… — </emphasis>Тобто Харків і Слобожанщина.</p><p><emphasis>А «Ластівки» його нема тут овсі. —</emphasis> Альманах «Ластівка» випущено у світ тиражем 1000 примірників 27 квітня 1841 року (РДІА. — Ф. 777. — Оп. 27. —№ 273. — Арк. 21 зв.; РНБ. — Ф. 341. — № 443. — Арк. 1).</p><p><emphasis>Пан Артемовський — </emphasis>П. П. Гулак-Артемовський.</p><p><emphasis>Пан Корсун — </emphasis>О. О. Корсун.</p><subtitle>10. Т. Г. Шевченка до Г. Ф. Квітки-Основ'яненка</subtitle><subtitle><emphasis>8 грудня 1841. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 137).</p><p>Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1894. — № 2. — С. 323).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 344–345.</p><p>Відповідь на лист Г. Ф. Квітки-Основ'яненка від 22 листопада 1841 р., № 9.</p><empty-line/><p><emphasis>Вибачайте, батечку, що найшлося, те і посилаю, а «Ганнусю» сьогодня нашвидку скомпонував… — </emphasis>Г. Ф. Квітка-Основ'яненко просив надіслати деякі твори для публікації в альманасі «Молодик», що його збирався видавати в Харкові І. Бецький. У цьому альманасі за 1843 р. надруковані поезії Шевченка «Думка» («Тяжко-важко в світі жити…»), «Н. Маркевичу» і балада «Утоплена» (її поет у листі називає за ім'ям героїні балади «Ганнусею»).</p><p><emphasis>Це, бачте, пісня з моєї драми «Невеста», що я писав до вас, трагедія «Никита Гайдай». — </emphasis>Мова йде про «Песню караульного у тюрьмы» із драми «Невеста». Лист до Г. Ф. Квітки-Основ'яненка, в якому йшлося про трагедію «Никита Гайдай», не відомий. Драму «Невеста» читав у рукопису А. О. Козачковський, який згадував: «Из написанных им (Шевченком. — <emphasis>Ред.) в </emphasis>то время произведений на русском языке я помню прекрасную повесть в стихах „Слепая“, написанную кипучим, вдохновенным стихом, и мелодраму в прозе „Невеста“, содержание которой отнесено к периоду гетманства Выговского» (Киевский телеграф. — 1875. — 26 февр.). Невідомо, чи Шевченко спочатку написав трагедію «Никита Гайдай», а тоді «перемайстрував» її в драму «Невеста», чи, може, цей задум виник вже в процесі роботи над трагедією, яка, за наведеними вище спогадами А. Козачковського, нічим фактично не нагадувала «Никиту Гайдая»: дія в трагедії відбувається в період визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, її написано переважно віршем; драма «Невеста» написана в прозі, події, зображені в ній, припадають на гетьманство І. О. Виговського (1657–1659) (див.: <emphasis>Шубравський В. Є. </emphasis>Драматургія Т. Г. Шевченка. — 2-ге вид. — К., 1961. — С. 39–41).</p><p><emphasis>Я ще одну драму майструю. Назоветься «Слепая красавица». — </emphasis>Така драма не відома. Не згадують її у своїх спогадах і сучасники поета. Ймовірно, первісний задум написати драму не здійснено, його реалізовано в поемі «Слепая».</p><p>…<emphasis>боюсь, щоб не сказали москалі mauvais sujet, бо вона, бачте, з українського простого биту. — </emphasis>Натяк на те, що в письмових і усних відзивах російська критика на «Кобзар» 1840 р. радила поетові відмовитись від «мужика» й «мужицької» мови і писати «зрозумілою» російською мовою. Mauvais sujet <emphasis>(франц.)</emphasis> — невдала, низька тема.</p><p><emphasis>Посилаю вам билеты на «Гайдамаки»… — </emphasis>Одержавши квитки на передплату «Гайдамаків», Г. Ф. Квітка-Основ'яненко відповів поетові 29 квітня 1842 р.: «Білети Ваші усі цілі лежать у мене, ніхто не взяв ні одного, кажуть: „Нехай книжки пришлеть“» (№ 15).</p><p><emphasis>Малюю вашу панну Сотниківну. — </emphasis>Картину «Панна сотниківна» Шевченко малював на прохання Г. Ф. Квітки-Основ'яненка: «…що б то, якби Ви мою „Панну Сотниківну“ (в 3 кн. „Современника“ сього, 1840 года) та розказали по-своєму, своїми віршами… Та ще б і змальовали її патрет» (№ 4). Збереглося два ескізи цієї роботи.</p><p><emphasis>І спасибі всім тим, хто пише по-нашому… — </emphasis>тобто українським письменникам, які проживали в Харкові, — П. Гулаку-Артемовському, М. Костомарову, А. Метлинському, О. Корсуну, П. Кореницькому та ін.</p></section><section><title><p>1841–1842</p></title><subtitle>11. Т. Г. Шевченка до Г. Л. Ткаченка</subtitle><subtitle><emphasis>1841 — вересень 1842. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 217).</p><p>Автограф не датований.</p><p>Датується за змістом листа, а також на підставі згадки Шевченка про Ф. Л. Ткаченка в листі до Я. Г. Кухаренка від 30 вересня 1842 р.: «…нема вже Хтодота меж нами, учора поїхав сіромаха в Київ служить…» (№ 21), орієнтовно: 1841 — вересень 1842 р., С.-Петербург.</p><p>Вперше надруковано в наукових записках «Радянське літературознавство» (1939. — № 4. — С. 138).</p><p>Вперше введено до зібрання творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 21.</p><empty-line/><p><emphasis>Ткаченко Григорій Леонтійович </emphasis>(роки народження і смерті не відомі) — архітектор, старший брат Ф. Л. Ткаченка. Колишній кріпак поміщика Оболонського, відпущений на волю. Вчився в Академії мистецтв і 1835 р. здобув звання некласного художника-архітектора. З Шевченком, очевидно, знайомий з часу перебування його в майстерні В. Ширяєва (1832–1838).</p><p><emphasis>…чи справді Федот здоров… — </emphasis>Ткаченко Федот Леонтійович (1819 — бл. 1885) — брат Г. Л. Ткаченка. Деякий час вчився в Академії мистецтв разом з Шевченком і в 1841–1842 рр. жив з ним на одній квартирі (саме цим зумовлено звертання брата до Шевченка з проханням повідомити про здоров'я Федота). Після закінчення Академії мистецтв (20 травня 1842 р.) працював учителем малювання в Полтавській гімназії. З Шевченком познайомився і подружився ще під час навчання в майстерні В. Г. Ширяєва. Про нього поет згадував у листах до Я. Г. Кухаренка від 30 вересня 1842 р. (№ 21), 31 січня 1843 р. (№ 24) й С. С. Гулака-Артемовського від 1 липня 1852 р. (№ 139). Ф. Л. Ткаченко залишив спогади про Шевченка (див.: <emphasis>Ганненко Е. А. </emphasis>Новые материалы для биографии Т. Г. Шевченко // Древняя и новая Россия. — 1875. — № 6. — С. 193–196).</p></section><section><title><p>1842</p></title><subtitle>12. Т. Г. Шевченка до О. О. Корсуна</subtitle><subtitle><emphasis>11–12 січня 1842. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 24). Лист написаний після тексту поеми «Мар'яна-черниця», яку Шевченко надіслав О. О. Корсунові для публікації в харківському альманасі «Сніп».</p><p>Датується на підставі помітки О. О. Корсуна на автографі: «Получ[ено] 18 январ[я] 1842. Харьков», орієнтовно: 11–12 січня 1842 р., С.-Петербург.</p><p>Вперше надруковано в «Записках історично-філологічного відділу УАН» (1926. — Кн. 4. — С. 30, публікація М. М. Новицького).</p><p>Вперше введено до зібрання творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 207.</p><empty-line/><p><emphasis>Корсун Олександр Олексійович </emphasis>(1818–1891) — український поет. Вчився в Харківському університеті (1837–1842), друкуватися почав 1840 р. у журналі «Маяк». Позитивно оцінював творчість Шевченка, на вихід у світ «Кобзаря» 1840 р. відгукнувся віршем-посланням «До Шевченка» (1845). Поширював у Харкові передплатні квитки на поему Шевченка «Гайдамаки». Видав у Харкові 1841 р. альманах «Сніп», в якому були опубліковані твори М. Костомарова, П. Кореницького, Степана і Марти Писаревських, М. Петренка, О. Корсуна. На прохання О. О. Корсуна Шевченко надіслав для альманаху «Сніп» незакінчену поему «Мар'яна-черниця» (зазначивши у листі, що частина її на клаптиках паперу розгубилася) і вірш «Вітер з гаєм розмовляє». 2 травня 1842 р. О. О. Корсун повідомляв поетові: «Кінчайте „Мар'яну“. Ось-ось одправимо до Вас у Петербург другий „Сніп“» (№ 16). Але другий випуск альманаху не вийшов.</p><p>У спогадах про М. І. Костомарова (Русский архив. — 1890. — № 11. — С. 199–221) О. О. Корсун писав, що листи Шевченка до нього згоріли під час пожежі в його маєтку 23 січня 1863 р. Йшлося і про перші захоплені враження О. О. Корсуна і М. І. Костомарова від «Кобзаря» 1840 р., про великий успіх першої збірки творів Шевченка серед читачів.</p><p>…<emphasis>шматочки паперу, що була написана «Черниця», розгубилися… — </emphasis>Чи продовжив поет роботу над твором, як обіцяв у листі до О. О. Корсуна, відомостей немає. Оскільки в журналі «Основа» (1861. — № 9. — С. 1–12) опубліковано чорновий варіант «Мар'яни-черниці», можна припустити, що над поемою Шевченко більше не працював.</p><p>…<emphasis>дрюкуйте своєю граматикою… — </emphasis>Мова йде про фонетичний принцип, якого дотримувався О. Корсун в альманасі «Сніп» на противагу етимологічному.</p><subtitle>13. Т. Г. Шевченка до Г. С. Тарновського</subtitle><subtitle><emphasis>26 березня 1842. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 211).</p><p>Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 5. — С. 4) з пропуском слів «возмутительно, да и кончено».</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 345.</p><empty-line/><p><emphasis>Тарновський Григорій Степанович </emphasis>(1788–1853) — український поміщик, меценат, дядько В. В. Тарновського-старшого, власник сіл Потоки Київської губернії та Качанівка Чернігівської губернії, в яких бував Шевченко. У Качанівці мав велику бібліотеку й картинну галерею, запрошував до себе митців: у нього подовгу гостювали й творили М. В. Гоголь, М. І. Глинка, М. О. Максимович, С. С. Гулак-Артемовський, В. І. Штернберг, Л. М. Жемчужников. Познайомившись 1839 р. в Петербурзі з Г. Тарновським, Шевченко на його замовлення намалював олійну картину «Катерина» (див. лист до Г. С. Тарновського від 25 січня 1843 р., № 23) і в травні 1843 р., під час першої подорожі Україною, привіз її в Качанівку. Враження від побаченого відбилися пізніше в повісті «Музыкант», в якій Г. С. Тарновського змальовано в образі Арновського.</p><p><emphasis>Я думаю, вы меня хорошенько побранили за «Гайдамаки». — </emphasis>Поет просить пробачення за несвоєчасне надіслання примірників поеми «Гайдамаки», які передплатив Г. С. Тарновський для себе і знайомих.</p><p><emphasis>Было мне с ними горя, насилу выпустил цензурный комитет… — </emphasis>Поема «Гайдамаки» викликала невдоволення цензури своїм національно-визвольним пафосом. Цензор П. О. Корсаков тримав її з 11 листопада до 29 листопада 1841 р., протягом грудня її надруковано, але до випуску в світ підписано тільки 21 березня 1842 р. (див.: <emphasis>Бородін В. С.</emphasis> До цензурної історії першого видання поеми «Гайдамаки» // Збірник праць п'ятнадцятої наукової шевченківської конференції. — К., 1968. — С. 76–78). Така затримка видрукованої вже книги спонукала поета якнайшвидше розіслати її передплатникам і знайомим. У примірниках поеми «Гайдамаки», подарованих Р. І. Чернявському (ІЛ. — Ф. 1. — № 6) та Г. Ф. Квітці-Основ'яненкові (див.: <emphasis>Ланевський. </emphasis>Знаходка нового листа Т. Г. Шевченка // Червоний шлях. — 1926. — № 2. — С. 163) Шевченко відновив деякі цензурні вилучення.</p><p><emphasis>Маркевич Микола Андрійович </emphasis>(1804–1860) — український історик, поет і етнограф. Освіту здобув у Благородному пансіоні при Петербурзькому університеті. У Москві 1831 р. видав збірку поезій «Украинские мелодии». Був знайомий з О. С. Пушкіним, Є. А. Баратинським, В. К. Кюхельбекером. Написав п'ятитомну «Историю Малороссии» (М., 1842–1843), яка охоплює період від найдавніших часів до кінця XVIII ст. З Шевченком познайомився 1840 р. у Петербурзі. 9 травня 1840 р. до дня іменин М. А. Маркевича і перед його поверненням з Петербурга в Україну Шевченко написав вірш «Н. Маркевичу» («Бандуристе, орле сизий…»).</p><p>У щоденнику М. А. Маркевича (зберігається в ІРЛІ РАН. — Відділ рукописів. — Ф. 488. — № 39) зустрічаємо цінні відомості про Шевченка 1840 р. (див.: Спогади про Тараса Шевченка. — К., 1982. — С. 72–73). У 1847 р. М. А. Маркевич поклав на музику поезію Шевченка «Думка» («Нащо мені чорні брови…»). Про дружні стосунки з М. А. Маркевичем Шевченко писав у листі до його сина — А. Маркевича — від 22 квітня 1857 р., № 196.</p><p><emphasis>…третій Віктору Забілі на заочное знакомство. — </emphasis>Забіла Віктор Миколайович (1808–1869) — український поет-романтик. Шевченко знав В. М. Забілу з розповідей В. І. Штернберга, який зустрічався з ним під час поїздки в Україну 1836–1838 рр. Докладніше див. коментар до листа № 34.</p><p><emphasis>Корбе Іван Михайлович </emphasis>(1800–1865) — генерал-майор, власник села Вейсбахівка. Шевченко познайомився з ним у Петербурзі не пізніше 1840 р., зустрічався тут як до заслання, так і після. Під час подорожей в Україну 1843–1845 рр. гостював у його маєтку разом з Я. де Бальменом, В. О. Закревським, М. А. Маркевичем.</p><p><emphasis>Я чув, що в вас є молоденькі дівчата. — </emphasis>Поет має на увазі небог Г. С. Тарновського, які виховувалися в нього. Пізніше одна з них вийшла заміж за лікаря Л. О. Бурцева, якого Шевченко згадав у повісті «Художник», а друга — за А. У. Кржисевича. 1858 р. Шевченко намалював у Петербурзі портрет Марії Степанівни Кржисевич, яка була приятелькою М. І. Глинки, подарував їй свій офорт «Притча про робітників на винограднику» і зробив запис у щоденнику 1 квітня 1858 р. про зустріч з нею.</p><p><emphasis>…пришлю «Черницю Мар'яну», к Великодню думаю надрюковать. — </emphasis>Шевченко покладався на запевнення О. О. Корсуна, що другий випуск альманаху «Сніп», до якого подав він поему «Мар'яна-черниця», незабаром вийде з друку. Одначе цей випуск альманаху не вийшов, і поема «Мар'яна-черниця» тоді не була опублікована.</p><subtitle>14. Т. Г. Шевченка до Г. Ф. Квітки-Основ'яненка</subtitle><subtitle><emphasis>28 березня 1842. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за рукописною копією О. Я. Кониського з автографа, тепер не відомого (ІЛ. — Ф. 77. — № 4. — Арк. 4).</p><p>Вперше надруковано в журналі «Русская старина» (1880. — № 3. — С. 593) з неточно прочитаними словами і друкарськими помилками.</p><p>Вперше введено до зібрання творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 23.</p><empty-line/><p><emphasis>«Надрюковав, бодай йому очі повилазили», — отак ви скажете, як зачнете читать мої «Гайдамаки»… — </emphasis>У першому виданні поема «Гайдамаки» (СПб., 1841) надрукована з багатьма помилками.</p><p>…<emphasis>я ще і досі не знаю, чи получили ви мою «Утоплену», що я послав вам через Корсуна… — </emphasis>8 грудня 1841 р. (№ 10) Шевченко послав Г. Ф. Квітці-Основ'яненкові баладу «Утоплена», назвавши її за іменем головної героїні «Ганнуся», для альманаху «Молодик», де 1843 р. (Ч. 2. — С. 114–121) вона і була надрукована.</p><p><emphasis>Субскрибенти — </emphasis>передплатники (у даному разі — поеми «Гайдамаки»).</p><p><emphasis>Поцілуйте любого Гулака-Артемовського… — </emphasis>Ідеться про П. П. Гулака-Артемовського.</p><subtitle>15. Г. Ф. Квітки-Основ'яненка до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>29 квітня 1842. Основа</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ЦДІАК України. — Ф. 2221. — Оп. 1. — Спр. 275. — Арк. 1–1 зв.).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1900. — № 9. — С. 300, з пропусками і неточностями в тексті. Повністю опублікував М. М. Новицький: Україна. — 1925. — Кн. 1/2. — С. 85–86.</p><p>Відповідь на лист Шевченка від 28 березня 1842 р. з Петербурга (№ 14).</p><empty-line/><p><emphasis>порадували Ви нас своїми «Гайдамаками»!</emphasis> — Гайдамаки. Поэма Т. Шевченка. — СПб., 1841. Поему надруковано в грудні 1841 р., але квиток на її випуск у світ цензор П. О. Корсаков підписав лише 21 березня 1842 р. (РДІА. — Ф. 777. — Оп. 27. — № 274. — Арк. 14 зв.; Ф. 772. — Оп. 1. — № 1508. —Арк. 108 зв.). «Я думаю, вы меня хорошенько побранили за „Гайдамаки“, — писав 26 березня 1842 р. Шевченко Г. С. Тарновському. — Было мне с ними горя, насилу выпустил цензурный комитет, возмутительно да и кончено, насилу кое-как я их уверил, что я не бунтовщик. Теперь спешу разослать, чтобы не спохватились» (№ 13). Г. Ф. Квітці-Основ'яненкові Шевченко послав примірник поеми на ліпшому папері, з дарчим написом (див.: <emphasis>Ланевський. </emphasis>Знаходка нового листа Т. Г. Шевченка // Червоний шлях. — 1926. — № 2 — С. 162–165). Примірник не зберігся.</p><p><emphasis>Пан Артемовський — </emphasis>П. П. Гулак-Артемовський.</p><p><emphasis>Корсун — </emphasis>О. О. Корсун.</p><p><emphasis>Білети Ваші усі цілі лежать у мене… — </emphasis>Передплатні квитки на поему «Гайдамаки».</p><p><emphasis>Писав і про «Богдана» Є. П. Гребінки. — </emphasis>Маються на увазі передплатні квитки на поему Є. П. Гребінки «Богдан» (СПб., 1843).</p><p><emphasis>Вже я писав-писав до нього — мовчить… — </emphasis>Останній лист Є. П. Гребінки до Г. Ф. Квітки-Основ'яненка датований 13 січня 1839 р.</p><p><emphasis>Сейчас прочитал Евгения Павловича «Сеню»… — </emphasis>Повість Є. П. Гребінки «Сеня» була надрукована в журналі «Отечественные записки» (1842. — Т. XXI. — Отд. 1. — С. 207–268).</p><p><emphasis>«Утопленницу» Вашу і, усе гарнеє получили, як треба. — </emphasis>Ідеться про твори Шевченка «Утоплена», «Песня караульного у тюрьмы», «Думка» («Тяжко-важко в світі жити…») та «Н. Маркевичу», надіслані Г. Ф. Квітці-Основ'яненкові для вміщення в альманасі «Молодик».</p><subtitle>16. П. М. Корольова до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>2 травня 1842. Харків</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 92. — № 106. — Арк. 2–2 зв.). Автограф — на окремому аркуші, зігнутому вдвоє, на початку якого міститься автограф іншого листа: О. О. Корсуна до Шевченка від 2 травня 1842 р. (№ 17).</p><p>Вперше надруковано: Советская Украина. — 1962. — № 10. — С. 156 (публікація М. М. Новицького та К. П. Дорошенко), і того ж року — в збірнику: Листи до Т. Г. Шевченка. 1840–1861 / Упоряд., передмова і прим. Л. Ф. Кодацької. — Київ, 1962. — С. 17–18.</p><p>Дата в автографі: «Харьков, 2-го мая 1842».</p><p>Відповідь Шевченка — лист від 22 травня 1842 р. з Петербурга (№ 18).</p><empty-line/><p><emphasis>Корольов Пилип Миколайович</emphasis> (1821–1894) — учитель другої харківської гімназії, фізик. 1855 р. захистив у Харківському університеті магістерську дисертацію «О приложении анализа к изложению начал динамики» (зберігається у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, шифр: 544/С–429). Належав до близького оточення видавця, альманаху «Сніп» (Харків, 1841) О. О. Корсуна, від нього одержував відомості про літературний виступ Шевченка, виданий ним «Кобзар» та твори, надруковані в альманасі «Ластівка» (СПб., 1841). Лист від 2 травня 1842 р. — єдиний відомий лист П. М. Корольова до Шевченка.</p><p><emphasis>…про ту славу козацькую…</emphasis> — Ремінісценція з Шевченкового «Кобзаря» (СПб., 1840): «Всю славу козацьку за словом єдиним // Переніс в убогу хату сироти» («На вічну пам'ять Котляревському»); «За що слава козацькая // На всім світі стала» («До Основ'яненка»); у примірнику «Кобзаря» з повнішим текстом і меншими цензурними купюрами: «Тії слави козацької // Повік не забудем!» («Тарасова ніч»).</p><p><emphasis>…що голосна та правдива, як Господа слово, про ту волю, що минулась, про степи та про могили, що на Україні… —</emphasis> Ремінісценції з Шевченкового «Кобзаря»: «А голосна та правдива, // Як Господа слово» («До Основ'яненка»); «За степи та за могили, // Що на Україні» («Думи мої, думи мої…»).</p><p><emphasis>…орел чорний сторожем літає…</emphasis> — Ремінісценція з Шевченкового «Кобзаря»: «Виросла могила, // А над нею орел чорний // Сторожем літає» («Думи мої, думи мої…»).</p><p><emphasis>…не так, як кавун у спасівку». — </emphasis>Полемічний випад проти Є. П. Гребінки. Публікацію першого розділу поеми «Гайдамаки» в альманасі «Ластівка» він супроводив такою приміткою: «Порадував нас торік Шевченко кобзарем („Кобзарем“ 1840 р. — <emphasis>Ред.</emphasis>), а тепер, знов, написав поему „Гайдамаки“. Гарна штука, дуже гарна, така смашна, мовляв, як у спасівку та у жаркий день після обіда гарний кавун! І їси і ще хочеться — читаєш і не одірвешся» (Ластівка. — СПб., 1841. — С. 371).</p><p><emphasis>Аж ось Кобзар заспівав. — </emphasis>Автор листа має на увазі самого Шевченка.</p><p><emphasis>Душ з півдесятка вже я бачив, що вони, як прочитаєш «Мар'яну», що прислав ти Корсунові…</emphasis> — Ідеться про читання поеми «Мар'яна-черниця» в рукопису, надісланому Шевченком із листом від 11–12 січня 1842 р. (№ 12) видавцеві альманаху «Сніп» (Харків, 1841) О. О. Корсуну і одержаному останнім 18 січня 1842 р. (про це свідчить позначка на ньому О. О. Корсуна: «Получ[ено] 18 январ[я] 1842. Харьков»). Тепер рукопис зберігається: ІЛ. — Ф. 1. — № 24.</p><p><emphasis>Дрюкуй «Дорошенка» і все, що у тебе є. —</emphasis> Це єдина згадка про невідомий досі твір Шевченка. Очевидно, йдеться про вірш, оскільки загальний контекст листа стосується поезії. Звідки мав відомості про цей твір П. М. Корольов і чи мав він текст — не з'ясовано. Як можна бачити з назви, даної П. М. Корольовим, вірш стосувався гетьмана Петра Дорошенка, до постаті якого Шевченко виявляв творчий інтерес і в поезії («Заступила чорна хмара…»), і в прозі (повість «Наймичка»).</p><p><emphasis>Узяв я у Корсуна десяток білетів, роздав, скільки було можно, і от тобі 30 рублів. — </emphasis>Ідеться про передплатні квитки на поему Шевченка «Гайдамаки» (СПб., 1841). Зібрані П. М. Корольовим 30 карбованців — це вартість шести передплатних квитків (вартість одного квитка становила 5 карбованців). Саме стільки примірників поеми вислав Шевченко. «З дякою шлю Вам, — відповідав він П. М. Корольову, — 6-ть екз[емплярів] „Гайдамаки“ — і сьомий вам на пам'ять…» (№ 18).</p><p><emphasis>Посилаю тобі «Запорозьку старину»… — </emphasis>«Запорожская старина», фольклорна й історично-літературна збірка, яку видавав І. І. Срезневський. Вийшло шість випусків у двох частинах (Харків, 1833–1838). Одержавши збірник, Шевченко писав П. М. Корольову: «Спасибі тобі, добрий чоловіче, за ласкаве слово, за гроші і за „Старину запорозьку“… Лежу оце п'яті сутки та читаю „Старину“, добра книжка, спасибі вам і Срезневському» (№ 18). Проте це не було його перше ознайомлення зі збіркою, найімовірніше, поет читав її в бібліотеці Є. П. Гребінки ще до свого викупу з кріпацтва. У творах Шевченка на історичну тематику («Тарасова ніч», «Іван Підкова», «Гамалія» та ін.) є відгомони «Запорожской старины».</p><p><emphasis>Пришли книжок, що каже Корсун… — </emphasis>Про це писав О. О. Корсун у листі до Шевченка від 2 травня 1842 р. (№ 17).</p><p><emphasis>…прошу одну книжку «Кобзаря».</emphasis> — Перше видання Шевченкового «Кобзаря» (СПб., 1840) розійшлося досить швидко. У відповідь на це прохання Шевченко писав: «Прийми не гніваючись „Гайдамаки“, а на „Кобзаря“ вибач. Нема ні одного. Як надрюкую вдруге, то пришлю не один екз[емпляр]».</p><subtitle>17. О. О. Корсуна до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>2 травня 1842. Харків</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 92. — № 106. — Арк. 1–1 зв.). Автограф — на окремому аркуші, зігнутому вдвоє; друга частина аркуша (другий піваркуш) містить автограф іншого листа до Шевченка: П. М. Корольова від 2 травня 1842 р. (№ 16).</p><p>Вперше надруковано: Советская Украина. — 1962. — № 10. — С. 155 (публікація М. М. Новицького та К. П. Дорошенко), і того ж року — в збірнику: Листи до Т. Г. Шевченка. — К., 1962. — С. 17.</p><p>Дата в автографі: «Харків, 2 мая 1842 року».</p><p>Відповідь на лист Шевченка від 11–12 січня 1842 р. з Петербурга (№ 11), в якому поет надіслав О. О. Корсуну поему «Мар'яна-черниця».</p><empty-line/><p><emphasis>Надрюкував був 600 книжок… — </emphasis>Ідеться про тираж українського альманаху «Сніп» (Харків, 1841). З клопотанням про дозвіл на його видання О. О. Корсун звернувся до Петербурзького цензурного комітету 24 серпня 1840 р.: «Покорнейше прошу рассмотреть прилагаемую рукопись: „Сніп, Український Новорочник“, и по оцензуровании возвратить оную на мое имя в г. Харьков, где имею жительство» (РДІА. — Ф. 777. — Оп. 1. — № 1535. — Арк. 28). Цензурний комітет, розглянувши це клопотання на засіданні 17 вересня 1840 р., ухвалив «…передать рукопись для рассмотрения г. цензору экстраорд[инарному] профессору Никитенке» (Там само. — Арк. 29). О. В. Никитенко дав цензурний дозвіл 20 грудня 1840 р. (Там само. — Оп. 27. — № 273. — Арк. 29). Альманах надруковано в друкарні Харківського університету половинним, як видно з коментованого листа О. О. Корсуна, накладом — 600 примірників (повний наклад становив 1200 примірників). Квиток на випуск видрукованого збірника у світ О. В. Никитенко підписав 3 червня 1841 р. (Там само. — Арк. 29).</p><p><emphasis>…щоб послать укупі з папером фабричним і банкового…</emphasis> — Тобто разом із листом надіслати й гроші («банковий папір») за реалізацію передплатних квитків на поему Шевченка «Гайдамаки».</p><p><emphasis>Пан Король — </emphasis>П. М. Корольов.</p><p><emphasis>Кінчайте «Мар'яну».</emphasis> — У другому випуску альманаху «Сніп» О. О. Корсун мав намір надрукувати Шевченкову поему «Мар'яна-черниця». Проте альманах виданий не був; поема надовго лишилася в архіві О. О. Корсуна, і він категорично відмовлявся надати будь-кому автограф для публікації твору.</p><subtitle>18. Т. Г. Шевченка до П. М. Корольова</subtitle><subtitle><emphasis>22 травня 1842. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ЦДАМЛМ України. — Ф. 506. — Оп. 1. — № 10. —Арк. 1–1 зв.).</p><p>Вперше надруковано у виданні: Литературное наследство. — 1935. — Т. 19/21. — С. 558 (публікація І. Я. Айзенштока).</p><p>Вперше введено до зібрання творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 23–24.</p><p>Відповідь на лист П. М. Корольова від 2 травня 1842 р. (№ 16).</p><empty-line/><p><emphasis>Спасибі тобі… за «Старину запорозьку»… — </emphasis>«Запорожская старина» — див. коментар до листа П. М. Корольова до Т. Г. Шевченка від 2 травня 1842 р.</p><p><emphasis>Як надрюкую вдруге, то пришлю не один екз[емпляр]. —</emphasis> «Кобзар» 1840 р. швидко розійшовся, і автор, очевидно, мав надію на нове видання.</p><p>…<emphasis>як там у вас, у Харкові, привітали мої «Гайдамаки»… — </emphasis>Про успіх «Гайдамаків» у читачів писав поету Г. Ф. Квітка-Основ'яненко 29 квітня 1842 р.: «Ну, вже так що порадували Ви нас своїми „Гайдамаками“! Як кажу: читаєш та й облизуєшся [… ] Пан Артемовський аж підскакує та хвалить. Як такого добра не хвалити» (№ 15).</p><subtitle>19. В. І. Штернберга до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>Липень 1842. Рим</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 92. — № 331). Автограф на окремому подвійному аркуші зі слідами згинів та адресою на четвертій сторінці: «Любезному Тарасу Шевченко от Штернберга из Рима».</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1897. — № 2. — С. 154–155.</p><p>Дата в автографі: «Рим, 1842 г. Июля, не знаю которого».</p><p>Відповідь на лист Шевченка, нині невідомий.</p><empty-line/><p><emphasis>Штернберг Василь Іванович</emphasis> (1818–1845) — російський та український художник; у 1835–1839 рр. навчався в Академії мистецтв, з лютого — березня по липень 1840 р. жив із Шевченком на спільній квартирі (Васильєвський острів, 11 лінія, будинок Й. Доннерберга. — ІРЛІ РАН. — Ф. 488. — № 39 (опис цього помешкання Шевченко дав у повісті «Художник»). Тоді ж виконав кілька рисунків олівцем, на яких зобразив Шевченка; в «Кобзарі» 1840 р. вміщено його офорт «Кобзар з хлопчиком-поводирем». Вірш «Іван Підкова» надрукований у «Кобзарі» з присвятою В. І. Штернбергові. 1840 р. В. І. Штернберг був відряджений до Рима для удосконалення в мистецтві. Шевченко передав йому свого листа через художника П. М. Орлова, коли останній їхав до Італії. Лист-відповідь В. І. Штернберг передав Шевченкові так само при нагоді через В. І. Григоровича, який у липні 1842 р. повертався з Рима в Петербург. Чи листувалися Шевченко й В. І. Штернберг в наступні роки, відомостей нема. Див.: <emphasis>Судак В. </emphasis>Т. Г. Шевченко і В. І. Штернберг // Тарас Шевченко — художник: Дослідження, розвідки, публікації. Вип. І. — Київ, 1963. — С. 129–140.</p><p><emphasis>Давно… мы с тобою не видались.</emphasis> — В. І. Штернберг розстався з Шевченком 20 липня 1840 р., коли їхав до Рима (РДІА. — Ф. 789. — Оп. 1. — № 2470). Друзі провели його до Кронштадта, звідки він відправився на пароплаві «Геркулес».</p><p><emphasis>…но все-таки я писал…</emphasis> — Відомо лише кілька листів В. І. Штернберга з Рима до його петербурзьких знайомих, у деяких із них згадувався Шевченко. Зокрема, 16 (4) жовтня 1840 р. він писав В. І. Григоровичу: «Смею ли просить Вас, почтеннейший Василий Иванович, напомнить Шевченке, чтобы он меня не забывал» (РНБ. — Збірка П. Л. Вакселя. — № 4917); в листі до О. Є. Шмідта від 16 (4) листопада 1840 р. збоку дописано: «Тараса Григорьевича целую. Что он ко мне не пишет, злодей?» (Там же. — № 4918).</p><p><emphasis>…дядько мне не пишет…</emphasis> — Прізвище дядька В. I. Штернберга не відоме. У листі до О. Є. Шмідта від 16 (4) листопада 1840 р. з Рима В. I. Штернберг згадував його на ім'я та по батькові. «Пожалуйста, Александр Егорович, если увидите дядюшку Иван Иванов[ича], скажите, что с следующею почтою он получит от меня письмо…» (Там же. — № 4918).</p><p><emphasis>Орлов Пимен Микитович </emphasis>(1812–1863) — художник, разом із Шевченком навчався в Академії мистецтв. 1841 р. як пансіонер Товариства заохочування художників був відряджений до Італії для удосконалення в мистецтві.</p><p><emphasis>…милое семейство Шми[д]та… — </emphasis>О. Є. Шмідт (1794–1862), чиновник, далекий родич В. І. Штернберга; його дружина Софія Іванівна (1799–1858) — сестра О. І. Фіцтума; їхні діти: Маша, Соня, Наталя (В. І. Штернберг пише про них у згаданому листі до О. Є. Шмідта з Рима). «Надвірний радник Олександр Єгорович Шмідт, — зазначає дослідник Шевченкового оточення в Петербурзі П. В. Жур, — мешкав у власному будинку № 336 по 6-й лінії на ділянці нинішнього будинку № 45. Це був четвертий будинок від Малого проспекту, як іти до Неви. За часів Шевченка це була одноповерхова будівля з підвалом та мезоніном. На подвір'ї стояли кам'яний флігель на три поверхи та різні дерев'яні служби. До флігеля прилягав невеликий сад» (<emphasis>Жур П. </emphasis>Шевченківський Петербург. — Київ, 1972. — С. 94). Про знайомство Шевченка з родиною Шмідтів читаємо в його повісті «Художник»: «Штернберг недавно познакомил меня с семейством Шмидта. Это какой-то дальный его родственник, прекрасный человек, а семейство его — это просто благодать господня. Мы часто по вечерам бываем у них, а по воскресеньям и обедаем. Чудное, милое семейство! Я всегда выхожу от них будто чище и добрее. Я не знаю, как и благодарить Штернберга за это знакомство» (Т. 4. — С. 155).</p><p><emphasis>…жаль очень бедную Наташу… — </emphasis>Обставини ранньої смерті наймолодшої дочки Шмідтів не відомі.</p><p><emphasis>Фіцтум (Фіцтум фон Екштедт) Олександр Іванович</emphasis> (1804–1873) — інспектор студентів Петербурзького університету, брат дружини О. Є. Шмідта.</p><p><emphasis>Василий Иванович — </emphasis>В. І. Григорович (1786–1865), історик мистецтва, професор, секретар Товариства заохочування художників (1829–1854), конференц-секретар Петербурзької академії мистецтв (1829–1859). Брав діяльну участь у звільненні Шевченка з кріпацтва, допомагав йому й багатьом молодим українським художникам, які навчалися в Академії. Шевченко ставився з повагою до В. І. Григоровича, але в щоденнику 5 липня 1857 р. висловлював критичні думки про його лекції з теорії мистецтв. В. Г. Григорович склав проект створення при Київському університеті філіалу Академії мистецтв (1835).</p><p><emphasis>Ставассер Олександр Андрійович</emphasis> (1822–1848) — російський архітектор, одночасно з Шевченком навчався в Академії мистецтв (див.: Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 26–40).</p><p><emphasis>Мокрицький Аполлон Миколайович</emphasis> (1810–1870) — український і російський живописець, педагог, з 1849 р. академік Петербурзької Академії мистецтв. З Шевченком познайомився ще до його викупу з кріпацтва, разом з І. М. Сошенком клопотався перед К. П. Брюлловим і О. Г. Венеціановим, щоб викупити Шевченка від кріпосної залежності й влаштувати вчитися в Академії мистецтв. У своєму щоденнику докладно описав цю історію (див.: Дневник художника А. Н. Мокрицкого. — М., 1975). У 1842 р. виїхав удосконалювати свою освіту і художню майстерність до Італії. З тих пір і аж до 1858 р. друзі не бачились. Перебуваючи проїздом із заслання у Москві, Шевченко разом із М. Щепкіним відвідав А. Мокрицького 18 березня 1858 р. Кілька разів вони зустрічались у кінці 50-х років під час приїзду А. Мокрицького до Петербурга.</p><p><emphasis>Иоахим — </emphasis>Йохим Карл Іванович (1805–1851), російський художник і скульптор, знайомий Шевченка і В. І. Штернберга.</p><subtitle>20. В. С. Семененка-Крамаревського до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>Літо 1842. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 280).</p><p>Вперше надруковано у виданні: <emphasis>Шевченко Т. Г.</emphasis> Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. Листування. — С. 219, як лист невідомого. Авторство листа розкрито в статті: <emphasis>Судак В. О. </emphasis>Участь Т. Г. Шевченка в ілюструванні російських книжкових видань 40-х років XIX ст. // Мистецька спадщина Т. Г. Шевченка, — К., 1959. — Вип. І. — С. 38–39. З прізвищем автора — В. С. Семененко-Крамаревський — надруковано у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка. — К., 1962. — С. 19–20.</p><p>Автограф не датований.</p><p>Датується орієнтовно за змістом листа — згадуються перші випуски книжки: <emphasis>Полевой Н. </emphasis>История князя Италийского, графа Суворова Рымникского. — СПб., 1842, — літо 1842 р., Петербург.</p><empty-line/><p><emphasis>Семененко-Крамаревський Валер'ян Семенович</emphasis> (1817 — не раніше 1859 р.) — інженер шляхів, петербурзький видавець. Він і М. Д. Ольхін були видавцями книжки М. О. Полевого «История князя Италийского, графа Суворова Рымникского» (СПб., 1843). В усіх трьох випусках книги було вміщено ілюстрації Шевченка. В. С. Семененко-Крамаревський — видавець російського перекладу книжки Ф. Кобеля «Гальванография, или Способ производить гальванически медные доски для печатания кистью работанных рисунков. Сочинение Франца фон Кобеля, доктора философии, профессора минералогии при Людвиге Максимилиянском университете и члена многих ученых обществ» (СПб., 1843), де як один із зразків гальванографічного способу репродукування подано малюнок Шевченка «Король Лір». В. С. Семененко-Крамаревський свідчив підписання 8 лютого 1843 р. контракту Шевченка з видавцем І. Т. Лисенковим про передачу останньому права на видання творів, що увійшли до «Кобзаря» 1840 р., та поеми «Гайдамаки» (СПб., 1841). Шевченко згадував його в листах до Я. Г. Кухаренка від 30 вересня 1842 р. (№ 21) і 31 січня 1843 р. (№ 24) та до С. С. Гулака-Артемовського від 1 липня 1852 р. (№ 139).</p><p><emphasis>…объяснение на Ваши рисунки. — </emphasis>Матеріали для виконання Шевченком ілюстрацій до чергового випуску згадуваної книжки М. О. Полевого «История князя Италийского…».</p><p><emphasis>Денис Давыдов виделся с Суворовым на поле…</emphasis> — Ідеться про ілюстрацію «Зустріч Суворова з Денисом Давидовим», замовлену спочатку, як видно з коментованого листа, Шевченкові, але виконану іншим ілюстратором книжки М. О. Полевого — О. Є. Коцебу (див.: История князя Италийского… — С. 169). Д. В. Давидов (1784–1839) — російський поет, герой війни 1812 р. О. В. Суворов (1729–1800) — російський полководець.</p><p><emphasis>Портрет Репнина прилагаю. — </emphasis>Портрет князя М. В. Рєпніна (1734–1801), сподвижника О. В. Суворова в російсько-турецькій війні 1787–1791 рр. Ідеться, очевидно, про виконання ілюстрації «Поранений Суворов у Потьомкіна», де міг бути присутній М. В. Рєпнін (див.: История князя Италийского… — С. 132). Припущення, висловлене Ю. О. Івакіним у «Нотатках шевченкознавця» (К., 1986. — С. 185), що це мала бути ілюстрація до тексту: «Посол ее (Катерини ІІ. — <emphasis>Ред.</emphasis>) князь Репнин явился самовластителем на сейме 1766 года», заперечується тим, що цей текст увійшов до першого, а не до другого випуску книжки (История князя Италийского… — С. 29–30). Див.: <emphasis>Судак В. О. </emphasis>Сторінки діяльності Т. Г. Шевченка-ілюстратора // Народна творчість та етнографія. — 1989. — № 1. — С. 7.</p><p><emphasis>Депутаты явились к Суворову без всего… — </emphasis>Ідеться про виконання ілюстрації «Прийом депутатів короля Станіслава» (т. 7, № 62), вміщеної в «Истории князя Италийского…» на с. 191.</p><p><emphasis>…рисунки должны быть готовы к 1-му числу августа непременно.</emphasis> — Очевидно, термін, коли мало розпочатися гравірування ілюстрацій для другого випуску книжки М. О. Полевого «История князя Италийского…», до якого увійшло дванадцять ілюстрацій Шевченка (розсилався передплатникам у квітні 1843 р.; див.: Северная пчела. — 1843. — 15 апр.).</p><subtitle>21. Т. Г. Шевченка до Я. Г. Кухаренка</subtitle><subtitle><emphasis>30 вересня 1842. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за рукописною копією М. О. Дикарєва з автографа, що не зберігся (ІЛ. — Ф. 77. — № 127. — Арк. 19).</p><p>Готуючи матеріали до біографії Шевченка, О. Я. Кониський звернувся до етнографа і журналіста Дикарєва Митрофана Олексійовича (1854–1899), який проживав у Катеринодарі й був приятелем родини Кухаренків, щоб той надіслав йому копії листів поета до Я. Г. Кухаренка. М. О. Дикарєв зробив 12 таких копій, про що свідчить його лист до О. М. Лазаревського від 11 березня 1899 р.: «Листи, писані Шевченком до Я. Г. Кухаренка, свого часу були мною переписані і заслані до О. Я. Кониського» (Т. Г. Шевченко в епістолярії відділу рукописів. — С. 198). Копії зберігаються під прізвищем М. Крамаренка.</p><p>Вперше надруковано в газеті «Кубанские областные ведомости» (1899. — 3 квітня).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 348–349.</p><empty-line/><p><emphasis>Кухаренко Яків Герасимович </emphasis>(1799–1862) — український письменник і етнограф. Народився в Єйську в сім'ї військового. Закінчив військові класи гімназії в Катеринодарі (тепер Краснодар). В останні роки життя був наказним (тимчасово призначеним) отаманом Чорноморського козацького війська. Автор п'єси «Чорноморський побит» (1836) та етнографічних нарисів, що публікувалися в журналі «Основа». Шевченко позитивно відгукувався про п'єсу Я. Г. Кухаренка, клопотався про її друк, постановку на сцені аматорського гуртка Медико-хірургічної академії в Петербурзі. З Шевченком Я. Г. Кухаренко познайомився 1840 р. у Петербурзі. На знак щирої дружби поет присвятив йому поему «Москалева криниця», надіслав автографи поем «Москалева криниця», «Чернець», вірша «Садок вишневий коло хати…», подарував примірник офорта «Притча про виноградаря» (з автографом), автопортрет. У щоденнику поет занотував 1 липня 1857 р.: «Я дорожу его мнением чувствующего, благородного человека и как мнением неподдельного, самобытного земляка моего».</p><p>Одержавши звістку про звільнення із заслання, Шевченко мав намір відразу поїхати на Чорноморію до Я. Г. Кухаренка, про що писав йому в листі від 22 квітня 1857 р. (№ 196), але планам цим не судилося здійснитися (див.: <emphasis>Рєзанов В. </emphasis>Т. Г. Шевченко та Я. Г. Кухаренко // Записки Українського наукового товариства в Києві. — 1926. — Т. 20. — С. 170–172).</p><p><emphasis>Сидимо оце вдвох з Кіндратом… — </emphasis>Єжов Кіндрат (роки народження і смерті не відомі) — російський художник-портретист. Учився в Академії мистецтв разом з Шевченком, приятелював з ним, сприяв реалізації малярських творів поета. В листах до Я. Г. Кухаренка від 30 вересня 1842 р. (№ 21) і 31 січня 1843 р. (№ 24) Шевченко тепло згадував про нього.</p><p>…<emphasis>і всі наші щирі приятелі дуже дякують, і Гулак, і Елькан, і Семененко… — </emphasis>Гулак-Артемовський Семен Степанович (1813–1878) — український композитор, соліст Маріїнського театру в Петербурзі (1842–1864) та Великого театру в Москві (1864–1865), двоюрідний брат українського поета П. П. Гулака-Артемовського. У 1835 р. вступив до Київської духовної семінарії і провчився до 1838 р., коли російський композитор М. І. Глинка, подорожуючи Україною у пошуках співаків для придворної капели, запримітив його талант і запросив до Петербурга. За рекомендацією М. І. Глинки через рік С. С. Гулак-Артемовський виїхав до Італії для вдосконалення музичної освіти і вокальних даних. 1862 р. за власним лібрето написав першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм». Автор солоспівів та музики до драм і водевілів. З Шевченком познайомився на початку 40-х років і відтоді підтримував з ним дружні стосунки, високо цінив його поетичний талант. Присвятив Шевченкові пісню «Стоїть явір над водою» (див.: <emphasis>Кауфман Л. </emphasis>С. С. Гулак-Артемовський. — К., 1962).</p><p><emphasis>Елькан Олександр Львович </emphasis>(1802–1868) — перекладач Головного управління шляхів. Як фейлетоніст і театральний критик співпрацював із газетами «Северная пчела», «Санктпетербургские ведомости» та іншими періодичними виданнями. З Шевченком познайомився на початку 40-х років. 7 березня 1843 р. він відніс до Петербурзького цензурного комітету рукопис поеми Шевченка «Гамалія», а 9 березня того ж року одержав його в цензурному комітеті (див.: Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 45). Допомагав Шевченкові вивчати французьку мову. В листах до Я. Г. Кухаренка від 31 січня 1843 р. (№ 24), до С. С. Гулака-Артемовського від 1 липня 1852 р. (№ 139) і в щоденнику 3 квітня 1858 р. поет згадував О. Л. Елькана. У повісті «Художник» є про нього така деталь: «Странное явление этот Элькан. Нет языка, на котором бы он не говорил. Нет общества, в котором бы он не встречался, начиная от нашей братии и оканчивая графами и князьями».</p><p><emphasis>…нема вже Хтодота меж нами… — </emphasis>Ф. Л. Ткаченка.</p><p><emphasis>…Чорноморський ваш побит у цензурному комітеті… —</emphasis> До цензурного комітету, а саме до П. О. Корсакова, п'єсу Я. Г. Кухаренка «Чорноморський побит» відніс сам Шевченко, який позитивно її оцінював, прагнув сприяти її публікації та постановці на сцені. П. Корсаков дозвіл дав, але з якихось причин п'єса не була тоді надрукована.</p><p><emphasis>Корсаков Петро Олександрович </emphasis>(1790–1844) — російський письменник і перекладач; був помічником М. Греча як головного редактора «Энциклопедического лексикона» А. Плюшара (СПб., 1835–1841), а також одним із редакторів журналу «Маяк» (1840–1845). З 1835 по 1844 рр. П. О. Корсаков — сторонній цензор Петербурзького цензурного комітету. Схвалив до друку «Кобзар» (7 березня 1840 р.), пізніше опублікував на нього позитивну рецензію в журналі «Маяк» (1840. — № 6). 29 листопада 1841 р. він дозволив видання поеми «Гайдамаки», а 21 березня 1842 р. після тривалого вагання підписав видання у світ. Збереглася записка Шевченка до П. О. Корсакова 1843 р., в якій міститься прохання дати дозвіл на друге видання «Кобзаря» (дозвіл одержано 27 лютого 1843 р.). Того ж року цензурував альманах «Молодик», а 1844 р. — поему «Гамалія». На слідстві у справі Кирило-Мефодіївського братства IІI відділ збирався висловити П. О. Корсакову догану за дозвіл до друку «Кобзаря», але на той час його вже не було в живих.</p><p><emphasis>Переписав оце свою «Слепую»… — </emphasis>Задум написати поему «Слепая» виник у поета, очевидно, в процесі роботи над п'єсою «Слепая красавица», про яку він сповіщав Г. Ф. Квітку-Основ'яненка в листі від 8 грудня 1841 р., № 10 (див. примітку до цього листа). Але тоді «Слепая» не була надрукована, тривалий час її не включали до збірки творів і після смерті поета. Вперше її опубліковано в журналі «Киевская старина» (1886. — № 6. — С. 310–338).</p><p><emphasis>Скомпонував я ще драму чи трагедію в трьох актах, зоветься «Данило Рева». — </emphasis>Така п'єса не відома. Як писав Шевченко в цьому ж листі, він ще не прочитав її після завершення, не визначив її жанру (драма чи трагедія). Взявши до уваги, що в першому варіанті п'єса «Назар Стодоля» закінчувалася вбивством Хоми Кичатого і готовністю до смерті Гната Карого, а героїня спочатку звалася Лукією, можна твердити: у процесі доопрацювання п'єси «Данило Рева» постала драма «Назар Стодоля», в автографі якої рукою Шевченка перекреслено трагічний фінал і написано новий, примирливий. Із зміною імен і прізвищ головних дійових осіб (Данило Рева — Назар Стодоля; Лукія — Галя) змінилася і назва п'єси.</p><p><emphasis>На сім тижні побачу ваших діточок… — </emphasis>Два сини Я. Кухаренка вчилися у військовій школі в Царському Селі (тепер — м. Пушкін у складі Санкт-Петербурга), куди Шевченко збирався поїхати.</p><subtitle>22. Т. Г. Шевченка до П. М. Корольова</subtitle><subtitle><emphasis>18 листопада 1842. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ЦДАМЛМ України. — Ф. 506. — Оп. 1. — № 10. —Арк. 2–2 зв.).</p><p>Вперше надруковано у виданні: Литературное наследство. — 1935. — Т. 19/21. — С. 558–559.</p><p>Вперше введено до зібрання творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 25.</p><p>Відповідь на нині не відомий лист П. М. Корольова.</p><empty-line/><p><emphasis>Мене носив проклятущий пароход у Шведчину й Датчину. — </emphasis>Ця подорож поета документально не встановлена. Відомо тільки, що 1842 р. 30 вересня поет був ще в Петербурзі (цим числом датовано його лист до Я. Г. Кухаренка), а останній пароплав 1842 р. із Петербурга в Стокгольм вирушив 5 жовтня. На ньому Шевченко міг здійснити подорож до Ревеля (тепер Таллінн), звідки після одужання приїхав у Петербург 16 листопада 1842 р.</p><p><emphasis>Пливши… я скомпонував «Гамалія»… — </emphasis>Повний автограф поеми не відомий. Датується поема на підставі цих слів поета, орієнтовно: жовтень — перша половина листопада 1842 р.</p><p><emphasis>Заставили мене злидні продать свої компоновання всі — і дрюковані, і не дрюковані. —</emphasis> Можливо, вже тоді була попередня домовленість Шевченка з І. Т. Лисенковим про продаж йому права на видання «Кобзаря» і «Гайдамаків», а сама умова складена й підписана 8 лютого 1843 р. (див.: Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 44).</p><p><emphasis>Як побачите Корсуна, то скажіть йому, що «Мар'яна» продана… — </emphasis>Поема не була опублікована в «Чигиринському Кобзарі».</p><p><emphasis>Поклоніться старому Грицькові… і Петрові Гулаку. — </emphasis>Тобто Г. Ф. Квітці-Основ'яненкові й П. П. Гулаку-Артемовському.</p><p><emphasis>Скажіть Грицькові, що я змалював його панну Сотниківну… — </emphasis>Див. примітку до листа Т. Г. Шевченка до Г. Ф. Квітки-Основ'яненка від 8 грудня 1841 р., № 10.</p><p><emphasis>Метлинський Амвросій Лук'янович </emphasis>(1814–1870) — український поет-романтик, фольклорист, учений і видавець. 1839 р. видав у Харкові під псевдонімом Амвросій Могила збірку «Думки і пісні та ще дещо», куди ввійшли 30 оригінальних поезій і переклади з кількох західноєвропейських мов, 1854 р. видав фольклорний збірник «Народные южнорусские песни». «Кобзар» 1840 р. зустрів схвально, в листі до І. Срезневського від 26 серпня 1840 р. писав про велике обдарування Шевченка (Харківська школа романтиків. — Харків, 1930. — Т. 2. — С. 138). 20 березня 1847 р. він сповіщав того ж адресата про підготовку до друку нового видання творів поета і тоді ж у листі до М. Костомарова висловлював бажання передплатити його. Мова йшла про підготовку видання «Кобзаря» 1847 р., яке не пощастило здійснити у зв'язку з арештом Шевченка.</p></section><section><title><p>1843</p></title><subtitle>23. Т. Г. Шевченка до Г. С. Тарновського</subtitle><subtitle><emphasis>25 січня 1843. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 212). На автографі є ескіз «Катерини».</p><p>Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 5. — С. 5–6).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 346–347.</p><empty-line/><p><emphasis>Дараган — </emphasis>найімовірніше, Дараган Максим Якович, спільний знайомий Шевченка і Г. Тарновського. У 1834 р. він закінчив Ніжинську гімназію. Працюючи у Міністерстві державних маєтностей, М. Я. Дараган через Г. Тарновського міг познайомитися з Шевченком. З контексту випливає, що він привіз від Г. Тарновського передачу і листа, на якого й відповідає поет.</p><p>…<emphasis>у нас була виставка в Академії… —</emphasis> Мова йде про художню виставку в Академії мистецтв у вересні 1842 р., на якій експонувалася акварель Шевченка «Група сплячих жебрачок» (Указатель художественных произведений, выставленных в залах Императорской Академии художеств. — С. 8). Малюнок не розшуканий (т. 7, № 251).</p><p><emphasis>«Руслан и Людмила» — </emphasis>опера М. I. Глинки за мотивами однойменної поеми О. С. Пушкіна. Написана 1842 р., а 27 листопада того ж року на сцені Маріїнського театру відбулася прем'єра.</p><p><emphasis>Артемовський — </emphasis>С. С. Гулак-Артемовський.</p><p><emphasis>Василій Іванович вернувся із Італії… —</emphasis> Григорович В. І.</p><p><emphasis>Карл Павлович — </emphasis>К. П. Брюллов.</p><p><emphasis>«Осада Пскова» — </emphasis>картина, над якою працював тоді К. П. Брюллов, присвячена одному з епізодів Лівонської війни 1558–1583 рр. — битві російських військ 8 вересня 1581 р. під керівництвом І. П. Шуйського і О. І. Хворостиніна з польсько-литовськими військами на чолі з Стефаном Баторієм. У повісті «Художник» Шевченко високо оцінював як масштабність задуму художника, так і його мистецьке втілення.</p><p><emphasis>Михайлов кончив вашу картину добре. — </emphasis>Михайлов Григорій Карпович (1814–1867) — російський художник, учень і послідовник О. Венеціанова, товариш Шевченка по Академії мистецтв. Образ Г. К. Михайлова змальовано в повісті «Художник». У листах, щоденнику поет часто згадував його як доброго друга. Тут ідеться про картину «Три возраста», виконану Г. К. Михайловим на замовлення Г. С. Тарновського.</p><p>…<emphasis>намалював я се літо дві картини… Але Скобелев таки пронишпорив і одну вимантачив… — </emphasis>Крім «Катерини», йдеться, очевидно, про акварель «Група сплячих жебрачок» (т. 7, № 251), яку «вимантачив» комендант Петропавлівської фортеці генерал Скобелев Іван Микитович (1778–1849). І. М. Скобелев писав повісті під псевдонімом «Русский инвалид». У щоденнику 8 липня 1857 р. Шевченко назвав його «балагуром».</p><p><emphasis>Спасибі вам і за ласкаве слово про дітей моїх «Гайдамаків». — </emphasis>Очевидно, в одному з листів до поета Г. С. Тарновський висловив свої думки про поему «Гайдамаки». Лист цей не відомий.</p><p>…<emphasis>до ції пори ще ніхто й спасибі не сказав. — </emphasis>Першим позитивно відізвався про «Гайдамаків» Є. П. Гребінка у примітці до першого розділу поеми, що публікувався в альманасі «Ластівка» (СПб., 1841. — С. 371). Схвальні відгуки про поему вмістили журнал «Маяк» (1842. — № 8. — С. 82–106), «Литературная газета» (1842. — № 15. — С. 312–313), «Москвитянин» (1843. — № 11); В. Бєлінський опублікував гостро негативну рецензію в пародійному стилі, вбачаючи у поемі лише вульгарність, штучність, малоросійські літературні штампи (Отечественные записки. — 1842. — № 5. — Отд. 6. — С. 12–14).</p><p><emphasis>Може, й там над ними сміються так, як тут москалі зовуть мене ентузіастом, сиріч дурнем. — </emphasis>Ідеться про критику, яка глузувала з селянської мови, не визнавала прав і можливостей розвитку української літератури, пророкувала, що така мова повинна «по воле судеб исчезнуть, умереть в архивах» (Северная пчела. — 1840. — № 101). Такі відзиви про українську літературу і, зокрема, про свою творчість, Шевченко міг чути і в усних розмовах.</p><p><emphasis>Бачив я вчора вашого хлопця рисунки… — </emphasis>Особа не встановлена.</p><p><emphasis>Тілько не ту, що вам писав, а іншу, по-московському скомпоновану. — </emphasis>У попередньому листі від 26 березня 1842 р. (№ 13) Шевченко обіцяв Г. Тарновському вислати «Мар'яну-черницю», але вислав її О. Корсуну для публікації в альманасі «Сніп». Тепер обіцяє вислати російську поему «Слепая», написану 1842 р. Іншого твору російською мовою на той час у нього не було.</p><subtitle>24. Т. Г. Шевченка до Я. Г. Кухаренка</subtitle><subtitle><emphasis>31 січня 1843. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за рукописною копією М. О. Дикарєва (ІЛ. — Ф. 77. — № 127. —Арк. 19 зв.–20). Копія не датована.</p><p>Датується за змістом листа, в якому згадано про концерт С. С. Гулака-Артемовського, що відбувся 30 січня 1843 р.</p><p>Вперше надруковано в журналі «Зоря» (1895. — № 5. — С. 88).</p><p>Вперше введено до зібрання творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 15–16.</p><empty-line/><p>…<emphasis>чом ви мені не присилаєте костюма для Головатого. — </emphasis>Головатий Антон Андрійович (1744–1797) — кошовий отаман Чорноморського козацького війська (1797). Писав вірші-пісні; варіант одної з них («Ой Боже наш, Боже милостивий…») під назвою «Ой Боже наш, Боже, Боже наш єдиний…» вписаний невідомою рукою в альбом Шевченка 1846–1850 рр. Поштовхом до зацікавлення Шевченка А. А. Головатим стала стаття-нарис Г. Ф. Квітки-Основ'яненка «Головатый. Материал для истории Малороссии», опублікована в журналі «Отечественные записки» (1839. — № 10. — С. 1–29). Це засвідчують рядки у вірші-посланні «До Основ'яненка»: «Наш завзятий Головатий // Не вмре, не загине». Пізніше А. А. Головатого згадано у поемі «Невольник»: «Тепер, кажуть, в Слободзеї // Останки збирає // Головатий та на Кубань // Хлопців підмовляє». Герой повісті «Близнецы» Федір Сокира начебто разом з А. А. Головатим виїжджав у Петербург до Катерини II. У 1843 р. Шевченко зробив ескіз олівцем «Антон Головатий біля Неви» (т. 7, № 152).</p><p><emphasis>Ваш кошовий… — </emphasis>Наказним отаманом Чорноморського козацького війська був тоді генерал М. С. Завадовський (1788–1853). Очевидно, йдеться про нього.</p><p><emphasis>Я зроблю рисунок і пошлю в Париж літографіровать… — </emphasis>Зберігся ескіз «Антон Головатий біля Неви» (т. 7, № 152). Відомостей про те, що Шевченко посилав рисунок у Париж, не маємо. Я. Г. Кухаренко присилав Шевченкові портрети А. Головатого (Киевская старина. — 1897. — № 3. — С. 454). Одяг на ескізі відповідає опису, який дав Г. Ф. Квітка-Основ'яненко в нарисі «Головатый».</p><p><emphasis>…за Невою крепость, де конав Павло Полуботок. — </emphasis>Ідеться про Петропавлівську фортецю, в якій помер чернігівський полковник, з 1722 р. наказний гетьман Лівобережної України Полуботок Павло Леонтійович (бл. 1660–1723). Під час Полтавської битви 1709 р. П. Л. Полуботок залишився вірним російському урядові, але незабаром разом з іншими старшинами почав домагатися відновлення гетьманства та ліквідації Малоросійської колегії, за що Петро І ув'язнив його в Петропавлівській фортеці. Шевченко згадує П. Л. Полуботка у поемі «Сон» та містерії «Великий льох».</p><p><emphasis>«Чорноморський побит» вийшов з цензури так як треба. — </emphasis>Шевченко сам турбувався перед цензурним комітетом про дозвіл до друку п'єси Я. Г. Кухаренка (див. примітку до листа до Я. Г. Кухаренка від 30 вересня 1842 р., № 21).</p><p><emphasis>Я в марті місяці їду за гряницю… — </emphasis>Одержавши гроші від І. Т. Лисенкова за продаж йому права на видання «Кобзаря» і «Гайдамаків», Шевченко мав намір поїхати до Італії разом з художником П. Т. Бориспольцем, але з якихось причин не зміг (найімовірніше, для цього потрібно було більше грошей, ніж одержано від книгопродавця І. Т. Лисенкова). Пізніше, 2 листопада 1844 р., Я. Г. Кухаренко запитуватиме поета: «Чи ви вже з'їздили з Бориспольцем на білому коневі в дріжках до чужоземців?» (№ 56).</p><p><emphasis>Скомпоновав ще я маленьку поему «Гамалія», дрюкують у Варшаві. —</emphasis> Жодних даних про те, що поема друкувалася у Варшаві, немає. Не зареєстровано дозвіл на друк і в цензурному комітеті. Можливо, Шевченко ще тільки мав намір це зробити за допомогою невідомої нам особи. Вперше поему «Гамалія» надруковано в Петербурзі у березні 1844 р.</p><p><emphasis>«Назара Стодолю»… Буде на театрі після Великодня. — </emphasis>Про таку постановку драми відомостей не маємо. Вперше вона показана на сцені, очевидно, у травні 1843 р. таганрозькою трупою в Ростові-на-Дону, про що не зовсім чітко того ж року повідомляв кореспондент «Репертуара и Пантеона» Фон-Бок (1843. — Т. 3. — Кн. 7. — С. 118) (див.: <emphasis>Шубравський В. Є. </emphasis>Драматургія Т. Г. Шевченка. — 1961. — С. 108–110).</p><p><emphasis>Хтодонт умер у Києві. —</emphasis> Ідеться про Ф. Л. Ткаченка, який 29 вересня 1843 р. виїхав в Україну і довго не подавав про себе звістки.</p><p><emphasis>У Гулака вчора був концерт… — </emphasis>С. С. Гулак-Артемовський давав концерт 30 січня 1843 р. (див.: <emphasis>Жур П. В. </emphasis>Літо перше. — К., 1979. — С. 12).</p><p><emphasis>Елькан — </emphasis>О. Л. Елькан.</p><p><emphasis>Семененко — </emphasis>В. С. Семененко-Крамаревський.</p><p><emphasis>Кіндрат — </emphasis>К. Єжов.</p><subtitle>25. Т. Г. Шевченка до П. О. Корсакова</subtitle><subtitle><emphasis>15–19 лютого 1843. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за першодруком у газеті «Судебный вестник» (1867. — № 269. — С. 1099).</p><p>Датується часом подання до цензурного комітету «Кобзаря» для другого видання 15 лютого 1843 р. та часом схвалення його до друку 19 лютого 1843 р. <emphasis>(Бородін В. С.</emphasis> Т. Г. Шевченко і царська цензура. — К., 1969. — С. 83).</p><p>Вперше введено до зібрання творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 14.</p><empty-line/><p>…<emphasis>позволение для второго издания. — </emphasis>До цензурного комітету було подано раніше виданий «Кобзар» (СПб., 1840). І. Т. Лисенков, придбавши його «в вечное и потомственное владение», вирішив здійснити друге видання. На його пропозицію Шевченко звертається до цензора Петербурзького цензурного комітету П. О. Корсакова із запискою, прохаючи підписати на примірнику «Кобзаря» 1840 р. дозвіл на нове видання. До цензурного комітету «Кобзар» подано самим І. Т. Лисенковим 15 лютого 1843 р., а схвалено до друку 19 лютого того ж року. Видано 21 лютого 1843 р. (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 44).</p><p>Шевченко передав І. Т. Лисенкову 800 примірників поеми «Гайдамаки», виданої 1841 р., і той вирішив об'єднати їх з «Кобзарем», внаслідок чого друге видання вийшло під назвою «Чигиринський Кобзарь и Гайдамаки. Две поэмы на малороссийском языке». У 1867 р. I. Т. Лисенков порушив судову справу проти Д. Ю. Кожанчикова, звинувативши його в незаконному виданні «Кобзаря». Експертами на суді виступили М. О. Некрасов, М. I. Костомаров, О. М. Пипін. Суд відхилив претензії I. Т. Лисенкова.</p><subtitle>26. П. О. Куліша до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>20 жовтня 1843. Київ</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ЦДІАК України. — Ф. 2221. — Оп. 1. — Спр. 276. — Арк. 1–1 зв.).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1900. — № 9. — С. 302–303, з пропусками і неточностями в тексті. Повністю опублікував М. М. Новицький: Україна. — 1925. — Кн. 1/2. — С. 78.</p><p>Дата в автографі: «1843, окт[ября] 20, Киев».</p><empty-line/><p><emphasis>Куліш Пантелеймон Олександрович</emphasis> (1819–1897) — український письменник, прозаїк і поет, критик, етнограф, фольклорист. Про свою першу зустріч з Шевченком, що відбулась у червні 1843 р. у Києві, детально розповів в автобіографії «Жизнь Куліша»: «Ввіходить хтось до Куліша в полотняному пальті. — „Здорові були!.. А вгадайте — Хто?“ — „Хто ж, як не Шевченко?!“ (А ніколи не бачив його й намальованого). — „Він і є!.. Чи не нема в вас чарки горілки?“ і т. д. Тут уже й пішло справдешнє січове балакання, а далі й співи» (Спогади про Тараса Шевченка. — Київ, 1982. — С. 119). Тоді ж П. О. Куліш і Шевченко здійснили поїздку вгору по Дніпру, до колишнього Межигірського монастиря, ловили рибу на Дніпрі, записували народні пісні. Під записом пісні «Да все луги, все береги, ніде води да напити[ся]» в альбомі Шевченка 1841–1843 років — дата: «1843, июня 13, вночі на плиту, проти Межигірського монастиря» (ІЛ. — Ф. 1 — № 106. — Арк. 21–22). Після повернення до Києва Шевченко виїхав на Полтавщину до знайомих, а П. О. Куліш з 5 липня — у відрядження для обстеження архівів та монастирів у Київській губернії. Повернувшись на початку жовтня до Києва, П. О. Куліш розпочав листування з поетом (листи П. О. Куліша, крім коментованого, — від 5 червня і 31 грудня 1844 р. та 25 липня 1846 р., № 40, 63, 80), яке було перервано арештом обох у 1847 р. у справі Кирило-Мефодіївського товариства та наступним засланням: Шевченка — рядовим в Окремий Оренбурзький корпус із забороною писати і малювати, П. О. Куліша — у Тульську губернію без права служити «по ученой части». Відновилося листом П. О. Куліша до Шевченка від 26 листопада 1857 р. і тривало до 1860 р. включно (№ 226).</p><empty-line/><p><emphasis>Писал я к Вам два раза…</emphasis> — Ці листи не відомі.</p><p><emphasis>Я написал первую часть «Украины».</emphasis> — Історична поема в дусі народних дум: Україна: Од початку до Батька Хмельницького. Зложив П. Куліш. Киев. В Университетской типографии. 1843.</p><p><emphasis>Из своей поездки извлек я величайшие результаты.</emphasis> — 13 липня 1843 р. П. Куліш був призначений «…членом сотрудником при временной комиссии для собирания сведений о предметах древности в некоторых уездах Киевской губернии» (<emphasis>Шенрок В.</emphasis> П. А. Кулиш: Биографический очерк. — К., 1901. — С. 24. — З службового атестата П. Куліша). Час від часу за завданням цієї комісії він виїжджав у різні місця Київської губернії, збирав історичні документи, фольклор, оглядав міські монастирські архіви. Тут ідеться про Кулішеве відрядження з 5 липня до початку жовтня 1843 р. у Київську губернію.</p><p><emphasis>…будут изданы под заглавием «Малороссийские предания»…</emphasis> — Украинские народные предания, собрал П. Кулеш. — Москва, 1847. — Кн. 1.</p><p><emphasis>Вашего дідуся я не нашел в Чигирине… — </emphasis>Про кого йдеться — невідомо.</p><p><emphasis>Напишите, пожалуйста, что хорошего видели и слышали Вы з Малороссии.</emphasis> — Відповідь Шевченка не відома.</p><subtitle>27. Т. Г. Шевченка до В. О. Закревського</subtitle><subtitle><emphasis>10 листопада 1843. Яготин</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 133).</p><p>Вперше надруковано у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 15–16.</p><empty-line/><p><emphasis>Закревський Віктор Олексійович </emphasis>(1807–1858) — український поміщик, один із власників с. Березова Рудка. З Шевченком познайомився 29–30 червня 1843 р. на балу у Т. Г. Волховської в с. Мойсівка. Організатор «товариства мочемордія» (п'яниць), до якого належали Віктор та Михайло Закревські, брати Яків та Сергій де Бальмени, історик М. Маркевич, офіцер Ціхонський та ін. Частина його учасників була опозиційно настроєна щодо самодержавства. На своїх зібраннях учасники «товариства мочемордія» проголошували й вільнодумні тости. Пізніше, 1848 р., за доносом пирятинського повітового предводителя дворянства Д. Селецького, вони притягалися до слідства за тости «Да здравствует французская республика!», «Да здравствует украинская республика!» (див.: <emphasis>Щурат В. Г. </emphasis>Тост за українську республіку // З життя і творчості Шевченка (до характеристики «общества мочемордия»). — Львів, 1914. — С. 41–50). Під час поїздки в Україну влітку і восени 1843 р. у «товаристві мочемордія» бував і Шевченко. У грудні того ж року він намалював портрет В. О. Закревського.</p><p><emphasis>А Ганні вродливій скажи… — </emphasis>Закревська Ганна Іванівна (1822–1857), дружина брата Віктора Закревського — Платона, вродлива й душевна жінка. Поет закохався в неї, через усе життя проніс теплі спогади. У 1843 р. Шевченко намалював портрет Г. І. Закревської, на засланні присвятив їй вірші «Г. З.», «Якби зострілися ми знову…».</p><subtitle>28. Т. Г. Шевченка до В. М. Рєпніної</subtitle><subtitle><emphasis>29 листопада 1843. Яготин</emphasis></subtitle><p>Подається за першодруком: <emphasis>Чалый М. К. </emphasis>Жизнь и произведения Тараса Шевченка. Свод материалов для его биографии. — К., 1882. — С. 42.</p><p>Першодрук не датований. Не має дати й публікація у виданні «Русские пропилеи. Т. 2. Материалы по истории русской мысли и литературы. Собрал и приготовил к печати М. Гершензон» (М., 1916. — С. 239) за копією з автографа листа В. Рєпніної до свого духовника Шарля Ейнара від 27 січня 1844 р.</p><p>Датується на підставі листа В. Рєпніної до Ш. Ейнара від 27 січня 1844 р., в якому сказано, що цього листа Шевченко передав їй більш ніж через десять днів після вручення 11 листопада 1843 р. «Посвящения» до поеми «Тризна», а також відомостей про перебування поета в Яготині 29 листопада (<emphasis>Жур П. </emphasis>Літо перше. — С. 200): 29 листопада 1843 р., Яготин.</p><p>Вперше введено до зібрання творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 16.</p><empty-line/><p><emphasis>Рєпніна Варвара Миколаївна </emphasis>(1808–1891) — дочка малоросійського військового губернатора М. Г. Рєпніна. Познайомилася з Шевченком у липні 1843 р. в Яготині (тепер районний центр Київської області), коли його запросили зробити дві копії з портрета М. Г. Рєпніна роботи швейцарського художника Й. Горнунга (т. 8, № 15,16). Того ж року поет написав поему «Тризна» з присвятою В. М. Рєпніній «На память 9-го ноября 1843 года, Княжне Варваре Николаевне Репниной», а також намалював і подарував їй автопортрет (т. 8, № 10). В. М. Рєпніна високо цінувала талант Шевченка, сприяла поширенню естампів «Живописной Украины». На клопотання Рєпніних міністр освіти призначив Шевченка вчителем малювання у Київському університеті на початку 1847 р.</p><p>В одному з листів до Ш. Ейнара В. Рєпніна писала про своє захоплення Шевченком, відзивалась про нього як про геніального поета. Їй належить стаття «К биографии Шевченко» (Русский архив. — 1887. — № 7. — С. 473–477; див.: <emphasis>Возняк М.</emphasis> Шевченко й княжна Рєпніна. — Львів, 1925).</p><p><emphasis>…но рассказать вам то чувство, которым я теперь живу, все мое горе — мастерство бессильно и ничтожно. — </emphasis>Ці слова, як і весь зміст записки, складеної в піднесено-романтичному стилі, засвідчують, що поет, прочитавши передане йому в рукопису оповідання В. М. Рєпніної «Девочка» (згодом вона його вставила у повість про Шевченка без назви), глибоко перейнявся співчуттям до героїні — розумної, талановитої дівчини, яка не знайшла практичного застосування своїм здібностям. У згаданому листі до Ш. Ейнара так про це писала В. М. Рєпніна: «Это отнюдь не было любовное письмо, но записка, где поэтически высказывалось благоговение перед моей душевной болью и горечь сознания, что его талант слишком слаб, чтобы выразить чувства, обуревавшие его после чтения моей рукописи» (Русские пропилеи. Т. 2: Материалы по истории русской мысли и литературы / Собрал и приготовил к печати М. Гершензон. — М., 1916. — С. 211).</p><subtitle>29. Р. Р. Штрандмана до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>14 грудня 1843. Яготин</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ЦДІАК України. — Ф. 2221. — Оп. 1. — Спр. 301. — Арк. 1–2 зв.).</p><p>Вперше опубліковано: Україна. — 1925. — Кн. 1/2. — С. 83–84 (публікація М. М. Новицького), з помилковим прочитанням імені Штрандмана («Сашка» замість «Роман») і неточним датуванням листа.</p><p>Вперше введено у видання: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. Листування. — С. 238–239. Помилкове віднесення листа до 1845 р. виправляється на 1843 рік.</p><p>Дата в автографі неповна: «Яготин. 14 декабря». Рік написання листа встановлюється за змістом: 1843 р., коли Р. Р. Штрандман виїхав з Яготина (про що йдеться в листі). Див.: <emphasis>Жур П.</emphasis> Літо перше. — Київ, 1979. — С. 205–211.</p><empty-line/><p><emphasis>Штрандман Роман Романович</emphasis> (1822–1869) — російський журналіст. На час знайомства з Шевченком у Яготині 1843 р. — домашній учитель дітей В. М. Рєпніна, з яким прибув із Петербурга в Україну навесні 1843 р. У 1849 р. притягувався до слідства в справі петрашевців.</p><p><emphasis>Яготин</emphasis> — містечко Пирятинського повіту Полтавської губернії (тепер райцентр Київської області). Тут, у маєтку Рєпніних, Шевченко жив з перервами з жовтня 1843 р. по 10 січня 1844 р. У липні 1843 р. познайомився з В. М. Рєпніною, і з сестрами Глафірою та Олександрою Псьол, які жили у Рєпніних, з лікарем Ф. Фішером, домашнім учителем Р. Штрандманом, з сестрою В. М. Рєпніної Є. М. Кривцовою. В Яготині в листопаді 1843 р. Шевченко написав поему «Тризна», автопортрет, а також кілька портретів — дві копії портрета М. Г. Рєпніна-Волконського і портрет дітей В. М. Рєпніна. Згадки про Яготин — у повісті «Близнецы», «Археологічних нотатках», у листах. У маєтку Рєпніних зберігся колишній флігель, де жив Шевченко.</p><p><emphasis>…носятся слухи, что я еду в Петербург… еду не далее, как в субботу…</emphasis> — В грудні 1843 р. В. М. Рєпнін зі своєю дружиною і двома старшими дітьми, а з ними й Р. Р. Штрандман, збирався до Петербурга. Однак виїхали вони «не в суботу», «тобто не 18 грудня, а у вівторок, на десять днів пізніше», 28 грудня, коли Шевченко написав листа до В. I. Григоровича (№ 30) і передав його адресатові через Рєпніних (див.: Там же. — С. 212–213).</p><p><emphasis>Ковалівка — </emphasis>село Пирятинського повіту Полтавської губернії (тепер Драбівського району Черкаської області), маєток Капністів.</p><p><emphasis>Впрочем, вероятно, в Ковалевке будут говорить о том обстоятельнее и внятнее.</emphasis> — Р. Р. Штрандман передав свого листа Шевченкові через О. Капніста, який у ці дні був у Яготині. Як близький до сім'ї Рєпніних, О. Капніст, безсумнівно, знав про плановану поїздку Рєпніних до Петербурга.</p><p><emphasis>…кто знает, когда свидимся.</emphasis> — Є підстави припустити, що після цього Шевченко ще зустрічався з Р. Штрандманом у Петербурзі, куди поет також повернувся в кінці лютого 1844 р.</p><p><emphasis>Хотелось бы много, много побеседовать с Вами… остатний из козаков — </emphasis>Лист Р. Штрандмана разом з іншими паперами Шевченка потрапив до рук жандармів «третьего отделения», де відразу звернули увагу на слова «остатний из козаков». На запитання, хто такий Р. Штрандман і чому він так називає Шевченка, той відповів: «С Штрандманом я познакомился в Яготине у князя Репнина; он был там домашним учителем, а теперь не знаю, где он. Почему он называл меня „остатним из козаков“ не знаю» (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 120). Можливо, Р. Штрандман бував із Шевченком у товаристві В. Закревського, бо саме там могли вживати подібні звертання до Шевченка. У листі до М. А. Маркевича від 22 січня 1844 р. (№ 32), підписаному, крім Шевченка, В. Закревським, І. М. Корбе та Я. де Бальменом, поет жартівливо називає себе гетьманом, а інших теж відповідними козацькими військовими рангами.</p><p><emphasis>…переписываться из Яготина в Ковалевку как-то негоже.</emphasis> — Село Ковалівка знаходилося від Яготина на відстані близько 25 верст.</p><subtitle>30. Т. Г. Шевченка до В. І. Григоровича</subtitle><subtitle><emphasis>28 грудня 1843. Яготин</emphasis></subtitle><p>Подається за першодруком у журналі «Киевская старина» (1899. — № 10. — С. 10–11).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 347.</p><empty-line/><p><emphasis>Я щось не дуже ударяю на Академію… — </emphasis>Шевченко сподівався, що за успіхи у навчанні живопису Академія мистецтв пошле його в Італію, але дедалі переконувався в марності такого сподівання.</p><p><emphasis>Аполлон Ніколаєвич — </emphasis>А. М. Мокрицький.</p><p>…<emphasis>був я у Пирятині… —</emphasis> У Пирятин Шевченко спеціально заїздив на прохання В. І. Григоровича, щоб передати від нього листа матері. Було це, як зазначає поет, на «Святий вечір», тобто 24 грудня 1843 р.</p><p>…<emphasis>я не бачився з Григорієм Степановичем… — </emphasis>З Г. С. Тарновським.</p></section><section><title><p>1844</p></title><subtitle>31. О. В. Капніста до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>18 січня 1844. Ковалівка</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 92. — № 98).</p><p>Вперше надруковано (з пропусками, без дати, з довільним введенням у текст прізвища Закревського): Киевская старина. — 1897. — № 2. — С. 158–159, у статті М. К. Чалого «Письма княжны В. Н. Репниной к Т. Г. Шевченку».</p><p>Дата в автографі: «18 января 1844, с. Ковалевка».</p><empty-line/><p><emphasis>Капніст Олексій Васильович</emphasis> (1796–1869) — поміщик, власник села Ковалівка, син письменника В. В. Капніста. Учасник декабристського руху, член «Союзу благоденства». Познайомився з Шевченком наприкінці червня 1843 р. у с. Мойсівці у Т. Г. Волховської. Перебуваючи в Яготині, Шевченко виконав на замовлення О. В. Капніста копію з портрета М. Г. Рєпніна-Волконського (т. 8, № 16), подарував йому свій малюнок «Козак-бандурист» (т. 8, № 8). У родині Капністів зберігалися рукописи творів Шевченка — «Сон», «Кавказ». Як миргородський повітовий предводитель дворянства допомагав Шевченкові поширювати «Живописную Украину», і саме на його підтримку в цій справі дуже розраховувала В. М. Рєпніна. Шевченко згадував про О. В. Капніста у листі до В. М. Рєпніної від 12 січня 1851 р. (№ 136).</p><p>У О. В. Капніста, за свідченням В. М. Рєпніної, були її листи від Шевченка, які він їй не повернув.</p><p><emphasis>13-го поджидал Вас в Ковалевке, 15-го думал найти Вас у себя, возвратясь из Яготина.</emphasis> — Шевченко відвідував Ковалівку восени 1843 р., коли жив у Рєпніних. Про приїзд О. Капніста в Яготин свідчить лист М. Г. Рєпніна до своєї невістки, датований 14 січня: «Сьогодні після обіду п. Капніст прибув зі своїми хворими до великого дому» (<emphasis>Жур П. </emphasis>Літо перше. — С. 223). 15-го січня, як видно з листа, О. Капніст повернувся додому і, очевидно, після розмов з В. М. Рєпніною, вирішив написати Шевченкові.</p><p><emphasis>Мне поручено просить Вас не заезжать, как Вы предполагали, а главное, не писать ни под каким предлогом.</emphasis> — О. В. Капніст, побувавши в Яготині, з розмов із В. Рєпніною та з Шевченкового листа до неї довідався, що Шевченко перед від'їздом до Петербурга має намір заїхати до Яготина. Це був саме той лист, який, за свідченням Варвари Рєпніної, «…довів Капніста до шаленства; але який я розумію по-іншому: це не любовний лист; у тому листі він називає мене сестрою і, правда, говорить мені „ти“, та цього листа не можна розцінювати так, ніби його написав мені який-небудь кавалер» (див.: Русские пропилеи. — М., 1916. — Т. 2. — С. 217). Далі у цьому ж листі В. Рєпніна пише, що «Капніст переконаний, що я люблю його (Шевченка — <emphasis>Ред.</emphasis>) і що я втратила голову». Намагаючись стримувати дальший розвиток зближення В. Рєпніної і Шевченка, О. Капніст і цього разу зробив усе можливе, щоб перешкодити їх зустрічі перед від'їздом Шевченка з України. Ось як писала про це В. М. Рєпніна до Г. Псьол 20 січня 1844 р.: «Я довго говорила з ним (з О. Капністом. — <emphasis>Ред.</emphasis>) про Шевченка, який хотів ще повернутися до Яготина… Капніст серйозно сердиться на нього, мені ж незручно за цю досадну мінливість. Я поручила Капністові сказати йому, що я прошу його не приїздити і згадати, що він мені обіцяв їхати до Петербурга» (<emphasis>Жур П. </emphasis>Літо перше. — С. 224).</p><p><emphasis>Благодарю Вас за труд, который Вы для меня приняли; он будет мне напоминать душею уважаемого старца и вместе доброго моего земляка.</emphasis> — Ідеться про копію з портрета князя М. Г. Рєпніна-Волконського роботи швейцарського художника Й. Горнунга (т. 8, № 16), виконану Шевченком для О. В. Капніста. Оригінал цього портрета і одна з двох Шевченкових копій (друга була виконана на замовлення Г. С. Тарновського) зберігаються в НМТШ у Києві, друга копія — у Петербурзі, в Ермітажі.</p><p><emphasis>Ульяна Дмитриевна — </emphasis>дружина О. В. Капніста (дівоче прізвище — Бєлуха-Кохановська).</p><p><emphasis>Пишите из столицы.</emphasis> — О. Капніст, очевидно, вважав, що Шевченка вже не побачить. Наприкінці січня, відвідавши Закревських, Г. С. Тарновського і рідну Кирилівку, Шевченко виїхав до Петербурга.</p><subtitle>32. Т. Г. Шевченка, І. М. Корбе, В. О. Закревського, Я. П. де Бальмена до М. А. Маркевича</subtitle><subtitle><emphasis>22 січня 1844. Вейсбахівка</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 198).</p><p>Вперше надруковано в журналі «Глобус» (1928. — № 5. — С. 70). Публікація М. М. Новицького.</p><p>Вперше введено до зібрання творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 17–18.</p><p>Лист написаний рукою В. О. Закревського. Після слова «вам» три слова густо закреслені. Під текстом підпис Шевченка — «Т. Шевченко, рукою власною». Шевченкові також належить одно слово в тексті. Всі інші підписи зробив В. О. Закревський. На звороті другого аркуша — звернена до Шевченка віршована відповідь М. А. Маркевича (№ 33).</p><empty-line/><p><emphasis>Ми, по милости Господней, гетьман, повеліваємо вам… — </emphasis>Адресований М. А. Маркевичу лист пародіює стиль гетьманських універсалів. Універсал (від лат. universalis — загальний) — документ, що має характер маніфесту або розпорядчого адміністративно-політичного акта. Універсали видавали в XVII–XVIII ст. у феодальній Польщі король, а в Україні — гетьман (іноді полковники). За «гетьмана» в листі підписався Шевченко, перед іншими прізвищами названо різні високі адміністративно-військові посади в козацькому війську.</p><p><emphasis>Безбуховка — </emphasis>тобто Вейсбахівка, містечко Прилуцького повіту Полтавської губернії (тепер село Білорічиця Прилуцького району Чернігівської області), маєток полковника, згодом генерал-майора І. М. Корбе.</p><p><emphasis>Полковник компанійський — Корба. — </emphasis>І. М. Корбе. Військова посада в цьому жартівливому підпису походить від компанійських полків — найманих («охотницьких») кінних полків у Лівобережній Україні (створені гетьманською адміністрацією на початку 70-х років XVII ст., вони існували до 70-х років XVIII ст.). Однією з функцій компанійських полків була охорона гетьмана та його резиденції, сторожова служба тощо.</p><p><emphasis>Генеральний старшина Вихтор Мочеморденко. — </emphasis>В. О. Закревський. Відомий як організатор і «старшина» «товариства мочемордія». Форма його підпису в листі — від назви цього товариства.</p><p><emphasis>Військовий ієсаул Яків Дибайло. — </emphasis>Ротмістр граф Яків Петрович де Бальмен. Був талановитим художником-аматором. Разом із М. С. Башиловим 1844 р. ілюстрував рукописний «Кобзар», переписаний ним латинською абеткою, і в липні того ж 1844 р. переслав його з Одеси В. О. Закревському для передачі Шевченкові (зберігається в ІЛ. — Ф. 1. — № 79). Автор понад десяти повістей російською мовою (сім з них надруковано у виданні: <emphasis>Бальмен Я.</emphasis> Повести. — Харьков, 1988). Загинув на Кавказі. Шевченко познайомився з Яковом де Бальменом 29 або 30 червня 1843 р. на балу в селі Мойсівка, зустрічався з ним в селі Березова Рудка у Закревських та в економії Вікторівка неподалік від села Лемешівка, де жив В. О. Закревський, можливо, в липні того ж року відвідав його маєток у селі Линовиця Пирятинського повіту Полтавської губернії (тепер селище міського типу Прилуцького району Чернігівської області). Шевченко присвятив Якову де Бальмену поему «Кавказ» (1845).</p><p><emphasis>Турівка — </emphasis>село Прилуцького повіту Полтавської губернії (тепер Яготинського району Київської області), де був маєток М. А. Маркевича.</p><subtitle>33. М. А. Маркевича до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>Близько 22 січня 1844. Турівка</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 198).</p><p>Вперше надруковано: Глобус. — 1928. — № 5. — С. 71.</p><p>Лист написано на звороті колективного листа Т. Шевченка, І. Корбе, В. Закревського та Я. де Бальмена від 22 січня 1844 р. і є відповіддю на нього.</p><p>Автограф не датований. Датується за часом одержання М. А. Маркевичем згаданого колективного листа, орієнтовно близько 22 січня 1844 р., Турівка (№ 32).</p><empty-line/><p><emphasis>А як чорт підтиче Тебе гетьмановать…</emphasis> — У жартівливому листі до М. Маркевича, що пародіював гетьманські універсали, Шевченко підписався гетьманом.</p><p><emphasis>…З мазепинською булавою…</emphasis> — Мазепа Іван Степанович (1644–1709) — гетьман Лівобережної України (1687–1708). У спогадах П. Д. Селецького, в яких відбилися позиції Шевченка з часу перебування його у Рєпніних 1843 р. — поч. 1844 р., маємо цікаві свідчення, з яких випливає, що Шевченко, збираючись писати лібрето опери про Мазепу, хотів «представити його поборником свободи в боротьбі з деспотизмом Петра» і обурювався тим, що автор спогадів у суперечці назвав Мазепу зрадником (Див. Записки П. Д. Селецкого // Киевская старина. — 1884. — № 8. — С. 621–622).</p><subtitle>34. В. М. Забіли до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>Початок лютого 1844. Борзна</emphasis></subtitle><p>Подається за публікацією: Україна. — 1925. — Кн. 1/2. — С. 76–77 (публікація М. М. Новицького), де лист надруковано за автографом, нині не відомим.</p><p>Вперше надруковано: Зоря. — 1893. — Ч. 5. — С. 102–103, у статті В. Лукича «В. Забіла і єго жартобливе „посланіє“ до Шевченка». За свідченням публікатора, він отримав цей твір В. Забіли від В. Овсієнка з с. Семенівки Чернігівської губернії. Лист мав заголовок — «Посланіє к Шевченку»; текст був неповний — закінчувався рядком «Мене ж за серце зачепив!».</p><p>Дата в автографі, як її відтворено в журналі «Україна»: «1844 по получении. Записки, в тот день написано, а отправлено 21 Июня».</p><p>Датується на основі цього запису з урахуванням приблизної дати, коли Шевченко по дорозі до Петербурга зупинявся у Борзні: початок лютого 1844 р.</p><p>Відповідь на записку, яку Шевченко залишив В. М. Забілі, не заставши його у Борзні, десь у перші дні лютого 1844 р., коли повертався до Петербурга.</p><p>Лист В. М. Забіли потрапив при арешті Шевченка 1847 р. до III відділу і фігурував у слідчій справі. В описі змісту паперів і творів Т. Г. Шевченка, відібраних у нього під час арешту, зазначено: «7. Стихотворение Виктора Забеллы; он описывает в виде пасквиля секретаря Академии художеств Григоровича, сочинителя Торкватто-Тассо (вероятно, Кукольника), какого-то медальера и самого Шевченко (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 115). На допиті в III відділі з приводу цього віршованого листа Шевченко давав пояснення (див.: Там само. — С. 120).</p><empty-line/><p><emphasis>Забіла Віктор Миколайович</emphasis> (1808–1869) — український поет, автор ліричних пісень, що стали народними. Вчився у Ніжинській гімназії вищих наук разом із Гоголем і був з ним у приятельських стосунках. Вірші почав писати рано, але не клопотався про їх друк; за його життя опубліковано лише п'ять поезій, з яких три — в альманасі «Ластівка» (Шевченко міг знати їх до публікації, оскільки допомагав Є. П. Гребінці укладати альманах).</p><p>Знайомство Шевченка з В. М. Забілою відбулося влітку 1843 р. в Качанівці на Чернігівщині, у маєтку Г. С. Тарновського. Про В. М. Забілу Шевченко міг знати ще в 1839 р. від В. І. Штернберга, який, перебуваючи у Г. С. Тарновського, зустрічався з В. М. Забілою і намалював його портрет. Через Г. С. Тарновського у березні 1842 р. Шевченко надіслав В. М. Забілі «…на заочне знакомство…» окреме видання поеми «Гайдамаки» (див. лист Шевченка до Г. С. Тарновського від 26 березня 1842 р., № 13).</p><p>Пізніше, під час перебування в Україні в 1845–1847 рр., Шевченко не раз відвідував В. М. Забілу. У січні 1846 р. вони зустрічалися в маєтку Т. Г. Волховської — Мойсівці. Взимку 1847 р. Шевченко, очевидно, певний час жив у Забіли і одержував на його адресу листи (див. лист Шевченка до М. Костомарова від 1 лютого 1847 р. (№ 90), написаний з Борзни, та спогади П. О. Куліша у передмові до його зб.: Хуторна поезія. — Львів, 1882. — С. 21).</p><p>Відоме жартівливе послання В. М. Забіли до Шевченка (№ 34). Під час арешту поета 1847 р. серед його паперів виявлені й вірші В. М. Забіли (див.: Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 120). Є підстави вважати, що в образі Віктора Олександровича з повісті «Капітанша» Шевченко зобразив В. М. Забілу (див.: <emphasis>Лященко А. </emphasis>Т. Г. Шевченко і В. М. Забіла // Науковий збірник Ленінградського товариства дослідників української історії, письменства та мови. — Київ, 1929. — Т. 2. — С. 14).</p><p>1861 р. він супроводив домовину поета від Борзни до Києва і Канева, допомагав упорядковувати могилу на Чернечій горі.</p><p><emphasis>За що ти лаєшся, Тарасу, // Що не найшов в Борзні припасу, // Якого ти тогді бажав?</emphasis> — Можливо, записка, яку Шевченко залишив В. М. Забілі, так само, як і відповідь на неї, мала жартівливий характер, і Шевченко нарікав, що у Борзні не зміг знайти для себе «припасу» — купити щось в дорогу.</p><p><emphasis>Борзна — </emphasis>повітове містечко Чернігівської губернії (тепер районний центр Чернігівської області). Тоді — поштова станція на шляху до Москви. Певний час В. М. Забіла утримував цю поштову станцію, що було одним із джерел його досить скромних прибутків (див.: Киевская старина. — 1906. — № 5/6. — С. 100). Згадки про Борзну є в «Щоденнику» Шевченка та в його поемі «Чернець». 1861 р. у Борзні В. Забіла зустрічав домовину з тілом поета.</p><p><emphasis>Щоб пісень вмісті заспівати… — </emphasis>П. Куліш писав, що В. М. Забіла складав «…українські пісні взором звичайних жіночих та й козачих, і в інші з них улив стільки душі, що співались вони або читались у рукописі геть широко по Вкраїні між панами, а деякі чував я й між простацтвом» (<emphasis>Куліш П. О. </emphasis>Хуторна поезія. — Львів, 1882. — С. 19). Стали популярними й увійшли в український пісенний фольклор пісні В. Забіли «Не щебечи, соловейку…» і «Гуде вітер вельми в полі…» (музика М. Глинки), «Не плач, дівчино…», «Голуб» та інші, музику до яких склав сам автор. Про те, що пісні В. Забіли «уже поются в народе», писав І. Кулжинський (див.: <emphasis>И. К. [Кулжинский]. </emphasis>Отрывок из поездки в Москву и С.-ПБург // Черниговские губернские ведомости. — 1857. — № 16. — С. 133–135).</p><p><emphasis>Того, що написав «Торквато Тасса»… — </emphasis>Драматичну фантазію «Торквато Тассо» (1833) написав російський письменник і драматург Кукольник Нестор Васильович (1809–1868).</p><p><emphasis>Того, що славний медальєр!?? — </emphasis>Ідеться про Толстого Федора Петровича (1783–1873) — російського скульптора, живописця, гравера, відомого медальєра.</p><p><emphasis>Там Глинка, той, що добре грає…</emphasis> — Глинка Михайло Іванович (1804–1857) — російський композитор. Перебуваючи в Україні у маєтку Г. С. Тарновського, познайомився з В. М. Забілою і написав музику до його віршів «Не щебечи, соловейку…» та «Гуде вітер вельми в полі…».</p><subtitle>35. В. М. Рєпніної до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>2 лютого 1844. Яготин</emphasis></subtitle><p>Подається за чорновим автографом у записній книжці В. М. Рєпніної: ІРЛІ РАН. Це невеликий зошит із написом: «Кн. В. Н. Рєпнина. Записки и воспоминания. 1844–1847».</p><p>Вперше надруковано: Советская Украина. — 1959. — № 7. — С. 1600–161 (публікація Г. П. Паламарчук).</p><p>Дата в автографі: «Яготин, 2 февраля 1844 г.»</p><p>Чистового автографа цього листа, того, який міг бути в руках Шевченка, не виявлено, хоч листи В. Рєпніної, написані до Шевченка 1844 р., збереглися. Ймовірно, це була записка, яку В. Рєпніна збиралась передати Шевченкові, коли він ще був в Україні. Про це свідчить дата в чорновому автографі — 2 лютого 1844 р. Саме в перші дні лютого Шевченко вже рушив до Москви, бо приїхав туди «не пізніше 10 лютого» (див.: <emphasis>Жур П. </emphasis>Літо перше. — С. 240). Збираючись передати таку записку Шевченкові, В. Рєпніна повинна була знати про місце його перебування (можливо, перед своїм від'їздом Шевченко щось писав їй).</p><empty-line/><p><emphasis>Рєпніна Варвара Миколаївна</emphasis> (1809–1891) — близький друг Шевченка, письменниця; дочка князя Миколи Григоровича Рєпніна-Волконського, російського державного діяча, «малоросійського» військового губернатора (1816–1834) та Варвари Олексіївни, онуки останнього гетьмана України Кирила Розумовського. До родини Рєпніних-Волконських належав і декабрист Сергій Волконський, рідний брат батька В. Рєпніної.</p><p>Шевченко познайомився з В. Рєпніною в Яготині у липні 1843 р. Про це розповіла вона в листі до Ш. Ейнара від 27 січня 1844 р. (Русские пропилеи. — С. 203–204). Згаданий лист — цінний документ Шевченкової біографії, свідчення близьких, дружніх стосунків Шевченка і Рєпніної на час перебування поета в Яготині з середини жовтня 1843 по 10 січня 1844 рр. Психологічно-інтелектуальна атмосфера їх стосунків позначилася на поемі «Тризна», що мала присвяту — «На память 9-го ноября 1843 года, княжне Варваре Николаевне Репниной».</p><p>Глибоко переймаючись поезією і життєвою долею Шевченка, В. Рєпніна підтримувала його роботу над «Живописной Украиной», листувалася із засланим поетом і турбувалася про полегшення його долі перед начальником «Третього відділення» О. Орловим, за що 1850 р. була суворо попереджена «как о неуместности такого ее участия, так и о том, что вообще полезно было бы ей менее вмешиваться в дела Малороссии, и что в противном случае она сама будет виновницей, может быть, неприятных для нее последствий» (<emphasis>Новицький М.</emphasis> До історії арешту Шевченка 1850 р. // Шевченко та його доба. — К., 1925. — Зб. 1. — С. 190).</p><p>17 та 23 березня 1858 р. Шевченко, повертаючись із заслання, відвідав В. Рєпніну в Москві. Це була їхня остання зустріч.</p><p>Про Шевченка В. Рєпніна розповідала в своїй незакінченій повісті, написаній під безпосереднім враженням після від'їзду Шевченка (вперше опублікована М. Гершензоном у кн.: Русские пропилеи). — Т. 2. — С. 221–244, та у статті «К биографии поэта Шевченка» // Русский архив. — 1887. — № 2.</p><p>Про взаємини Шевченка і В. Рєпніної див.: <emphasis>Возняк М. </emphasis>Шевченко й княжна Рєпніна. — Львів, 1925; <emphasis>Шагінян М. </emphasis>Тарас Шевченко. — М., 1964.</p><p><emphasis>Сестра моя, умирая, произнесла…</emphasis> — Можливо, йдеться про старшу сестру В. Рєпніної — Олександру Кушелєву-Безбородько.</p><p><emphasis>…Вам… как избранному брату души моей. — </emphasis>Про обставини, які певною мірою вплинули на характер стосунків між Шевченком і В. Рєпніною і змусили її просити Шевченка «…дивитися на неї як на сестру…», вона розповідає у листі до Ш. Ейнара від 27 січня 1844 р.: «В минуту отъезда Шевченко вручил мне какую-то бумагу, со словами: „По праву брата“. Я прочла, — это была записка, писанная сначала на „вы“, потом исправленная им на „ты“, письмо брата, где он, как брат, увещевал меня хранить в себе богатства, которые Бог вложил в прекраснейшее из своих созданий» (Русские пропилеи. — С. 215).</p><subtitle>36. Т. Г. Шевченка до С. О. Бурачка</subtitle><subtitle><emphasis>Між 22 і 24 березня 1844. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 128).</p><p>Автограф не датований.</p><p>Датується за змістом наступного листа до С. О. Бурачка, від 26 березня — 4 квітня 1844 р. (№ 37), в якому сказано, що Шевченко одержав книжку «Молодика» і першу книжку «Маяка» за 1844 р., орієнтовно: 22–24 березня 1844 р.</p><p>Зі змісту того ж листа, з якого видно, що С. О. Бурачок прислав Шевченкові ці книжки, встановлюється адресат. Про часову близькість між першим і другим листом свідчать і нарікання поета на хворобу.</p><p>Вперше надруковано у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 31.</p><empty-line/><p><emphasis>Бурачок Степан Онисимович </emphasis>(1800–1877) — російський критик. Редагував журнал «Маяк», в якому вміщувались і твори українських письменників: Г. Ф. Квітки-Основ'яненка, М. І. Костомарова, С. С. Афанасьєва-Чужбинського, О. О. Корсуна. На сторінках «Маяка» друкувалися поема Шевченка «Бесталанный» («Тризна») (1844. — № 4) та уривок третьої дії трагедії «Никита Гайдай» (1842. — № 9).</p><p><emphasis>Дайте мені… «Историю» Маркевича». — </emphasis>«Историю Малороссии» М. А. Маркевича (див. примітку до листа до Г. С. Тарновського від 26 березня 1842 р., № 13).</p><subtitle>37. Т. Г. Шевченка до С. О. Бурачка</subtitle><subtitle><emphasis>Між 26 березня і 4 квітня 1844. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 127). Папір на зламі листа в куті перетлів і випав. Слова у квадратових дужках відновлюються за контекстом.</p><p>Датується за змістом листа, що вказує на Великодні свята (Пасха у 1844 р. припадала на 26 березня), та часом, коли видано квиток на випуск у світ квітневої книжки журналу «Маяк» із Шевченковою поемою «Бесталанный» («Тризна»), коректуру якої поет просить у редактора, орієнтовно: 26 березня — 4 квітня 1844 р., С.-Петербург.</p><p>Вперше надруковано у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 31.</p><empty-line/><p><emphasis>Спасибі вам за оцей «Молодик». — </emphasis>У 1843 р. з'явилося три книжки «Молодика». Оскільки четверта книжка вийшла 1844 р. (цензурний дозвіл від 22 березня 1844 р.) і С. Бурачок не міг ще її прислати, а друга книжка з українським відділом у поета була, — йдеться про третю книжку.</p><p><emphasis>…новий «Ма[як]»… — </emphasis>Поет має на увазі третій номер журналу за 1844 р.</p><p><emphasis>Та [дайте ще], коли готова коректура… — </emphasis>У четвертому номері «Маяка» 1844 р. друкувалася поема Шевченка «Бесталанный» («Тризна»).</p><subtitle>38. Т. Г. Шевченка до О. М. Бодянського</subtitle><subtitle><emphasis>6–8 травня 1844. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 121).</p><p>Датується на підставі нотатки адресата на листі: «дістав 13 мая 1844 року у суботу». Пошта з Петербурга до Москви доставлялася близько тижня. Отже, листа написано орієнтовно 6–8 травня 1844 р. у С.-Петербурзі.</p><p>Вперше надруковано в журналі «Русская старина» (1883. — № 9. — С. 639).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 347–348.</p><empty-line/><p><emphasis>Бодянський Осип Максимович </emphasis>(1808–1877) — український та російський філолог, історик, письменник і перекладач, один із засновників славістики в Росії. Освіту здобув у Московському університеті, з 1842 р. — професор слов'янської філології цього ж університету. Один з перших ґрунтовно досліджував специфіку народної поезії слов'ян.</p><p>О. М. Бодянський відіграв вагому роль у зацікавленні Шевченка культурою та історією слов'янських народів, що позначилось і на його творчості (поема «Єретик»). Серед архівних матеріалів О. Бодянського знайдено запис про те, що 16 лютого 1844 р. один примірник виданої у власному перекладі книжки П. Шафарика «Славянское народописание» було надіслано Т. Шевченкові (див.: Радянське літературознавство. — 1965. — № 4. — С. 75). Видаючи цю книжку, Бодянський доповнив автора, зазначив серед українських письменників і Шевченка. О. Бодянський долучився також і до поширення Шевченкових творів серед слов'янських народів. У 1844–1845 рр. надіслав В. Ганці, П. Шафарикові і Чеському музеєві «Тризну», «Гамалію», «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки», а «Тризну» і «Гамалію» — хорватському поетові С. Вразу.</p><p>Шевченко зустрічався з О. Бодянським 1844, 1845 і 1859 рр. Під час заслання поета О. Бодянський надсилав Шевченку книжки, клопотався про полегшення його долі.</p><p><emphasis>Оддайте «Тризну» по копі, а «Гамалію» по півкопи серебром… — </emphasis>Ідеться про продаж поем Шевченка «Тризна» (СПб., 1844) та «Гамалія» (СПб., 1844). Шевченко просить віддати їх для продажу в контору «Москвитянина».</p><p><emphasis>«Гамалія» не поправлений, як ми з вами тойді поправляли… — </emphasis>Повертаючись з України до Петербурга в лютому 1844 р., Шевченко завітав у Москві до О. М. Бодянського і, як видно, вони разом поправляли поему «Гамалія». Про ці правки відомостей не маємо.</p><p>…<emphasis>без мене надрюкований полукацапом. — </emphasis>Рукопис поеми «Гамалія» подав до друку О. Л. Елькан <emphasis>(Бородін В. С. </emphasis>Т. Г. Шевченко і царська цензура. — С. 83).</p><p>… <emphasis>я хочу рисовать нашу Украйну… — </emphasis>Повернувшись з першої подорожі в Україну, Шевченко задумав намалювати і видати серію офортів про історичне минуле, народний побут, звичаї та природу рідного краю під назвою «Живописная Украина», а за виручені гроші викупити родичів з кріпацтва. Повідомлення про підготовку такого видання з'явилося в газеті «Северная пчела» від 25 серпня 1844 р. Того ж року в Петербурзі вийшов лише перший випуск, в якому вміщено шість офортів: «Судня рада», «Дари в Чигрині 1649 р.», «Старости», «Казка», «Видубицький монастир у Києві», «У Києві» (т. 8, № 20–25). Видання це не продовжено через брак коштів <emphasis>(Владич Л. </emphasis>«Живописна Україна» Тараса Шевченка. — К., 1963).</p><p><emphasis>…текст буду сам писать або Куліша проситиму… — </emphasis>У повідомленні «Северной пчелы» про видання «Живописной Украины» серед тих, хто братиме участь у підготовці цього видання, зазначено й ім'я П. Куліша. Прочитавши це, П. Куліш писав поетові: «Объявление Ваше пахнет так сильно спекуляциею, что я решился было, как только выйдет в свет Ваша „Украина“, написать рецензию и указать все ошибки, каких, без сомнения, будет бездна в тексте Вашей скороспелой книжки» (№ 63).</p><p><emphasis>Куліш Пантелеймон Олександрович </emphasis>(1819–1897) — український письменник, критик, історик, фольклорист, етнограф і перекладач. З Шевченком познайомився влітку 1843 р. в Києві. «Кобзаря» сприйняв з ентузіазмом і висловив побажання внести суттєві й менш суттєві виправлення в поезії «Іван Підкова» і «До Основ'яненка», в поеми «Катерина» і «Гайдамаки». Під час перебування Шевченка на засланні, коли його твори були заборонені, П. Куліш 1857 р. у «Записках о Южной Руси» опублікував поему «Наймичка» (без підпису), а в своїй «Граматці» — окремі твори циклу «Давидові псалми». Пізніше в альманасі «Хата» (1860) надрукував ряд поезій Шевченка, сприяв їх публікації в журналі «Основа» (1861–1862). В цьому ж журналі вперше опублікував драму Шевченка «Назар Стодоля» (1862. — № 9).</p><subtitle>39. В. М. Рєпніної до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>17 травня 1844. Яготин</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 92. — № 287).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1897. — № 2. — С. 157–158, з окремими пропусками і помилками. Публікація М. Чалого.</p><p>Дата в автографі: «Яготин, 17-го мая 1844».</p><p>Відповідь на лист Шевченка, нині не відомий.</p><empty-line/><p><emphasis>Благодарю Вас за поручение Ваше. Оно доказывает мне, что Вы нас не вовсе забыли.</emphasis> — Можливо, у втраченому листі Шевченка йшлося про публікацію поеми «Тризна» («Бесталанный») в журналі «Маяк» (1844. — № 4) і видання її окремою книжкою також у квітні того ж року. Шевченко міг просити допомоги у поширенні цього видання серед знайомих В. Рєпніної, бо в наступному листі до Шевченка, датованому 19 червня 1844 р. (№ 42), вона повідомляє про це.</p><p><emphasis>Вашим же стихом я выскажу Вам добрый совет: «Не погасай твое светило».</emphasis> — Трохи перефразована цитата із поеми Шевченка «Тризна»: «Не погасай, мое светило!». Поема, присвячена В. Рєпніній, була написана під впливом настроїв і роздумів, що виникли в Шевченка від спілкування з нею (див.: Русские пропилеи. — С. 203–221).</p><p><emphasis>Лишь письменно передать могу поклон Ваш нашему другу, которого имя Вы уже забыли!!! Вы его назвали Василием Алексеевичем!!! Он неделю тому назад оставил Яготин, отправляясь уже за границу.</emphasis> — Ідеться про О. В. Капніста. Як видно з дати цього листа — 17 травня, він виїхав за кордон десь приблизно 10-го травня 1844 р.</p><p><emphasis>Родители мои… — </emphasis>Варвара Олексіївна Рєпніна (1778–1864) та Микола Григорович Рєпнін-Волконський (1778–1845).</p><p><emphasis>Глафіра</emphasis> — Дунін-Борковська Глафіра Іванівна (дівоче прізвище Псьол, 1823–1886), українська художниця. Разом із сестрами Олександрою і Тетяною жила у Рєпніних. Про стосунки Шевченка з Глафірою В. М. Рєпніна писала у згаданому листі до Ш. Ейнара (див.: Русские пропилеи. — С. 203–221).</p><subtitle>40. П. О. Куліша до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>5 червня 1844. Київ</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ЦДІАК України. — Ф. 2221. — Оп. 1. — Спр. 277. — Арк. 1–1 зв.).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1900. — № 9. — С. 303–304, з пропусками і неточностями в тексті. Публікація М. Стороженка. Повністю оприлюднив М. М. Новицький: Україна. — 1925. — Кн. 1/2. — С. 78–79.</p><p>Дата в автографі: «Р. Б. 1844, Іюня 5 дня, зъ Кіева».</p><p>Відповідь на лист Шевченка, написаний, ймовірно, в середині травня 1844 р. Цей лист не зберігся.</p><empty-line/><p><emphasis>Спасибі за книжечку — «Тризну»… Ще жду «Гамалії», «Кобзаря» і «Гайдамак». — </emphasis>Ідеться про видання: Тризна: Т. Шевченка. — СПб., 1844; Гамалія: Соч. Т. Шевченки. — СПб. — В типографии М. Ольхина. — 1844; Кобзарь Т. Шевченка. — СПб., 1840. В типографии Е. Фишера; Гайдамаки: Поема Т. Шевченка. — СПб., 1841.</p><p><emphasis>Ой як же я зрадів, довідавшись з твоєї супліки, що ти не мариш дармо часу у тій Петровій бурсі!</emphasis> — Очевидно, в листі, що не зберігся, Шевченко писав про свої наміри і роботу над виданням «Живописной Украины». Петровою бурсою Куліш називає Академію мистецтв у Петербурзі.</p><p><emphasis>…премудрий Салимін…</emphasis> — Соломон (965–928 до н. е.), ізраїльсько-іудейський цар, син Давида. Біблійна традиція, що іменує Соломона мудрим, приписує йому авторство «Еклезіаста», «Притчей Соломонових» і «Пісні пісень».</p><p><emphasis>…да й батько козацький, старий Хмельницький…</emphasis> — Ідеться про Хмельницького Богдана (Зіновія) Михайловича (бл. 1595–1657) — гетьмана України. П. Куліш так називає Б. Хмельницького в багатьох своїх писаннях. У вірші «Якби-то ти, Богдане п'яний…» Шевченко з гіркою іронією також називає гетьмана «козачим батьком» — «І препрославлений козачий // Розумний батьку!..» (Шевченко Тарас. Повне зібр. творів: У 12 т. — К., 2001. — Т. 2. С. 247).</p><p><emphasis>Саллюстій Гай Крісп</emphasis> (86–35 рр. до н. е.) — римський історик.</p><p><emphasis>…то й читається в Євангелії: «Тако да просветится свет ваш пред человеки, яко да видят ваша добрая дела и прославят Отца вашего, иже на небесех».</emphasis> — За Євангелієм від Матвія, гл. 5, в. 16.</p><p><emphasis>Їду знов на три місяці на Вкраїну.</emphasis> — Див. коментар до листа Т. Г. Шевченка до П. О. Куліша від 20 жовтня 1843 р., № 26.</p><p><emphasis>Присилайте Ваші картинки…</emphasis> — Ідеться про офорти серії «Живописная Украина».</p><p><emphasis>…в Чигирин з надписом: «Михаилу Грабовскому».</emphasis> — Михайло Грабовський (1805–1863) — польський письменник «української школи», літературний критик та історик. П. Куліш познайомився з ним у липні 1843 р. під час своєї поїздки по Україні, про що свідчить його лист до М. Юзефовича від 30 липня 1843 р. із Олександрівки, що поблизу Чигирина, де жив М. Грабовський. П. Куліш у цей час працював над «Чорною радою», і йому було цікаво показати свої твори такому знавцеві української старовини, яким був М. Грабовський, автор «Koliszczyzna i Stepy» (1838) та «Stannica Hulajpolska» (1840–1841).</p><p><emphasis>…розтолкуйте мені хорошенько, що і як Ви хочете робить; а то не второпаю, що для Вас компоновали.</emphasis> — Шевченко збирався (як видно з цього листа) переслати свої вже готові на той час естампи чи картини і, очевидно, просив написати до них текст. Лист Шевченка не зберігся, але про намір звернутися до П. Куліша у цій справі свідчать його листи до О. М. Бодянського від 6–7 травня (№ 38) і 29 червня 1844 р. (№ 43). В останньому з них Шевченко писав: «Куліш буде компоновать текст для народного теперішнього побуту». Очевидно, П. Куліш не зовсім добре уявляв, що саме має він робити, і в листі від 31 грудня 1844 р. дорікав Шевченкові за поспішність у здійсненні свого задуму видання «Живописной Украины», яка може тільки пошкодити справі (див. коментар до цього листа № 63).</p><subtitle>41. Т. Г. Шевченка до В. М. Рєпніної</subtitle><subtitle><emphasis>8–10 червня 1844. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за копією листа В. М. Рєпніної до О. В. Капніста від 20 червня 1844 р., зробленої К. Д. Кононенком (Державний архів Полтавської області. Ф. 1505. — Оп. 1. — Спр. 437. — Арк. 90–91).</p><p>Датується на підставі слів В. М. Рєпніної в листі до О. В. Капніста від 20 червня 1844 р.: «Вчера получила его письмо», тобто 19 червня, а написано листа, звичайно ж, раніше (пошта із Петербурга доставлялася через 9–10 днів), орієнтовно: 8–10 червня 1844 р., С.-Петербург.</p><p>У листі до О. В. Капніста від 20 червня 1844 р. В. М. Рєпніна навела два уривки з листа Шевченка, які подаються у цьому виданні. Через два місяці, 20 серпня 1844 р., в листі до Шарля Ейнара вона знову згадала цього листа: «Получила я также два письма от Шевченка, хорошие и очень грустные письма: он, бедный, хлопочет о том, чтобы сделать своих братьев свободными людьми! Вы поймете без моих пояснений, что должна чувствовать его душа» (Русские пропилеи. — С. 252). Ще про один лист В. Рєпніна писала до художниці Псьол Глафіри Іванівни (1823–1886) 4 серпня 1844 р.: «Я получила сегодня хорошее письмо от Шевченко, который пишет мне снова о своих братьях: видно, что это его доминирующая мысль — а мы еще сомневались в нем» (<emphasis>Прийма Ф. Я. </emphasis>Шевченко в работе над «Живописной Украиной» // Збірник праць четвертої наукової шевченківської конференції. — К., 1956. — С. 274).</p><p>Вперше надруковано в статті: З листування Т. Г. Шевченка / Подав В. Бородін // Радянське літературознавство. — 1965. — № 7. — С. 80–83.</p><empty-line/><p>…<emphasis>окончить дело с владельцем братьев… — </emphasis>Тобто викупити на волю братів Микиту і Йосипа у поміщика П. В. Енгельгардта. «Владелец его братьев, — писала В. М. Рєпніна О. В. Капністу в листі від 20 червня 1844 р., — желает получить 2000 рублей чистыми деньгами». Такої суми у Шевченка, звичайно, не було, і він не зміг викупити братів на волю.</p><p>…<emphasis>искусство оставил в прошлом… — </emphasis>У цей час Шевченко вже знав, що в Італію за рахунок Академії мистецтв не поїде. Справа з викупом братів не посувалася. Все це зумовило гнітючий настрій.</p><subtitle>42. В. М. Рєпніної до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>19 червня 1844. Яготин</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 92. — № 288). Папір, на якому написано лист, пошкоджений: обірвано краї сторінки.</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1897. — № 2. — С. 159–160 (публікація М. К. Чалого). Текст неповний.</p><p>Дата в автографі: «19 июня 1844. Яготин».</p><p>Відповідь на втрачений лист Шевченка орієнтовно від першої половини червня 1844 р. В. М. Рєпніна згадує про нього і цитує у своєму листі до О. В. Капніста від 20 червня 1844 р. (див.: <emphasis>Бородін В. </emphasis>З листування Т. Г. Шевченка // Радянське літературознавство. — 1965. — № 7. — С. 80–83).</p><empty-line/><p><emphasis>…с Алексеем Васильевичем, от которого… получили, я уверена, дружеские отзывы…</emphasis> — В. М. Рєпніна висловлює припущення, що О. В. Капніст вже написав Шевченкові про його поему «Тризна» (СПб., 1844). Лист О. В. Капніста до Шевченка не відомий.</p><p><emphasis>…от грустного Вашего письма навернулись слезы у меня на глазах… О, не откажите уведомить меня, когда Вы совершенно будете спокойны насчет братьев Ваших…</emphasis> — Ідеться про згаданий лист Шевченка, уривки з якого В. М. Рєпніна процитувала у листі до О. В. Капніста від 20 червня 1844 р.: «Вчера я получила милое, доброе, благоразумное письмо от Шевченка. Он между прочим вот что пишет: „Будущей весною, коли Бог поможет окончить дело с владельцем братьев, тогда-то приеду в Малороссию. А коли нет, то и сам не знаю, куда я поеду“, „Теперь же, кроме льстивых, подлых писем помещику моих родственников, я ничего не пишу, искусство поставил в прошлом, а в Академию прихожу как на покой; горько, ужасно горько, но быть так, коли иначе не делается“» (Там само. — С. 81).</p><p>Задумуючи видання «Живописной Украины», Шевченко сподівався також зібрати гроші для викупу з неволі своїх братів і родичів. В. М. Рєпніна була найактивнішим помічником Шевченка в розповсюдженні «Живописной Украины».</p><p><emphasis>И здесь мало кто [о]ценил, как должно, «Тризну». — </emphasis>Ідеться про окреме видання поеми: Тризна. Т. Шевченка. — СПб., 1844, що побачила світ у квітні. У згаданому листі до В. М. Рєпніної Шевченко, очевидно, писав про усні відгуки на поему, оскільки рецензії в пресі (крім рецензії невідомого автора, надрукованої в газеті «Русский инвалид» 14 травня 1844 р.) з'явилися тільки в червні (Отечественные записки. — 1844 — № 5–6; Современник. — 1844. — № 6; Северная пчела. — 1844. — 22 черв.).</p><p><emphasis>Один экземпляр я послала в Одессу Стурдзе… — </emphasis>Стурдза Олександр Скарлатович (1791–1854), чиновник міністерства іноземних справ, автор праць із релігійних і політичних питань. Його «Записка о настоящем положении Германии», підготовлена для учасників Аахенського конгресу 1818 р., в якій він вимагав взяти під нагляд поліції німецькі університети як розсадники революційних та атеїстичних ідей, викликала різкий осуд громадськості. В. М. Рєпніна дружила з сестрою О. С. Стурдзи — Роксандрою Едлінг (див.: <emphasis>Жур П. </emphasis>Літо перше. — С. 181–182). Примірник поеми «Тризна» (СПб., 1844), надісланий О. С. Стурдзі, не зберігся.</p><p><emphasis>…надеюсь вскоре переслать к Вам итог моей продажи.</emphasis> — Вже в наступному листі, від 3 липня 1844 р., В. М. Рєпніна повідомляє про те, що надсилає гроші за реалізовані примірники Шевченкової поеми «Тризна».</p><p><emphasis>Николай Андреевич Маркевич… написал мне насчет Вас и поэмы…</emphasis> — Лист М. А. Маркевича до В. М. Рєпніної, очевидно, не зберігся.</p><p><emphasis>В моем экземпляре… я возобновила все то, что было пропущено…</emphasis> — Примірник видання поеми «Тризна»», про який пише В. Рєпніна, не зберігся в її архіві. Ним скористався М. Гершензон, факсимільно відтворивши відновлені В. Рєпніною цензурні купюри у виданні: Русские пропилеи. — С. 262–263.</p><p><emphasis>Глафіра — </emphasis>Г. I. Дунін-Борковська.</p><p><emphasis>Итак, Вы решаетесь печатать «Слепую»…</emphasis> — Ідеться про поему «Слепая», написану в першій половині 1842 року. Кому саме передав Шевченко право на її публікацію — невідомо. У листі до Я. Г. Кухаренка від 30 вересня 1842 р. поет писав: «Не хочеться, дуже не хочеться мені дрюкувати „Слепую“, але вже не маю над нею волі, та цур їй, а обридла вже вона мені». Однак поему було надруковано, лише після смерті Шевченка (Киевская старина. — 1886. — № 6. — С. 310–338).</p><p><emphasis>[П]олагаю, что Вы кое-что изменили…</emphasis> — У жовтні 1843 р. в Яготині Шевченко читав у присутності В. Рєпніної поему «Слепая». Про враження, яке на неї справила поема, як і Шевченкова «мягкая, чарующая манера читать», В. М. Рєпніна писала у листі до Шарля Ейнара від 27 січня 1844 р. (див.: Русские пропилеи. — С. 266).</p><p><emphasis>Посвящение прекрасно и гармонирует с содержанием милой Оксаночки… — </emphasis>Окремої посвяти до поеми «Слепая» немає. Очевидно, В. М. Рєпніна має на увазі вступний монолог поеми.</p><p><emphasis>…я представляю себе, как будет грудь болеть от чтения «Совы».</emphasis> — Про зміст поеми «Сова», датованої Шевченком 6 травня 1844 р., йшлося, мабуть, у згаданому листі Шевченка. Очевидно, Шевченко збирався переслати поему до Яготина.</p><subtitle>43. Т. Г. Шевченка до О. М. Бодянського</subtitle><subtitle><emphasis>29 червня 1844. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 122).</p><p>Датується за автографом (рік встановлюється за змістом листа): 29 червня 1844 р., С.-Петербург.</p><p>Вперше надруковано в журналі «Русская старина» (1883. — № 9. — С. 640).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 349.</p><empty-line/><p>…<emphasis>уже другий місяць, як жду од вас звістки… — </emphasis>Попереднього листа О. Бодянському Шевченко написав 6–8 травня 1844 р. Одержавши другого листа, О. Бодянський відповів на обидва зразу, зазначивши, що для цієї затримки «були деякії причини, між котрими найбільша і найгірша — збори на Україну» (№ 45).</p><p>…<emphasis>із теперішнього биту посилаю вам одну картину для шталту… — </emphasis>Шевченко надіслав О. Бодянському офорт «Судня рада».</p><p><emphasis>Бутков Петро Григорович </emphasis>(1775–1857) — російський історик, академік Петербурзької академії наук (з 1841 р.). У своїх працях «Оборона летописи русской, Нестеровой, от навета скептиков», «Нечто к Слову о полку Игоря», «О поляках и о Киеве» та ін. послідовно обстоював думку про цінність літописів як джерельної бази для вивчення історії. До П. Г. Буткова й звертався Шевченко як до знавця слов'янської старовини.</p><p><emphasis>Стороженко Андрій Якович </emphasis>(1791–1858) — відомий свого часу колекціонер документальних історичних матеріалів, знавець історії України. Можливо, Шевченко познайомився з ним через О. Бодянського.</p><p>…<emphasis>Грабовський буде мені польські штуки видавать… — </emphasis>Ідеться про польського письменника «української школи» Міхала Грабовського (1804–1863). Народився і жив переважно в Україні. Збирав і досліджував українську народну творчість. З ним Шевченко познайомився, очевидно, під час подорожі до Чигирина 1843 р., де М. Грабовський збирав матеріали для видання «Ukraina dawna і tera&#x17A;niejsza».</p><subtitle>44. В. М. Рєпніної до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>3 липня 1844. Яготин</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 92. — № 289).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1897. — № 2. — С. 160–162, з окремими пропусками і помилками (публікація М. Чалого).</p><p>Дата в автографі: «3-го июля 1844-го года, Яготин».</p><p>Відповідь на лист Шевченка, нині не відомий.</p><empty-line/><p><emphasis>…посылаю Вам, любезный Тарас Григорьевич, 25 целк[овых] за 50 экз[емпляров] «Тризны»…</emphasis> — Див. коментар до листа В. М. Рєпніної від 19 червня 1844 р., № 42.</p><p><emphasis>По получении письма Вашего я часто молилась за Вас или, лучше сказать, за успехи Вашего дела.</emphasis> — Згаданий тут лист Шевченка, написаний, ймовірно, у 20 числах червня 1844 р., не відомий. Мабуть, йшлося про роботу над «Живописной Украиной». Трохи раніше, 6–8 травня 1844 р. (№ 38), Шевченко повідомляв О. Бодянського, що вже готові три естампи: «У Києві», «Судня рада», «Дари в Чигрині 1649 року» (т. 8, № 20–22).</p><p><emphasis>Папа уехал в Седнев с Глафирой…</emphasis> — М. Г. Рєпнін та Г. І. Дунін-Борковська гостювали у Седневі Чернігівської губернії у маєтку Лизогубів.</p><p><emphasis>Таня — </emphasis>Псьол Тетяна Іванівна (1819–1858), сестра Глафіри і Олександри Псьол. Також жила у Рєпніних.</p><p><emphasis>Когда увижусь с Марией Даниловной Селецкой, спрошу у нее, все ли проданы эк[земпляры]…</emphasis> — Ідеться про Селецьку Марію Дмитрівну (1827–?), сестру П. Д. Селецького, яка допомагала В. М. Рєпніній у реалізації Шевченкової поеми «Тризна». Шевченко в 1843–1844 рр. бував у маєтку Селецьких в с. Малютинцях (Отрада), недалеко від Яготина. 3 січня Селецькі гостювали в Рєпніних під час різдвяних свят, і Шевченко записав у альбом М. Д. Селецької вступ до поеми «Мар'яна-черниця». В. М. Рєпніна так переповідала події цих днів у листі до Г. Псьол, датованому 11 січня 1844 р.: «Между ним и М[арией] С[елецкой] положительно что-то происходит; третьего дня вечером мне представился естественный повод для того, чтобы заговорить с ним об этом, и, не сказав определенно „да“, он все же молчаливо признал, что было три побудительные причины для того, чтобы написать ей в альбом: 1) потому, что хорошенькая барышня; 2) что подарила шарф и 3)…и он не захотел продолжать далее» (див.: <emphasis>Прийма Ф. Я. </emphasis>Шевченко в работе над «Живописной Украиной» (по материалам архива В. Н. Репниной) // Збірник праць четвертої наукової шевченківської конференції. — К., 1956. — С. 273).</p><p><emphasis>…может быть, в Петра и Павла день она у Тат[ьяны] Густ[авовны] успела поместить довольно большое количество их.</emphasis> — В день Петра і Павла (29 червня за ст. ст.) поміщиця Т. Г. Волховська (1763–1853) традиційно влаштовувала іменини свого покійного чоловіка. В цей час у її маєтку в с. Мойсівці збиралося багато гостей, отож була добра нагода запропонувати їм книжку Шевченка.</p><p><emphasis>…я очень обрадовалась Вашему доброму расположению к моей «Девочке». Если будете весною к нам, я, может быть, дам ее продолжение. — </emphasis>Ідеться про інтимну автобіографічну сповідь, що під заголовком «Девочка» ввійшла в її «Повесть» про Шевченка. Написана в листопаді 1843 р. Опублікована М. Гершензоном у кн.: Русские пропилеи. — С. 221–244. Про обставини і мотиви її написання, а також про перше враження Шевченка від цієї повісті В. М. Рєпніна розповідала в листі до Ш. Ейнара від 27 січня 1844 р. (див.: Там само. — С. 210–211). Продовження повісті «Девочка», про яке говорить В. Рєпніна, не відоме.</p><subtitle>45. О. М. Бодянського до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>9 липня 1844. Москва</emphasis></subtitle><p>Друкується за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 256).</p><p>Вперше надруковано: Наше минуле. — 1919. — № 1–2. — С. 17–19; публікація П. Зайцева.</p><p>Дата в автографі: «9 июля 1844 року, Москва».</p><p>Відповідь на листи Шевченка від 6–8 травня та 29 червня 1844 р. (№ 38).</p><empty-line/><p><emphasis>Не сердився та, здається, і не сердитимусь на такого щирого козака, як пан Шевченко… А що я й досі мовчав на Ваше письмо, котре достав ще аж в половині мая, то, бачите, на те були деякії причини…</emphasis> — Ідеться про лист Шевченка від 6–8 травня (№ 38). У листі від 29 червня 1844 р. (№ 43), на який відповідає Бодянський, Шевченко, стурбований його мовчанням, запитував: «Чи ви на мене розсердились, чи недобра вас знає, уже другий місяць як жду од вас звістки…».</p><p><emphasis>Дякую дуже Вам, добрий мій земляче, козаче, за Вашу ласку — гостинець «Гамалію» і «Тризну».</emphasis> — Ідеться про окремі видання: Гамалія: Соч. Т. Шевченки. — СПб., 1844. — В типографии М. Ольхина; Тризна: Т. Шевченка. — СПб., 1844.</p><p><emphasis>Книжки… дістав справно і зараз одніс… у контору москаля і казав продавати…</emphasis> — Шевченко у листі від 6–8 травня 1844 р. просив Бодянського: «…потурбуйтесь, будьте ласкаві, оддать їх у ту контору, що ви говорили, бо я її не знаю адреса, а в Вас тойді не спитав. Оддайте „Тризну“ по копі, а „Гамалію“ по півкопи серебром, проценти такі, які він положить».</p><p><emphasis>Теперечки об Ваших кунштах.</emphasis> — У згаданих листах Шевченко писав про свій задум видання «Живописной Украины».</p><p><emphasis>…як почну печатати Українські літописи…</emphasis> — Як секретар «Московского общества истории и древностей российских» О. Бодянський 1845 р. очолив редакцію «Чтений в императорском обществе истории и древностей российских» і почав реалізовувати свої плани щодо видання праць з історії України. Серед матеріалів «Чтений» 1845–1848 рр. праці з історії України займали головне місце. Серед них: «Критико-историческая повесть временных лет Червонной или Галицкой Руси» — переклад з польської статей львівського історика Д. Зубрицького (1777–1862), «История Русов или Малой России» (1846), «Летопись самовидца о войнах Богдана Хмельницкого и о междоусобных, бывших в Малой России по его смерти» (1846). Див.: <emphasis>Кондрашов Н. А. </emphasis>Осип Максимович Бодянский. — М., 1956. — С. 53–75.</p><p><emphasis>…або свій запас наських пісень.</emphasis> — Збиранням народних пісень О. М. Бодянський займався разом із своїм молодшим братом Ф. М. Бодянським. Деякі з цих пісень увійшли в збірник М. Максимовича «Украинские народные песни» (М., 1834). Окремо пісні, зібрані О. Бодянським і Ф. Бодянським вперше видані в кн.: Українські народні пісні в записах Осипа та Федора Бодянських. — К., 1977.</p><p><emphasis>Дякую Вам за «Судню Раду».</emphasis> — Один із перших трьох офортів «Живописной Украины» (т. 7, № 21), про які Шевченко пише у листі від 6–8 травня: «Три естампи уже готові — „Печерська Київська криниця“, „Судня в селі рада“ і „Дари Богданові і українському народові“. У тім місяці пришлю в Москву з білетами на подписку» (№ 38).</p><subtitle>46. О. К. Бодиско до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>21 липня 1844. Ніжин</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 92. — № 69).</p><p>Вперше надруковано у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 32–33.</p><p>Дата в автографі: «1844, 21 июля».</p><empty-line/><p><emphasis>Бодиско Олена Костянтинівна</emphasis> (1824–1904) — дружина російського письменника О. В. Станкевича, племінниця декабристів М. і Б. Бодисків, двоюрідна сестра професора Московського університету Т. М. Грановського. Шевченко познайомився з О. К. Бодиско 1843 р. в Мойсівці чи в Яготині. У березні 1858 р., коли Шевченко був у Москві, разом з М. С. Щепкіним заходив до Станкевичів. 19 березня поет записав у щоденнику: «…зашли к Елене Константиновне Станкевич, моей старой знакомой» (див. також записи від 20 та 24 березня 1858 р.).</p><p><emphasis>Тетенька Марья Васильевна…</emphasis> — Ідеться про Кромиду (уроджену Чарниш) Марію Василівну, що, як і В. М. Рєпніна, допомагала Шевченкові в поширенні його книжки «Тризна» серед своїх знайомих. Документальних свідчень про якусь попередню домовленість з приводу цієї справи між Шевченком і М. В. Кромидою не виявлено.</p><p><emphasis>При желании Вам много вдохновения только на национальном языке, а нам всем через это много часов истинного удовольствия пребудет.</emphasis> — Побажання писати українською мовою — свідчення того, що О. К. Бодиско сприймала Шевченка як національного поета і, безсумнівно, знала його поезію. Цей патріотичний настрій викликаний Шевченковою поезією, був, можна думати, досить характерним для того оточення, в якому поет перебував в Україні. До речі, і сам він у вірші «Три літа» писав, як його «…вітали, // Гралися, хвалили».</p><subtitle>47. В. М. Рєпніної до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>Серпень 1844. Яготин</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 92. — № 292).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1897. — № 2. — С. 162–163 (публікація М. К. Чалого), з неточностями, пропусками слів та неправильно зазначеною датою (22 жовтня 1844 р.).</p><p>Автограф не датований. Лист почато після 4 серпня, а закінчено наприкінці серпня 1844 р.</p><p>Датується орієнтовно: серпень 1844 р. Яготин.</p><p>Відповідь на невідомий лист Шевченка, який В. Рєпніна одержала 4 серпня 1844 р.</p><empty-line/><p><emphasis>Надобно непременно Вам прислать мне две программы Вашей «Живоп[исной] Укра[ины1», дабы возможно было произвесть подписки во время выборов в Полтаве и в Чернигове…</emphasis> — Очевидно, В. Рєпніна просила Шевченка прислати друковану програму «Живописной Украины», яка невдовзі була опублікована в «Северной пчеле» (25 серп. 1844 р.). Зміст цієї програми В. Рєпніна знала з Шевченкового листа, про що писала Г. І. Псьол 4 серпня 1844 р. Як видно з цього листа, Шевченко мав намір «воспользоваться выборами, с тем чтобы произвести подписку» (див.: Збірник праць четвертої наукової шевченківської конференції. — К., 1956. — С. 274).</p><p><emphasis>Алексея Васильевича еще нет, но я писала о намерении Вашем к Глафире…</emphasis> — Ідеться про О. В. Капніста, який у цей час був за кордоном. Шевченко чекав на нього, розраховуючи на те, що О. В. Капніст під час дворянських виборів у Полтаві та Чернігові виставить готові уже три естампи «Живописной Украины» (Шевченко їх переслав через Закревських) для ознайомлення й організації передплати (див. згаданий лист В. Рєпніної до Г. Псьол від 4 серпня 1844 р.).</p><p><emphasis>…невестка…</emphasis> — Балабіна Єлизавета Петрівна, дружина В. М. Рєпніна. Вона часто бувала в товаристві Шевченка, коли він жив у Рєпніних восени 1843 р. і в січні 1844 р., «слухала його поетичні читання».</p><p><emphasis>Таня — </emphasis>Т. І. Псьол.</p><p><emphasis>…добрая и милая Василиса Егоровна Бабанина… Она читала «Слепую» Вашу и оценила ее истинно поэтическое существо.</emphasis> — Особа не відома. Про неї та її захоплення поемою «Слепая» В. Рєпніна писала Г. I. Псьол 12 серпня 1844 р.: «Поэзия мчится с развернутыми крыльями [нрзб], и вот почему мадемуазель Бабанина для меня очаровательна вдвойне, ибо она наслаждается поэзией со страстью, с восторгом; прочитав „Слепую“, она расцеловала руку Ш[евченко] на его портрете» (див.: Збірник праць четвертої наукової шевченківської конференції. — С. 274).</p><p><emphasis>…ее лечит м. Фишер.</emphasis> — Фішер Фердинанд Федорович (1784–1859) — доктор медицини, домашній лікар Рєпніних. П. Д. Селецький у своїх спогадах писав про нього: «За домашнього лікаря постійно перебував Фішер, вивезений князем із Саксонії, один із кращих учнів Гуфланда, дуже розумний, освічений, симпатичний чоловік і чудовий медик». Цей же автор дає нам свідчення близьких стосунків Шевченка і Фішера: «До мене звичайно приходили Фішер і Шевченко, балакали допізна» (див.: Спогади про Тараса Шевченка. — С. 81; а також: <emphasis>Жур П. </emphasis>Літо перше. — С. 169–171).</p><p><emphasis>…зять мой Кривцов скончался. Бедная моя милая сестра одна в Тамбовской губернии…</emphasis> — Ідеться про Кривцова Павла Івановича (1806–1844), чоловіка Рєпніної Єлизавети Миколаївни, сестри Варвари. П. І. Кривцов, дійсний статський радник, працював у російському посольстві в Римі, де опікував групу художників із Росії, які там вдосконалювали свою художню майстерність. З Є. М. Кривцовою Шевченко познайомився у Рєпніних у жовтні 1843 р., коли вона повернулася з Італії і розповіла Шевченкові про знайомих по Академії мистецтв художників (див.: <emphasis>Жур П. </emphasis>Літо перше. — С. 163–164).</p><p><emphasis>Ґалаґан Григорій Павлович</emphasis> (1819–1888) — поміщик з с. Сокиринець на Полтавщині. Шевченко познайомився з ним 1844 р., подарував йому примірник видання поеми «Тризна» з дарчим написом. Г. П. Ґалаґан купував малярські твори Шевченка. Зберігся один лист Шевченка до Г. П. Ґалаґана від 27 травня 1858 р., № 291.</p><p><emphasis>От Закревских ничего не получила.</emphasis> — Ідеться про близьких сусідів Рєпніних з с. Березова Рудка. Із Закревськими поет познайомився влітку 1843 р., часто бував у них. У листі Шевченка, який В. Рєпніна одержала 4 серпня 1844 р., йшлося про те, що Закревські мають доставити передані ним три естампи для організації передплати на «Живописную Украину». В. Рєпніна часто писала Шевченкові про Закревських як таких, з якими йому не варто мати ніяких стосунків. Таке ж ставлення до них прочитується і в її автобіографічній «Повісті». Про перебування Шевченка у Закревських писав у своїх спогадах О. С. Афанасьєв-Чужбинський (див.: Воспоминания о Тарасе Шевченко. — К., 1988. — С. 106–112; а також: <emphasis>Щурат В. </emphasis>З життя і творчости Т. Шевченка. — Львів, 1914).</p><p><emphasis>…с Кап[нистом] и его женой…</emphasis> — Ідеться про О. В. Капніста і його дружину — Уляну Дмитрівну.</p><p><emphasis>…вот Вам письмо от Федора, которое у меня залежалось.</emphasis> — Особа не встановлена. Можливо, це лист від Федота Леонтійовича Ткаченка, товариша Шевченка по Академії мистецтв, який із 1842 р. жив у Полтаві (працював учителем малювання спочатку в Інституті шляхетних дівчат, а потім у Полтавській гімназії).</p><subtitle>48. В. М. Рєпніної до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>22 вересня 1844. Яготин</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 92. — № 290).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1897. — № 2. — С. 164 (публікація М. К. Чалого), з неточностями і помилково визначеною датою (24 вересня 1844 р.).</p><p>Дата в автографі: «22 сентября 1844 года».</p><p>Відповідь на невідомий лист Шевченка, який В. Рєпніна одержала 22 вересня 1844 р.</p><empty-line/><p><emphasis>Несколько дней тому назад я получила от Закревских… 3 гравюры.</emphasis> — Ідеться про перші три Шевченкові офорти із «Живописной Украины»: «У Києві», «Судня рада», «Дари в Чигрині 1649 року» (т. 8, № 20–22). Про пересилку цих офортів через Закревських Шевченко повідомляв В. М. Рєпніну в листі, який вона одержала 4 серпня і того ж дня писала Г. Псьол: «Я получила сегодня хорошее письмо от Шевченко… В августе месяце Закревские должны доставить мне три эстампа…» (Збірник праць четвертої наукової шевченківської конференції. — К., 1956. — С. 274).</p><p><emphasis>На будущей неделе ожидаем Алек[сея] Вас[ильевича</emphasis>]. — О. В. Капніст був ще за кордоном.</p><subtitle>49. Т. Г. Шевченка до М. А. Цертелєва</subtitle><subtitle><emphasis>23 вересня 1844. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 233).</p><p>Вперше надруковано в «Записках Наукового товариства ім. Шевченка» (1913. — № 2. — С. 157).</p><p>Вперше введено до зібрання творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 19–20.</p><empty-line/><p><emphasis>Цертелєв (Церетелі) Микола Андрійович </emphasis>(1790–1869) — український і російський фольклорист. У 1819 р. видав першу збірку української народної поезії «Опыт собрания старинных малороссийских песней» (СПб., 1819), вмістивши в ній дев'ять дум і одну історичну пісню. Збірник відкривався вступною статтею упорядника «О старинных малороссийских песнях», в якій високо оцінювалась українська народна поезія за те, що в ній «виден поэтический гений народа, дух его, обычаи описываемого времени». Деякий час М. А. Цертелєв належав до декабристського «Вільного товариства аматорів російської словесності». З 30-х років відійшов від науки, був інспектором Полтавського інституту шляхетних дівчат, помічником попечителя Харківської шкільної округи. Шевченко звертався до нього саме як до попечителя шкільної округи, щоб він сприяв передплаті на «Живописную Украину». Ймовірно, на прохання М. А. Цертелєва Харківський університет надіслав замовлення на це видання.</p><p><emphasis>Якби мені Бог поміг докончить те, що я тепер зачав… — </emphasis>Ідеться про періодичне художнє видання «Живописная Украина» (див. примітку до листа до О. М. Бодянського від 6–8 травня 1844 р., № 38).</p><p><emphasis>…генерал-губернатор узявся мені помагать. — </emphasis>З 1840 р. чернігівським, полтавським і харківським генерал-губернатором був князь Долгоруков Микола Андрійович (1792–1847). До нього Шевченко звертався з проханням допомогти у поширенні «Живописной Украины», і він надіслав відповідні розпорядження цивільним губернаторам Харківської, Полтавської і Чернігівської губерній (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 52–53).</p><p><emphasis>…я буду в вашому Харкові. —</emphasis> Про бажання приїхати до Харкова Шевченко писав ще раніше в листі до Г. Квітки-Основ'яненка від 19 лютого 1841 р., № 7. Таке бажання не покидало поета і тепер, але його не пощастило здійснити.</p><subtitle>50. Т. Г. Шевченка до С. М. Муханова</subtitle><subtitle><emphasis>25 вересня 1844. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 201. — Арк. 1–2).</p><p>Вперше надруковано в наукових записках «Радянське літературознавство» (1939. — № 4. — С. 140–141).</p><p>Вперше введено до зібрання творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 235.</p><empty-line/><p><emphasis>Муханов Сергій Миколайович </emphasis>(1796–1858) — генерал-майор, харківський цивільний губернатор. На прохання Шевченка допомогти в поширенні альбому офортів «Живописная Украина» сам передплатив цей альбом і всіляко сприяв поширенню його в Харківській губернії. У його рапорті чернігівському, полтавському і харківському генерал-губернатору М. А. Долгорукову про організацію передплати на естампи «Живописная Украина» зазначалося: «…имею честь донести, что о приглашении гг. дворян здешней губернии к подписке на периодическое издание классным художником Императорской Академии художеств Шевченком картин „Живописная Украина“ [… ] предложил губернскому правлению пропечатать в „Губернских ведомостях“ приглашение к подписке желающих иметь это издание» (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 54).</p><p>У замітці «Об издании Шевченки», опублікованій за вказівкою С. М. Муханова, повідомлялося: «Находящийся при Императорской Академии художеств в С.-Петербурге классный художник Шевченко, известный поэт-живописец, посвятив себя изучению всего достойного замечания в пределах отечества, предпринял периодическое издание, которое будет иметь целию изображение в картинах важнейших достопримечательностей южного краю России, столь богатого историческими воспоминаниями и разнообразными красотами природы» (Прибавление к Харьковским губернским ведомостям. — 1844. — 25 окт.).</p><p>Про видання «Живописной Украины» повідомлялося також у петербурзьких газетах «Русский инвалид» (1844. — 15 жовт.) та «Tygodnik Petersburski» (1844. — 5/17 груд.).</p><p>…<emphasis>предпринял издать под названием Живописная Украйна. — </emphasis>Див. лист до О. М. Бодянського від 6–8 травня 1844 р. та примітку до нього (№ 38).</p><subtitle>51. В. М. Рєпніної до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>25 вересня 1844. Яготин</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 92. — № 291).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1897. — № 2. — С. 164 (публікація М. К. Чалого). Текст подано без дати, з незначними скороченнями. Замість «Осинскому» надруковано «Основскому».</p><p>Дата в автографі: «25-го сентября 1844 года».</p><empty-line/><p><emphasis>…вот пришли две почты и не принесли мне обещанных билетов насчет Вашего дела. — </emphasis>Ідеться про передплатні квитки «на получение „Живописной Украины“ Т. Шевченка». Вони були віддруковані лише в кінці серпня 1844 р. (цензурний дозвіл на їх випуск Шевченко одержав 23 серпня 1844 р.). Див.: Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 49–50.</p><p><emphasis>В Полтаве взялись начальница Института сделать подписку..</emphasis>. — Ідеться про начальницю Інституту шляхетних дівчат Засс Софію Іванівну. П. Жур висловлює припущення, що Шевченко, перебуваючи в Полтаві у червні—липні 1845 р., повинен був з нею зустрітися, оскільки знав, що вона займається передплатою на його видання «Живописной Украины» (<emphasis>Жур П</emphasis>. Дума про Огонь. — К., 1985. — С. 82).</p><p><emphasis>…знакомый Вам граф де Бальмен.</emphasis> — З Яковом Петровичем де Бальменом (1813–1845) Шевченко познайомився 29 червня 1843 р. у селі Мойсівці, бував також у його родовому селі Ліновиці, що недалеко від Мойсівки. Зустрічалися вони ще у Закревських і Рєпніних. 22 січня 1844 р. Шевченко, Я. де Бальмен, І. Корбе, В. Закревський написали колективний лист М. А. Маркевичу. Тоді ж, у січні чи на початку лютого, коли Шевченко повертався до Петербурга, а Я. де Бальмен — в Одесу, де служив у чині ад'ютанта начальника штабу П'ятого піхотного корпусу генерал-лейтенанта П. Данненберга 1-го, вони бачилися востаннє (див.: <emphasis>Шубравский В. </emphasis>Яков де Бальмен // Яков де Бальмен. Повести. — Харьков, 1988. — С. 19). Маючи з собою друковані та рукописні твори Шевченка, Я. де Бальмен разом зі своїм родичем Михайлом Башиловим випустили власноручно ілюстрований рукописний «Кобзар» Шевченка, переписаний латинськими буквами під заголовком «Wirszy T. Szewczenka». 20 липня 1844 р. ця збірка була переслана В. Закревському для передачі Шевченкові (див. лист Я. де Бальмена до В. Закревського від 20 липня 1844 р. у кн.: Т. Г. Шевченко в документах і матеріалах. — Київ, 1950. — С. 71–72).</p><p>Глибоке душевне потрясіння, яке Шевченко пережив, одержавши звістку про загибель Я. де Бальмена на Кавказі 26 липня 1845 р., було головним психологічним мотивом для створення поеми «Кавказ», яку Шевченко присвятив своєму щирому другові. За спогадами Варфоломія Шевченка, фрагменти з поеми Шевченко декламував йому наприкінці вересня 1845 р. (див.: Спогади про Тараса Шевченка. — С. 28).</p><p><emphasis>Сегодня же писала к одному знакомому Писаревых…</emphasis> — Можливо, йдеться про М. Е. Писарєва (1806–1884), правителя канцелярії Київського генерал-губернатора Д. Г. Бібікова. Сатиричний образ М. Е. Писарєва Шевченко створив у поемі «Юродивий».</p><p><emphasis>…то же самое поручение даю в Харкове Осинскому.</emphasis> — Особа не відома.</p><p><emphasis>…брат его Семен Василь[евич] почти скоропостижно скончался в Полтаве…</emphasis> — Капніст Семен Васильович (1791/1792–1844), брат О. В. Капніста. З 1838 р. працював директором училищ Полтавської губернії та інспектором класів Полтавського інституту шляхетних дівчат. У статті В. Василевського «Полтавская I Мужская Гимназия» згадується «чрезмерное добродушие и мягкосердие» директора С. В. Капніста (див.: Труды полтавской ученой архивной Комиссии. — Полтава, 1908. — Вып. V. — С. 156).</p><p><emphasis>Неужели это Григорович так дурно поступил с Вами?</emphasis> — Можливо, Шевченко розчарувався у своїх розрахунках на підтримку В. I. Григоровича як секретаря Товариства заохочування художників у справі видання «Живописной Украины» і в одному з листів до В. Рєпніної писав про це. На думку Ф. Я. Прийми, «…совершенно бесспорно, что Шевченко сообщал Репниной об изменившемся к худшему отношении Григоровича к „Живописной Украине“» (<emphasis>Прийма Ф. Я. </emphasis>Шевченко в работе над «Живописной Украиной» // Збірник праць четвертої наукової шевченківської конференції. — С. 280–281).</p><subtitle>52. Т. Г. Шевченка до П. І. Гессе</subtitle><subtitle><emphasis>1 жовтня 1844. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (Державний архів Чернігівської області. Ф. 128. — Оп. 1. — Спр. 9575. — С. 4); в ІЛ — фотокопія (Ф. 1. — № 835).</p><p>Разом із листом адресатові надісланий квиток на одержання «Живописной Украины» з підписом Шевченка.</p><p>Вперше надруковано в газеті «Радянська Україна» (1958. — 2 берез.) (подав В. Горленко).</p><p>Вперше введено до зібрання творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібр. творів: У 6 т. — К., 1964. — Т. 6. — С. 31–32.</p><empty-line/><p><emphasis>Гессе Павло Іванович </emphasis>(1801–1880) — з 1841 р. чернігівський, а з 1855 р. київський цивільний губернатор.</p><p>…<emphasis>князь Николай Андреевич… — </emphasis>М. А. Долгоруков.</p><subtitle>53. В. М. Рєпніної до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>10 жовтня 1844. Яготин</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 92. — № 293).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1897. — № 2. — С. 164–165 (публікація М. К. Чалого), з помилковою датою — 10 листопада.</p><p>Дата в автографі: «10-го октя[бря] 1844 г., Яготин».</p><empty-line/><p><emphasis>Сегодня же отправляю 10 в Полтаву и 3 гравюры; 10 в Чернигов и 3 гравю[ры].</emphasis> — В Полтаві і Чернігові, тодішніх губернських містах, відбувалися в той час дворянські вибори, під час яких В. М. Рєпніна через своїх знайомих мала намір організувати передплату на видання «Живописной Украины» (див. її лист до Шевченка, написаний у серпні 1844 р., № 47).</p><p><emphasis>…и что это за перемена, на место 10 экз[емпляров] только 6 и на место 10 руб[лей] — только 3 ру[бля]…</emphasis> — Ще в червні—липні 1844 р. Шевченко планував випускати в рік по 10 естампів. Про це він писав до О. Бодянського (див. листи від 6–8 травня і 29 червня 1844 р., № 38, 43), але вже в пізніших повідомленнях бачимо, що план його дещо змінився. Щорічно він планує видавати 12 естампів, а в другій половині 1844 р. лише 6 естампів двома випусками і, як видно з листа до харківського цивільного губернатора С. М. Муханова та інших документів, назначає ціну за ці 6 картин — «3-и рубля серебром» (див.: Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 52).</p><p><emphasis>…нет Капниста…</emphasis> — О. В. Капніст ще не повернувся з-за кордону.</p><p><emphasis>Нет и сестры моей, и брата…</emphasis> — Ідеться про Є. М. Кривцову і В. М. Рєпніна.</p><p><emphasis>В Полтаве мисс Засс и Белавин, хороший мне знакомый, обещался хлопотать.</emphasis> — Ідеться про С. І. Зас і Якова Георгійовича Бєлавіна, «чиновника палати державних маєтностей» (див.: <emphasis>Жур П. </emphasis>Дума про Огонь. — С. 82).</p><p><emphasis>…в Одессе также будут. — </emphasis>Серед знайомих В. Рєпніної в Одесі — згадуваний в одному з її листів до Шевченка О. С. Стурдза та Я. П. де Бальмен.</p><p><emphasis>В пятницу буду писать графу Головкину… — </emphasis>Очевидно, йдеться про Головкіна Юрія Олександровича (1762–1846) — сенатора, дійсного таємного радника, почесного члена Петербурзької Академії наук, куратора Харківської шкільної округи (із 1834 р.).</p><subtitle>54. О. М. Бодянського до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>25 жовтня 1844. Москва</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 92. — № 70).</p><p>Вперше надруковано: Правда. — 1891. — № 9. — С. 183–184, з помилковою датою — 25 жовтня 1845 р. У редакторській примітці зазначалося, що лист друкується не за оригіналом, а за списком Шевченкового біографа. Цим, очевидно, зумовлені деякі розбіжності між текстом автографа та текстом, опублікованим у журналі.</p><p>Дата в автографі: «25-го окт[ября] 1844 року, Москва».</p><p>Відповідь на невідомий лист Шевченка, написаний, ймовірно, не пізніше першої половини жовтня 1844 р.</p><empty-line/><p><emphasis>Без грошенят та ще в Петербурзі що-небудь робить дуже погано…</emphasis> — Очевидно, Шевченко скаржився О. Бодянському у згаданому листі на нестачу грошей на друкування офортів «Живописной Украины». У жовтні цього ж року він звернувся з заявою до Комітету Товариства заохочування художників за підтримкою, яка дала б «…возможность отпечатать первые два выпуска, состоящие из шести эстампов, в количестве 600 экземпляров…» (див.: Т. Г. Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 56–57).</p><p><emphasis>Послав би я Вам що-небудь за Ваші книжки, але ж коли б то вони продалися — </emphasis>Ідеться про видання: Тризна: Т. Шевченка. СПб., 1844, та — Гамалія: Соч. Т. Шевченки. — СПб., 1844. — В типографии М. Ольхина, які О. М. Бодянський на просьбу Шевченка (див. листи Шевченка за 6–8 травня та 29 червня 1844 р., № 38, 43), віддав на комісію в контору журналу «Москвитянин».</p><p><emphasis>…чи тих, що по копі сріблом, чи що менше.</emphasis> — Див. коментар до листа О. М. Бодянського від 9 липня 1844 р., № 45.</p><p><emphasis>А щодо літописі… —</emphasis> із рукописом історичної праці Самійла Величка (бл. 1670 р. — після 1728 р.) «Летопись событий в Юго-западной России в XVII веке» (т. 1–4. — К., 1848–1864) Шевченко вперше познайомився, мабуть, ще в лютому 1844 р., коли був у О. М. Бодянського в Москві. Пізніше, в 1845–1846 рр., власник цього рукопису М. П. Погодін передав його до Київської археографічної комісії (над підготовкою його до друку працював М. Костомаров), і Шевченко мав добру нагоду читати цю цінну історичну працю (див.: Спогади П. Куліша // Новь. — СПб., 1885 — Т. IV. — № 18. — С. 66–67).</p><p><emphasis>Навісний хазяїн взяв її ік собі…</emphasis> — Ідеться про Погодіна Михайла Петровича (1800–1875), російського історика, журналіста, публіциста, академіка Петербурзької АН із 1841 р. Рукопис С. Величка був куплений Большаковим для М. П. Погодіна на аукціоні у Москві в 1840 р. у любителя давніх пам'яток Лаптєва. Передавши «Летопись…» О. М. Бодянському для опублікування її в «Чтениях в имп. Обществе истории и древностей Российских при Московском университете», М. П. Погодін хотів одержати за це 200 друкованих примірників цієї праці, «Московское общество истории и древностей российских» відхилило такі умови. М. П. Погодін забрав рукопис (див.: <emphasis>Барсуков Н. </emphasis>Жизнь и труды М. П. Погодина. — СПб., 1889. — Кн. 7. — С. 150–152).</p><p>Збереглися два листи-записки М. П. Погодіна до О. М. Бодянського від 1 і 12 червня 1844 р., які стосуються рукопису С. Величка. «Услышав о Вашем отъезде в Малороссию, я не могу оставить у Вас моей Малороссийской летописи и подвергать эту единственную вещь опасностям дороги, переезда или огня», — писав він 1 червня 1844 р. (див.: ІЛ. — Ф. 99. — № 90/1453. —Арк. 185–188). Лист від 12 червня опублікований в «Чтениях в имп. Обществе истории и древностей Российских при Московском университете» (М., 1884. — Кн. 3. — С. 4).</p><p><emphasis>До бачення зо мною, як то кажете, у Москві.</emphasis> — Лист, в якому Шевченко писав про свій намір зустрітися з О. М. Бодянським, не зберігся. Шевченко відвідав О. М. Бодянського 28–30 березня 1845 р., по дорозі в Україну.</p><p><emphasis>Стороженка, чую, немає у Варшаві, а там, десь на Україні блукає. —</emphasis> Стороженко Андрій Якович (1791–1858) — літератор, історик, власник колекції історичних документів. Про А. Я. Стороженка Шевченко згадував у листі до О. М. Бодянського від 29 червня 1844 р., № 43. Серед «известнейших ученых-малороссиян» прізвище А. Я. Стороженка фігурує також у рекламному повідомленні про Шевченкове видання «Живописная Украина» у газ. «Северная пчела» за 25 серпня 1844 р. (див.: Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 50).</p><p>Стороженко вже в 40-х роках мав багато архівних матеріалів, які збирався використати для написання праці з історії України. Однак задум його не здійснився (див.: <emphasis>С. Н. </emphasis>Очерк литературной деятельности А. Я. Стороженка // Киевская старина. — 1886. — № 8. — С. 3). О. М. Бодянський в одному з листів до А. Я. Стороженка цікавився його колекцією українських письмових пам'яток (див.: Киевская старина. — 1886. — № 10. — С. 315).</p><p>У Варшаві А. Я. Стороженко перебував на службі з 1832 по 1850 рр. як голова слідчої комісії, сенатор внутрішніх та духовних справ (див.: <emphasis>Модзалевский В. </emphasis>Малороссийский родословник — Т. IV. — С. 785–787).</p><subtitle>55. Т. Г. Шевченка до Товариства заохочування художників</subtitle><subtitle><emphasis>Жовтень 1844. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за оригіналом (РДІА. — Ф. 448. — Оп. 1. — Спр. 115. — Арк. 65–65 зв., 66). Рукопис невідомої особи. Підпис не Шевченка.</p><p>Вперше надруковано у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 21–22 з неточною датою — «серпень 1844».</p><p>На документі напис: «См[отри] жур[нал] зас[едания] 30 окт[ября] 44 г., ст[атья] 2».</p><empty-line/><p><emphasis>Товариство заохочування художників — </emphasis>об'єднання аматорів мистецтва (Петербург); засновано 1820 р. з метою пропагування образотворчого мистецтва, а також для надання матеріальної підтримки художникам.</p><p>Розглянувши заяву Шевченка, комітет Товариства заохочування художників 30 жовтня 1844 р. надав йому матеріальну допомогу (300 рублів) для видання альбому офортів «Живописная Украина».</p><p>Водночас повідомив, що 100 примірників видання «Живописной Украины», запропоновані Шевченком, придбати не зможе (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 57). У звіті за 1844–1845 рр. Товариство високо оцінило це видання.</p><subtitle>56. Я. Г. Кухаренка до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>2 листопада 1844. Станиця Уманська</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 77. — № 124. — С. 66).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1897. — № 3. — С. 452–453, з пропусками окремих слів.</p><p>Дата в автографі: «2 ноября 1844, с. Умань».</p><p>Відповідь Шевченка — лист від 26 листопада 1844 р. з Петербурга (№ 59).</p><empty-line/><p><emphasis>Год цілий, як я прошу письменно своїх Черників, щоб дали мені про тебе звістку…</emphasis> — Ідеться про земляків Я. Кухаренка — братів Єлисея Денисовича та Івана Денисовича Черників, що навчалися в Академії мистецтв у Петербурзі.</p><p><emphasis>Чи ви вже з'їздили з Бориспольцем на білому коневі в дріжках до чужоземців?</emphasis> — Шевченко, очевидно, писав Я. Кухаренкові про свій намір разом з П. Бориспольцем поїхати до Італії для продовження своїх художніх студій. Борисполець Платон Тимофійович (1805–1880) — український художник; разом із Шевченком навчався в Академії мистецтв. 1844 р. виїхав в Італію для вдосконалення у живописному мистецтві власним коштом. Про знайомство Я. Кухаренка з П. Бориспольцем під час його приїзду 1843 р. до Петербурга разом з дружиною і синами свідчить Шевченків лист від 16 квітня 1854 року: «…сини-соколи твої, де вони тепер повертаються?..То ти їм нагадай, коли сам здоров згадаєш, як ми з Бориспольцем з вами попрощалися, не доїжджаючи Александровського корпусу» (№ 150).</p><p><emphasis>А я між тим порадую Харківську громаду…</emphasis> — Серед харківських знайомих Кухаренка були відомі українські письменники і вчені — М. І. Костомаров, І. І. Срезневський, А. Метлинський, О. Корсун та ін. «Перші знайомства Кухаренка почалися десь у середині тридцятих років, цебто якраз перед початком його письменницької діяльності. На це вказує Недоборовський «Н. И. Костомаров был знаком с Кухаренком еще в Харькове с молодых лет, бывши еще студентом Университета» (Мои воспоминания // Киевская старина. 1893. — № 2. — С. 189–202), що приблизно було зазначеного вище часу. Мабуть, тоді ж почалися знайомства з іншими харківськими українцями і зав'язалося листування» (див.: <emphasis>В. Д-ський. </emphasis>Я. Г. Кухаренко як літературний діяч. — Червоний шлях. — 1928. — № 5. — С. 111). В архіві І. І. Срезневського знаходились окремі твори Я. Кухаренка, які він сподівався надрукувати в якомусь із тодішніх харківських видань.</p><p>Близькі стосунки Я. Кухаренка з А. Метлинським підтверджує і лист Шевченка до Я. Кухаренка від 16 квітня 1854 р., в якому Шевченко просить кланятися А. Метлинському, якщо буде йому писати.</p><p><emphasis>Що ти, брате, думаєш з «Побитом…» — </emphasis>Ідеться про п'єсу «Чорноморський побит», написану 1836 р., вперше надруковану в журналі «Основа» (1861. — № 11). На це запитання Шевченко відповідав: «На Різдвяних святках наші земляки отут компонують театри у Медицинській академії. Так я думав, щоб ушкварить твій „Чорноморський побит“, але тепер уже пізно, а якби ти його звелів переписать гарненько та прислав к Великодню, то б це так». П'єса у згаданому театрі не була поставлена.</p><p><emphasis>Тихорський Микола Якимович</emphasis> (1856–1871) — український і російський письменник, критик, співробітник журналів «Сын отечества», «Маяк», «Иллюстрированная газета». У своїх статтях відгукнувся на появу нових творів в українській літературі, написав рецензію на «Гайдамаки. Поема Т. Шевченка. — СПб., 1841» у журналі «Маяк» (1842. — № 8). У статті «До пана Основ'яненка» (Маяк. — 1843. — Т. X. — Відд. IV) М. Я. Тихорський подав дуже цінні для біографії письменників свідчення, що безпосередньо відтворюють живу атмосферу спілкування між Шевченком і Кухаренком, показують їх спільний інтерес до історії українського козацтва.</p><p><emphasis>Елькан — </emphasis>Елькан О. Л.</p><p><emphasis>Гулак — Гулак-Артемовський </emphasis>С. С.</p><subtitle>57. В. М. Рєпіної до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>8 листопада 1844. Яготин</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 92. — № 294).</p><p>Вперше надруковано за цим же автографом у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка. — К., 1962. — С. 37–38.</p><p>Дата в автографі: «8-го ноября 1844 г., Яготин».</p><p>Відповідь на невідомий лист Шевченка написаний, ймовірно, в останній декаді жовтня 1844 р.</p><empty-line/><p><emphasis>Наш друг приехал… он будет стараться для нашего дела.</emphasis> — Мовиться про О. В. Капніста, що повернувся з Швейцарії. Шевченко і В. М. Рєпніна розраховували на його допомогу як миргородського повітового предводителя дворянства в організації передплати на «Живописную Украину».</p><p>.<emphasis>..он поехал по несчастному случаю смерти его старшего брата.</emphasis> — С. В. Капніста.</p><p><emphasis>О, зачем Вы не были в Риме при сестре моей и при покойном ее муже.</emphasis> — Ідеться про Є. М. та П. I. Кривцових.</p><p><emphasis>Глафіра — </emphasis>Г. І. Дунін-Борковська.</p><subtitle>58. Правління Харківського університету до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>13 листопада 1844. Харків</emphasis></subtitle><p>Подається за оригіналом (НМТШ. — А–52. — Спр. 81. — Ч. 6. — Арк. 82).</p><p>Вперше надруковано: Україна. — 1925. — Кн. 1/2. — С. 86 (публікація М. М. Новицького).</p><p>Дата в автографі: «Ноября 13 дня 1844 года, № 2613, Харьков».</p><p>Звернення Правління Харківського університету прямо до Шевченка, а не до канцелярії Чернігівського, Полтавського і Харківського генерал-губернатора, дає підстави припустити, що цьому сприяв тодішній помічник попечителя Харківської шкільної округи Микола Андрійович Цертелєв. У листі до М. А. Цертелєва від 23 вересня 1844 р. Шевченко просив його набрати «субскрибентів у Харкові» і слати ці замовлення «в С. П. Бург в Академію художеств на ім'я Тараса Григоровича Шевченка».</p><empty-line/><p><emphasis>…просит… доставлять таковые в правление Университета в двух экземплярах…</emphasis> — Відомостей про те, чи Шевченко надсилав «Живописную Украину» до правління Харківського університету, немає.</p><p><emphasis>…а за продолжение издания в следующие годы…</emphasis> — Наступного, 1845 р., Шевченко не зміг продовжити своє видання через нестачу потрібних для друку естампів коштів.</p><subtitle>59. Т. Г. Шевченка до Я. Г. Кухаренка</subtitle><subtitle><emphasis>26 листопада 1844. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за рукописною копією М. О. Дикарєва (ІЛ. — Ф. 77. — № 127. —Арк. 20 зв.).</p><p>Вперше надруковано в газеті «Кубанские областные ведомости» (1899. — 3 квіт.) з цензурною купюрою.</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 349–350.</p><p><emphasis>Був я уторік на Україні… —</emphasis> Мова йде про першу подорож поета в Україну, що тривала з другої половини травня 1843 р. до середини лютого 1844 р. Шевченко побував тоді в Києві й на Київщині, на Чернігівщині, Полтавщині, на місцях колишньої Запорозької Січі. І всюди спостерігав безчинство й сваволю кріпосників. Особливо вразило його те, що на колишніх землях Запорозького Коша господарювали німецькі та єврейські колоністи, яким царизм надав великі пільги всупереч інтересам місцевого населення (див.: <emphasis>Багалей Д. И. </emphasis>Колонизация Новороссийского края и первые шаги его по пути культуры. — К., 1889).</p><p><emphasis>Межигорский Спас — </emphasis>Межигірський Спасо-Преображенський монастир, заснований 988 р. біля Вишгорода під Києвом. У 1240 р. зруйнований монголо-татарами; відбудований у 20– 30-х роках XVI ст. У першій половині XVII ст. був одним з важливих осередків антиуніатської боротьби, особливо, коли ним 1616 р. керував І. Копинський. Згодом став шпиталем для літніх запорожців, мав великі маєтності. В часи Шевченка у приміщенні колишнього монастиря була Межигірська фаянсова фабрика. Межигірський монастир згадується у поемах Шевченка «Сліпий» і «Чернець».</p><p><emphasis>Хортиця — </emphasis>острів на Дніпрі, тепер входить у міську смугу м. Запоріжжя. Відігравав роль важливого стратегічного пункту в боротьбі Запорозької Січі як проти агресії султанської Туреччини і Кримського ханства, так і проти намагань польських і литовських магнатів повернути запорожців у неволю. Тут формувались і звідси виступали у визвольні походи повстанські загони під проводом Т. Трясила, І. Сулими, Б. Хмельницького, І. Сірка.</p><p><emphasis>Заходився оце… гравировать и издавать в картинах остатки нашої України. — </emphasis>Ідеться про періодичне художнє видання «Живописная Украина» (див. примітку до листа до О. М. Бодянського від 6–8 травня 1844 р., № 38).</p><p><emphasis>Я на те літо буду у Таганрозі… —</emphasis> У Таганрозі жив тоді Я. Г. Кухаренко, але з якихось причин Шевченко не зміг до нього приїхати.</p><p><emphasis>На Різдвяних святках наші земляки отут компонують театр у Медицинській академії. —</emphasis> При Медико-хірургічній академії в Петербурзі в кінці 1844 р. аматорський гурток виставляв п'єси «Ревізор» Гоголя, «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» і «Шельменко — волостной писарь» Г. Квітки-Основ'яненка, «Назар Стодоля» Шевченка, «Скупий» Мольєра (див.: История Императорской военно-медицинской (бывшей медико-хирургической) академии за 100 лет. — СПб., 1898. — С. 487; <emphasis>Шубравський В. Є. </emphasis>Драматургія Т. Г. Шевченка. — С. 108–109).</p><p>З <emphasis>поганими отими черкесами я частенько отут зострічаюсь… — </emphasis>Так жартівливо поет називав учнів Академії мистецтв, які вчились на кошти кубанського козацького війська, Єлисея Демидовича Черника і Павла Панасовича Шамрая. Вони були добрі знайомі Шевченка і Я. Г. Кухаренка.</p><p><emphasis>Шамрай — </emphasis>Павло Панасович Шамрай (роки народження і смерті не відомі) — вчився в одній групі з Шевченком в Академії мистецтв, виходець з Кубані. З 1842 р. — некласний художник історичного живопису. В 1844 р. брав участь у художньому розпису Ісааківського собору в Петербурзі, а пізніше — собору в Катеринодарі (тепер Краснодар).</p><p><emphasis>Гулак — </emphasis>С. С. Гулак-Артемовський. Наприкінці листа дописка Гулака-Артемовського: «Спасибі вам, добродію, за пам'ять обо мні; нехай Вам Бог пошле здравіє і спасеніє; на враги побіду і одолініє, і да сохранить Вас і всіх окружающих Вас от огня, меча і нашествія іноплеменников. Амінь. Любящий Вас Семен Артемовський Гулак».</p><p><emphasis>Хтодот — </emphasis>Ф. Л. Ткаченко.</p><subtitle>60. В. М. Рєпніної до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>13 грудня 1844. Яготин</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 92. — № 295).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1897. — № 2. — С. 165.</p><p>Дата в автографі: «13 декабря 1844 года».</p><p>Відповідь на листи Шевченка (не збереглися), написані ним, як можна здогадуватися з контексту коментованого листа, наприкінці листопада — в перших числах грудня 1844 р.</p><empty-line/><p><emphasis>…я не забыла 9 ноября.</emphasis> — Шевченко відзначив цей день і в дарчому написі на рукопису поеми «Тризна»: «На память 9-го ноября 1843 года княжне Варваре Николаевне Репниной». В цей день, тобто 9-го листопада 1843 р., як свідчить В. Рєпніна у листі до Ш. Ейнара від 27 січня 1844 р., вона «написала ему (Шевченкові. — <emphasis>Ред.</emphasis>) тот выговор» — записку, в якій в алегоричній формі висловила свою стурбованість легковажною поведінкою поета, що, на її думку, дисонувала з високим призначенням поетичної ліри Шевченка. Записку що В. М. Рєпніна цитує у згадуваному листі до Ш. Ейнара (див.: Русские пропилеи. — С. 207).</p><subtitle>61. В. М. Рєпніної до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>20 грудня 1844. Яготин</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 92. — № 296).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1897. — № 2. — С. 165–166; у цій публікації є окремі відступи від автографа: пропуски слів або дещо змінений скорочений виклад окремих речень, не надруковано закінчення листа: «Поздравляю з наступающим новым годом и желаю Вам от искренного сердца все, что может только быть для Вас хорошо и благодатно».</p><p>Дата в автографі: «20-го декабря 1844 года».</p><p>Відповідь на лист Шевченка, що втрачений.</p><empty-line/><p><emphasis>Как я уже Вам сказала в последнем моем письме…</emphasis> — Тобто в листі від 13 грудня 1844 р.</p><p><emphasis>…цель Ваша должна живить Вас, должна соделать Вас скупым, рассчетливым до ее достижения. — </emphasis>Ідеться про видання «Живописной Украины», з яким Шевченко пов'язував сподівання на викуп своїх родичів із кріпацтва.</p><p><emphasis>У меня рублей 800!</emphasis> — Гроші, зібрані В. Рєпніною з передплатників «Живописной Украины».</p><p><emphasis>…от брата моего…</emphasis> — Ідеться про Василя Миколайовича Рєпніна (1806–1880). Шевченко познайомився з ним у липні 1843 р., бував у його маєтку в с. Андріївці, а в Яготині жив у флігелі, що належав В. М. Рєпніну. Окремі епізоди, що характеризують стосунки брата з Шевченком, описала В. М. Рєпніна у листі до Ш. Ейнара від 27 січня 1844 р. (див.: Русские пропилеи. — С. 205–210, 217), зокрема роботу (у січні 1844 р.) Шевченка над «Портретом Варвари та Василя Рєпніних».</p><p><emphasis>…был у него В. З[акревский], который от Вас получил письмо.</emphasis> — Ідеться про Закревського Віктора Олексійовича (1807–1858). Згаданий тут лист не зберігся.</p><p><emphasis>Бурковський — </emphasis>мабуть, мовиться про Дунін-Борковського Петра Дмитровича (1822–1846), що в 1845 р. одружився з Глафірою Іванівною Псьол.</p><p><emphasis>Влад. Лукашевич — </emphasis>Лукашевич Володимир Якимович (1813–?), брат Платона Лукашевича, про стосунки Шевченка з яким є значно більше відомостей, ніж з Володимиром Лукашевичем. Дружиною В. Лукашевича була Євдокія Іванівна Псьол (1815–?), старша сестра Глафіри і Олександри Псьол. Із «Малоросійського родословника» В. Модзалевського відомо, що В. Лукашевич «воспитывался в 1 кадетском корпусе, откуда за неспособностью по болезни к военной службе выпущен 16 окт. 1830 г. с чином 14 класса; 26 мая 1831 г. — в канцелярии бывшего Малороссийского военного губернатора; там же и служил в 1836 г.; коллежский регистратор (1842–1867); за ним в селе Мехедовке 264 души (1850)» (<emphasis>Модзалевский В. </emphasis>Малороссийский родословник. — К., 1912. — Т. 3. — С. 207–208). Про знайомство Шевченка з В. Лукашевичем відомостей немає.</p><p><emphasis>С каким благоразумием и вместе с теплым сочувствием ценил Андрей Лизогуб Ваши малор[оссийские] поэмы, и как я сожалею, что Вы не знакомы лично с ним.</emphasis> — З Лизогубом Андрієм Івановичем (1804–1864) Шевченко познайомився навесні 1846 р. у Седневі. Про оцінку А. Лизогубом поезії Шевченка В. Рєпніна могла знати з особистих розмов з ним, — Рєпніни підтримували тісні стосунки з родиною Лизогубів. Крім того, у серпні—вересні 1844 р. Седнів, маєток Лизогубів, відвідали Глафіра Псьол і батько В. М. Рєпніної. Не виключено, що саме вони розповідали про перебування поета в Яготині, і А. Лизогуб поділився з ними своїми враженнями від поезії Шевченка.</p><p><emphasis>Обрадуйте его и всех любителей малороссийского языка Вашей «Совой».</emphasis> — Див. лист В. М. Рєпніної від 19 червня 1844 р. (№ 42) та коментар до нього.</p><p><emphasis>Что сказать Вам об Капнисте?.. Он по случаю смерти брата своего все жил в Полтаве…</emphasis> — Див. лист В. М. Рєпніної від 25 вересня та коментар до нього (№ 51).</p><subtitle>62. Канцелярії Чернігівського, Полтавського і Харківського генерал-губернатора до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>29 грудня 1844. Харків</emphasis></subtitle><p>Подається за відпуском (НМТШ. — А–58. — Спр. 171/4088. — Арк. 12).</p><p>На документі є напис: «Препровождая 18 р. серебром и билет на получение эстампов „Живописной Украины“ в СПБ».</p><p>Замість закресленого в тексті «п'ятнадцять рублей» написано: «18 р.».</p><p>Вперше надруковано як лист до Шевченка у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка. — К., 1962. — С. 41, за машинописною копією, що зберігається в ІЛ (Ф. 1. — № 450).</p><p>Дата в документі: «29 декабря 1844. № 4963. Харьков».</p><empty-line/><p><emphasis>Канцелярия Черниговского, Полтавского и Харьковского генерал-губернатора…</emphasis> — 30 вересня 1844 р. чернігівський, полтавський і харківський генерал-губернатор М. А. Долгоруков звернувся до підлеглих йому керівників губерній і предводителів дворянства цих губерній з розпорядженням сприяти організації передплати на видання «Живописной Украины» (див.: Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 52–53), покладаючи на свою канцелярію завдання бути посередником між передплатниками і видавцем: «Подписку эту не оставьте препроводить в канцелярию мою, коею немедленно истребовано будет от издателя потребное количество экземпляров и по получении тотчас же вышлются подписчикам отпечатанные уже эстампы… на остальные же три эстампа, предназначенные к выпуску не позже будущего декабря месяца, подписчики вместе с тем получат билеты» (Там само. — С. 52).</p><p><emphasis>…и билет, присланный от начальника Харьковской губернии…</emphasis> — Ідеться про харківського цивільного губернатора Муханова Сергія Миколайовича (1796–1858). У листі до канцелярії чернігівського, полтавського і харківського генерал-губернатора (від 3 листопада 1844 р., № 14750) С. М. Муханов писав: «…я препровождаю при сем три рубля серебром и билет, полученный от Шевченка, покорно прося канцелярию доставить мне последние три эстампа по выпуске их, так как первые три уже мною получены» (Там само. — С. 58).</p><p>25 вересня 1844 р. Шевченко звертався до С. М. Муханова з листом (тоді ж і надіслав йому перший випуск, що складався з трьох офортів) і просив допомогти у розповсюдженні «Живописной Украины». Відгукнувшись на цю просьбу, С. М. Муханов розпорядився надрукувати в «Прибавлениях к харьковским губернским ведомостям» (1844. — 25 окт. — № 43) рекламне оголошення «Об издании Шевченки» (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 55).</p><p><emphasis>Танський Сергій Федорович</emphasis> — титулярний радник.</p><subtitle>63. П. О. Куліша до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>31 грудня 1844. Київ</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ЦДІАК України. — Ф. 2221. — Оп. 1. — Спр. 278. — Арк. 1–1 зв.).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1900. — № 9. — С. 304–305, з пропусками і неточностями в тексті. Публікація М. Стороженка. Повністю оприлюднив М. М. Новицький: Україна. — 1925. — Кн. 1/2. — С. 79–80.</p><p>Дата в автографі: «1844, дек[абря] 31, Ки[ев]».</p><p>Відповідь на лист Шевченка, написаний приблизно в листопаді — на початку грудня 1844 р. Лист не зберігся.</p><empty-line/><p><emphasis>…если б я не отлучался из Киева.</emphasis> — Час від часу П. Куліш виїжджав у різні місця Київської губернії за завданням «временной комиссии для собирания сведений о предметах древности в некоторых уездах Киевской губернии» (<emphasis>Шенрок В. </emphasis>П. А. Кулиш. Биографический очерк. — С. 24).</p><p><emphasis>Михайло Владимирович…</emphasis> — Юзефович Михайло Володимирович (1802–1889), інспектор училищ, а пізніше помічник попечителя Київської шкільної округи. Як видно з цього листа, брав участь у поширенні Шевченкової «Живописной Украины». Знайомство П. Куліша з М. Юзефовичем відбулося завдяки М. Максимовичу (десь 1840–1841 року), який, намагаючись допомогти Кулішеві влаштуватись, «дал о нем самую лестную рекомендацию Юзефовичу» (Там же. — С. 20). При сприянні М. Юзефовича П. Куліш одержав посаду учителя російської мови в Луцькому дворянському училищі (в лютому 1841 р.), надрукував у Києві історичний роман «Михайло Чарнишенко, або Малороссия восемьдесят лет назад» (див.: <emphasis>Дорошенко Д. </emphasis>П. О. Куліш, його життя й літературно-громадська діяльність. — К., 1918. — С. 12). Пізніше Куліш писав, що М. Юзефовичеві він «в первоначальном образовании своем обязан больше, чем кому-либо из предшествовавшего поколения».</p><p>Як родич Тарновських М. Юзефович у 40-х роках був близьким до українських діячів — М. Максимовича та М. Костомарова. Пізніше, після арешту Кирило-Мефодіївського товариства, його ставлення до українського національно-визвольного руху змінилось на вороже. Саме до М. Юзефовича як помічника попечителя шкільної округи звернувся 28 лютого 1847 р. провокатор — студент О. Петров, а 3 березня в присутності М. Юзефовича він написав донос попечителю округи О. Траскіну про існування таємного товариства. Про негідну поведінку М. Юзефовича під час арешту М. Костомарова див.: <emphasis>Н. И. Костомаров.</emphasis> Автобиография. Бунт Стеньки Разина. — К., 1992. — С. 139. Залишаючись на реакційних позиціях, брав участь у розробці заходів по забороні української мови 1863 та 1876 рр. (останні дістали неофіційну назву «юзефовичівського закону»).</p><p>Час знайомства Шевченка з М. Юзефовичем, очевидно, припадає на літо 1843 р. У листі до М. Костомарова Шевченко писав: «Як побачите Юзефовича, то поклоніться від мене». А вже 6 травня 1858 р. у щоденнику Шевченко згадував про нього як про «предателя киевского Юзефовича».</p><p>Листування П. Куліша і М. Юзефовича публікувалося у журн. «Киевская старина» (1899. — Кн. II–III).</p><p><emphasis>Сенчило-Стефановський Олексій Фролович</emphasis> (1808–1861) — український художник, іконописний маляр, учитель малювання в Київській повітовій школі на Подолі, співробітник Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у Києві. З Шевченком познайомився влітку 1843 р., допомагав поширювати «Живописную Украину».</p><p>У листі до І. Фундуклея від 16 липня 1847 р. (№ 92) Шевченко просив залишені у нього речі переслати в «Крепость Орскую» або передати «моему приятелю, сотруднику Археографической комиссии Алексею Сенчилу для отправки ко мне».</p><p>У спогадах М. М. Білозерського говориться про О. Сенчила-Стефановського як про «великого приятеля Шевченка» і повідомляється, що «Сенчило листувався з Шевченком, і в нього було до двадцяти листів від Шевченка (тепер не відомих); листи були гумористичні; в одному Шевченко писав: „Коли б вас у Петербург виписать, дак там вас зробили б товкачем або підтовкачем“» (див.: Спогади про Тараса Шевченка. — С. 163–164).</p><p><emphasis>Іванишев Осип Дмитрович</emphasis> — наглядач Києво-подільського дворянського училища, де на той час працював П. Куліш, брат М. Д. Іванишева.</p><p><emphasis>Мне досадно, что Вы, не списавшись со мною, объявили мое имя в числе сотрудников, тогда как я понятия не имею о Вашем литературном предприятии.</emphasis> — Повідомлення про видання «Живописной Украины» було надруковано в газ. «Северная пчела» 25 серпня 1844 р. Мотивом невдоволення П. Куліша були, очевидно, не якась там неприязнь до Шевченка чи небажання підтримати видання (як це часто намагалися пояснювати), а, скоріше, надзвичайна вимогливість, науковий педантизм, з яким Куліш ставився до всього, що писалося про Україну, про український народ. Це видно з таких рядків його листа: «Вы, господа, принимаетесь за Малороссию без советов людей, серьезно занятых этим предметом, вредите во мнении публики самому предмету и компрометируете нас». У цьому зв'язку варто процитувати уривок з листа П. Куліша до М. П. Погодіна від 2 листопада 1843 р.: «Взяла меня досада, что всякий суется писать о Малороссии, тогда как во всем Русском царстве не насчитаешь и пяти человек, которые занимались бы постоянным ее изучением. (А она этого стоит.)». (П. О. Куліш. [матеріяли і розвідки]. Частина 1. — Львів, 1929. — Накладом наукового Товариства імені Шевченка. — С. 13).</p><p>Судячи зі слів П. Куліша «я понятия не имею о Вашем литературном предприятии», Шевченко не мав з ним якихось конкретних розмов. Як випливає із листа-відповіді П. Куліша від 5 червня 1844 р., № 40 («Присилайте Ваші картинки в Чигирин…»), інформація про видання «Живописной Украины» могла бути лише у втраченому тепер листі Шевченка до П. Куліша, написаному в травні 1844 р.</p><p><emphasis>В Харькове предположено издавать «Записки о Южной Руси» по славянах. Издатели: Н. Костомаров (он же и І. Галка), П. Кулеш, А. Метлинский (он же и Могила) и И. Срезневский. — </emphasis>Ідеться про здійснене значно пізніше видання: Записки о Южной Руси. Издал П. Кулиш. — Том первый. — СПб., 1856; Том второй. — СПб., 1857. У другому томі цього видання П. Куліш надрукував Шевченкову поему «Наймичка» без зазначення імені автора. Шевченко був тоді у засланні, і видання його творів було заборонено. Шевченко захоплено зустрів «Записки о Южной Руси» (див. листи до М. М. Лазаревського і Я. Кухаренка за 1857 р., № 198, 201, 203 та ін.), а в листі до П. Куліша від 4–5 грудня 1857 р. він писав: «Боже мій, як би мені хотілося, щоб ти зробив свої Записки о Южной Руси постоянным периодическим изданием на шталт журнала. Нам з тобою треба б добре поговорить о сім святім ділі» (№ 229).</p><p>М. Костомаров, А. Метлинський та І. Срезневський, відомі українські письменники харківської школи романтиків, не стали співвидавцями «Записок о Южной Руси». Очевидно, задум Куліша не здійснився через тривалий розрив зв'язків між друзями, що настав після розгрому Кирило-Мефодіївського братства 1847 р.</p><p><emphasis>Подберезький — </emphasis>Подберезький Ромуальд (1813–1856), білоруський і польський літературознавець, поет і видавець. Шевченко познайомився з ним 1839 р. Р. Подберезькому належить перша згадка про Шевченка в польських періодичних виданнях. У тижневику «Tygodnik Petersburski» (1842. — № 36), в рецензії на академічну виставку 1841 р. «Кілька слів про малярські твори в Петербурзькій академії мистецтв…» він схвально відгукнувся про картину Шевченка «Циганка-ворожка» (т. 7, № 236). У статті «Мальовнича Україна» високо оцінив це Шевченкове видання, як і загалом його талант художника і поета (Там само. — 1844. — № 95).</p><p><emphasis>В Киеве обо мне можете справиться в Училище. — </emphasis>1844 р. П. Куліш працював учителем історії та географії в Києво-подільському дворянському училищі (з 23 жовтня 1843 р. по 31 серпня 1845 р.) (див.: <emphasis>Шенрок В. </emphasis>П. А. Кулиш: Биографический очерк. — С. 24).</p><p><emphasis>Не купит ли какой-нибудь книгопродавец у меня рукописи под заглавием «Повести П. Кулеша». — </emphasis>Твори в трьох томах під назвою «Повести П. А. Кулиша» вийшли у Петербурзі 1860 р.</p><p><emphasis>Тут помещены напечатанные некогда в «Киевлянине» и одна нигде не напечатанная, под заглавием «Самое обыкновенное происшествие». — </emphasis>«Киевлянин» — український літературний і науковий альманах, видавцем якого був М. Максимович. Вийшло три випуски альманаху — 1840, 1841 і 1850 рр.</p><p>В альманасі «Киевлянин» П. Куліш надрукував свої оповідання: «О том, от чего в местечке Воронеже высох Пешевцов став», «О том, что случилось с козаком Бурдюгом на Зеленой неделе» (Киевлянин на 1840 год. — Кн. 1. — С. 205–228) та «Огненный змей. Повесть из народных преданий» (Киевлянин на 1841 год. — Кн. 2. — С. 181–288). Оповідання «Самое обыкновенное происшествие» було надруковано в журн. «Современник» (1846. — Т. XLIV. — Кн. 2. — С. 131–156).</p><p><emphasis>…моему новому роману, которым я, наконец, благополучно разрешаюсь от бремени.</emphasis> — Ідеться, очевидно, про роман «Чорна рада». В журн. «Современник» за 1845 р. з'явилися «Пять глав из нового романа П. Кулеша „Черная рада“» (Т. XXXVII. — Кн. 1–3. — С. 332–376; Т. XXXVIII. — Кн. 4–6. — С. 5–37, 135–196). У 1846 р. окремі частини цього роману друкувалися в журналах «Современник» і «Москвитянин». Через арешт у справі Кирило-Мефодіївського братства Кулішеві не вдалося надрукувати «Чорну раду» окремим виданням. Лише 1857 р. роман вийшов українською і російською мовами.</p><subtitle>65. Т. Г. Шевченка до Я. Г. Кухаренка</subtitle><subtitle><emphasis>Грудень 1844. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за рукописною копією М. О. Дикарєва з неповного тепер автографа, кінець якого не зберігся (ІЛ. — Ф. 1. — № 77. — № 127. — Арк. 21).</p><p>Датується за змістом листа (згадка про вистави українських п'єс аматорським театром Медико-хірургічної академії в Петербурзі), орієнтовно: грудень 1844 р., С.-Петербург.</p><p>Лист уривається на півфразі. Очевидно, друга його частина загублена до зняття копії.</p><p>Вперше надруковано в журналі «Зоря» (1895. — № 5. — С. 88) з незначною відміною: замість «німця» надруковано «німців».</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 350.</p><empty-line/><p><emphasis>Тут робиться таке, що цур йому і казать. Козацтво ожило!!! — </emphasis>Ідеться про вистави українських п'єс на сцені аматорського студентського театру Медико-хірургічної академії в Петербурзі (див. лист до Я. Г. Кухаренка від 26 листопада 1844 р., № 59).</p><p><emphasis>Оживуть гетьмани… — </emphasis>авторемінісценція з поеми «Гайдамаки».</p></section><section><title><p>1845</p></title><subtitle>66. Т. Г. Шевченка до М. А. Долгорукова</subtitle><subtitle><emphasis>16 січня 1845. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за фотокопією з автографа, тепер не відомого (ІЛ. — Ф. 1. — № 130).</p><p>Вперше надруковано у виданні: Труды Полтавской ученой архивной комиссии. — 1908. — Вып. 5. — С. 6.</p><p>Вперше введено до зібрання творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 22–23.</p><empty-line/><p>…<emphasis>поднести вам первые три эстампа… — </emphasis>Перші три естампи «Живописной Украины» — «У Києві», «Судня рада» і «Дари в Чигрині 1649 року» — вийшли у серпні 1844 р. (т. 8, № 20–22) і тоді ж були подаровані М. А. Долгорукову під час його перебування у Петербурзі.</p><p>…<emphasis>представить при сем Вашему сиятельству продолжение моего издания… — </emphasis>Тобто три естампи — «Старости», «Видубицький монастир у Києві», «Казка», видані у грудні 1844 р. (т. 8, № 23–25).</p><subtitle>67. Канцелярії Чернігівського, Полтавського і Харківського генерал-губернатора до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>17 січня 1845. Харків</emphasis></subtitle><p>Подається за відпуском (НМТШ. — А–58. — Спр. 171/4088. — Арк. 14).</p><p>На документі напис: «С препровождением 3 руб. серебром».</p><p>Вперше надруковано у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка. — К., 1962. — С. 44, за машинописною копією, що зберігається в ІЛ (Ф. 1. — № 450).</p><p>Дата в документі: «17 января, 1845 года, № 38, г. Харьков».</p><subtitle>68. В. М. Рєпніної до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>Між 10 січня — 22 лютого 1845. Яготин</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 92. — № 297).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1897. — № 2. — С. 167–168, з пропусками і незначними відступами від автографа.</p><p>Автограф датований частково: друга половина листа означена датою: «22 февр[аля]». Помилково написане прізвище «Бабаніна» виправляється на «Балабіна».</p><p>Датується приблизно за змістом листа: близько 10 січня — 22 лютого 1845 р.</p><p>Відповідь на невідомий лист Шевченка.</p><empty-line/><p><emphasis>…с дороги в Прилуку, куда мы повезли священные останки его, т. е. в Густынский монастырь.</emphasis> — Про відвідання Густинського монастиря і церкви, де був похований князь М. Г. Рєпнін, у жовтні—листопаді 1845 р. Шевченко писав у повісті «Музикант»: «Я… по поручению Киевской археографической комиссии, посетил эти полуразвалины и… узнал, что монастырь воздвигнут… в 1664 г… нарисовавши, как умел, главные, или святые, ворота, да церковь о пяти главах Петра и Павла, да еще трапезу и церковь, где погребен вечныя памяти достойный князь Николай Григорьевич Репнин, да еще уцелевший циклопический братский очаг… я на другой день хотел было оставить Прилуки…» (<emphasis>Шевченко Т. Г.</emphasis> Повне зібр. творів: У 12 т. — К., 2003. — Т. 3. — С. 179). За малюнками, зробленими в с. Густині (село Пирятинського повіту Полтавської губернії, тепер — Прилуцького району Чернігівської області), Шевченко створив три акварелі: «В Густині. Церква Петра і Павла» (т. 8, № 127), «В Густині. Трапезна церква» (т. 8, № 151), «Брама в Густині. Вхід до церкви святого Миколи Чудотворця» (т. 8, № 128).</p><p><emphasis>…а я с Глафирой и братом… да еще с несколькими друзьями…</emphasis> — Тобто з Г. І. Дунін-Борковською та В. М. Рєпніним. Серед тих, хто проводив князя М. Г. Рєпніна «в последнее его жилище», був і Г. П. Ґалаґан. Він залишив про це запис у своему щоденнику (див.: Киевская старина. — 1889. — № 11. — С. 229–230).</p><p><emphasis>Деньги Вы получите от Степана Васильевича Василевского…</emphasis> — Очевидно, йдеться про Васильєвського (Василевського) Степана Васильовича (1778 — не ран. 1841) — співробітника Імператорської публічної бібліотеки у 1812–1841 рр. (нині — Російська національна бібліотека). Титулярний радник (із 1816 р.). За дорученням міністра народної освіти С. С. Уварова від 7 липня 1838 р. С. Васильєвський був направлений у Чернігівську і Полтавську губернії для інспекції навчальних закладів. Наказом Миколи І від 17 травня 1841 р. переведений на службу в Гофінтендантську контору.</p><p><emphasis>…получила также «Украину» — есть у меня Ваших денег 105 ассиг[нациями] и 30 руб[лей] сереб[ром]…</emphasis>— Ідеться про видання «Живописной Украины» і гроші, що В. Рєпніна зібрала від передплатників цього видання.</p><p><emphasis>Сколько я могла понять вашу «Хустину»…</emphasis> — Вірш Шевченка «У неділю не гуляла…»; був поширений на Полтавщині в списках з 1844 р.</p><p><emphasis>…моей невестки…</emphasis> — Є. П. Рєпніної (дівоче прізвище — Балабіна).</p><subtitle>68. В. М. Рєпніної до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>6 березня 1845. Яготин</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 92. — № 298).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1897. — № 2. — С. 168 (публікація М. Чалого), з окремими відмінами від автографа: наприклад, замість «ни словечка» — «ни слова», замість «Преданная Вам душою Варвара Репнина» — «В. Р.»</p><p>Дата в автографі: «6-го марта 1845-го года, Яготин».</p><empty-line/><p><emphasis>Я надеюсь, что Вы получили мое письмо…</emphasis> — Ідеться про лист від 10 січня — 22 лютого 1845 р. (№ 67).</p><subtitle>69. В. М. Рєпніної до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>20 березня 1845. Яготин</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 77. — № 124. — Арк. 127).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1897. — № 2. — С. 168–169 (публікація М. К. Чалого), з незначними відмінами від автографа.</p><p>Дата в автографі: «20 марта 1845, Яготин».</p><empty-line/><p><emphasis>Я не понимаю Вашего молчания… — </emphasis>Причина Шевченкового мовчання залишається нез'ясованою. В цей час він, мабуть, збирався в Україну, і вже 25 березня виїхав з Петербурга. По дорозі в с. Мар'їнське Миргородського повіту, куди Шевченко їхав разом із О. А. Лук'яновичем, йому, очевидно, не вдалося заїхати до Рєпніних, але в жовтні-листопаді поет знову побував на Полтавщині і, звичайно, якісь зв'язки з В. М. Рєпніною підтримував (про це можна судити з листа В. Рєпніної від 9 грудня 1845 р., № 78). Жодного листа Шевченка до В. Рєпніної за 1845 р. не збереглося.</p><subtitle>70. Т. Г. Шевченка до ради Академії мистецтв</subtitle><subtitle><emphasis>22 березня 1845. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за оригіналом (НМТШ. — А–61. — Арк. 1). Рукопис невідомої особи з підписом Шевченка: «Тарас Шевченко».</p><p>Вперше надруковано в «Записках Наукового товариства імені Шевченка» (1914. — Т. 119–120. — С. 62–63) з помилковим твердженням, ніби прохання написано власноручно Шевченком.</p><p>Вперше введено до зібрання творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 23.</p><empty-line/><p><emphasis>Обучаясь… под руководством г. профессора К. П. Брюллова…</emphasis> — Див. примітку до листа до Правління Академії мистецтв від 3 червня 1839 р. (№ 1).</p><p><emphasis>…желая получить звание художника…</emphasis> — Звання класного художника після закінчення повного курсу навчання надавали учням, яким присуджували золоту медаль, звання некласного — срібну. Шевченко був нагороджений трьома срібними медалями. У виписці з журналу ради Академії мистецтв про надання йому звання некласного художника від 22 березня 1845 р. зазначалося: «Определено: Поскольку Шевченко известен Совету по своим работам и награжден уже за успехи в живописи серебряною медалью 2-го достоинства, то удостоить его звания неклассного художника и представить на утверждение общему собранию Академии» (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 66).</p><p>Ухвалу ради Академії мистецтв затверджено загальними зборами Академії (18 листопада) і виписано Шевченкові атестат (10 грудня 1845 р.), в якому вказувалося, що Шевченко «возведен в звание неклассного художника и утвержден в оном Публичным Собранием Академии [… ] с правом по силе всемилостивейше дарованной Академии художеств привилегии пользоваться с потомством его вечною и совершенною свободою и вольностию и вступить в службу, в какую он сам, как свободный художник, пожелает» (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 73).</p><subtitle>71. Т. Г. Шевченка до Правління Академії мистецтв</subtitle><subtitle><emphasis>22 березня 1845. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за оригіналом (НМТШ. — А–40. — Арк. 1). Рукопис невідомої особи з підписом Шевченка: «Т. Шевченко». В рукопису помилка: замість «Тараса» написано «Потапа».</p><p>Вперше надруковано з деякими неточностями в «Записках Наукового товариства імені Шевченка» (1914. — Т. 119–120. — С. 62).</p><p>Вперше введено до зібрання творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 23.</p><empty-line/><p>…<emphasis>о выдаче мне билета на проезд… — </emphasis>Ідеться про документ, що засвідчував би особу Шевченка під час подорожі в Україну. В «билете», виданому Шевченкові 23 березня Академією мистецтв за підписом конференц-секретаря В. І. Григоровича, зазначалося: «Предъявитель сего, удостоенный звания неклассного художника Имп[ераторской] Акад[емии] худ[ожеств] Тарас Шевченко, отправляется в малороссийские губернии для художественных занятий…» (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 66).</p><subtitle>72. Т. Г. Шевченка до Я. Г. Кухаренка</subtitle><subtitle><emphasis>23 березня 1845. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за рукописною копією М. О. Дикарєва (ІЛ. — Ф. 77. — № 127. — Арк. 21).</p><p>Вперше надруковано в газеті «Кубанские областные ведомости» (1899. — № 74).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 350.</p><empty-line/><p><emphasis>Я сьогодня Петербург покидаю. — </emphasis>Шевченко мав намір тоді виїхати в Україну 23 березня. Цим числом датовано квиток Академії мистецтв за підписом конференц-секретаря В. І. Григоровича на проїзд «в малороссийские губернии для художественных занятий» (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 66). Але трапився попутник — О. А. Лук'янович, поміщик Миргородського повіту Полтавської губернії, майор у відставці, й Шевченко вирішив їхати з ним. О. А. Лук'янович же виїхав з Петербурга, як зазначено у «Прибавлениях» до «Санктпетербургских ведомостей» від 27 березня 1845 р. (див.: <emphasis>Жур П. </emphasis>Дума про Огонь. — К., 1985. — С. 21). Отже, цього числа виїхав і Шевченко.</p><p><emphasis>Буду літом у Таганрозі… —</emphasis> Здійснити цей намір поету не випало.</p><subtitle>73. Я. Г. Кухаренка до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>25 травня 1845. Станиця Уманська</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 35).</p><p>На звороті листа записаний рукою Шевченка чорновий варіант 149-го псалма, датований «20 дека[бря]».</p><p>Вперше надруковано: Україна. — 1925. — Кн. 1/2. — С. 73–74 (публікація М. М. Новицького).</p><p>Дата в автографі: «Стан[иця] Уманська. 25 мая 1845 года».</p><p>Відповідь на лист Шевченка від 23 березня 1845 р. з Петербурга (№ 72).</p><empty-line/><p><emphasis>Із Таганрога дві дороги… — </emphasis>Це відповідь на запитання Шевченка у згаданому листі: «Буду літом у Таганрозі, то будь ласкав, напиши до мене, як там шлях найти до твого гнізда». Таганрог — портове місто на північно-східному березі Таганрозької затоки Азовського моря (тепер місто Ростовської області Російської Федерації).</p><p><emphasis>…нашу Вкраїну.</emphasis> — Ідеться про колишню Кубанську область, заселену вихідцями з України, запорозькими козаками, через деякий час після зруйнування Запорозької Січі. Тепер це територія Краснодарського краю Російської Федерації.</p><p><emphasis>…перша… на Єйську косу…</emphasis> — Єйськ — портове місто на березі Азовського моря (тепер Краснодарський край).</p><p><emphasis>…як я вже писав тобі…</emphasis> — Цей лист не зберігся. Як видно із згаданого Шевченкового листа, він не одержав його.</p><p><emphasis>…друга — на Ростов і Кущовку…</emphasis> — Ідеться про теперішнє місто Ростов-на-Дону, обласний центр Російської Федерації. Кущівка — станиця Кущовська Краснодарського краю.</p><p><emphasis>…курінний отаман Моргун…</emphasis> — Особа не відома.</p><p><emphasis>…питай пана Літевського…</emphasis> — Літевський Петро Іванович служив у Кубанському козачому війську.</p><p><emphasis>Уманська — </emphasis>станиця Кубанської області, де знаходився штаб Уманського полкового округу.</p><p><emphasis>Таганрозька трупа грає мій «Побит».</emphasis> — Яка саме трупа в Таганрозі ставила п'єсу Я. Кухаренка «Чорноморський побит» — невідомо. Про оцінку Шевченком цієї п'єси див. коментар до листа Я. Кухаренка від 2 листопада 1844 р. (№ 56).</p><p><emphasis>Приїзди, будь ласкав…</emphasis> — Шевченкові не вдалось здійснити цю поїздку.</p><p><emphasis>…подивитись на тих потомків, котрі два віки різались з ляхами, а третій з черкесами.</emphasis> — Ідеться про кубанських козаків, потомків запорожців, що у XVII ст. боролися проти польської експансії на Україну, а після переселення на Кубань стали сусідами кавказьких народів, яких тут названо черкесами. Конфлікти з черкесами були зумовлені агресивною щодо кавказьких народів політикою Російського самодержавства. Кубанські козаки входили до Чорноморського козацького війська, що було підпорядковано командуванню російської армії.</p><p>Слова Я. Кухаренка «два віки різались з ляхами…» явно перегукуються з Шевченковим «За що ж боролись ми з ляхами? // За що ж ми різались з ордами?» з вірша «Чигрине, Чигрине…», написаного 19 лютого 1844 р. Чи був знайомий Я. Кухаренко із цим твором? Чи, може, цей вислів щодо козацтва був обом добре знайомий із часу їх зустрічей і розмов в Петербурзі у 1840 р.</p><subtitle>74. Канцелярії Чернігівського, Полтавського і Харківського генерал-губернатора до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>8 вересня 1845. Харків</emphasis></subtitle><p>Подається за оригіналом (НМТШ. — А–58. — Спр. 171/4088. — Арк. 44–44 зв.</p><p>На документі написи: «С препровождением денег» та «по ненахождении г. Шевченка в С.-Петербурге возвращено обратно в Харьков».</p><p>Вперше надруковано у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка. — К., 1962. — С. 46.</p><p>Дата в оригіналі: «Сентября 8-го дня 1845 года. № 805, Харьков».</p><empty-line/><p>Шевченко виїхав із Петербурга 27 березня 1845 р. і з того часу був в Україні. Намагаючись з'ясувати місце перебування Шевченка, С. Ф. Танський 26 квітня 1846 р. написав лист «В канцелярию Императорской Академии художеств». Очевидно, ці листи потрапили до Шевченка лише в листопаді 1846 р., бо 13 листопада датований лист Шевченка в канцелярію Чернігівського, Полтавського і Харківського генерал-губернатора, в якому він повідомив, куди адресувати замовлення на одержання естампів «Живописной Украины» (№ 85).</p><subtitle>75. І. В. Гудовського до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>22 вересня 1845. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ЦДІАК України. — Ф. 2221. — Оп. 1. — Спр. 273. — Арк. 2–3).</p><p>Вперше опубліковано: Україна. — 1925. — Кн. 1/2. — С. 83–84 (публікація М. М. Новицького),</p><p>Дата в автографі: «Санкт-Петербу[рг]. 1845-го сент[ября] 22».</p><p>Відповідь на лист Шевченка (нині не відомий), написаний, ймовірно, в першій половині вересня 1845 р., адресований І. Гудовському і М. Карпові.</p><empty-line/><p><emphasis>Гудовський Іван Васильович </emphasis>(?—1860) — художник-портретист, фотограф. Навчався в Академії мистецтв з 1844 по 1849 рр. Тут познайомився з Шевченком, певний час жив з ним на одній квартирі в буд. Бема на 2-й лінії Васильєвського острова (тепер 2-а лінія, буд. № 3). Шевченко, виїхавши 1845 р. в Україну, доручив І. Гудовському організацію друкування естампів «Живописной Украины» та розсилання їх замовникам.</p><p><emphasis>…отдав Служинському 35 руб. 60 коп…, а печатать єму ніколи…</emphasis> — Слуджинський Франц Йосипович, гравер, 1837 р. закінчив Академію мистецтв. Займався друкуванням тиражу офортів першого випуску «Живописной Украины».</p><p><emphasis>Долгов Єгор Микитович</emphasis> (1800 або 1797–1847) — гравер, майстер Печатної палати Академії мистецтв (з 1824 р.).</p><p><emphasis>Посилаю Вам «Дівчину» і кар[тину] Рембранта… — </emphasis>Про які тут картини йдеться, з'ясувати не вдалося.</p><p><emphasis>Карпо — </emphasis>М. М. Карпо.</p><p><emphasis>Єзучевський Василь Йосипович</emphasis> (1805–?) — чиновник, походив із сім'ї дрібних поміщиків на Чернігівщині. Шевченко познайомився з ним у 40-х роках. В. Єзучевський підтримував поета у засланні. Для нього Шевченко намалював картину «Селянська родина» (т. 8, № 14).</p><p><emphasis>Галуза</emphasis> — Галузевський Василь Федорович (1802–1852), чиновник міністерства державних маєтків, родич В. Й. Єзучевського. Разом із В. Й. Єзучевським допомагав Шевченкові реалізовувати його малярські твори.</p><p><emphasis>Картина ще не розіграна… — </emphasis>Ідеться, очевидно, про картину Шевченка «Селянська родина» (т. 8, № 14), написану олійними фарбами 1843 р. У листі до Шевченка від 17 січня 1857 р. М. М. Лазаревський писав: «Картина твоя, что ты сделал когда-то для Езучевского, досталась мне в лотерею» (№ 192). 22 квітня 1857 р. Шевченко відповів М. М. Лазаревському: «Яка там моя картина була у Єзучевського, ей-богу, не знаю» (№ 196). У коментарі до картини «Селянська родина» (<emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Повне зібрання творів: У 12 т. — К., 2013. — Т. 8. — С. 445) читаємо: «Оскільки відомо, що „Селянська родина“, це єдиний твір пензля Шевченка, який свого часу належав М. М. Лазаревському, можна вважати, що йдеться саме про неї». (Див. також: Киевская старина. — 1893. — Июнь. — С. 535).</p><p><emphasis>Спасибі Вам, що не забули побачиться з моєю матусею і сестричкою.</emphasis> — П. Жур так коментував ці рядки: «У першій половині серпня з Лубен через Пирятин поштовим шляхом поет виїхав до Переяслава. Очевидно, саме в цей час, проїжджаючи через Пирятин, він провідав матір і сестру Івана Васильовича Гудовського» (<emphasis>Жур П. </emphasis>Дума про Огонь. — С. 113).</p><p><emphasis>Хіврич</emphasis> — особа не відома.</p><p><emphasis>Попов</emphasis> — особа не відома.</p><p><emphasis>…одійшов до Кунілакіса…</emphasis> — Прізвище Кунілакіса Миколи (1827–?) фігурує в екзаменаційних списках учнів натурного класу Академії мистецтв за 1844 р. У цьому ж списку є і Шевченко (див.: Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 47).</p><subtitle>76. М. М. Карпа до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>22 вересня 1845. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ЦДІАК України. — Ф. 2221. — Оп. 1. — Спр. 273. — Арк. 3–3 зв.).</p><p>Вперше опубліковано: Україна. — 1925. — Кн. 1/2. — С. 84 (публікація М. М. Новицького),</p><p>Датується на основі дати на початку листа І. В. Гудовського до Шевченка від 22 вересня 1845 р.: лист М. Карпа починається на тому ж аркуші, де закінчується послання І. Гудовського.</p><p>Відповідь на лист Шевченка (нині не відомий), написаний, ймовірно, в першій половині вересня 1845 р. і адресований І. Гудовському та М. Карпові.</p><empty-line/><p><emphasis>Карпо Михайло Мартинович</emphasis> (1827–?) — український художник. 1851 р. закінчив Академію мистецтв. У 1844–1845 рр. жив разом із Шевченком на одній квартирі «в будинку Бема на Васильєвському острові, на 1-й лінії» (<emphasis>Ковальов В. В. </emphasis>Спогади про Т. Г. Шевченка // Спогади про Тараса Шевченка. — С. 85).</p><p><emphasis>Матвєєв Володимир Максимович</emphasis> (1814–?) — художник, разом із Шевченком вчився в Академії мистецтв. Його прізвище трапляється в екзаменаційних списках учнів натурного класу Академії мистецтв за 1842–1844 рр. (див.: Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 40, 41, 56).</p><p><emphasis>Як будете у Харкові… —</emphasis> Харків Шевченко не відвідав.</p><p><emphasis>Дудирєв — </emphasis>особа не відома.</p><subtitle>77. Т. Г. Шевченка до А. Г. та Н. Я. Родзянків</subtitle><subtitle><emphasis>23 жовтня 1845. Миргород</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 204).</p><p>Вперше надруковано в харківській газеті «Южный край» (1887. — 15 груд.).</p><p>Вперше введено до зібрання творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 24–25.</p><empty-line/><p><emphasis>Родзянко Аркадій Гаврилович </emphasis>(бл. 1793–1846) — український поміщик, власник с. Веселий Поділ. З ним Шевченко познайомився у липні 1845 р., коли, обурений побаченою розправою над кріпаком у с. Василівка Хорольського повіту, покинув маєток Віталія Васильовича Родзянка і перебрався у с. Веселий Поділ (див.: Неизданное письмо Т. Г. Шевченко к А. Г. и Н. А. Родзянко // Южный край. — 1887. — 15 дек.). Тоді ж Шевченко намалював портрет дворічного сина А. Родзянка — Г. А. Родзянка. Але і в селі Веселий Поділ Шевченко довго не затримався. Син А. Родзянка Гаврило, якого портретував Шевченко, пізніше свідчив, посилаючись на розповідь матері Надії Якимівни, що поет залишив їхній маєток, як тільки став свідком «ляпаса чи потиличника», даного дворецьким одному з дворових хлопчаків (див.: <emphasis>Там само).</emphasis></p><p>Своє враження від зустрічі з А. Г. Родзянком Шевченко пізніше так передав у щоденнику 9 липня 1857 р.: «Он мне в несколько часов так надоел своею глупой эстетикой и малороссийскими грязнейшими и глупейшими стихами, что я убежал к его брату Платону…». Ідеться про Родзянка Платона Гавриловича (1802–?), українського поміщика. До нього Шевченко «втік» з Веселого Подолу в другій половині липня 1845 р. П. Г. Родзянко 1834 р. служив чиновником для особливих доручень при малоросійському губернаторі М. Г. Рєпнінові. Ця обставина, можливо, зацікавила поета. Як предводитель повітового дворянства в Хорольському повіті П. Родзянко міг сприяти поширенню «Живописной Украины».</p><p>…<emphasis>в отношении Миргорода Гоголь немножко прав… — </emphasis>У «Повісті про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем» Гоголь описав місто Миргород, побут і звичаї його жителів.</p><p><emphasis>Попробовал было стихи писать… — </emphasis>Про які вірші йдеться, не відомо.</p><p><emphasis>В той комнате, из которой я бежал, на полке забыл я тетрадь. — </emphasis>Найімовірніше, мова йде про зошит, куди Шевченко записував свої твори. Про якийсь зошит згадував і М. Костомаров, коли писав про свою першу зустріч з Шевченком у квітні 1846 р.: «Шевченко принес с собою в кармане несшитую тетрадь своих нигде еще не напечатанных стихотворений, читал их, довел меня до совершенного восторга и оставил свои произведения у меня» (Русская старина. — 1880. — № 3. — С. 598–599). У жовтні 1845 р. в Шевченка ще не було збірника «Три літа». Його він завів у Києві впродовж квітня — червня 1846 р.</p><p><emphasis>Мечеслав Вячеславович — </emphasis>Венцеслав Венцеславович Єдлічка (1817–1880) — чеський і український музикант, педагог. В Україну прибув на початку 40-х років і працював учителем музики в маєтках полтавських поміщиків, зокрема 1845 р. — в А. Г. Родзянка в Веселому Подолі. У 1848–1879 рр. викладав музику в Полтавському інституті шляхетних дівчат.</p><p><emphasis>Коли увидите Фанни Ивановну и Осипа Ивановича… — </emphasis>Перебуваючи у Платона Родзянка в с. Заїченці, Шевченко познайомився і заприятелював із штабс-лікарем Осипом Івановичем Дрекслером і його дружиною Фаїною Іванівною. Подружжя Дрекслерів стало прототипом Прехтелів у повісті Шевченка «Прогулка с удовольствием и не без морали», а можливо, й образів Антона Адамовича і Мар'яни Якимівни в повісті «Музыкант».</p><subtitle>78. В. М. Рєпніної до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>9 грудня 1845. Яготин</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 7).</p><p>Вперше надруковано неповний текст: Киевская старина. — 1893. — № 3. — С. 463; повний текст: Україна — 1925. — Кн. 1/2. — С. 74 (публікація М. М. Новицького), де подано за автографом.</p><p>Дата в автографі, як її відтворено в журналі «Україна»: «9-го декабр[я] 1845 года».</p><p>Відповідь на невідомий лист Шевченка, посланий, очевидно, з с. В'юнище, де Шевченко перебував з 4 грудня 1845 р. по 22 грудня включно, бо вже 25 грудня Шевченко був у Переяславі (про що свідчить хронологія його творів).</p><empty-line/><p><emphasis>…посылка моя… — </emphasis>Свій лист та два номери журналу «Отечественные записки» В. М. Рєпніна, очевидно, передала через посланця, який прийшов до Яготина від Шевченка з В'юнищ (див.: <emphasis>Жур П. </emphasis>Дума про Огонь. — С. 176).</p><p><emphasis>«Отечественные записки» — </emphasis>російський науково-літературний і політичний журнал; виходив у 1839–1884 рр. у Петербурзі. В «Отечественных записках» друкувалися рецензії на «Кобзар» Шевченка (1840. — № 5), на окремі видання поеми «Гайдамаки» (1842. — № 5), «Тризни» (1844. — № 6), «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» (1844. — № 9–10). Тут вміщувалися відгуки на українські альманахи «Ластівка», «Сніп», «Молодик», твори Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ'яненка, Марка Вовчка. Шевченко читав деякі номери «Отечественных записок» і на засланні, про що свідчить його лист до А. Толстої від 22 квітня 1856 р., де серед видань, які поетові хотілося б прочитати, він назвав і цей журнал. В «Отечественных записках» Шевченко мав намір надрукувати свої повісті «Княгиня», «Варнак» і першу частину повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали». 1860 р. журнал опублікував рецензію М. Костомарова (без підпису) на «Кобзар» 1860 р. Ряд інших матеріалів про життя і творчість Шевченка було надруковано вже після смерті поета.</p><p><emphasis>…краски Вам какие… — </emphasis>У листах до Шевченка від 10 січня — 22 лютого (№ 67) та 6 березня 1845 р. (№ 68) В. Рєпніна доручала йому купити фарби для Глафіри Псьол. На час написання листа, посланого з с. В'юнище, Шевченко, за свідченням А. О. Козачковського, «запропонував мені намалювати мій портрет; замість цього я просив намалювати мені його портрет. Він узявся за роботу і закінчив її, залишалася незначна обробка, тому ідучи в Яготин до князя Рєпніна, він узяв портрет, пообіцявши мені незабаром надіслати його…» (Спогади про Тараса Шевченка — С. 77–78). Очевидно, для роботи над цим портретом Шевченко просив фарби, які могли бути у Глафіри Псьол.</p><p><emphasis>…жених ее Вам знаком, это Петр Дмитриевич Дунин-Борковский… — </emphasis>В. М. Рєпніна згадувала П Д. Дунін-Борковського у листі до Шевченка від 20 грудня 1844 р. (№ 61) серед тих, з ким вона радила б Шевченкові підтримувати дружні стосунки.</p><p><emphasis>Жаль очень, что Вы так легкомысленно отказались от доброго дела для родных Ваших… — </emphasis>Мабуть, поет розповів В. Рєпніній про свої справи з виданням «Живописной Украины», випуск якого в 1845 р., головно з причини нестачі грошей, він мусив припинити. Видання не принесло сподіваних коштів, на які Шевченко збирався викупити своїх рідних із кріпацької неволі.</p><p><emphasis>Но то хорошо, что у Вас есть занятие…</emphasis> — Шевченко, очевидно, повідомив, В. М. Рєпніну, що його постійною роботою буде служба в Тимчасовій комісії для розгляду давніх актів у Києві.</p></section><section><title><p>1846</p></title><subtitle>79. В. Г. Шевченка до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>5 липня 1846. Кирилівка</emphasis></subtitle><p>Подається за публікацією у виданні: <emphasis>Шевченко Т. Г. </emphasis>Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 239–240, де надруковано за автографом, нині не відомим.</p><p>Вперше опубліковано: Киевская старина. — 1904. — № 2. — С. 61–63, з помилковою датою — 5 липня 1840 р.</p><p>Дата в копії листа: «5 іюля 1846. Кирилівка».</p><empty-line/><p><emphasis>Шевченко Варфоломій Григорович</emphasis> (1821–1892) — троюрідній брат (за іншими відомостями — небіж) та родич Тараса Шевченка (брат поета Йосип був одружений з сестрою В. Шевченка — Мотрею). Зміг викупитися із кріпацтва; служив у конторах по управлінню поміщицькими маєтками. 1859 р. був управителем маєтку князя П. П. Лопухіна в м. Корсуні. Його зв'язки з поетом встановились не раніше 1837 р., коли Шевченко почав листуватися з братом Микитою, а Микита, не знаючи грамоти, просив Варфоломія відписувати за нього (див.: Спогади про Тараса Шевченка. — С. 27). 1859 р. Шевченко певний час гостював у В. Шевченка у Корсуні. Про зустрічі із Шевченком у 1844, 1845 та 1859 рр. В. Шевченко писав у «Споминках про Тараса Григоровича Шевченка» (Там само. — С. 26–35).</p><p>Особливо активне листування між Шевченком і В. Шевченком припадає на останні роки життя поета. Після його смерті В. Г. Шевченко доглядав за могилою.</p><p><emphasis>Біла Церква — </emphasis>місто Київської губернії (тепер райцентр Київської області). Шевченко бував тут неодноразово: по дорозі в Кирилівку (1843) та Кам'янець-Подільський (1846). Біла Церква згадується в повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали».</p><p><emphasis>…як я почув, що Вам щось там сказано не пускать меж люди писання якогось, що колюче, то аж затрусився… — </emphasis>Які чутки так занепокоїли В. Шевченка — невідомо. Очевидно, це були якісь загальні розмови про поширювані у списках Шевченкові твори 1843–1845 рр., що викликали не тільки захоплення, а й часом острах. Зі спогадів В. Шевченка відомо, що він знав деякі поезії Шевченка, прочитав «Гайдамаків», після чого «написав до Тараса, радячи йому не виступати з такими творами» (див.: Спогади про Тараса Шевченка. — С. 28). Пізніше, у вересні 1845 р., коли поет гостював у Кирилівці, він читав В. Г. Шевченкові «Кавказ» («За горами гори, хмарою повиті…»). «Я слухав, притаївши дух, — згадував В. Шевченко, — волосся у мене піднялося дибом. Я став радити йому, щоб не дуже „заходив він у хмари“» (Там само. — С. 28).</p><p><emphasis>Кирилівка</emphasis> — село Звенигородського повіту Київської губернії (тепер село Шевченкове Звенигородського району Черкаської області).</p><p><emphasis>Вільшана — </emphasis>містечко Звенигородського повіту Київської губернії (тепер селище міського типу Городищенського району Черкаської області). Шевченко служив там козачком у П. Енгельгардта. Поет згадує Вільшану у своїх примітках до поеми «Гайдамаки» та в повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали».</p><p><emphasis>Лисянка — </emphasis>містечко Звенигородського повіту Київської губернії (тепер райцентр Черкаської області). В «Автобіографії» Шевченко писав, що «бежал в местечко Лысянку, где и нашел себе учителя живописи», від якого «на четвертый день бежал» (<emphasis>Шевченко Т. Г</emphasis>. Повне зібр. творів: У 12 т. — К., 2003. — Т. 5. — С. 191). Про Лисянку як один з центрів Коліївщини Шевченко писав у поемі і «Гайдамаки» (розділ «Бенкет у Лисянці»); неодноразово згадано Лисянку і в повісті «Прогулка з удовольствием и не без морали».</p><p><emphasis>Про Ваші «Гайдамаки» я частенько читаю.</emphasis> — Це, очевидно, слід розуміти як повідомлення, що він читає поему «Гайдамаки». Шевченко, «напечатавши вперше… переслав мені їх, надписавши: „Братові Варфоломею Шевченку на завічну знаємість“» (див.: Спогади про Тараса Шевченка. — С. 28).</p><p><emphasis>Як діждем контрактів… надіюсь буть в Києві…</emphasis> — Ідеться про контрактові ярмарки, що відбувалися у Києві щороку між 5 і 25 лютого. На цих ярмарках укладалися торговельні угоди (контракти).</p><subtitle>80. П. О. Куліша до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>25 липня 1846. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ЦДІАК України. — Ф. 2221. — Оп. 1. — Спр. 279. — Арк. 1–1 зв.).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1900. — № 9. — С. 305–310, без зазначення дати, з окремими помилками. Повністю опублікував М. М. Новицький: Україна. — 1925. — Кн. 1/2. — С. 80–83.</p><p>Дата, зазначена в публікації, за якою подається лист: «Року 1846, іюля 25 дня. З С.-Петербурга».</p><empty-line/><p><emphasis>Перечитывая несколько раз… Вашего «Кобзаря» и «Гайдамаки»…</emphasis> — Ідеться про видання «Кобзарь» (СПб., 1840) та «Гайдамаки»: Поэма Т. Шевченка» (СПб., 1841).</p><p><emphasis>В послании «До Основ'яненка» нужно исправить на стр. 92 стих «На степі козачій». К рифме </emphasis>плаче <emphasis>придется и украинский род: </emphasis>на степу козачім<emphasis>. — </emphasis>У виданні «Кобзаря» 1860 р. Шевченко врахував цю пропозицію П. Куліша.</p><p><emphasis>Головатий Антон Андрійович </emphasis>(?—1797) — запорозький полковий старшина, пізніше військовий суддя Чорноморського війська. Інтерес до цієї постаті виник у Шевченка під впливом нарису Г. Ф. Квітки-Основ'яненка «Головатый (Материал для истории Малороссии)», де образ Головатого романтизовано (Отечественные записки. — 1839. — № 10. — С. 1–29). Тоді ж, 1839 р., поет написав вірш «До Основ'яненка».</p><p><emphasis>…Вы превозносите Головатого… Не лучше ли напечатать: Наша пісня, наша дума // Не вмре, не загине… — </emphasis>У «Кобзарі» 1840 р. і в «Чигиринському Кобзарі і Гайдамаках» 1844 р. ці рядки звучали: «Наш завзятий Головатий // Не вмре, не загине». У виданні «Кобзаря» 1860 р. Шевченко, враховуючи пораду П. Куліша, зняв ім'я Головатого і, переставивши слова у першому рядку, написав: «Наша дума, наша пісня // Не вмре, не загине…». Ці ж рядки у рукописній збірці «Поезія Т. Шевченка. Том первий», що була підготовлена Шевченком до друку на початку 1859 р., мали такий вигляд: «Наша дума, славослови, // Не вмре, не загине».</p><p><emphasis>Шекспір Вільям</emphasis> (1564–1616) — англійський поет і драматург. П. Куліш переклав 13 п'єс В. Шекспіра, з яких перші три випустив окремим томом 1882 р., решта десять були видані у Львові під редакцією І. Франка у 1899–1902 рр.</p><p><emphasis>…во время моего пребывания за границею…</emphasis> — П. Куліш тоді вже готувався до поїздки за кордон. Остаточне рішення комітету міністрів: «Отправить Кулиша для изучения славянских наречий в Пруссию, Саксонию и Австрию, на два с половиной года…» (<emphasis>Шенрок В. </emphasis>П. А. Кулиш. — С. 24), прийняте 1 і 15 жовтня 1846 р. Ця поїздка була перервана арештом П. Куліша у Варшаві у зв'язку з Кирило-Мефодіївською справою.</p><p><emphasis>Николай Иванович — </emphasis>очевидно, М. І. Костомаров.</p><subtitle>81. Правителя канцелярії Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>3 вересня 1846. Київ</emphasis></subtitle><p>Подається за відпуском (НМТШ. — А–53. — Арк. 9–9 зв. Дело Киевской временной комиссии по разбору древних актов. 1845 г.).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1894. — № 2. — С. 235.</p><p>Дата в документі за № 6651: «3 сентября 1846».</p><p>Рапорт на ім'я київського, подільського і волинського генерал-губернатора Д. Г. Бібікова про витрачені гроші під час подорожі в Полтавську губернію Шевченко подав 20 вересня 1846 р. (див.: Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 77–78).</p><empty-line/><p><emphasis>…выдано Вам из канцелярии г. генерал-губернатора…</emphasis> — «Подорожную и примерно на прогоны сто пятьдесят рублей серебром при расходной тетради…», як видно з Шевченкової розписки, він одержав 28 листопада 1845 р.</p><p><emphasis>для некоторых разысканий в Полтавской губернии… — </emphasis>Як співробітник Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у Києві Шевченко побував на Полтавщині у Переяславі, Лубнах, Хоролі, Миргороді (див. «Археологічні нотатки», т. 5).</p><subtitle>82. Канцелярії Чернігівського, Полтавського і Харківського генерал-губернатора до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>7 вересня 1846. Харків</emphasis></subtitle><p>Подається за відпуском (НМТШ. — А–58. — Спр. 171/4088. — Арк. 52).</p><p>Вперше надруковано: Т. Г. Шевченко в документах і матеріалах. — К., 1950. — С. 80.</p><p>Дата в документі за № 998: «7 сентября 1846 г.».</p><p>Відповідь Шевченка на цей лист датована 13 листопада 1846 р. (№ 85).</p><empty-line/><p><emphasis>…куда следует адресовать к Вам деньги…</emphasis> — У листі-відповіді Шевченко повідомляв: «…адресовать требования на издаваемые мною эстампы под названием „Живописная Украина“ в город Киев, в Киевскую археографическую комиссию на мое имя…».</p><subtitle>83. Т. Г. Шевченка до Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора</subtitle><subtitle><emphasis>20 вересня 1846. Київ</emphasis></subtitle><p>Подається за оригіналом (НМТШ. — А–53. — Арк. 19–19 зв.). Рукопис невідомої особи з підписом Шевченка: «Свободный художник <emphasis>Т. Шевченко»</emphasis>.</p><p>Вперше надруковано в збірнику: Пам'яті Т. Г. Шевченка: Зб. ст. до 125-ліття з дня народження. 1814–1939. — К., 1939. — С. 561.</p><p>Вперше введено до зібрання творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 238.</p><empty-line/><p><emphasis>Бібіков Дмитро Гаврилович </emphasis>(1792–1870) — київський військовий губернатор, київський, подільський і волинський генерал-губернатор у 1837–1852 рр. Д. Г. Бібікову адміністративно була підпорядкована Тимчасова комісія для розгляду давніх актів у Києві, у якій у 1845–1847 рр. Шевченко працював художником. У 1852–1855 рр. — міністр внутрішніх справ. У поемі «Юродивий» (1857) Шевченко так писав про нього: «Капрал Гаврилович Безрукий // Та унтер п'яний Долгорукий // Украйну правили. Добра // Таки чимало натворили, // Чимало люду оголили // Оці сатрапи-ундіра. // А надто стрижений Гаврилич…» (<emphasis>Шевченко Т. Г.</emphasis> Повне зібрання творів: У 12 т. — К., 2001. — Т. 2. — С. 259). Д. Г. Бібіков брав участь у розгромі Кирило-Мефодіївського братства.</p><subtitle>84. Д. Г. Бібікова до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>21 вересня 1846. Київ</emphasis></subtitle><p>Подається за відпуском (НМТШ. — А–53. — Арк. 20, 47. Дело Киевской временной комиссии по разбору древних актов. 1845 год. — С. 90–92).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1894. — № 2. — С. 239–240.</p><p>Дата в документі за № 7247: «21 сентября 1846».</p><empty-line/><p><emphasis>Г[осподину] сотруднику Временной комиссии для разбора древних актов Шевченке.</emphasis> — Офіційно співробітником Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у Києві Шевченко став 10 грудня 1845 р., коли Комісія звернулася до «киевского военного, подольского и волынского генерал-губернатора о приглашении… художника Академии Тараса Шевченка в звание сотрудника Комиссии для снимков с предметных памятников». На цьому документі є резолюція: «Согласен. Д. Г. Бибиков» (див.: Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 72).</p><p>Київська археографічна комісія, як її скорочено називали, була науковою установою, створеною 1843 р. при канцелярії київського, подільського і волинського генерал-губернатора для збирання і видання історичних документів. В роботі Комісії брали участь відомі вчені — М. Владимирський-Буданов, М. Довнар-Запольський, М. Іванишев, В. Іконников, І. Каманін, О. І. Левицький, а також близькі друзі Шевченка — М. Костомаров, М. Максимович, О. М. Лазаревський.</p><p>Перші наукові завдання від Комісії Шевченко одержав ще влітку 1845 р. під час своєї поїздки по Київщині та Полтавщині. У листопаді Комісія відрядила Шевченка на Полтавщину і Чернігівщину.</p><p>1 березня 1847 р. датовано ухвалу Київської археографічної комісії про виключення Шевченка з її складу під явно надуманим приводом: «сотрудник комиссии Шевченко без всякого согласия комиссии отлучился из Киева и по комиссии не занимается» (Там само. — С. 88). Справжня причина цієї ухвали, що фактично була оформлена заднім числом, — арешт Шевченка у справі Кирило-Мефодіївського братства.</p><p>Про роботу Шевченка в Київській археографічній комісії писали: <emphasis>Левицкий О.</emphasis> Археологические экскурсии Т. Г. Шевченка в 1845–1846 гг. // Киевская старина. — 1894. — Кн. 2. — С. 234–236; <emphasis>Левицкий О. И. </emphasis>Пятидесятилетие Киевской комиссии для разбора древних актов. — К., 1893; <emphasis>Иванцов И. </emphasis>Т. Г. Шевченко — историк-археолог // Исторический журнал. — 1939. — № 4; <emphasis>Шовкопляс Г. М., Шовкопляс І. Г. </emphasis>За покликом серця. — К., 1990, та ін.</p><p><emphasis>Поручаю Вам отправиться в разные места Киевской, Подольской и Волынской губерний…</emphasis> — 25 вересня 1846 р., як випливає з дослідження П. Жура (Дума про Огонь. — С. 277), Шевченко виїхав до м. Кам'янця-Подільського і, пробувши там близько тижня — з 27 вересня до 3 жовтня, вирушив до Житомира, звідти не пізніше 10 жовтня — до Почаєва. До Києва Шевченко повернувся не пізніше 28 жовтня 1846 р.</p><p><emphasis>…отправитесь в Почаевскую Лавру и там снимите: а) общий наружный вид Лавры, б) внутренность храма и в) вид на окрестность с террасы.</emphasis> — В Почаєві (містечко Кременецького повіту Волинської губернії, тепер — селище міського типу Кременецького району Тернопільської області) Шевченко виконав чотири малюнки аквареллю: «Почаївська лавра з півдня», «Вид на околиці з тераси Почаївської лаври», «Почаївська лавра зі сходу» і «Успенський собор Почаївської лаври. Внутрішній вигляд» (т. 8. — № 74–77) та два ескізи олівцем: «Почаївська лавра зі сходу» і «Успенський собор Почаївської лаври» (т. 8. — № 197, 198).</p><p><emphasis>Подорожную и примерно на прогоны и кормовые 150 рублей сереб[ром]…</emphasis> — Розписку про одержання документів і грошей Шевченко підписав того ж дня, 21 вересня 1846 р. (див.: Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 79).</p><subtitle>85. Т. Г. Шевченка до канцелярії Чернігівського, Полтавського і Харківського генерал-губернатора М. А. Долгорукова</subtitle><subtitle><emphasis>13 листопада 1846. Київ</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (НМТШ. — А–58. — Спр. 171/4088. — Арк. 55).</p><p>Вперше надруковано в збірнику: Т. Г. Шевченко в документах і матеріалах. — К., 1950. — С. 81.</p><p>Вперше введено до зібрання творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 238.</p><empty-line/><p>На адресу Академії мистецтв у Петербурзі Шевченкові надсилалися листи із замовленнями на «Живописную Украину», а також гроші замовників. Наприкінці березня 1845 р. Шевченко виїхав в Україну. Даний лист є його відповіддю на запит генерал-губернаторської канцелярії від 7 вересня 1846 р. (№ 72).</p><subtitle>86. Т. Г. Шевченка до попечителя Київської шкільної округи О. С. Траскіна</subtitle><subtitle><emphasis>27 листопада 1846. Київ</emphasis></subtitle><p>Подається за оригіналом (ІЛ. — Ф. 1. — № 249. — Арк. 1–1 зв.). Рукопис О. Ф. Сенчила-Стефановського з власноручним підписом Шевченка: «Художник Т. Шевченко».</p><p>На проханні — резолюція О. С. Траскіна: «Представить просьбу эту министру вместе с представлением Совета и ответом о Буяльском. 27 ноября».</p><p>Вперше надруковано в журналі «Україна» (1907. — № 2. — С. 251–252). Вперше введено до зібрання творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 25.</p><empty-line/><p><emphasis>Траскін Олександр Семенович </emphasis>(1805–1855) — генерал-майор, попечитель Київської шкільної округи. В 1847 р. брав участь в арешті членів Кирило-Мефодіївського братства.</p><p><emphasis>…определить меня на открывшуюся вакансию учителем рисования в университете св. Владимира… — </emphasis>Після виходу у відставку 1846 р. учителя малювання Київського університету українського художника Капітона Степановича Павлова (1792–1852), знайомого Шевченка, серед претендентів на цю посаду, крім Шевченка, були: академік Й. І. Габерцеттель (на той час перебував у Лондоні), художники П. І. Шлейфер та І. В. Буяльський. Протягом трьох місяців вирішувалася справа про заміщення посади, і лише наприкінці лютого 1847 р. «в виде опыта на один год» Шевченка було призначено учителем малювання Київського університету (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 87–88).</p><subtitle>87. Т. Г. Шевченка до Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора Д. Г. Бібікова</subtitle><subtitle><emphasis>10 грудня 1846. Київ</emphasis></subtitle><p>Подається за оригіналом (ІЛ. — Ф. 1. — № 249. — Арк. 1–1 зв.). Рукопис О. Ф. Сенчила-Стефановського з власноручним підписом Шевченка: «Художник Т. Шевченко».</p><p>На листі позначка Д. Г. Бібікова: «М[инистру] н[ародного] Просвещения]».</p><p>Вперше надруковано в журналі «Україна» (1907. — № 2. — С. 252–253).</p><p>Вперше введено до зібрання творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 26.</p><empty-line/><p><emphasis>…я вступил с прошением к г. попечителю Киевского учебного округа… — </emphasis>Див. лист Шевченка до попечителя Київської шкільної округи О. С. Траскіна від 27 листопада 1846 р. (№ 86).</p><p><emphasis>…я, по состоянию комиссии под высоким начальством Вашего высокопревосходительства… — </emphasis>Д. Г. Бібіков був головою Київської археографічної комісії, створеної 1843 р. при канцелярії київського, подільського й волинського генерал-губернатора.</p><subtitle>88. Т. Г. Шевченка до Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора Д. Г. Бібікова</subtitle><subtitle><emphasis>31 грудня 1846. Київ</emphasis></subtitle><p>Подається за оригіналом (НМТШ. — А–53. — Арк. 37). Рукопис невідомої особи з власноручним підписом Шевченка: «Художник Т. Шевченко».</p><p>На документі рукою губернського секретаря написано: «Серебр[ом] 34 р. 69 к. приня[л] губернский секрет[арь] Крамарен[ко]».</p><p>Вперше надруковано в збірнику: Пам'яті Т. Г. Шевченка: Зб. ст. до 125-ліття з дня народження. 1814–1939. — К., 1939. — С. 576.</p><p>Вперше введено до зібрання творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 240.</p><p>У дорученні київського, подільського і волинського генерал— губернатора Д. Г. Бібікова скарбнику Крамаренку перевірити шнуровий зошит Шевченка з записами його витрат під час відрядження на Київщину, Волинь та Поділля вказується: «…означенные остаточные деньги записать в приход по книге сумм на посылку нарочных и эстафет, из коих помянутые 150 р. были отпущены» (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 85).</p></section><section><title><p>1847</p></title><subtitle>89. П. О. Куліша і Т. Г. Шевченка до О. М. Бодянського</subtitle><subtitle><emphasis>10 січня 1847. Борзна</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 99. — № 72. — Арк. 43).</p><p>Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1897. — № 10. — С. 35).</p><p>Лист написаний рукою П. О. Куліша. Шевченкові належить приписка «Істинно» та підпис «Т. Шевченко». Про перебування Шевченка на Чернігівщині в січні — лютому 1847 р. див. його лист до М. І. Костомарова від 1 лютого 1847 р. (№ 90).</p><empty-line/><p><emphasis>Сей панич суть предобрий і предорогий наш земляк… — </emphasis>Ідеться про чиновника канцелярії київського, подільського і волинського генерал-губернатора, вченого, згодом педагога Миколу Івановича Гулака (1822–1899). Був одним із засновників Кирило-Мефодіївського братства. 9 січня 1847 р. Шевченко з М. І. Гулаком, який мав намір перебратися до Петербурга, вирушили з Києва (див.: <emphasis>Н[икандр] М[олчановский].</emphasis> Памяти Н. И. Гулака// Киевская старина. — 1900. — № 2. — С. 267) і разом їхали до Борзни. Помітка О. М. Бодянського над текстом рекомендаційного листа П. О. Куліша і Шевченка «Пол[учил] 16.1.47 четв[ерг]» свідчить, що шлях М. І. Гулака до Петербурга проліг через Москву, де він зустрівся з адресатом.</p><p><emphasis>Узнать в лавке «Москвитянина…» — </emphasis>«Москвитянин» — літературний журнал, що видавався у Москві в 1841–1856 рр. Мав історичний відділ, в якому співробітничав і О. М. Бодянський.</p><p><emphasis>…на обертке «Чтений». — </emphasis>«Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете» (1846–1848, 1858–1877) — видання Московського товариства історії та старожитностей російських. О. М. Бодянський з 1845 р. був секретарем цього товариства і редактором «Чтений».</p><subtitle>90. Т. Г. Шевченка до М. І. Костомарова</subtitle><subtitle><emphasis>1 лютого 1847. Борзна</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІРЛІ РАН. — Ф. 274. — № 62).</p><p>Вперше надруковано в журналі «Русская старина» (1875. — № 5. — С. 154).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 351.</p><empty-line/><p><emphasis>Костомаров Микола Іванович </emphasis>(1817–1885) — український і російський історик, етнограф, письменник і публіцист, засновник народницького напряму в історіографії. Український лірик-романтик, драматург, письменник. Закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету. В 1844–1845 рр. учителював у гімназіях Рівного і Києва. З 1846 р. — ад'юнкт-професор Київського університету. Один із засновників Кирило— Мефодіївського братства. З Шевченком познайомився у квітні 1846 р. і тоді ж повідомив йому про існування таємного товариства. «Когда я сообщил Шевченко о существовании общества, он тотчас же изъявил готовность пристать к нему, — згадував М. Костомаров, — но отнесся к его идеям с большим задором и крайнею нетерпимостью, что послужило поводом ко многим спорам между мною и Шевченко» (Автобиография Николая Ивановича Костомарова // Русская мысль. — 1885. — № 5. — С. 211). М. Костомаров, П. Куліш, інші кирило-мефодіївці взяли участь у збиранні коштів для видання нової збірки творів поета, а Костомаров мав її редагувати. Через арешт поета видання надруковано не було. Тільки у 2008 р. вперше зроблено спробу реконструкції збірки: «Другий Кобзар. Поезії 1843–1847 рр.» (упоряд. С. А. Гальченко).</p><p>Після повернення обох до Петербурга відновилося перерване засланням дружнє спілкування й співробітництво, зокрема в новозаснованому ними журналі «Основа», а також під час організації недільних шкіл та видання підручників для народної освіти тощо. Залишив спогади про Шевченка; упорядкував (разом з Г. Вашкевичем) його «Кобзар», виданий 1867 р. Д. Кожанчиковим.</p><p>Йому належить рецензія на «Кобзар» 1860 рр., опублікована анонімно в журналі «Отечественные записки» (1860. — № 3. — С. 44–50). Пізніше писав спогади про поета, позитивно відзивався про його творчість у літературознавчих працях, лекціях.</p><p><emphasis>Я оце й досі в Борзні… —</emphasis> Борзна місто на Чернігівщині (нині — районний центр Чернігівської області) — батьківщина поета Віктора Забіли, в якого тоді гостював Шевченко.</p><p><emphasis>Глушановський Антон Андрійович </emphasis>(1815–1902) — юрист, знайомий Шевченка, в 1844–1850 рр. чиновник у судових справах при Київському університеті.</p><p>…<emphasis>чи я утвержденный при університ[еті], чи ні… —</emphasis> 27 листопада 1846 р. Шевченко написав прохання попечителю Київської шкільної округи О. С. Траскіну про призначення його вчителем малювання Київського університету (№ 86), а 10 грудня того ж року — аналогічне прохання київському, подільському і волинському генерал-губернатору Д. Г. Бібікову (№ 87). На той час це питання ще не було розв'язане, і міністр народної освіти С. С. Уваров дав дозвіл попечителю Київської шкільної округи зарахувати Шевченка на посаду вчителя малювання «в виде опыта на один год» тільки 21 лютого 1847 р. З цього дозволу поет уже не міг скористатися у зв'язку з арештом 5 квітня 1847 р. у справі Кирило-Мефодіївського братства.</p><p>…<emphasis>пошліть Хому до мого товариша… — </emphasis>Тобто до Сажина Михайла Макаровича (1818–1885), художник-пейзажист, академік Петербурзької Академії мистецтв (з 1855 р.), співучень Шевченка по Академії. З 1844 р. жив в Україні; у квітні 1846 р. обидва художники мешкали разом у квартирі на Козиному болоті (нині — провулок Т. Г. Шевченка, 8а) у будинку чиновника І. І. Житницького (нині тут Літературно-меморіальний будинок-музей Т. Г. Шевченка). Вони разом працювали над альбомом видів Києва; збереглися спільно виконані малюнки «Церква Всіх Святих у Києво-Печерській лаврі» (т. 8, № 68), «Аскольдова могила» (т. 8, № 70). За окремими малюнками виконано літографії в альбомі «Виды Киева» Лауфера (К., 1846). Виїжджаючи з Києва наприкінці вересня 1846 р., Шевченко залишив у Сажина деякі свої малюнки, художницьке приладдя, інші папери. У згаданому листі він прохав М. Костомарова послати його слугу Хому Голубченка до М. Сажина, щоб забрати у нього ці речі, бо Сажин мав виїздити з міста.</p><p><emphasis>…нехай він возьме… Шекспіра… — </emphasis>Тобто видання творів Шекспіра в російському перекладі М. X. Кетчера, що почало виходити 1841 р.</p><p><emphasis>Як побачите Юзефовича… — </emphasis>Юзефович Михайло Володимирович (1802–1889) — помічник попечителя Київської шкільної округи (1842–1858). За сумісництвом з 1844 р. був членом Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у Києві, пізніше (1857–1889) — її головою. Йому провокатор і донощик О. Петров доповів про існування таємного товариства і в його присутності написав донос попечителю округи О. Траскіну. Шевченко познайомився з М. Юзефовичем, коли в 1845–1847 рр. працював у Київській археографічній комісії. У щоденнику Шевченко назвав його «предателем» (запис від 6 травня 1858 р.).</p><p><emphasis>Куліш блаженствує… —</emphasis> У січні 1847 р. П. О. Куліш одружився з Олександрою Михайлівною Білозерською (1828–1911; літ. псевдонім — Ганна Барвінок). Шевченко був у нього на весіллі.</p><p><emphasis>…Василь Білозер поїхав у Полтаву… — </emphasis>Василь Михайлович Білозерський (1825–1899), брат дружини П. О. Куліша. Разом з ним і дружиною П. О. Куліш збирався тоді виїхати за кордон. В. М. Білозерського як члена Кирило-Мефодіївського братства 1847 р. було заарештовано і відправлено до Петрозаводська. Згодом В. М. Білозерський переїхав до Петербурга і редагував журнал «Основа» (1861–1862). З Шевченком познайомився 1844 р. в Києві, навчаючись в університеті.</p><p><emphasis>Свої композиції з грішми або сам привезу, або пришлю із Чернігова. — </emphasis>1847 р. Шевченко задумав випустити нове видання «Кобзаря», і М. Костомаров, очевидно, взявся допомогти йому у цій справі. Перебуваючи навесні 1847 р. у Седневі на Чернігівщині, в маєтку А. Лизогуба, поет розпочав укладати майбутній «Кобзар». До підготовчого рукопису (ІЛ. — Ф. 1. — № 72) він переписав балади «Лілея» (з датою — 25 липня 1846 р., Київ), «Русалка» (9 серпня 1846 р., Київ), поему «Осика» («Відьма»), а також передмову («Випускаю оце в люде другого „Кобзаря“ свого…»). Видання, проте, здійснене не було через арешт і заслання кирило-мефодіївців; Шевченка заарештовано 5 квітня 1847 р. на переправі через Дніпро — він повертався з Чернігівщини до Києва.</p><subtitle>91. М. І. Костомарова до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>13 березня 1847. Київ</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом: (ІЛ. — Ф. 92. — № 107).</p><p>Вперше надруковано у виданні: <emphasis>Чалый М. К. </emphasis>Жизнь и произведения Тараса Шевченка. (Свод материалов для его биографии). — К., 1882. — С. 60, з помилковим датуванням — кінець лютого, й пропусками в тексті.</p><p>Дата в автографі: «Марта 13.1847».</p><p>Відповідь на лист Шевченка від 1 лютого 1847 р. з Борзни (№ 90).</p><empty-line/><p><emphasis>Киев / ст[арый] гор[од], д[ом] Монькина, близ ц[еркви] Андр[еевской].</emphasis> — Будинок канцеляриста Київської казенної палати Монькіна Миколи Феодосійовича (1815–?) розташовувався на Трьохсвятительскій, 14. Із березня 1847 р. тут винаймав помешкання М. Костомаров разом із матір'ю: «Квартира эта отличалась чудесным видом, из галереи открывался прекрасный пейзаж: внизу раскинулся Подол, далее — светлая полоса Днепра, а за ней широкоя понорама лугов и лесов. Дом был только что построен» // <emphasis>Костомаров Н. И.</emphasis> Исторические произведения. Автобиография. — К., 1990. — С. 480.</p><p><emphasis>Доки ти… сидітимеш у тій Цареградській гостиниці?</emphasis> — Про перебування разом із О. С. Афанасьєвим-Чужбинським 1846 р. у чернігівському готелі Шевченко згадував у щоденнику: «Судьба столкнула нас в „Цареграде“, не в Оттоманской столице, а в единственном трактире в городе Чернигове» (запис від 2 липня 1857 р.). З останніх рядків згаданого листа Шевченка Костомаров знав, що поет має бути в Чернігові. Однак Шевченко у цей час перебував у Седневі та Бігачі (Чернігівщина); очевидно, саме через це лист не знайшов його.</p><p><emphasis>…тебе вже наставлено наставником малярського іскуства в Універс[итеті] св. Влад[имира]…</emphasis> — Дізнавшись від тодішнього університетського вчителя малювання й свого давнього знайомого й наставника К. С. Павлова про його намір вийти на пенсію, Шевченко 27 листопада 1846 р. звернувся з проханням до попечителя університету генерал-майора О. С. Траскіна прийняти його на цю посаду (№ 86). Прохання підтримала перед міністром освіти С. Уваровим мати В. М. Рєпніної Варвара Олексіївна (Из переписки Т. Шевченко с разными лицами // Киевская старина. — 1897. — № 2. — С. 173). Мало значення й те, що Шевченко брався безплатно виконувати обов'язки літографа в університетській майстерні. На це місце претендували художники Н. М. Буяльський, П. Шлейфер та Й. Габерцеттель. 21 лютого 1847 р. С. Уваров підписав лист до О. Траскіна з повідомленням про те, що Шевченко затверджений на цій посаді з річним іспитовим терміном (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 83–88). Але приступити до роботи Шевченкові перешкодив арешт 5 квітня 1847 р.</p><p><emphasis>Іванишев Микола Дмитрович</emphasis> (1811–1874) — професор Київського університету, ректор (1862–1865), правознавець і археолог, один з ініціаторів утворення Київської Археографічної комісії, її секретар. 1846 р. брав із собою Шевченка на розкопки кургану Переп'ят коло с. Мар'янівка під Васильковим.</p><p><emphasis>Твій Сажин не дав твоїх вещей… — </emphasis>Сажин М. М.</p><p><emphasis>А віршей чом нема? Швидше присилай друковати.</emphasis> — У цей час Шевченко готував до видання нову збірку поезій, до якої у Седневі (березень 1847 р.) написав передмову, а також переробив поему «Осика» («Відьма»), балади «Лілея» та «Русалка». До майбутньої збірки мали увійти, найімовірніше, ті твори з альбому «Три літа», що не мали позацензурного характеру. Кошти на її видання були зібрані за ініціативою М. Костомарова та П. Куліша. Про це свідчить лист П. Куліша до С. Т. Аксакова від 5 грудня 1855 р. з Києва, в якому йдеться про київського колекціонера, археолога К. Свідзінського, польського аристократа: «Тот же граф Свидзинский, узнав случайно о нашей складчине для нового издания стихотворений Шевченко (это было в начале 1847 года), тотчас просил позволения быть также вкладчиком» (РДАЛМ. — Ф. 2591. — Оп. 2. — Од. зб. 26. — Арк. 40). Можна припустити, що у складчині взяли участь і кирило-мефодіївці — В. Білозерський, О. Маркович, О. Навроцький, Ю. Андрузький та ін.</p><subtitle>92. Т. Г. Шевченка до І. І. Фундуклея</subtitle><subtitle><emphasis>16 липня 1847. Орська фортеця</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 232).</p><p>Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1894. — № 2. — С. 321).</p><p>Вперше введено до зібрання творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 38–39.</p><empty-line/><p><emphasis>Фундуклей Іван Іванович </emphasis>(1804–1880) — Київський цивільний губернатор (1839–1852). Виявляючи інтерес до історії та археології, цікавився роботою археографічної комісії, в якій працював і Шевченко. Тоді ж відбулося їх знайомство. Відібрані в Шевченка під час арешту рукописи, альбоми, малюнки, малярське приладдя були передані І. Фундуклею, який надіслав рукописи й малюнки до III відділу в Петербург, а згодом — й інші речі (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 136). На час, коли Шевченко написав йому листа, І. І. Фундуклей не міг виконати поетового прохання і на листа не відповів.</p><p><emphasis>Ватто Антуан </emphasis>(1684–1721) — французький живописець і графік. Писав переважно жанрові картини («Савояр», «Справжня веселість», «Скрутне становище» та ін.). За картину «Відплиття на острів Цитеру» дістав звання академіка (1717). У Шевченка, очевидно, був не оригінал малюнка Ватто, а офорт (див.: <emphasis>Чегодаев А. Д.</emphasis> Антуан Ватто / Альбом. — М., 1963).</p><p><emphasis>Предложил бы вам виды Киева… — </emphasis>Протягом 1843–1846 рр. Шевченко створив чимало малюнків, на яких зображено краєвиди, історичні пам'ятки та архітектурні споруди Києва і його околиць. Виконано їх аквареллю, сепією, олівцем. Серед них — акварель «Костел святого Олександра в Києві» (т. 8, № 69), сепія «Церква Всіх Святих у Києво-Печерській лаврі» (т. 8,№ 68), малюнок олівцем «Видубицький монастир у Києві» (т. 8, № 94). Які малюнки мав на увазі Шевченко, не відомо.</p><subtitle>93. В. М. та Ф. М. Лазаревських до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>Липень-серпень 1847. Оренбург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ЦДІАК України. — Ф. 2221. — Оп. 1. — Спр. 286. — Арк. 1–2 зв.).</p><p>Вперше надруковано: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 252–253. Публікація М. М. Новицького.</p><p>У першодруці — редакторська дата: січень 1848 р., Оренбург. Датується орієнтовно липнем 1847 р. — за часом перебування В. М. Лазаревського в Оренбурзі (липень — початок листопада 1847 р.): «Определен я был чиновником особых поручений при председателе Оренбургской пограничной комиссии 6 мая 1847 г., тогда же переименован на коллежского секретаря, а в июле уже в Оренбурге. [… ] С. Ладыженским (головою комісії. — <emphasis>Ред.</emphasis>) мы отлично сошлись, и в ноябре я выехал в Одессу, чтобы проводить оттуда его семейство в Петербург, куда сам он отправился прямо из Оренбурга» (<emphasis>Лазаревский В. М. </emphasis>Мое знакомство с Далем // Русский архив. — 1894. — № 8. — С. 544). До Оренбурга В. Лазаревський більше не повернувся, влаштувавшись у Петербурзі, спершу неофіційно, а з 6 липня 1848 р. офіційно — помічником удільного секретаря в Особливій канцелярії міністра внутрішніх справ Л. О. Перовського (Там само. — С. 548; <emphasis>О. М. Лазаревський.</emphasis> [Короткі біографії братів Лазаревських] // Український археографічний збірник. — Т. 2. — К., 1927. — С. 67–68; Листи до Т. Г. Шевченка. — К., 1962. — С. 75). Датування листа липнем 1847 р. аргументував Л. Большаков (<emphasis>Большаков Л.</emphasis> Быль о Тарасе. — Кн. 1. — М., 1993. — С. 240), його міркування підтримав В. Дудко (див.: <emphasis>Дудко В.</emphasis> Тарас Шевченко: джерелознавчі студії. — К., 2014. — С. 59).</p><p>Відповідь на невідомий лист Шевченка до Ф. М. Лазаревського з Орської фортеці, написаний, імовірно, в липні 1847 р.</p><empty-line/><p><emphasis>Лазаревський Василь Матвійович</emphasis> (1817–1890) — письменник, перекладач, урядовець Оренбурзької прикордонної комісії (липень 1847 — червень 1848 рр., але неофіційно він залишив Оренбург у листопаді 1847 р.); з січня 1848 р. він у Петербурзі, а з березня фактично став помічником удільного секретаря В. І. Даля в Особливій канцелярії міністра внутрішніх справ Л. О. Перовського, рідного брата командира Окремого Оренбурзького корпусу й оренбурзького військового губернатора В. О. Перовського. З 1852 р. він разом із Л. О. Перовським перейшов до міністерства уділів; у 1857–1863 рр. працював у міністерстві державного майна; з 1863 р. — у міністерстві внутрішніх справ; з 1873 р. — таємний радник. Він автор оповідань, а також повістей і роману «Житейские встречи» (не опублікованих), перекладач драм Шекспіра, збирач фольклору, помічник В. І. Даля в укладанні «Академического словаря русского языка». З Шевченком познайомився лише в Петербурзі 28 березня 1858 р.</p><p>Про цю зустріч Шевченко тоді ж занотував у щоденнику: «Василь принял меня, как давно невиданного своего друга. А мы с ним в первый раз в жизни встречаемся».</p><p><emphasis>Лазаревський Федір Матвійович</emphasis> (1820–1890) — урядовець Оренбурзької прикордонної комісії (з 1845 р.); урядовець для особливих доручень при Петербурзькому губернаторі (з 1854 р.); потім працював у міністерстві уділів; з 1890 р. — завідувач удільної контори в Орлі, потім — Ставропольського удільного маєтку на Кавказі (з 1870 р. десь на цей час припадає конфлікт з М. Лобач— Жученком). Останні роки доживав на х. Побиванка в Гадяцькому повіті (нині с. Липоводолинського р-ну Сумської обл.)</p><p>Ф. М. Лазаревський разом із братом Михайлом першими розшукали й привітали привезеного фельд'єгерем до Оренбурга рядового Шевченка; систематично листувався з ним і всіляко допомагав йому: зустрічалися у листопаді-грудні 1849 та березні-квітні 1850 рр. в Оренбурзі між відрядженнями Лазаревського; після арешту Шевченка 1850 р. просування Ф. Лазаревського по службі, як причетного до листування з поетом, було загальмовано. Ф. Лазаревський згодом написав спогади про нього.</p><p><emphasis>…на имя нашего попечителя Александрийского… — </emphasis>Александрійський Михайло Семенович (1810–?) — урядовець Орської дистанції Оренбурзької прикордонної комісії, жив із сім'єю в Орській фортеці, допомагав поетові, одержував його кореспонденцію.</p><p><emphasis>…об Б… я чув не все добре…</emphasis> — Особа не відома, можливо, Бархвіц Станіслав Августович — підпоручик 5-го Оренбурзького лінійного батальйону, який невдовзі виявився негідником: взимку 1847–1848 рр. позичив у Шевченка 68 руб. і відмовився повернути, обвинувативши Шевченка в наклепництві (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 165–166; <emphasis>Большаков Л. Н.</emphasis> Літа невольничі. — К., 1971. — С. 126–134).</p><p><emphasis>Один Ваш добрий петербурзький знакомий… прислав… через брата ящик сигар…</emphasis> — В автобіографічній статті «Мое знакомство с Далем» В. М. Лазаревський згадував: «За короткое время пребывания в Оренбурге мне не пришлось съездить в Орскую; но я переслал Шевченке привезенные из Петербурга карандаши, краски, сигары, книги. Узнав, что я уезжаю обратно в Петербург, он передал мне просьбу следующего содержания: «Освободить меня от солдатства может только Василий Алексеевич Перовский (в то время член Адмиралтейского совета); у Перовского же, лучше всякого другого, мог хлопотать Даль, лично ему человек совершенно близкий» (Русский архив. — 1894. — № 8. — С. 545). Однак лист Шевченка до В. Лазаревського такого змісту не відомий; натомість він написав про це вже після від'їзду В. Лазаревського — у листі від 20 грудня 1847 р. до М. М. Лазаревського (№ 99), що тоді перебував у відпустці в Петербурзі; цього листа безперечно прочитав і Василь Матвійович, приїхавши до Петербурга в січні 1848 р.</p><p><emphasis>С Бессребренником я вже давно розійшовся…</emphasis> — Особа не відома; Л. Н. Большаков припускає, що це може бути Л. І. Федяєв (див. коментар до листа Ф. М. Лазаревського від 27 квітня 1848 р., № 117).</p><p><emphasis>Даль Володимир Іванович</emphasis> (літ. псевдонім Казак Луганский; 1801–1872) — російський письменник, фольклорист, лексиколог; у 1835–1841 рр. — чиновник особливих доручень при Оренбурзькому військовому губернаторі В. О. Перовському; у 1841–1849 рр. — секретар по уділах в канцелярії міністра внутрішніх справ Л. О. Перовського, управитель удільної контори в Нижньому Новгороді, де 1857 р. його відвідав Шевченко.</p><p><emphasis>Дзюбин Іван Львович</emphasis> (1817–1886) — чиновник, петербурзький знайомий Шевченка, власник його автопортрета.</p><p><emphasis>Чернышев — </emphasis>Олексій Пилипович Чернишов.</p><subtitle>94. А. І. Лизогуба до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>21 жовтня 1847. Чечельник</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ЦДІАК України. — Ф. 2221. — Оп. 1. — Спр. 288. — Арк. 1–2 зв.).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1900. — № 9. — С. 312–314. Публікація М. І. Стороженка. Вперше введено у видання: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 245–247. Публікація М. М. Новицького.</p><p>Дата в автографі: «21 октября 1847». Місце написання встановлюється за листом А. І. Лизогуба від 31 грудня 1847 р.: «Приїхавши у Чечельник (коло Балти), я до Вас писав…» (№ 100).</p><p>Відповідь Шевченка — лист від 11 грудня 1847 р. з Орської фортеці (№ 98).</p><empty-line/><p><emphasis>Лизогуб Андрій Іванович </emphasis>(1804–1864) — поміщик з козацько-старшинського роду, знайомий Шевченка, маляр-аматор. У 30-х роках залишив державну службу і оселився у своєму маєтку в с. Седневі на Чернігівщині. У березні 1846 р. на запрошення А. І. Лизогуба Шевченко гостював у нього. Вдруге Шевченко побував у Седневі на початку 1847 р. Тоді А. І. Лизогуб створив йому умови для творчої праці, й Шевченко написав передмову до нездійсненого видання «Кобзаря», намалював краєвиди: «Коло Седнева», «Чумаки серед могил», «В Седневі» (т. 8, № 61–63), а також портрет А. І. Лизогуба (т. 8, № 60). Коли Шевченко перебував на засланні, А. І. Лизогуб листувався з ним, надсилав йому малярське приладдя, клопотався перед В. О. Перовським про полегшення його долі. Йому Шевченко надіслав із заслання автопортрети в солдатському мундирі (1847 і 1849 рр.). Під час арешту поета 1850 р. у нього забрали 7 листів від А. І. Лизогуба і передали до III відділу. О. Ф. Орлов, перебуваючи в Чернігові, іменем царя заборонив А. І. Лизогубові листуватися з Шевченком.</p><p><emphasis>…як прочитав Ваш лист…</emphasis> — Лист не відомий; адресований він був не художникові М. Сажину (як могло б випливати з цього фрагмента), а іншій особі, як про це пише А. Лизогуб у листі від 31 грудня 1847 р. з Одеси (№ 100). Адресатом міг бути О. Ф. Сенчило-Стефановський.</p><p><emphasis>«Блажен раб, его же Господь обрящет бдяща! недостоин, его же обрящет унывающа».</emphasis> — Євангеліє від Матвія, гл. 24, в. 46.</p><p><emphasis>…кого люблю, того й караю…</emphasis> — Притчі Соломонові, гл. 3, в. 12.</p><p><emphasis>Шраге (Шраг) Людвіг Іванович</emphasis> (рр. нар. і см. невід.) — лікар, родом із Дрездена; у 40-х роках був домашнім лікарем у родині Лизогубів.</p><p><emphasis>…брат мій Ілля…</emphasis> — Лизогуб Ілля Іванович (1787–1867) — колишній військовий, брав участь у Вітчизняній війні 1812 р., ад'ютант М. Г. Рєпніна-Волконського, член масонської ложі «З'єднаних слов'ян», музикант-віолончеліст, композитор, 1821 р. вийшов у відставку в чині полковника. Обидва брати жили у своєму маєтку в Седневі (містечко Чернігівського повіту Чернігівської губернії, нині — селище міського типу Чернігівського району Чернігівської обл.), де й познайомився з ними Шевченко 1846 р. Вдруге поет приїхав у Седнів, імовірно, на початку березня 1847 р. Тут він розпочав готувати рукопис нового видання «Кобзаря», що мав друкуватися в Києві за участю М. Костомарова та П. Куліша (див. коментар до листа М. І. Костомарова від 13 березня 1847 р., № 91). Живучи у флігелі, Шевченко виконав портрет І. І. Лизогуба (т. 8, № 81).</p><p>Під час перебування поета на засланні разом з братом клопотався перед В. Перовським про полегшення його долі.</p><p><emphasis>В його руках усе на світі…</emphasis> — Перефразована цитата з поеми Шевченка «Сліпий» (рядки 366–369):</p><poem><stanza><v>В твоїх руках все на світі.</v><v>Твоя свята воля!</v><v>Нехай буде так, як буде —</v><v>Така моя доля!</v></stanza></poem><p><emphasis>…Ваш лист, де Ви просите переслать до Вас рисунки, альбом і ще дещо…</emphasis> — В арештованого 5 квітня 1847 р. Шевченка вилучено папери: «1. Связка стихов, писем, разных бумаг… 2. Книга писанных стихов под заглавием: «Три літа». 3. Маленький альбом со стихами и рисунками» (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 106). З цих речей йому повернено лише альбом з малюнками та фольклорними записами 1846 р. Шевченко не раз намагався повернути відібрані при арешті речі, частина яких (ящик з фарбами й портфель з малюнками), спершу залишалися у київського і подільського військового губернатора Д. Бібікова. Коли поета відправляли у заслання з III відділу, він просив О. Ф. Орлова, начальника відділу, повернути йому ці папери. На вимогу останнього Д. Бібіков переслав їх до Петербурга. «Но как, — писав О. Ф. Орлов до командира Окремого Оренбурзького корпусу В. О. Обручова 15 липня 1847 р., — предметы сии оказались совершенно незначительными и не заслуживающими пересылки, то я приказал оставить оные при делах III отделения…» (Там само. — С. 152). У цей же час, 16 липня, Шевченко звернувся з листом до І. І. Фундуклея; одночасно на прохання Шевченка до Фундуклея звернувся і командир батальйону Д. В. Мєшков (Там само. — С. 154–155). Фундуклей написав Д. Бібікову й дістав відповідь, що речі Шевченка переслано до III відділу (причому з документів випливає, що вони були надіслані до Петербурга двома заходами і залишені у III відділі. — Там само. — С. 154), про що Фундуклей повідомив Д. Мєшкова листом від 19 серпня 1847 р. (Там само. — С. 155).</p><p><emphasis>…коли Вам можна мальовать… — </emphasis>Хоча при відправці Шевченка в Аральську експедицію командир Окремого Оренбурзького корпусу В. Перовський наказав лише перевести його з 5-го батальйону, розташованого в Орській фортеці, до 4-го, розташованого в Раїмі, існувала, очевидно, усна домовленість Перовського з О. І. Бутаковим, начальником Аральської експедиції, про використання Шевченка як художника — для «знімання видів». Про це свідчить рапорт О. Бутакова від 22 квітня 1849 р. начальникові 23-ї піхотної дивізії О. О. Толмачову з проханням перевести Шевченка по закінченні експедиції до Оренбурга, оскільки «последний был назначен его высокопревосходительством господином корпусным командиром для снимания видов в степи и на берегах Аральского моря» (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 166).</p><subtitle>95. Т. Г. Шевченка до А. І. Лизогуба</subtitle><subtitle><emphasis>22 жовтня 1847. Орська фортеця</emphasis></subtitle><p>Подається за першодруком: <emphasis>Чалый М. К. </emphasis>Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 67–68.</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 351–353.</p><empty-line/><p>…<emphasis>мене арестовали в Києві… —</emphasis> Шевченка заарештовано на Київській заставі під час переправи через Дніпро по дорозі з Чернігівщини 5 квітня 1847 р. Наступного дня, 6 квітня, його відправили до Петербурга. Він сидів у казематі III відділу з 17 квітня по 30 травня 1847 р.</p><p>…<emphasis>через три місяці я опинився в Орской крепости… — </emphasis>З Петербурга поета відправили 31 травня, в Оренбург його привезли пізно ввечері 8 червня, а в Орську фортецю — 22 червня.</p><p>…<emphasis>як той москаль, що змальовав Кузьма Трохимович… — </emphasis>Ідеться про головного персонажа оповідання Г. Квітки-Основ'яненка «Салдацький патрет».</p><p>…<emphasis>позабирав грошики… — </emphasis>Мова йде про гроші, одержані від передплатників «Живописной Украины», видання якої припинилося у зв'язку з арештом Шевченка.</p><p><emphasis>Шкода, що я не покинув тойді у вас рисунок київського саду, бо він і всі, що були при мені, пропали. — </emphasis>Малюнки, про які турбується Шевченко, не пропали, їх І. І. Фундуклей відправив до Петербурга в III відділ (див. коментар до листа до І. І. Фундуклея від 16 липня 1847 р., № 92), звідки частину з них Шевченкові після його звільнення із заслання повернули (тепер вони зберігаються в НМТШ), але «рисунок київського саду» та деякі інші не знайдені.</p><p><emphasis>Варвара Миколаєвна — </emphasis>В. М. Рєпніна.</p><p><emphasis>…в пограничную комиссию… Федору Матвеевичу Лазаревскому. — </emphasis>Лазаревський Федір Матвійович (1820–1890) — чиновник Оренбурзької прикордонної комісії, третій з шести братів Лазаревських, які прихильно ставились до Шевченка, допомагали йому. З 1854 р. — чиновник для особливих доручень при Петербурзькому генерал-губернаторі, з 1859 р. — керівник удільними конторами в Орлі та Ставрополі. З Шевченком познайомився 9 червня 1847 р. в Оренбурзі, на другий день після його прибуття, і був одним з перших, хто підтримав поета на засланні. Через нього Шевченко одержував листи, перебуваючи в Орській фортеці, на початку листопада 1849 р. після повернення з Аральської експедиції до Оренбурга жив у нього на квартирі в будинку Кутіних (тепер пров. Шевченка, будинок не зберігся). 11 грудня 1847 р. в Оренбурзі Шевченко намалював портрет братів Федора і Михайла Лазаревських. Після того, як поета перевели в Новопетровське укріплення, зв'язок з Ф. Лазаревським обривається аж до зустрічі у Петербурзі 1858 р. В альбомі Ф. Лазаревського Шевченко записав кілька поезій, пізніше подарував «Кобзар» 1860 р. з власноручним написом, автопортрет та офорт «Вірсавія». Про свої зустрічі з Шевченком Ф. Лазаревський залишив спогади «Из воспоминаний о Шевченко» (Киевская старина. — 1899. — № 2. — С. 151–167) і «Еще из воспоминаний о Шевченко» (Киевская старина. — 1899. — № 4. — С. 1–7).</p><p><emphasis>…низенько кланяюсь Ілії Івановичу… — </emphasis>Лизогубу І. І.</p><p><emphasis>Поклоніться… Кікуатовим. — </emphasis>Ідеться про князя Миколу Івановича Кейкуатова (1806–1865) та його дружину Катерину Федорівну Кейкуатову (1827–1848), які проживали по сусідству з А. І. Лизогубом у с. Бігач. Шевченко гостював у них у лютому — березні 1847 р., намалював портрет К. Ф. Кейкуатової та портрет трьох дітей Кейкуатових.</p><p>Князь М. І. Кейкуатов був прототипом князя в поемі «Княжна» і князя Мордатова в повісті Шевченка «Княгиня» (див.: <emphasis>Жур П. </emphasis>Дума про Огонь. — С. 343–349).</p><subtitle>96. Т. Г. Шевченка до В. М. Рєпніної</subtitle><subtitle><emphasis>24 жовтня 1847. Орська фортеця</emphasis></subtitle><p>Подається за факсимільною копією автографа <emphasis>(Лазебник Ю. </emphasis>Женевський щоденник. — К., 1963. — С. 136–137).</p><p>Чистовий автограф зберігається в бібліотеці Женевського університету. Потрапив він туди від нащадків Шарля Ейнара, якому В. Рєпніна вислала автограф, знявши з нього рукописну копію (ІЛ. — Ф. 1. — № 203). Ш. Ейнар жив у містечку Роль біля Женевського озера.</p><p>Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1893. — № 2. — С. 262–263) з пропуском слова «только» у реченні: «А смотреть и не рисовать — это такая мука, которую поймет один только истинный художник».</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 352.</p><empty-line/><p><emphasis>По ходатайству вашему… я был определен в Киевский университет… — </emphasis>Можливо, й сама ініціатива щодо роботи Шевченка в Київському університеті виходить від Рєпніних, зокрема Варвари Миколаївни, яка з пієтетом ставилася до поета. На клопотання Рєпніних Шевченка було призначено на посаду вчителя малювання Київського університету (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 87–88).</p><p><emphasis>…в тот самый день, когда пришло определение, меня арестовали… — </emphasis>Лист міністра народної освіти С. С. Уварова про призначення Шевченка учителем малювання Київського університету датовано 21 лютого 1847 р., а в Києві його одержано 2 березня. Але оскільки Шевченка тоді в місті не було, він довідався про це рішення тільки в день арешту — 5 квітня 1847 р. До Петербурга Шевченка привезли не 22 квітня (як зазначено в листі), а 17 квітня (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 112).</p><p><emphasis>О, как неверны наши блага, // Как мы подвержены судьбе. — </emphasis>Так по пам'яті поет цитує рядки з поеми К. Ф. Рилєєва «Войнаровский»:</p><poem><stanza><v>О, как неверны наши блага,</v><v>О, как подвластны мы судьбе.</v></stanza></poem><p><emphasis>…их постигла та же участь, что и меня… — </emphasis>Як і Шевченко, П. Куліш та М. Костомаров притягались у справі Кирило-Мефодіївського братства, але покарання зазнали значно меншого: М. Костомарова після року ув'язнення вислали до Саратова, а П. Куліш перебував у в'язниці лише чотири місяці, після чого жив у Тулі. Обидва вони були на державній службі. Незабаром їм було дозволено жити у Петербурзі.</p><p><emphasis>…ежели достанете последнее сочинение Гоголя «Письма к друзьям», то пришлите мне… — </emphasis>Мова йде про книгу М. В. Гоголя «Выбранные места из переписки с друзьями» (СПб., 1847). Цю книгу В. Рєпніна вислала Шевченкові, про що писала в листі від 19 березня 1848 р. (№ 113).</p><p><emphasis>…и, если можно, «Чтение Московского археологического общества»… — </emphasis>Тобто «Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских», що почали виходити 1845 р. за редакцією О. М. Бодянського, який з 1846 р. був секретарем цього товариства.</p><p><emphasis>Андрей Иванович — </emphasis>А. I. Лизогуб.</p><p><emphasis>Варвара Алексеевна — </emphasis>мати В. М. Рєпніної.</p><subtitle>97. О. П. Чернишова до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>2 грудня 1847. Оренбург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ЦДІАК України. — Ф. 2221. — Оп. 1. — Спр. 298. — Арк. 1–2 зв.).</p><p>Вперше надруковано: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 247–248. Публікація М. М. Новицького.</p><p>Дата в першодруці: «2 декабря 1847. Оренбург».</p><p>Відповідь на лист Шевченка від 24 жовтня 1847 р. з Орської фортеці (нині не відомий).</p><empty-line/><p><emphasis>Чернишов Олексій Пилипович</emphasis> (1824–1863) — російський художник-жанрист, академік Петербурзької Академії мистецтв (з 1860 р.), родом із Оренбурга. Шевченко зустрічався з ним в Оренбурзі у 1847 та 1849–1850 рр.</p><p><emphasis>…приложенные же письма, по приезде моем в Петербург, будут отданы по принадлежности. — </emphasis>Ці листи нині не відомі. М. Лазаревський у листі до Шевченка від 12 лютого 1848 р. (№ 106) з Петербурга повідомляє про стан виконання доручень Шевченка, переданих через О. Чернишова: при цьому згадуються імена К. Брюллова, В. Жуковського, В. Даля, Л. Дубельта. Однак не з'ясовано, кому з них адресовано листи, а з ким Чернишов чи М. Лазаревський або інші друзі поета мали зустрітися й переговорити.</p><p><emphasis>Д'Андре Лев Іванович</emphasis> (1819–1849) — російський етнограф, художник-аматор, урядовець для особливих доручень при оренбурзькому та самарському генерал-губернаторі В. О. Обручові.</p><p><emphasis>Тихобразов Микола Іванович</emphasis> (1818–1874) — російський художник, академік Петербурзької Академії мистецтв (з 1852); знайомий із Шевченком із часу навчання у Товаристві заохочування художників (малюнки обох Комітет товариства розглядав 4 жовтня 1835 р.); вчилися разом в Академії мистецтв (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 9–10).</p><p><emphasis>Генс Дмитро Григорович</emphasis> (1819–1849) — лікар Оренбурзької прикордонної комісії, вихованець Дерптського університету; з Шевченком познайомився, ймовірно, завдяки своєму другові художнику О. Чернишову.</p><p><emphasis>…жил во внутренней Орде киргизов…</emphasis> — Внутрішня, або Букеєвська, орда киргизів (казахів) посідала частину Астраханського краю на лівому березі Волги, між Самарською губернією, Уральською областю й Каспійським морем.</p><p><emphasis>…в здешней роще…</emphasis> — Ідеться про Зауральний гай в Оренбурзі, на лівому березі річки Урал.</p><p>…за <emphasis>Меновым двором.</emphasis> — За дві версти од міста знаходився «Меновой двор» — торговельний комплекс, обгороджений кам'яними мурами, куди на східний базар привозили товари караванами верблюдів із далеких областей Середньої Азії.</p><p><emphasis>…какой-то арестант из сенатских чиновников…</emphasis> — Особа не відома.</p><p><emphasis>…брат Александр…</emphasis> — Чернишов Олександр Іларіонович — художник-самоук, урядник Оренбурзького козачого війська, двоюрідний брат О. П. Чернишова. Він зображений, як і Шевченко, в групі польських засланців в Оренбурзі на малюнку О. П. Чернишова (див. докладніше у кн.: <emphasis>Большаков Л. Н. </emphasis>Літа невольничі. — С. 34–39; репродукція малюнка там же, між с. 96 і с. 97).</p><p><emphasis>…и мой младший брат… — </emphasis>Ідеться про Матвія Пилиповича Чернишова, він теж захоплювався мистецтвом, малював; Шевченко в листах цікавився його навчанням.</p><subtitle>98. Т. Г. Шевченка до А. І. Лизогуба</subtitle><subtitle><emphasis>11 грудня 1847. Орська фортеця</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 177).</p><p>Вперше надруковано в книжці: <emphasis>Чалый М. К. </emphasis>Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 68–69.</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 353.</p><p>Відповідь на лист А. І. Лизогуба від 21 жовтня 1847 р. (№ 94).</p><empty-line/><p><emphasis>Не знаю, чи дійшов мій лист до ваших рук… — </emphasis>Лист до А. І. Лизогуба від 22 жовтня 1847 р. (№ 95) Шевченко відправив разом із листом до В. М. Рєпніної від 24 жовтня 1847 р. (№ 96).</p><p><emphasis>Жаль і дуже мені вашої маленької… —</emphasis> Дочка А. І. Лизогуба Ліза померла маленькою 5 вересня 1847 р. Про це Шевченко довідався з листа А. І. Лизогуба від 21 жовтня 1847 р.</p><p><emphasis>Ілья Іванович — </emphasis>І. І. Лизогуб.</p><p>…<emphasis>яготинськії анахоретки. — </emphasis>Ідеться про В. М. Рєпніну і сестер Псьол (Глафіру, Тетяну й Олександру), які жили в родині Рєпніних у Яготині.</p><p><emphasis>Я писав через вас до В[арвари] Н[іколаєвни]… —</emphasis> Ідеться про лист до В. М. Рєпніної від 24 жовтня 1847 р., тепер не відомий, на який вона не відповіла. У листі до Шевченка від 7 січня 1848 р. А. І. Лизогуб повідомляв: «Вашу цидулку до В. Н. (В. М. Рєпніної. — <emphasis>Ред.</emphasis>) послав по адресу; вона хотіла до вас писать, як тілько почула, де ви живете, та, мабуть, що-небудь їй помішало» (№ 102).</p><p><emphasis>Сажин — </emphasis>М. М. Сажин.</p><p><emphasis>Пришліть ящичок ваш, де є вся справа… — </emphasis>А. І. Лизогуб вислав поетові скриньку з пензлями, фарбами, олівцями й папером 7 лютого 1848 р. (№ 105).</p><p><emphasis>Просив я В[арвару] Н[іколаєвну], щоб мені книжечок деяких прислала… — </emphasis>Див. примітку до листа до В. М. Рєпніної від 24 жовтня 1847 р. (№ 96).</p><p><emphasis>Якщо найдете в Одесі Шекспіра… то пришліть… — </emphasis>П'єси В. Шекспіра в прозовому перекладі російського письменника Кетчера Миколи Христофоровича (1809–1886) виходили друком у Москві окремими виданнями з 1841 по 1850 рр. Шевченко зацікавився ними ще до заслання. А. І. Лизогуб виконав прохання поета й у листі від 7 лютого 1848 р. сповістив, що надсилає з Одеси 13 випусків перекладів М. Кетчера, оправлені для зручності в дві книги (№ 105).</p><p><emphasis>Якщо найдете… «Одиссею», перевод Жуковского, то пришліть… — </emphasis>А. І. Лизогуб не міг вислати «Одіссеї», оскільки вона не вийшла з друку. Про те, що «Одіссея» готувалася до друку, Шевченко довідався із статті М. В. Гоголя «Об „Одиссее“, переводимой Жуковским» в журналі «Современник» за 1846 р. (№ 7). Йшлося про це і в книзі М. В. Гоголя «Выбранные места из переписки с друзьями». Прохання надіслати йому «Одіссею» Шевченко висловив також у листі до М. М. Лазаревського від 20 грудня 1847 р. (№ 99).</p><p>…<emphasis>про Глафіру Івановну… — </emphasis>Ідеться про Г. І. Псьол.</p><p><emphasis>Надежда Дмитрієвна — </emphasis>дружина А. І. Лизогуба.</p><subtitle>99. Т. Г. Шевченка до М. М. Лазаревського</subtitle><subtitle><emphasis>20 грудня 1847. Орська фортеця</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 151).</p><p>Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1891. — № 2. — С. 212–214). Адресатом помилково названий тут В. М. Лазаревський; опущено рядки «та не любить вас, бо сказано, кого любить, того і карає», «по любові і милості милосердого Бога».</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 353–354.</p><p>Докладніше: <emphasis>Боронь О</emphasis>. Кому з братів Лазаревських адресовано Шевченків лист від 20 грудня 1847 року? // Проблеми сучасного літературознавства: Зб. наук. праць. — О., 2019. — Вип. 29. — С. 33–42.</p><p>Відповідь М. М. Лазаревського від 12 лютого 1848 р. (№ 106).</p><empty-line/><p><emphasis>Лазаревський Михайло Матвійович </emphasis>(1818–1867) — чиновник Оренбурзької прикордонної комісії, близький друг Шевченка. Родом з с. Гирявки, що біля Конотопа. 1837 р. закінчив Ніжинський ліцей кн. Безбородька і працював спочатку в Україні, 1841 р. переїхав до Тобольська, а звідти 1847 р. — до Оренбурга. Разом із братом Федором розшукав щойно привезеного й переодягненого в солдатську шинелю поета (червень 1847 р.); вів з ним активне листування, допомагав матеріально, надсилав книжки, малярське приладдя тощо; був серед тих, хто визволяв Шевченка із заслання. Кілька разів М. Лазаревський зустрічався з Шевченком в Орську. Пізніше в спогадах писав: «Приезжая довольно часто в Орскую по делам службы, я всегда навещал Шевченка и видел тогдашнюю его жизнь в казармах. Общество пьяных и развратных солдат, невыносимый воздух, грязь, постоянный крик — все это сильно возмущало Шевченко…» (Киевская старина. — 1899. — № 6. — С. 436). У 1850 р. М. Лазаревський переїхав до Петербурга і працював там радником губернського правління, а в другій половині 50-х років залишив службу і став управителем маєтків і справ графа О. С. Уварова, оселившись у його будинку. Повернувшись із заслання, поет майже три місяці жив у М. М. Лазаревського, а пізніше, перейшовши у виділену Академією мистецтв кімнату, часто відвідував його. Шевченко намалював його портрети (1849, 1858), подарував йому свій щоденник, автопортрет 1858 р., офорт «Притча про робітників на винограднику».</p><p>М. М. Лазаревський піклувався про хворого поета; після його смерті вирішував усі майнові справи спадкоємців Шевченка. Він зберігав Шевченкову «Малу книжку», «Більшу книжку», автографи, авторизовані списки повістей Шевченка, «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» (1844) з власноручними виправленнями поета та інші матеріали.</p><p>…<emphasis>я прозябав собі хоч у поганій, та все-таки вольній хатині… —</emphasis> На клопотання Ф. М. Лазаревського комендант Орського укріплення Д. М. Ісаєв дозволив Шевченкові з перших днів його перебування в Орську жити на приватній квартирі. Сприяли цьому також польський політичний засланець Отто Фішер і місцевий писар, сина якого Шевченко навчав грамоті. Після звільнення коменданта Д. М. Ісаєва десь у серпні — вересні 1847 р. командир батальйону Д. В. Мєшков перевів Шевченка в казарму.</p><p>…<emphasis>і я тепер мов Іов на гноїщі… —</emphasis> За біблійними переказами, Іов — стражденний праведник, який витримує найсуворіші життєві випробування, послані сатаною, але не зневірюється у своїй правоті.</p><p><emphasis>Так Дніпро крутоберегий // І надія, брате, // Не дають мені в неволі // О смерті благати. — </emphasis>Рядки первісного тексту поезії Шевченка «А. О. Козачковському».</p><p><emphasis>Поклонітесь гарненько од мене Дзюбину… — </emphasis>Дзюбин Іван Львович — знайомий Шевченка з часу перебування в Академії мистецтв. Згадується в щоденнику поета (запис від 31 березня 1858 р.).</p><p>…<emphasis>про Ізлера… — </emphasis>І. І. Ізлера (1810–1877), власника кафе-ресторану, яке від 1840 р. містилося на першому поверсі будинку Вірменської церкви (Невський проспект, 40).</p><p><emphasis>…про Адольфінку… — </emphasis>Мабуть, із категорії «погибших, но милых созданий».</p><p>…<emphasis>Плетенєв повинен мене знать… — </emphasis>Плетньов Петро Олександрович (1792–1866) — професор, з 1840 р. — ректор Петербурзького університету, в 1838–1846 рр. редактор журналу «Современник», критик. Надрукував рецензію на «Кобзар» 1840 р. (Современник. — 1840. — Т. 19. — С. 143).</p><p>…<emphasis>тілько нагадайте йому П. Бориспольца… — </emphasis>Борисполець Платон Тимофійович (1805–1880) — російський і український художник, майстер батального живопису; з ним Шевченко підтримував дружні стосунки під час навчання в Академії мистецтв. Про батьківщину П. Т. Бориспольця Баришівку (тепер селище міського типу, райцентр Київської області) Шевченко згадував у повістях «Княгиня», «Прогулка с удовольствием и не без морали». З П. Т. Бориспольцем Шевченко, очевидно, мав намір поїхати в закордонну подорож у березні 1843 р., але через брак коштів не зміг. Тепло згадував про нього Шевченко в щоденнику (запис від 24 квітня 1858 р.).</p><p>…<emphasis>побачтесь з Чернишовим… розпитайте його, чи він пооддавав мої письма, та попросіть його од мене, щоб він докучав моєю просьбою надто Карлу Павловичу, а з Дубельтом щоб притьмом побачився. — </emphasis>Ідеться про Чернишова Олексія Пилиповича. Він влітку 1847 р. приїздив до Оренбурга, де зустрівся з Шевченком, коли його привезли туди на заслання. У жовтні того ж року О. П. Чернишов збирався виїхати до Петербурга, і Шевченко передав через нього кілька листів — до К. П. Брюллова, В. А. Жуковського, Л. В. Дубельта, В. І. Даля (ці листи не розшукано) з проханням поклопотатися, щоб йому дозволили малювати. Відсутність попутників і бездоріжжя, як писав О. Чернишов ще з Оренбурга в грудні того ж року, затримали його, і він виїхав у Петербург, очевидно, на початку січня. М. М. Лазаревський відповідав Шевченкові: «Карл Павлович (Брюллов. — <emphasis>Ред.) </emphasis>тільки двинув плечима, кажуть, да певно вже забув і про те, що двинув. Жуковський і досі на Рейні в Дюссельдорфі, — сей може б двинув і не одними плечима, так горенько, що дуже далеко… У Дубельта і Даля Чернишов ще не був…» (№ 106). За свідченням К. І. Герна, В. О. Перовський відмовився порушувати клопотання про дозвіл Шевченкові малювати, додавши: «Мне Чернышев еще в Петербурге говорил о Шевченко, и я готов был сделать для него все, что можно, — попросил для этого у Дубельта подлинное о нем дело, прочел его сам от доски до доски и убедился только в том, что мне за него вступиться и просить об нем государя нельзя!» (Русский архив. — 1898. — № 12. — С. 555). 30 січня 1848 р. начальник III відділу О. Ф. Орлов надіслав командиру Оренбурзького корпусу В. О. Обручову запит про поведінку поета. У відповіді зазначалося, що Шевченко служить старанно і заслуговує, щоб йому дозволити малювати, але О. Ф. Орлов наклав резолюцію: «Подождать» (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 163).</p><p>…<emphasis>коли надрюкована його «Одиссея», то і її пришліть. — </emphasis>З проханням надіслати йому «Одіссею» в перекладі В. А. Жуковського (на той час, одначе, ще не видану, переклад опубліковано лише 1849 р.) Шевченко звертався і до А. І. Лизогуба в листі від 11 грудня 1847 р. (№ 98).</p><p><emphasis>Федір Матвійович — </emphasis>Ф. М. Лазаревський.</p><p>…<emphasis>пришліть ради поезії святої Лермонтова хоч один том… — </emphasis>Михайло Лазаревський відгукнувся на прохання поета і в листі від 12 лютого 1848 р. повідомив, що вислав. 20 квітня того ж року Федір Лазаревський сповістив Шевченка: «„Выбранные места из писем“ Гоголя также получены, но я не посылаю их, потому что с ними нужно послать еще Лермонтова и еще кое-что, а укупорить все это, право, не успею» (№ 116). І тільки через тиждень, 27 квітня, Федір Лазаревський написав Шевченкові: «Од Михайла Семеновича (Александрійського, чиновника Орської дистанції Прикордонної комісії. — <emphasis>Ред.</emphasis>) получите Лермонтова і Гоголя „Выбранные места“» (№ 118).</p><p>…<emphasis>ви знакомі з Василем Єзучевським. — </emphasis>Єзучевський Василь Йосипович (1805–?) — чиновник Головного управління шляхів, родом з Чернігівщини. З Шевченком познайомився, очевидно, незабаром після виходу «Кобзаря» 1840 р.</p><p>…<emphasis>і Галузу, свояка його… — </emphasis>Ідеться про В. Ф. Галузевського, родича В. Й. Єзучевського (був одружений з його сестрою).</p><subtitle>100. А. І. Лизогуба до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>31 грудня 1847. Одеса</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ЦДІАК України. — Ф. 2221. — Оп. 1. — Спр. 289. — Арк. 1–2 зв.).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1900. — № 9. — С. 314–315. Публікація М. І. Стороженка. Вперше введено у видання: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 248–249. Публікація М. М. Новицького.</p><p>Дата в автографі: «Одесса. 1847. Декабря 31».</p><p>Відповідь на лист Шевченка від 22 жовтня 1847 р. з Орської фортеці (№ 95).</p><p>Відповідь Шевченка — лист від 1 лютого 1848 р. з Орської фортеці (№ 104).</p><empty-line/><p><emphasis>…я писав до Вас… от 15 до 28 октября… — </emphasis>Ідеться про лист А. І. Лизогуба до Шевченка від 21 жовтня 1847 р. (№ 94).</p><p><emphasis>…Ваш лист до якогось незнакомого мені пана…</emphasis> — Ймовірно, до художника О. Ф. Сенчила-Стефановського (див. примітку до листа А. Лизогуба від 21 жовтня 1847 р.).</p><p><emphasis>Чечельник (Ольгополь)</emphasis> — нині райцентр Вінницької області.</p><p><emphasis>Балта — </emphasis>нині райцентр Одеської області.</p><p><emphasis>Княжна тож до Вас писала… — </emphasis>Лист В. М. Рєпніної нині не відомий.</p><subtitle>101. О. П. Чернишова до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>Грудень 1847. Оренбург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ЦДІАК України. — Ф. 2221. — Оп. 1. — Спр. 299. — Арк. 1–1 зв.).</p><p>Вперше надруковано: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 248. Публікація М. М. Новицького.</p><p>Лист не датовано; датується на підставі початкової фрази даного листа («До сих пор я еще не уехал из Оренбурга…») і дати попереднього листа з Оренбурга.</p><empty-line/><p>Л. Н. Большаков приписує авторство цього листа Олександру Іларіоновичу Чернишову, двоюрідному брату О. П. Чернишова, уряднику Оренбурзького козачого війська, вважаючи, що саме про цей лист йдеться у відповідях Шевченка на «Вопросные пункты», поставлені йому слідчим Г. Чигирем 1 липня 1850 р., «де прямо сказано: „Листа від 9 грудня 1847 р. від Чернишова, який служить урядником в Оренбурзькому козачому війську, одержав я в фортеці Орській…“» (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 216). Підтвердити авторство Олександра Чернишова може також згадка в цьому листі про генерала Жуковського, який був на той час наказним отаманом Оренбурзького козачого війська» (<emphasis>Большаков Л. Н. </emphasis>Літа невольничі. — С. 399). Однак листа, датованого 9 грудня, в справі не було: в «Описи письмам и другим бумагам», відібраним у Шевченка при арешті 23 квітня 1850 р., значаться два листи від Чернишова: перший — від 2 грудня з помилково прочитаним роком — 1849 (треба — 1847), а другий — «без означения числа и года» (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 190). Чи міг би Шевченко через два з половиною роки, та ще й на допиті, точно пригадати дату листа? Найімовірніше припустити, що у відповіді Шевченка на «Вопросные пункты» йдеться про лист від 2 грудня, коли цифра 2 могла бути прочитана як 9. Більше того, за давністю часу був переплутаний і кореспондент.</p><p>Обидва листи від Чернишова (№ 97, 101) і пізніший лист із Петербурга від М. Лазаревського (№ 106) мають спільну тему — поїздку О. П. Чернишова до Петербурга з листами Шевченка і його дорученнями. Згадка про генерала Жуковського не може служити аргументом тільки виключно на користь Олександра Чернишова: знайомим генерала міг бути й художник Олексій Чернишов. Другий же лист від Чернишова у цьому документі взагалі не згадується (Там само. — С. 216). Остаточно справу авторства на користь О. П. Чернишова розв'язує повторне виявлення автографа листа і порівняння почерку з автентичними його листами (див.: <emphasis>Боронь О.</emphasis> З нових шевченкознавчих розшуків // Спадщина: Літературне джерелознавство, текстологія. — К., 2017. — Т. ХІ/ХІІ. — С. 29–32).</p><p><emphasis>Жуковський Григорій Васильович</emphasis> (1800–1880) — на час написання листа О. П. Чернишова до Шевченка — генерал-майор, командувач Башкиро-мещеряцьким військом, а з 1849 р. до кінця 1852 р. — наказний отаман Оренбурзького козачого війська.</p></section><section><title><p>1848</p></title><subtitle>102. А. І. Лизогуба до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>7 січня 1848. Одеса</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ЦДІАК України. — Ф. 2221. — Оп. 1. — Спр. 290. — Арк. 1–2 зв.).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1900. — № 9. — С. 316–317. Публікація М. І. Стороженка. Вперше введено у видання: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 249–250. Публікація М. М. Новицького.</p><p>Дата в автографі: «7 генваря 1848. Одесса».</p><p>Відповідь на лист Шевченка від 11 грудня 1847 р. з Орської фортеці (№ 98).</p><empty-line/><p><emphasis>Превеликая Вам дяка і за лист, і за Вас…</emphasis> — Разом із листом Шевченко надіслав А. І. Лизогубові й свій автопортрет у солдатській формі (т. 9, № 1).</p><p><emphasis>…у Оренбург до Лазаревського з передачею…</emphasis> — Тобто до Ф. М. Лазаревського.</p><p><emphasis>Вашу цидулку до В[арвары] Н[иколаевны] послав по адресу. — </emphasis>Ідеться про лист від 24 жовтня 1847 р. (№ 96), надісланий А. І. Лизогубу разом із листом до нього від 22 жовтня 1847 р. (№ 95) для пересилання В. М. Рєпніній, яка жила в Яготині. На цей лист В. М. Рєпніна відповіла 13 січня 1848 р. (№ 103).</p><p><emphasis>Глафіра — </emphasis>Г. І. Дунін-Борковська.</p><p><emphasis>…Татьяна Івановна усе недужа, і тепер стало їй гірше, живе вона у Києві, Цецурін лічить, та все нема лучче. — </emphasis>Лікарем Т. І. Псьол був Цицурін Федір Степанович (1814–1895) — український терапевт і епідеміолог, доктор медицини, професор-терапевт медичного факультету Київського університету Св. Володимира, у 1847–1850 роках — декан цього ж факультету, президент Варшавської медико-хірургічної академії (1857–1861). У 1844 р. Ф. С. Цицурін заснував у головному корпусі Київського університету кафедру терапії та відкрив при закладі терапевтичну клініку на 16 ліжок.</p><p><emphasis>…як моя манюсенька донька Лізочка отходила до Бога…</emphasis> — Про смерть малої дочки Лізи А. І. Лизогуб писав Шевченкові 21 жовтня 1847 р. (№ 94).</p><p><emphasis>…«Одіссеї», перевод Жуковського, печатної ще нема, і ніхто її не знає і не читав, опріч Гоголя, що пом'янув у своїх письмах.</emphasis> — Переклад «Одіссеї» Гомера, виконаний В. І. Жуковським, опубліковано 1849 р. Шевченко міг дізнатися про нього зі статті М. Гоголя «Об Одиссее, переводимой Жуковским (Из письма Н. В. Гоголя к Н. М. Языкову)» (Московские ведомости. — 1846. — 25 июля. — № 89; Современник. — 1846. — № 7; <emphasis>Гоголь Н. В. </emphasis>Выбранные места из переписки с друзьями. — СПб., 1847).</p><p><emphasis>…Шекспіра найшов… — </emphasis>Драматические сочинения Шекспира. Шекспир. Пер. Н. Кетчера. Вып. 1–13. 1841–1843. У згаданому листі Шевченко прохав А. І. Лизогуба надіслати йому цю серію.</p><p><emphasis>…бых болен и в темнице и не посетисте мене.</emphasis> — Цитата з Євангелія від Матвія, гл. 25, в. 43.</p><subtitle>103. В. М. Рєпніної та Г. І. Дунін-Борковської до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>13 січня 1848. Яготин</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ЦДІАК України. — Ф. 2221. — Оп. 1. — Спр. 295. — Арк. 1–2 зв.).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1898. — № 3. — С. 424–427. Публікація М. І. Стороженка. Вперше введено у видання: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 251–252. Публікація М. М. Новицького.</p><p>Дата в автографі: «13 января 1848-го года. Яготин».</p><p>Відповідь на лист Шевченка від 24 жовтня 1847 р. (№ 96), пересланий через А. І. Лизогуба з листом до нього від 22 жовтня 1847 р. (№ 95). До листа В. М. Рєпніної зробила дописку Г. І. Дунін-Борковська.</p><p>Відповідь Шевченка — лист від 25–29 лютого 1848 р. з Орської фортеці (№ 108).</p><empty-line/><p><emphasis>…нет, я бы не рассмеялась…</emphasis> — Відповідь на слова Шевченка у згаданому листі: «Вы непременно рассмеялись бы, если б увидели теперь меня. Вообразите себе самого неуклюжего гарнизонного солдата, растрепанного, небритого, с чудовищными усами, — и это буду я».</p><p><emphasis>Андрей Иванович — </emphasis>А. I. Лизогуб.</p><p><emphasis>…как папенька накануне нового года… — </emphasis>Новий 1844 рік Шевченко зустрічав у гостинній родині князя М. Г. Рєпніна в Яготині.</p><p><emphasis>Вот 3 года, как его нет между нами… — </emphasis>М. Г. Рєпнін помер 18 січня 1845 р.</p><p><emphasis>Таня</emphasis> — Т. I. Псьол.</p><p><emphasis>…это бывший киевский студент, которого Вы видели у меня в Киеве… — </emphasis>Як встановив П. В. Жур, йдеться про Симонова Матвія Терентійовича (псевдонім — Номис, 1823–1901) — українського фольклориста, етнографа, письменника; 1848 р. закінчив «словесний» факультет Київського університету. Автор праці «Українські приказки, прислів'я і таке інше. Збірники О. В. Марковича і других» (1864), збірки оповідань (1900). П. Жур розшукав лист В. М. Рєпніної до М. В. Юзефовича про Симонова (ЦДІАК України. — Ф. 873. — Оп. 1. — № 64. — Арк. 4; посилання за виданням: <emphasis>Жур П. В. </emphasis>Шевченківський Київ. — К.: Дніпро, 1991. — С. 158).</p><p><emphasis>«Будите убо вы совершени, якоже Отец ваш небесный совершен есть». — </emphasis>За Євангелієм від Матвія, гл. 5, в. 48.</p><p><emphasis>Есть ли у Вас Евангелие?</emphasis> — За свідченням Ф. М. Лазаревського, Шевченко привіз Біблію з собою на заслання: «Я побежал в казармы и с трудом отыскал там новопривезенного арестанта. Лежал он ничком на нарах, углубившись в чтение Библии» (Из воспоминаний Ф. М. Лазаревского о Шевченко // Киевская старина. — 1899. — № 2. — С. 152).</p><p><emphasis>Я обещаюсь писать часто к Вам…</emphasis> — Після цього листа В. Рєпніна писала ще двічі в березні цього ж року; листування перервалося спершу через від'їзд Шевченка в складі Аральської описової експедиції (1848–1849); далі, після арешту поета у квітні 1850 р., через заборону III відділу, висловлену в листі його начальника О. Ф. Орлова до В. М. Рєпніної (див.: Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 208–209). Тому й листи Шевченка до В. Рєпніної (з Оренбурга від 14 листопада 1849 р. (№ 125), 1 січня та 7 березня 1850 р. (№ 127, 133), 12 січня 1851 р. (№ 136) з Новопетровського укріплення) залишилися без відповіді, аж доки не пощастило налагодити зносини з нею через Бр. Залеського та його друга А. Венгжиновського, що оселився на початку 50-х років в Одесі, де подовгу жила й В. М. Рєпніна.</p><p><emphasis>«…Від сльоз дрімає нудьга невсипуча…»</emphasis> — Вірш, можливо, належить або самій Г. І. Дунін-Борковській, або її сестрі Олександрі, авторці кількох поезій.</p><p><emphasis>…я же с благодарностию припоминаю Ваше доброе посещение к моему мужу в Киеве.</emphasis> — 1846 р., ймовірно, у вересні, поет відвідав у Києві П. Д. Дуніна-Борковського, який помирав від туберкульозу. Шевченко, як повідомляє зі слів В. М. Рєпніної М. К. Чалий, «выказал чрезвычайную заботливость к больному. Он советовал между прочим вынести его на чистый воздух и положить на свежее сено. Вообще в этот раз своим состраданием чужому горю он произвел глубокое впечатление на всех окружающих умирающего» (<emphasis>Чалый М. К. </emphasis>Жизнь и произведения Тараса Шевченка. (Свод материалов для его биографии). — Киев, 1882. — С. 48).</p><subtitle>104. Т. Г. Шевченка до А. І. Лизогуба</subtitle><subtitle><emphasis>1 лютого 1848. Орська фортеця</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 178).</p><p>Вперше надруковано в книжці: <emphasis>Чалый М. К. </emphasis>Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 69–71.</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 355.</p><p>Відповідь на лист А. І. Лизогуба від 31 грудня 1847 р. (№ 100).</p><empty-line/><p><emphasis>Всяк друг речет: содружихся ему и аз: но есть именем точию друг. — </emphasis>Цитата з Біблії («Ісус, син Сираха», гл. 37, в. 1): «Кожен друг каже: „Я теж твій приятель“. Та є ж бо друг тільки за назвою».</p><p>…<emphasis>а як матиму малярську справу, то, може, зароблю… — </emphasis>Ідеться про малювання портретів на замовлення (за гроші).</p><p>…<emphasis>а якщо пошлють весною в степ на Раїм, бо є така чутка… — </emphasis>Чутка про похід на Аральське море виникла, очевидно, у зв'язку з приїздом до Оренбурга в грудні 1847 р. штабс-капітана О. І. Макшеєва, відрядженого в Оренбурзький корпус для вивчення природних умов Середньої Азії. О. І. Макшеєв уже в грудні 1847 р. знав про запланований похід у Раїм для вивчення Аральського моря. Шевченкові нічого конкретного ще не було відомо, і він, природно, побоювався цього важкого, виснажливого походу в степ, де до того ж лютувала холера. Поет мав намір, як він пише, просити, щоб його залишили в Орську. Але пізніше, дізнавшись, що його беруть в експедицію як художника, зрадів, оскільки відкривалась можливість займатись улюбленою справою.</p><p><emphasis>…чи не найдете в Одесі сочинений Лермонтова и Кольцова, пришліть… — </emphasis>В листі до М. М. Лазаревського від 20 грудня 1847 р. (№ 99) поет уже просив вислати йому твори Лермонтова (див. примітку до цього листа). Чи надсилались Шевченкові твори О. В. Кольцова — відомостей немає. Не названо їх в описі книжок, відібраних у поета під час арешту 23 квітня 1850 р. (не названі і «Выбранные места из переписки с друзьями»; див.: Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 188). Ніяких свідчень не збереглося й про те, що в Аральській експедиції Шевченко мав твори Лермонтова. Першу згадку про них зустрічаємо в поезії Шевченка «Мені здається, я не знаю…» написаній уже в Оренбурзі в першій половині 1850 р.:</p><poem><stanza><v>Спасибі, друже мій убогий!</v><v>Ти, знаю, лепту розділив</v><v>Свою єдину… Перед Богом</v><v>Багато, брате, заробив!</v><v>Ти переслав мені в неволю</v><v>Поета нашого… На волю</v><v>Мені ти двері одчинив!</v><v>Спасибі, друже! Прочитаю</v><v>Собі хоть мало… оживу…</v></stanza></poem><p>Такі рядки могли постати тільки від свіжих вражень, навіяних читанням творів Лермонтова. Все це наштовхує на думку, що переслані Ф. Лазаревським книги Лермонтова і Гоголя з якихось причин Шевченко не одержав до поїздки в Аральську експедицію.</p><p><emphasis>Давид добре сказав… — </emphasis>Давид — цар Ізраїльсько-Іудейської держави (кінець XI — бл. 950 р. до н. е.). Вважається автором Псалтиря. Наведені слова Давида — зі 105-го псалма, вірш 2.</p><p><emphasis>Варвара Ніколаєвна — </emphasis>В. М. Рєпніна.</p><p><emphasis>Коли маєте «Свячену воду»… — </emphasis>вірш української поетеси Псьол Олександри Іванівни (1817–1887). Про нього Шевченко схвально писав у передмові до проектованого видання «Кобзаря» 1847 р., живучи в 40-х роках у родині М. Рєпніна. Вірш «Свячена вода» опубліковано в журналі «Киевская старина» (1894. — № 2. — С. 323–324). У 80-х роках його приписували Шевченкові.</p><p><emphasis>Татьяна Іванівна — </emphasis>Т. І. Псьол.</p><p><emphasis>Іваненко Федір Григорович </emphasis>(1799–1850) — поміщик, деякий час був предводителем дворянства Пирятинського повіту; з ним Шевченко познайомився, очевидно, в Рєпніних (<emphasis>Модзалевський В. </emphasis>Малороссийский родословник. — Т. 2. — С. 189).</p><p><emphasis>Глафіра Івановна — </emphasis>Г. І. Псьол.</p><p><emphasis>Ілля Іванович — </emphasis>І. І. Лизогуб.</p><p><emphasis>Надія Дмитрівна — </emphasis>дружина А. І. Лизогуба.</p><subtitle>105. А. І. Лизогуба до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>7 лютого 1848. Одесса</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ЦДІАК України. — Ф. 2221. — Оп. 1. — Спр. 291. — Арк. 1–2 зв.).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1900. — № 9. — С. 317–318. Публікація М. І. Стороженка. Вперше введено у видання: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 253–254. Публікація М. М. Новицького.</p><p>Дата в автографі: «7 февраля 1848. Одесса».</p><p>Відповідь Шевченка — лист від 7 березня 1848 р. з Орської фортеці (№ 112).</p><empty-line/><p><emphasis>Сьогодні ровнісінько місяць, як я писав до Вас…</emphasis> — Ідеться про лист А. І. Лизогуба від 7 січня 1848 р. (№ 102).</p><p><emphasis>…я їх у дві книжки переплів…</emphasis> — Ці два томи Шекспіра забрано у Шевченка при арешті 1850 р. (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 188).</p><p><emphasis>Десть — </emphasis>так звана російська десть — 24 аркуші паперу до писання.</p><p><emphasis>…я тільки копірую мою дочку…</emphasis> — Трирічна донька Лизогубів Ліза, портрет якої перемальовував А. Лизогуб, померла в Києві 5 вересня 1847 р.</p><subtitle>106. М. М. Лазаревського до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>12 лютого 1848. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ЦДІАК України. — Ф. 2221. — Оп. 1. — Спр. 280. — Арк. 1–2 зв.).</p><p>Вперше надруковано: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 255. Публікація М. М. Новицького.</p><p>Дата в автографі: «12 февр[аля] 1848».</p><p>Відповідь на лист Шевченка від 20 грудня 1847 р. з Орської фортеці (№ 99).</p><empty-line/><p><emphasis>Карл Павлович тільки двинув плечима…</emphasis> — Ідеться про художника, професора Академії мистецтв К. П. Брюллова (1799–1852), учнем якого у 1838 (офіційно — 1841) — 1845 рр. був Шевченко. Наприкінці 1847 р. Шевченко передав йому через О. П. Чернишова перед його поїздкою до Петербурга (див. лист О. П. Чернишова до Шевченка від 2 грудня 1847 р., № 97) лист із проханням поклопотатися про полегшення його долі на засланні (можливо, домогтися дозволу малювати). У згаданому листі до М. М. Лазаревського Шевченко прохав побачитися з Чернишовим і розпитати його, «чи він пооддавав мої письма, що я посилав через його, і що йому сказано на ті письма, та попросіть його од мене, щоб він докучав моєю просьбою надто <emphasis>Карлу Павловичу</emphasis>…» (№ 99).</p><p><emphasis>Жуковський і досі на Рейні в Дюссельдорфі… —</emphasis> Відповідь на запит Шевченка у згаданому листі. Жуковський Василь Андрійович (1783–1852) — російський поет-романтик. Дізнався про долю кріпака Шевченка від К. Брюллова та А. Мокрицького; позував Брюллову для портрета, який планувалося розіграти в лотерею, щоб здобути кошти на викуп Шевченка, і 25 квітня 1838 р. сам вручив Шевченкові відпускну. Поет присвятив Жуковському свою поему «Катерина», згадував його в повісті «Художник», у щоденнику, листуванні з А. Лизогубом, В. Рєпніною, М. Лазаревським. Відома й чернетка його листа до Жуковського (січень 1850 р., № 130) з проханням допомогти визволитися із заслання; але чи надіслано цього листа адресатові, так і не відомо. Жуковський оселився в Німеччині після одруження з Лізою Рейтерн (21 травня 1841 р.); з 1847 р. родина жила у Франкфурті, влітку 1848 р. — у Баден-Бадені. Намір поета повернутися в Росію не здійснився через хворобу дружини й власну (загроза сліпоти). Помер у Баден-Бадені 12 квітня 1852 р.</p><p><emphasis>«Одіссея» його ще не печаталась…</emphasis> — Переклад «Одіссеї» Гомера, виконаний В. А. Жуковським, був уперше опублікований як 8-й і 9-й томи «Стихотворений В. Жуковского» (СПб., 1849. — Вид. 5-те).</p><p><emphasis>У Дубельта і Даля Чернишев ще не був…</emphasis> — Ідеться про керівника III відділу Дубельта Леонтія Васильовича (1792–1862), який 1847 р. провадив слідство в справі про участь Шевченка в Кирило-Мефодіївському братстві, та російського письменника В. І. Даля, близького до В. О. Перовського. У згаданому листі до М. М. Лазаревського Шевченко прохав його передати О. П. Чернишову, «з Дубельтом щоб притьмом побачився», а самому М. Лазаревському писав: «Як побачитеся з В. І. Далем, то, поклонившися йому од мене, попросіть його, щоб він ублагав В. Перовського, щоб той визволив мене хоч із казарм (сиріч випросив мені позволєніє рисовать)» (№ 99).</p><p><emphasis>Сам я… не бачився ні з Далем… — </emphasis>З Далем М. М. Лазаревський був знайомий через свого старшого брата Василя, що служив під началом В. І. Даля у міністерстві; очевидно, не без допомоги В. І. Даля М. Лазаревський був влаштований на службу в канцелярію петербурзького губернатора. «Даль чоловік добрий, розумний і могущий, він добре знає, як ми тут пропадаємо, то тяжкий гріх йому буде, як він не схоче промовить за мене хоч одно слово», — писав Шевченко у згаданому листі.</p><p><emphasis>Дзюбин Іван Львович</emphasis> — знайомий Шевченка з 40-х років у Петербурзі; прагнучи нагадати йому про себе, Шевченко писав М. Лазаревському: «Поклонітесь гарненько од мене Дзюбину, як побачите. Добряга чоловік. Нагадайте йому про <emphasis>Ізлера і ростягаї,</emphasis> про Адольфінку й прочії дива. Скажіть, що я його частенько згадую» (№ 99).</p><p><emphasis>З Василем приїхав тепер з України і Іван.</emphasis> — Ідеться про братів Михайла Матвійовича — Василя та Івана Лазаревських. Лазаревський Іван Матвійович (1836–1887) — наймолодший із братів; вчився в Конотопському повітовому училищі, потім — у Ніжинській гімназії; 1855 р. вступив до 7 класу 2-ї гімназії у Петербурзі, а 1856 р. — до Петербурзького університету, який закінчив 1860 р.</p><p><emphasis>Глушановський Антон Андрійович</emphasis> (1815–1902) — викладач Ніжинського ліцею (1842–1844), юрисконсульт (синдик) при Київському університеті (1844–1850). Познайомився з Шевченком у 40-х роках у Києві.</p><p><emphasis>Кандиба Петро Григорович</emphasis> (1816 — не ран. 1864) — поручик, у 1855–1864 рр. — конотопський предводитель дворянства (<emphasis>Модзалевский В. Л</emphasis>. Малороссийский родословник. — К., 1910. — Т. 2. — С. 268).</p><p><emphasis>Часник Олексій Михайлович</emphasis> (1798–?) — поручик; був одружений із рідною сестрою Глушановського Марією (<emphasis>Модзалевський В. Д.</emphasis> Малоросійський родословник. — К.; СПб., 2004. — Т. V. — Вип. 4. — С. 39–40).</p><p><emphasis>Посилаю тобі Лермонтова…</emphasis> — Ймовірно, саме ці два томи творів поета (видання О. Смірдіна. — СПб., 1847) були відібрані при арешті Шевченка 23 квітня 1850 р. (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 188). Оскільки вони надіслані до Оренбурга Федорові Лазаревському, а той збирався переслати їх в Орську фортецю на ім'я М. С. Александрійського лише з листом від 27 квітня 1848 р., — найімовірніше, що Шевченко одержав ці книжки, лише повернувшися з експедиції восени 1849 р. до Оренбурга. Про це свідчить час створення вірша «Мені здається, я не знаю…» із вдячними рядками другові М. Лазаревському за ці книжки. Вірш записаний до «Малої книжки» п'ятим номером між творами 1850 р., отже, створений на початку цього року.</p><p><emphasis>…то все тобі буде од Федора…</emphasis> — Ф. М. Лазаревського, який служив в Оренбурзі й пересилав Шевченкові петербурзьку кореспонденцію.</p><p><emphasis>Сьогодні мені сказали, що нічого і хлопотать тут…</emphasis> — Можливо, ці відомості були попереднім неофіційним наслідком клопотання В. М. Рєпніної в листі від 13 січня 1848 р. на ім'я начальника III відділу графа О. Ф. Орлова (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії — С. 160–161); офіційне ж листування між Петербургом і Оренбургом у цій справі тривало до грудня 1849 р. і завершилося відмовою Миколи І (Там само. — С. 175).</p><subtitle>107. А. І. Лизогуба до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>23 лютого 1848. Одеса</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ЦДІАК України. — Ф. 2221. — Оп. 1. — Спр. 292. — Арк. 1–2 зв.).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1900. — № 9. — С. 318–319. Публікація М. І. Стороженка. Вперше введено у видання: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 256. Публікація М. М. Новицького.</p><p>Дата в автографі: «23 февраля 1848. Одесса».</p><p>Відповідь на лист Шевченка від 1 лютого 1848 р. з Орської фортеці (№ 104).</p><p>Відповідь Шевченка — лист від 9 травня 1848 р. з Орської фортеці (№ 120).</p><empty-line/><p><emphasis>А писав Вам про се удруге, бо не знав, чи ви при[й]няли мій перший лист, писаний у октябрі.</emphasis> — Ідеться про листи до Шевченка від 21 жовтня (№ 94) та 31 грудня 1847 р. (№ 100).</p><p><emphasis>…мій четвертий лист… і Шекспіра…</emphasis> — Тобто лист до Шевченка від 7 лютого 1848 р. (№ 105, див. коментар до нього).</p><p><emphasis>Варвара Николаевна — </emphasis>В. М. Рєпніна.</p><p><emphasis>…до сестри своєї…</emphasis> — Є. М. Кривцової.</p><p><emphasis>Ви писали, щоб </emphasis>я <emphasis>взяв у Сажина Ваші дрібнії рисунки…</emphasis> — Це прохання висловлено в листі до А. І. Лизогуба від 11 грудня 1847 р.</p><subtitle>108. Т. Г. Шевченка до В. М. Рєпніної</subtitle><subtitle><emphasis>25–29 лютого 1848. Орська фортеця</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 760).</p><p>Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1893. — № 2. — С. 263–268).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 355–357.</p><empty-line/><p><emphasis>Тринадцатый день уже читаю ваше письмо… и… беседуя с вами, праздную 25 февраля… — </emphasis>В. М. Рєпніна була однією з перших, хто насмілився писати поетові на заслання. 25 лютого — день народження Шевченка.</p><p>…<emphasis>а книги, о которых я просил вас, пришлите… — </emphasis>В листі до В. М. Рєпніної від 24 жовтня 1847 р. (№ 96) Шевченко просив надіслати йому «Выбранные места из переписки с друзьями» М. В. Гоголя і редаговані О. М. Бодянським «Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских».</p><p>…<emphasis>картина во вкусе Рембрандта… — </emphasis>Рембрандт Харменс ван Рейн (1606–1669) — голландський художник і гравер. Улюбленим художнім засобом його було застосування ефектів світлотіні, її нюансів та контрастів, спрямованих на увиразнення головної думки.</p><p><emphasis>Со дня прибытия моего в к[репость] О[рскую] я пишу дневник свой… — </emphasis>Це єдина згадка про щоденник, нині не відомий. Далі Шевченко пише, що спалив його. Може, й справді спалив, а може, згадка про щоденник тільки прийом для підкреслення винятково тяжких умов життя поета на засланні.</p><p>…<emphasis>приидите все труждающиеся и обремененные, и аз упокою вы. — </emphasis>Цитата з Євангелія від Матвія (гл. 11, в. 28).</p><p>…<emphasis>книгу Фомы Кемпейского «О подражании Христу», Сперанского перевод, то пришлите… — </emphasis>Книга католицького богослова Фоми Кемпійського (1380–1417) «О подражании Христу» видавалася в перекладі російською мовою в 1833 і 1844 рр. У ній ішлося про практичне застосування правил християнської релігії. До перекладу залучено державного діяча Сперанського Михайла Михайловича (1772–1839), який з 1803 по 1807 р. був директором департаменту міністерства внутрішніх справ, а з 1808 р. — довіреною особою Олександра I з питань внутрішньої політики.</p><p><emphasis>Предстоит весною поход в степь, на берега Аральского моря… — </emphasis>Див. примітку до листа А. І. Лизогубу від 1 лютого 1848 р. (№ 104).</p><p><emphasis>Ежели будете писать Андрею Ивановичу, просите его о том, о чем я его просил. — </emphasis>У листі до А. І. Лизогуба від 1 лютого 1848 р. Шевченко просив прислати твори М. Ю. Лермонтова і О. В. Кольцова, а також вірш О. І. Псьол «Свячена вода».</p><p>…<emphasis>когда я вам жаловался на соседа вашего П[латона] Л[укашевича]… —</emphasis> Лукашевич Платон Якимович (бл. 1806–1887), поміщик, упорядник збірки «Малороссийские и червонорусские народные думы и песни» (СПб., 1836). Шевченко познайомився з ним під час першої подорожі по Україні влітку 1843 р. Коли поет перебував у Яготині в кінці 1843 р., П. Я. Лукашевич послав до нього свого кріпака в сувору зиму з Березані, що за 30 верст від Яготина, і наказав у той же день повернутися. Така поведінка поміщика обурила Шевченка, і він заявив, що пориває з ним стосунки. У відповідь П. Лукашевич написав, що в нього «300 душ таких, як Шевченко» (<emphasis>Чалый М. К. </emphasis>Жизнь и произведения Тараса Шевченко. — С. 40).</p><p><emphasis>Мир праху доброго человека, который приветствовал меня в Новый год… — </emphasis>Ідеться про батька Варвари Миколаївни князя Рєпніна Миколу Григоровича (1778–1845), в домі якого Шевченко зустрічав 1844 р.</p><p>…<emphasis>исключая Татьяны Ивановны… — </emphasis>Т. I. Псьол, яка лікувалася на початку 1848 р. в Києві й незабаром померла.</p><p>…<emphasis>добрый человек, бывший киевский студент… — </emphasis>Ідеться про Симонова Матвія Терентійовича (1823–1901), який 1848 р. закінчив «словесний» факультет Київського університету. Фольклорист, етнограф (псевдонім — М. Номис); видав «Українські приказки, прислів'я і таке інше. Збірники О. В. Марковича і других. Спорудив М. Номис» (1864), збірку «Рассказы М. Т. Симонова (Номиса)» (1900) (<emphasis>Жур П. В.</emphasis> Шевченківський Київ // Дніпро. — 1989. — № 7. — С. 28–29).</p><p><emphasis>Князю В[асилию] Н[иколаевичу] и княгине мое глубочайшее почтение. — </emphasis>В. М. Рєпніну, братові В. М. Рєпніної, та його дружині Василисі Єгорівні (дівоче прізвище — Балабіна).</p><p><emphasis>Благодарю вас, Глафира Ивановна, за ваши немногие, но искренние строки… — </emphasis>Поет звертається до Г. І. Дунін-Борковської (дівоче прізвище — Псьол), яка у дописці до листа В. М. Рєпніної від 13 січня 1848 р. (№ 103) висловила йому добрі побажання на Новий рік і щиру вдячність за відвідини в Києві її хворого чоловіка П. Д. Дуніна-Борковського.</p><subtitle>109. Ф. М. Лазаревського до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>Лютий 1848. Оренбург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ЦДІАК України. — Ф. 2221. — Оп. 1. — Спр. 285. — Арк. 1–1 зв.).</p><p>Вперше надруковано: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 254. Публікація М. М. Новицького.</p><p>Лист не датовано. Датується орієнтовно за листом А. І. Лизогуба від 7 лютого 1848 р. (№ 105), надісланим на ім'я Ф. Лазаревського для пересилання Шевченкові; лист Лазаревського був супровідним.</p><empty-line/><p><emphasis>Посылаю Вам письмо…</emphasis> — Згаданий лист А. І. Лизогуба.</p><p><emphasis>Брат, который теперь в Петербурге…</emphasis> — Ідеться про М. М. Лазаревського, який, тимчасово перебуваючи в Петербурзі, запрошував Шевченка звертатися до нього з усіма проханнями (див. його лист від 12 лютого 1848 р., № 106).</p><p><emphasis>Коли Вам не треба уже… «Русской истории»…</emphasis> — Найвірогідніше, йдеться про підручник історика Миколи Герасимовича Устрялова (1805–1870) «Начертание русской истории для средних учебных заведений».</p><p><emphasis>…для маленького моего учащегося брата…</emphasis> — Для гімназиста Олександра Лазаревського, що вчився в Петербурзі.</p><subtitle>110. В. М. Рєпніної до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>Початок березня 1848. Одеса</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ЦДІАК України. — Ф. 2221. — Оп. 1. — Спр. 297. — Арк. 1–1 зв.).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1898. — № 3. — С. 465. Публікація М. І. Стороженка.</p><p>Вперше введено у видання: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 257. Публікація М. М. Новицького.</p><p>Лист не датований. Датується орієнтовно як відповідь на лист Шевченка від 25–29 лютого 1848 р. з Орської фортеці (№ 108).</p><empty-line/><p><emphasis>Христе, свете истинный…</emphasis> — Молитва, складена, ймовірно, на основі молитовних текстів самою Рєпніною.</p><subtitle>111. О. І. Псьол до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>Початок березня 1848. Одеса</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ЦДІАК України. — Ф. 2221. — Оп. 1. — Спр. 297. — Арк. 2–2 зв.).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1898. — № 3. — С. 465. Публікація М. І. Стороженка.</p><p>Вперше введено у видання: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 257. Публікація М. М. Новицького.</p><p>Лист не датований. Датується орієнтовно, як і лист В. М. Рєпніної до Шевченка: початок березня 1848 р. (№ 110), оскільки написаний на звороті цього листа.</p><p>Відгук на лист Шевченка до В. М. Рєпніної від 25–29 лютого 1848 р. з Орської фортеці (№ 108).</p><empty-line/><p><emphasis>Псьол Олександра Іванівна</emphasis> (1817–1887) — українська поетеса, вихованка родини Рєпніних, знайома поета з часу перебування його в Яготині (1843–1844). На звістку про розгром Кирило-Мефодіївського братства і заслання Шевченка відгукнулась трьома віршами — «Заплакала Україна», «Ой, коли б я голос соловейка мала» і «Віє вітер над Києвом», що були надруковані 1860 р. в альманасі «Хата» під заголовком «Три сльози дівочі».</p><p><emphasis>…чтобы Вас по крайней мере не исторгали из Эдема…</emphasis> — У згаданому листі до Рєпніної Шевченко, повідомляючи про наступну експедицію на Аральське море, писав: «Бывалые в подобных походах здешнюю в крепости Орской жизнь сравнивают с Эдемом. Каково же должно быть там, коли здесь Эдем!..». О. I. Псьол має на увазі збереження духовності — Едему внутрішнього.</p><p><emphasis>…сестру Таню… — </emphasis>Т. І. Псьол.</p><subtitle>112. Т. Г. Шевченка до А. І. Лизогуба</subtitle><subtitle><emphasis>7 березня 1848. Орська фортеця</emphasis></subtitle><p>Подається за рукописною копією з автографа, нині не відомого (ІЛ. — Ф. 2. — № 179).</p><p>Вперше надруковано в книжці: <emphasis>Чалый М. К. </emphasis>Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 71.</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 357–358.</p><p>Відповідь на лист А. І. Лизогуба від 23 лютого 1848 р. (№ 107).</p><empty-line/><p>…<emphasis>прийнявши подарунок твій щирий… — </emphasis>У листі до Шевченка від 7 лютого р. А. І. Лизогуб повідомляв, що надіслав поету твори Шекспіра у перекладі Кетчера, малярські інструменти, папір (№ 105).</p><p>…<emphasis>неначе перелетів у малярню, в Седнев. — </emphasis>Перебуваючи в маєтку А. І. Лизогуба в с. Седневі, Шевченко багато малював у спеціально відведеній для нього кімнаті (див.: <emphasis>Жемчужников Л. М. </emphasis>Мои воспоминания из прошлого. — Л., 1927. — Вып. 2. — С. 56).</p><p><emphasis>Спасибі їй, добрій В[арварі] Н[іколаєвні]… —</emphasis> Поет дякує В. М. Рєпніній за її лист від 13 січня 1848 р. і обіцянку прислати книжки (№ 103).</p><p><emphasis>Цей і апріль місяць я ще буду в О[рській] к[ріпості]… —</emphasis> Шевченко уже знав, що у травні він разом з Аральською описовою експедицією вирушить у Раїм.</p><p>…<emphasis>щоб послав здоров'я Н[адії] Д[митрівні]… —</emphasis> А. І. Лизогуб у листі від 7 лютого 1848 р. писав Шевченкові, що його дружина Надія Дмитрівна «не овсі здорова» (№ 105).</p><subtitle>113. В. М. Рєпніної до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>19 березня 1848. Яготин</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ЦДІАК України. — Ф. 2221. — Оп. 1. — Спр. 296. — Арк. 1–2).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1898. — № 3. — С. 465–466. Публікація М. І. Стороженка.</p><p>Вперше введено у видання: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 258. Публікація М. М. Новицького.</p><p>Дата в автографі: «Яготин, 19-го марта 1848 года».</p><p>Публікатор листів Рєпніної М. І. Стороженко зазначив, що до цього листа додано поезію О. І. Псьол «Молим тебе, боже правди, боже благостині…», звернену до поета. Подаємо текст цієї поезії:</p><poem><stanza><v>Молим тебе, боже правди, боже благостині,</v><v>Не покидай сиротою у степу-пустині</v><v>Брата нашого! Як батько, як рідная мати,</v><v>Озовись до його душі, не дай унивати!</v><v>Збери, боже, наші сльози в темнісіньку хмарку</v><v>І, як серцю розбитому стане нудно, жарко,</v><v>Зроби чудо — вони стануть святою водою,</v><v>Живущою, цілющою, всі рани загоять,</v><v>Як в купелі викупають і душу напоять.</v></stanza></poem><cite><text-author>(Тридцять українських поетес // Антологія. — К., 1968. — С. 49).</text-author></cite><p><emphasis>…что я так долго медлила с присылкою книги «Избранные места»… другую же книгу не посылаю…</emphasis> — У листі від 24 жовтня 1847 р. Шевченко писав: «…я просил бы Вас, добрая Варвара Николаевна, ежели достанете последнее сочинение Гоголя „Письма к друзям“, то пришлите мне [… ] и, если можно, „Чтение Московского археологического общества“, издаваемое Бодянским» (№ 96). У наступному листі від 25–29 лютого 1848 р. поет нагадував про книги і просив ще «…книгу Фомы Кемпейского „О подражании Христу“, Сперанского перевод»; яку з них «другую книгу» має на увазі В. Рєпніна, невідомо (№ 108).</p><p><emphasis>…к празднику…</emphasis> — На свято Великодня — 11 квітня 1848 р.</p><p><emphasis>Глафира уехала в Киев к больной сестре…</emphasis> — Ідеться про Г. I. Дунін-Борковську та Т. I. Псьол.</p><subtitle>114. Ф. М. Лазаревського до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>Березень 1848. Оренбург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ЦДІАК України. — Ф. 2221. — Оп. 1. — Спр. 284. — Арк. 1–1 зв.).</p><p>Вперше надруковано: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 258–259. Публікація М. М. Новицького.</p><p>Датується за згадкою у попередньому листі Ф. Лазаревського за лютий 1848 р. (дата орієнтовна; № 109), де кореспондент просить повернути йому історію Устрялова.</p><p>Відповідь на невідомий лист Шевченка, написаний, імовірно, наприкінці лютого — на початку березня 1848 р. з Орської фортеці.</p><empty-line/><p><emphasis>…а солдату «Русская история» здасться…</emphasis> — У Шевченковому листі йшлося, очевидно, про те, що він передав книжку з якимось військовим, що їхав до Оренбурга.</p><p>…а <emphasis>коли по Вашому листу пришлють мені «Историю» із Москви…</emphasis> — Згаданий лист Шевченка до Москви не відомий.</p><p><emphasis>Що получив, то й посилаю Вам…</emphasis> — Про що йдеться, невідомо.</p><p>…а <emphasis>що пишуть, що посилають Лермонтова…</emphasis> — Федір Лазаревський, як видно, не знав, що Лермонтова вислав, написавши про це у листі від 12 лютого 1848 р. (№ 106), його брат Михайло.</p><p><emphasis>Важка пошта — </emphasis>пошта, що перевозила посилки й інші важкі вантажі.</p><p><emphasis>…Василію Матвієвичу, [в] Большой Миллионной…</emphasis> — В. М. Лазаревський на цей час уже неофіційно працював у міністерстві внутрішніх справ помічником В. І. Даля.</p><p><emphasis>Левицький Сергій Петрович</emphasis> (1822–1855) — чиновник Оренбурзької прикордонної комісії (1845–1850), приятель Ф. М. Лазаревського. Випускник Київського університету. Знайомий Шевченка з червня 1847 р., коли разом із Ф. М. Лазаревським клопо— тався перед чиновником особливих доручень при генерал-губернаторі В. О. Обручові — Ю. М. Матвєєвим; приймав Шевченка у себе вдома, листувався з ним. Докладніше див. коментар до листа № 117.</p><p><emphasis>Безсребреник — </emphasis>ймовірно, Л. І. Федяєв.</p><subtitle>115. А. І. Лизогуба до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>7 квітня 1848. Одеса</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ЦДІАК України. — Ф. 2221. — Оп. 1. — Спр. 293. — Арк. 2–3 зв.).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1900. — № 9. — С. 319–320. Публікація М. І. Стороженка. Вперше введено у видання: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 259. Публікація М. М. Новицького.</p><p>Дата в автографі: «7 апреля 1848. Одесса».</p><p>Відповідь на лист Шевченка від 7 березня 1848 р. з Орської фортеці (№ 112).</p><p>Відповідь Шевченка — лист від 9 травня 1848 р. з Орської фортеці (№ 120).</p><empty-line/><p><emphasis>…сей найбільший празник християнам…</emphasis> — Великдень, який 1848 р. припадав на 11 квітня.</p><p><emphasis>…сподобив мене милості хоть трохи розігнать тугу Вашу… — </emphasis>Це відгук на вдячний лист Шевченка, сповнений радості від одержання «малярської справи» — скриньки з фарбами, пензлями й іншим приладдям, надісланої А. І. Лизогубом.</p><p><emphasis>А степу безлюдного нічого лякаться…</emphasis> — Відповідь на висловлену у згаданому листі надію на те, що коли В. М. Рєпніна пришле йому книжки, то «тойді я і тяжкого походу, і Аральського моря, і безлюдного степу киргизького не злякаюсь» (№ 112).</p><p><emphasis>Коли вже потягнетесь на те Аральське море…</emphasis> — Ідеться про участь Шевченка у майбутній Аральській описовій експедиції 1848–1849 рр.</p><subtitle>116. Ф. М. Лазаревського до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>20 квітня 1848. Оренбург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ЦДІАК України. — Ф. 2221. — Оп. 1. — Спр. 281. — Арк. 1).</p><p>Вперше надруковано: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 260. Публікація М. М. Новицького.</p><p>Дата в автографі: «20 апр[еля]».</p><p>Відповідь на невідомий лист Шевченка з Орської фортеці.</p><empty-line/><p><emphasis>…посылаю Вам письмо княжны; «Выбранные места из писем» Гоголя также получены…</emphasis> — Ідеться про лист В. М. Рєпніної від 19 березня 1848 р. (№ 113), де вона повідомляє, що висилає книжку М. Гоголя «Выбранные места из переписки с друзьями» (1847).</p><p><emphasis>…нужно послать еще Лермонтова…</emphasis> — Двотомник творів Лермонтова, надісланий із Петербурга М. М. Лазаревським разом із листом від 12 лютого 1848 р. (№ 106).</p><p><emphasis>К чему Вам проситься в экспедицию…</emphasis> — У згаданому листі Шевченко, як видно, повідомив друга про бажання вирватися з-під влади брутального капітана Д. В. Мєшкова бодай у невідомість майбутньої експедиції.</p><subtitle>117. Т. Г. Шевченка до Ф. М. Лазаревського</subtitle><subtitle><emphasis>22 квітня 1848. Орська фортеця</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 176).</p><p>Вперше надруковано в журналі «Глобус» (1925. — № 5. — С. 105). Публікація М. М. Новицького.</p><p>Вперше введено до зібрання творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 37–38.</p><p>Відповідь Ф. М. Лазаревського від 27 квітня 1848 р. (№ 118).</p><empty-line/><p>…<emphasis>купець, що привіз вам оту живущу «Историю» Устрялова… забожився мені, що притьмом у ваші руки власниє оддав… — </emphasis>На ці слова Ф. М. Лазаревський у листі від 27 квітня 1848 р. відповів: «сказав він Вам, що історію отдав в мої руки, да і збрехав, скурвий сину; перш наказував він зайти у якуюсь лавочку, мені не було часу по лавочках заходить, я гаявся, все відкладував, а тим часом він, чи може вже і не він, через солдата прислав її мені перед самісіньким Великоднем». Ідеться, очевидно, про одне з видань підручника російської історії: <emphasis>Устрялов Н. Г. </emphasis>Начертание русской истории для средних учебных заведений.</p><p><emphasis>До В[асиля] М[атвійовича] писав аж двічі… —</emphasis> Ідеться про Лазаревського Василя Матвійовича (1817–1890), найстарший із шести братів Лазаревських — російський письменник, перекладач. У 1847 — на початку 1848 р. служив чиновником для особливих доручень при голові Оренбурзької прикордонної комісії. З січня 1848 р. служив в удільному відомстві у Петербурзі, пізніше став членом ради міністра внутрішніх справ і головного управління в справах друку. Співробітничав у журналі «Отечественные записки». З Шевченком познайомився особисто в Петербурзі 29 березня 1858 р. Про цю зустріч Шевченко тоді ж занотував у щоденнику: «Василь принял меня, как давно невиданного своего друга. А мы с ним в первый раз в жизни встречаемся».</p><p><emphasis>Чи привіз він мені ту справу, що я його просив… — </emphasis>3 дальшого контексту листа можна здогадуватися, що Шевченко просив привезти фарби й малярське приладдя.</p><p><emphasis>Та ще, коли получили Лермонтова од В[асиля], [так пришліть]… —</emphasis> Відгукуючись на прохання Шевченка в листі від 20 грудня 1847 р., Михайло Лазаревський передав твори Лермонтова через свого брата Василя, який виїжджав тоді на Оренбурщину, де служив у прикордонній комісії. Василь мав передати видання Федорові для відправки Шевченкові.</p><p>…<emphasis>поскубіть за чуб отого ледачого Левицького… — </emphasis>Левицький Сергій Петрович (1822–1855) — чиновник Оренбурзької прикордонної комісії; родом з України, навчався в Київському університеті. З ним Шевченко познайомився в Оренбурзі 9 червня 1847 р. Часто зустрічалися вони після повернення поета з Аральської описової експедиції до Оренбурга в кінці 1849 — на початку 1850 р. Під час арешту Шевченка 1850 р. у нього виявили лист С. П. Левицького від 6 березня 1850 р., що дало привід жандармам притягти С. П. Левицького до слідства і зробити обшук у магістра математичних наук Головка Миколи Олексійовича (1825–1850), який під час арешту застрелився (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 201).</p><subtitle>118. Ф. М. Лазаревського до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>27 квітня 1848. Оренбург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ЦДІАК України. — Ф. 2221. — Оп. 1. — Спр. 282. — Арк. 1–2 зв.).</p><p>Вперше надруковано: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 260–261. Публікація М. М. Новицького.</p><p>Дата в автографі: «27 апреля». Рік уточнюється за змістом листа, що є відповіддю на лист Шевченка від 22 квітня 1848 р. з Орської фортеці (№ 117).</p><empty-line/><p><emphasis>І за що б таки мені на Вас сердиться…</emphasis> — Відповідь на докір Шевченка у згаданому листі: «Чи не розсердилися Ви на мене часом? Або, крий мати Божа, чи не забули мене, безталанного, що пишу, пишу до Вас, а Ви хоть би словечко…».</p><p><emphasis>…та й то виноват поганий москаль…</emphasis> — Особа не відома: хтось із залоги Орської фортеці, що їхав до Оренбурга.</p><p><emphasis>…«Историю» Устрялова…</emphasis> — «Начертание русской истории для средних учебных заведений».</p><p><emphasis>…сказав він Вам, що «Историю» отдав в мої руки…</emphasis> — Відповідь на повідомлення Шевченка у згаданому листі: «…так же купець, що привіз вам оту живущу „Историю“ Устрялова, що і в салдатських руках не згинула, забожився мені, що притьмом у ваші руки власниє оддав…» (№ 117).</p><p><emphasis>…я тільки збирався відвічать на Вашу писульку…</emphasis> — Лист Шевченка до Ф. М. Лазаревського, написаний орієнтовно у березні — на початку квітня 1848 р. з Орської фортеці, не відомий.</p><p><emphasis>Раїм — </emphasis>військове укріплення на р. Сирдар'ї, за 64 км. вгору від гирла.</p><p><emphasis>…лікарю Белєву…</emphasis> — Белову Василю Миколайовичу — старшому лікарю Раїмського лазарету; з 1849 р. працював в Оренбурзькому військовому госпіталі (<emphasis>Большаков Л. Н. </emphasis>Літа невольничі. — С. 191–192).</p><p><emphasis>Субханкулов Абдулкадир Фейзулович</emphasis> — чиновник Оренбурзької прикордонної комісії, старший товмач, колезький радник. Щойно призначений до Раїму (з 20 квітня 1848 р.). У 1852 р. відкликаний в Оренбург.</p><p><emphasis>Брат Василь зовсім остався у Петенбурзі… Справи він Вам не прислав…</emphasis> — Відповідь на запитання Шевченка: «Чи вернувся брат Василь із Пітера? Чи привіз він мені ту справу, що я його просив (бо мені затого можна буде рисовать)». Лист до В. М. та Ф. М. Лазаревських з проханням надіслати малярську «справу» не відомий. Писав про це він і А. І. Лизогубові (див. лист від 1 лютого 1848 р., № 104) і, одержавши бажане, дякував останньому 7 березня (№ 112) й 9 травня 1848 р. (№ 120) перед походом на Аральське море.</p><p><emphasis>З Безсребреником скоро побачитесь…</emphasis> — Можливо, йдеться про командира першої бригади 23-ї піхотної дивізії Окремого Оренбурзького корпусу Логвина Івановича Федяєва (1794–?), який навесні 1848 р. інспектував Раїм (<emphasis>Большаков Л. Н. </emphasis>Літа невольничі. — С. 385). За спогадами Е. В. Нудатова, він привіз Шевченкові у Раїм з Оренбурга набір фарб — ймовірно, обіцяний йому Ф. Лазаревським у цьому листі (<emphasis>Клеменсов Д. Г. </emphasis>Кое-что из жизни Т. Г. Шевченко в Раиме // Южный край. — 1890. — № 5. — С. 91–94; Воспоминания о Тарасе Шевченко. — К., 1988. — С. 238).</p><p><emphasis>Левицького я дуже поскуб… — </emphasis>Відгук на прохання Шевченка: «Та ще поскубіть за чуб отого ледачого Левицького…».</p><p><emphasis>Здається, Бог Вас знов зведе с Почешовим…</emphasis> — Із Почешевим Германом (? — не пізніше 1851 р.) — поручиком 5-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу. В його команді Шевченко долав етап з Оренбурга до Орська у червні 1847 р. До нього Шевченко звернувся щодо повернення власних речей, що залишилися в Києві у губернатора І. І. Фундуклея (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 143; <emphasis>Большаков Л. Н. </emphasis>Літа невольничі. — С. 346–347).</p><p><emphasis>Од Михайла Семеновича получите Лермонтова і Гоголя — «Выбранны[е] места».</emphasis> — Ф. Лазаревський листувався з Шевченком через М. С. Александрійського, попечителя прилінійних казахів. Твори Лермонтова надіслав Ф. Лазаревському для передачі Шевченкові М. М. Лазаревський з Петербурга ще 12 лютого 1848 р. (№ 106); «Выбранные места из переписки с друзьями» (1847) М. Гоголя переслала Шевченкові В. М. Рєпніна 19 березня 1848 р. (№ 113).</p><p><emphasis>…прапорщик Бєляковський…</emphasis> — За відомостями Л. Н. Большакова, у списках офіцерів корпусу такого прізвища немає, очевидно, йдеться про Бєлоновського Петра Федоровича, хорунжого Оренбурзького козачого війська, асесора комісії військового суду (козачий чин хорунжого відповідає армійському чину прапорщика). Див.: <emphasis>Большаков Л. Н. </emphasis>Літа невольничі. — С. 192.</p><subtitle>119. Ф. М. Лазаревського до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>3 травня 1848. Оренбург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ЦДІАК України. — Ф. 2221. — Оп. 1. — Спр. 283. — Арк. 1).</p><p>Вперше надруковано: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 261. Публікація М. М. Новицького.</p><p>Дата в автографі: «3 маія». Рік уточнюється за змістом листа, у якому згадується Раїм.</p><empty-line/><p><emphasis>На Раиме… — </emphasis>Аральська описова експедиція, у складі якої був Шевченко, прибула туди 19 червня й стояла там до 25 липня, готуючись до плавання.</p><p><emphasis>…податель сего возник Иван Фаддеевич Петров…</emphasis> — Петров Іван Тадейович (рр. нар., і см. невід.) — асесор комісії військового суду Уральського козачого війська (українське «возний» — судовий чиновник в Україні до початку XIX ст.). Очевидно, с&#xE1;ме українське слово із значенням «судовик» мав на увазі Ф. Лазаревський.</p><subtitle>120. Т. Г. Шевченка до А. І. Лизогуба</subtitle><subtitle><emphasis>9 травня 1848. Орська фортеця</emphasis></subtitle><p>Подається за першодруком у журналі «Киевская старина» (1903. — № 2. — С. 63–64).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 359.</p><p>Відповідь на лист А. І. Лизогуба від 7 квітня 1848 р. (не зберігся).</p><empty-line/><p><emphasis>Спасибі… і за папір, і за лист твій… — </emphasis>Раніше А. І. Лизогуб вислав поетові малярське приладдя і твори Шекспіра, а 7 квітня — «папери… 18 штук білої і 6 штук з одного боку жовтоватої», а також листа, в якому обіцяв писати поетові й на Аральське море (№ 115).</p><p><emphasis>Я тепер веселий йду на оте нікчемне море Аральське. — </emphasis>Настрій поета змінився щодо походу на Аральське море, оскільки в експедицію його брали як художника.</p><p><emphasis>Спасибі тобі ще раз за писанку… — </emphasis>У листі до Шевченка А. І. Лизогуб писав: «Посилаю вам писанку, трохи паперу брістольського, малюй на здоров'я» (№ 115). Великдень 1848 р. був 11 квітня.</p><p>…<emphasis>в той самий день прийшло мені розрішеніє малювать… — </emphasis>Офіційного дозволу малювати Шевченко не мав. Такого дозволу і не могло бути, бо він розходився б з суворою забороною писати й малювати, що йшла від Миколи І. Шевченка включили до складу Аральської описової експедиції на прохання її керівника О. І. Бутакова, перевівши його наказом від 8 травня 1848 р. з 4-го до 5-го батальйону, розташованого в Раїмському укріпленні (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 164).</p><p><emphasis>До В[арвари] Н[іколаєвни] напишу… з Раїму… подякуй за книжку Гоголя.</emphasis> — Ідеться за прислану В. М. Рєпніною книжку М. В. Гоголя «Выбранные места из переписки с друзьями».</p><p><emphasis>А цей чолов'яга буде посилать до мене через коменданта. — </emphasis>Шевченко просить адресувати йому листи на ім'я чиновника Орської дистанції Оренбурзької прикордонної комісії Александрійського Михайла Семеновича (1810 — після 1862), який прихильно ставився до нього.</p><subtitle>121. А. І. Лизогуба до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>15 липня 1848. Хутір поблизу Одеси</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ЦДІАК України. — Ф. 2221. — Оп. 1. — Спр. 294. — Арк. 1–2 зв.).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1900. — № 9. — С. 320–321. Публікація М. І. Стороженка. Вперше введено у видання: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 261–262. Публікація М. М. Новицького.</p><p>Дата в автографі: «15 іюля 1848. Хутор коло Одессы».</p><p>Відповідь на лист Шевченка від 9 травня 1848 р. з Орської фортеці (№ 120).</p><empty-line/><p><emphasis>…моє щиреє слово… знайде і на Раїму, і на берегу Аральського моря…</emphasis> — 11 травня 1848 р. транспорт Раїмського укріплення з начальником експедиції капітаном-лейтенантом О. І. Бутаковим, флотською командою та ротою піхоти вирушив із Орської фортеці у степ. 14 червня транспорт досяг берега Аральського моря, а ще через п'ять діб, рухаючись виключно вночі (через спеку), прибув у Раїмське укріплення.</p><p><emphasis>…у Одесі холера…</emphasis> — Влітку 1848 р. південні та південно-східні області Російської імперії були охоплені страшною епідемією (так само й Оренбурщина), якій тоді не могли дати ради, а тому спустошення були колосальні.</p><p><emphasis>…як цей лист поспіє до Вас на Аральське…</emphasis> — Шевченко одержав його через М. С. Александрійського лише у другій половині серпня 1848 р.</p><p><emphasis>В[арваре] Н[иколаевне]… —</emphasis> В. М. Рєпніній.</p><subtitle>122. М. С. Александрійського до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>16 серпня 1848. Орська фортеця</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ЦДІАК України. — Ф. 2221. — Оп. 1. — Спр. 272. — Арк. 1–2 зв.).</p><p>Вперше опубліковано: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 262. Публікація М. М. Новицького.</p><p>Дата в першодруці: «Креп[ость] Орская, 16 августа». Рік написання встановлюється за змістом листа й за датою листа А. І. Лизогуба від 15 липня 1848 р. (№ 121), якого М. С. Александрійський переслав Шевченкові із оцим супровідним листом.</p><empty-line/><p><emphasis>…от неизвестного мне г. Лизогуба. </emphasis>— Лист від А. І. Лизогуба від 15 липня 1848 р. (№ 121).</p><p><emphasis>…удобнее ли Вам здесь.</emphasis> — Ідеться про перебування Шевченка в Аральській експедиції (з травня 1848 р.).</p><p><emphasis>…все затеи европейской политики в настоящее время!</emphasis> — Мовиться про революції, шо розпочалися 1848 р. в Європі: у січні — в Італії, лютому — у Франції, березні — у Німеччині, Австрії, Угорщині, Чехії, Польщі. Можливо, ці події спричинилися до створення поеми «Царі» («Старенька сестро Аполлона»), написаної на Косаралі у другій половині 1848 р.</p></section><section><title><p>1849</p></title><subtitle>123. Т. Г. Шевченка до О. І. Макшеєва</subtitle><subtitle><emphasis>26 березня 1849. Раїм</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом — допискою в листі А. М. Лаврова до О. І. Макшеєва від 26 березня 1849 р. з Раїму (ІР НБУВ. — Ф. III. — № 71187. — Арк. 2 зв.).</p><p>Вперше надруковано в журналі «Життя й Революція» (1927. — № 3. — С. 347).</p><p>Вперше введено до зібрання творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 207.</p><empty-line/><p><emphasis>Лавров Арсентій Михайлович</emphasis> (роки життя не відомі) — молодший лікар Раїмського лазарету, титулярний радник, згодом — лікар 2-го, потім 1-го Оренбурзького лінійного батальйону в Уральську; один із найближчих приятелів Шевченка в Раїмі.</p><p><emphasis>Макшеєв Олексій Іванович </emphasis>(1822–1892) — російський географ, 1848 р. закінчив Академію генштабу і був на власне прохання відряджений в Оренбурзький корпус для військово-топографічних і географічних досліджень. На початку наступного року його включено до складу Аральської описової експедиції. По дорозі до Аральського моря він познайомився з Шевченком, надав йому місце у своїй джуламейці. Залишив цікаві спогади про Аральську експедицію, зокрема про Шевченка (див.: <emphasis>Макшеєв А. И. </emphasis>Путешествия по киргизским степям и Туркестанскому краю. — СПб., 1896; Воспоминания А. И. Макшеева о Т. Г. Шевченко // Русская старина. — 1914. — № 5. — С. 305–308).</p><p><emphasis>Я уже два месяца как оставил свою резиденцию Косарал… — </emphasis>Після плавання по Аральському морю влітку 1848 р. Аральська описова експедиція стала на зимівлю на острові Косарал (тепер цей острів з'єднаний з суходолом). У січні 1849 р. Шевченко виїхав з Косаралу в Раїмське укріплення, де пробув до початку навігації в травні 1849 р. Начальник експедиції О. І. Бутаков залишився зимувати на Косаралі, звідси й слова Шевченка: «…почему и не могу вам сообщить ничего нового о тамошнем житьи-бытьи любезного А[лексея] И[вановича]…».</p><subtitle>124. Т. Г. Шевченка до А. І. Лизогуба</subtitle><subtitle><emphasis>8 листопада 1849. Оренбург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 180).</p><p>Вперше надруковано в книжці: <emphasis>Чалый М. К. </emphasis>Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 75.</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 360.</p><empty-line/><p>…<emphasis>позавчора вернувся я із того степу киргизького та моря Аральського… — </emphasis>У складі Аральської описової експедиції Шевченко пройшов від Орської фортеці до Раїмського укріплення з 11 травня по 19 червня 1847 р. і з Раїмського укріплення до Оренбурга з 9 жовтня по 31 жовтня 1849 р.</p><p>…<emphasis>холера, кажуть, здорово-таки косила. — </emphasis>Ідеться про спалах епідемії холери в 1847–1848 рр., що охопила й деякі території Оренбуржчини. Від холери 1848 р. померла сестра Шевченка Катерина та її чоловік А. Г. Красицький. Перебуваючи в Раїмі у січні—квітні 1849 р., Шевченко познайомився і заприятелював з прапорщиком Нудатовим Ерастом Васильовичем (1828 — бл. 1900), якого покарали висилкою з Оренбурга в Раїмське укріплення за те, що з керованої ним групи арештантів, котрі копали могили і ховали померлих від холери, утекло дев'ять чоловік. Саме від Е. В. Нудатова поет міг наслухатися про страшні картини епідемії, що знайшло відображення в його поезії «Чума».</p><p><emphasis>Варвара Ніколаєвна — </emphasis>В. М. Рєпніна.</p><p>…<emphasis>его благородию Карлу Ивановичу Герну… — </emphasis>Шевченко познайомився з К. I. Герном (1816–?) 21 травня 1848 р. в укріпленні Карабутак під час переходу з Орської фортеці до Раїмського укріплення. У повісті «Близнецы» Шевченко описав цю зустріч: «Мы остановились на речке Карабутаке, вблизи воздвигавшегося в то время форта… Меня, в числе других, пригласил строитель форта разделить его походный обед в кибитке, и здесь-то я познакомился с ним, с единственным человеком во всем безлюдном Оренбургском крае» (<emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Повне зібрання творів: У 12 т. — К., 2003. — Т. 4. — С. 95). Не випадково, прибувши в Оренбург, поет просить писати йому на ім'я К. І. Герна. З січня 1850 р. до арешту 23 квітня того ж року він жив у флігелі будинку К. I. Герна в Голубиній слобідці, навпроти Неплюєвського корпусу. За спогадами К. І. Герна, Шевченко малював портрети його і дружини, які напередодні арешту 23 квітня 1850 р. були спалені (Русский архив. — 1898. — № 12. — С. 550–555).</p><subtitle>125. Т. Г. Шевченка до В. М. Рєпніної</subtitle><subtitle><emphasis>14 листопада 1849. Оренбург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 761).</p><p>Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1893. — № 2. — С. 266–268).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 359.</p><empty-line/><p><emphasis>На днях возвратился я из киргизской степи и из Аральского моря… — </emphasis>Див. примітку до листа до А. І. Лизогуба від 8 листопада 1849 р. (№ 124).</p><p>…<emphasis>сегодня Лазаревский сообщил мне письмо ваше… — </emphasis>Не маючи звістки від Шевченка протягом тривалого часу, у вересні 1848 р. В. М. Рєпніна написала листа Ф. М. Лазаревському з проханням повідомити про місцеперебування Шевченка. Ф. М. Лазаревський тоді не листувався з Шевченком і їй не відповів. Тільки після приїзду поета в Оренбург показав йому листа від В. М. Рєпніної.</p><p>…<emphasis>где я, бедный художник, рисовал киргизов… — </emphasis>Під час Аральської описової експедиції Шевченко створив близько двох десятків малюнків, начерків з життя казахів та інших народів Приаралля, серед них — «В юрті. Селянин» (т. 9, № 95), «Казахська стоянка на Косаралі» (т. 9, № 30), «Хлопчик розпалює грубку» (т. 9, № 34), «Пастух на коні» (т. 9, № 77) та ін.</p><p>…<emphasis>нарисовал свой портрет, который вам посылаю… — </emphasis>Про який автопортрет йдеться — не встановлено.</p><p><emphasis>Бутаков Олексій Іванович </emphasis>(1816–1869) — російський мореплавець і географ. У 1848–1849 рр., будучи в чині капітана-лейтенанта флоту, очолював експедицію для дослідження Аральського моря. На його клопотання, до експедиції включено і Шевченка як матроса, а неофіційно — як художника. Понад півтора року (травень 1848 — січень 1850) Бутаков і Шевченко працювали спільно. Як людина освічена, гуманна, О. І. Бутаков ставився до поета прихильно, сприяв полегшенню його становища. Дружні стосунки між О. І. Бутаковим і Шевченком тривали й після повернення експедиції до Оренбурга, де Шевченко остаточно доопрацьовував намальовані під час експедиції краєвиди. О. І. Бутаков і його дружина — Бутакова Ольга Миколаївна (1830–1903) — зберігали малюнки, виконані Шевченком під час Аральської експедиції (див.: <emphasis>Алякринский А. П.</emphasis> Т. Г. Шевченко на страницах туркестанских газет (1890–1917 гг.) // Т. Г. Шевченко в інтернаціональних літературних зв'язках. — К., 1981. — С. 107–108).</p><p>… <emphasis>кланяюсь Глафире Ивановне, князю Василию Николаевичу… — </emphasis>Г. І. Дунін-Борковській і В. М. Рєпніну, братові В. М. Рєпніної.</p><subtitle>126. Т. Г. Шевченка до А. І. Лизогуба</subtitle><subtitle><emphasis>29 грудня 1849. Оренбург</emphasis></subtitle><p>Подається за факсимільною копією з автографа, нині не відомого (ІЛ. — Ф. 1. — № 696).</p><p>Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1903. — № 2. — С. 65–66) з помилкою в даті: «29 грудня 1848 р., Оренбург».</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 358–359.</p><empty-line/><p><emphasis>На самий Святвечір… подає мені ваш лист. — </emphasis>Цей лист від А. І. Лизогуба тепер не відомий. Зміст його почасти розкривається у даному листі Шевченка.</p><p><emphasis>Герн — </emphasis>К. І. Герн.</p><p><emphasis>Papier torchon (франц.)</emphasis> — торшон, високої якості папір для малювання.</p><p><emphasis>Рафаель Санті </emphasis>(1483–1520) — італійський живописець і архітектор епохи Відродження.</p><p><emphasis>Шлю вам киргизького Баксу, або по-нашому Кобзаря. — </emphasis>З наступного листа Шевченка до А. І. Лизогуба від 14 березня 1850 р. видно, що цей малюнок (т. 9, № 214) купив брат А. І. Лизогуба Ілля Іванович Лизогуб і надіслав автору 50 крб.</p><p><emphasis>Ще посилаю вам оцього гарнадера… — </emphasis>Раніше існувало припущення, що мова про Шевченків автопортрет, який у Повному зібранні творів у 10 томах датувався часом перебування поета в Оренбурзі після повернення з Аральської експедиції і не пізніше написання відповідного листа до Лизогуба, тобто 29 грудня 1849 р. (Т. 8. — № 52. — С. 30). У Повному зібранні творів у 12 томах датування згаданого автопортрета переглянуто: березень — початок травня або 19 червня — 25 липня 1848 р. (Т. 9. — № 15. — С. 432). В. Яцюк пов'язує це самозображення із нібито Шевченковим твором, відомим нині за копією (<emphasis>Яцюк В.</emphasis> Малярство і графіка Тараса Шевченка: спостереження, інтерпретації. — К., 2003. — С. 220–229; див. також коментар у 12-томнику: Т. 9. — № 88. — С. 484). Зауважено, що Шевченко, надсилаючи самоцінний сепійний портрет, навряд чи б став наголошувати, що на ньому зображено саме його, а не когось іншого (<emphasis>Яцюк В.</emphasis> — С. 224), тому слова в листі до Лизогуба можуть справді стосуватися радше згаданої зарисовки, оригінал якої не зберігся.</p></section><section><title><p>1850</p></title><subtitle>127. Т. Г. Шевченка до В. М. Рєпніної</subtitle><subtitle><emphasis>1 січня 1850. Оренбург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 762).</p><p>Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1893. — № 2. — С. 268–269).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори. В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 360–361.</p><empty-line/><p>…<emphasis>когда мы с вами в первый раз встретились в Яготине… — </emphasis>Див. лист до В. М. Рєпніної від 29 листопада 1843 р. (№ 28) та примітку до нього.</p><p>…<emphasis>мне объявили, что следующей весною я должен буду отправиться опять на Аральское море… — </emphasis>Див. лист до А. I. Лизогуба від 29 грудня 1849 р. (№ 126).</p><p>…<emphasis>мне отказано в представлении на высочайше[е] помилование!..</emphasis> — Начальник III відділу О. Ф. Орлов повідомив командира Окремого Оренбурзького корпусу В. О. Обручова в листі від 12 грудня 1849 р.: «Вследствие отношения вашего высокопревосходительства от 20 ноября № 55 я входил со всеподданейшим докладом к Государю Императору о дозволении рядовому Оренбургского линейного батальона Шевченко заниматься рисованием, но высочайшего соизволения на такое мое представление не последовало» (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 175).</p><p><emphasis>Я сегодня же пишу Василию Андреевичу Жуковскому… — </emphasis>Лист до В. А. Жуковського датується 1–10 січня 1850 р. (№ 130). Не відомо, чи лист було надіслано адресатові.</p><p><emphasis>Андрей Иванович — </emphasis>А. I. Лизогуб.</p><p>…<emphasis>сообщите адрес Гоголя… — </emphasis>Це побажання В. М. Рєпніна не виконала. З березня 1848 р. вона взагалі перестала писати листи Шевченкові, що пов'язано, очевидно, з її звертанням до шефа жандармів О. Ф. Орлова з проханням дозволити Шевченкові малювати (лист датовано 13 січня 1848 р.: Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 160–161). У спогадах В. М. Рєпніна зазначила: «Я даже не могла продолжать утешать его (Шевченка. — <emphasis>Ред.</emphasis>) письмами во все время его десятилетнего изгнания, потому что получила грозное предостережение от графа А. Ф. Орлова» (<emphasis>Репнина В. Н. К биографии поэта Шевченка // Русский архив. — 1887. — № 2. — С. 258). Офіційну заборону листуватися з Шевченком О. Ф. Орлов надіслав їй 27 червня 1850 р. (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 208–209).</emphasis></p><p>…<emphasis>прислать мне Фому Кемпейского «О подражании Христу». — </emphasis>Див. примітку до листа до В. М. Рєпніної від 25–29 лютого 1848 р. (№ 108).</p><p><emphasis>Прежде когда-то думал я анализировать сердце матери по жизни святой Марии… — </emphasis>Цей задум Шевченко реалізував значно пізніше в поемі «Марія» (1859).</p><p>…<emphasis>Андрей Иванович просит меня присылать все, что бы я ни нарисовал… — </emphasis>Цей лист А. I. Лизогуба не відомий. Шевченко відповідав А. І. Лизогубу в листі від 29 грудня 1849 р.: «Ще ви пишете, друже мій єдиний, щоб я виставляв ціну на моїх будущих рисунках» (№ 126).</p><p><emphasis>Кланяюсь Глафире Ивановне… — </emphasis>Г. I. Дунін-Борковській.</p><subtitle>128. Т. Г. Шевченка до О. М. Бодянського</subtitle><subtitle><emphasis>3 січня 1850. Оренбург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 123).</p><p>Вперше надруковано в журналі «Русская старина» (1883. — № 9. — С. 640–641).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 362–363.</p><empty-line/><p><emphasis>Перейшов я пішки двічі всю киргизькую степ аж до Аральського моря… — </emphasis>Див. примітку до листа до А. І. Лизогуба від 8 листопада 1849 р. (№ 124).</p><p><emphasis>Поїхав я тойді в Київ із Петербурга, тойді як ми з тобою в Москві бачились… — </emphasis>Закінчивши Академію мистецтв 1845 р., Шевченко виїхав в Україну, до Києва через Москву. Тоді вони зустрілися з О. М. Бодянським.</p><p>…<emphasis>думав уже в Києві ожениться… — </emphasis>Шевченко мав намір одружитися з дочкою священика с. Кирилівки Г. І. Кошиця — Феодосією Кошиць, але батько дівчини не дав згоди на шлюб.</p><p><emphasis>Мене з Києва загнали аж сюди, а за що? За вірші!..</emphasis> — Під час арешту Шевченка в справі Кирило-Мефодіївського братства 5 квітня 1847 р. у нього відібрали рукописний збірник «Три літа». Особливу лють жандармів викликала поема «Сон (Комедія)», яка і стала головною причиною заслання поета в солдати з суворою забороною писати й малювати.</p><p><emphasis>Оцей, що привезе тобі лист мій, наш земляк — Левицький… — </emphasis>Сергій Петрович Левицький.</p><p>…<emphasis>дай йому мою «Тризну» і «Гамалія»… — </emphasis>Ідеться про поеми Шевченка, які вийшли окремими виданнями в Петербурзі 1844 р. (Тризна. Т. Шевченка. — 1844; Гамалия. Соч. Шевченки. — СПб., 1844).</p><p>…<emphasis>а мені, коли буде твоя ласка, пришли Кониського… — </emphasis>Тобто «Историю русов», автором якої на той час вважався Георгій Кониський (1717–1795), український письменник, церковний і культурний діяч. Її видав О. М. Бодянський у Москві 1846 р. (История Русов или Малой России. Сочинение Георгия Конисского, архиепископа белорусского. — М., 1846).</p><p><emphasis>Як маю я журитися… — </emphasis>Поезія Шевченка, написана в першій половині 1849 р. у Раїмі.</p><subtitle>129. Т. Г. Шевченка до керівника ІІІ відділу Л. В. Дубельта</subtitle><subtitle><emphasis>10 січня 1850. Орська фортеця</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 132. — Арк. 1–1 зв.).</p><p>Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1894. — № 2. — С. 321–322).</p><p>Вперше введено до зібрання творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Повне зібрання творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 241.</p><p>На документі написи: «№ 1610»; «1 мая 1850 года»; «Подал фл[игель]-ад[ъютант] Тимашев», «Генералу Дубельту смотри [1 нерозб.] 32, с. 363».</p><empty-line/><p><emphasis>Бутаков — </emphasis>О. І. Бутаков.</p><p><emphasis>Прошу одной великой милости, позволения рисовать. — </emphasis>Про своє велике бажання малювати Шевченко писав у листах від 24 жовтня 1847 р. (№ 96) до В. М. Рєпніної, від 11 грудня 1847 р. (№ 98) до А. І. Лизогуба, а також від 1–10 січня 1850 р. (№ 130) до В. А. Жуковського. 1 липня 1850 р. під час слідства в Оренбурзі, яке проводив підполковник Чигир Григорій Васильович (командир 2-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу), Шевченко зазначав: «…в 1847 году писал я из к[репости] Орской к начальнику штаба корпуса жандармов, осмеливаясь покорнейше просить его превосходительство оказать мне милость ходатайством о дозволении мне рисовать портреты и пейзажи» (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 218). У дозволі малювати Шевченкові було відмовлено.</p><p>У листі керівника III відділу Л. В. Дубельта від 20 лютого 1850 р. генерал-ад'ютанту В. О. Перовському про передчасність будь-яких клопотань щодо поліпшення становища Шевченка зазначалося: «…я счел обязанностью доложить г. генерал-адъюнкту графу Орлову все содержание дела о находящемся в Отдельном Оренбургском корпусе рядовом <emphasis>Шевченке. </emphasis>Его сиятельство, имея в виду, что <emphasis>Шевченко </emphasis>по важности его преступления подлежал бы гораздо большему наказанию и что разжалованием его в рядовые оказано ему монаршее милосердие, изволил отозваться, что [… ] полагает рановременным входить со всеподданнейшим докладом о помиловании <emphasis>Шевченки…» </emphasis>(Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 185).</p><subtitle>130. Т. Г. Шевченка до В. А. Жуковського</subtitle><subtitle><emphasis>Між 1 і 10 січня 1850. Оренбург</emphasis></subtitle><p>Подається за першодруком у журналі «Русский архив» (1898. — № 12. — С. 553–554), де текст наведено з чернетки поета в листі К. І. Герна до М. М. Лазаревського.</p><p>У цій публікації К. І. Герн помилково подав як один лист чернетки двох листів — до В. А. Жуковського і Л. В. Дубельта, написаних на одному аркуші (див.: <emphasis>Назаревський О. </emphasis>Із спостережень над листами Т. Г. Шевченка // Радянське літературознавство. — 1947. — Кн. 7–8. — С. 107–113).</p><p>Датується на підставі слів Шевченка в його листі до В. М. Рєпніної від 1 січня 1850 р.: «Я сегодня же пишу Василию Андреевичу Жуковскому…» (№ 127) і дати під листом поета до Л. В. Дубельта від 10 січня 1850 р. (№ 129), чернетка якого була написана відразу ж після чернетки листа до В. А. Жуковського, орієнтовно: 1–10 січня 1850 р., Оренбург.</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 361–362.</p><empty-line/><p><emphasis>Я три года крепился, не осмеливался вас беспокоить… — </emphasis>З листа М. М. Лазаревського до Шевченка від 12 лютого 1848 р. (№ 106) довідуємося, що в кінці 1847 р. Шевченко передав через О. П. Чернишова листа В. А. Жуковському з проханням поклопотатись про дозвіл малювати (див. лист Шевченка до М. М. Лазаревського від 20 грудня 1847 р. та примітку до нього, № 99).</p><p><emphasis>Я писал еще в первый год моего изгнания К[арлу] П[авловичу] Б[рюллову]… —</emphasis> Див. лист до М. М. Лазаревського від 20 грудня 1847 р. та примітку до нього.</p><p><emphasis>Был я по долгу службы в киргизской степи и на Аральском море… — </emphasis>Див. примітку до листа А. І. Лизогубові від 8 листопада 1849 р. (№ 124).</p><p>…<emphasis>ничего не мог нарисовать, потому что мне рисовать запрещено. — </emphasis>Шевченко свідомо на цьому наголошує, пам'ятаючи, що йому офіційного дозволу малювати не дали. Насправді під час Аральської експедиції він малював немало, зокрема й місцевих жителів, краєвиди тощо (див. примітку до листа до В. М. Рєпніної від 14 листопада 1849 р., № 125).</p><p>…<emphasis>напишите графу Орлову… — </emphasis>Начальнику III відділу О. Ф. Орлову.</p><p>…<emphasis>а меня посылают опять на Сырдарью потому только, что там расположен баталион, в котором я записан. — </emphasis>З 5-го батальйону, розташованого в Орській фортеці, Шевченка в зв'язку з його участю в Аральській описовій експедиції перевели в 4-й батальйон, що дислокувався в Раїмському укріпленні; там він числився і після повернення експедиції до Оренбурга 31 жовтня 1849 р.</p><subtitle>131. Т. Г. Шевченка до О. І. Бутакова</subtitle><subtitle><emphasis>Січень 1850. Оренбург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом на звороті сепії «Хлопчик розпалює грубку» (НМТШ. — № г–743).</p><p>Вперше надруковано в книжці: <emphasis>Шагинян М. </emphasis>Шевченко. — М., 1941. — С. 202.</p><empty-line/><p>Після завершення робіт по опису Аральського моря О. І. Бутаков у січні 1850 р. виїхав з Оренбурга до Петербурга. В цей час Шевченко подарував йому сепію «Хлопчик розпалює грубку» (т. 9, № 34) і на звороті її записав прохання прислати йому твори Д. В. Веневітінова і О. В. Кольцова, занотувавши тільки: «Веневитинова и Кольцова в одном переплете». Це прохання записав до свого щоденника О. І. Бутаков: «В Москве Тарасию простые синие очки с боковыми стеклами и сочин. Веневитинова и Кольцова» <emphasis>(Шагинян М. </emphasis>Тарас Шевченко. — М., 1946. — С. 252).</p><p>Чи прислав О. I. Бутаков Шевченкові згадане видання, відомостей нема. Серед книжок, відібраних у Шевченка під час арешту 1850 р., цього видання не було (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 188).</p><empty-line/><p><emphasis>Веневітінов Дмитро Володимирович </emphasis>(1805–1827) — російський поет і критик, один з ініціаторів створення «Товариства любомудрія» (1823). Його романтична поезія захоплювала своєю філософською спрямованістю. З нею Шевченко, очевидно, ознайомився ще в 30-х роках.</p><p><emphasis>Кольцов Олексій Васильович </emphasis>(1809–1842) — російський поет. Бував в Україні, збирав тут пісні та прислів'я, кілька віршів написав українською мовою. Пізніше, в Петербурзі, уже будучи відомим поетом, відвідував Є. П. Гребінку, О. Г. Венеціанова, А. М. Мокрицького, К. П. Брюллова та ін.; від першого з них, очевидно, дізнався про підготовку альманаху «Ластівка» і надіслав для опублікування в ньому сонети українською мовою поета Мартовицького. У листі від 1 лютого 1848 р. (№ 104) Шевченко просив А. І. Лизогуба прислати йому твори О. В. Кольцова. У щоденнику (запис від 13 червня 1857 р.) процитував чотирирядкову поезію О. В. Кольцова «Пишу не для мгновенной славы», з мотивом якої певною мірою перегукується його вірш «Не для людей, тієї слави…». У бібліотеці Шевченка були твори О. В. Кольцова, видані у 1846 і 1857 рр. <emphasis>(Мельниченко О. Г. </emphasis>Шевченко і Кольцов // Збірник праць дев'ятої наукової шевченківської конференції. — К., 1961. — С. 102–126).</p><subtitle>132. С. П. Левицького до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>6 березня 1850. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ЦДІАК України. — Ф. 2221. — Оп. 1. — Спр. 287. — Арк. 1–2 зв.).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1900. — № 9. — С. 322–323. Публікація М. І. Стороженка. Вперше введено у видання: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 263–264. Публікація М. М. Новицького.</p><p>Дата в автографі: «1850 г. Марта 6. С.-Петербург».</p><p>Лист С. Левицького до Шевченка написаний завдяки нагадуванню колеги Левицького по Оренбурзькій прикордонній комісії столоначальника Олександра Григоровича Орлова. 21 лютого 1850 р. О. Орлов писав С. Левицькому до Петербурга, що його «…последнее письмо Бухарев принес в то время, когда у меня сидели Тарас Григорьевич и Ксенофонт Егорыч (Поспелов. — <emphasis>Ред.</emphasis>); нечего говорить, что мы с жадностию принялись за чтение его; меня Ваше письмо очень, очень удовлетворило; но в тех господах оно возбудило зависть ко мне, и сначала они хотя было крепились, но наконец не выдержали и сказали, что и они также ждут от Вас писем, а Вы благосклонны только ко мне одному. Считаю нужным это сказать Вам для того, чтобы просить Вас — обрадовать и их, особенно Тараса Григорьевича, которому ужасно хочется знать подробнее о Бодянском и Остроградском, а также о Чернышеве и приеме, какой сделали Вам последние двое; прошу Вас, не замедлите уведомить их и утешьте огорченных» (НМТШ. — А–13. — Арк. 40–41).</p><empty-line/><p><emphasis>…вже третій місяць</emphasis>… — У січні 1850 р. С. Левицький поїхав із Оренбурга у відпустку до Петербурга.</p><p><emphasis>…не бачився ні с Остроградским, ні с Чернишовым… к которим Ви писали…. — </emphasis>Ці листи не відомі; Остроградський Михайло Васильович (1801–1862) — математик, фізик, астроном, академік Петербурзької академії наук, знайомий Шевченка з 40-х років.</p><p><emphasis>…письмо Ваше к Р[єпнін]ой…</emphasis> — Ідеться про лист до В. М. Рєпніної, яка жила тоді в Москві, від 1 січня 1850 р. (№ 127).</p><p><emphasis>…пішов до Бодянского… як сказав, що… маю писульку…</emphasis> — Ідеться про лист до О. М. Бодянського від 3 січня 1850 р. (№ 128), який Левицький, зупинившись у Москві, передав йому особисто.</p><p><emphasis>Редькін (Рєдкін) Петро Григорович</emphasis> (1808–1891) — юрист, професор Московського та Петербурзького університетів, секретар міністра внутрішніх справ Л. О. Перовського (брата В. О. Перовського) у 1848–1862 рр.</p><p><emphasis>…вмісто Даля при Перовском…</emphasis> — Після служби урядовцем для особливих доручень при Оренбурзькому військовому губернаторові В. О. Перовському в 1835–1841 рр. В. І. Даль служив секретарем міністра внутрішніх справ Л. О. Перовського (1841–1849).</p><p><emphasis>Бутаков Олексій Іванович</emphasis> (1816–1869) — капітан-лейтенант, керівник Аральської описової експедиції 1848–1849 рр.</p><p><emphasis>…а Головко каже, що Вас не стало, а на місто того стало більш людей — аж до 1000…</emphasis> — Головко Микола Олексійович (1825–1850) — математик, випускник Харківського університету, магістр; за вільнодумні висловлювання перебував під таємним наглядом. Його долю вирішив цей лист С. Левицького, знайдений у паперах Шевченка під час його арешту в Оренбурзі 23 квітня 1850 р. Начальник III відділу О. Ф. Орлов, запідозривши на підставі наведеної вище фрази, що в листі йдеться про таємну організацію в Петербурзі, до якої причетний Головко, наказав його арештувати. Під час арешту Головко застрелився (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 201–202). Про розгляд жандармами III відділу «Дела о рядовом Шевченко, коллежском секретаре Левицком и магистре Головко» (НМТШ. — А–13) див.: <emphasis>Новицький М. М.</emphasis> До історії арешту Шевченка 1850 р. // Шевченко та його доба. — 1925. — Зб. 1. — С. 141–155.</p><p><emphasis>…и при самом Карле Ивановиче… — </emphasis>Прізвисько царя Миколи І, який 1846 р. у театрі в Гатчині грав німця-булочника Карла Івановича; відомі також і його пронімецькі симпатії (Материалы для биографии императора Павла І. — Лейпциг, 1875. — С. 116). На щастя, у відібраних при арешті Шевченка листах згадувався і Карл Іванович Герн, на адресу якого жандарми й віднесли цю згадку (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 197–198).</p><p><emphasis>Карл Іванович — </emphasis>К. І. Герн.</p><p><emphasis>Адольф Іванович</emphasis> — А. І. Герн (1821–1897), брат К. І. Герна, юрист, випускник Петербурзького університету, урядовець канцелярії оренбурзького генерал-губернатора (1845–1849); з 1849 р. служив у Петербурзі.</p><subtitle>133. Т. Г. Шевченка до В. М. Рєпніної</subtitle><subtitle><emphasis>7 березня 1850. Оренбург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 763).</p><p>Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1893. — № 2. — С. 269–272).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 269–272.</p><empty-line/><p><emphasis>Все дни моего пребывания когда-то в Яготине есть и будут для меня ряд прекрасных воспоминаний. — </emphasis>Див. лист до В. М. Рєпніної від 29 листопада 1843 р. (№ 28) та примітку до нього.</p><p><emphasis>Сю, по-моему, похож на живописца, который, не изучив порядочно анатомии, принялся рисовать человеческое тело… — </emphasis>Сю Ежен (1804–1857) — французький письменник, твори якого (зокрема, романи «Паризькі таємниці» і «Агасфер, або Вічний Жид») набули великої популярності у 40-х роках XIX ст. в Росії.</p><p><emphasis>Я никогда не перестану жалеть, что мне не удалося познакомиться лично с Гоголем. — </emphasis>За свідченням російського і українського письменника Данилевського Григорія Петровича (1829–1890), М. В. Гоголь позитивно відзивався про поезію Шевченка і одного разу навіть зауважив: «Я знаю и люблю Шевченка как земляка и даровитого художника; мне удалось и самому кое-чем помочь в первом устройстве его судьбы. Но его погубили наши умники, натолкнув его на произведения, чуждые истинному таланту» (Сочинения Г. П. Данилевского. — 8-е изд. — СПб., 1901. — Т. 14. — С. 99). Якою саме була допомога Гоголя Шевченкові, відомостей нема. До творчості Гоголя Шевченко ставився з високим пієтетом, написав вірш-послання «Гоголю» (1844). Високо оцінивши роман-поему «Мертві душі» у коментованому листі, Шевченко згадував його пізніше у повістях «Наймичка», «Художник», «Близнецы»; до «Тараса Бульби» виконав ілюстрацію.</p><p>…<emphasis>Вся эта речь к тому, чтобы вы мне… прислали «Мертвые души». — </emphasis>Це прохання В. М. Рєпніна не могла виконати, оскільки їй було заборонено підтримувати зв'язки з Шевченком (див. примітку до листа до В. М. Рєпніної від 1 січня 1850 р., № 127).</p><p><emphasis>Меня погонят 1-го мая в степь, на восточный берег Каспийского моря в Новопетровское укрепление…</emphasis> — Командир Окремого Оренбурзького корпусу В. О. Обручов 9 лютого 1850 р. дав розпорядження начальникові 23-ї піхотної дивізії О. О. Толмачову відрядити Шевченка в штаб корпусу для відправки його в складі експедиції на півострів Мангишлак на пошуки кам'яного вугілля: «…что же касается до рядового Шевченки, то представить его в корпусной штаб 2-го будущего мая для отправления по назначению» (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 182).</p><p><emphasis>…во мне родилась мысль описать сердце матери по жизни Пречистой Девы… — </emphasis>Див. лист до В. М. Рєпніної від 1 січня 1850 р.</p><p><emphasis>Я предлагаю здешней католической церкви (когда мне позволят рисовать) написать запрестольный образ…</emphasis> — Шевченко не втрачав надії, що йому офіційно дозволять малювати, але цього не сталося.</p><p><emphasis>Тогда отправляюся прямо в Седнев… — </emphasis>Маєток Лизогубів у Чернігівському повіті.</p><p><emphasis>Андрей Иванович — </emphasis>А. І. Лизогуб.</p><p><emphasis>Лазаревский теперь в отсутствии… — </emphasis>З кінця 1849 р. по березень 1850 р. Ф. М. Лазаревський був у тривалому відрядженні в Гур'єві (див.: <emphasis>Лазаревский Ф. М. </emphasis>Из воспоминаний о Шевченко // Киевская старина. — 1899. — № 2. — С. 151–167).</p><subtitle>134. Т. Г. Шевченка до А. І. Лизогуба</subtitle><subtitle><emphasis>14 березня 1850. Оренбург</emphasis></subtitle><p>Подається за першодруком у журналі «Киевская старина» (1903. — № 2. — С. 67–68).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 365.</p><empty-line/><p><emphasis>В великій пригоді стали мені оці 50 карб. — </emphasis>Див. лист до А. І. Лизогуба від 29 грудня 1849 р. (№ 126) та примітку до нього.</p><p><emphasis>Розпитайте Ілію Івановича, — я йому пишу. — </emphasis>Ідеться про І. І. Лизогуба, брата А. І. Лизогуба. Згаданий лист до нього не відомий. Як видно, в ньому поет дякував Іллі Івановичу Лизогубові за те, що він придбав його малюнок «Бакса», оцінений у 50 руб. (Див.: <emphasis>Судак В. </emphasis>Музыка в жизни и творчестве Шевченко // Радуга. — 1963. — № 9. — С. 132).</p><p><emphasis>…бо мене весною туди поженуть. — </emphasis>Див. лист до В. М. Рєпніної від 7 березня 1850 р. (№ 133) та примітку до нього.</p><p>…<emphasis>а тут чорт несе єфрейтора (звичайно, найнятого, щоб давав знать, бо я живу тепер не в казармах)…</emphasis> — Шевченко жив на приватній квартирі у К. І. Герна, а щоб військове начальство, в разі потреби, могло його викликати, він наймав вістового.</p><p><emphasis>Цинобра — </emphasis>кіновар, мінерал червоного кольору різних відтінків; сірчаста ртуть.</p><p><emphasis>І Фому Кемпейського получив. — </emphasis>Прислати йому книжку Фоми Кемпійського «О подражании Христу» Шевченко просив В. М. Рєпніну в листі від 25–29 лютого 1848 р. (№ 108), але вона, вимушено припинивши зв'язки з Шевченком, очевидно, передала прохання поета А. І. Лизогубові.</p><p>К. І. Герн згадував: «Ему (Шевченкові. — <emphasis>Ред.) </emphasis>прислали из Малороссии, не помню, Репнина или Лизогуб, перевод Сперанского: „О подражании Христу“. Превосходное творение это мы с ним прочли и в грустные минуты часто к нему прибегали» (Письмо К И. Герна к М. М. Лазаревскому // Русский архив. — 1898. — № 12. — С. 552). Книгу Фоми Кемпійського у Шевченка відібрали під час арешту 23 квітня 1850 р. (див.: Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 188).</p><p><emphasis>Спасибі тому доброму Михайлові</emphasis>… — Особа не встановлена.</p><subtitle>135. О. П. Чернишова до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>29 березня 1850. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ЦДІАК України. — Ф. 2221. — Оп. 1. — Спр. 300. — Арк. 1–2 зв.).</p><p>Вперше надруковано: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 264. Публікація М. М. Новицького.</p><p>Дата в автографі: «29 марта 1850. С.-Петербург».</p><p>Відповідь на невідомий лист Шевченка від 7 березня 1850 р. з Оренбурга.</p><empty-line/><p><emphasis>…доставить мне право владеть рисунками Штернберга.</emphasis> — Після того, як В. Штернберг помер у Римі, в Шевченка, з яким він квартирував у Петербурзі до свого від'їзду за кордон, залишився альбом його малюнків. Ці малюнки при виїзді в Україну 1845 р. Шевченко дав до сховку своєму товаришеві по навчанню в Академії мистецтв І. В. Гудовському, який мешкав із ним у будинку Бема на 2-й лінії Васильєвського острова (нині № 3) (<emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Повне зібрання творів: У 10 т. — К., 1963. — Т. 10. — С. 76–77). Оскільки після смерті Шевченка згадані малюнки В. Штернберга знайдено в його колекції, можна припустити, що, не одержавши їх у 1850 р. (через арешт 23 квітня), Шевченко дістав їх при зустрічі з І. Гудовським у Києві влітку 1859 р. (Там само. — С. 77).</p><p><emphasis>…Вас опять командируют… На Мангишлак.</emphasis> — 22 січня 1850 р. командир Окремого Оренбурзького корпусу В. О. Обручов наказав на час відкриття навігації переправити Шевченка і Т. Вернера в Новопетровське укріплення для участі в експедиції в гори Каратау на півострові Мангишлак для пошуків покладів кам'яного вугілля (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 181).</p><p><emphasis>…новых №№ Калама нет…</emphasis> — Очевидно, Шевченко просив Чернишова придбати йому наступний випуск гравюр швейцарського художника О. Калама.</p><p><emphasis>…брату Матвею…</emphasis> — М. П. Чернишову.</p><p><emphasis>…писать программу на 2 золотую медаль…</emphasis> — Цей намір означав, по-перше, що художник уже дістав першу й другу срібні медалі й провчився в Академії мистецтв три роки (половину необхідного терміну). Одержання другої (або малої) золотої медалі давало право на звання класного художника і на участь у конкурсі на першу (велику) золоту медаль.</p><p><emphasis>Левицкий</emphasis> — С. П. Левицький.</p></section><section><title><p>1851</p></title><subtitle>136. Т. Г. Шевченка до В. М. Рєпніної</subtitle><subtitle><emphasis>12 січня 1851. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 764). Помилково зазначений другий ініціал Т. Г. Волховської (замість Г написано О) виправляється.</p><p>Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1893. — № 2. — С. 272–273).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 365–366.</p><empty-line/><p><emphasis>…живо представляется 12 число генваря — и соседка ваша Т. Г. Вольховская… — </emphasis>Пишучи листа, Шевченко пригадав, що 12 січня 1844 і 1846 рр. він був на іменинах у поміщиці Тетяни Густавівни Волховської в с. Мойсівка. Тоді він виконав два акварельні малюнки «Бал у Волховських» (т. 8, № 211), намалював портрет О. І. Шостки (т. 8, № 216).</p><p><emphasis>Недавно кажется, всего четыре года… — </emphasis>Востаннє Шевченко був у Мойсівці 12 січня 1846 р. Відтоді минуло п'ять років.</p><p><emphasis>В прошедшем году со мною ничего нового не случилось, разве только что меня перевели из Орской крепости в Новопетровское укрепление. — </emphasis>Поет не зважувався писати, що 23 квітня 1850 р. його арештували вдруге і відправили під найсуворіший нагляд у Новопетровське укріплення.</p><p><emphasis>Андрей Иванович — </emphasis>А. І. Лизогуб.</p><p><emphasis>Жив ли Алексей Васильевич?</emphasis> — Поет запитує про О. В. Капніста (1796–1869), знайомого В. М. Рєпніної. Шевченко познайомився з ним у Мойсівці в маєтку Т. Г. Волховської 29 червня 1843 р., коли там відзначався день народження покійного вже тоді чоловіка Т. Г. Волховської (див.: <emphasis>Афанасьєв-Чужбинский А. С.</emphasis> Воспоминания о Т. Г. Шевченко // Русское слово. — 1861. — № 5. — С. 1–39). Бував не раз у його маєтку в с. Ковалівці, виконав для нього копію портрета М. Г. Рєпніна роботи художника Й. Горнунга (т. 8, № 16), подарував йому свій малюнок «Козак-бандурист» (т. 8, № 8).</p><p><emphasis>Кланяюся Глафире Ивановне, и князю В[асилию] Н[иколаевичу]… —</emphasis> Г. І. Дунін-Борковській та В. М. Рєпніну.</p><p><emphasis>…пишите ко мне… на имя… Антона Петровича Маевского. — </emphasis>Маєвський Антон Петрович (?—1853) — комендант Новопетровського укріплення. Прихильно ставився до Шевченка, доручив йому навчання своїх двох малолітніх дітей. 1851 р. з дозволу А. П. Маєвського Шевченка включено до складу Каратауської експедиції, до якої входили й оренбурзькі друзі поета Бр. Залеський і Т. Вернер.</p><subtitle>137. Т. Г. Шевченка до А. Венгжиновського</subtitle><subtitle><emphasis>8 червня 1851. Апазир</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом — допискою Шевченка в листі Бр. Залеського до А. Венгжиновського від 8 червня 1851 р., що зберігається в Ягеллонській бібліотеці у Кракові (Rkp. — 4837; фотокопія — ІЛ. — Ф. 1. — № 803).</p><p>Датується тим самим числом, що й лист Бр. Залеського до А. Венгжиновського, на якому зроблена приписка Шевченка: 8 червня 1851 р., Апазир.</p><p>Вперше надруковано в перекладі українською мовою у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Повне видання творів. — Варшава; Львів, 1935. — Т. 11. — С. 274.</p><p>Вперше в оригіналі введено до зібрання творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 64.</p><empty-line/><p><emphasis>Венгжиновський Аркадій Миколайович </emphasis>(1818 — 80-ті роки XIX ст.) — чиновник, далекий родич Сераковських, з родини яких походила його мати. Дрібний чиновник в рідному Проскурові на Вінниччині (нині — м. Хмельницький). Працював у канцелярії Тобольського загального губернського правління (з 1842 р.); з 1 квітня 1845 р. — наглядач школи для киргизьких (казахських) дітей від Оренбурзької прикордонної комісії. Познайомився з Шевченком у листопаді 1849 р. в Оренбурзі. Тут, в Оренбурзі, він належав до гуртка польських засланців, за що потрапив під таємний нагляд поліції (до 1857 р.). Подавши у відставку, влітку 1850 р. виїхав в Україну; через рік був зарахований у канцелярію одеського градоначальника. В Одесі тоді мешкала В. М. Рєпніна, якій графом О. Ф. Орловим, начальником III відділу, було суворо заборонено листування із засланим поетом. Шевченко підтримував листовні зв'язки з нею через Бр. Залеського і А. Венгжиновського. А. Венгжиновський сприяв продажу в Україні малярських творів Шевченка. У листах до Бр. Залеського поет часто згадував А. М. Венгжиновського, подарував йому автопортрет.</p><p>…<emphasis>ежели ты нарочно встретишься с моим искренним другом и расскажешь все, что знаешь обо мне. — </emphasis>Тобто з В. М. Рєпніною, яка тоді проживала в Одесі. На вимогу шефа жандармів О. Ф. Орлова вона припинила листування з Шевченком, але й далі допомагала поетові, сприяла поширенню його малярських творів.</p><subtitle>138. Т. Г. Шевченка до В. М. Рєпніної</subtitle><subtitle><emphasis>Між 10 і 20 вересня 1851. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 765).</p><p>Датується на підставі листів Бр. Залеського до А. Венгжиновського від 10 вересня і 10 жовтня 1851 р., у першому з яких він повідомляв, що через тиждень повертається до Оренбурга, а в другому просив передати записку Шевченка В. М. Рєпніній, орієнтовно: 10–20 вересня 1851 р., Новопетровське укріплення.</p><p>Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1893. — № 2. — С. 273).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 366.</p><empty-line/><p><emphasis>Я здесь пользуюся покровительством полковника Матвеева. — </emphasis>Матвєєв Юхим Матвійович (роки народження і смерті не відомі) — підполковник Уральського козачого війська, офіцер для особливих доручень при командирі Окремого Оренбурзького корпусу. З ним Шевченко познайомився в перші дні свого перебування в Оренбурзі. Ю. М. Матвеев ставився до Шевченка співчутливо, сприяв призначенню його художником Аральської описової експедиції. Клопотався про створення сприятливіших умов солдатського життя поета.</p><p><emphasis>Послал я здешнего краю произведение (кусок материи) Андрею Ивановичу… — </emphasis>Який саме малюнок Шевченко вислав у січні 1851 р. А. І. Лизогубу, не відомо.</p><p><emphasis>…до сих пор не имею ответа, что бы значило?</emphasis> — Шевченко не знав, що А. I. Лизогубу шеф жандармів О. Ф. Орлов заборонив підтримувати зв'язки з ним.</p></section><section><title><p>1852</p></title><subtitle>139. Т. Г. Шевченка до С. С. Гулака-Артемовського</subtitle><subtitle><emphasis>1 липня 1852. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. — № 7. — С. 9–11), де опубліковано за автографом, тепер не відомим, з помилкою в ініціалі О. Елькана.</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 366–367.</p><empty-line/><p>…<emphasis>шестой год и кисти в руки не беру… — </emphasis>3 1847 р. у листах до Петербурга Шевченко старанно приховує заняття малюванням, яким займався протягом усього періоду заслання.</p><p><emphasis>Федот — </emphasis>Ф. Л. Ткаченко.</p><p><emphasis>Скрипник — </emphasis>невідома особа.</p><p><emphasis>Родился, вырос в неволе, да и умру, кажется, солдатом. — </emphasis>Перегук з рядками вірша циклу «В казематі» — «Мені однаково, чи буду…»:</p><poem><stanza><v>В неволі виріс меж чужими,</v><v>І, неоплаканий своїми,</v><v>В неволі, плачучи, умру…</v></stanza></poem><p><emphasis>Иван Михайлович — </emphasis>І. М. Корбе.</p><p><emphasis>Чи жива в Городище твоя стара мати?</emphasis> — Варвара Арсенівна Гулак-Артемовська жила в с. Городище Черкаського повіту Київської губернії. Даних про її знайомство з поетом не збереглося, однак вони могли зустрічатися 1845 р. під час приїзду Шевченка до Л. Свічки.</p><p>О <emphasis>новостях литературы, музыки и театра я не имею совершенно никакого понятия: кроме «Русского инвалида», ничего у нас не имеется; «Северную пчелу»… забыл уже как и зовут. — </emphasis>Скарги на повну відсутність лектури не слід розуміти дослівно. Ще в другій половині 40-х років у гарнізон, за спогадами ротного командира Є. М. Косарева, надходили деякі видання: «Стали мы получать, хоть и не очень-то исправно, „Русский инвалид“, „Пчелку“ (газета „Северная пчела“. — <emphasis>Ред.</emphasis>), и даже тогдашние журналы „Отечественные записки“ и „Современник“ — в складчину, разумеется; а кто стал привозить с собою и разные другие кое-какие книжки» (<emphasis>Н[овицкий Н. Д.]. </emphasis>На Сырдарье у ротного командира // Киевская старина. — 1889. — № 3. — С. 571). Ймовірно, що саме в журналі «Современник» (1852. — № 7) Шевченко прочитав про вихід історичної праці С. Величка, а також ознайомився зі статтею М. Хотинського та М. Писаревського «Светопись и ее современное состояние» (Современник. — 1852. — № 7). Про читання Шевченка в наступні роки є свідчення в інших джерелах (див.: <emphasis>Хинкулов Л. Ф. </emphasis>Тарас Шевченко: Биография. — М., 1960. — С. 271–281), однак поет, безперечно, не міг бути задоволений обсягом свого читання й вважав його недостатнім. «Русский инвалид» (1813–1917, Петербург) — офіційна військова газета, яку передплачували військові частини. «Северная пчела. Газета политическая и литературная» (1825–1864, Петербург) — проурядове видання.</p><p><emphasis>Сегодня попался мне лоскуток печатной бумаги; читаю, а там говорится… о концерте г. Артемовского… и артистке г-же Артемовской… — </emphasis>Ідеться, ймовірно, про афішу: «В зале г-жи Мятлевой, против Исаакиевского собора, на углу Почтамтской улицы. Во вторник, 11-го марта, артист императорских театров Артемовский будет иметь честь дать вокальный и инструментальный концерт, в котором будут участвовать: г-жи Артемовская, Жулева и Лаврова, гг. Гомилиус, Гусля и Артемовский» (РДІА. — Ф. 497. — Оп. 99/2123. — Спр. 3064. — Арк. 213; див.: <emphasis>Кауфман Л. С. </emphasis>С. С. Гулак-Артемовский. — К., 1962. — С. 80).</p><subtitle>140. Т. Г. Шевченка до А. О. Козачковського</subtitle><subtitle><emphasis>16 липня 1852. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. — № 4. — С. 18–20), де надруковано за автографом, що нині дуже пошкоджений (ІЛ. — Ф. 1. — № 140).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 367–368.</p><p>Відповідь А. О. Козачковського, одержана 1 жовтня 1852 р., не відома (див. лист до О. М. Бодянського від 15 листопада 1852 р., № 144).</p><empty-line/><p><emphasis>Козачковський Андрій Осипович </emphasis>(1812–1889) — лікар. Закінчив Петербурзьку Медико-хірургічну академію. З Шевченком познайомився в Петербурзі восени 1841 р. З січня 1844 р. працював міським лікарем у Переяславі, де Шевченко бував у серпні та з жовтня 1845 р. до початку січня 1846 р., лікував його. У Переяславі Шевченко написав поеми «Наймичка», «Кавказ», посвяту П.-Й. Шафарикові до поеми «Єретик» та вірш «Як умру, то поховайте…» («Заповіт»).</p><p>А. О. Козачковський залишив приязні спогади про поета, опубліковані в газеті «Киевский телеграф» (1875. — 26 лют.). У 1847 р. в Орській фортеці написаний вірш-послання «А. О. Козачковському».</p><p>…<emphasis>был у меня во время оно великий приятель… — </emphasis>Особа не відома.</p><p><emphasis>Эскулап — у </emphasis>римській міфології бог-цілитель (у грецькій — Асклепій).</p><p><emphasis>Фішер Фердинанд Федорович </emphasis>(1784–1859) — доктор медицини, домашній лікар Рєпніних в Яготині. У 1843 р. лікував Шевченка.</p><p><emphasis>Скорбут — </emphasis>цинга; перебуваючи в Аральській експедиції, учасники якої подовгу харчувалися солониною й сухарями, Шевченко хворів цингою.</p><p><emphasis>Точь-в-точь солдацкий портрет, что изобразил Кузьма Трохимович (у Основ'яненка). — </emphasis>Ідеться про оповідання Г. Ф. Квітки-Основ'яненка «Салдацький патрет».</p><p><emphasis>Помните ли нашу с вами прогулку в Андруши и за Днепр в Монастырище на гору?</emphasis> — Андруші — село Переяславського повіту Полтавської губернії, в якому Шевченко бував у серпні—жовтні 1845 р., гостюючи в А. О. Козачковського в Переяславі; тут він виконав два малюнки. Монастирище, Монастирок — село Канівського повіту Київської губернії; Шевченко згадує його в поемі «Сон» («Гори мої високії…»).</p><p><emphasis>Та яром, яром за товаром… — </emphasis>Слова з народної пісні «Та немає гірш нікому, як бурлаці молодому».</p><p><emphasis>Кланяюсь… особенно доброму гостеприимному Степану Никифоровичу Самойлову. — </emphasis>С. Н. Самойлов (? — 50-ті роки XIX ст.) — поміщик, власник с. В'юнище Переяславського повіту Полтавської губернії. Шевченко познайомився з ним у серпні 1845 р., у грудні жив у Самойлова; захворівши, переїхав до А. О. Козачковського до Переяслава. У В'юнищі написані поетичні твори «І мертвим, і живим…», «Холодний Яр», «Давидові псалми», «Маленькій Мар'яні», «Минають дні, минають ночі…», «Три літа», а також створено малюнок «У В'юнищі».</p><p><emphasis>Ежели пишешь когда О. М. Бодянскому, то кланяйся за меня. — </emphasis>Шевченко писав О. Бодянському 3 січня 1850 р. (№ 128) з Оренбурга, повідомляючи про своє заслання й прохаючи надіслати йому «Историю русов». Відповіді, очевидно, не було; 15 листопада 1852 р. (№ 144) Шевченко знову звернеться до нього з цим же проханням.</p><subtitle>141. Т. Г. Шевченка до А. І. Лизогуба</subtitle><subtitle><emphasis>16 липня 1852. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 181).</p><p>Вперше опубліковано в журналі «Червоний шлях» (1923. — № 8. — С. 227–228).</p><p>Вперше введено до зібрання творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 53–54.</p><empty-line/><p><emphasis>Вот уже третий год как я не имею от вас никакого известия, последнее письмо ваше получил в Оренбурге 1850 в последних числах мая… — </emphasis>Лист не відомий. Про великі неприємності в А. І. Лизогуба з приводу його листування з Шевченком згадував Л. М. Жемчужников <emphasis>(Жемчужников Л. М. </emphasis>Мои воспоминания из прошлого. — Л., 1971. — С. 163). Більш докладні відомості подав О. Я. Кониський: «Літуючи р. 1850 в Чернігові у своїх свояків Занькевичів, Орлов через чернігівського губернатора Павла Гессе покликав до себе Лизогуба. Віч-на-віч він ганьбив його за приятелювання і листування з Шевченком і царським іменем заборонив йому листуватися з ним, похваляючись, що інакше „і про його, Лизогуба, знайдеться місце там, де перебуває Шевченко“. За Лизогубом з того часу був потайний нагляд поліції» (<emphasis>Кониський О. Я.</emphasis> Тарас Шевченко-Грушівський. — Львів, 1901. — Т. 2. — С. 91).</p><p><emphasis>…по разным скверным приключениям не мог отвечать вскоре… — </emphasis>Ідеться про арешт поета 23 квітня 1850 р. в Оренбурзі. Причиною арешту був донос прапорщика М. Г. Ісаєва про те, що Шевченко пише вірші, ходить у цивільному одязі, малює. 12 травня його відправлено до Орської фортеці, і з 24 червня він перебував на гауптвахті, де його допитував слідчий — командир 2-го лінійного батальйону підполковник Г. В. Чигир. 5 вересня 1850 р. командир Окремого Оренбурзького корпусу В. О. Обручов наказав звільнити Шевченка з-під варти й перевести його у 4-ту роту 1-го лінійного батальйону в Новопетровське укріплення на півострів Мангишлак, 8 жовтня його відправлено з м. Уральська, де знаходився штаб батальйону, через Гур'єв-городок в Новопетровське укріплення, куди він прибув 17 жовтня 1850 р. (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 186, 187; 242–244).</p><p>…<emphasis>писал вам уже из Новопетровского укрепления того же года, месяца ноября, вам и В[арваре] Н[иколаевне]… —</emphasis> Листи Шевченка до А. I. Лизогуба й В. М. Рєпніної не відомі.</p><p><emphasis>Начальника мне Бог послал человека доброго. — </emphasis>Ідеться про А. П. Маєвського.</p><p><emphasis>Дожидаем в укрепление нонешнего лета корпусного командира. — </emphasis>3 1851 по 1857 р. командиром Окремого Оренбурзького корпусу був Перовський Василь Олексійович (1795–1857).</p><p><emphasis>Думаю просить, чтобы позволил мне в здешнюю церковь безмездно написать запрестольный образ во имя Воскресения Христова. — </emphasis>Шевченко не втрачав надії, що йому офіційно дозволять малювати, але цього не сталося.</p><p>…<emphasis>вот уже шестой год как я кисти и не видал. — </emphasis>Покараний за порушення заборони малювати, Шевченко змушений з обережності перед перлюстрацією своїх листів уникати згадки про свої заняття малюванням і на другому засланні.</p><p><emphasis>Илья Иванович — </emphasis>І. І. Лизогуб.</p><p><emphasis>Соседу вашему и соседке в Бегаче тоже. — </emphasis>Миколі Івановичу та Катерині Федорівні Кейкуатовим.</p><subtitle>142. Т. Г. Шевченка до Ф. М. Лазаревського</subtitle><subtitle><emphasis>2 серпня 1852. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 774).</p><p>Рік написання встановлюється за змістом листа — за згадкою про А. Хаїрова, який 30 липня 1852 р. переведений в канцелярію командувача Башкиро-мещеряцьким військом в Оренбург.</p><p>Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1895. — № 2. — С. 46) без дати й з редакторськими кон'єктурами (публікація М. Комарова).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 368–369.</p><p>Відповідь Ф. М. Лазаревського, одержана в жовтні—грудні 1852 р. (див. наступний лист Шевченка до того ж адресата за жовтень-грудень 1852 р., № 143), нині не відома.</p><empty-line/><p>…<emphasis>я прошедшего года ждал от вас не то чтобы письма, по крайней мере доброго слова… — </emphasis>Востаннє вони бачилися напередодні Шевченкового арешту, який стався 23 квітня 1850 р.; саме Ф. Лазаревський, почувши від К. І. Герна про донос М. Ісаєва, розшукав і попередив Шевченка, допоміг знищити й переховати компрометуючі матеріали та деякі інші папери.</p><p><emphasis>Спрашиваю F і Z… — </emphasis>Особи не відомі. Можливо, Z — це поручик К. А. Зелінський, з яким пізніше Шевченко передав до Оренбурга Бр. Залеському свій гіпсовий барельєф «Тріо» (див. лист Шевченка до Бр. Залеського від 10 червня 1855 р., № 165).</p><p>…<emphasis>восени вторік питаюся у Костромитенова… — </emphasis>Костромитинов Микола Федорович (1806–?) — старший перекладач Оренбурзької прикордонної комісії, співробітник Ф. М. Лазаревського. Невідомо, за яких обставин поет міг зустрічатися з ним восени 1851 р.; в Оренбурзі Шевченко був востаннє 3 жовтня 1850 р. по дорозі з Орської фортеці в Уральськ і бачився тоді в Оренбурзі з Бр. Залеським, а в Уральську — з М. Ятовтом (Я. Гордоном). Можливо, Шевченко помилився.</p><p>…<emphasis>привітай оцього доброго і благородного сотника Хаїрова. — </emphasis>Хаїров Ахмет (1824–?) — перекладач Новопетровського укріплення (1849–1852), закінчив Казанський університет (1848); з 1851 р. — сотник. 30 липня 1852 р. переведений до Оренбурга в канцелярію командувача Башкиро-мещеряцьким військом. Рапорт коменданта А. П. Маєвського про виїзд А. Хаїрова з укріплення й заміну його перекладачем Г. Турпаєвим має дату 15 серпня 1852 р. (Державний архів Башкирії. — Ф. 2. — № 6084).</p><p>…<emphasis>чи не бачив ти Поспелова. Як він вернувся із Раїма, і хто такий поїхав з пароходами на те погане А[ральське] море?</emphasis> — Поспелов Ксенофонт Егорович (1820 — бл. 1860) — прапорщик корпусу флотських штурманів, командир шхуни «Николай» в Аральській описовій експедиції 1848–1849 рр. в навігацію 1849 р. Восени 1849 — навесні 1850 р. в Оренбурзі разом з Шевченком опрацьовував матеріали експедиції, мешкаючи спільно на квартирі Ф. М. Лазаревського (Т. Г. Шевченко в воспоминаниях современников. — М., 1962. — С. 180). До Шевченка, ймовірно, дійшла чутка про майбутнє транспортування на Аральське море розібраних пароплавів та вугілля для них. Пізніше повідомлялося: «В 1852 году по предложению от 10 августа 1852 года за № 1970 для приема и прикрытия транспортов с казенными тяжестями на телегах, с частями разобранных пароходов на 30 казенных роспусках и с 3000 пудов антрацита на верблюдах, из г. Оренбурга в Аральское укрепление назначено: 2 офицера, 9 урядников и 150 казаков [… ] Верблюжий транспорт с антрацитом выступил из Оренбурга 15 августа, а транспорт с пароходами, под начальством капитана-лейтенанта Бутакова [… ] выступили 25 августа и пришли в Аральское укрепление» (Материалы по историко-статистическому описанию Оренбургского казачьего войска. — Оренбург, 1913. — Вып. 2. — С. 526).</p><p><emphasis>Залеський Броніслав Францович </emphasis>(1820–1880) — польський політичний засланець; історик, художник. За зв'язки з учасниками польського революційно-визвольного руху 1846 р. відданий рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу. З Шевченком познайомився 1849 р. в Оренбурзі, коли був відряджений допомагати Шевченкові в оформленні альбому гідрографічних видів. У експедиції на Каратау 1851 р. близько здружився з Шевченком, під його впливом захопився малюванням; за участь у цій експедиції дістав чин унтер-офіцера. На час написання поетом даного листа перебував у експедиції в Мугоджарських горах. Після того, як він відзначився 1853 р. при штурмі Ак-Мечеті (нині — Кзил-Орда), йому надано чин унтер-офіцера, а 1856 р. звільнено із заслання.</p><p><emphasis>І старому тому татаринові… —</emphasis> Особа не відома.</p><p><emphasis>Як будеш писать до Василя… — </emphasis>В. М. Лазаревського.</p><p>…<emphasis>спитай у Михайла, чи послав він те, що я його просив… — </emphasis>Ідеться про невідомий малюнок Шевченка, переданий, імовірно, М. М. Лазаревському в Оренбурзі навесні 1850 р., коли він від'їздив на нове місце служби до Петербурга.</p><subtitle>143. Т. Г. Шевченка до Ф. М. Лазаревського</subtitle><subtitle><emphasis>Жовтень-грудень 1852. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за виданням: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібрання творів. — К., 1929 — Т. 3. — С. 567–568.</p><p>Датується орієнтовно на підставі згадки про «башкирського офіцера» — сотника А. Хаїрова, з яким Шевченко передав Ф. Лазаревському свій лист від 2 серпня 1852 р.: жовтень-грудень 1852 р., Новопетровське укріплення.</p><p>Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1897. — № 2. — С. 151–152) з неточностями й дрібними пропусками.</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 370.</p><p>Відповідь на невідомий лист Ф. М. Лазаревського, ймовірно, з Оренбурга, куди він повернувся після короткочасного перебування в Петербурзі.</p><p>Автограф зберігався в родині Ф. М. Лазаревського. Під час друкування третього тому «Повного зібрання творів Тараса Шевченка», ймовірно, наприкінці 1928 — на початку 1929 р., дочка Ф. М. Лазаревського О. Ф. Янжул передала оригінал до редакції. Але оскільки основний текст уже був надрукований за першодруком, який містив кілька розбіжностей з автографом, текст автографа опубліковано в примітках. Дальша його доля не відома.</p><p>За описом, поданим у згаданому виданні, текст автографа містився на половині поштового аркуша з ініціалами «Ф. Л.» на звороті; відсутність поштової адреси означала, що лист передано при нагоді.</p><empty-line/><p><emphasis>Заграй мені, дуднику, на дуду, // Нехай свого лишенька забуду. — </emphasis>Рядки з народної пісні «Ой ходила дівчина бережком». Цю пісню Шевченко поклав в основу поезії «Утоптала стежечку» (1848), цитує її в повісті «Близнецы».</p><p><emphasis>То так і мені оце ваше письмо. — </emphasis>Лист Ф. М. Лазаревського не відомий.</p><p>…<emphasis>а надто Михайлові спасибі за гроші. —</emphasis> М. М. Лазаревському, братові Федора, ймовірно, за проданий малюнок (див. лист до Ф. М. Лазаревського від жовтня — грудня 1852 р., № 143).</p><p><emphasis>Пошли Господи доброго здоров'я Левицькому. — </emphasis>С. П. Левицькому, який після перебування в камері III відділу під час розслідування справи з його листом до Шевченка в Оренбург від 6 березня 1850 р. тяжко захворів.</p><p>…<emphasis>башкирский офицер… — </emphasis>А. Хаїров.</p><p>…<emphasis>ради святого Федора Тирона… — </emphasis>Федір Тирон — християнський святий; його спалено на вогнищі в Амасії (Мала Азія) 306 р.</p><subtitle>144. Т. Г. Шевченка до О. М. Бодянського</subtitle><subtitle><emphasis>15 листопада 1852. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 124).</p><p>Вперше надруковано в журналі «Русская старина» (1883. — № 9. — С. 641–643).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 369–370.</p><p>Текст автографа містить невеликі виправлення; О. Бодянський зазначив на листі дату його одержання: «Получ. 15-го дек. 1852 года во вторник». Цей лист Шевченка є другою спробою зав'язати листування з О. Бодянським під час заслання. Відповідь О. Бодянського не відома.</p><empty-line/><p><emphasis>Недаром Мерзляков сказал: «Все други, все приятели до черного лишь дня». — </emphasis>Мерзляков Олексій Федорович (1778–1830), російський поет, перекладач, професор Московського університету. Цитуються рядки популярної пісні на слова О. Ф. Мерзлякова «Среди долины ровныя» (Песни и романсы А. Мерзлякова. — М., 1830. — С. 2).</p><p>…<emphasis>нет горшего горя, как в несчастии вспоминать о прошлом счастии. — </emphasis>Поет вільно переказує рядки з п'ятої пісні «Пекла» Данте Аліг'єрі:</p><poem><stanza><v>Нет большего страданья,</v><v>Как сердцу вспоминать о счастливых часах</v><v>Во время горестей! — и жить без упованья…</v></stanza></poem><cite><text-author>(Франческа Римини (Отрывок из Данта). [Пер.] Аб. Норов[а] // Северная лира на 1827 год. — М., 1984. — С. 109).</text-author></cite><p>…<emphasis>пришли мне летопись Конисского или Величка… — </emphasis>З проханням надіслати йому «Историю русов», авторство якої тоді приписували Г. Кониському, Шевченко вже звертався в листі до О. Бодянського від 3 січня 1850 р. (№ 128) «Летопись событий в Юго— Западной России в XVII веке» Самійла Величка (? — не раніше 1728 р.) видано в Києві в чотирьох томах (1848, 1851, 1855, 1864); отже, Шевченко міг знати про вихід лише перших двох томів.</p><p><emphasis>…один лекарь выписывает… — </emphasis>Ідеться про гарнізонного лікаря Нікольського Сергія Родіоновича (1816–?); Шевченко користувався періодичними виданнями, що виписував С. Р. Нікольський, та книжками з офіцерської бібліотеки, якою той завідував (Науковий збірник за рік 1926. — Т. 21. — С. 173). Поет кілька разів згадує його в щоденнику.</p><p><emphasis>Голованов Андріан Пилипович </emphasis>(1820–1889) — російський вчений-зоолог; 1852 р. приїздив у Новопетровське укріплення з науковою метою.</p><p><emphasis>Карелін Григорій Силович </emphasis>(1801–1872) — російський географ і мандрівник, дослідник Оренбурзького краю; з 1849 р. постійно жив у Гур'єві. Про його особисте знайомство з поетом відомостей не маємо.</p><p>…<emphasis>1-го октября, получил я письмо от… Андрея Козачковского… — </emphasis>Лист не відомий; очевидно, це була відповідь на лист Шевченка від 16 липня 1852 р. (№ 140).</p><subtitle>145. Т. Г. Шевченка до А. П. Головачова</subtitle><subtitle><emphasis>15 листопада 1852. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (РНБ. — Ф. 417. — Картон 3. — № 88. — Колекція О. М. Чорногубова).</p><p>Рік написання встановлюється за змістом листа до О. М. Бодянського від 15 листопада 1852 р.</p><p>Вперше надруковано у виданні: Записки Отдела рукописей Государственной библиотеки СССР. — М., 1960. — Вып. 23. — С. 256–259.</p><p>Вперше введено до зібрання творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібр. творів: У 6 т. — К., 1964. — Т. 6. — С. 81.</p><p>Лист до А. П. Головачова пересланий разом з листом до О. М. Бодянського від 15 листопада 1852 р., де сказано: «…когда получишь мое послание, то раздери его надвое и одну половину отдай А[ндриану] Филипповичу Головачеву, ты его, вероятно, нередко видишь» (№ 144).</p><empty-line/><p><emphasis>Проведенный вечер с вами… — </emphasis>Див. лист до О. М. Бодянського від 15 листопада 1852 р.</p><p>…<emphasis>небольшое стихотворение Щербины — «Купанье». — </emphasis>Щербина Микола Федорович (1821–1869) — російський поет, автор антологічних творів (збірок «Греческие стихотворения», 1850 і «Новые греческие стихотворения», 1851). У 1856 р. написав вільний переспів вірша Шевченка «Перебендя». Разом із родиною Толстих сприяв визволенню поета із заслання. Познайомився з Шевченком у Петербурзі 6 березня 1858 р., а 12 березня виступив на обіді на честь поета з вітальною промовою.</p><p><emphasis>А если увидите Островского, то и ему нижайший поклон за его «Свои люди»… — </emphasis>Островський Олександр Миколайович (1823–1886) — російський драматург. Аматорська вистава за п'єсою «Свои люди — сочтемся» відбулася в Новопетровському укріпленні на Різдвяні свята 1851 р. (Киевская старина. — 1889. — № 2. — С. 298). Ротний командир Є. М. Косарев згадував про чудове виконання Шевченком ролі Ризположенського (Киевская старина. — 1889. — № 3. — С. 572).</p><p>…<emphasis>а «Бедной невесты» еще не читал. — </emphasis>Про п'єсу О. М. Островського, написану 1851 р. й опубліковану в журналі «Москвитянин» (1852. — № 4), Шевченко міг дізнатися з рецензії І. С. Тургенєва «Несколько слов о новой комедии г. Островского „Бедная невеста“» (Современник. — 1852. — № 3).</p><p><emphasis>Вы обещали посетить наше укрепление на будущее лето… — </emphasis>Ця поїздка не відбулася.</p><p><emphasis>Рамазанов Микола Олександрович </emphasis>(1817–1867) — російський скульптор, історик мистецтв, знайомий Шевченка з часу навчання в Академії мистецтв. Поет згадав про нього в повісті «Художник».</p></section><section><title><p>1853</p></title><subtitle>146. Т. Г. Шевченка до С. С. Гулака-Артемовського</subtitle><subtitle><emphasis>15 червня 1853. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. — № 7. — С. 11–14).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 372–374.</p><p>Лист є відповіддю на невідомий лист С. С. Гулака-Артемовського; в листі від 6 жовтня 1853 р. (№ 148). Шевченко ще раз дякує йому за надіслані в попередньому листі гроші й повідомляє свою адресу — на ім'я нового коменданта — І. О. Ускова.</p><empty-line/><p>…<emphasis>новый комендант… — </emphasis>Усков Іраклій Олександрович (1810–1882) — майор, призначений комендантом Новопетровського укріплення після смерті А. П. Маєвського; прибув до укріплення в квітні 1853 р. Доброзичливо ставився до Шевченка, приймав його у своїй родині, дав можливість писати й малювати, полегшував умови служби.</p><p><emphasis>А де вже його не возили… — </emphasis>Поштові поневіряння листа могли бути наслідком того, що його вислано взимку, коли грошова пошта до укріплення не надходила.</p><p><emphasis>Знай же… что мне запрещено писать (окроме писем) и рисовать… — </emphasis>Начальник III відділу О. Ф. Орлов, доповідаючи Миколі I про Кирило-Мефодіївське братство, пропонував покарати Шевченка так: «Художника Шевченко за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений, как одаренного крепким телосложением, определить рядовым в Оренбургский отдельный корпус с правом выслуги, поручив начальству иметь строжайшее наблюдение, дабы от него, ни под каким видом, не могло выходить возмутительных и пасквильных сочинений» (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 130; на цьому документі цар власноручно приписав: «Под строжайший надзор и с запрещением писать и рисовать»).</p><p><emphasis>Шесть лет уже прошло, как я мучуся без карандаша и красок. Горе! и еще горе! От до чого довели мене стишки, трижды проклятые… — </emphasis>Зазнавши переслідувань у 1850 р., Шевченко був змушений старанно приховувати свої заняття малюванням; окрім того, ці нарікання на заборону й показне каяття в листах до Петербурга, тим більш, до такої відомої людини, як уславлений співак і композитор С. С. Гулак-Артемовський, мали на меті привернути увагу культурної громадськості до долі засланого поета й художника.</p><p><emphasis>И теперь… занимаюся скульптурой. — </emphasis>Якщо вірити спогадам ротного командира Є. М. Косарева, то вже наприкінці 1852 р. комендант А. П. Маєвський хвалив Шевченка за успіхи в скульптурі. Протягом 1853–1854 рр. Шевченко виконав барельєфи «Тріо» (т. 10, № 224), на сюжет сепії «Тріо» (т. 10, № 20), «Іоанн Хреститель» (т. 10, № 227), «Христос у терновому вінку» (т. 10, № 229), жоден з яких не зберігся.</p><p>…<emphasis>нагадав ти мені про К. І. Ійохима… — </emphasis>Іоахим (Йоахим) Карл Іванович (1805–1859) — російський живописець, знайомий Шевченка з часу навчання у К. Брюллова; згаданий у повісті «Художник».</p><p>…<emphasis>Михайлов, товарищ мой по академии… — </emphasis>Г. К. Михайлов.</p><p><emphasis>Перовский — </emphasis>В. О. Перовський.</p><p><emphasis>Горонович Андрій Миколайович </emphasis>(1818–1867) — художник, співучень Шевченка по Академії мистецтв. В Оренбурзькому краї працював із 1851 по 1860 р.</p><p><emphasis>Ійохиму я пишу небольшую цидулу… — </emphasis>Лист не відомий.</p><p><emphasis>Вылепил я небольшой барельєф. — </emphasis>Про який саме витвір Шевченка йдеться — не відомо.</p><p>…<emphasis>граф Толстой занимался опытом над гутаперчею… — </emphasis>Толстой Федір Петрович (1783–1873) — російський скульптор, медальєр, живописець; у 1828–1859 рр. віце-президент Академії мистецтв. Знав Шевченка з 1835 р. у зв'язку з навчанням поета в Товаристві заохочування художників, членом комітету якого був Ф. П. Толстой.</p><p>…<emphasis>я, кроме физики Писаревского, ничего не имею… — </emphasis>Мається на увазі видання: Общепонятная физика, составленная Н. Писаревским с 863 политипажами. — СПб., 1852.</p><p>…<emphasis>копия с того солдатского патрета, что написал Кузьма Трохимович у покойного Основьяненка. — </emphasis>Ідеться про оповідання Г. Ф. Квітки-Основ'яненка «Салдацький патрет».</p><p><emphasis>Одних уж нет, а те далече, Как Пушкин некогда сказал. — </emphasis>Перефразовані рядки з роману О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін»:</p><poem><stanza><v>Одних уж нет, а те далече,</v><v>Как Сади некогда сказал…</v></stanza></poem><p>Ці рядки поет цитує в повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали».</p><p><emphasis>Доле моя, доле, чом ти не такая… — </emphasis>Рядки з популярної народної пісні «Та йшов козак з Дону, та з Дону додому»; цю пісню співає Петро в п'єсі І. Котляревського «Наталка Полтавка».</p><p><emphasis>Кланяюся низенько твоїй Олександрі Іванівні… —</emphasis> Дружині С. С. Гулака-Артемовського.</p><p>…<emphasis>стара твоя мати умерла… — </emphasis>Ідеться про В. А. Гулак-Артемовську.</p><subtitle>147. Т. Г. Шевченка до А. О. Козачковського</subtitle><subtitle><emphasis>30 червня 1853. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 141).</p><p>Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 4. — С. 20–21).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 374.</p><p>Відповідь на невідомий лист Козачковського.</p><empty-line/><p>…<emphasis>твое глубоко-грустное письмо. — </emphasis>У невідомому листі, написаному в першій половині 1853 р., А. Козачковський повідомляв Шевченка про своє горе — втрату дітей.</p><p>…<emphasis>на кого оно было адресовано… — </emphasis>Ідеться про А. П. Маєвського.</p><p>…<emphasis>новый комендант… — </emphasis>І. О. Усков.</p><p>…<emphasis>комендант привез с собою жену и одно дитя… — </emphasis>Ідеться про Агату Омелянівну та маленького Дмитрика Ускових.</p><p><emphasis>Оно, бедное, захворало, долго томилося и умерло… — </emphasis>Дмитро Усков (1851–1853) помер у віці двох з половиною років. Ймовірно, що малюнок Шевченка «Молитва матері» (т. 10, № 67) зображує Агату Омелянівну над ліжком хворого сина. За спогадами А. О. Ускової, Шевченко виконав архітектурний проект пам'ятника померлому хлопчикові «у лицарському стилі» й сам наглядав за виконанням (<emphasis>Возняк М. </emphasis>Спогади А. О. Ускової про Тараса Шевченка // Науковий збірник за рік 1926. — Т. 21. — С. 172). Надгробок на військовому цвинтарі Новопетровського укріплення розшукали А. І. Костенко і Е. Умірбаєв (<emphasis>Костенко А., Умірбаєв Е.</emphasis> Оживуть степи. — К., 1977. — Фото № 10). Пам'ятник на могилі Д. Ускова зображений на рисунку «Цвинтар Новопетровського укріплення» (т. 10, № 136).</p><p><emphasis>Бедная! горестная мать, утратившая своего первенца!</emphasis> — Шевченко не знав, що перша дитина Ускових — десятимісячний Олександр помер в Оренбурзі 9 серпня 1850 р. <emphasis>(Большаков Л. Н.</emphasis> Літа невольничі. — С. 380).</p><subtitle>148. Т. Г. Шевченка до С. С. Гулака-Артемовського</subtitle><subtitle><emphasis>6 жовтня 1853. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. — № 7. — С. 14–15), без зворотної адреси, яку Шевченко написав наприкінці листа.</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 374–375.</p><empty-line/><p>…<emphasis>получишь… невеликий ящик с делом рук моих… — </emphasis>Ідеться про гіпсовий барельєф «Тріо» (т. 10, № 224), який Є. Косарев описував так: «Стоит в летнее время раскрытая киргизская кибитка, в которой у задней стены рекишетки лежит киргиз с открытым ртом и довольной физиономией, играя на домбре (род русской балалайки), сам полунагой и на голове надет кошмяной колпак. Снаружи против него у дверей стоит жена с улыбающейся к нему физиономией, толчет в деревянной ступе просо; она, как видно, одета в рубашку и на голове чаблук. Около нее сидят на земле двое играющих маленьких детей — мальчиков; с правой стороны кибитки привязан теленок, а с левой — три козы» (Несколько новых материалов для биографии Т. Г. Шевченко // Киевская старина. — 1893. — № 2. — С. 250).</p><p>Завдяки успіхові цього барельєфа в середовищі оренбурзьких друзів Шевченко вдався до повторного виготовлення форми, можливо, й не однієї. Про варіанти барельєфа «Тріо» писав П. І. Зайцев (<emphasis>Зайцев П.</emphasis> Різьбярська творчість Шевченка // Шевченко Т. Повне видання творів: У 16 т. — Т. 12. — Варшава, Львів, 1937. — С. 415–419).</p><p><emphasis>Бер Карл Максимович </emphasis>(1792–1876) — російський вчений, природознавець, ембріолог; з 1828 р. академік Петербурзької академії наук. З 21 серпня по 3 жовтня 1853 р. перебував на чолі наукової експедиції в Новопетровському укріпленні; приїздив сюди ще в серпні — вересні 1854 та у травні й липні — серпні 1856 рр.</p><p><emphasis>Коли буваєш часом у старого Григоровича, то поклонись йому, старому, од мене, і Софії Івановні… —</emphasis> В. І. Григоровичу та його дружині.</p><p>…<emphasis>зайди в магазин Дациаро… — </emphasis>Популярний серед художників магазин художніх виробів у Петербурзі.</p><p><emphasis>…тетрадь литографированных рисунков Калама… — </emphasis>Калам Александр (1810–1864) — швейцарський живописець і графік романтичного напряму, автор численних гірських пейзажів. Шевченко цікавився творчістю А. Калама, згадував його в щоденнику та листах. «Две большие гравюры, изображающие пейзажи Калама» після смерті Шевченка виявлені в його майстерні (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 364).</p><p><emphasis>Може, ти не получив (а я получив твої гроші) мого письма… — </emphasis>Лист Гулака-Артемовського не відомий; Шевченко відповів на нього 15 червня 1853 р. (№ 146).</p><p>…<emphasis>то от тобі ще один адрес… — </emphasis>На цьому текст обривається.</p></section><section><title><p>1854</p></title><subtitle>149. Т. Г. Шевченка до Бр. Залеського</subtitle><subtitle><emphasis>5 лютого 1854. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом, який зберігається в архіві Чарторийських Краківського національного музею (Bibl. Czart. — rkps Ew. — 1625; фотокопія — ІЛ. — Ф. 1. — № 89).</p><p>Дата уточнюється за листом Шевченка до Бр. Залеського від 6 червня 1854 р.: «ты не читал моего письма от 5-го февраля» (№ 153); рік встановлюється за змістом.</p><p>Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1883. — № 1. — С. 168–170) за копією, виконаною Ю.-І. Крашевським; публікація М. П. Драгоманова з його передмовою. В першодруці наявні помилки й пропуски окремих рядків та слів.</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 375–376.</p><p>Відповідь на невідомий лист Бр. Залеського з повідомленням про підвищення в чині.</p><empty-line/><p><emphasis>Радуюсь твоею радостию, друже мой единый! </emphasis>— Влітку 1853 р. Бр. Залеський взяв участь у штурмі Ак-Мечеті (м. Коканд, нині — Узбекистан). За заслуги при взятті Ак-Мечеті йому надано офіцерський чин, що давало йому право, на думку Шевченка, розпорядитися своєю долею. Сам Бр. Залеський коментував ці рядки так: «По експедиції до Коканду і здобуттю кріпості Ак-Мечеть (нинішній Форт Перовського) була надія, що верну додому. З сим-то й поздоровляв мене Ш[евченко]. Але мене авансовано тілько на офіцера, і ще 3 роки мусив я служити в війську» (Листочки до вінка на могилу Шевченка в XXIX роковини його смерті. — Львів, 1890. — С. 36; публікація та переклад з польської І. Франка).</p><p>…<emphasis>у нас сегодня байрам у Ирак[лия]… —</emphasis> Родинне свято у коменданта укріплення І. О. Ускова, ймовірно, день ангела його дружини Агати Омелянівни, який припадає на 4 лютого (св. Агафії). Лист Шевченка до І. О. Ускова з Нижнього Новгорода від 17 лютого 1858 р., де він вітає А. О. Ускову з «прошедшим днем ангела» (№ 268), підтверджує це.</p><p><emphasis>…а в этом часу, я думаю, и у Юнга мысли были бы не на месте. — </emphasis>Юнг Едуард (1683–1765), англійський поет, автор поеми «Жалі, або Нічні роздуми про життя, смерть і безсмертя» (1742–1745) — філософсько-дидактичний твір у дусі сентименталізму; російські переклади: Плач, или Ночные размышления о жизни, смерти и бессмертии / Пер. А. М. Кутузова. — СПб., 1812. — Ч. 1–2; Юнговы ночи, в стихах / Изд. С. Глинкою. — М., 1806.</p><p>…<emphasis>благодарю тебя сердечно за «Трио»… — </emphasis>Бр. Залеський писав: «Так Ш[евченко] називав плоскорізьбу з гіпсу (т. 10, № 224), котру нам прислав. Представляла вона нутро киргизької кибитки, в ній киргиз грає на „балалаю“, киргизянка меле на жорнах, а третє теля ричить. Продалось се без труду, і я послав йому гроші» (Листочки до вінка на могилу Шевченка… — С. 36).</p><p>…<emphasis>благодарю тебя за письма к Аркадию… за память о Варваре… — </emphasis>У листі від 17 листопада 1853 р. Бр. Залеський, який жваво листувався з А. Венгжиновським, переказував йому прохання Шевченка: «Тим часом пересилаю тобі від художника (Шевченка. — <emphasis>Ред.) </emphasis>сердечні обійми і його прохання про найдрібніші відомості про Варвару (Рєпніну. — <emphasis>Ред.</emphasis>) та її сім'ю. Зроби те, дорогий, бо він дуже непокоїться» (Питання шевченкознавства. — К., 1958. — Вип. 1. — С. 108). Цей лист свідчить, що восени 1853 р. Шевченко писав Бр. Залеському (лист не відомий).</p><p><emphasis>Еще раз благодарю тебя за копию «Монаха»… — </emphasis>Попередній лист Шевченка до Бр. Залеського з висловленням вдячності не відомий. Ідеться про надіслану Бр. Залеському в Оренбург для продажу акварель «Скеля Чернець» (т. 10, № 69) ще з принаймні двома малюнками — «Затока біля Новопетровського укріплення» (т. 10, № 148) і «Тріо» (т. 10, № 20), про що Бр. Залеський пише А. Венгжиновському в листі від 20 лютого 1854 р.: «На одному з цих малюнків маєш вид скелі, що називається „Монах“, за кілька верстов від тієї фортеці, на другому — пристань Новопетровська; на третьому — тріо музичне в степу…» (Питання шевченкознавства. — Вип. 1. — С. 122). Бр. Залеський не одразу переслав А. Венгжиновському ці малюнки, а затримав у себе для копіювання; копія роботи Бр. Залеського міститься в альбомі, що зберігається у НМТШ (№ 112). Тоді ж малюнок копіювала й молода дружина О. І. Бутакова Ольга Миколаївна, за що Шевченко дякує і їй у цьому ж листі.</p><p>…<emphasis>ежели Лев Филиппович такой человек, как ты говоришь, то и ты и он скоро увидите и Актау и Каратау… по крайней мере сепиею. — </emphasis>Екельн Лев Пилипович — черговий штаб-офіцер Окремого Оренбурзького корпусу; на прохання О. Плещеєва, З. Сераковського, Е.-В. Желіговського клопотався про дозвіл Шевченкові виконати запрестольний образ для церкви в Новопетровському укріпленні. Шевченко покладав надії на те, що Екельн зможе домогтися для нього дозволу малювати, і тоді він виконає і низку видів хребтів Каратау й Актау за ескізами, зробленими під час Каратауської експедиції 1851 р.</p><p>…я <emphasis>два раза был на Ханга-бабе… — </emphasis>Ідеться про мальовничу місцевість неподалік від Новопетровського укріплення (за 27 верст), де Шевченко побував під час експедиції 1851 р. на Каратау.</p><p><emphasis>Данилевський Микола Якович </emphasis>(1822–1885) — російський вчений-природознавець, колишній петрашевець, учасник наукової експедиції під керівництвом К. М. Бера, яка приїздила на Мангишлак 21 вересня 1853 р. та 13 серпня 1854 р.</p><p><emphasis>Поцелуй Карла за меня и скажи ему, что… я пойду за ним… всюду… — </emphasis>Ідеться про К. І. Герна. Коментуючи ці рядки, Бр. Залеський писав: «Герн вибирався тоді за коменданта до котроїсь з новозакладуваних кріпостів над Сирдарією» (Листочки до вінка на могилу Шевченка… — С. 38).</p><p><emphasis>«Йордана» и Сову я знаю… — </emphasis>Антоній Сова — псевдонім Желіговського Едварда-Вітольда (1816–1864) — польського поета-демократа, учасника визвольного руху. У 1851 р. був висланий до Петрозаводська, в липні 1853 р. переведений до Оренбурга, а в січні 1854 р. — до Уфи. З його поемою «Йордан» (Вільно, 1846) Шевченко, ймовірно, ознайомився в колі польських засланців в Оренбурзі у 1849–1850 рр.</p><p>…<emphasis>спасибо трем людям, теперь уже не в Петрозаводске, которые знали меня лично и не забыли меня, а тому, что остался один из трех, посылаю сердечный поцелуй… — </emphasis>У цій фразі закладена суперечність: йдеться про трьох людей, які вже залишили Петрозаводськ, і водночас «один из трех» залишився в Петрозаводську; очевидно, виїхали з міста двоє. Найвірогідніше, йдеться про Г. Л. Андрузького, якого справді на початку 1854 р. уже не було в Петрозаводську, та В. М. Білозерського, який залишився. Обидва — соратники Шевченка по Кирило-Мефодіївському братству.</p><p>…<emphasis>а тем, которые знают меня не лично и вспоминают обо мне… — </emphasis>Між ними могли бути Е.-В. Желіговський та М. Я. Макаров, який прибув до Петрозаводська 1848 р. (одразу по закінченні Ніжинського юридичного ліцею), дружив там з кирило-мефодіївцем В. М. Білозерським та петрашевцем О. П. Баласогло, чим накликав на себе немилість губернатора М. Е. Писарєва, і змушений був, не прослуживши й належних трьох років, виїхати до Петербурга.</p><p><emphasis>Ты говоришь мне о Белозерском и о моей бедной «Катерине»… — </emphasis>Згадка про В. М. Білозерського й «Катерину» (поему Шевченка) дає підставу припустити, що саме В. Білозерський міг декламувати цей твір Е.-В. Желіговському під час їх спільного перебування в Петрозаводську, де останній був у 1851 — липні 1853 рр.</p><p><emphasis>А Ильяшенка и Петрова забудь и ты… — </emphasis>Ільяшенко — особа не відома; Петров Олексій Михайлович (1827–1883), будучи 1847 р. студентом Київського університету, з провокаційною метою вступив до Кирило-Мефодіївського братства й офіційно доніс на нього, що і спричинило арешт і заслання членів товариства.</p><p><emphasis>Алексею Ивановичу пожелай всех благ от меня в его новой жизни; поблагодари… ее за копии с «Монаха». — </emphasis>Ідеться про О. I. Бутакова, начальника Аральської описової експедиції; це побажання висловлене в зв'язку з його одруженням з Ольгою Миколаївною Безобразовою, художницею; їй поет дякує за виконані нею копії з його акварелі «Скеля Чернець», надісланої Шевченком Бр. Залеському.</p><p><emphasis>Поцелуй Поспелова… — </emphasis>К. Є. Поспелова.</p><p>…<emphasis>г-жа Юрасова… — </emphasis>Ймовірно, дружина О. М. Юрасова, підпоручика 4-го лінійного батальйону.</p><p><emphasis>Гороновичу скажи… — </emphasis>А. М. Гороновичу.</p><p><emphasis>Земляка из Тального… — </emphasis>Середницького Є. П., родом з села Тальне Чигиринського повіту Київської губернії (<emphasis>Большаков Л. Н. </emphasis>Літа невольничі. — С. 364–365).</p><p>…<emphasis>и Михайла, земляка С[ераковского], обними… — </emphasis>Особа не відома; можливо, це Михайло Ходорович, польський засланець, унтер-офіцер Окремого Оренбурзького корпусу, в 1855–1857 рр. звільнений у відставку, проживав у Петербурзі; М. Ходорович, як і З. Сераковський, родом з Волині <emphasis>(Большаков Л. Н.</emphasis> Літа невольничі. — С. 392).</p><p><emphasis>С Михайловым ты виделся мимоходом, и говорил он тебе о «Быке с киргизом»… — </emphasis>Бр. Залеський коментував: «Се була плоскорізьба, над котрою працював Ш[евченко]. Михайлов — молодий офіцерик, перенесений з Новопетровська десь інде на службу» (Листочки до вінка на могилу Шевченка… — С. 40). Михайлов Володимир Олексійович — прапорщик 1-го Оренбурзького лінійного батальйону; служив у Новопетровському укріпленні, а в середині 1853 р. переведений до 3-го батальйону, розміщеного в Оренбурзі. Про дружні взаємини Шевченка й В. Михайлова свідчить М. Ф. Савичев (Т. Г. Шевченко в воспоминаниях современников. — С. 224). Ним Шевченко й передав Бр. Залеському в Оренбург свій гіпсовий барельєф «Киргиз із биком» (т. 10, № 223).</p><p><emphasis>Поздравь Фому от меня… — </emphasis>Вернера Томаша (роки життя і смерті не відомі) — польського політичного засланця. Познайомився з Шевченком в Орській фортеці, брав участь як геолог в Аральській описовій експедиції, де мешкав разом з поетом. В Оренбурзі вони разом опрацьовували матеріали експедиції. У 1849 р. Шевченко виконав портрет Вернера.</p><p>…и <emphasis>Алексею скажи… — </emphasis>Плещеєву Олексію Миколайовичу (1825–1893) — російському поетові й перекладачеві, петрашевцю, якого заслано рядовим в Оренбурзький Окремий корпус у січні 1850 р. До 1852 р. перебував в Уральську, з березня 1852 р. — в Оренбурзі; влітку 1853 р. взяв участь у штурмі Ак-Мечеті, за що був відзначений чином унтер-офіцера. Повернувшись до Оренбурга наприкінці 1853 р., він навесні 1854 р. виїхав і близько двох років служив у Ак-Мечеті (Т. Г. Шевченко: Біографія. — К., 1984. — С. 292).</p><p><emphasis>Из приказов я вижу, что ты назначен в 9 баталь[он]… —</emphasis> Невдовзі Бр. Залеський був переведений до 9-го батальйону, розташованого в Богословську, Златоусті, Єкатеринбурзі.</p><p><emphasis>Цейзика и Людвига поцелуй от щирого сердца. — </emphasis>Цейзик Михайло Гнатович (1815–?), аптекар в Оренбурзі, належав до кола польських засланців; знайомий Шевченка з осені 1849 р. Турно Людвік — Мар'ян Зигмунтович (1823–1899) — польський політичний засланець, учасник Каратауської експедиції 1851 р., де жив з поетом в одному наметі. Познайомилися в Оренбурзі восени 1849 — взимку 1850 р. Шевченко змалював Л. Турно («Серед товаришів», т. 10, № 41).</p><p><emphasis>Целую руки ojca prefekta. — </emphasis>Зельонка Михайло Тадейович (в чернецтві Кандид; 1797–1860) — польський політичний засланець, ксьондз оренбурзької католицької церкви, засланий сюди з 1833 р.; знайомий Шевченка з його перебування в Оренбурзі восени 1849 — взимку 1850 р.</p><p><emphasis>Ты мне ничего не пишешь о Аркадии. — </emphasis>Ідеться про А. М. Венгжиновського.</p><p>…<emphasis>на имя коменданта Новопетровского укрепления. — </emphasis>І. О. Ускова.</p><subtitle>150. Т. Г. Шевченка до Я. Г. Кухаренка</subtitle><subtitle><emphasis>1, 10, 16 квітня 1854. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за рукописною копією М. О. Дикарєва (ІЛ. — Ф. 77. — № 127. — Арк. 21 зв.–23).</p><p>Вперше надруковано в журналі «Основа» (1861. — № 10. — С. 3–7) з цензурними купюрами та виправленнями, пропусками слів та неправильно прочитаними словами.</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 376–378.</p><p>Відповідь Я. Г. Кухаренка від 18 грудня 1856 р. (№ 190).</p><empty-line/><p><emphasis>Трохи чи не буде чотирнадцять… — </emphasis>Шевченко познайомився з Я. Г. Кухаренком 1840 р. під час одного з його приїздів до Петербурга.</p><p><emphasis>Остатній лист твій получив я року Божого 1846-го в Миргороді. І того ж Божого року, написавши тобі лист… поїхав… в Москву. — </emphasis>Листи ці не відомі. Відомі лист Шевченка від 23 березня 1845 р. (№ 72), написаний за два дні до від'їзду з Петербурга в Україну, в якому поет запитував у Я. Г. Кухаренка шлях до його домівки, подавши як свою зворотну адресу село Мар'янське Миргородського повіту, та відповідь Я. Г. Кухаренка від 25 травня 1845 р. (№ 73), де вказувалися два шляхи до станиці Уманської. Через Москву Шевченко проїздив наприкінці березня — на початку квітня 1845 р., прямуючи з Петербурга в Україну, де й перебував аж до арешту в квітні 1847 р.</p><p>…<emphasis>про Шамрая-маляра… — </emphasis>П. П. Шамрая.</p><p>…<emphasis>про Порохню… — </emphasis>Порохня Іван Євдокимович (1809–1895) — офіцер Чорноморського козачого війська, генерал-майор (з 1864). У 1852 р. Порохня дістав призначення до Департаменту військових поселень у Петербурзі (Шевченківська енциклопедія: У 6 т. — Т. 5. — С. 286).</p><p>…<emphasis>чи давно чоловік мені радив, щоб я бив лихом об землю, як той швець мокрою халявою об лаву… — </emphasis>Точна цитата із згаданого вище листа Я. Г. Кухаренка.</p><p>…<emphasis>щоб почваниться перед московками під Новинським… — </emphasis>Біля Новинського монастиря (нині район вул. П. І. Чайковського) в середині минулого століття влаштовувалися народні гуляння.</p><p><emphasis>Труба — </emphasis>нині Трубна площа.</p><p><emphasis>Козиха — </emphasis>район провулків Великого й Малого Козихинських; у 1959–1993 рр. — вул. О. О. Остужева.</p><p>…<emphasis>вернувся знову в Київ і тілько що ступив на дніпровський байдак… — </emphasis>Шевченка заарештували на переправі через Дніпро 5 квітня 1847 р.</p><p><emphasis>Засадили мене в Петропавловську хурдигу… — </emphasis>Шевченко був ув'язнений в казематі III відділу, а не у Петропавлівській фортеці; ця вигадка стала джерелом численних помилок у біографічних працях про Шевченка.</p><p><emphasis>Через півроку вивели мене на світ Божий… — </emphasis>Не через півроку, а 31 травня 1847 р. — через неповних два місяці.</p><p><emphasis>Вернувшися вторік із Аральського моря в Оренбург… — </emphasis>Шевченко повернувся з Аральського моря в Оренбург у листопаді 1849 р.</p><p><emphasis>Поки Христа дочитуються… — </emphasis>Ідеться про святкову Великодню службу.</p><p>…<emphasis>як ти там у тому Азові сам пробуваєш?</emphasis> — Я. Г. Кухаренка на той час в Азові уже не було: він жив у Катеринодарі (нині Краснодар). Лист Шевченка довго блукав, доки знайшов адресата.</p><p><emphasis>…як ми з Бориспольцем з вами попрощалися… — </emphasis>Ідеться про П. Т. Бориспольця.</p><p><emphasis>Тече річка Невеличка // З вишневого саду… — </emphasis>Рядки з популярної народної пісні.</p><p><emphasis>Чи ти надрюкував свій «Чорноморський побит»?</emphasis> — Див. примітку до листа Т. Г. Шевченка до Я. Г. Кухаренка від 30 вересня 1842 р. (№ 21). П'єса була опублікована в журналі «Основа» (1861. — № 11–12. — С. 6–41).</p><p><emphasis>У Харків до Метлинського, може, інколи пишеш… — </emphasis>Ідеться про А. Л. Метлинського.</p><subtitle>151. Т. Г. Шевченка до А. О. Козачковського</subtitle><subtitle><emphasis>14 квітня 1854. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 142).</p><p>Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 4. — С. 21–23) з пропуском слова «так» («Я думаю, що так») і помилкою в прочитанні: «девять рублей» (треба: «десять»).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 378–379.</p><p>Відповідь на невідомий лист А. О. Козачковського від 14 січня 1854 р.</p><empty-line/><p><emphasis>Дай тобі Господи милосердий не класти більше своїх любих діток в домовину… — </emphasis>Див. лист до А. О. Козачковського від 30 червня 1853 р. (№ 147).</p><p><emphasis>А жінку твою (чом ти мені не напишеш, як її звати?) поцілуй… — </emphasis>З дружиною А. Козачковського Марією Степанівною (1820–1905) Шевченко познайомився в червні 1859 р. у Переяславі.</p><p>…<emphasis>поїдьте собі з Богом у Андруші, погуляйте собі гарненько у архієрейському гаї… —</emphasis> Шевченко бував у Андрушах у серпні — жовтні 1845 р. і згадував цю прогулянку й околиці Переяслава в листі до А. О. Козачковського від 16 липня 1852 р. (№ 140, див. примітку до цього листа). Архієрейським поет називав Чернечий гай у Андрушах, тому що в гаю на березі озера Станіслава стояла архієрейська садиба (<emphasis>Жур П. В. </emphasis>Дума про Огонь. — С. 121–122).</p><p>…<emphasis>а вам там то, може, навіть остило дивиться і на сині Трахтемировські гори… Чи гляну я на ті гори коли-небудь хоч одним оком?</emphasis> — Зі спогадами про історичні події, що відбувалися на Переяславщині, пов'язана поема «Сон» («Гори мої високії…»), у фіналі якої вилито пристрасне прагнення самого поета колись побачити ті гори:</p><poem><stanza><v>Дай же, Боже, коли-небудь,</v><v>Хоч на старість, стати</v><v>На тих горах окрадених</v><v>У маленькій хаті.</v><v>Хоча серце замучене,</v><v>Поточене горем,</v><v>Принести і положити</v><v>На Дніпрових горах.</v></stanza></poem><p>…<emphasis>издание Шишкова або Максимовича «Слово о полку Игореви…» — </emphasis>Йшлося про переклади Шишкова О. С. у вид.: Собрание образцовых русских сочинений и переводов в прозе. — СПб., 1824. — Ч. 6.</p><p><emphasis>Максимович М. О. </emphasis>П&#x463;снь о полку Игорев&#x463;, сложенная в конц&#x463; XII в. на древнем русском языке. — Киев, 1837. Переклади надіслані не були.</p><p>…<emphasis>перевод «Слова о полку Игоря» Н. Гербеля и его же издание… — </emphasis>Игорь, князь Северский, поэма. — СПб., 1854; 2-е изд. — 1855. Шевченко довідався про появу друком гербелівського перекладу «Слова» з газети «Русский инвалид». 22 січня 1854 р. тут було надруковано бібліографічну замітку, що досить детально знайомила з новим перекладом. Починаючи з 2 лютого 1854 р., «Русский инвалид» протягом кількох місяців вміщував також рекламне оголошення книгопродавця Ю. Юнгмейстера. Саме ці газетні повідомлення згадано у листі. Крім цих суто інформаційних публікацій, Шевченко міг тоді ж ознайомитися принаймні з двома досить розгорнутими рецензіями на переклад Гербеля — в «Санкт— петербургских ведомостях» від 30 січня 1854 р. (за підписом «И. М.») та «Русском инвалиде» від 10 лютого того ж року (за підписом «К. Б.»). У складі цих відгуків було передруковано й окремі уривки перекладу Гербеля (див. докладно: <emphasis>Павлюк М. М.</emphasis> Джерела відомостей Шевченка про «Слово о полку Ігоревім» на засланні // Теория и история литературы. (К 100-летию со дня рождения академика А. И. Белецкого). — К.: Наукова думка, 1985. — С. 223–228).</p><subtitle>152. Т. Г. Шевченка до О. М. Бодянського</subtitle><subtitle><emphasis>1 травня 1854. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 125).</p><p>Вперше надруковано в журналі «Русская старина» (1883. — № 9 — С. 643–644).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 379–380.</p><empty-line/><p><emphasis>Привітай… оцього уральського козачину… — </emphasis>Савичева Микиту Федоровича (1820–1885) — офіцера Уральського козачого війська, з яким поет познайомився у травні 1852 р. у Новопетровському укріпленні. В червні того ж року Шевченко намалював його портрет. Про ці зустрічі М. Савичев залишив спогади (Кратковременное знакомство с Т. Г. Шевченко // Казачий вестник. — 1884. — 24, 27 мая).</p><p><emphasis>«Слово о полку Игоря» Максимовича або Шишкова… — </emphasis>Див. примітку до листа до А. О. Козачковського від 14 квітня 1854 р. (№ 151).</p><p><emphasis>Спасибі тобі, друже мій милостивий, за летописи, получив я їх от Головачева… — </emphasis>Ідеться, ймовірно, про літописи, опубліковані в редагованих О. Бодянським «Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских»: Летописное повествование о Малой России Ригельмана. — М., 1847; Летопись Самовидца. — М., 1846; <emphasis>Симоновский П. </emphasis>Описание о казацком малороссийском народе и о военных его делах. — М., 1847; <emphasis>Миллер Г. </emphasis>Исторические сочинения о Малороссии и малороссиянах. — М., 1846; История Русов или Малой России. Сочинение Георгия Конисского, архиепископа белорусского. — М., 1846. Всі ці книжки є в описі особистої бібліотеки Шевченка.</p><p>Шевченко просив О. Бодянського надіслати літописи Г. Кониського чи С. Величка в листі від 15 листопада 1852 р. (№ 144). На початку жовтня 1852 р. А. П. Головачов, знайомий О. Бодянського, відвідав Новопетровське укріплення, а згодом, 1854 р., на прохання О. Бодянського переслав Шевченкові ці видання.</p><p><emphasis>Писав ще я в Київ Іванишову, щоб прислав мені летопись Величка… — </emphasis>Цей лист не відомий. Під редакцією М. Д. Іванишева друкувався літопис С. Величка. Прохання Шевченка М. Д. Іванишев так і не виконав.</p><p><emphasis>Чи нема в тебе… екземпляра тієї летописи Величка… — </emphasis>Переданий О. Бодянським літопис С. Величка затримав у себе М. Савичев, передавши його Шевченкові лише 20 березня 1858 р., як занотував Шевченко в щоденнику.</p><p><emphasis>Чи не побачишся… з Головачовим… скажи йому, що яй досі жду-жду Щербину. — </emphasis>Ідеться про обіцянку А. П. Головачова в жовтні 1852 р. надіслати збірку поезій М. Ф. Щербини (див. також лист Шевченка до А. П. Головачова від 15 листопада 1852 р., № 145).</p><p>…<emphasis>піди в Симонов монастир і за мене помолися Богу на могилі Гоголя… — </emphasis>М. В. Гоголь помер 21 лютого 1852 р. й похований у Даниловому монастирі; пізніше його останки перенесені на Новодівиче кладовище.</p><subtitle>153. Т. Г. Шевченка до Бр. Залеського</subtitle><subtitle><emphasis>6 червня 1854. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом, який зберігається в архіві Чарторийських Краківського національного музею (Bibl. Czart. — rkps Ew. — 1625; фотокопія — ІЛ. — Ф. 1. — № 895).</p><p>Рік написання встановлюється за змістом (див. примітку до початкових рядків цього листа).</p><p>Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1883. — № 1. — С. 170–173) з пропусками і неточностями.</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 380–381.</p><p>Відповідь на невідомий лист Бр. Залеського від 20 лютого 1854 р., в якому він обіцяв прислати Шевченкові твори К.-Т. Кернера й Ю.-Б. Залеського, і на пізніший, написаний орієнтовно в березні—травні 1854 р.</p><empty-line/><p><emphasis>Вітаю тебе… на лоне девственной, торжественно прекрасной природы!</emphasis> — Бр. Залеський коментував: «Лист сей написаний був до Богословська, де справді ліси кругом, модринові, ялові і соснові бори покривають увесь простір, куди тільки оком сягнеш…» (Листочки до вінка на могилу Шевченка… — С. 41). Богословськ — з 1941 р. м. Карпинськ.</p><p>…<emphasis>под темной тенью широковетвистой, мрачной, как дума Оссиана, ели. — </emphasis>Ідеться про літературну містифікацію шотландського поета Дж. Макферсона (1736–1796), який видав поезії, написані ним за мотивами шотландського фольклору, за твори шотландського барда III ст. Оссіана. Російський переклад: Оссиан, сын Фингалов, бард третьего века. Гальские стихотворения; пер. с франц. Е. Кострова. — 2-е изд. — СПб., 1818. — Ч. 1–2.</p><p><emphasis>Первое твое письмо прочитал я… — </emphasis>Цей невідомий лист Бр. Залеського від 20 лютого 1854 р. міг бути відповіддю на невідомий лист Шевченка, написаний орієнтовно до листопада 1850 р. з проханням дізнатися про В. М. Рєпніну.</p><p>…<emphasis>ты в нем ничего не упоминаешь о моей просьбе… — </emphasis>У листі від 5 лютого 1854 р. (з авторською датою «1854. Генваря») Шевченко просив Бр. Залеського передати К. І. Герну прохання взяти його з собою в експедицію по Середній Азії й повідомити про наслідки цього прохання.</p><p><emphasis>Во втором твоем письме… — </emphasis>Лист не відомий.</p><p><emphasis>Письмо твое к Сигизмонду, вероятно, не застало уже Карла в Оренбурге… — </emphasis>Одержавши лист Шевченка від 5 лютого 1854 р. (№ 149), Бр. Залеський, імовірно, листовно передоручив З. Сераковському виконати прохання Шевченка.</p><p><emphasis>У П[лещеева] действительно не оказалось германских книг… — </emphasis>Ймовірно, наприкінці 1853 чи на початку 1854 р. Шевченко писав О. М. Плещеєву, висловивши між іншим і прохання роздобути для нього поезії німецького поета-романтика К.-Т. Кернера, щоб зробити подарунок А. О. Усковій з нагоди її іменин.</p><p><emphasis>Кернер Карл-Теодор </emphasis>(1791–1813) — німецький поет-романтик, драматург, відомий патріотичними мотивами поезії й особистою участю у війні з Наполеоном, під час якої загинув. Епізод з подарунком книжечки К. Кернера А. Усковій гумористично інтерпретовано в повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали».</p><p><emphasis>Залеський Юзеф-Богдан </emphasis>(1802–1886) — польський поет, належав до української школи в польській літературі. Широко використовував історичну українську тематику і фольклор.</p><p><emphasis>Благодарю тебя и за прекрасные песни Совы. Мне особенно понравились из них «Два слова» и «Экспромт». — </emphasis>Бр. Залеський надіслав такі поезії: переписані своєю рукою п'ять оригінальних віршів Е.-В. Желіговського польською мовою («Два слова», «Імпровізація», «Поет», «Зречення молодості», «Місяць і Річка»), два переклади Е.-В. Желіговського — «Рибачка» (з Гейне), «Пророк. Переклад з Пушкіна», а також перекладений О. М. Плещеєвим російською мовою вірш Е.-В. Желіговського «Два слова» (ІЛ. — Ф. 92. — № 358–360) (див.: <emphasis>Павлюк М. М. </emphasis>З літературних взаємин оренбурзьких засланців (Шевченко — Желіговський — Плещеєв) // Збірник праць дев'ятнадцятої наукової шевченківської конференції. — К., 1972. — С. 108–126).</p><p>…<emphasis>для чего и посылается тебе это изображение… — </emphasis>В автографі на аркушику між текстом листа Шевченко виконав два ескізи зразків печатки.</p><p><emphasis>Пономарьов Федір Павлович </emphasis>(1822–1884) — російський художник-медальер, товариш Шевченка по Академії мистецтв. Взимку 1839–1840 рр. вони мешкали разом, про що Ф. П. Пономарьов згадував пізніше (Воспоминания о Т. Г. Шевченке // Русская старина. — 1880. — № 3. — С. 589–591). З тих часів у нього зберігався олійний етюд Шевченка «Натурник у позі Марсія» (т. 7, № 20).</p><p><emphasis>Кланяется тебе Ираклий и Агата… — </emphasis>І. О. та А. О. Ускови.</p><p><emphasis>Зелінський Карл Адамович — </emphasis>завідувач артилерійськими чинами в Новопетровському укріпленні, поручик. Знайомий з Шевченком із вересня 1850 р.</p><p><emphasis>Н[икольский] —</emphasis> С. Р. Нікольський.</p><p>…<emphasis>если ты не запасся Каламом… — </emphasis>Ідеться про гравюри з пейзажами О. Калама (див. лист до С. С. Гулака-Артемовського від 6 жовтня 1853 р. та примітку до нього, № 148).</p><p><emphasis>Аркадий — </emphasis>А. М. Венгжиновський.</p><p><emphasis>В последнем письме П[лещеев] писал мне… — </emphasis>Лист, написаний навесні 1854 р., не відомий (див. лист до О. М. Плещеєва від 6 квітня 1855 р., № 159).</p><p><emphasis>Добрый Л[ев] Ф[илиппович] просил В[асилия] А[лексеевича]… —</emphasis> Ідеться про Л. П. Екельна та В. О. Перовського (див. лист до Бр. Залеського від 5 лютого 1854 р. та примітку до нього, № 149).</p><p><emphasis>…если бы хотя к зиме состоялся твой перевод в Оренб[ург]. —</emphasis> Взимку — навесні 1855 р. Бр. Залеський під керівництвом вченого-сходознавця В. В. Григор'єва активно займався придбанням книжок для бібліотеки при канцелярії оренбурзького і самарського генерал-губернатора; збереглося 27 розписок Бр. Залеського на бібліотечні витрати (ДАОО. — Ф. 6. — Оп. 6. — Спр. 1332) — див.: <emphasis>Большаков Л. Н.</emphasis> Літа невольничі. — С. 247–248. <emphasis>Поцелуй Ф[ому]… —</emphasis> Ідеться про Т. Вернера.</p><subtitle>154. Т. Г. Шевченка до Бр. Залеського</subtitle><subtitle><emphasis>9 жовтня 1854. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом, який зберігається в Ягеллонській бібліотеці у Кракові у фонді Ю.-Б. Залеського (Rkps BJ 9239. — III. — к. 108–109; фотокопія — ІЛ. — Ф. 1. — № 815).</p><p>Рік написання встановлюється за змістом (див. примітку до початкових рядків листа).</p><p>Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1883. — № 1. — С. 173–176).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 380–381.</p><p>Відповідь на невідомий лист Бр. Залеського, написаний орієнтовно наприкінці літа — на початку осені 1854 р.</p><empty-line/><p><emphasis>Почти вместе с твоим письмом прибыла к нам </emphasis>и <emphasis>экспедиция Бэра… — </emphasis>Друга експедиція на Мангишлак, керована академіком К. М. Бером, прибула в Новопетровське укріплення 13 серпня 1854 р.</p><p><emphasis>С[игизмонд] даже пишет мне… — </emphasis>Лист З. Сераковського до Шевченка, написаний орієнтовно влітку — восени 1854 р. (не раніше кінця червня), не відомий.</p><p>…<emphasis>что ты оставляешь военное сословие и делаешься библиотекарем Оренб[ургской] публичной библиотеки. — </emphasis>Хоча планомірна закупівля книжок для бібліотеки при канцелярії оренбурзького й самарського губернатора В. О. Перовського розпочалася в 1855 р. під керівництвом вченого-сходознавця В. В. Григор'єва, про ці плани, ймовірно, стало відомо попереднього року; пов'язана з цим необхідність розширити штат бібліотеки давала надію Бр. Залеському одержати місце бібліотекаря.</p><p><emphasis>Из твоего описания окрестностей Златоуста… — </emphasis>Лист Бр. Залеського до Шевченка, написаний 20 лютого 1854 р., не відомий. Відповіддю на нього був лист Шевченка від 6 червня 1854 р. (№ 153).</p><p><emphasis>Милого Богдана Z[aleskiego] я получил… — </emphasis>Ймовірно, це був один з томів чотиритомного видання «Poezye Bohdana Zaleskiego» (СПб., 1852).</p><p><emphasis>Переводы Совы так прекрасны… — </emphasis>Див. примітку до листа до Бр. Залеського від 6 червня 1854 р.</p><p>…<emphasis>по милости Никольского… — </emphasis>С. Р. Нікольського.</p><p>…<emphasis>прочитал биографию Гоголя… — </emphasis>Ідеться, ймовірно, про видання: Опыт биографии Н. В. Гоголя, со включением до сорока его писем. Сочинение Николая М. — СПб., 1854 (Николай М. — псевдонім П. О. Куліша).</p><p>…<emphasis>о Гороновиче… — </emphasis>Про А. М. Гороновича.</p><p><emphasis>Одесские события и на милого нашего Аркадия имели влияние, а в том числе и на меня, разумеется, косвенно… — </emphasis>Ідеться про події Кримської війни: у квітні 1854 р. флот союзників бомбардував Одесу й зробив невдалу спробу висадити десант. Під час війни А. Венгжиновському стало складно знаходити покупців на Шевченкові малюнки.</p><p>…<emphasis>я, впрочем, еще и «Цыгана» не промотал… — </emphasis>З цих рядків випливає, що малюнок Шевченка «Циган», надісланий через Бр. Залеського на продаж А. Венгжиновському, було куплено й гроші надіслано поетові. У листі до А. Венгжиновського від 17 жовтня 1851 р. Бр. Залеський дав опис цього сюжету (Питання шевченкознавства. — К., 1958. — Вип. 1. — С. 118–120).</p><p><emphasis>Ираклий — </emphasis>І. О. Усков.</p><p><emphasis>Агата — </emphasis>А. О. Ускова.</p><p>…<emphasis>поцелуй за меня руку ojca prefekta… — </emphasis>М. Т. Зельонки.</p><p><emphasis>…и доброго Цейзика… — </emphasis>М. Г. Цейзика.</p><p><emphasis>Сигизмонду я пишу теперь же. — </emphasis>Лист до З. Г. Сераковського не відомий.</p><subtitle>155. Т. Г. Шевченка до О. М. Бодянського</subtitle><subtitle><emphasis>1 листопада 1854. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 126).</p><p>Передатування листа з 3 на 1 листопада спричинене тією обставиною, що цей лист переданий з І. Семеновим, який 4 листопада вже залишив Астрахань, куди з Новопетровського укріплення добиратись не менш трьох діб. Дата від'їзду І. Семенова з Астрахані засвідчена документально (Архів РАН. — Ф. 129. — Оп. 1. — № 569. — Арк. 49; див. докладніше: <emphasis>Жур П. В. </emphasis>Зустрічі на Мангишлаку // Збірник праць п'ятнадцятої наукової шевченківської конференції. — К., 1968. — С. 55–56).</p><p>Вперше надруковано в журналі «Русская старина» (1883. — № 9. — С. 644).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 381–382.</p><empty-line/><p><emphasis>Посилаю тобі… с г. Семеновим поличчя оцього нікчемного гетьманця. — </emphasis>Семенов Микола Михайлович (1830–?) — природознавець, учасник експедиції К. І. Бера на Мангишлак у 1854 р. Ідеться про невідомий автопортрет Шевченка в цивільному одязі.</p><p><emphasis>Писав я до тебе недавно через одного мого великого приятеля, уральського козака… Спасибі тобі ще раз за літописи… — </emphasis>Див. лист до О. М. Бодянського від 1 травня 1854 р. (№ 152) та примітку до нього.</p><subtitle>156. Т. Г. Шевченка до Бр. Залеського</subtitle><subtitle><emphasis>8 листопада 1854. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом, що зберігається в архіві Чарторийських Краківського національного музею (Bibl. Czart. rkps Ew. 1625; фотокопія — ІЛ. — Ф. 19. — № 896).</p><p>Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1883. — № 3. — С. 611–612) за копією І. Крашевського.</p><p>Вперше введено до зібрання творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори. В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 361–362.</p><p>Відповідь на невідомий лист Бр. Залеського, написаний орієнтовно в жовтні 1854 р.</p><empty-line/><p><emphasis>Писал я тебе о Данилевском… — </emphasis>Див. лист до Бр. Залеського від 9 жовтня 1854 р. (№ 154).</p><p><emphasis>Ты говоришь, что ты сроднился в своем углу с безотрадным одиночеством. — </emphasis>1854 рік Бр. Залеський провів у відрядженні на Богословський завод, у Златоуст, Єкатеринбург.</p><p><emphasis>Сердечно благодарю тебя за известие о Варваре, целую трижды доброго Аркадия. — </emphasis>У листі до Шевченка (що не зберігся) Бр. Залеський подавав якісь звістки про В. М. Рєпніну, одержані від А. Венгжиновського з Одеси.</p><p><emphasis>Насчет «Монаха» напиши ему, чтобы он не беспокоился… — </emphasis>Див. лист до Бр. Залеського від 5 лютого 1854 р. (№ 149) та примітку до нього.</p><p><emphasis>Я тебя давно уже воображаю в Оренбурге… — </emphasis>На той час Бр. Залеський ще перебував у відрядженні на уральських заводах.</p><p><emphasis>Агата тебе кланяется, а Ираклий пишет тебе письмо… — </emphasis>А. О. та I. О. Ускови.</p><p>…<emphasis>Зелинский посылает тебе поклон. — </emphasis>К. А. Зелінський.</p></section><section><title><p>1854–1855</p></title><subtitle>157. Т. Г. Шевченка до А. О. Краєвського</subtitle><subtitle><emphasis>Кінець 1854 — початок 1855. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за рукописною копією (ІР НБУВ. — I. — № 500. — Арк. 39), що зберігається разом з копією повісті «Княгиня». У тексті копії — помилкове написання імен: «Андрей Иванович» замість «Андрей Александрович», «Брячислав» замість «Броніслав».</p><p>Датується орієнтовно на підставі листа Шевченка до О. М. Плещеєва від 6 квітня 1855 р. (№ 159), в якому висловлено прохання переглянути травневий та червневий номери журналу «Отечественные записки», чи не вміщено там повість «Княгиня».</p><p>Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1884. — № 3. — С. 391) у скороченому вигляді. Повністю лист вперше надруковано в примітці до листа Шевченка до О. М. Плещеєва від 6 квітня 1855 р. у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 632.</p><empty-line/><p><emphasis>Краєвський Андрій Олександрович </emphasis>(1810–1889) — російський журналіст; з 1839 р. — видавець журналу «Отечественные записки».</p><p><emphasis>Если же окажется он неудобопечатаемым (в оригіналі неудобонапечатанным — Ред.</emphasis>)<emphasis>, то прошу переслать рукопись в г. Оренбург… — </emphasis>Журнал «Отечественные записки» не опублікував повісті й не повернув її. Після тривалих пошуків М. О. Осипов знайшов рукопис, на якому було позначено «возвратить», і передав його А. І. Толстій для влаштування в друк (див. лист до Шевченка від М. О. Осипова від грудня 1855 — березня 1856 р., № 169).</p><p><emphasis>Имею честь быть К. Дармограй. — </emphasis>Змушений приховувати від влади свою творчу працю, Шевченко підписував цим псевдонімом повісті, а також один із автографів поеми «Неофіти», подарований Марку Вовчку (опублікований у празькому «Кобзарі»).</p></section><section><title><p>1855</p></title><subtitle>158. Т. Г. Шевченка до Бр. Залеського</subtitle><subtitle><emphasis>10 лютого 1855. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом, що зберігається в архіві Чарторийських Краківського національного музею (Bibl. Czart. — rkps Ew. — 1625; фотокопія — ІЛ. — Ф. 1. — № 897).</p><p>Рік написання встановлюється за змістом: листа адресовано уже в Оренбург, куди Бр. Залеський повернувся орієнтовно наприкінці 1854 — на початку І855 р.</p><p>Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1883. — № 3. — С. 612–614) за копією І. Крашевського.</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 384–385.</p><p>Відповідь на невідомий лист Бр. Залеського з Оренбурга, написаний орієнтовно наприкінці 1854 — на початку 1855 р.</p><empty-line/><p>…<emphasis>любуешься… лицами Карла и Михайла. — </emphasis>Ідеться про К. I. Герна та М. Г. Цейзика.</p><p><emphasis>Какое чудное, дивное создание непорочная женщина!</emphasis> — А. О. Ускова.</p><p>…<emphasis>старик Рустем… — </emphasis>Рустемас Йонас (1762–1835) — литовський художник, викладач малювання у Віленському університеті (1798–1832). Не виключено, що Шевченко в 1829–1830 рр. відвідував його лекції.</p><p><emphasis>Пеняешь ты мне, почему я тебе не прислал «Трио» или «Христа»…Я начал еще лепить… «Ивана Крестителя» на текст «Глас вопиющего в пустыне». — </emphasis>Ідеться про скульптурні твори з алебастру чи гіпсу, над якими Шевченко почав працювати з 1853 р. і які не збереглися — барельєфи «Тріо» (див. лист до С. С. Гулака-Артемовського від 6 жовтня 1853 р. та примітку до нього, № 148) та «Христос», згаданий Є. М. Косаревим як «Иисус Христос, сидящий на табурете в терновом венце» <emphasis>(Косарев Е. М. </emphasis>Извлечение из дел и памяти: Нечто о Тарасе Григорьевиче Шевченко, с 1846 по 1857 год включительно // Киевская старина. — 1893. — № 2. — С. 250) і в дванадцятитомному «Повному зібранні творів» під назвою «Христос у терновому вінку» (т. 10, № 229). У примітці до листа Бр. Залеський писав: «„Христос у терновій короні“ і „Іван Хреститель“ були дві невеличкі овальні плоскорізьби Шевченка, котрі він прислав пізніше» (Листочки до вінка на могилу Шевченка… — С. 43).</p><p><emphasis>Кланяйся Карлу и скажи ему… — </emphasis>К. І. Герну; Бр. Залеський коментував далі: «Самі з Герном робили ми гіпсові відливи, тому-то й просили ми Ш[евчен]ка о інструкції, бо в Оренбурзі ніхто про се не мав виображення» (Листочки до вінка на могилу Шевченка… — С. 43).</p><p><emphasis>Я чрезвычайно рад, что тебе поручена новая библиотека…</emphasis> — По приїзді до Оренбурга Бр. Залеському було доручено листування з приводу поповнення фондів; він склав каталог (ДАОО. — Ф. 6. — Оп. 6. — Спр. 13321, 13225) і працював у бібліотеці аж до від'їзду на батьківщину в червні 1856 р. <emphasis>(Большаков Л. Н. </emphasis>Літа невольничі. — С. 248).</p><p><emphasis>Как бы я рад был, чтобы ты сблизился с В[асилием] А[лексеевичем]. —</emphasis> В. О. Перовським, військовим губернатором, який особисто здійснював нагляд над бібліотекою. Від нього залежав дозвіл Шевченкові займатися малюванням, а також підвищення в чині й майбутнє звільнення поета із заслання.</p><p><emphasis>Посылки… я еще не получил… — </emphasis>Очевидно, саме про цю посилку Шевченко пише в листі до З. Сераковського від 6 квітня 1855 р. (№ 160).</p><p><emphasis>Что мне Сигизмонд ничего не пишет? Что он и где он?</emphasis> — З червня 1854 р. до 1856 p. З. Сераковський перебував у Форті Перовському (Ак-Мечеті) (<emphasis>Дьяков В. А. </emphasis>Тарас Шевченко и его польские друзья. — М., 1964. — С. 60).</p><p><emphasis>Что делается с Людвигом?</emphasis> — Л. Турно служив у 3-му Оренбурзькому лінійному батальйоні до кінця грудня 1855 р.</p><p>…<emphasis>не имеешь ли каких известий о А[лекеее] П[лещееве] и Фоме?</emphasis> — А. М. Плещеєв служив тоді в Ак-Мечеті; Томаш (Фома) Вернер, який наприкінці 1853 р. або на початку 1854 р. за заслуги під Ак-Мечеттю одержав чин прапорщика, у травні 1854 р. був переміщений із 9-го до 2-го лінійного батальйону, розташованого в Оренбурзі.</p><p><emphasis>А если увидишь Сову… расцелуй его за меня; за его прекрасные сердечные стихи. — </emphasis>Про надіслані Шевченкові списки віршів Е.-В. Желіговського див. лист до Бр. Залеського від 6 червня 1854 р. (№ 153) та примітку до нього.</p><p>Будешь писать Аркадию… — А. М. Венгжиновському.</p><p><emphasis>Кланяйся и Михайлу… — </emphasis>М. Г. Цейзику.</p><p><emphasis>Если увидишь Михайлова… — </emphasis>В. О. Михайлова, в середині 1853 р. переведеного в Оренбург; з ним Шевченко передав Бр. Залеському і К. Герну свій барельеф «Киргиз із биком» (не зберігся; т. 10, № 223).</p><p>…<emphasis>принял ли В[асилий] А[лексеевич] представление Фреймана обо мне и пошло ли оно дальше. — </emphasis>Генерал-майор Г. А. Фрейман, начальник артилерії гарнізонів Оренбурзького Окремого корпусу, інспектуючи Новопетровське укріплення восени 1854 р., на прохання коменданта укріплення І. О. Ускова пообіцяв порушити клопотання перед командиром корпусу В. О. Перовським про підвищення Шевченка в чин унтерофіцера; але через опір батальйонного командира майора Г. Львова успіху не досяг (Т. Г. Шевченко: Біографія. — С. 293).</p><p><emphasis>Если ты знаком с Фрейманом, то попроси его, пускай он тебе покажет мою «Ночь» акварелью. — </emphasis>Подарований Г. А. Фрейману малюнок «Ніч» не відомий.</p><p><emphasis>Кланяются тебе Z[ieli&#x144;ski] и Ираклий. — </emphasis>К. А. Зелінський та І. О. Усков.</p><subtitle>159. Т. Г. Шевченка до О. М. Плещеєва</subtitle><subtitle><emphasis>6 квітня 1855. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. — № 5. — С. 7–8).</p><p>Датується на підставі фрази: «В прошлом году генерал Фрейман представил меня в унтер-офицеры» (тобто 1854 р.). Цей лист написано одночасно з листом до З. Г. Сераковського (теж без дати), в якому є фраза: «Кернера и прочее с письмом И. Станевича, писанным 25 октября, получил я сегодня, т. е. 6 апреля» (№ 160).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 390–391.</p><p>Відповідь на два невідомі листи О. М. Плещеєва — перший орієнтовно від весни 1854 р., а другий — імовірно, від грудня 1854 — березня 1855 р., оскільки в ньому О. М. Плещеєв поздоровляв Шевченка з Новим роком.</p><empty-line/><p><emphasis>Я существовал этой бедной надеждою… — </emphasis>Див. лист до Бр. Залеського від 10 лютого 1855 р. (№ 158) та примітку до нього.</p><p><emphasis>«Отечественные записки» — </emphasis>російський науково-літературний і політичний щомісячник (СПб., 1839–1884).</p><p>…<emphasis>не увидите ли там рассказ «Княгиня», подписанный К. Дармограй. — </emphasis>Див. лист до А. О. Краєвського від кінця 1854 — початку 1855 р. (№ 157) та примітки до нього.</p><p><emphasis>«Современник» — </emphasis>російський літературний щомісячний журнал (СПб., 1847–1866). Видавався М. О. Некрасовим та І. І. Панаєвим, які навіть у роки політичної реакції (1848–1855) відстоювали його демократичне спрямування. Повість «Княгиня» так і не потрапила до «Современника».</p><subtitle>160. Т. Г. Шевченка до З. Сераковського</subtitle><subtitle><emphasis>6 квітня 1855. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. — № 5. — С. 6–7).</p><p>Першодрук не датований; про мотиви датування див. коментар до листа до О. М. Плещеєва від 6 квітня 1855 р. (№ 159).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 390.</p><p>Відповідь на невідомий лист З. Сераковського.</p><empty-line/><p><emphasis>Сераковський Зигмунт Гнатович </emphasis>(1826–1863) — учасник польського визвольного руху, 1848 р. засланий солдатом до Оренбурзького Окремого корпусу. З липня 1848 по серпень 1849 р. служив у Новопетровському укріпленні, протягом року — в Уральському, з жовтня 1850 по травень 1854 р. — в Оренбурзі, а потім до середини 1856 р. перебував у Ак-Мечеті, де служив О. М. Плещеєв. Розминувшися з Шевченком у жовтні 1850 р. між Оренбургом та Уральськом, вони вперше особисто зустрілися в Петербурзі після повернення поета із заслання.</p><p>О <emphasis>моем настоящем горе сообщаю я А. П[лещееву]… —</emphasis> Див. лист до О. М. Плещеєва від 6 квітня 1855 р.</p><p><emphasis>Кернера и прочее с письмом И. Станкевича… получил я сегодня… — </emphasis>На прохання Бр. Залеського Я. Станевич (у цьому та в наступному листах Шевченко помилково назвав його Станкевичем) переслав Шевченкові твори К.-Т. Кернера та мистецьке приладдя. Але посилка не встигла на пошту до початку жовтня, коли востаннє відправлялася морем у Новопетровське укріплення важка пошта, і потрапила в зимову перерву до березня, про що Шевченко попереджав Бр. Залеського в листі від 10 лютого 1855 р. Станевич Ян (Онуфрій) Фердинандович (1832–1904) — польський політичний засланець. Познайомився з Шевченком в Оренбурзі в жовтні 1850 р. по дорозі в Уральськ і Новопетровськ. У 1850–1853 рр. Я. Станевич служив у Оренбурзі, з лютого 1854 р. — в Ак-Мечеті, з жовтня 1855 р. знову відряджений в Оренбург. Таким чином, посилка, відправлена Шевченкові 25 жовтня 1854 р., надійшла з Ак-Мечеті, де служили в той час З. Сераковський (близьким другом якого був Я. Станевич) та О. М. Плещеєв.</p><p><emphasis>Поцелуй доброго Станкевича за его ласковые письма… — </emphasis>Листи Я. Ф. Станевича не відомі.</p><p><emphasis>Кто такой киевский студент, посылаемый сюда?</emphasis> — Особа не відома.</p><p><emphasis>Поцелуй Карла, Цейзика… — </emphasis>К. I. Герна та М. Г. Цейзика.</p><subtitle>161. Т. Г. Шевченка до Бр. Залеського</subtitle><subtitle><emphasis>10 квітня 1855. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом, що зберігається в архіві Чарторийських Краківського національного музею (Bibl. Czart. — rkps Ew. — 1625; фотокопія — ІЛ. — Ф. 1. — № 898).</p><p>Рік написання встановлюється за змістом: ідеться про ту ж невдачу з клопотанням генерала Г. Фреймана, що й у попередніх листах — до О. М. Плещеєва та до З. Г. Сераковського (№ 159, 160).</p><p>Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1883. — № 3. — С. 621–622).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 395.</p><empty-line/><p>…о <emphasis>скверном ты узнаешь из письма А. П[лещееву]. —</emphasis> Див. лист до О. М. Плещеєва від 6 квітня 1855 р. Шевченко був певен, що О. М. Плещеєв, як і З. Г. Сераковський, в Оренбурзі.</p><p><emphasis>Напиши мне, кто такой Станкевич?</emphasis> — Я. Ф. Станевич (див. коментар до попереднього листа).</p><p><emphasis>Целуй ojca prefekta, Карла, Цейзика… — </emphasis>М. Т. Зельонку, К. I. Герна та М. Г. Цейзика.</p><p><emphasis>А[гата] —</emphasis> А. О. Ускова.</p><p><emphasis>Когда будешь писать Сове… — </emphasis>Е.-В. Желіговському.</p><p><emphasis>Кернера и прочее я получил исправно… — </emphasis>Див. лист до З. Сераковського від 6 квітня 1855 р. та примітку до нього.</p><p>…<emphasis>если можешь, то пришли 1 и 2 томы B. Zaleckiego. — </emphasis>Один з томів чотиритомника творів Ю.-Б. Залеського Шевченко одержав восени 1854 р.</p><subtitle>162. Т. Г. Шевченка до В. І. Григоровича</subtitle><subtitle><emphasis>Близько 12 квітня 1855. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за чорновим автографом, написаним на титульному аркуші автографа повісті «Княгиня» (ІЛ. — Ф. 1. — № 93).</p><p>Датується за аналогією до змісту листа до Ф. П. Толстого від 12 квітня 1855 р. (№ 163).</p><p>Вперше надруковано у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 84.</p><p>Адресат листа встановлюється за звертанням до нього: «незабвенный мой благодетель» та «Вы, как конференц-секретарь Ак[адемии] художеств]»… — В. I. Григорович.</p><p>Не відомо, чи був лист переписаний і надісланий.</p><p><emphasis>Христос воскресе, незабвенный мой благодетель. — </emphasis>В. I. Григорович, бувши з 1829 р. секретарем Товариства заохочування художників у Петербурзі, дозволив Шевченкові відвідувати рисувальні класи Товариства (1837); звертався до В. А. Жуковського по допомогу в справі звільнення Шевченка з кріпацтва, сприяв його навчанню як конференц-секретар Академії мистецтв. Шевченко присвятив йому поему «Гайдамаки».</p><p><emphasis>…а я между тем приближаюся к 50 году моей жизни. — </emphasis>Шевченкові недавно минув 41 рік.</p><p><emphasis>На осьмом году моих тяжелых испытаний я был представлен корпусному командиру к облегчению моей горькой участи. И что же, мне отказано… — </emphasis>Див. лист до О. М. Плещеєва від 6 квітня 1855 р. (№ 159).</p><p><emphasis>…просить… графа Ф[едора] П[етровича]… —</emphasis> Ф. П. Толстого.</p><subtitle>163. Т. Г. Шевченка до Ф. П. Толстого</subtitle><subtitle><emphasis>12 квітня 1855. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 224).</p><p>Дата в автографі: «Новопетровское укрепление. 1855 года, апреля 12».</p><p>Вперше надруковано у виданні: Шевченківський збірник. — К., 1924. — Т. 1. — С. 126–127.</p><p>Вперше введено до зібрання творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 86–87.</p><p>Відповів на лист Шевченка М. О. Осипов за дорученням Ф. П. Толстого 20 травня 1855 р. (№ 164).</p><empty-line/><p><emphasis>…Императорской Академии художеств, покровительства которой я так безрассудно лишился… — </emphasis>22 березня 1845 р. Шевченко подав до ради Академії мистецтв заяву про надання йому звання художника і того ж дня одержав звання некласного художника й залишив Академію (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 65–66).</p><p><emphasis>По распоряжению бывшего тогда корпусного командира сослан я в Новопетровское укрепление… — </emphasis>До Новопетровського укріплення Шевченко був відправлений за наказом В. О. Обручова від 5 вересня 1850 р. Обручов у 1842–1851 рр. був командиром Окремого Оренбурзького корпусу й оренбурзьким генерал-губернатором (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 242–243).</p><p><emphasis>…ходатайствуйте обо мне у нашей высокой покровительницы. — </emphasis>Президентом Академії мистецтв з 1852 р. була сестра царя велика княгиня Марія Миколаївна (Романова; 1819–1876).</p><p><emphasis>…дошло в нашу пустыню сведение о торжественном, прекрасном празднике вашего юбилея. — </emphasis>10 жовтня 1854 р. в конференц-залі Академії мистецтв за участю культурної громадськості Петербурга відбулося урочисте святкування 50-річчя творчої діяльності Ф. П. Толстого.</p><subtitle>164. М. О. Осипова до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>20 травня 1855. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 92. — № 280).</p><p>Вперше надруковано у виданні: <emphasis>Чалый М. К.</emphasis> Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 88, з неповною датою та значними пропусками в тексті.</p><p>Дата в автографі: «1855 г., мая 20-го».</p><p>Відповідь на лист Шевченка до Ф. П. Толстого від 12 квітня 1855 р. (№ 163) з Новопетровського укріплення. Як видно з листа А. І. Толстої до Шевченка від 20 лютого 1856 р. (№ 168), обидві відповіді Шевченка на лист М. Осипова були йому відіслані.</p><empty-line/><p><emphasis>Осипов Микола Осипович</emphasis> (1825–1901) — російський художник-портретист, мініатюрист. Вчився в Академії мистецтв як сторонній учень (з 1843 р.), працював учителем малювання (з 1850 р.). 1852 р. дістав звання некласного художника, 1855 р. — звання академіка. Взимку 1855 — навесні 1856 р. був поручиком Калузької стрілецької дружини і народного ополчення, що стояла на підступах до м. Севастополя.</p><p>…[<emphasis>Толстой Федір Петрович</emphasis>] <emphasis>рад употребить все зависящие от него средства для облегчения Вашей участи.</emphasis> Ф. П. Толстой, домагаючись повернення Шевченка до Петербурга у 1857 р., листовно звертався до президента Академії мистецтв Марії Миколаївни та міністра імператорського двору В. Ф. Адлерберга. Одержавши дозвіл з умовою «мати над ним належний нагляд», Ф. П. Толстой всіляко допомагав поетові, гостинно приймав його у своїй господі, надав йому кімнатку з майстернею у приміщенні Академії поряд із власною квартирою.</p><subtitle>165. Т. Г. Шевченка до Бр. Залеського</subtitle><subtitle><emphasis>10 червня 1855. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом, що зберігається в архіві Чарторийських Краківського національного музею (Bibl. Czart. — rkps Ew. — 1625; фотокопія — ІЛ. — Ф. 1. — № 899).</p><p>Рік написання встановлюється за змістом листа, зокрема: згадки про намір послати барельєф «Тріо» (т. 10, № 224) з К. А. Зелінським та повідомлення в наступному листі до Бр. Залеського від 25–26 вересня 1855 р. (№ 166) про виконання цього наміру, а також згадки про нещодавно відправлені листи до З. Сераковського та О. Плещеєва, про надіслану до редакції журналу «Отечественные записки» повість «Княгиня» тощо.</p><p>Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1883. — № 3. — С. 619–621) за копією І. Крашевського з помилкою в датуванні й деякими неточностями в тексті.</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 393–394.</p><p>Відповідь на невідомий лист Бр. Залеського, написаний орієнтовно в травні та одержаний 10 червня 1855 р.</p><empty-line/><p><emphasis>У него оставил я небольшой тюк с платьем… — </emphasis>У К. I. Герна Шевченко жив узимку 1850 р. аж до арешту 23 квітня; оскільки у провину поетові було поставлено те, що він ходив в Оренбурзі в цивільному одязі, то він мусив залишити його у К. І. Герна.</p><p><emphasis>Приехал сюда старик Козлов, штейгер, помнишь, что с Антиповым ходил в Каратау. — </emphasis>Козлов Микола Данилович (1804–?) — гірничий урядник, штейгер Каратауської експедиції (28 травня — початок вересня 1851 р.), учасником якої був і Шевченко. Антипов Олександр Іванович (1824–1887) — гірничий інженер, поручик, начальник цієї експедиції.</p><p>…<emphasis>пускай Михайло и занимается ими… — </emphasis>М. Г. Цейзик.</p><p>…<emphasis>прочитай прекрасную статью Хотинского и Писаревского о фотографии в «Современнике» за 1852…</emphasis>— Див.: <emphasis>Хотинский М., Писаревский Н. </emphasis>Светопись и ее современное состояние // Современник. — 1852. — № 7. — С. 1–38.</p><p><emphasis>Сигизмонду и Алексею я писал… — </emphasis>З. Сераковському та О. Плещеєву.</p><p><emphasis>У Карла есть брат в Петербурге… — </emphasis>Ідеться про А. I. Герна.</p><p>…<emphasis>откуда ты взял… «Киевские ландыши»? — </emphasis>Ідеться про видання: Ландыши Киевской Украйны: В тринадцати книгах. Стихами и прозою. Книга первая: Сочинение Григория Карпенка 2. 1848 года. — СПб., 1848. Збірка містила твори братів Степана й Григорія Карпенків українською, російською та польською мовами, які тогочасна критика одностайно оцінила як суто графоманські вправи.</p><p><emphasis>«Трио» пришлю тебе с Зелинским. — </emphasis>Це друга відливка гіпсового барельєфа; перший його зразок Шевченко надіслав С. С. Гулаку-Артемовському (див. лист до С. С. Гулака-Артемовського від 6 жовтня 1853 р. та примітку до нього, № 148).</p><p>…<emphasis>целуй от меня Сову… — </emphasis>Е.-В. Желіговського.</p><p>…кланяйся Карлу, и Михайлу, и Станкевичу. — К. I. Герну, М. Г. Цейзику, Я. Ф. Станевичу.</p><p><emphasis>Повидайся с Лазаревским и попроси его, чтобы он сообщил тебе адрес своего старшего брата… — </emphasis>Тобто з Ф. М. Лазаревським; Шевченко бажав листуватися з М. М. Лазаревським, який служив у Петербурзі.</p><p><emphasis>Узнай, пожалуйста, у Карла, цел ли мой альбом?</emphasis> — Про цей альбом Шевченко знову нагадає Бр. Залеському в листі від 20 травня 1856 р. (№ 173). Див. також коментар.</p><subtitle>166. Т. Г. Шевченка до Бр. Залеського</subtitle><subtitle><emphasis>25–26 вересня 1855. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом, який зберігається в архіві Чарторийських Краківського національного музею (Bibl. Czart. — rkps Ew. — 1625; фотокопія — ІЛ. — Ф. 1. — № 900).</p><p>Дата уточнюється за фразою: «Вчера не дали мне кончить письмо».</p><p>Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1883. — № 3. — С. 617–619) за копією І. Крашевського.</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 391–392.</p><p>Відповідь на невідомий лист Бр. Залеського, написаний орієнтовно влітку 1855 р. після відрядження до Уфи й зустрічі з Е.-В. Желіговським.</p><empty-line/><p><emphasis>Вчера был я на Ханга-Бабе… — </emphasis>Див. лист до Бр. Залеського від 5 лютого 1854 р. (№ 149) та примітку до нього.</p><p><emphasis>Я вспоминал наш каратавский поход со всеми его подробностями… — </emphasis>Бр. Залеський коментує: «В часі нашої спільної мандрівки по степах Ш[евчен]ко одного дня, коли сильніше розгорячився і говорив щиро (w chwili wi&#x119;kszego rozgrzania i szczero&#x15B;cs) сказав мені, що жалує своїх „Гайдамаків“ і цілого того напряму, що тепер знає Красінського і наших поетів і „w duchu swoim to pot&#x119;pia“. Але додав: „Вибачай, се вже було в моїй крові, я ж рідний внук одного з гайдамаків, се нехай тобі все вияснить“. В часі тої мандрівки Ш[евчен]ко зробив для мене чорною крейдкою свій портретик, з котрого аква-форт посилаю. Портретик був дуже подібний (by&#x142; uderzaj&#x105;cego podobie&#x144;stwa); замість зеркала послугувався артист збанком з водою, бо іншого зеркала не мали ми в степу. Не було також ані бритви, ані цирюльника, і для того носили ми бороди, хоч властиво оба ми були солдати» (Листочки до вінка на могилу Шевченка… — С. 45–46). Автопортрет зберігся (т. 10, № 42).</p><p><emphasis>Я вспоминал… Турно и кой-где изредка Антипова. — </emphasis>Л. З. Турно та О. І. Антипова.</p><p><emphasis>Письмо вдохновенного Сигизмонда я с наслаждением прочитал… надеюсь вскоре с ним увидеться в Ак-Мечети. — </emphasis>З. Сераковський служив тоді в Ак-Мечеті при генералі К. Бюрно. Його лист до Шевченка не відомий.</p><p><emphasis>Прошу тебя, Карла и всех добрых людей… — </emphasis>Шевченко сподівався, що К. І. Герн, діставши відрядження в степ, візьме його з собою.</p><p><emphasis>Послал я тебе с Зелинским экземпляр «Трио»… — </emphasis>Див. лист до Бр. Залеського від 10 червня 1855 р. (№ 165) та примітку до нього.</p><p><emphasis>…а с Фрейманом экземпляр «Спасителя»… — </emphasis>Ідеться про барельєф «Христос у терновому вінку» (див. лист до Бр. Залеського від 10 лютого 1855 р. та примітку до нього, № 158). Шевченко передав його через Г. А. Фреймана, який у 1855 р. знову інспектував Новопетровське укріплення.</p><p><emphasis>Если ты можешь как-нибудь узнать о судьбе «Княгини»… — </emphasis>Шевченко досі не мав жодних відомостей про повість «Княгиня», надіслану для публікації до журналу «Отечественные записки» (див. лист до А. О. Краєвського від кінця 1854 — початку 1855 р. та примітку до нього, № 157).</p><p><emphasis>…цел ли у Карла мой тюк с платьем… — </emphasis>Див. лист до Бр. Залеського від 10 червня 1855 р. (№ 165) та примітку до нього.</p><p>…<emphasis>а сегодня… пришла почта и привезла твое второе письмо с драгоценным для меня подарком, с портретом Совы. — </emphasis>Лист не відомий; портрет Е.-В. Желіговського не зберігся.</p><p><emphasis>О, с каким бы наслаждением я прочитал бы теперь его «Иордана»! — </emphasis>1846 р. Е.-В. Желіговський опублікував драматичну фантазію «Йордан», яка стала причиною його заслання в 1851 р.</p><p>…<emphasis>вложи… портрет Михайла… — </emphasis>М. Г. Цейзика.</p><p><emphasis>Говоришь, что будто бы в коллекции начальника штаба есть оригиналы голландских мастеров. — </emphasis>Начальник штабу Оренбурзького Окремого корпусу Фантон де Веррайон Михайло Львович (1804–1887) мав в Оренбурзі колекцію картин, яка складалася переважно з власноручно виконаних копій з картин відомих майстрів.</p><p><emphasis>Кланяйся Средницкому… — </emphasis>Середницький Євстафій Тадейович (1813 —?) — польський політичний засланець, учасник польського визвольного повстання 1830–1831 рр. і таємної організації, за що 1838 р. був засланий рядовим в Оренбурзький Окремий корпус. З Шевченком познайомився взимку 1849–1850 рр. в Оренбурзі.</p><p><emphasis>Кланяйся… ojcu prefektu… — </emphasis>Ідеться про М. Т. Зельонку.</p><p>…<emphasis>не забудь написать мне об Аркадии… — </emphasis>Про А. М. Венгжиновського.</p><p><emphasis>Не знаю, имел ли какое влияние на судьбу мою всемилостивейший манифест. — </emphasis>Протягом перших двох місяців царювання Олександр II обнародував два маніфести — 19 лютого 1855 р., з приводу вступу на престол, і 27 березня 1855 р. В обох маніфестах не було списків амністованих, сподівання Шевченка були марні. Твердження К. Ф. Юнге, дочки віце-президента Академії мистецтв Ф. П. Толстого, про те, що цар власноручно викреслив ім'я Шевченка зі списків амністованих (яких не існувало) зі словами: «Этого я не могу простить, потому что он оскорбил мою мать», — є чуткою або пізнішою легендою.</p><p><emphasis>С последней морской почтою пошлю тебе что-нибудь вроде «Монаха»… — </emphasis>Ідеться про акварель «Скеля Чернець» (т. 10, № 69). Шевченко мав намір послати на продаж якийсь свій малюнок.</p></section><section><title><p>1855–1856</p></title><subtitle>167. Т. Г. Шевченка до Бр. Залеського</subtitle><subtitle><emphasis>Кінець 1855 — початок 1856. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом, що зберігається в архіві Чарторийських Краківського національного музею (Bibl. Czart. — rkps Ew. — 1625; фотокопія — ІЛ. — Ф. 1. — № 893).</p><p>Датується за змістом: якщо в листі до Бр. Залеського від 25–26 вересня 1855 р. Шевченко висловив прохання надіслати йому портрети самого Бр. Залеського, Михайла Цейзика, Карла Герна та вперше реагує на повідомлення про колекції двох новоприбулих аматорів мистецтва, то в даному листі він дякує за одержані портрети, а також впевнено висловлює судження про колекцію одного з них — начальника штабу корпусу К. І. Бюрно, докладніше про яку він дізнався з невідомого листа Бр. Залеського.</p><p>Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1883. — № 1. — С. 165–167) за рукописною копією І. Крашевського з деякими неточностями.</p><p>Вперше введено до збірника творів за виданням: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 370–371.</p><empty-line/><p><emphasis>…получил я с твоим последним письмом сердцу милые портреты… Если бы мне еще портрет Карла… — </emphasis>Лист Бр. Залеського, написаний орієнтовно восени 1855 — взимку 1856 р., не відомий. Про портрети (очевидно, фотографічні, оскільки М. Г. Цейзик і сам Бр. Залеський займалися фотографією) Шевченко просив Бр. Залеського у листі від 25–26 вересня 1855 р. Надіслані портрети не збереглися; висловлено гіпотезу, яка спирається на відсутність портрета Карла Герна, про те, що Шевченкові надіслано копію малюнка О. П. Чернишова, де зображена група польських політичних засланців і сам Шевченко між ними, а К. Герн відсутній (<emphasis>Хінкулов Л. Ф. </emphasis>Тарас Шевченко і його сучасники. — К., 1962. — С. 219–221); однак із листа до Бр. Залеського від 21 квітня 1856 р. (№ 170) з'ясовується, що йшлося саме про фотопортрети.</p><p><emphasis>С последней почтой послал тебе «Байгушей»… — </emphasis>Цей лист Шевченка до Бр. Залеського не відомий; не зберігся й малюнок, який не є тотожним відомому малюнкові «Автопортрет із байгушами» (<emphasis>Владич Л. В. </emphasis>Про малюнки «Байгуші» і «Т. Г. Шевченко й байгуші» та їх датування // Збірник праць чотирнадцятої наукової шевченківської конференції. — К., 1964. — С. 380–391).</p><p><emphasis>…мне хотелось бы подарить их А[гате]… —</emphasis> А. О. Усковій.</p><p>…<emphasis>посади secondo Цейзика… — </emphasis>Сина М. Г. Цейзика.</p><p>…<emphasis>если б коллекция картин н[ачальника] ш[таба] состояла не из его собственных произведений. — </emphasis>Ідеться про колекцію М. Л. Фантон де Веррайона (див. лист до Бр. Залеського від 25–26 вересня 1855 р. та примітку до нього, № 166).</p><p><emphasis>…в Защите у Дмитриева… — </emphasis>Ілецька Защита — місто за 68 верст на південь від Оренбурга, де перебувало правління розташованих навколо соляних промислів (Шевченко назвав його «Соляная Защита» в повісті «Варнак»). Дмитрієв Микола Олександрович — гірничий комендант, полковник, керівник Ілецького соляного правління. Бр. Залеський коментував цей фрагмент листа: «Комендант гірничий Дмитрієв, недавно туди присланий, любив картини і мав щось ніби невеличку галерею» (Листочки до вінка на могилу Т. Г. Шевченка… — С. 30). У лютому 1854 р. Бр. Залеський побував у Ілецькій Защиті <emphasis>(Большаков Л. Н. </emphasis>Літа невольничі. — С. 231). Чи вдалося Шевченкові ознайомитися з цією колекцією — не встановлено.</p><p><emphasis>Если… найдешь хорошие эстампы новой французской школы, как-то Делакроа, Делароша, Ораса Верне и других… — </emphasis>«Нова школа» в розумінні Шевченка означала відхід від класицизму в живопису; вона об'єднувала засновника французької романтичної школи Ежена Делакруа (1798–1863), засновника натуралістичного історичного живопису Поля Делароша (1797–1856), автора парадних портретів Ораса Верне (1789–1863).</p><p><emphasis>Я вчера только узнал от Мостовского, что Колесинский в Оренбурге… — </emphasis>Мостовський Мацей Валентійович (1805 — не ран. 1861), польський політичний засланець, артилерійський офіцер у Новопетровському укріпленні. Шевченко здружився з ним, пізніше згадував у листах і щоденнику. 16 червня 1857 р. він записав: «Мостовский один-единственный человек во всем гарнизоне, которого я люблю и уважаю. Человек не сплетня, не верхогляд, человек аккуратный, положительный и в высокой степени благородный». Колесінський Балтазар Балтазарович (1818–?), польський політичний засланець, рядовий; познайомився з Шевченком у 1848 р. під час служби в Орській фортеці, а взимку 1849 — навесні 1850 р. вони зустрічалися в оренбурзькому колі польських засланців. Зображений на відомому малюнку О. П. Чернишова «Т. Г. Шевченко серед польських політичних засланців». У березні 1855 р. призначений на роботу з постачання степових укріплень і весь цей сезон до снігу провів у поїздках степом. Те, що на час написання даного листа він уже повернувся до Оренбурга, підтверджує орієнтовне датування листа: не раніше, аніж наприкінці листопада 1855 р.</p><p><emphasis>Мне давно хочется завести переписку с Совою… — </emphasis>З Е.-В. Желіговським, який у той час перебував в Уфі, спілкуючись з Шевченком через посередництво Бр. Залеського.</p><p>…<emphasis>поцелуй щиро Михайла и Карла… — </emphasis>М. Г. Цейзика та К. І. Герна.</p><p><emphasis>Поцелуй руку ojca prefekta… — </emphasis>М. Т. Зельонки.</p><p>…<emphasis>если Средницкий в Оренбурге… — </emphasis>Є. Т. Середницький.</p><p><emphasis>Где Турно?</emphasis> — Л. З. Турно.</p><p><emphasis>Будешь писать Аркадию… — </emphasis>А. М. Венгжиновському.</p><p><emphasis>Пиши S[erakowskiemu]… —</emphasis> З. Г. Сераковському.</p></section><section><title><p>1856</p></title><subtitle>168. А. І. Толстої до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>20 лютого 1856. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 92. — № 307).</p><p>Вперше надруковано у виданні: <emphasis>Чалый М. К.</emphasis> Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 88–89, без дати і з фрагментарно поданим текстом.</p><p>Дата в автографі: «С.-Петерб[ург], 20 февраля 1856».</p><p>Відповідь на лист Шевченка до Ф. П. Толстого від 12 квітня 1855 р. (№ 163), а також на невідомі листи Шевченка до М. О. Осипова, написані у жовтні—листопаді 1855 р. (орієнтовно) та 10 січня 1856 р. з Новопетровського укріплення.</p><p>Відповідь Шевченка — лист від 22 квітня 1856 р. з Новопетровського укріплення (№ 171).</p><empty-line/><p><emphasis>Толстая Анастасія Іванівна</emphasis> (дівоче прізвище — Іванова, 1817–1889) — дружина Ф. П. Толстого, господиня літературно-мистецького салону. Активно клопоталася за визволення Шевченка із заслання й повернення його до Петербурга; в Академії мистецтв 13 квітня 1857 р. влаштувала благодійну аматорську виставу на користь Шевченка.</p><p><emphasis>Письмо Ваше от 10 генваря…</emphasis> — Ідеться про другий лист Шевченка до М. О. Осипова з двох, згаданих у цьому листі.</p><p><emphasis>Он поступил в ополчение… — </emphasis>Див. лист М. О. Осипова, написаний орієнтовно у грудні 1855 — березні 1856 р. (№ 169), розпочатий у госпіталі в Курську й закінчений на позиціях у Криму.</p><p><emphasis>…и на другой день по получении предпоследнего письма Вашего отправился в Севастополь… — </emphasis>Із згаданого листа випливає, що Осипов залишив Петербург 27 листопада 1855 р.</p><p><emphasis>В выполнении поручения Осипова встретились маленькие препятствия, о которых со следующею почтою Вам их опишу.</emphasis> — У відомих нам листах ця тема не порушувалась.</p><p><emphasis>…надеюсь выслать Вам книги.</emphasis> — Ідеться про приготовані М. О. Осиповим для Шевченка номери журналу «Современник» з повістями Л. М. Толстого, які Осипов у листі за грудень 1855 — березень 1856 р. радив Шевченкові простудіювати як зразок композиційної викінченості. Ці журнали Шевченкові вислані не були, бо виникла надія на близьке звільнення, як випливає з наступного листа А. І. Толстої від 8 жовтня 1856 р. (№ 185).</p><p><emphasis>Если бы вы вздумали писать Осипову…</emphasis> — На це Шевченко відповів: «Николаю Осиповичу пишу с этой же почтой»; однак листа не було закінчено до відправлення пошти, а з наступною Шевченко одержав згаданий вище лист Осипова й відповів на нього 20 травня 1856 р. (№ 174).</p><subtitle>169. М. О. Осипова до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>Грудень 1855 — березень 1856. Курськ — Біюк-Сойрень</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 92. — № 81).</p><p>Вперше надруковано у виданні: <emphasis>Чалый М. К</emphasis>. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 90–91, де текст подано фрагментарно.</p><p>Автограф не датований. Датується за змістом листа: між виїздом М. О. Осипова із Петербурга 27 листопада 1855 р. та часом укладення Паризької мирної угоди 18 березня 1856 р. (про що Осипов писав наприкінці листа: «Говорят, что по заключении мира мы выступим в Россию»); враховуючи, що звістка про підписання угоди мала досягти Криму дещо пізніше, верхню часову межу можна визначити орієнтовно кінцем березня 1856 р.; лист датується: грудень 1855 р., Курськ — березень 1856 р., Біюк-Сойрень.</p><p>Відповідь на листи Шевченка: перший — написаний, ймовірно, у жовтні—листопаді 1855 р., і другий — від 10 січня 1856 р.; обидва не відомі. Про них згадує А. І. Толстая у листі від 20 лютого 1856 р. (№ 168, див. коментар до цього листа).</p><p>Відповідь Шевченка — лист від 20 травня 1856 р. (№ 174) з Новопетровського укріплення.</p><empty-line/><p><emphasis>Чтобы иметь возможность поступить на службу офицером, я старался получить звание академика…</emphasis> — Звання академіка надавалося за високі досягнення в мистецтві й давало право на чин 9-го класу (за «Табеллю про ранги», впровадженою ще Петром I, далі дещо вдосконаленою), а цьому чинові й відповідало військове звання поручика (раніше, у XVIII ст., — лейтенанта).</p><p><emphasis>Государь назначил меня в Калужскую стрелковую дружину поручиком…</emphasis> — Через тяжку ситуацію на кримському театрі воєнних дій і великі втрати Микола I протягом 1855 р. тричі оголошував призов у народне ополчення (29 січня, 31 липня і 16 вересня), утворене з усіх станів суспільства. Кожна ополченська дружина налічувала 4 роти. Це погано навчене й недостатньо озброєне військо (кошти на спорядження вносили нерідко приватні особи) не було здатне брати участь у боях і несло переважно гарнізонну службу в близьких тилах війська (<emphasis>Петров Ф. В.</emphasis> Государственное ополчение: Исторический очерк и сравнительные последования действующего положения о государственном ополчении по русскому и иностранным законодательствам. — СПб., 1901).</p><p><emphasis>Князь Кочубей вооружил ее (стрелковую дружину — Ред.) на свой счет штуцерами. — </emphasis>Ймовірно, йдеться про Кочубея Сергія Вікторовича (1820–1880) — князя, дійсного статського радника, предводителя полтавського дворянства, який у середині 1850-х років був засланий до Смоленська.</p><p><emphasis>Повесть Дармограя… отыскалась…</emphasis> — Ідеться про повість «Княгиня» (1853), надіслану Шевченком редакторові «Современника» А. О. Краєвському разом із листом (№ 157, кінець 1854 — початок 1855 р.). Не маючи звістки про долю повісті, Шевченко просив О. Плещеєва розшукати її (у листі від 6 квітня 1855 р., № 159), а також Бр. Залеського (у листі від 21 квітня 1856 р., № 170), передаючи йому новий список твору, переслати його М. О. Осипову. Одержавши лист М. Осипова з повідомленням, що за влаштування повісті до друку взялася А. І. Толстая, Шевченко одразу ж просить Залеського залишити в себе рукопис «Княгині» й не посилати її в Петербург, бо «она уже приютилась» (лист від 20 травня 1856 р., № 174).</p><p><emphasis>В тех журналах, которые будут к Вам присланы, кажется, есть повести Толстого… Прочтите, как хорошо округлен у него рассказ в повестях «Отрочество» и «Детство».</emphasis> Залишені Осиповим для Шевченка журнали мала переслати А. I. Толстая (див. її лист від 20 лютого 1856 р., № 168); згадані повісті опубліковані: «Детство» у журналі «Современник» (1852. — № 9); «Отрочество» — там само (1854. — № 10).</p><p><emphasis>Шебуєв Василь Козьмич</emphasis> (1777–1855) — російський художник-класицист, автор картин на історично-патріотичну, міфологічну, релігійну тематику.</p><p><emphasis>Воробйов Максим Никифорович</emphasis> (1787–1855) — російський художник-романтик, урбаніст.</p><p><emphasis>Віталі Іван Петрович</emphasis> (1794–1855) — російський скульптор-класицист.</p><p><emphasis>Бруні Федір Антонович</emphasis> (1799–1875) — російський художник, автор полотен на історично-міфологічну тематику, де поєднуються елементи класицизму й романтизму; з 1855 р. — ректор по відділу живопису й скульптури в Академії мистецтв.</p><p><emphasis>…его сыном…</emphasis> — Ідеться про Воробйова Сократа Максимовича (1817–1888), художника, сина М. Н. Воробйова, випускника Академії мистецтв. Стажувався в Італії. Виконував обов'язки професора Академії мистецтв (з 1855 р.), був професором до 1872 р. Учитель І. І. Шишкіна, А. І. Мещерського та ін.</p><p><emphasis>Пименов Микола Степанович</emphasis> (1812–1864) — російський скульптор, звертався й до жанрової тематики.</p><p><emphasis>…для храма Христа Спасителя…</emphasis> — Храм Христа Спасителя у Москві, збудований на народні кошти (1839–1880) на честь перемоги у Вітчизняній війні 1812 р. за проектом архітектора К. А. Тона. Скульптурні рельєфи виконували скульптори Логановський Олександр Васильович (1810 чи 1812–1855), Клодт Петро Карлович (1805–1867), Рамазанов Микола Олександрович (1815–1868). Висаджений у повітря 5 грудня 1931 р.</p><p><emphasis>Зарянко Сергій Костянтинович</emphasis> (1818–1870) — російський художник-портретист, відомий фотографічною точністю відтворення натури, що не викликало поваги у Шевченка (див. його запис у щоденнику від 12 липня 1857 р.).</p><p><emphasis>Горавський Аполлінарій Гілярійович</emphasis> (1833–?) — російський художник, пейзажист, портретист, учень Воробйова і Бруні.</p><p><emphasis>…получил 1-ю зол[отую] [медаль] за пейзаж.</emphasis>.. — Статут Академії мистецтв передбачав дві золоті й дві срібні медалі для оцінки виконаних її учнями творів. Перша золота медаль давала право не лише на звання класного художника, а й на відрядження за кордон на державний кошт для вдосконалення майстерності.</p><p><emphasis>Моллер Федір Антонович</emphasis> (1812–1875) — російський художник-портретист, автор творів з історичними сюжетами.</p><p><emphasis>Бельбек — </emphasis>річка в Криму, впадає у Чорне море північніше м. Севастополя й Чорної річки.</p><p><emphasis>Михайлов Володимир Олексійович</emphasis> — прапорщик 1-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу, служив у Новопетровському укріпленні до середини 1853 р.</p><p><emphasis>Робінзон Крузо</emphasis> — герой дуже популярного тоді однойменного роману Д. Дефо (1712), перекладеного в Росії ще у 1762–1764 рр.</p><p><emphasis>…дружина наша, не быв в деле, уже потеряла более половины людей. — </emphasis>«Дружины ополчения понесли несравненно большие потери, чем регулярные войска. В начале марта 1856 г., т. е. через четыре-пять месяцев по прибытии в Крым курского, орловского, калужского (в якому був М. Осипов. — <emphasis>Ред.</emphasis>) и тульского ополчения, в 45 дружинах из 40 730 строевых чинов оставалось налицо всего 21 347 человек; остальные же поступили в госпитали, будучи одержимы поносом, лихорадкою и тифозною горячкою, которые принесли с собою из внутренних губерний, где в конце 1855 г. свирепствовали повальные болезни» (<emphasis>Петров Ф. В.</emphasis> Государственное ополчение… — С. 68–69).</p><p><emphasis>…по заключении мира мы выступим в Россию немедленно…</emphasis> — Кримська війна 1853–1856 рр. завершилася Паризьким мирним договором, підписаним на Паризькому конгресі 18 березня 1856 р. «5 апреля 1856 г. последовало Высочайшее повеление о расформировании дружины ополчения и о роспуске ратников по домам» (Там само. — С. 69).</p><subtitle>170. Т. Г. Шевченка до Бр. Залеського</subtitle><subtitle><emphasis>21 квітня 1856. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом, який зберігається в архіві Чарторийських Краківського національного музею (Bibl. Czart. — rkps Ew. — 1625; фотокопія — ІЛ. — Ф. 1. — № 901).</p><p>Рік написання встановлюється за листом Бр. Залеського від 8–9 червня 1856 р., в якому є фраза: «… получил два куска шерстяной материи», про надсилку яких Шевченко пише в даному листі; те ж щодо повістей «Варнак» та «Княгиня» (№ 175).</p><p>Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1883. — № 3. — С. 617–619) за копією І. Крашевського (публікація М. П. Драгоманова).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 391–392.</p><p>Відповідь на невідомий лист Бр. Залеського (з посилкою).</p><empty-line/><p><emphasis>Начну с сердечной моей благодарности за твою присылку… и за будущие твои присылки… — </emphasis>Про що йдеться — не відомо.</p><p>…<emphasis>посылаю тебе два куска шерстяной материи… — </emphasis>Про які малюнки йдеться — не відомо. З листа Бр. Залеського від 8–9 червня 1856 р. випливає, що принаймні один з них мав орієнтальну тематику.</p><p><emphasis>Еще посылаю тебе «Варнака» и «Княгиню»… — </emphasis>Копії автографів повісті «Варнак» та «Княгиня», зроблені невідомою рукою.</p><p><emphasis>Осипов Микола Осипович </emphasis>(1825–1901) — російський художник, знайомий Шевченка і родини Толстих, який за дорученням Ф. П. Толстого розпочав листування з Шевченком, щоб допомогти поетові (див. лист М. О. Осипова від 20 травня 1855 р. № 164).</p><p><emphasis>Еще посылаю… объявление о издании «Monumenta Regum Poloniae Cracoviensia». — </emphasis>Ідеться про видання: Monumenta Regum Poloniae Cracoviensia. — Petropoli, editore B. M. Wolff, 1852.</p><p><emphasis>Ты так прекрасно говоришь о г[енерале] Бюрно… — </emphasis>Лист Бр. Залеського, в якому б йшлося про К. І. Бюрно, не відомий.</p><p><emphasis>Он, говорят, пользуется добрым вниманием графа В[асилия] А[лексеевича]… —</emphasis> В. О. Перовського. Бюрно Карл Іванович (1796–?) — військовий інженер, генерал-майор; з 1854 р. будував оборонні споруди на Сирдар'їнській лінії. О. Плещеєв, який служив з ним в Ак-Мечеті, писав про нього у своїх листах з великим пієтетом (Минувшие годы. — 1908. — № 10. — С. 126). Після повернення до Оренбурга К. І. Бюрно зблизився з Бр. Залеським на ґрунті спільної любові до мистецтва.</p><p><emphasis>Я не знаю, что мне думать о моем упорном несчастии. Львов ли причиною его… — </emphasis>Ідеться про невдале клопотання про підвищення Шевченка в чин унтер-офіцера, що дало б можливість займатися малюванням і сподіватися на звільнення із заслання. Львов Г. І., підполковник, командир 1-го Оренбурзького лінійного батальйону, після нового інспектування укріплення і завдяки, ймовірно, клопотанню коменданта І. О. Ускова змінив свої наміри щодо Шевченка й 7 липня 1855 р. надіслав командиру першої бригади Л. І. Федяєву подання щодо підвищення Шевченка в чин унтер-офіцера (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 266). Але й це подання тривалий час залишалося без наслідків, хоча, можливо, воно зіграло певну роль для позитивного вирішення долі Шевченка на підставі коронаційного маніфесту від 26 серпня 1856 р.</p><p><emphasis>Напиши ты Аркадию… чтобы он… написал Варваре… — </emphasis>Ідеться про А. М. Венгжиновського та В. М. Рєпніну.</p><p><emphasis>С следующей почтой… напишу Сове. — </emphasis>Лист до Е.-В. Желіговського не відомий.</p><p><emphasis>Кланяйся от меня Карлу и не забудь прислать его фотографическое поличие. — </emphasis>К. І. Герну; про цей портрет див. у листах до Бр. Залеського від 25–26 вересня та кінця 1855 — початку 1856 р. (№ 166, 167); те, що в даному листі йдеться саме про фотографічний портрет К. І. Герна, — єдиний, ще не присланий Бр. Залеським, тоді як жадані портрети М. Г. Цейзика й самого Бр. Залеського він уже одержав, — підтверджує думку, що й ці два портрети теж були фотографічними, а не фотокопією малюнка художника О. Чернишова, де зображене велике коло оренбурзьких засланців, як вважав Л. Хінкулов (див. коментар до листа № 167).</p><p><emphasis>Целую Михайла, Людвига, Евстафия, Сигизмонда… — </emphasis>М. Цейзика, Л. Турно, Є. Середницького, З. Сераковського.</p><subtitle>171. Т. Г. Шевченка до А. І. Толстої</subtitle><subtitle><emphasis>22 квітня 1856. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 221).</p><p>Вперше надруковано в журналі «Русская старина» (1877. — № 10. — С. 287–288) з пропусками й помилками в тексті.</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 392–393.</p><p>Відповідь на лист А. І. Толстої від 20 лютого 1856 р. (№ 168). Відповідь А. І. Толстої — від 8 жовтня 1856 р. (№ 185).</p><empty-line/><p><emphasis>Благородное письмо ваше от 20 февраля получено мною 15 апреля… — </emphasis>На прохання М. О. Осипова, який не встиг ні відповісти поетові, ні надіслати художницьке приладдя й книжки, А. І. Толстая відповіла одразу на два листи Шевченка (перший написаний, ймовірно, у відповідь на лист М. О. Осипова від 20 травня 1855 р., другий — на початку листопада 1855 р., бо одержаний М. О. Осиповим 26 листопада, напередодні його виїзду до армії). У цьому ж листі А. І. Толстая відповіла і на лист Шевченка до Ф. П. Толстого від 12 квітня 1855 р. (№ 163), за його дорученням, подавши поетові надію на допомогу й пообіцявши вислати книжки.</p><p>…<emphasis>я не вычеркнут из реестра мучеников, что я забыт. — </emphasis>Див. лист до Бр. Залеського від 25–26 вересня 1855 р. (№ 166) та примітку до нього.</p><p><emphasis>Ротний командир — </emphasis>Косарев Єгор Михайлович (1818–1891), який нещадною муштрою намагався зробити з Шевченка зразкового солдата. Поет неодноразово з ненавистю згадує про нього в щоденнику. Є. М. Косарев залишив спогади про Шевченка в записах М. Д. Новицького (Киевская старина. — 1889. — № 3. — С. 561–581) та К. М. Обєручева (Киевская старина. — 1893. — № 2. — С. 243–257).</p><p><emphasis>Николай Осипович — </emphasis>М. О. Осипов.</p><p><emphasis>…но мне уже 50 лет. — </emphasis>Тоді Шевченкові минуло 42 роки.</p><p><emphasis>…мне снится иногда бедный ученик Мартоса и первый учитель покойника Витали. — </emphasis>Ідеться про Тимофєєва Івана Тимофійовича (?—1830) — талановитого скульптора, золотого медаліста і стипендіата Академії мистецтв, чий талант не був належно оцінений; це призвело І. Т. Тимофєєва до передчасної загибелі. Він був учнем і помічником скульптора І. П. Мартоса й учителем майбутнього відомого скульптора, а тоді самоука І. П. Віталі.</p><p><emphasis>…писал ли обо мне граф Ф[едор] П[етрович] оренбургскому генерал-губернатору?</emphasis> — Ф. П. Толстой не писав В. О. Перовському, але порушив офіційне клопотання перед президентом Академії мистецтв великою княгинею Марією Миколаївною.</p><p><emphasis>Коронация государя императора — предел моей единственной надежды. — </emphasis>Коронаційний маніфест Олександра II, яким оголошено амністію кільком категоріям політичних злочинців, оприлюднено 26 липня 1856 р. Командирам корпусів пропонувалося подати списки кандидатур на звільнення.</p><p><emphasis>Николаю Осиповичу пишу с этой же почтой. — </emphasis>Шевченко не встиг закінчити листа М. О. Осипову до відходу пошти (див. лист до М. О. Осипова від 20 травня 1856 р., № 174).</p><p><emphasis>Не сообщите ли вы мне насчет «Княгини» К. Дармограя, о которой я просил Николая Осиповича?</emphasis> — Очевидно, Шевченко просив М. О. Осипова передати рукопис «Княгини», який він мав одержати від Бр. Залеського (див. лист до Бр. Залеського від 21 квітня 1856 р., № 170), до якогось журналу. Цей лист не відомий.</p><subtitle>172. С. С. Гулака-Артемовського до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>30 квітня 1856. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 92. — № 61).</p><p>Вперше надруковано у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 82. Публікація Л. Ф. Кодацької.</p><p>Дата в автографі: «1856 года, апреля 30 дня».</p><p>Відповідь Шевченка — лист від 30 червня 1856 р. з Новопетровського укріплення (№ 177).</p><empty-line/><p><emphasis>Получил я от неизвестного подателя письмо… — </emphasis>Шевченко не повірив версії про «неизвестного подателя» й щиро дякував за допомогу у листі від 30 червня 1856 р.: «Благороднійший ти із людей, брате-друже мій єдиний Семене!..Ну, скажи по правді, чи єсть та великая душа на світі, окромя твоєї благородної душі, щоб згадала про мене в далекій неволі, та ше й 15 карбованців дала? Нема тепер таких великих душ на світі. Може і були коли-небудь, та в ірій полетіли. Одна твоя осталася меж нами зимовать та, тулячись самотня на морозі, і сочинила собі поему, да такую сердечную, задушевную поему, що я і досі читаю та плачу. Великий ти поет, друже мій Семене!».</p><p><emphasis>…жінка моя тобі кланяється… — </emphasis>Гулак-Артемовська Олександра Іванівна (дівоче прізвище — Іванова, бл. 1825–?) — арфістка й піаністка.</p><subtitle>173. Т. Г. Шевченка до Бр. Залеського</subtitle><subtitle><emphasis>20 травня 1856. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом, який зберігається в архіві Чарторийських Краківського національного музею (Bibl. Czart. — rkps Ew. — 1625; фотокопія — ІЛ. — Ф. 1. — № 902).</p><p>Рік написання встановлюється за листом Бр. Залеського від 8–9 червня 1856 р. (№ 175), що є відповіддю на даний лист і на попередній (від 21 квітня 1856 р., № 170), а також за змістом цих листів, зокрема відомостями про «два куска шерстяной материи», про повісті «Варнак» та «Княгиня», клопотання перед В. О. Перовським тощо.</p><p>Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1883. — № 1. — С. 167–168), публікація М. П. Драгоманова за копією І. Крашевського з помилкою в датуванні.</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 371–372.</p><p>Відповідь на невідомий лист Бр. Залеського, написаний орієнтовно на початку травня 1856 р.</p><empty-line/><p><emphasis>Благодарю тебя… за «Мертвые души»… — </emphasis>«Мертві душі» М. В. Гоголя.</p><p><emphasis>Ты, вероятно, не получил еще последнего моего письма и двух кусков шерстяной материи… — </emphasis>Ідеться про невідомі малюнки, які Шевченко вислав з листом від 21 квітня 1856 р. Бр. Залеський 8–9 червня 1856 р. одразу відповідає на це: «Я получил два куска шерстяной материи и вслед за сим коротенькое послание твое».</p><p><emphasis>Бюрно — </emphasis>К. I. Бюрно.</p><p><emphasis>И[раклий] —</emphasis> I. О. Усков.</p><p><emphasis>Михайло — </emphasis>М. Г. Цейзик.</p><p>…<emphasis>последняя неудача меня так озадачила… — </emphasis>Див. листи до Бр. Залеського (від 25–26 вересня 1855 р., № 166) та А. І. Толстої (від 22 квітня 1856 р, № 171).</p><p><emphasis>По известному тебе адресу отошли только «Варнака», а «Княгиню» оставь у себя, она уже приютилась. — </emphasis>У листі від 21 квітня 1856 р. Шевченко, повідомляючи про надсилку цих повістей, просив віддати їх переписати й надіслати до Петербурга М. О. Осипову. Але, дізнавшись з листа М. О. Осипова від грудня 1855 — березня 1856 р., що «Княгиню» А. І. Толстая обіцяла влаштувати в журналі «Современник», Шевченко змінив своє рішення (№ 169).</p><p><emphasis>Как бы ты достал карандаши… у Карла. — </emphasis>Шевченко вже звертався до Бр. Залеського з проханням розшукати у К. І. Герна олівці й пояснював, де саме вони знаходяться (див. листи до Бр. Залеського від 10 червня 1855 р. та 25–26 вересня того ж року).</p><p><emphasis>Жив ли мой альбом чистый у Карла?</emphasis> — Очевидно, саме цей альбом Шевченко мав на увазі в листі до Бр. Залеського від 10 червня 1855 р. (№ 165).</p><p><emphasis>Кланяйся Сове, Михайлу… — </emphasis>Е.-В. Желіговському та М. Г. Цейзику.</p><subtitle>174. Т. Г. Шевченка до М. О. Осипова</subtitle><subtitle><emphasis>20 травня 1856. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за першодруком у газеті «Московские ведомости» (1862. — 28 лютого) з помилковою датою: 1855.</p><p>Рік написання встановлюється за змістом, а також за листами М. О. Осипова від грудня 1855 — березня 1856 р. та А. І. Толстої від 20 лютого 1856 р. (№ 167, 168).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 385–388.</p><p>Відповідь на лист М. О. Осипова від грудня 1855 — березня 1856 р.</p><p>Відповідь (повторна) до М. О. Осипова (№ 182).</p><empty-line/><p>…<emphasis>хотя вы и променяли лиру на меч и лучезарного Феба на мрачного Арея… — </emphasis>У листі від грудня 1855 — березня 1856 р. М. О. Осипов повідомляв про свій від'їзд до діючої армії 27 листопада 1855 р. Лист розпочато у Курську в госпіталі, а закінчено в Криму на позиціях (Біюк-Сойрень). Феб — у грецькій міфології один з епітетів Аполлона як бога світла. Арей, Арес — у грецькій міфології бог війни.</p><p>…<emphasis>16-го апреля, получаю страховое письмо от неизвестной мне особы. — </emphasis>Ідеться про лист А. І. Толстої від 20 лютого 1856 р. (№ 168). Шевченко добре знав і розумів, хто автор листа, але вважав своїм обов'язком не розголошувати її імені, побоюючись можливої перлюстрації.</p><p><emphasis>14-го апреля получил я известие из Оренбурга… — </emphasis>Див. лист до Бр. Залеського від 25–26 вересня 1855 р. (№ 166) та коментар до нього.</p><p><emphasis>Я очень рад, что случай привел вас увидеть хоть один экземпляр амфибий, между которыми я прозябаю столько лет. — </emphasis>М. О. Осипов у згаданому листі розповідає про зустріч з В. О. Михайловим, офіцером, який служив разом із Шевченком у Новопетровському укріпленні.</p><p><emphasis>Геты, между которыми на берегах Дуная влачил остаток дней своих Овидий Назон… — </emphasis>Публій Овідій Назон (43 до н. е. — близько 18 н. е.) — римський поет, засланий імператором Августом у м. Томи (нині Констанца в Румунії), римську колонію на території, де жили фракійські племена гетів, споріднених з даками — предками румунів.</p><p><emphasis>Кстати о Дармограе: вы сделали замечание на его «Княгиню»… — </emphasis>У згаданому листі М. О. Осипов писав: «…я прочел сочинение с удовольствием… тем не менее мне кажется, что в рассказе много недостатков, проистекающих от недостатка отделки, подробностей, отрывочности развития» (№ 169).</p><p><emphasis>Прислал он мне еще один рассказ, под названием «Варнак». — </emphasis>Рукопис повісті «Варнак», написаної орієнтовно наприкінці 1853 — на початку 1854 р., Шевченко надіслав разом із рукописом повісті «Княгиня» Бр. Залеському з листом від 21 квітня 1856 р. (№ 170), прохаючи його прочитати, виправити де слід, віддати переписати й переслати на адресу М. О. Осипова (Шевченко тоді не знав, що М. О. Осипов ще 27 листопада минулого року залишив Петербург).</p><p><emphasis>Он, кажется, вовсе не читает великого шотландца. — </emphasis>Ідеться про романи англійського і шотландського письменника Вальтера Скотта (1771–1832), які багато перекладалися в Росії і були добре відомі Шевченку (у своїх повістях він згадує романи «Вудсток», «Пертська красуня», «Антикварій», «Замок Кенільворт», «Квентін Дорвард»).</p><p><emphasis>Вы говорите, что Логановский имел для московского храма работы на 80 000 руб. — </emphasis>Логановський Олександр Васильович (1810 чи 1812–1855) — російський скульптор, професор Академії мистецтв, автор уславленої скульптури «Парень, играющий в свайку» (1836), якій О. С. Пушкін присвятив вірш «Юноша, полный красы…»; займався оздобленням Ісаакіївського собору в Петербурзі. Ідеться про його участь в оздобленні храму Спаса у Москві.</p><p><emphasis>Пименов Микола Степанович </emphasis>(1812–1864) — російський скульптор; автор скульптури в народному дусі «Парень, играющий в бабки» (1836), теж відзначеної Пушкіним у вірші «Юноша трижды шагнул…».</p><p><emphasis>Рамазанов — </emphasis>М. О. Рамазанов. Виконав низку алегоричних скульптур для Ісаакіївського собору.</p><p><emphasis>К[арл] И[ванович] —</emphasis> прізвисько Миколи I.</p><p><emphasis>Прадье </emphasis>(1792–1852) — французький скульптор.</p><p><emphasis>Жак — </emphasis>французький скульптор у Петербурзі, відомий низкою невдалих праць і проектів.</p><p><emphasis>Лядурнер Адольф Ігнатович </emphasis>(Ladurner A. J) (1789–1855) — французький скульптор, професор Академії мистецтв (з 1840).</p><p>…<emphasis>старик Мельников… — </emphasis>Мельников Авраам Іванович (1784–1854) — російський архітектор.</p><p>…<emphasis>сенат поручили выстроить какому-то инженеру Шуберту… — </emphasis>Автор будинку сенату й синоду (1829–1834) — російський архітектор Россі Карл Іванович (1775–1849); будівничий — А. Е. Штауберт.</p><p><emphasis>Если случится вам быть в Киеве… взгляните на институт благородных девиц. — </emphasis>Ця будівля (нині — Міжнародний центр культури і мистецтв) створена архітектором Беретті Вікентієм Івановичем (1781–1842) у класицистичному стилі.</p><p><emphasis>Верба моя часто напоминает мне легенду о раскаявшемся разбойнике. — </emphasis>Поширений у світовому фольклорі, й українському зокрема, сюжет (<emphasis>Куліш П.</emphasis> Записки о Южной Руси. — СПб., 1856. — Т. 1. — С. 304, 309–311; <emphasis>Драгоманов М. П. </emphasis>Малорусские народные предания и рассказы. — К., 1876. — С. 131–132).</p><p><emphasis>Но тот был разбойник, а я, увы, сочинитель. — </emphasis>Шевченко натякає на байку I. А. Крилова «Сочинитель и разбойник» (Басни Ивана Крылова в осьми книгах. — СПб., 1830. — С. 305).</p><p><emphasis>Погода к осени дождливей, А люди к старости болтливей. — </emphasis>Рядки з байки I. А. Крилова «Плотичка» (Басни Ивана Крылова в осьми книгах. — С. 314).</p><p><emphasis>Робинзон Крузо — </emphasis>герой однойменного роману англійського письменника Даніеля Дефо (1663–1731). Цей твір Шевченко з пієтетом згадував у повісті «Художник», а влітку 1856 р. виконав сепію «Робінзон Крузо».</p><p><emphasis>Коронация государя — предел моих надежд и упований. — </emphasis>Див. примітку до листа до А. І. Толстої від 22 квітня 1856 р. (№ 171).</p><p><emphasis>С повестями и рассказами Толстого я совершенно не знаком. — </emphasis>М. О. Осипов у згаданому листі радив Шевченкові прочитати в журналі «Современник» повісті Л. М. Толстого «Детство» і «Отрочество», а також оповідання (№ 169).</p><subtitle>175. Бр. Залеського до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>8–9 червня 1856. Оренбург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 92. — № 84).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1897. — № 3. — С. 458–461, з пропусками в тексті й помилками у прочитанні.</p><p>Дата в автографі: «8 июня». Рік встановлюється за змістом (див. останній абзац тексту листа) і за листом З. Сераковського від 9 червня 1856 р.</p><p>Відповідь на листи Шевченка від 21 квітня та 20 травня 1856 р. з Новопетровського укріплення (№ 170, 173).</p><p>Відповідь Шевченка — лист, написаний у червні 1856 р. з Новопетровського укріплення (№ 178).</p><empty-line/><p><emphasis>Я получил два куска шерстяной материи… — </emphasis>Про які саме малюнки Шевченка; (їх він конспіративно називав шматками шерстяної тканини) йдеться, невідомо.</p><p><emphasis>…и… коротенькое послание твое…</emphasis> — Лист від 20 травня 1856 р.</p><p><emphasis>Бюрно Карл Іванович</emphasis> (1796–?) — військовий інженер, генерал-майор; 1854 р. відзначився при будівництві укріплень на Сирдар'їнській лінії. О. М. Плещеєв, близько познайомившись із ним під час спільного перебування в Ак-Мечеті, захоплювався його інтелігентністю (Минувшие годы. — 1908. — № 10. — С. 126). Із Бр. Залеським у К. І. Бюрно налагодилися дружні взаємини на ґрунті захоплення малярством. Пояснюючи, чому він не звернувся до Бюрно щодо продажу йому Шевченкового малюнка, Залеський відповідає на прохання, висловлене Шевченком у листі від 20 травня 1856 р., запропонувати один малюнок Бюрно, що добре розуміється на мистецтві.</p><p><emphasis>…посылаю Ираклию…</emphasis> — Ускову Іраклію Олександровичу (1810–1882) — майору, коменданту Новопетровського укріплення (1853–1865). Приймав Шевченка у своїй господі як члена родини, дав йому змогу писати й малювати. На власну відповідальність видав йому квиток на проїзд до Петербурга, за що пізніше дістав стягнення, їх листування тривало й після повернення Шевченка до Петербурга.</p><p><emphasis>Вельямінов-Зернов Володимир Володимирович</emphasis> (1830–1904) — російський історик-сходознавець, археолог, лінгвіст, академік Петербурзької академії наук. У 1851–1856 рр. служив в Оренбурзькому краї; тут написав працю «Исторические известия о киргизкайсаках и сношениях России с Средней Азиею» (Уфа, 1853–1855); пізніше — співробітник Азіатського департаменту; вивчав історію касимівських та кримських татар; попечитель Київської шкільної округи (з 1888 р.), голова Київської археографічної комісії по розгляду давніх актів (з 1889 р.).</p><p><emphasis>Сова твой подарок принял со слезами… — </emphasis>Желіговський Едвард Вітольд (літературний псевдонім — Антоній Сова; 1815–1864). Одночасно з Шевченком відбував заслання в Оренбурзькому краї як учасник польського національно-визвольного руху. Заочно познайомився і листувався з Шевченком у засланні, згодом зустрічався з ним у Петербурзі, де в 1859 р. видавав польську газету «S&#x142;owo» демократичного спрямування. В листі йдеться про копію повісті «Варнак», надіслану Бр. Залеському (із листом від 21 квітня 1856 р. та з рукописом повісті «Княгиня»), з проханням дати переписати, виправивши, й надіслати у Петербург М. Осипову для влаштування до друку. У наступному листі, від 20 травня, Шевченко попросив передати первісний рукопис у дарунок Е.-В. Желіговському з посвятою йому чи без неї — на розсуд адресата. Доля цього рукопису не відома.</p><p><emphasis>Сигизмунд</emphasis> — Сераковський Зигмунт Гнатович (псевдонім — Доленго; 1826–1863); — польський засланець, відданий у солдати Окремого Оренбурзького корпусу за підозру у спробі перейти через кордон для участі в революційних подіях у Галичині у квітні 1848 р.; на початку 1853 р. дістав чин унтер-офіцера, а в березні 1856 р. — чин прапорщика і був призначений до 7-го запасного батальйону Брестського піхотного полку, що стояв у Катеринославі (нині — м. Дніпро). Але спершу Сераковський приїхав до Петербурга, де домігся прикомандирування до Зразкового кавалерійського полку, що базувався у Павловську під Петербургом (<emphasis>Усенко П. Г.</emphasis> Натхненний Сигізмунд. — Львів: Каменяр, 1990. — С. 62–72). Пізніше його переведено до Арзамаського драгунського полку в чині поручика, звідки він і вступив 1857 р. до Миколаївської Академії Генерального штабу, яку закінчив 1859 р. У 1861–1863 рр. служив у Генеральному штабі в чині капітана. Виключений як один з керівників польського визвольного повстання 1863 р. Страчений 15 червня 1863 р. (<emphasis>Глиноецкий Н. П.</emphasis> Исторический очерк Николаевской Академии Генерального штаба. — СПб., 1882. — С. 98).</p><p>Під час перебування в Петербурзі активно готував визвольне повстання, співпрацював у журналі «Современник» (осінь 1856 — липень 1857 р.), у відділі закордонних вістей. Був у дружніх стосунках з М. Костомаровим, Ф. Толстим, Шевченком, М. Чернишевським та ін.</p><p><emphasis>…жду на днях верного и хорошего человека… — </emphasis>Про кого йдеться, невідомо.</p><p><emphasis>…личное предубеждение В[асилия] А[лексеевича]…</emphasis> — В. О. Перовського, командира Окремого Оренбурзького корпусу (1851–1857). У лютому 1850 р. на клопотання А. І. та І. І. Лизогубів та їх родича — графа А. І. Гудовича, В. О. Перовський листовно звертався до начальника штабу корпусу жандармів Л. В. Дубельта із запитанням, чи не можна полегшити становище Шевченка (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 182–183), й дістав відповідь із посиланням на О. Ф. Орлова про передчасність такого клопотання (там само. — С. 185). Відтоді Перовський облишив офіційне клопотання, але сприяв подібним крокам з боку О. І. Ускова й не давав ходу дрібним доносам на Ускова й самого Шевченка. Дружина І. О. Ускова — Агата Омелянівна — згадувала в листі до О. Я. Кониського: «…когда Ираклий Александрович при отъезде из Оренбурга (де він був ад'ютантом В. О. Перовського; йдеться про весну 1853 р. — <emphasis>Ред.</emphasis>) в форт (до Новопетровського укріплення, куди Перовський призначив Ускова комендантом. — <emphasis>Ред</emphasis>.) пошел прощаться к Перовскому, то тот первый заговорил о Шевченко и просил мужа как-нибудь облегчить его положение, иначе Ираклий Александрович и не мог бы так решительно действовать, не имея поддержки свыше» (Воспоминания о Тарасе Шевченко. — С. 280, 285; Науковий збірник за рік 1926. — К., 1926. — Т. 21. — С. 159).</p><p><emphasis>…теперь мне обещали, что будет сделано представление…</emphasis> — Невідомо, про чию обіцянку йдеться.</p><p><emphasis>Алексей Иванович</emphasis> — О. I. Бутаков.</p><p><emphasis>Карл</emphasis> — К. I. Герн.</p><p><emphasis>…недалеко от кочевки…</emphasis> — Так В. О. Перовський називав свою літню резиденцію в степу під Оренбургом.</p><p><emphasis>…и тогда я возьму у него и альбом, и карандаши — и фотографию сделаю… — </emphasis>Свої прохання до К. Герна Шевченко висловив у попередніх листах до Бр. Залеського від 21 квітня та 20 травня 1856 р. (№ 170, 173).</p><p><emphasis>Сигизм[унд] займется этим делом… — </emphasis>Ідеться про намір З. Сераковського клопотатися у Петербурзі про царську амністію Шевченкові.</p><p><emphasis>…не удивляйся совету моему в предыдущем письме.</emphasis> — Цей лист не відомий.</p><p>Михаил — М. Г. Цейзик.</p><p><emphasis>…новые его работы я посылаю тебе…</emphasis> — Про фотопортрет З. Сераковського Шевченко відгукнувся пізніше в листі, написаному у другій половині червня 1856 р. Киргизские мальчики — ймовірно, малюнок «Байгуші під вікном» (т. 10, № 79).</p><p><emphasis>…получил известие о дозволении возвратиться на родину. — </emphasis>Це повідомлення Бр. Залеський отримав після штурму Ак-Мечеті, за заслуги у якому він дістав офіцерський чин; 12 червня 1856 р. Залеського звільнено зі служби у чині прапорщика.</p><p><emphasis>Пиши ко мне на имя Михаила: Михаилу Игнатьеву.</emphasis> — Ідеться, як визначив свого часу Л. Н. Большаков (див.: Літа невольничі. — С. 32–33), про Михайла Гнатовича Цейзика (1815–?) — аптекаря, фотоаматора, близького до кола польських засланців в Оренбурзі. Він допомагав і засланому поетові, пересилаючи його листи Бр. Залеському, виконуючи фотокопії малюнків, надісланих Бр. Залеському на продаж, фотопортрети поетових друзів,</p><subtitle>176. З. Сераковського до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>9 червня 1856. Оренбург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 92. — № 301).</p><p>Вперше надруковано у виданні: <emphasis>Чалый М. К.</emphasis> Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 82–83, де лист помилково датовано 1855 р., має неточності й пропуски і, крім того, помилково контамінований з припискою Сераковського до наступного листа Бр. Залеського від 3 липня 1856 р.</p><p>Дата в автографі: «9 июня 1856 года, Оренбург над Уралом».</p><p>Одержання листа Шевченко підтвердив у листі до Бр. Залеського, написаному в червні 1856 р. у Новопетровському укріпленні (№ 178).</p><empty-line/><p><emphasis>Бронислав наш получил сегодня полное увольнение… — </emphasis>Див. коментар до листа Бр. Залеського від 8–9 червня 1856 р. (№ 175).</p><p><emphasis>…(не позже 1-го июля) едет на родину… — </emphasis>З листа Бр. Залеського до Шевченка від 3 липня 1856 р. (№ 179) випливає, що він мав виїхати на батьківщину 4 липня.</p><p><emphasis>…я жду его и поеду вместе с ним или поеду его передовым.</emphasis> — 3 липня 1856 р. Бр. Залеський писав Шевченкові: «Сигизмунд едет со мною, а из Москвы отправится в Питер» — для того, щоб домогтися переводу в один із полків, розміщених біля Петербурга, й готуватися до вступу до Миколаївської Академії Генерального штабу, про що стосовно Сераковського йшлося вже кілька років.</p><p><emphasis>Полк, в который я назначен…</emphasis> — З. Сераковський разом із чином прапорщика дістав у березні 1856 р. призначення до 7-го запасного батальйону Брестського піхотного полку.</p><p><emphasis>Екатеринославль</emphasis> — Катеринослав (нині — м. Дніпро).</p><p><emphasis>…я написал послание к батьке…</emphasis> — За ймовірним здогадом М. М. Павлюка, саме це послання й переписав З. Сераковський з невідомої чернетки на зворот листа Бр. Залеського до Шевченка від 3 липня 1856 р.</p><p><emphasis>…мысль не моя — чувство мое!</emphasis> — Думка могла бути й Шевченковою: наприклад, з «Передмови» до «Гайдамаків»: «Ми одної матері діти, що всі ми слов'яне. Серце болить, а розказувать треба: нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись, нехай братаються знову з своїми ворогами. Нехай житом-пшеницею, як золотом, покрита, не розмежованою останеться навіки од моря і до моря слов'янськая земля». Або ж із добре відомого Сераковському вірша «Полякам» (1847).</p><p><emphasis>…дай Бог целовать тебя на берегах Днепра или в Петербурге. — </emphasis>Сераковський і Шевченко вперше зустрілися в Петербурзі 28 березня 1858 р. (див. запис у щоденнику).</p><subtitle>177. Т. Г. Шевченка до С. С. Гулака-Артемовського</subtitle><subtitle><emphasis>30 червня 1856. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. — № 7. — С. 15–16).</p><p>Рік написання встановлюється за листом М. М. Лазаревського до Шевченка від 7 серпня 1856 р., де є фраза: «Вчера я прочитал письмо к Семену от 30 июня» (№ 177).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 395–396.</p><p>Відповідь на лист С. С. Гулака-Артемовського від 30 квітня 1856 р. (№ 172).</p><p>Відповідь С. С. Гулака-Артемовського не відома. Відповіли на цей лист М. М. Лазаревський листом від 7 серпня 1856 р. (№ 181) та А. М. Маркевич листом від 25 жовтня 1856 р. (№ 186).</p><empty-line/><p><emphasis>Десятий год не пишу, не рисую і не читаю навіть нічого… — </emphasis>У листах до Петербурга, які надсилалися поштою й могли бути перлюстровані, Шевченко намагається створити враження строгого додержання усіх заборон. Насправді відомо про його активну творчу діяльність: працю над російськими повістями, малювання й заняття скульптурою, чималу лектуру.</p><p><emphasis>Два чи, може, вже і три годи тому буде, як писав я до тебе, друже мій єдиний, і до Ійохима… — </emphasis>Це були листи до С. С. Гулака-Артемовського від 1 липня 1852 р. (№ 139), 15 червня та 6 жовтня 1853 р. (№ 146, 148). У двох останніх листах Шевченко просив С. С. Гулака-Артемовського передати К. Ійохиму прохання надіслати йому зразки фігурок, виконаних технікою гальванопластики, та поради щодо цієї техніки, але відповіді не одержав. Лист Шевченка до К. Ійохима не відомий.</p><p>…<emphasis>ради святого Аполлона… — </emphasis>тобто заради покровителя мистецтва, чий образ втілено в прекрасній статуї скульптора Леохара (IV ст. до н. е.).</p><p>…<emphasis>плачу разом з вами о погребенії вашої Александри. — </emphasis>Ідеться про маленьку доньку С. С. Гулака-Артемовського, названу так на честь його дружини.</p><p>…<emphasis>цілую твоє єдинеє дитя… — </emphasis>Ідеться про доньку Варвару.</p><subtitle>178. Т. Г. Шевченка до Бр. Залеського</subtitle><subtitle><emphasis>Друга половина червня 1856. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом, який зберігається в архіві Чарторийських Краківського національного музею (Bibl. Czart. — rkps Ew. — 1625; фотокопія — ІЛ. — Ф. 1. — № 903).</p><p>Датується на підставі листа від Бр. Залеського від 8–9 червня 1856 р. (№ 175), згадки в наступному листі Шевченка до Бр. Залеського від 8 листопада [1856 р.], де є фраза: «Писал я через Михайла тебе еще в начале лета; не знаю, получил ли ты мое письмо» (№ 188). Лист був адресований на ім'я М. Г. Цейзика відповідно до прохання Бр. Залеського в листі від 8–9 червня 1856 р. (відповіддю на який і є даний лист): «Пиши ко мне на имя Михаила: Михайлу Игнатьеву» (№ 175). Шевченко так і зробив, надписавши на листі: «Брониславу». М. Цейзик переслав цього листа Бр. Залеському вже значно пізніше, одержавши, ймовірно, звістку про прибуття Бр. Залеського додому в с. Рачкевичі: лист Шевченка одержано Залеським 18 вересня 1856 р. (див. відповідь Бр. Залеського від 18 вересня [1856 р.]. — № 183). Рік встановлюється за змістом.</p><p>Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1883. — № 4. — С. 856–858) з неточностями в тексті.</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 399–400.</p><p>Відповідь на листи Бр. Залеського від 8–9 червня [1856 р.] (№ 175) та З. Сераковського від 9 червня 1856 р. (№ 176).</p><p>Відповідь Бр. Залеського від 18 вересня [1856 р.] (№ 183).</p><empty-line/><p><emphasis>Ты с таким чистым восторгом… пишешь мне о своем возвращении на милую родину. — </emphasis>Цим повідомленням закінчується лист Бр. Залеського від 8 червня 1856 р. Не виключено, що останні рядки дописані 9 червня, про що свідчить лист З. Сераковського з цією датою (№ 176).</p><p>…<emphasis>сбывать мою материю? — </emphasis>Ідеться про виконані Шевченком малюнки й скульптурні твори. Шевченко турбувався про збут своїх мистецьких творів — єдиного джерела його заробітку на той час.</p><p><emphasis>Штемпель</emphasis> — авторський підпис Шевченка на малюнках; Бр. Залеський вважав цю вимогу земляків доказом любові до поета.</p><p><emphasis>Портрет С[игизмонда]… —</emphasis> Фотографічний портрет З. Сераковського надіслано Бр. Залеським у листі від 8–9 червня 1856 р.</p><p>…<emphasis>а за письмо не благодарю… — </emphasis>Ідеться про лист З. Сераковського від 9 червня 1856 р. Це підтверджується також згадкою про Єкатеринослав (нині — м. Дніпро) в обох листах — З. Сераковського (№ 176) та коментованому.</p><p><emphasis>Ты, вероятно, заедешь в Уфу — поцелуй Сову и Людвика. — </emphasis>Е.-В. Желіговського та Л. Турно.</p><p><emphasis>Бюрно у нас еще не было… — </emphasis>У листі від 8–9 червня 1856 р. Бр. Залеський повідомляв Шевченка, що на початку вересня до укріплення прибуде з інспекцією генерал-майор К. І. Бюрно, і радив поету звернутися до нього з приводу дозволу малювати (№ 175).</p><p><emphasis>Сделает ли без тебя Михайло для меня фотографии?.. Устрой это так, чтобы сделал, и непременно [попроси] уважаемого мною Карла. — </emphasis>Шевченко вже кілька разів просив Бр. Залеського та М. Цейзика виконати фотографічний портрет К. I. Герна.</p><p><emphasis>И[раклий], кажется, немного охладел к фотографии. — </emphasis>I. О. Усков, який мав намір зайнятися фотографією.</p><p><emphasis>А[гата] имела неосторожность попрекнуть меня своими благодеяниями… — </emphasis>Обставини конфлікту з А. О. Усковою не відомі, але невдовзі мир було відновлено.</p><p>…<emphasis>возьми мою мизерию у Карла и передай Михайлу. — </emphasis>Речі й папери, що зберігалися у К. І. Герна, Шевченко просив передати М. Г. Цейзику.</p><p><emphasis>Я весьма опрометчиво поступил с моим «Варнаком»… — </emphasis>Це відповідь на зауваження Бр. Залеського в листі від 8–9 червня 1856 р.: «Обе вещи (повісті „Княгиня“ і „Варнак“. — <emphasis>Ред.</emphasis>) очень хороши… „Варнак“ еще выше, да только писец поганый переписывал, не говоря о бесчисленных ошибках, еще во многих местах пробелы — то двух-трех слов недостает, то иногда и целой строки. Жаль, очень жаль, что ты не просмотрел при отправлении» (№ 175). Помилки були зроблені при переписуванні твору з авторської чернетки.</p><p>…<emphasis>не посылай его Осипову. — </emphasis>М. О. Осипову.</p><p><emphasis>Я содержание помню и напишу его вновь. — </emphasis>Автограф повісті «Варнак» (ІЛ. — Ф. 1. — № 91), ймовірно, написаний наново.</p><p><emphasis>Будешь писать Аркадию… — </emphasis>А. Венгжиновському.</p><subtitle>179. Бр. Залеського і З. Сераковського до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>3 липня 1856. Оренбург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 92. — № 85).</p><p>Вперше надруковано фрагмент листа — у виданні: <emphasis>Чалый М. К.</emphasis> Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 82–83; без дописки З. Сераковського — у журналі «Киевская старина» (1897. — № 3. — С. 461); дописка Сераковського на звороті аркуша була опублікована М. К. Чалим у згаданій книжці як частина листа Сераковського до Шевченка від 9 червня 1856 р. (№ 176).</p><p>Дата в автографі: «3 июля». Рік написання встановлюється за змістом листа: йдеться про від'їзд обох кореспондентів із Оренбурга: 3 липня 1856 р.</p><empty-line/><p><emphasis>Я получил письмо от Аркадия, который меня извещает, что Варвара взялась просить и хлопотать за тобою.</emphasis> — Лист А. Венгжиновського до Бр. Залеського не відомий. В. М. Рєпніна, як особа високого шляхетського походження, належала до фрейлін Олександри Федорівни, вдови Миколи І (щоправда, вважалася у відпустці), і мала вагомі зв'язки у вищих колах. М. К. Чалий зазначав: «Первый луч надежды на освобождение от солдатчины брошен в душу поэта (по инициативе В. Н. Репниной), по поручению графини Анастасии Ивановны Толстой, художником Осиповым» (Там само. — С. 88); див. коментар до листа М. О. Осипова від 20 травня 1856 р. (№ 174).</p><p><emphasis>Василий Алексеевич</emphasis> — В. О. Перовський.</p><p><emphasis>…фрейлина Марии Николаевны графиня Толстая расспрашивала…</emphasis> — Повідомляючи О. Я. Кониському обставини визволення Шевченка із заслання, Л. М. Жемчужников особливо відзначив вагомість клопотань президента Академії мистецтв великої княгині Марії Миколаївни (1819–1876), сестри Олександра II. Фрейліна останньої — графиня Олександра Андріївна Толстая (1817–1904), добра приятелька В. А. Жуковського, О. К. Толстого, В. О. Перовського, відвідавши останнього в Оренбурзі, мала з ним розмову про Шевченка (ІЛ. — Ф. 77. — № 127. — Арк. 161, 238–239); можна припустити, що саме вона неофіційно сприяла успіхові клопотань Ф. П. Толстого перед президентом Академії мистецтв Марією Миколаївною, яка звернулася з відповідним проханням до уряду й домоглася успіху (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 271, 278).</p><p><emphasis>…нашего Монарха…</emphasis> — Олександра II.</p><p><emphasis>Михаил</emphasis> — М. Г. Цейзик.</p><p><emphasis>Людвиг — </emphasis>Балінський Людвіг, польський політичний засланець, відданий у солдати за участь у підготовці національно-визвольного повстання 1848 р.; кілька років служив разом із поетом у Новопетровському укріпленні, звільнений незадовго до Шевченка (<emphasis>Большаков Л. Н.</emphasis> Літа невольничі. — С. 376).</p><p><emphasis>Фотография Михаилу не удалась… — </emphasis>Див. лист Бр. Залеського від 8–9 червня 1856 р. (№ 175) та коментар до нього.</p><p><emphasis>Карл постоянно на своем хуторе… — </emphasis>Ідеться про К. І. Герна. Шевченко не раз прохав Бр. Залеського надіслати йому фотопортрети друзів. Так, 25–26 вересня 1855 р. він писав: «Если ты хочешь, чтобы моя радость была полная, то в первое твое письмо, которое ты мне напишешь, вложи свой портрет и портрет Михайла (Цейзика. — <emphasis>Ред.</emphasis>), а если можно, то и Карла (Герна. — <emphasis>Ред.</emphasis>) — ты меня этим подымешь на седьмое небо» (№ 166). А 21 квітня 1856 р. поет нагадує: «Кланяйся от меня Карлу и не забудь прислать мне фотографическое поличие» (№ 170).</p><p>Сигизмунд — З. Сераковський.</p><p><emphasis>…с ним благословил я на дорогу твоего «Варнака».</emphasis> — Рукопис повісті Шевченка «Варнак», переписаний і підготовлений до друку Бр. Залеським за списком, надісланим йому Шевченком із листом від 21 квітня 1856 р.; Сераковський мав передати рукопис М. О. Осипову для вміщення, ймовірно, у журналі «Современник».</p><p><emphasis>…певец Апокалипсиса…</emphasis> — Св. Іоанн Богослов, якому приписується «Апокаліпсис» («Откровения Іоанна Богослова») — одна з книг «Нового завіту» (датується орієнтовно 95 р.); йому належить також четверте євангеліє і три послання.</p><p><emphasis>Твои киргизята прекрасны!</emphasis> — Ідеться про декілька малюнків із зображенням киргизьких дітей, серед них і два невідомих.</p><subtitle>180. О. Ф. Писемського до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>6 липня 1856. Астрахань</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 92. — № 284).</p><p>Вперше надруковано у виданні: <emphasis>Чалый М. К.</emphasis> Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 93–94; текст подано фрагментарно, місцями переказано. За автографом вперше подано у виданні: Листа до Т. Г. Шевченка. — С. 88; публікація Л. Ф. Кодацької.</p><p>Дата в автографі: «6 июля»; рік встановлюється за часом перебування О. Ф. Писемського в Новопетровському укріпленні у квітні—травні 1856 р. та згадками поета про нього у листах: 6 липня 1856 р. (№ 180), Астрахань. Постскриптум до листа написано пізніше, через кілька днів.</p><empty-line/><p><emphasis>Писемський Олексій Феофілактович</emphasis> (1821–1881) — російський письменник, етнограф; влітку 1856 р. був учасником експедиції К. М. Бера на Каспійському морі, збираючи етнографічні відомості (опис Новопетровського укріплення див. у сьомому розділі його «Путевых очерков»).</p><p><emphasis>…я видел на одном вечере человек двадцать Ваших земляков…</emphasis> — Ймовірно, це були саме ті люди (місцева інтелігенція), що через рік, у вересні 1857 р., гостинно зустріли самого поета, оточили його піклуванням, навіть два дні — 15 і 16 серпня — вели за нього щоденник. Серед них — викладач географії в астраханській гімназії І. П. Клопотовський, який познайомився з Шевченком, ще коли був студентом Київського університету; флотські медики — І. Ф. Муравський, С. А. Незабитовський, Є. І. Одинцов, Ф. Чельцов, К. Новицький, Т. Зброжек та інші (докладніше див.: <emphasis>Большаков Л. Н.</emphasis> Їхав поет із заслання… Пошуки. Роздуми. Дослід— ження. — К., 1977. — С. 14–36).</p><p><emphasis>Бэру я напомню письмом…</emphasis> — Бер Карл Максимович (Карл Эрнст, 1792–1876) — німецький та російський природознавець, біолог, географ (родом з Естляндії). Один із засновників Російського Географічного товариства, академік Петербурзької академії наук. Дослідник Нової Землі, Каспійського моря (ця експедиція тривала з 1853 по 1856 рр.). До Новопетровського укріплення приїздив 21 вересня 1853 р., у серпні—вересні 1854 р. та у травні й липні—серпні 1856 р. Обіцяв поетові поклопотатися в Петербурзі про його визволення.</p><p><emphasis>Все Ваши поручения — и в Москве к Бодянскому, и в Петербурге к Костомарову…</emphasis> — Йшлося, ймовірно, про прохання письменника до друзів, відомих та впливових у науково-літературних колах, щодо влаштування друку його повістей.</p><p><emphasis>С прошлой почтой я писал графине Толстой…</emphasis> — Лист, написаний на окремому аркуші, О. Ф. Писемський надіслав редактору-видавцеві журналу «Отечественные записки» А. О. Краєвському разом із листом такого змісту: «Почтеннейший Андрей Александрович! Обращаюсь к вам с моей покорнейшею просьбою: к записочке этой я прилагаю письмо к графине Толстой, жене вице-президента Академии художеств. Пишу в нем об известном вам несчастном Шевченке, к[оторы]й солдатом в Новопетров[ском] укреплении и с которым я познакомился, бывши на Тюк-Караганском полуострове. В чем состоит просьба, вы увидите из письма. Я не знаю имени графини и потому не могу писать к ней прямо. Потрудитесь узнать, как ее зовут, положить письмо в конверт, написать адрес и отправить к графине. Я болею и теперь так ослаб, что едва достало силы написать эти письма. [… ] Ваш Писемский. 6 июля [1856 г.]» (<emphasis>Писемский А. Ф.</emphasis> Письма. — М.—Л., 1936. — С. 98–99).</p><p><emphasis>…будет непременно писать к графу…</emphasis> — К. М. Бер обіцяв написати листа до Ф. П. Толстого, віце-президента Академії мистецтв, котрий добре знав Шевченка-художника.</p><p><emphasis>…в августе должна быть коронация.</emphasis> — Коронація Олександра II відбулася 26 серпня 1856 р.</p><subtitle>181. М. М. Лазаревського до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>7 серпня 1856. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 77. — № 124).</p><p>Вперше надруковано: Культура. — 1925. — № 3. — С. 34, з пропуском слова «теперь». Публікація М. С. Возняка.</p><p>Дата в автографі: «7 августа, С.-Петербург»; рік встановлюється за згадкою про лист Шевченка до Ф. П. Толстого від 12 квітня 1855 р. (№ 163) та за проханням Шевченка, висловленим у листі від 30 червня 1856 р. (№ 177) до С. С. Гулака-Артемовського, доброго знайомого М. Лазаревського, стосовно звернення до скульптора К. І. Іохима щодо фігурки-зразка для занять Шевченка скульптурою; лист датується: 7 серпня 1856 р., Петербург.</p><p>Відповідь на лист Шевченка до С. С. Гулака-Артемовського від 30 червня 1856 р. з Новопетровського укріплення, з яким адресат ознайомив М. М. Лазаревського.</p><p>Відповідь Шевченка — лист від 8 жовтня 1856 р. з Новопетровського укріплення (№ 184).</p><empty-line/><p><emphasis>Семен</emphasis> — С. С. Гулак-Артемовський.</p><p><emphasis>Письмо твое к г[рафу] Ф[едору] П[етровичу]…</emphasis> — Лист до Ф. П. Толстого від 12 квітня 1855 р. (№ 163).</p><p><emphasis>…добрые люди просили о тебе…</emphasis> — Хоча прямих відомостей про осіб, на яких натякає Лазаревський, немає, але ними могли бути небіж Ф. П. Толстого граф О. К. Толстой, про значну роль якого в цій справі писав пізніше Л. М. Жемчужников у листі до О. Я. Кониського, а також, ймовірно, З. Сераковський і К. Бер (див. коментар до листа О. Ф. Писемського від 6 липня 1856 р., № 180), О. І. Бутаков, В. Рєпніна та інші.</p><p><emphasis>Ираклий Александрович</emphasis> — І. О. Усков.</p><p><emphasis>…не удивляйся прилагаемым в особом конверте… 20-ти рублям. — </emphasis>У згаданому листі до С. С. Гулака-Артемовського Шевченко, щиро дякуючи за переслані гроші, признавався, що йому дуже сутужно з грішми, і М. Лазаревський делікатно допоміг поетові.</p><p><emphasis>…какие именно нужны тебе статуэтки… Иохим не вышлет. — </emphasis>Відповідь на прохання Шевченка до К. І. Іоахима в згаданому листі до С. С. Гулака-Артемовського (№ 177).</p><p><emphasis>Федор сегодня только приехал из уезда…</emphasis> — Ф. М. Лазаревський, чиновник міністерства уділів; часто бував у відрядженнях.</p><subtitle>182. Т. Г. Шевченка до М. О. Осипова</subtitle><subtitle><emphasis>10 вересня 1856. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за факсимільною копією в журналі «Українська книга» (1937. — № 3), де лист вперше надруковано.</p><p>Вперше введено до зібрання творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 117–118.</p><p>Відповідь М. О. Осипова не відома.</p><empty-line/><p><emphasis>Ни вы, Николай Осипович, ни мой добрый аноним не получили моих писем. — </emphasis>Шевченко має на увазі свої листи до М. О. Осипова від 20 травня 1856 р. (№ 174) та до А. І. Толстої від 22 квітня того ж року (№ 171). У листі від 17 лютого 1858 р. (№ 269) М. О. Осипов писав, що він одержав лист від 20 травня 1856 р. і кілька разів писав Шевченкові, але відповіді не одержав. А. І. Толстая була за кордоном і одержала згаданий лист Шевченка лише 1 жовтня 1856 р. (№ 185).</p><p><emphasis>Ради… Венеры Милосской… — </emphasis>Венера — богиня кохання в римській міфології, чий образ втілено в прекрасній статуї невідомого автора (II ст. до н. е.).</p><subtitle>183. Бр. Залеського до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>18 вересня 1856. Рачкевичі</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 92. — № 86).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1897. — № 3. — С. 462–464, з пропусками й неточним прочитанням. Публікація М. К. Чалого.</p><p>Дата в автографі: «18 сентяб[ря] [18]56».</p><p>Відповідь на лист Шевченка за червень 1856 р. з Новопетровського укріплення (№ 178).</p><p>Відповідь Шевченка — листи від 10, 15 лютого та від 8, 10, 13 20 травня 1857 р. з Новопетровського укріплення (№ 193, 200).</p><empty-line/><p><emphasis>Михаил — </emphasis>М. Г. Цейзик.</p><p><emphasis>Я шесть недель живу уже между своими…</emphasis> — Бр. Залеський, одержавши відставку, залишив Оренбург 4 липня 1856 р.; листа написано з маєтку Залеських — села Рачкевичі під Слуцьком.</p><p><emphasis>…даже Чиркалу и сад около Новопетровска вспомню…</emphasis> — Чиркалатау (Шеркалатау) — вершина в горах Каратау, де Шевченко й Залеський побували в складі експедиції 1851 р.; сад коло Новопетровська — найпевніше, мальовничий Разуманівський сад в ущелині (кілометрів за 5–7 від укріплення); нижче, понад морем, лежить скеля «Скеля Чернець» (т. 10, № 69), змальована Шевченком.</p><p><emphasis>Бог знает один, где придется умереть…</emphasis> — Бр. Залеський помер в еміграції, в Ментоні, 2 січня 1880 р.</p><p><emphasis>Штемпель</emphasis> — підпис художника, який бажали бачити на малюнках покупці.</p><p><emphasis>«Варнак»… переписан, остался у Совы вместе с принадлежащим ему экземпляром…</emphasis> — Див. коментар до листа Бр. Залеського від 8–9 червня 1856 р.</p><p><emphasis>…хотел передать его Михайлову…</emphasis> — Михайлов Михайло Ларіонович (1829–1865) — російський письменник, критик, перекладач, співробітник журналу «Современник». У 1856–1857 рр. перебував в етнографічній експедиції в Оренбурзькому краї за відрядженням Морського міністерства. Переклав три вірші Шевченка — «Іван Підкова», «До Основ'яненка», «Заповіт» (<emphasis>Павлюк М. М.</emphasis> Шевченко в оцінці і перекладах М. Л. Михайлова // Радянське літературознавство. — 1969. — № 4. — С. 53–69), рецензував «Кобзар» 1860 р. (Русское слово. — 1860. — № 4. — С. 23–42, за підписом «М. Л.»). Передача рукописів через Михайлова не здійснилася, оскільки його експедиція тривала й наступного року.</p><p><emphasis>В Москве я познакомился с некоторыми издателями «Русского вестника»… — </emphasis>Цей літературний та політичний журнал був щойно заснований М. М. Катковим та П. М. Леонтьєвим (1856) і перші п'ять років мав помірну, реформістську програму, чим приваблював до себе серйозних письменників та вчених.</p><p><emphasis>Якушкін Євген Іванович</emphasis> (1826–1905) — російський етнограф, юрист, співробітник «Русского вестника»; син декабриста І. Якушкіна. Близький до родини Щепкіних: спільно з М. М. Щепкіним займався видавничою діяльністю.</p><p><emphasis>…на 3-ей Мещанской, у Филиппа митрополита в доме Абакумовой. — </emphasis>Будинок належав чиновниці п'ятого класу Катерині Іванівні Абакумовій (<emphasis>Мельниченко В.</emphasis> Тарас Шевченко і Михайло Грушевський на Старому Арбаті. — М., 2006. — С. 253) і розташовувався під № 49 (нині — вул. Щепкіна, будинок не зберігся), біля церкви, побудованої в пам'ять Московського митрополита Пилипа (в миру — П. С. Количова).</p><p><emphasis>Сигизмунд — </emphasis>З. Г. Сераковський.</p><p><emphasis>Старик генерал, наверно, был уже у вас… — </emphasis>К. І. Бюрно відвідав Новопетровське укріплення в середині вересня 1856 р., і поет захоплено писав про нього Бр. Залеському 8 листопада 1856 р. (№ 188).</p><p><emphasis>Ираклий Александрович</emphasis> — І. О. Усков.</p><subtitle>184. Т. Г. Шевченка до М. М. Лазаревського</subtitle><subtitle><emphasis>8 жовтня 1856. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 152).</p><p>Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 3. — С. 3–4) з неточностями.</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 396–397.</p><p>Відповідь на лист М. М. Лазаревського від 7 серпня 1856 р. (№ 181).</p><empty-line/><p><emphasis>Спасибі тобі і за гроші. —</emphasis> М. Лазаревський надіслав Шевченкові 20 крб.</p><p>У <emphasis>мене їх тепер так небагато, як у того Лазаря, що сліпці співають по ярмарках. — </emphasis>Один із записів тексту лірницької пісні про Лазаря див.: <emphasis>Малинка А. </emphasis>Кобзарь Петро Гарасько й лирнык Максим Прыщенко // Киевская старина. — 1893. — № 9. — С. 442–443.</p><p><emphasis>Я сердечне рад, що ви познакомилися з Семеном. — </emphasis>Ідеться про С. С. Гулака-Артемовського, який ознайомив М. М. Лазаревського й А. М. Марковича з листом Шевченка до нього від 30 червня 1856 р. (№ 177).</p><p><emphasis>Німець Йохим, мабуть, на мене сердиться? — </emphasis>Ідеться про К. Ійохима (див. примітку до листа до С. С. Гулака-Артемовського від 30 червня 1856 р.).</p><p><emphasis>…в красочном магазине, що коло Академії художеств</emphasis> — Очевидно, магазин Довіцієллі в корпусі Ливарної майстерні (сучасна адреса: 4-та лінія, 1–3 / Великий проспект, 12). Див.: <emphasis>Боронь О.</emphasis> Магазин фарб «коло Академії художеств» (із коментарів до Шевченкового листа від 8 жовтня 1856 року) // Слово і Час. — 2019. — № 7. — С. 61–63.</p><p><emphasis>Кланяюся Федорові і Василеві… —</emphasis> Братам Ф. М. та В. М. Лазаревським.</p><p><emphasis>Глухому Галузі, коли знаєш, і йому… — </emphasis>Я. Ю. Галузевському.</p><p><emphasis>Напиши мені, будь ласкав, про Левицького… — </emphasis>С. П. Левицького.</p><subtitle>185. А. І. Толстої до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>8 жовтня 1856. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 92. — № 308).</p><p>Вперше надруковано уривок у виданні: <emphasis>Чалый М. К.</emphasis> Жизнь и произведения Т. Г. Шевченка. — С. 89; повний текст за автографом — у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка. — К., 1962. — С. 91–92.</p><p>Дата в автографі: «Октября 8, 1856 года, С.-Петерб[ург]».</p><p>Відповідь на лист Шевченка від 22 квітня 1856 р. з Новопетровського укріплення (№ 171).</p><p>Відповідь Шевченка — лист від 9 січня 1857 р. з Новопетровського укріплення (№ 191).</p><empty-line/><p><emphasis>…тем деятельнее действовала на бумаге</emphasis>. — Кому саме писала А. І. Толстая, невідомо.</p><p><emphasis>Это Ваш аноним</emphasis>. — Ідеться про саму А. І. Толстую, чиє ім'я в листуванні прямо не називалося з огляду на цензуру.</p><p><emphasis>…у меня старшая дочь…</emphasis> — Ідеться про Толстую-Юнге Катерину Федорівну (1843–1913), художницю; з Шевченком познайомилася 1858 р. одразу після його повернення до Петербурга. Ходила з ним на етюди, брала участь як перекладач у сеансах, коли Шевченко малював портрет американського актора Айри Олдриджа. Залишила спогади про Шевченка.</p><p><emphasis>Письмо Ваше адресуйте прямо на мое имя в Академию. — </emphasis>Родина віце-президента Академії мистецтв Ф. П. Толстого мала помешкання в будинку Академії мистецтв на Васильєвському острові.</p><p><emphasis>Повесть Дармограя хотят напечатать…</emphasis> — Ідеться про повість «Княгиня», надіслану М. О. Осипову, про яку останній писав Шевченкові навесні 1856 р.; «Рукопись я оставил у графини Толстой, она через знакомых ей литераторов передаст ее в редакцию „Современника“» (№ 169). Однак надрукувати повість Шевченкові не вдалося. «Кобзарь Дармограй» — псевдонім Шевченка-повістяра.</p><subtitle>186. А. М. Маркевича до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>25 жовтня 1856. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 92. — № 271).</p><p>Вперше надруковано у виданні: <emphasis>Чалый М. К.</emphasis> Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 94, фрагмент без початку й кінця, текст неточний. За автографом опубліковано у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка. — К., 1962. — С. 92–93.</p><p>Дата в автографі: «25 октяб[ря] 1856, С.-П[етер]бург».</p><p>Відповідь Шевченка — лист від 22 квітня 1857 р. з Новопетровського укріплення; поет писав про цей лист Я. Г. Кухаренкові (22 квітня 1857 р., № 197) та М. М. Лазаревському (22 квітня, 8 травня 1857 р., № 198).</p><empty-line/><p><emphasis>Маркевич (Маркович) Андрій Миколайович</emphasis> (1830–1907) — український та російський державний і громадський діяч, юрист, музикант-аматор; з 1898 р. — голова Товариства імені Т. Г. Шевченка для допомоги нужденним уродженцям Південної Росії, що вчаться у вищих навчальних закладах С.-Петербурга. Саме він домігся вилучення рукописів поета, забраних поліцією при арешті 5 квітня 1847 р., з надр архіву III відділу і передав їх спершу В. М. Доманицькому, а потім до Музею української старовини В. Тарновського в Чернігові. На кошти Товариства видано й двічі перевидано найповнішу збірку поезій Шевченка (1907, 1908, 1910). З цього листа розпочалося їх заочне знайомство; зустрілись вони у березні 1858 р. у Москві, коли Шевченко повертався із заслання.</p><p><emphasis>Ні, не один Семен посилав тобі грошенят…</emphasis> — Відгук на лист Шевченка до С. С. Гулака-Артемовського від 30 червня 1856 р. (№ 177) із сердечною вдячністю за надіслані гроші.</p><p><emphasis>Оце ж іще тобі рублів, од нашого щирого серця… — </emphasis>22 квітня, 8 травня 1857 р. поет повідомляв М. М. Лазаревському: «…почта із Петербурга привезла мені письмо і грошей 16 руб[лів] от А. Марковича с товарищами. Се буде син того самого Николая Марковича, що написав „Малороссийскую историю“. З батьком його ми були колись великії приятелі. А сина його, сего самого Андрія, то я, здається, що й не бачив. А, може, бачив, то ще дитиною. Найди його там та поцілуй за мене, мій друже єдиний. Воно квартирує в Почтамтськой в доме Логинова».</p><p><emphasis>Може, ти колись знав Миколая Андреєвича Марковича, да він таки бачив тебе у Качанівці у Тарновського… — </emphasis>Качанівка — село Борзнянського повіту Чернігівської губернії (нині — селище Ічнянського району Чернігівської області), маєток Г. С. Тарновського. У Г. С. Тарновського Шевченко зустрівся із добре знайомим йому з Петербурга істориком М. А. Маркевичем. У листі— відповіді Шевченко писав А. М. Маркевичу: «З батьком твоїм, друже мій, ми були колись великі приятелі і стрічалися з ним не в одній Качанівці».</p><subtitle>187. Т. Г. Шевченка до М. М. Лазаревського та С. С. Гулака-Артемовського</subtitle><subtitle><emphasis>5 листопада 1856. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 99), вклеєним на форзаці перед текстом повісті «Старая погудка на новый лад. Этюд» (первісна назва — «Матроз», остаточна — «Прогулка с удовольствием и не без морали»).</p><p>Датується за автографами листа (день та місяць) і повісті (рік), під текстом якої авторська дата «30 ноября 1856»: 5 листопада 1856 р., Новопетровське укріплення (<emphasis>Боронь О.</emphasis> Про датування Шевченкового листа до М. Лазаревського та С. Гулака-Артемовського 1856 р. // Слово і Час. — 2019. — № 12. — С. 83–85.).</p><p>Вперше надруковано у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 119.</p><p>Відповідь М. М. Лазаревського від 17 січня 1857 р. (№ 192).</p><empty-line/><p><emphasis>…и первую половину теперь посылаю… — </emphasis>Автограф містив першу частину повісті; ця частина включала 10 розділів.</p><p><emphasis>Писемський Олексій Феофілактович </emphasis>(1821–1881) — російський письменник; на час зустрічі з Шевченком влітку 1856 р. — автор реалістичних оповідань і повістей з життя селянства, провінційного дворянства та чиновництва. У листі до поета від 6 липня 1856 р. (з пізнішим постскриптумом) оповів про Шевченкову популярність серед земляків-українців та своє клопотання про звільнення поета перед К. М. Бером та А. І. Толстою (№ 180).</p><p><emphasis>Семен чи не буває часом у графа Ф. П. Толстого? Нехай би він там розпитав, де згинув академік Осипов?</emphasis> — С. С. Гулак-Артемовський, дуже відомий у Петербурзі співак і композитор, мав широке коло знайомств і міг би з'ясувати, де перебуває М. О. Осипов, від якого Шевченко не міг дочекатися відповіді на свої два листи — від 20 травня та 10 вересня 1856 р. (№ 174, 182).</p><p><emphasis>Семенові, Василеві і Федорові поклон. — </emphasis>С. С. Гулаку-Артемовському, В. М. та Ф. М. Лазаревським.</p><subtitle>188. Т. Г. Шевченка до Бр. Залеського</subtitle><subtitle><emphasis>8 листопада 1856. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом, який зберігається в архіві Чарторийських Краківського національного музею (Bibl. Czart. — rkps Ew. — 1625; фотокопія — ІЛ. — Ф. 1. — № 904).</p><p>Рік написання встановлюється за змістом, зокрема за згадкою про приїзд у Новопетровське укріплення К. І. Бюрно, а також за листом Бр. Залеського від 2 березня 1857 р. (№ 194), який є відповіддю на даний.</p><p>Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1883. — № 4. — С. 853–856) з помилкою: замість Михайла — Михайлова.</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 397–399.</p><p>Відповідь на лист Бр. Залеського від 3 липня 1856 р. (№ 179); оскільки Шевченко не знав, чи одержав Бр. Залеський його попередній лист, надісланий у червні 1856 р. (№ 178), то частково повторює відповідь на листи Бр. Залеського від 8–9 червня 1856 р. і З. Сераковського від 9 червня 1856 р. (№ 175, 176).</p><p>Відповідь Бр. Залеського від 2 березня 1857 р. (№ 194).</p><empty-line/><p><emphasis>15 сентября посетил нас Бюрно… — </emphasis>Про майбутній приїзд К. І. Бюрно повідомляв Шевченка Бр. Залеський у листі від 8–9 червня 1856 р. і радив побачитися з ним.</p><p><emphasis>Необходимо, чтобы В[асилий] А[лексеевич] спросил у графа Орлова, на чей счет я воспитывался в академии и за что мне запрещено рисовать?</emphasis> — Розслідуванням справи про Кирило-Мефодіївське братство керував начальник III відділу граф О. Ф. Орлов. Шевченко не міг знати, що саме від нього виходить формулювання провини поета в доповіді Миколі І 26 травня 1847 р., яка стала підставою обвинувачення й покарання: «Шевченко, вместо того, чтобы вечно питать благоговейные чувства к особам августейшей фамилии, удостоившим выкупить его из крепостного состояния, сочинял стихи на малороссийском языке, самого возмутительного содержания. В них он [… ] с невероятною дерзостью изливал клеветы и желчь на особ императорского дома, забывая в них личных своих благодетелей» (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 130). Шевченко був викуплений ще до того, як царська родина передала гроші за лотерейні квитки (Там само. — № 23–25). Кошти, ймовірно, зібрали К. Брюллов та його друзі на приватній лотереї (<emphasis>Быков Н. Д. </emphasis>Заметка о портрете В. А. Жуковского // Русская старина. — 1877. — № 11. — С. 534; <emphasis>Його ж. </emphasis>Заметка Николая Дмитриевича Быкова о Т. Г. Шевченке // Русская старина. — 1904. — № 7. — С. 60; <emphasis>Жур П. В. </emphasis>Шевченковский Петербург. — Л., 1964. — С. 108–123). Жодної причетності до утримання Шевченка під час навчання в Академії мистецтв царська родина не мала: з 1 січня 1839 р. по 1 червня 1842 р. Шевченко був пансіонером Товариства заохочування художників, а ще до того, в 1837–1838 рр., Товариство неодноразово надавало Шевченкові матеріальну допомогу. Заборона малювати пояснюється, ймовірно, мстивістю Миколи І, розлюченого сатиричним осміянням царської родини в поемі «Сон».</p><p><emphasis>Писал я через Михайла тебе еще в начале лета. — </emphasis>Відповідь на лист Бр. Залеського від 8–9 червня 1856 р. (№ 175) Шевченко написав орієнтовно в червні того ж року на ім'я М. Г. Цейзика.</p><p><emphasis>Извини меня перед Сигизмондом… Если он еще в Петербурге, то напиши ему… просьбу уничтожить «Варнака»… — </emphasis>З попередніх листів Бр. Залеського та З. Сераковського від 8–9 червня 1856 р. Шевченко знав, що З. Сераковський їде через Петербург на місце розташування свого полку під Єкатеринослав, і намагався знищити рукопис повісті «Варнак», переписаний прапорщиком М. Г. Нагаєвим з помилками й пропусками в тексті.</p><p><emphasis>Недавно мне пришла мысль представить в лицах евангельскую притчу о блудном сыне… — </emphasis>Це перша згадка про серію малюнків «Притча про блудного сина», з якої відомо вісім малюнків (т. 10, № 93–100), виконаних у листопаді 1856 — жовтні 1857 р.</p><p>…<emphasis>и если бы хоть когда-нибудь мне удалось издать в литографии… — </emphasis>У відповідь Бр. Залеський запропонував послуги видавця «Виленского альбома» Яна Казиміра Вільчинського (1820–1885), лікаря й мецената, який 1858 р. видав «Виленский альбом» з літографіями картин польських художників (№ 194).</p><p><emphasis>Посоветуй, что мне делать с лоскутьями шерстяной материи? У меня их накопилось кусков около десятка. — </emphasis>2 березня 1857 р. Бр. Залеський відповів Шевченкові: «Материю я жду с нетерпением, присылай, друже мой, столько кусков, сколько имеешь: у меня легко найдутся любители, и продажа подобных произведений не затруднит меня нисколько» (№ 194).</p><p><emphasis>На Михайла и Карла надежда плохая… — </emphasis>М. Г. Цейзик не листувався з Шевченком; К. І. Герн здебільшого перебував поза Оренбургом і теж не писав поетові.</p><p><emphasis>Они непременно требуют пломбы. — </emphasis>Те ж, що й штемпель, — підпис автора на малюнку.</p><p><emphasis>Где Аркадий… — </emphasis>А. М. Венгжиновський.</p><p><emphasis>Пиши Сове… — </emphasis>Е.-В. Желіговському.</p><subtitle>189. Т. Г. Шевченка до М. М. Лазаревського</subtitle><subtitle><emphasis>8 грудня 1856. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 153).</p><p>Рік написання встановлюється за позначкою М. М. Лазаревського на аркуші автографа: «1856 р. из Новопетровского» та його ж відповіддю на цей лист Шевченка.</p><p>Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 3. — С. 4–5).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — С. 400.</p><p>Відповідь М. М. Лазаревського від 17 січня 1857 р. (№ 192).</p><empty-line/><p><emphasis>Вместе с последними пятью главами сего произведения… — </emphasis>При цьому листі Шевченко надіслав автограф кінця першої частини повісті, згодом названої «Прогулка с удовольствием и не без морали», початок якої був відправлений із листом М. М. Лазаревському та С. С. Гулаку-Артемовському 5 листопада 1856 р. (№ 187).</p><p><emphasis>Хмельницький Зиновій-Богдан Михайлович </emphasis>(бл. 1595–1657) — український державний діяч, гетьман України (1648–1657), керівник визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетського поневолення.</p><p>…<emphasis>Чигиринский сотник Михайло Хмельник, или Хмельницкий. — </emphasis>Хмельницький Михайло (?—1620) — чигиринський підстароста, певний час був сотником Запорозького війська; місце народження не відоме.</p><p><emphasis>И не по словам летописи Самовидца… — </emphasis>Ідеться про козацький літопис XVII ст., написаний анонімом (можливо, генеральним підскарбієм при гетьмані І. Брюховецькому Р. Ракушкою-Романовським) і вперше виданий О. Бодянським (М., 1846). У 1854 р. О. Бодянський доручив А. П. Головачову переслати Шевченкові цю книжку разом з іншими виданнями історичної літератури (див. лист до О. Бодянського від 1 травня 1854 р. та примітку до нього, № 152).</p><p>…<emphasis>а по словам профессора Соловьева, который ссылается на киевские «Акты». — </emphasis>Соловйов Сергій Михайлович (1820–1879) — російський історик; йдеться про його працю «Очерк истории Малороссии до подчинения ее царю Алексею Михайловичу» (Отечественные записки. — 1849. — Т. 62), яка пізніше виявлена в бібліотеці Шевченка. Соловйов писав: «Одни говорят, что отец Богдана, Михайло, был польский шляхтич, бежавший из отечества вследствие преступлений и скрывшийся между казаками… По малороссийским свидетельствам, отец Зиновия, Михаил Хмельник…, родился в местечке Лысянке, сперва служил при коронном гетмане Жолковском, потом был сборщиком податей и счетчиком в Чигирине и получил за службу поместье Субботово, после чего видим его сотником в реестровом Черкасском полку» (Отечественные записки. — 1849. — Т. 62. — С. 235). «Киевские акты» — документи, які публікувалися в 35-томному «Архиве Юго-Западной России» (1859–1914), що видавався Тимчасовою комісією для розгляду давніх актів у Києві, співробітником якої Шевченко був у 1845–1847 рр. У бібліотеці Шевченка поряд з літописами були два томи «Памятников, изданных Киевскою временною комиссиею» (Киев, 1846–1848), надіслані, ймовірно, О. Бодянським у 1854 р. Але Шевченко помилково відносить посилання на ці акти до повідомлення про М. Хмельника — у Соловйова воно стосується іншого матеріалу.</p><p>…<emphasis>нужно было написать фамилию знаменитого череполога Лаватера. — </emphasis>Лафатер Іоганн-Каспар (1741–1801) — швейцарський письменник; у філософському творі «Фізіогномічні фрагменти для заохочення людських знань і кохання» (1775–1778 рр., російський переклад 1817 р.) намагався виявити залежність анатомії людського черепа від характеру людини. Шевченко ставився до цих ідей скептично.</p><p><emphasis>Якби ти сам побачився з Писемским… та спитав його, чи бачився він з графинею Т[олстой] і що вона сказала йому… і про «Княгиню» К. Дармограя. — </emphasis>У листі до М. М. Лазаревського і С. С. Гулака-Артемовського від 5 листопада 1856 р. (№ 187) Шевченко просив передати рукопис повісті «Старая погудка на новый лад» («Матроз») (пізніша назва — «Прогулка с удовольствием и не без морали») О. Ф. Писемському до контори журналу «Отечественные записки». А. I. Толстая писала Шевченкові в листі від 8 жовтня 1856 р.: «Повесть Дармограя хотят напечатать, только с некоторыми изменениями, но где, в каком журнале, еще не знаю» (№ 185), тому саме від неї Шевченко чекав відомостей про влаштування до друку повісті «Княгиня», яку він надіслав редактору журналу «Отечественные записки» А. О. Краєвському наприкінці 1855 або на початку 1856 р. (№ 157).</p><p>…<emphasis>чи получила вона мої письма. — </emphasis>Із згаданих тут листів до А. І. Толстої відомий лист Шевченка від 22 квітня 1856 р. (№ 171).</p><p><emphasis>Кланяюсь Василеві, Федорові і Семенові. —</emphasis> В. М. та Ф. М. Лазаревським і С. С. Гулаку-Артемовському.</p><subtitle>190. Я. Г. Кухаренка до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>18 грудня 1856. Катеринодар</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 92. — № 259).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1897. — № 3. — С. 453–454; публікація М. К. Чалого.</p><p>Дата в автографі: «Екатеринодар, 18 декабря 1856 года».</p><p>Відповідь на лист Шевченка від 1, 11, 16 квітня 1856 р. з Новопетровського укріплення (№ 150).</p><p>Відповідь Шевченка — лист від 22 квітня 1857 р. з Новопетровського укріплення (№ 196).</p><p>Згадуючи цей лист Я. Кухаренка й очікуючи нового, Шевченко писав у щоденнику: «Замечательное явление между людьми этот истинно благородный человек. С 1847 года, по распоряжению высшего начальства, все друзья мои должны были прекратить со мною всякое сношение. Кухаренко не знал о таком распоряжении. Но так[же] не знал и о моем местопребывании. И будучи в Москве во время коронации депутатом от своего войска, познакомился со стариком Щепкиным и от него узнал о месте моего заключения. И, благороднейший друг! написал мне самое искреннее, самое задушевное письмо. Через девять лет и не забыть друга, и еще в несчастии друга. Это редкое явление между себялюбивыми людьми. С этим же письмом, по случаю, как он пишет, по случаю получения им Станислава первой степени, прислал он мне на поздравку 25 рублей серебром. Для семейного и небогатого человека большая жертва. И я не знаю, чем и когда я ему воздам за эту искреннюю, нелицемерную жертву» (запис від 13 червня 1857 р.).</p><empty-line/><p><emphasis>…як пранці, британці та турки поганці заходились воювати з Нашим Білим Царем. — </emphasis>Мовиться про Кримську війну 1853–1856 рр., що закінчилася поразкою царської Росії від коаліції Англії, Франції, Туреччини й Сардинського королівства (на Паризькому конгресі 18 березня 1856 р. підписано Паризький мирний договір). «Пранці» (від Франція, французи) — слівце із арсеналу тогочасної політичної сатири, зразком якої є, скажімо, віршований памфлет П. Гулака-Артемовського «Воззвание к Франции по случаю ее союза с Англией в 1853 г…»:</p><poem><stanza><v>Чого ви, пранці, розсвербілись?</v><v>Який вас гаспид розчесав?</v></stanza></poem><p>(<emphasis>Багалей Д. И</emphasis>. Очерки из русской истории. Т. 1. Статьи из истории просвещения. — Х., 1911. — С. 388).</p><p><emphasis>Того року, як тебе спіткало лихо… — </emphasis>Тобто 1847 р., коли Шевченка було заарештовано у справі Кирило-Мефодіївського братства.</p><p><emphasis>…мені прийшлось буть в Харкові, там я од Могили взнав, про твою гірку долю. — </emphasis>Від А. Л. Метлинського (літературний псевдонім — Амвросій Могила, 1844–1870), українського поета-романтика, доброго друга М. І. Костомарова; викладача Харківського університету.</p><p><emphasis>…він… дав мені твого надрюкованого «Гамалію»…</emphasis> — Ідеться про видання: Гамалія: Соч. Т. Шевченки. — СПб., 1844.</p><p><emphasis>…для присутствования при священном короновании…</emphasis> — Коронація Олександра II і Марії Олександрівни відбулася 26 серпня 1856 р.</p><p><emphasis>В Москві Щепкін прочитав мені напам'ять «Пустку»…</emphasis> — Із спогадів публіциста й педагога М. В. Соколова відомо, що вже в липні 1856 р. у актора М. С. Щепкіна була поезія «Заворожи мені, волхве…», яка в цьому списку мала назву «Пустка» (сам поет у листі до Я. Г. Кухаренка від 22 квітня 1857 р. не міг пригадати твір з такою назвою).</p><p><emphasis>…і мені дали в Москві Станіслава 1 степеня. — </emphasis>Цей російський орден 1-го ступеня з 28 червня 1855 р. давав право на спадкове дворянство (а його 2-й і 3-й ступені — лише на особисте дворянство).</p><p><emphasis>Чи вцілів, брате, хоть один портрет Головатого із переданих мною тобі в Пітері?</emphasis> — Такі портрети не відомі; зберігся Шевченків начерк портрета А. Головатого (т. 7, № 152). На прохання Я. Г. Кухаренка, Шевченко обіцяв намалювати портрет отамана і в лютому 1843 р. писав йому: «Чом ви мені не присилаєте костюма для Головатого [… ]. Я ось що думаю: замість того, щоб малювать Головатого для вас одного, то я лучше зроблю літографію в 200 екземплярів [… ]. Я зроблю рисунок і пошлю в Париж літографіровать [… ]. Я думаю його нарисовать, що він стоїть сумн[ий] коло Зімнього дворца, позаду Нева, а за Невою кріпость, де конав Павло Полуботок» (№ 24). Невідомо, чи прислав Кухаренко одяг, але з даного листа випливає, що прислав портрети свого попередника.</p></section><section><title><p>1857</p></title><subtitle>191. Т. Г. Шевченка до А. І. Толстої</subtitle><subtitle><emphasis>9 січня 1857. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 711). В автографі після слів «…эту, быть может, грубую, искренность» одну фразу закреслено, крім останніх слів «…существует на свете?».</p><p>Дата в автографі: «Новопетровское укрепление. 1857. Генваря 9».</p><p>Вперше надруковано в журналі «Русская старина» (1877. — № 10. — С. 289–290).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 400–402.</p><p>Відповідь на лист А. І. Толстої від 8 жовтня 1856 р. (№ 185).</p><p>26 липня 1857 р. Шевченко згадував у щоденнику про свою надто поспішливу й бурхливу відповідь на цей лист, трохи неточно вказавши його дату: «… я хватил ей такую восторженную чепуху (второпях, разумеется), что она сочла меня или с ума спятившим, или просто пьяным».</p><empty-line/><p><emphasis>Драгоценное письмо ваше от 8 октября минувшего года… — </emphasis>Лист А. І. Толстої від 8 жовтня 1856 р… Це була дуже запізніла відповідь на лист Шевченка від 22 квітня 1856 р., оскільки А. І. Толстая тривалий час перебувала за кордоном. Повернувшись до Петербурга, вона одразу взялася клопотатися про звільнення Шевченка й у своєму листі подала йому на це надію.</p><p><emphasis>«Прости им, не ведят бо, что творят». — </emphasis>Вільна цитата з Євангелія від Луки, розділ XXIII, вірш 34 («Отпусти им: не ведят бо, что творят»).</p><p><emphasis>Шатобриан сказал в «Замогильных записках»… — </emphasis>Переклад мемуарів Шатобріана Франсуа-Рене (1768–1848), французького письменника-романтика, опубліковано в журналі «Отечественные записки» (1848. — № 11. — С. 93–146). Шевченко й на засланні досить часто читав цей журнал. У листі він має на увазі розповідь автора, вміщену на с. 125 журналу: «Ужин в караульной зале, за которым я ел без принуждения, заключил для меня первый счастливый день в жизни. Истинное счастье немногого стоит; а которое дорого, то плохое счастие».</p><p><emphasis>Счастие Лукулла или Фамусова?</emphasis> — Лукулл (бл. до н. е. 117 — бл. 56 до н. е.) — римський полководець, якому несправедливо приписано легенду про його пристрасть до розкошів й бенкетів. Фамусов — персонаж комедії О. С. Грибоєдова (1795–1829) «Горе от ума» — московський пан-хлібосол.</p><p><emphasis>И выходит, что знаменитый турист, эмигрант, дипломат и, наконец, автор «Аталы»… — </emphasis>Шевченко мав на увазі подорожі й перебування Ф.-Р. Шатобріана в Америці, Англії, його службу Бурбонам у період Реставрації. Найвідомішими з його літературних творів були романи «Атала» та «Рене».</p><p><emphasis>Шевальє </emphasis>(франц. chevalier — кавалер, лицар) — дворянський титул у Франції.</p><p><emphasis>Флорентийский изгнанник… — </emphasis>загальновживаний перифраз на означення Данте Аліг'єрі.</p><p><emphasis>Дант Альгиери был только изгнан из отечества, но ему не запрещали писать свой «Ад» и свою Беатриче… — </emphasis>Данте Аліг'єрі (1265–1321) — італійський поет, автор книжки сонетів «Нове життя» (1292), присвячених його коханій Беатріче, й уславленої «Божественної комедії» (1307–1321) з її трьома частинами — «Пекло», «Чистилище», «Рай» (в останній теж виведено образ Беатріче); був змушений починаючи з 1302 р. до кінця життя жити поза рідною Флоренцією, де перемогла ворожа йому партія «білих» гвельфів, які заочно прирекли його до спалення.</p><p><emphasis>«Любя наказую вы». — </emphasis>Вільна цитата з Апокаліпсиса (розділ III, вірш 19): «Аз, ихже аще люблю, обличаю и наказую».</p><p><emphasis>Васильевский остров — </emphasis>історичний район Петербурга, розміщений на найбільшому з островів дельти Неви; тут знаходяться Академія мистецтв, Кунсткамера та інші визначні споруди.</p><p><emphasis>Акватинта — </emphasis>метод гравірування, який полягає в протравлюванні кислотою металевої пластини з нанесеним на неї поверх наплавленого каніфольного пилу зображенням, виконаним за допомогою кислототривкого лаку.</p><p><emphasis>…целую графа Федора Петровича… — </emphasis>Ф. П. Толстого, чоловіка А. І. Толстої.</p><p><emphasis>Где Осипов? Что с ним? С июня месяца я жду от него послания… — </emphasis>Шевченко має на увазі свій лист до М. О. Осипова від 20 травня 1856 р. (№ 174).</p><p><emphasis>Не попал ли и он в число друзей моих, которым было запрещено всякое сообщение со мною? — </emphasis>Ідеться про В. М. Рєпніну й А. І. Лизогуба, яким офіційно було заборонено листуватися й клопотатися про долю Шевченка.</p><subtitle>192. М. М. Лазаревського до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>17 січня 1857. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІР НБУВ. — III. — 4864. — Арк. 1–1 зв.).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1901. — № 2. — С. 285–286. Публікація В. Науменка.</p><p>Дата в автографі: «17 января, С.-Петербург». Рік написання встановлюється за змістом листа.</p><p>Відповідь на листи Шевченка від 5 листопада та 8 грудня 1856 р., з Новопетровського укріплення (№ 187, 189).</p><p>Відповідь Шевченка — лист від 22 квітня, 8 травня 1857 р. з Новопетровського укріплення (№ 198).</p><empty-line/><p><emphasis>…твое первое письмо с «Матросом»…</emphasis> — Разом із листом до М. М. Лазаревського та С. С. Гулака-Артемовського від 5 листопада 1856 р. Шевченко надіслав їм рукопис кількох розділів повісті, яку спершу назвав «Матроз», згодом замінив заголовок на «Старая погудка на новый лад. Этюд»; на рукописі — посвята М. Лазаревському та С. Артемовському (ІЛ. — Ф. 1. —№ 99). Пізніше повість дістала назву «Прогулка с удовольствием и не без морали».</p><p><emphasis>…я отдал его переписать…</emphasis> — У згаданому листі Шевченко писав: «Прошу вас, други мої, прочитайте його вкупі і поправте, що можно поправить, і оддайте доброму писареві переписать». Далі лист містив прохання автора віддати його до друку.</p><p><emphasis>…о увольнении его в отставку уже последовало разрешение царя и сообщено об этом воен[ному] министру для исполнения…</emphasis> — Ці чутки швидко поширилися, про що свідчить лист літератора В. П. Гаєвського до В. М. Лазаревського від 6 січня 1857 р.: «Незабвенный и невидимый Василий Матвеевич, помня участие, которое Вы принимали в судьбе Шевченко, спешу уведомить, что оренбургский и самарский генерал-губернатор (В. О. Перовський. — <emphasis>Ред.</emphasis>), на заключение которого препровождено было прошение гр. Толстого о помиловании Шевченко, ныне уведомил, что Шевченко заслуживает облегчения участи, и потому представлен к увольнению от службы. Вследствие сего прошение гр. Толстого с отзывом гр. Перовского дня через два будет препровождено по принадлежности, к военному министру, о чем в то же время будет уведомлен и гр. Толстой» (РДАЛМ. — Ф. 277. — Оп. 1. — Од. зб. 56. — Арк. 1–1 зв.). Однак тут не йдеться про наявність дозволу царя, необхідність якого, очевидно, і з'ясувалася одразу ж, і це значно затримало справу звільнення Шевченка. У січні 1857 р. шеф жандармів В. А. Долгоруков ще тільки погоджував із військовим міністром М. О. Сухозанетом питання про звільнення Шевченка й інших політичних засланців. Цар затвердив пропозицію III відділу лише 1 травня 1857 р. (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 278–279).</p><p><emphasis>Я дома не был уже семь лет…</emphasis> — В селі Гирявка Конотопського повіту на Сумщині.</p><p><emphasis>Просьб его и твоих о разузнании о разных лицах не справлю. — </emphasis>В обох згаданих листах Шевченко сподівався на допомогу М. О. Осипова і О. Ф. Писемського у влаштуванні повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» у друк. Пізніше з'ясувалося, що художник Осипов перебував у цей час у війську в Криму; Писемський же у грудні 1856 р. довго хворів, не виходячи з дому, й завершував оповідання «Старая барыня», яке здав 1 січня 1857 р. до редакції журналу «Библиотека для чтения». З цієї причини М. Лазаревському не пощастило їх розшукати.</p><p><emphasis>«Княгиня», кажется, теперь у Н. Д. Бел[озерского]… Отдал ее Кулиш ему…</emphasis> — Після обнадійливих слів А. І. Толстої (лист від 8 жовтня 1856 р., № 185) про те, що повість «хотят напечатать, только с некоторыми изменениями», подана тут Лазаревським звістка прикро вразила поета, і він писав у листі-відповіді: «Лихий його знає, де той Осипов дівся. І Писемського, кажеш, немає в Петербурге. А „Княгиня“, пишеш, в якогось Н. Д. Не знаю, хто се Н. Д. Якбы „Княгиню“ взяв на свої руки Куліш, чи не лучше б було?».</p><p><emphasis>Білозерський Микола Данилович (1800–1879)</emphasis> — український поміщик, власник хутора Миколаєва на Борзнянщині, брат у других О. М. Білозерської-Куліш; близький друг М. В. Гоголя. Повітовий суддя (у 40-х роках). Етнограф, археолог-любитель. Їдучи наприкінці липня 1856 р. в Україну, П. Куліш віз із собою рукопис «Княгині», одержаний, імовірно, із кола знайомих родини Толстих, на чию адресу для М. О. Осипова переслав його Шевченко через Бр. Залеського. 2 серпня 1855 р. Куліш приїхав на хутір Миколаїв (Никольський) під Борзною, що належав М. Д. Білозерському, і, очевидно, саме тоді залишив частину своїх паперів, у тому числі й рукопис повісті «Княгиня», плануючи забрати його на зворотному шляху до Петербурга. Про це свідчить лист П. Куліша до дружини в Петербург, написаний із Києва 15 вересня 1856 р., де між іншим зазначено: «Княгиню (Шевченка) привезу» (<emphasis>Петров В. П.</emphasis> Пантелеймон Куліш у п'ятдесяті роки: Життя. Ідеологія. Творчість, — К., 1929. — Т. 1. — С. 253). 28 вересня Куліш повернувся до Москви, а невдовзі — до Петербурга, так і не завернувши, ймовірно, на Борзенщину. Можна думати, що про все це М. Лазаревський дізнався від П. Куліша після повернення його до Петербурга на початку жовтня 1856 р. Більше рукопис у листуванні не згадується.</p><p><emphasis>…его жена…</emphasis> — Куліш Олександра Михайлівна (дівоче прізвище — Білозерська, 1828–1911) — українська письменниця (літературний псевдонім — Ганна Барвінок).</p><p><emphasis>В. М. Бел[озерский] уехал жениться.</emphasis> — Білозерський Василь Миколайович (1825–1899) — український літератор, кирило-мефодіївець, брат О. М. Куліш та Н. М. Забіли; редактор журналу «Основа» (1861–1862). Одружився з майбутньою російською письменницею Надією Олександрівною Ген (1828–1912). Шевченко познайомився з нею пізніше — на вівторках М. І. Костомарова. Н. О. Ген у 1868–1873 рр. була домашнім секретарем М. І. Костомарова. Перекладачка, мемуаристка, залишила спогади про Костомарова, де згадано й про Шевченка (Русская старина. — 1886. — № 3, 5, 6).</p><p><emphasis>…чтоб он от радости не зробив чого-небудь непригодного.</emphasis> — З подібними підозріннями у пияцтві Шевченко мав справу й пізніше, восени 1857 р., коли його так само застерігав М. Щепкін: були, ймовірно, якісь «зичливці», що поширювали такого роду наклепи.</p><p><emphasis>Чи получив ти мою посилку?</emphasis> — 22 квітня 1857 р. Шевченко відповів йому: «Якраз 7 апреля прийшла до нас почта і привезла твою дорогую посылку и твое радостное письмо от 17 генваря. Я трохи не одурів, прочитавши його. Та ще як закурив твою сигару (я десять літ уже не курив сигари), то як закурив твою гавану, то так мені, друже мій єдиний, запахло волею, що я заплакав, як тая дитина» (№ 198).</p><p><emphasis>Картина твоя, что ты сделал когда-то для Езучевского…</emphasis> — У тому ж листі Шевченко відповів: «Яка там моя картина була у Єзучевського, єй-богу, не знаю. Розиграли, кажеш, в лотарею, і вона досталася тобі. О мої добрії, мої щирії други! Нехай вас Бог так не забуде, як ви не забули, не покинули мене, безталанного, на чужині в неволі». Стосовно цієї картини І. В. Гудовський писав Шевченкові ще 22 вересня 1845 р.: «Єзучевський і Галуза Вам кланяються. Картина ще не розіграна…» (№ 75). Не дивно, що Шевченко встиг забути про неї. Оскільки у власності М. М. Лазаревського була лише одна олійна Шевченкова картина — «Селянська родина», мистецтвознавці вважають, що йдеться саме про неї (т. 8, № 14).</p><subtitle>193. Т. Г. Шевченка до Бр. Залеського</subtitle><subtitle><emphasis>10, 15 лютого 1857. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом, який зберігається в архіві Чарторийських Краківського національного музею (Bibl. Czart. — rkps Ew. — 1625; фотокопія — ІЛ. — Ф. 1. — № 905).</p><p>Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1883. — № 4. — С. 858–862) за копією І. Крашевського (публікація М. П. Драгоманова) з деякими пропусками.</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 402–404.</p><p>Відповідь на лист Бр. Залеського від 18 вересня 1856 р. (№ 183).</p><p>Відповідь Бр. Залеського від 30 травня 1857 р. (№ 202).</p><empty-line/><p><emphasis>Ираклий — </emphasis>І. О. Усков.</p><p><emphasis>…получил я письмо… от жены нашего вице-президента графа Толстого. — </emphasis>Ідеться про лист А. І. Толстої від 8 жовтня 1856 р. (№ 185), на який Шевченко відповів 9 січня 1857 р. (№ 191).</p><p><emphasis>Но им позавидовал бы и сам несвижский васпанку… — </emphasis>Ідеться про князя Радзивілла Кароля-Станіслава (1734–1790), віленського воєводу, великого магната; його головна резиденція — Несвіж у Білорусії. Постать дуже популярна; його меткі слівця, жарти, вигадки були на той час широковідомі.</p><p><emphasis>Расставанье с Карлом, Михайлом и Бюрно… — </emphasis>К. I. Герном, М. Г. Цейзиком, К. І. Бюрно.</p><p><emphasis>Рачкевичи — </emphasis>маєток Залеських під Слуцьком.</p><p><emphasis>…повторяя стих великого поэта… — </emphasis>Шевченко цитує рядки з поеми А. Міцкевича «Фарис». Міцкевич Адам-Бернард (1798–1855) — польський поет і діяч національно-визвольного руху. У жовтні 1824 р. його було вислано з Литви за участь у патріотичних гуртках. У Росії та Україні перебував у 1824–1829 рр. Шевченко захоплювався творами А. Міцкевича, декламував фрагменти його перекладу поеми «Чайльд Гарольд» Дж.-Г. Байрона, знав твори, заборонені цензурою (третю частину драматичної поеми «Дзяди», епічний цикл «Уривок», «Книги польського народу і польського пілігримства»). На засланні, де перебували разом із ним польські засланці, Шевченко ще глибше ознайомився з творчістю Міцкевича (див.: <emphasis>Вервес Г. Д.</emphasis> Адам Міцкевич в українській літературі. — К., 1955).</p><p><emphasis>…мы с тобою молимся перед образом Божией Матери Остробрамской. — </emphasis>Перед іконою Богородиці, якій приписували чудодійні властивості; вона була встановлена в капличці віленської Острої брами.</p><p><emphasis>Вильно так же дорого по воспоминаниям моему сердцу, как и твоему. — </emphasis>Шевченко жив у Вільно козачком у П. В. Енгельгардта з осені 1829 р. до літа 1831 р. Тут він уперше покохав бідну дівчину — швачку Дусю Гусиковську і відчув усю принизливість становища кріпака. У Вільно Шевченко здобув ази малювання, розпочав знайомство з польською літературою, був свідком польського визвольного повстання 1830–1831 рр.</p><p><emphasis>О, как бы мне хотелось теперь поговорить с тобою о «Космосе» и послушать, как ты читаешь песни Вайделоты. — </emphasis>Російське видання праці «Космос» німецького природознавця А. Гумбольдта (1769–1859) зберігалося в бібліотеці Шевченка у складі видання: Магазин землеведения и путешествия / Изд. Н. Фролова. — М., 1852–1855. — Т. 1, 3, 4 (Опись книгам, принадлежащим Т. Г. Шевченко // <emphasis>Анісов В., Середа Є. Літопис життя й творчості Т. Г. Шевченка. — К., 1976. — С. 343). Виклад праці А. Гумбольдта друкувався в журналі «Отечественные записки» (1848. — № 7–9). «Песнь Вайделоты» і, можливо, «Повесть Вайделоты» — фрагменти IV розділу поеми А. Міцкевича «Конрад Валленрод».</emphasis></p><p><emphasis>Получил ли ты мое письмо от октября… — </emphasis>Лист Шевченка від 8 листопада 1856 р. (№ 188).</p><p><emphasis>Целуй Аркадия… — </emphasis>А. М. Венгжиновського.</p><p><emphasis>Целуй Сигизмонда и желай ему самого блестящего успеха на избранной им дороге. — </emphasis>Бр. Залеський у листі від 18 вересня 1856 р. повідомляв: «Сигизмунд в Петербурге или, лучше сказать, в Павловске, прикомандирован к образцовому кавалерийскому полку для поступления в Военную академию» (№ 183).</p><p><emphasis>Семена джугары… пошлю тебе в последней половине марта. — </emphasis>Джугара — зернова культура, різновид сорго; Бр. Залеський писав: «Джугара або джігура, так тубільці на Мангишлаку називають рослину, подібну до кукурудзи або до проса, з котрої мають крупи і муку, а також пашу для худоби. Спроваджена на Литву, не далася розмножити — не дозрівала в нашім кліматі» (Листочки до вінка на могилу Шевченка… — С. 53).</p><subtitle>194. Бр. Залеського до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>2 березня 1857. Рачкевичі</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 92. — № 87).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1897. — № 3. — С. 464–466, з пропусками й помилками. Публікація М. К. Чалого.</p><p>Дата в автографі: «2-го марта [18]57 г.».</p><p>Відповідь на лист Шевченка від 8 листопада 1856 р. з Новопетровського укріплення (№ 188).</p><p>Відповідь Шевченка — лист від 8, 10, 13, 20 травня 1857 р. з Новопетровського укріплення (№ 200).</p><empty-line/><p><emphasis>К Сигизмунду я писал давно…</emphasis> — Відповідь на прохання Шевченка, висловлене у згаданому листі: «Извини меня перед Сигизмундом (Сераковським. — <emphasis>Ред.</emphasis>), что я не пишу ему. [… ] Напиши ему мой искренний привет и покорнейшую просьбу уничтожить „Варнака“ и [… ] прислать мне две плитки сепии… В настоящее время у меня этой краски ни полграна» (№ 188).</p><p><emphasis>Я осенью писал к Ираклию Александровичу и приложил к письму записку к тебе…</emphasis> — Лист до I. О. Ускова не відомий; записка Шевченкові — ймовірно, лист від 18 вересня 1856 р. (№ 183).</p><p><emphasis>Ничего интереснее «Блудного сына» для меня [нет].</emphasis> — Це відповідь на висловлений у згаданому листі Шевченка намір «представить в лицах евангельскую притчу о блудном сыне, в нравах и обычаях современного русского сословия. Идея сама по себе глубоко поучительна, но какие душу раздирающие картины составил я в моем воображении на эту истинно нравственную тему. Картины с мельчайшими подробностями готовы (разумеется, в воображении), и дай мне теперь самые бедные средства, я бы окоченел над работой». У євангельській «Притчі про блудного сина» (Євангеліє від Луки, гл. 15, в. 11–32) оповідається про марнославного й марнотратного сина, що, прогайнувавши своє майно, змушений був пасти свиней. Коли ж він повернувся до батька, той простив йому все, не докоривши нічим, і влаштував пишну учту.</p><p><emphasis>…с издателем «Виленского альбома»…</emphasis> — Вільчинським Яном Казимиром (1820–1885) — видавцем старовинних литовських пам'яток, знавцем старовини, доктором медицини; 1858 р. видав альбом літографій.</p><p><emphasis>Сигизмунд писал мне, что видел в Петерб[урге] представление Василия Алексеевича об тебе.</emphasis> — Ще в часі підготовки коронаційного маніфесту царя Олександра II, що був оголошений 19 серпня 1856 р., з середини липня 1856 р. між військовим міністром, міністром внутрішніх справ та начальником III відділу розпочалося листування з приводу відомостей про відданих до війська політичних злочинців та умов полегшення їх долі. Тут згадано й ім'я Шевченка у зв'язку з клопотанням про нього великої княгині, президента Академії мистецтв Марії Миколаївни, віце-президента Академії Ф. П. Толстого та схвальним відзивом командира Окремого Оренбурзького корпусу В. О. Перовського (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 267–271). 12 січня 1857 р. військовий міністр М. О. Сухозанет повідомляє начальника III відділу В. А. Долгорукова про те, що В. О. Перовський надіслав військовому міністру список політичних злочинців із своїми пропозиціями щодо полегшення їх долі; стосовно поета пропонувалося: «Рядового Тараса Шевченку уволить от службы» (Там само. — С. 276–278). Ймовірно, що цей документ і бачив З. Сераковський.</p><p><emphasis>Бюрно болен… но он об тебе помнит… — </emphasis>У згаданому листі Шевченко писав про К. І. Бюрно зі щирим захватом і передав йому «самое глубокое сердечное приветствие».</p><p><emphasis>…его супруге…</emphasis> — Усковій Агаті Омелянівні (1828–1899). Знайома Шевченка з 1853 р.; дружньо поважала його, приймала у своїй господі, спонукала чоловіка допомагати засланому поетові. Шевченко певний час ідеалізував її, навіть був закоханий; пізніше, розчарувавшись, що було зовсім несправедливо, дав її іронічний портрет у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали». Виконав три її портрети. А. О. Ускова надіслала О. Я. Кониському спогади про поета (Записки Українського наукового товариства в Києві. Науковий збірник за рік 1926. — К., 1926. — Т. 21. — С. 158–173).</p><subtitle>195. М. М. Лазаревського до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>11 квітня 1857. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІР НБУВ. — III. — 4865. — Арк. 3–3 зв.).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1901. — № 2. — С. 286–287. Публікація В. Науменка.</p><p>Дата в автографі: «11 апреля, С.-Петербург».</p><p>Відповідь Шевченка. — лист від 20 травня 1857 р. з Новопетровського укріплення (№ 201).</p><empty-line/><p><emphasis>Я воротился уже давно из Малороссии…</emphasis> — У листі від 17 січня 1857 р. (№ 192) М. Лазаревський писав, що 19 січня їде на батьківщину і повернеться в середині лютого.</p><p><emphasis>…доклад… готов и будет представлен к пасхе.</emphasis> — Великдень 1857 р. припадав на 7 квітня.</p><p><emphasis>…чтоб не отложили опять до 17 ч[исла].</emphasis> — До дня народження царя Олександра II.</p><p><emphasis>2-го отдела твоего «Матроса» еще не успели переписать…</emphasis> — 8 грудня 1856 р. Шевченко надіслав М. М. Лазаревському останні п'ять розділів першої частини повісті «Матроз» (пізніше — «Прогулка с удовольствием и не без морали»), прохаючи його зробити «этюду такое заглавие:</p><p>МАТРОЗ,</p><p>ИЛИ СТАРАЯ ПОГУДКА НА НОВЫЙ ЛАД</p><p>(РАССКАЗ)».</p><subtitle>196. Т. Г. Шевченка до Я. Г. Кухаренка</subtitle><subtitle><emphasis>22 квітня 1857. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за рукописною копією М. О. Дикарєва з автографа, тепер не відомого (ІЛ. — Ф. 77. — № 127. — Арк. 24). Помилкова дата в цій копії — «1859» — виправляється за змістом та на підставі першодруку, де дата — 22 квітня 1857 р.</p><p>Вперше надруковано в журналі «Основа» (1861. — № 10. — С. 7–9). У тексті редакційна кон'єктура з цензурних міркувань: «Сам не написав нічого (да й як його було писать?)», а треба: «Сам не написав нічого, бо мені було заказано писать». До прізвищ «Маркевич» та «Лазаревський» довільно додано ініціали (в дужках).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2<emphasis>. —</emphasis> С. 404–405.</p><p>Відповідь на лист Я. Г. Кухаренка від 18 грудня 1856 р. з Катеринодара (тепер Краснодар, РФ) (№ 190).</p><p>Відповідь Я. Г. Кухаренка від 7 серпня 1857 р. на цей і наступний листи (№ 208).</p><empty-line/><p><emphasis>Якраз на Великдень привезла мені астраханська почта твоє дружнєє ласкавеє письмо… — </emphasis>7 квітня 1856 р. Шевченко одержав дуже запізнілу відповідь від Я. Г. Кухаренка на свій лист від 1, 10, 16 квітня 1854 р. (№ 150); 13 червня 1857 р. Шевченко писав у своєму щоденнику: «С 1847 года, по распоряжению высшего начальства, все друзья мои должны были прекратить со мною всякое сношение. Кухаренко не знал о таком распоряжении. Но так [же] не знал и о моем местопребывании. И будучи в Москве во время коронации депутатом от своего войска, познакомился со стариком Щепкиным и от него узнал о месте моего заключения. И, благороднейший друг! написал мне самое искреннее, самое задушевное письмо. Через девять лет и не забыть друга, и еще в несчастии друга. Это редкое явление между себялюбивыми людьми. С этим же письмом, по случаю, как он пишет, по случаю получения им Станислава первой степени, прислал он мне на поздравку 25 рублей серебром. Для семейного и небогатого человека большая жертва. И я не знаю, чем и когда я ему воздам за эту искреннюю, нелицемерную жертву?».</p><p><emphasis>Один пише молодий козак Маркович з товариством… — </emphasis>Маркевич Андрій Миколайович (1830–1907) — син історика М. А. Маркевича, юрист, музикант-аматор; особисто познайомився з Шевченком 1858 р. у Москві. Лист А. М. Маркевича від 25 жовтня 1856 р. (№ 186).</p><p><emphasis>Пише мені курінний Лазаревський… — </emphasis>Лист М. М. Лазаревського від 17 січня 1857 р. (№ 192).</p><p><emphasis>…посилаю тепер тобі, друже мій єдиний, своє поличчя. — </emphasis>Автопортрет сепією (т. 10, № 90), про який ішлося в листі, зберігався в О. Я. Кухаренка, сина Якова Герасимовича. Нині він не відомий (репродукцію опубліковано в журналі «Известия Общества любителей изучения Кубанской области» (1913. — Вып. 4. — С. 48–49); збереглася фотографія з оригіналу — ІЛ. — Ф. 1. — № 872; т. 10, № 90). Про надсилання свого «поличчя» Шевченко згадує і в щоденнику 20 червня 1857 р.</p><p><emphasis>Яку він там тобі «Пустку» читав?</emphasis> — Під цією назвою вірш «Заворожи мені, волхве…», який Шевченко 13 грудня 1844 р. присвятив М. С. Щепкіну, опубліковано анонімно в газеті «Русский инвалид» (1857. — № 61).</p><p><emphasis>Прислав мені… Панько Куліш… «Записки о Южной Руси»… — </emphasis>Ідеться про перший том «Записок о Южной Руси» — двотомного видання етнографічно-фольклорних матеріалів, упорядкованих П. О. Кулішем. Вийшов у 1856 р.</p><subtitle>197. Т. Г. Шевченка до А. М. Маркевича</subtitle><subtitle><emphasis>22 квітня 1857. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 199).</p><p>Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 5. — С. 8–9) за автографом, але без постскриптуму. Постскриптум — у примітках до видання: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Дневник. — Харків, 1925. — С. 172–173.</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 405–406.</p><p>Відповідь на лист А. М. Маркевича від 25 жовтня 1856 р. (№ 186).</p><empty-line/><p><emphasis>На самий Великдень приплила з Гур'єва до нас почта і привезла мені письмо твоє і 16 руб. грошей. — </emphasis>Лист А. М. Маркевича від 25 жовтня 1856 р. Шевченко одержав 7 квітня 1857 р. після того, як відкрилася навігація на Каспійському морі (взимку «важка» пошта до укріплення не надходила).</p><p><emphasis>Спасибі йому, тому Николаю М., а Куліша, як побачиш, то поцілуй його за мене і скажи, що такої книги, як «Записки о Южной Руси», я ще зроду не читав. — </emphasis>А. М. Маркевич надіслав Шевченкові «Записки о жизни Николая Васильевича Гоголя» (СПб., 1856) під криптонімом «Николай М.» (Шевченко тоді ще не знав, що це позичений у М. Макарова криптонім, за яким ховався П. О. Куліш) і перший том «Записок о Южной Руси» (див. лист до Я. Г. Кухаренка від 22 квітня 1857 р. та примітку до нього, № 196).</p><p><emphasis>Чи не зострінешся там часом з Гербелем, переводчиком «Слова о полку Ігореві». — </emphasis>Див. примітку до листа А. О. Козачковському від 14 квітня 1854 р. (№ 151).</p><p><emphasis>…подякуй йому за перевод «Малоросійської думи»… — </emphasis>Ідеться про переклад М. В. Гербелем поезії Шевченка «Нащо мені чорні брови…» під заголовком «Дума (с малороссийского)» (Библиотека для чтения. — 1856. — № 12. — С. VII–VIII).</p><p><emphasis>З батьком твоїм, друже мій, ми були колись великі приятелі і стрічалися з ним не в одній Качанівці. —</emphasis> Качанівка — село Борзнянського повіту Чернігівської губернії (тепер — селище Ічнянського району Чернігівської області), куди приїжджав Шевченко в травні 1843 р. на запрошення власника, мецената Г. С. Тарновського. Тут він зустрічався й з М. А. Маркевичем, з яким познайомився ще в Петербурзі весною 1840 р. А 9 травня 1841 р. до дня іменин М. А. Маркевича Шевченко присвятив йому вірш «Н. Маркевичу».</p><p><emphasis>…найди там Михайла Матвієвича Лазаревського і поцілуй його за мене. — </emphasis>Так Шевченко бажав висловити свою сердечну вдячність М. М. Лазаревському за його лист від 17 січня 1857 р. (№ 192).</p><p><emphasis>В заключение, зайди ты в магазин Прево, под фирмою «Выставка художественных произведений», у Полицейского моста, в доме голландской церкви…</emphasis> — Тобто, в художній магазин Прево Андрія Михайловича (1801–1867), у якому у 1826, 1833–1857, 1863–1870-х рр. з метою популяризації творчості малярів та графіків і покращення їхнього матеріального становища діяли виставки-продажі, організовані Товариством сприяння художникам (нині — будинок на Невському проспекті, 20).</p><p><emphasis>Камер-обскюра — </emphasis>фотографічний апарат.</p><p><emphasis>Киреєвський Ілля Олександрович — </emphasis>підполковник, урядовець для особливих доручень при В. О. Перовському; з липня 1856 р. залишив службу і жив у м. Павловськ.</p><subtitle>198. Т. Г. Шевченка М. М. Лазаревського</subtitle><subtitle><emphasis>22 квітня, 8 травня 1857. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 154).</p><p>Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 3. — С. 6–8) з деякими неточностями й пропусками.</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Твори. В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 406–407.</p><p>Відповідь на лист М. М. Лазаревського від 17 січня 1857 р. (№ 192).</p><empty-line/><p><emphasis>…письмо із Чорноморії і 25 р[у]б[лів] грошей от Я. Кухаренка… — </emphasis>Лист Я. Г. Кухаренка від 18 грудня 1856 р. (№ 190).</p><p><emphasis>Семен — </emphasis>С. С. Гулак-Артемовський.</p><p><emphasis>…письмо і грошей 16 руб[лів] от А. Марковича с товарищами. — </emphasis>Див. лист від А. М. Маркевича від 25 жовтня 1856 р. (№ 186).</p><p><emphasis>Се буде син того самого Николая Марковича, що написав «Малороссийскую историю». — </emphasis>Див. лист до Г. С. Тарновського від 26 березня 1842 р. (№ 13).</p><p><emphasis>Як побачиш Куліша, поцілуй його за книги, що він мені подарував, а особливо за «Записки о Южной Руси». — </emphasis>Див. лист до Я. Г. Кухаренка від 22 квітня 1857 р. (№ 196) та примітку до нього.</p><p><emphasis>…я його алмазний подарок, «Записки о Южной Руси», послав на Чорноморію Кухаренкові. —</emphasis> Книжка надіслана не була (див. лист до Я. Г. Кухаренка від 22 квітня 1857 р.).</p><p><emphasis>А Білозерський, кажеш, поїхав жениться додому. — </emphasis>У січні 1857 р. В. М. Білозерський одружився з Надією Олександрівною Ген (1828–1912), перекладачкою, істориком. Шевченко познайомився з нею після повернення до Петербурга.</p><p><emphasis>Яка там моя картина була у Єзучевського… — </emphasis>Про картину Шевченка, що була у В. О. Єзучевського, згадувалося в листі І. В. Гудовського до Шевченка від 22 вересня 1845 р.: «Єзучевський і Галуза вам кланяються. Картина ще не розіграна…» (№ 75). Оскільки у власності М. М. Лазаревського була лише одна олійна картина Шевченка — «Селянська родина» (1843), то упорядники десятитомного і дванадцятитомного Повних зібрань творів Т. Г. Шевченка слушно вважають, що в обох листах йдеться саме про неї.</p><p><emphasis>Сегодня, 22 апреля, прийшла друга почта з Гур'єва і не привезла нічого офіціального насчет моєї отставки… — </emphasis>Військовий міністр підписав відношення про дозвіл царя звільнити Шевченка від військової служби з забороною в'їзду в обидві столиці 1 травня 1857 р. (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 279).</p><p><emphasis>Лихий його знає, де той Осипов дівся. — </emphasis>Це відгук на повідомлення М. М. Лазаревського у згаданому листі: «Об Осипове я говорил Семену и сам спрашивал, да не чуть такого тут» (№ 192).</p><p><emphasis>І Писемського, кажеш, немає в Петербурге. — </emphasis>З листопада 1856 р. О. Ф. Писемський працював співредактором журналу «Библиотека для чтения».</p><p><emphasis>А «Княгиня», пишеш, у якогось Н. Д. — </emphasis>Білозерського Миколи Даниловича (1800–1879) — чернігівського поміщика, двоюрідного брата В. М. і М. М. Білозерських. Познайомився з Шевченком 1847 р. на хуторі Мотронівка на весіллі у П. О. Куліша та О. М. Білозерської. М. М. Лазаревський писав Шевченкові у згаданому листі: <emphasis>«„Княгиня“, </emphasis>кажется, теперь у Н. Д. Бел[озерского], с которым буду видеться и возьму. Отдал ее Кулиш ему, а Кулиш теперь в Москве…» (№ 192).</p><p><emphasis>Дармограй написав уже и вторую часть «Матроса»… — </emphasis>8 грудня 1856 р. Шевченко повідомляв М. М. Лазаревського: «… если и будет вторая часть этого рассказа, то не весьма скоро» (№ 189). Отже, друга частина повісті написана між 8 грудня 1856 р. і 22 квітня 1857 р. (виходячи із змісту, закінчення листа, починаючи зі слів «Чорти їх батька знають, що се вони зо мною роблять. І досі ще нема нічого із корпусу», Шевченко дописав 8 травня).</p><p><emphasis>Чом ти мені нічого не пишеш про Василя і про Федора?</emphasis> — В. М. та Ф. М. Лазаревських.</p><p><emphasis>Читаю по одному листочку в день біографію Гоголя… — </emphasis>Ідеться про видання, надіслане Шевченкові А. М. Маркевичем (див. лист до А. М. Маркевича від 22 квітня 1857 р. та примітку до нього, № 197).</p><p><emphasis>Ти мені пишеш про фотографію. — </emphasis>Радячи Шевченкові повертатись саме до Петербурга, М. М. Лазаревський у згаданому листі писав: «Тут есть добрые знакомые, при помощи которых можно устроить фотографический и дагерротип[ный] станок и иметь кусок хлеба на всю жизнь» (№ 192).</p><subtitle>199. М. М. Лазаревського до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>2 травня 1857. С.-Петербург</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІР НБУВ. — III. — 4866. — Арк. 4–4 зв.).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1901. — № 2. — С. 288. Публікація В. Науменка.</p><p>Дата в автографі: «2 мая 1857 г. С.-Петербург».</p><p>Відповідь Шевченка — лист від 1 липня 1857 р. з Новопетровського укріплення (№ 205).</p><empty-line/><p><emphasis>…поздравляю, наконец, тебя… с великой милостью царя.</emphasis> — 1 травня цар дозволив звільнити Шевченка від військової служби; на підставі відношення військового міністра М. О. Сухозанета до шефа жандармів В. А. Долгорукова у III відділі складено довідку: «1-го мая 1857 г. высочайше повелено: рядового Оренбургского линейного № 1 батальона Тараса Шевченку уволить от службы, с учреждением за ним там, где он будет жить, надзора, впредь до совершенного удостоверения в его благонадежности, с воспрещением ему въезда в обе столицы и жительства в них» (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 279).</p><p><emphasis>…третьего дня послана бумага командиру Оренбургского корпуса…</emphasis> — Див. коментар до листа М. М. Лазаревського від 17 січня 1857 р. (№ 192).</p><p><emphasis>…гр. Толстой имеет у себя для тебя некоторую сумму денег…</emphasis> — Ідеться про збір на користь Шевченка від благодійної вистави, що відбулася 13 квітня 1857 р. у приміщенні Академії мистецтв (організована за ініціативою А. І. Толстої).</p><p><emphasis>Я же посылаю… 75 рублей серебр[ом]…</emphasis> — У листі-відповіді Шевченко дякує за одержані гроші.</p><p><emphasis>Ладиженський Михайло Васильович</emphasis> (1803–1875) — генерал-майор, голова Оренбурзької прикордонної комісії, з 1853 р. — комендант м. Оренбурга; колишній начальник співробітників цієї комісії братів М. М., Ф. М. та В. М. Лазаревських; знав Шевченка й сприяв полегшенню його становища.</p><subtitle>200. Т. Г. Шевченка до Бр. Залеського</subtitle><subtitle><emphasis>8, 10, 13, 20 травня 1857. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом, який зберігається в архіві Чарторийських Краківського національного музею (Bibl. Czart. — rkps Ew. — 1625; фотокопія — ІЛ. — Ф. 1. — № 906).</p><p>Рік написання, помилково зазначений автором «1859», виправляється за змістом.</p><p>Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1883. — № 4. — С. 862–865) за копією І. Крашевського (публікація М. П. Драгоманова) з деякими неточностями й пропусками.</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 407–409.</p><p>Відповідь на листи Бр. Залеського від 18 вересня 1856 р. та 2 березня 1857 р. (№ 183, 194).</p><p>Відповідь Бр. Залеського від 20 серпня 1857 р. (№ 212).</p><empty-line/><p><emphasis>…я писал к тебе два раза, по адресу Балинского. — </emphasis>На адресу Бр. Залеського, відому його знайомому, польському політичному засланцеві Людвігу Балінському, що служив разом із Шевченком у Новопетровському укріпленні. Шевченко має на увазі свої листи від 8 листопада 1856 р. (№ 188) та від 10, 15 лютого 1857 р. (№ 193).</p><p><emphasis>Письмо твое от 18 сентября получил я в последних числах марта… — </emphasis>Шевченко, перебуваючи в напруженому очікуванні офіційної звістки про звільнення із заслання, очевидно, забув, що згаданий його лист, написаний у лютому 1857 р., і був відповіддю на лист Бр. Залеського від 18 вересня 1856 р.; на початку його поет писав: «Письмо твое… от 18 сентября минувшего года получил я 28 генваря текущего года».</p><p><emphasis>Вместе с твоим последним письмом получил от тебя письмо и Ираклий… — </emphasis>Лист Бр. Залеського до І. О. Ускова не відомий.</p><p><emphasis>…послано тебе и мое рукоделье, три штуки… а третья с надписью для графини Т[олстой]… —</emphasis> Це були малюнки «Донька хіоського гончаря», «Сцена в казармі» (обидва не знайдені; т. 10, № 209, 210) та «Киргизя» (т. 10, № 91). Останній з перелічених малюнків Шевченко просить переслати А. І. Толстій.</p><p><emphasis>Сегодня пришла почта и принесла твое от 9 марта… письмо. — </emphasis>Шевченко неправильно прочитав дату листа Бр. Залеського від 2 березня 1857 р. (№ 194).</p><p><emphasis>…объяснил мне М. Лазаревский своим братским письмом… Не в генваре, как я тебе писал, а только к 7 апреля представлен я… — </emphasis>М. Лазаревський у листі від 11 квітня 1857 р. писав: «Доклад о тебе и других подобных готов и будет представлен к Пасхе. Мне тот же час обещали принести приказ, но и до сих пор его нет, и я боюсь, чтоб не отложили опять до 17 ч[исла]» (№ 195). Великдень у 1857 р. припадав на 7 квітня.</p><p><emphasis>Несносное состояние, и оно должно продлиться еще по крайней мере месяц, если не больше. — </emphasis>Олександр II затвердив списки амністованих 1 травня 1857 р. (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 279), а до Новопетровського укріплення офіційне розпорядження надійшло лише 21 липня 1857 р. (про що занотував Шевченко в щоденнику).</p><p><emphasis>От Сигизмонда я не получил до сих пор ничего… — </emphasis>Від З. Г. Сераковського з Павловська Шевченко мав одержати сепію та інші матеріали.</p><p><emphasis>…а для «Блудного сына»… — </emphasis>Див. лист до Бр. Залеського від 8 листопада 1856 р. (№ 188) та примітку до нього.</p><p><emphasis>Экспедиция по Вилии может быть чрезвычайно интересна. — </emphasis>Відгук на повідомлення Бр. Залеського в листі від 2 березня 1857 р. (№ 194) про намір подорожувати по р. Вілії в товаристві графа К. Тишкевича (Листочки до вінка на могилу Шевченка… — С. 54).</p><p><emphasis>Целую Бюрно, Аркадия, Сигизмонда. — </emphasis>К. І. Бюрно, А. М. Венгжиновського, З. Г. Сераковського.</p><p><emphasis>Посылаю тебе 17 штук для «В[иленского] а[льбома]». — </emphasis>Малюнки з часу Каратауської експедиції 1851 р. та околиць Новопетровського укріплення були надіслані на пропозицію Бр. Залеського в листі від 2 березня 1857 р. для передачі видавцеві «Віленського альбому» Я. К. Вільчинському.</p><p><emphasis>Еще посылаю тебе «Счастливого ловца» и «Ловкого продавца». — </emphasis>Другий рисунок не знайдений (т. 10, № 108, 213).</p><p><emphasis>Такую, например, как № 17 «Кочак». — </emphasis>Малюнок для «Віленського альбому» не зберігся (т. 10, № 211); відомий лише однойменний рисунок олівцем (т. 10, № 38).</p><p><emphasis>Деньги перешли на имя Лазаревского. — </emphasis>М. М. Лазаревського в Петербург.</p><p><emphasis>…я прибавляю еще две штуки. Я назвал их «Молитвою по умерших». — </emphasis>Малюнки не знайдені; гроші за один з них Бр. Залеський вислав Шевченкові разом із грішми за сепію «Дочка хіоського гончаря» (Из переписки Т. Г. Шевченка с разными лицами (С примечаниями М. К. Чалого) // Киевская старина. — 1897. — № 3. — С. 468–470).</p><subtitle>201. Т. Г. Шевченка до М. М. Лазаревського</subtitle><subtitle><emphasis>20 травня 1857. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 155).</p><p>Рік написання уточнюється за позначкою М. М. Лазаревського, який дописав до авторської дати «29 мая» — «1857. Новопетровское».</p><p>Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 3. — С. 8–9) за автографом, без дати.</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 409–410.</p><p>Відповідь на лист М. М. Лазаревського від 11 квітня 1857 р. (№ 195).</p><empty-line/><p><emphasis>Я, дурний, думав, що ще в генварі моє діло кончене…..воно з 7 або 17 апреля тіль що начнеться. — </emphasis>Шевченко покладав надії на лист М. М. Лазаревського від 17 січня 1857 р., де повідомлялося: «…о увольнении его (Дармограя. — <emphasis>Ред.</emphasis>) в отставку уже последовало разрешение царя и сообщено об этом военному министру для исполнения; но відтіля чутки ще нема» (Лист № 192). Тут М. М. Лазаревський випередив події, які відбудуться лише в травні 1857 р.</p><p><emphasis>Ти пишеш, що був дома… Там і про мене згадували. — </emphasis>М. М. Лазаревський їздив до матері в с. Гирявку (Гирівку) Конотопського повіту Чернігівської губернії (нині — село Шевченкове Конотопського району Сумської області), після чого написав поетові в згаданому листі: «Я воротился уже давно из Малороссии… И там, где я недавно был, сильно радуются привезенному туда мною известию и обещали мне помочь в добром деле» (№ 195).</p><p><emphasis>Получишь ты на свое имя от Б. Залецкого из Минской губернии 50 рублей… — </emphasis>Див. лист до Бр. Залеського від 8–20 травня 1857 р. (№ 200) та примітку до нього.</p><p><emphasis>Ираклий Александрович — </emphasis>I. О. Усков.</p><p><emphasis>Як перепишуть «Матроса»… — </emphasis>Початок першої частини повісті «Старая погудка на новый лад» (первісну назву «Матроз» автор викреслив) Шевченко надіслав М. М. Лазаревському з листом від 5 листопада 1856 р. (№ 187), а закінчення першої частини (розділи VI–X) — з листом від 8 грудня 1856 р. (№ 189); 11 квітня М. М. Лазаревський повідомляв, що «2-го отдела твоего „Матроза“ еще не успели переписать, но на днях окончится он» (№ 195).</p><p><emphasis>…а за «Записки о Южной Руси» подякуй його ще раз од мене. Не тепер, а коли-небудь іноді я думаю удрать критику на сию воистинно драгоценную книгу. — </emphasis>Шевченко вже неодноразово висловлював своє захоплення цим виданням П. О. Куліша, зокрема в листах від 22 квітня 1857 р. до Я. Г. Кухаренка, А. М. Маркевича та М. М. Лазаревського (№ 196–198). Намір написати рецензію здійснений не був.</p><p><emphasis>Попроси Семена, нехай він коли-небудь розкаже вам, як замиравши Явдоха була на тім світі і що вона там бачила. — </emphasis>Шевченко, як випливає з цього листа, чув від С. С. Гулака-Артемовського варіант оповідання про мандрівку Явдохи на той світ, опублікований П. О. Кулішем у «Записках о Южной Руси» (СПб., 1856. — Т. 1. — С. 303–311).</p><subtitle>202. Бр. Залеського до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>30 травня 1857. Рачкевичі</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 92. — № 88).</p><p>Вперше надруковано: Киевская старина. — 1897. — № 3. — С. 466–468, з неточностями й пропусками. Публікація М. К. Чалого.</p><p>Дата в автографі: «30 мая 1857 года».</p><p>Відповідь на лист Шевченка від 10, 15 лютого 1857 р. з Новопетровського укріплення (№ 193).</p><p>Відповідь Шевченка — лист від 10 серпня 1857 р. з Астрахані (№ 209).</p><empty-line/><p><emphasis>…помолимся вместе в «Острой браме…»</emphasis> — У надбрамній церкві з образом Божої матері Остробрамської у Вільно, якій приписувалася чудесна здатність зціляти недуги (нині — Світанкова брама — Au&#x161;ros vartai).</p><p><emphasis>После письма, на которое ты мне отвечал, я писал еще весной… — </emphasis>Ідеться про лист Бр. Залеського від 2 березня 1857 р. з Рачкевичів (№ 194).</p><p><emphasis>Я взял с собою много оренбургских эскизов…</emphasis> — Захопившись малюванням, особливо пейзажним, під впливом і за порадами Шевченка під час спільної експедиції 1851 р. на Каратау, Бр. Залеський виконав їх чимало за час перебування в Оренбурзькому краї, коли він узяв участь у експедиції на Мугоджари (1852) та облозі Ак-Мечеті (1853), а потім — працюючи по різних місцях Оренбурзького краю та в самому Оренбурзі. Згодом, у Парижі, частина цих робіт (серед них і деякі Шевченкові) склала альбом літографій під назвою «Життя киргизьких степів» («La vie des steppes Kirghizes». — Paris. — 1865).</p><p><emphasis>Я… не в состоянии создать «Блудного сына»…</emphasis> — Див. коментар до листа Бр. Залеського від 2 березня 1857 р.</p><p><emphasis>…любовь деятельная, сильная, как ее понимал св. Павел.</emphasis> — Ідеться про морально-етичні максими, висловлені у 14 посланнях апостола Павла в «Новому завіті».</p><p><emphasis>Сию минуту я получил письмо Сигизмунда… — </emphasis>Лист З. Сераковського не відомий.</p><p><emphasis>Согласно, новому указу Милостивого Монарха… — </emphasis>Див. коментар до листа М. М. Лазаревського від 2 травня 1857 р. (№ 199).</p><p><emphasis>Материи я до сих пор не получил еще.</emphasis> — Це відгук на повідомлення Шевченка у згаданому листі: «Семена джугары и две штуки материи шерстяной пошлю тебе в последней половине марта. А когда ты его получишь, бог знает».</p><subtitle>203. Т. Г. Шевченка до Я. Г. Кухаренка</subtitle><subtitle><emphasis>5 червня 1857. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за рукописною копією М. О. Дикарєва (ІЛ. — Ф. 77. — № 127. — Арк. 25–25 зв.).</p><p>Вперше надруковано в журналі «Основа» (1861. — № 10. — С. 9–10) за автографом із помилкою в даті («3 червня»), з двома дрібними купюрами й редакторськими кон'єктурами, зробленими з цензурних міркувань.</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 410.</p><p>Відповідь на лист Я. Г. Кухаренка від 18 грудня 1856 р. (№ 190).</p><p>Відповідь Я. Г. Кухаренка від 7 серпня 1857 р. (№ 208).</p><empty-line/><p><emphasis>Постриг ти мене в брехуни своїм братерським листом і своєю щирою писанкою. — </emphasis>З листом від 18 грудня 1856 р. було надіслано й 25 крб.</p><p><emphasis>Я писав тобі… що вже не втну нічого віршами. — </emphasis>Ідеться про лист від 22 квітня 1857 р. (№ 196).</p><p><emphasis>…та й заходився коло оції «Москалевої криниці». — </emphasis>20 червня 1857 р. Шевченко в щоденнику записав з приводу свого листа й нової поеми: «Получивши от Кухаренка письмо с приложением 25 рублей [… ], я отблагодарил его письмом же, со вложением собственного поличия, и вторым письмом [… ]. Со вложением небывалого рассказа мнимого варнака под названием „Москалева крыныця“. Я написал его вскоре по получении письма от батька атамана кошевого. Стихи оказались почти одной доброты с прежними моими стихами. Немного упруже и отрывистее. Но это ничего, даст Бог, вырвуся на свободу и они у меня потекут плавнее, свободнее, и проще, и веселее». Ідеться про другу редакцію поеми, оскільки перша була написана 1847 р. в Орській фортеці.</p><p><emphasis>…дай доброму писареві переписать і «Криницю», і «Ченця», і «Вечір». — </emphasis>Поеми «Москалева криниця» й «Чернець», поезію «Садок вишневий коло хати…» Шевченко надіслав Я. Кухаренкові разом з листом.</p><p><emphasis>Та пошли старому Щепкіну. — </emphasis>М. С. Щепкіну.</p><p><emphasis>Не знаю, чи получив ти моє поличіє, завернуте в невеличку цидулку?</emphasis> — Див. лист до Я. Г. Кухаренка від 22 квітня 1857 р. та примітку до нього.</p><p><emphasis>…може, знову підеш вражого черкеса та прескурвого сина по кручах ганяти. — </emphasis>Вільний переказ рядків відомої чорноморської пісні «Ой тисяча сімсот дев'яносто першого року»:</p><poem><stanza><v>Вражого черкеса та, як того зайця,</v><v>Будем по скалах гонити.</v></stanza></poem><cite><text-author>(<emphasis>Лисенко М. В. </emphasis>Українські народні пісні: XI десяток для хору. — К., 1903. — № 2).</text-author></cite><p><emphasis>…в г. Астрахань. Г-ну смотрителю госпиталя его высокоблагородию Христофору Моисеевичу Еленеву.</emphasis> — X. М. Єленєв — наглядач госпіталю в Астрахані. Не відомо, чи Шевченко познайомився з ним в котрийсь із його приїздів до Новопетровського укріплення, чи одержав цю адресу від С. Р. Нікольського для того, щоб провадити власне листування.</p><p>С <emphasis>передачею Николаю Ефремовичу Бажанову. В Новопетровское укрепление. — </emphasis>М. Є. Бажанов — прапорщик, плац-ад'ютант, з кінця 1855 р. підпоручик, наглядач півгоспіталю в Новопетровському укріпленні; був із Шевченком у приятельських взаєминах. У 1851–1855 рр. Шевченко намалював парний портрет Катерини Агатангелівни та Миколи Єфремовича Бажанових (<emphasis>Боронь О.</emphasis> Корективи до датування портрета Бажанових роботи Шевченка // Слово і Час. — 2020. — № 1.) та окремий портрет дружини (т. 10, № 76), який датується 1854 р.</p><p><emphasis>Думав я тобі послать свій екземпляр «Записки о Южной Руси»… — </emphasis>Див. лист до Я. Г. Кухаренка від 22 квітня 1857 р. та коментар до нього.</p><p><emphasis>Могила, кажуть, видає зборник наших пісень?</emphasis> — До Шевченка, ймовірно, дійшла запізніла інформація про вихід фольклорного збірника А. Метлинського (А. Могили) «Народные южнорусские песни» (К., 1854).</p><p><emphasis>Літевський П. І. —</emphasis> земляк Я. Г. Кухаренка, жив на Кубані (див. лист Кухаренка до Шевченка від 25 травня 1845 р., № 73).</p><p><emphasis>Шамрай — </emphasis>П. П. Шамрай.</p><subtitle>204. Т. Г. Шевченка до М. М. Лазаревського</subtitle><subtitle><emphasis>30 червня 1857. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом, що є допискою Шевченка на звороті листа І. О. Ускова до К. В. Чернягіна і на окремому аркушику (ІЛ. — Ф. 1. — № 156).</p><p>Датується за листом І. О. Ускова з датою: «30 июня [1]857 года. Укр[епление] Новопетр[овское]».</p><p>Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 3. — С. 9–10).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 412–413.</p><empty-line/><p><emphasis>Получивши это последнее от меня письмо из Новопетровского укрепления… — </emphasis>Шевченко з дня на день чекав офіційного повідомлення про звільнення від служби в армії й дозволу повернутися до Петербурга.</p><p><emphasis>Ираклий Александрович — </emphasis>І. О. Усков.</p><p>…<emphasis>побывай… у г. Чернягина по означенному адресу. — </emphasis>Тобто в магазині «Депо фотографічних і дагеротипних приладів» у Петербурзі, що розташувався по вулиці Литейній, навпроти будинку Орлова в Домі духовного відомства і належав К. В. Чернягіну.</p><p><emphasis>…объективы Фогтленгера</emphasis> — Як пояснює О. Федорук, у Шевченка написано помилково; треба: «Фогтлендера». Ідеться про об'єктиви відомої австрійської фірми, яку заснував Йоганн Крістоф Фоґтлендер і яка спеціалізувалася на виробництві фотоапаратів (<emphasis>Яцюк В.</emphasis> Тарас Шевченко і світ фотографії. Альбом-монографія / Ред. О. Федорук. — Київ: Критика, 2019. — С. 4).</p><p><emphasis>Полковник Киреевский… — </emphasis>Див. лист до А. М. Маркевича від 22 квітня 1857 р. та примітку до нього (№ 197). 21 червня 1857 р. Шевченко записав у щоденнику: «История такого содержания. Ираклий Александрович Усков (наш комендант), будучи хорошо знаком в Оренбурге с помянутым полковником и аристократом Киреевским, просил его, когда он выехал в Петербург, просил он его и лично, и письмом из Новопетровского укрепления как в некотором роде химика и знатока фотографического дела, просил выслать ему из Петербурга камеру со всем необходимым для фотографии. Киреевский изъявил (тоже письмом) самую обязательную готовность услужить другу. И потребовал за эту услугу 350 рублей серебром. Деньги тотчас же были посланы (в сентябре прошлого года). Получено также весьма дружеское письмо о получении этой суммы, с означением месяца и даже числа, в которое непременно получится помянутая камера [… ]. Тем все и кончилось. [… ] А из „Русского инвалида“ видно, что обязательный друг мая 16 выехал из Петербурга в Москву. А из Оренбурга уведомляют коменданта, что полковник Киреевский принят новым генерал-губернатором Катениным тоже в чиновники по особым поручениям, но по домашним обстоятельствам подал в отставку. Из всего этого оказывается, что помещик 600 душ крестьян, аристократ, наперсник г[рафа] П[еровского], наконец, полковник Киреевский — подлец и негоднейшая тряпка».</p><p><emphasis>…зробіть, що він там пише… — </emphasis>У згаданому листі І. О. Усков просить допомогти у придбанні фотоапаратури у К. В. Чернягіна.</p><p><emphasis>Як побачиш Куліша, то поцілуй його і скажи йому, що я його «Записки о Южной Руси» послав на Чорноморію. — </emphasis>Це вже вдруге Шевченко звертається з проханням передати П. О. Кулішеві, що він надіслав Я. Г. Кухаренку перший том «Записок о Южной Руси». Проте з листа до Я. Г. Кухаренка від 22 квітня 1857 р. (№ 196) видно, що Шевченко так і не наважився розлучитися з цим виданням.</p><p><emphasis>Пришли мені Метлинського… — </emphasis>Фольклорну збірку «Народные южнорусские песни» (К., 1854), укладену А. Метлинським.</p><p><emphasis>Маркович — </emphasis>А. М. Маркевич.</p><p><emphasis>…и по прилагаемой при сем записке исполнил аккуратно. — </emphasis>Тобто за листом I. О. Ускова до К. В. Чернягіна.</p><subtitle>205. Т. Г. Шевченка до М. М. Лазаревського</subtitle><subtitle><emphasis>1 липня 1857. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 1. — № 157).</p><p>Рік написання листа встановлюється за змістом.</p><p>Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 3. — С. 10–11).</p><p>Вперше введено до збірника творів у виданні: <emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 411–412.</p><p>Відповідь на лист М. М. Лазаревського від 2 травня 1857 р. (№ 199).</p><empty-line/><p><emphasis>Прочитавши твоє письмо, я перелицював свою дорогу в столицю. — </emphasis>Попередні плани щодо шляху поета див. у листах: до Бр. Залеського від 10–15 лютого 1857 р., до Я. Г. Кухаренка від 22 квітня 1857 р., до М. М. Лазаревського від 20 травня 1857 р., а також у щоденнику (запис від 13 червня 1857 р.). У згаданому листі М. М. Лазаревський поздоровив Шевченка із звільненням і повідомив, що «третього дня послана бумага командиру Оренбургского корпуса, что ты согласно просьбе гр. Толстого и засвидетельствованию гр. Перовского получаешь отставку с предоставлением избрать род и место жизни» (№ 199), але сам М. М. Лазаревський цього документа ще не бачив.</p><p><emphasis>…зшив із шести листов паперу тетрадь для подорожнього журнала… — </emphasis>Так розпочався щоденник, який Шевченко вів з 12 червня 1857 р. по 13 липня 1858 р.</p><p><emphasis>Я не знаю, що той Ладиженський там робить. — </emphasis>У згаданому листі М. М. Лазаревський повідомляв: «Теперь же я пишу в Оренбург к М. В. Ладыженскому, чтобы не задержали о тебе бумаги». Ладиженський Михайло Васильович (1803–1875) — генерал— майор, голова Оренбурзької прикордонної комісії, колишній начальник Федора та Михайла Лазаревських, прихильно настроєний і до самого поета.</p><p><emphasis>Почта із Оренбурга і Уральська получится тут не раньше 15 июля… — </emphasis>Пошта прийшла 21 липня.</p><p><emphasis>Як побачишся з Марковичем, то… скажи, нехай… не шукає того поганого полковника Киреевського… — </emphasis>Див. лист до А. М. Маркевича від 22 квітня 1857 р. (№ 197).</p><p><emphasis>А тебе ще раз прошу… вибери у Чернягина камеру для Ираклия Александровича… — </emphasis>Див. лист до М. М. Лазаревського від 30 червня 1857 р. (№ 204) та коментар до нього.</p><p><emphasis>Поцілуй Федора і Семена. — </emphasis>Ф. М. Лазаревського та С. С. Гулака Артемовського.</p><subtitle>206. Солдатів-писарів до Т. Г. Шевченка</subtitle><subtitle><emphasis>22 липня 1857. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (ІЛ. — Ф. 92. — № 302).</p><p>Вперше надруковано у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка. — К., 1962. — С. 101–102. Публікація Л. Ф. Кодацької.</p><p>Дата в автографі: «23 июля 1857 года, укрепление Новопетровское». Підпис нерозбірливий. Число проставлено помилково. Про підстави для перегляду дати листа див.: <emphasis>Дудко В.</emphasis> Тарас Шевченко: джерелознавчі студії. — К., 2014. — C. 361–363.</p><empty-line/><p><emphasis>По случаю Всемилостивейшего Манифеста…</emphasis> — Про маніфест Олександра II див. коментар до листа М. М. Лазаревського від 2 травня 1857 р. (№ 199).</p><p><emphasis>…увольнением из египетской неволи…</emphasis> — Біблійний вислів, що стосується старозавітної легенди про перебування боговибраного народу в єгипетському полоні й визволення з нього; набув символічного смислу.</p><subtitle>207. Т. Г. Шевченка до Ф. П. Толстого</subtitle><subtitle><emphasis>26–31 липня 1857. Новопетровське укріплення</emphasis></subtitle><p>Подається за автографом (РДАЛМ. — Ф. 212. — Оп. 1. — № 279).</p><p>Вперше надруковано у виданні: <emphasis>Шевченко Т. </emphasis>Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 717–718.</p><p>Чернетка листа записана Шевченком у щоденнику 26 липня 1857 р. (ІЛ. — Ф. 1. — № 104. — Арк. 24) і вперше надрукована в журналі «Основа» (1861. — № 11–12. — С. 7–8). Чистовий автограф, що має авторську дату «23 липня 1857 р.», передатовується відповідно до записів у щоденнику: не раніше 26 липня 1857 р., оскільки в цей день Шевченко записав до щоденника щойно створену чернетку, і не пізніше 31 липня, коли Шевченко дізнався, що комендант укріплення І. О. Усков згоден видати Шевченкові квиток на проїзд до Петербурга. 26 липня поет записав у щоденнику: «Сегодня во весь день и до половины ночи работал я над письмом графу Федору Петровичу и ничего не мог сделать с этим неудающимся письмом. Мне хочется высказаться как можно проще и благороднее, а оно выходит или высокопарно до смешного, или чувствительно до нелепого [… ]. Это, вероятно, оттого оно у меня не клеится, что я еще не пришел в себя от радости; нужно подождать, еще время терпит, раньше 8 августа почта не отправится из укрепления. Время еще терпит. Записать разве черновое на память и исподволь на досуге поправить во избежание поговорки: поспешить — людей насмешить».</p><empty-line/><p><emphasis>21 июля получено здесь официальное известие о моем освобождении. — </emphasis>Це було розпорядження командира 1-го батальйону підполковника О. Г. Михальського від 26 червня 1857 р., адресоване ротному командиру Є. М. Косареву про виключення зі списків роти і відправку в батальйонний штаб до м. Уральська унтер-офіцерів О. Храбчинського, Е. Ольшевського, Ф. Фіалковського, рядових С. Домарацького й Т. Шевченка, які за найвищим повелінням звільнені від служби (документ не зберігся) (див.: Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 283, № 450). У цей день поет записав у щоденнику: «…выходя из укрепления, встретил смотрителя полугоспиталя Бажанова, и он первый поздравил меня со свободой. 21 июля 1857 года в 11 часов утра».</p></section></section></section><section><title><p>Скорочення</p></title><p><emphasis>ДАОО</emphasis> — Державний архів Одеської області</p><p><emphasis>ДАРФ </emphasis>— Державний архів Російської Федерації (Москва)</p><p><emphasis>ІЛ</emphasis> — відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка Національної академії наук України</p><p><emphasis>ІР НБУВ</emphasis> — Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського Національної академії наук України</p><p><emphasis>ІРЛІ РАН</emphasis> — Інститут російської літератури Російської академії наук (Пушкінський дім)</p><p><emphasis>НМТШ</emphasis> — Національний музей Тараса Шевченка</p><p><emphasis>РДАВМФ </emphasis>— Російський державний архів військово— морського флоту (Санкт-Петербург)</p><p><emphasis>РДАЛМ</emphasis> — Російський державний архів літератури і мистецтва (Москва)</p><p><emphasis>РДІА</emphasis> — Російський державний історичний архів (Санкт-Петербург)</p><p><emphasis>РНБ </emphasis>— Російська національна бібліотека (Санкт-Петербург)</p><p><emphasis>ЦДАМЛМУ</emphasis> — Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України</p><p><emphasis>ЦДІАК України</emphasis> — Центральний державний історичний архів України (Київ)</p></section></body><body name="notes"><title><p>Примечания</p></title><section id="n1"><title><p>1</p></title><p><emphasis>Єфремов С.</emphasis> Шевченко в своєму листуванні // Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів. Т. 3. Листування / Текст, комент., ред., вступ. сл. С. Єфремова; комент. М. Новицького, В. Міяковського, П. Филиповичa та ін.; Всеукр. акад. наук; Комісія для видавання пам'яток новіт. укр. письменства. — К.: Держвидав України, 1929. — С. XXVI.</p></section><section id="n2"><title><p>2</p></title><p><emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Твори: В 2 т. Т. 2. — СПб.: Вид. В. І. Яковенка, 1911. — IV, 481 с.</p></section><section id="n3"><title><p>3</p></title><p><emphasis>Шевченко Т.</emphasis> Повне видання творів: У 5 т. Т. 1.— К.; Лейпциґ; Коломия: Українська накладня; Галицька накладня; Вінніпеґ: Man. Ukrainian Publischeng, 1919. — 480 с.</p></section><section id="n4"><title><p>4</p></title><p><emphasis>Шевченко Т</emphasis>. Повне видання творів: [у 16 т.]. Т. 11. Листи / Ред. П. Зайцева. — Варшава — Львів: Український науковий інститут; Друк. НТШ, 1935. — 400 с.</p></section><section id="n5"><title><p>5</p></title><p><emphasis>Шевченко Т. Г.</emphasis> Повне зібрання творів: У 10 т. Т. 6. Замітки, статті, листи. Записи народної творчості. «Буквар». 1839–1861 / Ред. кол.: О. І. Білецький, Д. Д. Копиця, М. Т. Рильський та ін.; відп. ред. М. К. Гудзій; ред. М. С. Грудницька; ред. прим. та комент. Є. П. Кирилюк; АН УРСР, Ін-т укр. л-ри ім. Т. Г. Шевченка. — К.: Вид-во АН УРСР, 1957. — 602 с.; <emphasis>Шевченко Т. Г</emphasis>. Повне зібрання творів: В 6 т. Т. 6. Листи. Нотатки. Фольклорні записи / Голова редкол. М. К. Гудзій; упоряд. Л. Ф. Кодацька, В. С. Бородін, С. Д. Попель; ред. тому М. К. Гудзій; АН УРСР, Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка. — К.: Вид-во АН УРСР, 1964. — 644 с.; <emphasis>Шевченко Т. Г</emphasis>. Повне зібрання творів: У 12 т. Т. 6. Листи. Дарчі та власницькі написи. Документи, складені Т. Шевченком або за його участю / Голова редкол. М. Г. Жулинський; упорядкув. та комент. М. М. Павлюка, В. Л. Смілянської, Н. П. Чамати та ін.; ред. тому В. С. Бородін; НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка. — К.: Наук. думка, 2003. — 632 с.</p></section><section id="n6"><title><p>6</p></title><p>Спогади про Тараса Шевченка / Упоряд. і прим. В. С. Бородіна і М. М. Павлюка; передм. В. Є. Шубравського. — К.: Дніпро, 1982. — С. 182–183.</p></section><section id="n7"><title><p>7</p></title><p><emphasis>Єфремов С.</emphasis> Шевченко в своєму листуванні // Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів. Т. 3. Листування / Текст, комент., ред., вступ. сл. С. Єфремова; комент. М. Новицького, В. Міяковського, П. Филиповичa та ін.; Всеукр. акад. наук; Комісія для видавання пам'яток новіт. укр. письменства. — К.: Держвидав України, 1929. — С. ХXXVI.</p></section><section id="n8"><title><p>8</p></title><p><emphasis>Luckyj G.</emphasis> Correspondence // Luckyj G. Shevchenko's Unforgotten Journey. — Toronto: Canadian Scholar's Press, 1996. — P. 93.</p></section><section id="n9"><title><p>9</p></title><p><emphasis>Єфремов С.</emphasis> Шевченко в своєму листуванні // Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів. Т. 3. Листування / Текст, комент., ред., вступ. сл. С. Єфремова; комент. М. Новицького, В. Міяковського, П. Филиповичa та ін.; Всеукр. акад. наук; Комісія для видавання пам'яток новіт. укр. письменства. — К.: Держвидав України, 1929. — С. XXVIII.</p></section><section id="n10"><title><p>10</p></title><p><emphasis>Єфремов С.</emphasis> Шевченко в своєму листуванні // Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів. Т. 3. Листування / Текст, комент., ред., вступ. сл. С. Єфремова; комент. М. Новицького, В. Міяковського, П. Филиповичa та ін.; Всеукр. акад. наук; Комісія для видавання пам'яток новіт. укр. письменства. — К.: Держвидав України, 1929. — С. XXXІI.</p></section><section id="n11"><title><p>11</p></title><p>Похабна.</p></section><section id="n12"><title><p>12</p></title><p>Се вже опісля перевернули його старосвітську гуторку на запорожців, що буцім їх так годувала матушка.</p></section><section id="n13"><title><p>13</p></title><p>Згоди.</p></section><section id="n14"><title><p>14</p></title><p><emphasis>Було</emphasis>: затмевающую.</p></section><section id="n15"><title><p>15</p></title><p>Коло Аральського моря крепость.</p></section><section id="n16"><title><p>16</p></title><p><emphasis>Було: </emphasis>на отчизну возвращение.</p></section><section id="n17"><title><p>17</p></title><p><emphasis>Було: </emphasis>узнав.</p></section><section id="n18"><title><p>18</p></title><p><emphasis>Було: </emphasis>двух единоплеменных.</p></section><section id="n19"><title><p>19</p></title><p>Моспанку (выражение кормленой свиньи).</p></section><section id="n20"><title><p>20</p></title><p><emphasis>Було: </emphasis>Вас.</p></section></body><binary id="cover" content-type="image/jpeg">/9j/2wBDAAUDBAQEAwUEBAQFBQUGBwwIBwcHBw8LCwkMEQ8SEhEPERETFhwXExQaFRERGCEYGh0dHx8fExciJCIeJBweHx7/2wBDAQUFBQcGBw4ICA4eFBEUHh4eHh4eHh4eHh4eHh4eHh4eHh4eHh4eHh4eHh4eHh4eHh4eHh4eHh4eHh4eHh4eHh7/wAARCAWgA20DASIAAhEBAxEB/8QAHQABAAIDAQEBAQAAAAAAAAAAAAECAwQFBgcICf/EAGQQAAEDAgMEBgQJBQoJCAkDBQEAAgMEEQUSIQYxQVEHEyIyYXEUUoGRCCMzQmKhscHRFUNTcnMkNDVjgpKys+HwFhc3VHR1osLSJTZEZISTlPEYJidFRlVWZYOVo8PipNPyhf/EABoBAQEBAQEBAQAAAAAAAAAAAAABAgMEBQb/xAA0EQEBAQABAwMDAwIGAQMFAAAAARECAyExBBJBEzJRImFxBRRCgZGhsdEjFUNSM2LB4fD/2gAMAwEAAhEDEQA/AIxL+Ean9q77Vr8QtjE/4Rqf2rvtWsd4Xwbezw9T76nM5MzlCnVRgu7ml3c09qe1ULu5pd3NPantQLlLlNE0QMzku86BQups1SOqa7PlzCO1r7sxNhf7fYkmkjs00EdDg9NU1cmTqsz47d4udbu+Oi4NVidRK0wxHqIfUZpfzO8+1ZtpcQNZXGJjrwU/xcfjzd7SuUt8uXxG7VszlGZyapqubBd3NLu5p7U9qoXdzS7uae1PagXdzS7uae1PagXdzS7uae1PagXdzS7uaJ7UC7uaXdzREDM5MzkumqGJzrt7JUL5Kv0qXsRMHZd48/ZvXDa27gOZXpsdP5PwmKliNjJ2f5A3+8rXD8tSOfjmKGWY01ESyl7pt8+3Pw8FyERS1m0zOU5nImqlC7uaXdzT2p7UC7uaXdzT2p7UC7uaXdzT2p7UC7uaXdzT2oUC7uaXdzREC7uaXdzT2ooGZynM9VVo2l8jWDUuIAQx3tlaIvldWVBDYRo2/wBZ9i1MbxP0mZ8VMSyn5et4ldHaKQUOHsoISQZAM3g0aAe1eZW+dye1pa7vWS7uaqpWGU3dzS7uaj2J7FQu7ml3c09qe1Au7ml3c09qe1Au7ml3c09qe1Au7ml3c1NlBQLu5pd3NPantQLu5pd3NPantQMzlOZ6qstJEZ6qKFu97w33lQeg2Yow2KatqjlhMet/V4rl4vik1ZJZhcyAbmA7/E810dqakwRRYfGcpI6yS3Lg37151dOTV7dk3cl3c09qe1YZLu5pd3NPantQLu5pd3NPantQLu5pd3NPantQLu5pd3NLeKe1Au7ml3c09qe1Au7ml3c09qe1Au7ml3c09qIJO5ek2apY4aGXEKo2YGaeX9u5cGipxUVkMAuRI6xsuxtPUmFseHj9pL/uj2Ba49u7XFz8UxKetld2jHDe7Y2nTzPMrnoiz5ZtTdyXdzUKfaoF3c0u7mntT2qhd3NLu5p7U9qBd3NLu5p7U9qBd3NLu5p7UQLu5pd3NPantQTd3NLu5qPYnsQTd3NLu9ZQgFzbmg7GzlC+esZNJcRMOa/M8Ft1+MMjqHRUYY5jDYvc0HN5X4LPiZjwnBWMZ2Kl7BHH4N+cfafsXmGblq329m2bE/4Rqf2rvtWsRqtjE/4Rqf2rvtWus/C9T76hSCoRHNKLcwuu9Cc8Oia9j7XNhmFuRINvct8/k6sH5vrOXyTvfq0/UriyOGpC6k+EgG0VRlefmTjJf9V3dPvXNljkikMcrHMeN7XCxUywxWyWUIiC9Bs3Ww0WE4jI97RJlb1bTvJ1GnvXn0SXFnZG83UqbKEQREQEREQREQEREBSwOe8MY0uc42AG8qFLSWuDmkgg3BHBFbE9DWw6yUdQ0czGbLXsV0oMYqWgNl7X02OLH+8b/bdbbZaGsHxnVF/KQCN5/ljQ+0BXJfDWOCi6k+GDrHspi/rv83lbaT2cHexcwi2nHkpmJUIptooQXhIjmZIdwNyujtDiIxLEXTx3bCBljbyC5nBQUt7YsEQIjIiIiCIiAiIgIiIqzWOe8MY0uc42AG8lZJqOrhaHT00sYOgzMKxte5jw9ji1zTcEbwV04MZlA+PZcj58RyOPnbQ+0KzPlZHKRd7/AJPr23+Le/iz5KX2fNd9S1JcLcc/o0nWFm+J4yyD+Tx9ili45iKSLKeCILJRPbFWwyvuWseHG3IFYUQdLH8Q/KWKS1DbiPcxvILmoiW7dQREQwREQwRERBERAUqERYtFHJLK2KKN0j3Gwa0XJWSenqIPlqeWPzYVjikkilbLE8sew3a4bwupT4w4O+OjsDvMRy/VqD7kmfKzu5KLvGPD8QHxUcUj/ofFS/ze672Ln1GHlrZJKWT0iOPv6WezzbvCuGNFEUqCFt4RUxUmJ09RMLxxuu5aiJEbeL1Xp2Jz1XB7uz5LUREPIiIiCIiAiIgIiILK0MMs0oihY6R7tzWi5KpdWgmkglEsTix43EKLi8tNUU4HXQSMvuzNIWFdelxi5vPFl8YOx726tPuCzGKkxBt44opH84fi5f8Au9Q72LWb4axwkW7U0BY10tPJ10TO/pZ7P1m7wtJRPAiIiY3cDqo6LFIaqUEsjdmIWPFKt1fXzVbhbO7RayJb2xREREEREQREQEREBERBK2JKGtiZmkpZWN5lhstddKmxioY60w6weu1xa/8AnD70jUc0ixtxULvGXD6sW+LfIf03xbv+8Gh/lBas+GDrMlMX9d+gl0f7ODvYri45gKhS4EGxGqDcss2HBTGQHgngVVCqOptLiIxLEBLFcQtYGsby5rnM3KivHuS+dVmxP+EKn9s77VrlbGJ/whU/tnfatcp8N9T76hERHMspuoRL3WNukrZqdvVk9bCd8UmrT+BXR+Jngv8AGS0J4/nab8R/feuGs9JUyU0wfGdCLOadzhyKsuLCupJKWUNcQ9jhmjkb3Xt5hYF2/in0/OhPf9andz8vt81yqqnfTy5HkG4u0jUOHAg8QphYwoiIyIiIgiIgIiICIiAiIgIiICIiK36GrPV9RUnPD80/PjPNp+5bdVCapwjmc30kjNFP82Ycj4+Pv1XFW5R1TRGaWqYZKZxvoe0w8x+CsrUrVka9kjmPaWuabEEagqF2a6kfVsjPfqwz4p/zalv/ABD61xiCDYixUsxKhFKhARERkREQEREBERAREQCERE1Qb78V0aeuZJkirPm9yo+fH5cx4LnIka12a2ndVPySBvpZHYf82cc/Px+9ccgtcWuBBBsQeC3aGqaGGnnuYjuf86M8x+C3K2kdVt33qwLh3zahnBzTxK15HFuimxG/eoWE0RWY0udlA1JsrzQVEEmSaJ0Z+kEGNQs8NPUzvyxQuk8gr1FDVwx9ZJA4Nva41HtsrlGqiIiaIiICKbKEBEREEREEgkG4K6lHXGV0ccszYalvZhnO/wAnc/NcpEnZrXWqKVlUXdVG2CtZ8pT30f8ASZ+HuXKIIOoXQpqyOVrIaq4kafiqm+sfgebVnxKkfODII8lWBd8Y3Sj12eC1Zq2OQVCKQFllCIiIIiICIiAiIgIiICFEUalApaSDcEgqERJXVoasVclppRT1jfkqjg/6L/x96rX0onD5IW9XUxH4+Dn9Jvh4LmBdSgqhOGRzuMdTGfiJuJ+i78Vrjd7NuXfVF0q+iaY31MLQHN1njBuW3+cPArmqWYyIiICIiJREREEREBERAREQEREUW7RVR6v0eoOeH5p+dH4t/BaSJuK7VVD6U9rJ5AKlw+JnPdnHI+Pj71yJI3xyOjkaWOabEHgtmkqwIzTVYMtM47h3oz6zfw4rfq6V1UAwlrqgNvFLfSdv/F9q1mq4pUKSCCQRqoWEwV2DRUV2bkRmxP8AhCp/bO+1a5Wxif8ACFT+2d9q1yr8OnU++oRERyEUlQiiIiis1JPLSzCaJwvaxBFw4HeCOIXW/ck9Bzpj/OpHfewrhrYo6p9LLoA6OTsyMO5zeS1KsqlRC+CQxyAh32jmPBYl1auoZBUPoaqEVEMByxuvleByusE9NBJTGrpXSEA5ZGONy3kb8lMStFEREEREMEREMEREMEREMERShiEREBSoUqK3sOqmMb6PUF3o7jcEb4nes1bNfSuncWOyiuaL6bqhvBw8ea466UEp/JT3fPpJGOicN7c17/XZai65pBBNxZWC324m6V49NhhqWk9olgD/AOcNfetetgNNVPivmaNWOA0c06ghTErXKhERBEREEREBERARERRFZVQERSgLeoKplhTVGsObMx/GF/rD7xxXncdx3C8Fh6yvqAwnuxgXc7yC+eYvtnjmPVH5PwKKSnEmjWx6yO9vBduHR5cp7vh148Ly8Pqe2O0OB4U4jFMQhZiAN3xQjP1g5tAvb22W9s7RSY1UU8dO2QNmtrl1FxfdvvZeH2H2AjoKf8t40TNXxzNLIzq1nieZv7F9z2N20wugs2TDxLXPfYSAf+S1eHTlkl/lq+38vb7H7D4bs+4ThzqqpLbZ5GjTyHBehmwzDppvSJaKB03rluq2YHGSFr3DK4i5HJZV9Lj0+PGZI9XHjJMjAKanaNKeIX+gF4XavZ+sqZHQNxBkFDKTmiZH2nDzvovoK85tD/CP8gLj6vtw7PZ6D03Dr9b28/D5zimwVKKP9wVNQKgfpbOa76tFtbIbEYViVCYqyaWOsYdWZMrj/YvWFZaKo9Gn6xgF14Olyk5fqfU9Z/Rulznu6UzHmtsujuOLB4zhEXW1DDd/DT7183GB4vmytw+p/wC7K/TEbw+JrxqHC4WJ8tLG4l8kYXs6npePK+6csfnb6a8rZxfl1wc17mPFnNNitSuxCioer9LqoYOsNmdY8NzHwuvrtfsXQVOKVNbUyPk6192sZZgAXh+kzYWidR9W2GSopH/zoncwV4JJ7svhvq/0v1HR6V6vOdv93CaQ4BzSCOYUr5jiNHtVsQ/r8PldVYRfj2g3zHDzGi7+zm3uFYlaKtPoNR9LuO8ncPaunLocs3j3jxcunc2XXr0UNka5oc0hzSLgg3BUri5CIiAuhhlVcsp5ZMhbpTzfoT/wniueiTsuurX0nWtfMI+rqIdKiLn9Nvhz5LlldMzyDDYKtji2aGQxB97kttcA+WoURVjaqRsNdFEWP7PWtYGuYTx03q1ccxFknjdDM+J4s5psVjUQREQEREBERAREQERSQghEUhQQiKVR1MOqnSPazOI6mNvxUp3Pbxjd4KldSNkjdU07DG1p+NiO+N3LyXOGhuunVzyNiosQY7LM9pa4jiWm1z42Wt2K5XFWC6MNWK2YU9XHCA8FrZGsDSxx3HThe11oTRuildE8Wc0kEeKjKiIigIiIgiIgIiICIiAikhQiiIiEFt0NS2K9NUFzqeQ3JB1jdwc3xC1EU3Gnar6R9Uy9rVY7Qt/0lvMeP2rim4NiLLoUskkmFSWOV9NI17HjeATqPfZQMSllfatjhqWnRxcwBx8cw1utZKNBXj3LLiEBpah0WYOboWnm06grFHuWb2TGbEv4Qqf2rvtWuVsYl/CFT+1d9q1yr8N9T76hERHMXQqcNdBg8GIvf2ZnlrW25cVqUkL6mpjp4xd8jg0Bdza6VjYKShj+TjHZHl2b+03STtqx55FKhAQb0REb+O/wgXevGx3+yFTCpWMmkikeGRTRljydwvuPvsr0lSyXqaOrjzsPZZKO+y5+seBWtUwuhlc0g2Di29tDY2Vt+VbLcNc/SKuopJDuY2Q3PvFlovY5j3Me0tc02IPBdGLCxLRRVENUwyyXyxuGW5B1AO6/Hgr1DH1NHUPniMdZSEB59cE21HPxSxcctQiKIIiICIiAiIgIpUcVB1dmMPbiGKMjm+RaC5/j4LnTsa2aRrdzXED3r1GFD8k4QZJflZB1r/otHdHtXk3G7ieZW7xyRalQiLLOi3sMaZqSup2C8j2Nc0cTldcgey60VaJ743h7HFrmm4I3hJcWK2IPFdA1NFURQelelB8TOr+Ly9ocN/Lcs3VvxKijk6oeluqOqz7us7Nxfhda2Hxwiv6mtjIGrSC7LZ1tLnldWRSemhfCaiifI+NvfbIAHt8dNLLSXWEApOsq6Qyxvg+Ugf3m/ixauLxxR1zjBbqZGtey26xH43VsSxpoiLKCIiIIiICIiKLs7M4dBiElRLUfIwxH+dwXG4r0rjDguyss0/xXxfXSP+z6rla4zWpHl6meGnp31FRI2KJgzOc42AC+c7VdI3ylLgV2c6pzf6I+8+5ee262pqMeqzFA4xUERtHH6/0j4qdhNlp8fqhLO3q6CI3kf6/0R4r3dP0/Hp8ff1Ho49Oce/JTZ3AMX2trXVUsr+qcby1MxuT5cyv0z0VdFOBzbL5sP+KrPnzyfOt5fYuRsNsscSnioKTq6ejhtc2GWMfev0PgtFFhuGQ0cYhAjaBeNgYCedhoFeHU5dfldv6WuPG85tmR88m6MKmPCnwU9bHJPK8EmTuNA8hdbGy3RtS4bLHUYxPHLOHnK1ncPvF19AxKY09GXjvcF5qaeWok6yY3cNyz1fZ074fS9H/Sp6iXl4j1rQAABuAVlqYbUGopRIRZZnSwtdldKwO5X1Xsl3u83Pp3hyvG+YyrzGM9Z+UX9Z/J8l6B1RTtdlM8QdyLxda2JUTaptx2ZW7jz81y63D38ez1/wBP6/HodXeXh5mpY99PIyOTq3uaQ19r5TbevAbP1mO7DmHDtq678rYZUS5IMX1DopHHSOZpJs0nc4E8jZem6SKnabB9n5arZ3CGYhWse0mKQ2aYxq8jUXNuA5pTT4Rtnsc7IWz0WIQOjkaDqw7i0jeHAjUHXReCT2+X6HlynUs9t7vV12LSU+DWgcGSiMkSO7rdF8co9o9o5uhduIYhix/wjxiQxYc+CPK+8p+K9w1J4BaWKbZwUnRTHgeIYjH+WXVEmCyPBu60bix81t/cF/1iOa2YMTotnKnDNpNqYZYDIGUGB4UI7y00R+eW+ufnchYLve/l4OPGcbfZ22Xf8/8Ar/d9J2epsQpcDoqbFa0VtZFC1k04bbrHgalekwKmpp4ZRPGJbm1jyXKaczQ4cRddrZxjssspHZ3Ln0JvN6f6h29LZv4eX6StjqI7MynC6IEsfnMbWZuzxsF+WNsdgIakyVuCRiGbe+nOjXeXI+C/c1rixGi+TdLOx9NSRSY5SF/xj+3ELZW+W7716Otx5zvxr8hz4+2+7i/HuCbRY1s7Vug6x7o4zZ9NNub5civs/Rvj2AbUUWIF8wp62CnL46Z77OJ5j1gFwdvdj48dpDVUcXV4k1vZ0+VHBpXx4elYdXbpKepgfY37LmOH2Jw6fT63GZ5M49Tu/RKLy+wG1Axyg9HqLMrYu9/GD1gvUe1fO5cbwuV5eXGy5RERRl0Iby4JNGBd0U4kcPo2Iv8AYtBXhmlhlbJE9zHjcQV0Zqd9dDBNFCxsz2Pc9rRYOym1wOZVaUmnw2peJZ/ShKWtD+rtYkAC+vksNVR5YG1NO8zQHQutZzDycOCvgsVLNPLDUxufIWHqmh+W7hra/O11s07TSH0qGXrKY9ieN/zPB4+9KOOi2K6H0etmh4Ndp5cPqWuss+BERU0REQ0REQ0RFZgL3BrQSSbABB2MHwyOowPEcQn/ADLbRfrLir0+LEYfgbMPHeJs8c3HefYNF5hWzOy0REUErodWZsDjfHr6PI/rPDNay5yyU881PJ1kEjmOHEFIRjFw64XSlnwypkM1SKxsrgMwjDS29t+vPer1VLJVQQVFPA0vfC6SVrBbc4gkD8FjwaKlmfLFPE6SQtvG0PylxG8DTfyVkVhrKURwtqKd/XU7tM1rFp5OHArUXYgiMErHRvz0UzwyYO0yjk4cLLm1UL6eofDK3K9jiCOSWJYxKFN1CygiIqgiIgIiIoupsxQsxHFWQSfIjtSeS5a9NgLTh+Ey18gIMnaH6jfxOi1xndqR5+sjbFVzRsvla9wF+V1i4I4lz3PJuSbqFlnRERSrG/hTXSwVsEesj4gWt52cCfqutE6Gx3qWOex4exxa4G4IOoXT6t+JUscgjjFUZ+qDt2bS+virPGL5YvSKGWCAVIn6yFuTsW7Qvcb/ADWSOloJhmirHQj1ZW3PsstWkbDHiDGVzHdWHWkbuIXQloaJszoxUClLbXZIC8a6ghwGoI13D2qwc7Ev4Qqf2rvtWuVsYl+/6n9q77VrclPhrqffRTxst6HD8rGy10vo0btwtd58m8vNbVDaSsZFhdJGx3Gab4xzfHkPcrOLGN/Z+jioKOTEqywky9geqDx9oXnq6odU1DpSMo3NaNzRyC6k9WaqlxENz9UxrMmbee2Lk+JXEV5+JItoiIssikKEQZYHtFRE5xsGvaT7135hemqaOqFyyqc8fRa/c8eHPzXm11MOxFgdHHVOcwM7LJQLkN4sI4t8FeNxqVWnaYKiXDqghscjsrnWuWng4eGq3aCaE1xhxHrfSLejuyDR99LHy5qaiPCp3ZDiMbGMPxT3McMo9U6ajlyWDEK6jZNLJQvdLK/QSOblyi1jpxJ5reYY5MzAyV7Qb5XEKiEouSCIirIiKQioRFuUNH17HTzP6qmb3pLXueQ5lF8tQa7l2cDwwmYVVbHkhZ2g095xHhyWv6WI/icKpcknrv7UjvuHsW1iTpqSKnpnyNknmyyzOJzB2tgPYtcYsim1NdJNXyU7TljjOUjmeK4y3MY1xes/bO+1aanK7UoiIoyKVCngo06mESvNMHRdqWll9IEfrAb1mxGH009dEOsd32P/AEsf4t3FcaGSSCZs0L3MkYbtcN4XXZi8HUjPRWmMnWZ4n5bO4uAtoTx4LpLM7rKx9a90DKqN9poHZJAfnNPd+8exTjcscuH0h9GZBJ2srW37nDf43WWXFMNEburw97pH2zlzw1txu0C5NTNJUSulldmceKW4MSIiwwIiIoiIhBSASbAXK26Sj6yF1RUSdTA351rlx5NHErPDVZJOpwukyPd862Z7vbw9iYuNnAMOyT+k10fYZ2mMPzj+C+dfCI2ml9IjwKCawf25gP78T9i+i1F4amkpNXySSRyzPPznF33L4F0xTdd0jYrbuxyBg91/vXr9NN5u/SnfXkoInTTshYLue4NA8Svv2z+Gw4Pg1Ph8IAbE3tHi5x3kr4Nh8ogxCnnPdjka8+w3X6HjkZNFHMxwLHtDgeYK6+tvheve0fSOiqmnbh1RVPYGxTOAYb3JtcFe1zHmV4LoyxgkSYRIPpxWG/mPvXtauc01LNMI3SuYwuDG73EDcF4MsfsP6Vy6fL0vH2/5/wAupiGI58BkdKLvpxndl3uaPvXhKfbiiruj2q2ww6lmkgggmk6iUZHl0ZILTvtuTYfbnDtosLMtYIsJxCMkVFBUy5ZIeWYOAOo8F832ixeojp8cp8Jwasn2VxLG4Y31UJbqXaVEUTc3azvba+7tFeqT3XOXmM3nOjN6d7Xf8v8A9PrEnSDS4VsBh2OY438kR1TY8zNZHNc/c3QLuMfnaHgkgi4K8IMExHH6+DFNr4aSgwakIfSYOZBI0vG6SdxFiRwaLgcytranpH2X2dw19TLPNWlo7MdHC6S/8qwaPaVi7fDt0uXHpS3lk/7crpV6NaHbGqoJqR7cKqm1BdVVcQ7b47G4sN7s2WxO7Ve52Uw5+zuCQ4VTYniNVFELB9XUGR59p4eC8x0Sbbwbc7PTV7YeonhqHskiOuUb2a7j2be269os8+fOdq30uj0Op/5OM3Vi5x3m68Ntts5gdBRYntJHX1Wz9RkL5KqjqHRNfJ80uZq1xvwAuVkmpekn/CPExTYvgTMMe9noQqKVz3xttrfKRx5k38FnptjqirxGPEdqsZkxuaB2enp+qEVLC/1xGN7uRcTZWfp+TnZ1Jk4d/wDR802O2Sh2lxakw/FcEdgUuG0kVfU1MU2asrJ5w6z3PN8oBa45TrrwX1nANkcEwaofWQ0z6quk79ZWSunmI5Znk2HgLLT2F2cxjCcVx3EcdxSHE6rEJm9TKyMsLIG3yMI3aXO5esTq9Tb2T0np5x4S8p3/AHZ6KFk8wbJJkb9q9RBG1kIYzstH1rxziGtzOOUDUk8Fn2E242d2lbV0eF4nHUT4fKYZ2nTUG12nc5viF6PS3NfP/q/C/psvn4etsFxcawt9XVtqYsr3MbYMlddgPO27cuuyRpO8e9S8A7l7L3mPhXjXxGtwaWl2hnrK6iMWV/xMYGl+BH3BfnTp1oIYtrjidLEGxVubPbjI3efaLFfuTaiAS4NP8XnLBm+seK/D3TXWxOrqKiZfPEHyP/lWt9i804fT62cflw48Pbzn7vF7PYnJhON0tdGbCI9rxbucPcvvsEjJoWSxm7JGhzTzBFwvzmvuuw0rp9ksMkfv6gA+wkfcset4TtyidebJXaREXgeWJXaw+U9RTVDbfuXOyUccjuIXEWammlp5myxOs5v97Kzs1HSxaB+f0zdM3SUs3OHzZR57vNRNO8shxKId/wCLma7uuPM+e/zWRmMQNEJbRZXRX7TX2sDvbu1b4FVnxWhY3q6LDcna6zO5/wA+1r5d2nBXZfDTFj7mOng+K6mXqW9Yzly152suWrve6R7nvcXOcbkk6lRwWPdttZqqIirIiIgkqEW9SU0Yi9IrX5IT3WN77/LkPEoNJoc5waxpc47gAvS7M4e2kl9Lq/l9OpYPmk8/wXOgqpHT+iYZEIA/5573tctyImLHqejiN46d2v03ZdXLfGZ3akczGa51fXPnO4Xa3y5rRRvHzRZrIiIoghKIka8u5QVAbDSVLSAxgdDP/Fh25/ksWJQFrXVrRlkYQZgOfzX/AKp+1c2knlppxLE4AjQgi4I4gjiF1hjFMHR/uMsIaWl4dm0PzbEWLfA3V92tRimm+RxJuvpHYmj+a93H371TaJ7JK5rxH1UpjHWs9V3Lzta6yz4pSsDI6Kh6vJ2mue+9nc7blyXuc97nvcXOcbkk6kq3xiKopKhZQRERkRWVUUTfoFtUFIakve+RsUEYzSSHh4DmSs/pVNTC2HQXkP56XtO9g3BXFxlwXDOtcyaqBZANdfn25eHitja6t6yRlJF2YwA533D3LHiTp6fDLzvzVdUy7yPVHzPetXaD+E5L8m/0QteJiueiIsMCIiLBdbCn3pSIzaSCdtQ1vrACxXJurROfFI2SN5a5puCEjTuV9OK1jXxOL5iL08n6Zo+a76QGnsWPDJaCan6nEHPzQ6McOR4ey31qIsYZ6O6KalzZ3B7sj8oDx84C2hWU1+ESuMk2GPllPeeZMt/dpfxW+yufU081TitTFCzM4yu09q2aajigna6JklfNGO02NvxbDwu7itmprYQZXTECMTu/c0I7UuvzzyXOdUVWIzMpowWi/YjZ3G+PkmSLz7crP3v/AC2IsMrq6uvUzQsdIbuL5QXD2BbWH1MEFUaajf8AuWFj3Szev2Ta3hyWhWSspo3UVMRm/PyN+f4eSdZ6LhQhA+Nq+07wYPx1TcZiIz1eCTPO+okDG+TdT9dlzlvYk4MpqSmbuhYb+bjf7LLRWEoiIjIiIiikqEUWUREVQREQEREBXijlmlbFDG6R7jYADeVs4dTRSZ6iodlgitm5u+iPErP+UAXCID0Sj+d1A+Mf5kpFxlgw4NaDLGKif9Ex1mRftHfclYyOXIyoxGnjY3ux00TnD7lp1tbJOOohHU0w3RtO/wASeJWxDbC6cynWtf8AJfxQ5+fJa1dbE/oeE2FGZH17tM7/AM37Oal0efGoGSG/osALz+qC4rRwdgfVmaRuZsDTMfG24e+ytFNJHR1NW/5So+KH+9+CujRmkdLM+R5u5ziSVREWGdEREQRERRSFCKESVCIhRERUERbuH0sckUtRUOywRWvbvOJ3AINanilnkbHDE6R7tAGi5K6sGHhgv1fpc477M9o4v1nfcsUWIMdJ1OQ09LbVkByuf5la1ZWyVDWwxtbFA3dGzd5nmfNXtGm7WRQVJYJsQgaW7mQsLmj3K8wgw60FJndWk9t7tzfC3NYNMLp+Hpsn/wC038T9SxYU2z5ax/dp25xr875v1qzzit++bHr/AJukj7f8hv4r8+dK0Do9tauZ26pDZh7RY/WCvu0R6milmJ+Mquy39XeT79F836V8FNdh0eI04vJSX639mfwK9Hp+c49TL8unS5Scu75Mvf8AR/toygjjwvFj+5vzU/6Pwd4LwCL6PU6c5zK9XLjOUyv2Z0JvoJ6qfFzjdHDSwjd1re2eHaPDfovpuK/kuQdZTHPIfU7q/I3wXtlKDH9p6vE8RYJ2YY1jooXd0yOJs487ZT7bL9UAW0AsvD1eX0p7PL7P9K9FZPfeWfw8P0oVez2Huw12L7Js2gq62f0alhbSse7Na+rnbguZhXRbhkmFukxESUeJSzGqijop3NgoJM129Uy+W7d2a2tzzX0tzWmxc0Ejdcbl8D6f+kHENmuknBxgVR8ZRUrjVxg9l4kcOw72NB8Fz6VvLtH0PVceHSn1Ofh9NwWDbyDaAQYzNg+IYKILdfEwxTl/AllyPO2i9c9ueLqyAWcQQvDdHPSbs1tjTRMirI6LEi34yjndZwP0TuePLXwXuxqLjULHU2XLHp6N4cuO8eWuRh9DgeAtdS0UNJh7amV85jZZge82zED3LtUURrQTS2kA+cDovyp8JnH55ukcYTNUitw+gjY9lN3RG97QXNLm2J3Dx1svPu6ZNv4qCDDsLxZmD0FO3LDS4fA2JjB9bj5k3Xo6fpvdJytfM6/9TvS53hw4+H7TrKMUbGGQ3e/gtVfmDor6bsUoMUkp9tcRrcUpaktEc8smY0xF7n9U318l+maaeKop2TwyMkie0Oa9puCDuN1x6/S9nLt4e70PqfrdP9V7/LXxzF6DBMNlxLE6hlNRwgGSV25tzbX3ry+0PSjsPg2HGskx+jqiW5o4aWQSySeADd3tsvm/wotuKU4YzY3D52SyySNlrSw36trdWsPiTr/J8V+czzXbpemlm2vH6z+pcunzvDpx+h9htqNrulrayow6rqPQdm4R1tXBTaOey9mxl+/tcbW3FfdqKloMIoI6WligoqKnZZjGtDGRtH1BfnT4ImL0tNtDi+DzPyT1tO2SG/zjGdR7nE+xfZumcSf4s8YfE5oMcbHua69pGh7czDbWxFx7Vjr8f/J7Z4dvRc99PerfP/TjYz0ybOU1bLR4SYsSfH3p5KyOmgHk5+rvYCF63o32sxzGcLnrsWwg4UGTZYR14lZNFYEPa4aEa/UV4bBcHr8Hxuo2a2p2WocXosXvU1WLU8X7njFr9W8HuhuUBtjuXyTb/pixavw2bZjAaamwfCmF0JFLvdGDYAH5o8AunDp7ezz9X1FnH/yXf2zH6I6UunPY7ZXCZY8MrqfHMWc0iOmppA5jDbe940HlvX4pxbEarFcRnxCtkMlRO8ve7xPLwWsdSTzUL3Y+CneLBfedkKV9Fsxh1M/vNp2l3mdfvXyLYjBJcbxuKEM/c8ZzzuO4NHDzK+5tAa0NG4Cy8PrOc2cXm69lkgiIvA8opKhFGtERFUERENFKhEBZqWnnqX5IInPO/TcPM8FsUdNTtg9NrHuMZcWsiboXkePALLHXtfmikjLKYC7aeHsh3mePtTFkZ6ekigIvEyrlb33vflgj9vziqz08FZWkz4kJZXABjYIXOFuXgtGrqamucxoByDsxws7rfABbM5bh9N6LF++Hi8z/AFPoj71q1WzKYIHNw7DflHnLPJ63h5c1Rsv/ACliFew/Fxh4b+seyFrYc70ejqa75w+Lj/WO/wCpVkHo2FNgN89QesP6o3e9XRooiLDAiIgIiIoiIoWiIiqCIiLoiLaw+mFRI4ySiKGNpdI8i9h5cSUGuxj5HhkbS5zjYADUldSlwwROBqm9dPwpmHUeLzwVGV0cb+rpWeixHvPabvd7eHsWGrr7tMFKzqYOIBu5/i48VZjUjbqG5z1MtXS00bdOohu77N59qyfuLDaY/KS1R7mfs5G+tb7FrUrY6GmFfMAZz+92f7xWGga6sxIGdxcNXyOPEDetaRuVbDPVYbRZrvLLuJ4E9r7FzsSn9Krp6j13krbhqZB6Tikvf7kfmfwC5m9ZtSiIijIiIgKb6KERdTwVozvVOCvHxUNdappKOSulHp2eV8hvHEy9teZIWXEoqfDKGJtHm66cEPc51yB4W0SsyjFJ6HCh8bJI7ran+l+qAubilSyeVjIfkom5GeIHH2rdvbXXn25WfhhpKd1RUtiY5oJ3kmwA4ldYiIT/AJRn/e0fYpGevb7ua52G0pqHl73dXDF2pHnly8zyUYjVGqmzBoZG0ZY2Dc1vJTjcjDBK90srpHm7nG5KrpZQijIiIiCIiAiIgIiICIpARQqEW/TUUTqcVVXKYor9lrRd7/IcvFBlhgklwiGnjbd81Q52pto1o/FVfDhdOerkfJVSDvGI2YPaok9Jr5I2U0BZBC3K3XRg8XeOupW0Ww4Zh8dVFL1tXJ3H/NZ4jn5rTbdw/wBDhlPW0cUfxefJ3nZfWN9y85UTPmmdJI4uc47yt6qd6JRvhe4GrqTmnIPdG8N9u9aFPFLPMyGFhe9xsAEt+Ero0TWvoxTRyFjpAZKmTgxjeHtWniNQaiRob2Yo25Y2DgPvPis9bO2npfQKZ9xf4943vPLyC56lqCIijIiIiiKVCAiIgIiIClQiAupHDNNhVJTxWzSSSOdfdYWAJ+tYaWjjETKmtkyQu7rG99/lyHiskjanE5LwxtZBCMrbaNY3xK1I1FRDhkYtJLLUycmDK33nVdjD/QqRp62jijljjc/J3nM+kSfsWjIyLC6Rj4JOuqJrhsmWwjA4t+vVa9cfRYBTBx9Jk7VSeXJn3nxVlxWhNI+WV0kji5zjck8V1aGKKSh9G6z4v5Wpf6rRub5/eubTwyVEoiibdx+rxWzXTRRM/J9M7Mxmssn6R/G3gOCzEYa6oNTNmDQyNoyxsG5reS1nAOBBAIO8Iimo8riPQtiu0NPW4tsiaaWSLV+G5ssjv2fD2Gy+S4vhOJYRWOo8VoKmhqG6GKeMscPYV+x+hXG6WgxOahqRBGamwjlLbOvyvyX1fG8FwfHKcwYrhlFXwkWy1EDZB7LjRfX9NzvLh3e3pct4vwD0XbbYnsLtC2voj1lNKQ2rgO6RnhydyK/V/R1t9hG2eDSYhSEUr45Sx8E0jc7bbiQDuK6eKdBPRdiL3Ofs22lJ40s747ewGy8LH0EbAY3tTLS4TTYhDhGGyZK2qNW55mmG+CO+gyi2Z2u+w1uRer0Z1H0fS+u5+n7eY3Okzpc2c2Tp5IKWrhxPFMpDaaF2YMPAvcNB5b1+TcdxWtxzGanFK+V01XVSmSR3MngPAbgF9v6b6boi6P5nbP7MbNU+J49vqJa2eSWKl+iRfV/0eHGy8T0NUOGel43tljMLZqPAqQzRwcHzu+T9mh9tk6fTnS4r1vU8/V9STl2jpdG/QbtVtS2OpqpY8Hp5G9ZF1p+PePWazQ28SQv0tsD0dS7M4IcOrcYxrFy4WL566RuT9QNPZ+tfA/g47e4rifT5DWY3XOkdi8EtIAe7H89rWjgLtsvpnRZtLtdh/wAIfaPYfaStraujqjLV0RqQbMA7Ter+gWacrhW8N8ufDrTp/bHyb4R/RfBshOzaLB5aqXD6ybLPHUPMklPId13HUg66niLar4xxX9A+mvZuLaLYLFqGQC8tO7L4PHaYf5wC/AEEUkzssUb5HcmNJK1wvxWOrwnblx8VReq2JxHbDEa6j2VwLGsRiFZKIo4GVT2Ri+8mx0AAubclwDhuItZmdh9WP/wu/Bfa/gebPQ4httWYpWRua+iiDIg4Ws597n3NI9qc7jPS4+7lj7DsN0KbKYbs3Ph+I4NT45VVjMtXXVgu536g+Z7NeZK8htd8GbCH07n4BiVbSyj83J8cz7nfav0VX1LKCgqKuT5OnifK7ya0n7l8A6Cdr9pcU2Z2+6Qtqq+f8mmJxpY5X/FNyNcTkbuFszW+Kk6f7t3r5/hlfnraDAtqejjaKlqJmvpahj+spKuF145QOLXcR4fUvvOEbf7K9J2x79ncXxH8g4jUMDKlnWZestxY52ljy3r5h0W10m1+z+LbA4u7rqd1HJXYdIdX000euVvgeXiea+X085pa9k3UwzGN3yczczHeBHELF6c59r5jvw6/Loz3ce/Hl8P2dt5j2B7K9H9UyetztbROpqdjps8kzizKBc6k66n2r8VEC6/VHQ3s90P9J+ASsl2Zp8OxunjyVFNDVSdkEfKRXO77DvXqdiui7o/w/FnbPY9sph82KQtL6SpkLnMr4fXyn57dA4c9dxCvS6X055cvVeq/uOUuY/GNPBLUytigiklkcbNZG0ucT4AL2+FdFe1c0UVXimHT4RRSbpKpmV7vJu/32X7qwTZzZ7BG5cGwPDaAD/N6ZjD9QW9Xw01VSvgq4mPieLODhpZdOdudrjyXw/JmA4NQ4LRNpaKPKN73nVzzzJXQXf25w2hwvHJI8OqY54Ce635nguAvh8py39Twc73EREvZkRERBERAREKKIUXQjpqanibPXF13axwt3kcyeCDPNTumioKYZWCOnMkjnbm3dv8As96xtGF9cIoRU1kn/ds/FUyVGIyPqZLRRk2c92jQBwC26hjMPY2koAX1Mw7cju8L7mj1brTbda+KioqiRtNTxzRs0fF2uqcd13fOJ+5eZuSbk6ldDEpmU8Iw2LVre1M713/gFq0NM+qlyMsGgXe47mjmVLUroDqjTxWsKKnGeS/52Q/NC5tXNJVVL55Dq43tyHAeSz4lUxyZKemZlpob5ObjxcfErSS0ERFGBERAREQEREBERARSoKKLo0cbn4TMxoGaadkYufM/gsNFSCWI1FRL1FONM9rlzuQHFZiZq8MpqGmLYod4/wB4lWRqI6rD6TSqlkqZT8yHut/lfguvg8dEJWGbDoomu1YyQ5pHfS8AtL0emw2iNY/LVT5ssbQ27Gnib8bLH13olPJLKS+sqm6fxbP7eHgteFaGIzuqap0u4E6N5DgFu4Y0GkfFCQZ5zlcf0cY3+0rmxsfJK2ONpc9xsAOK6FWfQIX0UWk7/wB8P5fRH3+KzPyyxYlUiTJTQ6U8F2s+lzd7VpIilBERGRERAREQArs4qOClnFRW7U1D4qmvhZp1spDncbXNx7Vjo6R8xL3fFws78jtAPDzK2q6XDY6yotHPUSCV3f7Dd/hqfetKrrZ6lw6zKGNFmMYLNaPALTrz82fyviFWHsZS07erpo93OQ8XO8VpoijmIiIyIiICIiAiIgIiICIiLjqYFhXprJKiQ/Exd7tWP9g8VlqqykbvHpPV9iNjOzGz7yuVBPNA/PBK+N3Npstw4rUP+Xipp/F8QJVblbHXgU7J6qcP/R0sGjf5XL7VzqyqlqZusksABZjQLBg5DwWz6bRv+WwuL/8AHK5n1XT0yjZrDhUI/aSOf9V0tKxU8NTiE5dbMXavldub4lZnzx0NO6nonZ5HaSTnefBvILBVV1TUtySSZY+DIwGt9wWqFLWRERARERHG2jr6+GRlFhno0dQ6MyvnqHWjhZe1z4k6ALX2do8UdVelYntBDiQYCGR07Q1jSeJI3rRxlpm6RsPpJwTTyU5mAO5z2B1r+VyfOyyV4NF0gYa2ju0VdNJ6SwbnW3E+S9Ht/Tk+ZrtPGOtilPUzY1QSw4wKaOJx6ym0+Pvaw3rYxqufQURlhi66oe4RwxE2zOPPwG8+AXB2mgij2z2amawCSSSXO4bzZuidJrpY8Gp5YtP3S1j3cmuBafqNlmcd9s//ALymbyxSgpMdxDEAazaiiEZ1lpaOzv5N969bI9jI3PkcGMYLlzjYADiV5PpAhjw7Z+krqRjYailqYxTvYLEA6EeRC9SXxuyRSPbnkGjT87TXRTnfdJyTnGt+VsLtf8q0Nv8ASGfissjxU0L301Uxoe0hkzCHAHmOBXh9paeEdHrZo2AGSszXt80zG31L2tZTwS4a+nfCwwGO2TLp7lOXCccWzGLZ2GaDCYo6jEvyjICb1Hra/duXcw5lAHmSvrqSBrSAI5ahrC/3m9vYvG9HxLdiICN4bJb3lY+jtorNm31dX8bUVr5fSS/XNrax8LcFq8JJeV+EszX0HEK3DNJpT6SI2afm4GNH1rTfjuBAdZU4zQ1P6OnjmblZ+tqvI7C1tXiOw1ZhNWIpI2STUkMz4w53V8NfC+ix1DMNpNutmqc4bD1UFFLGWM7OewG9a9knK8b8NZ3seqOINr3emMnjma49l8bgW6HcLaaKtNPDXYgYPTqczuPbzzNuPPW642J9Ts3sLikWFUUYeGSvje4uJjDyToL20vouSzCcSxbYyhpI/wAm0zOrjmilGfO12/P+tzKz7JWfY91iOJ0OF0j44p4I2P7MlRK4Mz+AvuC5Zr6EU3pRrKcQH851gy+/cuTty22w2ItltKRTAZvHTVcWiMUv5HwzG6KIUlTRj0M95j3Zdc26z+ScenLCcdmvb5m5c1xl334LDTVtHUvLKerp5iNSI5A4j3LlbWDDqTZSamqZJYKURtiZ1WrvADn7Vw8Z61mIbMZaL0MGfJc5Q4ty7iBu96zx6cpx4bNe5BINxcEL650cbd074afB8QjEJbZkcjS5xeTzHBfIrLh7RYhW4ZVR1Qp6+opGt1ioXZXPPEPcO0G2v3VroW8ecxenys7v0vjuOVOM10uzWzEv7oByYhXAAsoWE2IB3Oltubrbe4cF4fpx6RcI6Kdjo9mdm3BuNTxllK0ds0zTvmf9I8L7ybr4hjHwg9rI8NbhOzWF4Zs1SR90Qw5pPaXafUvkuK11fitfNiGJVctXVTOzSSyvLnOPiSvsTjNm+HsYamaWpnknnkdLLI4ue9xuXE7ySvo/QqG4vgW1+x0f79xPDxNS/SfEc2X23XiNmdn8a2kxJmHYFhtRX1LzbLE24b4uO5o8Sv0RR9CmK7A9GGIbTUQNXtpFGyoY2M520rGyBz2s9Ylu/wANAs85vHHXpc/ZylfnPAsRqsA2jocTgzMqaCqZMGkWIexwNj7RZf0YwWbDMYocP2gp4KeV09K2SCoyAvax4DsodvA5hfjvE8F2d6SsOg2joKuh2b2irXvjkpajswVcjLZyw8DqPev0b0EHFsF6NcPwXaGEMr6Evhbkka9ror3YQR4G3sWbzny6X0/O/b3eu26rYMO2YrKupIEUUTnuLt1gCT9i/Fc/TNtRCzqcDoMEwKlOoio6Fot7TdfV/hYdJwjo5dh8OP7qma30w/o4jrbzd9nmvy9wWePGcreVb59Tn0eM6fG/z/m9+zpl6RmSZ/8ACDN9F1LCR/RX2r4MnSPiu1mP1tBj0tK6ohY2WKSKERueNQ69t+8L8qrv9H209bsftVSY5RDO6E2kiJsJGHe0/wB94C1y6cvf5Tp+p5bnK9q/o05rXscx7Q5rhYgi4IK/OnwvNpqLZ/ZKg2CwWCGkdW/GTxwDK2KnabhuUaDM77F9U6NukjBdtsJdV4W6SUxZRNEG/GQkjc4cNx11Gi+AdMmCYFi/SZiW0u2O2eG02GjsU9FRSdbVPiZ3WW+ad/Pek6kY/t+TyXQLQ1OGwY/ttJEXQ0NDJT0cY709Q8aAeVvrXyqVxdJmIsSSSF+l9jKTFcf6Quj+mwTD/wAk7HMp5MVpKe3acxjnsc6b6ZNv56ydOnwfKmatn2h2Ep2SCVxfUYaDYgnUmO+mpv2fdyWuMvlnqc+OThPh+etkdo8V2V2hpMdwWpNPWUz7tdwcOLXDi0jQhfsrZPbLCelzZKCswWpjoNq8LeKpkLjrBLutb50TgS0nkea/E+J4fXYbVyUmIUs1JURmz4pmFrgfIrNgGL4lgeKwYphFbNRVkBvHNE6zh+I8FrHJ++5duIY9mn4m2ieKqnk9HrKQvAfTTDe13u0I3ggjQr5vtXt7iOOUbaUMNOz59n3z+ei+Uf46YsdopP8ACPDzSY71eT8q4flDJ2jc2eA9l3g4ajhZbOzW0EeMvdTjqHSMbnMkMmZjhu3HUHXcfrXh9V7pO3h5+rsvau6SSbkrWqK6ipZAypraaFzhcNkla0keRK2NBv3Li4s2mqMbwVzGxTjrJHhwAcLBhB18yF4OPevPJro0+I4fPL1UFdSyyW7jJmud7gVp10FTJj9DKzFxBCwODqSw+ONjrv4fcuRseIxtXtN8UwWqGW03aFMZgiZ0jYDKyNjXyMlzuAsXWYQLniuvtzlk/H/4a9ua9NVVdJSloqqqCAuvl6yQNv5XWOPEsOmkbHDiNHI95s1rZ2kuPIa6rFW4ZT1GKRYjOBI6nhkjYxzQRd1tfq+teY2EwuHENm6OR9myUte+ZjuOh3LPHjxst1JO2vaTzQ08RlqJWRRt3ue6wHtVaepgqWl9PNFMz1mODh9S8ntBNVTdIOHYcOqkhbSulYya+Qya6+YG5dPB8Hq6PaWpxWaWmjhngbH6PDe2YfO14peEnHbS8cdl1TTRuLZKiFjgCSHSAEAJT1NNVM6ymqIZ2etG8OH1LydRh9KelKMejRkSYe6V4t3nZ96kwxYZ0mUsGHxmOGroy+oiabMzAntWG4q+xr2f8PoVHS0VLSjEcUr6Sljd8kJ5QwE+3f5KRW0R/dcBFfK/TrH/ACQ8gvEPq2s27dJRMmrK6KiLJIez1cbSRxduKydGVfLA7H6d9JTFn5Qe5sbmgiK/AWV9snG20x6yox3BIJ71mN4fV1bN0YnZ1MP9+S0Y8XhnfJXQ11PK6Nxc+RkgcGnxsdF5Daehw7DMNwKlZSB0hxlkk0l7dZmeXWtw3r12H01DQYhiFXS0EAFZIyTq3Nu1hDcu7cb+ITlxkkpynaVnoI2VtMa1tRCKMavqc4yAed9fYrHGcOqKZ1Jg9VDNA35R7HgucfGx0Gm5eHhqnbPbS4xQFx9GrWem0sPzOs4saPEr0WB0EeG4ZDShrM7W3lc1ts7zq4+8lZ6nHjxms2YzOr6JrXl9ZTsDLB+aVoy33X10WeKSOWMSRSMkY7c5puD7V5DZPDqA7UbRtfRwFjJo8rS24Ay8lk2QJpdrcfwmmJNExzJY2fNjcd7QnLpzvl8NXi9JHiNA6o6htdSulJsI2zNLifK91ldUQNnEHXR9cRmEZcM1udt68bLUNpekDFHsiD5nUsbYG2+eTp/fldZ9iYJmbTbQsqZuumbJFmfzu2+nhqrenJN/YvB69Esi4uVgiIqgiIgIiIC6GCYc/EJ36hsUTc0hvrbkFoaWVoZHxPD43uY4biDYpLjUderlw5vVg3k6vuQM7MbfM7year14kizVc4hpx8nS0/zvP+3Va5xaqeLTthqPGWMOPv3qPT6V/wArhlP/APjc5v3rWtMNfUvqpG3AjjYMscbdzQkcdVXVADQ6VxaBm4AAW1KzCsoW9pmGMLvpyOcPcsdRiFRM3qwWxQ/o42hrfq3+1RGd0kWHAx0j+uqu6+fg3wb+K5xJJud6hFN1KIiIgiIiCIiAiIgsFaLiqhWi4orJif7/AKn9s77VrrpYtQVkVTPM6BxjdI7tN7Q+pc1HTq9upRFNlCOdEREQREQEREBERAREQEREURbFJRVVVrBC54Hedua3zJ0WyMOaz98V9JF/Lzf0bpi45ylb/o+Es71bM/8AZxfiQno+Gu+TrZWftYvwJVxMc9Ft1FBPCzrRllh/Sxm7f7FqKKIiICIiaNHFsKpcSML5usjmgdmimjdlew+H9qrRYVBTV0le+WWpqnsDDLKQS1vIAAAexdBFfdcxdcjFcCZiGKUuIPrqqKSkuYWsy5Wk79CNbrfxCip8Qo5KSrjbLDILOaePj4LYRJyvb9jbfLkswOIupzVVdVWMpiHQxzuBa0jcSABcjxurY3glPislPNJNUQTQZgySB+V1nd4eRXURX33zD3X5cjGMApcRwqLDHTT09NFls2IgXy7tSDust11LI7DvQ/TJ7luUzdnP9lvqW0inuuZS8rezm7P4RHgtD6FDUzzwgktbLl7Nzc7gOaxnAadnXNpKmqo4pyXSxQvAaSd9rg2v4WXWWzS0VXVC8Mdx6x0HvOivvu7T3W1z6Glp6GkjpKSFsUMYs1o/vvXPrMCjqschxd1bVNmgBbGxuTK0HeNWr0/5Ojb8vX07f1HZj9SqafDG78Qncfow/iVfdd2U7xz5o2TQPhlYHxvaWuadxB3hcij2fhpIPRIK2tbQ3/e3WDKBxaDbNbwuvUejYfJpHiD2H+Ni094JWKqop6dvWENkhO6WM3afwU91kzSWzw4+M4ZFieFPw100tPA8ZXCKwJby1BsFqS4BTT4VS0FRUVEgpHNdTzZg2SMt3WIFveF2UU48uXHwvus7RzsRwelxDCTh1ZJPLGdesc/4wOvcG+7Q8LLUn2Zp6gQSVFdXS1NO8OindIMzLcALW+pdxFffynik5X4Bu5q0T5IpGyRPcx7TdrmmxBVVSCeGfP1MjX5HFj7HuuG8FYvdmV9g2OwDY3bPAmzbQYFhmLYizSaWopmF4/lAX+9dFnQ90Zsm61mxmFeToy4e4my+XbF45V4JjEU1PI/qnPHXRi3xjeS/RVM/rqdkwFs7c1uS+r6bre/hl8vb0+fu1rYNhOF4LS+i4RhlFQQepTwtjHuC2pSTE4huawPZHHwWTLooXptdH4J6VsBr8IqYMGdTuH5IpjV4gQOzDNVSZsvs7DR+qvqnwI8VdJV7RYPI5z/i4allzfiWu/3V9M6d9jsLn6OdtcUc9sdRVU0VS97tO1Ti7RfkV+e/g1YnLsf03YfQ4lem/KFOaaQP0ymRgfHf2hvvVNT8JfYzaOLpfxfEY8JrqmkxF7JaWWGnc9rhka3LcA6ggi3kvn2K7EbXYXh35SxDZzEqek+dK+E2Z+sN7faAv0x8LLbPavDfQNl9m466nbXM6yoq6Zjsz7uytia4brnfbXcvzbNhe3ex1THjU1BjmDuk7lZJE9gf4Enf5FFeeo6WoraqOlpIZaiokdlZFEwue48gBqSujjOzG0WC5Ti+B4hQNd3XTwOaD7dy6lRt7tRVRPpYJ6ekdUm0rsPooqeWYng58bQ4+9bOBYpt5sDikeIQ02KUDbjPHVU8nVTfRcHaFEfX/ggYfiGC4RtdtbU080NEyg+Ic4WbK6MPcbeX3r884QYqzHIDVxPlinqB1rGk5iHO1t46r9pdNe2UMXwfKjGRGKZ2M0cVPBCNHMM7dfcMy/LfQ5gfpW1WE4xJE6ahw/GaKOuYB3Y5JMrXfzgAg/YnQrgD8I2GwmKubmraCOfDhLxMLKh1vflBXu1NgBZosOChS0xy8e2dwHH4DBjmDUGIx8BUU7XkeRI0Xha/oE6LauRzzs6afNvEFTIwDyF7BfTrrzu1m0+G4U11NLVsbLvc1rxmA5LPLl7ZqXlI+F9IPRj0VYKfRMMw+pNWNSfS3yN8jquDhuG0GGxdVQUkNO078jbE+Z4rsbc4jhUNZUYoyRsFAe0S9wuCtCKRksTJYnBzHtDmkcQdxXyuv1bzvd4+py5crtS4BzS07iLLkYFgFJg8pfTz1UgDSyNssmYRNJuWtG4C9l2DvULjLcxz2zw5OFYDFh+J1VeysqpZKo5pg8ts53A6BVr8BZWYzT4q7EKyOamuImsyZQDvFi3iuwi177ur7uX5Y6iIywPjEr4nOFg9lrj3rQ2dwaHBKV1LT1NRNE52cCUglpO+xAC6aLMtkxJXPxjCaXE3wSSmSOeB2aGaN1ns8jy8FkpqHqJevlqJqqbLlD5SNByAAAC3EVtuYe6/LxWIyU1R0m08YxB1O9mHZLxygHPn7vj5L02H4RTUlZNXGSaprJhldNM65A4AW0AW51MObN1MebffILq6vPluftMbvLXHqMAppcVkxKKqq6WeaPJMYXgdYOF7g/Ur4PgtLhNTUS0b5WsqCHPic67cw4jjfzJXfpcOqqhnWMjyx/pHnK33lZRh8DT8bidK3waS77BZXedmJt+HmsfwOHGX07p6uqhFPIJI2wloGYbjqCtrGK44Tg89cYn1PUR3yN7zl2+pwxp/fs7/ANWG32lT6LQSC0Va1vhMy32Eq7PlPdfl4sjDtpcTwuvga2VlEOtMrXXDXEaMvxN9fCy9Hx1WxVUMtGG5o2tY7uuZbKfIjRYNLLPLlvjwcrrw+zAiq9sto+oxV0TnTMyiJ7TmblXrMKw2lwyORlM1xdK8vlkecz5HHeSeK2WQwsfnZDEx3MMAKutcue3stuzHMpsEo4cVmxVxlmrZQG9Y8jsNHAACw81jwnBI8PxOqr2VlVLJVuzTB5bZxtYbhouuiz76k5X4ERFnUEREZEREBERARFnpaWoqX5IInSHjYaDzKjUYEXROGFmtRXUkQ8JM/wDRuqGHDIzZ9bLKf4uP/isrixoouh1WFyfJ4jJGf42DT6iqVOH1EUXXsyVEP6SE5gPPiPamGNJEupCiIREVZEREBERAREQWCtFxVQrRcUVtTVE9PidY6KR7CJ36g+Ky9ZT4iLP6umqvW3Mk8/VPjuW1PBkxKuoK4ZevmLo3j1uZ8DxXFmjfFK6N7S1zTYgq3tddOfm/zf8AknjkgmdDKwse02IKounERiUDKaTSrj+Sf+kHqn7iua4Fri1zSCDYg8FMYxCIiIIiIgiIgIiICIiAiIiuvheKdVSGhqLGA9odm9neI4hKiGjNR1U37gl4SM7UT/vC5C3qWsjkYKaviE0fzZL2ez28R4FXV1vTQAwZcQAP6Oqg7Tf5Vv8AzXMlpZo6v0UgOkJAbY6OvusVsSekYdOBSSGSJzczTa4e08wthz4MUhiZDH6NVxiwF+zJ5clc1fLnwzT0chDSQdzmHcfMLZnggrIHVVGwRSNA62AG/tb+CvibfSYX1jxkqIbMqGeHB/3Fc6CWWCZk0Lyx7TcEKbiVRQujWQsmi9Nphlb+eZ+jd+B4LnKWYCIiAiIgIiICIiIIiIguxhWK5KcUE4YYfmFwuG+Y5LjoElsuxqOvVQUYrHQvvRzM1aSLxP8AEEarLUwslbG3EAIie7UwnMx3gQNFpQ1scsUdNWw9a1oyxyjR8f4jwKn904dUvEEhLHDMOLXt4Ehb1daxpJhWeiZfjb2A58lalqZ6SQmMix7L2OF2uHIhdKZ0eKCGSCPqa2MWLOEnKx5rWxNvpEPpgbklDsk7LfO9b28fFZnkRLTwVMTqmjZkLflIB8zxHguer080lPMJYnWcPr8Ft4jTxyRDEKMZYXaSs/RP5eR4JiNBYa2rpqKlkqqudkMMYu57zYBZlp41hsOK4ZNQ1BIZJbUbwQbg+8JM3usK7EaWkwmXE3yNdTsi6wOBvmFtLea89s3VDCcCnxnF5SyXEJjUiLecpAs0c9LLo4hgD8Vp2U2LYhJPTsId1cMYiBI57zbwFlv0eFYfSOD4KWPrALdY8Zn2/WOq37px45flrZ4jaoKqKogjqqd4kjeA5rhxC+p7DdItZ6fFQYlH1kD7MY6Ntur8/BfGqrGsMw7F6bCZpI4H1AJYBoAb7iOF12IJHwyCSJ5a4G4I4Jx58un3hxt4XY/U7ZMwuNxVl8p6HsdrJ556fEMQnlZ8xrzcD8F9SEsXViTrG5PWvovrdLqTqcZyj2ceXujUxrDKTFqE0VdGJYC9j3MO5xY4OF/C4C/IvwntkK7Aukav2sw9s3UTyU9X14/MSvzi386K481+yF5fpWocPrujbaGnxKmbUU/oEry07w5rS5pHiCAR5Lo08XsBtbD0sdGEgo62Cnx+ibFJURyWvFUxva9kn6ji3+kF8m+EP01UG1uyrNlcIo5GOe8OxCSQgiN7HfJsIJDhcd7cRay8LU7O7XdHG1+zFFgVTNHtTX0TKmWKnPybnyOyxngeyBmuvadHXRtsl0r4XiUj8Xfhe1NLiEwqnUzA6CdjnlwkbFcWGttCg+I7LYtJgO02G43FEyZ9DUsnEbxo/K4GxX7E2T6S8C6XMUwvC8Op5KNlAWYnXsqbA5oz2WMtcEBxa4uNtABxXhofgokTXn23HU/Rw7tf014LpMw2bo+kxXC+j84k7BjTsoMWxcC/WTZs7o87dGbwCB6tlcG38KLpDi202xo8BwaUvwfDH9W1w7s857LnjwG4e1fVPgjbF09FsTitfisIfWVeKGOSNw7gp3gsH88Erw21uwVK3bnoqlhw+2zWIU9FTO6v9J33Zj9LNf3r9WUlDSUc1TJSwtiNTL1suUWDn2AzedgPcpo2SqVHWdRJ1WXrMpy5t11kUHes2j4zi2J7WUNS+simdJku2SDP1jYv7PFeBrauesqJZ6mR0k0jruc46kr7r0i17cPwaWYTxRl5yOhDG5pRy5r4TtEaeipfynHndTSEANAuRITbJ53t718vq8PE23Xj6szlmuHiuHz1WJsmqKnrcLEJbLQ9SHda7gtLZ7aIzVrsJxWiGF1oBdDCe6+PhYjS9uCx1+1FbhlQw4tgj6eie7KKhswfk/WHBb20uDxY3hQEWT0hvapZg6xYeYPJZyZnL5TLL+p2UstbC6V9HQxwSVE1TINXyyuu5x4+S2VxtYoiIiCIiAiIgIiFB3MOxJlRTxUFWGEMFo3yNzDwb4LDJTUxqssUzaOpZvjl7jXefD2rlA2O9dFlRDWhkNawia9hUM0P8ofO+1a9ytippDUDqqmB1JVEfFyN+TmPnw9i5cVJLLUPgAvKwG48ltCarwyokp33fGOy5ru0xwW1LIK+ZuI0AEdTHbrIeOnzglmnloUNZJTEtyiSJ2jo3d139qyVVHGYTWUTi+D57D3o/Pw8UxNkT8lbD2WzXzx+o8bx5LDRVMlLKXssWkWc07nDkVMGsi3cSpY4slRTOzU81yzm3m0+IWkomCIigIiKgiIjIiIgIiIC6mD4m+iY+mkJNPLq6zQSDz13+S5aJLjXh2K+GgdOOuYafrdWywaxnzb832K8sLTABVwtmh3NqafUsHiOPtWhSVrI4DTVMPXwXuBms5p8DwWV3W0E0clFJIYpGZmnn4Fa1d1r1VI+nlawkOa4XY9u5w5hQH1VBVFjHmKVps4D7Cuj19PicDKZ4bS1DXZmHNZjjyPJUrITPTP6xmSrpRZ+t87Bx8wrn4FDDDiIc+naIqtou+Hg/wAW/guaQQSCLKYpHxStkjcWvabgjguhWD06B1dEPjWfvho/p+3j4rHlMc5QiKGCIirIiIgIiILBWi4qoVouKK78ozVk9PJPT1MMsrux1mVzL8r7lrbT0hgmp5rhwlhF3DiRp77WusVdRddU1ElLJ1r2SP6yO1nN1vfxHitfDalrHGlqtaWXvfRPrDxWre+V15qYXHBJWNinfkD9Gv8AVdwPkt6vgfXiSoH78g0qWev9MfetGupJKSfK7tMOscg3OHMLcrpXNkp8Vi3yss/xeNHD22B9qfGMOSi2cRhENTdnycjQ9nkVrLOYlEREZEREBERAREQEREBCiKNY6rqh8WHUFRBIM7M8Z997H3rH11BKby0vVHnC/s+4/isNFVRRh0NRD1kEnet3mngQea24KCB7+sgPpsQ7zG9mRvs4+xaV0IZqGpjkhkqS5z4upaZGZXO5Bx1XnJ4pIJnRSMLXNNiCt2qo3Rl01ITLTnUFu9ngRwKyRFuJwthkly1bPk3O160ciefJL3WslPK000VU2IWA6mqZ6zeDlo4hTCB7Sx2eJ4zMfa1ws2FuaypnopjZs7ervyPD61MTXzYdPTSDt0zs/s3EIjnIiKMiIiIIiICIiAiIgIiIouq+pkp6LD6mN4PYdER5HcfeuUVuYfVxMjdT1MeeFxuCN7DzCs7LGTr6GV15aeSndzhfp7j+K60M+HVFJPTvq888rMrHPblcXcidxXPgoItJQ70unPeyG0jPHKtetoJIPjoHddT7w9u8eBHArUs1daksb4pTG9pa5psQV1xND6NFViL4r5GrZ9jv78Vh0xSDqzpWR9z+Nby8/tWLCrF81DJoJxl14OGo+tZzDWGvpTSzZQ8SRuGaN43ObzWsugGvnw2YPHapTcD6J0P1rn+KlTALkbV4hiOGYY6qw+jbUkAh1z3OTrcQuvxTfodySyXvFleFwqgnwvaIU1VLT1uIYlTGofUSs6wMAtZoHEe5enwF+L9dWxYmyMxxy2p5mMydY22+1zZUZhDo9qZMZa5kglpxCWuJBjtrdvA305blmx/FqbBsNkrKp3Zboxg7z3cAAuvPl7+0b10WPI1a4jyK7lPtbjsELIG1hdCxwIjc0EaL5fhEWN4TgdVjkskbxJ+6X0TgQ2NvJpvobcLL1lBVR1tFDVwk9XMwPbfkRdZnG8L2qWXj4fdNk+kjDK8CHE/3JPuzu7pXuamGCspHwzNbLBMzK5p1DmlflkFzXBzSQQbgr6TgfSdLQYZSU1TF174+y8/R/FevpeqmZzduHV/L1smw0Lelpu3LXwva/DDQSQSMOaM3FnsPDQZSPFeAj6F8H2To9s8Zwx1Z6Y4PqcFkp6lzJ6a0ebKC36fPeGhevqOlTCRWQCKCofTnvv8AnN9n9qnCukzDazFTBLDJHCdGPf3r+Q/Fer+46fxXT6vF8bqsD6dMS6H5NqZttawhzOvNH1zQ+SlyZi64AIdwsvtb9lKet6FY9lPQ4aJ1Vg4hdE4aRyuZe7vpZtSeanHukTA8LacPgpHy5RltHZrW+77l8/x7b7E8UoXURjZGzrhK1+Yl4twus8vU8OMTl1eMfYsNwPDo8DwfDpGNqGYUITTOJ7r42ZWu91/esm0GPUWCZDWyZWv3eC+PbO7f4hh+IB9VeSBzszw234LW2n2rO0VcfyhH+5r/ABOTfF+K5cvVSeGfqz4eqxHpUeamSKjprMDrNkOunkbLLS9I0ktHKGVEL6wj4qMwluvK9188goorySfvqnP5yE9uLzauXjVFicEJ9AkizPHxdSBmZ/5+a8/1+Tl9Tn+U7b7URvqjimOTsps5ytbkNr8gN61tuoazFNjxPgfykkkU7B83rGdr6wvM0FdWY3TRU5wqrxHaHC6iV+IRmRtpwQ7tNzcfAcl6DY/aOjxlsuER09RT1XfEEjLGFzG8fAjQK2YWZ3vlwBjjMWwqXD6vB66GumjMbqZ8Di0uPHNut52XosIp3UmF0tLI7O6GJrC7mQLLrFvW4Y2UjtQPyu8ju9xWkd64crtYvLUIiLDOiIiAiIgIiICIiApvxUIiOxiFVLBJBOztMnp2Ocw7ja4+5YI5sOLhI2CpppPWjkDm+4j71WlqoH03odc1xjGsUjR2oyd/mPBbFNQRdU+R5NRAfz0J1j82q603p30ddhs8UVRnq3Wc3sZc9uY3A+S85q19nAgg6graq6SalDZLhzCexJGbg+1bE0bcSg9IisKtnyrP0n0h48wmaWtgSRWEn/QazR/8TIOX99y5FXC6nqHROsbHQjiOBW3RAy0E9H88O61o8Rv+pUn+Ow5lUe9E7qneXzVc7jSREWEERFQRERkREQEREBERAXTje5mCxSsNnxVLgD5gH7lzFs0NW6nLmOaJIZBZ8Z48iORCRqNj0miqDerpSJOL4HZfqNx7rLqYTV4c4FlRVZm7mZ22cB6txfRc6Ckhkm62mPpkX6Huyf2+xY56AjPPRfHQt7w+fF4OH37lru01ammkpZ3RStLXA/VzXQoZAaI1EYAkpflAPzrDzWKkliq6c0lQ+0rdYZT/AED4cjwVaC9HiDoanssc0xS+AIUnZGPEqaOIsmptaebtM5t+ifELUXTghf8Auygl77A57PNv4hcxSpRERGRERAREQWCtFxVQrRcUV1p8QtXyiqs7JM7LM0fGs14Hj5FZKm0w63qYq6L9NB2Zfa1cnE/3/U/tn/aqU08tNM2aF2V7TcFal7OnUuc669FPhssbqaofPHE4GwkAdldzBFrKkEMkdNV4fK27SwyxvI9XiPNYhFQYgPipfQ6n1H/Ju8jw9q2cNmnowaTEYbxSZmMkf8zPpp4c1YzrSn+NwiCY74XGE/0h9pXPXTMUkOFV0Mm9ssZFvauYsUoiIjNEREQREQEREBERARERRWjc+ORskbyxwNwQdyqiLHWp8TD3Zqhzoqgd2ojbcn9YcVesqJYiySSChqoHi8cohyX53AOhXGW3R1b6fNHkZLC/vxvFwf7VdXW/OYMXsYYRDXN1/a/2rIQWY/lt8XVxtD/5bfxWn1dDLrSVZp5fUm+534roTw1U8tLWyazxyRxz2O9t9HD71ryPPSAskcwjVpIKhbFcP3fUj+Nd9q11isiIiIIiICIiAiIgIiICIiKvFJJE8Pje5jhuINiunS4jFIQ6oc6CpGgnYLhw5OHFclE3Fjs1tTNTvaZoKKojeM0crI8pI8xxVppoMXtPEBBWxWPhLb71z6OtdAx0T42TQO3xyC4B5jkVsCKlk1w+r9Hl9Sbs+52732Wt1W0Rlx6WD83Vx6/ym3+1cJws4jkV6Q0801bS1cgyyB7BMPZoR4FcCoHx8g+mftVpYxIiLmyh+YtIbbNbS+668V+TcXx/HpazEf3G/DJG+i0veYXb85PEG1l7ZFvhzxqcseVx6HaHHIW4THRsw2mk/fU/XB128mAfeu5IaPB8FZCJ4aaGniEcbpXhrdBYXJW8uJtbgzsWjo5I3x9ZSTiYMlvkkt802WuN91nG9o17py73s5UeM1VHh+G1EuJR4lUzztimjjcwtOb1coG72r1VcM1HKOt6klh+M9TTf7F5eXDq2r22wuoxKlijpoIXSQmnLi0v+kSF6jEahlLQz1L7ZYo3P9wJV6lmzF5TXnsBGKP/ACeaXHafEaOLO2skLbue6+lj5L0ck0ENjLPHHfdmeBdef6OIHRbJ08rxaSqe+od/KcbfUFr9KEUb9n4HugEjm1kVrgc93tWuXGcup7Us/V7XppKqmjsZKmFocLgueBcLK1wcARYg7iOK8Vty4ytwaKXCvRmenws7ZY67b7tCV7KQFtM5sIDSGENHAaaLny4ZJU5cckrRrsdwqhdI2oqbdX8oWtLgz9YjQe1dB5MlPnp5G3c27HkXG7Q+IXkNhzTYrshNhVa4PlEsja1jndq5dfXzXqsPlglo43UpBgAystusDbTw0V5cZxOUy481szi+N020eL0E3WVeIR5ZKdxk6qIx/d7ivVbIbW/leqq6aup34RiNM4CTq+3HIDexI0uNFwMawbEKnaejxXD5YabqYjHM93a6xp4ZdN3O66WF4ZDQzVFTmdLVVJDppXb3WFgBbcBwC1y5cca3FtpsErpdsaTF6eeGjHU5ZKij09Jb7re3evUvdT1dS3EKJoiqmWdIy2r7fOH3rQo67qo+onjE1PwYTYtPMHgVnihhkk63Dazq5hujlOV3sduKzeVvwlrNExrsQxGiA+VD7ebTmH2LjDevRugm/LdNWD4uSR3x7PVdl+w8F5s993ms3uzyERFlgREQEREBERAREQEREUWSmnmp5WywSOY9u4grGiYsdikr4Xuu6Q0czu+5rbxP/WalTWS0VUBUUNC8kZmvijy5m8CHBcdbtNWZYfR6lnXwcAT2mfqngrKa6bGwVtRDX0MXVSMsZoBx5kfetZsd5sVoLeu9g/VNx9SrBHGKiObC6sdYw9lk3ZP4Fb5gP5X9L6os6xsnXNvfLJkNwtNPNhFB3qVzZwREVQRERBERAREQEREBERRrUgkG4JC6dPigeQ2s6wPHdqYj8a3wPMeC5aK7hHbnmmaOub6LXRP+e+Dte1DPR4lTx0nU+i1f5uT5r/onl4Lm0dZLTOIbZ0bxZ8bu64eKziOiqvkZfRJfVl7nsdw9q1qtyqf1GIUFTKNTG0TePzCuTXQ9RWSwfo3Fq62JwVU1C30mwqKZo3bpY/WB8OK0ce/hip/XTkrRREWXMREQEREFgpi4qApi4orNiP8ACFR+1d9q1ls4l/CNR+1d9q1lJ4dOpf13+RbVLXVVM3JHJeM96N2rT5haqKxh62GOHFsDl9HIZLla0s9W272cF5R4LXFrhYjQ3W7gVaaHEGSOJ6l3ZlHNp/vdbe1dIIapk1tZLgn17bne0ELfKe6auuKiWRc2bBERVBERAREQEREBERARERRSoRQguvs9ijaaf0ep/ez95PzfFchNFqXF8O5tNQiOqdVQj4t+rvM/iuHqvV4Gfyhg5iPykHxX6zCNPcV5Vws4jkU59u6oREWWaIiKoIpUIoiIhgiIhgiIhgiIiilQpukI7Oz2KCnqWU9Qb07zYX+Yefkq7TUHo9a6oh+QkNxbgVx16iD/AJR2bkv8pAzJ7tWn7QtbsxZ3eYKhEWGbRERVBERSxqC1sRoKTEqY09bCJYuWYj7FsorO3hNa+HUMGH0bKSmziGPuBzy7KOQJ4Ln7UYKccp4aY1slMxkgkORgdmI3b12EVlsur7rPDh47gVRisdG2XE3sNK8SAtib2njcV2Yg9kbRI/O4Cxda11dEttmHut8uZV7PYNU1jquWgjMz++4EjP5gGx9q6bGtYxrGNDWtFgANAEQqW2+Vt0RERnCyIlkh4d/ZnEvjm0tU+7D8m48D+C0cfoPQ61+W5jJ0PI8lzxobhelnAxHZv0m3xkYs8eLePtafqW53mNeXmboiLFZEREQRFOiKhERAREQwREQwRERUqERBOvBei2YxMGVtDVag/JPdwPLyXnlW9je+qs5WVY6GOUD6GsLd8bu7bh4ea569NXAYhs36f+cGXP4OGh94svMpy8lERFGREREEUmyhFEREBEREEREBERFFKhFFjpYPiJo5wJbvpnaOj+9b+1dCzO2vgsY3aOtx5FeeXpdnHuxChfQym/VA5fFrtD7t4W+P6uzTzSKXiz3N5GyhZYwRERBEUoqQpi4qoVouKDNiX8I1H7V/2rWWziX8I1H7V/2rWUnhvn99/kREVY1K7eMYlT1uBUMf/SoXZXfq2suGisqwRSoUQRFlp4Jah/Vwxl7t9hwHM8lDyxJxsuxR4ZCC7O588jd7WdmNvm86e66y+l4fSC0XVmTlCz/fcL+4LXtvyvtcMtI3gjzChb2J4nLXZGvaGsjvlbcm19+p14LRUTwIiIgiIgIiICIiAiKQjUdDAMRdhteKnJ1jbWcy9rrQldnme+1szibcrlVRN7YCIiJViqq0ccksgjjaXOcbADiupTYbE12SoDpZRq9gOVkY5ufu9ySasjlBrnENa0uJ4BbsWEYlIQBSuBO4OIBPsJW86vpKXsxi9uFMMjfa49o/UtCfEql7HRxlsMbt7Yxa/md59pWskMxpkWNioRFmmiIiAiIgIiICIiAungWKfk504ezPHLGWlvjwK5iJLZdh4RvKlTZQiCkblCtFHJNK2KFhe9xsGjeUFVLGueQGtJJ5LrQ4fCB8aPSHt7wY7LHH+s77gs7sQpaa/VjMfVpx1Ufv7x+pask81qRz2YPiLgf3K4Hg1xAJ9h1Wlu0K3J8SqJGmNpbFGfmsFr+Z3n2laSnLPhmiIiiCIiLBERFEREBERAXTwzFHUlDWUhjztqI8oN+6ea5iJuEERFCiIslNDJUSiOJpc47kRjVo43yPDI2Oe47gBcrrU1DAztPtUubq4l+SFvmd7vYFefEqaA5IQZBxbDH1MZ9vePvWs/K40fyVX5XO6iwaMxzOAIHktKy3KqvqJ29XmbHD+jYLD37z7VpqX9gREUBERUEREBERASyIoOnQYmaXCqugdGXtnF2m/dK5iIrulEUqEQRZ6SlmqpMkTbgaucTYNHMkrqQ4fSti60k1DBr1z/i4h/vO9ismrI40UckrwyJjnuO4AXW27Cq9kT5HwWaxuZ3aFwPJbv5VihHVxN6wjdk+Kj9w7R9pWhVV1RUDK9zWs9SMZW+4b/alwzGoiIoloiIiCIiAiIgIiIouhgOInC8RZVZM7W6ObzC56Jq6yVD+tnklAtncXW5XKxqQoQFZVVo2vkkbHGwuc42AHFEVUgFxs0EnkF1afD4Gvy1DnyzfOijNms/WduCzmvpKbSNoJ5U4yN/nHtH2KziuNCPCMQfa1M5t92chv1HVaxY6OR8TxZzDYjxW3LidQczYMsDDwYNfa46/WtOE3zErNwZcS/hGo/av+1ay2cS/hGo/au+1ayTw1z++/wAiIirAiIhBEWeipnVUha0hrWjM97u6xvEkoeVqGldUSavbHE0XfI7QAfj4LoiSFlNfIYqTcyMfKVPi76KS+jxU7DKAaVhvDCdHTO9Z3guXWVM1RM6WU3ceQ0A4AcgteGl6qqlqcokdZje5GNGs8gtZEWUEREQRERBERAREQEREBERFgiIiivTxS1E7IYWF73mwAUMa+R7Y2MLnONgANSuxTU4p4HRZsub98zkaNb6jOZOt0k0kKcdT1kMUvxcf76qv9xn99VoVlWZmthhaYqdm5l73PNx4lRWVXW2jiZ1UDO4y9/MnmfFaqu4tqSoRFlm0REVQREQEREBERAREQEREBEV4Y5JpmQxML3vNmtG8lFWpoJaiZsMLC57jYALq0/UwQSQwy/F/9KqvX+gz++vFT1MUEEkXXfF92qnZ/VM5+JXOrKrrssccYip4xaOMcPEniTzV+1rwmtqjNaOJvU07e5G0/aeJWoiKW6yIiICIiIIiIsEREUREQEREBEREgiLNSQSVMwiibc7yToAOJJ4BApaZ9TJkjIGlyToGjiSeAXUzRspgyN2Sib357dqd3qjwV/ioKDW0VCP+9qXeHguXW1b6qQEtDI2DLHG3usHILW414K2rfUSbskTdI4xuaOS1kRYTRERAREVBERAREQEREBERAREQTfcOK2KGldUvdZwZGzWSR3dYPFVoqZ9TL1bSGje5x3NHMrqP6inp2Z2H0Rh7MXzqh3rH6KTjvdZEGSCOmLntLaL5kR0dUH1j4LmVdVLVS3kOgFmjg0cgq1k8lTL1kjru4Dg0cgsQTldTSyIiIIiICIiIIiICIiAiIgIiICKdLKWB75GxsaXOcbAAalFTDHJNMyKJhfI82a0byutAGwNfBC/s/wDSqkju/RZ/fXyVooBTQvYH5X6ekVDfzTfUb9I/cufWVXWsbBE3qqZmrI7314kniVr7Wk1laZD1FP8AFUze63i7xdzK00RZt1PIrs3KiuzcjLNiX8IVP7V32rXK2MT/AIQqf2zvtWuUvh16n31CIpCOaERbtNHT09GKuriMvWOyxRh1r23k+G5JNXyw0dNJVTCOPKANXucbBo4k+C6v7kgoN/7m+Yz51S71j9ALWpaj0qoho44IaeKWRrX9W3Vzb7iTcrUxGd1TUl2UMjYMsbG7mNHALXaRfClRNJUSmWVxc4rEiLLIikqEBERDBEREEREBERAREQEUlQiisxr36MY5x5AXWfD6ZtVVBkhLYmgvkcODRvWWfFawlzaeT0aPc1kQygD2JitymhFI3qgMlSWXnm/zdvqj6R/sWhX1RqCGsGSFt8rftJ8SslQTHgkAuSZ5XPeeeXQfaVoLVudltERFlkREQTZQpuoQEREQREQEREBEUhFQiLcwuCOSR805+JgbncPW4BvtJCK16eKWeVsUUT3vcbNAG8rsU8IhEkUP5v8AfdX6v0GfZ4rny4jWSNcwTujjP5uPstHhYK9eTHSUVOD2Op6w+Jc4/cB7lqZFYq6rNSWtY3JDHpGzkPHx8Vqoizus0REQERSghEREEREWCIiKIiICIpCCERbuHRtaySsla10cNrB25zzuB+s+xEa9NTTzytZDE95cd9tB7V1h1EET2j96s7Msnzql/qDkFzqjEa2duQzubH+jb2W+4LJjRySU9O3RkcDNPEjMT7yrMjUYK2pkq5uslsNLNaNA0cgOAWBEUqCIiJRERAREQwREQwREQwREQwUooQFmpaeWolDGMOu8ncBzKz0AbDDNWSsa4R2axrhcF53X8NCqT4hWVDerkncY/VGg9w0SyfKx0v3JDBppRR//ANzJ/wAA/vquTUzyVErpZXFz3H3eA8Fs418XUspm6MhiYGjkSAT9ZK0Fb+FoiKQoyhEREEREURERBERAREQERSioRFnw2n9JqhEXFrbFzzyaNT9SDCGudYNY5xOgDRddmmhFIOq7lTk+Pn/zdv4rUnxSqu5tK4Use4Ni7Nh5jVJiWYNT66zyvc8+tlsB9pVjUjFXVZmDIY29XTxXEbL/AO0eZK1URS3U0REQW4KWblXgrM3KIzYn/CFT+2d9q1ytjEv4Qqf2rvtWuVb4dOp99OCtFHJNK2KJhe9xsAOKour8ZSwU0dJEPSKpnyh7w4WHLTimaxGIUNCzsVGJMZKO8GxlwHtVMTlifJHFC/NFDGGMNt/En2kkrOcOpY6GolmmJlZoMnczcr8fG25aNNTyTPGVp6sOAc7g25Tx2VtYELYnFLbsxBz3eADTqtC93E+K38QqDTvnw+lb1MLXljze7pLG13H7lz2q38JRERRBdTD8MNXhNZWMkIkpiCGW3jiuWu/sjUNY+ogfq2RoLm827j9Rv7FeOW91jgItnE6V1FXy0ztRG6wPMcD7lrJZgIiKMiIiAiIgKVCIqRruW+2Glo4AatjpZni4ia7LlbzJ5+CYO3L19U4NyQxkgnWzzozTzstinpoRParBqah/bcwmwY31nfgtSLjXkrKVlLLFSUj4nygBznS5tL3tu8loMa+R4ZGxz3Hc1ouStuVsdVib20UXYe60bVtzRPw2inYyQdd6R1b3t9XJewPmpe6tfFT1cNLSu+UijPWD1SXE287WWghNzcm5RTUoiIiRlpMpqY2vF2lwB8rrp7WUMVDipbTtywSMD2DlfePeuQ02cDyN16bFh+VcJ9KiF5YrO9h7w9h1WuM2WNR5hFNtbKbLEqVVERVkREQEREEoASbDeoXQwVvV+kVbhbqoz1bt9pD3dOPFJNVZ0FJRMb6Yx8s7tTEx+XIPE2OqxVNXT+iOp6WnfC17w5+aTNe17cPFbtNSQxT5Kz46p+Ufn7sTfp8z4LTNMcSxIxUNPYPd2W+qFbK3WpBHJPK2KFhe9xsABvW5jLmmpZE1wd1MTYyRuuBr9ayVOegwyKKFwa6SSRsrm73gEAa8t65ql/DPhBRFKhULYw4RuroGytzRmRocL7xda6mMlkjXg6tIIVI6e1NHHR4zKynZlgfZ8Y5A8Fy16fHIfyhhQr4tXR2db6B3+4rzCvLytEUlQozRERCCIiKIiICs1pcQ1oJJ3AcVVdLDmdXTVEzBec5Y4Lb85OtuXZDtUk0wfFQ0obHUxPqJ7dtrX5Aw8r2NysNXUwPpWU1NA6KMPL3Zn5i42sOAW9h9HSRS3mPXFo+O9WP6Pi7gtKmpZK6scynjyt1ceTB4rXeLWvSwS1EzYoWOe524BZ8YkbLiL3MILWhrLg3BytA+5Z617ocPpIoiI2SxFzw35xzHfz3BcxZvbsJUIiiC3sBhhnxeniqvkXOs5aKy0sroKiOZhsWODh71Z5Gzj1KKHF56dnybXXZ+rwWivR7SUvplBFiUWpZ2ZLep80/cvO2V5dquIRSVCygiIqCIiAiIoLRsfI8MY0uc42AHFb8rKKiLYqmCSon+fkkyBnhuN1bD2vbh1RNEPj5bRQ2331zW9iz0ENJCCZv3UY/l5D3WfRHM/UtSK0aypglp44IKd0TGOLjmfmJJt4DksNJTTVc7IYWEknU8AOJJ4BZaCjnxCd7IGtDW3c5zjYNbvWavkkgpKamieWxPhD3NHziSd/uTN70YMZlZNic8sZuwvs0jiBbVaqsoUve6iEREHQ2fignxmnhqW54nOII56FYsWpBQ4nPTDuMd2fJUopvR6uKf1HXXZ2kpTNSxVzG3LBkkI4j5rvdotZvFfLzyIpCyyhEREEREBERBKDVQt7B2Rurg+b5KJplf5D+0hFSymgp42zV/WXd8nC3QuHMngEdW00cMrKWlfE+VmRznS5tL3NtAtiCkEtR11YfSaif5OPu2+k88AtatbHU4l1NFCANGtDdzvFWNtNgLyGtaSToABqVvYo0wU9HSSWEsTXF7Qb5S43sfFZ5o5cLo6gNcBUMn6l7m8i25C5BN9TdL2QREUZFkgDTURhwu0vF/K6xqQcpB5Isdfayhio8UPozMsErA9g5cCPeFyo9y9VUAY1gVo/lW/GsP9Jn3ryrBa4Wuc76t7M2I/wAI1H7V32rWWziX8I1H7V32rWWfhef3X+V6djH1EbJCQxzgHEG1guziE49OfR0lJ1b5H9S8yd7kA3kPtXEFy4BouTuXqtlKX8rYnBHUxEzQ6Nm5t5EcVvhN7Jxjj1F6yaLDqW4hj7tv9p5/vuXRbHeCGgoxl6yQSa957W75D53HuXqsS2Ljwigke2SXqxbP9JvAeS8tjFNiPWupoqeYNfbNMPnN4N8vBdOXD2+W7w5T4cGumZPiVTMy+R8rnNvyJWBespNgsdqNOqbG53dDjb38lbF9hsVoY9R10uXNkiF/rWPpcrNxj2cvw8ii9fs3socSZIOsMVQzvMk+L+0Lh7QYbJh1R1Emrhe7uB8lm8LJqXjZ5cxZKeZ8EokjJa5puCFjRZiR6zE4YMXwyKpp2/Hhtw3nzHsXlZGvikdHKwse02IPBdWnqTS4ZQPylzXda17eYJGiyYg6SCRrK6H0qmeLskfpIR5rfLv3b8uIpC3nUUdQOsw9+fi6F3faP972LRO9YsxhCIpREIpUICIpsUV18KqpYsJqBTRRmRj+sfffl4EeR+1YKi8dDFGNZq053n6PBvtOq04JpIJWyxOLXN3FdSLHmCNokw+HrWaNkj7Jty/8rKyyzu0z0kHoNMMup/Pyf/wt+9amLuc2mNPP2amWYzyM9S+4eag408QNjipYYnMvkc2/ZvxGve8d65jjd976lXlZmQ1CIiywIilFgu1spWyQ1xgHclaSb8wL/XuXEW/s9/CkX8r7CrxuVqNzE8ME075sPPWMc0yZNxHO3MLikOa4tc0gjeCuvh8T6zDnwSSZX0sl4XefDyusL64ueYsRg65w0Lr5ZB7ePturZPKVzUW5WUnVMbNC7rYHfPtax5HxWmsgpG5SoREKeC28OwrEcSfkoKWSoePmxtuVrzwywTOhmjdHI02c1wsQmXyuWMa7NBO+PBpPRgx0jJHOmB7wb81w8tVxllp5pKeVs0L8r2+48wRxCbhG9IS2hjpO9JU/GPPts0LepB6CLA/P+MPry/Njb9EcfFYI8ebkaH4fA17W5Guh7HZ5cT7iFhnxh76VsMFNFTuALc7BrYm+nL7VvZGmPF3Mjhp6Jrw90OYyOBuMxOoHkuepSywzqFOV1rhptuutvC8NrcSldHRU0kzmgFwaN2q+2YBsPhlPs82krKcSPkAM9337Xgu3S6N5tcOnefh8aq8HrqPDmVs8RZG/QLmL9I4rh1LX4bJhsrC2FzcoyGxC/PlZhtXE+pkZSzGmhmdEZct2gg2sTzWut0Pp5jXU4e3G9svXyU8z4T24yxzrcrDX6ljxbC39e6Whb1jHDMY26loO4+IWtggIxCxFvipP6JW1h8Zq6B0dyJafL1B8/m/guU/VxjDjkEGxBChdL08PvDXwCf6fdkb7fxWCtpGQZZYZetgkvkdxFt4I5rGfhK1ERETRFKIahERDRdhlc+PAmmmDB1RIkcO8xx3H2hcdZaSolppC+MixGVzXC4cORCS4sb1XG+OKDC6bNJMQ2WUDeXnh7At8fEUvU0Xxujo2fx0vdc79VqwNx9pis+ghEmXIXMJbdo3A8be1a9bi8s8LY4oYqfsBrzGLXA5cvYt7I0w4o5vxFOxweKdmQvG5xvc2960kRYrGiIiAiKQix6HZiuyQ1FLLYw5M2vL5y0cUw18cr3Up62Iauy72efh4rHg2+r/0V/3Lbp2y1eFxyxPy1NO7q4y3e8bwFrzMacUgg2IsoXS9PiqeziEIef0zey8efP2rWrqN1OWPa8SwSDNHI3c4fcVnPwljWREUZ0REVNEsilRY64rJYtn4hRgdguZI8d5jj+Issc8UoFLhUVg8ayn1nn8Bosez3pLsUihpmukEhyyMtcFvG4X17H9jIJ4w7DxD14hvJ8zOu/Dhec104cLy8PmcI6qAxU3z80cR/SOOjn+AaNAuViz43VDIoXZ44IxEHetbUn3krbxSsqBI6lNOKaQWjlAFi4Dh4BekwDo3xPEMP9KqZ2URf8nHI3U+fJT28udzik42vBovpkXRnNCJetMdT2NHMflyuXgsQwjEqEvNRRzMY09/IcvvWefS5cJ3S8LPLQREWGRei2YrGtoqmmmaHRtaCbnhcD7151b+Gn9y4jb/ADb/AHm3WuFyqvieFywyvdSgzRB1iBq5nGxH3rnWPELtQsnrMMjro5GsqoXFoDdC9oFwPYtY1UVV2cQhAI3Sw9l3t4FLIY5qLYr6R9LI3tCSN4zRyN3OC11lkREQEREQXWwSV7KerbCyJ8xaHZXtvdo32+o+xcqymKSSKVssTyx7TcEbwrLjUdESkUEtVL++qzQP+jx9+5bdHB6DTgy7/wA/9BvzY/1nfYsdLjrGRZZ8Phkc0lzHt7Lmk7/BYjjLxGWxUsMbusLg/UkX46nV3ifZZWYpi7hHA+Bzv3RNOZ5W/o7jRvuXMaxziA0EkrdwmgqMTreogY98j9SQL2X2LA9h6ODB30tT1cpk3nqxddOn0r1GuPC8vD43DhtVLctiflA3kKIaCWWdkIIDnG2oX3+hwGkw+lFKIA6Lg3kskWD0VNVCqbCHSjc625dv7P8Ad1nR/d8DxfBqjD8hd2g5ua9joubov0VjeC02LU8hb2J3Ny3sLBfOsW6NquI56IySEntZ7fUsdX0vOfb3Y5dKy9nkNma19NiMcYJySOy2HrcCtzFMPhq6o1VPVxU4lF3CS4zHjZbkWx2OUGJ0ZkpDIDK3uea1c9XglXU0s4hDjJmyucOyuc48uMzlGbxscPFP4Qqf2zvtWsvqtR0ZCrBmirOrfI7Oc3isf+KrUf8AK/n8Ut/23Us7Rvn0uXvrymx2y9RjzXPbG4sF9Q4BfXtmtm6LBKfqohrz7zc3go2O2bZgEb42VLpmkDe0BegkIdGG2IF94F7L2dHpThNs7uvT6eRR2YxAOu6xs4KGQxkkdUwDhosjy1zXBzw251uqWs3MHOIvYL02Oq5JLTpdw4rFNGx8To3E9sW0WR7w3QM1PG6kNJcCSCLJDHlX00lDG+Ngnew97rGZs/kV802vwHERXTVksUjodzX7yfNfcOryF2XtLHiNBFV02Rzbg6uHNefrdD3zHPl09fmYixsoX1HEOjGWWqY+CrGRzz1t+A8FpVHRbXflOOKGsBpnN1ktuPivDfT83m+lyjxXymA+NPN9T/7QuhPVMPU01Z+9Z4WOzjvMs0C49y9XTdHVfR1dTTySRz0skQyOb85wINiOG5dSg6OTVULG1D/Ryw3b4Dkrx9P1PmNTp8nzubB56WpY+lrYQ5pu1xdl8td31rLW4aXduqpDRyu/PR9qJ3ifV/vovsEWx+FmlZCGaMFmn1TzUO2Uo4wWw659HiR/ZcPHmun9rW/pWeXyHAdmq+sxMUz4rx31eN1uYO5ejxfo9rIW3pB1na9cd1fTMAwaDCWSMijYzPa7Y+4Lcl1LDku3H0k9vetTpcXwOLYjH32eyifkJ4nU+S7tD0ZVsmV1VVMhaRmALbu8ivr57oAFzxR1s4sczeIV4+l4zyv0eL5Hi/RtNBRGWCbrpB8zdfyUbNbKQy0J62WojPz2PYO8vrjh1t7hcqpw34k+jRMzn13/AIK/2/GXYXo8XwjaSiFFissIN3NXJX1baHo+jmhkq6D0gzeoX5i4+1eVfsBtGzIH0zGuffKzNcm3lp9a8XPpcpe0ee9Ozy8otijpnVL7MBJXtaHo02gyNdIaWNz+610ll9AwbZTDsPgivCDKzUn6X4J0vT8ud79mp0r8vF7M7B+l4SZZusjkf3M9v/NcLGti8To55MrC5je6bWzeS+6RR5RoFEpHEXXtvpOOZrr9LjyfnyLZPGpWNc2lPa7vit//AABx7qmSdUGN+dm3+5fdLDkPVUHx/VWJ6PhfNPoR+carCKymq5KeaGQFnHIdVvtwatwyOLEXaBrg7u3X0fa7Cp5sTijhhN++xsfzvNcrGcD2hxLDpYRRW6r158zn+S4cuh7bcc/p58vDsjDMTxChjeQJGZoT5dq3uU0b6bFInR1VN1lY22V8bsr3jjfmfBdSPZraCpDK6KikZPAAx7X8m/iFpYrs5jcVY+piw+VsT3BzSzmf7VzvGz4YvHlGPDGwmrFPSYlLF1hydXPB2XL6dVdHGDz4eIg3qJyPlWDw5LydFsjtC+upK2ppHQTQygucHd8A3DvNfYW3yPvy/lL1en6Wy+6O3T4S+XwPbHZSr2cqGN1np5DZktvq819F2L2Ewqgw5k+IR+mVUzAXh47Md9bBenxbDIMUp2wVMfWQteHObuvbx4Legi6pojj+TA0uunD0048tanS47WLDsPosNZkoKaOnYeEYsuHjmy2BVcNTNPSRsllJe+cjtjyPBd5kBbW+kdYe7lyHd5rDiFH6WJIZJSI3Mtou3LhLMxu8Z8PzbUsYyokbG4uYHENJ4hY17vbLYOagcZcLlNXGSPirXlufLgvLYhgeL4fGZKzD54YwcuYt0uvj8unz4/dHj5cbLjmotino6upv1FNJJl32atj8j4na/oFR/MWZxqeWrSU01XUspqeN0kshs1rRqV7jZPo7r6qo63FB6PAw9w96TyWr0S4fT1e07HVDnsdD2mAcV9tvnLDy+cvX6foTnx2u3S6U5fqrg0uyeE0tdBU08Rhyd5jNGuXostlUDPnb/tKcy+hx4SeHp8KkXB9RcuLA8MAA9FY4Ml61ucX1O9dTX+Sp/vlVuVbNcDENlsIqqg1Io4o5i7N1lruXzfG9jzg1FiDPTPjXm8DLWLmt109i+z/3yrTxGihrYLTAf7y59ToTnOzny6c5eXwWn9CxGktNEBXtPzOy6UfYSscIo4dKPEurL++yog7LvtXoOkHY47PuiraGbro5JHH9TyXHpcJqtoYuuo4ctTFpK0bnDmF8y8LxufLyXjZcrXrcPhmAMJZTzn5mb4uT9V33FcmeKSCQxysLXA2IK79TQYrhMP8AyhTuFK7dFIO0fpBc4VztY5GmeAnuyjtNHgeCzYY7OwWBUeOVL4Zp5IZALg6WXocR6OjoKZ8znEE57CxXk8MmnwnEoKil62SneA8P0vqvtuzNfLX4ax8gc0g2BIGoXq6HDjznts7uvT48OT5dJ0fV0dG+V8rGNZ6wtfyXiZ4uqkIK/TdSIjAR+cXxLpA2cq8Nr5KsfHxSG+g7qdfoe2SxOr0+Mmx41QpWajppquoZBTxl8jyGtA4leLNcYwLPSUlRWS9TSxOlf6rV6Wu2C2ipKUzup4pLC+WN+Zy+idGWzUeEULqydrvSKhgPbZYs8Au3T6F5csvZ1nS5V832Z2NxPEa5raildFA1wz59NF7x/RbgrjnZWVDR6gXqtp4K2XBpThwIqw4dXk0W3hgmjp6b0zN1wj+NHivbw9P052s1349KR4ur6MsKdFH6HO4Pa4F4k0BC8vtHsXJTYnVPbHko2Rgxui1uV9k1LyWjQ81Xq4y3qnRtIJ1uLrXL03T59pMOXSj80T0k8LrSQvB8lhfG9upDgv0PLs7hj670g0sY7WbLbeeZ5rnbQ7H4TVYfMYcOz1P5m3rfgvLfSWfLlejfh8TweRseIR5u6+8bvI6LcpGOFNVUjHFr6eQTAs7zS3QhaNdTS0Va+nmaWyRmxBBGt/Fe96OMJixTGZMZlyGHq/kbb5Nx9i4dPhefKcHPhNuO9RbDYNiYo8Tm62/Vh8nzc/6zVu7bYBTz4a2KibFFJFoyDq7tl/DzXrmMyNFhYKwYHr6c6PGzHqvTkmR8erejutNCJ4paeOqf/wBG/ArWk6NMbYHnMx2WMP7OuvEexfabC97dxWH9JYvpOnPDN6HH5fnB2z+MipfTfk2cys1cA1SNnsZ7bhh9QMjbuBav0S2GJzuuDIg4ixe1uqtoHuJa3NbKSW6ELlPRT8s30/7vzP6DWG7RTS3AuQGm6lmH11s3okxb+qV+knUlJHKZBTxNc5tiQ0apHT07WhjGNAPDKEnos+U/t/3fCth8Kn/wgo5qmlmZD1vZLhlBI4eK+5fuqaC8JEEjuP8AYsktPESA2Bot4cVlbE5oFtF36XS+nsdeHD2zHw/pLiqxtcJZISwutlIZYOK+nf4Q0mG4DTPrXl1S2IZog7UlbW0mzsWMuhdLK+KSGQHMBcnwWDGMCiqQ2SnhiM7Rl+MGhU4cOfDlys+WZws5Vztkdrn4xU18lVSdTBGczWMZc+1ec6S9pqTEcJdS0gqGvL9b9kW8QvZ7E4JNhFHUCoja2eaUlwBuCOapjuzFDiE3xkEb8780jiLE+SzeHVvTs1bLykfAlC+oY/0bD0IS4dL8fftM+auHQdH2LVENX1jTHJB3NNH+RXivQ5y4816XJ4tb2CPaMQZE/uzAxH+VopxfCMRwqYRV9LJCXC7cw3rSYS17XtNi0gjzXK8bxrGunAJhQywQD42nqGzfcV6duylbimHQ4l+TJYpJO/k/pZSp2FGGDaEVlZ8b6Z8mz6Xz19i0ETBELBe3o9D3y7Xfp9OcptfPdnNgJqSo/dswmoiPk3s1zLlYz0ctE1VNBO+Ib4Ie9m8Lr66e8OsWnNTRyx/umOOSNei+n42Y6fS4vzbWUlRR1DoKiJ0b28CLLAvte2Ox8mJztfTRDq3Os5rhlMY5h28+RXiMV6OccpIXzQdXVMadzD2iOYC+fz6HLjXDl07vZ4tF0ajBMUp4XTTUkjI27yQucuNmXK54IiKCWiw1Udk6nepC28KpnVFayMML2k9oeCs73Dy9x0U4S6TEG1ZBawDvL6+8tEbRJq3cHLzex8NHS0zI6bXs9pq9E1zXMs/dfcvrdDpezi93DjnBYxgNsRq3QKJAWDKToxXe9mQZW6nXVVN9HSO1K7NKs0GhNjrqrBtmZ3a34KO3Y6ix3c1DHANLSCR9S1V3BzWN7YaSDzXEx6npXVLXF1MLjc4arvOectuz5Ln4thMFbKyWUhjrbgufKe6I2adt4I7G/ZCykNLddCOCx0cZdAx4dYBgssj3A7hYq8a1zvda7LdneFjYWO7Z03K8gaIm5hqSoMTWPFzdhAWsTeyGuFrOd2XcLKGkONr7t+ilxAfe1zfcpLbOzN15oIvd+5Tdt8wGu46JcZS03HEKTqRYODbb0BpuXFh1UOByZmi5+xXcLAFViN3uDjbkkQyuFr6X4qTldu7Lhv8AFUc8Wykm19RzUuzA2toePJIKluY6cFYvIaWkXupjaWOIO5Q0O1J1TV8KxFnVkNb2lZxa0C7bpIcuXLvO9A4m9xcBTETLnIaI2tPG54KpcHN6vQOBusmthmGltSFQWFw0Dncq+AsQ4WIvxUkMzNc42eSqloLi0EDMLgqMr36Eiw4qKyE5muzXN1R1gGjlu0VsgAbZ4N+SgtIuC66sRLGkNJcBruUFmYDS9lNrAEuJVLuFx96eCIsQ48RyVrWjuHDTgoAcH6KbF4ytDQ7eeSKajj5BSwOaSA4X3kFQOGhJ5q7gN/FEQ4HQuHa8FMjQHgusHgaEKZHEgMLrW1BUd0DSx3XPFBFgH9cNXWtc8FQMc05swzOFyQrhge/K52VGtIJaNRzSCI25hms0a5t+9RIY3N1b3ddeCl1nEAXFtCbqb9jtOvrYAqjGHdwBtwBzVon5XEWvfmj5HNeCLZSLHwUt6vSxL3HmVKIdfOWjcrNDn6N7WUaqS4Fxc1pLLalI3WaRGd4TFiDbPci9uCg5XAlwtp7kBfmy2AdbUlVJAu07ralM0WfG3NlAGW2vJUlp4Xjq5AC3g07lY6tG+1kaGu1vqhe7GyjpmWIiaHcLBWja3XNE0HyWWPsSi3a8TwVOsBjJF9/FRMasOGYZFN10VDHFJzYLLef2FQdhT30nEQQc7iHW1urOcAW5hfVYSNHFxI0usocRG3KM3ZVqljbL9arcsbdwulgR2nEO8EJaG2F7eKgPeCAQbA8FJa1pAzaHgFZgDm2DQG8VRxZmysC0jXmpop6gvcyMyMFhporwU9Kx4kbBG144gLLELAhQG5Wne3XeQstMNXS01Z2amnjewbrha1LguGwQuigpIjG43ILV05wA0Oa7MWanRUYXWLnO05WTGbxc38i4Z6OyB9DTvY31owfuW+1jYrCKIMbw8PxWT/f7nbUgW72qZIZiBu7TAStetpKesiyVEMUn64utkdneNeHgq/tPmKjgnY/Z6Y/wdFG353YDbrewnAMMwkk4fRxRl3G2vvXRkzPHa+USPO0dreszhJT2z4QMxuSQdVJtYgtChzrC2Qb1Mtt9raLdqpBY6Oze7xusZb2gr2a1gsbhRe2tlnCnecW/NV4w0EA7uNt6q1/bGnZUuFru7o4lXUS4mxsdTuVQSLhugUsYQQXHtKshzvFtGJOyuBtFsfguPVXpVdDJ13rMdZb2A4Nh+CxiOgh6v19blw8ea6je7nWJvezrPsm+7O7Ptk8Mzi7rSwXLQdLLGXk3cLNO61tFaIuMhvbQXsoZd5fe415LagLSCDYXCnK0FrxcG1rX3KHMAFgdVEvZDTYe9Sqndly6C9yrOyuaXNIJupswvtcXA9yowkPe0g5Tr5oAJILNxdc2KloOU31LR7FDiQ117kjcAoJIiBFtTu5KYi4tku7eqnM5wcNCd3gEAtbXVXcLO10J4pi6iZugDOy08VXI0OAaC13PmryS/F2eNeFuChrnvcHObYgb0NLnq75r5VUaM07zlSTO1gaG3PNZHfJNuVfB4ACyPtOsSgIFmg2Ko4hzwODVZgLwcgsTuJVNcfaTBKTHqP0eqD2OHz2b15Kforw+UfuXEZI/12ZvfuX0b/eT/dXPl0uPK7YxeEvl82w/o6rcPmt+VI3wtdmzNbaRjuBAuV9CYC2Bo6zPbid6ylqjIpw6U4eCcZx8LOvlDst9bOuoI3gN3FRmA1vxVnOFiLrpGli0tHaGvgqgtaXAHQaiyhmY37Ss5pbcC13K61rTrqCjq4Xx1EIcHizvFfNK/ovnkxiQUk7IKFzM7HHtO8rL6sBfR/BL5u3H83RcefR49TvXLlwl8vk0fRZVgEyYhB9HsleVk2TxgNmeIMrY5Ml5AWZvEXC/QjmfFltwPPeubJhjXPLvSJxfhwXHl6bjfDN6PGvhkuyOPxzRxehZnvbmaGuB09i3tmqGrosaigmhqY6mQ/Js7y+tV2z7aprGel1MTWtsQ13e81TBtlMNwyuFeySoqKrcJJ5M1gpPS+3lsY+l+7p4fTyRxB0gaWn1u8ttrGA6XPgVJs03drfcjX8N7uAXszHeJcbttZQ1zdLmzhuCnRsjWuJ138goMQzEg35I0PYXOBcbJmcSbHM0fNUhvxTrEk/OJ4KacEAFtgPWKqKlsXW3c7TfoFDzE83uParPDXXAkAHkjGC19CsrGCjP7mhbfc0XWWUkO7Yu0cQqRR2pIg3UlgWVg7JzapK1zRG/OCbacFBAsGk3OigdyzOalpaHi+hWmUEDNe2oRjrkNDQAOPNXLj3Tu5pGSXZRrbVuigl4yubmsQd/gocXAGxaeQUPJc4vN9dCLKL5nAgEEb9EkRLHFt2OBzlCyxHa8la5c3TW3FVd2iHAXI3eCCHtBvfV3JWvlYC4Zn/YqtsX2HHe5XZdwJv3eCVYjM8XzC4O5Wu4RgFuqxttlbd11aR1pQ1zt+5MKFwB3XKh0gbrl04qQ3t3abkIHAkh40QQ25dv7JVn6tsANFW/ZAYRZHF7bPAG+xCCbXHZ0NkyuYQDlygX05oc7Xa2IKZchDTob3N1EQLNPYA1Uka2sSfAo4sa7ibqMrSSWu143QCS0aAkKrL3Pirh1iAwC3FGg5jd/wBSCptlvmsgbc5bjJvsN6kDQNc3QaXKsGgPuLWbxV8Liovd3Vk2P1IwFoNjccjxQ2JuLg8UNgARvQHOL3BoZ53UgXfdzy63zVLXDPr23X3qHuadDoUqKkC5cBxsCpse7mUss0aqL31I46JABBadLW1uly4jS9lEl3aXsrvZoC4jdbRUVdcDtMUWyvsAX35BS0b9VD7hzQxwdc8BuWRcyX0AsoD+3lDcptqVAHby8LI4ZnEDSwVglu8gm/iqvLQe2Lutoq3yjTUqbusMoDyRu5J5XFxfMN1gFDReckaHnwUAEWbzVmuyvLLbuCAHXb2t91JIyZiBZvAKjbO3jKGm9ualpeWZslid3JTBQC77304q5+LktbTeEGQDKTck6qSQ28jgbbmoaF2YnTVCQGXG9GBzg52XtBQWPLSAQHW4piIc4kWaA13I7lGUkam6kGMt7TTmPFWaWsjyBwcSqVbISwANuOZVXtDd4VXu0AaXexWa43DmOA53QTmcACDqQouLDP2lEl26DW6sDmZYb1FQLDsOZ2eagsD22z5ddylwd1ZaH6tUMyuuWtJNvchqocMrQNTxVrAuIA0CRgtbmy6/ioZctcb2tvVEgkuFxYcFYtOUtzalUaQSHF2ikmxN9VUQ7Vw7XaUl1nZb6qG6NMmXUqWszNJLe2iyagsu4nKd6l7QWkeCq3MAbuJ1WTQEjITopUYwwZQNXHjyVw1+4WvyUEuDNRryCNzdnXXkgkZjIGnfyUuLWktcCHceSi+UmxueXFLOOuXXiCixAcXG4NyAhAMe/QFRuB6vfdTYA2QGkkngjhd4za2I/vojzmaDu0/vvUgXacu8FALsrrc0bfUa6KPlC4bi1I9xJsQQdeKkWwadNdblS1oAIc4Gx0byQNLor6W+sKAPbdXyiLBpzHeRoFYXs1hJ0Clps4gqrXDMdAC66IlpDgTl0HDxVcpHHRGAtFxqmfNfeONkkW0mB0AOoU3JHaN3BHDcQbqWtaTod6Uio0N95V3vt3d/JQY8rcl7P4eKh/ZaC/QDd4qCCRbNm0SKz2uYTbkVILXMs1uigAAjgmGpDCGWFjfipyhrgMyEWd3rhS4Ztctwqh3HAlmoGio0lrczm6uKl0jnFgJ1aNVJdmZrxOieFQADcFVs1mhOikgtNiNys8Xs4t0QVcztNsL81ZrdO1Y8lAO4bydyFruGtjoiIuXWtprqpbZgJcx13OsFezbDgqBxBN38dLpRJuWg3J0UANAtcgqSCSLaKA0MeC4F2iCC3QakqRHcANc4aqGuv2bEaqSS0gNBcUEssCRe/BUs10t92XSyyWIFstlSxGts1/qSNF8huBmsjSHOLy2x335K97kuOgtvVYyXPD73B0VRIs3ec4UDu+JOg5ILMGrS0DiodZ7r5reKFJGvz3zX07QChlh3rnkp1AHV9o8TzRwznU5SoJe2zbAq0Lzlta9liaXNGXUuG+6yNJy2s6/Gyh5UpyRSxOGt2BZYMxLgdDvtZYorCliIOmULI513NygAjTzU4+Gup9yzxfeFic0k+AUh1yQTqrO7RA3W3rXhm+VQA4uubDgpa3KSGC4AKSNIbcWIO9S17QzTQ6oaNPZyvFnE6KpJLiCUjA7Rebu1RtyTcWRCINYLnWx0srOc2xPiqDV5PzQNFAew3u0jRVdXJyWcLaqGNLst9Wk8FDgXtDi4btylrg2wChqQ3SxG7iocGEaa23qWlxF+A+tWJIzFrLC2qeEYQXBtyNFcOBzHigFg259iW3ho1PFFhIWOjytF8pUP6wyMvbdxU2bkdY5deClwz2I4DVJChYbgufmHIKTcB19bbgVXMCG5DkAOpVnavcO84jQpiKnKQ3Sw4KWjKO0M/LwVWEhoa/sqSS/Q6W+tAYSXkA8PcrBoA0dmUWzOJb8XYa+KNZxBUVbMcpuqMaMpdx5K4u67R3hxVI73PMK4aqS69mixKyOjJs29nKpJz3foeaSHMQHG30kxFC9pABbZ3ishBdo4e5UcwtsXvsfJZiCLEOG7glIo5o6i4NjdC5rWAHOSVDu03fuVQSQSdwSA957x3JftDXeos6zQdVks0PvfgggMyvuSOW5UNiSwWueKuAXFxJFuChr2lptw3m1lFSBfunKh7O4a8woAcdxyhXaWs7o15lUUkBD+za/E2UnTvuAPDRS4lwZdxbyNt6hzQ1rs5c4cTZIWIBLnnKbckY6zXPPe3FSL2toLblBOvd370IdoNzDuq2bUXFrqC7K0Dghs9wDrgjcgHLnOVxIv7lIyl+VjySTfVCGlzg1lr62up7INw2xUMLWeSXbzYhQM4Ivaym+uu9Y7vzAl4Lb8lpEFlnlr9B4c1ZvV2aCLgHeVd9yLDXXQlVIztyt4FLQc5rRpuJ0VYdBcjTNoFFgH5Wi1t6sQSSd4CysSQ4tuQBZS3KAHICL3OgVJSWPsN32LWIuHZXO9bgqZi4uBJAO+yOaSQ4cFLHAxkusFFhE7KToSFAIzuI+dw4KwcchNnC+4KG3sSG6qBHvNwFZ9wMw103Kt+0Xki1u6szQ14yaNJaLAKxGJxDRdSDZ4dwsokZmJB3qLFre0gtre7dyqHkuc1osealusdzopztItax5pRVzb2uQSN6tftd3sFVbbNaw0VtGkW4jUKB2Qeykb9DdA+wc02ykb0dkcMuYgk6KwVdYBtjY33K5OZxbbLbW6o2zH37xG9A4gkuGh3JRIJzZncrKLAFuU5godpv1vuUsFmho9qKC7iTazToFNncRcILMIaDoNbFWs83ObM0jRNKx5XXsdAVZtxYAahWtYZSdeaoWuB7TrppAutIb6396MAMbjutxKR2ddxGZ/B3BRqTZxuTyVKlxs/TshSBZ2YdpQTZmvaKM0bmPZRnF7G+7VQA0XINypLr67ioYzOwuGlvrU1pF9bDU8DyThd+o4BQy+dwbu4nkje44nfxHJMVLR2idN25UaS54BJHgrtDcuZVeDnGUqys2DGDKTcm3BIzdou3cdyvZ7S8EjdvVo7Obly681IMeluWqktsQBcBCCbkkk+Sh7SQAXXTBYZdAAd6Oc4kjsnVVIAaG2AN1Z1+LbIJbfKdFBuSLlHkg9k+AUwEAESDVBDsxuSd2iq4uzC48vBZIrjMXDwCpvvraygrmIF3b+SsAGi+66Cx1dvUPu7vCx4KgXi4DRZx+crFrm6g6qTYMzNHa5lYw1wdma4k8boq1y+Rt9GqBZjy4BVHaub2I3LISDbxGqYI7Dsw3DeFIHYaA7U71awMYad996pIeredLjgoMsgdYF1g7gtctiJc7XMsxLXNJdoVR5NgTa/BItXbkEozNGcN3qliG5gbXOgCNsJCXNJFtCgIyXB47lU1Z4JNySdVjJFzuOqmPu3Bdv4q7W3B0CYawRM+IjANxlCzuLTlsbc1hhaRFEQbDI2+iyMDQ9zSPLRTj4a6n3AaOsKFpzWJJIuhA4G53EWUgjrLv0320VY+QAltjuRjQ0k3BHBM3C9wq34KCScsl3aBCc1soJKTs0GYXJ1CtGQ2wvYlVYhzgWgDvWVcoIDg0DgVLRle0DV3ioBLWF5t3rIBtwcb8lIYN51NtFN2tuTe5UOs1wI1J3XQS4h5DR2SNfNAHXdmd5BUt22a/+alhtcnW50RGR2hBtfKFjJPE2BUlwB7JvzUZQ4kOOiRRpYD4o/NltrqpBDXXIsOCAnc4hUAOrsLXCl7g4h44cApLQW6e0o4OaOwAfFSpigGftLICHCyp8WuNtntTgmyGAOxzH6s0tFC5rMwjc4uc42DQALkpR1u5v7vBSLv397gvl/wDj+6KpP/iKRnnRTf8ACsjen3oqZ/8AFAPnRT/8Kqx9OU3/AIpfMj0/dE5/+Kf/AOxqP+BV/wAe/RQ7/wCKj/4Go/4FEfTjr2FHVX7C+Y/4+uiv/wCp/wD+xqP+Be12L2qwHazCPyvs9Xtr6frDGZWtLbOG8EOAINuYCaO1KXhgJkzW8FIINnh3sSXIXG2481DCWjK1uh4qLqH2c3QKAA5uRov5aKQ/IRbKSrZ3ZjnDGg8lUVjkcxuV1731NrqXNuQ5pUgaaqtiAbE28lRZ3uCrGG2I1tfRSXXju64I0HigI0ve503WWVUqainpYXTVU8UETdS+RwaAOdytehxLDsUjMmHV9LVsBsXQTNkH+ySvyD8LvaHHKrpPqtn6ueWPDaKKE09OHWY7NG1xeRxNyR4W81w/gw4viuGdMGEU+Gvk6mteYauIatdHYkkjwte60P3GRoN6kZi1wcCB5qAXPduAUkEO1seWqiIIFxe9grl1hu1UuIuGhQ5xMl3W00SxUOYHAFpSRzmFpNiAjmtDNN6nMAyxbdQVHziRcDTehuJN1yBqOSje4tNhm7VlkkboCTa4VNVkOuYXs0KZD2Gixu3UGyg7t+8KNLA5yboVO8EXt581UNey5B3qWkEkHfZWbG6ze1bTS6eEQdHaWLiNEsbOZfLcaFS4GQ2I3Deq6ZdTY/coKOBIAzHf2llzAkgDstGhUAhrQ17hcp8kRpoVq0QCb+KsYw+zbADeVQNdZ1jqTopBG5wPZWWlmjs5STpuKZuraLOGYixuhjAsC4qGxFxBB0udSieAsvYaearmcTcalugIWQaHeN6xvd2strXcRdWdyqh72P0Ga/FZnNDo8xNzyVWuAIa0XCklrTlB1KUN4s4WCqI7OzbwrC5eWHkq3IAY3UqCRYOOUEXUSDKbBWGpG+53oSwPy2PmqaMYwtOc+xQXDKGXseBUOac2/XgEcCYXAgZgd6iLtFmubGLg94lQ5thvuFDiXMcHdk34IDyOisVYFpDbd8DRVc0g5zpzsmcCzAMp5oNWlwUADNbs3udynK43a46cLKCS6/u03pewDc2p0VEkEAfO138lGbNdgFzzSzTc57kaaJlc0C3ZzcUNQABZoOV3LgpsRvHtUluW7Xd0+9Vzdm29g5qaeVZ5IqaN0tXKyCNovne4NaPMm1lrUOJ4ZibHnD6+mqzGQHGCVsgHtaSvyX8MLaPHajpCOzk88zMKpaaKSGEGzJC4XLzz109i8h8HPF8Uwrpg2fjw17wytqm01VE06SRO71/LvexJVx+7gdLO47irBxa3MO8OCtIAJHX05BY73O6yu6mMpz21VDlXy34Su3WMbC7Dw1eBMa2rrKptO2d7cwhBBJNt19NL+5eI+Ct0o7QbT45iuAbVYq7EJzCKijfIxrXCxAc3sgaag+zxSwj9FHdneqH9JGpij59lfnj4U3Srj2y+0WH7PbKYq6hmZTmetkbGxxJcbMb2gbaAn2hJB+hx21cdhfK/g0bb4zt5sTPV46IXVlHV+imaNmXrW5WuBIGl+1bTkvpxvdIi+Y5tdyhx7VyrAXjBIHmpBaYtDcckFc15L2DtFJF3i4JbyujSLm3JRl1FxrbfdQTa5u0aKXgAdo2O8JCC1oF78fNHNNnZ9TvRUAlw1NwVBBGlrkahVBc1wuNOHirDMHFzj5+SRE9WMoLz8ZxPBMwcLkZrcQq6F/aOhVm9hxya34q6qWntXOoVZLl2Zo3oNGkt0fvJ4FGPLmkkWKKEtLbBtnNUsFxrx3I0XdfhxVWneb6cEQFxcXvZWu0xEk3I4IAAbjVVZbNcNvdBbKQ45xfjdQ4Ovmvma7RWOYuyuUCzGll9QdykppktGHjUNO5Q8B3c0PJXc2QCx0DtVR2gB+tXUDcNsQQUDnAcEjDuNzpxUOkYDY23KLVaY2omNdwaFYx5mgM9qinsaGMnvFoV9zRY6pPC8r+oDRGGkd5Jbl5LeCE7hxUvfZ4aBv5p8J8q5Awd2wRurb2Uvc4W1uCVEjToGO4q4iHaDKRdQRfXLYjRWBc0dog6o52VnZdckqiXsu5ul7KI3OuRpZQO/nubcQrDJq8XsoLkEuLb2aquIjyuz3AVWuIu47uSAXbn4ckxYguGhvdS0uucjRY6kqfntAFid6i3a0uOCCbEaEDXkjC0scb3I3gBQBY5tTqp0N7ktA1UEMc8kZWnKR7FLersW5Tm4qGEnIGXaLajglgJe00knfYqom2VhBBuoY5wykg2CkXLwDfxCxvDi2zgRrwVWshfkXJ2s2dwfafBnYRjtEytoXua8xPJAzt3OuCCDv8Aeurkzqf75FDH5d+El0L7L7N7HO2q2UglohTTRsqaYyuexzXHKHDMSQQbcbar894BBDU47h9POzPFJVRse31mlwBHuX7Y+FH/AJD8d84f61q/Fmy3/OXC/wDTIv6YVH7Zi6COix0LSdlYLkh3y8v/ABLHN0C9Fckbo/8ABnq/pMrJgf6a+ljNc7gOSluZznZspbyQfhr4QnReOjjHaeXD5pajB8QDjTuk1dG4HtRk8bAgg+PgvtXwKZP/AGcYqLf+9T/VtXa+Fvs7UY70V+kUNHJVVeHVkc7GRtzOym7HaeTr+xcv4GOHYjR7CYr6fQz0glxDNEJmFucBgBIB8dE0j7gG5D2Fma7MO2udtFj2D7PUbKzGsSpKCnc4RiSolDAXW3C/kVyT0hbAS/J7a4EPOuj/AOJTdWvSDsKw7a83/h9sT3f8McA7On7/AIv+JBt7sSPi/wDDHANNf3/F/wASVl6Xw3/S5qv+4vNnb3Yn/wCsdn//ANSi/wCJVO3uxN/+eOAf/qUX/EkL2eljLJW3CtE9+bKF5el6QthpqxlJHtdgb5ZHZI2NrGkvPABeocGlxFyCd1kqvG9JPRlslt6yN2PULzVRdyqgf1coHq3sbt8CtXo76KtjthKp9XglDJJWPbldU1MnWPA5DQADyGq9LtDtLs9gMefGsaocPaN/XzNafde68/sT0qbGbX7QT4Ls7Xy1lRBEZnPMDmMcwEAlpO/UhIPaSlrrsY0gnS/JWBsWtOltPJQx8r5h2NN/mpe0FxLvNMREnWfyuKR5L+HFVqJqaClkqaipighjF3vkeGtb5krwWK9NHRnhNQaefaqjmdx9HDpR/sgqD6Gbeziqm/Hf87yXgsF6W+jjF5mR0m1uHiSQ2ayYuiJP8sBe6jex7A+N7XtfuINwUEgPccxVwWP7JXNxnG8IwWNkmM4pQ4bG82Y+qqGxBx5AuIuuW3b3YYf/ABjs97MQi/4lcHpL5Oyotk1XnP8AD3Yb/wCsNn//ANRi/wCJP8Pdhv8A6x2f/wD1KL/iSrj0gZlyFSH2L15uTbrYZ3/xbs+P/wDpRf8AEtnC9rNmcXrBQYZtDhFbUObfq6esjkfYfRBud6YO482OUKrteyVJ0OYqr9RmCYYtJ3gkndXmNq+kDYrZZ/VY9tJQ0c4/Ml+aT+a25XnaTp06Lp6lrBtPHHb501PKxvvLU8mPo7PlEf8AKLUwfGMKxuj9MwjEaWugvbrKeUPF/G25bmS9zfcbKpuJIzSXDtDr5KA4jQlGgEW4lVeBny8lIL/3Cf3cvLz9IewsVTJTTbW4LFLE4se19YwEEbxqVcbd7Fa/+t+z+ot/CMX/ABJ4V6OXq1VuTeVwG7ebDcdsNn//ANRi/wCJUl282Fv/AM8MA/8A1KL/AIlVel7D+6pGdndXlpekHYNvf2z2fFv+vx/iu/hFfhmIUENfQVUNXSzaxzRPDmuHMEKYnhs5PziZNc10do0dpS45bEjS29MRcsfzt6snNYyx/K3rHmuXX7TbOYfLlxLH8LoX+tPVxs+0rQ/w+2D1/wDXPAdTf9/xf8Sl7LJr0fWW7KdXbtLzg2+2Idu2xwD/AMfF+Kxy9Iewcfym2OA+yuZ+KumPUy94KJe6sOF1uH4nhrMRoK2GppZBmjlicHMcOYI3rUxrHcIwanfNi+KUlBGzvOqZWsA95Q8ugztqJOwvBYD0vbCY9tbBsxg+KvrK6fN1b44XdU7KLkBx8AvW49jWD4FRGtxnE6WgpwdX1EgYPZff7FYjpXI1s3KoMhl07GRfOJennouim6lu1LHc3sppTH/Oy2XsNmNqtnNpqUVOAYxR4lGe91EgcW/rDePaEHYYbjKdHBUcbm41IWRwuLu0KqwNjvqNeakhryXSD0bbIbd00MeP0DnTw36uqhfkmbfhmsbjwOi5/R10RbFbC1r8QwejlmryMgqaqXrHsHEN0AbfwFzzXqdoNo9nsBp+uxTF6GgHH0idrD9ZXmtjulXYja7aOTANn8TkqqxkbpL9SWseAQDlcd+9Fx7twzMzqhOaPMnxi85U7e7DwVstLNtfgcU0JcyRj6yO7HDe0i+9MNX2/wBkcJ252WqNn8ZY7qJSHskZYPikHde08wfevzJV9C3SfsDtPFjuxwjxcUsmannpsue3qvjf4b7XX6Ydt/sKWX/wywD/AMfH+KnC9ttja+viw7DNqMGqquckRwxVjHPebXsBfUqmPkf+Nbpo9G9Dk6Jaj0rd1nVS5Pd/avA0nQt0nbfbUTY9tiIsIFVJnlkqS3PbkyJl7W4Xsv14xpvq3VTIwn82SUNed6O9kcJ2H2dgwPB2v6mO73vkN3yvO97jz+4BeiXIxjaTZ/BHEY3jOH4ZJw9JqWMLvIErJgOP4Hj8UkuB4vRYlHG7K99NKHtabXANtxsp4R1ndwC4y33LC7SMtjIBB3WWQdnRxB5XG9SY25sxNiUnYVbdxJuASNVd5bnGQjs7/BUbcuINgRpuQNuTrvRcJMru57EOQsHrW4KWZcoDRbTRVaMhB381BaHMGjMbclDXPYQX6tvqrEtcNNDfRQ5rwNd3FXyYhwzkkWJvoq5TuO9WyWGimO7x2k0Q277hocCOKjstjLTci5upkIYDkbYcNUa9pYbgAoIYMocGuJ17I4Jd27KQ0HUIyzi3smx1tfcryAXJBQVeNXXdlsNCoZobWU57tGYDXgozEk9oBp0tbcoVNrOvvcBvCksIdp2mW1JSxMtghIZJ2jbwVQflLckZLmkblUk5WsGhA4qXOtILjKHbiFLuLQLA7ioqnaJ1zH1d6u1wAs993cfBQ4yDsnQ+W9SzqnDcb8VcGKA2p43D1Apa0mQucbEncFFK0ugiA9QLK7WQh+8FF5fcOvbVG2a5oPsspeSW5eI3KC4OLGHenwzvcJblsRcqzBkbmHEKNPaqkuc2zVFQ0DMcwOoU2aPEIczWam/BO75FVFS7vE2sdwVmgtYCN3JNN4buUtDi7PuFtyUQQ1zg+xtyUEts4OBAVo83Vknmold2S8EGyohvZFmXcRvCuSDcFu/SykOAa22UEgblDtSPrUogAtvqCLcTuUZSWG6NIGlrKzr3JBAGmqioYbneNFU5gQ5qswMa05hclQ4HIbbr7lTB73OdYgexCcoAHuKydga5dbLDIWucc1nWG4b00XAA7Tux9aANdp3h7lBsdBrZGAE5n9kjgg+ZfClH/sSx3zh/rWL8V7K/858K/wBNh/phftX4Un+RPHfOH+tYvxFhvpAxCmdRgmpEzDCBvL7jLv8AGyo/pU8OfIZDlDb7ksQ9zha1l+YW458KLIMuGS2tp+46VDjnwpP/AJZN/wCDpUV+mznYOwAXHfdZHi8mZth5LynRdU7WVmw9DJttTMp8cdn68Na1ptnOW4bpfLbcvUQ5R2C7s81ErzHSFsLs7t7h8OH7RwzyNp5DJCYJTG5jiLGx8dPcvyL8Izo4w3o62opKXCKmonoK6m65jZzmdG4GzhfiNy/cegl81+V/hxf85dnP9Cl/phB4X4NnR9hnSBtbWUuMyTigoabrnxxHK6RxNmi/Ab1+jW/B96L2tJOB1B8PTZf+JfKPgQXG020dv8yi/plfqnrdN3xipXyqt6BOiyKlke3Z+XMGEj92Sb7ea/E1Q0NqJGt0AJA96/pXX64bUfsnf0Sv5q1B+NkP0j9qD9a9FnQBsaNl8GxnGTX1eJTQQ1bstRlia5zQ7KGgajXivpnSzsvX7a7ISYFQYtLhMj5WP9IjBNw292kAgkG/PguvsH/zG2fv3PyXTX/7tq6//wCT5/8ANU0fg/po6McZ6Pa6jfX4jFiVNXg9VUsBaS5u9rmkkiwtxK9V8DX/ACr1I/8AtU39ONe7+G6LYBs2f+ty/wBALwvwM/8AKxU/6qm/pxoa/YcZkBXnek3bnCNg9lajHMVeCWjLTwA9ueQ7mj7SeABXpXOItovxV8K/a6TaHpMqMKglLsPwYejxt4GU6yO99m/yVUxaiqdtun3b38l1Ve+DDWHr5I4janpYvLi7hrqV+hsC6COi/C6NkMmAflKUDtzV0zpHO9mgHsC8X8CbBW0+x+L464AS11WIWnk2Nv4uK++TfnEV+bvhGdC2y+EbH1W1ezFOcNfRFrqilDi6ORjnBul9WkEjwtdea+CXt3i9FtpFsZV1clVhlcx3o8Tjf0eRrb9nkCAbjyX0r4WddthJshBgeAYLPVYbXW9PqYGdY5uVwLY8o1AJAOb2LwfwU+jHaCm2wZthjeGT0FFSxu9F65uUzyObbs+ABN/Ygy/Dgcf8INmIrmwpJz73t/BPg+9BeBbTbKwbVbWPq5Yqsu9DpYZOrAYCW5nG19SDaxG7xW98MDZzaLHdpsAnwnBK+uhFLJGX08LpA1+caGw00I3r9AbE4T+Qti8Ewfq+rNJQxRubydl7X13S9h+aPhRdGuyGxGzOE1uzlBLTTVFaYpXPqHyXbkcfnHmAvCfB22VwXbHpJjwXH6c1FEaSWUsDi27m2tqCDxX2v4cH/MrZ/wD1g/8Aqyvl/wAEG3+OKL/V8/8AupOw+t7e/Bx2NrMBnk2YZV4ZiULC+MGYyxykC4aQ65F91wV8A6BGupenDZmOUmMtr+reP5LtF+9W2Ha+pfk6n2Gx7DfhTR1cOBV35L/LJrGVDID1Qjfd57W7S9klH6wa0QxOc4gA6kngvyv0+dPFfVYnNsxsXWGko4rxT18XfndyjPBvjx4L6p8KTa6XZrovqGUc3VV2LSehxuG9rd7yP5On8pflDoawGPabpQwHCakZ4Jatr5hzYztO+oH3oPu/Qv0A4dUYPT7R9IEE1bV1kYljo3PLMjSLgvI1JII0uF9CxXoQ6Ma+kNP/AIMw0nKame5kg9tzf23X0tsjcoLR2QMoHghIcMnNTVfiHb7ZvanoM29hqcCxadtJOOsoqpjuzPH86OVu4kaX8xa11+l+gfpUoukXAJA+MU2N0g/dtN808pGfRP1HRcz4WOA0+LdD1ZW9Vmq8KkZVRO9Vtw1/1O+pflPoi2qm2P2/wrGmSFsAmEVW0fPhdo4ezQ+YCqP6CvJ3jf8AYquJFyR/ajS0uY/N2HC/nokrmtaNdwuPBEfnrpN+Dvs6MAxjHcDrcRjxCKKWqEUz2vjeRdxbuBF9dbr5l8GXo3wfb/F8Ulx107qTD4oyIoX5DI95NrneAA07l+vts3hmyGNEmwbh8xP/AHZX5++Auwim2ln9X0Vnua8qVqPoI+D90X//ACWp/wDGSfivy90+bO4Tsp0o4lgeCU7oKCBsRjjc8vIzRtJ1Ou8lfvc8Zf5i/D3wp9emzGD/ABcH9U1VHc+Dp0N4V0g4XW43jmJVcFJBN1EcFLla5zsoJJc4HTUaAc1+rdhNmMJ2S2aptn8KE5o6bMY+ucHOuTcm9l8n+Bd/ksrf9aS/0GL7f1SFKmaOCCSeocBHG0uc4mwAG8r8VdNHTZtDtdi1XQYRWyYfgUMjo4Y4HFr52j57zxvyX7F2jppq3Z/E6KAXlqKOaNn6zmED6yv5wVEUlNUTU8zS2SJ7mPB3gg2IQj7t0G9BB2zw6DaPaarqKLC6gF1PBFYS1Fj3y491p4cSvrcnwcOjB0OQU2LB9vlPTO1/Rt9S9n0O1FFXdFWzMmHuBhbhsMZtwc1gDh7wV6rd/Q76kV/PfpW2Zp9jekHFtm6WpkqYKORvVySABxa5jXgG2lxmt7F9V+Dh0NbPbc7L1W0W0c1Y6IVLqeCCnkEfdAJcTYk94aabuK8V8Jv/AC4bRfrw/wBSxfoP4G3+R4/62n/osVR7ut2LpW9HDthtnayowambA6GnnY8ufECS4m9wTck8eK/KHTT0P47sFh0WN1OLtxujlm6mSbK5skbje2YOJvu33X7d3f3zL418Lq/+Jmf/AFhB9pQflbosxXGsE27wzENncP8AyhizXujpafKTme9paNByvf2L9G4d0CYnta4Y50pbV4jWYnNcupaSQNbAODQ6x08AB5r4h8G//LVs3/pDv6ty/d477fJNwfnvaX4L+zktA92zuPYlR1IaSxtY4TRuPiQAR9a/OVfT7UdHW2BgkfPhWNULrtfC62nBzT85p57l/REd1vmvz58M/ZilqdmMP2sghAqqKYUszwO9E/u3/VcNP1lFew+D90rN6QsCfSYl1ceOUTAKlv6YcJG+dtRwPgvU9JmytVtjsbUYLQYzPg9TM9pFRECSQDctNiND5r8U9Ce0kmyvShguJsflhfUNpqgc4pCGu91wfMBf0CYQL+Btqr4Svwj01dFWOdHctFU4liEWJUla5zI523DmvbY5XA+BuF2/gfEjpij0/wDd8/8Aur6f8N432PwEn/5i7+rK+afA9c3/ABxRf6vn/wB1B+zMwLde8vh/SR8HrYuswvFcWwmXEMPxNwlqgTN1kTn6uLS0jQaW0K+3Ze1n4rU2lH/q/X9q/wC5pP6JUwfzYPduv2h0T9B+x+B0uBbRvFbUYvFFFVNe6bLGHlod3QPHmvxee4V/STZogbOYX4UMH9W1B0/jT/f718K+En0zybINOzOzUw/LkrP3ROO16I3l+0PC+4ar3HTft9R9HWx7sSdI2TEqxpZQU7j3pLbyPVbvK/Gu32z20FBheEbU7STyPrdo3zVGWTv5Rls93K+bQcgFSPQdBWxTelLbusbtJida+CGE1NU8SXllOYANDje1777Ffrno36P9nNg6KrptnaWoibVvD5XTTZySBYW00A1X53+BL/z3x3l+T2/1gX6y+Uvf+T9SFWAuwG6WDmXkdYg6KRYyBrLkAbuaxtYTq5xuRdSkXBJda+nNQR1bG2d2dxtwSPu6A3GllHesLk67uaFqdcuXcOCjSJlhqeKu0F8Zc3cDohbvVTyowGxO5SX5SS/lqmlyAbacVDmhw5nigPsbbrDcAUAI7WXS2+6kAWuzU23EK0faDgbAWUVFy1lwRre1wouAATpfeLKrnEDdpbQq0Y3AkXI4pgtuaRoOSq02c3NYW3sRrC13aN0IA1Iuoad8FpFgNWqLNcWtLi1vFS25ym/Y4N4o8OcCbFwvY+CosHFhaDqDxVWND3m51JUPJdmB0AOhKROa5wyg3vwQq2UNuCMzhuB4IGlw7R0+xXOviVBF25RvU1FbD17kblkDgR2iGnw4rERrYAXWRhyjskOPEpq4wUl3UkO53Ybr7FkDSXXO4LDBmfTQtyZbNbu8lls9xs0gjinGL1CQtBFmlt+Sght8xcS4KQW5g0O3cCjmgOvzWmfhZ92tzAXKggOGdwF/nBQHkANLrA90WR2c9gEZxvKA4sDRbhwQFsju04A23hS24ccxzWHJCQ1ti2xPgoEJJYCNxGuZRY6ACwB4KTo2zTcOUZLHMLgeaCXd43PZUWFzcb9ym/ZylwKq1/xl3NsBuRU5QVIs1xf2nEak8FEgdkGewcO8L7kBHZAPmERYOzOJFwLckDSBv0UON+yAVAudCoJj0dpqEeSHaKsji14DdBuPiryNILQTfxRVbktJ4qLfFlx0I1d4qTmJzNFiO8FD9GgHUb08IvdtrO05KrBlPjwUvcwmx3DdxUPdmF3cN3BWzSV8x+FC5x6Esdv60P8AWtX4s2Yv/hLhf+mw/wBML9pfCh/yI44PpQ/1rV+LNmQf8JcMN/8ApsP9MKrH9H7m9svzR9iyQx6b0bks1/0R9ixx5Mznoi+Ug3cpD2j5TcqveGsObugXJX5k2e6bdrcd6c6bBKB1G/A6nEvRI4Op1MOYjrM2/NYX5eCRcfpx7mkXC/K/w4bDaDZkjeaGX+sC/U7A0A3X5Y+HBYbQ7M/6FL/WBEinwID/AOs+0X+hRf0yv1SL33cV+VfgQNJ2p2h/0KL+sK/VjwRGGjff70WsNd/BtX+zd9i/mrWfvmT9Y/av6U11/wAnVX7J32FfzXrNaiT9Y/ahH9F9hCP8BMA/1XTf1TF2G5i4l264XF2EFthcCHH8l01v+6Yu2A4Zc242UqPzt8OJwOz2zIH+eTf0AvB/Ax16WKoD/wCVTf0417n4cNhs/s1/pk39ALw/wMR/7WKgjecKm/pRpFfsVgAjceNl/OTbiV822uNySd44hPf/ALxy/ozlI4r8BdOeCSYB0sbQUL2kNfVOqIr8WSdsH/aQfqD4I7Wjoao3s3uram/8/T6rL6/dfnn4Fe0UMuy+LbME/uilqPS2eMb7A+5w+tfoHMlKswA6EAqXWAAG4cFA7faWGatoqarhpqmsp4pp7iGOSUNdIRvygm59iRGUlpeG3NuPmrOYb2zG/HyUjKTmuFAdIX3zDxVHwD4bYvsPgLv/ALm7+qcvlnwQDl6Y43f9Qn/3V9S+G062w+BN/wDubv6py+W/BAGbpijH/wBvn/3Uiv2ldjg0hlro1rGF2Zl0aM2W5tZWLw8EN1U0fmL4ccpvsrEPk7VTvb8Uvn3wTmB/TjhN9zaapd7oXL7P8MrZ5+J7AUONwMu/Bpz1oH6OWwJ9jgz3r4B8HzFmYN0w7O1krxHFJUGne79q0sH1uCo/esjotMjba3VX5S8OdzU317Q4KSGmMkckR4rp2/yP7Vf6uk+xfgEd3xX7g+FBjDMJ6GcYjMmWavMdJF45njN/sgr8fdHGz1RtVtvhOz9KC59VUtD7fNjGr3exoKK/oDs1n/wZwnrO/wChQ5vPILroh9iARmXlOknbvAejrZxmIYw57sx6qmpoQDJM4Dc0EgWA3la/RB0hU/SPs/UYxS4VUUEUFSae07muLiGgki36wQbHTDVnD+i/aesB1bhswH8ppaP6S+U/Ajo+q2Mx2ut8viDY/wCYy/8Avr0HwucZZhnRLV0N7SYnUxU7P1Qesd/QC6PwXsGfg3Q3hPWgCSvL60+Tz2f9kNUH1HKGyFhNxlH3r8P/AAqbN6bcXA3dVT/1TV+3nxkvJB1yj71+IPhTEnpsxcHeIqf+qakH3L4Fzf8A2W1mv/vN/wDQYvt8jiCQNdF8P+BkL9FlYAf/AHnJ/QYvuI7OhF9ExUN7VPYr4l0z9A2E7XVs2PYJWx4Ti0zrztfGXQTnmbG7XHibG/JfbT2hYL4h8KHpUm2Qw2LZzAZmsxquYTJKw9qli5+DncPDVSVHyXCdoukDoKqjhktVhFdRPkzuw/01sg/WAFnMv5L6Hs98IzGcdFsP6MMQxBzdXiknc8N9vVr4d0N7C1nSRtxHQyPeykY7r8QqTwZfUX9Z24L904HhOGYJg8GE4LRRU9LTsEccbG2AA+3zWh+CumfGK3aHpNxfF6/CKjB6icxZqOe+eK0bWi9wN4AO7iv0z8Dlrv8AFBJ2v/ek/wBka/P/AMJr/LhtF+vD/UsX6B+B00f4n36/+9J/6MaD7TqXg7rDS+q+PfDA06G5/Gvp/tK+xtcAxp3WGttV8c+F84O6GqgnjX09r+aFfnH4N3+WrZv/AEl39By/eDhlJItbgvwf8G7/AC1bN/6S7+g5fvE3ezM3LlGilEaC5OXMNQvm/wAJJjH9B+0vWfNijc3z61q+j27GtswXx74XWNQYd0RzUJeOvxOqigYzm1pzuPsyj3pDX4zo3FlXA4bxI0g8jdf0moXufBBm/Rt+xfz86Ktnp9qekLBcIhGZklWx830Y2nM4+4L+hLcgc1jNzRYLVHwD4brf/UzAf9Yu/qyvmPwPf8ssf+rqj/dX0z4bjj/gbgI/+4u/qyvmnwPf8skf+rqj7GqD9nyNOcO196520bi7Z7EbW/ecv9ArolgLd60NoA1uzmI6/wDQ5f6BWTX812/JtX9Fo8ToMB6P6bHMUqo6ejpKCGSV7zawDG6eJO4DmV/Olukbbr9F7dY9X9MG02A9G2ykp/I1LBC+uqwOwXNZ2nfqt3Dm5aGbo/wnEOnTpWn2yx+KRuy+GvtSwP1Y6xuIh7dXLJ8N9kbKjZNjAA1rKoADhrGv0bsjs9huy+zdFgOEwiGkpIwxg4uPFx5knUlfnT4cWX0rZS3qVX2xqDlfAiv/AIbY9b/5a3+tC/WZdbvar8mfAiv/AIbY9/q1n9aF+tMnLVNKMDHXc42N9FDmnrL7xwTKB2DrZS14ayx3oIBle4DugCyPDgwAG5B0R7yO2NRwUutbMTbmggOc5naB36q2QlzSCNdAqEkxg5r2PvVy3QFUxR7Q14PLeriSNuhBNjcKHi51CgBjSTff9SJUB+lhe9lLHAt04jW4UuYA0FrnXtuuocHW0udDqVlU5bN58lDx2gHHUN4KAcrfYLFWB1BI0sgMJvnGvCyWI1BA4JI747LuaeI4qH2zOY1ht4pAYXhml3a7+asMxZla62uo5qA7smx15KDct7QsSN4WkSC1rAA25G5Uac7gQCBxV2jsB2cC/wBagPa0AB3tUVJuLgKrGOJLhYgblLbm5uSpjGVxBFrp5PCBexffLrvClpi16x4BJVXXsLuBuL6IASAQ1p803DFISTTQuaNC1v2K+bI7M0G4WOkcTSxaWaGN+xZg1rbkEgnddTi1z7AOZubKBfeVW1jcOurOB6nQ6qkbg2MtNjferrK5sX59xbuUSGzc4331UODY2Zc5J4EqbAjiSgkO7QAOhQtPWb9QgHZza3G4KRdwLhcEcSiD+y1ruB5KGkdlt7DxUbmAm+UclL2h2XKRfxUAgWPHVUNzIdMrWhXaLPLXcVUOc0OIADRvVVAaCCTv8d6km1g1vtSzi3Mx5uCTu0Kkktyu8LlBYEuJLntsApzN3WuqdlzjYWulraqIP5DU8FPaLPtVWdp5V4cwzF2o+1VVGZmnNvujx8w6ZldwNi4aArG67R2tSe6rjOrARjTfm+paePYth2AYc7EsWxKDD6GMgSTzOswE7tfFbXxn2rg7fbJYPtrs1JgGOGf0WSRsgML8j2uadCDY+O8cVNafD/hO9K2ymLbCnZvZzEosTqauZjppIQSyGNhzb9xJIAsL213L8x0UzqashqW3zRSNkFuYN1+xG/Bs6OhqTjLh/pg/4Vlb8G/o1A1ixg/9t/sVHe2Y6aOjrGMFpaqXaSkw6UxjrKesd1b2OtqNd/mF0/8AGn0c9bnG2uB+XpIXjz8G3o1/R4x/44/gg+Db0a/o8X/8cfwQjk9NXTnszR7MVuE7KYqcSxaqj6tk0FxFAD3nZuJtusvjvwUsOOJ9M9DK/VtFTzVbz5Nyj63hfeB8G7oy/R4tf/Tf7F6no66LNkdgsRqcQ2fpqgVVRF1L5J5jIQy4JAvuuQPcg9dimJYXhMLZ8VxKkoIXOyiSombG0nlcnevyL8L3avAtpdr8MpsCxCKvbh9M5ks0JuzM517A7jYcl+mukzo/2f6QsNpaHH/S2spZuuidTyhhBLbEG4IIXhB8Gzo3ZvOMP86sfc1Qj4/8ETabBdndscUjxrEYKBtZRBkMk7srC5rwbXOgNr+5fr3Da+kxCmbU0NVT1ULjZskMoe0+0aL5BJ8Gvo4fuOMs8qsfe1fRejzY7B9hdm24DgpqHUwlfMXTyZ3lzrX1sOQSiu2u2mzGBUOIMxTHMPpZIad2eIzt625boAwHMSbjgv55zuzSvI1BJsv2/tf0EbEbU7TVe0NcMVFVVuDpWw1Ia0kAC4u0nhzXL/8ARu6N7/J4z/47+xIY9B0UdI2x+K7DYFAzaChhrI6KGnkpp5mskbI1gaRYnmF73Eq6gw2lfVYlW09HTx2zSzytjYCTYC7iBe6+TU/wbujiGrgqWOxq8T2vDPSxY2N/Vuvf9I2xmC7d7NuwDGm1ApDKyUOhkyva5u7Xdx4hUfnj4YW2Wz20EOA4Tg2JU+ITUsks076d4exgIAaMw0JOu7dZeK+DDtRhOyvSnDV41VNpKOppZKZ07u6wuLSL8hpvX3eL4NfRvH8ocZf/ANs/Bqs/4N/Rm7u/llv/AGz8Wor6rgON4PjLZHYbitBiQZ3/AEaobJkvuvY6XXyD4UnRfPtbhMO0eA0/WYzh7C2WFu+oh32HNzTu5gkcl7jov6Mtmujt9bNgHpr3VoYJfSJQ+wbe1rNHNe4i4n1lGX87+j3avFdhdr6bG8PFpqd2SeCQECRl+1G4ez2FfsbZHpw6PNoaGOWbGqfCam3bpq34tzf5XdPsK2OkHoc2H2zqH1lfhvodc7V1VRHq3v8A1hud5kX8V83PwWMEdLeHa/EI2eq+kY77wrq+Xvdr+nDo82eopJYMagxapt2KaiPWOd/K7o9pXz/ozwDafpV6QqfpN2widRYLRHNhVJuz27oaN+W+pd84+C9tsV0AdH+zNQyqmpZccq26568NdGD4RgBvvuvrLWMYyJjGta0CwA0A9iluIxAZ87+axYhX0eH0zqmuqIqWBts0szwxrb6ak6LP3MrOa4O3+yeE7cbMT7PY16QKSWRkhdA/K8Oabgg2KVa/PfwxNstnMbosIwLBMUp8RmgndUTup3h7IxlygZhoSbk+xfPvgy4/heznSzRVmMVUdJSy08tOZpDZrXOHZueVxb2r78z4NPRuwXJxl/8A2wfc1H/Bp6N38cZZ5Vg+9qsH1rCcWw3F4ny4ZiNFWxsOVz6adsgB5HKTYrdj7C8d0Z9HuzvR1Q1tJs+K17ayRskrqqUPN2iwAsAANT717KPtqDQxbDKLFMLqcOroGzU9VG6KZjtz2kWIX4e6YujXGujTaYyMbJLhD3ZqGuG7fo13J4+vgv3hLv05LTxHD6DE6KaixOip6ymmblfFNGHtcPIqo+b9BvS7gu2+CwU2JYjBR7QwtDaiCY5OvPrs535cF9IxHFMNw2jlrcQxKipKaIZpJJp2taB5kr4/tR8G3YbFah1RhFRiGCPP5uJ/WxDya7d71yKT4LmEEtfiO2WL1MQOsbYmNv7SSs3ir5r8IvpB/wAZu09DgWy0M9XhtGT1ORpJqZjoXtbvsBoPaeK+0/Bs6JX7B4dJjmNAf4QVkeXJ/m0Z+Z+seJHkva7CdHWx+xDQdn8HijnLbOq5/jJ3fyzuHgAAvXnfrvVH5v8Ahu4TWz4XgONRtL6SkfLFMQO45+TL78p9y+XdBvTHU9HFLV4bUYe7EMNqZOuDGyZHRyWAJBsbggDTwX7VxXDMPxbDKjDMTpIqyiqGFkkMrQ5pbyN18ZrvgxbB1Fa6amxHGKKAm/UNlY/3Oc0kLWo+N7W7UY90+dJuDYLBTmkoWnJBTjtCFn5yZ7udvuC/ZeH0EGGYZSUFMwMpqWFsMQG5rWtyj7F5vo56OtlNgqd7MAoCyokFpaqV2eWQci7gPAWC9YZOFtFL3Vp4ni+F4REyXFsToqBj75TUztjzW5ZiL71+GvhD43hm0PS9jeJ4RVMqqN5ijjmZ3X5I2tJHhcFfr3pP6M9nOkQUP5fdiDHUOfqXUsoZ3rXBuDfuheNZ8G7o2GjmYy4/6Zb7GpDXk/gg7cbNYRspiGAYxitLh1UKx1RH6RKGCRha0aE8QRuX2DpO6RKTZDYuHamio/y3RPqWQufSygsaHX7WYXG8W814qX4NPRvJuONh3hVj72lfRtntisBwPYqPY6OmNRhDY3Ruiqj1hkDiScx470HDx7pc2JwrYw7SRYzS1bJIc9PTxSNMz3Hc0svdpvob7l+JdocUxrbfa6oxOdjqvEsRnu2OMXJJ3MaOQGgX6pxn4MuwtXX+kUVditBE43dCyVr2+wuBIXtujnom2M2EqDV4PQulrS3L6VVOEkoHHKbWb7AEnYavQJ0fQ7CbEx007AMUqiJ61535raMHgBp717TG8awPCWsdiuJ0WHh98npE7Y81t9r710ez872LwXSZ0XbM9IdTRVGO+ntkomOZGaeYMuHEGxuDyUNfj/p4xjD9oOlzaDFMKqWVVFJM1kUzDdsgZG1pcDxBLTZfb/gj7c7M4bsLU7OYri1Hh1bHXSTj0qURh7HNaBlJ00LSvTs+DX0btj0OMe2sH/Cqy/Bm6OJI7h2MX+hWf/0qmvsNNVQVVNHUUdTDUwSC7JInh7XDmCNCvknwvv8AI3P/AKfB9pX0zY7AaHZXZmg2ewxsjaKhj6uLrHZnkEkkk2FySSV80+F9/kcqP9Pg+0oj8jbC7Q1Oym1uG7Q0jGyTUU4kDHbnDcR7QSF+7+j7b7ZrbfCI67BsSgMpHxtLI7LNG7kW/fuX4w6AsPosT6Xdn6DEaWCrpJ53NlhmYHMeMjtCCv0btB8GzYytrXVeCYhimBSXvlgkztHlfUe9RX2HGMTw7CMOlr8Urqejpohd8k0gaAF+Kunnbt/Sdt5TU2AiafDaY+j4fEI+1M4ntSZd+vDwX2CL4M9BU1Adi222N18LPmZACfa4u+xfT+j7o02M2IAlwLB42VmWzqyb4yY/yj3f5NkR4/4NnRLJsJhD8bxkf8vVoyujt+9o/U8zxPsX1vEayiwykfW4jVw0lMzvyzSNY1vK5JsssUu+/wDJXn+kDZPCNudnJ8Axsz+hzPZIeokyva5puDfX7FVfn74Y+2ezuPYbgeDYJitLiE9PUPnnNO7M1gLQBqNDe53L5v8ABu2mwrZbpVo6/GqltLRywS07pnd2MvAsXeFxa/iv0HF8Gzo3YwX/ACwfOsH/AAq5+DZ0bvkA6nGD/wBs/wD6VB9UwLHcGxiN7sJxWhr8gBf6PO2TKDuvY6LyvSJ0h7IYJszirq3HsPNSyCSJtJFO18r5CCA3KLkG/Pco6MOirZfo8q62pwE175ayMRSGpmD7NBvYWA4/YvMYj8HTo8r8WqcRqTjOeomfM5jasBoLjc27N9/iix+OsEwrEccxenwrCqSWrrKh4jiijbcuK/cXQb0bw9Hey4gmbHJi9WM9ZNxB4MH0R9Z1Xc2H2C2T2LhczZ7B4KaR189Q7tzOHIvOtvDcvVnXq5PziWprVrq+joKSSrxCrp6OnjF3yzyBjB5k6L8mfC/2lwPH8cwOlwbE6evFHBKZnwPzta55bYXGm5q/Tm3+yOD7b7Nz4BjfpHokrg4mCTI4OBuDdfN6b4NfRwewXYw+3/XPwaEivi/wTtrME2W26rmY7WR0MFfRdTHUSGzGvDw4AnhcX15+a/YWDYvhuLxOkwzEqKuYzQup5mvt52Oi+US/Bs6Nz2gcYbblWD72le06L+jvZzo6hq4sAFY/094fM6plzuuAQALAaaoPYgkyWIR+UhzctiFILjILjLdQ513DS4USIbYRZQM1tyhmUx5z7QpaT2g0W11UuDWBwHa5JBTJeMFrtx0V3EgNaBc8Udo0MNgSeCrIwsIdc6my0ibP0umZo73NBmc64J7JQjM/K4DTVBYgZC4OBHBV0cLX1soksRbMbWNlL2khtg0HkoqSTmAygNA0VRe97GymQFugtn4BA+7CC29gLoD3OEwcG3uLqczzvVZMwbn7ov70B7HZNjf3polp4tFvEpq1tzrc7uah2/KRm4mysQG9gOsd+qCDfcGKtsrQ6w8lYtcH3uboQWtsDe57SUI39kj61G+Q6kgfUsgs1l2uBvvVHlt8rdG80EOe4vc0hummilrBuy5rc1EkZeBd7dT81WY5zW+v4oMVKXGmjsy4LG6LNqdDuA4LDBc0sR5MH2LIMzGZnEDyU4zY11L+pLgGi6kFryCHE35qDv14qTlD2m/s4IzvdWQWs0WUkPaSMwIPNV07RLmgeKltnbzpZVF729vJVAc4XB3Ixt7C5y8SoBIaW3JF9LKKREx3c/3KS9xZdHuu7M73IxhcSWblcMC5xAcd6oXOJs7erl4Y1Q7tEW3KorM7KC7MDy0Uxvzb3DQXGiuSwMNgTbfoq3AaA0Hx0WfIizTZ7XAE7zZWOYA6jVR2+r6sggXuDZC+7SdbjQaKiGdkEEXKkXcH3PLXkpaLNuePFVc6xde58UNNHO0NvbvV23c3U7uCpa7bAbzoVdrg0loF3c0tJMY3fNaCSAdNNysbCEjcRvud6Bha+5IdysjT2u3rfgoqGkP3NygbgsjQQSd4WJmYv7WoG4K7XDWx8wl7HlUO0IcNBpqo0a0b/wAVchxYH5DlO4KdBvtYqwVPZc0AC9+HBWOWP4wDUjVVj+UzPItwPJTlBu4nduREFxzXtvA9iO7wJFlVo0JuRbcr3zG5tz1SA4gG5VAAbucNR9ayXJBCRtvGQW70narEEZWktG9QA6191t6ZsrLN1BRt3NIaboiXFpII0soJzDLe2t1LGtOZztHDgoJJly2G7eopbUNAuoa45XX7NnaC25LkE3I38E7JBdYeKvkWjFx1Z0IUvy5cgGh3KR2iXDdwKo+VhcCO9uspO5UlhLi5ouN9jwTRx328VAfcAG6N0Oumu5aRN79kHVUt2r5bG9rjglndaXDd9isdwL7tN7ealVJDg61hf5ygAvBs0CyEZ94OfiqsJtaxAG9IYytIDbW0WOS2bMQCeKs62mUdlVdlzAgG6eCXF3OJZ2jYjkoa27bZr63spHa7bhlujGnU2uFKarJqHfNCgAXIDs1gr6Xc06KCWhxYBrZWCGANdZ7r5grEtawANvwWJ3aboNxtdWDXhpY0qkqxLi1oeNG6hVkJe4Ovx3Kz7brqLgPuBewURZ1hFpoeKoSS0A621Pihu5va0U3DSONtAlaHNJkcHOseFlLSeyx5uOKEhlyztX3EqGNuMw1PFQvdJDgMpdfXUqrwb3BUg6OaeJ0UsDCSXaG25WJidTls6+iq4E2zPuSjGuB3WUFnHgVU8qkOsA4XFt/BWYA6Mh3DdyViAHWDrgBVeGhwINiUWpDi4ONrW3cka8C+dut9/BLHLqq73G/BSJi+9oGXK0aEKDo0kG3goYS4i5VnAONyO7wSzSJ6tgHYGVfG/hgOa3oalB3nEILe8r6TtzWY7QbHYnWbM0Eddi0UJdTU8m57uW8cLnfwX5d6RMO6f+kampqTGtlJY6Knd1jKeARRNzbgTd9ybeKqvE/B0LR01bM341Vv9ly/eTt581+FsL6JemDCMVpcUw7ZTEKarpJWywytmhu1wNwe+v0Z0P7QdMOI7RehbebNMosMEDnelGMMPWDcNHEG+vAIPrsfdaTw0R5sDZVvma0DjqpA7LieOiyi2ZxGTKLBQWZSCB2uKXBabNPgFIdZgFu0N6Crw0jPJ806o15BLr6IyxidmNxdWy5GEucCOasVjeNQ5hvzvuVyACBe3FQQA1ViNjmIseAKqLF93XcLjgCpab6AKJhmIaDrvVWktksNylEubl0BFralSQRuIUPyAWVg0ZDroFFo7KNGXtw81UWMlhfNfUqXAC4zWtrZVAJNmusLq+DV8rdb6km4KgEOA5qC059DpxUS9o9nQBJEGOde/NTmuQCLaG55pGCyJ3FGkZO1uASrirSGG4G/Um+5TmzEXYe1v0UsHYy304J3QQSPC6eBLZC4ZSPDcqtNrl53aWvuVgwh2Y2DiNyO713BFCQ4Nazgr/nmnKQ8DUqAMsQDXaDwVM2WxcSQU8spBu4sDgHHnxQte1mUkKXOa5waGj9ZMovcncoK5tAANyBuYXAUFwLrDcd6lrsrhobblVWuWtJdbMfrUeJKZMzsvDff7kcC53DxUAOsLvGvEqG7yAbC2pUgZSXuNwbqWhxbpbfr5IqG5dc/Pf4IX6aNv4+CnOXjVosBqfBQx4FwRp9yuM6NN9S0N5BZGNaB3iDxVXNGTtWPIpG4Zezc81Rip8ppo9T3R9is6ztx3KlGbQxtNgcjbDksoDW3dvvyWePhvqT9SGuc5uYC9jbVWfdx3AKoJAIVbFoDje/irWJ5Q6O9su++qnK5uYWAPCyyA6EWHmqsN76gX3lNFiWDTUutqFbsiyobG1xc80JuBbMLHeVMUza9hXa/114XbHpW2F2Sxl2D45jjKevY1rnxNifIWAi4uWggEjWy456eui7QnaI3tqfRZdf9lU8vqMjc3bt7FRwPey+xfL39PnReeyNopPP0OX/hVh0+9FobkO0cnn6HL/wqHl9O7JF7exSxjHalfL/8fHRYB/zjk8/Q5f8AhVR099Ft9No5P/By/wDCrTH1EvvGoy3jXidjulfYLa3HI8FwTGxNXytc6OJ8L48+UXIBcAL2BPsXu4w3rL/MUKqbGOznWPALESS+xGnELJo65tpwVe1kaWjsnfqtSogOIfkI08FYjLIHG4b4KsZ7Diw3PM8EbYAuzak2I33UEusNdb30UttbORvOql+jXAC/hyVYyRZo1RcASblu5D3hY2NkF2utayjK0gWHmoq+YjQm4UPuJGgFuW/FQQ3KGHU77clL7XDd9zayIZSCQQALe9Q13Zym6AEWudFLmjQl1/EIIcbW5KzTcE21UPDicpdrbekdgTzC0gwk3uRdNWsILtVGXO/sWGqsQHkN1HMFBRoc0tsQTbVWabPFt6d1hNra2UuaDHm7tt3ipIqps513c+Cknt2IOXmpAtYu0Kht363sEFScoba9yeKyvPac2xsRoscrm2JcAQfDcpfqXkdk5NdNylNBYgAmwPBULAHHMLX4qW6CwGbmeSl4DRcm91rDU27ZB7RB3BQbZu1oAd6XLbADed/gpAANwbG/HiiDiCBYcVBvmOY6cimUl1gb2QAB1zqoMv8AuLX1+TWSVluKiN1lBAF+xyV269rkvIbfdI+ymwjqQbTVstM6szGBscDpC4NtcnKNBqF52P4QPRc//wB/Ss86SUf7qo+ok27Cgy2+LXy3/H30XXv/AIQSH/scv/CuvsR0ubCbaY/+QsBxSSSuMTpWsmp3xh4bvAJG9MV7z+/bU/Kw/wC+vNbe7ZbPbE4THie0dXJTU8kghjLInPc99r2AGu4Erxo6fejBw/h2YD/Q5PwVI+p6Adj2qetI+S3cV8tHT70XsB/5dl/8HJ+C6WyfTLsBtRjdPgWD4pLJW1GbqmvpnsDiBe1yLXsCpg+hHv8AsVX/ACp/WC422e1WD7IbPTY/j05p6CGRsTi1pe8ucbABo1K8NH0/9Fb/AP39UM/WoZR/uqj6j/Fq/BfLX9PnRc3/AN/yH/skn4K9H0+dF9RW02Hx41UmSeVsTHehS5Q5zrC+miZg+mg6i6yQA9uxAHFYtA24dlG9qs3KY9Dqd6yiHtaXF19AdFNm6i9yq2OXMRa28KwI1s2wVU1G83UBzctr6DgrPIcRYWFlAs4hrm2I4oIABOcjfwUt+NeA5tgFbfY8FUFwGnFBLna2G4FRM0knIO0Qq9hlw53aO4cFZjswAJsbexPBuosNHsFtLBLnMTexVnC1nXsw91VI6wWAsRqqi7nXA9VVaCZQ75qkDsn1VER7BPBZaA1pBudLaISXRlnEIQMp8Boj3Dqy4b+Kusoe05QRuBF1cg5gfFUMth4OIWQNI0J37koi7TaxNuSN003+SZTuuoedGtbv+ioSocMoAaLi+8K+TskGxKhoAbca2PzVBu1xfbXhZWJQg5VDRcZTv4FRlcXCxtzVnObmFteBsqRjkzB4du4EBZG5c3NLZTY6DgVUuvc5dd1huKZrUCGk5gw5uCs0gAvym7dCFYOB3N4KgcS8m2gGqlKq7tHU2IWRrSRvsodGXg3IFjvVSJQ03Iy33pUWYLP01UuaYzfvEqMwaBfQkaHml3tD7jQ2PkgNaHbzltvHNARlII1uoAMmvjvVuzchutyAVBjfZklnN0twVgBp1p14WUh7nDK7vbxruVSWB2Zw727RUWLXZbl3koBBHa381LjbUa3VmOyCxbe6LEG0oILr8xZVcAW5MosN6s6R2UusGXKpdxuCBvTES/sOGUaJI0nQDMD4pdzzcjQJdjbuJINtxQAxx32GVMuc2Jsd/kgtbMQrZbXfdKKG0fMgpmDdzbkfWrZgQGgjT6lXUAOQSQTrcGysyxBJNiobbcPeqloLswdYcSjSYtCUcMz9LX+5QbtFr3UC9rjeiYkm40BCvG4MFi8NPEKMxJsR7VR0TXuJzXPFIiKNrfR4M2tmDX2LI0jNkG5YaWzoIyDY2GnsWxdtzpuG9M7NW/rQ61g5uqRjMLHVA20VyfYgJDxbdYpWUat0abOHAIA7klmDicylrngad7mUwVcTfx5KXNZY3OUDgEvZ2pvxupcL2JGiQfhf4UOvThtB4dQ33QMX1zoK6CtnJ9k6HaDa+hNfWV8Qmjpnuc1kUbtW3AIu4ix13XXzjp32Zx/HPhC4jRUuF1krq6pgLCyFxHVljBm8gv2XRU8dHTU1HEwMjhiEbWgaANFgFVfNtreiXo5pNlsYqqbZShimgw6olie0uu17Y3EHfzC/DQ3DyX9HNutNi8dZywuq/qXr+cY3DyQj9wbB9FXR5XbAbPVtXsph81TU4dBLNI4Ou9zo2kk68yV5Dpx6BtmWbLVeN7IUTsNrKKJ08lOyRzo5mNF3CziSDYEi2+1l9j6NW5ujfZj/AFRS/wBU1d2rgbUQSQSEGJ7S1zeYIsQivwr8G1+Tpv2a/bSj/wDZkX7rbmyk30X4u6INmcawT4ReHUMuF1mWhxCbPIYXW6sB4D77rEL9i45jGEYJSuqsYxKloKcamSeUMH1ojcEt4+rVhrHkXzSs6duiyjlMbtphN9KGmkc335Vu4P0wdGmKy9VTbX0EUh7ranNDf2uAH1oj3yn5I/yFigmp54mSwTNmje0Oa9hBBHgQsxGW4drfd9FSirPnfrqB8q5Ya2upKGF0tZWQU0bRdz5XhgHmSvn+0XTd0b4JU+jyY+ytlvYtoozLY+Lh2frTFfR5HfFBUe7RqrPU0sWHyV1ROxkDGZy95DQG77klfPsU6bujTD6n0d+00Mr+JgifK33tBCI+i3y9n56kDL2vnryGy3SLsRtTUCnwfaShnqD3YnP6t59jrFevvp1e9KsSGgHtcFRo+M8CrWIdd24qWgPJ1ADdbnRXE3VcpDzbcoDgGHJvXj9qelbo+wCd1Nie09CyoZo6OF/XEHkcl7e1cSm6eeiyeTINpQz6T6eQN9+VFx9N61ONxquNsttXs1tFC6XA8WoMQa0AnqJw5wvuuN49q7J3qYqC67rEm3BSdW3sLjf4qX66Ai/HwVXNvZRNWy/3G9Tl8vZuXG2m2m2f2ZhbNj+M0eHMcOz18li7yHFeIn6eei5s3Vf4Rl1vnMpZS335VYPp2W38lqZrfymrzeym3+x201m4HtBRV0h/NB+ST+a6xXpH9kWt2s1rK3si3cWP+h+ssne3rym1nSBsXsxUdTjW02G0sw3wdbnk/mNu76lNHqI/Xekm/OxfM2dPfRa+TI3aJ1uZpJf+Fes2W222R2qd1ez+0NBiDzujiks/+abO+pUehILXEt3oAHMIHfUvJawEb1DCHOAb3lmNB7TTcCx4ICS+zyRbgpDRuBGXfdVEmfM0ixOl0Zee212H2S2ydT/4SYRFiHood1JfLIwszWvbK4b7DfyX5N+Ex0a4TsFjeG1WBGZmH4k19oZHZurey17O3kWcN6/aull+bvhyfwbsof42p+yNXFj4Z0O7K0u2nSRhWzlbPLDTVD3vldHbMWsYXkC+6+W1/Ffs/Y7ot2I2Pr24lgWCsp68MLPSDK9zrHfvK/K3wUP8uOEfsKn+pcv25nurSuLtbsxgG1uGjDdo8MZiFK2TrWRve5uV+692kHcSPavzB8KLos2d2JpcOxzZqCWkgq5zDNTmUvY02JBaXEkbt1yv1zluvg/w1v8AJ3hP+tB/VuWZCPzN0d4CzarbnB9npJXRR11U2J722uG7yRfjYFftnY3om2B2VxOHE8IwFkddT36qeSZ73NuCCbF1r2J4cV+RPg7W/wAdWzN/87/3XL95OGaxWhz9qdncE2nwh2EbQYfHXUErmvdE9zmi4NwbtIII81+bPhN9EGy+yuybNptmIJaJsdQyGemMrnsLXaAjMSQb+PFfqSc5i0L5D8Ln/IxV9X/ntP8A1iD8cYDh8mL43Q4XDpJV1DIGaXsXOAH2r9ubK9BPRzgtPSynBTXVlMWu9JqZ3lzpB87KCGjytZfj7oq/ynbL/wCtqb+sC/oZ2weOqALEXtoEzZO2rLUxPEaLDKGStxCqgpaeIXfLK8Na3zJUhjYdJaUt59lCyzM3sXzeu6c+i+imMbtpI6g+tTwvkaPaBZdLZ3pa6O8eqGU1BtXh7pn92ORzonf7YH1Ko9x2eaqpawOAc1wcDqCDvWCurKelpJqurmjp6eBhfLLI4BrGjUkk7gFlcZlPBeTg6Sej+bubZYH/AOLas3+H+w//ANXYJ/4xn4piPSZFOReZ/wAP9iP/AKuwP/xjPxW3R7X7K1snV0m0uDzP9RtYzN9qtHa/aLNp8osMT2SNDs7Xt5tNwuHtFtfsjs/iHoeMbQ4Zh1U5gf1NRUtY7LwNifBRqx3HPv21eNumZeU/xi7Cy26ra7AR51jPxUydJOwEIAm2zwK/IVjfxVxPD1JObX1dFUjJpy1WKpraGmw2TEqiqjioo4+tdO82YG2ve+61l5eDpF2Amjzt2zwXy9NjH3p4MeufuRi8u/pE2GNs+12Btt/16M/et3Adq9mtop5Y8Dx2gxJ8NnStppg8sB3XATya7RldH23aq3C6aO7LdVgrammpKGSrrqiKlgiGaSSR+VrfMlUZ272+Sgd1vmvnWI9NvRnh0pjl2ngn/wBHjfJb2gW+tZ8B6YOjfGaplLR7U0jJpD2W1IdDf2uAH1qaY983SxFz5q2QDM85Wj71jBaWtfE4SMO4tNwUc4RtfLK5rIwNS7gOaVGQ9XZVPgvLxdI/R7ISG7a4Bcaa1sf4q8nSLsKz/wCLMGP/AGyP8U1dejz9nv3SB+p7F1w8A2w2T2gxF2H4LtFhlfVNYXmKCoa91hvNgV0caxTDcCoZK7Fa6noqVpaHTTyBjATu1KlG9HuKR95eWh6R9gXNOXbDBHH/AEtv4qrukfYJhOfbDBG/9rZ+KbpZj1JbbOpz2DFzdntoMD2hpX1WC4tSYhBG/I+SnlD2tcBext5rjO6Ruj4VTo3bY4KxzTZwNW3f71dI9UHX7Q38QrBt+3ftcAvL/wCMfYTKWu2vwRreB9LZ+KzYPt1sdila2gwvaXC66tkuY4YahrnuAGtgDw3piPRZZHqNM/bVeskYvIbadJOxGyFT6JjuPwQVdr9QxrpHgHUEhoNtDxUkHsD8r8WrE9zwXndjNstmtraOSq2dxanr2xkCQMJDmX3ZmmxHtC9CD3/BW3Fk1PfUjshauK1+HYTSvxDE66Cjpmd6SZ4Y0e0leAxLp06L6Ofqn7Uwy/sIXvb7wLKQfR75TZCLar57hPTV0ZYnL1dLtVRRO/60HxD3kWXvKGspq2lhqqSohqIJhdkkTw9pHgQr5SdmbvRCIt04+CknQNtoPrVCexcO1du8Vbu2aXajf4JRLQLm2igbyH+yyXJ1vl5eKAZGFw471FBYDKARfeCpc1pZZpF1EwL7HMdOCm2rGhrWmyopEXtAvo463CPtnYCNx1QauPayuBsjszSQ0FxOtyiLkWO42VmgEbwFU5g2zr3Vo8ttbJuLjDRtDYYcvaBaL+5TmuHgaC6ik+Lpoddcov7lY2DrWuCkvZrlN5pLS8NA0NlLSW3aNdDf3KI2uyCQuub6BTY7x7UrEQ0ua0mwzbwFOcOPaHbRjwNSO0FZ9nDst15piqgA7zpe9kcODdAdQqWc5+8XurEBrQM9gBqSmFA0izjlLudtVcNIeC5t1R2UgEKzs1x2kqORt0QNisft/wDLan+qcv5wMcSxl/V+5f0d22I/wK2g/wBW1P8AUuX842AhjOWX7kiv6I9GjgejrZcH/wCU039U1eiMQOrTyXnejWx6OdmBb/3TTf1TV6QBzQqNXGKyLDMLq8RewFtNA+UgDUhrSfuX4LrMQx3pc6T6BmK4g/rsTrm08Av2KZjnbmjw+tfvPEaOOvoqijmuY54nxOHg4EH7V+LMU6Jek3Y3baJ+BYNV1/odV1lFWU4DmPs7suPq+N7JKP1bsz0X7D7O4YygodncPksB1ktTA2WSU83OIvfysPBeF6b+hXZjF9lK/FNnsKgwrF6OJ9Q00wyNmDRmLC3dqBoQLr6xs9JilRgdFLjVPDS4i6FpqIopM7GvtrY8f/NbOKtDsMqgd/UPueehUwfiDoD6TMX2J2tpKd9a52AVkrYquB+rWNJ77BwI+viv3QCHuFzoBe/O6/mZNo5/gV/SvDnZ8NpHc4I/6IVsV+YelX4Pu0r6XF9p6fapuMPjMlW6mqYi15aNSGuzEE2B3gL84scWytcBfK4G3Nf0k2sZl2XxXxoZv6BX822d0KJH6rwrYHbbpeoqbGtvMRnwLAmtAosLpe8Wes6/HxNz5Lr1/wAGHYSelLaHFMdpqgdx752Pb7W5Bf3r7Rg7ntwTDw3/ADaP+iFsfnvlP5SI/BPS/wBGmOdGuORw1sraqgn1pK6IFrXkb2kfNcOVz4L6/wDBn6Zqupr6bY3ayr68P0oK6Q9su/RP534H2L7H027KxbYdG2LYW6MOqGQuqKR/qzMBLffq3+UvwNTTTUs8VRBI6KaJ4exw3tcDcH3qtP6X9gm/uC/NHwxNusWw2vo9j8LqJaSKan9IrHxus6RriQGXG5vZNxxX3no4x3/CfYbBsecbvq6Rj5D9Pc//AGgV8f8AhUdFuNbVz0u0+zdK6urKaEU89KzvvZckObc62udN6RMcb4LHRXs7i2yJ2v2goocRlqKhzKWGZodFGxmhcWnQuLr79wAX2zFOjrYjF6M0tZsphMsfEtpWMcPJwAI9i+afBSw7pCwHCa7A9pcDfh+DRuM1K+pOSZsjj2mtbvLTv1ta2m9fdr//AOyngfhHph2XrOizpLdBglbVQRANqsOqmOLJGsPzbjiCCPYv1P8AB624n2+2Bjr68x/lKkf6NVFumcgCz7cLj6wV8T+G7/z0wK3/AMuP9YV6D4DB/wCT9qIv46md/syfgqP0pbh//svhnwi+mkbIX2a2ad1mOFh6+o3tpOXm8+O7evq+3GOR7NbI4tj8p0oKV8wHMjcPaSB7V/PPEq2txrGpa2tlknqqucvke51y5znf2qYPvPQf0SydI9LLtxt5iFdV08sn7nidIesqrHVzn7wzlZfbG9DPRe6l6g7HUAuO9mfm9+a69TsfhMGAbLYXgtMLRUVJHC3+S0BdfVwaQNTwVNfhv4QGwcPRrtvTU2CVtR6LUxek0rnO+MiN7FubjbTXTev0n8GPbTENsujwOxeYz12HTeivlPz2hoLSfGx18V8B+EDQ9Im1vSbMavZXFGRwgQUUMVO6RjY+BzgWJcdSv0N8HHYer2F6P2UmJjLiNbKaqpjH5onQM8wAL8LlZHA+FptvimymyVJhmDVD6Wrxd743Ts7zImWz25E5gLr5Z8FHo2wbbSvxDaPaNnp1JQSiJlLIbsllcM2Z/EgcuJOq+x/CX6Oq/b/ZenqMGAfiuFuc+GEuy9c11szATpfQHXkvn/wWsC6Stk9qKuhrNnJqTA6r9+msGTI5o7L4+buHKysH3bENg9jaqm9Fm2WwUwngKJg+uy/KHwlujem6PtpqHFNn5ZocMxDOYmNfYwSttdrTvy2cCOO/VftT+/tX53+G6P8A1S2c/wBOk/q1R2/gp9I+IbX7O1WA41MajEMKymOdxu+WE6Au5kHS/FfbGdyy/H/wLpXs6TMQjb3Dhb3O9kjF+wGd+ylpiDaMloG9ALtBBsSpY1rWjOSSdxKqC/MA0DfoUE/m7L83fDhP/Jeyv7ep/oxr9JW+MsvzX8OH+DNlf9IqfsjVTw+a/BS/y3YT+xn/AKpy/bTgwHTQL8S/BS/y24T+xqP6py/bmWzmEi/EBTGtWAuD5L4N8Nf/ACfYT/rMf1bl96IkLbgZXXuB4L4H8Ni/+L/Cf9Zj+rcoy+CfB416aNlx/wBb/wBxy/egFmjNusvwZ8HYf+2rZf8A0z/ccv3oNR2t1lpah2haW93RfIvhci3QxWn/AK7Tf0ivr7RcC25fIPheG3QvWj/r1N/SKmkflHol/wAqGy3+uKb+tav6GNu4l7e6V/PTol/yn7Lf64pv61q/oa0ZXFjO60q+UvZ5fpM24wvYTZSox3EyXZT1cEDT2ppDezR7tTwC/ItE/bTp16RIaGsr3iAlzyLn0eii4kN5/WV1PhdbUS4z0kHAWy3pMGZ1OXh1zhmefcQF9C+BZQ4dS7LYzjNRNBFU1FW2na57gDkjbcj2l/1KYsfQ9mOhXo4wPDRSHZ2nxOQjt1Fd8Y932AewL5j8IjoQwai2YqtqdkKQUc1CA+qox8nJHxcwcCPrX6O/KFBwraX/AL1q8x0nbS7PYNsPi0uLYnSCKSkkjawyAulJaRlaBqSboa/OvwYOlvEcM2go9kNoa59RhVa4R0k0zrmmee6L8GH6l+qdoMNw/HsDrcFxKF0tFWxGGZrXlpLSNbEbl/NyB5jljmjJaY3hzSDYix0X9Htkax2I7L4XXzD4yppIpnebmAlaK/NHwiOhPZrZHYo7TbNSVkIp5o46innl6xrmvOUFptcEG3PevkHRHhlDjfSXs/hOJQCekqqxkcsZJAc08NNV+tfhX/5E8Y/b039a1flfoK/yw7L/AOsI0g/Wzug3ov6sx/4MRfrdfJf35l8Q+EV0I4bsfgf+E+y80zaOORrKqlmdm6sONg5jt9rkAg81+tyDfcvknwssew3DeiOvwyeZprcTfHBTwg9o2e17newN+tSUfmvoZ6TMf2I2go2txCeXBnSBlVRvdmjyE6uaD3XDfcfWv1b0hdD+xu3WLNxvFo6w1r4GxdbDPlsBe2liOK/GHR1stim1+1tDg+F0z5XSSgzOA7MUYPac48AB9dl/Q5rGiNrGaBo3XQx/OzpE2e/wU23xfZ3r/SBQ1LomyW7zd4+ohfcvg9dC2yW1WwMW0e0Tq2eerlkbHHFP1bY2scW8BckkH6l8s+EGLdM209/88/3Gr9SfBVAk6D8E8H1H9c9B72u2awnEdlZtmauBz8LlpBSPiDyD1YaGgZt97Aar8tfCV6JdnNhcDw7GNnDVxMnqjTSwzS9YNWlwIJFx3Sv1/wBhmngvg3w2P8m2Gf60Z/VvQfm/od2Rh226Q8P2cqaiSCnnzySvjAzBrGlxAvztZfs/o66K9kNhK2or9naaqjqZ4RDI+ecydm4JAB0FyAT5L8s/BM/y2Yb/AKNUf1ZX7bhPxPV/7CGuNt1tVhex2ytbtBisgZBTM0aO9K86NY3xJX42xXaDbPpz2/pcHE7ooJXnqKVriIaZg1L3cyBx46Bev+GbtRNV7V0OykL/ANy0UIqJ2fxz+77m/wBJdL4EtDSRP2hx6aWOOYCOjjzuA7Ju5+/+SpB9U2P6Cuj3AcKiparBo8YqQwCWoru2Xu5gbm+xeN6dOgnZ2fZqsx7Y6h/J2JUMLpnUkJ+KnY0XcA3g6wJ03r7x6fRf55Tf982/2rmbS7TbO4NhFXiOK4xRU1NHC8uc6UXPZOgG8k8gqa/JPwc+lnEtktoKXAcYqnzbPVUghLZCT6I4nR7eQvvHI34L9l11PT1mHz0s8bJaepidG8W3tcLH6l/NaokjkqZJGHsF5LfK6/oP0S4lNi3Rds1X1GssuGwl7vWOUC/ttdB8P6b+gjZPZ/YLEdpdnJsQpqigYJHQzTdZHI3MARqLg63vcr84YFR/lLGqHDi/IKqojhzWvbM4C/1r90fCI/yM7Uf6GPfmavxLsAL7cYBf/wCY0/8AWNSD9rdHnRDsdsPirMWweCsOIMjdF101QXXB39ncvS7d7K4HttgBwPH4JZaQyslHVSljg9t7EEea77TqNFQnt7uClo/EnwkujvCej3aighwV1Q6irqYzMbM/M5jg6xF+W5a/wc+jnD+kPaqvhxepqIqKiphK9kD8rnuLrAX5b1774b/8N7L/AOiT/wBNqp8B8f8ArDtN/ocP9MpFr9A9H/R/s1sNhFRh2z9PNGypkEkz5Zi9zyBYb+HkvinT10J7HYDsFiu0+BCtpayiyyuY+brI5A6RrSLEad64tyX6V/i185+Ed/kS2o/YR5v+9Yqnh+HcCw9+K41Q4bG7K+rqI4Gm24ucB96/a+wnQjsTshitBi9CyuqcTpACJ5ZuyXZSCcoAHFfjzo4/yg7Of60p/wCsav6HysszMDuKFeI6c9t27C9HddicRvXz2pqJo/Su+d5AAlflLBuiHpI2vwaXa1tKyZlUDOw1M9pqjiS0EG9/G1+C+odItS7pg6dMM2Pw28+A4IQ+vkZqzQ/Gu/oxj2r9J01PDDCyKFjY42MaxrWiwAAsAAiWvwt8HqrxXC+mfBKej62OWar9GqY+cZ0eHDw3+BC/dlQ7q4i/Q5Wkn2BeT2T6Otk9mdoMQx/C8ODcTr5nyyVEji5zM5Jc1nBrdV66VgkLmHc5pB9ulllX4E292txvpK6QgyrrHmCas9Hoae56uFpdlbZvPmd5X7B2E6J9i9mcFjpGYHQ1tRa01TVQNkfK7nre3kF+Y9v+hbb/AGa2zdPgGCVWJUnpHpFHUUbc+XtXaHDeCF+vNganaGs2Sw6o2oo4qPF3QtNTFG8OaHc9OJ3kcL2WleD6WOhbZHafAKl2FYJTYVjEbHOp6ikZkD3AEhj27iCfAHXevy30SdImOdHu08RiqpjhrpcldRF143NvYm3rDgV+9ycwLOa/m7tLptNi1uFbN/TKI/o7SztqqCGeCz45WB7XeBFws+Vlu+7OuB0XfGdG+zMrz23YTS5v+6avQZXeuMylRUXGhUg9kgK5ALydPG6o423aW3XU1YOvkzAlznaKI7nW1iOalriJNApkbZriT2ldVVxOpLm35K1w5j8zXFw3W3KGlmYF1joplc5zDoQ08AiIk7RzDNZVzOO6ytc2yEFWaGMFjZDGOljYaeIuO9g0HksgDrdjcDxWGjaPRoyHZTkFgfJWLnBw4qTsvL7r/K1gTe2VSQWAguUAXLjf2IwOeHs36b+SqLM0zBzbDfayrm0AI7KvmzDq3DUeKxka35KosANcqgAHQ7kYWB9ySAfFQ45XaBBZ1mHI3K4DiAovnHWauI4AqrXm1nFwPIhTl10AARNcfbg/+pOP3Fv+S6n+qcv5y3PVH9X7l/RzboD/AAIx+5/911P9U5fziIPVm3q/cjWv6LdGZH+LfZq2/wDJdN/VNXecewzM5ef6Mbf4uNmran8mU39S1egI7LQ4KQqJZIYYJJ55WxRRtzOe9wAA4kr4Vt98JXZjBat1Fs5Qvx2Vt7zF/VU9/B1iXe63isPw0dpavC9lMN2copnxNxSVz6gg96KO3Z8i4i/kvgPQXsrR7Y9KGFYNiGtFd09Q312MFy327kivr+CdKnThtyes2U2UoGQ8Kj0b4r+e91l6OpwL4RFdh8rsQ2rwPD2dU4ubExt7W1HZj+9fdKSkp6SnZT0sbIYY2hrGMaGhoGgAA3Cy5212IUuFbKYviVbII4aWillLj4NVR/OGQODZA43cL3Piv6VYL/A9J+wj/or+asjg5sjudyv6U4JphNJ+wj/ohPIw7TX/AMGMUaf8ym/oFfzcvZrbeC/pJtU4HZ7FHD/MZv6BX82mHshZV/SzBC78j0P+jR/0Qtnv/m1p4KXfkih1/wCjR/0QtzufnEZJQDG4HiHfq7l/NTFGNbiNS1ugbO8DyzFf0V2xxmDZ/ZXFcaqNY6KkklPiQ02+shfzlGaersxpc+V+jRqSSdys7LH7i+C5LJ/iPwESfx+X9Xr3rs9JfSXspsDTNOM1rn1EjSYaKBodLIOdr2A8TZZ+jnDf8CeibDqOoaOtw3DXSzj6YaXu+u6/Bu1mOV+0m0VdjuJTOlqayd0jiTewJ0aPACwHkor77U/CR2pxrEo8M2R2MjMsh+LY/NUSv9jLL01G74S+PNuDgeAs/j44w7+bZ5XqPgy7IUGzfRlh+JxwMdiGMQtqame3aynVjAeQHDnqvqvj/f2q6j8O/CNw3bbDcdwtu3GO0mLVr6VxidTx5Wxszns91t9ddy+m/AaH7l2r/XpfskXk/ho4jBVdI1Dh8Ja59HQNEuX5rnOJt7rH2r13wGx+49q/16X7JFR7/wCFTNJD0J4v1f52WCN36plafuX4v2d/5xYZ/pcP9ML93dN2DOx/oh2iwuJnWVDqN0sDeboyH/7q/AcTpIJ2Pbo9jgR5gor+l4sCrfnLsXC2Gx2n2m2RwrHqc3ZWUrHnwfazx7HBw9i7v5u7EZSRn+M0/lb07vb1/lblX9HEtalrqKplqIaOtpaqSmdknZFM15id6rgDofAqK423+2mzmxeGen7Q4iymY4Hqom9qWUjg1vH7AvguO/CfxKqqvQNkdks2c2jkqXl8r/8A8bPxK+Q9Oe1FbtZ0l4tVVMhdBTTOpaVnCOJht9ZuT4lfe/gcbHYdBsjPthPBHLX1c74IHuaCYomWBtyJde/gAgw4Vi/wl9oAJ4KLCcCgPGpiYz/Zdnd9S8D8InC+kmjwHC59vtpKDE4pKp3UQ0rMoY/Lqe43gv2ETp3F+cPhu4hSjCtmcKErTUGaaoc0HVrbBoJHIm/uVHjvgX/5UsQ/1TJ/WRr9hPN1+PvgYD/2pYjb/wCUyf1ka/YEeqBY6HNmHJT2S++4jcEjBuQbAHcVXIzNYOJI4qInjlX5v+HL/Bmyn+kVP9GNfpD6a/N/w5bfk3ZT/SKn+jGqTu+Z/BRu7pswofxFR/VOX7ekDtASdAvxD8E8lvTbhRJF+oqP6py/cGdxOpFrItY2Fzr2J0Xwb4a3+TrByN/5V/8A43L75HcOOosvgfw13f8As+wgD/5p/wDxuU1HwX4O3+WnZf8A0z/dcv3q3keS/BPwdz/7adlx/wBc/wB1y/eze1rySqiLtNA5FfIvhdf5F6w/9dp/6S+vRiwa7xXyD4XR/wDYxWcvTKf+mVUflHoo/wAp+y3+tqb+tav6Fyau05r+evRT/lO2W/1tTf1rV/QtmpJRX89ul5z3dKW1HWd/8qT39jyB9QC+h9BPQth3SJsjUY1VY/VUEkNW6n6uKNrgQGg3181w/hRYDPgvTDik748sGItZVxOHddmFnW/lAr6P8CHaGFrsd2YmPxkmWsgHl2X/AO4g6w+Czgn/ANXYt/4dn4qT8FbAXjt7W4ofOmj/ABX6EGdintvUlR8IwT4L+yFDVtqKvGsTxONpuYHNZG13mRqvukAiggihgDIo42BjWtbYAAWC1ccxPD8Dw6XEsRrIaGiibmkmmeGtaPG62KGqpq6gjrqOeOop5YxJFJG67XtOoIPEJVfLfhYZ/wDEji7/AOPp/wCtC/IvRlT4tV7fYLTYFWRUWJyVTRS1Eou2N/AkWP2Ffrn4V5d/iRxZp/T0/wDWhfljoKt/jg2W/wBPZ9hVH6BxTY/4RU9ORD0hYcf2Z6o+/q18E6Q9mNttnMdbW7f0uJVgc7tSyVXWMqPKbUr97kcB3d5XN2qwPDtotnqrB8UpmVNLVxFjmPF7ciONwdR4oa+E/B66VejWAR7ORYBFsrVyAfGvm6xtQfpSmx/naL9EhwcLtbYL+a+L0jsPxmtog67qWpkhzDjlcRf6l+4Pg4bRVe0/RLhVXXyPlqqfNSSSO3v6s2aT45cqD85/Cx2brcI6VqzFnwkUeLNZPDINxcGhrm+YsD7V3vg1dM2EbG4NLsztK2ojojMZqaojZnEZPea5o1sTrcXX6k2kwDBtpMLfhmO4bTYhRv1MczL2PMHeD4hfKcS+Dd0cVU/WU4xmh+hDWXb7nNKHl6Cbp46L2NMx2lY+/wAxlPKXe7KviPwk+lvZnb3ZyjwXAKfEHCmrRO+pmiDIyAxzbDW9+1fUDcvq+B/B16NMOm62opsSxI+rU1XZ9zQF5v4XeD4Pg3RNhdHg2F0eHwMxZlo6eFrB8lJvsNUXMfJ/gnf5bMM/0eo/qyv2487vi1+I/gm/5a8M/wBHqP6sr9tPJ/SImPwl8JF8r+mvaPrT3Z2Nb5dWyy7vQB0R4f0k4RilZV41VYe6inZGGQsacwcL318ln+GHgMmF9J7cYjjIpcVpWPDv4xnZePqB9q63wLtoo6Da/Etnp3WGJQCWAc5I73H81xPsQeu/9FnBP/q7F/8AumI74K2BObZ+1mKuHjDGv0PbP2uSgHP2UPD4DhfwXtkqeqa+ux3FquFu+INYzN7QLr7phdBSYXhdNhtBAyGlpYmxQx2uGtAsAsmI1tFhtFPW4hVRUtLTtzSzSuDWtHEklYcLxCgxXDocQwushraGduaKWF4cxw5g8VNHjvhB/wCRbak/9SH9Nq/DGz0dbLj2HxYbJ1da+pjbTvvbLIXDKffZfuf4Qdh0IbUn/qY/ptX4l6P/APnxgH+sqf8ArGqyj9EDZP4TWUW2spbW/wA6j/8A8aqdk/hNf/VlL/4qP/8Axr9JN+TFueqg70H4V6dMK6RsMxDDB0hYqyvnkhk9Eyyh+RocM25otckL6D8B/wD5wbS/6JD/AEyrfDf/AOcOzH+iT/02qvwIP+cG0tv80h/plB+qO5Jf568B8JL/ACHbT/6PH/XMXv8Avx5vnr5/8JH/ACG7T3/zeP8ArmKSj8RbIMrpNqMKZhkzIa91ZEKaR4u1kheMpOh0vbgv0Zt/gXwkDgFXC/HqStgt8bHhZbHK9vh2Gn2A3X5/6OLf4wNnP9aU/wDWNX9FB8sPJUfi3oU6YaPo7YcKq9k4cssn7trYnu9Jf+tm005aL9fbKY7he0WAwYtg1ZHVUNQ3NHIDbzBHAg6EeC/Lnww9hG4TtDT7YUEAjo8U+LqgNzagfO/lD6wtT4I22pwTbH/BWtn/AHBi+kF9zKgd3+cNPOyD9g3b67lje5rGl7nBrRq4k2AVwdbZgvjfwv8AaepwLo3iw6gkMc2LVIgc4bxEGkv9/ZHkSpBr9InwjNl9m62TDsDppcdqozZ72PyQA8s9jf2AjxXjMD6YemfbSplGx2yVKIHbn9S5zGfy3uAXxLos2eZtV0hYNs/M/LFWVAbKfoNBc73hpHtX9AsNoqXC6CGgw2CKlpYIxFFDG2zWtG4WVHxWgwH4SOIROdVbV7O4U0gkgxtc9v8ANjP2r8lYsyWLF66OpkE07amRssgFg9wcQT7Sv6R180dHRT1k72MhgidLI5xsA1ouST7F/NzF5xVYpWVIGUTVEkgF72zOJt9aD+g/Rf8A5ONlf9TUn9U1ei/v2F57ov8A8m2yp/8As1J/VNXoP79lSRVr5Aezl8UvmtrdVNnPvJdv2K78oaAxEqAQBY71U3IsNfNQBcuBN7cuCl2+yhEMa4NdYXudPBXhcWghUaSRYiyuCQbbldVLcvWXLfqU2uSd3sVQyPjv80BA0yj3qJrDBYU0N9TkF/cshcNwFiqUjT6JDm7QLB9izG1wALWRrl91UkDgBZ3a4nmrSucA0xix4jmjj84DRY35y8kutporGGQEmz3nU6AgKHA5shI1HJB2csR3nXejm3JabhIDhaPK2xIHJVbK7LlDe2OJCsXWaMrcxGu9VcXXvZLBkDy7vBa9bUQUVHPWVkrIKaBhkkmebMawalxPABZy8O7q0NosMpccwSswava51HWwuhma11iWuFjY8E0fJemTpn2Jp9hsUoMFxyDFcRraaSnijpQXZc7S3M51rAa+a/GpuQv2Y34NnR03U/liT/tn/wDSrj4OPRoO9Di7T/pjlWmn0JdMmxB2DwvCsbxmPC8Rw+lZTyNqGlrZAxtg4OtbcN29faKWspcRoaauoKmOppahgfFLG67XtO4g8l8fk+Dd0cHuHGWHn6Zf7Wr6zs3g1Fs9s9Q4FhjXtpKGEQwZ3ZnBo5njzRHw34Zey9diuymG7RUcUkrcKlcyoA+bE+3a8g4C/mvz70P7Ws2I6QsO2gmhdLTRF0dQ1u8xuFnW8ePsX78khjlifBK0SwvaWujeMwIO8EHeF8c2y+DZsTjVbJWYXUV2CyS6ujhdnhzcww7vIGyD0P8Ajw6L/QvSf8KYBp8l1EvWfzct18h6QdvsZ6bsaptgtgsPnhw2SQSVdTNp1jW/Of6jBvtvJXqcG+C9svSTZ8Ux/EK+P9GxrYr+3U+5fYdi9kNnNjsO9F2dw2Ohj+eW6vk/WcdXe0oP55Yxh1ThmKVWHVsT4aillfDKxwsWuabEfUv6A9GG1mC7X7GYZieHVtP1jqeNk9P1gzxShoDmlt77wbcwvO9KPQzsjt9WPxSoZPhuKOFnVNIQOs8XtIs7z0PiuB0c/B6wHZbaGlxyTHcQr6ijlEsDDG2JgcN1xqT71NNfWdp2j/BnFLf5lN/QK/m40WYTxAX9JNprjZjFSf8AMZ/6BX824jdgKeSV+0ugfpjwba3AKLB8XrqWhx2ljbC6OUiMVAaLBzDuJ8N6+vl8DIXyyOY1jG5sxeAPeV8jx3oH2D2moaWrbRy4PWPpmF02HvyBzi0G5Ybt9wC88Pgy0B+Kk2+xwwfo+qbb+l9yUzXnfhVdLOHYrhbdi9mauKqjfKHYhURm7CG7o2ncdbEnwA521/gxdDtXV4nS7a7UUhgo4CJKGllbZ0z94kI4NG8X3nwGv1vYjoO2C2WkZVjC/wAqVrNW1Fe7rbeTO6PcvpzWte0NaA143AaBKrUxSjZWYbVUMjyI6mB8LrcnNLT9q/nbtdgVfsxtLW4FikD4aqjlLHNcLXHzXDmCLEFf0c/Pf3yrx/SJ0abKbfwBuPUIFVH8nWU56udvhm+cPA3CqPmXQR02bGQbBYfge0uJjCK3DohT3ljcY5WN7rg5oNja1wV0ukH4Rmx+E4XJT7MSPx3EXNIjcyNzIGHm5zgCfILhH4LGBekH/wBbcT6u/c9FZf33+5e82D6Ddg9k6mGtZQSYpXRatnrndYAeYZ3R7r+KhY/KHSLszthTUFDtxtU2USbQSSSAyd4WtbNyuNw5BfS/gZbV4Tg+O4zgeJVMdLJiTIpKeSR2VpdHmuy50uQ6/sX6b2r2fwbajBJcFxygiq6GUaxuHdI3Oad7XDgQvilb8FjZ2atNRQ7TYpS0t9IXQse4fytPsRdffgYpozZzZ2OFjY3BC/Fnwiuiqt2K2hnxrD6WV+zlbLmhkYLinedTG7kAdxO9frrYPZXDdkNmaPZ7DnzywU+Y9ZM/M9xJuSfwXYxCmpMQppcOr6SKqppWlskcrQ5rhyIPBNTX40+D50xf4BSy4LjrZarA5z1jS03dTSHeQOIPEL9M4f0t9G9TSdeza/C2A/NfJkcPYRdeP2p+DfsHjNS+XDXVuByO+bTSZ4h/Jff6iFwab4K+Aw1DDWbV4lVRcWMgZGffr9iSq2+krp5o6uE7PdGcVTjeM1R6pk8UDskfi0EAuPjay9T8H3o9rNg8Bq63GXGfHcZyTVfxmbJa9mn6QubnmvS7B9HWx+xMQGz2EwwVHzqqU55nfyzqB4CwXquPiqlfgfpy2Wrdk+kvFqWojLIamZ1VSv8A0kbzf6jcHxC+rfBk6X9mtm9l5dltqao4c2Gd0tLU9U57HtdqWnKCQQb7xx3r9Abd7EbN7b4Y2g2kw1lS1hJhlByyxE8WuGo+xfHqv4LOzZqCaXafF4Yj8wwMkt7eyg9Rth8ILo8waimdheJvxurDfioqaJ4aT9JzgAB71+cukOi202zwOq6WcapslBLUx0sLG3ysiObKWj1AbC/Elfo3Yv4PewGATR1NbT1GNTs/zx94/wCYLA+26+o1uGYbXYRLhFTRQTUErOrfAWDIW2ta3JB+LfgubTYfs10qxOxOoZT09fSS0pmf3WONnNv4EsA9q/bsE8dQ5ssM7JYzuLTdfBdovgwbJVmImpwnHcSwmEm4gc0Ttb5E2PvuvpXRX0e4X0fYI/DsOra2sfNL1s01Q8Euda2gGjRbglg9cCS8kA+SnLbdpfeFd5cQMlgRvKrG6z8uXNfiiOHtNtbs1suyL/CDGqLDjNfqmzyZS+1r2G87wvyh8KfpFwLbjGMOodnZDU0WGdZ+6sha2Vz8t8t9SBl32G9fpbpR6MdmukE0MuPCsbLRZxEYJctw61wdD6oXj2fBx6Nm2zw4q7/thH3Ir8u9D21MWxnSNg+0VTG+SmpZSKhrR2jG5jmut4639i/ZtD0xdGdbD10e12HxAjuzZmO9xF15n/0bujOx/c+K/wDjnKP/AEbujPsfufFP/HOTR63/ABrdHH/1pg//AHp/BfGvhY7Z7KbR7E4ZQ4Dj1DiU8eIda9sD7lrchGvvXuz8HDoy/wA3xT/xzlU/Bx6Mv83xT/xzkH5I2Cx5+zG2mD4+1nWegVTJnM9Zo3j3XX7Wwnpm6NK+BkzdqqSnMm+KpDo5G+YIXA/9G/o0/wA0xT/x7k/9G7oz/wAzxT/x7kHrD0q9G1v+euEf96fwXzD4TO3uxu0HRTVYdgu0eH4hVuqoHCGGS7rB2psvSH4OPRl/meKf+Pco/wDRx6Mv8zxT/wAc5TR+O9n8SkwfaDDsWibd9FUx1DQeJY4O+5fubZvph6P8dhpBSbR0kU1QWsFPUkxSB50DbOFib6aFec/9G/oxk/6Niw/7c5Ww/wCDj0c0eI09Y1uKyGCVsgY+ru11jex0VK6nwg+jcdIWyLRh+RuN0RL6Jztzwe9H4ZrDXmAvxvg9dtJ0e7Zw1sUUuH4rh0zmuimYRqNHNcOIIX9ExZrw1rLADReU286PdkttacR7Q4RHUTN7lTGSyZngHjW3huQ14vYX4QWweO0cbcYrTgdfbtxVAvHfweNPfZemxPpd6NMPpPSpNssLkaPzcMhkk/mtBXzjEPgtbNyzZqHaTEqRnquiZJ9ei28E+DHsdRTNkxbFcSxUX0jIbC322uT70Hi9sdpNpOn7aiDZTZWmmo9maaXraiok4j13n+ixfpLAsOw7ZLZSkw2B7YcPwymEYkmksGsaO8SfaVsbO4Dg+zOEtwvBcPp6KlgHYZCy1/EneT4nVTtJg9Jj+z9dglfmNJXU7oJgw2NnC2h4Ij4d8KfpA2Vr+jWbZ/D8co8RxCsqInNjpJRJ1bGODiXEaDdovzb0aYxTbPbf4HjVYf3PR1sckv6gOv1L9Us+Dh0cMYXSNxaS3/WrfYFm/wDRx6My3WkxS3+mH8EV9Nw3arZnE6UVdBjuG1FO4dmRlSyx+vT2rwHS10zbLbJ4TUwYdilNieNOY5sNNTyZgxxGjnuGgAPC99FpD4OHRkBYU+Lt8q0hbeGfB66MaF2d+EVlUeVRWyOH1EJDH46wLBsd2sx00eEUM2I19RIXObEL2JNyXHgPEr929DuyP+A2wNDs69wkqI7y1Eg3Olfq63gN3sXbwDZ7AsAo20mB4RRYdE0bqeEMv5kb/aun+0U8GoJ3W52V3l7bE2A3aKI2vDLmwG7VD23jeNLaqIx1MtLS00tTVSRwQRNL5JJHWa1o3kk7rL81/C+2v2cxXZbCsHwnF6TEKn03r3imlEgYwMcLkjTUndvX6G2mwai2jwKtwTFWvkoq2J0UwY7K7K7keB3FfK4/g2dGo+U/LT/+2W+xqq6/OPwedosM2X6WsKxbGJxT0IbLFJKdzM7CAT4Xsv3Bgm0eAY45zcHxjD8RLNXCmqGSWH8klfMZPg3dGdrshxZo5+mE/cvRdGXRXst0e4rUYngbax1RUR9U41EucBl72GmmtvclGfpw6PaPpE2NmwzMIcRg+Ow+f1JBva76LhofYeC/EU0O0mwm2DeuimwzF8LnzMJ0s4cfFp9xC/or8WvObb7DbLbZ0Qp9osJgqy0fFzAZZY/1XjX2blZ2Hzvo8+ERsXjeHxQbQ1AwLEmsAkEjXOhkdxLXAG3kbL2Fd0t9HFDSek1G1+GFnKGTrXfzWglfOMR+C7stUyF2G7QYth49UtZKPrsfrWTBfgvbK002bE8fxbEG+plZEPqufrQryvSHt9j/AE14zFsJsFRTDCTLnqquUZc7R85/qxjfbe4r9D7BbOYfsVsXh+z9HJmhooSHzPNsztS555XJJWxsjsvgGymGDD8BwumoYR3uqbZzzzcd5Pmt3EKSCvoaiiqWZ4KiN0cjbkAtIsR4IV8g+Eh0g7IP6LMXwijx/D62sr42wQw0s7ZXXztJJy3sAAd6/I2y9XFh+0mFV85Ihpq2GaQj1WvBP1BfryH4NPRqxoDjjDz41lvsarn4N3RmR8niTP8AtzkH0nZzazZnaENbgmOYfXudH1gZDO1z8umpbvG8bxxW7iNfQ4TRurcSq4aSmabOmmeGMBO4EnTVeE6O+hzZPYbaIY9gZrnVYidEOvm6xga619LDXRem6QdkcI262cfgOPNqDTGVszXQSZHte3cQUhX5c+F5tPge0O1WEwYJiUGIehUr2zSQPD2BznXy5hoSLa+awfBI2uwPZba3EqfHcQioI8QphHFPMbRh7XA2c7hcX1K+zx/Bu6M29+DGD/24/cApk+Df0ZOHYgxgf9uP3gqSj6vhGL4VidM6owvEqOvhabOfTzNka0+JBXyX4Su2+ysnRJjeD0uPYfU19aI4YqeGdr3kiRrnXA3AAHevbdGfR7s7sHh9Xh2AsquqrJOsmdPLnJIFuQtovHTfBt6OHzvkfDit3OJNqw219ieFkfj/AGTr4cJ2nwrEqgOMVJWQzvDd9mvDj9i/f+z+22yG0BgGDbR4dWPnbmZHHMOsOl+4bOB8CF89d8G/o3DyDDidrcKw/gunsd0FbEbL7S0uPYd+UXVVK4uiEtRdoJBFyABfeqleo6U9l6bbLYTEtnp2gyVEYNO4/Mlabtd7/quvwNPDimzW0ToZo5KLEsOqNWuFnRyNK/pFPvC8F0kdE+xu3kzajFqF8Fe1tvTaV3Vykcjwd7QVIa5+znTBsVVdHsW1VZi9FTz08AFbRCS87ZQNWtZvdfha6+f9M7sS6WOgqg21w/BpaV9DUPqDTF2dzoBdjnt0F+B3bgV6HA/g2dH1BWCeskxbEQDpHNOGtPnlaCfevs1DTUdDQQ0FHSxQ0kMYjZC1tmtba1rclR/PLo42kOyW3GFbSdT14oZw98XFzCC1wHjYmy/ZMPTf0YSYcytdtTBEXDWF8EokHsyrjba/B42H2hrn1mHyVOB1Ehu5tNlMR/kEaewhcDDvgu7NwVN8S2kxKti/RxxMi+vVSwlcDpP6V8S6T6+Po96OaKqkpa45Kioc3K6YDeLfNj5k71+f9qsErNndosQwLEGFlVQzuhkFrXtuI8CLEeBX782G2G2Y2KpBHs1hcdGXC0kp7csnm46rh9KXRLsp0gS+mYhA+jxINytrabsvI5PG5/t18UnZd1ToA2rwvaPowwGCGvpm1dHRR0lTTdYA+N7G5d283Avfx8F9C3Pv82y+HbH/AAbMAwDH6TFZ9o8TrRTStlbEyNsN3NNxcgk2uvuVrR6d3NZPKIJHzbnzRpcb2ZbxUtcWgZhfyQOOYneiDQdR46qD2HENNidyyXDWnTU/YsEhJdYakeCixkabNZvBsbko51za1r7iovmLWuIvxPJWfrYAagHUcFQYADdzlZ8jQdzisVmMjBJ18lcSC2tvcng8sVHYU0TSTowK5Nzu0VICx1Kxod2gwb1laALDKTYqcWuarG3jDWta199Uay7bXOh1Ks8n1cpVWOe1hjJsOZRlaXPkuCCfuUHPvHJHtLW3ablUc4uAtvG/xVgtc9XYb0DA82A1tuUG9gGa2+oqczs9idR9ZVsQeRawFtVJ3EkacFIde5sAVV5FwQC4hZW3UFuVrszrDwWUBjmtIF220JVN98o1HNH6tsDYq3uir43E6jforyMdGGuFiRuuqtY7TK86b7qXmTuuaHkaJRU5nOIcLAbrJJcMD+sI8Gq4JNi7cqtAEhscoG9US5rQ3Nx5Ictg4acCoeeKsQGREkauUBtgDb53NCAG9WL+JVWmwF9Va/ZdxJGimLHL2lfk2UxR7j2GUM7nfzCv5vt7gX6d2+rvhCY/FiuAQ7K+i4fPJJDnpWMBlh4dtzzvG+1l8m/xI9Kf/wBJVH/fxf8AEtK/cWDvc/BMPyW/e0f9ELcZ8XvX5u6Oa/4Qmz5wvAazZX0nC2SRwmaqYy8MN7d9r+A5gr9Iuu5ovvtqs4Wrg/F5COyOSqC3KHOJI5FHEOtfsnjZLNDrE6nmrjK5AbY6AHgqRm0va0VjYixGqx3HtCou4FoOt7nepeTqXPDbcbKjRmj+LPaB1Vhme1wcDos4tqrZAXm193vVg91uQ5IxocLhgAHPmqG9iVUxYs7bXEkN4W3hTcZHOZckc94U3Ibltm03jiqudk0y2vxUgozV175lka699NAsbRawA0dwVmtu7LnsFbBbtt7R1bbgqnTW+bkR96tfKQ3gga3Vxbp56qiCAw5vtU6kZy0kDluVZCXtAsVa4bFv9iA12aK7mtA4AKAWONtAoc4POjeyVURDRwtvQxlysLeAHgoZYyBu4DifxVDJd9tC0LIyRrSe6OXh7VMaVc52hBLidVU3a/KTuVgXBgz/AFKHgOdcEnTeoLBwcy4Z2hpdREe0MxGqNygOG5S8BsejQ433qzslN9yCNEIaTq5RkN9CEkILmtLVFTdoblDgdVBBu4ODd2iaA2A1PGyZQXtJdu3hWdmUHUFjTqeJVowI7GV1z4KXMLnZiRltuVHhwjPY46FRVyLXuN+5VbpodUsS9oL844qGjtG24KosQ0C7nAlDrbLZG2YNW3UNYXOzDs+CgkgcQ69t6gC+64QaXOZMpcCQRr4osWdkHjrYkb0dlLbbuShrAOyDe2pKh2ZzgdzQdCmFRlJaA7e0exSC21wNQFWPMG6m1xrfipHZYVaRZuoHZABTN3mgnQqNcoytsANCeCsbNGrb+SgRuBvdwcR6w3rGS7IG2Ha4BWLO01xu0ncFLWb8wDiOBNkwqDpcDVUyW+bvV3CRhOgudVYsv2i7WyuoxtccoBNgDays7R2p03WS7A1unavdS7K6+ljvCgsWgG2gtuCxFmZpe2+YFXlDgcw1O63JGkjXNdw4K6IzAixaC2yA5gOsuWN7qmVwDQA3eoLtQCNyRfKQQdGg6I5zHQ6gX4owhrnW1uFXOL5bJqLuLNwAvvVSB1YY293bkcC0gW3qXk5swaQALAJoiQ5Wjh4KbXsBdvNGDMSXPBHBQHuc05QSb2JKsRYkNb2m38VUWynsC3Eq56wANIa6+66q67bZhcnUgKN6kvygAbuShxIJseG5VzNLi5vevuUk73WTUS45WtHecq3a9uW3a5qwN3AtFgRqoIDbvzWCQGhzWjiBvUPOhaQTcI8OAJadOKszNdtt53pe5FQQ1wuL3VnkWGTV3HyVLnNruKvdofdvztCngo62thm/BVDnBvdsVd7S2JpBF9xuoc5xLbjSyaigDjawVn3LR56IcobfPYjcoa1twC8m3NUWiY0m5GqqXBriHAm25A118xuOICkku32FtVKIYbanUKzXgkm2ioXHLw11VmWMerbcbqiXua5gyjU7lBFzqNyhrgGEga8Eu4do8Sp4EE2dqN6m5yaDRW37woJcAGjcQqID7Ea25FSbFwAG8aqpGbtX4DQLJYFwsBpv5IsY3nLJYgaHdzWVxt58VjcdbkI5/fPAc1MFmjL2spPsUFofqSApcSYrts0frJAHFl7E/wAlNMYqWxpmXsCGC5KylpAFsxud4WGBpNLDfTsC6zZiHNGuUKSNclibkAi5IUtd1d8wBA33WMOyuEoNwdAoLnBwaBfMdbq4ws65Gh1WMNN9d6vYNY3M7t8uSiJzWuIvrxvxVSjey7kRv8QpDAdeG+/JSO8bqDmEgDVKsHNvYgHN4qzS5xsQLhC5wNn+5GHtNJGTRRYpHmN2uGoKu4sDmtf2VWz79p1mXUZw4gPGnNWLeyHagWcfFWBaLbyVDrt7oGVHxAEXcSXbrImrPBuA0hQ0EX0FypIDbkA2O5Vbdvabe+45kMS3tE8gp4abiqXOUEcd6lzXgcuSgG4adFV18gse0Vcuu3UeOirHmluNNNy0iwIdGCCX+JSXK8ABl/PkrStLWACw8ky3A4lQUMd22JueQ5qWta1tjortcGnLlsVS5DiSbDmU1YXaw6i4PEKHC+t1NmkZ9zeSmRwLQDYBA0DLneqkBv0Sd5KkMu4OIJHgp0vYpohoHUEA2A5KG5nWGYjRWda1hxVX94ANAFt91NRIa5x7404KuZ4YC1pOuqyMYdC1QHuIs5oaQdyChN3A5bA/WrSZXO1FyON0HZIzG9+KhrXNDnANuNxWhADgeyC7w8Esxzy7KGN8SrMNxYnKBvI4owN1sRZAsWHS4YeJ1VQLOLnOB5KzSO4Q5o32KkNDBctBCCA9waAG7+anuAl1iDvVXHrCPmgKXCzQFFwLmHtA+zl7FUEkWOgU5CHX0UjtPI0yjkgmwcLloH3oAMpBaADxUuPZ4FVPaaGgaHfZEATYjeAoLuwOBupaXBttLIWNB7RuOSixazcoa6zgddFVjRlNgRZAMzsoFgplaWsNnEi6aqI3NEjdT2hqquIzm7yLeCmzW63R5u25B3qxEtNuKhhu65cpFiSAw2AUEMBsAblKLC9iQNVDLtbYONyNQUYTID1ju1zCglx4ZlCDLl17a8LKB1lpMxAN9LKRcOs51hvspfdmVgZZh+cVoQ3su1Jd4XRzCO20EjzU6X7qs0Asu0EC24qCL5m8AVDczRdxFjwsocTmF3Dfy3KXl+YXdcW32URZ5bew05qH9lpN7i+ixh/WutaxAFwshHa55dwVgrna8aaaaqwy577wh0JNtRvspaWtcXOHH2KiZHN3Brg0cN9iqkh2hJB4J2myEMcGjkOKBzmvLy4OG6xCyqrySWguNuNlIaAbPvfgVOYZWgZQ69wRxSxJc4v4IiHyAEbyDopBcWX3C9lDmlmUOGo1UuHDnrZUGNJe65GWyqSNLC4VrjXs6gKjW6b7KCW3ZbMbX0CktIfcmxUgN7IPDihILnF7hYaFWhl6uzXtuDrdVF3NeAbuG5WkabBpuGqsZDGnLpbfdBMTH5HO0uDoEZqdQ210h7x0NraKxaC0hoAsb+KojO4kZue4IXBxc0ZrE6BC1x3kAFtyoa8ZsofqFAID3WvY7hZCQ13aJt4Kdbb2jgLIBbsWuTrqgqT1rbNcBxCs4G2mpUsLS42YBZVyjPmzFNXEGx1tZTmzNsTbRHllwb6I4AEuG5BU6ltzZWIGQ3VQ7OQXCwCzGxFhuSmsTSGtyk6nUqSLsBBs4n6lQk2yuCyx2DCOJGieE1RrRqXK7MmhtooDbu13IC5shAGo3hPIFuUXLr3Ci92N53R9yLOFsuntUgsAvyUFXd4DLeyOB1IFldti1r72vvWN4Nmt6y+uquriRnvYkm2t0LXbtDdWYSDv3KoAc43uDwRFgAxpzAHipuGx3zXvrZGgG4dosZsx1juKGayR5Gj7FIINwQqvcGstbUqpeS4C27emC1xax33VRma0nhwUm7nXsgkIjvbQbkAN7JvuV+6AQSGhVG+5U72k6WtomiGlpbcp6xA5X4hIhe1zdo36b0c9gAaBcHcEEHI7skj2NVmksGUOIHmoaCG6goMvqByeRjgINLEc1h1YWdxu0C1lrQDPSRkkXyggeCzyOu8a6LMmunO5yUJaQLt1+pGZswJdqN55BWlDXNNtAbapZrri1tLLXwx8o0PaumUZu0QjrmGzbCwUt3AWaSEFQLaNc0AG4VjbrAGkiwvdGtOUE5Sb3UDTUqCwDSbuUNOUOjHDX2KA4ZQSON0NnF5HJAu1xAG5Tku8l3Hd5KLBrA5G3FiTv1VKHRmpFkaToTpyU2YRl7V/ejSbBgJy8QURJLHS7tbb+CqHO3W05qXBoflzB3IB25XLrNLSL+SjTGSMvhfejsu5hJarNygEBoDfBUc8AlgtY63CqL9kW5WUMblOYtFnG4LeCl2t2m5CNcAMjgd19QiIza2Onmq/GaC7iRx5qXPY43boLaX3qXB2XNwKAc2fVouqEWfvUi5DS4nUEajRG+xFSztAFxtbSyhxDO6dx0VsxJIczdpdRmAIaG5rBRUi5Oa9lZtw/MXbtbqhJDNQjXNyEDUjWyCmZ17E3Vm3c8NPYA5JkDGgNOZS5pFnDsE81USHkONtUY6ziXDeqhpGh1urOc4R2AGiYiL2GThvvzVWN0Ay6OO7movdw5K97WOa2XhzVEt0B09nJVv2z2+0dL8lLjpzJUuZlBcGXcNb8lJ2Wjy4m+l/BY2PvdjgRdXcDe97K2guRa/ilGNzW5AWAkHQ2VndrLl0A5qGOIaQbWujddB5oLlrgScxtfeVV4NuFkeZGxuFiWEqWWa3tG99w4qA4BzriwsFUuIddjS9w4KxN7i7b+CxlxaXFuYPtvTVndZ9s/Mc1ks1wLhrZRoBcEW5c1UWzEbgUJVgwEam5KluUNsTqOCx6bgC0hQ8FzQb2cePNExYWNg8ajUKXO7WYjU6AKshDg0g7lZuUt0PabzRVZSbjKMruSmN173bZzeKgXL7nUqS2zi4HU8FUQxxBcL6cTyQ8AwXVt7bnRRbTkoAbcHS5Q9otaXf2qsYeXHeApzWPZGvNWA7L3Q7MeBSQloaAM3JSxpa0uLRcC11AFrOL81lUA67CCL3KljDnceJG5UzHsuGouszXNcc2oJ4KUY3DQOZoeJUnVhdmuQpDQRmFxv0VXZWi7BrbVFhGWPaMzi7gQpc64dxYOCanQNAaTwVW9l1raIq98gsNVVzSRclB2rk6KI8oJzXJ8UkSpaGAfFjXiVLnXGhUWzAhug4qC1oZZntQWcTmyjW6vuG7tBUDgYw4i1uKgF2tylMWI0Otioucva1cjwXEPAsFJaTrfduREuAJa+17oAM92tuTvCgO7IaTYb1WUg3LCRpdBL7v0HZJ3o7u5B2mt3qHEsZlHacN6kj4qw7ObeqKsjLiLOsGlWlcAG5dSRqrR9lgu2xuqi1rAakKW6qDm3DUqSwXzBtn31Uu07TTqBqoBzPOZ1iSmpgwj8UcHE6exHFp3e1S0kD7EEtuBr7Uu38FUlzz9qkMAGvsUUcGxssN1uCgEyMIIsON1IaQefNQONzc8lUQ1g1AGl+CsQOJu2+gVczhe2ikag39iAe04iwzKGXc7LexHNTp1Zd85UIzZXa35oLu4kG9lJcHWdrccOCkNytLgbk81WHPm7QAHJAdYHM7NnF1DwQMrs132V3AE2ObObqrtRmdmu2yi+UX4KznGxLeSqbBpJ4qYzYkeCqIeXE9p1gdwVgHM1BQ2BF1aQ9m41TBjYM47Zy67wpeDu+tTGSOyLe3ghc/MLgEJ4FGsJ+aCbceKvI7N2AA51x7VDCACZGmR1t44KJADdzRY8k0DqOSqez/eywQVcUs/ov5xnrrOUlEvzOJAN1dr+yMvtUMs1zfrUPOVvYFxZBO52ug5jirFg6xry3VqglpygGx0V2ZiXjfbml7CmbM66ZBx0PmoNnRXAyu8lLCQ3tOufNIK0zW+jRZWEHqxqVYtyatOt9B7FSnLjTxnN80BWltHJluT4+xTj4b5/cnUDUghQeGqNaWsOl1VguFWPkedXE2A5K1ywZhZRpq0tQnKWsDQ62+6C7ycrT2RqoOptoNN6GznAEblDiTdpbu1QS5wFg0XugIDcvEqhuMuXnqrtAL9eCKnKHaHgqOy5XgHcszhqHnitaQMIIYe8dfNNTFwCLtfe/lZTldcBo/wBpQwuaSxxGa/NTrmsRuGpugkAC4YXBxOosCoHZDs2ntS7XANygEW14qC8BuU7+V0WJeAO4L8yNFLXNZGI3DeNwVS3Q3G87wrOLScu4IVV5OazNFIe24a/tO5kWsoJc5twBfw5KQQWuGW7hoDZEQ8NIuNDfggLi2zvYjRluPAEELILZgCb2GiWirmuDRl5a3ChgZcgt477qX3fo52UA8t6NyluTKWngSVGkNAzAi9/FRdxlcQ7K5We8Zmtc1nmCoc1r8zLXvxCLPPdIa5w1dqmouMrQea0n0D2m8c8zfBV9Grtzar+cFj335jt9Hp2fp5z/ADlbxBcL3CNDXDtb1qE4m3QmFw8FjdU10Qs+jDhwylPq/sT0lvjlP9W8RfLroFZou7cVzvyi4ACSllZzsFYYnSk2e+RnmE+rF/s+t8St4h24sZbkFDMpLnZSbHcFhbX0ZsRO2/irRzRG5ZMwg+K19Ti5Xo9WeZf9KyvvdpDTZHue12lw0hRnad0gt5q7QDH3za6u8axZ7fKMoLB2rFQQAbb0cy9m3uQb6qZSTbKzW1zZVMGhgdYC1t91Um1iCeWite8eYN381QXDu1oEIMzW3nyKl9y25IGvtViQ24IuquaHC505BTROQdZoNbKW5s+RzTbmmuheQ3kpJe25dci2i0KZb5iRv3IwAkuedW7kLgCWuBCyNHVguJFnDRTBhcczxcm3JZBrHlIuoYzN3ja25Va8HcCSlRLGAtaO6eSlzbuUEO7IBzFu8qXA5g5rvNAa8BwIFkc4Bxda5KkgAi5uq7ySTYIJJDm2spjJZ3iDbcqsNyCDcjcEcN593ii6sJC42G5UIubWP4KzXMDW5mlvjyVr6lzrAHeqaoL2OpIHBTpbRu5LEZiDYclLbkE5rablkQ4XAtohJDgE0AaTxUu7wdl0TUXJDAXOIcBwWEhrnZhcAqwcC4gszDmoOYEEjsHVNxYX4DcsjgAwWKxtDQ8ub2mjepcWucHAXB4IJBJffglgXHNv4WVe6+zjbkrOzRauG/cVUQA7Vo0UZHNbl3qzAD2i655Kt3Pdlb2QngLdo37nJW37x2R9aNIcy5Fgq7tL9kahJ3VZhc5rgTYjcFHaAvvupAIPWOGp3KO2Xl99RvCJUPAyghhOtr+CuzLqxtjqqNdmI7XgsmUXzDQ2tdS1Q3sSLKrZTHm0Av8AasUtVHB2ZXsZbi54C51ZtPs7REuq8bw2M8WuqG/ZdDXV1OrnWv4KpJFmNuRzXkMQ6TdhqRxL9oaeQ27sLXP19gXKk6YdkWuvBHi1WeAipTr70PL6Rw711BPHJf8Av/avm3+MyvrTfCNg8eqOXWs6sKW7S9KFb+8NhqOlH/WqrVDH0Vt3s13LKAGx9jevnbYOl2s1fUbOYW3nHG+Uj3q42V26qx+7ukKoZzbSUjGD61dV75zQ3UEDxJU72ssbjNe68HTdG9JMb4ttLtJiB9V1blb7gF7LDKWLDqGKipI3sgiblY0vLiB5nUoy2XtN8rXZTfVLXsxx7XEqrAM9ieO8rIWjndUY3Nc1waDrzVurzENzXKjs3FjY8LqXDS5000IUWdklr3EgWsEcQWgEblDmhset1QuuWAanwURdxBFzcKRleQ3UeChxLzltqEJ7QY09v60FIt/0O8sZnvUshZFJJn+e0Xa3z5LN6iD56tKNb8X2zrdWcR1nZ3WVSwlzgdwVgOy4jeEEEtFg7fzQ2GrQQPsVJDd1nndwHFZBroHZRb3pKBDC0luvMc1VpDnC5tbf4o1vxZLnZTfQoxjXuu05bfUlUkGaM5TZHMcWd7tXCmUloII38QpLBoM1uKeDGAU+WUyaXO9Znb25RpbW6h1y63BJCwuzXJAFtFIi0oNrs0UuAc0gHRVdciwOh0sVjsdMrib7yFQgy2zG4teyvfuvvqUaMtxZWaPii1w14AJokAkW3qHNaDqDfyUxAC5c4g+agSAk9kOt4JCxjhN6GNjd+Vql4L2FzrEgqkBLaaIt35W+5ZXnU2GhUnh05duaZAdHE7kcGB5eNNNPNL5XEOde40CqwEuObdwVc4PtobHRLEtL75nDf4KwIZe31qGsNi61hxF96gNsW53aEIztXsqgZmuFnGysxh6vt6Hz3qyiXFrTooaHg2b3d90yi4PBS5zARZ1vDkqKkgvvfz8FIIIsW2P99UuMuVrdQbo05ZLtF/NZEfO0F1YgOu7OW2t7Ea6zm9kn6QCh1ydN6KaAAk+0FVfowWFyr5OydbScSW7lVosRe5dzsqQALmAnQ/Wr2BcXAjQcFSQEuGhBUgZQShVST3ONtM25TLePKGg6anndWeTo1zgdVDnuzA24bkRN7ltxu3pdpcDextcX3KHPubHski17JlAIym7uaipJcWFptqdb/cosWvA33UPLmmxFyrZiC3sk8vBBU3OpLrA7990c8A9gFSMwN73HAWUkl4OoB87oukcji4iyCwebusqAWN83npdJQXOAaG+1MTytII+8GG/FY5C+1wSFk+MtYZbKCHEa8FYo5xyi4VSyNzu0xh8wruOZhGQ6b9VWJwdJlDNbaJiW4wS0VLkLjA0C/BYDh1MSOy5t+RW84OvuKs3vAmxWfZwvw68fUdXj/irQdhTA27J3NdyuqvoqpriG1j7rpbnuJAVAQQNTcrn9Di7T1vUnz/tGg1uKsaS2Vrx4qvpWJM0dFmHgF0coaQSSWlWJZfK0D3K/Sk8cl/u988Jf8v8ApzDikzBllpCAOIKk4vCR2opB7F02Ft8paPasb4w513NYW+SXp9SeOROv0OXnhn8X/tqMxWnIs5zx5hZo6ujc8Hr2+26h1NRyWAjj9gWOXC6dztA5vkVM6s+SX0nL8z/SttslO592GN3tVgc2gXNZhDc5yzyj2hUdhVQxxyVPvJU+p1J/hWdD0/Lx1M/mOqb8WkWRurdSuUafFWDScOt9JVE2KxXvGHD9W6v1/wBj+y3xz43/ADx1wdbBWaZLkg205LjDEa5htJTn+bZXZjFu/TH+cs/3PGH/AKd1viS/xY6cdibNvr4K4yh27ULltxeAnc9gHgszcRpXH5R3tC6TrdO/Lly9J1+Pni3D2ico3KGtOXtEAHxWJlXSOv8AGtB8SrxyRvGj2n2rc5ca5cuny4+YtI0NvbU3UgjXMNeCtlGhvdY3POYAjwV8ubIMzd1rAaLG6wI6waDVWc1zW3J3FS4jKcwvbVTyqeza44qhzDsjirQuaBqQPMrWmqoIGF9TNFABqc7wLBIa2nWADRfRS8k2AOi4NZtlstStLqjH8MbblUNJ+pcOs6WNhKYHNjbZSOEMT3/YFbh3/L2/ZaTd1vYpY8OuA4L5bW9Oex0dxDTYpUW3ZYQwH3lcGq6foBmbQ7N1LxwMk4B+oFSkfboxljy8lkJ6yPNyXwAdMu2uI9nCNk2Pcd1oZZVLdpOm3FfkcJlo2ndakEf9JWVX3s3dIMw+tTU2tq8geIXwhmzXTbiZ/dGNvo2nj6U1v9AK7Oh7bDEXH8sbaPdfeA6SX7SFNR9mqMXwyjjJqsSoIQN5kqGtP1lcWp6QNi6UES7S4fceq8u+wFeEoOgPB2n937Q19Q7iGwsYPfcru0vQtsPSxjrKWpqTzkqD91kNXrOmLYSlv/ynPVnlBTk/bZcer6ddn7FtBguK1J4XY1t/9or2ND0f7GUlnQbN4eCOL48/9K67tLheGUtm0mGUcVv0cDW/YER8oHS9tPXDLhHR/VTg7jIHu+xoV27SdMmJG9HsjSULT67bf0ivrwblNu6OQCyZ8re6fM2Sxp8fGE9NNacs2N4Xh9/0Vrj3Aq7Ojbbis7WMdIdab8Ic1vtC+s6g5mtzA8VbQaA3vwTMTXyuDoTwl7c2IbRYzXE8HSlv4rqUHQ/sJTOaJMIkncDq6apcb/WvfENL9M1lZp0ytAt4pexHn6bYnZCjyik2cw2PL84wNcfeV2qehpaVgbTU8UP7OMN+xZ9CC0FhdyuhGQEkBw5XTMIGxOjrlAwlhswOHEqrCSwE2A9bmpLtdbjwVpiSRa1yLb0JJF2OFuIUxhmpccx+aFWK4JFtVdMTa4tbXmocA4byLKwLs1nAAcUOYG4CzaYo7ulu43UCx7JJbYb1ZzTprvRws/eLKymBYDlJN7blMpkcQQb67vBLi1y7yRxLWNeBe6VFZRZ1s177wpcWlosy9lDrPFg21+PJXcAAADpZBW4/N6N3FQMrHDXMDpfkrMtYi11UAB4J0008UVOUOGYG/Gylove7TpooYHdn1hvCh5sSLgOQTZ1w0EA35LIXFoIabuPFUa54Op0Isoc0W3piJAjJ3aqhaBdzDaynTNuRwcdfmpBZ5cIwbDMkYNwSbt4+KxuadDdZLgDU68QFRHWtOmUjzQ5ZCLNIsFIABYdHXURggb7NsdFlV3FvVgXF1SMZSXEAFVdFmLXEEADRWaXOFyMxuqiRuaQbEm11eVzQwhxu5psBzVGgN0A1toFW9yL680wXLMzb3A8FjsXSix7vFZLMcTmJBVBo2zdCgkAvfZxtZWLGX3Km5195KPLgbE7ki24x0zi6KIkaFgWUWL+qtoePJYqU3poxwyNt7ld9h8ne5Uk2Ncr+tdwa1+UOuVAPxzn204DxVWNu4OuM44KXXv4IyPAfodfLigzR2JYNN2qtGRbM6ygSRgus0u5KmJLi25Zx+tQ9pc0ZRfnc7lLSXC4LWgblDg4tL7XA3W4qIaAlpFwPrRzGkXBv96iRrg8ZdArAtB3XsqILgHAtHhdS0Bzu9uVgczTe1vtWNrG5iQbF397KC0lhZ9yHWtqjXnKSWt+9QbAE6A807J7tybb76KhlflzOBy308FWQtzi9wbb1NzlAFnEoxpEova/2JABBaCLkA7ipBLvnZb3sp7Lc2Y620CqwWZnkFrHRBdzQM2YAXNw5qqXksAIDraKHOIb2rW33RhN7b+SUWLtW7iFBBzh7LAE8OCv2Mps3LcLHFp2iAeADuKgq17s5vfN9qs69r21urFrs9wdTw4KNbObxSC8YBFyNVjLQTvIHiLIbtA3q1hZpdvtuzJoPLgwAZfDWytHmtdzGrEXNG8tA8SqPqqcMs6pib5vAS3VjM6TM21rHwVb2bob+a502O4JAbPxSgjPHNUN/Fas+2GylOM1RtHhTR/pDSrh4drTe+wClzIiLn2aHReWqOkXYRjCX7S0JA9Vxd9gWhN0r7ARsIOPB5G7LTyG/1KD3TjYWIN1VtmxkuF9V85PTPsO3MBU1snLLTFasnTdsoy4ioMZnH0YAPtKSnl9SLs0ellXM9rWgObbyXyh3TZQuaDRbKY7PrxYB9l1ik6YsSld+5tgcXeeF833MSUx9bec3Yz7v7+xWjbmGbNuXyE9KO3M2lN0aVjid2cSf8IVHbbdLc2sHR9FEPph//EEK+wA/QtuVreNl8am2g6cpg0Q7J0UOu/sfe9Jajp5nIvBQweA6jT6yrqPsYYzvFxB8FYWc4Pc7ORuzBfE/yX08TEsfi1PDfiJYh9gVHbH9M1RpPtdFHf8A6y8f0WqL4fb3l3fcAB4BV667LgWP0l8Pk6MOkqos6q27aBxAqJz9wVZOhjayYg1O25IP05j96Q8vuD52NF5ZImDmXgfetOoxXCIhebE6VvO9SwW+tfHR0C1kmlRtdJbjaJx+1yyxfB+oWi8209S6/q0w+8pKr6k7a3ZOO4l2iwxtudUw/YudW7e7DRuyv2mwp3MB+b7l4aLoDwC4zY3iRtvysY263oegjZKMfHVuKSX49Y0f7qlmrLY7NT0kdG7Ac2NU5/ZwPP8Aurl1HSh0eMBMeJVb/wBSmd94V4+hDYiMjOMRk/WqPwC3GdDOwDbXwyok/Wq5PuKxy6XHl8OvD1HW4+OTzlT0tbFgfEnFJD/o4H3rBF0ubLvfZzMQYOZjC9tT9E3R9DoMAjd+vPI771tjoz2CjbcbOUA/Wa93+8ud9Lwr0cf6n6jj+K8xQdI2y9QQIccjiP8AGXZ9pXoKTaekqGg0+NwzA8BMCt+HYTY5hHV7NYX7acfet+n2Z2dpHAw4Nh0J4ZKVo+xP7b8cnT/1Lfv4S/5Oe7FaqeIthrAy+5zGBx+sLz2LYZtDVkmHbLFaYHgyKMD7F9Aigp2aRRQNHIMCu5kTjYtZ/MT6PKf42eXq+hf/AGv93w/FOj/aGrdZ+3mJy34SZrfUVwpOh/F5piX7QwzX3mRjifrK/RJhiN7xs9ygwUtzeJm8cFfp9Sf4kvW9Jf8A2/8Ad8KoehTCAQa7Hqlx4iGna36ySvRYd0Q7AQWM8mK1Lv4ybKP9kL6kKSleT+52W52VfQ6Ug2hjtzuU+n1Wff6O/FeRoej/AKOqMNLMGoZHc5y95+sr0FJg2zVHl9Dw7DI/BkDfvW6cMpXfmx7HFYpcLgvo548tVZ74znpb81uRdQ0fE5PYQFdpJOhB9q0XYRDcZJpWHlZVdhLv84kb4q+/n+C9H09/x3/R02AgcGnjvUOu4XsPFcp1BVg6VriOG9S2krzq2qv4J9Sz/Cn9v0746s/3dQBpbd2U23BJMpblsFzRDijTo5h80a/FA7IWxOtv3J9X/wC2pPSz458XStcBriSd6O0OYg66XXNE2IsuTTOdwR1dWhoD6B9hxCfV4l9Jz+LL/m6eYhmUDXmqyXIFgbhc44k4d6kkaFduMRBhHVPF/BX6/D8n9n1vjj/x/wBt0OJuLAq1jmuAwrSZiVGbb2+auyvpC75QDzVnV4X5Y/tutPPFsXIPAK4ey5vceS1zWUxfYSMcrGoiNrOaVv3cXK9PqT4ZI3scSy27mrPacosBZVZle0ltrqQHCO1tyVPCHXFmXKtGXSNLdDbmozgauIUsLLG288kZVBZYC3a5qS0F1xdS/sm4IIUB9hoNTv8ABVpSQlpu4FZWG2mbQ71jkaZBbMdFNuxdrgS361L3SjgDI1gN9LXQ3MxBALOKEFujRre3sVbDKLNOveKsNGszlxFgOCyROOYNA3DVCyNkF7G5KoSGX11UtJA5mvc0mx4eKsLCMNaLu4lHk3sRqoAII7ViN6sKRtkF/m33+Kg2vza0qwLrE776KLua0AAeJ5osGX3jRA0OcQ9wzEXUkNIDGuv4hQS03IBuFGUnLYDXRQ4jtFtrDgVAaWuBNroRk46lVUtJB1TKSO0bsVSS1+ozE71Ytdls129EBr2CQr5WNI018VjDRYNA7ayPu0DNqOKgxsa3c4k8lZ2cANsEOjs7SCOKOLXglwNgiwaRe7m2aoY1huHuOU7kaczbuaQFLixrgGnsneqgc7pr7ra+ahuY30AUzB5yvvryCrlJbqSPFULNEmtyQFbLm0B3qWFjWHKRmGpKoQCASSDe9lnRNwzudrKqntnNuWRrWN7V96wSB+Y20CsE0wa2njDze7W3t5LI3KHtAFwNxCxRsd6JG52nZH2K8bsrdBqszw6cp+pkae85VaHFwba4I0B4aI0vLTlCkNkc0ODtQPuVY+VXEkgHRZBuzAbj7FjJbYgmxB9imOzbjU3VwCHB73adrlvQ6M759u9ZC5tjYZdFizaAkJESA4DMB2dyBgItfVWa52oG4lRdl3i+nNBBabZTuCMIcwsI0+9SwHKXOUueGgdnz803SRHcBIBy7rclUM7Fw2wvu5rKcgBJFzyVQHlpu025clNW9mNvfy2Gm7wV9Bc8VADbt4E7xzU5huA1VRDDc3INyocAb7gAbH8FYPBAIADuaqW2BudEFgGOIuL3HuVW2DruRuQMFmEu3XURksDr2fmdoOSC7GNk7JLm2N96q4gvPVtDfNS5pJJGirFlNzYZuCC93B1ydPBQxpdI4NBIO8lQ1pEYIBGY62TObuFuyddUwWmY17C29ri1wvAO6MaORxMm1G07rn/PrfcvfMaTxRJ3HgB0T7N57VGIY7UA8H4g9W/xO7EZ7+g1TzzkrHle+0vruso1497LokWvExdFWwsJs/Z6mk8XSPP3rbi6NtiYhePZbDn/AKzSftK9VG3M3VTG7q3KHhwIthdkYjdmzWEDypGfgtyLZnZ2IWZgWGAeFIz8F0ex3FYZPk0iNOHDMLg+Rwyij/VgaPuWcQwt3Rxt8mhZR5Md4hTpxJKDG1jAToyx8FkHV9QSQ27VVzmlosNQrOcSBZu9WrqoeSAdQo7GYh9zdZXdmOxNzb2hYwA61t6YasLC4j003FRGGm5ABB3niVGcONg3XjzKlzSALAAHeh5Q+4JeCRfi4KWPcB2rHkgcQ0dY7UCxaVDx2gN99x5JSLOY3KQ67id4G5Uflc0ai3DmryXsQ4O8SCqsGga4Wvu5oDLtjsdb70DwQCNG7y1S13Zy8RqkjW5wTvO5NAjUEceCOJzZTpbS6l4GcEGzgrFwLu0OyRqfFNMVLS0FxJ00tzChxBAyiyZrIG68Ggai5UWokZleL6uPG+9SLuFhco8Bxu8ajdbgsgItZtknZLWJhyglx8gpzEg3HaFvYpcLDKQC7kEfvvlO7XwSnhOhaAXg77+CppYX3c1LQwatbcW0PJVIeRZ3sVTS7R3BcnervbaIEHfvVImkaga33q7y0uc1+u6xCmLqrL2AaOzxKkta11gdEeHBmQuBb4KrmZra6rSYyC981h4+aoON96kXDTcHTf5oWk5XbistJDnaA3sPtVRITmBJ8VYm7rKoaW7yNd6YiwL3OIAaAG2vZAbMIbHl0PtUB7XCx3WQhpbe9lpAOLcpF7cVJb3nOtfWw5KXEODWi2nFBZxsGtv48VMJGPRrNbHW+gVjcixsdb3sjgMpdmbe+o5ISMpuDoTolXBzMzrnQjhZVDdHWjboVOY65ue8qQQIzcg3PuUh4VDGPsDEz3KvokDyQ6JotutxWZgbq7TXQKC3K7MOG9T2y/DU6nOf4q15aKlDy3qrWFxbiqOw2iLh8W6/Lgtln6Q5tDqrkAAkX1U+nPw3/c9Tj/irQfhlMNQ+TyBVRhzC3sS1A8My3ictgQ1Xc0giwFud0+lx/DU9V1//AJOe2jmAy+lTDwJUtpasO7FZ7C1bxaw3ufapjbZpLX+2yk6cP7nqfP8AxP8App5MQi06+nd7EviI1+IK24+6pj7yXh+59ff8M/0aDZqy/wAjGfJ6yMnqv8zcfJ62Wd0qGXzFX2fuzetx/wDhP9wuJPEuH1IbnUm5BuEdnsWtIGvaTNa99Rx8FtxHSFzSANT9SnfvAcCLeSEak/OKjQbgboq/f0JLCDc23qrnEOJILrfaoDna3vy8VYD1uehTMRD75SM3bG4XQN11HBUc0l+YG6sOw0nmgAPFgALKzXXOYgG3ioaSOKNPatlB8UENuHZ9wvYX3qxYHFtzm5HjdCLOJ0c63DVVcQ5wy3aUVZrRmyPGoNxdVNxqTYb7lS5rhIXF2pCrq5pZa1hc+KeDFuHZO8XuEz3dltexubKGsPV7uCq1hHazXO9BmcQCcw1AUNFweFwoBzZmk6kKpd1YGc8LKIkEt3m4UdYDnDRwUhhseVrpCA0kubcOCoDsi+axI4bkaHZRkI1O9Sey42sRzVWjTNcEX4JCgeGOLS0EcSpu8kkNFkeeDQEaXgEOHZ5oJbmaCy1nKH20uAT+ql3dcNbuPJWySFxtm96i6xU+c0kWY7mt9uiu0kjMQB4qkTXmmh7eha37Fl7IjMbRrxJUnhvn9yoNhqoLiGaO05clZotHdxvZY4wHEgquebVyHXJ7LLndvUje4GwTIHE5QQBzVQL3dce1WKi5Djv15qQ3PpbchGWMvz213OUkZi4NJFxvCqLvZYtaHa21VSGdlzR2eISJoIMrico0CjNYFzRpy8FME5wI7HmoiBuXSbvvVcpPlvKu0FzO0dEWIY4Eu014eCRvc1ryTrwVXuuW90O3eatke2xcRbmmIhxDgHag8+SyO1c1jSQLd629UiL8rgNWg7+anPZ1g42Gt+SChPaFh71Ul3WWcLg8lmDgGm1nX+pVLWNaCLkeHNNWLP7NwNCNAq6lwaB4kqIyW5nMaXEi5zJd1w42ad25VEvJzgW0UuBBu3W6k5gC3suIGhTUkG2tkFXbgC6x8FVvese6Fdtg65Zpx1VbOBFy0a2tzU0Ghj33YXblYtcQ5wNlAFm2DS1zRqp/Pal2UjUKKgNsyxDjrdQRZ2YMcCTorFwAeDcC+ilrg5lidyooX2JZa45qXXs0WCNb2Lk3QANYTqXfamFTIM5sHEc/BC0BoylQ8kOaLjMfqUl2QEEKIM3kX1dqobfKSYwSdLpa/a4KBa9g4tBQHZWADIWuCub3Dm2JUFzjvIIUEczuVAuIu641UMIIsCps3dcX5IR2XNFhbeeKoiE2JLhoN5Uhl3BwNxfcrExsaGtu4H3hUfHZxbct0uFFTYlxAtbjdRcdYPBS1xu1jWAEam6jvOJG5MNS4ZgTqbKGkZg5trjdfeFLyC3s30Rg0BJ1QAAN/E6prw3DipuLczuKgZr8mlRR7QWdo68CguWacFFrHs9ojWylhAdbjxCCMwNw4BxG8o8DqmnMHa7lI7ANrm+9QQ4Ntrb7FWcAXB4AI04W3qQe0eFlDBY9Zc8lObMcvvSg0g3sLHmVLWuJIdIB96Egk53WBIsQosc5tGST9agGwIBPZP1qb2tfjuUubc3LbWAuOaq0gntbgrgNB1F7BQ4HLZDdz7NNmngpcGMAD3WJvYIIFibX1VmkiUnLrYAKIwSGuDbEcVZ7y2QADtc0qzsr33O1NuPmj8xa2x3KdSbgix3+as0OLTqgo8E2IUua5wtZGHM+1tB9qsHXa6wNxvVGAEkZbtACyMDurtv5JYAEtYLkaiygXadDv3qIloIBvvUjtNc4PsQbaqBbtMaNRvKixLsug8UANLg8Brb+JTS5aT7VBBa99yBY8AgvnN944W3orJcFxNxYcEBJfY2DftWMNs8m1wrZQyS9hqiEpbY5Ro3UKzZAQLjRUf2LDTmSpBDoyGgA8ypIsSXgENG4qweQ45idNwUxNGUk6EiwuqyEFosmFsVjDXONxmA4FQ+9+yb+CHXvPykcAjHtLj2defNVFmNaRbRvjzRugNgT48lW1+8LLIHANGV4sP8AaTVVz2Y24JvzU3DjbQOCBuZw3i3NWJJJytbm5qCuXW4BHNA05TkIITtAhpLtd9kBa0nLoERBNxroVV2jjYaFRftZrK4AI5FXwsVcQN5IIGvirNc0NGYnMPrUSHM0tIyuG7xVCRqGm4tqrO6Mnea4tNgeWqhjSbBztOCR6ODWkEDUi2qsbkZsw7PBSiW9l/ZO4blQnSx3XUkudoGjLu10KxmN1yLdk6b9UkFiHBxI3cFcaaX1VWODmZGhua2t96QjIQDutrqoLhrbtuPPWywnKXEAknkVkDrNIsA2/HW6o1t3k5t+8EaqxYvc3twVWjK4yE2sdPFGl0ZNzckao7UFtuNwQlU+McOybgnXwRlwLb7FWAfkAAsL3JKgGxsDqp4LQNAJc7epcWFouEzF1ri5IVXHTtCyrKbue4jcLKMr22AOgCs9rg9tt1ke5oGpsUVLmg3y7lVwbbQBoHLeozPJcWkE+CEk6NtdEWYwk5gW5fHeqtc9t72IRzHXFyLcQp0a0PA043RUDM0A21WTTeMmu/VQA57HZTchUDmgAF5B49lTyeFKUAUsRtc5Arj5TK6wUUZ/c7AQNGCylzTmzJKvP7lt7Tayq0OO/QKw1bdwsbaqQGuGWwsL2uVb5SfahwyWIO9QHdlrLDMTwUvDXOzAk81BLTYhpQBZr3E/WradkOcfNUG8ttrzKu8jJkFvEpqIDsjXZzZp3IAACQLhL5t4v5qr3gPyuvY8uKsRaQghrjoOCqD2geCs5gJAFweF1AJJsRdw3eKKs0tBsNHBVc0NdrvOoKrn07Q38VY5XMzNNzx8ESRAe+9xrfQeCk6anVQ1pc2wNjxCm7mi9u0VFGjMC4Eb7EBRIHgWBA4qWi+YluW+unJTcgEb780EB9mWsL81LbtBa4glw87KrWnXW/kpg71raW481VSBlOuosgc5tg0NAB4HVALjvga6C6lguyzXWcdBcKCrmgdpxNyd1lJa06qouLiRwBG5GgnjcILBocABw1ud6h5da3+0U43HDddS24kLnDMOR3JiAsRdMoBGqre5y8VV1wb8kw1ZxBjaA4l53gbkuSyxFlIyskAYMvioO4utY396olrGghoNzvSTODdzbuPJQ5pMgeTrbc1TmINmm5PDigWJOt75ddVRo7IJueFgsjNA4gm9rBSReMaE232UANaTbdZVJIkIFzY6eCNdc6KL57k5vuTROS4AdvvpY6o5oaQ43NjbVQwlxseClxNw12Z2uvJUHOLg5gBs3eQUDSNLk9nW51UsIJsNFZ9n5mC48RuWVYngm4LCGjTer8BlcByUNFmNFzl1uEcCBwCuoq6+mnmrSDMQWuvp7kdYtsbXspje3q3OsL3GvJFVObI3gG8Fke3c9rt3BUL7nVuh0V29gktGawUVWJt2udexUuLLZie6EAcXjTxIWO7Wuta5PBXE1Z3abpvRgJblabHj4q7bNdmHuWK1pCSey7ikNSywJYRdvJXDQ5vxhuRuPJVN26HjxQtytu03PEKWaiNc1xayvnyPFmuIPJQ9oy9g6KpJZ2iSRZXFwuywGV3tUnNrcNy24qCLjNc2JUvGhYXC10RUgmQFwU2a2VjRuKESAF1r6qxIJDXCxsgiRuUuAN0bcMzX1QEB9t+iXBcLoupf2XAW0sojFiA5vY4KsrnSDOey0GyyR5XZu1oBoiKsc4E+akWJNxe6qW2YST5KYiWZTfTiqJFg4gaAqG5M7tO1uR5DiL6HeEBNmi2o3oIzOzB1rgjVSDmHaGql7iCcguLqA13Wdr5osoK9gNNm2B8EdmcRlNldrQ021c48El74IbqNLJqwkc5pDCNLKoeGsy5Tqd11Zxe8gvAFtVUZbaWJ52SJgQA25GYKzbFthqqv71twV2FrASRZKSBOUX4fYjC2/a3H6lUve5hAb2ftVW3LdBZRahhEbiHEk8laFju2coGmil1gc2hN1Lgc1xcEq6hlO/fpqqAAgFqyg5RvueKi7Sw6DfooKgHNYEXVnEnsnRQC1p1bc81DyCblvkirtNha9ljcO1YB1rb3KztQMxDtO6jzmbbd4KzsVaTsNDG2sd45qti8HeCBYeChoLR2dCd11MLrXJ38VmQVa1xbvzADWyszPlD7C+4FQ3NlIBFiVBDgba2VkVZxIAIBzHQgI5vZ32PFVd3rjQjX2qWkFvacM3NVlL3aDKL3U5bssXake5RFGSHOv2iN+5Yw7tBoBzHeb6oMjdWZzcFuhuqiwdxITK6w81a+88VFQQLFozZfBSSL2BsEBDWEk2cRuKxgMFwX7xomngvkYQFYB1hbc7hyRxB7JGgOtuKmIODSDuO66uixaCDY3tvHNVsB2h3uShrS1odfQclLHt3gXB3X4IiWlpsAdVVwcWnwKl4jLw86i9kuDIbA2Iv5oJyZgHl5bblxVCQ42KvuZqVQZcxNtAmqMG+6tlGa7W2FlW7cgJBFzdZLm40zEjTyQg3KASGi9ljc7Jl7J1VoTcODhaygvMgAabgb0nYqzgHgfGAZtbBUactwGA+JUhrLXLSSOSsG3Js0AeJQY4CBTxW35As+jnd05dxseK16e5p4y8EksaFmbc9ki3HepjXL7kFpaxwscx5lVaC3V1rG9lLXBps7VTK1oGa7gDfRGZ9tS6+rbN8CUbnvk5DWyxgtLmtIPZ3lyytz9WQTYX0KeCKMe4M3G2bW6l4sSQFD87ragN5KTZp1KCp7TdBY8VNjlDbX8eSkO1s3t+PJQ1xtcjKCdTzQSDpZx/tVmODTlLe0e74KsrOyLi4v2XckJcHXvlfbfzVhUR/J5CqyOIc1g0Yd5V2BoZ27B7fDeqMaXNIeOyNURYDUHhuR2jspIIbqNdykvyM33YdxUMvcON/K+9BJvYuJ0UjM1oJN77lBfpZzLjw5qHBzAAx5FxrpeySCGkOvlcW33lATft6BS3IIwSRv95UvOdndcfvS1YgsyNJYL+JOoRps0douB423FVcWvcA3s336KwIDXNv2BvsgljhncTrcbiqg2tbfyRwj3g2edBcKz2k2aR2t9xokEWJvbed6ll+RcPFAcp18gVLndga6373BNRQ7syHWNzRqHbwN6u9zS/K4WsNwWNoJPZtpusqIA3EHdzVszXvFyXEcBuUSAMY57gTbksjXBjWDKGl4vooIJdlL22vyHBRlsA5wvfiFUxm92OsXHcrknP1ZNsu9FQG5RYXJvqSdUBIuBxN9DqnAgXuDbcmcC4G9BAF9dR5qzg0vy6jS9wVU3tZVaercA4uBdv00UFh2Qbb1Z4zbu8gsQSN6o7NGAW3zDXUcFdMWacpsAcwFjZHCwAubg80PeaeJ104pmBby1RGMBweW5jpwWQPJ0dr4qbWubi5WNwFswKou5ovfeoa8Bjg4WCOdYtBFgrMaCXO4c+Cmr4eYxPb/AGKwyvmw/Etp8LpKuLR8U1S1jmnxBKwwdJGwMksMEW2OCyzTODGsZVtOpNgPevF/Cj2V2fqujHGsedhVIMVpxFIyrbGBKe21ti7eRlNtfBeR+B3svgNbsliWOV2F01ZXNxHqY5J4w/q2tjY4ZbjQ3cdVUfo2oe2Fpc6SNrGi73OdYNAvc35Cy8Jg3Sz0eYttC3AqDaSCWvkk6qNhje1sj/Va4jKTy114Li/CDqa3FjgvRtgM5ixDaGoBrJB+YpGavd7T9hC8Jtv8G6OHF9nnbDTSxxtlBxKWsqO4GkESN438B9SmLH6TdkWJ2RYKqtocPbG2troKckWaZpWszW32udVhGO4GbAYvhpkO791s/FKN3scGWU9vg+y1qrEaGikYK6tpqYvvk62VrL+VyLqv5ZwmSoigjxXDnySGzGNqmFzvAC+pVRvMbkYW81WOPK6606jFMJilMM2K0MUzO/G+oYHN8wTcLLS4ph1RL1NJiFHUzZc3VxTtc6w3mwOm8KYrYkjkb+kU/F/38PYnWktLnuygbyTYBacGKYdOJpoMTopmQfLOjma4R/rEHRRG4wqZNVyjjWBPdduNYc7/ALSz8VlOM4O0C2M4cP8AtLPxRXQc6/Z5Kjn37XJUZPDPCJoZo5I7XD2OBafaNFx6jbDZOjqjS121eBU0w3skxCIH+kr4R3Yf7/2FJGgfJrFRVVHXU7aihrIKqFwu2SGQPa4cwRoVkjaRuKYIlbaFqs9wDALLXxOvpcOoKrFK2Qx0tLE6aV+UnKxou42Gug4L45tX8JLYLDqPNhDcQxaqI7EQgMTfa51re5MV9qjOW92sH6ospjPxvsv7OS8v0U7VSbbbA4dtNLSMpH1hkvCx+YNySOYNf5N16WM/GeG/2qiXFudpBJ5K0oGQkAH1kZ8m0tII4KxbH1Ti0Eu+cpiKgag2seal7BnHbF991LR2QSbhUAJd2W3aoJaXAEONzuUN7BO8cbK0YZlc+99VErMzcwN7cbqxdVuCy53FH5iAALgcUu0bhcD6ldkjQ253cuSHgdIA0dm/3KMzr6jRS05mkAWCiz7WbuHzkxN1Xq3avaLtJ1VySwk5swO66q2QjQcd6i5GZx7QtoEwIy759gLqQQRZw46I5ocQ4ggW3KRa4v7EUdnA7gAtqApDjbcHG2iqe/e5+5S8lpzZrm2nJET2iLGwNt1lUOIOUuF7aWG5TqRc6pd4FyQGW0sEFWuF23NwB2SVJaOtDQTqLmyrvfbfZWLe043ObgipeCAb2FlBJkboTmA0zKGXHascp0PgjuFiiLMcWjK2zuRUPaCBe+YDjuRzQQSAWtduBNlNgWNiAu07jdBDmueRYdkaXv8AYkQGSzmlzr6OKkE5crdAFNiWkWNwmirbWy5xff7VYuBa/M217Wy7lV7c1nk2A5BWGXJcEEHmdUVRxNyQb+CsQ0BpzBpPC2qiPK65OiBt3EuaDbcL71MKmOw371Add2uqqDxOl911Y5SLO15gKg1pJtewUiPLe3adZGmzrN05AqxLi/mAdQERQjs2IGYfWpaeDjp9iXbmAdcEqzwC0nMDbkiq/O1tl3jxVYzdrswsoka3KGE2O66mLsv6txs1+uvFRAOfmI0sOCkNMlnXy25KA5ofJftncCFA0vZUZBcOIsGtOlyqgZL6gHmFD7kNLwX6WsOCsezGwtAtusUEm78puAONlAF7gNJsocwC2ZxvvsFLHG5IDgCqusVMHCCI3AGVuqy3ZY81ip8zqWIZR3W6K7Bd5BYPNZneNc/uv8qkF7/V8VmiDb66+Cpex1GiFpvcGxV1lYW6y7gN3vUFzT3WloUNzdrMAb7kO4X4JgEgZRYlCRezmg6+5GGR13McB5qbZspLb2VxEWLRZp0OqlmUF7rWcNyqzQkncCp7TpLu9ygyGz2WBykLE8WzZPJWN9547lLQL+xTwKvJJ3AeKgt7IN0u0k3Drk6KzgcpGgstCMuZ2/N/J3KCQ25DrKRlDeKxuD3Nty3aKLF3HK1pztzclIJLSdLqoDXEuIBO8hWbl35vYiItoL2c7h4qc7SD2LAI49oFVOhIBvfkgysa0j6NrgqgaCdeKhoflDBppvSPUhjtCEEj4shrdQ7epFh23ntXsFDtGA2vY7lSxfZ7+eiC72ufZpdZ98yC+ci+ttVADgdNTbS6NAc9utrGzkVMgaLki1xvRp4Nb2RqSha4S9nVpNgCp1Ou4KCsjGuFyVaO7dXG+nZ0UObd+gGupKAgm1iSqI3ajVWcGdaOpdluN/IqrI+xococeKlhc12rPAkIrISGXBf2uHgsAaNcx7JWS7XOL3NOm/xVS3S3NSMl7NFhe31qSA54FlawZG0k+ACgA31KCpaQHgbuJSE9m1g1WcWmYg3A+orHlAkOlxw5K4urDW4dbwUuDWNa14zO5DcpswC7m79yO7Pd3+KiJOUAWFwd6qQWwloAcFD22AOctPqhWGXKGDsE81RW+ZoDu1bddRKAMoe23kr3b1gYASOaS2B01A+pUfNPhKf5Etpf2MX9axfHPg57bbSbL9G+JDCdgcUx6mFdJK+pge0NY7q4xly6uO7gCvs3wlLf4ktpPGKP+tYvI/AqP/swxIE/+93/ANVGnlWl8H/a/Atqtvq3HscxYybYVrDBT0U0ZiipYB+bizb3c+K/QR+M9i/KHwt9jTs1tXh+3OCN9Eirn5Znxdnq6pmof5uH1hfeuhXbAbb9H1Fjczx6cAYaxoO6Vu/Tx0PtQro9IWyez+1OCTsx7DIa30eCQwOfe8Ti3e0jcdAvzL8EDZnBdoNp8blxjC4K51DFG6nE4Lgxxce0PHRfrPFj/wAiVn7B/wBhX5E+CxsxPtLjGPRw7T45gRihYS/DKjq3SXce9ztb6yg+/wDwiNmsDxXo5xnFMTw2GeuoMPmfRzuBzwutfQjxA3r5Z8DbZDZ/FMHxHaDEMOiqMSosRa2lnfcmLK1rgQL2vcr1nSp0c1eGdG+P18/SNtpiApsPlk6isxDPFLYd1zbahc/4FGuwGN23/lb/APiYhjD8MLZLZ6HYk7UQ4bFDjEuJRMmqo7h8rS12jufdC9P8FrZjAcP6MsK2kp6GKLEqyGRs9TftuZ1hNiTw0HuWn8Mn/JHF/rSD7HLzGwGNYjjXRZst0a7LT9TiGIUj5MUqx/0Gkzm/8t40Hmg8r8JrpSxHH6o4Pgc00Gzcb3xekRm3p0rD2v5Dcw8yv0bsNsRspg2xww/D8Do4ocQo4m1YLbmcZBo/nvPvX53+FvgmH7PQbIYHhULYKGkpZWRM56tufMnVfqnB/wCB6AD/ADWL+gEV+QulbZPAcF+EjhGAYbh0MWF1E9C59LY9X23DO3yK+6dKHRNsTXbDYvHhezFBRYjBSSTU01KwxvEjRdo0OoNiLL5N04X/APSw2f8A2+G/0wv1eQNdAg/NFMzadvwOKRuz7attQJXirbAD1oh69+a1u1yvbhdfQugjZzZSbokwjLs9SvfLBatNdRNMj5fn3zi5F93Cynp66VndG2G00OH0TZ8Urw7qQ8fFMa213O4nvCwC0thtnuk3afBKPHNq9v6vD4a+Fs7KDCoGQFjHC7bvte9juRl8/wCjqaTYb4UuIbH4LI+LAq2VzPQ79kfFZ228nfUv1DL3BwsvyRg1F+TvhhU9GK2rrTDV5Ouqpeslf+573c6wuv1s02BHeUaWbaWncwgOB4Hivi3wrsIwz/E7WVgw+kbUU1XAYZGQta5uZ2U6gcivtI1t8y6+SfCvbl6FcS131NP/AFgSMtz4LP8AkMwPzn/r5F9O7i+YfBaNug3BPOf+vkX0/vpVVF2BwD7i6u7tZmWuLKHBul1EbSHBzzZqCXAxu0LWi1hyKFzwNNDxRwDmnfvU3BFhvCBHuJDiB9qhjgA11iHHd4qDcuDSQAeHNSIxlbHcAjUBDFs2YnX8Fj7ziLi3gFJlykNyixUAGxFiGk8OCs7IsA6xJ1JRx136KGgA2BvdHAtFrXUXAAOIFlLmj6t11BLmt0FrcAFLSHMvxSIh+j9SCAjiQwPuBrYA8EJANtbnfpcKXPBAbYPsNBbciosHNcScgB3NUlxvuu228qL5YwGC3NMl2Dtan2IAdlLSBoeah1xJYG7fBS1vZN9UzEggi1uWqCzRl1uCjyQcpYO1qFVtsx7J03W4qWA6lx4ceCQVLeybki6rG1uQtcCS3ksgL3i5A5KzjZ5ZpYcRxTUYy8aZW6KzA0tzAahC6MBwPeO5UIJb2TqqLlzxuGh3qGuJcXMHZSO47x1sgHFh0B1UXBsmZzWtcS1xvqjmm+tgrPvldly2HAKoDd5BzKIOHaaBoOKvdocW5cwaLhVJzEtaMg5lRGLvFn63s4pgXZG4Zm3G8AI5gaC5pIBN7lTcWv7AVXMdcwub6W5I0luYNGci55ICSTYm1iPNC4vBLW2PE+CMc1sZJb2hvPJVBjXE57ghSTnLjYhpOU3VWBzO6fFSQ2STM93DUjcEROYMIbw5lVOrgbW0uFbQHeoALRd5vfcoKOtmGVtgrMAzONrA6hT6zWsuQndbYi53AKiSAbW3IbB2hVWv0DS2wvorMOZzgQAFRDchlALydNCqygA2c43V2AfOs3xVw3QZrO5FNxcYIGNyx9rTKFlc5oJsFigAFLE8sJOVuiuLa3YT4rE8Nc+/Kou86ga8VLbOb2jYcVdxu21rKoa0Nv8AUqzqX2EQLVQWs4tfv33QkAZRfRVOY77BaGVlupyvIHJQ5pa24V25SS22aw1VXEBjst/wRFS7NYW1Vb2MmtyFYm5s3gd/gpuwkstoNb81FQ0SZBfVp18lYFuWT6W7wTM1rC0nfv8ANYrPu6wu62oVQuSOyAVftA6gi45oI2ty6OaTre97qxBcL7/DKgN3i9tEDmh4DdbnVY42hzXdq9z7lMl2uv1gFhYKYJdvzXCgtLnaWAUxsdxIItuR1mi5N7KgGW3m/JQNXDKAAd5S9xZoGY6g8ktmB7B8fBQXc8AEt8lS2pdxClgFsvJQ8FzvLeoq7u8XfMAUHtOPDS4Cl8jSOrbpzPNCARorEVJJvffbRQzTfvUuyhwZmtrZVaHFxPDcoq0uclp5IHWAv7VL3aa6WVHOc1+UNzDmkIyFjHPzFxB3gFQ3sE6ixUgB0mY9872jgqTHO3q7doHUWVxGR13EkvIIGjQqkn5T5+4NKOBYA1jbmyqwPDw52jhwUVLszZAARpuR3Zbcm/JVdd2g38TyVt7bEdocEADN2nITn4aNVWguu2+nBS27TruG9WCQ4P37goc5pGoKMAIIuBySU2Y1pHt4IJbZ4DgCXDhwUPa4uHWSZTwtuRt8pI7PNCQHgg5kROU5+8BbieCkZesynXxUODbm48iU3Ddmsoq8bgLjRUJJBLLCx1B4KrHAm4IYRw5rKQ0g3YWHmlI+JdPrOkzanDsR2P2f2OY7DJntBxB1bHeZgs7RhsW6jieC870FYT0s9HdJNgk+w0NbQVlY2Z8vp8bHQEhrXO3nMLAG3gv0awMc3MoYWOdlVNcDpB2Zods9kqzZ7Eg5sFSzsuaBmjeNWvHiCvgXRhs30r9Em09ZBS7KDaPB6/Rwp6lrRmHdfr3DzuPav03I66mNpKpj5rWV3SdSbDjrtmqbF8axF0/WQw1TYo6Bh+Tbc/KW8LL5f0CbJdJnRvj1ZNVbEurqfEgyKRza6JpgAdfOBc30J0X6Yfy/v71ZlyLIPn3Tq3azENkqrZrZzZk4r+U6SSGao9LZGKe9gOy7vXFzoeC+f/B2wPpK6Po5sGxHY1k1DXVjJZar06MGAWDXHKCc2gBX6A7bd6nsP3qeEfFfhB4Lt/t7TjZHBtl4YcPZWMmGKz1zMrgGn82BmGrvHcvYdDvRzhvR3sw2ggf6TiMwDq2rLbGVw3AcmjWw8SvdgZu0rA5uylo/M3wgNkukzpExeglpdiX0dPh4liikdXxPMwLtHWuLaAG3ivsWwmMbZSbMVIx/Yx2H19DTMbTxNrY3isc1trNt3Nw3817Q/QVf11Wn5a252Q6V9pelaj26/wABfRvRZKd7aX8oQuv1Tr9643+S/SmzNdieJ4LBW4zgrsGrCXB9IZ2y5bGwOZumu9dQG3Y+aUtl7PzFIlfF/hN9GOLbcUGH4ns/kmxCgD4zTPcG9bG6x7JOgcCOPBaOy20XTi/AafZyDo/paOrp4GwflOtqskbQG5c2TifIlfd2d1QzV2qSo/LNb0W7ebC9JuEbZ4NBLtdkkFRWvBDZXyuFpRl8cxIOviv0zgtXU1uF01VWUEmHyzRh76aVwc+In5pI0utzJyTIqsrUxuprKPCaqow6i9PrI4nOgpusDOteBo3MdBc6XXwLpej6ZNv9nPyC3YCDC6V8zZZiMRjlc/Lq0XuLC+q/Qw+nGrt+hGmYj89dE56Z9hNl2bPSdH1Pi1PFI51O78psicwONy07wdSTw3r7zhstTPhdJPXUnoVZJC189OJM/VPIBLcw0NjpdbbxmOZQ85hZABLQYy0k8CpJztdGDrbRX0cWyOfY23KhcQGnq7a71N0kxLXg3zAg8AOKg6usG2UhuVpygObffxCloOdzr3CiqktabDdxKk6usXNaMvd5qHXc5rxYaqpNmF2Ul3Aqmrhoe/RvZI3pE0F2W4LeQUvJyOIJdY+SiO3zW6HRRFY29reAmUyODWOJICmwaS4AZgbBSTY+qijQSCCS3KeKrltxupkOVrjbS41PFRe4LgxpuOe5WCCHNYAy4JO4cFc2aDZhc9vHmquI6oDJlIFxYqWF2ctAF8u+91UvdYN7Acd5HBYi4hty7UHdZXDLR5muIPIIC4ML7NNveoILgRuVoz2w5hGu8FCA0ZixwJG/gqsAcBdwN+ARYu5zw/rCCLDUDiser3Eh3FXBMmofe2mig3YcgaNdSk7F7pzZD2Wkg6Kud5sA0KQHOaSDrxRmZrb5LgckQcAZDmbY20S+jQ0ak6q7wfnlUeMgsDv3KiXgOd2e8FDNLhVsALg+akBwGa+hUWU4Gxspabi97lAWulAcwjXUo13xx3drQIJyksdcalVYANWDQG6u4FxAL93JV1bfi070RNrMIG7eoa05bgqxDQCSbg8FLQBaxseAPJMWVRpNwNG3OvghNrIAHXa/2nmobZ5u248DwsiJs8g3soAs03B1V5C4XAOaw3c1DGnM253a+SaqrS1w8FLnR5rXJIGgCkWjJuAWg7lVoLHas7Q1IURkc053AOsSqODXCxcQ7gVkeQ14JPisZDX7ir5GMWY6zg5wGoKs0Av42WR7SAbOCi4AjLXjMU1cRIQ5xJtlHBTdw32A4BVuzOWubY30Uvc1jyHNJKi4rRm9JG05rZG71c2LrMJVYSXUcTXkkCNpFlGZjXgAuzW3qRq+UvzNNuHNXBa4a33blUAu0udVL+wBrcrVc/hV/a0DbNG5S4EMBa7Ub0dndFcDdvUBxPBBMVjdWY4ODrt3fWq2c05RYX3ob5d25KJaCDm3Ibg2B04qMtxbMpa5ty0681FQ8tDgBrdVjDGlzXC+berOLchLBqEvmAsLFUGA3OYjTdcqYyMpvv4C6iEhzCDYgcbKsehJFj5qJe6TlLgAMqmaJzgCwgHhYobuN2loPEAKzXB3aJAcNNQi4kOYGgXKo8NfcAgtvxUDPmDQQQpJ1ItoriFsoBv5FR28pIIugaSG2sbfUp6u7iXWHNMEQBtyHnLf7VBve53Kzi1pDbe1QGm176ckwWdlDBf2hLhp0HZPFSbW3aKrQGkdrNbVBWbOLPvY8OSkNvHnByk7uSl785ItqeKi92gNGvM8EDLcWcbFHFzRk4njwUMcMpzqzcpbruHzkBzslja43MI4KD8pc7+amIXisN++xVpHXAY0aHefFNXFHBwffirRus/Lx3qCDnAN+sO4+Cm4BsN/FKisji513DXfZWBGYFzbcUNncUJaNL5teCi6jKC8k9njyRodc3fZu9SPDtKDfgEggkFoA7NzuKl5MdyQCFZxZYFwu4LHcukIte60MjSxzXZSRfgqnrAAdLWVg0e1VY1xcbuzW4KCA+Rp1ALVFi27rZWnfbeVbiTmN+dtygOLnC50CAMpsWtvZWcSO2QQPDiq5sshy6eam7bi9r8FBJBABO48+COYTYgqL3dZxVTmDrX7KsGWTMY7E7jrZVJJ1CODAd5uePBQWudZriBzsqINwDcpGX5SWm5B3o4hr7Ae1WNrh/d01CIrISyQn3lSGjMRl7B1KF3auBe6uXkNykb+KLAsuwsv4qrCHDehLrh2a/ZtdLMa1oJ15qIgkNfmGvCyhti45mm6ktvks7je6jtZr5hZRQvcRZrbO4FTnAFiCVDHHPu0UuJD+yBbxQq4DHNsx1xxVXZmi1uwqtJBLQ3KOJRpu4glXwiXkteXMDuCNeDLYtIFjcKWOAA9vtURXzOLh5IuJc4FmgCF147OY2/AqrmtNxc+SXsByRESEgODue5XDA513C1gqvd2LNGa53o5z8wB3WQTC0EEu15IGkaX9ihuZrbHRNMweTYILMANyXexWzXuRyVXNs0WR+UNAOl0ooC55b2f5XJWDS7m5vHXVS6wjazcb93iVDL2IGigmPiTrbekYbnIvv3KpuXEtbcKWANc7cL6Cyqpy3cAHAWURMDnEOuSOJKkNaCb3zE35JGNTrdAcLjXlv3KjXXiubEcBZZC3JYi9nC2vBVAPIlBVjgIwW2aQd5CsXE7iMxOlhuTrCNbeFgN3goa7qzdzHBwRE2N75m7tUcGE3cHDXggbmJNwCl2gmxJPFBJBLdSbcFAsxvaa06aOUNMjjZpJ5XRxJblLQeSLFmBzrubppwVGyOdbMSXZtxV7uucpyoQc+ZgDiBrdIVBN9BoOKktBOUAOy8VQNc/sd0O1Kl2hGUGw3oiS4SDRxNtytYOZluAR3VUhvWAs7JdxR4JkBa2195QWLcrR2RrrcLG/NJ8YbkjgOSydpoN9xUtAtobDimilhYAHfvVTdhuSLDcps0sLraO3X4KHNJYPBFXJDWh7gbuUPcHEWGvCyNudTax4qANDrqngxaC4uHEhVDiC/KSASrM7QOutlWNhFhcuvvREgsLbuBvzUtALjmJdcaNUEi1uSrG45gTcDn4JYBBDiDopBe4EWHZ3I8FxBAVyAAWuFnHkgxB5c4h5Op0Cu4BuvFHuLrZgA0cBvUuyuYTG46HcUEEAgWO/eFLQWuIuCoaRe5G5S45ngM377ncgFr8tr+ziULQyweb33qXm4Dhpwsj3Nyai5CeBjka024DwUw2IPZNvFCY+qBAN1aJwDdDbzTRSmP7kiu61o27lJFiCd1lSG3osRGhyN+xZmX3nULMb5X9SGkCwDnF1hYcldoOXNe/NVdcXtYhQ0631tZX5Zn2oLnAixFuKh28Otv3KXSROZ2RYhS0XHe3arSK5mlpDrhyucxisCAFAc151CgsuL6gHeoKkDUMO/eVduXJcbwoOshto2yMyFpa7QN3eKKl1soy6E7wqm9230y8FJABBHFS4XfmHe4BURmNrWKBzWakk8wAjnAAAb1Zwba9tFEQNdc3sSMuDi/Ww5BUY3tHKS3lrdAyRhza5PEoqToclibblIBuQToNUc45btd2tylrjlym1+aIg6SAZQON+SWJzG4t866G5FswJU6AdoAIKva5+6ynqy2wvmbbeUbky6EuB3KHGzu9ccFVQ3Ne29oVy1rQTxVCZQey24HFWY+41HsUpVm2LRG4an56B41jI14FQ0gOzHdyUOAD844qIqQ7rGiUacLcVLmvDiD3RuCtcXzE35HiEJtYg3adzuKtWI0Pb1DtwCl78keoFuNuCbr31VcrWs7N3Nd3lDRr+xY3sNxR2oupJbYNbuUSi7hyVQZla+2Q7kd3tNPNSxz92ijcTcXQVJex3eCvY5r34KCIzYtBJ38lOXKbosCQ8uubITaRmVnDehtpm4pnDWjKLoLalujrG6qxhcXZjY81Lc7nC9gLKumTfm1RAkC1hmHFBlLvi+yeRUhgBO7T5t96qAwOzg68QqvhZ4ue0AT84KBYg2FkD9Q5pJtuAR4c0gtNyeCmLqTlDS9p96l1nuBsb215KrRZhY4KTcAkmwCMrutZoPd42VSGiS/HgosNHNuTbVA7QBw3oqzmhx03qob27E8FDmlpbZ1uBVrNNg03I3hNRBsSbbrWUiQA7rm1rJG8ABtrAHUISWvBaMwuggNc2Kzm8e6pkDDckAW4KMxLbHmhGcuaG28UUbduthoPtRwcW2DRdQBqRuU5QJ7mQjTemCctxbMAQqOaSdVZrCwXGo4FTGGbpH2B3Jog5cupVQDe9rc1MgDDZpu4qzbhuUi7k0xawtwsqNc/IbWvdSQNcwTLGQCzTmmCCHNk0dvGpS2ZvZf5i25N+h0UNaWudqdd3igag5WqS+7bneFLTZ4Hgo7BBDdTdBJu5wNvaou25tqUfewsbAcEbdgLmD2IIs6ztCDxN/uVgR87gqm5dmOh4qN53ac0RdpBOup4KHPaMlzdvgNQpAsXPAylv1qBfsyaAW1NtAoJsTHmN7cgoYC5ouS1oFtRvS+oA3eCDS4zGxOgKohrL3uXPI5JG2xDmDW248lZua5FtPBGFvVE5PPmE0Q8kNaSbg6AX3qXA6Zbg8dVHZkcSGaXFsys7MHjgAd3JUVJOYOuSOSNcHdktLnXudd6ZgwuvqMvDX2pEQASRqoIDfjSbWNlJ13blLSXBznbralQHnJo3KL6lAjbmk1ccvJSHbxYWtu4qA4XvexUNyuYTbtcDzUWLNDjYm1irPByktFwd9ljbmDWaEFl7gqznEC43FWFRlzS3F25RZSXBoABzG+qs0jq8rXak6qlsrXvdawG8Ig4tdK4E6cEAJJzag6eSi92gkblYObl7pN9/gqqrg4uDjuCl7iGgAaoQxxyNcS7ekrntHaIA4HxRDPZlnWA4KH5so+wIQHN37lIsRdQLkx24qNNCSQRvupbma7KRfkplIvqBfwUaRJYnM11vFSHEOblcCOKNAeMjSAeSqBlcddyupUxuY1zg42PAeKkOPVWfYa6KHAO7Vg7xUEO33BREuuXXaNAhJe/yUSXFgLg2U5ruLWjcNSimcAvzCyaGK7HcUjLHOdffxRxD4zksA0oLN1BBVe0xvIHeeKmQWfmYblvBRI8PaCSUojKWnK8gg7wpuXXFtBuuoyX7Wa55cEBBGmlkSLNNySLW5JkkOoAHmos3IdC53NqAsLRcuuiq0ljSMLtRlb9is65aWjstssdPrSRX7LcrVll1lDWdptlmeGrEyNLACwNzO0KgdYG5XtACjK7Npqodfv77aEKspIAAJ3gaFMpLr33hRPLDGxkbzbOOyVLT2HRuOoGhVRGR7HWadLKwzZwRutqpku2JpcdbaKjHguJHAahUS4EHmSlsrd+t96kneBusojYXA23gIsHuurXf631KrW6EnguIdpKQVHUxxV0nzM/U9nnvWbyzyzsnl3cjdMxtbUAJYEEDcdTdc9uINe9ojGdpNwQt9riWks4am6ssqo7Y0b2VG6/EnerEgWubko43B0QVa5ro+rsbaWsFOnatvVWguNrWVgI2C4PbI1sggEFjhax0VnBzQJCC/lcKISSDoCFBeSbEW1RUl5cQbWGtwpF+6NdD7EZYaneEDg5w+bvU0SDcW3WUSjMQ4akWuVM3ZdrxA0VQSWEHRXUHP7VsuigkueDa2VWeGg2zdoLDPNFEzrJn5WoNi4eesIuquF9ANCscRjdGHQvzNdxVrhvZz9pF06twY7tDXeOKqL5W5Q69tLlZDeNpyguLt91qYtVR0DGSSPa25GjuHkpbiNpuj2lwcS49ouUPabntb9ywQ1tNNAJ4ZWOD29oErVo8WgrDUAhzWwXAI3exPdCV0mANfzspLrv7tr7rLUoallXTdYxrwXHs35LbJa2176q0VbcOLgfDVSZHl2U205KzQSSQBpvzKhLw3MXMB8Ei6PIvlcdN4UnsAZHa7yqktafjNS3QKdXDQb1UBm4nMDqlg3UM13o3s/ydCp7xPWPtfQIK53Debk89yyRgjuGzvqUAiXsltyOCkkN7mjhwKCrnXbcNsSdUbrITbUJl7ZJdvSS4JcXWACzqrdkXaG794VRES0hj7N4qAbEtv2vtTKba6eHNLTGRndy5rAceapKRe9tQqVLjEwBw0O5WByxi+pKIsHjJ3blVJcGuLewD81G8ybAbgp0sCDclXRMbXWF+KhrWZjlduOpWQAGNwe7LbiqHN3clr7vFRRzQHAHU33clVuruVt45q0dmuzO1N9SsYceuDiLD7VdE3Y94sLEcFcPtY8LaDkqnWQEiw4OS4DtRomqPYQ6+beoBZudv4LLlbcA6Aqriy4c9lyBYKMo7Ns3BTa7LsN3HRMul7WCgdoXbw3qqZS0gFoAKAszAt7wHvQSNygFpuD71Y2NnZQAlIreQuvlGqEvFw4gAHhxU2BuRdQ1oDTxJPHgiDi7Ldrb+KRAXuHWJ4KQO0QXaHgOCsA1oJtdBQiwIO9GAE5L6HcTwURtaXamx36pl7RuVIoLEl4bv1KluYEZRZnFVc0kEA6K5dZgaT2ToFRLSO229gNAoIs0NDu0NAFXO0u1Go3LKWG7ZMvxg1soKXDTIGus29woADj2dDzUNIc2zm3sFVoLjl1uRoqi7mFgNz2ljJDXNJO/eFlLo3kMBNxoVVzQXBttOaRVnGzsrWgNVG5BJZrijS0dgNPmVaPKHaEXTyWhJYczf5SnK62vHcj2m1ueqCVzhoPAK2oG0fYa7hqeahr3NDQW7zoFOQ6kjedEc5rpQy+4anksqq1rcxbZXfckBp0Ol+SgAWcb6hVicXQ3De8dyoksZHmF9LqHENGZ/mFBNrh3A3V32cATuCop1YbmLt50Cu0C4a7cQoHazF3sRozG3FQSwZHlvDmq5Wi97WG8qzj8Zk8FDWBxObSyCHtBjB114qQ0kB57xN7nkoY49oknTgsjfk8yFU0PZsfNHl1srXXAUvcXsDtQRwRoLmi4siDASLPfdQ0O6y126ITY5QPanVBrrtO/xRUvZuIbc7rlQYnby7fvVu0xha5wsNVUnMwZScw333KFS3UgDTl4qGjLIXHQKIy5wII7Q3WVpMxAGW4ViBNu787tKh/SH52qXvo3h2VI17B4KljIexpoBbgsT84aCHCx8FkJ+LFmhuqo8uc4AHsjwUnZWRgOexdmdxCo7ObhrBl4o64Nwfap0AzXIP2pURZobZxKnstAbbOeBUSP3EtAHJVfr3Uirt018VbOwjW6qwfYr9kKo1YGuEDf1R9iTOcIGgb8w+1fLME24rYKmabFJj6LHJk7Hef9EexdnA+kOgxDHm00tM+CN7g1j5XWty08V5+PX4WSVPqS22fl9CsSOybKr+zYW0O9UjcHHKwEnfdXkYCMjw43XZquB0gsEmydaWvfHJGzM0tNtd6+XbN7fYnhFJ6M9gq25r3leSfevpvSHhc2I7K1NPRMMk3Zc1g7xsV8NxXDMQwuRseI0ctM5wu0SC114vU3lx5zlHl6tsux94wLabD8SoBM6op45suYQtmDnNPjyXWiLJGsljkD2ni03BX5mBI3EjyX2Hohx6CXCmYTNODUx9xp9X71vo+p999vJvh1Pdcx9Ais11mutprdSbMfmGmmh5KgsCX3u6+jeanTqyX3DidQV6vLvFXmzCfA5vxXxyt28rIKyeKOngkia8tZpYe5fRNu6qspdnKmpoM7JmDQtO73r4E8ue8vc4lxNyV4vVc7xyR5+tysvZ9E2f28lqsQpqWaKOmj+hbL7br6RLjWERDO+upv56/OCFzj84+9cen6rlJ3jE61nl+mKKqgrmdfBK2Rg+cw6JiVT6JF6W5jntBtkZvK/PmDbQ4vhAcMPrHxB3e4396+07ObSUNbhVN6RUCOq6u8jJD2vNevpepnU7eK7cep7vh6COUSgObdqs4Gw4rn4bVQyQB8J6wFxAsFvSStiF3DKTbcF6JXSd149QMpI33umrO9ryVYnxmK7XA3vwVrAkBxvcaIIYQ/R+ruS+b7S4ptPLiUs+G0U1LDS5md/LnX0aUxQhzpS1jWi5JNl43pJ2kZh+BFuH1cMstR2BbtZW8Vy60/T5Z52SbXDh6UyKYiaiLpgN43LUoOlOt9KPpVKHRX0Dd6+dEkklQF83+45/l5fq8q/SVDXQ1eDMxK4jzx3Xxza3bLFMUMlIKjJA1xAMfZzBefZi+JMpPRWVkzIvVDrLRXTqepvOZF59Tfh26Ta3H6Wi9Dir3iMd3m3yK7/R/tXiEWPdZWzmpEjMnxj+75Lwis243aLlOpZY5znyl1+nWvbMA6GcSe1eA6UdoxSzRxUlX8Zn+OhyZl84oNoMTo4GxRTANb4b/NaGI19RXT9bUOzO5r0c/VbxyOvLq7MxmmxOqkmdJ1pbm4NNlWkxavpC70ermjzd4B2h9i01BXlvOuL22y/SFiGFCRtTmqg4dgE6NXrtmOkCjxASHEerpZWns3ks1wXxpCu3Dr8uLfHq8o/RUu0mHQwQz9YJIpu69huF1JZQyQEa3+avzlh0DBC6rq3uFOw2Yz9I7l5c19qwzanBBgbat1bD8VGM4z9r3L2dHr+/d7O/Dqb8PS5QMhfvVg8jPn7q8Vhm31FXVUbZx6NHLJkpc2949Y8tdF7QObHbUarvx5zl4dZzl8DCW9/ce6Dqrl192/1QqSStvZ27gUOrbjUqy6qd242vwCZW8Xao0Z29nRY8l7h2/dpvVg0MMxmhxGWeOCdrnwuIeBvGttQt+R7I4nyPdZrQXHyXy6s2Q2nodoayvwyt6mGTXO/K3P9q8di20uO1rjHV4g+RoBaWg6Lx31Psn6p3cb1LPMe6qekeik2ipR1UzaOIu6x4+dyv4LrydJmz17MM9+bmWHvXxO5ULzf3XNx+rfl9rrOkfAYaZkjHSTPd8xo3Lr4bths/V0bJxiEMRd+akNnj2L8+rs7HSxQbR0MkuezZR3bfeunH1fPe7XHq23K/QvWtljBYSQd2iyMDer4+KpTVEE0fxcjH87HcqVU4p4nSSzNZC0XdfQAL6Fr1azSZOr/oqflVyqvHcMw+h9MqcSpxCScrmuvm8l5yDpIwyrxemoKSnkd1zspkccoas8upx49rWb1JPL3D94bZCDYAjVVEhcQXWOuhSWXKRH83g5b8Nbqw7t3H2Ko35njS25MhsDfUqXOdkDXDW29CAOY796mexG+wadVje24+u6sO0Bw4OSCW9ppGbQDRRZuawNlL3DRrQhGgyt3JBI74UNvZ4XMxXaDBsLnigrqxkEkvdzA296yOxfD2xOqPTIrMF3AOWffxu90ldAs0/UUZDv5rSixalqaM1cTXSRHd2Vs00zqinErBKwkkBr2gE246EqyyqyZTYtPZB4pezRbgoizNa23xvO/Ao/OTfLrdWxWR+Q6kEneFQai7tL/Uge4mxAACh+UOaAd+9RDtN8k7D96kkbrv8As/vuXCxvE4aLEKSkGIwskmPaiIvnHK/BS2SbUtdyb+MUs+LH0lrxVtFNII4K2nmfvsx91sP7Q07ya1Lqwact2aZuKQ3BJkFiNypEHhw10Cs6RuYtPbI1V1FA3t7uKuO0HNbzUmxaX7lr19XDQUb6iofkja25crRSeqggIbNJkLt2l1lZGJxdpBHMfOXxTaTHarF8XNFh1cZaffny27PE+xeh2K2jpMNovQo64k/xurXc7NbuXl4+ol5X8OU6n7PqDjbdrl0UMvcm1gNSsFJOyeASQuDg7cQs5DxDZ/8AKXqtdePcL8+89jgqFuXU7uC4G3WPMwLBDNF1ZmNupY/iV8z/AMYmN+mCdzYsp06vXJ7rrj1Ovx6dyufLqTjcr7cCNDzVZxacN5r5kOkv0aj/AHr1k3+yvSdHeOVeOYfU19c6Nt5crGg92ycev0+d9vGrOc+HqY/k1Z3yS51bjmG0g+Pqom271nXy+ars9i9Bi1M6agqI5bbraOHmOC6+6bmtyuiyxJLtyuQwOPV8ViJDSQ86WVIpmyQdZDqb2QZnNd3lMlnOzAWNxdWzfFgOVGi4vy4KxpLHNDrab+0qjNlyb990BbmNrXI1CkuJJsNDrZGaF7jxDbqTYt0k14LG49Y2+milmU94aHeEqxZrW2sXZid3goDQ12t3W4KXb8zW5QN6mO2frC0i6CsziXWa3Q6XKlxsBcealpcH5m2cD808FUAh5sbniDwTEW0yEjR3BUj6zS7gX79FfVhu7VUlc1jS82YzddQBn6zOrAuMme4UGKIjfwXCgxCiwxxhNTDLc9iBhzS/qrN5Z5LcegkflIcDZt91lQXBsHEAlVhlJgD7PY14uA4K776XGa40utqX6vR6Gw1BA81jM9ODldO1svzWE6lc7F8IOKVNNJNVyNZA7PkZpnPj4eCl/ZPc6zHghVketasd6BhhqIYr9VH3F5fY7bqgxeRtJUQSU1W4m7b5m7+an1JLJTlcexvwDSOzZWAcTcuVGOuQbEdqyt17LakLeYsfnXaPsRwM9Z8snvefwXJY9zHhzSQ4G4K3doKl1Vi073aBjyxo5AFaC+Fa8HV/+py/l9N2F2xqqbCaiTEayMRwu0uzM531r2821eBU1OJvyjF2GN+f2l+fbm1lF16ePqeXGY6cetZMvd9+q9rsChw99azEIZQPmtd2j7N6+O7Z46docX9JyZI2NysauGoWOr17zmMc+ry5TBdrYyqpKLHYKisqeoYy/by34LiouXG5dc5cuvvGD7V7Py545ccp5DvDiOr+1dynxvCZiWx4hTvc7cGvuvzWsscr43hzHFrgbggr1cfV2fDvOvfl+jsbFDJhM0WJBhpyO1mO/wBg1XwzbRuANxMfkB14MvatfKD4X1WnXY9i9dB1NVXTSM5Xt9i5ax1+tOpMkTl1PddERWY0ve1jRq42C8zk38LijjL66o+RiF2s/SP4BXxSR8PVvfIXVk15J7bm37oHsWYwslxSDDg8CCmHxp4dkXeVz3iWuxCR7QXPleSPAX09wVztivqvQ1jPpOHSYc6mZH1BBzh3evzHNb3SDtTT0lN6DT1sLKiTR9gXOZ7l8sdismExuoMKnytcMs8w/OHw8AsENE57PSa58scRPZa0Xkk/VH3r1/3F9vtjrOpnGR2cN2rnw13VUlbVn4z4x8nd9g/tXqsX23jwWaF9BCaoVUYndnkcGgnkF88iw9lMWzYnKadl7iIayPHK3D2rUxGrdV1bpi3K2waxvqtGgC5cery4RidTlPl1NpNqMTxyrfLUSlkZ0bE06AclxC4neSfaoUhcbyvK7WbUIiKIIiIlFI3KERRERQTdQiIC2MOpHVdRkzBkbRmkedzG8SVrroyNdDQRUzW/G1ZDnD6PzR7SrDGziPVSYeZnH4ofFUTP6Tlx4o3vkbGwFznGwAFySuhjNo6iKjj1jp4ww/r73H3rJ2cLp/8A7hJ/+y3/AIj9S18nl2KmOCjcwQ1VMx8bA1sshByW5NG+61fy46kJl/K1fXSs7muVn4rjUdHJUZnOPVxN1fM/uj8T4LP+TesPWsm9Gox+enGS/kOPsWvdb4a16Gp2xxuo2clz1IY8Ttax7RZ4Fr7+K7OyfSZLCI6TGoutYXW9IboWjxAGq8BiNTBJHHTUjXCCK9nO7zyd5PuWmNDcKzr9SXda9/t8P0xHVNka17dIyAWuOgcCuVjG1OB4TUsgrq6Nr3eoc9vcviWKbRYviVJBS1NUTFC3K0N0v5rkkkm5JK9PL1tn2z/V05db9n0/b/bumqaIUOD1LpRKwiWQNLcvhqNV8wUIvJ1Ory6l3k4cud5CIi5xnUlLneCoRKrdw7FcQw97X0lVJE5rs2h3nxW1X7S45XQOhqMRmcx/fbfR3muQis5XM1fCxeSLEkjlddHZrC5MYxeGhje6PMblwFy0DjZcxbFBVT0NUyqpZDHKw3a4JLJZaS6/Q+B0hwqhbRzVLXMjbdtxxPG60dsdqKXB8GdJBJC+p+a11+19a+YYztXj1Vh0FC+qc59QczwG7ge6LrgY7M6auEDXmQQMEeb1nDefevodT1mTJHe9Sf4XvqHpMqJY2Ruoo3VRNgxl9frXpa3a+gpqY1EtVSmUtAEYkvY+y6+PHLhVPk/94yd7+Jb/AMR+pa1FQyVAdLI7qIG96Z3dH4nwXCep5+GJ1M8vuWx20lNj8UoOpiPay3t9az7V45h+G0MpNS2IkdjLe/1L49hk+IULJTQVrqGklteaVoa6S3Jc7HcTNfIxjZJXxRXs6TvPJ3uPnYaLp/dWce87tfW5SY9XgvSLVYfWyekxvrIH7rv7TVixfpHxiqquso2RUsVu53tfNeGRee9fnma5/U5NvEcQrcRqDUV1S+eQkm7ju8lj9JnzNc6V7i03GZxKwIuPdjXVrcdxKq+UnOTJlyAnKPIXXr9gdv5aA0+F1kXWU/da4d4f2L52g0NwunDq8pd1qc7xvZ+maarjqx1sDwY/BbJLALl+i/OuG7TY1hsPo9HWyMjzZvat923W0bqWSB9aTn+dlFwvfPWcc7x3nXj7yTCQdRuWtVvipMOc8EHq4Cb+C+B1O1OOTiXPXvHWtDX5ezcDyWQ7W4wdnfyIZ/iM18/z7erfks/3nH8L9afLLW7Y49Nirq4VhjcLhrG9xo8AuJW19XWVr6uome+ZzrlxOq11C8PLleXmvN7rfLoYbi1RROndGSZJYyzPexb46L0eyO2W0ME8dDHNHURceu+aOJuvGLogGlwsAXEtWf8AYH4n7E6fO8b5WcrPD7JhG3WF1lBPU180UDGHq8zjq/2LoYVtRgddKW0lawhotlcMgXwzFvihBQNHyDO3+u7U/cslOfyTT+lSH92v+RZ+jHrn7l6uPquW946TrWPrHSDtDLh9H1NLUR00kgN5S/VnkN6+dVG0b5qD0SsxSrr4/U7ub9YnX3LixxV2L1DppJTIGi75pD2Wjz+5ZDhokOeFxZTt708oyt9nEhcup1uXU5bPCcubMKt8tBiNUGRx6MjYGC1hmXJhkfE8PjeWuG4g2IW5Xz07aYUVGXOhDsz5HCxkdztwC0SuFrne76R0ZbS4VhdF1NbWGCSSbM6/d8yvp1Di+F4hHmpMQp5i7uhrr3X5oWWnqJ6eVssEr4ntN2uabEL09P1V4TMdeHWsmV9n6U8JZiOExzS4hDTdRqA/52i+KHfZbVZiNfWACrrJpwPXddai59XqzqXZGOfL3XTgs0FVPCHiKVzA7vAHesKkWXJziS9x3uJ9q28KxOtwyoE1HO+J1wTY6HzWkiXlZ4anZ7jarpAqcZwyCmgpjSSsN3vbJfN9S6Gwe3xoqanwmvhEgzWbOX2sCb9pfN1K6zr8py9zU6nKP0JNtXgNv4Up/wCes2A7QYdiwkMNTG3I7Lq/evzpdWa5w7riPIrvPWXfDp9e/L6vj23FbHtDJheE9X1UXfqHjM0W3+5cifb7GhQS1ZlAj6zJS2HafzJXjrPp8NawXdLWnUc2A6e8qcZ+K9Gw9n/Row1/jIdXfXp7Fz5dfny72sfUvw9HD0i7SGQtZIx0jzZgDBYeyy9M3bKtw4Rw1tRRVObvue6+X2C5+pfOow3C6V0jz+7pG2jaNeqB3u81qUVHJVlxBDI26vmf3W+1YnW58VnO/L7fs5tzg+K1HoUZMUvC7LZvJenjIfJkuvzk3DiJBLFUPipR+fk7APlz9i9lh3SIcIk6mkppK2mA+UqX/GOK9nT9VJ9/Z04db8vrtgx1nONju8F57bDaeLAKB1SWRyzZgBEZLFw8F4M9KNcW1LX0bQ5/yFtcnmvD43itbjFYauul6yW2UaWAHks9X1Uz9K8urPh1qnbXaCSvmqYa18LZZC8Rt3C/Ba2LbV4/itvS6+TI3c1nZXEReL6nL5tea8r8PX4f0g7Q09A6iErJnO0bLILvHtXp9kdia84zSYtic8ct/jMi8Z0atp3bZ0IqBcZuzp87gvvtuq3L2en4/Um8r4ejp8ffP1Hh/MXnNsdp2bOCB01P1rZb2s+zhbwtuV9rNpabZ5jHzwumjdvyOb+K+O7a7Qv2ixc1IztgY3LEx3zQu3qPUTp8b7fLXLnJ5Yccx2qxLHXYpISwl12sa61hyXUqdusXE4kw+V9I3qwxzc+e9uOq8ooO9fNnU5b5eacrPD0eMbaY9idL6NNVFkXzhHpm81z9mcRiwzG6esqGzviY7tNiflLvC/JcxEvU527vdPdb5foLB9scCxCm630yKLmyY5XNW9HjeCyAmOqifbeWygr84XK7UVZUYVBFDTv6uSSMSy+3cPd9q9XH1d+Y7zr2+XMxH+Eaj9q77VrrYxH+Eaj9q77Vrrx1x5/ff5EREYEus9FSy1c/VR5RYFznONg0DeSV12YHSWY04kJJnNz9XFHcgc9SL+QuVZxt8LI4KLrVGDgU7JKWqZUvc0vyMBBLQdbX3kcRvXKOhUyzyYhFKhEwUjcoRFFv4EB+VGPf3IgZT/JF1oLoYRfqcQ5+im385v3XSeRnpg+bC6iVrfj6mfqs3HU3IWz1uGYZh/ofXSVMsvy/UcPDN+CqBLR4XHRwwdbWVPb8YmnT61qClpKXXEJryfoIe97Xbh9q14a8NqkMBYZ6aggp42m3XVUme/kLa+5YZ8TETj6FfrTo6d+rvJo+a1aFfWSVcjSWhkbBljjb3WjkFrp7s8Jal5c5xLnEkm5JO9RopKhYQREVBEV4I5J5mwxML3uNgAgoi7kOB03VNfVYrDFncWtDRe5G8XNh7dyh2BQ5JS3EGh7SA1kkZabm/e4C9tDuV9nJccRFkqIpYJnwzRlj2GxB4LGsoIiKgiIoJjYXyNYN7iAF3bB+PSD83QRf1bfxXLwdt8UpP27P6QXVw+9HVVmIyRGUSF8LGD5zs32Ba4xYihZS0EJrMQnzVDtY4mDM4X+cddCsdO6GtqJHQ4b1h7z5J5+yPPcFhloXmV0+J1Bgzm9nayO9nD2rDW1jHQeh0cZipg7Mcxu555uP3K7hrfra+OEt7UVXK3uNYLQw+Q+cfFcepnmqZetqJHSP5uKxIs22oIiImClQiiiLJTwS1E7IYGF8jzYALsQ4HTGNvWYrCZZL5I4xfNbfqbBa48by8GOGpC68mBs9HL4a5j5esLGxOYWkkcNdzvArkvDo3mN7S1zTYgjUJeNnkxVFKhZBERAWSmiM1RHE3vPeGj2lY1u4FrjNJ+1b9qs8kdESZseqaqPdRwOyfyewFaibRYbF6VXy/usm7YWDM5oO4nxKphLvRaaorMnWOmvHA08SCDm9hG5a0tC/rHT4tUmBzzexGaR3s4e1dM+WmeB1HMc1HhvWEHtyVU/Z9u5TXYkyJwa0x1Uze6R8hF+q3ifErQrKtkkLaWmi6mmbrkvdz3c3Hj5blpLN5Z4RlqZ5qiV0s8jpHu3lxusSIspRERQFOlkUxsdI9rGNLnONgBvJQVRdyDBIRHmrcRhgdmyZW9rtcr7vM3squwFrhL1VY3OxwaGPYWm53ZuV+B3Lfspjiosk0UkEzoZmFkjDZzSNQsaymAREUVN1CIglouQOa7rmMO0NFRS9ylgsfMAuN/auLTazxjm8fau7DkixnEa+ouGxyPazT5Rzr2aFrjNWKYe2GmzYhiz3CWYZoow3tE8/BUjkpquV4p8LkqHv1c+ee9m8zYCywy0k08hmxGT0ZvEv7x8m71hq66MUvodEx0cPz3u78lt1/DwV3F1vVFdBTwtaXNqHN7lPH2YIjz+kfNcmqqp6uTrJZC7kODfILAilus1KFQigKQoUjcoiEVoo5JpmRRML3vNmtG8rtQYJD1eapxGGN5cWNY3W7hvFzZvtvZJLfC44aLtvwNnVOLK5nWh/V9XIwsLXcnX3HlwXHmjkhmdDMwsew2c07wrlnkxRFJUKAiIqmilou4DmbKFs4f2sSpW23zN+1FdYNa3aKNnejooeyOZYL/W5RRx01IfTsRnPpDu1FCxt3DxPJTTXo8Rr8Slh6055IY4/XcXfctWejndM6pxeY02Y3OfWQ/yd49tltpnpnUlS5xhoHSvGr31M+gHjYCymtr44MovHUSt1YyMfEQ+z5x8VoVla3qPRKNnV0+YFxJu6S3E8vJaKl5M6z1lXUVkxlqZXSOPM7hyHILAiLIm6hEUBEWWmgkqJWxQtzPd9XMk8ArEbWBYpV4NiLK+ic1szBYFwvovV4p0lYzM21H1dPz7NyuDBgdO+JubEY3zSfJxxNvn8iSP77rrHLgv7na+nq2TSucQIspadN41+d4b1048urxmcbjpL7fDm1VTNVSmWZ5c92pJO9YUIIcWuFiNCDvCLnXPylQiIaIiIM1FAaishhBt1jw3yuVu1xFXidTI3Vodlbb1RoPqCps//AAxTeZ+wrewSlYyF89VUMgbK74u+pcBe5WuPC8p2anZysR/hGo/av+1ay2cR/hGo/av+1ayzfC8/uv8AIpUIjDuU1G6qwJjKSSISvlIkZ895GrQPcVrzjraCKsjBEtN8TIP6J+5VwZ3WR1FJftyNzRDnIN1vGxK2qWsp5Ki+IONPM0dXM5zTaVvqv4h30rHyWvLTZoj+UBeLsF4zPDNOqk4Pb4HiuVjJEraavytY6oYTI1osMwcQSPPRUjndQYm6egnOVjzkPBzb6XWxURvrcMp3046wwZ+ua3e27iQbctU93ug5SKeKhYQREVBen2UoGto5q2rOWF0ZuD6o/FefoIDU1kMANjI8NXe2sqzBDFhsZy3AkktyGjG/etce3erHNxTFZamaTqHOigLiQAbF3ifFcw670RZt1PIiIiCIiIIiIC6+ARdZR1ro5ooZmNHxj/mtNw63vA8iuQt3Bpo4cRjE2XqZAY5M27KVeNytRtxQGWllwqobkq4HF0H0ubfbvCyYTUyyUgpnMBnZcZSPlIuLD4jeFh9IfTzto8QgdFPA60NQzvRcv1mrHjMkElY2emmY5zmhz+rYWBr762+32q7k1ps4tCRBUxSjM6le0sfxcx+6/kuIuzFUS4pDWMmkDquRseUHTrMt7+3X6lyZY5IpCyRjmOG8OFinJL3URW4KqyglkUqDrbJ0TqvFY33syJwcT48B71t4/iMdNUOpcOe3sGxmbvvxA5XO9bX8E7N3+TlkZkZ+s/Vx9g0XlDvXS9pjQ5znG7nOceZNyoUlQubNERFU0REQEREV2cEjEmG1fVVMcE+jXOd6h5eZsFjMEsuHyU5Zaoo3l7m84z3h7LD3rDgcsbK3qp8vUzNLH5t2u767LagrBDURw1g9GqIOwyfvZR6pHEfctKz4VUen2Emh+Tn+m39J+s37Fr4tTl9IZp+1VU0vo8kg/OW3HzWtWmnhxPrcOm7HfaW/NPJbwlfi1DPHeMVb6jrOqbpn0tor+w4SKzmua9zHtLXNNiDvBVVzQREVBdvZChfVYo2Ud2Egj9bh+K4o1IC9XXH8k4F1cWksgys+1x+5a4cd7rxaWN4l6PKaPDn5GRDK54338CuC4ucS5zi4nUklRfVSFm3S1CIiMiIiGiIiKLr7NxdZ6WWSwxTMhLmPk+aOJHjZchbeETNgxGGST5PNlk/VOh+opPJG71Mxp6rDZj8az4+D6fO3mNR5K+DVPXRejObnqGi2Um3XR8WDxHzVUz+iVBpqptoojmpJ2HM6Nvh6w8NFr4w+mdWNnpJmuc5odIY2loD+Nr6+PtW/C1tYtAfR6hkhLpaJ7Wted7o3bgedlxF2mVEuKwVbJJGmrkEZAOhlyb/auRJG+N7mPaWuabEEahZ5UqiKSoUQREKDpbOUTq3E4m7o2ODnn7B7TYLqbQV7aKodBQ3bOHEvlO9pJuQPbxWWiAwnZv0o/KSx9jxe7d/Nbr7V5Ykk3JuVvPbMXwSPkkkMksjnuO8uNyVVEWGaIiICIiIKbqEKK6+zsLJKeteypip6hsfZkk+a35xHjuHkSqtp5TQT0DgRUQu6+MesPnW56arXwSRkGIRdZ8k/sSX9U6FbhmFI40mJCVskB/c87NHR+H0mrU8NM2G1hq4RDKQ+aJvbB3SxbrfrN3hYcYjDqaUSB3pFHP1OcjvMIJF/FauKOpBiAloZWltg45AQGu8L+/2rbdUzYpRVTHZTVySxvDQLZg0EH2q+7ew4vBFZzXse6ORhY5psQRqFGi5ohERVBdTZegkrcUic24jidmc76Q3BcxeqjP5G2c65lhJM2zD9M7z7GrXCbVka+PYgKSpNJRGzmaulHB3Gx87rzrnOc4ue4uJ3km6i5JJJ1UhLdLUWREWUEREQRERYLtYTS9ZgdSYpY45HPDX5j807h7XLiroYK9vXyU8hb1c8ZYc26+9uvDUDVWdqrLURdZQCzD6TRHK9nNp4+wrfwqc4qB1ujh8uP6M36w4+C1aWtZHU5a1rqeoiORszWaFvqvbx81pVL46bFHT4fJ2GODoyOGisa1mxYGWCGpmZlqc7oZvpFttT46rmLrv67E8NMrcjqhtQ+SSNuhs4DUDju4LknQ6qWJUIiKMiKVaFjpJWRtF3OcAAoY7uyGGPqKv0p2kbA7L4m39qtXYs2GoMNAyExxgMzPjDrgbgL7h+JW3js0eHYT6JFpNP2W82RD/iIuvLM3Lryudo0y4j/CNR+1f9q1ls4l/CNT+1f9q1lzvhef3X+RERGUgkG4K6LqqlrWt9PMrJhoZWNDsw4XFxr4rmommt+opaX0Q1NHNM9rHhjxIwNIuDY6E6aFacMssEzZYZHMew3a4HcVtYZNG3rKaodlgnblcfVPzXew/eplwuvja5/UiWMfPidnH1K5veGpx0NFfna0NMsTJXWFhmc0E/WStBdHFfjIaKoaOyadsbvBzdD9Vj7Vzk5XuClQiyOjs5PBTY1Tz1LssTCSXWvbRY8aq/TsTmqhue7s+Q0C0kV3tiaIiICIiIIiICIiCUUIo034KyF1P6PXRvkDfkpGntM8PEeCvFR0dSZGUtRUumbG57WujaGusL2vfldc1Z6OofS1UVQy2ZjgdePgtGsOoPIro1z3T4LSTyEukbI+LMd5aACL+9TNhstTI6XDss0Djdrc4Dm+BBUdVIMHqKd7C19POJHtO8Aggn2G3vTMWOaimyEKJqDuRhs4E80U2Qd3bDEoK6op46V2aCKIWPMneuCikK27dTUIiKIIiICIiApUIjQuhFVUtTTiDEBKCwfFSxgFzRyIO8e3RaChQjoGmo3wzPpJ5pHRNDi18Qbdt7E6E7rrnXN7g6rZw+obTVYkcCWOBZIBxaRYrZkwiqLyaXJUxnVrmPGo8r3VqpxNzqjC6Grl1mLnxOdxIba31Fc1dJ0Uj8H6o/KUtQ4vZxDXAD7QualSiIigsywe0ndddrbDEafEMQjFGSYIYg0Ei1zvK4ihWXJi6WsikqEQRERkREQEREBSoRRY3aeqjdR+h1TXPjbrE5o7UZ4+Y8FmjpKOaGRtNUTvmbG54DogA6wuRvXMWeiqHU1VFO3exwNuY4ha38rGAc+K6Va90+CUk8hzSNlfFmO8tABF0mwyeV5lw/JUQv7TWteM7fAjfdT1Uv5FmgcwtlppxJIw7w0i1/fb3pixzSoRFlNFKhWVHb2kxOnqqHD6SlJLYYgX6fOsB9y4SKbJbpqERESiIiIIiICIiKLfhrIpaUUdeHva35KRou6Pn5jwWioKQdH0WgkhlFLPM+VjC+zostwN/HkuaCRqCQtqgqHUtUydoBto4Hi06Ee0XWy/Cpnvc+hy1ELtWFrxmtyLd4IWvK1GIO6/DKCqdrIc8TncSG2tf32XPXQMRkwbqtetpah3Wt9VrrfeLLnqcvOrUIiKINOouu9tZiVLWCigo/k4YRmPN53/YuCiS9sJyEUncoUBERVkREQEREWJuihFFdFlTBU07Yq7rA+PRkrBc5eThcX8CklLSS0cs1HNM4w2zte0DQ6XFiuctrDahtPU2lBdBK0xygeqePs3+xanfyutdhLCHNcQRuIK38aAf6LUkfGTQB0h9YgkX+pVkwesu51O1lTENzonh31b1NbeTCKOTcY7wvHLUuH1JYjnoiKILawqSOHEqaWV2VjJWuceQButVOSK6e0tc3EMVkmj+Sb2GeQXPj3KiyRjRL3prLiP8ACNR+1f8AatZbOI/wjUftX/atZL4a5/df5EREYFKhENFeCaWCVssMjmPabgg7iqIoO9TzQzwSSiG8chtVQN+Yf0rP7+C5VfSPpJQCc8btY5G917eYWOmnlpp2TQPLHtNwQuxHLDLSvl79MWk1DHG7oX+u36K1O7ThItmvpH0sgBIfG8Zo5G917eYWsogiIiURERBERAREQEREBERFEREEgkbiQuzhVVJVSRtMoZWxtsx53TN9R3M/+S41kFwbhJ2XXQxOiDWmrpgWwZskkR70L/VP3Fc5dvDar0ghjGh1aG5LO7tQz1T9LkVpVtIzJ6ZSkmEmz2nvRO9U/irYY0lCKVBCIiMiIiAiIgIiICIiAiIihTtDcSPJFIRY7WHVb6lwLS0V7Blue7Ozi13jy5rTxOkY1npdMHCmccuVxu6J/Frvu5rRBINwbLt0NU6qa5wjElVp1jD3alvI/SH3q7quGi3q+iDYfTKdxfTE2PON3qn7lohRKIiIgiIgIiIgiIgIiICIiAiIo0kOI3EjyXaoat9U1gMo/KDOzE926Vv6N33e5cRSCQbhWdiV0cSoA1jqikaepBtJGe9AfVI5eK5q7eHVvpTwctsRaMrS7uVA9V/jyK1a+ijdG+rog4NafjoD3oT97fH3q2b3iuciBFlBERVBEREEREBERAREQEREWJQFw3EhQpUV2qCqdVtYG2bXMbkt/nLPVd48lp4lRiNjaunu6nkNjzjdxa7xWiDY33eK7lPWisYA7tVLe/H/AJy0/wC8PrWp3Vw1C3q6kEbfSacukpnGwJGsZ9V3L71pKVEIpIUICIiAiIgIiICIiAiIgIiIi0b3xva+N7mOabgg2sV3KWcVjXyg55R++oOM7fWb9L/zXBVopJIZmTQvcyRhu1w3gpGtbGIUfo5ZJG/rKeXWKS1r8wRwI5LVXfp5oa2nkl6n/SoP/wCVnIjj+C5VfS9Rllhf1tM/uS2tfwI4HwVs+UsaxUIiiCuzcqK7NyiM2I/wjUftX/atZbOI/wAI1H7V32rWVvh05/df5EREYERSNyCEREILPR1MtLUCaEgO3EEXDgd4I4grAiiu6DE6B5hL5qJw+OgPep3es36P/kVzK6kdTWkB6yCT5OVu53h5+CxU881PO2eB5ZI03BC6tJiMD8we1tM6T5Ts5oXnm5vA+IW5nJfLiou+7D6WpBkjOU/9W+Nj93fH1rnVWG1ULHSt6uaNu90Ts1vMbwpeNiWNJQiKIIiIgiIgIiICIiAiIiikKEQS0lrg5pIINwRwXbp5m1knWxC1aPlI79mqb/xLhqQSDcFJcWVv19I1zHVdLcsBtJEe/EeRHLxXPXWpMVu4GqY/rAezPC7K8frDc4eBW2YaLEhmJhEm+8Byye2M6e4rWb4MeeRdSpwWdpvTSNqB6nck/mHX3XXMc0tcWuBBB1B4LNlhiEREQRERBERAREQERSNyKhEU2QQrRufG9r2PLXNNwQdQVVEix3KWodVPfUwNa6q/P07u7UjiR9L+41WlW0Lcj6qhLn03z2nvQn1StFhLXBzSQQbgjgurR4m3Pmqg9kv+cRd4/rDc72qy/k8uSi9C6lo8QBdGY+sPGmOV3tid/ulaFThE7HO9He2cD5vdePNjrH3J7ae1zrqFJBBsVCyCIirIiIgIiICIiAilQiikblCIRINje67FBVCqksyTq8QHdc7uzt9U+PDxXHKqNDdJcV1KuhErH1FKxzcnytLvki+9w8VzF1KTFLOZ6UxznRj4qePsys9vEeBW6YsOxBu+KR/rw/FS+1h7J9hCtkvhfLzykbl1KrBpmn9zO636Eg6t/uP3LmPY5ji1wII3gqcpiYqiIoyIiKgiIgIiICIpRUIiICvG58cjZGOLXtNwRvBVESK7lLVGrkfUQNDqlw/dFO4dmcesPpeHtGq1K3Dx1b6qicX07e+1xu6I8jz81zwS1wc0kEG4IXUgxQZ2PqYn9b/nETssnt4O9qu75XdctQvQ9Vh9e2/xb5OcPxcntjdof5JWlU4NM0/uZ3XH9E4ZJP5p3+xLxpjlopcC1xa4EEGxB4KFlBERAREVBERAREQEUlQiClFCislPPNT1DJ4HlkjDcELs05hnEk0MXxcn76pP/wCRn99PJcJXhlkilbLE9zHtN2uB1C1uLK2K+kMDWzQu62mduktbKfVcOB8FqLs0+K073ufUxujld3nxi7H/AKzNxWd2H0dUc0ZAvxpPjB/MNnD2XTN8Jjz6yRnRb0+EVLQXQOjqAODHdoebTqtBgsCCpZhjNif8IVP7V32rXK2MT/hCp/bO+1a5T4b6n31CIiOQikqPAIrrYFhLMRp62aSVzG08JcLcTv8AuXJXrP4I2Uki/Ozszv8A1naAfzbleTWuWTGr2ERFlnRERQqWuc03Y5zTzBstz8q4l1bo3VcjmuGV1zqR571pIrqiIiIIiIgiIgIiICIiKLcwWjOIYpFQsuM57TuQ4laZK9PshTmGGXEXAAuGRhPIavPuWpx2rxm1wcVpxSYlUUzXF7YnloJ3my1llrJTPVyzne95csfBZqIUqEQFAve4uCpRFblPilfA1rYqqVobuF7ge9asr3yyvllcXPeS5xPEqqJoIiIlEREQREQEREBFYIiuns3hgxTEhSue5kYYXPcBut/bZc2cdXMWjgbL1Gzg/J2Dy1xuJJ+0P1G/i5eVcbuJ5lXlPbxjSERFlElQURVEgkG4NitynxXEoGhkVZI1o3a3t71pImqmR7nvL3Euc43JPEqERQERFWRERAREQERSEVC3sCoziOJxUguMx7R5DiVor02ycHosUuJyC2YdWzTgNXn3LXGavGd3CxSmbSYlUUzH52xyFoPNayyVUpmqpZjve8u95WNZ0ERETQoNERRfLcp8RrYG5IqqUM9W+nuWvUTSTzOmleXvcbknisalWgoREQRERBERAREQEUlQiujgGGnFMVipM+RrtXO5BalbCIK6eAOuI5HMBPGxsvRbKRegUUuJS6F+jP1G6uP2BeZmeZJnyH5zifeVu8ZJFqCoRFhNTwUFEQON+K26fE8Qgbliq5Wgbhe4HvWoiC80sk0rpZXF73G7nHeSqKdLKEUREQEREBERAREQF1dmMJ/KtdIySTJDGwuc77Fyl6rCQMJwGSqdpJUMc7+Tub73LfCd+5Hl3izyORVVN7m6hc5MS0REVBS0lpuCR5KEUWN2LF8Ritkq5dN1zf7VrMJJc5xuSblY1kg4qprLif8ACFT+2d9q1ytjE/4Qqf2zvtWuU+HTqffUIi3qPD88PpNXMymg4F2r3/qt3n7Ec2jvNl6HZrCvj2VdZHaMG8TD888PYtKnq4mTCDC6QdYfzz+0/wBnALqddJDjdHhz3dY4zB1RJ654e5dOMk7tSObtHiPptfI0aRsccvieJXJKtJ8o7zKqud73QRERkRERBERFEREBEREEREBFJ3KEURbVFRvqczs7I4maySPNg0ff5LZ62gpdKSD0mX9NN3fY38UxcVwfCZ8QmZf4uDNZ0h+wcyuvtZiETIIsOoLxxhmtvU4D27ysNfPV0WHRel29NqWdi26KO+7zK5u0P7+Z4Qxj/ZC39sxXPREWGBERAREQEREUREQEREQRFIsioRFs0FE+qLn9YyGFnflebAeHifBDy1l19nsJ9LqI5qrs0rTdxPzvBYxVUFKMtHSekyfpqjd7GfjdbuJmrghp4aqfrKioAL7fNZ6n4rUkak76bYYh1lUyhgsIGDtAcOQ9i4C3sf8A4drf2zvtWgpyu0oiIozREREEREBERAREQEREUREQEWxQUc1ZI4R5WsYM0j3GzWN5krZEtBR/IxemS+vL8n7G7/emLhg+GyV8wzfFwfOkP2DxXX2tro2wx0FF8WwMbe3q8B7d6166arp8OimqgBUVLXdXbTqo+Itwv9i0dotcRHhDEP8AYC1bkac0hERYZoiIqyIiICIiAiIgIiICIrIqqItmho5Kpzi0tZGwXkkcey0INddLBcMNbOOu+LgGrnc/AeKCWgpDlpIPTJv0s3d9jfxW5ik1ZT0LfSbCpqW3GukUfIDhdanGfKyM+11fG0MoKX4uMMF2j1eA+8rzK6O0X8LzeAb/AEQucpyu0oiIoyIiICIiLBERFEREBERAREUElQtyioXTsM8kjYaZhHWSOP1AcT4LYFVS0vZw+kEsn6eYZifJu4fWrhjLs7hfpM/pNcLUjDuPzzy8ll2trxUVjqWE2jh0Pif7Nyy1sk9P6LRTSPknmfG+dzuPa0Z9q42K/wAK1f7V32rpe0xrw1QiIubAiIiCIiArsGihWZuUVkxP9/1P7Z/2qtLTzVL+rhjc9x9w8zwXSnp6WGeaqrc72vld1cTdM2utzwCiPEI5GvZI0wwNHYpqcZWvP0jvW5Py6c5+q396y0WHRQ96L0yVvfu/LDH5u4+9VmpzW1IEmJUNz2QyO7vYAAtGqqaqtLIXX6sG0cTNzfILallbhQ6qEA1p7836Lwb48yrsZbEsUGGFtJhp66uls2ST1QeA+9QZGOxusrmus2lYS39YDKPeVqYUTE2pxAk5oBlYfpu3e4XPsVb9ThD2n5SrdmP6jd3vP2JKrnE3JPNSgCLFYEREQREQEREBERAREQERbeH0wqOtlmk6mnhF5JLXtyAHElF8tVrXOcGsaXOJsABqV1qTCmxyAVokfMdRTRHtfynfNCiDEII5clIPQYP0ts8x/laW9lljrMRc+I09GDBAe9rd8ni53FWY1I26yJ0kTad9TQUkLScsYkz++28qTFR4TCJOs9IqzrHpZrPEjW61qOOOgpW1s7Q+d2tPCd1vWP3LFho9KxB09US8MHWzOO8hvNXVbOIMfU19DRvN5OqGbwe45j7lo4xOKjEZpGfJ5rM/VGg+oLcoZnOnqMXkIvGHNYPpuFh7lxzqUvdKlERZYEREBERAREQEREBERFFZkb5HhkbHPcdA1ouStrD6SOZslRUydXTQ26w8TfcB4rbp8QgZKIIAaGmPfewZpj/KTFkTT4UIxlqo5JZx/wBHi3j9Y8PtWSshMuWOWow+jhZ3I2SZredrklaVXXvewwUrTBAd7Qe0883His0DI8OpG1NSzPUyi8MR3MHrO+4LXaK2ZYqLBYmSdZ6RWO7gtZrRzspLGzY1SQTHWniDpTyyi7loYYDVVslVUkyMhaZpCT3iNw9pV6edzIayum+Vqrxt9p7SsqtGrlM9VLMd73l3vKxIi5s0REVZEREBERAREQEREBEW1htM2pleZJBDDG3PJIdco/FF8tUBxcA0Ek7gAurR4Z2m+mZy9/cp4tZHeJ9UeJRlfTxvEVEDBHms6cC8jhz8PYq1mKdl8FHmiY75SY/KzfrO5eCskabdXFM6EUsk2H4fA38znzuPiSNSUloqDC6H0mWX0uodpFGG5WjxN9VqUUMVNS/lGta5xI/c0Z3PdzPgFiow/EcTYaqRxzdqV/JoWrRu4hHLVHCqWb5Wf4yT+U78Fz8XnbU4jPKzul5DfILciqesrKjEiTaIWjvzOjR7AuSTckqckqERFlBEREEREBERAREQEREUVmgudlaCXHQAbytnD6X0kySSP6qCJuaSTkOGnElbMeIxxyCGljZRRfOmDc8p9p+6yYuL0mFNY8CtEj5Tup4j2/5R+aFmr4c0YiE9DQRt06kSZifO11pVmIudGYKMGCI943u+TxcVeiiioYG4hVBr5na08R1ufXd4eHFbyRpuMgw/CYG1EsvpdZ+aYWZWtHM8feqVMfpWI4XTSX6xzLzfynZz9S08Oaa7FuuqzmZ2pJju0AJWWCqeJqzFJO/2mR+bvwCajTxSf0nEqio4SSFw8lrIixUEREZEREBERFgiIiiIiAiLdoKZkjH1VRJ1dNHoSBcudwASTRqwxSTSBkTHPcdwaLldanwoQyBs7JKmf/N4tzf13cFjp6+LreojaaOEg3MQ+Mf4FywV2ISzReiwjqKcfm2nV3i48SrJIrerqZ05YyWqoKSFhPVxMlLg2/lck+KtMKfCLNhzzV50v+i9nP7FrQgYVTsllGatk7jD+bbz8+Sx4W3NUyVr9Y6dpkcOZ3NHv+xVW+XdZj0Zk+TpI25//wAbdfrXBleXyueTq5xJXRie6LDqqqeSZKk9WzxG9x9+i5gUt1LRERRkRERBERBYK0XFVCmLiiu/tFSyzYr1LXNZDDE3rJHbm3uVoxR4WyURAVVbIdwY3ID5byVkqqOqra+qqdI4TKS6R3d14Dms1UG0FS3DcIu+eXLnmd3hfg3ktee7rz+6z923IaWhwueeCmijqmFrWvY4vyE8CTpe19w0XliSTqbroYrO1mSgpzmhjuXvJvned58lr0FJNW1AhhaN13OJsGjiSeATl3uMV1RDD6NFSdb+5af46rkZ89x3NH2LlV1QaqrfOWhgOjWN3NaNwC2MSqWdUyjo9KaLiPzjvWK56W6UREWWREREEREBERAREQEUkKEUXVijkkwSOmgZmknqj7coH4rBTUbPRTWVc3UQbmaXdI7k0cVkl9IxOSOOiiLYIm5Y237o3kuPNXFh6NhlN++KqSoePmQAZfeV2MLp8Ma/PPQ5AWZw2SQueW8yBYNC0TT0mGUEVWZI6qrl7g/Nst876X2LHWzvpaNzJZetrKtt5ifmtO4ea1OyudVVElRO6WRxc4nfyHILo0ETfQTTwygz1Z+PI/NRN5+3VcqGOSaZkMMZe95s1o4ro1ssdDR+hU7w+Z5/dEjTcfqDmApBr4lUsmkbT0+lLD2Y/Hm4+JWmiLN7siIiIIiICIiAiIgIitZFQoKLfp6GIQNqq2bqYX9wNbd7+duH/mk84M8VPJNg1NTRNzSVFQ423aNAF/LU+5UEGF0xDZqmWpk5UwGX+cfwUEVWJzAU0ZbFG3KwHQNHiVtGnhwanilil9Kq5O4Pms+kOfgtSNN7DYMOheXVdH1TcjpA1780jWD5x4D3LzVTPJUTvmleXucbkldKvd6JSGJ7s1ZUdqoudWN4N8+a5lPBLUTsghZme82AHNTlfgrq4dD1mH+ixSfvg56h/wCijb/e60cUqmzytZAzJTxDLEPDmfErYrZYqWk/JtLJnP8A0iVvz3eqPohcxL27JqVCIslERFWRERAREQEREBSllCKLp0kTnYJOyNhfLU1EcbWjebXKw0dD1kDqqok6imacua13OPJo4rLOZcQkjpqClk6qHujj5lWNRLqTD6UNbV1b3zfOjgAIHm4/gutg1JhgnjM2GfFvHY6+TM5/0rC1h4rT9DpcMoPTZjHUzl+RjPmePnZYpppKSB9RIc1XVt0HqR/28PBanZWhiFSausfM8gAmzWjc1o3AeQW9hrGehSQ00jTVz9n9nGO8VyWML3BrQS4nQAb11KotwyndSwuBqpWjr3g90eqPvWZflIwYjUR9mip/3tDud+kdxctJQil7oIiIgiIiCIiAiIgIim2iKhEW7SUTHUpq6ub0eD5ul3PPJo+82CYM9HHJJg3VQMzST1eVtz6rf7VElLh9K4RVVW+WX5zacdkfyjp7rqJevxKSOGhiy08Qsxt93NzjuuVtimpMMw/0uQNq6p7rRWF2MPO/FakabuEwYcx8T56OzHC+SZ2dzwN7raAAeS85XVMtVUvmldmJOngOAC6E8slJQv63t1lU3tX+Yz+1cuKN8sjY42lz3GwA4lOV+Fvd06CNvoPo8Trz1XfI/NRjffz+xa+JVMcmSnphangu1l97ubj5rNWEUNI6ii/fD/3w/wD3R965fBS3OyCIijAiIgIiICIiLBERFEU20UIC65pJZcKoqZgsXvfLrwGgv5aLBDQxCBlTWy5I39xjO+/8B4qx9LxSb4qMxRMZkHqxtHMrUmEBBhcTgJKqWpl4CHst95/Bdingw+COaSfDwHMic7K5+ZzSOa0Zo48JpYHwSNmrZQS2UCwjG4Fo5nmtfESaOlFK45qiXt1Dr7uTfPmrLjTnTyyTzOmle573G5cd5XYpoWvw6KkbKLP+Oq5B8xvzW/34rk0sEtTUMggYXvcbABbeIyxxRDD6R+eMdqWT9I//AIRwWZPllhxCqFVMMjOrhjGSJnqt/HmtVEUBERGRERAREQWCmLioCmLiiu9idbDBXTSSzenVLH/Fj81F/wAR+pcVtRMJ3TiQiV2bM7ibix+1dGuqcMFbO12HyAiR18s+/XyWD0+ii1psLizetM4v+rQLX+br1O/KsdDQSVN5pLRUze/M7uj+1Xqq9ghdRYfmipT33HvS/reHgsFZW1FWQZ5C4N0a0aNaOQA0C1lP4YWUIoWWfAiIqCIiIIiICIiAiIii6+A4T6cx9XIclNFo4esfuC5CzU081NIJYJHRvG4tNlZZL3WOriU2GioF71PV9iONnZgZ95Vpp2iCN1fOOr+ZS0/Z9/L6ytMYvK/99UtHU+Mkev1KTWYZJ2psLyu/iZi0e43WtVq1dY+olDy0NDBZjW6Bg4ABWjiqsRqXFodLI67nOO7xJPALOazDGaxYXd38ZMXD3CyxVOIVE8XUjJBD+jhGVp8+ftWUZ/SKfDojHRydbUuFnzgWDR6rfxXNOqhEt08pUIiiCIiIIiICIiAiIgKbqEso1I7GB4N6VG+tqSPRWHdntfz5DxVsQrMNZUdYM1dIOzHGezCzw5lcylqqmlk6ymmfE7m02W0MXkd++KWjqHetJEL/AFLcsxW46pAiZLXyiQjVlHCLRlvM8ly6urmqar0h5AcCC0AaNtuAWwavDn6yYXlP8TOR9RBQVWGs1jwvMf46cn6gAl/kYIYKvEKp2QGSRxzPedw8SVszVMVBC+loXiSR3ytR9zfDx4rXq8QqKiLqTljh/Rxizf7VqJuRBERYKIiKsiIiAiIgIiICIiKLqYFhXp8kssjw2GBuZ4DgCfAfiuWslNPLTyiSF7mPBuHA2srxze6+HYxKXDh1ea9R1fcgh7EbPbvPuQVA6jPW1AgpvzdJT2u/9Y/jqtQ4xUPP7ogpajxkiF/eE9Nw2T5bCmt/Yylv23WtVr19XJVytcQ2OJgyxxt3MCkCsxCoswGaV2izmrwtvyeGOJ/jJyR9QCx1OJVEsXUMDKeH9HCMoPnxPtWUbDZIsKjLYJGy1urXyN1bH4NPE+K5ZJJud6hSFDTgoREQRERBERAREQEREBERFx18Bwn05r6iQhtPF3+1a/h4eay4lLho0N6nq+xHAzsxs9u8/euRTTzU0olglfG8bnNNlunGJ5BeqpqSod6z4tfqWpZjTZbO0QRuq5g2Idylp+zm/W/tuVza+qlq5w94axrBlZGwWaxo3ALY9Mw14vNheV3OKUt+26el4Y3VmGPc7+MmJHuACXuMAFZiFTcZ5pXbz/fctoyxYYJIqaTrKs9l1Q3ux+DfHxWCpxComi6lmSnh/RwjK0+fP2rTU0De+puoRFGREREEREBERARERYIiKKLt4Jg/XUhxKpyeisdltmtc+J4BcRZ6SsqqR+emnfETocp3qyyXuOpVVFCJnydWa2X5oLSyJngANfuU1FREIY5q6USSW7NJA7Ixg5uI0+9arsXfIP3RQ0MzvWdFlP8As2Q1mGP1kwvIeUUxaPrut6rWmq6iWr9Kc/4wEFttzbbrDwVqemq8Rme5t3m95JXHst8XHgs3pmHR6w4bmd/HSlw9wssNXiFTUtbG9wbC3uxMGVo9iyjYnqYaGKSioXFz3aS1NrF3g3kPtXMUqFLdBERARERkREQEREFgrRcVUK0XFFZMT/hCp/bO+1a67FdTYYKyZz8RlJMjiQyC9jfdqQsHoWHy6U+KNzcpoyz69Qrjp1J+q1zkWzV0U9KGmVl2O7j29prvIjRayjn4EREBEREEREBERAREQEREURSr08E1RKIoI3SPO4NF0VjRdE4PUR/vmppKfwfLr7gnoOHxj47FGuPKGMu+2yuVcc4Iuh6NhTjZmIytP8ZBYfUSqy4bUMidNGWVELd8kJzAefEe1T20aR3KERGREREEREBERAREQEREBERFSVCy0sE1TKIoInyPPBoW67CZ2D4+opID6skuv1XSLjmot/0TDY9JsUu7lFEXfbZT6LhTtGYo9ruHWQED3glXDHPRbtRh9RFF10eSohG+SE5gPPiPatJSzCCIiAiIgIiICIiAiIgIiICKdLK0MUs0rYoY3SPdua0XJQURdE4PUM1qpqel8JZRf3C5UehYfH8tijXfsYy77bJlWxz9EXR9Fwp3cxKVp/jILfYSqzYVUNidNBJFVRN1c6F2Yt8xvVxMaN1ClSFkVREVBERAREQEREBERAREQSoWSCGWeQRwxukedzWi5K3Tg88elTPTUrvVlfY+4XKk0c5F0TQ4fH8tijXfsYy77bJ6NhTtGYlKDzkgsPqJVxcc5FvTYZO2J08JZUwt3uhN7eY3rRS9kgimyhAREQEREBERAREQERFARFmpKeoq5eqp4XyP5AKjCpXROFSxfvmqpID6rpLn6lHouGR6TYnd3KKIu+2yWVcc5F0PRMMdpHiT2u/jICB7wSsdRh9RDF1wyyw/pIzdv9ntT2jTRERBERARERMEREMEREMWCtFxVQpi4oO/itP6RVO9Np/RJus+LqIvkX/rfiuG6kqBXGj6v4/Nly33ldOvlrMNxKeAvL4nOLnMeLtcCSQbK8vV4tHA+ibkq4W2y3vnA3Ec7Lcy9nXqTeW/lzaKrno3ujILoybSRO7rvMLZnooaqB1XhocWt1mh3ui8Rzb4qcUZ6TD+UYx282SpZbuv5+37VoUs81NO2eB5Y9puCFL+HNiRdHEqaOSJmI0nZhfpLH+jf+B4LnXUxBERQEREQREQEREBERAXRwLFZMOmfYfEytyyNtvC5yJLjTu4hHh5dDJJEYIZBpU0+rR4Obw9ihsBbS9W9graIHSop9XxeLh+K0KGs6iN1PMzr6Z/ejJ48weBWWeP0Tq67D5n9VJ2bcWn1T/fVb3Va9dR+jlkkcglp5BeKQfO56cCjTV0E7Hse+GSwc0jiCLhdL0ylxKm9BnEdLK52aOY93N48rqhhkmoTSVUeSspW52H14+X3jwUz8GMZjhxRvxEYgrh8xvdm8uTvDiuWQQbEWIUtLmODgSHA3BG8LpTNGJ0b6yMWq4/lmfpB64+9SzRy0RSFlKhERVkREQEREBERAREQdLBcVlw50jC3PBK2z27r8lt4jHhzzG6UZGSdyeDu/ymc+diuEtyhr+pgdS1MXX0zjfJexaebTwKsvbG5XQFODBlrYBNSR/J1FNvZ/fxXNr6V9LK0XEkbxmjkbucFsyCSgfHV4dPII5RdpB1BG9pWy2spsToTRPhjp6kOzMkHde47wfVv7lc0vdzojVYdVFwe6GUb7HeOR5hbTo4MTic6mjbBWN1dGO7J+ryPgrzwyVdF6LLD1dZQs/nx/2fYuVHJJFI2SNxY9puCOBUtwVIINiNUK6dWBX0bq2L98M/fDOf0h965alQREQERETRERDRERDRERDRb2C4lPhlX10WrXDK9vrBaKJLhHfqjhroOvdDeOT8/D2XMd6r2br+VrqlPDaDKYYq+iPbL4flYvPiPboudQVno2eOSJs0ElusjduPIjkfFZ5WCEMxDDpZIxmsWjfGeV+K1resGIUnUdXLE/raeXuPtbUbwRwKxj0ijkjlBfE5zQ9jgbXB4rqNxCGsppaOuYGyynM2ot3XcyPHiVAppZmHDK2LLPG3NSycHt5Dn4Jm+EY/icYH5unrx7GTfg77Vy3tex7o3tLXNNiCNQVBu08iF1LDE6LrAAKyBna/jmDj+sPrUHKRSUU8ohERAREQEREBERAREUHQwTE5MNqHPa0Pjkble3mFvVhw5+SV8Qjjk1ZPCd3g9nPyXBW3RVfUZopImzQSWzsPhuIPArUvwSuj1IFFaWEVtEdevh70P9+RXNr6M02SSOQTU8ovFINM3MEcCFsTx+iCOvw+Z/VPOW1+2x3I/wB9VsxYjBX07qCraaeeR2Zs7dBm8RwV7Xsu65jTU0UrHtc+KTKHtLTY2O5brerxUWbHHDW69lgs2X8D9vgrmGWemOHTdippxngNu+3l94XIBc14c1xa4G4IUvYHhzHFrmkEGxBULqygYnRvqAP3ZD8qB+db63mOK5SlTwIp4KETRERDRERDRERDRERDRdXBcVkw4SQuaH08wtI0gH26rlqElxXdrYaFz2CSP0YSC7KmDWN3gW8PZdVdC00zBXQCSlvaOrp9SPMcfbZaNHXNjiNPVQCogJuBezmHm08Fkd1tBJHU0EsjoZO47nza4LWq166lkpZwwlr2OAdG9puHg7iFMc1Xh1WQ0mKVujhzHI8wuiZqfFKBlHb0ara/MzhG7n71SrhdVUbnvYGVdI3LJfTOwbj5jVMzwMb4oMShdNRxCGobq+nv3vFnPyXL3Gx0KvFI+KRskbi17TcELoVkUVdB+UYbMkH74i8fXHgePip9yOYiIsgiIqCIiAiIgkK0XFQFaLiomu3jFVLTVFNVR2PykTwe66zzoR7VpifC5TcR1NFIP0NnN9l7Ee9ZH1cBqquhrYwYHTvcyUd6Mk7xz8kgw6C75nOfU0mUjrYD2mHm5u9dNdef3X+XUY+mraKoi9NjM0jOy4MyOlcN2Ycxz43XlXgtcWuBBBsQeC2qyjlpjnaTJAe5Mwdl34HzW4A3FW9aDbEB32/p/L6XPml7seWSnmijoIqtrPivkKyL1uTv78VzcRpTSz5Q4PjcM0bxuc1bGFH4yeikHYqG5d25w1afepDTNhk8Dh8bRuzAfRPeHvUveGOailQsM4IiKoIiICIiAiIgIiIounQuf+Rqt0T8kkEkcjSN43j71zFs4fVGlnLnMEkTxlkYdzmqzssbIq6SqA9PpLSfOmh3u827vsXVwapw9sscUmJDqmPuwyxlr2eFxcEeC5sWHw1UvW0Mwni/zbuzf2+xUqcNJh9JovjGN+Uj/ORfrD71e/lpr4rTOpK58W9hOaN3BzDuIW3hTgKWR9OP3XTHrB/GsPeaq0kzKylFBVOyuBtTyn5h9U+BWOhe/DsWY2obkLHZZAeR3p4upE4lTssyspB+5ptw9R3FvsXPXYo2dVicuESv+Jn7I5ZvmuXIcC1xbyNlKmIREUQRERBERAREQEREBCiWUazXUoZJG4NJJG60lPUtkabcwR9wVXVdDU2NVSPjl+c+AgZvNp+6y18PqjTPcHMEkMgtIwnvD7itxmH080gnpHmphv2oA7LM0eXH2Lcqulg1RhgkjZPXhwZpG6ZhY9l94uLgg8l5+vp30tW+CQWLT7COBC2avD/ijPSPMsLe+LWdEeTh96vRGPEIPQJ9Jmfvab/cPhy5Je/ZV8NJbRPqqVoE9MQZB68Z0P8AfxWriVNHHkqKfWnnu6P6PNp8QrYd+4cUEdUHNabxyjkDof7+CzQ0zyanC5D2mBz2D6bfxF08xHKRSoWEwREVZEREBERAREQEREWC6WFu/wCTcSYO81rJG+xw/Fc32rYoah1JUCVrWvG5zXDRw4gpFbQxGlqhavpc0nCaHsu9o3FdLDZ6ImKL8pAxR9qMVDMroncw4X9y55oaaocyTD5Wm57VO89seDTxUVWGlzXS0DXER/LQyaSR+ziPFb2xWPHaZtPiUpiOaCR2eJw3Fp3LLhFnxydQerq4vjYXesB3me7X2KlFNFOz8m1bsrHfIy/o3fgVSIS4bicZlGsb7kes0/iFm+dItisLJGtxCm0ilPxjP0b+XkVz12Y6VrcTfhufNT1WsR89WO9m5cdwyuLTvBsiVCIigIiICIiAiIiaIiIaIiIvl08McXYRW5PlIpIpW8xYkX+tH1dHVuD6+lcJv0sBDSfNu4rVw+qNJMXZQ+N4yyMPzmngtsYfDVS5qCYT/wDV3dmQfj7FVdLBqnD2yxRSYgeqjfeMzxFj2eFxcEeGi4uM0xo8QkZvYe1ERucw7is1Thp+Mkos8jGd+M9+PzHLxU0ksVTTjDqskO/MyeoeR8Cr+1Ktg1jDI+CzKqn+Oa712/OafYsOKRRnJW0tuom1yD827i38FFN1mH4owStylhyvbzadCPctmCmtXT4S54ayUl0R5katPtCTvByVClws4jkVCwmCIirIiIgIiICIiAiIgLqxSyR4KyWnflkhqu9yzN/sXKW3QVXo+eOSMS08otIzcTyIPApGozmqw6qANTSyU8w7z4dGu/k/hZdjDZsPme1s9fHlIysdMMkmT1DvBHtXLhw1kh6+mlNbD86FmkrfZ+F1hqsPLIfSaZ/pFONHOaLOYeThwW5bF1qVkEtLUvgmYWPabEFdOgkayg9Kp4xnpjlqWfponb/rVIT+UKdlJN++Y/3u/wBYeofuWLCyYMR9HqWljZLxSX4X/tspvcYsUp44JmvhcXQSDNGftB8lqLqQQyPp6qgm0lgvLGDzHeHtGq5d1LEoiIogiIiCIiCwVouKqrRcfNFZMR/hGo/au+1UpZ5qads0Er43t3FpV8R/hGo/au+1a/BM8N8/vv8ALt0lfC83dL6HM7Rzg0uikPNzRuPiAoqahlLMG1GG0ZNrtdCXsDhzBBXFW9SV/Vw+j1MLKiH5odvZzyngte5G/Uup8RaJqEmKubq6J5uH+LTz81kyRnaR0WXK2shbn8XPaD9q1GUrZT1uEVQdJwjccrxzI5rclZLLitBWluV8ckUdQz1C0gfWFqTV1594s8jkbKqz1379nt+kd9qwLmyIiIyIiIoiz0dNJVTdXHYAC7nu0DRzK67MHw1scRdVzSSOBdYMytLR84k7m/X4KyWrjgou7PhWGyMEtDWvvI7I0SN7BfyzfZouLNHJDM+KVhY9hs5p4KWYWKIiIgiIoalpc1wc0lpG4hdSjxXNIPTXyNeO7Ux/KN8/WHmuUi1OxruzzWh6yWChxCO+s0d2v9trW9oUmbDcTpWUg/ctUy5gMj7tP0L/AGXXKoKt9LI6zWyRvGWSN25wWyKWkqyDRzejycIZvud+Nld1rWSvEkLMNq3C1QxuV/mx2i18djbHichj+TkAlZ5O1XTr2VFbQxUtSJGVtPmyhzLdc3S5B4kW9q5+NaTU19/osf2K0xzkRFzTBERVkVhuUcEY1z3hjGlznGwA3koqEXcp8IpmxONXVyMkblBEUWcBx3M397wWSXDsILZGsrZxNEzPI0xh2n1a+9a9tXHn0WxXU0lJKGPLXsc0OY9hu17TxC11lPAiIgKzHFrg5pLSNxCqiYrs0+LCRtquSSOb5tTD3/5frBXrJC3JLLR0FZC7dNC0tv5gEWPsXDW1h9c6le4GNksT9Hxu3O/A+K1v5WV1DNQ4vTdS3rIa6PWPP2s/0b/ZdVqZDSYhhdfL8qWWn9jiw/Utf0alqjmw+bqpf0M33O3H22WzinpdbQs9Kg6uoo2kPt89pN8/4q6rlV8Ho1fUU/6OQtWuujtF/DNR5j7AucsXyxREREERTwRUIrxRvlkbHG0ue42AHFdmLB6ZsH7orCJ87WhsTM93H5o5kceAVnHSRw0XoJsNwgCRsVdIx8TbyAgP428Pba641bTSUk3VyWNxdrmm7Xt4EHkpZi2Yw2UKVCIIURAGhuN66tNi1urbXB8gZ3JmfKx+3iPArlIrq+HeqZS6D0kw0mIx31ka0se3zGiCqw7EKR1HURmnn/MSA5gDyPguTQ1L6WQuYA5rgWvY4XDgeBW51VBWfvSb0SX9FN3T5O/FanJrWTEBLRw4fM79808jmHyFiFqY7GI8UlLLdXJaRn6pAIXSq466XDI6OqjHpFPd0ZGudh368baLQxu/XU1/81i/ohOXgaChEXNkREVBSFCkAk2GqCEXagwiFkMhr6l0MgZmtG3Nl5NP0jy4cVmGEYU5pj9LqGVLGOeWAB3ZHPdY+0rXspjz6LYr6R9K9vaEkTxeORu5w/HwWus2YgiIgBWaSDcGxVUumDrUWKB4Irc4ez5OoZ8o3z9YeBWxPNaD0mWCgro/02Qsf7bW+xcFbGH1b6SUkNbJG9uWSNwuHBalaldUVGHYnSCEtdTVTSTG8uzNN7ac+Cx1rpKZmG1L22qYS6N/iGGwPuWDqqCq1pJfRpf0M3d9jvxW7Vx1NTh8cVW0CqprmMj84w6Eqjl4xA2nxSojj7mclvkdR9RWoujj38IM/YR/0Aucs3ymCIiiCIiCSoUsBe4NaCSTYAcV24MJpmwvFXWZZmloLYmZ7E7m39bw4cUk1ccNF35MNwkOkidWVEU0TDJK3IH5Wjffdr4arkV9I+lkbdwfG8Zo5G7nBX2mMChTdQogiIirxyPjkbJG4sc03BBXWp8VEwvVSPp5/wDOYRqf1hxH1rjIm2K7dbUGHJLLRUFYx3cmhvr52I19ivUGixenj6jPBXtN+32hI3lfnyuubQ1vo+aOSJk0Enykbhv8QeBWwKWlqbOw+rtJ+hm7LvYdx+pa3V1tOk6jF6Gql/6RG0T+3sFcasiMFVLC7ex5aV2MUE1ZFHNLD1dTTkMnZ9Hg/wDFaGP/AMOVn7V32pyhWlfRQl0WWBEREERZaaGSolbFE3M47gisSyN3LuR4PQGkZI+smfM9+VjYo7iS2/LrqBzWWnw3A5S5pr5o5GGzgGZx7Cte2tY4WI/wjUftXfatdbOJfwjUftXfatZZ+F5/ff5TdQiKMg01Gi9Ds7igfNHQ18nxb+y2U/m+XsuvP2UA2KstlWOvtPQOo8Qc8fJSkkHx4hcherH/ACvs3JINZII8r/NuoPuuF5RXnMSiIiyyIizUtNPVS9VBGXu48gOZPAKrHZwyH9z0kLYs7JxJNMf0gZuZ/fmsGMVEziyih+MkJHXPFrX9QfRGvvKpWVb6SCCkpqkGSOJ0cr4zp2nXIB+8LHgk9LTSSSVL5GSBtoy1ua19587Lf7Ns88JOXDWzRxR0fbqZD3czt/u7oVdpGsZVwsE3XSCFvWPy2JJ1F/GxA9ivATWGNgiEeGU787y/j+ueJPBcysmNRVSTu3vdfVZvhNYiFClQspRERVkREQEKIjUdPCcWqKNzGOf1kG4xn5viORXU2sw+I01NiFIesYWf7HD3bl5hem2RqTPDJh7zct+Mjv6vzx7Qt8bvarK8yizVkRgrJoD+beW+4rCuaCIpVRC6eDB0dPV1cIvO0tjj03Zr3I8dPrXNa1znBrWlzibADiuoOswnD5GSvY2qkmjexjSHFuW/e5b9yRqN/Fs+H05iADZbFkbC7tMadHvdyc4rn08RhoOqii/ddZ2WsPCP+0/UFrQzMlxKOatL3sL80p4lb9VWPqap8WGxyOmm0dMW9pzfVHqhb1U4jSw0+Axt9KbPK+T4vLqG271jxG5cRdDGJWGSKnhdeOnjDDl7pf8AOI8ytBY5XviVCIiMiIiAiIgm662C4n6NOyKqPWUm4t9W/EfhxXIRJbF3Hods8OMMrK6J2aOWwNvqPtC88vVbOyjEMFkoJSXyQgtF/UduP8kry7hZxHIq8+3dbN7qoiLLIingpjY6R4Yxpc5xsABqUHUwYObSTvhHx8ksdOx3q5r3+yy28amOG3ijsZ3dmL+KZxd+s77FqfGYVQ9U6Vgq3Tsla1pDizKHb+F9dy1aOeE4lHNiDnvjzZpDbMTpp9dl0nbs02o4KhtLHSsizT1pabXsQwajXxNj5BXxWGKDA6drqps8nWHq7NsQ3TN7L7lBrJKqokgwzrXvmN3zyd4/cxq1sZmZJUMijdmjhjawW7t7dojwJuUtyDQRTZQuaCIioIiICIihHRwnE5aORrXAyQA3Md/rHiuttZQNfSwV9J2omsAFvUO4+zcvML02ydU6ppJsKkOYNaXx35Hvt/BdON3tWo8yiy1cRgqZYTvY4t9xWJc2BERUF0cG+KiqqwC8kLB1Xg4mwK59idALldOKKTDaKoNQ8MnlytZFftNsb3I4K8VjoYgZMLpwz89GPiWfOLz3pHfYFoUwfT0csn/Saz4uFp72Q94jz3LTE3pFaJa2V7w546x3G3FdGasbLOY8OgfLPMcjXub3W+qxvDz3q+WtWnpYqbAZI5avrJDL2GW0a8d6x46b/FcMroYy/q46egD2u9Haesy6jrCe1rxOgF92i56nLygiIozREREEREBdPBcTfRTsE3xkBdq0/N8R4rmlQm41Hpdr6EZIa+k7cZjDTb1fmn7l5peo2XndVUE2Hy9oRgkX9R2jh9681OwxTyRO3scWn2Fa5/lb37qIiLLIpUKQCXBrQSSbADii46OEh0NPVVcXy8eWOM+qXX1HjoujiJlwtrY22bKwfEsd3td8p8TpbyK0g1+GYfMyeSMVEr2FsbXBzm5Te7uXktRkzajEmTYgXSNc68pG8hanaYutmCExUB+K/ddb2Gfs+PvOiz1lPBDs8Gy1XWvMlo2jUMcO/Y8d49ySVr6iqMWGxyPnn7PWOFiG+qwfNb9fitPGJW3pqWNzS2niDHhvd6z5xHPhqmjQRSoWE0REVBEREFKhFLB2tnsVbFOykryX0rgWj6F/u5rLtfQGGt9MjF4pO9bg7n7VwF6zBnPxfZ2and25IBkcT6u9p/naLpx/VMa49+zyaKSLEhFhEIiIgu5g9OZKKmgjOU1c7myPA1yttp9a49PDLUTthhYXvcbABdKapkw6mp6eGdhnifIXmMhwbmAFr7r6HcrxrUjPiVaKdssDTepk7BP+bx/o2/erUNRFhNMzrYGyVE4zua75rfm+/Url4W+nZiDJasnq23cbNzdrhcea6H5Vja5xp4GSEntyTtD3PPPw9ivuzvKObiX8I1H7V/2rWWziX8I1H7V/2rWWJ4Xn99/kREVYoiKeCDsbNYtHh8VbDM1xZURFosNzrG32rjFES3YoiKRuRKhdEExbPPLdDLUhrj4Bt7e8rnLryU05oqXD2MLqgl072HTICBYm+7QX9qRZHJA1C6lTFhtNKYZYqmSRgGdzJGtGa1yLW4bkpqamo5euq6iCQs7QiY7MXO4A203rmzSOllfK83c8kkp4VsV9YZ2RwQs6mmj3R3vmPEuPErUREZ8iIiAiIiCIiAiIgLdwWr9AxOCp+a13a8uK0kSXGo3cbqIqrFKioh7krrhaSFE3TBEREdDAzkmqZxo+Kme+M+q7QA/WueTfU6ldGijfFhtVUOa60wEEYA1cS4E28rfWn5MMbv3bVU1KB3mufmeP5IuVc2LURRUkVHFPVtmkdMSWtY8Ns0aX1Bvc39yS1sEdO+ChhfEH9+R7rvtyB4BYcRqW1E46puWGNojiHJo+/itVLcUREUZEREQREQEREBERFdXZjEm4XirJ5PkSMsnkudO8OnkeL2c8ke9Y0V72YoiIomC6OCudEKyoZo+OmdkPIkht/rXPXSooZI8JqJcvaqSIoW8X2cCSPdZJ51qOab3uTqugyGhgo4JKyGaWSYFwDJMtm3sDu46+5BhfVOvW1dPABq5nWB0g8Mo4rXxGf0qozsGWNrQyNl75WjcEzDwyzVcMdO6nooXxNf8AKPe/M9w5XAFgtFFKJ5LqEREEREQREQEREWC38Drvydi1PV5czGu7Y5t4rRUpO11dbONTxVOK1NTDfq5ZC5txY2K1ERKgiIUHQwIf8pCQ/mY3yjza0kfXZaD3OfI573FznG5JOpXQwtrmUtXVOaQ3qnRN+k51tB7LlQMLkYL1VRT0vG0j+1b9Uaq5saRTwUseHNq6yOZ4kkLGNjcG6AC5181Z1ZTQQubQU8kb3tymSR+YhvECwFvNYsTqYppGQ02YU0Dckd97ubj4k6rTS0ERFGREREEREBERAREUadHZ6vbhuLQ1Txdg0cPBa2JysnxCpnZ3XyFzfJa6LW9sNAERFEwXRwHs1c0470NPI9h5HLofrXOXUw+Ew4dU1j3WMzDBDHbtPJIuR4C1knlqOYTc3O/iV0II6OKhjqKtk7zK9wjEbg2zRa51B46exBhT2gGqqaeltva+QZ7fqjX3rDiFQyomAhGWCNoZEONhxPiTcq+Dwyuq6eGB7KKB8bpdHySPu7LyFty55RFLbfJoiIjIiIiCIiAiIgWXY2XxVmF1znz/ACL2FrrfUuRZQrLl1qLP1cSNxKqpJUKAiIiOjQu6rCa+Vuji6NmbwNyR9S5q6rKeUYQ2lDSZquZsrGccrRYH23+pRDQQQSh9dVUpYw9qKOTM8+Gmn1rWa0Sw0NLHHHPHPJO6MPcWyBobfW1rHhb3rJSYlHSx5KOlYwHvGTtFx9wsufW1D6mrlqH957r25cgqQcVPdnwMuJfwjUftX/atZbOJfwjUftXfatZZnhef33+RERVgREQgiIiiIurQUjWMilqIi+eUgU1ON777nO8PtVk08pwqiEQZPMzPPLcU8B423vdyaFXEapsYkpYZOsfIb1EttXEfN8grYrWiISU8L888tvSJx4bmN5NC5Kt7dougU6KEWWRERARERBERAREQEREBERGhERAuR433Ldw2kbM501Q4x0ser3De48GN5kph9IJWvqKh3V0se95+ceQ8V0KqpFJFG98QZMB+5oDuiHru5uKs4/JIVtSKT4wtDakttDCN1M3/AIiuHclxc43cTclS9znyOe9xc9xuSTvKjeBbfxS0tQiIogiIgIiIgiIgIiICIiLBERFERbtFSMkj9IqH9XSt7x+c88m+KSaeTDqRsjHVFQXNgYbdkayO9Rvit6vq30jRqPTCzIxje7TM5fr/AGeatV1bqWMOLGtntaCEbqdvM/TK4ZJLi5xJJNyTxWs9qo3m51KKVCxIzRERUEREQREQEREBERFERENEREBbVBSmpLnvcIoI9ZJCNGj7yeSmhon1DHTyHqqZnflI08hzPgukZoYKeOUw/F/9Eg//AJX8/D8FZGsTVS+hiOVxySsZalgH5tvrv+kVwnFznFziXOOpJVppJJpnyyvL5Hm7nHeVRLUoiIogiIgIiIgiIgIiICIiKIilBClQt6how5npVU4xUzTa9tZHeq3mUk0KCibNepqc7KeMgHKO1IeDW+JW/UVjaOXrZda783H82nb/AMaiuqXUgDnZW1BFoYxugbz/AFyuI4lzi5xJJ3krW+1pLiXOLnEuJNyTxVVKhYkZoiIqaIiIgiIgIiICIiAiIi6IpUIC6WFUbS5lVOwvaXZYImntTP5eXMqlDRsZkqqwOMTnZYoh3pncAPDxW5iFY+mzxAtNW5tpCO7C3gxn3lWT5q4piFWIRJEJOsrJv3xK3us+gzw5+5chDvRTldLTgrM3KOClm5RGbEv4Qqf2rvtWuVsYl/CFT+1d9q1yrfDp1PvqEREchEV4Y5JpWxRML3uNmgDUlGlFIBJAAJXap8DeBerL8vERAX/nHshZRNh2HdmKWNhHCImSb/vDoPYFfZflrGvRUHoz2Pkj6+pfrFTg2y/SeeAHJVrqv0aR7Y5evqn6S1Pq/RZyHjxWGpxF7myR07epjk75vd7/ANZ28/Yuer48M6E3PNERYNERFWRERFwREQwREQwREQwREQxJ3KEXWo8DqJQySZ/VxuGYNaC55HkN3tSTVjkreoaHOwVNSTFT7mm13PPJo4+e5dPqsPw4XvFHJ/HfGyfzW9ke0rVnxgdZmpQ/rv08urv5I3N9iuSeVxmqJ2wiOatZeRnyNELBsf0n/wB9VxZ5JJ5nzSvL3vN3E8SqvLnOLnOJJNyTxUJbqaKVCtdRFURSLIIRERBERAREQEREBTpZQpAJIAFydAioUrrxYFOADUudGTujYwud7eA9pC2P+TqQWtTxPHznfuiT6rMH1q41jn0lEMraircYob9ltu1KeTR963K2UUb2SzjLVDWnph3YW+Pjxtz1WGoxcZ89GH9b/nErs0ns4N9i5TiSbk3PNXfaLyyPlkdJI4uc43JPFY0RZZ0RSoQEVjuVVAREVQREQEREBERFSdyhF1aPAqqQNfUh0IdrkawvfbnYbvbZM1ZHKW9R0Jc0VNU4x0p0GnakPJo4+a6Riw/Dtbxsl5zfHO/mt7I/lErVnxgZ81MH9d+nl7T/AOTwb7ArknlcxnqDDAI5quPSP5ChHzf1/v4lceonknmdLK4uc46rG4lzi5xJJNyTxUJbqWiIrKIqiKUEIiIgiIgIiICIiAp0UKUVCLrwYDO4B9S50I9RrC559g0HtIWyIsOw8b445P4746T+aOyPaSrONXHPo6EFjZ6ouihJ7DR3pj6rfxW5VVHosjJahrTO0fuenb3abxd9Lw96wT4qRK59M15kP/SJXZpD5cG+xctxJJJJKu54VaaR8sjpJHF7nG5J4qiIsIIpKhVKIrKEEIiIgiIgIiICIiKkqFYBznBrQXOJsAOJXYiwOoaB6XnjJ+ZG3M72nRo9pSTRxeNl06XD+qyTV0b+38lTjvyfgFvO/JlEz4vqopDw+XkPt7rVoVOKP7TaRnUZ+/ITmkf5u/Cy1knlqRsVtSaZxmL2vrnXDHtNxTt5M8fsXGJJNydUKBZt1KFQpO9QiVZWZuWNXZuURmxL+EKn9q77VrlbGJfwhU/tXfatcq3w69T76hERHIVmPexwexzmOGoINiFVEaZZ555/lp5pf13k/asSIiUREQERERu4LTxVWJ09NN3JXWcpxqj9AxOem+a13Z8uC16KX0eshnGpjeHWXf2tpuvhjxCMXLfi5Ler8x3tGnsW5N4tSPNIimy5yriERFUEREBERAREQFmdV1Lm5HTzOZ6pebLCpCIi5JREUVKhEVQQbwETioSO3tThcWHupH0/yc0Acf1uP3Lir1bv+V9mo/0kYzM/Wbo4e1tivKHQ2WuU77Gr2Qim2ihRmiIiIIiICIiAg0KIo1GaaqqptJqiWQcnPJWFTpZQqgiIgIiIg0XeAea7W1uFMwutjdBrBMwFv3ri8V6uu/5W2ciIBMsbA9ns0ePsK3xmytR5W6hLWU2XOGIREVQRERBERARERRZnVNS5uV1RMRyzmywqQioRERFlVEQFKhEMdvHsJjo8Ow6sgPYmi7f69rriL1VERi2zXop+UjHY/Xbu97fsXliCCQd4WrPw1YhFJChZZEREQREQEREBSoRGpWaWqqXtDX1EzgNLOeSAsOu871J3KEQUqEQEREVIXa2nwyChjoZqX5OaEZv1hv8AtXEsvVwf8rbN9V+cjZ2P127x7WrXGbsWR5RFJ0NjvSyymIRERkREQEREBERFSCQ4EEgg3BHBZp6mpn+XqJpf13krApRUBSoRQERFQWfD42TV9PDJfJJI1rvIlYFeN5ZI143tIKQdHaTDWYbi00EfyPej8iudHuXq8chjxbCPS4tZaftN+nEdfqJXlIxYK85lWxmxH+Eaj9q77VrLZxH+Eaj9q77VrKVef3X+RERGBEREEREBERARERReo2Sro3QVFDVDPCWcfU4+7evLroYJcy1LedNL/RKvG5Vi+K4XJRzv6q8kA1Dh83wdyXNK7sHplbhhq6SYx1FN2CG75W/iPsWn6VS1RtiEPVS/pofvbuP1JYrmotnEKR9I9pzCSKQZo5G7nBayiCKVCAiIiaIiIaIiIgiIgIiICIiK62zFe6jxKNhd8VK4NcPHgfet3aTCetqX1tAzMX3MkQGoI0JHPdquHQ29Ngv+kb9q7jC6fF67DetLCZpJIH/o3D8Qt8e8xp50gg2IsVC601XIJnQYvSMne02LrZJB7Rv9t1r1dBEIDWUUxnp7gPvo+Mng4fes4ljSUIiiCIiGCIiGCIiGCIiGCIiGCIiGC7WyteaTEWwnVkxA/lcPw9q4q2sJ/hWl/at+0K8blWOrj2FxOmkrcPb8W4ZzFuycwPALgkEHUEL0NIZaqWrw7rjC9jnvikGmS28HwK0pK1/WGHFqX0gsNnHuSN9o3+1Xll7tVykW9V0LGQ+k0s3X0+4uy2cw8nDgtFZvZmQRAEUBERUEREBERAREQEREBERB0sArjh+IxvHyb+zIPDmurtNh8dZUGtw9vxjiRLGNCSN5AXmWH4xvmvSxuMmPVOHSXyVDvi33+SdluHLfG7MWPNEOBs5rmnkRYqF16mrnjlNLi0TakN3Pdo7zDuI81rVNJTvhNTQymSId9r9Hs/EeKliWNFERZQREQEREQREQEREBERARERYLqbM4g+hxKMF1opHBrhy8VzArRfLx/rhXj2qvR7SYUKqpfWYc0veSTLHfUkbyB5715ohzSWuBBG8EL0cbnTYtW4dISwySvfHJf5Jw4+5aNTVPbM6nxen9Ie02Lr5JB7Rv9t1qyeWq5KLfq6GMQ+l0UnXQfODu/H5/itBYsxgREQEREQREQEREBERAREQERFF139kcUfT1bKF3yUl8vgf7dyyYjgglqnT4ZKzqZe1lc4DL5X4LlYD/AAzSftW/at7Da+NjZYqqm9IDHnJrbLqbj3rpxuzK05eJ/wAIVP7Z/wBq110sdpPRq+R7X54pnF7He3UeYK5qwvUn67/IiIjAiIiCIiAiIgIiIC3MGmbDiUJf8m4mN3k4Fv3rTUg2IPJFdekEtMzEqWGUsmheHNI45HEFZxDhmJ0vpfxsNUz5cM7V+RDfttuWvJOW18GLBnZkdllHMjR31LVq2y4dirzCTGWOzMPNp1H1LbTowCHqeqixKmqo/wBBOwtPs5e9YarDRK8ilaYpgLmnkOp8WniFirooquH0+jjyO/6RCPm/SHgsdLX2j9HqWddDe4BNnMPNp4FTVacsckTyyRjmOG8OFiqLpjERITFVxCrg3Nz/ACjB4OWriFKaWYBrusie0Pjf6w/HgpWbGsiIogiIiCIiAiIgIiICIiKlpsQeWq7xljGPU1XujrI+PMtyn61wF0Gk1OGNI+VoySP1D+BWuKxu0JgrC7DcS0qY+xHP5fNP3KIIIqGR3o+JtikcLOZUQENcORHELVxj4yOlrmadc3t24PG/8fasgIxWn6mY2rY/kX/pG+ofHkra0z1mHwzBrnCOkkfoyVrr08h5A/NPmuTWUlRSSZKiNzOR4HyKyUVZPRSuaG5mO0kieOy4eIKzHExE79zsLoT3oZhmYD4eCmRHORb+IU9PLAK6jJZGXAPidvYfPktBZsxKIiICIiAiIgIiICIiArMcWPa8GxabqqcFB3wY2Y+CCerr4tDy6xv4qtD1GIl1HiRkFfH2I5PW8DzPJaQJlwyOYEmakOXT1CdD7CrYxeSSKvb/ANIaHPP0+P3LpuNa2YG09FK4Q4mxhcLPiqKchrgpraGGoI7EVFK7uuD7wyeR+b5LCcuLU9nW/KMfc/j28v1hw5rUo62aluCzrInaOhc27T5hTUYqqmnpZOrnicw7xcaEcxzWFdP8pCBwjgiMlGRrBUnOAfA7x71jr4Kd9Oyuo8zYXuLXRu1MbuV+I5LOGNFQl0RBERAREQEREBERAREQN2q7vW5cSw7ESexKwFx+k3slcJdCAmqwt9G3vwOdM0/RtqFeJG9C6BznYVjG9mkE/Fnh5cljggho6j4nE/RpPUng3+drha9f+6qCnrx3/kpvBw3e8K9NJHiFK2inIFS3SnlJtf6Djy5LTWtmoooZ4esl6und+ng7UL/1vUXKrKKopHATMsD3XDVrvI8VammqqCrcLFjmnK+N24+BC2H4i2N96WMxxvF3wPOdl/C6lsqeXMRdGqipqikkr6VvUlhAlh4N5EHkVzlmxPAiIjIiIgIiICIiAiIgILgg8QilFd18wZjdDWfNqYrk/SIyu+tRQGjmL8Pxe7alnZjqPLgfuWi1zqrCso+VpX5mnlGf7VfFLz09NXgAOlaWPt6zdL+0WK1retmCCGiqLQ4n1UndfHPB9R3hWqKGGcufljpj82aN+eF//CtankGKU4pJsoqo/kpXGxcOTjx8Fr0809BO9tiR3XxHc7wKujFV0lTTOAniLQ7Vrt4cOYPFYF1H4m2OQimjPozx8ZTynMwHiBxHnvWOsgp5aUVtDmY0ECWJ2uQnkeIWc/CY56IijIiIiCIiAiIgIiICIiDJBIYpo5B81wd7it/F4xHiczo/k5bSs8na/euYu3R05xSmiDJGNkp2dW7MbXFyQftHsWpN7NRGL60Vt/UVszX/AMrULirtVImw7EKsVUPXUtRI7Ud12vA8wtSspI/RvTKNznwA2e1w7UZ4X8PFTOzfUn67/LQRAVKjmhERDBERDBERDBERDBERDG/htRH26Sp0p5rZncWEbnDyus+L2NPGypP7rpvigf0sfzXexcldSkP5ThZRSn90M/e7z876B+73LX7NRq4XUmlr4ZvmhwDxzbxHuXocQigM9SYcMpZQzvx92Vv0m23j2Ly8jHxSujkYWvabFp3hdWCaSrp+uicGVlIzfxkj/EfYkvwRi6rCqrSKWWil5S9qP37x7UrY3nB6TUHqZZY3fUfvW2IKPE8P9MH7lqu5J+jzcHeF1qs9KwsPhrqXrqab+a76TXc0sHLRbtXRximFZSSGWnLsrrizo3cj+K0lnMSpUKbqEQRERBERAREQEREBZ6GpkpKpk8djlPaaRcOHEFYERp3KjqTTyxH961Hx1I/1JBvYVxQSHBzSQQbgjgtzDKmNjZKWqOaml1I9R3Bw8VirqSSkmyPsQRdjhqHDgQeSvKaPSVE0FZS0vxFL1kkfz/zzhv7e8FcaoGF36qakqKKQ+q/PbzB1VMOlimidh1S4hjzmif8Ao3/gdy3qcDE+uo8RLhU0/ck/Oabwedlry1usNPShlFiMAmZJ8S2Vjm/Osf8AzXGXUdT1NAWVlPkqYO71rO0PEOHBQaSlrBJPQl0U+91O49m3EtP3LOJXNUKTvTgoyhEREEREBERAREQEREVsUFW+kqRI0BzSC17Due07wV06lsUWHmEyfuaT46lf9LixcRb+GVMRjdQVZtTP1Dt/Vu5j71ZfhWm1z2yNkY4tc03BB1BXqqySCupad7YKUyvhBDHNydZbeA4a5geHFeZrqWWjnMUo8WuG5w4EeC3MMcythGHSvLHXLoH8jxb5H7VeNzssTbC5T1UsNRQy8++32g6rIyndDQYhSZmSWySsew3BAJF/rWWldT4lTSU+Il7amn7sre+WjeHetb3rVjp6zD3trGCKrpjpnbqwg72uTBzEXSkpqasgkqKIubIzWSB2th9E8VzlmohFJ3KEQRERBERAREQEREBZaWaSmlEsTi1w+vwPMLEiLHdJpPRifk6Gs/8A2ZB/f3Lh7joVt4bVtgzwzt6ymm0kYeHJw8RwVcRpH0cje0HxPGaN43OC1bqvQRzxVOD0maKnknOZrnzsvncLaX3g2tay5U/5P67qqrD6iikPFj831H7isWFTR9uiqdYZtzv0b+B+4+C3qK1XLJhmKntxZupk+c0j5viFrfcrHSUrYm1cAmZNFNTl0bmO7xBBAtvvpuXH4LpMoamle2spS2phae83Uj9Zu8I6ClxJznUZMFUdXQOOj/1Dz8Fiws1y0S1jYqwWUxVERUEREBERAREQEREGeiqHUtQyZgBIOrTucOIPgutUeix08pteiqRngt+akHzfuXCW9h1Qxmemnsaaa3Wc223OHiFZSVpAkG43r1klQ2sw6jkMNE6Z0RDzO3K2VwNiMwsQ7lrqvN4hRy0c/Vvs5jtY5B3Xt5hbOFzRywvw2o7k3ybv0b+fkdxWuNzssXf+TOtdDUUk1I/nG7Nb2OWWCDqKaupWyRzCWESRuYdCA7f7r6FZaNkdW2bDcUb8fAPiJW94W3g8wtUUtRQu9Op3NqYG6dY3Vuu9p5JVjllF0jDS4gJZaH4qoHaNN636p+5c079VjMZpZQpuoRMEREMEREMEREMEREMSrwki9isavDuKQdurmhjdVS4dWej2kdnp5O012vzeBTDqqCaobHFTzQSS3EgY0vjeORaN3nqsVdiPUVU8cFDRx5XkZuqzH/autV+MYkW5WVJiHKNob9gW5ynxXXqfdWxtFh0VBPGYZGFkrcwZ85ngePvXIViXOcXPcXOOpJOpUWWL3rnqEREBERAREQEREBERBJ3I0kEEGxChEzTXUFRTYkOqrZOqq/mVHzXeD/xWtUU1XQTFs0bmEiwe03a4eBG8LUW1SYlWUrerjlvF+jc0Ob7ir58mooKuSkmLmhr2PGWSN3de3kVvPqo4ITLQVPV/pKaTVvs5rD+Uqd+suFUjnc25m/YUOJ5RanoKKLx6rMfe66suK3cNnpKiTJBSywvk0fGwdZHIOWUdoLV2iw6PD6iMRytc2VuYMvdzPArC7F8Sc3KKkxj+LaG/YtIkuJc5xcSbknilsw1CKSoWUEREZEREBERAREQEREaF0KOtjMPodZ24D3HnvRH6Ph4Lnom4Ru1lDNTgTx/HU57sseo9vIrAKids4qGyuE182e+t1NJVVFK7PTzOjJ32Oh8xuK2fymH61FDSTO9bKWn/AGSAr2VtQVcEuapilGH1Qbq5vych8uH1qlNXQyzxunhc2pB+Xp/tI4/UsP5Sp2aw4VSMdzdmf9TiQoOM140jeyL9nE1v2BWXB0MdwyMUoxGNzI8zrFmUsz+Iad32LgFXmlkmeXySOe47y43KpZS2aiERFEEREQREQEREBERFEKIg6FJWQSwijxFrnwfMkb34j4cx4Klbh89KRKxwlg3snj7p/A+C0lno6uqpH5qad8ZO8DcfMbirv5XVYqmeKq9KZK4TZs2a+pK6kFTA9slRBOMNqh81ptHL+HlqtcYmx+tRhtFK71shb/RICflOJmsGGUkbuZzO+omyRWxTV0D6hsk9KWVF7GWnFgfNvH6ll2gw2CGjZWwOZGHEAwlpa4+IB1WkcaxH5s4j/Zxtb9gWjLLJK8vke57jvLjcq3lMNUREWWREREEREBERAREQEREBb1HWxsi9DrGdZSu4cYz6zVookVv1OHSMh9KpX+kUx+e0at/WHBabppjUdcZHdbcEOvrcK9NUT0zs9PM+N3NpW0MTzD90UNJO71nR5T/s2V7NM8VZDVSOlkmdh9aN88Xdf5j70ZXwzVDXVUQErN1RAO2T4jcVh/KVOzWLCqRruZzO+0qDjVcPknQw+EcLR9drrWjp4xh0UuHHEWyNjkuS8PYYjLfiGnj5fUvPK1RUT1D888r5Hc3OuqLPLlohERZQREVBERAREQEREBCiIN+jrmGL0OsZnpeB+dGebfw4qKygkhb18Duvpj3ZWjTyPI+a0VnpKqopX56eZ8bjpodD7E1YoJ5RP13WO63NmzX1uurT1dPO7rmvOHVbR8pGLRPPJw+b9awflQPH7ooKKU+t1WU/7NlH5Sp2axYVSNdzdmd9pVnZWamxCCaUST02SpaezNA7Kfa3cVt43hcQoBiTZGwlzrFj2GPOebQVzfyzXj5ORkX7OJrfsC1KiWad+eaV8jubjdW8piMSIiwgiIqCIiAiIgIiICvDuKqrRcVBmxPXEKn9s/7VrLs1P5Klran4mtjDJHZntcHDf5LA2lw2Y5Yq+Rj+HWw2HvBK17ezfUm865qLdxLDKqg6t0zLxyaskHdd5LSUsxgREQEREBERAREQEREBEUoBUKWgucGtBJJsAOK6Aw2OAXxCp6g/o2tzSe0cPakI5wRdHrcHjNvRKuXxdOG39zVYfkiVpPotbCPWa8Pt7wFfJjmIukyjw+bSHE+rdymitf3ErFiWHVeHuaKmOzZBeN4N2vHgphjSRERNEREQREQEREBERAREQFIUIo1BFvU+HudCKmplbTU53Odq536rRqVk/wCRotOrqqr6WcR/VYrVh5c1F0o3YXPM2OLD6zM7cGz5j7rKBDhEp0rZ4P2sP4FTDHOUjcujWYPUQUoq43Nnpj+cYd3mN4XNSzDwIiIyIiICIiAiIgIiICIpsihUIt+mw1xhbUVcrKaA7s3fd+q3eUVoBF0HOweLsiKsqTzLwwe4Aq8bsNlBDaCrb4xzBxHsICuGOYi6XUYa82ZWTxn+MguPqKrW4VU09MKtuWamP5xh0HmN4UymNBQgKIgiIiCIiAiIgIiICIiAikhQiiLepMOllh9Jmeynph+ckNsx+iN59iv/AMjRf51VH2RD7ylVz1C6TH4XKcnodU39WfN9oUPiwq+T0qqh8HwZvsKRcc5F0p8HqW0rqymLammb3pGcPMbwuarieBERRNERENERENERENERENERSEEIi3qbD3vibUVMjaanO6STTN+qN5TFaKLo3waPTJV1H0riMfYSrRvwqaRsbKGsBcbANmDiT5ZUzVcxF0urwgkgVVRH+tBm+wpVYPUx0rq2nLamkbvlZpbzB1V9tTHOKhSoWYCIiqaIiIaIiIaIiIasFMXFQFaLig9BimUOkhqZGUtJ1nyEIvLI7mR+NlioJacMkmhi9GpYjpOTeaU8gfm+xYZ6Xq6+uq6+O8cE3c9Zx3fiVz6ytnqnDrC1sbRZkbG5Wt8gt3tI6c7+vkvilfPXzh8ps1osxl9GhaaIseWBERAREQEREBERAREQTdWhjkmmZFCwve82aBvJVN+i638EUd99ZO3/ALlh+8pJpFZpIcNb1NNZ9X+dn9Xwb+K1KOnkq5H5XBoY0ve924ALW1J5ruehyCjFFT6d2Srl+brqG+QGq1P1DRoKSOfPLO54iito3vPJ3NHiV0Kgt+Tq7UNL/msHal9v/wDUsZxIxMZhuFNBGbWW3bkf4LBDCIY56yuiu6J+QRu+e/x8uKeGm7h88UEM9TBAKaBmjHE5pJHcs3DxsNFycTrp6+oEkztGjKxtyQ0ctVFZV1FW4GZ4DG9xjBZrfILWUtZtERFEEREQREQEREBERARERTjZdSGKHDqcVFVGJKp4vFC7c0es77gq4ZDHTQnEakZwOzCz9I/8BxWjUSS1E75ppC97zckp4XwyPfNWVIJJfK8gD7grx0L3Yk6jMjRkcQ54Ogt3j5BbuEwuipHTxRvfVzO6uny/NtvP1hT6RHg8MkURjmrJPlJAczWeHiea1n5Gw1hggLaOQUNM/vT1HyszfADX3LDhrqUzGGjjJe3V1TUWsweAGnvWAUtVVVkclfnaHR9a9z9/VhYa2vMsXo9PE2mpx8xm936x3lXVZcXxWSr+KikeIG8Dvd4n8BouYiLNusiIiiCIiAiIgIiICIiKk7kULp0ETKSm/KFRGHuJtTxuFw48XHwH2pIsWZFDhsDJahgkrX2dFG7uxjm7mfBabnT1tXdzjJNI4DXiVhmlkmmfNK8ve83cTvJXWwmKSGg62ni6yrqszYr7mNG933KzurSioJH4g6m6xuWO5kkB7IA36rqWEFPaG2HUkm+ST5ab+/uWFtbHg8EkNIWS1cnykhF2s+iPxWH0WqmrOsxDrLBnWvc/e5v9qvgjZovRzJI2jGUR6vqptco5hu4LTxTFJ6y0Ic9kDTfI51y48yfu3LHWYg+aH0aGNlPTg3yR6Zv1jxK0lNLSyIijIiIiCIiAiIgIiICkKERRdKmgio6YVVcwOkeCYYD876TvD7VGG00fUvxCrZ8RFoxv6R/q+XNalTNJUzOlldd5+rwHgr4WLVdTPWTZpHFztzWjcPADgshw6ZuJegXaZh3hfum1yD5LZwuLqIDXCPrJy7q6dnN/P2LL14wgyEH0rEZR2jfsxZt9+ZVzfKsrI3U8RNDJHTQEdqrn3yfqN/C6xUb6QyllBDJUznvVE25vs/G6wGlrq+sp5KvrA2bXrH+qN9vBY6yuAjfS0Mfo8Dt9u9J+sePkmqz4xissrfRIpHmFp1c46vPluA8AuTZFNlLdYQiIogiIgIiICIiAiIipRQujh0UccRxCr7jNIo+Mj/wCSaLxQQUMDKqraHzO1hpzuPi/w8OK0pp56yoJkcXvcbNH3DwVaqeWpqHzzvL5Hm5JXRwmGSKD0uKLrKiR/VUzPHi72Ky72a8tUYfN+UhQlzMwNnOvo3nfyXUcBBBkpQKWnG+qeBnl/V428vesXXxYMZD8VVYhJ2X/ADmxfiVgFNV19bG+v6wBwc/rH+oNTZanYjPhxpPSOrpIet/SVE/zG+tk/FYcYxWepHo0b3inafnHWQ8zwHkFhqcQvG6npoW08B0yt7zx9I8VoKW/BbgimyhYZERFUEREBERAREQWCtFxVArRbiiuri148NIO+aulf7Bp+K4638bqJanEpnSOzZHFjfAAnRaCtut9X76IiKMiIiAiIgIiICIiAiKRqbIjoYVHHBE7EajVkZtG313/ANivicpioIoXHNNVfHzuO/U9ke7X2rLNRtdiNPhpdljgaDM7gLjM4/ctZ7JMUxKR8TcrXEeTG7h9S1uTGmPCqbrqgPeMsEfamedzW/idw811MYxXDp3uELaiWDOXiLN1YJ5u3klaU72yfuDD2ufHuJ4yu52+xZqPCzD2pon1E3CmZvb4vO4BWfsNY4o6MOFJTQUl/nRtu/8AnHUeyymsJZgdE15u+WWSQ+XZA+xZZosOp5i+aVlTNvEVP8k3wLuPsXPrKiSqmMspF9wA0DRwAHAKaMKIiyyIiIgiIgIiICIiAiIgLaoKb0mfK52SJgzyP9Vo3rVXQDerwOLT4yrmI/kt/tSNRtmqHosuIEBgt6NSR8Gj5zvP7yuRBHLUTthhYXvebABb+KMyyU+FsF3Qt7Xi87/uHsV5RHhkD6Vgz1snyrx+bHqjx5rVuq36vEMPpaOCljfUPljj6t74BbOL3IzcBdcsYlDFcUOHwRfSlHWO+vT6lajwp4yyVjjBE7uMIu9/6oWevpaRpa+ty0wZ3IIjeV/653NVu1WKhmkfQ4lVSvL39UI7n6R/sXKW3XVnXsbBDH1FMzuxg7zzJ4laixWaIiIgiIiCIiAiIgIiICIhRW3h1O2onJldlhjaXyn6I+/gt81Y9ElxHuOkHo9LH6rPnFa8seTDYImtJlqHZvYNAPemKR9ZUQYdSi/o4y35k6uPvWp2axpU0ElRMIo2lz3HcvQVtfh0FLHSRdY49V1cpY3Ln/lcB4LnzPZQU4pYHmWpkF5nsHd+gPvKU+GOa0S1jTC13diZrI/9VvDzKs2eCdmM4kyH940UED/XeM7vr0+pXhdKcNr6qWQvfNkjDncTe5+oLNXxUccuaq6uAW7FNF2pP5Z3A/3stCvrDUZI2Rtigj0jjHDxJ4nxUtGoiIsIIiKsiIiAiIgIiICIiAs+HwelVTIi4MaT2nnc0cSVgW/B+58GfKPlJ5er/kAXP12SNR0DNDlmq49Yaf4mlZ9I/O+9cRkb5JWsY0ue42AA1JW/ieSCnpKBgvIxvWyeDncPcArhv5LZoM2ISchfqB/xfYrymq35a3D8Ow+Ghc+U1LAWzOibzNy0O4ea5n5QpI7mjwyJj/XkcXu/D6lEGHSvaZ6t/o8HrPF3P/VbvK2qqlpWmM1BZRQsFhGBmnf4kcPatd6rFQzzVL66tqXueW07m5jzdoLLkrerK/rIW0tPH1FM35l7lx5uPErRUZERFlBEREEREBERAREQSUChSitiggFTUCNz8jQC57yNGtG8rqGraBNWsZlZCBT0bSd2mrvNaQb6PgweB8ZVS5P5DfxP2K+JtMYgw5u+EFz/ANd1r/YFudo1jQijkmmZDEwvkebNA3kr0NRXYfSYZBQF8xnjBzOhaBck6jNwGv1LRDfyXB1TRfEJO8bfJN5DxKwwYY8t66sf6NH80OF3v/VbvP2LPHYeFvyjBBrQ4fAxx+fL8Y4eW4D3K1JLK+lr6yZ7nkxdVmceJIH2ArNXUlJGI3VX7kjHchZ2pnfrcB7fctGurOuY2ngZ1NMzdGDe55k8SqNJERYQREVZEREBERAREQEREUWxSRTTh3VROfl32C112qaokw2gp+odlfODI/yvYfYferJqyOdiX8I1H7V/2rWWziX8I1H7V/2rWWZ4a6n33+RERGRFs4fS+lSkOeI4mDNI87mhdm+AQQRfuSUioLrSPObLbTdp9q1JpjzqL0U9Fhpp5LQ9Vk772Pzdk7njm3nxC4lZTSUk3VyWNxdj26te3gQeSXjhjAiIomiIiGi3MHibNiVPG7ul4J8hr9y010tnP4Xh8nf0Sk8rGzQCSvqMVmjNnys3nhmf+COr6fD4nUVBHHMfzkz9czvAcQssFLUUuGPEUzIXztvUPecoa2+jR4netLrcNofkozX1A+e/SIfyd59q3bZ48tNuOrqzTdfW1z4InaNjhY1rn+4Cw8VoVmIGSL0elYaanPeY11y883Hitarqp6ubrah5e61vAeAHBYVm1LRERRBEREERZaSF1RUNhYCXO/vdBiReho4MKhpqqpNPJVmlcxp+Myh2a+trHTRZoIcLnN46QSCQWYRJl7Xqka2dy4FanFfa8wi3cSpOoAlgf1lOdL2sWO4tcOBWkFnLPKCIiIIikIsQV3nAnHsMowOxTiO39IrhDvjzXqBBL+VKmsj0kjHxH62Udo+A+1Xi1GpHM3BnmaWFstdJd4v+av8Af9ipR1ldUmSRs0VHDGLvkZEG+wW3k8lhdHQREy1lWayU69XD3fa78FrV9fLVNbFlbDCzuRRizR+J81dwbE+JMjaRRsl653fqJnZpD5Hh9q5hJJuSSoRZv6gREUQREVQRZ6SndUztiYQHE7zuA4k+AXYpW4NDS9dJTvqrP6oyF5DRpe9h9SsmrjgIvS+h4a5spbRgZ2B8cjJNC351gfnD1VxK6kNO5r2O6yCQXjkA0cPxS8cMaqIiiCIiIKWi7gOaFTH8o3zCY1HeOu09NS27FMAwext/tWKOdmDucepE9dJ384u2IH7+a3paeeHF6vEIfl3SkQZtGs5vJ4W0965Lo6ClJM8xrZt+SLSP2u4+xb8NVs0NTiFSXzOq20dPGLySRRtbv3AADVx5LWqcTDC5tG14c7R9TJrK/wDALWrq6esyNeGRxR/JxRizW+xaql5M6km5ud6hSoWAREVBEWSCOSaVsUTC97jYAcVE8saLvUUOE0jKiSeB9c+DKHWkytJJtppuHNbBhwyYXio+sEncLJMva9QjWzuXArfsX2vMotytojC0TxP62mdoH2sWu4tcOBWms3sZgiIiCIiAuzUR2nwqituawv8A5RuVxV6g0U3p/pvVF4ighyN3ZpMg+obytcYsYZpocNr5a2ohbPWSvc5kbjpG07iVho67E6mRz4poqKFmskkcQAaPO1/rWKojpopny4hV+k1Dz2o4fvd+C1quvlnj6hjWQ0wNxFGLC/M8ylqtmqxOGN7nUwnlqT3qioN3D9UDu+8rlvc+R5ke4ucTcknUqqkLNuiFN9FCKIIiKpRFkpoZaidkMLC97jYALt08WEU1NPPJTurDC9sbiDlbc3vYHyV4zVxwEXpmwYbK3PHRmVjxaItkLWuI3tA1s+2oF9Vxa+iMBEkT+tpn9yS1teLSOB8FLDGmilQoUREVZEKKPnDzRXddCfyvhdIBdkYjLh59oq8kzcLqHVcsQmrZ7vAfuiB5+K2nQTtxiStj1e0M6hv0urb2j4Bcx8dDETLWVfpkp3xxfe78F08NstFV4hVSPcyWKkgjF5ZGRgZR9t1inxOKMPFGJzO/vVUrrv8AZyWrXV8tU1sWVkUDO5GwWA/E+a01m8mdS4uc4uc4uJ3kneoRFgERFQRFnoqd9VUCJpDRbM57tzQN5KJ5YEXoKcYNDTdaaOSps/IZHnT9bL911l9Dw11PLej1PbY+CT83xcwHlxBWvavteaRbNfSOpXt7bZIpBmjkb3Xt5hayygiIiCIiKswXc0czZdHGcpxOWJndgDYR/JFj9d1pUv76hH8Y37QvQ/kyCaurZqt0zA6ofkyRl1+0bnRWRqODiX8I1H7V/wBq1ls4l/CNR+1f9q1lmeF5/ff5FKhEZdjBfRpaCtgnbK8holAY61w24PnbNe3grehjKcOMokEg66iePnO9X2/aufhdS2krWTvBc0XBA5EWP2rbDp8LflIjqaGfts9U+R4OHFbl2RWXBqy7o6apPVmOS0Wcfz2HwP1FRjVP1FFJB/m1a+OL9Qi/9q0MUq21ta6obGYy61wXXJNt9/FZqeaCehfSVMjonul6xspFxe1rHiPPVXfgjnos1ZTSUs3VSgXtcEagjmCsKxUERSiIXp9kqKKCGTFK0ljGxuy+W4n27l5tg6x7Y/WNl6bayX0GmiwyP54zv/VHZaPvWuP5Xi4mL18uIVGd5ysF8jAdGhaKIs26CIiIIiIgiIgLq7NGE1z4J2uc2eN0QyusQT4/V7VylaJxZI14OrSCkuNR2KeKKlmdUNc59DK3q52fOZfg7x5LCD+TKl9LVASRSby3l814+0LNUGZksuL0bhLFK/NLHa4YTwcPsWniVdBVQQxx0vVdVe3bzCxtoOQuL28Vuq7OIRMLXyj4wVFC6Rzt4c5p3+f4rzC3MOqmxS5JsxifG6M5d7QeKiuonU7GyxSsngf3JG/YRwPgs3v3NaiIijIpUIoY6uzdB6bXtMnyUbgXDmeA+pbW1uKCom9CpdII++4fPP4LagAw7ZP0r85OHNZ5u/BoXlz4rpb7ZjW4gBFJULDIiIiiIiAiIUxHV2bdE6qmpZWuPXwuDcrrEkdrLfxtZZYoo44SzrL0dZpmt8k4d0O8lyqeUwzxygascHe4rpzzSw56ukIlpJ3/ABjHcOJY4fYVrezUqmHTeh1UlJWXgGawefzTwdHeXPwXQr4RF+U4QbxyQNqbn1tN31rj4rWRVj4jFAYgxmWxfmvy1U4bVRsMsVSZOqlj6slupbxGh+xJyzsa0UW1W0TqfLI2Vk0D+5IzcfAg6g+BWqsZiWiIiqC7OymH+mVjZZh8TG65+k7l964y9Sf+TtlI5d0k7MrB+t3j7gAtcWo0tqcV9Lq3UtOf3NGbH6Tua4aKyzeWpfKqIiIIiIgiIgLpbOvibikTZs2WUGK7d7cwLb/WuapYbEHkbpLjUdotipHGRvWGmk+JqmfOi/vvB8FrtJw2pfS1QvFJvLeXzXj7QtieWXrpMXo5riT5eP1fAjiDwWniVfDVQQxxU3VdUXfPzCx4DkLrdquziELbSBvxoqKDrnvZ3XOYe8vLrcwyqZDK5s/WGGSJ0bspvlvxAPiorKIwsbPFK2amdukbz5EbwVOXct1qIiLDIiIg6GB0Br6wNdpG3vePh5rqbW4oOtGG0vycfyrx848vIfcs2EgYfs1JiB+UObJ+t3R7tSvLEkm53ldPExrwhFPBQuciCIioIiICIiDp7NmI4o2CbMGzsMYLdCCeR+r2rZjjjpnmSIufQTN6uoY/vQu8fEHcVxWHK4OHArr1s8gmlxKjIdFMbzscNGnxHIncrx7zGow0zjhtRJSVd+pl72X5vJ4/vqF0q2MMjrC1zXsqKRs+Ybi8Oa3N9vvXIxKviq4KeKOmEIiBHezaHhrrYaqMPqY4xLDUOeIpourJbqWagggeYWpfhNaQRbVbSGnyyMkbNBJfJI3cbbxbeD4LVWayIiKILqbP4f6dXMztvExwL/HkPauWvVUIGHbKen/nJMwZ5u0+oD61rhJb3ajX2txQSS+g0j7Rx/KuHz3fgF526km5uVCzbt1bRERGREREEREBdfZ11O70ulnjlf1sJcBG6xdl7WW/jZchZ6Kc01ZDUAZureHW52SdrrUdOCGLWHrf3DWfITepIN2b7CseHzCkcaKovBIyTOyTjG8fceKkuNIeuj6uoo6nUsdrfwdycOa1MWrIqydkscDosrAw3fmvbctK6mLUwip8RjJvGyWOWHk3ONbf34Lz66FBUQvgnpKqV8bJspEls2Ut3aclr1tM6le1rnNeHDMx7DdrhzCze410REZERBqQOaDv7L4d19W2tkIEUR7I5uAv7grYtjj5q1zaCV0UEfZbY2LvErfxjLhGz7IGOIqZmhjfosGrj5kryTNy3e0xpmxL+Eaj9q/7VrLZxL+Eaj9q77VrLn8Lz++/yIiKsC2qStfTxOi6uKWJxBMcguLjjpqtVEix1Y3xV8U0LaKnhlbGZGOiaQTl1I1J4XXKWWlmkpqmOoiNnxuzBbpiw2qN46p9KT82VlwD5t4exXyquIdrC8NfybIz3PP4rnrsSUcz6AUWX900rnPDf0jDbVvPn5LjnTgpQUjcoREZKaTqamObLfI4OtzsVt43iD8TxGSre3JmsA297ABaJUJ+xoiIjIiIgIiICIiApUIo1GakqZaWYSxHXcQRcOHEEcQt+mrqWWaKKbDqRkbnBr3NDrgHiNVylKsuDJVwup6qSF4sWOLfrW3Sa4LX/Rkid/SH3o+SkrAx9XLLDKxoa6QNzh9txI33WzS07II5IjOx9LWsDY5twDgQRflu+tWRrHGRXnikgmdDKwse02IO8KijGCFEQjo4lir6zDqKi6vI2lZlve+Y81zkRL3a0RERBERAREQEREZFsUdXLTF2TI5rxlex7btcPELXUo1HWoqiCsqBRnDqOIzAta9jXAh1tN5PFclwIcQeBUhxa4OBIINwRwXSmlw2ulM80s1LK4DO0RZmE8xrxTyqkOuztV9Gpjd9TgucuzDTNZBLSGdjoqoDqZh3S9utjy3215hcmWN8Ujo5GFr2mxB4JZhYoiIjIulimKOraSkpur6tlPHl33zHmucVBVlBERQEREQREQEREBSoRRdZqSolppusjIOlnNcLtcOII4hb9NW0sk7IpcNomRvcGuc1jrgHiNVygpG9a1dZKqF1PUywPFjG8t9xW3Ta4LXD1ZI3faPvVnvo65rX1U0kFQ0BpcG5mvtuJ4grPS0zIY3xGdkkFYzJHL3QHg3AN9ySK4/BQrzRyQzPhlYWPYbOad4VFEoiKboR0arFHSYNTYaI8rIXFznZu8Te2ntXNRSE23yVCIiJBERFEREBERAWekqZaWQvicO03K5rhdrgd4I4rAiGurSVVLPUxwTYfSRxyODS5oddtza+pXMmY6KZ8bgQWuIIUA2NxwXSfLQV3x1TPJTVBADzkzNeQLX5jxTyeVIddnaoepUxn3hy567NPS9VHNQmVj4qprXQTX7Dng7r8OO/muTLG+KR0cjS1zTYgixBWrDFEUkKFlFl0K/FXVWD0mHdVkbT3Oa98xK5xUJqwRERBEREEREBERARERps0VZLS5w1rJI3iz45BdrvMLdpJIa+Z1L6FTQOkY7q3Rh18wFwNTxtZclXje6ORsjDZzSHA8iFdxWMggkHeF0JtdnqU+rPI36mlZJnYbXTOnknkpJX6vb1eZmbiRbUXKzeiPNC/DQQ6XN19MRulFrEDx8PBJFjjIpsQbHQossoQaOBHAopVI6OP4q/Fqts7o+qa2MMawG4FuK0I9yors3KW7VZsS/hCp/au+1a5Wxif8IVP7Z32rXKvw11PvqEREchERFSosikKK6WH1mbq6aWXqJWfvap/Rnkfo/Yr4nRicSVEbBHNFb0iAeO57ebSuSuthdb1/V08j+rni/e054c2O5tK3KrkourXUgqs81JGWVEf75p/V+k3wXKWcTwIptooRMEREMEREMEREMEREMEREMEREUW3Q1XUZ4pGCWnkFpIzx5EHgQtRER3amjFYGRGYPl/6NPvErfUdycFw3gscWuBBBsQeC3MPrOra6nmBdTSHttG9p9YeIXQqYPS3Np5i01GW1NOO7UDx8Vb3acNQrPa+N7o3tLXNNiCNQVVRKIiICIiJBERFEREBERGRERFSSoREVuUFY2LPBUNMlNKO2wbwRucORC6NdSCoyx9YH1RbmikHdnbx/lj61wlvUFZkBpZ7upnEOu3vRu4Ob4hX3fFWNJwLXFrgQQbEHeE0su1WwuqZOrqABW2zMm+bUt5/rf+W9cUgtcWuBBBsQRuTEsxCIijIiIgIiICIiAiIgIiICkFQiKLboKpsRdHPGZad9usjBt5EciFqIm4sd2ppRUQsje673fvept2ZW+q/keHnouJLHJDM+GVhY9hs5pGoK2qCuMOaKRpkppD8ZHfQ+I5Ec10qqCKqLIJZbuk1paw7nj1H8j9ivlfLgorzxyQTOhmYWSMNnA8FRRBERARERIIiIoiIgIiIlEREBLIiK28PqhC10EwL6eQjMBvaeDh4ro1tJ6QGscb1Tm5oZT3alvHX1x9a4a3qCsyA0lS4upnkG/zoncHt8QrL8LLjSIIJB0QLtVlK6rlEUoDa+2Zj/m1Lef632riuBa4tcCCDYg8FMxEIiICIiJREREEREBERAREQERFGtFvYdVtytpKt5bFmzRygXdC7mPDmFooruEdrFKM1Bc9jQKyMXljZulb67PvC4y6WFVoLG0lRMYcrs0M43wu5nm3wWaupDUue1kQjroxmfEN0zfXZ9tvaFbN7q4yKTpvUKJqeCszcq8FZm5Q1mxP+EKn9s77VrlbGJ/whU/tnfatcq/DfU++oRERyERWsiqoilAKhFNkXXUo69spjbNIIKiPSGpA0/VeOI/uVlrqAzzOc2PqKw6yU5NxJ9KM8QeS4q3KXEJoYxA8Nmg/RyC4Hkd49isu+VjWlZJE8skjcxw3hwsVVdwYhR1Q6uXOOban4xvseLPH1qXYPS1AvR1Mcf8A+UPZ79HD2hPb+Fxw1VSdCQoUZEREBERAREQEREBERAREQFvUVazqnUdXd1M7cfnRO9Zv4cVoomju1EAnp4xVS/sK4d2X6L+RXJq6aopnZZ4XMvuNtD4g7ippKuopSepks13eY4BzXDxB0XTpcVgczqnMfTtPeDR1kR/kHd7CtdqvlxEXoPQ8MrBeCSKN5/RvGv8AIebj2ErjYjSuo6t8DpI5C2xzMNwbqXjiWMCIigIiICIiAiIjIiKQEVCIiAiIg3qCqaIvRKrMacnM1470LvWb+C354BPcVEkZlt8XUj5OX9bk7+5XCWzR1k9KT1T+y7vNcAWu8wVr5WVSqp56aQxzRFh5ncfI8VhXcp8WpXDqpo3Qg/MDOtiP8k7vYVkGHYbWG8ErYHH9E/MD7H6j2XUs2/pXHn0WatgNLVPp3Oa5zDqWm4WLgoziEREQREQEREBERARERREUoRC28PrepD6eePraSQ3cziD6w5FaiIuu9UQQ1FPH1snxZ0grhv8A1JAuTV0lRSuDZ47A7njVrvI7lFJV1FK4uglLL7xvB8xuK6VJikRAY+N8HrmKzo3ecbtPcQrsquOoXoDSYTVm8UscZ5wvy/7D7fU5cnEqJ1DUdU6WOS4DgWOv7+RSzEsaqIiiCIiKIiICIiJREUoIREQEREVv0Fa3qvQ6y/oxOZrx34Xc2/gt2vhEw/dIvK/WOuHycv6/qn+5XDWzTVlRTXEUhDXd5h1a7zB0Ksv5IrV0lRSuDZ4i2+oO9p8juKwLt02LQWyyskjFrfFWfH/3b9B7CFmbQYdWuL4nxxk8YXWPtY/d7CUs/C488i2sSpH0NU6CR8byADmY4EEFaqjPgRERBERAREQEREBFJChFFKhEUXUoayORjaerldEWfITt3xHl+r9i5aJuEduspH1TgXxthrD3cvyVQObfH7VyJ4pYJDHNE+N7TYhwsQs9HX1NM3q2vEkR/NSDM33Hd7F1IMQpJouqmzxsO9s3xzPZ85vsK12quAd6yM3LuHCcPqhellERt82ZsjfcbOH1rkTQmCokgL2OLDYlhuD7VmywsMT/AIQqf2zvtWuVsYn/AAhU/tnfatcp8NdT76hERHMRE8BvQd7YjD463EzJUMa+CEXcHcSdAuJPbrn20GY2HhdeqgtgmBfGdipl7Tud7dkezW68mTc3W72ki1CIiwgiIi6lV1ClFJ2QCIiqCIiAiIgIiICIrBFVW1hlOKvEYKc7pJA0rVXpNmKR8FPNicrcrTGWxE+O93sH1lXjNqyNPa+Knhxx8VHHkiDG6excdbWJVPplfPPfRzuz5cFqpb3KIiKIIURRdERFUEREIIiIoiIgIiIgikhQUwdPZuiZW4xBHJrCDmk8gse0TYWY5Vsp2hsQkOUDcF28CpDh2EyYhVfFGfd+oP8AiOgXmZXukldI4kucSSVqzI1WNFJULLIiIiBUXPNSiTsp4oiICIiIIiICIiAiKRuRULawunFXiVPSH87IGrVXpNl6bqYJ8TmGSzS2Inl853sC1xnfVjT2vipYMclipGtZE1rbBvldcdbGKVBq6+apyhoe7QA7hwWupy8miIiiaIiKFoiIqCIiEEREUREQERESiKSihG7glKKzFqeA90u7Xlx+pZ9rWU8ePVDKWNscYygNaLAaBdPZikbS4fNidR2A8FrHW7rPnO925eerpjU1cs7tC9xNuS3e3FrwwIiLDNoiIqaKbnmoRBKhERBERAREQEREBERFSutsnRQ1mLsFQ3NCwF7x5LkDevWYVTnB8HfV1IyOmIdbk0d33la4Ta1I89i+QYnUtiaGsErg0AbhdaitIS+RzydXG5VVNZERFAspUIgahXj3FVPBXjG9RdZcT/hCp/bO+1a5Wxif8IVP7Z32rXKvw31PvqEUjU2XRgpYqWmFXX5xnHxUA0c8cyeASRjNaVPBNUSCOGNz3ncGi67mD0NPRPdV1vVzPhGYRg3APid1/BaUdXWVsjaOiZ1ETt0UWnvdvPtKzYv1cDKPDqQl8cpDyeL3bvdyWpk7rFdrKySqxR0b9BCMhHN3zj71x1u466+NVn7Z32rSU5XalERFGRERAREQEREBERARERRSoRAUxtc94YxjnOJsABclblBRdbFJUzvMNMze+1y48m8ysxxCRpEOHRCkYez2dZHeblcXGSjwdxmjFc9kYcfkg740+zh7V0Nqa1pw+npIAGwnMBY72tNh9iw1UQw7BpHk3rZJOqeTrk07TfPmufi3ZocNYd/o+b2FxW72mNOcERFzYEREQREQEREBERFgiIiiIiAiLdoqEPhNZUvdFSNNswGsh9Vv48EGpG2SSQMjY57juAFyV2sIwoCqz156sDtCL53meQWscQkzCHD4vRoybAM1kd5u3lbOIRHDsHEd7zVL3deb8vm/itSTy1GXa7EpKjqIB8nkEnnfd9S88ujjulVAw720sQP81c5TldqUREUZopUL5d0hY7jlFtZJSUFfPCzIzKxjrakLp0ulepcjXDj7rj6koXlOj1u0YZWnaE1RJydV1xvzvb6lg6R9qJMFiZRUB/dkvaL/ANG38SrOlby9sq+y+72x7NQvjFPtRtXhs9NWVlVUyQzDO1k3dkb4f2L65g9dHiWF09dFoyZgdbkeITq9G9PuvLpXj5bihfJP8Isc/wANxR/lWp6j08R9Vm7OTPa3uX1s7vap1elennfynPheGaIvleCY9jNRt6yikxGd1L6Y9vVF2mUE6L6PjuIxYThVRiEwJZC29hxPAe+yc+ly4cpx/Jy6d45rdRfFpdptrcSnlq6epqGxRDNIIG2Ywcyve9HG08uO0ctPWlprKexLgLZ2njbgt9T03Ppza1y6Vk2PWKWguIa0FxJsAAtugozUZ5JHdVTxC75LX8gOZPJZziPU3iw2AUrXaFxOaU/yuHsXCTXPGSgwaZ08fpZ6gON2xnvvHlwHiVvbT4hnoKaGm0jeDf8AVBsPr1WCoi9Cwd1Q6QurZJBG/XuA3+taOKaUuHj+Iv73OW724VpzyilQucZoiIqyIiICIiAiIiwRERRERQERbtDRddE6pnf1NMzvSW1J5NHEqjTa173BkbHPceAFyuzh2Du65hrSIhxiPfd7OA53WD8pvhtHhsfojT3i03e/zctqpjOHYNI7NerqH5Jz6jct8vnzVkiyM+1GJ+kU9JBEMkD2dY0Diy9m/YvOFdDGNGUDPVo2fWSfvXOTldpRERRkRERBERAREQEREBERFFKhEBXhilmkbHDG+R7jYBouSt2ipI2x+mV4fHSjugd6U+qPvPBWdiFXUOZRYfH6PE42bHEO07zdvKLjcwjCY4Kjra+Zg6oCR0V9Wgevy8t6ja+tfUVUcV9GMDj4lwv9QsFjxhgw/DIaKKZsr5XuNQ9puCWm1geNua19oD/yq9vqsY0+xoC3bnGq5wREWKzYIiIgiIgHgskW4qpG5Wj4qDJif7/qP2z/ALVko8PqJ2da/LBTjfNIbN9nP2Lfd1NIamvmjMkpqnshZw8SfJaX5SmdV+kVH7oIbZrZNWj2LczJrrzn67XUghgo6cywyCmH+czs+Mf4MZ961icNq57ujr6mR28l4aD9q0C2vxGr6wtkmc73Bbc1SKGB9DS99374l9b6I8PtTU1s4hWQwwjDcNhjHWfKSM3u+jfkp+Kdj8R/N4fT/wBBv4rSwUdU+evdupoyW/rnRv16+xQSaXDC4/K1fP1OftKaa58r3STPlebueSSfFQiLLAiIiCIiAiIgIiICIiAiLcwqnimkkln0hgYZHfSI3N9p0RVKSkqKp2WCIutqTuaPM7gutR0FPDd5yzzM7z3fIRe35x8FzqzEZqgta7s07HXbC3ss9wsoqaqqrg1jWgRN7kLBZrPZz8VqY1G5WVNFUvAqJ62scNwZaNjfIFbNTNR4TTdTDSRsrid+fM6H28/sWlDbC6cynWtk+S/ix63nyWvhrPScSYJNWDtyHwGpVtXWxX520tJQkXe4mZ3O77W+oLDjrwcTkiZ8nABCzybotmF0kksuOS/JRutH9J/AexchxLnFxNyTc3UtSoCIiyyIiIgiIgIiICIiLBERFFs0lDVVT8sMZI4vOjW+Z3LJhMET3TVNSM0NOzMWbs54C/DVRU4jLPI0P7NOzuwNNmD+/Pern5V0qCjip/jo+qqDb5d/yDPL1iqSyUFXIGzVFdVyk6MbZrb+AO4LRqamori0AWiYLRxMFmsHgPvWycuFU/A4jJ/+w3/iP1KxW1UVUWGwCmpKaBlU4fGvBzlg8CdAVhdTuklwzDJCS/R8vgXd73BamDxNmrmvk7UcQMkmu8D+1Z4ZpGMnxd/fmzMi8C7f7grqNLE5/Sa6ao9d2nlw+paykqFhBEREF8d6T+s/w6kEV8/VxZPO2i+xL5jtxg2LVe24q6bD6iWD4r4xrbjTevT6blJyu/h26Nzlr0vR/HtGynq/y+Zy4lvVda4Hne1vYvC9K3/PCXN+hit5Zf8AzX2MXyAeC8b0k7MzYxFHXUTA+qhGUt4vZyHir0epJ1NvyvT5/wDk92OT0rdT/gvguS17ty/q5P8AyXoei/8A5mUv6z/6RXzsYRtZjBpcOmparqoeyzrm5WxtX1/BKCPC8Ip6CM5hCwNvbeeJ9636jOPTnDe68v0yR8bN/wDGGz/WY/rF9x33XxbFcB2kG0tTXUuF1elSZYnhnjcFfR9g341Jhcjsd65tT13Z6xoHYsOXjdPUyXjLp1s5SWXw+c7Nf5S4bf5/J9rl7rpa/wCZ8lv08d/evLYJgWM0+3zK2TDp20vpr3daW6ZSXar6pVYLBj+H1mHVLskLoHOc8b221B99letzn1OP+R1OUvKWPA9E9MJdkcYsx7y3OZCBoG9WbXWl8H6MSbYVJ6iORraN+knczXFsy4TsK2xwU1WEU0Vd6LVdmbqdY5QvddGGzVZg8EtXUtd6RUaZBrlb/wCa31eXDhx5ct115WcJbb5fS56qiqJeqqaqsq3DuNgYIo2nkL3NvYs7p6TDKfPDRRCqeOx1ri+SLxO7X2LSp4hhcPpUwvUyfIxu+b9I/cFq0kT63EWR5iXSPu5zjfTeST714bXm1tVAldRUsDtZamTrj9gWHHng4nJEzuQAQt8m6LbY/NXz4m4Wgg7NOfpDuD2LjOJLi5xJJNyTxUtZqERFlmiIiIIiICIiAiIiwRERRbFJSVFU7LBE59t5toPM7gsuE08c873z/IQsMklt5A3D2mwSsxGac9U34qlDrtp2aMH4nzT+Rv0NDBBme5zKiZvfc8fEw+35x8FWrlo5SG1E9XV27rYrMY3yBBWnWVlTWBsbIw2FnchYOy32c/FbEFsKp/Spda1+kMf6L6R+5ala1uVM1FhFPaGjDK8/pO06L7rrVqInvhw+hcbzTvEjvDPuC08NY6uxJjJNczs8rjyGpK3IZHmoqcWcdI3lsIPrbh7gia08amE2KTlnybD1cf6reyPsWmpcbkk8VCzupYIiIyIiICIiAiIgIiIJUIt/DIYurlrKhueOC1meu47h5bykmqxUVFUVWsbLM4vdo0eZXVpaSnp4HTxGKXKbPqpRaNh5MB77lzZsQmnnjfP8ZFG67Ye6weQCrWVNXiEwOUyW0ZHG3ssHIDgtbI1G6+WjqqkCWSsxB50ac2QfetjEKyHDoBRUEEUdUflXgZnM+jfnzstXTB4OrH7/AJG9v+JaeH632LFgsTHVpqZReOEGV9/DcPaU1W2Y+ur6DD5N9NrP/TeuTXTuqqyWpdvlcXLdjklgpp8RlJM9UTGz2953lwXMU5VBERRBERGRERBZWi4qoVouKK7uNMp2vgp6mo6oDPK/K25OZxt9QC1qKaOWXq8Kw2nAGpkmHWuDeZvoPcstdh4GJVE1fN1YfKRHGNXvHDT5t/FMXeGOhwughEOct66x1efpHw8FuOvU+f2dBuJuiw+ttO6dghLC8CzA47g0cLWK8nfW638Tmj0oab5CH536R3F34LHh9FJVS+pAzWWUjssHM/hxUvesW63qDqpKL434ujg+Nm/jZODVza2pfVVDpn2BcdANzRwA8AsmJVTJssFO3JTRXEY4m+9x8StNOVQREWWRERAREQEREBERARSQoRQrpUDAzBakyOyiokjY3yBuSopaWnp6L8oV0bpA52WGIG3WHiSeSzPgra5jJavJQ0sTcsYf2QG8mt3lWRYoJaOF7YKSiNVKd8sutzyDB9q7OHz1MMzYJqpoqSL9VCA1kA+mR9i0pJaPCsN62lY70ifsxTSd/JxcBwutOQtocP6pj2mqqO1K7ixnBoPjxW/DTUxSo9LxKpqT+ckJHktzB254JKeM5Hv1mm9SNc+lglqZ2QQML5HmwAW5iM8MEH5PozdgPx0vGR3LyCxL8ssOJVTah7Y4W9XTRdmJnIc/M71qIigIiIlEREQREQEREBEU20RUIi6VPDFSUnpVfEZHP+Rh3F3ifD7UkXytTMEWDvbK7q21UzAHkE2a29z9als9JARDRUQq5B+dlbe/8lWngqKoirxEihhAytEgy2HANZvWxPNDhuG5aSIR1NRpnePjOr5+F1vw038PrJKSujjlkBltneyAZYoWjfmtvPgvL1kxqKqWd3ekeXH2lbk7hQ0Po0RvJUDPNJfhwZ95WpSU0tVO2GFuZ7vcBxJPAJy5b2St7C2iWnfSxtLC9wfPP6sY4e0rVxGq9KmGRpjhjGWKO98rfxWbEamOKH8nUT/iQ68sg/Ou5+Q4LnKb8JaIiLLIiIgkqqlEUQoihKIURW9yUREUs1fCNV08LtFhtfKfzjBA3zJBP1BVo6WJtIa6uD+p7sTN3WO8+Q4rYfT1lZCyeSKKio291pNgPIbytrGJ8tBROEdPA2snJsZJW9nyDfxXWpp6qnqIoakCKpk7lPTdnJ9J9vsWBktDhtGaqCB0lQRliklGoPrALRM3oVEZrk11X8+/cj/E/YrOy6wY5WGsxWpnPzndnyWXB3EslggFqmXs9b+jZxK0YIJaioZDCwvkebABdCtlioYHUFI8Pe7Solbud9EeAWZy1MYcVqGkx0tOf3NB2WfTPFy0URTU0RERBEREEREBERARFIRUIi6NLTQQ0Pp1cxzmuOWGIG2c8yeASTVTR2iwerkf2WzFsTT5OBP1BXEuH03xVJSemSH89N9zfxVpKesro2SVbY6CkjFmBwyNA+i3eVtO9Dw3DnTUkEvWy9iGZ5GbxIHAfWt402sOlqIpY4ppgyoL+xDG3I1jfWflsvP4rVem4lU1J/OSEjyWyXegYX1d71NW27z6rOXtXPpoJaidsMLC+RxsAFLfhK6GC2fHLTxfFySD4yY7mRjV3v0WDE6ts8ghg7NNDdsbefN3md6zV0sNLTnDqSTPreokG57uQ8AuYpfwUKIiygiIqyIiICIiAiIgKVKqii6sbY24LFHO/qm1FRmLgLlrWgi9uOpSngp6OljnqYRUVE2sULiQA31jbf4BXnpJ6mYT4g5tJA0WF2625NZvWpGpMUjmp2ysp8LoBUP3F8rcxf8AydwXbw+rkpJSZasSzRjO9kYyxwtHlvPBc6vmjw/DxTUcJgknuTI4/GdXwuOF1p1zmUmHR0EDwXyAPqXDUONrhvkFb2WVz55HSzPlebue4uJ5ldTDmsnoeozZIQ7rKuTmB3We0rn0NLLWTiKIDm5x3NHMrYxGpjEfoVJ+9mb3fpHesVjj+WWPEas1dTnDQyJrckcY3MaOC1EUpRCIiAiIjIiIgsFaLiqhWi4orr4lWMo6meOgjeycyO6yZ7TmF+A5ee/xXHjbLI6zWPc7wFyurWYzicdXOzrw/LK/vMDuPiFrPxfEX/8ASHM/ZjL9iux15/dWRuH+j/G4o70dn6L867yHDzKw11c+dnUQDqKYd2Np+sniVpuLnOLnuLieJKhTw56IpUIgiIiCIiAiIgIiICIiKLqbPx4bJVu/KMuQBp6sHuudwueH2Llq3BNxXpcROIRfGQYaJeU3yv8ANt2Qud1zIW9bVwz1Nbw64dln4rmwzTQm8U0jP1XELaZi+It09KkeOUna+1avJda1TLPVTGWXM97jrotqDDaqVnWzN9Gh/STdkHyG8+xScaxH5s4Z+pG1v2Bac8s0zy+aWSRx4ucSVOw3aisiggdSYddrHfKTHvyeHg3wHtXOQBErIiIoaIiICIiIIiICIiAiIiyOts1Hhz6p76+VrXNb8Ux/defEroYkcQin6yDDQZP0/wAq7+Tbsj2LzKyRTTROvHNIw/RcQrL2XXRdVxwjrp6eaprv48dhns4+3Rc+eaaomMshc953lbTMXxFh/fcjxyk7Y+u6scaxE92cR/qRtb9gS2VfKIMLqJGddUkUtOPzkul/IbyUqK2KKB1HQRmOMntynvyfgPALSllmmkL5pXyOO8uNyVRN/CCKVCiCIiIIiICIiAiIgIiIouhgMdA+vH5QkyRDUcnHkeQXPRJ2Xw9TiJqh8ZBhol/RzXbI1nk0dkLlNmbHJJPXQzVVUPkxIbMHmOK50cssZvHK9n6riFtxYpiMZ0q5COTu0PrutWrrBV1NTVyB8xLiBYACwA5AcFlp8Nqp29YWdTCN8s3ZaPxWQ41iPzZw39WNo+wLUqKieoeXTzSSH6TiVm08N6asp6aF1Nh294tJO7vO8ByC5qiyJuiVCIjNEREQREQEREBERARERcdLZ6PDpK8flKXJGNWjg48ieAXXxE4h8pT4aJeU3Zl/mtHZC8sVeGaaE3imkZ+q4j7Fr4aldLrWQN66rhnqK7h1w7DPx+xaNTNPUzOllLnPceSzsxbEWaelyPHKQ5x/tXVjjWJfNnDf1Y2j7As7KKU+G1Ujetmb6ND+kmOUewbz7FkmrKemhfTYcHhrvlJ3d+Ty5N8FpTyzTOzzyvled7nuJP1rGrueEopQ7lCiCIiAiIiCIiAiIgIiIouzszHh753vrJWtlbbqWP7rj48PeuMis7VfD0uInEYp+sgwx/8ApQ+Nkd7dw9i0BV+iM67qpJ62QXMlQM2T2cfaufFU1EJvDPLGfovIWyMYxIf9Kc/9oM/2q6utWZ9RUzumlc+SR5uSVtwYXKG9dWv9EgHF/ed+qN5Q41iPzZxH+zYG/YtKWSSV5fI9z3HeXG6kxG5V1sYh9DomOjg+cT35PFx+7ctBEUt0TdQiICIiAiIjIiIgsFaLiqhWi4orJiZ/5Qqf2z/tWDgu3iklNBVSF2Esdnc52aWQ66ndYhafpeHu7+Ftb4xyuH23CuOnObyt/euepG5dH0KnrO1h9QA/9BLofYdxXOe1zHlj2lrgbEHeFL2YxCIiIIiIgiIgIiICIiAiIgIi28LoZ8RqhTU4Znyl13OAFhvRWqp0XWno8PoPi6qStlk+hDkb73KkZourdNBhkk0bDYulmOh8Q2yvtXHKRdD02hPfwmn/AJL3j71YR4XU6RSPpJOU2rP5w3e0KYuOaiz1dNNSymOeMsPA8COYPELAjIiIhgiIhgiIhgiIhgiIhgpUIgItzCsOnxKq9HgLA62YlxsAFt1lHh1BL1dRLVzP5RxhjfeUxcchCuqDSCH0mHCXyRg5S6WY7/ZZYvTaE9/Caf8AkvePvTFc9F0mw4dUi1PNJTync2YgtPk4bvatOqp5qWUxTxljxw5+PimJjCiIiCIiIIiICIiAiIgIiIoiLZoKSauqWU0Ab1jzYZjYKL5ayLs1WH0NBII6uWqmfwEUWVp/lOWOJtE5j5aXCqmZrO8ZZbgexq3eJjlIt/02iPewmnP8t/4q3V4RU/JyT0cnJ/bZ794Uxcc5FsVdJPSuAmYMrhdrmm7XDwK11kwREVZoiIiCIiAiIgIiICIiKItrDaGfEKxlLT5OsduzOsFvVNDQUQyVL6mWUbwxmVp8id6smrjj6Jouqw0IgfPBhUszGEB7pJTZpO7urF6bRO72EU/8l7x96WGOei6PV4ZU6RSSUkn8b2me8ahatXSz0rwydoBIuCDcOHMFTDGBEREEREMEREMEREMEREMEREMERbmD4ZUYpUuhgLG5Gl73ONrAfankaaLr1FJhVJJkl9Old+oIx9ev1KuakZT+kR4TnizZc0sxOvssr7WscpF0PTaB2j8IhA5sleD9qsyHDKzs0kz6WXgyfuu8nfimJjmostTBLTzOhmYWPabEFYllBERUEREQREQEREFgrRcVUK0XFFegdb0mqipJvSc8juspZ/nfqf3uuXitE2lkY+LMIZNzX95h4tPiFt4jR+l4j19HdvXyOZke757fxVYqsuj/ACZizSYmEkOPfidbT2eC3PDp1Pvv83/loV9PLRVGQ6tIDmSDc4HcQtttVFiYEWI2ZP3WVX/HzHis76OaTDTSzlrmxtL6SWP57ePt8FxFm9mWSqglpp3wTsLJGGxBWJdeP/lOiZTzX9LZ+93n840b2+zguSQQSDvS9kxCIiiCIiIIiICIiAiIgK8Uj4pGyRuLXtNwRwVEUaehjrp6uifJDE2WaMfG07hmbIObW8D5LXpJaaR7XUkxw6c95jzeKTwJ4DzXJikfFIJI3lrmm4IK6Mp/KdBJOWtZU09s7mm3WNJtcjmNNVuctVkxXD705q203o0jNHxDuuHrt8Foz0jmUUNU12dkhLT9Fw4e7VbtNNWYS0RT3lpZBqw7nNPIrPTwxRm0EvW4ZU9iYfOh9Uny5pe640aOtYYhR1l30x4/Oj8W/gsGIUj6SYNuHxvGaOQbnt5hUqoXU9TJBILOjcWn2LdwyRk0JoKkfEvd8VL+jf8AgeKnnsjmIstVBJT1D4JWlr2GxCxKZiCIiAiIgIiKAiIqCsNyqpUF4JZYJmzQyFj2m4IK7vpktbQdfF8aY/l6R/aaW+u0cPGy88skE0sErZYXOY9pu1wOoW5cV1aeak+VpJfQZX/m5+1E/wBv4qMWw89R6Y2lNOWaTRfNN9z2/RKxyuZX0BqerbHUQECXILNe07nW4G+iuKytw4eiVgdJSyDunc5vNpVo0pqbq6SGoBzxyjePmuG9pWakrGPgFDW3dTXu13zojzaeXgt+nhiI6kS9bQVHZe/50LuF/wC+q4k0bopXRvFnNNiFMwZK2mkpZcj7EEXY5u5w5ha66mGS+lwGhqhdl/3PKfzb+XkVzp45IZ3wytLZGOLXA8Cs1FEREBERAREQEREBERAVmOcx4cxxa4G4IO5VRQehosQqauCQxgGpj7ToTrHO3j2fW8t61YJqQ1BlilOGVN9xGaI/h9i5Ubnska+N5a5puCDYgrqNe3FqefrbCsgZ1mf9I0b7+Pity6rLiNC+eKaqMLIZo+08MFo5G+sz8FznUjhh7atjszc+R4A7p4X89Vt082JYSNdaaTew9qNy2abqozJV0ZEtDL2KqD50Lf7OBVs0c+krerj9HqWddTO/Nn5vi3kVTEaX0V7XMd1kEgzRSWtmHlwPgsdfAaWtlpyb5Do7mOBW1h1QwxPo6vWmfvf+idwd+Kn7I5yLPWU76SpdTy6Pb7iDuIPEFYFkEREBERAREQEREBERBeKR8UjZI3Frmm4I3hd6OumrqQmJkRniAL4HNu2Zo4jkea88rxSPikD43Frmm4INiCkuLK61JNTmd0lNL+T6onWN4Lo3+F+HkpxWkDqczil6idmkjY/k3t9Zv3rE+VmI00j5R+6oO2ZPXb4+XNKapr8KGWUF9JUN1jPceFuDUlpctFHUtfma8lrhbukLLR1uWL0Ss+OpTw+dH4t/Bb1DAxpc+H47DpuxOx3fivuzc7a68Vya2ndTVctO/vRuLVm9ixkr6R1LINQ6J4zRvG5zVqLpYVM2ZrqCq/e7+487oX8D5HitKqgkp5nRStyuadVL+RiRERBERAREQEREBERAWWmnlpp2zQPLJGm4IWJEHojXek0ImhjZM1vy9O8XaPpNHzfYtegkp3z5qKR9PI7vU1Qbxv8Ao3/Fcmmmlp5mywPLHtNw4LoVDRiNKKqNgjqGPayaxs119x81qcta1OMUXVRmobC6neDaWA65b7iDxaeHktOqpHQQU84dnjmZcOA3Hi32LfFXV0AkocQiMtM/82eHi139ws1PR6dV1vW0FQPi3/oZOF+R+1XNRp0dbDNC2ixK7or9iYC7ov7Fp1tNJSVLoJANNWuG5wO4g8ljcC17mOFiDYrpUR9NozRVWpH71f6rvU8j9qz5HLRWkY+KR0cjS1zTYg8FVRnBFKIiEREBERBYK0XFVCtFxRXVrry0dbbfBWufp6rtPtC1Y8UqQxscscNTG3c2Zma3t3qJ6memxioezd1z7jgddx8FtQSUc03Wxj0Op+n2onfh9i1+HTn91/lsYVjVHTPDXUNmm+aNknYueNiDquViNK+mlGofHI3NHINzguhW4W2ee8LXQz5QXRvPYeLd5jtxWOEzUp9AxGlk9Hfxy9qL6QS74qVTC3uno5aQiz4W9fA4bw4d4e5UxIMqoW4lHZr3kCePk/n7d/mpYx+F10cw+MjzZmuI7zDw92i2YKT/AJXmw8/JVEd2faxM3sOKVClws4jkVCyxYIp19VNfVQQinX1U19VBCKdfVTX1UEIp19VNfVQPaVFvEqfYU9hQQulgBzz1NL86op3MZ+toR9i51lZpc17XscWuabgjeFI02KWuq6UOia8OjJ1jkYHNPsK3afFYGG8mHsjeNc1O8sv4EG4I8FQVVJWPHpsb2T7/AEiIXP8AKbx81tT0bJ4RLMY2O3R1UWsT/B3I+K3N+Fka+NCOuzYvTXLH9mVnGN3j4HmsGByt9INHN8jUjI7wPzT71lZT4hhb3Z6QyxyjK5tszHj2LFXUnUFtXTZ30zj2HcWHkfFM+UZ3htXCYZf4QpW5P2rR94XJO9dWtePSIcVjFhJ2j+sN61MYp2U2JTRx3yZrtvyOoTkNX2lR7SnsKewrCCJr6qa+qgImvqpr6qAia+qmvqoCJr6qa+qglQn85P5yDpYG10wrKVurpac5RzLSHfcsNNX1lO3qxL1kY/NStD2+47vYtWMvjkbIxxa5puCDqCumKmlrgBXRugnH/SIm6O/Wb949y1umL02KwR1DZDQMjdft9U8gOHItNwQqY/G2qe7FaUfE1Bu8D80/1fatuooRNH1kojikA0qo/kZfP1CtSmixHDpSJKV8lPJpKxvaa9vmL+9W78qpgkjHyuopO5UCzT6r/mlWrAK2iM7wG1lOLTaavG4HzG4qlZS+jOZVUz89O51432tlI+afELbLY/yvS1Q/e9aLPZ56O+tOP4Vw0WWrhdT1UsDxYxvLT7CqLLCvtKe0qfYU9hQ1CKdfVTX1UNQinX1U19VDUIp19VNfVQ1CKdfVTX1UNQuhgRb+URG789G+L+c0j7bLQ18VAzAgi4KsNbVNV1VE57I36E2dG9oc33HRbcGKQNk62TD2MlO98DzH9WoUNq6ars3EIXdYO7PH3j+sNx8963JqOOamDqiRmRujKuLu+Ug4eavf4bkYMaMWIAYnSsyZWNjli4ttud5FamETRsqhDUfvef4uXwB3H2GxWaGlxLD5uuip3SMIyucBnY5p3g23qldSxiH0ylPxHFvzo3cj+KXzqRnqYnTRyUUxvUUNxFb57BvHsXHXXqJH9ZS4uDd0lmyDk4aH3haeK07abEZ4WG7A67b8jqEvaalaiKdfVTX1VhEIp19VNfVVNQinX1U19VDUIp19VNfVQ1CKdfVTX1VDUKU19VTr6qDewQ5qqSA/9IhfEPMjT67LHSVtXRh8LHnJezopGhzb+RC1QSHBzSQQbgjgukaulrbCtY6OfhPGNXH6Q4+e9a43tjXlaDFYGSdYaBkTucDyy/mNQVfGhHXj8p0wOWwbMz9GeHsKzz0UM1P8aI7/AJurg+Tf+uOHmtSODE8Jn630Zz4nCz7DMx45Gy1d+VYcEkYKs08/yNQOrf8AR5H3rPPH6XSyQzdmtoiQRxkaNPqWKtpctqylzvp367tY/ArYqZmirpcX3CWzZAPWGjveEn4RxkWzicHo2I1EI7rHkN8uC1lhLRFOvqpr6qIhFOvqpr6qghFOvqpr6qCEU6+qmvqoHtKj2qfYU9hQQulhN5aStpW6vfGHtHPKbn6rrmq8MkkMzJoXuZIw3a4bwUWNqmxKqgi6ghksY+ZK3MPr3exbtHi1JBJ1hw7I/wCd1Upa13m03CxCqpKv4yqAo6ka9cxmZrvNv4e5bOIUQmaJpBHFI8aTxj4iX/gK3N+Go1MbhZJL+UaYfEVLs1h+bdxaVGCuE/WYdJ+d7UJ9WQbvfuWWnjq8OkdDVUzzBJo9hGjhwLfEc1hnp5aOaKqp3Z4S7NFJax05jgUz5RevArqP006VMfYnHrcn/cVy13TDGMej1/c1YPqf832FcWVhZI5hBuDa1lKmK+0p7SnsKewrKIRTr6qa+qqIRTr6qa+qgkblaLiqBZIuKD//2Q==</binary>
<binary id="0" content-type="image/jpeg">/9j/2wBDAAUDBAQEAwUEBAQFBQUGBwwIBwcHBw8LCwkMEQ8SEhEPERETFhwXExQaFRERGCEYGh0dHx8fExciJCIeJBweHx7/2wBDAQUFBQcGBw4ICA4eFBEUHh4eHh4eHh4eHh4eHh4eHh4eHh4eHh4eHh4eHh4eHh4eHh4eHh4eHh4eHh4eHh4eHh7/wAARCAPoA18DASIAAhEBAxEB/8QAHQABAAICAwEBAAAAAAAAAAAAAAYHBQgBAwQCCf/EAGAQAAEDAgMFAwcJBAYGBQgIBwEAAgMEBQYREgcTITFBIlFhCBQyQlJxgRUjM2JykaGxwSRDgtEWNFOS4fAlY3OissIXRFTS8QkmN2R0k7PiGEVGVYOEhaMnNThWlJa0/8QAFAEBAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAP/EABQRAQAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAD/2gAMAwEAAhEDEQA/ANy0REBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQERcdUHKIuEHKLqmqYIWF800cbW8y5wACj9Xj3BtLI9lRiS2scz0hvxwQSVFD59p+AIIhLJiq2hpOXCTP8lxLtPwLFVeauxFSb72MzmgmKKA1e2LZ7TVXm0t/i3ncGkrsl2s4Hj4vvDWN9pzHAfkgnSKAzbXsDNj1Q3R1UT0hic74+5c0G02xVsT3sqo4dLtPzxLf0QT1FFKHEfygS63XO01bPYbPk4L0RYhZT8bk6KNnLUyTVx7suaCRoobXY+t8Urm0VNNXtHBroRnqPh4d5WLn2miGodAcP1zntdo7JBzPh3jxQWMigDdp1E3etntFc18WWprAHc/isnRbQMPVJaDO+EkDMSt05Hu4oJYuDzWHwviiw4mppKixXOnro43lkm7dxY4cwRzCzKAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIvDebhTWygmrqyZsMELC973HgAEGNx3iu34SsE10ru2WjKKFp7Uju4fzVZW+87TNoR31DB/Rq1eo93GSVvesTY6ev2pY0jxXd+xhmkP7FF0my9ZSjGmP5qFnyNgenhq7hyzA7EbUHEGy6l1vnxNiW4Vsbh842SbdgqNX2i2GYba+nqrfRTyOPZdJKZCvi02uvvzica4grZKv0N1GdDH+5x4fcsheH4Ow3Sb6GhslPFEH/OVJbM8vb9pBHqfGOxynp9zSWmhuM1L9HuKE6Xu9VfdRtj2Vw1Em+w2/fRenJ8nB32s+Heq0uuMPl0mtmxPHYrbHJ/V6Glb51J9vTyz7l5aXFezSit/mVBbq2tMnEy1g+de7V3n/IKC0xts2fyUpgpKGhoHvdnGyeiBeO/ovXa9rmzWthfPVxiqkadL2yQ5taRyIHDJV1QY6pp6iFthsEckj5+2Tad64DqAcl6vlia5iUtw7KZpJiyRj8PDLw7kE5i202Xz6c2WwumhDdDXwRNBPfzR20ipq9NMbE6nLhqDZi3J3dmclVNdRVMhZC7C1fbnayGVFPbHUwd3+9fVTZ7lZqqC4R3q9NLG5up6ugdOHd2QQWTWUuJb4I9NupKU5ZN7GjPx7K5pcIXakfEa/EJgjz7O5j16n93aUctWIrtREGepijl/s4zJT/7pz5LmbbbQ2u9/JV9gkjFT2N7o/wCbkgltNY5Ji+GkvVYI4jpLo3CNxB6le2bA5iZvKqrqKinaPTbVl0ur3Dkvbh29YMv8AqKK/OhlaMg8Na5hPUcF3mjoKad8M00FbA86/OYZjG53vHTJB5rBgiz1LZHRuuDZG99Y5jh9/Ne+bCOIKK2yxWW6vlZIcxBXObMCPZBK+HwU4p3SQzVIEvDUZ9RA7wstbInx0YdTXobtnqygai7xQQrCkENo2sfJxofkCrktzd6KaTg+XUe145hXfZK/ziLdSyte9nDUT6S1stV/qHbT79d62cuy+YilHb9H9M1YlLiiGtpxNDT1tVNHo/q8eXa9ZyC5UVe23Hk9Ncxbrpaq4Ru+jncz81O6Krp6uATU7w5hQd6IuEHKIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgLgrlEBUd5R19NXWW/BlPxjnO/r3D1Yx6vxVnY6xZb8K2qSqq5Wh+gljSeq1O/wCkvDz8Q3LEl0rDXXInhTU/b7KCy5qi9XC3U1otkbbNYYGfRtHbc3rx6LDzYww7hihNJhSmfdro52QpqXtOc767+ig10xTjvGFPUzW6hjw9aJxpNRUcc2n2R1PuU+2a2S7WCwU9Ng+xTVM9R2qm8Vbd2c/qM6j3oPPTWbadiad0+KZbdhq2EZgFuTmt+0eOaxkeAdn1LEHVd1umIpXPcI2FhZEXfbPRTmotM1IDLirEbq2veA8t+mf4BuXBY2utsdeKS4aZWTNcc45jmAwddI4BBEKHZ1ZY66aoqLXRRAjMwwyF2Q6Znqs3bp7NYIxH/RyzOc0H6SlzIb0OamNDajOPOgxwgcQ1unJuXistPYGQUrpaq40tOx4IIe0Pc8fogiRvE5oY5oaCgjmb2WbukMZavVHPiqGCOOO4NaD29HHsqR0trw6JHecVL5nDi4ufmM/gvXDS0cbnOprswPfwybTl2QQRrFOIb3S2eR1cyWqgijEkoaNUkbRyA9pVPifHEu0W2S0htV6a2N4Y1zTonYRyI7leuNn0t7w9V2WuqoDDUs0FzCWOaMuGRHFVF/0a2amGQe9sm70ecBju232ncUESZg1opvOayixfI7daexMHvK8FZhfBIoKZ1eLzE9uYfHVxFzh8VZtnwth61UI8zxhXNlIJ0N1O0+PFRHFlNebnGynocR1W5Y/i+QNzcO9BH8NWDZkyp0QX2rtcsbtTmU9SefTgeiuP5Jqm2VtXh7EDa+ANBkZ2XOcOv2iqgulZehaZ202HLfeIw8MM8lKBO8dMslgbfd7fQVFTGbheMITyM0tllo3mnB65eyg2Nttpq7hAKaK7Sw1IZqfCWNY5vwWF2j2apsGHJGB757hUnJhMnBh78lG9nV5hlshOMsd2mqpaWPOmuFu/rP8A+Iu7A1U7aRieWZ9a2ogpuzEdfakb35IMngd0Fls0TXRmKoe3UOxzPis//SC7SQw1MMNLMWP7YgjLSD3rK3DDNE6Z0UZm3kA3ZZqOWXeFi3RMtEJFE90jW9mR8pILB+qDPX7FJgsTQ4Q1jjJ+zyM9NjvrLKR3okUM9MTRzS/1n7f1eigVTQTzUvn4r4auXefNgR+g37Kz2z4GAzC8DjJJv6aQ/wB30UFs2i7CQebVUmUjRk159f8AxWZGRAPeq4q4YzOKgSNimfw1xPzZmO8dFnsN4kdUvFBcGxQVw9BuvMSjvCCVFAvlhzX0UBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBF11E8NPEZZ5WRRt5ue7IBQPGu1/A2FbZLXVl7pZRG0ndxP1Pdl3BBPaiaKnhdNPI2ONgzc5xyAConbJ5R+FcJRSW+wTMu905fNHNkTvFUHtL2z4t2zXz+j2FjPa7KPTy4ax7T/BQuiwhS0dc6nt7XXBnKWo5mSb6vegkxuGJNrdeY77eJgJHZmNrdLWN8CrY2U7OrXbLg+lsNjoo3RtDX3iujLhn3NB4ErPbGdmcdpoqe4XmAvqZIw6RrR2PAEq1a674fsdGDV3GloaUei0vGWfcAgiYsbrFXT1ElviuVwaBonkfqDx9VnqrtxKcXy2qG6VJdS0THgupqYZOy+s7msfNtrwPbq+R0b5K6Xj84I8vgsJiDyg7eImmktYnLicmB+ZH3IPmvfGcRU2Uvm9GWgk7styHxWepJrBTUxnqKqVva4eyQq3um12ruuTa2n803rQAzcCQ5fovNSYwwvFUMguT7lVRyHLdyt7HwagsOe/4dDKjKOWCTU3cNa8neDqcgvTPiCGVsbm2KvqC5mlumEgf4ryWXHOFmysprU63tqItIyfGM8u7ipDJfrxXQuoaKnrIpGuL43QQjsjvB8UGIgu9eyMsgwfUQEn0jBnmFk5LzURuYZrDOxgb2dLQ0krymvvrWvinbWass8jK3PNdkd3dO2JtTBLFK3gQ/I/FBzWVFxrKNphpY6dxccy2EPI8MwsO+wXucPnmdUxsLTGWyOOQ8cuikttbiCURUsNTQtjeS4PaQwty6ZdfevRUtqacgVlYx73AuDBKcm5dc+vuQVZUYVuFI7feazRxDgQ1xzz9/cvmLD0k4IppInyNGe7dIA5Teqpq64CSngEh+cye+HUWgezmV10uEqzzgzP3oiz0aYoBm7wz70FQXi2XCy3E1NLOaAH6aOSUkA94XpwLivFcV08wv8Ud/wAOS6may2OXcO8XD9QpvjnD0FFSxiv87M5+jij9N7frZKI4P2Z3cA18U80DM95JnpDNH1ndUGFxxRYZpKetqaOzQUNO5uQEJzdK93L4LKbC8O0gp3zw1k1HXU+WgszAaD6ua8GPY2X7EEVst9M6joqaPTJJENTZ3t5uC+H4hrrZU2mLAl2dU0lO7KpingyNY53MA+CC1LtieOz4mpLfX1oG9bwe45t1HlqK7cUS360SOqH0MFypQzU6mih1E5+tmoNtsmM+G4rbUWV1FebgGyT/AOpDeIIPQle7ZtRXuOzQGfFTxIYuEUsnGI+qHE9EGWsN+tVY7fOl+S5t39FL6Gr1dSyM94FRfqLzfI7yTd1EYk/4VHLtYqWpmJqMTUVVUuPzmZ7QKw10w7imxxispJWyjm2eE5ua1BcNwnkJdTmN0OlxdFvOpXVHaRNanXGkkb5zACfrNf8AyVcYXxncK68uiubX1kRYIxU+qx3s+9WFZ7jJhWpdvSyeOocGv18eB9UIJjs3xH8o7+jrexWxenm7su9ym4VN4ndDYrpFieiaRSScZAzi0N7sla9kq219rp6xhzZLGHt9xQe1ERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREKAuuaURjMrsVMeU1tJiwNhsxQTZXGpGmLL1UFSeV/tKhuF8ocLWq5zigpH53DzZ3Eu7iqPr7dRYqxfQ2e3iWlt7GCSpqJz2SPFRd9VPdr9Gx8+685lzlkk9dZG00Mc+LpKehriabedjKT09PqoJ7YaaZ9DcLHhYCGg3miWtfH2y3+zb7+qt7AVNYMK0Ed1xOY4oox+xxA8XH2lB7TWxUM8Nqt9KZqv/AKwMvQ/xKwWK2X6+Xx7KqlljZHwZGeUY7kE5xztwv13NRb7LnS03otdANT/vVUzzXe81R86lq6md78g06nuJ93RTTC+GKe13JsJhnllcSZYadmt0Y7yOisbDV3w/ZnsbTWuaerzOZLQXn7R6IKwwfsyxjen62WepdA0kB4Olo4dc+amlHsvuFoZlUW2moQ8kPklmADj3qXf0oxJdLhJbLQ1tMA3VphkyDAe8qR0OA5i0VlzqYqohm8lbJMXf3QeaCir7ZKgO3NPct8RJ6Ec3Z/vL6pcK4ymgBL4pR4hvYb+a2CpqWy0/GBreH7vKNdwkppgZ2s4f+sPd2P4UFU2Zot7pLViW3iC0/wDbhTNce1/rFmbnBds4fkC73mazfu93q1/a1t9TJS2qqLY+nIqaf5Qh0cjHpZpWMqaqpjpyLDD8nx7v+0yZpQYSlw1bJ6kTVOKaiimP9qfV+KyRw/gs88b3Pfx9jeep/Eoxc45Jqajfc5ZJqhzQynAGrgPaK5bY7vNqkMMrd28PkyOrs+AQfRoI6O4TwW/ERfoOlsksxjPHmACpC2kv1K6lmfUOMBGZkDg4OzHBRl8FoppDDdHytc/iwv6ZcwR3r2w37A8M8UDsSzW6Vo0OBjIacuQ4IJxbNoldbmeZS+ZVTi0GNjIjlkPFe25Y7vlzeIaSn+TomuAE7gHaz9rkFAq2axU11YZrhHVBrcxJSS5yDLqWngo1esfYnstY2GxyUtyo6l+QcKXVIzLoYuTigvGlw1bqEf0gxRcxOcswM82/Zz/RVhtVx18tuNitplp7MNOUY7D3+1r7mKDU1+muMEsjq+p81p6j9pbJn+ytHst7l2x4pwJarhKylsl1v9x7ORqA7cvb7TWtz1fFBl8MYeuOMbduLXajHbh/WK6X5mnGn8SvVWTYUwHTwy0bo8SYgpCY21T+xTwE9I/aI7uax8+K9oeOp5bPbbPPTM5Ppmjcw6frf4rrm2T44o4qOoq4aaKnjkynfJLluR0dy4ZIMXSytknfe8SVkktVJNvGRydt0ufV/sgd3JZCG4NqakVWIriJpHv1GCmbw093cpA3CN9sd8hslPabPdbtL85HG+TfaB/aSN9VZG54ex1VTOoW4dtbJHs1g07BmHd3cgx1PWbLG0kUM9tq2STcXGpjc17PAOHBZN7NnE9LMLZiO70YyAa1oLmuPd7ljZ6nGWHqaCjudjkkdxa18sTRkPcQvBDjS2xgTyWOEGFxD3CMODe/PJB4rxhmjjuTKnDGNaaplmyMsE8Zja09/Dqso69YwpbbnVUEVY2A9p0Lmvc4e0BzXxR46wzPKJI8MM3ROTtI1flxXoM2BH32FsL621l7N5IWkgsPcD3IPfhraZZ6iGS0XCPQas5x7wdoO7slbWyW/NrYJ7dIXmeDl3aeiqCo2eVmMqB1Vbp4Lg7PXH5x9KzLucsbaKjEeCr/AE9PTSz0E57MnnX0Unucg2zRVrg7adDWVUdsxLTfJde7k79073FWPDLHNE2WJ7XscM2uacwUH2iIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiL5c4NaXHkBmgj2P8AFtrwjYpLjcpMukUYPakd3BaJbScQPxfie733FBm81pz81Tn/AHWq89o15OLcTV1dUO/0Pate64+u1arbRrqNwyET/wBZqHTSf8qDyQUVPWT7oDdN+nr6j+xb6rWrIYSjltssVdZoC6qklzpi7mGrHUkP+h7fDV73d13b/wBtl+itXZ/YoLXUy3y9PBbFHqhgbya1BaFrr7DgPD4u1c0Vt1q4t/O8+oVE6PFdLd7c+9kyUd3ri98dPlyAdlqVf4oxKb3c44ATKJPb9FjUgfJcJY2CPt0/oPB7Xu9/gglFjxHW2WOopKmqdvJnEvnbwmfn7R6BWFgnC1wv80lwpMqCmDWhhi7T6jvz7wsHgLZzX3PK43SEwUhkOiN41SSA9T3hbEYKtklk10MNI0wRRt3UjeDcz08EENosOUbTmK0giTjrH1l6QHC8SN7VUPb1/wC78FZ1PTtM8mcDfnPTXtht1vjHCki+5BVdS2lgdPHHY45HvbwzeSR9y8VBWXSJsLGTy0rWu+iMYIH95XN5rSMb2aaPP3LrbbqJkslQ2mj3j+fBBSV0t13rncBcqrj9HlkzT+C5psD4tqJuPzVJlyMvo9yuyqpg9mYjAP2V5YqOCTs7ypa395m/IIK1sWyecTC4T1rGznnE2R2SkkGC62lk1UdTAwkdprZHZqWU8MLT2ah7D6ub8uHuXqEoaOzOx46Zuy4+9BV+IcJtfbP9LU09HORwkp2+cRh3tO7KqCs2Rx00NW7L5epJDm+oi9l3f1a78FtMbjrGTaOoeOPq9ywF0t+/B83ppqKXedgD95/n7kGuVvwhhfzZsMUE9HIXaIYJKrJ3uD+vxXjutnrrZI5sDau33CmbrhBcCx+frZ9fgrsvmHpbhSzRVlvNNVSPIjm3A0jxd3/BRd+HK+1W99DfrXQ1NtnaTHWF7nRReBPNqCqI8XzWy5xVlfTQx3NrBHPKwZumz9eRo4OA9YjoVcGwO+WOasrMPQ1kcDGftlHC5wdpjd6UbXHoDy8FXWKtnGKaS8fLeHLGKiieMqjzaobJqybw09cu9YDCuiKtir8o7nW20tElNJTg64u/+FBs/NeLHhqSsrZLhQUtJLJvpA6Rpm+1p5qOSY9r8bwXG2YBpYnUp1QS3a5cIx9mPm9eawWyjrGC7WzAdudVGT6R0GY+v23E5fqpdLba65zZR01kjk3ecYh4Sx/xN4IOdnOB6XBNre01klyrZBnU3CoHzkvh4N8FmnXC3wyuMdQ8zu9NkQ1kd3uWNtOEqwTTzXW/Vle2V2o08j84meAHd4KQW+10dthjjpKKKMnsZ/VQYutprnVzHVTtZGWcTL9J8MuSrjGuzbDdPTtnhpzTQVB1Ok4udTyHk8EdrT3jornaM5NWvP1f8+9dNRE2oeWOiDhlpy/z3INNLxssvuE/9O4brxeKOPemr3fTtcez149QsEcf3RoZDfbNFcKOo4OOWT3fYk7/AMVtzW4eNvpXT0NBv4SeNN6zG/U9r3fcq4xFga33umq34ZlihrnSZ1dtrY9UD8/Sa9h9HwP4oK42d375HfFV4IkvFJLzNqrDr3jPquH6q1bvjWz4swQL5SU0Et2ad2aKcOzZ7TXt6Kg6zDdVR3rcQmuw3e4TvKWmqu0G/wCz9pvgphhao81xE3EEH/8ANojlcIWfRyxO7O/j1dzubUE1t0ltvtN/oWOPUf6zY5uMcg6mF/qu8FMsJ3mqw7kaCSWrsUXCpo5uNXbz1Dm9W+Kh16j+TJ9NDTNdVyS72SAdmMtPUO6HqCs1abxSjEYgqpxBfHD5uST0pP8AVy+0O4oLxpaiKpp46iBwfHI0Oa4dQV2qMYQjrKQmmYzVbpBri74HdWe7uUnQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBEXHVByoptRu0tnwXX1NN/WN2RH71K1RnlQ4nltkVps9HN+01c3Fg9kf4oKHxncnRU39Hx8zSwfOXGT+0PshVO6G1m4zfLMO7pZH/NfVaPV8VYe1aimhdbrXq3tZU/OVPgohiaitlZeKS2UWcstDG3zioQd+ArIKzEAddaYtjDA+gjeeGQ5e5SvEl+bDTut7wWTvn1SgdGZcAV4cKVvm1ur77c5N6WfNsaW5ENby4dFgnTVt0nE0sbW1tfIXvHMMh6FBjrNaax9wmqI3tm3riHEjgxvgr42LbPoLkW326QSNp43ARRlvadl6yxOyjBUt4lpnCDTb4XETOJ4uWxNJSRUYhpKXTExseTWjuCDLzUUG6ZDDpZpHAFZKlgkfFunxkDMZget4rH27XuWvngdphzAd7ZUhoW55SvkBe7Igdw7kHdSUwjiGZ92a5kkaGhgyGXRdzh2QevcvHNTh051EnPqEHqa4PAA5LtdwcA0cF102hrBGF3jIcEHHHLLNdTjpdkRwXYRkuCBnxQfLWRl3GMZ9F8tp4i53zYGZ7QX1JkAznkOS4jJMh58UHIhylzD+x7KHie/sr7J08Vxll84g8hhDh89FmD6iw9bZJKeIss4a6OThLTVHahe3uPcs40sY9kRJzcSM+9fbtWRz4AjLJBUkVhqMNXKo3brnSUMub2SUx7UGr8HtHT1librgy1Cnt5aJx+8gIpXb6d0nqud1H5K7bhR09woZKKriEkEjci0/n71iQyotdPEyQ1dRp9Koij1Z5ctTefBBhMJ2+ktttjh88vNWImcInwaNPwAGakVsnE7SaS2PpIm5jVMwRnPuyC9b7tQx6DJKQX+j2HcfwXxHcmTOypqSpkafW0aW5+8oPQ6KQwHtRhxydmG/gvnzkNLt92Yz6zuGS+DJUubk+LQWkO5Z9nuz7127qN4EcoDgeh45oPrhE0lrCGhvq8l8wbuUmoZGNYGXDmvmRk7XARuDmasiHc19Oc1gyadJ6oH0g3knDIOy+r4qIX+wRXGeOrhk83rmMz3wGe9b7Dx6wUrJ4Glj9NY+pjjeRr3rYx9E9nqv6ZoKfxpY7fUUxgvdNPURUf9Vm/f0T/9XJ6zR1a7kqyvdPlc6QXMGGqNRlTXCn9Ej23M9bP1suHVbKXVtB5x+3U/zFf+z1EcnSX/ABVS4it9Pb8UzWiuG+h/6rUetBK5vZ8NPQoOy04ngOVDdqAE0sTqeQ/2/sub4/oumexUN1pprbe5y2tMmdtqh6cOr0Y/sfkvFarhTi6Sw11PDMP6pUf6lzW9mT/FSi6ZZUbp4N0P+pTepI3T2o/tdQgkmyvF81O6LCOITHFXRMypJ8/620f8w6hWqqCFD8ufsYmFJWiTeUNb68Mvqj49VY2yzFtRf6Oe23dggvduduq2LvPtDwKCboiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiIOBzXKLAYjv8dF+yUx11cnBuXqoOjG+LKXDlrqKp2Uhgbqf9VajYkxvFibHNbiyv+iij3dFH3N/tFPfKbv/AMi4cFnhdvaur+mkzWvV6h3VlbbaSt+m+ZZ9f2kGQw3VPuV2u2IrtP5xLUSGKnaeWXLUF036IUEm7hoy2qq8nsaB9M0cM1kbFR08k9HZoI9UVOwRxEczLzIK8lyuNQb1U3O6aad9nzhbER0HFB0Y1qYo46WiflBIQH1JYeGfs5dVk9mNoNfcnZktkmOkOPEMYOPwUMthlu13dXXI76ljcXtAHNxV6bK7Qaa0uqHszMh0SZDtOB5DwQW7gmlpIqejbTRmnpntIkaPWy4ZqVy00VOxtW6cEtaWsaR6A7isBZA2KK3syIELgcvyWaqJALg6lmAcZpNYAdwaEGds0+/oWyF2RBIDO4LJjKI6mjPhwWCtcpibHAMuBObh1WfgLHR6y7MdEH2wyv0ucdIK9DWAjUScxyC+WSsLC48wOAC+InSOfmSOaD0NLAchzXdyGa6WNaX5nmuwOAzzQcg8OKOyIXy3NwzXLhlkg+J89IAGZ6I13HIcO9cSOzHLJfMY5uQJiWNJDsyOJ9y43wbT6uI7l11Tg1gcHZBy87pzvWsBBaeCDIFuTQBxK4Lw0NBZ2vyXwx3Dg7M5Llgduw9zszn96DuyyTmFwDmvsDJB8NcWtAIzK4b2y4HguNQ4tz4o0hrDxzOaDnJzZC4HhlyXwZImzZBubndVyZToc7TxyXm+kyaDpc5B2PnyieA70DxcvKyUyyZyN09w70qOLhDGPRPAd/vX3UNDGiTPU8ekPZQdjSHmTQcnt5riSCF8IZJ2mPHHLqviMseXSMGTSOLu9dkGTZjEDmHBBGb/AKooammqQDRzM0NlPqkeicu8d6imMrOcSYd3cTYBeqBn7Y9rfpGgZkau4nirFxLBBU2qsp6hhewR58D16EeI71XV7rprHiNssonnpq60AMfE308jmAW95HBBVVRLDTO+XIafe0lTI2jro/S3bvad8OIUvudTDFh35NeW1OH3SRyQ1Ied9SPdz0n8Pco3j4GakvFRhyspPk2pn3LHRv7L5ezk53X6ixmB8a0cGFPNr8XebQSCOWHUMo3ngMz+HvQTGnhkEL6KQ6qilyMMm807yI+i78CslX11RBdKLaRZocvNSymvdMPXi/tPePyUOnqKmmmp56Ya6Q/Q8e/kPce5S/ANdQxXt1tk/qd2i1H/AIdLkF522tgr6SOrppGyQytDmOacwQV6VUWyipnwbi6v2d10xlpSfOrZNI/tFj/3fwVuoCLgLlAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQCuByXK4cQ1pJ6IPPXzbmEvyzPINz4kqB3C4Q2akrLtWtjc+meGsGfNzvreCkr5o5qesuM2fm0YO7/7yoDaneJRVU9vjEj2U7HS1XHm931fBBVG0iuqsSVJnkl328q3HSR2msPL4rATy0ZxLA54c2htlOBECzhq5uJ95UsulBPbLjZYHGHzmrgkq+LctIHLP4KPM0Ow5cHAaS5pbJvW8eJ6e9BK9lVvo6h/y8YptLJtZyyyzee73KAYmkgvm1O5UNEN1RQzPMuoZl+XL4Kxtnwjjwg5lO7thw49GnxUGwdSwNxXiK4VkLKd8kjoieeWfX4oO+xW7THKW6HaQQGhvZ1FXFgSGnisdOzRqq5Hh1Scuzl0UDwxbpIKOaKJmqN8oLGkcSArBwrUAyR0dNlHK+PKVhZnkGoLDiPClnmbHFOQd21nHUG96zUcTGxyXFhaTuxnG5vLJRG01ThcBMGF8UTHaOx6R8FJ6Jr5KIyyNc3eHIAjvQZa3NDKVlc93pjIDuXoiroiwRRDT2uPivECWyMom5ljeZWPmldBWv3TS8E5NQTKHJrXSxDN4HBdkLpH9ocM15baXiCMuHHLtBe9rmsIZl4oO+ABkebiuHvbKSGuzy5hdEtU3W1gHvXZTGNjpHRjM9UHYyXs6GniuuWUsIaXaivjM+k1uQPNfUek5nLNB2l4yz6j0l5/OA1zmk5Lqc9wfkTxHpLoreEe8PFzuAQdE731UmYOTGlcQv0tka4cByKOGUOkcF1lzt15t6zkGToXaYtTnc174nMewAHksLBFI35tzuAXdFI4HJp5IMwX5OAXMkmlvLivOx+UYe7iQuIZXStc5wyHRB8AHJxzyPML6pzpbvXDtO4FfEYMsx45NZ+KVU2TmxMGbep7kH257Rrl6cgF1lh0dj6Q8Qe5ctY2QgNPo8T4rrke8OAAyDjxPcg5Ia3S8nPXyHcVxoayYktzy5t71y17XyuJb2W9F3MDmvyky0ni13gg+BozbqbkyQfcu/Q1jc2ntLpgdHJHI9ozA9FpXZM4hrXEZZoPBLVsdWFoMh0+kcuH/ioFjClNewCeNzameKSjiYX5hpdKC1+fT+SsR9OxkfzZJ1ekSoxe9yKmeCpYHt0sLAeROfFBTtmoW19nprfM5tHXU9XPS1sgj+bnGohhcOn8lV14bV2CtrLVdKBojqC57dGTondNXvJ4+9Wlju1fJGNak2mompBJKKipj/dfUdx+vzUM2ywukrpKiuMOYmdJHu/X3zez+Lc+5Bm9nNTDiPB01jG6E8L95Dn6juv81lKQNfZBfW1H+kaOXKtpv9Z7TW9zgqx2fXMxU0V0FU5sznMi4s0tY8cMie53erCpagRXRlSPNxBcnebz8cvnfVOfv6oJnj2oluuF8P7RLGRLWWmo1z+3oPqu9yt/BmIKHFOHKS9295dDUNzyPNrhzB8QVrnGKqKyYgoKJ2tzoHGWEnhJlyy8RxyU12d3M4XqLPNA8Pw5f2tDxnkKWpyy+Adw4ILwRBkRmEQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREALrqfoXe5fZ5riUZxO9yCO32aKjwRPNI8COOmOX1j/AIrV00F1u2IqOfjELxM3ziPtehl+pV67W63c7N9yPo6mXR/4KrMPmaDG9GZp/wCqhuuP/wCVBFdrklM/aTFRsqWiGgpm0gdyeXO6KD4gc2ir5LOw6mSTDWHZ5HSOSsPaDb2SbSsK1bqdum6T5mYng7tZ8fEKObT6cU+0W7CSGUwsqco48gDICOYQcbP6oRW65W+SmcfRduHuy4Z8Sume2U9FerrPJCNxXMZJm53Eae5Za90EtBc7Bc6SLOlqYBvJHOyIePVcF5sdXB8VkbWyU7cxMI+weBDuRQdmH62sq6psDHM3MbS57m8Dx6BTnD7yy2XCrhp9FQ47oancSFCcJ0zGwxVIyzkLQ5oPI+KtKKnebLG75tkj5Rqz9YBBkbPJK+j8xa1jZmxsfHk7j4qX0zqgxQRPAcG5OI8VFbUyJ9RLPpDHvkayNwPIBTKKXc0+7LQZJOxnnyzQeqiDXsnqCO07g1fFFTh1awOZkWcTn1WStMEbKUQuAcRzPivVTUoExldxOWSDvgjIOZHZ6L5qNWtpZxHU9y+y/cxgPOYJ4Lz1cz4oZBlxdyQeIl7nSOjeQ5xyz7l6qJzzM2mDnDhqce9eOGieyvhax7nMIzI717HgiOQRB2sO05+yg9FPJI58kbgQ1pyzXxv2knLMafxXbNpbTiJr3anN1E9688LA1jW5F3HiUHw1znykcgeJTty1A0cWN5r1bs7t0mWWkLqga1lMdJ7UhQdMjc3PflwHJdDYyHCU+kvYWEyhh5ZLiZnDLL3oOreF5OlcNfxDW8yvvd6WcOqUkZdNmR6KD1PeWsaw8ykskjWtY3gDzTsy1Yd0aux7TI8uHIIPuIaIxlxy6rhrSXOIHpfgu2FnzTW+qOJK+nZNBLeWXBB0MiLXHSfRXc4NcCx3Uc1xDrza4jtHmF2OYA7Lo7me5B54YRG7WXZHp4r0SNaWhuWeZ+5ImjiMtWS+iG8dRyz4AIOpzWAjQA0tGXBdhjacuPuXADGDSTm7qvHWVGUTjGe008R3BB21LyA4dVA9qMVILA+tMcr3QSN3jAfTb3eHv6KcMfvNUp5KMYopJaqGSL5vdevrQVlc7caC5UV3oLiyrorjSOikZchqbGejNfPL381SO1i6z1Fgq7VdRFS3ChLY6fdz+iefZee4dfgrhxvdKm32mtp5KKSGldVN80kLdTS/qdfLP6p5qs9qNG2509upZpQaye3SNL9230m9prnfDgPBBGMMGNkj7XVbySkljBlMhyGQGZA8fFZht6ihs1VTVdW97rW6N7dDM2Pbnqac/dwzUIss1zq6OOvhq2QuOoOjc7W52kZDPNZColnrcPyXqzDey0sDmXWNnrt+z/nJBclfe7fc7fK+zUdXWGWl3jTo3eeY4jivVhuGpuWzOmqq6vipLdV0hYKaP9xUR/RyKupcaT12Fm09DQbmKN8UbJI3+r63aVt7B6Ge4Ycu9qrqIeaQsJEcna1ahqQW/sav8uJNnttuE5JmDN1ITzLm8Cpkqj8luoc7Zpu3OY4xVs8Z09MnlW4gIuFygIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIRmCO9EQU1tdBksItro8oIKsuy8A79VDKChEW0iSQei+l38Q/gU82xRiSir2tkymNMJsvsu/VRS4xPoL1hud/0FbS7hs38KCMYkMlIMJXermzbDddDXH0Ym9VF9odJ8t11zuNFOBUmubK3L0cgeJU4xaKG47O7ZbTGZfMLvpnA5lpPMlcV2FaO22StpabWXSFxAPMNcO9BEGk19IBWnOKlH0g9Tsrx48odOELbO072KSTtxr7wydz8sWk86bT22fivrEUkfyTbxUb3KLXr0s1c8skGPwFNVQ2msrqlgp4p5w1gzzzHgri/aJGW+kpmNfJDFrc5r8muz55+Kqq200lTb6GKlqGRthqQ7LTm0M6gqyqCJ8VPX6WTapHtEZy4DvIQZazPY2OOLtESy6tR58FNYo2tkjrZC4hx4DooVSQltYyFsmoU8OonvKl8FW19GyDUQGs6jqgztDVsdVCKHNzXHNxPRZpnacMsgBzUNtsksczXxDVG7suI71LKUCaERk8eqDipbvJ9YJ0tHAeK+hHvGBsg8eK9TI3Ni9lw7IzXaY2gBuWZA5oPEdLI3ytaC4t0tB5leWngkc5jHn0RreT63gsmYG76FxbwaSc/FG6JHAPaQWZ5eKDpMBa9zjMS05EdwHcvqNgGbxxbq0hd8Y30IErMm8sh18Ua2TekZtEbfRA5lB5Q0h5BByzX3Gxrqlz+TQ3LLxXseB2cxmV01EG9iyb2XF2ZQeKSPOUNByPMr6j1tfuXDJp5lerzUCoMjnekMgmhztTXDwCDy5Rv4u68l3sgYwFw7l1PjZvd213I5le4ZObnlyQedrCwZ6uJGaRsdG3SG5h3FeiSMSaQOAHFGniGlB8BhBLXOXzMWwxasycui735NaSeS8bJdYeX5aB0QfbJjIGyszaOoXa3J7ueS8jmyPjDw4NZnyX1U1VLSsbvZ2tJHAEoPWDo4L6y08VGW4tomybupkYx2eQyd16JX4na10Xm0AlaTm7N2WbepHuQSAxfPLGZ075jJn2ouyT7Tl2W65011ikfTiRhjcWObI3Scx+i8+7iZGGZ9nPVIfZcg9kxBbvO1pJ4gcwVHLzIC+eGQnsjMauZUiZK10hk46QPvUdv1JPNK58TwHcySgqjFprnU0VBUwb2Gmqc95H4ejqb+SrrE1EJWVT45d3UROL4pnet3tf4KxNo1TWW5rJammc5rpS2VwH0gPI+8dyiGGm01ZNU08sJfuojp8Gl2YHv8EFSYTtktQXW2Iww3CmkMkHszf+PJdnnMFNQVFSa17ZqhpjqhHw588wvBdDPasQZ0kJhkoqmTP+9n+SlVJBbKma5ayH0t1p3zR/N9ljsuIBQdcFluVnwDFX0dvbVWuKoa974n82+IVs7LsbWxtyxDMIKyjhlogPn4/T+aUW2T3OkqcI1GHJW6pKqHc7lw4tIPYcF7aOslwXDfbBfmDK40bKemqDHyd/NBcHkz2t1t2aQ1FLokfXPNS9p4doqxW4hhgr20NxgkpJZHaY3O4sefArw4CoaPD+C7fSxGJjI4GjhwB8V48a3KguOGa+CMPNQyJz2nLIjLqEE2BzHBFF9m9/hvmDKC4Ryai6PJ+fMEd6kFDUsrId9HxYSQ09/ig9CIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiIC+ZXFrM2tz+K+lFca4kZaNcNPGairYxshi6AE5DP3oMPtHoRIxzwPpIn0kjz6m99FzfjwUGdJNiTYpSVggEU1omyzf6bHRydr/AD1UzqKmapNF8q7qsq5vpIv3Ubu1/wAvAqN2GBuGcc4mwu+u31DcA2rgEn7iVzdW7z/LNBBcL3COuw7iK2MDXSPnMrCOZOefBS5txMuE6mZ8LXS7lpbmOPLLJV5BbY7NiO7uoqktoZ6nQyQ/upD6qlUNSKizcD2IW5H6xQRaptMMGLpph8zLLRbzL+2/z3LGGnrKgMo7mA5+9O53fUHk34L3YfrpK/FlydNFIWU2bGg9WrvsNRLTV76YSxl7ZS9rnfu2oMNhfzee6VlKX7ptN2HDTnqA46Wk8+Pcp3Z68xUFG2QtZJK5xc0ZkNAPL/PeoRa5nVGNbt5w4xxNm1U/Yz1NLM83Aejx7lLvM3zyOjiLw93aDT0zQSChr33CaQ0wbqJ06hyyWcbNUxBsYLZnEdokclgrBSx2+ibAGdrPMFSKz1IrInQzxtDS7QZG9EEvstDE0MAeJH6Oh4ZrKwOMVS8Z6jl6OXAFRi3VbLY6Ub9jYIz6TzxIXhtOMqe43ySnhjlbR+rP6rnBBP8AeOdGeORJzX3SFwzHeeqx9rr4K5j3MkjJHAAHisjBIHMDyMncskHp0kZnvR44BdUj3aWcea+zq1cSg+m56QuSM3ArpNS1sgHQrsEg1hvUoHou4nmvkFz9RAy6JIYt6GE5PIzAXWydwcDIMmv5IPRw4dclyOJzXSyQkAeK+w7tnLkg6mxN3shAIcAAD3hfTGgPHcV9VGZYNPPPovrPNoJGXHkg+l158fQ+K+jmCMssuufconjjaBhzCdK99fWxyVOWbKaN41u9+ZyaPFxCCUfSbyNc7uIDM+sqKk8pHCs8jHW/U2ISaJHTOYA5wDs8jq4MGXF2RHEDmclRG0Pyp73UXyWayyn5Ne7QKMPyGTSQc3gA5OzzBGXRBtRfNosENRWQ28QFlK528mlkDWOa3nlmtdNr23WlZuzb6iOaTP6Mekz+LuWvN82lYixBVNkulcZWB7vmiNLC09+XcoeZ52E0fPORBcuGtol3rb2br5zNV1cknzdGw6maefwKs3C22Ui5Q2fFNFWWmpB9D0oqlv8AyqhsNWustVsnqZozSzv4g+iWNHHTmeJ93NZ6KzTXejgqzd6e5uZ9JSurNJY48WjI8D7+SDbZu2Gw0zRXU/z1xk+b3cfpaPZd0zCk2G9oFFeoM5oxS7z02Z9pvvHRapYDwLe3X2kmufzlHn85uqhsrRq69nqeoVv0uAo/O4aK1V88Pzmf2/W7TkF/UdbrkBinbJG4Z5tHJfV1i+ZbNrAjzzLndVEsNw19sMQknbIQOQ5ELP1e9q6QtzOlxzHgghO0ulbWWyakFS100oDoQR6Th+mXRVRhKLzS8SVMVWHSSz7t0fsEN5+4norY2lZtgg+b1tDu30yb7+ip3fCDE9JWD+tSy/OCOT1WoInjRmWLZXTQNImdqbq7wvjDlr8zpKizzz/1kPkt8j/Q1f2alu0a0ZOZWwwOJEmppf3FRKHRDvLfWSHzef50PPqO9tqD1mGtfZsMV9vgEVXCXskkHtM/dv8A0U9xVi214zwfbKa62+EXUVkUDyB22Ks8H1FbN53Y5q/zWTzjf00h9DUvRcrrWtvdJFLAIr3Sn5uX91MgtDDd/v1hxFR2i8zz1tvkO7p3ePRimu0/GNO/DlThl1rlprzKAyBo9n21XFbUY4uGHa2olsFPI+aETm4OcMonD2VXlddK+S40tbcMRTV91mjyqTCeDYx0JQWbgjEFxi04Tsc5AttTF57UfV9b71tNb4ooKKGKEZMawZLWHYXbYabZveMV3D5p10mc2i8W9Fs1Z9422Uwm+kEbQfuQexERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREHxPIyGF8sjgGsGZJOSoHEWO6TI3mrDqalujt9AwjMnd9lg/P4q3totdRWzB1zrrjUsp6ZlNIHOf6JzbwHPmeQ8SqEwlHUXmqtxvEIIo6VjbfAR2o2HPTq8TkgnWH7vFd7pJdLZM4xRyU+Ylg0aI/ayd4qL7Rb3SDaTiuOiMjqj5MpoIizrVtcdP3Ag+4FeHbbiWrs8IjtGQvldGzchv7v2tXw6LO7HsDvqjJiG9QHXkHxZ+u8+kT3+9Bh8L2uO4YXksM1Ppq3T7+qLDlodz/PioLf8AFhwnfJ8NVvzspp3CP2fSVo7Rbvb8F1lZWVtSIW1TMmwNHbeRyLe9a+09DXbQMdHGNb81S0x0U9H7aC0cO2z5JwNvjMHVlc7eyZntsZ0USu9bU0d8pamnp3h4PAPPZOfrFSuapeaTTK1oazIhwPEeChV8mbJdWTzb2WnLtMzc8hx5BBKsPzipukxhyzMfY1x93f8Az6qY0LIreTHEDJUloJz6lVpguv32JpTBAdzFI6Pd+rpPoud+pVlOLZZAKeJwkLAQXcge5Bk3mSQOMh0h4AIb1C8xrTRwb2afzWmZ2NC7nVEQiEs8bzI3IADoq3xbVXavusjw/wA2pG9mMzua1sj/AGG8eJQZK9XyOk8687qD5szlrk1KIUmLL3LmyiqtW57cEcY0gx+08/ouu+0MVaBNXGWaGOPt09PyLz+7fLyZ3LwQMvlHGaOCWyWpsr935pTv84qNHs6md6DJs2r36xVRN5vFJVVVSz5vzeDl/Bz8QrAwZ5S1tmr4bVcJoZar0N5JGYmv/wBZq6Z9Aeq1tumG7w6SW2usU9MaaobPvN387Ux+yx2fT8V48T2Itlpa84dqxFUTu0M3m60br02vz5eH5oNv7p5QOGI7h5lLfrTRy6zHIQTNu825tdmOHDmfuUFxFt3tUlzpKUYqdXXWOQ0v7A9xpp4n9psnZ4ahmQcuPALVmitNZWVL5aW3RMif2pWZ6wwH0C8Doea9dtwlWUtS6or7gy2VDDp0SjcuJPRhPXqg2fsW0rEENRWWqC43GalptPm7+y/JrvS1P55NB4OKubZxtBN8paOCQRTVWR88LODoXermO4rW/ZbbKLCtQHVF2873wkZrkp9etrsnaT8W8PHipdX45oKSWRlH51HNFEQ57I8nO8M28QQe/mg2XFaKv52H1/Q+01eiR2/iEjezly96pXCGPIqiKOKq84bUu0GNrWdlnjqPPM9/JWLJfBT0+iI73MZv/wBW5BI/PKWGbL6Mv/4l305fIzMAxkHiD1ULFaax0VYP6tP9P2O1q9VS6glqXxAVDcnD0XDqgyJDuyAcgF5a+shpqd8rjm0DiW8V2RueWdpwybmPeodjWsjo4xPGXRuGe9jd6w6Z9yDEbT8eyWKy1AhliYZYcqdz3ZHeHkMufxWl+1nG9RVVP9GbbRGcy1G8llz7c0vA6fcPxVh7Wb3HW3otkfIymZmJ4idbd4ebg7n7gqpudCLY+GtrZoqWTPfxybvVo6anoK1vtbVvuTvO4HQSxjRunDTpHuGXHx6+KxjwZZs2jieim1e2mxJi3c2+gjmjMjd5UVT5O2dOkZub6DO4e7NSCOz3bC92mFdZsN26aXRHTCuMjRqb6zc+OrtNQR+w7M7xVtq57m7zCnpaZtQ86dT3Nf6GlvDPPj9ysG1YRw7aY4KOWnFXSjOpdWP4Oc5vKPLuXoO0enguImudkgmrHDzaWqs9TvR836Ld3zb4LspsZ4PmMNI+guXn7DnBGY3ZfD/FBaENpt9ww22Sa2wec1s4c0R5dho4HL4Ly3LBuEHukFFTMZNrbumnIl7xwGa8GF8RWurvN2dRVbrdEWB9PT1LOMeQyLR7133Gsis+t8NJO2WSIlj3Rk5Pd63uQTzD9io7a2noIYY4AMpqmVhyBmPAg/BSK33Qbx08xY12ssezqGt4Aj3qk6HaWIco5Y31MhaAZNGTTkpZhTEzb3dYKgM0xFvzoDDwcOACC47JcmzUxbAHN1HLtDm3wWbpY5GQaQ4uD+IB6BYCztc+ija0dsuzHuUmoi5sBLiwysbwz6+AQQ7GbHPLBI3W0NIIPIjNVJSWh9NiRgdCC4mR0bXDiwK+bnTsqIZN5GNWklufQqr6h7YcUw1s7sjE8xuBHIIPLWsjrZvNKjsskZug0DMtI6lQvFlqltEE8F2pxU0IIfBO0cG/FWJcqOopLiblRSRklrg+N49IFZmGehksssN3poKiEUuT6Z3ojhzzQUFBh6kr4o/M7lC52WpjmOyeD4r2sqGUzG018tNNM1jdAqs+GfeV4aWw2ycVN9iklpqdsr2tY12WkA9F3XyhsnmbBSXaQyu05x1HMg+CDputbZhR1lHBtFqGULYjG+FjjkXeyFXtI2jrq2lsdnmmoaUMLq2rmPbk9ynN5smBqDDFQZqGJ9W5nzTWc3vHIq0vJ+2I2y4MgxVfqMhjx83TH9UEq2O0b8SttlBSMIw1ZR2ZCMvOJfDwCvwAAADovNbaGlt1IykoqeOngjGTI42gBo9y9KAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiCsfKSjfJs0qGP0iI1tLxIzy+dbnw92Y95Cq60XGCxXFtRNvbiacSQRSe21h+b/AA5q69tttqrtstv1JRMc+qFPvYmDPNxY4PLRl1IBHxVBYOoflO12iBvZxBSnXQRVMnzVVSS9tj2u9YZcNXfwQfDrTcXXOXFtRaJ7kKmXgN32gpa28bWbvSebWCxQ2ai3e73lZI1zvtaQs5Ycb2+mpYqW8wVcMtLI8GmEfa/yFi6vHZtV0ccP0O/pJf3VT2X/AMPegqzG+Cn4cpay9YtxAbvdz9GJD6Gr1YtX6LD4aqpKGGkZST70DJr8+Yc7j9/HgsfjW8XvaFjqOjfUZCmlc+SCTsMg+9fOMbmbJBCy0zRS0FOP6x7c49Vnj+iCfVc8cdPpezOUtDtOfeoDj2+UlvuVPTujcQ4hz2jkQubRfrhcLFOXFgqqaP5xxHaa89CoJPWuu+KgyslbK9jgCRyICC0MB1+VZPKYXQMmn1NA9YZf54q0qarNHT5+bl/nIbpaOh/z1Va4chggrzGA99O8tHjH3f8AgrNskTZLSfOWyRTMl0h56d3/AIIOi5Ve6ojC6fKffxhjwz9631PEqKU4oXyMq75HrDJvOm08h1R7hnBj9PTUeOalFwipXNLqhu/n3uljI3+sf3ngPrKOHCjbldX11VXl9U50cLGk6Y91Hz9+Y45oPXb8K2mmYDFPPVRzP3tPSzzZxhhzzIblkM9XDhwy6rLW+hp7fEWmghYQ/eass8m9D8V77RDTW6B8su7dupCKeR/rNWDxFeRBHc3u9HW2Deejzd7P59yD6uN3fFLHHR1tLPU3DOOnZIG6mRu5yNz9nIfeofU3eyRwm2XUi7RzM0SUfmbpJak6sxq9nLmeGXXNQeC6V9dVmsE1XQWumqDHHI/52Xdv9VufCP8AMalAcTXyan8+p6aCthl853b5fOnPmkd9aT1kFsXSCqudXNdaSssGGqc6IpaiRzHvDG9lrcvVy5BYCrwngT5Wk8/2gU+I5zLofJU127fr9X0s2/jkq3wK/DcmIoaXEkUlPQlnzklNTGZ78/WcPDwVh4ootllK6jhsNRTYm86lipZNVHu3Qxu4PkZuyDrHMam8QgmcWG71ZJoKl9eJ6c6soHM3w0ddLm8uHvXvxQIKOxfKUG5Jl/63H2uz01e5dNmwzjXZ5UipoN1eMKH5xltdK4zU8Z9Lcud6WXd1UhqbTh6SolrqIO3NVT7wxH6IEdzfz7kFf4OxNJhuuZBV1ZqqOfmw+o3q0/VJ5K3cEXWorzMRX+bPzzgjJ+kb1afcFVF9s9bWXHzLzbexSSfs9ZGOzp/sX9cu5ZDCnyhhydtC6imiMbhNuPX0u9Xj9/Dkg2pwgDNMPot5+/Z7HwUwg+d/gUZsVwp3RPip2iUsDPnPXf0/vD8VKaGOWOH53R/Cg5EbWBzw/Np5+CrLahnXCohgz4Rbyn3f1f1z6KynlzDI7Rmw+mO5Q3EYm82hp6em+l1yVEm89BBqZiBprL5TUU9OZZAzfk5em4+13ZLDVGCr1im47k1jIbaNMesfSOceQHdktkMRYats9qqTRMjJkLWSSZcWe1/nooFjxosdkls1EIaQyh0dJUbzS/eObw+48dfwQU42LEEd4GG9llsnfNSSuimd5q39ol9GRv2W9n3qLS4VvkV2ndd6lswpLiyjmfTv16XbzJ+WeZIHI58jwHBbi7CcAvw/aqe2wD9pqKUSVld1z936Z59rNUnNa8SYXvTIrfQQ1jWVNTDcmVNSW7yfedS4BpJ5tz68EEb2jYJwDbbS1mE71PX3A1Wc8VTI6DdxR6vhx/5sxko7hdmHcQYuFmnp60RXH5qmp/PnOmp6n1Wxuz7TOhWPxlQX22X4xaJZYpWb/WH9pzerSeXDLjlwUy2WYYinxTYbpJTxykVLZ6vIcQ32MsufooMri7Y/eLdPLPb6imuFw834xzsdq0xelunjqO9YzDeM4qeqba71bK7f0AeKgVVS6V7Pranek3wW3Fbh+mgtcxzrBDlwz9eR3a0td7+qhw2YYVx2y1mvErKmh1w01Tr7U7C129aXN9Qer7LmoNeLts5u1sroquCirImVYdViA8suWpjuWQPTxUjwZdHUNBbqcUE/nm9c8xjs62+tJ45dAtk9nOB7hJs+iw/jdkM09FVSCB8MurXEPQdy4Zjp0XFn2f2u2VRmo2jeP5Pkdqdx58+XwQfeDnOZb6epdTzkvGTGP5nxUzMbJoY2MjDCxubsxxBXRaKJ0LS+RzTuxpDf5LKgBlKxzh2nkhBg7pHlUkZHS5vaOXBVXjKPd3yGrhibuzOGnVyHirkvEeqnORzOk5qo8XmY1phljZqaWnLPhl3oPTI5k873iRhYe1wHXTku9tBRU+EmTz07JBK4559yxdjma+mJbKCCHnl0zyXVjm8mms9PRGmqHsbSvPZHXNBE8CYYivtBUXDcbmz0Eu83cn7xy9F1ZLdL5v6bC8AEP0m8HYWUslc624Fobc2E/tUjjoWXo6inrRDahNMAPnK6T7PqoIFT4PjxBi+1+f0EcFVUygspouTI28ytsbbSMoqKKmjy0xtDRkMuAVfbLbPFV3irxUYiI3/MUBPSEdfirLQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREAgEZHkqE2y7MJaKhfdcP0E9TRwTGoZFRjOrtrnHOR8Lf3sLubocwerO5X2iDSCrrKWnulRVYhrai5GanG4fQVgc0OHtB3aYfqu4jl0WKOIMUVLPNsIW5+Xa3joG+cVQ/j9QD71u7ccPWGvL3Vdkt073+k+SlY5x+JCwuBKahZbKllLDR0588mY9lO1rQ3S4gAgcjkAg1BwBsyxNf8AEXyVGwzhjt7WVImzcJHf2h6t8Oa+No1htuGsTVXntRHWG2Ddx07JNDDMP7MdfdzW2GIcA4cud039K0Wytl+kZC7TFVae1k9jcs+fPmFrlt02OXmxwVmJKGipTY45WzV7DUb2V5/1R9P4Hjmgo253WrFtq9M0sL5X76rf/rD/AC7k2Pw0U+Js3HfebM35MnVdOIo6ZuE2UEMUjbhUVxfUMk9KFreWfvJH3LOYMtVZ5yKOhgi87lj0fw+u5BaNproRfqi6sPzOvJrW+iB/NWLaQa6n+beRUtObgOTWnkSqktk724jjsLKfQHQuLX+qC3jm7xVu4SrGts0LIYhJPVszeWjidPM+5B47pGLdRSSzNbPUOm0hp9ZvUrsw3ZRJBBU18jmx0znTtceRYeh9ykcNoilqBLVtElQ4Z5H0XDoB+q90eHKx9JUsgcTK5vm8kLvRY136oIfX3iCAOGQjsdBrq3z7xu6LdPpnwHdzzyVLU4u20C4x09qM3msjvm4JJPmHuOeZ5ceHPorfxNgCrZSy190tVbV0ktQ2O3Wqmj7D3N9F0/XQT6vILowlhGtteLm1FNMKe+T8X0z4/mQ1/ae1rTwyz5nvblwQKzA9HaLRFY6Fk09ZIGskqN1p7Z9KPrl3DgcwtfcU4fdM+e3VtqNJV00E8289t4kL9OfLPTw7mccgt8LDfrdcgBJTBtbD26mM8NDz+87Xq5dfgsJiDAOG8W1U1fA9lPWD6TeMa5k+r2m/5KD87bVC+3XCU3OaSgqIOxHzEh+r7uhKsnCOEZcZYmsFpZZIqejkmEu+EWXZ1fSySe7ho+zwWyOIPJ8wDW08T6iqt1M+lqfO/wBnOkvblxj06vQ4Zqb4Uo7TbbdFBh+3dsR5aSNEXH1tHHjyQSmiw0xlmqqSct3lY1jhKfSEjfR/wWuFJWXKy4+rYzGf6Nx3B9LXSbz6TU76eJ3rdrmG/BbCRWfENYI33y7TUwbyho428fjksfZ9nD6evbWXS9y3Oip3aqKlkhaNzxJPaOeZJPE5BBC7nhcec+aNl3MlL2pOHqfu3dO1l04ZrCUtumrcT3GF7cx5trp5PXb/AKzwGfDJWviCllqW1Tq0yUZqA4StjdvHSNLcg1o4ZnwUefA1mFYpK6Lza5U8DROfXAOeTWe/I5e4oOdmbX/LstDHNoiiGtjNeYb2eHx6Hr1Vo0NW6YkTMLCzmOhUHwlvYnxODfmmRxbuT1XuZHoc7LwU5aQQOwHB3IdSg7qxzmQGWLhl6XuWDrNzFNFFMxri2PPIDm4rOPcDS/O8nel14LFwxOkqpKlrjIYG5NBHNx5oPHBG18T4aNrQ/oCOZVL41wRUVu1KWa9zzUsNTDobIyPXEY93xb3+np4jlktg6CKGIxgMIcxpOeXPPmsfiWKCURGeiillH0eY1c/SQY3CFyoqCgbFcKijinbE1sjoZNUTQBkGh3XLvUQ2hWfD18uUtxt12a2sezRPTPpnPhmPj0a7vPFZK80VHcBHWN+byHzUYy7Pfq/MLrtsFuMMrKm2CTN2vOIuGRPM8+Z70EM/oI24VMV1u0FFCBHlu/Rb6Onst6hSvZ9Y8I4S3s0Em/rPpJKjc/w6W/BZ+lorNM4OkjqATpAYVI7bb6WBgbE4BpzyaUEHxRDccQ1tPT0UdVDTa3sBPZHD1iOo8VMMK2KK1U8QiayMMY5oazkczmSfH3cOKzAiEWW6A1+su1B5aiNzBqhfnL1J6r5dHqLSTplI4ldpZIJDrA0A8D4L5nLdeefAfkg6WkOdoOQ6HxX3UAMkaXOyjyyyXyGtd2jwOfBd50uj0vAPvQYyv7UMrozrYGZFv+eSozGVWY8RVFHPLG5ztOftDLkrzvXzVCwxDSA7J571rtiaqEmIKuV0Ub5nF2XtcOSCR22WlZS0zyxrd7HmBnw1Z8wsTtVnfR2WlD5zvKmQR5ZZ9nuXj83mYYYqh5MMrRLGGn6MZclJsbtpWYLoJHwNkqnu0wiUZuccvSCCKUl1r6m22y30NPKY95lGrKs9mEJgsUAzuVV85XSf2bPZ+K6tmeFhYrD8r1wlrKyb6GLuf9VWThWzmhikraoZ19U7XM49O5vuCDK0NNFR0zKeFjWRsaA1rRkAvQiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgKvsV4TrH4lZeMH4jNhvDQXVNNJGJKSuaesrOeeYA1tIIyKsFeO5Wu3XJgZX0UFSBy3jAcv85BBrPtExJtjsN5dcKmfDLqGUskiqqR+/8Ak97Y9MmluoOe13MtI+KqrHG2HG10t/m1znprpSn6N9LFuYi72tJ46/wW4F92b4cfbni1YdtAqRPHUZTxktkLHh2knpnllmoNt3wPb8b2ujthwPXsubRlS1lKGsFL9Uvbw0+HJBpZ55Ob2b/c6Lemp/q8ftuHq6fHvWVw7X1mG8WUbK0RvlrjvHl0nGFnshWFjvZpiDZg2C4Xiw/K4m9G4UodIyD6jm+o763JYfBWE6y647psU3Kxzvt9L2KyKWM5Qs9pBKmxwy41p7m4wuhrJnBkYb2/R45noTzVnYBkpxawyOVxMxIaXjge/IdPFY67WKks+G6e+xhrqSaua1jtPEdnhkepPJenBdaPleqpXxshB5l44s7sx0z6oJ5ZYfk2o303E6+2P+6pXZoZq2aOpI0NfzaVFLaN9UxSzTfOZt7f1f5qwY2jzd7o+w4ejkg7Z2hkeXPLoqtxbQxxVcs8gMTpJMhJH+fgrUizczeyccxzWKvNn30P7Llm86jmUFfzRXqOOFs7LVdJNO6dHPwIA7/DuXzDdWiSGSowfQbrVpdIHcBl+vcsncrJMJ8+Prb9n/N/JfFmorRuDA6F27k9DP2fBBkvOreZaeOSgo4qjL5t7gC1ufeQSshS3WGKGPKAR9gb3Lr3fqsYcLQm4RTQTZjd/a/BZq3Wr5jdGH1NGj/PTwQZa01gqoxPM0tJGoAdGrtus746csZxJ4j3LtooY6alYC0NI4ZHovm6CIQbw9ockGIulJFO2XeDsCNrYne07+fVYurpS6iOun3khhLNXtR+17+gWYkeySVgeey5oIb3Lh8kToHCGfUWFxkz6M7veEGBtsWgmRv7NFJHG+OPudpGSmtG5klKHH0lDj2bhHFH2XPi3jB7WXPPvA71KrS5stNqHJB91rHyBrBJu2H0nDPMe7JeWmbuacnUzVr3no+nny+5e4n5n/dXSBnPr1P0hmn0fR70HLY8pII9WmEN1O7y79EqKYV0LHSZtOZLTyJHd4LsZpmiMgGo55uPQjoR3rlupkoc85uPEe5BE6i0vo21MUVOOI1B59fwXRS0VeymbvWaGTc2DuU2mZHUtEcsZcDx4equp9I0klruJGkA9yDDUNOxkZLGnSG6WH2vFZOkpWRMjBkceo9/evVHSBjWtGWTRzXL2OB06hk3iEHoLAXeK4I7JLuQXWJ9LQ53MrjeFzsu9BzJqdGV1vYXhjQeAHHxXLS4FzXuzCA6SC08EHVPTvD2lnBg5r7fJG4+4cV9zSgxnLrwKxda9scRMcmTuSDHYtrt3aK3TKGubHqjJ6FUHQmGsxQbkTEanR8+rD2uXOamsFU0t0tDc3kdAqFvFzPzVLaKuOKSSF28n9mMc0Evu07o8QUmqfXDUMDmN/sm58fepfc6kYvxbarZBBuaWANax39q0c/csPhint9Xhqiu0u6qZLezs1UnXVz/ACUu2MWo3TFdTiADRTR6t2zm1pPcguGmt8MW54ZiFumMdy9yIg4XKIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiIOqohbM3S9rXDuIzWIxPaI7jhm421vze/hIzYBnwWcXxKwPa5ridLgQckGuuIXzv2eGAOD21L2ytYPRZOHHIt9/HNRdlS5tSJKaZztIb25fSfJm3UD7hmrVxrTx2Sju1pulvkZZqx7pqGvhb83TO57p/sceIdyPgqc3wnthDTLFL5z82fbbp7TmoLrslfHPcnU+hj2Shrxk3i1TSN8rJWRu7TNHphVjszqWOpo6feuc+CJoMpHacrOo5DTvYyTtM0emUHso2vhbuy7NwBd719Mqi9jyxo4Dg08s18Q1EbtQcevZPgvK3NtQXDPSD2R3oPbNSx1LBryDzwkBWNrLYx0YyB0x5tzy5BZKnD9bi8EauJz6LkvIJ1OAj5OzQdNppmxxNcezNnxd3r2l7WNcDzBzBC6IIntIZGc2sGYJ6ruDC2FzjxkPMIGW80iQ6hzzXkv+ncN0nI58AOq9TJNLC4jSe4rC1sm9ndHC4vcRnqdyag8rw/fNa85ZAZkcxmvZSujm0iHtyDMPz4GTxXhnlYaQFkbtQkEThnzA9YFfTqzzSUPDSZHMMYHLS3vHig6QWQRt30m9kiz7J8SpDbCTG1rBpYCQAotHWmokkZobI8ANBB5j+aktokY2DSX5P6g96D1T5SRNik4kHUupzmBssYblwye3218ueXSSFvaa3nl3rzR5SFwkeRI5+Wr2QgybMs8oe0A8ghvJoK+2nVJu9OZHFpHRpXnopDHqic9jn8Xgj1vBelgMku8HMN0nLog9MYGnPLIrgNaeOS5DgBzXGocRnx6oPoHPPI8Oi89SCO0eS7tAGQz9y5e1royOaDEyT6nBrcyvVG/U3NwyXzMxrc2tAB6JEHacjxKDtc3OPLMcV5ZJJGSCGNvAdVxM5zeJJDQhnAiEgbm5B1TySsk1as4w3tN8VHrvLlDO5smUhbmzwKyN0qHyZRs7LXcXFRy/fNxyuac4mt59c0FdbR6+aWzy00hzlk7Os9R3qnKKpL5bxTeaNdFDBpa5vPPvUs2u1E4uNDTw1ulofqLD18FW+Eryykr7pO5rzWzzbuOI8WlBZdBh664hw9SYbtcxcWZ72AH+sNOX5fqtodmmFosJYSo7S12uRkY3r+8/4clrlsNvMkG0qkoquSPeP7ERDeDfayW2iAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIg81wpYqyjlpp42SRyMLHNe3MEEZclq1e8N7mhr6S1HdTWsmHd/g1zf88FtVM5scbpHEANGZJVBMuFBLUX2vMEJlEj5D9j2UEO2XYirIqhsVRHk8Na4Pc3LU456tX3BXrSXCmlpopWyemzNru4rWPDWLLVNiCPzLe0gkOvRUR/7vdz6q14blUQgQRtzD26g3PkEFsb4ebRMg05k6sjzK+/Pm5sc+PS0O4tPMFQvD+IqSte2DUQ8ADPqFnRO+n3pkO/jk+8IJK2rhmbmZNBy4A9V90sUNQ0OLiXtdyPJYGnkhqTHDnvHSDNpHNoWXp3ujlMMbdTQBpeO/uQZPJoPDmV8Pzy8QukPlMeTRkM+XVfcQJPbdmUHDWGd7myOyGXBeF9KJBuS3RGPSy5uWRYBrc3n4ryTVIZUBjBqLjlq7kGFvT2223TzwkHctLnZjMN48lEjdnzSyxicSt3jXlxHDIj0QphiCmpjaKxspLMmubK/JVRKypFp0UkIfpeQSzqB1QS+lnjdIG0/ZcOPxUptlQyedz2scdGQdw9NyrbCdLWvja54cx1QM4yeTMu9Wnh+EtgYJy1sYaHBoHJ6D3thMbDu28XDNYttQ19VFExulzQXSN71neL89J4DgsNc4Iomumi4zl2lzv0QeZ87omxyvcwSDU5pz5E9F8Udxe6N7vOHgFuYHtEpcaaItiklyzc52bSeI7ljLNRMNWaKaZ/zTtWo8mnoEExZWAxhrm5PPMLsinYJC13F+SxLmVEM4nmGbQPvXTRSPnmfJryeTy7ggkLpAHNLjxPABd3AANB4rFtJc9ms5EeivQ4apjIJCdI4oOyqfokGbcykQGRcuo5zh0mXErrimLGHUMwg6K+duRYSvC2sbG4xynIHkvu5PjklDwciOixr2mR+9cQWs5oOqabUH5O1ZHgo9iaqcYGNObNJzcO9Zt4Yx2qMcHuzc3uCi+L6lwEj3s7JOTR4IKW2jVFJWXmsGls8sMJdqB9HgoFhq11c2GmVtHCJq107u1lnpaspjsuor1UQw6s6ph1PBTCQulDhuopqSQRzcwXfmgmux1sduxtR1O9kqpoTvJYS3tD2tK3DoqqKrpmVEDg+N7Q5pHctKdneYr5bvvvNqoeg/wBL3ra/ZTUSVGDaWV3EuzQS5ERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERBG9o1e2gwvUkntTNMTfitZMQ3WK1WB29zBulwbSSM3fpt0u9L3rYzazSuqLHTuB7McwLvite9sjaeiwOK6YSnd3Ju7QU1ZX1VLdp6GQhzIZdMXHi1quHCV+pqh+cbwxjY9Mod1yVL3yuhOMaWuFHJTxZ7t7QfpM+qkVkusdkuptkj2yCo9EHmAeiC7oz5hcY6+B4kge0NczoPFTCgxA2kLvOWb2BrgS4cQQVCrKyKrw6Y3Sad03UGDmQuq0VEomjp536aZ78mNPP4oLcoJY565jmN+bLc9Sz1ukdpkY8gAOzaVB8PXCMVpgdI1uTcwM+5SSirmadzkSXcigzZqWMa0tJzae14r1MmjzzDs9Si8tSIZmRysJafRe08SfFcUtTLvJWF5yb6JKCRT1IiqGjWOIOaw7nVD5yXzh8Uzzm1vNvghlj3bXPacpeAd7JXxTsrYZQ/S1jXuzz6jxQYna1dDbsESRwPcZqqVkUYA48TxVZ0t5dQ3OSGmlgkayYhnPRuncHtI5E93cc1YG2aaWGwwS08bHvpHOylI4azyWrW0rEd6o7VVMs7qeO8NmDZIsnatLuJkZ0Id17jmgvWkxfDLVfJW+0h5+k/tm6vVdy8FcFirqKvomvpKkSaRpcw+kzwK0Kte0THlCR/SOyQ3GkFPw830sLPrFo5+PBXdsa2i0twq4p7ZddMW7aySmqPpYfqnu/VBs9CWxZ6nfevBf6uGntheCJCwao8+p8VCKjFVbdIYpQfNeOh+S9F1nldRFhfvAe1Jx6IIXJebtfKvz+puPmNFSy/OZnR/CsoMc2ia2XGGhu9HVzU3zD93J2y7xVR4xwTtDxvc57hJWxw4cDP2eniqG65P4eTvBdGz7AOIKetb/oGtio5KpjKnzyn0y6fUd3EBBtrh8ipsFC+XtPkga7N3NcT0hjO+iiGrl2eq91E2FkEbAQBGwN/Bd3Ze3suAA6lBjXaYIi6Z5cx5aGh3qlIXTHJobmxzsi7uXzNDJNOQSHM1A5HlwQVhZTynduBY85NHrIOx7ywPYCQQeBXlfO18oiGbiRxX2Xyvmc5zA3UM8l1TGFkkUzDpkPDLvQeKQjfyR+ccByB9VYrdva90UbjqeePipBUwPeSNwzM83hYtxkhmdGWDNvVB5d3IWObxL3NOn3KFY/qTb7dTufIZmRgjR1IKn8YaWOna08OfHvVd7Xo4YqQvDC6SZmlgB4DxQa619ouF7x/TPlextJShz5Tr4vz4gLKxGsuVDNS0bCXvl3bXZ8s+GS7bJKyKklqjTCSoq3OAeOUbRyK9eDotyJX+cyMBdnm1nouHVBJZ7RBhaqsGE7V+23mryklykzy1LajCFrFnw/SUOWT2Rjefa6rVbYDaq2v22NxHUVG/haXQ/OcXauf+e5bfoCIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIuCUHmulJBX0EtJUN1RyNyPh4rV/bTSRNwlVW2U7zdVnzbPWctqHcWkeC1b22/wBbdCeG7qyyT7X/AIIKUxPR+eS2itZ81EIyx7+jXjvWIxfRzy0FJfYXv31OdMxb3Z8Cs7LHUmlrKOOVhpoZd9pPMrIWpkE9qnp3tzilj4hBOcA3CSotcLzJm50YAIPNSSvfEXNkOWbANWXQ96qLZ1VT229eYyzZwEEwuJ5t6KyHP87qt7C8xsc3TI13r5IM5Za0sLoHSZzSSAMlzzyHcrDo7juZzKcnMjj0Z+KqSyUxpqhsLpDu5ZS8OPQ9ApdY5HRwyQzvOvUXZ59EE9lLDAyQOGtrczx5FdbHmekMuoB8Z4gdQo1Jdfkq4MjnGqA8C4lZqqrKanYJKUCZsjc8weGZ6IMw2UQ0sbi7Wx/InkFw+4RQsO/le2L1X957l4X11PDQMjkHzhZqEfcVh33iJ9JvRGS5hydG71fFB0bSz5zhiWnFRupqb9o9vset8VQGMBJUXPdisExMTd4x47PZ9Ydz+nirmqrlFNRy1FTFmXHQR3sPMKF1dns3nks1BHnAwaST1z5FBTNRROhvX0JMUsf2ty3wWXkoaigdFVUzagb9gh30Ib6R5Z5+48uKsa3YVhqyyVsu7Gecjd36YPIqaW7CNEQx9RLr4b1sW79Mt5BBUseMb3QzCEXKQwh/skt7P7vV4qysJT4gxzZ5IDPMPPSGVG8j3WiJWVY7Zaf6POihpmHIbx0TWtPa7/8ABYK0Vnmt1LZYw2bMxujdny70Fi0lNS0EcVJFTQZQRtZ2W5CMAdB3r3w1YMHzY3awlvkiaI4y4vdISWu7h3L0zOcwEwvOog5DuQe1kj307y4aBq1Ny5rrNT861kpLqcHPh0d4r4gnBYxrhm4DiQvBXXCCFszGvAe0ZkHkgyMNXPLLOx0QbqIGY6DwXqfwLd49uTeneofQ1z5Ht01BlZODxb6i9DHTGN0bJS4RnPW48QglglgcS3Qc28fcF5pKdkxIcew45xu7isbbJjLKSJu00afesnHLLHFoIDtJQdb4GiN7o5XB7BxzPArEgulDnkkOfwOfRZareHyebnhw1EhY6li1vfOX9iM5IOJ2MisofHyc3I8eSpvbVc2NFLQUrHNe0aXlx5Z9VcFeRT01TC57DHkHfEqgNqFbvsawte9jwWhpaPWIQRWxQwRQstUkRL2tcHOj7l8GzVl2ijpKSWW2UwY757+1/msng5s9wxVLE2IQRyRuaHDvXhxBWz3XF0tiw7XeZihj3dRJJ6uaCw/Jpo2/0z+ZzLKeNxefZPLifFbOKlvJvwzNZ6EyTUcuToNDKxx+m7WfL9VdKAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiLh7msY57yGtAzJPQIPmZ8cMT5ZXtZGxpc5zjkGgcyStQNrWOrFjDaLVUdDlFaHw+bCq5a58/pfs9PHmvZ5Qu2KbEtTUYaw1UOjssLtFRUMPGrcOn+z/NUcGOLw1gLnE8AOZKDPYmob3QfKtHuIspKdrBLH64b6yhFPcqxoEZziEfY196s+C4VF+s1tpJZtT4IzAD6yw2MbE2uwuyzRwiEUchMkvrnNB0s+eNtvdFPnSxfSs9hW7Z30hpIKknMSjVn3ZqhLDT3XD1mqm/N1dJHJFvI/XVv4QqYW20U9VxMeTom+y0oJvA+n3wfu9QZw+PevfE8MqWmSHVE52Wfh4qNx1UluI84GZmPAdzT1WQZVVEsWiN3ZczSD3koJBWs88ijhDGnV6Z/JdcVJFFG2jNUXwRkucc/RI5BfdPLLumZws3cD8xoPE5d6hO0GrrqeY+YyOjZM/WXA8GnuQSG5Xeunr5hTSsqQyPMNJyeB3r1Ule6KOSSojYA+HqeIcq7tdweJIXVbS6pdw1RniR4+C9d4vO5gfFvAI39kPc7i1BkvlimNS2Ope89vLIt4c1mYqYF0sThG2B54aeZ7lXlnu01/dFTNDaoR+kQ3J7G9HfepXZ4JQAKytk3MTtLweYf0b9yCb2aiZTsaI4xpHZ+0vdc53SubDFHkctH2VHqC6MkbNT7uRssTc8u89yxtwxjQ2uHfXKohk9fnpbw9VBYVurYYbdGJZsjT9h+79J/1lHN3nd9XznYf+aw1nxthS72+puFLWxZgdsMk9H4LFnG1E12+dOBS+o/3d6C5oJRT0ccusAB3A+Pcu6atlmphUtIYyMZyFa8N8oC1R3+Sz73e0jPX0dn71ZsGOrVNhz9kqKQRyc3yVDfR70Gd/pIRvN0o3VXzO4GrnO63kbmKJ36/UA83kpLtBSScyHydmVreLvwWvOMccTU91uD7Xfaq6bw/Mtjdluff3/DNBtTYL35xIYKeph3UTchkcs1lHXuppo3QOjcdQ4AfqVrXs7xTcJJKKOS11VM7TxknaWk+5X9bZ31FDTPmhkeH82tHNBOMPSsighn16ZeGnUp0ZIm0TJi7eOl4Et6FQbD1ullkOtp3ZA0k9FL3xtFJDSs4RxSdpw6oPNLVNhe4uHaeA0OPcvuZ2UUscLOGoOIHVeaQtFQHEB3MBpXL5GslNNvMvOG56m+ogjWKrg1kE1TG0iXgwN6Fa5Xm5OuGMZo5w1m71B3ifBW3tSuLIpKunp5pA6MaoyOHFUTQRVr77vqvTHK8l4z6lBYdm+Ys8tLRy7yWo/eesz6i+KKgtjcc2GzV1PLHUXVup1SG5gZniHHo5ZECAYYlqN7FDPF2IxG/wBn1nf57lNtlOzuruTqDFd0rZIGPnbUsoyzUXsA4Z6vRJPE5ILmw7aKOxWqG2W9sjaWEZRte8vIHdmeKyKIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgKlPK1xjV2DBtLY7fI+KpvD3Mkew8RC3LUB79QHuzV1rV7yo3G8bY8K2KLNxa2JhZ4yS/wAkFa7TcLnBVgw3aZ4wLhX0vyhWOy9okRx/wgHPvJWN2Q08NXtRwzT1ABjfcoQ5veNXJXV5Z1gLYbDiOMfNxaqGTw9Zn/Otf8J3L5GxVabt/wBkrYpT7g8E/hmgl+O8NOwjtYulki4RSSmSi+y/tM/konVRMxDXslqpqqGpp37mb1WvWw/lgYbNTa7Nji3DM0rhBUPHWN/GN3wd/wAShtHhU360Q4rt8AmtNdDu6lkfpQTt7Mmf5hBXUccdK8Cndv3VFI6NwJ7IkZy+OSzeDqiKSmpTVBzCIswc+Jz5hYy5WGW1WyaG3OFVVwVQkJ1c2dMl8WejqaCaWleWlwzmaC70Q7oEFhXaWJ0UTGyiZzBk13she62a4IROx+s6swzvUWwzUsqw+BrCd32ST7QU6tduM1D50waXgZEeI7kHtjnmMYFPHnqaCcj3c1G8Wbl7JAGvji0ZuDvaWana+J7dLiHEcdJXkgtc1wZVGtJbGeIDvZHNBDLXSeY0Tqx7wcmnUHntBVRiG4192vhttv39dLK47qGHM6j71eFXhxlbBV0sdS9kgGbt56Eo7gVmsA4LtVqbT1ZpmUoHa0tGbie8OQazUNm2wy4j3Nis+IaWWP24y3s/WceGXgpcMR7VrFiuGivuFjF4+b730vW4HI/ctxMN5Q0O6mmHm0mrizn9lYrFWHYKuke+WTRFnqhae/wQar4mxpjIuloaIVYt5Ld4+O3u17x3Di4n8VHMR2yOopZIrpR4oMsvYjPmmpjJA71m9fgth7/hcOq453ya5SMpG+HivbGaGmhY6aHOVnojPkcstXvQaXVsPyZWSyW25T0ojYd6GB0bnt9oNPL3dF7IoXXwSacR1lWN383Rj6WZ3s5cluDiDDuz7FFsMdztYrG07Gti1u0uZl3OaAV4qHDuzq2WymnoMPUFMwfTSNjyf96Cl9m+xvFd0qjVtt0FkoN1pdLUw757weoYeHxVgVmxex0FNT098xDV1TZmkuYGsja4g9nLTx+Csw4pFFZ4m2wjdSdiPNix8skFXJHUTyRyTjPSD6PwQVxJsxwhWPZTPtU9VuuEUhqJCf4v89FPsD7JcBUEbZ5sL0D6l/NzsyB7ln8K0jxVZ1ebZHejA3kFK6l9FSuEFzDWyHi0s5hB8us1kfWMM9qgl0ABpMYAYFJobZZjoMFPEGtbybyUSjr6iufNLM50dPp7LGDl71lMPveAWh4Djyz6oJFT00Ecj3skcyFrvR7sl8vMkjzPA3Jh4uB6rtlcHQbsuAcOqVDjHSNLW5guzOSDGV+ckzZIs4ph6J710xyikpHzShjdebp3OPIjuXdlNUVrpGEDT6Oaie0Sqaw08cxd5u9+qUNPIBBU2026wVsxip5XgyyE6mjiPAeCruoqaiWqgqWMLJ6V+T3OHBzfBZq+1VRVV9XIGBrhOdzEOenwXllfcLziOhttniiY5uk1DJBwcgmOxdt0xniDKuoN1Rwybk9tun/P4Lbajhip6WOCGMMjjaGtaOgC1g8nLEVtqtrVwtNO354QaJ4AMtzp6+IzW0qAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiL5e5rGlznBrQMySeAQee7V1PbLbU3Crfop6aJ0sju5rRmfyWsmxGmrNpu264Y9ucWdHQyb6Np5NfllCz+EcT4qwPKLxK2u2a3O32eUuLi3ziQcjHnxAUj8nrC8WF9mFsjyBqa6MVlS7vc8Aj7m6Qgy+1rCrMZYCudjcBvpIjJTO9mVvFh+/h8VoLVwSwSy008bo5Y3GN7TwLSDkQv0lWoHlYYN+QMbtxDSxZUN57TsuTahvpf3hk770F17KZqPaPsFprXc8pC+ldb6nPo9nAO+7S5Vf5ONzqcI7QrxsxxCAYqqR8cbX8AJWjp9tvH7lx5GmJfN77dcKzuybVs86ph9dnBw/u5H4LJ+VhhirtV3tm0ezEwzxyMhq3MGRa9pzjk/DT9yCE7c8DVmDcXCe2TGG3VjHBkjumrm1VTUXWe1uAmzmuFPJ85HJ/ZOW3O0AWzabsKhxCX6ZIYhVdn1JGem37wtW7rNQXu2y1gypKyKPcTySdlxb/NBJ8P1VGx0MtvbpbK7VJE89e5WNQ3ARRnUz5hwzaW88/ctecJVM9JTVAqyDuBmwau1I3vzVgYGxRHVskpHT+cb0dkN5xt780Fn09RTTVxMzdBdwYzTwzCyU8L6fKSMauRLHdVgZqYyUkDWOAkEQ1OJ4uA6+9Se1VEd0oGR9hwawNDgeOY6FBjrnSx0FY6SkOUcjOPcCeq8rpKp9LSyRuEjeLZA12WfiFl66NtXPTxxBzZoQY5Q7qDyIUevMM9qqKd9NUai1+mSN3oEoM7S319LdYyTlSBuksyzyPQ/FSB9+FdH5hVsifI12cgzz7OXIdwUOrK5kbWvmijMgORDfa6n4dEhZJTOlMwHogiQcM2nkD4oPXcbjMJwxjGTW9oz1vOTm8VXeNcZvtl2bT08JkgdmXho4Z9OKnd1poamSOkgfkx/bl7s/D3KAYxebUTS0tFHOx50ucRqGXegwsO0Ksp6SGasoYaJjHEuBJIdnyISDaFW3OmbDHbqetjMuUQdJl7yV47hcKfVDDUU8T6ccZGzMyDXdMl5ocP0F6s1RAwOgqWTa4nRZsLz3NQZibF13ZcmUjbHbZ4CMmuLu1Efcpjh6W63ekgFyigopKXN0IgYWh/i5Vjh6y3K33ATk76WI5aZM8wO4q2rdcXsDJSxrhwLh+iCXUtQ+WhayBxMpGQlcOIPUhd8HnFRAYKp29ij4mUek4+KiVdeqlskcdDBqLjm5jR6DeqmWF2QmDfxlwzGrS4cQOqD1QyVsdKAWsZGeLWAcSzovXBLJDBvotXYPE9QuuljuT6zeyRtLAMwC3m08guz5yW4+Yui3TGs7RYOIPTNBl6a4PnhDdZJe3jmsvWXABscXgsBkymnlYY9W5ZwySD5ubzuql0Z6W5P9VBmBcoW5vDWjs5cTyPeqc2h3R+6qqhp31S+TKKJvDds7z3qVYmrmtB1AwgOycc+Q71TlXiFt3xVU1D+FNG7TCX8A6LvHegw10u/mQzhoIqvzeP8ArH+t/wAF77DfpaezRVtDaYau5k65PbZq9lY+8UgifTR5xeayH0GP7Oku/BTHZzgmjxrtVGnzyjobMIJ5XxdnW5vFulw7zz8EFxbCMGi30rsWXCiZS3K5xAujMQbI0HnrI5lWquGgNaAOQ4LlAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAUN2lVcrI6a3wkjfHN47+PD8VMlAbwTctolPS844tP4cSghG2SigtmG6qiib84KPOd3tOKsbYxWtuGyvDlQ3pQRxn3sGj/lUL2pUUt+mv9HB9Iynky/gZmvL5IN+NfgSrskh+ctlUdH+zf2h+OpBdqiG2DCMWNcBXCyFrfOize0jyPQmbxafjxHxUvRB+eWE7zcMJYyorvGx0NVbartxngeycnsPvGYW9l5o7VjnAktK5wmoLrSAscDnwcM2n3g5H4LWHyrsFf0fxo3EdHEG0F5zc8AcGVA9P+8Mj96sHyPsZm4Yeq8H1spdUW529pNR4uhceLR9k5/3ggx3k5V0tiul62cX4kONQ+MRn2uv94KlNvmDaPCGO56N8bnxzdqMB+nsHk7LlwV7eUnapsL4stO0a2tOUkjKeuy9Vzfo3/p9yym13D1t2mbNYcZWaJstdHT6mjd682+s3LnwQanYZiE1LNTTSaqqibvYxp4TMPNoPVYiIRWG4n5PlDWVD9cZc4hrHnnGT3KePssVa2hrqeemop6fMwBj+fvCh1yrB57WUVwp4KbUS2drmZ6Xe2EFt7PMcxV7mmZjgWN0zF5+gPj4KxII4aZsc9JWNIqn6ho4AFa02uGe103ylQ/tE8Mf7ZEBwnjPJ3vVqYKxbR3u3UsNPKGtbkwEjItd1BQWXPqdSuMr3TBmet7PTyXnqreyOGGOoIfSSxbyN7uJB/mvELsaaKXdUz3FvDn2XDqc17rbcIpYWQ1MrWNPajcDnln0CDrtVupW3KUOeHnIPa6Tk7Lp8FkWRmorY4J6YilbxzzzJzPMLy1EUJmdWfSNlbkWNOWjLu/VZ2KtoqZkQllAdkCAUHe2yw1lbK8RbyIDIOHAgZcOC8F1w1GaWWeCjbKWHSGvHaJUmo7hTzwF1JI0tJGTm8R4r2xyGoDg8Bsbjk0BBUE2DW1dVqq7JvGOzMgcwkN7sslimYXlseIY6uie10cg7MMkZO778lsFA/cMbHvY9317XJY+a0xF0zhLHm+TUx4GZA6hBT8Fop6h7xXljGyzjTJCDqHvWaoLC6n3tBQ0LZ3NfqbM/PJw71aFNb8NwO3jWwEO4luWZz8V2SQU0TW6Y9z2vVHAhBB7XhT0qiqiax7xqlMZ4+5em30r6armY8kMPoEdG9ynQiEcRADdZ8eYWPibC0jdxO1Odzdy+CD6tj2ugETu11GrmuaOia+tkke1oIGZf4dAuXzQQya5XAt5mRp5kdFiqu71ErDJFHopdeoknjkg+7pNRwmbIsqH6idDpDwPh4LF11WyopgKiNsTIYzK7S85uPcF465lOKgXCaWRzYxqyBH3KJ4vxSylY80Ie6ad+ljTkQ1qDx4rxP56I6Gnmz+UtWcfpvgb/iquuIqhUNipmxxaXgOaOQ+13DwWdhhmos64kCsqteWcjeDQo1S2Wb5Tq3XV8rRId5nn9N9Vw6BBM7hg2WHD9NM6ugncw72QDLRLlybl+WauzyYrVSW/B9bVRmobUV9Y+ofHUfSRtPog/iqlGDIrZhWvv0V5bX6KYSxUIzMcQHN2XP3ZqY7JMQzVeF6W/UJ+cpZNzVxj1HdM/quHJBsGi8FjutNdqBlTA4Z8nsPNju4r3oCIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiIOCRpJPJQPB4NfjOtrx6LC9wPv4D8FLcQVBpLHW1DebInZe88FgNmNOGWueqI4zSaR7h/4oMfbWNj2k1kVR++EgHjny/BUpgWvfsc24V9jvHzdnr3boTHlu3O1Qy/D0T8VduO4H27ENJeISfnCA73jn+Cxe3PZ7S7RcJx3C26Plalj3lJIP3reZjPv6dxQWgxzXtDmkFpGYI6rla/8Ak3bTpnvGz/FTjBcqV25oZJuDn5fun/WHTvC2AQRDbDhCHG+ArhZS1vnOnfUjyPQmbxafjxHxWmWzTEk+BtotFdpWSReaVG4rYuugnTIPh+i38WoHlXYK+QsZHEtHDlQ3ni/LkyoHpf3h2vfmg2exhZbdjbA9ZanSMkpbjTZwzN4gEjUx49xyKonyXcS1eG8WXXZrfzupRI51Mx/qzN9Ng947Q9xWf8kvHYu2HTg64zfttsbnSZn6WDu/hPD3ZLA+VZhmssGJLXtLsLd1MyRralzBlpmb9G8+8dk+4d6DLbcPJzt2K66bEmEa02a+OJe9mfzFQ7xHqnxC1a2s4dxBheppafGNpdDVjhHU5fNVPhr8F+gWzfFNHjPBtvxBSZNFRGN7HnnupBwe0+45/DJNoODLFjfD01mvtFFUwvBLC5uZjd0I7kH56Wl15tZpHVkUMrZO2xmfpj2VLsUUtLBTDEeGadks0411ELG9kFYfHGAn7P8AFM9lulbWRUu8O5hk7fZ9VzXdy89qvBwtUCmhrpJ6epOrU5ubAEFm2HETLxh4VFPXvbojDJaV3Nh/MqQ2ARQQMqJ+3TMILpnHh7gOYVUVVTHS1PyrZRnWuI3kDfRlb4dxXvrb3V1VudeLQyWSSFwbPS59qM9RlyKC1Ka8Mq6iYwsMjiDlnyPuCybaVsjY5qhzpH6W6os+7vPRVVZ8VxXFkr6GneyRhaZsuEpd4joFJbDcXvljmdVySMJdnD6pcPHqgnMklXTy+dU37PEHZsaOIPgsxaMTvYS6sbLJHnwcOLs+7wUKdeQylFTXMlib6ujixx7vBcV1wio66mrKesa2nnbnmOIDu7xQWu2tp6qIyxPOWfEf4ruuV2g3cTYgyJ+XHSOGXioRabnvJW2umD3sd2pJI+APgvZfpaKGm3rDMS7gW9SO4IJRBfreaZxjj84kYdIIZkSfDwXldjSJlxbbZKNrpHDMRh2YafFQ+rvzbZbtWkNklZkGkjMDo33rAS3SWBkVU2KKOZru3Ts7UgB9YuQWlFieQSaamPgeGTV3z32MwkHSyFvN55hQT5apZH01RTkvp4yPOXOHEe5dDKtsd9q53v3tBUx6mRnkPFBOKq5slo43U7g8Z88uGSxlPXU/ndTWV0jfN8tAyHIqO02JYILWLUZoWva8vjdlxI7liKzEVfUw1FBLDTwQy8Wu/VB6cVX6R8c4p5GNoR2SdPEhQStubKUOrZ5YmxFuURcPQ8V1XusHmM9wqM4qeAFkTAeDz3lVj8pOxBdKKzvbJHreZN0c+3/ggzFHdTX1U1dcqo1UcRG7GjRGXHk7Pwy5dVJcO4JxTjuqkpLdaajzXeNkEsmplO9vuPMKxaTYTWybPrleKnOG7RROqLfTZdlob2vx+9TTyRMX/LGEqrDtXJqrLXJqj1ek6B/Efc7MfcgqW2xX/ZDtVo/6WiOahuNPuqiNn0Rp39l2nxb1WXwDVjZltsq8L15zw/ePmYpCew+KTjBJ+ORVyeUtgtuK9ndRU0sAfcrX+005A4lo+kaPe3P4gKiW0R2h7DhUwHXiLCB0cD25qM8R/d45fZ8UGwdbSVuErw2ppiZaKX7svZPj3FTu1V9PcqGOrpX6mO+9p6g+Kq7yeMaU2Pdn7bVdniS6W4CGqYTxkb6knxA+8FZb/SGDLx1lt85+Dh/3ggsVF0UVTDWUzKmnkEkbxmHBd6AiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiII1tDqxTWF8XWpIZ+q+dnMrHYdEbT2o5XZj3rw7UnjcUMR9tzvwyXk2YVOitqaQng9mtvvCCYX62xXa2SUcvAu4sdl6LhyKiGEbtNY7hJZLr2I9fzbj6p/kVP1g8WWGG8U4c3KOqjHYflz8D4IKm8ozZc67sOMsKxGO9Uvzk8cPAzgcQ9v125Z+KzHk97U24ytwsl8lbHiGkZk/Ph5y0euPrDqFIsN4gmtdQbTewYwzgyQj0ff4eKrnbjsmmiqf6eYDL6aug+enp4Dlnlx3keXXvHVBsCo5tIwpQ40whW2CuGkTN1RSAcYpB6Lx7vyJUO2CbUoMdWj5NukkcGIaRuU0foioaP3jR+Y6e5Wog/P23T3/Z3tBbLxp7laaote08ngcx9lw/ArdamlsG0zZ4HH563XalLXNPON3Ufaa78Qqz8qzZ2b1Y3YxtNMTcbe0CrawcZ4B197fyz7lAPJU2hixX04Vu1RptlydnTOceEM56e5/L35d6D17E8Q3DZRtPrsAYncYrfWTBsb3ei2Q8I5R9V44H4dy2rBVP8AlK7Nf6Y2Bl7tEQ+XLZGSxrR2qiIcTH7xxI+I6ryeTTtT/pPbRha+y6b5RNyje/nUxDr9tvX7+9BNtrOzewbRbC633WLd1MZ1U1WwduF36jvHVaeY82H42wrUSvuMBuFrbwjqaRuv+8PVW/K+Xta4Frmgg9CEH5m0FPPT1LaWB7WneDQ5r9RcvTeoKgb2Ub61S569fqSfaW+l32VYEudw+UZbDTQ1mZdvoRodmevDqoliPyfsNXaVxbcKuGJw4xEBwz7/AHoNOZa6cT0kdy/ZBH6FTGPR/wC8p7YcW1dOIqf9ju0O7du6yn9l3pNc31HK05PJsuVMyemivdLcqOX9zUxFpHx4qrL/ALANpGD6iW4YftkFZRl7tUEUmoMHtDLj96CT2Srp2SmCYzebCHfMj3eeke9eaopIcR1UXz/mlNEdbNHoqHYXxtd7Fco7LXPZa6osIfBXRZ6vrDp96kQphPURkV0UUhZ0OlrneCCTsqRG11PRVRe4cHSMdk4e9cfL1dPIKaUyZxDJrzzBUcmq6imifDSRwcOG9HJ3iSoncaHEgqHzuuzNEvEAP45d6CywcPw1ra6+3uOR7eJjL+A/xXXPi/DlNC6moZqeajBJILs3j+JUpW4Plqqgy1Fza4Hn2yumWwW+AClguZZM7np4oLhhxPSVFDPTMqYYOOTN23NeSpv8bKONzbjPNMw6TEBpBCq2ilntIfS08jpZJOG9e3Jds+Ipw+OKoDKdsQydJlmXFBLqbFN5F/bHBaQYGs4yP5/Be6Gor5pJHVVO+KiHaOmTIkd/u8FDjje3W50TBNnoZ85I/r7l8Yfq8dbWL3FasKUE0jifnpnjKKJvtF36c0GRu1ZcLxWz2+3tfUxse0U8De097j1/kFZnk71mEbdjwWvF9tfR10L9FE+tHAS/63V6Lu7ory2LbHbJgKkirqgtuV/fGBPWOZk1p6hjenv5ro25bILdjmB91tgjosQRM7MuWTKnLkyTx6B3T3ILXIBaWkDTlll4LVHtbJPKXz+is1yl/hMMx/5HqQ7BdqlytF7/AOjvH5mhqYpNzSVM/pMdy3L/APld8Fm/K+wmbngmDEdLFnPaZPniP7F/A/ccigvBwZLCQcnMe37wVqjh1p2TeUXPZ5czZbsd2R0MU3of3XcFeewTFYxdsztlbI/VWUzPNarv1s4Z/EZH4qt/LOsBdZrPiuBuUtHP5rM8c9L+LPucPxQRPGVDcNh22OHEFqhJw/cC4sZ00H6SL3jm1bMUktnxfhmnraWZlVQ1kQlhlbzGY5+BHd8FDqegtu13YrbxcAHOraNrhIecVS0adfwdn8FWPkw4qrcMYruOzPEBMP7Q8UrXH6OcekweDhkR4+9BY5lvGF699FHKd3nqGY7Enis/bMcRnJlxpTH9eLiPu5rPYjs8N3oXRPGmZoJif7J/kojhRlHVumsd4gAmYfmzlk5veM0E7oa2lroRNSzMljPVpXoVfV9ju+HZ/PLRMZYh06/EdVnML4qp7mRS1eUFYOYPAO938kElREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBFwOa5QF4rtc6O105nq5gweq31neAC82JL7TWam1PyfO4fNx55Z/4KtLu+51RZcLgHkT57sngDl3DuQejFV8kvVUyQxCKKMEMbnmfeSmDphBiOjkJyBdpPx4LDrtppTBURSjmx4d9yC7EXxC8SQskbxDmgg+9faDD4lsdNeKYh/YnYPm5B08D4KMWG81eH6o2u8giBpyaTx0DvHeFP1jcQWalvNEYJxpkHGOQc2H/PRBr7t12c1mHrmNpWBC6PQ8T1EdP+6d/aNy9U+sFZmxTalbsf2psMro6a907P2mmJy1/XZ3t/JfcFXcsJz+Y3BvnFFJ38Rl4fyVVbWtndRZ6sbRdmbt1ujv5qan9OB/tMaPV9pn6INmXta9pY4AtIyIIzBC0v8onZxPgjFRulriIsVdJqpy3h5vLzMfgBzb/gtgNh+1m348oRQ3Ax0V/haN7ATk2fvfHnz8W8x7lOcZ4ctuK8N1diusW8pqluWfrMd0c09CDxzQVv5Oe0+HGVibZLtMPl6gYAdX/WohwEg8Ryd9/VRHyidmNZabiNo2Cd7TVNPJvq6KDg5jv7Zn/MPj3qlsTWTEuyvaDuhI6mrqGTe0VWz0Zo+jh4HkW+8FbabF9pVp2h2HiWQXaFuVbRuP8AvN72n8ORQePYZtWt2PLU2kq3x0l/gYBPTk5CYAfSRjqO8dPcrPWvG17YVPHcDizZzI+jr43bx9DG/R2ueqI9D9XkvPs68oGa2zMsO0Whnhq4nbp1c1mkjL+1jPEH6w4HuQbHosXYMR2G/wBI2rst3oq+E+tDMHZe8cwfArKICIiDUPbjhe0Yg8paGxYhilfarnJSxyASaD2m+q7p2lmsU+SVE5p/ojju62/tamx1vz4HgHAg/fmvR5X1DLasU4axjSjJ4IYftxO1N/NbHWKujudkobjEc46qnjmb7nNB/VBqTX7EttNsphSQNw1f6aMcNEnm73+8lQPEGAtrFsMtTV7L62ZzOXmtTvo2jwW/yIPzJu19v9BGY7nhK4W0eu11M8j7yo6zGTqeUvhsr2u9Vzmkn7l+qNRS01Swx1FPFMw82vYHA/evC7Dlgd/9SW3/APxWfyQfmjZKHaTjCq02vDFyq8/o93TOb/vL34z2R7TMLUlDWYnpmUFPWuIYS8PLSOJBA5HI8l+l9PTwwN0wxRxtHIMaAPwUO23YRGM9ndwtMceusY3f0n+1ZxA+PEfFBRWyzyTMB1Nqor7fb7XYihq42zxBjtzEWuGeWQ4/itlMKYZsGFbVHa8PWmkttHGMmxwRhv3nmT4lUv5IuMnVFpqsDXIllXbS6SmD+GcRd2me9rvwKv8AQEQIgp/yhdkzMaUJvtjZHDiCkZmB6PnTRx0E9HDofh7otsT2iuxVb6nZjjzhXSQupopang6ZvomN3+sH4rYla9eVHs7cyMbRsON3NwonNfXCPg5wB4TD6zevh7kGA8ma7VeC9q172eXY6W1Mj2xZ/wBtHy/vM4/cr52u4eGKdnV6swZqllpnOh/2je038Rl8VqjjjED73TWTajavmb3RyRUl3EfqVMfGKb3SN/4clt/gfEFHivCNuv1G4OirIA8tzzLHcnNPiCCPggpjyNcQmbD9zwrOcpqCbfwsPsP4O+5w/FfHlV4InjbBtFsLDFV0Rb586P0tLfQl97TkD4ZdyiuZ2WeVJnId1arlLwPJu5n/AO6/8ltTVQQVlHLTVEbJYJ4yx7HDMOaRkQfDIoIZsXx3T48wZTXLUxtfEBFWxN9WQdfcea+cc26W33GK/UI05uG9yHou6H48lROH5qrYdt1mtlXmMO3M5B/Tcud2H+9h4HwW1NTDBXUT4JAHwzMyPiD1QeeyV8V1t8VZHlxGTm+y7qFgsX4WjrQ+vt7NFWOLmj95/isTh+omw1iWS1Vbv2eU8CeX1XKwkEUwViF9ZnbLgS2rj4Nc71/D3qVqGY6sUmsXq3AtnjOcrWdfrfzWVwnf4rvRhkhDauMdtvteIQZ5ERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBEXDnBrS5xAA5k9EHKxmIL1S2eiM851SHhHGObysPiLF9NS5wW79oqPaHoN/n8FjbRh24XeoFwvrpAM+DD6Tv5BB8YctU+I7g68XNxMAd2We14DwCkmLrS242d0ULAZoRriAHd0HvWZhjZDG2ONoYxoyAAyAC+0FIEZHI8xzC4Uox9ZzRXHz2IfMVHpfVf/iougtTA9Z55h2DM9qHOJ3w5fhks4oLsvqspKuiJ55SN/I/op0gIiIPNX0dNX0r6aqibJG8ZHPmPEdxUEulqumGZzV2+QzUfUZZ8Prj9VYi+XAOBBGYKDXDH2zqHENT/SfAR+TMQQ/Py0McmjW8evEeh8Fm9jG2l1dXjCOOx5heYuwyqlG7bK72H5+i/wDAqfYnws6ncblZ845I+2WM9Jvi3+Sr/HuCLTtGpiWiKgxMxnzdQODaoj1X+KCxNrWz61bQcOGhqnbiti7dHWNGbonfq09R1WmlZTYp2aY5LHGW23i3yao5GnsyN7x0cwhXdsn2n3zBV7GBNorJYoYniKnrJvShHQOPrM7ndPHpbO1nZ7Z9ouH201S7cVsOb6OtYM3Rk8wfaaeo/JBjdie1e1bQbd5tJopL5A3Oopc+Dx7bO9vhzH3E53HuzrCWNoS2/WmKWcDKOpjGiZnueOPwOYWkt6tWI8A4vfSzme2Xahk1RTRuIz7nsPVp71sZsT2+Ut8fFYsZmOguXBsNZyiqPtew78D4IKi25bOpNmN+t09ouNYaSua7cz6jG+N7TxaS3LoQc/FSm0UXlCWK109XYbrPfbbLE2SnkiqI6lrmn7fFX9tdwbSY9wNV2d+nznLfUUufoTAdk+48j4FU/wCSjjaa31FTs4xDL5vVQzPNEyU5ZOB7cXvBzOXvQYwbQPKGo/61hupky9q1f91cjyhdoluGV2wXBn3upp4/5raLILh0cbvSjafeEGnu13bFbdpGCG2eqw9UW6409SyeKQTB7OGYcDmARmD48lfHkzX1t72R2tpk1z0GqklzPEaT2c/4SFB/K1qMIWuwwULbFbn4grXZwztia2SGPk55IGZz5AFUnse2iXLZ5iIVcA39unIbXUpOW8YOrT0eMzl04lBvguFjcL3614lsdNebPVMqaOobqY5vMd4I6EciFk0HGS5REBERBqvtmoJ9mW26gx1bYS231soqJGM4ancpmfxDj8Vs5Z7jR3e00t0t8zZqSqibLE8dWkZhRra/g+DG2Bq2zODBVAb2jefUmb6PwPEHwKqnyTMZSxefbPbw4x1VJI+Sja88eB+cj+B4/eg2HREQF11EUVRBJBPG2SKRpa9jhmHA8CCF2Ig0yx3hluAtqFdhWYE4ev7NMP1Y3u+bd9qKT8B4qe+SPiKqtd0vOzq7ndzwSOmpmH1Xt4Ss/J33rq8tuENjw1WN4Sap2A/3Co9tajnwFtQw1j+hzDbhBBVTfWkDWtlb/Ez80Fi+V3hJt0wXDiimizq7S/54jrA7gfuOR+9TPYJiv+l2zO21sr9VZTM81qvts4Z/EZH4qV1DLfibDEkYcJ6C5UpGY9aN7f5Fa0bBrnV7N9sdywHeH7qlrpjDG53AGQcYn/xA5fEILe8oTZ8MdYNe6iZneLfnNRkc5B60f8QHDxAUe8lvHst8sL8J3d5F1tLdEZf6UkIOQB8W8vcArtWse2e0VGzHa5b9odmBZQXGf9pjHoiT9433PHH35oLx2i2o1VtFwhHz1N6Xizr93NZDBdz+U7LG6R+qeL5uTvOXI/Fe21V1He7PBX0zhLSVUQe094I5H8lCrLI7DOLH0Mwyp6ghoce4nsn9CgsMjMZFQHFNqlsNdHebXmyLX22D1T/IqfDiM111EMU8D4ZmB8bxk5pHAhB5LDdILtQMqYSAeUjM+LHdy96rr5/CGIPWfQzn72/zCsKCRk0LJY3amPaHNPeCg+0REBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERARFwg5RFw5zWtLnEBo5klByviaWKGMySyNYwc3OOQCjN9xjR0YMNABVzngD6gP6/BYals1+xI/f3WofT05OYaeH3N/mgzt2xlbKXsUp87k+qcm/esD/5x4pf61NRE/ZZ/Nyk9pwtaKDQ/cb+Vvrycfw5LOAADIAAIMFYMM2+1gSFu/qP7R45e4dFnUXCDlERB471QRXO2y0cvAPHBwHFpHIqn54JIKiSGUEOjJac/BXYq62kW4wXJldEMmTDJ32gg8OBJ9zianH9oxzPvVp9clT+F5BFiCikd0maFcCAi4HNcoCIiAQotinCzK3Ost+UNYOJHR/8j4qUogo7H1ht+MrcbPib9mukOYpbhlnuz7LwPSao1s82h33ZhdBhHH4e+1t/q1XnqMbOjgfWj/JX9iSxUt5ptDwGTt+jlyzLfD3Ks8R2G33akOGMXU3zI4QVDfpKdx5Oaere8eCCS7TcDYe2o4UiljmgNRu95brjH2tGf5tPULS7FmHLxhXEFRZb5TPp6und/C9vR7T1aehVyWW9Yv2FYiZbbk2S64Yqn6maT2Ht9uIng1w6tPP8VbGPcK4Y2z4HiuVpq431jWE0NY05GN3MxyDnlnzHMIKp8n3bY6ymLDGMKoyW4nTS17zm6D6r/qdx6e7lI/KV2dzThu0rBw/boNMtUKfm9o5TsI6t6944rW/EVkueHr1U2e80klLW0z9Mkbh9xB6g8wRzVq7Adsc+E548OYjlknsMr8opTxNHn+bO8dOYQXnsB2o0mP8AD7aWrcIb9RRhtXEeG96b1o7j1HQ+8Ke4ovdBhzD9be7nO2GkpIjI9x65cgPEnID3rWPbFhmt2b45odo+CgY7TUSCU7v6JkjvVOX7t/T/AMFhdv21tuPaW22q0Mlp7fHE2era715/Z9ze/qUFfbQsU12MsXVt/r+y6d+UUYPCKMeiwe4fjmsAiILX8nbaW7BGIhbbnKfkGveBMP7CTkJPd0Phx6Lc+N7JGNkjcHMcA5pBzBB6r82Vt35J+OpL/hSXDdxmL6+05bpzjxfTn0f7p7PuyQXaiIgIiIC1r8pPBNbhzEUO1DC4dG+Odr64R/upOkvuPJ3+K2UXRX0lNXUc1HVwsmp52GOWN4zDmkZEFBFNkOO6DH2EYLrTFkdVH81WU4dmYpQOPjpPMeBUyWpVP51sI23bn5z+jle74Pp3Hn9qM/h71tlBLHPCyaJ4fG9oc1wOYIPIoPtERBrN5aVSKi64Ys0famIkk0j65DR+Sn+3/B5vmxh9PFEXVlogjqoeHH5toDx/d1fcq02mN/pT5WFptEhJhpJKaIg/VBlctopY2SQuieM2uaWuHeDzQVD5J+KhfdmsdpnfnV2Z/m5HUxHiw/dmPgot5X+GJIIrZjy3MLKileIKl7eBHHOJ/vB4fcsDsXeMAeUdecJSHTTVj300efXjvIv93h8VsfjWw02J8KXKw1YG6rKd0WZGel2XZd8Dkfgg8Gy3FEOMsDWy/wAbhvJog2oYPUmbwePv/DJfW07C1NjPBNxsFQ0a5oi6nef3czeLHff+BKo7yRr5VWfFN+2e3PNj2F00TD6ssbtMrfyPwWy6CgvJRxPO1twwJczoqrcXOiYefB2l7fgVbGPLQ2vtLqmJv7RT5uB6lp5j9VQG0wO2deUvb8SU43VBcnRzTAdQ75ub+fvW0TS2SIOHFrhmPcUGBwJdPlCziOR2c1OdDvEdCpAVXrC/C2MSzM+Z1PM/VP8AIqwQeAPNBi8TWpt1tMlPkN80aoj3OWB2d3V53tmquzJDmYge4cx+qmQUCxpTS2e/098pBk17s3Ae0Of3hBPkXTQ1MdZRw1UJzjlYHN+K7kBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERARee4VtNQ0zqiqmbFGOp6+A7yoXdcUXC6zGhsNNJkfXHp//ACoM/iPEtDaQYgd9VZcI28h7z0UaEWJMUPzlLqaiP8LPu5lZXDeE46dwq7qd/UHjuyc2g+PeVLQABkBkEGCsWGbfbMpC0T1A/eOHL3Dos7kEXCDlcLlEBERAREQFhMbUPn2Hp2tHzkXzrfhz/DNZtfMrA+N7CMw4EEIKXon6K6GQeq9p/FXS0hwa4ciM1SlXEaeqnj6seR+KuGzyma1Usp5uiafwQetERAREQFwuUQFi8Q2WlvFNu5gGyN9CQDi3/BZMc1ygqe92wQUdThzFNELhZ529kE8Wno6N3quCqiSixVsYvX9IMMVT7zhiqeBJmOyR7ErfUeOjhz/BbT3Cipa+mdT1cLZY3dCOXiO5QC94crLOJnUsfnlulaWyxPbra5vc9vUIIri2zYY274F+WLBK2G/UYzaHZa43ZfQyfVPQ/ELVK60NZa7hPbrjTSU1XTvLJYpBk5jh0IV9XrDNwwpfBi/Z1UmnfG3VUUYbmHDmW6fWYe7p0Xdiqgsm3Cwm72mBlrxzRRZT0Jd/WGjpn63genIoMFsI2g0dTQu2aY4cKqxXH5mkknP0DncmZ9xPo+yVA9rWBbhs/wAVzWmoD5aKTN9FUn96zx7nDPIj3HqolVQ1FLVvp6mJ8M8Dy17HDJzHA8QR0K2NwXc7Ztr2ZSYNv1XHHiq2jVQzv9KTIdl3j7LvvQa28VyvXeaCstV1qbVcad1PWUkropo3c2uHNeRAVjeTlfXWLa7Z3Ok0wVzjRS8eB3no/wC8GquVlcIudHiu0SsPFlbCR/fCD9E0REBERAREQVR5UWFYMQbM6q4hoFZaP2qF/wBUem34j8QF9eS5iCqvuyilbWPL5bfM+jDjzLG5Fv3NcB8F6PKbvYs2yG6Mafna8tpGfxHtf7oK8vkp2d1r2RUdRJ6Vynkqx9k5Nb+Dc/igtdDwCKN7T70MO4Avd5zydTUbyz7Z7LfxIQUBsPBxV5SN+xIR83A6pmZ4Zu3bPwW0a188jKzyR4fvOIZQc6yobBGe8MBLj97lsGg1c8qWlfhra1hzGNLnHvwx0jh1kheD/wAGQWztBUR1dFBVQvD45Y2va4dQRmqP8s23+cYBtld1pq/T8HsI/QKyNjVd8o7LMOVZ9J1BGHe8DI/kgoPa6w7P/KWteKYW6aWukjqH/wAXzc34cfitqI3h8bXtPBwBCoXyz7N5zg61XpvpUdUYXfZkH82hWhsgu7r7syw9dJDnJLRMEn2m9k/i0oKs8tC0mfDFlvUY7VJVuhf7pG5j8Wq2dlt2+W9nVguhObpqGPX9oDJ34gqLeVDSedbHLq//ALNJDN9zwP1XX5LFX51satsf/ZppofueT+qCXbQbd55ZzVRszmpu34lvUfr8F34GuJuNhi3j854Du359cuR+5ZuRgljdG8AtcCD7lAsMvNixfUWyR2UMxyBP+6gn+XFY3E9B8pWWelHp5amfaHJZNcEZhBVmHMR11nduXZz04PGJx5e7uVkWu4UlyphPSzB7TzHVvgR0UDvFFBasXA1UI8wqD2m/VPP7jxXfdLFcsPVAullmfJA3iWjiQ3x7wgsFFHsN4mpbo0RTZQVfsHk77KkKAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAi4zXKAi4J8Fhr9iO32hjmueJZ+kTDx+PcgzLy1rS5xDQOJJPAKMX3GNDRF0VH+1Tjhm30B8Vg2txHiuTXmaaiJ6khmX5uUlsmFrbbNMhZ5xUf2j+nuHRBHrfaLxiOo88u0ro6Y8WAj/hb096m1tt1HboBDRwMib1IHF3iT1XqAAGSICIiAiIgIiICIiAiIgIiIKmxfCabEta08A528HxU7wJPv8NUuf7rOP7lF9pkAZe4pukkIHxBWX2YTF1tqoM+EcoIHvH+CCXoiICIiAiIgIiICEAjI8Qi4z4oIliTCEVVnU2zKCfmY/Vf/IqmsY4Rf8o/KVqlms1/p362TR9jN3itk1i8QWOjvFPoqGaZW+hKBxb/AIINRMf0NRjOOouNVQCjxnRR6q6miZky4wt4Goj+u0ek3mRxCrrCl7rcN4iob7bnllTRTtkZ3Oy5tPgRmD71tFjrCM8M0O9DoZ4HaqWujOTmnvae/wAO7wVFbTcLVNLLJdhTMike7OqZH6Dj/as7gereh8EFieUdhyjxbhO3bVsNQZxywN+UA32Ojz4tPZP+C16WxvknYhprhbrvs7u5EtPPG6emY/k5hGUrB/xfeqb2q4QqcD40rLFOHOhad5SSn97C70T7xxB8QgiyymEszie0s9qth/4wsWpPsopfPdpuGqUjMPucGfuDwT+AQfoCOQXBHFcogIvmR7I43SPcGsaC5xJ4ADqqHsm383ba9T4apLZTusVTU+aQ1Ws71zjwD+7Inhl3cc0F9Ii4e4NYXOOQAzJQa2eWVdJay5YdwpSHVI8moe3vc5wYz/mWwOFLXHZMNW20RDJlHTRwj+FoC1owuHbTfKemvDPnLXbZd6zPkI4eyz+87itqkBUJ5ZWIjR4StuG4D87cZ99KP9VH/NxH3K+1qxionaR5T9LbWfO2+3Sthf3buHtyfe7MIL42N4fGGdm1ltLmBszaZss/+0f2nficvgpegAAAAyARBT3ldf8Aoj//AFGD8nKQ+Tr/AOhbDX/sp/43KCeWjcjT4ItNvB41NcZCPBjf5vVp7Jrf8lbM8OW8+lFb4tXvLQT+JKDCeUbRCu2NYhb60ULJh/BI136LA+SNWmo2RRU7udLWzRfedf8AzKdbWKcVWzTEkGWZfbZsvfoJVU+RZUGbA95gJ+juIePc6Jo/RBYe36MS7HcSsP8A2Mu+5wKiPkey69lUzPYuUw/BqnW2WJsuynEzHf8A3ZMfuaT+irfyLpHO2dXON3Jtzdl8WMKC9lBdo9O6nuNDdoh2gcj7xxH6qdLDY0oxWYeqWgZvjG8Z7x/koMlQ1DKqkiqWEFsrA4fELvUZ2c1pqbFuHnN1O/SPsniP1UmQR3Hdr+ULSZ4xnPT9tuXUdQuMC3QXC0ebynVNB2HZ+s3of0UjIBBBGar29wy4XxEyvpf6tOcy3p4t/VBmMRYQp60mqt583qB6o4Md/L4LFUV/vFgnbSXmB8sPIOPpfB3VTmjqIqunZPBIHxvGbXDquKylpqyEwVULJYz0cM0Hntl3t9xjDqWqY4n1CcnD4L2vcGNLnODWgZkk8AobcsEmN5ntFS6N+eYa93L3FR+/VWI4Yfk66yy7vv8Aa+PVBOv6VWHWW+fs4ddJy/JdcmL7Ez/rT3fZicf0WHw5hzD9ytjJGOne9vCTN+R1e5ZhmE7Ez/qer7Ujj+qD4ZjKxOP08rffEQsnbrtbq86aSrjkd7OfH7l4ThWwn/qX++f5rEXHBEQJktVU+GTo154feOKCZooFb8R3GzVHyffIpZADwk9Yf94KcUlRDVU7J6eRskbxm1wKDtREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEXC5QFjbzeqC1Rl1VMNXSNvFx+CwmLcUCllNuto11Z4GQcQzwHeV5sP4TfUSfKF7cZHSdrdE8T4uKDy1OIL3fpTTWinkihPBzm8CPe7osnYsG08DxU3R4qZeej1QfHvUnpaeCliENPCyKMcg0ZBdvJBw1oY0NY0NaOAAGWS+kRAREQEREBERAREQEREBERAREQQzajCPNKOoy4tkLSfeP8F4dmEum51cJOQfEHAeIP+Kzm0ePXht78s93I1yhmD7hDbr8yeoJEbmlh+KC2EXyC1zQ5pBBGYIX0gIiICIiAiIgIiICIiDz11HBW0z6epjEkTxkQfzHcVVmM8KeaB0U0PnNDJ65H4FW2uupghqYHwTsD43jJzSOaDT2vwzccD4st+LMOEyMpJ9Zh8OrPiOCuDblhOi2m7NKfE1lYH3GmiFRSuHEvj9eL3+HeFlMZYZktznSRN3tBJ8dPgf5rr2W3NmHqs2KeTK31Ly+nceUUh5s9x6eKDS1zS1xaRkQciFOdgIa7bJhfV/2wn/cdkpP5TuzmbCuKpMQ22A/Itzk19kcIJj6TPcfSHxUU2EB3/TFhfT/ANvb92RQb5jki4PMLkkAEk5Ac0FNeVXjf+jmCfkGil03G85x5g8Y4B6bvj6I95WqWC6v5PxjZa4fuK6F/wBzwpPt+xUcW7T7pWwv1UVK7zOl48C1nAuHvdmVjNlWHZMU4/stlY0lklQJJiPVjb2nH7hkg39ac2gqsvKRxm3CWzuqipp93c7kPNqUA9oA+m74Nz+JCsvsQw8XZNY3iT3BapXqeXbht2it9OCbFbHaNQ5ebtd23+954DwyQWb5KODzYMBm+VTC2uvRExB9WEZiMfHi7+JXGuuniip4I4IWNjijaGMa0ZBrQMgAuxBGtpuJIsJ4Fut8kcGvp4SIQfWkPBg+8hU/5HuG5BSXXGla0unrZDTwvPUA6pHfFx/NeXywb/LWVlkwPQOLpppBUzMB9JxOmNp+JJV6YEsMOGcH2qxQNAbR07WOI9Z+Wbj8XElBmwiIUGqflkXUVWO7LZc+xSUwlePGR/8AJq2jtjWMt9NHG3SxkTQ0dwAC0tx092N/KIqKaImWOe7x0cf+zY4M/QlbsRsEcTY28mgAIMdi6MTYUu0TuIdRTD/cKoXyIXu+ScSxnk2anI+LX/yV+4n4Yauf/scv/AVQPkRf1HFHdvab8pEF07VYt9s1xJH1dbKj/wCGVVHkVSh2Cb3F7Fwafvjb/JW/tDGeA8QZ/wD3ZUf/AA3KmfIlOeFcQf8Atsf/AAFBsIvlwDmlrhmCMiD1X0uMkHhtFporU2VtHGWCV2p2ZzXvREBeG9W6C626SjnbwcM2u6tPQhe5EFf4duNRhu6m0XQ6adx7J6M7j7irABBAIOYKwmLLDDeqPoypj+jf+h8FgsIXqpoK75Cuo0aDpje/1fD3HoUE4XVUwxVEL4Zo2yMeMnNcOBC7UQV7b3HC+LZKWUnzWoOQ+yfRPw5Kwhy4KNY+tfntp86jGc9OdQy5lvULtwPdflK1NjkdnPB2HeI6FBIEREHiu9spbpTGCqjDm+q4ek094KhFNPW4PvJgn1PoZO71h7Q8e9WIvBfbZBdbe+mmbxPFjurT3oPVSzxVNOyohka+KQZtcORC7VXtnr63C9z+TbkM6Nxzz6N+s3w71P43MkjbJG8OY4ZtcDmCEH2iIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIhQFgcZ3oWm2kRPyqZs2xeHe74LOOIa0uccgBmVVl1lq8SYhk81jMgz0xN9lnee7vQSDB9BR0EPytcp4mVMvoaz6I/mVKKa6W6ofohrYHu7g8KKUWBjIA+vrnF3cz+ZXfU4DpHfQV08Z+sA5BMAQeRBXKgLsMYkoe1QXMzAcg12n8DwXAxDiWzu03SjM8fe5un8RwQT9FH7Vi60VuTHy+ayHk2XkfjyWeac2hzSC08QQUH0iIgImaICIiAiIgIiICIiAiIgwmN2a8MVo+qD+Kq+khM9VFAHAGRwaCehKtjFTdeHa4f6lxVTUzt3URP9l4P4oJnha9TWus+RrwTGGdmN7/V8Pd3FTkEHko/iqwsu9HvogBVsGcbj1HslYzBV+kZUfIly1Cdpyjc7nn7JQTNERAREQEREBERAREQEREHxNHHNE6KVgexwyc0jgQq6xhhV1FHJWUfbpBxcz1mf4KyFw9rXtLXAOaRkQeoQRKwyW3FuGn2i9wR1uTdNRDMNQkHR3+eq17ttjttr8rejs9opY6Oho6kOjiZmQMqfWeZz4kq7r3bKzD10+UrWf2YnPIep9U+Cr/DWH6mo8oyHFnOOo3j3t9j5rQg2DUe2m3U2PZ7frqw5SU9DK6M9zy0hv4kKRKB+UF/6G8S/wDsg/42oNFBnqzPHM5lbMeRrhZjILnjCoYC+V/mdIT0aO1IfvLR8CtZuOfDmeAW/myWwDDOziyWlwAlipGvm/2ju078SUEF8qrHTsN4PbYLdNoul3aWEtPajg5OPx9H71kvJtwEMGYGjqq2Mtu10Anqc+cbfUj+AP3kqpaeI7U/KllMoMtqtUvvbu4OA/vPW1oGSDldVVPFTU0tTO8RxQsL3uPJrQMyV2qn/Ksxf/R7Z8bRTPyrry7ct8IhxkP3ZD4oK32RU8203b/cMaV0eqgoXGoY08eXYgZ8B2v4VtQqu8mfB/8ARbZvTVFSwivuv7XPnzDXeg34Ny+9WigLG4luDbTh25XRxyFJSyzf3Wk/oskq68pG5i17Hb48HJ9TG2mZ73uA/LNBrx5LFvfedssVxqfnPNYJqt/2z2QfvetzFqv5FNGX4rxBXH91RRxf3n5/8q2oQY/E3HDdzH/qcv8AwFa/+REf2DFA/wBZTn8HrYK/sMlir4x61NIP90rXjyJH6H4opiDmDAfuMgQXttGeI8A4gc7kLbUf/Dcqc8iVhbhK/OPI1zMv/d/4q19rcu62XYmkccsrbPl/cKrPyMYjHgG6yHk+4D8I2oL3RY643y1W92iqq2Mf7I4n8Fjv6Z2LP6eX/wB0UEiRYD+l1j5+dO/92UOL7GP+tH/3ZQZ9FFanHNqj+hinm/hDfzWPmxxUzHKitx/iBd+SCdKL47s0VdSmtieIqqAZ5+2O73rFedY2uJ+aikp4z9QM/E8VzT4NuNVLvLncTx7iXu/FBlcA3qS4291PUAman4a/aHT4qTrGWCy0lmpnRU2pznnN8jublk0AgEEEZgquqgPwnizeszFDLx8NB5j4KxVg8Z2oXOzv0D5+HtxePePigzbHNexr2ODmuGYI5ELlRXZ1dDU202+Y/PUvBv2On3clKkBERBi8R2aC8UToJezIOMb/AGT/ACUUw3eKixV7rNdmlsLTkx59XuP2VPuXPksPiexw3mkI4MqWD5qT9D4IMu0tewOaQQeIIX0oJhC9zWyrdY7tnGGO0sc/1D3e49Cp2OXBAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREEex7cvMLG+Nh+dqPm2+A6n7kwFbfMbIyV4+eqO273dB9ywePCa/EdFbBxyLc/4j/JTuJjY42xsGTWgADuCD6REQF8yMY9hZIwOaeBBGYK+kQRy6YPtNZm+JhppOhZy+5YJ1sxRh92uhndUwD1Wdof3Tx+5WAiCIWnGsD37m6QmmfnkXAdke8cwpTS1MFVCJqeVssZ5OacwvFeLFbbowipp26+kjeDh8VEaqxXzD05qLPO+aA8wOfxHIoLBXHVRnDmLaWvIpqweb1I4cfRcfDu9yk4OfJAREQEREBERAREQEREHlucW+t1TF7cTm/gqZcfvBV3uGppVLXGPzeuqofYlc37iguG2yb2200vtRNP4KNY7shniF1pARUQ8ZMuZaOvvCzOEJN7hqgf/qQPu4LKkAggjMFBgsHXoXa2gSkedRdmQd/c74rOqvbxSTYXv8dxoP6rIeLOniz+SnNtrIK+jjqqd+pjxn4g9x8UHpREQEREBERAXBXKIC8txuNFb4TLWVDIm9MzxPuCjOK8XCjkfRW3TJN60vqs93eVBKqonqpnTVErpZHHMuccygmN0x56lupf45f5LBVWKb7UcDW7od0bAP8AFYZPcgy+F46usv1OGSOlJf8APB/azZ1z8FmsQWGrsVULvZBnGw56Mvo/5tWbwNZxbbd5zK39qqBm76reg/VSQgEZEZhBgMN4lpbo0QzZQVfLQeTvsrsx3ZmYgwbd7M8Z+eUkkTftEdk/A5FY7EeEI6kmrtThBUjjozya73dxXjw/iiooZvky/Nc1zOyJHDi33948UGk+FaEVOM7VbqkBjX3CKKQO6fOAEFb9YurvkfCd0uTcv2SjkkGf1WkrS7bRZv6KbYrhuT8y6qZXwZey8h/55rb3Hx+U9mF6c30J7TLIMv8AZkoKW8iq3iR+Jb7KM5HOipw7vzze78dK2TWvfkTyh2GMQRd1ZE774/8ABbCIBWqV4L9rXlLC3ZmWzW12nvbuYvT/AL7+HuWymOK6S2YNvNxh+kpqKWRvvDCQqK8iq2RPo8QX6TjVSSsp8/q5az95KDY1jQxoa0ANAyAAyAXKIgLX7y0bs6HDNksjD2quqdO8fVjH83BbArVPynHHEe26zYcYctzTMiOXe8l5/DJBmfIn4txT9qm/J62TWtnkTDJ2K29z6cfg9bJoBAIIIzB4FYjDuGbBh11U6yWqmoHVcm8nMLct47vKy4RBBNv8252O4mf30en+85rf1Vb7CZrhaNiEM9Aw51dxk3sg5sZy1f7uSmvlPVHm+xi8D+2fDH/+60/ovnyZ4I37F7Ux7A5srpiQRwPzjh+iD34OsFqucT6ipqDUTA9uIHIt8T35qTf0UsOX9QZ/eP8ANRW7Qy4UxJFV0n9Vl46Pq9W/yU/pKiGqp2VEEjXxvGbSOqDCzYRsskbmspzGSCAQ88D381DG0VJZ7/5pe4N5THgH8QMujlaaxOJ7PDeKExPAbM3PdSeyf5IOaWxWSMB8NvgI6EjV+ayMMUUQ0xRNjHc1oChWDrzLb6k2K6Es0O0xF/qn2fd3KcjvQEREBcELlEHAC5REFfX2KTDOKY7lAwmlm4kDl9Zv6qe08sc9OyeFwdG9oc0jqCsdii2tutnmpshvG9uI9zh/PksHs3uTn08trnJ3kLiWA93UfAoJiiIgFcdEJ6dVygwWLMPQ3mnEkeUdZGPm3+0PZPgsJhS/1FFVfI13DmFh0te/m09x8O5ThR7GNhbdKbfwDTVsHZI9cdyCQoojge/mfO01ziyqi4M1ni4Dp7wpcgIuAVygIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIghMNJVVW0eSWaF+7h7erLhkBk1TZEQEREBERAREQEREEZxThWnuQfV0o3VZz4cGyHx/mvHgm+zGpdZbkC2dhLY3Hnw5gqZKDbRKF1LVwXmkaWSNIEjmj1uhKCcovLaaxlfbYKyPlKwH3HqF6kBERARROhrKmjx1VUNTO50NSNUQccwOGfDu6/cpYgIiICIiAqoxxT7jE1UP7TJ/3hWuq92nU2i5U9V/ax6fu/8UEiwA8OwzTtB9BzgfvUgUT2ZSF9lnZ7ExH4BSxB5rlRQ19HLSztDmSNy5cj0PvULwfVyWbEFRYqo5Ne7sH63T7wp6oLtJhNLXUV1YOuk+8cQgnSLqop21NJDUMObZGBw+IXagIiICIiDhxDWlziAAMyT0UCxbire66G1SdjlJL7XgPDxXzjjEvnBfbaGT5nlK8et4e5Q9BweJzXK4AJOQGZWesmGLlc3B72Cng6veOPwCDCQRSzzshhjdJI85Na0cSVmbfav/Oimtkvb0PaZfu1Efop/ZLBbrQ0Gni1zdZX8XfDuUYtH/pIq/tyoJ6AAAAOSIiAsTiGxUl5py2YaJh6ErRxb4eIWWRBr7tNwBHc3CnukZbUxN009SOI09B7vBWPgt0s2yLzG4yg1FNbpKaod9ljmh3xHFTOvo6eugMFVE2SN3MEfl3KvMQ4cuVobUyW+WWShqI3RTAekGnhx/mgrjyJc2sxVGM9DX0+X3PWySqnyfsP2rDFHc6aml/aayp3ug+wBkP1VrIPHfaCO6WWttsvoVUD4XfxNI/Va4eSVcJLFja/4KrjomIc5jT1kidpd+HFbNrVjbGyTZ15QtqxjANFNXSNneByOY0TZ/Dj8UG06L4hljmhZNE8PjkaHMcORBGYK+0HHVaq2tn9JPK4usg4tpTU5f8A4cG7H4rasnILVvyZW/Km3PFF0eM3RsnOf2pskHp8i2Xd3zFVA7gdEL/7rntP5rZtau+TN/o7bniu1DgN3Ut/uzjL81tEEBERBUHlcSiPZDKM/TroB+JP6LN+TfEYti2Gx307nfe9yivlkzaNmNJED9Jco/wY4qdbC4dzsiwyz/1Bjvv4/qgk96t0F0oJKWdvBwza7q09CFDsJ3Cey3l1juPCMuyjJ5NPQ+4qfKN41sLrlCKqkGVXEOGXrDu96CSIong/EnnJ+S7gdNZHwa8/vPD7X5qWII7i7DzLrH5zTZMrWDJpPJw7j/NYrDGJZaSb5JvQLHMOhsjubT3O/mpusHijDtPeIdbNMVWwdiTLn4Hw/JBnAQQCDmEUCw/f6qyVHyTeY3hjTkH+x/NqnUUjJY2yxPD2OGYcDmCEH2iIgIiICr6+h1gxrDXtz3E51O9x4O/HirBUex5bfP7K6WNuctOd43xHUIJA1wcA5pzaRmD3rlR3Adz8/szYnuzmp+w7xHQqRICIiAiLg80ESxrh4z/6Wt/Yqou08N5v8fevVgrEAutP5tUdmriGTvrjvUkUDxha5bTXMvts+bGvOQD1T/IoJ4uDzWPw/dqe8W9lTCQ1/KSPPiwrIoCIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgLH3+iFfZqqly7T4zp944j8QFkEQQ7ZpWZ0tRb38HxO1AHuPP8VMVX1z/83MaMrW8KafNxH1Tz/FWAxwewPaQWuGYI6oOUREEL2iRyUtTb7tBmHxP0uP4j9VLLfVMraKGqj9GVgd7s+i82Ire25WmemI7RbqYfrDiFHtmtwc6CotkpO8ieXtB7uo+BQTJERAREQFFdpVLvbKypHOGQZ+48FKl4b9SCus9VSnm+M5e/mPxQRbZXIN3XRD2mu/MKbquNmsu4vcsB4b2LL4hWOgKObRYd7hmR2We7ka/9P1UjWLxZHvcN1zf9UT93FB58Dz77DVJ9RpZ9xWcUV2Zv1WGRnsTEfeAVKkBEXnuFbS0FOZ6uZkTB1J5+AHVB6FCcb4m3eu226Tt8pZR6vgPFY/EWMKmtDqegBgpzwL8+07+SjEUM1VOIoGOklceDQMyUHXz4lZWx2Cvu0gMEemH1pXcAP5/BSfDODI49FVde2/nuPVHv7/cpoxrWMDGNDWgZAAZAIMFY8L222BshZ5xOP3kgzyPgOizwAHJFx1QcqB2js7SKkHq6VTxQKm7G0+Qd7nfi1BPUREBERAQ5EZHki4JQQ/EeEzvDX2Y7uZp1GIHLP7PcV84dxcd4KC9AxzN7IlIyz+13FTNYXEeHaK8RlzhuakejK0fmOoQZlpDmhzXAg8QQVVnlN4P/AKUbO56qlg3lwtf7TCQO0WD6Ro97eP8ACshBWXzCVQ2CqjNRRE8PZ/hPQ+CmdqutBeKUuppQ7MZPjdwcPeEFaeS1jMYm2fR2qqkzuNnygkB5ui47t33At/hVuLWLZlSuwB5TFwsEebKC4ukhYPquG8j+7ktnQg6as5Uk3+zd+S1m8jMZ4vxS/wD1Tf8A4hWzFfwo5/8AZu/JazeRi7LEOKpD0iaf99yDjYX/AP1PYoy5Z1v/AMULaFaueS8DctuGKruf7Gd39+cfyW0aAiIgoLy1ZtGBbRFnxfXud90Z/mrX2Uw+b7NcORH1bbD/AMAVNeW1J/ojDdPn6VRM77mj+avTBke5wjZ4hwDaGEf7gQZdCi46oIpjHDXnv+kbeNNYzi5o/ef/ADfmvrB+JfPdNurzorG8A53Def8AzKVKJ4vw157ruNB2KxnEtbw3n/zIJYijOCb/APKUHmlWcqyMdf3gHX396kyDGX+zUl3ptEzdMjfQkA4t/mPBQ+jr7nhO4eZVzTJRuObeoPi3+SsNeS62+muVG6mqWBzTyPVp7wg7aKpgrKZlRTyCSN4zaQu5V5UUd5wlVOqqR+/oieI5g/aHQ+KleHb9RXeEbt27qAO3E48R7u8IMwiIgLhwzBB5Fcogr2+UFXha6NuVtz80e7iOjfqnw7lNbNcae6UDKunPpcHNPNp7iu+qpoqmB8FQwSRSDJzSoDUQV+D7o6ogeZaKToeRHd70FiIvFZrnSXWjbU0smYPpNPpNPcQvagIiIC+J4Yp4XwzMa+N4yc1w4EL7RBXdXHU4PvzZoWudQSnl7Teo946KfUdTDWUsdTTv1RSNDmu7wvPe7dBdLdLRzDmM2u9l3QqJ4IrprZc5bBXnIFxMWfIHu9xQTpEXCDlERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERARE6oMJjC0C62p7WNzniGqPx8FjNnt4M9O62VLsp4fQB5lo6fBS3PjkFA8Z2+a0XaK+2/Noc/N+XJrv5FBPVxwXjs1whuduirIsgHjtD2XdQvZlxzCDlV/fQbDjaK4tz3FQdbvceDvx4qwFHNoFu89sbp2D5ynOsH6vVBImua9ge05tcMwe9cqP4FuJr7Exr3Zy0/zbvd0/BSBAREQEREFY3LOw41EvERNmEv8B5/qrMY5r2New5tcMwR1CiG0q272jjuLG5uiOmTL2T1+/8ANZXBFcK7D8DiRvIs43D3cvwQZxeW8R761VcXtQvH4FepcSDONw7wUEN2XO/YaxmfEPafwUzUD2bvMV1uNN0Az+45L34txU2iBo7cRJVcnv6R/wAygyGI8SUdpa6FhEtVlwYD6PvVb3W5VlzqTPVTbzuHRvuC80j3yyOfI5z3uObiTmSVK8J4RkqSytuPzcHNsXV/v7ggxNgsNbd35ws3cHrTO5fDvVjWOyUNogDadgdKR2pXDtO/kshDFHDE2KJgYxoyDQOAX2gIuAuUBERAUBqvm9qEeXrOb+LFPlAZfndqDfquH4MQT5ERAREQEREBERB11EENRC6GeNskbhkWuGYKhV4wpV0NQa6wSvaRxMertD7J6+5TlCg18vdrudz2q2DErBHvY6uFlR6vo9nV93NbBqM4qw1FcgaukG6rBx4cGye/x8V4sI4hkik+SruTHK06Y3v5/ZP80Envcohs9bMfRZTyOPwaStXPJYqjbcPY+v8A0p6QOGfflI79Ff22q4/JmyvEdZnkRQPaz7Tsmj8XBa6YLPyD5LOK7k4dq61zaWP/AHB/3kEu8iq3udQ4lvT/AEpZ4qcHvyBef+JbHKo/JLtoodkNNUkduuqppye/jpH/AAq3EBCiINZvLTl13PClH10zv+8sH6LY2ys3Voo4cstFPG37mha0+VCTdNtWFrNzAjhbl9ubL9FtCxoa0AdBkg5REQEKIggOMLfNaLtHfaAZMLhry6O/xUys1whuduiq4SMnDJw9l3ULtrqaGspJKWdocyRpaR+qgdgnnwziOS1VbiaaZ2QceX1XfogsNOQXAOYXPVB8SMa8aXAOaRkQRwKh1/wg+OY19jkMEoOe6B5fZPT3KaIghVixZLBU+YX6MwyA5bwjl9r+ambHtewPjcHNcMwQcwVi7/YaK8Q5TN0TAdmVo7Q/mFEaWpvGD6vzepaZ6Anh3H7J6HwQWIi8lquNJc6VtRSSh7TzHVp7iOi9aAuqqp4amB8E8bZI3jJzXDmu1EFdXWjq8JXdldQkupJDy6Zey79FPLZWwXChjq6d2qN4z9x7kudFBcKGSkqG6o3j7j3qCWmsq8JXd9DXAupJHc+mXRw/VBYiLhj2vY17HBzXDMEHgQuUBERAUL2jW57BDeqUZSROAkPh0P3qaLz3KljrKKWll9CVhafig82H7g26WmCsHBzhk8dzhzWRUE2f1MlBdauyVRycXEtH1hz/AAU7QEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERA6ror6WKtpJKaduqORuk/zXd14fFcoK7s1VPhXEElurSTSSn0ung4fqrDaQWggjI8RksLi6yR3igOgAVMQzid+iw2Cr5Ix/yJcyWzxnKMn/AIfegmi4e1r2lrhmCMiPBcogr6xvOHMYyW6U5QVDtIJ5cfRP6KwRkohtItploo7nEMpKY9sjnp6H4FZvC1yF0ssFSfTDdMn2hzQZRERAREQdFbTx1VHLTSjUyRhY4e9QTBtTJZcRVFpqT2ZHaP4hyPxVhKKY3sEtaWXC3j9qj9Jo5v7viEErXVV1EFLA6aolZHG0dpzjkAoF/Te4xUQhkpGCpZwdI/h/u96xe6v+JJ+O9mHtHsxt/RB5p7nLDdK6a3zujZUFzdQGRLSfwXVardWXGcQ0sJkd1PIN95UwsuBoYiJblOZSP3beDfvUto4IKWIRU8DYYxyDRkEGBw7hKktxE9SRU1PPMjst9wUlREBERAREQERcFByoFYf2raHVy9GGT+SnUhEbHSH1QSoNs2G9u9xqT1H5uzQTxERAREQEREBERAREQFG8X4bZdGedUoDK1o5nk8dxUjXKCh9rlTe7zs5rMMPY41cczHOzORcxhzLD3nMD7lB9rtMcK+Tvg/DEjcp62p87qMvi8/8AE1bJYqw7T3mIyNyiq2jsyZel4FUhtOwnW4mrLPR1VRuPk6oEZZN6O7c5uv8ABqC4dj9sdZ9mGHre9ul8dDGXe9w1fqpYuunaxkEbIst21oDcuWWXBdiAiKObScT0+DsFXK/1BBNPERCw+vKeDG/eR8M0Gv8Awxf5YvfDa6j/AP52f99bRrXLyP8AD1VU1d7xzcQXvqXmngefWcTqld9+Q+9bGoCIiAiIg45H3qNY+tBrrb53A3Oopxnw5lvX+akxy6rggOBaRmCOKDAYHu4uVqEUrs6mDJr+9w6OUgVd3GOfCmJhWwtJo5j6PeDzb8Oan9LURVVMyogdqjeM2nvQdq4PNcogLoraaCspn09RG2SN4yc0rvRBXl0tFzwzWCvtUpdTZ9oc8vBw6hSfDuI6O7MDC4RVWXaiJ5nvHeFnCARkRmFC8V4Y3Ydc7Q3dyxDWY28D72oJoij+Cr6+70To6huVTBkHkcnDofepAgLE4os8d4trocgJmdqJ3cf5LLIghmALrI2SSx1p0yQ57rPw5t+HNTNQXH1vkoK+K/UXYII3mXtDkfjyUssNxiulsiq48hqHab7J6hB7kREBERBB8eUk9Ddae+0oJyI15eqRy+/kpfbKo1tBBVGMxmVgdpPTNd7mtcC1zQ4HoQvoAAZAcEBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBRTG2HDXRm4W9umsj4uaP3g/mpWiCM4Hv5uVP5lVnTWQjjn64/mFJlA8YWya1XFl7tubGas36fVd/IqV2C6RXe2x1UWTXcpG+y7uQeysp46qklppRmyVha4eBUJwFO+23uqsk3AEnTn3t/mFO1AseQvt2IaS8REgOLdWXe3+YQT1F8U8jJoGSsILXtDgR1BX2gIiIOAuURB0TUdJOQZqaGQjiC5gK7mNaxoaxoaByAGS5RAREQEREBERAREQEREGGxlWmhw/UysOUjhu2+8/4Zrw7N6Lzaw+cOHbqHl3wHALEY1qJLxf6Wy0xPzbu39o/yCnNHBHS0kVNEMmRsDWjwCDtREQEREBERAREQEREBERAWGxLYaW8U/ayjqG+hLln8D3hZlEFf2C91WHq35Iu8bhCDwd7HiO9qnsT2SxtkjcHscM2uBzBCx2IbJTXml3cw0yN4xyDm0/qPBRC13S44WrHW65MLqbPs9ch3t8PBBYa1b8ovEFbj3aRbNm2HX76KCoDZ9Jza6c8yfCMZ/HPuVu7ado9JhDAz6u3TxT3SuY6OgYDnk7kXnuDc8+PXIKEeSjgCpoaSfH9+BfcbkD5pr4ubG45ukPi4/h70F0YOsVHhnDFvsVCwNgo4Wxg9XHq4+JOZ+KyyLhByiIgIiICIuDzQeK+W2G626SkmyBI7DvZd0Kh2FrlNYbm+y3LhCXdl3Rp7/cVP1gsVWCK8UebcmVLPQf3+B8EGdBBAI5IoLhfEFRban5HvebC06Wvd6ngfDxU5a4OaHDkeR70HKIiAo1i/EkdtYaSkylrHcOHER+/x8F14vxJ5mTbredVW7sucOOjPoPrLqwlhh0DvlG6jVUu7TGHjo8T9ZB2bP7TU0VPNW1Q0Oqci1hHEDvKlSIgIiIOmrp4qunfTzsD43jJzSoHYZpsMYllt1WT5pL655eD/ANCrCUax9avPrZ53CP2in4jL1m9R+qCSjiM0UewLePlO1COV+qpgya/vI6FSFAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERB11EMdRTvgnYHxyAtc09Qq/pXzYSxSYJXE0M3U+z3+8Kw8uqwmMrO272pzWD9oi7URHU+z8UGba4OaHNIIIzBHVR7aFS+cYckkA7UDhJ8OR/NeXAF5NRS/JdUcqmDgwH1m/4KQ3iEVNqq4D68Lh+CDGYDqfOMNU46xZxn4FZ5QzZZPqoKunPNsgd94/wUzQEREBERAREQEREBERAREQEREBY/ENwbbbRPVk5Oa3Jg73HksgoBjSqlvN9gsdEdTY3dv7XX7gg9ezm3uk316qczJK4iMn/ePxKmi6LfTRUlFDTQt0sjYGgBd6AiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgLw3m20t1o3U1SzPq1wHaYe8L3IgpTFmD7cy90fy/RedUkMmsH+1b3fzCuC11NFVUEUlA6M04aGsawZBoA9HLpl3Lm5UFNcKR9LVRh8bvvB7x3FQR7Lhg26hzXOmoZTy6OH6OCCxUXnt1ZBX0cdVTPD43jMHu8D4r0ICIiAiIgIiIOFyi4KDDYosFPeKYuAEdUwfNyd/ge8KN4cvtTZqs2i86hGw5NceJZ/NqnyxeILJR3in0zN0SgdiVo4j+YQZKN7JI2yRvDmOGbXNOYIWHxfeW2e2lzSPOJezGO7vPwUWoay5YRuHmlYDLQvP+S39QkLZMV4t3xzNDBzB6N6D4oMhgOyl3+ma8F8shzhD/8Aj96ma+QA0BoGQHJfSAiIgIiICEAjIjgumkqYKuEzU8m8YHuYSAR2muLXD4EELuQV5eoJcLYjiuFIwmmmPFvTL1m/qp7R1EVXSx1MLtUcjQ5p8CvLiC2sutqmpHZBzhmx3suHJR/ZzUVUcdTaqlpHm7jpJ6ceI/VBMEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREEExhQTWW6svtv7Ie7t9wd1+BUqttwhulnFZT8nsIcO45cQvVXU0NZSSUs7dUUjdLgq+tlXLhivuFumB3RYdHv9U/FB7dmH09fl3t/VTtQ3ZhSyR0lVVu9GZ4Dfhnn+amSAiIgIiICIiAiIgIiICIiB18FwVzyXy9zWML3kNa0EuJ6BBh8X3UWq0PkY75+XsRDx7/gsZs/tBhgddqgHfT8WZ8wOp+KxEhkxZirJmfmMHXoGA/mVYUbWxxtY0ANaAAB0CD6REQEREGJxNeo7LTRyuiMz5H6WtBy95zWRpphPTRztBAe0OyKg+06V0tdRUrc+yC7LvJOX6Kb0ke7pIozwLWAH7kHcEREBERAREQEREBERAREQF5rnRQXCikpalgcx4+IPQjxXpRBXdDUV2ELyaaqa6ShmPMciPaHj3qwaeaKohZNC9r43jNrgeBC8V+tcF2oHU0wydzjflxYe9Q+wXasw7cfkm65+b55An1PEfVKCwEXy0hzQ5jgWkZgg8CF9ICIiAiIgIiIOAFyiZoPDerbTXWidTVDM+rH9WHvChuEZJbDiWW01bchPwD/HofcVYCgePco8SW6Qenpb/wAaCeIg5BEBERAREQMgBkBkuMlyiAuNIGZAAK5RBwFyiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiIBUH2nUn9Vrh4xO/Mfqpwo5tEi3mHXO/s5Gu/T9UHvwpG2LDtC1g4GIOPvPFZRYbBMu+wzSH2Gln3HJZlAREQEREBERAREQEREBERAUQ2h3d8UDbRTE76fLeZcw3oPipLdq2K30ElVMcmsGfvPQKGYNoprxepb7XjUxrs2A8i7oPggkuErQ202lkTgN/J25T493wWXHcuUQEREBEXVVytgppZnejGwuPuAzQQC5n5U2hRRA9iOVrf7vEqxFXuzuI1d8qa+QZ6Gk/xOP8A4qwkBERAREQEREBERAREQEREBERAWHxRZIbzRacg2pjB3Und3j3HgswiCD4JvM1HVGw3LNr2nTEXeqfZ93cpwolj+ymaEXajGmphHby9Zvf7wshgy8/K1sAlP7VBk2X63c74oM4FyiICIiAiIgLgrlEBxABJ5BV9BniPG29yPm1Ofwby+8rO4/unyfatzGcp6jsty6DqV94EtfyfZxNI3Keo7bs+g6BBIRyREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAWIxe3XhquA/s8/uIWXXgvzNdlrGd8L/AMkGI2bP1Ye0+zK5SZRDZc/O0VDPZlH4hS88wgIiICIiAiIgIiICIiAiLqqp2U1NJPKcmRtLifAIIZj+qfWXWlskBJ1EF+XtHl+CltooYrdboaOEdmNuRPeepUNwPTvuV+qrxUdoRk6c/aPL7gp6gIiICIiAoZtFve6p/kuldnI/6Yj1W93xWcxXeGWi2OlaQZ39mJvj3+4Kqx5xV1Izzknmf95KCwtm1KYLIZ3DIzvz+A5KUry2umFJb4KVoy3TA1epAXBIHMgZnIZlcoQDzGaD5j1+vl8F9IiAiIgIiICIiAiIgIiICIiDhwBBB5FV7O1+FcVCRgPmc3HL6nUe8Kw1h8V2lt2tb4mj5+PtxHx7vigy0T2yxtkYQ5jgC0jqCvpQ/Z7dnujfZ6skTQk7vPnl1b8FMEBERAXC5RAXRX1cFDSvqamQMiYMySsbfMR261Zxyybyf+yZzHv7lFBDeMX1Qkmzp6Fh/hHu7yg5tUU2KsRPr6rPzOA8G+HRv6lWGAAAByXltlDTW6jZS0rAyNo+JPefFepAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAC6K9m8o5me1G4fgu9cOGfA8ighOy1+Ta6A8w5p/MKbdygezwmO/wByh6ZH8HKeoCIiAiIgIiICIiAiIgKL7Ra/zWzilYe3UHL+EKUKBYhJumPKegz7EWlv/MUEkwfQeYWKBjhk+Ru8f7ysygGQA7lxxQcoiIC6quoipad887wyNgzc49F2rH3+hNxtU1EJN2ZBwcRnkQcwgrHEV0mu1xfUyEtZ6MbM/Rasvs8tXnNwNxlbnFTnJufV/T7l4P6K3zzwU/mnA/vM+x96sqzUEVstsNHEBkwdo+07qUHsREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQQPGtHLa7rFfKEcC/t8OT/8AFTilk31NFNllrYHZe8L6fGx7dL2tcO4jML6HBAXBXKIOmrnipaWWpmdpjiaXOPgFBq7EN3v1QaKywyRRngXD0j7z6oU9ljZLG6ORgexwyLSMwQvilpaelYWU0McTSc8mNACCLWPBlPTkT3STzmU8dHqj+alrGNYwMY0NaBkABkAFyuOqDlERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQQHC/zW0Cti7zL+eanyitFZK2HGs1xOnzZ+p2rrx6KVICIiAiIgIiICIiAiIgKA0X/pPkz9t/8AwKfKH4yw/WS17LxaMxUsyL2tORJHIjxQTBFCLZjaSJwgvFHIx45vY3L/AHSpNb73a65o82rInO9gnJw+BQZFEBB5FEHGXFcoiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiIC4zXKIPHcbZQXBmmspY5e5xGRHx5qN3DAtHI7XQ1UtM7oD2h9/NTBEEAFvxdZe1SzuqYxzDe1n8DxXopsbzwOEVytxDhzLOyfuKm5APNeeppKWqYY6injlaej2goMbbsT2atyDaoRvPqSDSVmGPY8Zsc1w8Dmo5cMF2mpzdT7ylefYObfuKw78JXuiJNuuZI6AEt/A8EE9RQERY8h4l73gfWa5c/KuNYeDqN78v/AFfP8kE9RQL+kmJ2enayf/y7wuf6XXtnp2n/APbeEE8RQMY4uDT27W3/AHh+i+hj2UelbBn/ALQj9EE6XCj2G8SvvFY6nNvkhAbqLw7UB7+HBSJAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERBwM1yiICIiAiIgJkO5EQcaGey37lxu4/Yb9y+kQcNa1votA9wQrlEBERAREQEREBERAREQEREBERAREQERUt5Tm3S07KLEaKkEdbiisjJo6UnsxNPDeyZcQ0HkPWI8DkEn2ybYcFbLLbHPiSuc+tnBNNb6YB9RLl105gNb9YkDuzPBZ3Zhi+kx7gS14toaSpo6a4xGRkNQBrbk4t45cOY5r8/9iGzvFm33aVNe8SVVXU2uOoEt3uMpz1ddyz6x6AcGjj3L9GrRbqO02ultlugZTUdLE2GCFgyaxjRkAPgg9aIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIipHyiPKHwxsvppLXRCO9Ymc3sULH9iDudM4ej9kcT4c0F3IqB8kLbDjHazFiOfElpoKekoZY/Naila5gzfnnEQSdWkAHPP1hnzCv5AREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQERfMsjIo3SSPaxjAXOc45BoHMkoPpFrVtR8peeTEH9DtjdkGLr246XVTGufBE7uaBlry78w0d5UU2AbVNtNd5Rb9n2Oqmmq2tZKbjTiGP8AZNEZeCx0fAdosacyefeg3ARcEDLijC0jNpBHgUHKIiAiIgIiICIiAiIgIq4237YsK7KbQye7yOq7nUg+ZW2nIM0578vVYDzcfcMzwUV8n/yhaDaliSvw1V4bq8P3ekhMwhkkMgewEA5nS0tcCRwI6oLxRF4rxdbXZqM1t3uNJb6bUG72pmbGzMnIDNxAzKD2ouGua5oc1wLSMwR1XKAiIgIi4PNByiKv9uu06z7K8Dz3+4Fk9Y/OKgoteTqmbLgB10jgXHoPEjMMT5Qm2O1bMbIKSn01+KK9pZbLcwFznOPAPeBxDAfiTwHhozgjAePNt+12spblNO+rM29vFwnzcKRncfHo1nhlwAKlFLW4tvWLjugb1tXxcfpMshYaVw9X2JCzn/Zs+sVutsN2ZWbZbgqKxW0CeqlO9r6xzcn1Mx5uPcByA6D4lBntnmELLgXCNBhmwU4hoqOPSCctUjvWe89XOPElSBdFdV0lDSyVdbUw01PGM3yyvDGNHeSeAXZE+OWJssT2vY8BzXNOYIPUFB9oiICIiAiKB7a9quGdlGGm3i/vkmmnfu6SigyM1Q7rpBIAAHEk8Bw6kIJ4ij+znFlBjnBNrxXbIKqnpLjDvY46lmiRvEggj3g5EcCMiOakCAiIgIiIOOK5XmbcaB1wdb211MaxjdTqcSt3gb3lueeXEcV6UBCvieaKngknnlZFFG0ue97g1rWjiSSeQWrW0zazi3a7iafZjsQDvNMyy6YiBLY2R+sGP9VvTV6TuTR1QZjygNudxddzsv2RxG8YurSYJamn7baPPgdJHDWOpPBvMrXTaLs8ocOPpNnUWeLtqV+qIn11SJHObbs+1ume093N0jvV7lsE60Yd8n/DdLhTAdsOJNpmIRu4n85nk85X+xC3u+88ypp5P+xSnwLNUYtxNUi843uYL62ukOoQl3pMjPj1d18BwQS3Ybs/odmmzi24Xoy2SWNu9rJwMt9O7i93u6DwAU4REBF5au5W+jnhp6uvpaeac6Yo5ZmtdIe5oJzPwXqPJAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBEXxK9kUT5ZXtjYxpc5zjkGgcyT3IOKuogpKWWqqpo4IIWGSSSRwa1jQMySTwAA6rUvHeLsZeUXiifAuzJ01vwTSzBl2vrgWtmHcOpGXJnM8zkFJsW1eIPKIvj8L4WqZ7Zs1op93dby3g66vbzigPVg6nkcxn3G9sJYew/gfC0NmstJBbbVQxkho4AADNz3OPM8My4oKiu9rwR5MOxW5XCx04fcpGCKKaocDPW1TgQwE5eiOLtI4AA9ecO8kmz0WAdnF721bQbhFSVV/c6Z1TUHtebl2oZDmXSPzIA4kBqq/a/tJsO1vaya6+V0sGzbCx1hg+kr3+yxvV8pGQ9ljS7hxUswRg7GPlKYno8T41gmsGzq25C1WqAaGTMHJrB8Bqky5dlvgGXv2MdqO3+WqhwRLNgjZ3Th5qL5UEskqWNBz4jj/AANPD1ndFkP/ACfd0v1dasXUtddau6WqlrY2UVRO9zg52TtWnVxAIDDl4rt8r3FbrJh60bEdn9C2G53xrIHU1I3SIaYuybG0DlrIIP1Q7vXpvmLcO+TVsjtGCbPCy64xnjD2UsfES1DvSlky9XPkOZAb0QWXt72xWDZTY2vqx8oXus7NvtcLvnZjy1O56W+ORzPAZrW/Ae07b9XeUZhnD+KKmekFfMyoqLMI42sipXNcTqaO0MmDXk46uXes9h/CcmzywV/lA7a6g3XFc0e8t1uqMvmah30TQOQd3NHBgz6qaeR7gm5T01z2u4wa6XEuKJTNA6QcYaY8tPs6ug9kNQbF5cVyiICIiAiIgKnPKL24WvZhQstNtiF3xdWtAo7dH2t3q4Nkky4gZ8m83chlzHR5RG2yHA26wphSnN7x1cco6Ogg7fm+r0XyD8m8z4DisFsS2NUuA2Vm1bandRccWyRvrKuqqZNcdAMtTsieBflwLuQHBveggVBhSDZ3h2r26bcpBd8aVgLrdaanSWRSH6Nmn2h4cGDxWV8iDDWIL7iHEe2fEzvnr498NKMst5285H/ZzDWj3FVjc6jEHlU+UBHRUm+pcJ2x3Hj2aelB7T/9pJlw/kCtx8YYnwZsd2dx1Ve+K3We2wNp6OliaNcha3JkbG9XHL8yepQZDaTjrDWz3DU1/wAT3BlJSx8GMHGSZ+XBjG+s45LSiku+KPKp26UNFUMmpMJW1++fSg9inpweOsjnLJ6Of3cAq22rbQMY7dtotK3zeR++mFNabXCc2whx4Ad7jzLuvuAC3j2R4Ow15PexqWpvVXDFLHF53ea05ZyS5eg3vA9Fo6+8oJjtPxzhrZdgiS+XuQQ0lOwRUtLF9JO8DsxsHw58gOJWvWyrysr9jjarZ8LNwVRQUVyq9yHx1L3TRMIJ1HhkcgMzw71rPt/2rXjatjWa61cj4bbATHbqT1Yo+/7TuZPw6BbH/wDk/dl3mlFU7T7zTkTTh1NaQ4co+Ukvx9EeAPeg3ARcKG7YNo+HdmOD5sQ4hnyHFlLTM4y1MvRjR+Z5AIJmioryYNquPNrFRd73dsPW61YYh+bonxa95LLnxGpxycAOZAAz+KvVBjcT3m24esNbfLvVMpaChhdNPK7k1oHH3nw6r82Mb45xZts2xx1VBRT1tTLKaex24cW0zM+yT0+s4nhnz4BW95fO1zz2uZsxsdR8xTES3iRh4Pk5sh/h9I+OXcoL5LWIcRbKcbYeqrnhOCW2Y0mZTU1VNDnUiMSBjnwnPMNzeMwRk7IdyDbrydNjFu2XWaSrrZW3PFFwGu43F4zdmeJjYTx05/EniegFn3q6W+zWqput1q4aOhpYzJPPK7S2No5kldlwrKW30E9fXVEdPSwRmSWWRwa1jQMySTyC0C8pvalina7S3abDUNRDgCwTsZLI3NoqZHuyY9/f3hvIDieKCb3bGN68p7avDgbD76mg2f21/nFxkB0yVUbTzf3ajwa3pzPELca3UlNQW+noKOIQ01NE2KKMcmMaMgPgAtLvI72obKtmWyq51OILt5vfaqvc6eFkL5JpIw0CMNAGRHpdevFYTa/5UGMtoFwGFdmtFV2imq5GwQujGdfVlxyAGngzM9ASfFBs1tZ2yUmGb5RYMwnb2YpxpcJRHDbIZcm046vneAdAA45c8uJyHFWpTb400bqkMZMWAyNY7NodlxAPDMKmfJe2K02zKwG7Xk+d4uug1V1S7tbjPjumH3+k71j4ZKufKM2xXvGWKZtj2ymcGok1R3a6sdpZExv0jQ/1GNHpyd2YCCzMW+Upsxw9jSDCjrhU3GtdUNp55aKLeQwOJyyc7PtEHnpzVzL84NiGzK04v8oCjtOGaya5WCxOiqK+4kaWzGLLU5g6MfIMmjnp4r9AsdYtsOCcM1WIsR18dFQUzc3Oce093RjRzc48gAg8O1XHtg2cYOq8S4gqmxwwtyhhBG8qJMuzGwdSfwGZPBaU7O7LiTypttNRiHFk8tPh+26XSsi9CGLV2KaPxdxJdz5nuVZbe9rV92t4zfcq3eU1shcY7bb2uzbBGTzPtPPDM/AcAro/8nbiy+Mxpd8FZsks8lE+u0GMB0UzHsbqDufEOIIPcMskG79BSU1BQwUNHCyCmp42xxRsGTWNaMgAO4Bd6Ks/KJ2r2vZRgWa6TOZPd6hpjtlGTxlk9o9zG55k+4dUEQ8pPyjLbsruVPh60W5l7xBI3eTQOkLI6ZhHZ1EAkuPPSOnUZhXThirrbhhq119ypPM66po4pqmn/spHMBcz4EkfBam+SFsgqMXXCbbFtHgdcaitnM9tjqhnvHZ5+cEd2fBo5cM+5be1tVTUNJNWVk8cFPCwvllkcGtY0DMkk8AEH3UTxU8Ek9RKyKKNpe973BrWgDMkk8gtccV7T8W7WsTT4N2NVvydY6QgXjFmnsxD2YSe/v5npkOKjmKb7jDymMVy4TwdJPZtnFHLlcbrydW5dB+jPi7uXq8pzFNj2LbI6PZTgRjaa4XWExO3fpxQu4SSuy9eTkD7z0QVX5H9q898qqqqLddq26UNtbWONdOTrqGcY2Ofz9LPPmt6cWYhsuFbBVX2/wBwgoLdSsLpZpXZD3AcyT0A4lawbJ67DHkx7Fjc8Xkf0vvuVT8lscDUluXzcZGXYAGZcTwBJHPgujBWz/HnlC4gp8a7WJJ7Zg6L5y2WWA6N8PdzDe957TumQQfVwvO0DyoL5JacOCqwvsxp59FVXO4S1wHT6xPseiPWJPBXJ5rZ9kmFqLBOzawMrb3XZiipdXFzvWqamTpG3mXdfRaM1NcDXDCM1sfacHVdrfRWl/mjqege0spnN9QhvIrOCCAVLqlsLBM5oYZNPaLQcwM+7igg+yvZvS4Rlq79dqx17xddMnXO7TDi4/2UQ/dxN6NHdx8J6i1y8sLb3Ps2pG4SwwB/SSvpt6ap2Tm0URJGrSebzkcs+A58UFrbU9qeCdmtv86xXeY6eR7c4aSL5ypm+zGOOXich4rXGk227V9uWJ6nDWyamocMW6Bm9nraqRrqkRZ6dRzzAzz5NaSPaVG7HtkePNuOJJrlVVtVHQOc51Xe60Okbq9luZze7wB9+Sx+0nB2JNim1qOxWDE0tRdYoop6estxdFJ2+TC0EkHhxbmQQR3oJZtD2ez3LyibLgG3YuuuK7658LbzcKpxyglz1SaDmSGsZx58DwX6LwR7qnjiJ1aGhuffkF+eXk07U8N7Lsa3i8bRbDfKi/XQ5G45Ne6JjzqcSx2R7R4lwJ5ZZc1vBgzafgHF9vjrLDiq11LH/u3Ttjlb4OY7JwPvCCYouGODm6mkEHqCuUBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBcHmuUQfMr2xxue9zWMaM3OccgAqZvoum2yukstvqaq17OYJNNfXRdia+OB4wwnpTe0/1+Q4cVbN/tNuv1nqbPd6VtVQVTN3PC5xAkbnnkciDl4dV66WCGlp46anijhhiaGRxxtDWsaBkAAOQAQeay2y3WS001qtFFBRUNLGI4IIWBrI2jkAAtU/Lq21TWmjds0w1V7usqo87zMznHE4HKEHoXA5u7hkOpVz+Ultat2ynAs1drilvlW10VrpHcS+Tq8j2W5gn4DqtVfJo2E3valf8A/pAx8Kl1ikqPOfn/AKS5yaszz/d58z15BB0+SdsArNoMlJibF0EtPhOkmL4YHDSbg8HiO/RmAC7rlkOuW7OP8W4e2bYFqr9dTHS263whsMEQDS8gZMijHLM8AByHuUggiobVbGxQsho6Kkiya1oDI4o2j7gAAvzs8qjbJNtSxxFbbLrkw3a5S2hiGZ87m5b0jrnyA7veg98OO57DiGu2tX+GOv2g4jcThu1Za226B/ZbUPb35dmNnM8XdVfPk1bEa6guTtqe1R0ldjCrd5xDHUnUKIHjqd/rPwaOAXj8lTYBNZZ4dom0GEVGI5vnaOknbq8zB5OcD+87vZHBZjywdo1xobdQbLcGuNRizFB83cyA5uhp39k+4v5Z9GhxQQy5zzeUzt5htdOHP2c4Sm11EnqVsoP/ADHgPqZnqtt6eKGnp46eCNsUUbQxjGjINaBkAB3KD7CtnNv2XbPKHDNGWzVA+erqkDIzzuA1O78hlkPABTxAREQEXGa5QFS+33bBV4cq4cBYAoze8f3QBlNTRAObRNd+9l6DhxAPDqeHP727bV6+x3Gn2fbPKQXnH10GUMDMnMoGHnNN0GQ4gH3nhlnk9gmySj2eW6e63WoN4xjdCZbtdpjre97uJYwniGA/E8z0ADG+T9sUpMAibE2Iqj5bxvcc5K65Tdsxl3pMjJ/F3M+A4Kn/AC0dpFyxTiWj2J4Ge6qqaiojZcxAcy+QnswcOg9J3w7ird8q7bBDsuwK6K3zRnEtza6O3R5gmIcnTkdzenecu4qk/JwsVl2VYIqdum02bRcbiCbTDL2qiRr883tHWST8G8TzQXJhK24J8mfYqJrvUtFQWiStlb9LXVWXoMHd0A6Dieq0X25bVcQ7VsWOu12cYKKIllBQsdnHTMPQd7j1d192QE5xhiDEe3S93HHOMKo2XAtjJ0geizP0aeH255Pw5ngF6PJo2a0+1LaFLiS70sNDg2waX1DHjKM6eMcBd63DtPcenPmguPyLdkNNgrDb9rGNQ2kq5qV0lC2fsikpi3jK7PkXj7m+9Uj5Vu3Kp2oX75JtDpYML295EEer+tP/ALV/6DoPFT3yg9ql12zYp/6MNnBLcNwDVW1jexHK2Pi6R7vVgZln4/ctZfkv5TxNDYsONluL5pxTUzmsIdUOLsg4DoCeQ6DLPqgmHk7bMqzaptGpLE0PjtkBE9yqG/u4QeQPtO5D4nov1Ds1torRaaW1W6nZT0dJE2GGJgyDGtGQAVd+Tdsot+ynAMFtDI5b1VtEt0qh+8k9gfVbnkPieqkG1baHhrZxhapvmIa6KLQw+b0wcN7UyZcGMbzJPfyHM5BB49tm1HDuyvCMt7vcwkqXgsoaJh+dqpPZA6AdXcgPgDqFgHAGPvKexo/G2NbhNQYailLGOAybpz+gp28uHrPPXvKzOyrBeJPKbx9U7R9oNQ6HC9FLuqShiPZfpOe5Z3NHrO5uPD3bqW6jt9otkVHQ08FFRUzA2OKNoYyNo6ADgAg68PWa2YfslJZbNRxUVBRxCKCCJuTWNCqDyo9utr2XYdltltljqsWVsJFHTjJwpgeAmkHcOYb1I7lDvKM8qa0YVjnw/gCaC6305tkrPSp6T3e2/wAOQ69y142C7IcU7csYVF+v1bVttBm13C6y9p88nMsZ3uPU8hw9xDr8mvZLcNrmNai/4jlmbh2jmNRda2R3GeQnUYw49XcyegPiFsbgGip9rXlANxtQQhmBsCQigsZYMo6mcesz6jefwYsbtJm+XLpReThsYgNBbKYj+klfTehTw+sxz+rj63Vx7Peu/Fr7netHk7bF6V9tttp0Q4gvmRayBvNzMx6T3et7RzHLMoOraZiLEPlB47k2W4CqX0mDrfL/AOcF5HozZH0GHqPZHrHieAV/4e2cYOsmzxmAqay00ti3O6lp5mB+/wA/Se8+s4njn3rt2X4EsGzvCFJhvD9K2KCEZyykZyTyH0pHnqT+AyAyAXi217RrRswwHWYlujhJK0bujpQ7J9TMfRYPzJ6AEoNRPK/wRsd2c0UVkwtYp2YquL94xjauR7KWHP0i0k8Xcmj3lWt5G+wVmC7dDjfFtHniSrZ+yU0gz8xjI5kdJCOfs8uajvkx7NbjjPEtRt12m/tMlXKai2wT+gB/akHkxvJg8M1kPKa8pugtdLLhDZjWGtvk53UtypxqZTZn0YvbkPLPIge/kHPlmbehYoJdnWDa5vyvUjd3KrYeFKw/uwejz17h4rXnZxhnE2L2P2f7NKZ8nnZb/SK98Wse3+z19IG93OQ8eSwewyx4LxVtILNpuJPkq1NjkqamWeXduqJMx2NfQnMknnw4cVtzS7R4H2wYG8mjCEdc5g0y3U026oKMe25zuMr/AH/jyQZSKv2c+S3s4itRcK++VTQdzEAaq4zctRHqsBOQz4Dpmc1pft12k412hYtlmxXI6nELsqe2NPzdGPZ0+33k8fdyV37X2WnYY35Urro7F2129MMpuVZ2mW1p4b2NnR3Rmfv4AZL2+SL5O9fXXWDaJtGoZBEHecUFBVszfO89oTSh3HLPiAeZ4nhzDO+RdsHlstAzaNiygb8p1EZNqo548zAwj6VwPJzuncPeqg8mnaZZ9le2nEdXi6KoigrhNSzyws1OgkbNq4t6glpByX6LAADIcB0VbY32F7LMYXqS9XzCVLLXzcZponvhMp73BhAJ8eaCu8ceV/s1tVodJhptbfrgR83DuXQRj7T3Dh8AVROyTD+KfKa2zPxJjWpc+xW0tfVCNuUbW55spYx01ZHM88gTzIXl8tbZJhXZrebHV4SgqKSkukUgkpnyF7I3x6eLSePEO5EnkrX8mHbZsewJsYtNlqq6ejvJkea+njopJZZp3OyDhpBBBbpA49MkG2VFTQUdHDSUsTIaeCNscUbBk1jQMgAOgAWtXlwXu5RyYPwbVXN1jwpf6wsvFzbx7DXN7BHcAdXjl3ArYrDl2gvtjorvSwVUEFZC2aOOphMUrQ4ZgOYeLT4FeDaDhiyYwwjcLDiGiZV0FRC7W0gamEA5PYT6LhzBQRWsuuBtiuxhtfRujZh+2048zbC8OdVOcOwA713PPrfHkvz7ftCu+JNp02PLvQm/YimqG/JlHkTHHIPouwOLwzhpZ6x5+Pgkr8Z4yqrZs0ttdcbjQUtwlitFvleDu9TsuPLkPgOOWQW83k2eT1YNmVJFeLsyO6YrkYDJUuGcdL9SEfm7mfAcEEO2EeTzd7jiBu0jbTNLdL7O7ziG3VD9YhceTpehI6MHBvXPkNhtolyFg2fX67RtAFDbZ5mtAy9GMlSDisDtFw2zF+Bb1hiSpfTNudHJTb5vExlwyBy65dyDVz/ybMj30eODI8vcZqNxJPeJVuD7lpFs32M+UhsjxHXTYJNlrKaoyZM19U0wVIGelxY/S4EZnI8CMyrjteHPKSxTAaXFeMbBhGic75z5Fp97Vub3Ncey335koJRt821YY2UWJz62Vlbe52HzG2sf25D0e/L0GeJ59FpvsOw3N5QW2Ovve0bERfT0kTaqtD5Qwyt1ZMgjzPYYPDkPE5rcfD2wLZrZ7NcaE2d1zrLnA+Gsudxf5xVyaxk54e7PS7rm0Diqjwr5FGGqK6mfEWLrhdqMPzbTQU4ptTfZe7U4n3jSgzWMdudBSyRbNdgVgZfr1EPN4ZKOH9iomtGWoHk/Lv8AR4cSVK/J92JjBVXV4vxlXNxBji6O3tXWyDU2nLuJZGTzPe7hyAAACsnAuCcK4HtTbZhayUlspwAHbpnbk8Xu5uPiSpEgwWLMIYXxXQGixJYLddYDnk2pga4tzGWbTzafEZFUhj/yTtktXQVdwtbq3DEsUTpd7FUukgiDRmXObIScgBnwcFf98uttslpqbteK2ChoKWMyT1Ezw1kbR1JK1KxzjTFnlK4lfgDZu2e24Mp5P9K3iXU3ft6ggdPZZzdzOQQRnyEr3i8bXLhhygvFZdcKQwzOqnOLnQDLhDI0H0C4gcOozz5LehRfZngTDez3DFPYcN26GlhjY3eyho3lQ8AAve7m5x/8FKEBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBcLlEBYDaBiyzYHwjX4nv9S2noqOMudx7UjvVY0dXE8AFmLhWUtvoZ66tnjp6anjdJLLI4NaxoGZJJ4AALUWvhvXlVbTMoX1NBsvw9UZa+LTXSZ8cu9xH9xvi5BgtmWCb/wCUttPm2k45ilp8J0suimpgezM1pzbAw8Oy313dSffluvRU1NQ0cNHRwRwU8DBHFFG0NaxoGQAA5ALpsVqttis1JZ7RRxUVBRxCKngiGTY2DkAq58pDaNX4AwhBHh63S3LE17m8xtNOyMvylI4yEddI45dTl0zQUx5bW2CommGyLBz5JrhWFrLq+nzc/tejTMy9Z3reHDqVIfJT8nClwVFS4wxnBFVYlcBJT0x7Udv7vfL3nk3kO9ZryY9gv9CJJMa42cy541ry6aSR7t4KQv4uAPWQ59p3wHDMm/0ET2uY5tmzrANzxVdDqZSxHcwg5OnlPBkY8SfuGZ6KkvJIwJeL5eq/blj0Ga93suNrieM/N4Dw1gdM29lvcz7SzPlq7OMa7R8LWGgwfSRVopK18tVA+dsZObNLHAuIByzd48VKNjVi2zUMlHNj7EmHm26CmETLTbKAAtyGTc5eGnIAcGgjxCC11yipv+je17/6TP8ASL5c/wD4f7jT5l51w+h05brv3naz/HoguRERAUa2lS4tZheWDBFPSvvVVI2CGaqdlFSh3pTOHraRxDepyUk6rlBXmxjZZa9ndvqZ5KqS8YjuMhmut5qRnNUvJzyHssHRv3kqTY9xXZ8FYSuGJr7UCChoYTI883PPqsaOrnHIAd5WdWjf/lFMZXObGNnwPFK9lvpqQV0rGkgSyvc5rc+/INOX2igraXFVLtG2j3PantNfnh+3y6oba09uqy+hoovDq93Qaj1UzwPhTHPlP48GJMTSOtmEKAiNjIG5QwxjlT049r2nf4BYjybfJzv+0eSmvWJvObVhKN2tmrMSVfHiIx0aer/uzX6AYdslrw/ZaWy2aihobfSRiOCCJuTWNH+eaD87fK6xNQf0ti2a4Wp47fhfCw83jpovRlqPXlPtO6Z8+fesVhHEWPMdYRtGxnAdsdTUcjnPrhTPINY9zuMk7/VjHZGXLh1Vu4v8lDHOL9tt/uVVcLbbsPVtfJVtrdZkkdG92rS2MZHWM8u0QOHMrajZRs0wjszsDLThi2thJA84q5MnT1Lh6z3dfcMgOgQav7ZMJWryffJwdYLURU4kxXKKO4XDLImMDXIxvcwZBo+0T1Uc8im24FwtFX7Use3+12400nmlqiqZm69WXzkgZ6RPENGQ9pbWeUFsitO17CcNprq2a31lHKZqGrjGoRvIyIc31mkdMweA4qgsK+RLHHXa8TY431OD9FQ0ehzx9p5OX3FBmdp/ld0Uj3WLZTZKm+XSc7uKqmgdoDu9kQ7T/wAFrJt/se1SgvNvvW1J9U6vu8JmhE0weY2g5aMm9lmXA6RyBGa/RDZpsnwHs7pwzDNhp4KjLJ9XIN5O/wB7zx+AyCyW0fAWFtoWH3WTFVrjraXPVG70ZIXZZamOHFp/yUGqmw3ynsB4B2J2rDVVarrNeLfHI0xQwtEcri9zg4vz4Z6u7oq62h7cdqu2y7NwxhikqaGiqXaGWy25l8o75JOZH3BbLWryQ9kFFVCeanvNcB+6nriGH36QD+KuHBmCsKYNohR4YsFBaoevm8IDnfad6TviSg/P7a35Ot72b7IaPF15qt/dJKxsVZTQDVHTRuaciXdTmAD05KabEdqu07E+BrVso2WYXpLXU0tPuqu9hxLYmH0pndnJjznz7RzyyC3mr6Okr6OWjrqaGqppW6ZIZow9jx3EHgQvPZbLZ7LC+GzWmgtsT3anspKdkTXHvIaBmUER2JbMbNswwn8lW9z6u4VTt/crhNxlq5jzcT0HE5Dp4kkmcQwQQukdDBHG6R2qQtaAXHvPeV2ogLUzy7NnG0fGt+w7W4Xtc96tVNTyROpaYZvhmLsy9wJ4hzQ0A9NJ7+O2a4Qab1WBvKK2t0dDh+8wU2z/AAjTQspzRtk062tblxY0l78+4kNV7bFthWB9mFIyW3ULa+9FuUt0qm6pSe5nSNvgPiSrSXKCsr5sE2SXm/yXu4YLoZayZ5kmLXPYyRx5lzGkN49eHHqp/ZLRbLJbYbbZ6CmoKOFumOCnjDGNHgAvciCnKbyfMJ1O1i5bRcT1tbiSvqKkT0VNW5GGjyHZbkPTDeGnPgMhwJ4q4su7guUQEXxUTQ08L555WRRMGbnvcA1o8SVC75tc2Y2WV0Nyx5h6CZvOPz5jnD4AkoM5jDCmG8X2wW3E9jobtSB4e2OqiDw1w6jqD4hYjB+yzZ3hGt89w5g+026rzz38cOcg9zjmQPAFRyTyiNjMY7WPba77DZHfk1dI8pHYuTl/Tii+MMv/AHUFtoQCMiMwVWdPt82OzRbwbQLK0dz5S0/cRmvTT7b9kc5yj2h4e/irGt/NBnsO4CwZh29Vd6seGLVQXGrc509VDTNbK4uOZ7WWYBPEgc1JVGqDH+Bq+PeUeMbBO3vZcIv+8s3SXG31cbZKWupZ2P8ARdHK1wPuyKD1IgIPJccUHKIiAiIgKNbR8cYZ2f4amv8Aie5R0dLFwa3POSZ3RkbebnHuHvOQ4qJ7fdtWG9kthdNXObXXqYZUVsjfk+Q+088dDPE/AFarYBwZj/yn8dHF2NKqopcM08mkuGbY2sz+gp2/m778ygzDZtonlZ4z3Y32HdntBP2+oyz/AP3JiP4W/nuHgLB+HsDYZpcO4at0dFQU7cgBxdI7q97ubnHqSvXhXD9nwvYKSxWGghobfSRiOGGMZADvPeTzJPElZRAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREFZ7fNnl+2mWm24cpMTfIthfUa7yyOPOaqiGRaxp5Djnnnw5c8sjNsI4cs2FMO0eH7BQxUNuo4xHFFGOHiSeZJPEk8SSssiAvl8Ub3se+NjnMObCRmWnw7l9IgIiICIiAiIgIiICIuHDU0tzIzGWY5oDiAMyoVjil2YVVXTXTGceFZJ6TjDPc3QEx+4vUQrvJ4wvda2epv8AirG933zy4xVF7kEbcznkA3LguLZ5MWxWifrOEvOyf+01kr/+ZBlLpt92NWZ/m82PLS4tGQZSh8wAHQGNpCi8vlbbGWPcxt0uspacgWW5/H3ZqZ0WwrZFR/1fAFkH24S//iJUituAMD23QaDB9hpnM9F0dviDh8dOaCpHeVvspdwpYMS1Tu6K2H9XJH5U2Fql2m34Ix1Wu7orVn+Tle9LQ0VL/VqOng/2cYb+S9BGfX7kFS4A2z1eLsU0tmZsvxxaqefVnX3C37qCLIE9pxPXLpxVtoiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiKmfKn20w7JsLww26JlTiS5hzaCF4zbG0cDK4dQDkAOp9xQT7aHtAwjgG1fKOKr1TW+N30cbjnJKe5rBxd8Atb8Q+VDi7Gt5dhvYvguqr535t89qIS8s+to9FoHe85eCw2yTydMTbTqiDH+2a9XJwrPnY6CRxFRJGeReT9E09GAA5dy21wXhHDeDbOy04Zs9LbKNvqQsyLj3uPNx8SSg1XovJ22zbQ3ecbV9o09NTO4ikjlNQW+GgaY2/DNTjDnkd7K7exhukl5u8o5mSq3bD8GAfmtjEQVLS+ThsWgOYwLRv/2k0rvzcvSfJ82MO4HZ/avvk/7ytFEFNXHyYNilZywgKb/YVszf+dR+r8j/AGPzl27Zf6bP+yr88v7zSthUQarV/kT4Kk/qeLL5T/bZFJ+gWCqvIsrqebK0bSpY4gM8pKFzSD/DItxkQaZx+S1thtIJse1rRx9BtTVQ/kSuz/op8rGzZRWzaQaqP611e7/4jCtyEQadwt8tOxDsyQXdjejxSS6vicik21jys7K0m47MoKpvVzLVLJl/7qTJbhucGjMkAd5Kp7a75RWzrZ82akkuQvN2YMhRW9wkLXdz356Wffn4IKVm8qzarZWGLEeyYxzt5l0VRTD7nNd+aw178tnEtVapKe0YMoKCue3JlQ+qdMGHv0aRn96+Zr9t+8o+o8ws9PJhvCUju3IzXDBp+vKe3N7m8PBbDbEvJ8wNs3omVDqKG9XxzcprhVwtOXhGw5hg93HvJQfnPdMQXHEGLZMRYsfWXqeom3tUXzFjpR7OrI6RlwAA4DgFtdhHyx8LWKyW6zU2ziot9DSxNiENLWMLYmj2QWjPv6LbeXDmH5fpbFbH/apGH9F4psC4Km+lwhYH++3Rf91BRVH5ZuzKV2U9rxDD47iM/wDOsi3ywdkB9J9/Z/8AkQfyerWm2YbOpfpMDYdd/wDp0Q/5V4Z9jWyqfPeYAw/x7qNo/JBXsXlc7Gn87heWfatzv0K9DPKy2MO/+uriPfbpP5KVy7A9jspJfs/s38LHN/IryTeTnsXk/wDsHQN+zLKP+ZB46HynNitXzxkyn/21JM3/AJF7v/pFbFv/AO/7b/7qX/uLF1HkwbFpuWFHR/7OrlH/ADLxTeSZsXk4/ItwZ9m4yD9UElb5Qmxl5yZtAtOfjrH5tXupttmyapGce0Gw8faqg381X1V5IWx6UHdU96gOXAtryfzBWrGK9iG0fCWNrvY7bgGuxJQNke2jrRROlZJEeLHhzOAdlzHQ5hB+glo2hYEu9bFQ2nGmHa+rmOUVPT3KJ8jz3BodmSpOvz82WeSNtHvFfT12JqiPCVI1zZA/WJaoEHMaWMdk0+JcCO5b+UUJpaKCmM0k5ijawySHN78hlqJ7zzQd6LhcoCIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAiIgIiIOAFyiICIiAiIgIiICIiAiIgIiICIiAVo55bL7nhnyh8L4yutrNwscEVNJTMPoSGKTVJGTlkHZ5H+ILeNYnFmG7FiuyTWXEdqpbnQTenDOzUM+8HmD4jIoI5sq2qYN2j2aGvw/d6eSdzAZqJ7w2ogdlmWuYePD2hmD0KnIIIzBzWqWLvIwsElS+swXi642WTPVHFVM37GHuDgWuA8TmVCanyYdvNvnytu0Cnmj9uO71MX4aUG8WY7wuVoo7YF5TUfGLGNQ/LuxDL+pX3DsV8qqLgzGVcz3Yhk/mg3oRaQjY/5WA/+2ld/wD7A7+a+27JPK14D+m1WP8A9dKDdtCtNWbD/KfqAPOtqpi994qP0auw+TNtsuD87tthcfAV1XJ+oQbgz1NNTjOeoiiH13gfmo7iDaFgbD7Sb1i6yUOXqy1sYd/dzz/BawN8jO+V8md+2ny1A8KZ8n/G9S7D3kZ7N6MMfd7pe7nIPSAlbEx3wDc/xQSjFflUbHbHG4U99nvMw5R0FM92f8Tg1v4qtZ/Ki2h41qfk3ZPsxnqpXcBUVIdNp8SG6Wt/idkrwwxsH2SYcdFJb8D2uSaL0ZaqPfv+9+asOjpaWkgbBSU0NPEwZNZEwNa0eACDUd2xryh9p7hJtGx8bHQPOb6KCTVl/wDhxaWfe4qz9mPkv7MMGSR1lVQSYjuTOPnFzIewHvbEBpHxzPirwRB8QQw08LYYImRRsGTWMbkAPABfaIgIiICIiAiIgIiIBXC5RAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREBERAREQEREH//Z</binary>
</FictionBook>